У підрозділі зазначається, що подальший розвиток вчення про адміністративний примус, пов'язаний з виділенням його із загальної системи державного примусу у самостійний вид, з'ясуванням завдань та кола конкретних адміністративно-примусових заходів, був пов'язаний вже з іменами тих вчених, творча діяльність яких проходила після 1905 року. Досліджуються наукові праці В.Ф. Дерюжинського, В.В. Івановського, М.М. Белявського, В.О. Гагена, А.І. Єлістратова, О.М. Кулішера, В.Л. Кобалевського, зокрема, погляди останніх на мету примусових повноважень адміністрації та їх правову природу, характерні риси примусових заходів, а також судовий контроль за їх застосуванням.

Підкреслюється, що зміна державно-політичного устрою в країні суттєво не вплинула на дослідження адміністративного примусу. Його аналіз, як і у дореволюційний період, залишався безсистемним, таким, що концентрувався переважно на аналізі одного або невеличкої сукупності примусових заходів. Як наслідок робиться висновок, що до початку 30-х років у науці адміністративного права ще не існувало чіткої концепції інституту адміністративного примусу, не розглядався він також і як метод державного управління.

Аналізуються науково-теоретичні дослідження інституту адміністративного примусу, розпочаті у 40-х рр. минулого століття, зокрема, наукові праці С.С. Студенікіна, І.І. Євтихієва та В.О. Власова. На підставі проведеного дослідження зроблено висновок, що зазначені науковці підійшли до аналізу адміністративного примусу з раніше існуючих позицій, які не узгоджувалися із практикою державного управління.

Висловлено думку, що суттєві зміни у дослідженнях адміністративного примусу відбулися наприкінці 40-х рр. ХХ ст. Наголошується, що починаючи саме з цього часу адміністративний примус розглядається як метод державного управління. Аналізуються праці радянських вчених-адміністративістів, присвячені адміністративному примусу, зокрема, питанням його місця у системі методів державного управління, ознакам адміністративного примусу тощо. зроблено висновок, що радянським вченим-адміністративістам, які працювали у межах 40-х - 80-х років, вдалося на високому теоретичному рівні дослідити інститут адміністративного примусу. Проведені дослідження дозволили не тільки виділити його специфічні риси, але й чітко і однозначно відмежувати адміністративний примус від примусу кримінального, дисциплінарного та цивільного, визначити його місце у загальній системі державного примусу.

У підрозділі 4.2 «Еволюція заходів адміністративного примусу» досліджується система заходів адміністративного примусу через призму історії їх виникнення та дослідження.

Аналізуючи напрямки дослідження заходів адміністративного примусу вченими-поліцеїстами та вченими-адміністративістами, зроблено висновок, що науку поліцейського права не цікавила чимала кількість питань, пов'язаних із правовим забезпеченням застосування заходів адміністративного примусу. Зазначається, що принципово інакше на зазначені питання дивилися перші представники науки адміністративного права (В.М. Гессен, В.В. Івановський, І.Т. Тарасов та ін.), які у своїх працях давали правову характеристику заходам адміністративного примусу, здійснювали їх систематизацію, виділяли різні види примусових повноважень адміністрації.

Розглядається зміна напрямків дослідження заходів адміністративного примусу на початковому етапі становлення радянської держави. Відмічається, що радянське законодавство, майже не регламентуючи порядок застосування заходів адміністративного примусу, не сприяло проведенню ґрунтовних наукових досліджень у цій сфері. У зазначені часи науковці головним чином акцентували увагу на дослідженні адміністративних стягнень та порядку їх застосування. Наголошується, що поза увагою більшості з них залишалися усі інші примусові заходи, а також вироблення їх єдиної концепції.

Окрему увагу у підрозділі приділено аналізу наукової спадщини В.Л. Кобалевського. Як зазначається в дисертації, особливість його позиції полягала у тому, що він аналізував примусові повноваження суб'єктів управління, виходячи із системних позицій, що стало можливим завдяки проведеному групуванню заходів адміністративного впливу, які вчений звів до трьох груп: адміністративні стягнення; виконання за рахунок зобов'язаного; безпосередній примус. Зроблено висновок, що В.Л. Кобалевський ввів у теорію адміністративного права нову трьохчленну класифікацію заходів адміністративного примусу, особливість якої, порівняно з іншими, полягала у тому, що в її основу був покладений цілком об'єктивний критерій - особливість змісту та мети застосування конкретних примусових заходів.

Наступний етап розвитку наукових поглядів на заходи адміністративного примусу, розпочавшись у 40-х роках ХХ ст., приніс у науку їх двоскладове групування. Як зазначається у підрозділі, вчені (С.С. Студенікін) почали вести мову про заходи адміністративного стягнення та заходи адміністративного примусу. Аналізуються точки зору інших вчених на запропоновану класифікацію заходів адміністративного примусу.

Наголошується, що подібні підходи до класифікації примусових заходів не могли задовольнити потреби науки адміністративного права та практики державного управління, які вимагали більш обґрунтованих відповідей на питання про систему та види заходів адміністративного примусу. Зазначається, що подібна ситуація викликала до життя трьохскладову класифікацію заходів адміністративного примусу: 1) заходи стягнення (у разі необхідності притягнути до адміністративної відповідальності особу, яка вчинила адміністративний проступок); 2) заходи адміністративного припинення (при необхідності припинити порушення правової норми); 3) адміністративно-запобіжні заходи (при необхідності запобігти правопорушенню, забезпечити громадську безпеку при порушенні нормального порядку життя). Поряд з цим у підрозділі аналізуються також і інші підходи до класифікації заходів адміністративного примусу, які мали місце у радянській науці адміністративного права.

Підрозділ 4.3 «Загальні засади становлення та розвитку інституту адміністративної відповідальності» присвячено дослідженню історичних аспектів становлення інституту адміністративної відповідальності та участі у цьому процесі представників науки адміністративного права.

Наголошується, що наукові дослідження інституту адміністративної відповідальності почали здійснюватися вітчизняними науковцями набагато пізніше, ніж виникло відповідне законодавство, що було пов'язано з недостатнім рівнем наукової розробки теорії юридичної відповідальності.

Наголошується, що одним із перших авторів, який звернув увагу на наявність у органів цивільної адміністрації та поліції права притягати до відповідальності осіб у позасудовому порядку був І.Т. Тарасов. Розроблена ним теорія, яка піддається ґрунтовному аналізу в дисертації, стала своєрідною відправною точкою, з якої і почалося існування інституту, який згодом у літературі отримав назву інституту адміністративної відповідальності. Особлива увага звертається на той факт, що І.Т. Тарасов, а також його сучасник В.М. Гессен були категоричними противниками наділення адміністрації правом накладення позасудових (адміністративних) стягнень, оскільки право притягати до відповідальності, на їх переконання, належало виключно суду.

У підрозділі виділяються основні риси, які характеризували виникнення та перспективи розвитку інституту адміністративної відповідальності у Російській імперії наприкінці ХІХ - початку ХХ ст.

Наголошується, що зміна поглядів на сутність та призначення інституту адміністративної відповідальності почалася у 20-х роках минулого століття, що було пов'язано насамперед із законодавчим забезпеченням права адміністрації накладати стягнення у позасудовому порядку. Аналізуються наукові праці вчених-адміністративістів, зокрема, їх погляди на проблеми вдосконалення правового регулювання інституту адміністративної відповідальності, посилення контролю за порядком застосування адміністративних стягнень, проведення кодифікації законодавства про адміністративну відповідальність тощо. Разом з тим зроблено висновок, що, загальний рівень наукових досліджень зазначеного інституту у 20-х роках залишався низьким, що пов'язувалося із відсутністю єдино визнаних ознак адміністративного проступку, а також консолідованого нормативного акта, що містив би усі склади адміністративних проступків, за вчинення яких наставала адміністративна відповідальність.

У підрозділі зазначається, що важливим для розв'язання зазначених проблем було прийняття Адміністративного кодексу УРСР, першочергове значення якого полягало у тому, що він уніфікував, принаймні на час його прийняття, усе законодавство про адміністративну відповідальність, підвів його під один знаменник, визначивши тим самим найбільш принципові аспекти зазначеного інституту адміністративного права.

Активізація наукових досліджень інституту адміністративної відповідальності, зазначається в дисертації, розпочалася у 40-х роках ХХ ст. і пов'язувалася із дослідженням вченими широкого кола питань, зокрема: існування різних порядків притягнення осіб до адміністративної відповідальності; принципів адміністративної відповідальності; сутності адміністративного проступку; системи органів, уповноважених приймати нормативні акти з адміністративними санкціями; кодифікації законодавства про адміністративну відповідальність тощо.

Відзначається принципове значення для розвитку законодавства про адміністративну відповідальність та наукових поглядів на нього, яке мав Указ Президії Верховної Ради СРСР «Про дальше обмеження застосування штрафів, що накладаються в адміністративному порядку». Докладно аналізуються нові напрямки наукових досліджень, викликані до життя згаданим нормативним актом.

Подальше дослідження інституту адміністративної відповідальності, як наголошується у підрозділі, пов'язувалося із підготовкою його до кодифікації, а також її проведенням шляхом прийняття союзних основ законодавства та республіканських кодексів про адміністративні правопорушення.

На закінчення підрозділу робляться загальні висновки про інститут адміністративної відповідальності, досягнення науковців у даній сфері та про подальші напрямки його наукових досліджень.

Розділ 5 «Еволюція наукових поглядів на законність у державному управлінні» містить аналіз наукових поглядів на законність та способи її забезпечення у різні періоди розвитку науки адміністративного права.

Підрозділ 5.1 «Наукові погляди на законність та способи її забезпечення у державному управлінні в дореволюційній науці адміністративного права» присвячено дослідженню становлення концепції законності у державному управлінні. Зроблено висновок, що адміністративне право не могло виникнути раніше, ніж виникла і була обґрунтована теорія законності державного управління.

Аналізується дореволюційне законодавство, а також погляди вчених на проблеми забезпечення законності у державному управлінні, зокрема, на окремі способи її гарантування. Окрему увагу приділено вивченню причин, які перешкоджали запровадженню законності у державному управлінні.

У підрозділі визначається значення Основних законів Російської імперії 1906 р. для побудови концепції законного державного управління, на підставі чого зроблено висновок, що оновлене законодавство у цілому не вплинуло на порядок здійснення управлінської діяльності.

Детально аналізуються праці вчених-адміністартивістів дореволюційного періоду, зокрема, їх підходи до характеристики окремих способів забезпечення законності державного управління, а саме: адміністративної юстиції, увіщань, погроз, заохочень, регламентації, звітності, ревізії, контролю, дисциплінарної та судової відповідальності, інституційного оскарження рішень та (або) дій адміністративних органів.

На закінчення підрозділу зроблено висновок, що в російській дореволюційній науці адміністративного права питання законності у державному управлінні, а також способів її забезпечення існувало скоріше на теоретичному, ніж на практичному рівні. Наголошується на принциповій значущості вироблених у зазначений період концепцій для подальшого розвитку наукових досліджень у цій сфері.

У підрозділі 5.2 «Теорія революційної законності (20-і рр. ХХ ст.) та наукові дослідження способів її забезпечення» аналізуються погляди радянських вчених на законність та засоби її забезпечення у державному управлінні. Наголошується, що особливості наукових досліджень у зазначений період полягали в тому, що майже усі попередні теоретичні напрацювання були відкинуті радянськими авторами, які намагалися створити оновлену концепцію законності радянського державного управління.

На підставі проведеного аналізу зроблено висновок, що радянські науковці та державні діячі замість принципу законності як основи управлінської діяльності почали обґрунтовувати існування інших принципів, зокрема, принципу революційної правосвідомості, який у багатьох випадках визнавався не тільки принципом державної діяльності, але й виступав навіть джерелом права, його об'єктивним змістом. Наголошується, що це мало своїм наслідком майже повну відсутність зв'язаності державного управління правовими нормами.

В роботі зазначається, що оновлення підходів до проблеми забезпечення законності у державному управлінні розпочалося після введення нової економічної політики, яка передбачала необхідність точного виконання законів та їх однакового застосування. Крім цього, зроблено висновок, що зазначені зміни не змогли призвести до автоматичної перебудови процесу здійснення управлінської діяльності, оскільки цьому заважали певні фактори, які піддаються науковому аналізу у підрозділі.

Аналізуються підходи радянських вчених до тлумачення терміна «революційна законність». Окрема увага приділяється докладному аналізу способів забезпечення законності у державному управлінні, до системи яких увійшли: адміністративна скарга, дисциплінарна, кримінальна та цивільна відповідальність посадових осіб, нагляд прокуратури, контроль, адміністративна юстиція.

Підрозділ 5.3 «Дослідження соціалістичної законності у державному управлінні у науці радянського адміністративного права (40-і - 80-і рр. ХХ ст.) та сучасні перспективи їх розвитку» присвячено аналізу наукових теорій щодо забезпечення законності у державному управлінні, які було вироблено у радянській науці адміністративного права, починаючи із 40-х років минулого століття.

Відмічається, що дослідження законності в державному управлінні у зазначені часи було продовжено через призму принципів управлінської діяльності, де одним з визначальних визнавався принцип соціалістичної законності. Наголошується, що це сприяло підвищенню ролі та значущості соціалістичної законності у державному управлінні, оскільки показувало, що вона є одним із тих «стовпів», на якому базується уся державна діяльність у сфері управління.

В підрозділі аналізуються підходи радянських вчених-адміністративістів до розуміння терміна «соціалістична законність», на підставі чого зроблено висновок про існування щонайменше трьох основних підходів до тлумачення зазначеної категорії, які також піддаються ґрунтовному аналізу.

В роботі докладно розглядаються способи забезпечення законності у державному управлінні. Конструюється система вироблених науковою та підтриманих законодавством способів забезпечення законності у радянському державному управлінні (державний контроль, адміністративний нагляд, прокурорський нагляд, судовий контроль, арбітражний контроль, пропозиції і скарги громадян, громадський контроль, партійний контроль), після чого аналізуються основні наукові судження та оцінки, які були висловлені з приводу кожного з них у радянській адміністративно-правовій літературі.

На підставі проведеного дослідження зроблено кілька принципових висновків. Так, наголошується на тому, що бажанню вчених-адміністративістів розробити і впровадити у практику діяльності державних органів концепцію законного управління постійно перешкоджали як офіційна влада, яка як у дореволюційний період, так і за радянських часів однаково не бажала зв'язувати свої дії правовими нормами. В результаті цього сталося так, що вироблена наукою адміністративного права теорія законності у державному управлінні існувала, так би мовити, паралельно з реально існуючою практикою державного управління, яка звертала увагу на наукові висновки та рекомендації лише у періоди «демократизації» нашого суспільства.

Сформульовано також авторське розуміння основних завдань та напрямків подальших наукових досліджень законності публічного управління.

ВИСНОВКИ

адміністративний право державний управління

В дисертації наведено теоретичне узагальнення та нове вирішення наукової проблеми - визначення закономірностей становлення і розвитку наукових поглядів на основні інститути вітчизняного адміністративного права. Основним завданням дослідження було обґрунтування відповідних теоретичних положень і формулювання на цій основі практичних рекомендацій щодо подальших напрямків і перспектив розвитку адміністративно-правової теорії. В результаті проведеного дослідження сформульовано ряд висновків, пропозицій і рекомендацій, спрямованих на досягнення поставленої мети.

Зроблено висновок, що вітчизняне адміністративне право за столітню історію свого розвитку пережило різні етапи - і піднесення, і занепаду, і ренесансу. Причому, до здобуття Україною незалежності практично в усі часи теорія адміністративного права розвивалась мов би паралельно з існуючою практикою державного управління, яка повністю підпорядковувалася політичним інтересам правлячої верхівки. Лише після проголошення незалежності України розпочався процес розробки оновленої доктрини адміністративного права, яка має увібрати в себе передові ідеї світової наукової думки, а також неупереджено поглянути на власну історію і врахувати як досягнення, так і помилки науковців, праці яких і знаменують становлення та розвиток адміністративного права.

У межах аналізу становлення і розвитку концептуальних засад адміністративного права визначено закономірності виникнення адміністративного права як правової галузі і науки, охарактеризовано предмет адміністративного права у його історичному розвитку, систему адміністративного права та еволюцію наукових поглядів на її зміст, а також історію та перспективи кодифікації адміністративного права.

З'ясовуючи передумови виникнення адміністративного права як правової галузі і науки, зроблено висновок, що точкою відліку для дослідження історії національної науки адміністративного права є 1905 рік. Саме після подій 1905 р. відбулося як загальне визнання застарілості та безперспективності ідей і положень старої науки поліцейського права, так і перспективність і актуальність положень нової теорії адміністративного права. Термін «поліцейське право» назавжди втратив своє попереднє значення, що безпосередньо вплинуло і на напрямки подальших наукових пошуків вчених-адміністративістів.

Наголошується, що визначення предмета адміністративного права завжди визнавалося надзвичайно складним завданням, оскільки постійно виникали складнощі з виділенням тих суспільних відносин, які регулювалися нормами адміністративного права. Зміна державного устрою, форми правління, політичної ситуації у нашій країні у 90-х роках минулого століття змусило науку адміністративного права переглянути питання про призначення і предмет адміністративного права, у змісті якого провідна роль має належати не управлінським аспектам (хоча вони і зберігають дуже важливе значення), а «публічно-сервісним», спрямованим на найповніше забезпечення реалізації та захисту належних приватним особам прав і законних інтересів у їх стосунках з органами публічної влади.

Підкреслюється тісний зв'язок предмета адміністративного права із його системою. На початку становлення адміністративного права погляди вчених на його систему перебували під певним впливом висновків, які були зроблені вченими-поліцеїстами стосовно системи поліцейського права. Їх особливість полягала у тому, що вона також будувалася виходячи із вчення про державне управління, про його основні функції. Це і пояснює розміщення матеріалу Особливої частини відповідно до існуючих галузей управління. У межах реформування адміністративного права, яке було розпочате у 90-х роках минулого століття, обов'язково необхідно приділити увагу побудові нової системи адміністративного права, яка має бути створена як з урахуванням вимог сучасності, так і з урахуванням історичного досвіду розвитку вітчизняної адміністративно-правової думки.

Проведений історичний екскурс у питання кодифікації адміністративного права дозволив наголосити на тому, що теорія його кодифікації виникла і була надалі розвинута і обґрунтована вченими-адміністративістами, наукова діяльність яких розпочалася на початку 20 років ХХ ст. На сьогодні питання кодифікації адміністративного законодавства все ще залишаються надзвичайно актуальними.

Оскільки на всіх етапах розвитку адміністративного права першочергова увага приділялася визначенню системи та статусу його суб'єктів, з'ясовано особливості еволюції цього статусу та його досліджень. Особлива увага приділена органам публічного управління. До 1917 р. вчені лише почали робити перші висновки про необхідність дослідження місця та ролі суб'єктів публічного управління у публічно-правових відносинах, що регулювалися нормами адміністративного права. Проте термін «суб'єкт адміністративного права» у науковому обігу ще не закріпився. Подальший еволюційний розвиток вчення про органи публічного управління як суб'єктів адміністративного права був перерваний подіями 1917 р. Результати творчості радянських вчених-адміністративістів, з одного боку, перважно є цілком придатними для подальшого використання у науковій та навчальній літературі з адміністративного права, а з іншого - до них потрібно підходити дуже обережно, оскільки більшість їх була розроблена під тиском комуністичної ідеології, а значить - у штучному порядку, тобто у режимі, позбавленому елементів вільного наукового пошуку.

Зазначається, що інститут державної служби від початку його наукового аналізу і до першого десятиріччя ХХ ст. досліджувався представниками науки державного права як невід'ємний елемент її предмета. Наприкінці другого десятиріччя ХХ ст. в адміністративно-правовій науці лише почала складатися та набувати чітких форм ідея про необхідність віднесення державних службовців до кола суб'єктів адміністративного права, а інституту державної служби - до системи науки адміністративного права. Починаючи з середини 40-х років і закінчуючи 80-ми роками ХХ ст. у радянській науці адміністративного права було висловлено чимало поглядів з приводу розуміння сутності та змісту терміна «державний службовець», відмежування державних службовців від інших категорій працюючого населення країни та класифікаційних груп останніх. На початку 90-х років ХХ ст. було розпочато новий етап у дослідженні зазначеного правового інституту, який все ще не приніс суттєвих результатів, оскільки єдина, добре обґрунтована теорія державної служби все ще відсутня.

Аналізуючи адміністративно-правовий статус фізичних осіб як найбільш масової групи учасників адміністративно-правових відносин, наголошується, що хоча в науці їм також приділялася певна увага, проте, на відміну від інших суб'єктів, фізичними особами вчені цікавилися зазвичай набагато менше. В результаті цього згаданий підінститут адміністративного права залишився найменше розробленим, доказом чому є як незначна кількість монографічних праць, присвячених адміністративно-правовому статусу громадян, так і другорядність, а до 60-х років ХХ століття навіть відсутність однойменних підрозділів у навчальній літературі з адміністративного права. У зв'язку з цим сьогоднішнє завдання полягає у критичному переосмисленні усього того, що було зроблено в науці адміністративного права щодо зазначеної проблеми за минулі роки її існування, з метою подальшого впровадження накопиченого позитивного досвіду до змісту сучасних адміністративно-правових концепцій.

Оскільки одне з центральних місць у теорії адміністративного права займає аналіз правових форм державного управління, певну увагу приділено цьому інституту, який у теорії адміністративного права тривалий час ототожнювався з правовими актами управління. Аналіз наукової літератури, виданої у період з 1906 по 1917 р., свідчить, що у зазначений період вчені прийшли до єдиного висновку про необхідність існування нормативних актів управління, провели класифікацію останніх і виділили їх основні ознаки, до кола яких віднесли, зокрема, підзаконний характер правових актів управління, висловилися за необхідність уніфікації їх назви. Щодо висновків радянської адміністративно-правової науки, зробленими її представниками з питань нормативних актів управління, зазначається, що всі вони базувалися на практично повній відмові від досягнень, зроблених в науці щодо названої проблематики у дореволюційний та перше десятиріччя післяреволюційного періоду. Зроблені при цьому висновки щодо нормативних актів управління, їх назв, відмінностей від інших видів правових актів настільки міцно увійшли до змісту адміністративно-правової теорії, що майже у незмінному вигляді були відтворені, точніше кажучи, повторені в українській науці адміністративного права, принісши їй як користь, так і шкоду.

Не менш важливим порівняно з нормативними актами управління визнається питання про становлення та розвиток вчення про індивідуальні акти у теорії адміністративного права. Ці акти мають досить тривалу історію, яка розпочалася набагато раніше, ніж в наукових колах почали вести мову про адміністративне право. У дореволюційній науці адміністративного права з приводу індивідуальних актів управління ще не існувало більш-менш єдиної позиції, принаймні щодо назви останніх. Переважно вони мали назву «адміністративні акти». Щодо подальших напрямків розвитку вітчизняного підінституту індивідуальних актів управління необхідно насамперед чітко визначитися з термінологією, оскільки сучасні вчені, як і раніше, продовжують оперувати різними поняттями. Висловлено думку про доцільність перейти до використання єдиного терміна «адміністративний акт».

Наголошується, що аналіз методів державного управління в науці адміністративного права переважно обмежувався розглядом адміністративного примусу, який разом із переконанням визнавався основним засобом управлінського впливу. Зроблено висновок, що інститут адміністративного примусу, на відміну від інших інститутів та підінститутів адміністративного права, найменше відчув на собі зміну епох. Багато з того, про що йшлося у радянській адміністративно-правовій науці з приводу адміністративного примусу, залишилося актуальним і сьогодні. Сучасна наука адміністративного права розвивається у напрямку забезпечення прав і свобод громадян в адміністративно-правових відносинах, у тому числі з приводу застосування адміністративного примусу.

Відносно молодим правовим явищем визнається інститут адміністративної відповідальності, який виник у другій половині ХІХ ст. і мав своїм головним завданням створення такої системи адміністративних (позасудових) засобів, які у разі потреби могли б бути використані суб'єктами управлінської діяльності для примушення громадян до виконання розпоряджень останніх. Змінені реалії державно-політичного життя поставили перед правовою наукою принципово нові завдання, у тому числі і пов'язані з переосмисленням ролі, призначення та вихідних засад інституту адміністративної відповідальності. Відтак на порядку денному постало завдання нового його реформування.

Говорячи про еволюцію наукових поглядів на законність та способи її забезпечення у державному управлінні, зазначається, що бажанню вчених-адміністративістів розробити і впровадити у практику діяльності державних органів концепцію законного управління постійно перешкоджали як офіційна влада, так і соціум. Керівництво країни як у дореволюційний період, так і за радянських часів однаково не бажало зв'язувати свої дії правовими нормами. В результаті вироблена наукою адміністративного права теорія законності у державному управлінні існувала, так би мовити, паралельно з реально існуючою практикою державного управління. Як наслідок, люди втратили віру у законність, віру у справедливе та соціально орієнтоване управління.

На завершення зроблено висновок, що остання теза має стати основним орієнтиром для вітчизняної науки адміністративного права, яка, крім вироблення оновленої доктрини, має перейнятися тим, як втілити у життя ідеї про те, що держава існує тільки для людей, як зробити її соціально-орієнтованою та правовою.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ

1. Гриценко І.С. Становлення і розвиток наукових поглядів на основні інститути вітчизняного адміністративного права: Монографія. - К.: Видавничо-поліграфічний центр „Київський університет”, 2007. - 335 с.

Рецензії:

Гаращук В.М. „Гриценко І.С. Становлення і розвиток наукових поглядів на основні інститути вітчизняного адміністративного права” // Вісник Харківського національного університету внутрішніх справ. - 2007. - Вип. 38. - С. 291-292;

Коломоєць Т.М. Ґрунтовне дослідження становлення та розвитку наукових поглядів на основні інститути вітчизняного адміністративного права // Підприємництво, господарство і право. - 2008. - № 3. - С. 158-159.

2. Комзюк А.Т., Гриценко І.С. Деякі проблеми визначення предмета та системи адміністративного права // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. - 2004. - № 4. - С. 77-80.

3. Гриценко І.С. Категорія „адміністративний примус” у працях перших вчених-адміністративістів // Науковий вісник Чернівецького університету: Зб. наук. праць. Вип. 306. Правознавство. - Чернівці: Рута, 2005. - С. 74-77.

4. Гриценко І.С. Джерела адміністративного права у їх історичному розвитку // Науковий вісник Чернівецького університету: Зб. наук. праць. Вип. 286. Правознавство. - Чернівці: Рута, 2005. - С. 85-88.

5. Гриценко І.С. Предмет адміністративного права у його історичному розвитку // Вісник Національного університету внутрішніх справ. - 2006. - Вип. 32. - С. 97-104.

6. Гриценко І.С. Деякі питання еволюції наукових поглядів на інститут адміністративної відповідальності // Вісник Національного університету внутрішніх справ. - 2006. - Вип. 34. - С. 144-151.

7. Гриценко І.С. Дискусія про адміністративне судочинство в СРСР у 20-х роках ХХ століття // Науковий вісник Чернівецького університету: Зб. наук. праць. Вип. 333. Правознавство. - Чернівці: Рута, 2006. - С. 25-28.

8. Гриценко І.С. Провадження в справах про адміністративні проступки за Адміністративним кодексом УРСР // Вісник Національного університету внутрішніх справ. - 2006. - Вип. 35. - С. 240-246.

9. Гриценко І.С. Публічне речове право як інститут адміністративного права та його аналіз у працях В.Л. Кобалевського. - Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наукових праць. - Вип. 365: Правознавство. - Чернівці: Рута, 2006. - С. 25-29.

10. Гриценко І.С. Застосування зброї суб'єктами публічного управління за законодавством царської Росії кінця ХІХ початку - ХХ століття // Вісник Харківського національного університету внутрішніх справ. - 2007. - Вип. 37. - С. 61-67.

11. Гриценко І.С. Від адміністративного припису до індивідуального акта управління: деякі питання розвитку адміністративно-правової термінології // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Юридичні науки. - 2007. - Вип. 75. - С. 64-66.

12. Гриценко І.С. Деякі аспекти дослідження статусу фізичної особи як суб'єкта адміністративного права у радянській науковій літературі // Право і безпека. - 2007. - Т. 6. - № 2. - С. 62-64.

13. Гриценко І.С. Дисциплінарні суди в УРСР та їх роль у забезпеченні службової дисципліни. - Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наукових праць. Вип. 304: Правознавство. - Чернівці: Рута, 2007. - С. 72-75.

14. Гриценко І.С. Інститут державної служби: деякі історичні питання становлення та розвитку // Вісник Харківського національного університету внутрішніх справ. - 2007. - Вип. 38. - С. 181-187.

15. Гриценко І.С. Інститут нагляду прокуратури як засіб забезпечення законності державного управління в СРСР. - Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка: Юридичні науки. - 2007. - № 77. - С. 12-14.

16. Гриценко І.С. Кодифікація адміністративного права: історія та перспективи // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Юридичні науки. - 2007. - Вип. 74. - С. 15-17.

17. Гриценко І.С. Основні європейські системи адміністративного судочинства: історія виникнення та розвитку. - Правовий вісник Чернівецького університету: Збірник наукових праць. - Вип. 375: Правознавство. - Чернівці: Рута, 2007. - С. 29-32.

18. Гриценко І.С. Періодизація наукових досліджень щодо становлення інституту адміністративного примусу. - Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка: Юридичні науки. - 2007. - № 78. - С. 63-66.

19. Гриценко І.С. Право скарги та його закріплення в адміністративному законодавстві УРСР у 20-х роках ХХ століття // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Юридичні науки. - 2007. - Вип. 76. - С. 118-120.

20. Гриценко І.С. Основні напрямки історичного розвитку вчення про систему адміністративного права: від права поліцейського до права адміністративного // Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. Серія юридична. Збірник наукових праць / Головний редактор В.Л. Ортинський. - Львів, 2007. - Вип. 3. - С. 52-61.

21. Гриценко І.С. Формування наукових поглядів щодо інституту адміністративної відповідальності. - Вісник Національної академії прокуратури України. - 2008. - № 1 (9). - С. 45-50.

22. Гриценко І.С. Категорія «законність» в радянській науці адміністративного права (40-80-ті роки ХХ століття) // Вісник Харківського національного університету внутрішніх справ. - 2007. - Вип. 39. - С. 286-292.

23. Гриценко І.С. До питання про становлення концепції системи суб'єктів публічного управління у теорії адміністративного права на початку ХХ ст. // Вісник Харківського національного університету внутрішніх справ. - 2007. - Вип. 40. - С. 231-238.

24. Гриценко І.С. Форми державного управління: історичні питання становлення та наукового аналізу // Форум права. - 2007. - № 3. - С. 61-65 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/FP/2007-3/07gistna.pdf

25. Гриценко І.С. Становлення та розвиток теорії законності в дореволюційній науці адміністративного права // Кримський юридичний вісник «Адміністративна реформа та проблеми вдосконалення діяльності правоохоронних органів». - Сімферополь, 2008. - Вип. 2. - С. 85-92.

26. Гриценко І.С. Кодифікація адміністративного права в історії державотворення в Україні та її перспективи // Україна Соборна: Збірник наукових статей. - Вип. 4. - Т. 1. - К.: Інститут історії України НАН України, 2006. - С. 75-79.

27. Гриценко І.С. Проблеми формування національної адміністративно-правової доктрини // Болонський процес: досягнення та проблеми вищої правничої освіти України. Збірник матеріалів міжнародної науково-практичної конф. (15-16 грудня 2006 року). - К., 2008. - С. 3-7.

28. Гриценко І.С. Закономірність становлення української науки адміністративного права // Права і свободи людини і громадянина: проблеми судового захисту. Збірник наукових праць міжнародної науково-практичної конференції Київського національного університету імені Тараса Шевченка (23-24 листопада 2007 року.) - К., 2008. - С. 241-245.

29. Гриценко І.С. Становлення адміністративного судочинства в СРСР у 20-х роках ХХ століття // Матеріали науково-практичного семінару «Проблеми застосування КАС України, ЦПК України та ГПК України» 19 березня 2008 р. - Х.: Харк. нац. ун-т внутр. справ, 2008. - С. 64-66.

АНОТАЦІЇ

Гриценко І.С. Становлення і розвиток наукових поглядів на основні інститути вітчизняного адміністративного права. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук за спеціальністю 12.00.07 - адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право. - Харківський національний університет внутрішніх справ. - Харків, 2008.

Дисертацію присвячено визначенню закономірностей становлення і розвитку наукових поглядів на основні інститути вітчизняного адміністративного права. У роботі з'ясовано передумови виникнення адміністративного права як правової галузі і науки, дано характеристику основних суб'єктів адміністративного права: органів публічного управління, державних службовців та фізичних осіб, визначено закономірності становлення і розвитку правових форм державного управління та їх наукового аналізу, насамперед правових актів управління, простежено історичний розвиток теорії про методи державного управління, у тому числі про адміністративний примус як один з основних методів державного управління в історії науки адміністративного права, визначено загальні засади становлення та розвитку інституту адміністративної відповідальності, проаналізовано історію вчень та основних наукових поглядів на законність у державному управлінні, включаючи способи її забезпечення у межах різних історичних етапів.

Ключові слова: адміністративне право, наука адміністративного права, розвиток, поліцейське право, інститути адміністративного права, суб'єкти адміністративного права, форми державного управління, методи державного управління, законність.

Гриценко И.С. Становление и развитие научных взглядов на основные институты отечественного административного права. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора юридических наук по специальности 12.00.07 - административное право и процесс; финансовое право; информационное право. - Харьковский национальный университет внутренних дел. - Харьков, 2008.

Диссертация посвящена определению закономерностей становления и развития научных взглядов на основные институты отечественного административного права. В работе установлены предпосылки возникновения административного права как правовой отрасли и науки, для чего установлен момент окончания эпохи полицейского права и науки полицейского права и их трансформации в административное право и, соответственно, науку административного права, определены социальные, политические и научные факторы, обусловившие такое преобразование. К ним отнесено: кардинальные изменения административно-правового статуса лица; возникновение сельских и земских органов самоуправления; резкое сокращение компетенции полиции; изменение российского законодательства вследствие событий 1905 г.

Рассмотрено учение о предмете административного права в рамках различных исторических эпох. Сделан вывод, что определение предмета административного права всегда было очень сложной задачей, поскольку постоянно возникали сложности с определением тех общественных отношений, которые регулировались нормами административного права. С исторических позиций охарактеризована система административного права и основные попытки кодификации норм последнего. Сделан вывод о том, что проведение кодификационных работ способствовало не только систематизации административного права, но и выделению его в самостоятельную отрасль права.

С точки зрения истории и современности осуществлена характеристика основных субъектов административного права: органов публичного управления, государственных служащих и физических лиц. Исследованы взгляды ученых-административистов на вопросы введения в научный оборот соответствующей терминологии, классификационных групп субъектов административного права, общие тенденции становления их системы.

Прослежено историческое развитие теории о методах государственного управления и, прежде всего, об административном принуждении. Изучены взгляды ученых, которые работали в разные исторические периоды, на предмет понимания ими содержания и назначения принудительных полномочий субъектов управления. Проанализирована эволюция возникновения, научного обоснования и нормативного закрепления отдельных мер административного принуждения. Исследуются исторические аспекты становления института административной ответственности, а также участия в этом процессе представителей науки административного права.

В работе определены также закономерности становления и развития концепции законности в государственном управлении. Анализируется дореволюционное законодательство, а также взгляды ученых на вопросы обеспечения законности в государственном управлении, в частности, на отдельные способы ее обеспечения. Особое внимание уделяется установлению причин, которые мешали утверждению законности в государственном управлении.

Исследуются взгляды советских ученных и представителей власти на законность и способы ее обеспечения в государственном управлении в 20-х гг. ХХ в. Анализируются достижения советской науки административного права в вопросе законности государственного управления в период 40-х-80-х гг. Рассматриваются подходы советских авторов к пониманию терминологии, существующим способам обеспечения законности в советском государственном управлении.

Ключевые слова: административное право, наука административного права, развитие, полицейское право, институты административного права, субъекты административного права, формы государственного управления, методы государственного управления, законность.

Gritsenko I.S. Formation and development of scientific views on the main institutes of native administrative law. - Manuscript.

Dissertation for seeking a degree of the Candidate in Science of Law by speciality 12.00.07 - Administrative Law and Procedure; Finance Law; Information Law. - Kharkiv National University of Internal Affairs, Kharkiv, Ukraine, 2008.

Dissertation is devoted to the determination of regularity of formation and development of scientific views on the main institutes of native administrative law. Prerequisites of administrative law as law branch and science beginnings are ascertained in the research; the characteristic of main subjects of administrative law (Public Administration, State employees and natural persons) is given; regularities of formation and development of law forms of state government and their scientific analysis, above all law acts of management, is determined; historical development of theory about state management methods, including development of the theory about methods of state management, is observed; general foundations of formation and development of institute of administrative responsibility are defined; history of doctrine and main scientific views on legality in state government, including methods of its guaranteeing in scope of different historical stages, is analyzed.

Key words: administrative law, administrative law science, development, police law, administrative law institutes, subjects of administrative law, forms of state government, methods of state government, legality.

Размещено на Allbest.ru