Норми кримінально-процесуального права

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

НОРМИ КРИМІНАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРАВА

Гейц Світлана Олександрівна

ХАРКІВ - 2008

Анотації

право кримінальний процесуальний

Гейц С.О. Норми кримінально-процесуального права. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.09 - кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза. - Харківський національний університет внутрішніх справ, Харків, 2008.

Дисертація є дослідженням, в якому на монографічному рівні досліджені норми кримінально-процесуального права.

У роботі розкривається поняття норм кримінально-процесуального права, їхні специфічні ознаки, функціональне призначення та види; досліджено співвідношення норм кримінально-процесуального права з нормами кримінального права; проаналізовано загальні питання структури норм та окремі їхні елементи (гіпотезу, диспозиції та санкцію); досліджені окремі види нетипових кримінально-процесуальних норм, при цьому основна увага приділена нормам-принципам і нормам-дефініціям.

Ключові слова: норми кримінально-процесуального права; гіпотеза; диспозиція; санкція; нетипові кримінально-процесуальні норми.

Гейц С.А. Нормы уголовно-процессуального права. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.09 - уголовный процесс и криминалистика; судебная экспертиза. - Харьковский национальный университет внутренних дел, Харьков, 2008.

Диссертация является исследованием, в котором на монографическом уровне изучены нормы уголовно-процессуального права.

В работе на основе результатов научных исследований в общей теории права дается определение норм уголовного процессуального права. Исследуются их специфические признаки и виды. Определены функции, которые выполняют уголовно-процессуальные нормы: 1) регулятивная; 2) служебная; 3) инструментальная; правоохранительная; 5) воспитательная; 6) превентивная. Показано в каком соотношении находятся нормы уголовно-процессуального права с нормами уголовного права, при этом утверждается, что связи этих норм могут быть: 1) прямыми; 2) обратными; 3) опосредованными.

На примере норм, которыми регулируется процессуальный статус субъектов и процессуальный порядок их деятельности, исследована структура норм уголовно-процессуального права в целом, а также каждый из структурных элементов норм - гипотеза, диспозиция и санкция.

Доказано, что юридическими фактами, которые излагаются в гипотезе норм уголовно-процессуального права, могут быть не только действие, событие или состояние, а и результаты «микропроцессов», включающих в себя несколько действий.

Обосновывается положение о том, что совокупность типичных норм уголовно-процессуального права, диспозиции которых определяют порядок производства совокупностей действий и решений, неразрывно связанных между собой целью, содержанием, субъектами и производством их в течение определенных, как правило, довольно сжатых сроков, образуют своеобразные блоки, которые должны именоваться процедурами.

На основании анализа структуры нетипичных уголовно-процессуальных норм сделан вывод о том, что критерием отнесения тех или иных норм к числу норм-принципов, является не только их абстрактность, обусловленная фундаментальным значением для системы уголовного процесса, а и «структурная нетипичность».

Утверждается, что высокий уровень обобщений, которые содержат в себе нормы-дефиниции уголовно-процессуального права, является условием того, что в этих нормах необходимо определять основные понятия, без которых процесс становится невозможным как явление.

Ключевые слова: нормы уголовно-процессуального права; гипотеза; диспозиция; санкция; нетипичные уголовно-процессуальные нормы.

Geits S. O. The standards of procedural criminal law. - Manuscript.

The thesis on obtaining of a scientific degree of the candidate of law on a speciality 12.00.09 - Criminal process and criminalistics; legal expertise. - Kharkiv National University of Internal Affairs, Kharkiv, 2008.

The thesis is a research work in which at a monographic level the standards of procedural criminal law are studied.

The concept of standards of procedural criminal law, their specific attributes, functionality and kinds are shown; the correlation of standards of procedural criminal law with norms of criminal law is studied; it is analyzed the general questions of standards' structure and their separate elements (a hypothesis, a disposition, the sanction); separate kinds of atypical procedural criminal law standards are investigated, thus the special attention is given to principle standards and definition standards.

Key words: standards of procedural criminal law, a hypothesis, a disposition, the sanction, atypical procedural criminal law standards.

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Норми кримінально-процесуального права є основою механізму правового регулювання діяльності органів дізнання, слідчого, прокурора і суду з порушення, досудового розслідування і судового розгляду кримінальних справ. Від чіткості, логічності викладення окремих правових норм залежить ефективність нормативно-правового впливу права на суб'єктів кримінально-процесуальних правовідносин. Це - нормативно-правовий аспект актуальності обраної теми дисертаційного дослідження.

Часті зміни норм кримінально-процесуального права не сприяють їхній ефективній реалізації. Практика потребує не тільки чіткості і однозначності змісту норм права, а й їхньої певної стабільності, що може бути досягнута лише за умови якісного викладення правил поведінки суб'єктів кримінального процесу у нормах права.

Процес підготовки нового Кримінально-процесуального кодексу України (далі - КПК) повинен здійснюватися на підставі результатів ґрунтовних теоретичних досліджень, у першу чергу тих, що мають на меті розробку основних елементів правового регулювання суспільних відносин. Робота з підготовки проекту КПК, що продовжується до цього часу, була б набагато ефективнішою, якби вона ґрунтувалася на результатах спеціальних, у тому числі й комплексних досліджень норм кримінально-процесуального права, що є основним елементом правового регулювання. Це - праксеологічний аспект актуальності теми дослідження.

Останнім часом вітчизняні учені-юристи все більше приділяють уваги нормам окремих галузей права. Так, у 2000 році С.Л. Горьова дослідила норми адміністративного права, у 2003 році О.В. Сінькевич - норми конституційного права. О.К. Марін захистив кандидатську дисертацію за темою «Конкуренція кримінально-правових норм» (Львів, 2001 рік).

Норми ж кримінально-процесуального права досліджувались фрагментарно у межах більш широких тем.

Так, у радянський період розвитку теорії кримінального процесу окремі аспекти кримінально-процесуальних норм розглядала П.С. Елькінд. У межах загальної теорії юридичного процесу особливості процесуальних норм аналізувалися у роботах В.М. Горшеньова, В.О. Лучіна, І.А. Галагана, А.П. Глєбова. На фоні фундаментальних проблем процесуального права (сутність і завдання кримінально-процесуального права - П.С. Елькінд; теорія юридичного процесу - В.М. Горшеньов, І.А. Галаган, А.П. Глєбов) проблемні питання щодо норм кримінально-процесуального права розглядалися фрагментарно.

Певну увагу приділяли нормам права й інші вітчизняні учені-процесуалісти: Т.В. Варфоломеєва, В.Г. Гончаренко, Ю.М. Грошевий, В.С. Зеленецький, М.М. Михеєнко, В.Т. Нор, М.А. Погорецький, В.М. Тертишник, А.П. Черненко, В.П. Шибіко, М.Є. Шумило та інші.

Норми кримінально-процесуального права досліджувала у кандидатській дисертації Т.В. Свістунова. Але у її дисертації лише перший розділ присвячений аналізу норм, зокрема - їхніх ознак. Окрім того, ця дисертація базується ще на радянському, до того ж, російському, законодавстві, а з часу її захисту минуло майже сорок років.

Для процесуальної теорії потрібні науково-обґрунтовані висновки щодо видів, функціонального призначення, структури норм кримінально-процесуального права. Яке б питання не досліджувалося у теорії кримінального процесу, воно тим чи іншим чином обов'язково стосується правового регулювання, основою якого є норми права.

Отже теорія кримінального процесу потребує вирішення наукової задачі, що полягає у комплексному теоретичному дослідженні норм кримінально-процесуального права. Ця задача має істотне значення як для теорії процесу, так і для практики творення законів, що є джерелами кримінально-процесуального права, а також для практики застосування цих законів.

Це - теоретичний аспект актуальності теми.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження ґрунтується на основних положеннях п. 1 ст. 7 Закону України від 11 липня 2001 року «Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки»; Постанови Верховної Ради України «Про концепцію судово-правової реформи в Україні» від 28 квітня 1992 року (розділ 2); Указу Президента України від 10 травня 2006 року № 361/2006 «Про Концепцію вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до Європейських стандартів (розділ 3); положеннях щодо розробки теоретичних проблем розвитку вітчизняного законодавства і наукового забезпечення законодавчого процесу в Україні, затверджених постановою Президії Національної академії наук України від 5 листопада 2003 року № 272 (п. 3.1.); є складовою частиною наукових досліджень Міністерства внутрішніх справ України, передбачених, зокрема п. 1.1. Пріоритетних напрямів наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ, на період 2004 - 2009 років, затверджених Наказом МВС України від 5 липня 2004 року № 755.

Воно виконане у межах наукової теми кафедри кримінального процесу Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ «Кримінально-процесуальні відносини».

Тема дисертації затверджена Вченою радою Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ 31 січня 2005 року (протокол № 5).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є отримання нових наукових результатів щодо визначення, класифікації і структури норм кримінально-процесуального права.

Мета зумовила постановку і вирішення наступних завдань:

1) дослідити природу норм кримінально-процесуального права та їхнє функціональне призначення;

2) виявити і дослідити зв'язки кримінально-процесуальних норм між собою, а також з нормами кримінального права;

3) з'ясувати, чи існують особливості структури норм кримінально-процесуального права;

4) проаналізувати особливості кримінально-процесуальних норм у цілому та усіх їхніх структурних елементів;

5) дослідити окремі різновиди норм кримінально-процесуального права.

Об'єктом дослідження є правове регулювання суспільних відносин, що виникають, розвиваються і припиняються під час провадження у кримінальних справах.

Предметом дослідження є норми кримінально - процесуального права.

Методи дослідження. Відповідно до мети і завдань дослідження в роботі використана сукупність дослідницьких методів сучасної гносеології. Методологічною основою дисертаційного дослідження є теорія пізнання соціально-правових явищ, а також наукові принципи і концептуальні положення, розроблені спеціалістами в галузі загальної теорії права.

Спеціальними методами дослідження, використаними в цій роботі, є метод системно-структурного аналізу, історичний, порівняльно-правовий, логічного аналізу, індукції, дедукції, функціональний і статистичний (підрахування). Усі методи дослідження використовувались у взаємозв'язку та взаємозалежності, що в кінцевому рахунку забезпечило всебічність, повноту та об'єктивність дослідження, коректність, несуперечливість та істинність наукових результатів.

Для з'ясування загальних положень щодо сутності норм кримінально-процесуального права (розділ 1) були застосовані історичний, функціональний, порівняльно-правовий методи, а також метод індукції. Під час дослідження поняття і структури норм кримінально-процесуального права (розділ 2) використані методи логічного аналізу, дедукції, індукції. Нетипові кримінально-процесуальні норми (розділ 3) потребували для свого дослідження методів логічного аналізу, функціонального та порівняльно-правового.

Статистичний метод (підрахування) застосовувався у всіх розділах дисертації мірою необхідності з'ясування тих чи інших понять, що мають кількісне вираження, а також для узагальнення результатів анкетування практичних працівників.

Теоретичну основу дисертації склали наукові праці із загальної теорії права, кримінального права, кримінально-процесуального права.

Емпіричну основу дослідження становлять результати анкетування 240 працівників органів досудового розслідування, прокуратури і суду (100 дізнавачів, 100 слідчих, 20 прокурорів, 20 суддів), проведене у межах Дніпропетровської області.

Певне значення для дослідження мав також особистий п'ятирічний досвід викладання у системі вищої освіти України навчальної дисципліни «Кримінальний процес» («Кримінально-процесуальне право»).

Нормативну основу роботи склали Конституція України, чинне кримінально-процесуальне та кримінальне законодавство станом на 30 січня 2008 року.

Наукова новизна одержаних результатів проведеного дисертаційного дослідження полягає у тому, що воно є першим в Україні комплексним дослідженням норм кримінально-процесуального права. Науковою новизною відзначаються наступні положення:

вперше:

– визначено, що норми кримінально-процесуального права виконують регулятивну (регулювання порядку діяльності компетентних державних органів у кримінальних справах); службову (реалізація норм кримінального права); інструментальну (надання компетентним органам правового інструментарію здійснення кримінально-процесуальної діяльності); правоохоронну (охорона від порушень окремих норм кримінально-процесуального права); виховну (виховання у громадян поваги до приписів закону); превентивну (попередження вчинення злочинів у майбутньому);

– обґрунтовано положення про те, що юридичними фактами, з якими пов'язують реалізацію диспозиції норм кримінально-процесуального права, окрім загальновизнаних дій, події і фактичного складу, можуть бути «мікропроцеси», через які під час провадження у кримінальній справі реалізується ініціатива заінтересованих суб'єктів кримінального процесу і суб'єктів, які його здійснюють, у провадженні процесуальних дій чи прийнятті процесуальних рішень;

– доведено, що сукупність процесуальних рішень і процесуальних дій, нерозривно пов'язаних між собою метою, змістом, суб'єктами, які їх провадять, та виконанням їх протягом певного, як правило, доволі стислого процесуального строку, прямо передбаченого законом, утворюють своєрідні блоки, повинні іменуватися процедурами;

– обґрунтовано положення про те, що абсолютна визначеність кримінально-процесуальних санкцій зумовлена необхідністю обмеження розсуду службових осіб органів, які здійснюють кримінальне судочинство, у частині застосування ними санкцій;

– доведено, що високий рівень узагальнень, що містять у собі норми-дефініції кримінально-процесуального права, є передумовою того, що у цих нормах слід визначати основні поняття, без яких процес стає неможливим як явище. При цьому треба зважати й на ту обставину, що значна кількість понять протягом тривалого часу існування і застосування відповідних кримінально-процесуальних норм стали загально прийнятими і не викликають суперечностей у розумінні їхнього змісту, а тому не потребують свого визначення у нормах-дефініціях;

удосконалено:

– положення щодо співвідношення норм кримінального і кримінально-процесуального права, зокрема, доведено, що зв'язок норм цих галузей права може бути не лише прямим, а й зворотнім та опосередкованим;

дістало подальший розвиток:

– положення про те, що санкція норм кримінально-процесуального права забезпечує реалізацію не лише приведення у дію зобов'язальної (імперативної) схеми правового регулювання «обов'язок + відповідальність», а й диспозитивної схеми «право + гарантія», якщо санкція встановлюється за перевищення прав суб'єктами кримінального процесу;

– положення про те, що критерієм віднесення тих чи інших кримінально-процесуальних норм до числа норм-принципів, є не лише їхня абстрактність, зумовлена їхнім фундаментальним значенням для системи кримінального процесу, а й «структурна нетиповість».

Практичне значення одержаних результатів:

1) у науково-дослідній діяльності - одержані наукові результати можуть бути основою для подальшого розроблення проблем удосконалення правового регулювання кримінально-процесуальних правовідносин;

2) у правотворчій діяльності - пропозиції, що містяться в цій роботі, використовуються у процесі правотворчості (впроваджені у законодавчу практику, а саме використовуються Робочою групою Національної комісії зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права з підготовки проекту Кримінального процесуального кодексу України);

3) у навчальному процесі - положення дисертаційного дослідження можуть бути використані під час підготовки відповідних розділів підручників, навчальних посібників, у науково-дослідній діяльності викладачів та студентів. Результати цього дослідження впроваджені у навчальний процес Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ та юридичного факультету Національного гірничого університету.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації доповідалися на міжнародній науково-практичній конференції «Криміналістичні та процесуальні проблеми, що виникають під час проведення слідчих дій» (Донецьк 2006); ІV Міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні питання реформування правової системи України» (Луцьк, 2007); науково-практичному семінарі «Сучасний стан та проблеми реформування кримінально-процесуального законодавства України» (Харків, 2007); круглому столі присвяченому 45-річчю прийняття та набуття чинності Кримінально-процесуального кодексу України (Сімферополь, 2007); круглому столі «Актуальні проблеми реформування кримінально-процесуального законодавства» (Дніпропетровськ, 2007).

Публікації. За темою дисертації опубліковано монографію; шість статей, п'ять із яких - у виданнях, включених до переліку фахових видань ВАК України з юридичних наук; п'ять тез у збірниках матеріалів конференцій і круглих столів, на яких доповідалися результати дослідження.

Структура роботи зумовлена метою, завданнями та предметом дисертаційного дослідження. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, що поєднують шість підрозділів, висновків та списку використаних джерел, додатків. Загальний обсяг дисертації складає 165 аркушів (з списком використаних джерел та додатками - 195). Список використаних джерел містить 219 позицій і займає 21 аркуш, додатки містяться на 7 аркушах.

2. Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, визначені його мета і завдання, об'єкт і предмет, методологічні, теоретичні та емпіричні основи. Сформульовані положення і висновки, що визначають наукову новизну. Розкривається практичне значення отриманих результатів і апробації дисертації.

Розділ 1 «Сутність норм кримінально-процесуального права» присвячений дослідженню поняття, ознак, функціонального призначення і видів норм кримінально-процесуального права та їхнього співвідношення із нормами кримінального права. Розділ складається з двох підрозділів.

У підрозділі 1.1. «Поняття, ознаки, функціональне призначення і види норм кримінально-процесуального права» здійснено огляд літератури із загальної теорії права, теорії юридичного процесу та кримінального процесу в частині питань, що стосуються поняття і ознак норм кримінально-процесуального права.

Для дослідження питань, винесених у заголовок підрозділу, дисертант застосував схему «загальне» «особливе» > «одиничне». У плані дослідження «загального» проаналізовано роботи В.В. Лазарєва, О.Ф. Скакун, Л.С. Явича, «особливого» - А.А. Бессонова, Л.М. Борисової, Є.Г. Лук'янової, Р.В. Шагієва, «одиничного» - О.Б. Муравіна, Т.В. Свістунової, В.М. Тертишника, П.С. Елькінд.

У цьому підрозділі автор дисертації виокремлює і характеризує функції, що їх виконують норми кримінально-процесуального права:

1) регулятивну (регулювання порядку діяльності компетентних державних органів у кримінальних справах);

2) службову (реалізація норм кримінального права);

3) інструментальну (надання компетентним органам правового інструментарію здійснення кримінально-процесуальної діяльності);

4) правоохоронну (охорона від порушень окремих норм кримінально-процесуального права);

5) виховну (виховання у громадян поваги до приписів закону);

6) превентивну (попередження вчинення злочинів у майбутньому).

Автор робить висновок про те, що одна й та ж норма кримінально-процесуального права може виконувати не одну, а декілька функцій.

Вищевикладене дозволило автору дисертації сформулювати власне визначення поняття норм кримінально-процесуального права. Під останніми автор розуміє встановлені державою чи Рішеннями Європейського Суду з прав людини правила, що визначають загальні положення та порядок провадження у кримінальних справах, а також права та обов'язки суб'єктів кримінального процесу, основною функцією яких є реалізація норм кримінального права, а додатковими функціями - реалізація норм інших галузей права.

У підрозділі 1.2. «Співвідношення норм кримінально-процесуального і кримінального права» розглянуті зв'язки, у яких перебувають норми цих галузей права.

Проаналізовано роботи учених у галузі загальної теорії права (Л.Н. Борисова, В.М. Горшеньов, О.А. Коваль, А.М. Колодій, О.Ф. Скакун) та у галузі кримінального процесу (М.В. Духовський, Л.М. Лобойко, П.С. Елькінд), у яких зазначено, що норми кримінального і кримінально-процесуального права перебувають у ієрархічному зв'язку. При чому норми кримінального права є вихідними, а норми кримінально-процесуального права - похідними.

Автор підкреслює, що у нормах кримінального права мова йде про винного як про абстрактну особу - суб'єкта злочину - і у цьому плані твердження про винність особи є абсолютно істинним, чого не можна сказати про винність конкретної особи у кримінальній справі. Через це у нормах кримінально-процесуального права термін «винний» не можна застосовувати допоки не припинить дію презумпція невинуватості.

Норми кримінально-процесуального права визначають способи і строки досягнення мети і виконання завдань норм кримінального права. Реалізація норм кримінального права під час провадження у кримінальній справі відбувається у відповідності до стадій, визначених нормами кримінально-процесуального права.

Проаналізувавши завдання Кримінального кодексу України (ст. 1 КК України) та завдання кримінального судочинства (ст. 2 КПК України), дисертант відзначає, що одним із основних завдань кримінального судочинства, якого не ставить перед собою кримінальне право, є забезпечення такого правового становища, щоб жоден невинний не був покараний.

Дисертант робить висновок про те, що зв'язок норм кримінально-процесуального і кримінального права прослідковується на трьох рівнях їхнього співвідношення, що відповідають тричленній структурі права: галузь, інститут, норма. На всіх рівнях співвідношення цих норм виявляється службова роль норм процесуального права щодо норм матеріального права.

У цьому підрозділі зроблено висновок про те, що норми кримінального і кримінально-процесуального права мають взаємозв'язки таких видів: 1) прямий; 2) опосередкований; 3) зворотній.

Розділ 2 «Структура норм кримінально-процесуального права» присвячений загальній характеристиці структури норм кримінально-процесуального права та дослідженню їхніх структурних елементів.

У підрозділі 2.1. «Загальна характеристика структури норм кримінально-процесуального права» на підставі результатів аналізу юридичної літератури зазначено, що починаючи з двадцятих років минулого століття і до теперішнього часу у теорії процесуального права взагалі і у теорії кримінального процесу зокрема не вироблено єдиного підходу щодо розуміння структури кримінально-процесуальної норми, кількісного та якісного складу її елементів.

Дисертант підтримує традиційну точку зору, згідно з якою саме єдність трьох структурних елементів норми кримінально-процесуального права є основною характеристикою її структури.

Кримінальний процес складається із послідовно вчинюваних дій і рішень, що приймаються компетентними державними органами. Дії і рішення мають наслідком встановлення тих чи інших обставин. Останні, в свою чергу, слугують підставою для провадження процесуальних дій і прийняття рішень. Це дало автору дисертації підставу для твердження про те, що норми права, якими врегульовані дії і рішення, результати яких стають підставою для провадження наступних процесуальних дій і прийняття рішень, виступають своєрідними гіпотезами для норм права, що передбачають провадження дій і рішень на підставі раніше здобутих результатів. Дана обставина свідчить про системність процесуального регулювання.

У загальному плані для характеристики структури кримінально-процесуальних норм дисертант вважав за доцільне виокремити у кримінально-процесуальній діяльності основні її складові. Такими, на його думку, є: 1) суб'єкти діяльності; 2) засоби діяльності.

У дисертації показано, що врегулювати процесуальний статус і порядок процесуальної діяльності можна лише з допомогою норм права, що мають тричленну структуру. Врегулювання і того й іншого потребує зазначення у нормі підстав визнання певним суб'єктом чи провадження процесуальної дії або прийняття процесуального рішення (гіпотеза), процесуального порядку наділення суб'єктів правами і покладання на них обов'язків, а також виконання дій і прийняття рішень (диспозиція), наслідків невизнання особи суб'єктом процесу за наявності підстав до того або з порушенням процесуального порядку, а також порушення процесуального порядку провадження певних дій і прийняття певних рішень (санкція).

У підрозділі 2.2. «Структурні елементи норм кримінально-процесуального права» досліджені усі структурні елементи кримінально-процесуальних норм: гіпотеза, диспозиція і санкція. Кожному із структурних елементів присвячено окремий пункт цього підрозділу.

У пункті 2.2.1. «Гіпотеза норм кримінально-процесуального права» дисертант, оглянувши відповідну літературу із загальної теорії права, сконцентрував увагу на особливостях гіпотез кримінально-процесуальних норм. Складність пізнання особливостей гіпотез норм кримінально-процесуального права визначається декількома чинниками:

1) службовою роллю цих норм права щодо норм кримінального права;

2) складністю й динамічністю регульованих ними кримінально-процесуальних відносин, в яких беруть участь різноманітні суб'єкти;

3) ступенем значущості кримінально-процесуальних норм для врегулювання відносин, що виникають, розвиваються і припиняються під час провадження у кримінальній справі, та обсягом дії. Розглянуто зміст кожного із цих чинників.

Гіпотези кримінально-процесуальних норм розрізняються за ступенем загальності (абстрактності). Так, гіпотеза може поширюватися:

1) лише на одну норму;

2) одночасно на декілька норм;

3) на окремі інститути;

4) на диспозиції усіх норм, що містяться поза розділом 1 КПК України «Загальні положення», якщо гіпотези містяться у цьому розділі.

У цьому пункті дисертант розглядає і структуру гіпотез норм кримінально-процесуального права, аналізуючи юридичні факти, з настанням яких починає діяти диспозиція норм.

Дисертант підкреслює, що «присутність» у нормі процесуального права норми матеріального права разом із суто процесуальними фактами не слід розглядати як фактичний склад.

Автором дисертації поступово розглянуті відомі юридичній науці юридичні факти (дії, події, фактичні склади). У той ж час дисертант зазначає, що у деяких випадках для виникнення кримінально-процесуальних відносин суб'єктам треба здійснити певну сукупність дій, а іноді і прийняти рішення. У цих випадках гіпотеза має ступеневий (стадійний) характер. Наприклад: 1) заявлення клопотання (відводу); 2) його розгляд; 3) прийняття рішення за клопотанням (відводом). Таким чином, структурним елементом гіпотези норми кримінально-процесуального права можуть бути не окремі дії, а певним чином організовані «мікропроцеси», що здійснюються з ініціативи заінтересованих осіб службовими особами, які його ведуть.

Далі дисертант розглядає питання щодо ступеня визначеності гіпотез норм кримінально-процесуального права. Важливість даного питання обумовлена дією у кримінальному процесі принципу «дозволено лише те, що прямо передбачено у законі». Прямо передбаченим у законі має бути не лише правило поведінки (диспозиція норми), а й юридичний факт (гіпотеза норми), що дає поштовх до реалізації цього правила.

У пункті 2.2.2. «Диспозиція норм кримінально-процесуального права» дисертант звертає увагу на те, що попри те, що диспозиція є центральною частиною норми права, у теорії кримінального процесу вона є найменш дослідженим елементом норми кримінально-процесуального права. Суттєвий внесок у дослідження норм кримінально-процесуального права зробили О.М. Ларін та П.С. Елькінд. Але і в їхніх роботах такому структурному елементу норм як диспозиція належної уваги не приділено.

Найймовірнішою причиною такого ставлення науковців до дослідження диспозиції норм кримінально-процесуального права, на думку дисертанта, є невизначеність у теорії процесу питання про те, що є предметом кримінально-процесуального регулювання: суспільні відносини, що складаються під час провадження у кримінальних справах, чи діяльність його суб'єктів. Автор дисертації аналізує точки зору вчених з цієї проблеми і підтримує тих із них, які розглядають як предмет кримінально-процесуального права і відносини і діяльність.

У кримінально-процесуальному праві існує сукупність норм, диспозиції яких визначають порядок провадження не окремих дій або рішень, а певних їхніх сукупностей. Останні утворюють своєрідні блоки, які дисертант пропонує називати процедурами. Процедурний характер диспозицій кримінально-процесуальних норм полягає у встановленні порядку провадження певних дій і прийняття певних рішень, нерозривно пов'язаних між собою метою, змістом, суб'єктами, які їх провадять, та іншими ознаками. Ці дії і рішення виконують протягом певного, як правило, доволі стислого процесуального строку, прямо передбаченого законом (наприклад, затримання підозрюваного, притягнення як обвинуваченого). Диспозиції кримінально-процесуальних норм, у яких містяться приписи щодо виконання певних процедур, є цілісними утвореннями. Виконання окремих дій чи прийняття окремих рішень, без виконання інших дій і прийняття інших рішень, що утворюють ту чи іншу процедуру, не має юридичного (процесуального) значення.

Залежно від ступеня конкретизації прав і кореспондуючих їм обов'язків диспозиції можна поділити на:

1) диспозиції, в яких права і обов'язки викладені прямо у приписі;

2) диспозиції, у яких регламентовано лише права, а обов'язки випливають за логікою;

3) диспозиції, якими встановлені лише обов'язки, а права, що їм кореспондують, прямо не зазначені.

У пункті 2.2.3. «Санкція норм кримінально-процесуального права» дисертант, розглянувши спочатку загальні положення щодо санкцій у праві, приділив увагу питанню щодо існування у кримінально-процесуальному праві заохочувальних санкцій.

Тяжкість кожної із санкцій визначається видом галузі права, в нормах якої вона міститься. Із цього випливає, що тяжкість санкції повинна відповідати тяжкості кримінально-процесуального правопорушення.

Дана обставина змусила дисертанта послідовно розглянути кожний із видів санкцій норм кримінально-процесуального права, що містяться у нормах різних галузей права: правопоновлюючі і штрафні (каральні). Автор встановив, що усі кримінально-процесуальні санкції є абсолютно-визначеними. У цьому проявляється певна властивість досліджуваних норм: у кримінально-процесуальному праві, гіпотези і диспозиції норм якого часто є невизначеними (гіпотеза: «у разі необхідності») або відносно визначеними (диспозиція: «провадиться з санкції прокурора чи його заступника»), санкції норм є абсолютно визначеними. Пояснити таку закономірність можна намаганням законодавця обмежити розсуд службових осіб органів, які здійснюють кримінальне судочинство, у застосуванні санкцій.

Відносно визначеними є кримінально-правові санкції норм кримінально-процесуального права. Такими є усі п'ятдесят п'ять санкцій, що містяться у тридцяти статтях глави 18 КК.

Розділ 3 «Нетипові норми кримінально-процесуального права» присвячений аналізу нетипових норм взагалі, а також норм-принципів та норм-дефініцій.

У підрозділі 3.1. «Види нетипових норм кримінально-процесуального права» у загальному вигляді розглянуті усі види нетипових норм, що містяться у кримінально-процесуальному праві.

На початку підрозділу дисертант зазначає, що норми-принципи і норми-дефініції стануть предметом дослідження у підрозділі 3.2. Виділення їх для окремого дослідження обумовлене двома причинами:

1) ці види норм є найбільш розповсюдженими порівняно з іншими нетиповими кримінально-процесуальними нормами;

2) вони мають суттєве значення для формування кримінально-процесуального законодавства і практики його застосування органами досудового розслідування, прокуратури і суду.

Норми-оголошення, оперативні і колізійні норми не являють собою інтересу у плані виконання завдань дисертаційного дослідження. Тому основну увагу автор приділяє нормам-цілям, бо саме вони повинні визначати стратегію кримінального процесу як галузі права і кримінально-процесуальної діяльності у конкретних справах.

Норми-цілі не є розповсюдженими у кримінально-процесуальному праві. Аналіз чинного вітчизняного законодавства показує, що мета у деяких нормах кримінально-процесуального права включається як структурний елемент до їхніх гіпотез (наприклад, ч. 1 ст. 38, ч. 1 ст. 148, ч. 1 ст. 154¹, ч. 1 ст. 184. ч. 3 ст. 187, ч. 1 ст. 190, ч. 1 ст. 194 КПК та інші). У тому ж сенсі, який у теорії закладено у розуміння цілей кримінального процесу, норми-цілі у кримінально-процесуальному праві відсутні.

Дисертант досліджує питання щодо доцільності закріплення цілей кримінального процесу у законі і доходить висновку, що визначення поняття і змісту цілей кримінального процесу є завданням теоретиків, а не законодавців і практиків, а тому формулювання норм, у яких би викладалися цілі кримінального процесу, у вітчизняному законодавстві не є доцільним.

У підрозділі 3.2. «Характеристика окремих видів нетипових норм кримінально-процесуального права» дисертант характеризує два види нетипових для цієї галузі права норм: норми-принципи і норми-дефініції.

У пункті 3.2.1. «Норми-принципи кримінально-процесуального права» автор дисертації не вважав за доцільне заглиблюватися у визначення поняття принципів кримінального судочинства та їхньої системи. На підставі результатів аналізу теоретичної літератури зроблено висновок про те, що предметом теоретичних досліджень, як правило, були принципи у розумінні загальних (фундаментальних) положень кримінального процесу, а от норми, у яких вони викладаються, дослідженню не піддавалися.

У проекті КПК України (реєстраційний номер 0952) є окрема глава (друга), що має назву «Засади кримінального провадження». Дисертант критично ставиться до викладених у цій главі положень, зазначаючи, що окремі із них є настільки очевидними, що їхнє розкриття має більше академічний, а не нормативний, характер.

Під час вирішення питання про запровадження у кримінально-процесуальне законодавство норм-принципів, на думку дисертанта, слід виходити з наступного.

По-перше, принципи кримінального процесу в силу свого фундаментального значення, а також виходячи із багаторічних вітчизняних традицій формування нормативного матеріалу у кодифікованих нормативно-правових актах, повинні бути відображені у КПК України.

По-друге, норми-принципи, викладені у КПК, не повинні дублювати конституційних норм, якими визначаються фундаментальні права громадян. У КПК України як принципи мають бути зазначені такі правові положення, які б ідентифікували юридичний процес як кримінальний і підкреслювали його динамічність та логічний розвиток у часі.

На підставі проведеного аналізу, дисертант робить висновок про те, що критерієм віднесення тих чи інших кримінально-процесуальних норм до числа норм-принципів, є не лише їхня абстрактність, а й пов'язана із нею «структурна нетиповість», тобто відсутність елементів структури норм права.

У пункті 3.2.2. «Норми-дефініції кримінально-процесуального права» дисертант відзначає, що КПК України містить значну кількість понять, що виражаються у нормах права за допомогою адекватних термінів. Для формування у дізнавачів, слідчих, прокурорів і суддів «процесуальної правосвідомості», а головне - для ефективного застосування норм кримінально-процесуального права, важливим є правильне розуміння ними змісту, закладеного законодавцем у терміни.

У кримінальному процесі, як ні в якому іншому юридичному процесі, питання визначеності правових понять є актуальним в силу того, що тут права людини піддаються найбільш суворим обмеженням.

Але прагнення до забезпечення однозначності понять, що вживаються у кримінально-процесуальному праві, не повинно бути причиною великої питомої ваги нормативних визначень у кримінально-процесуальному законі. Інакше проблема невизначеності у праві через відсутність дефініцій здатна перерости у проблему невизначеності через їх надмірну кількість. Отже, питання про доцільність існування норм-дефініцій у кримінально-процесуальному праві слід вирішувати як з позицій якості (змістовного наповнення), так і з позицій розумності їхньої кількості.

На думку дисертанта, не можна не зважати й на ту обставину, що не всі поняття (терміни) можуть бути розтлумаченими у законодавстві. Цілком очевидною є утопічність «тотального легального визначення» кримінально-процесуальних термінів. Певна (значна) частина їх має бути предметом тлумачення науковців і практиків.

У дисертації досліджується проблема визначення обсягу застосування норм-дефініцій у вітчизняному кримінально-процесуальному праві. Дисертант розглядає можливі варіанти вирішення цієї проблеми:

1) винесення норм-дефініцій за межі КПК України і подання їх у вигляді додатку до кодексу (через громіздкість застосування такого варіанту автор визнає його недоцільним);

2) визначення у нормах-дефініціях лише основних понять, тобто тих, без яких процес стає неможливим як явище, і розміщення їх у одній із перших глав КПК України.

Висновки

У висновках дисертації відображені результати, що свідчать про вирішення конкретної наукової задачі, що має істотне значення для теорії кримінального процесу, а саме: уперше комплексно досліджено норми кримінально-процесуального права, на підставі чого отримані нові науково обґрунтовані висновки, до основних із яких належать наступні.

1. Норми кримінально-процесуального права - це встановлені державою чи Рішеннями Європейського Суду з прав людини правила, що визначають загальні положення та порядок провадження у кримінальних справах, а також права та обов'язки суб'єктів кримінального процесу, основною функцією яких є реалізація норм кримінального права, а додатковими функціями - реалізація норм інших галузей права.

2. Кримінально-процесуальні норми виконують декілька функцій: 1) регулятивну; 2) службову; 3) інструментальну; 4) правоохоронну; 5) виховну; 6) превентивну. Одна й та ж норма кримінально-процесуального права може виконувати не одну, а декілька функцій.

3. Зв'язок норм кримінально-процесуального і кримінального права можна прослідкувати на трьох рівнях їхнього співвідношення, що відповідають тричленній структурі права: галузь, інститут, норма.

Норми кримінального і кримінально-процесуального права мають взаємозв'язки таких видів: 1) прямий; 2) опосередкований; 3) зворотній.

4. У кримінально-процесуальній діяльності основними складовими є: 1) суб'єкти діяльності; 2) засоби діяльності. І перший і другий елементи цієї діяльності відображаються у нормах кримінально-процесуального права через формулу: «Якщо є підстави до надання особі певного процесуального статусу або застосування певного засобу діяльності (гіпотеза), то особі надаються права і обов'язки, котрі вона реалізує в певному процесуальному порядку, або застосовується певний засіб діяльності (диспозиція), інакше настають негативні правові наслідки (санкція).

5. У нормах кримінально-процесуального права юридичними фактами, з якими пов'язується реалізація диспозиції норми, окрім загальновизнаних дії, події і фактичного складу, можуть бути «мікропроцеси», через які під час провадження у кримінальній справі реалізується ініціатива заінтересованих суб'єктів кримінального процесу і суб'єктів, які його здійснюють, у провадженні процесуальних дій чи прийнятті процесуальних рішень. «Мікропроцеси» не є фактичними складами, бо вони об'єднані в одне ціле, що складається із сукупності здійснюваних у певній послідовності дій.

6. Процедурний характер диспозицій кримінально-процесуальних норм полягає у встановленні порядку провадження певних дій і прийняття певних рішень, нерозривно пов'язаних між собою метою, змістом, суб'єктами, які їх провадять, та іншими ознаками. Ці дії і рішення виконуються протягом певного, як правило, доволі стислого процесуального строку, прямо передбаченого законом, і утворюють собою певні процедури.

7. Диспозиції норм кримінально-процесуального права, як правило, є абсолютно визначеними. Це узгоджується із загально правовим принципом, котрий діє для посадовців, які ведуть кримінальний процес: «дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Відносна визначеність окремих диспозицій кримінально-процесуальних норм обумовлена об'єктивною неможливістю законодавця передбачити у нормах усі ситуації, що виникають під час провадження у кримінальних справах.

8. Санкція норм кримінально-процесуального права зобов'язана своїм існуванням імперативному методу правового регулювання у кримінальному процесі, згідно з яким регулювання суспільних відносин, що виникають, розвиваються і припиняються у кримінальній справі, здійснюється за схемою «обов'язок + відповідальність». Це, однак, не виключає існування санкцій і в разі застосування схеми правового регулювання «право + гарантія». У цьому разі санкції встановлюються за перевищення прав, встановлених нормами кримінально-процесуального права.

9. Кримінально-процесуальні санкції є абсолютно визначеними, що обмежує розсуд службових осіб органів, які здійснюють кримінальне судочинство, у частині застосування ними санкцій. Відносно визначеними є усі кримінально-правові санкції норм кримінально-процесуального права.

10. У кримінально-процесуальному праві у тому сенсі, який у теорії закладено у розуміння цілей кримінального процесу, норми-цілі відсутні. Норми ж, які можна визначити як норми-завдання кримінально-процесуального закону (кримінального процесу), приміщує як українське право, так і право інших держав.

11. Дублювання конституційних положень («право людини на свободу і особисту недоторканність»; «недоторканність житла» тощо), що є нормами прямої дії, та положень міжнародних договорів у галузевому, в тому числі і у кримінально-процесуальному законодавстві, позбавлене сенсу. Такий підхід призводить до нагромадження нормативного матеріалу і як наслідок - до труднощів у його використанні практичними працівниками органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду.

12. Критерієм віднесення тих чи інших кримінально-процесуальних норм до числа норм-принципів, є не лише їхня абстрактність, а й «структурна нетиповість», тобто відсутність елементів структури норм права.

13. Прагнення до забезпечення однозначності понять, що вживаються у кримінально-процесуальному праві, не повинно бути причиною великої питомої ваги нормативних визначень у кримінально-процесуальному законі. Інакше проблема невизначеності у праві через відсутність дефініцій може перерости у проблему невизначеності через їх надмірну кількість.

Список опублікованих праць

1. Гемай С.О. Норми кримінально-процесуального права: Монографія. - Дніпропетровськ: Нац. гірничий ун-т, 2007. - 106 с.

2. Гемай С.О. Особливості логічної структури кримінально-процесуальних норм // Наук. вісник Юрид. акад. М-ва внутр. справ. - 2004. - Спец. випуск № 1. - С. 29-33.

3. Гемай С.О. Поняття та особливості структури норм кримінально-процесуального права // Наук. вісник Дніпропетр. держ. ун-ту внутр. справ. - 2006. - Спец. вип. № 1. - С. 139-146.

4. Гемай С.О. Співвідношення норм кримінально-процесуального і кримінального права // Вісник прокуратури. - 2007. - № 1. - С. 59-65.

5. Гемай С.О. Види диспозицій норм кримінально-процесуального права залежно від ступеня їхньої визначеності // Наук. вісник Дніпропетр. держ. ун-ту внутр. справ. - 2007. - Спецвипуск № 1. - С. 219-226.

6. Гемай С.О. Структура диспозиції норм кримінально-процесуального права // Вісник Харківського нац. ун-ту внутр. справ. - 2007. - № 37. - С. 146-156.

7. Гемай С.О. Правовідновлюючі і каральні (штрафні) санкції норм кримінально-процесуального права // Закон и жизнь. - 2007. - № 7. - С. 32-35.

8. Гемай С.О. Норми-дефініції: поняття, місце і межі використання в Кримінально-процесуальному кодексі // Криміналістичні та процесуальні проблеми, що виникають під час проведення слідчих дій: М-ли міжнар. наук.-практ. конф. Донецьк, 24 листопада 2006 року. - Донецьк: ООО Норд Комп'ютер, 2006. - С. 276-278.

9. Гемай С.О. Юридичні факти як структурний елемент гіпотези норми кримінально-процесуального права // Сучасний стан та проблеми реформування кримінально-процесуального законодавства України (М-ли наук.-практ. конф. Харків, 12 лютого 2007 р.) - Харків: ХНУВС, 2007. - С. 10-12.

10. Гемай С.О. Поняття і види диспозицій норм кримінально-процесуального права // М-ли круглого столу, присвяченого 45-річчю прийняття та набуття чинності Кримінально-процесуального кодексу України. - Сімферополь, 2007 р., 6 квітня. - Сімферополь: Кримський юрид. ін-т Харківського нац. ун-ту внутр. справ, 2007. - С. 125-127.

11. Гемай С.О. Норми-принципи кримінально-процесуального права // Акт. проблеми реформування кр.- проц. зак-ва. Матеріали круглого столу. - Дн-ськ: ДДУВС, 2007. - С. 39-40.

12. Гемай С.О. Особливості гіпотез норм кримінально-процесуального права // Акт. питання реформування правової системи України: Зб. наук. ст. за матеріалами ІV Міжнар. наук.-практ. конф., Луцьк, 2007 р., 1-2 черв.: У 2-х т. - Луцьк: РВВ «Вежа» Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2007. - Т. 2. - С. 172-177.

Размещено на Allbest.ru

...