Договір щодо надання медичних послуг

кандидата юридичних наук

Харків - 2003р.

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі цивільно-правових дисциплін Національного університету внутрішніх справ, МВС України.

Науковий керівник - кандидат юридичних наук, доцент Сліпченко Святослав Олександрович, Національний університет внутрішніх справ, доцент кафедри цивільно-правових дисциплін.

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор Ромовська Зорислава Василівна, Львівський національний університет імені Івана Франка, професор кафедри цивільного права;

кандидат юридичних наук, доцент Гопанчук Василь Степанович, Національна академія внутрішніх справ України, начальник кафедри цивільного права.

Провідна установа - Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, Міністерство освіти і науки України, кафедра цивільного права № 1, м. Харків.

Захист відбудеться 21 березня 2003 р. о ____ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.700.02 при Національному університеті внутрішніх справ за адресою: 61080, м. Харків, проспект 50-річчя СРСР, 27.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національного університету внутрішніх справ за адресою: 61080, м. Харків, проспект 50-річчя СРСР, 27.

Автореферат розісланий 17 лютого 2003 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Чалий Ю.І.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. В умовах істотного зниження ресурсів державної системи охорони здоров'я, і в першу чергу, фінансових, матеріально-технічних, технологічних, інформаційних, питання забезпечення права громадян на охорону здоров'я, закріпленого в ст. 49 Конституції України, підвищення ефективності і якості медичної допомоги стає не тільки актуальним, але й досить проблемним.

Донедавна система охорони здоров'я в Україні відповідала бюджетній моделі охорони здоров'я, для якої пріоритетними були владні способи регулювання переважного числа правовідносин, пов'язаних з організацією й наданням медичної допомоги населенню. Реалії бюджетного фінансування сьогодні такі, що його обсяг забезпечує близько тридцяти відсотків від фактичної потреби системи охорони здоров'я; фінансується здебільшого лише плата за роботу, комунальні платежі, придбання ліків та предметів медичного призначення за мінімальним переліком.

На цьому тлі механізм вирішення проблеми гарантування якісної й ефективної медичної допомоги не може повною мірою відповідати потребам сьогодення і задовольняти інтереси як громадян, так і суб'єктів надання медичної допомоги. Крім того, високі ціни за “платну” медичну допомогу, обтяжені існуючими податками, стимулюють розвиток тіньового обороту у сфері легально безплатної охорони здоров'я; громадяни починають усвідомлювати, що удатися до легально платних послуг, до приватної медицини вигідніше, ніж ризикувати своїми грошима у не врахованих законом відносинах. У цих умовах упровадження багатоукладності форм власності у сфері охорони здоров'я, лібералізація умов для розвитку приватного сектора визнаються одним з основних пріоритетних напрямків реформування охорони здоров'я. Недержавна, приватна медицина повинна заповнити прогалини й недоліки безплатної охорони здоров'я.

В свою чергу розвиток приватної медицини обумовив зміну погляду, який існував до недавнього часу на діяльність лікаря як “непродуктивну працю”, що не дозволяло говорити про її продукт - медичну послугу як товар і, відповідно, як об'єкт цивільного права. Зараз є достатні підстави розглядати медичну послугу як ідеальний продукт, що є звичайним оборотоздатним у цивільному обороті товаром, який має певну вартість.

Оборотоздатність медичної послуги, що реалізується в конкретних відносинах між громадянами як суб'єктами та суб'єктами, які здійснюють приватну медичну практику, зумовила виділення з числа публічно-правових відносин по наданню медичної допомоги, приватноправових відносин по наданню медичних послуг. Це викликає необхідність створити такий правовий механізм для врегулювання зазначених правовідносин, який, з одного боку, стимулював би економічну доцільність приватної медичної діяльності, а з іншого, належним чином забезпечував реалізацію прав і законних інтересів його учасникам. Таким правовим механізмом повинен стати цивільно-правовий договір про оплатне надання медичних послуг.

Комплексне дослідження зазначеного договору сьогодні набуває особливої актуальності, тому що діюче цивільне законодавство України не містить правової моделі для регулювання відносин щодо оплатного надання медичних послуг з урахуванням їх відмітних особливостей. Рівень існуючих в Україні наукових розробок по досліджуваній темі, видається нам недостатньо високим.

Порівняно невелика кількість публікацій, у яких розглядалися окремі аспекти договору про надання медичних послуг (медичної допомоги), не охоплює і не вирішує багатьох теоретичних і практичних проблем, викликаних, у першу чергу, відсутністю однозначного підходу до визначення такого нетипового об'єкта цивільного права, яким є медична послуга. Як результат - правова невизначеність з низки принципово важливих питань: щодо визначення істотних умов договору про оплатне надання медичних послуг і, насамперед, умови про предмет; порядку укладення названого договору, зокрема, моменту виникнення суб'єктивних прав і обов'язків у його сторін; щодо цивільної відповідальності за невиконання чи неналежне виконання цього договору тощо.

До числа аналогів такого дослідження у вітчизняній науці цивільного права варто віднести публікації В.Л. Суховерхія, М.С. Малеїна, М.М. Малеїної, А.М. Савицької й деяких інших учених. Однак потрібно зауважити, що практично їх розробки здійснювалися на основі діючого тоді цивільного законодавства СРСР і УРСР. Наша ж робота одна з перших, що грунтується на аналізі сучасного законодавства України та положень перспективного законодавства, а також у світлі останніх економічних і політичних перетворень у державі.

Загалом зазначеними обставинами та причинами й обумовлюється актуальність теми дослідження, а також доцільність проведення його в рамках цієї дисертаційної роботи.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано відповідно з Розділом 1 “Концепції розвитку охорони здоров'я населення України”, затвердженою Указом Президента України від 7 грудня 2000 р. № 1313/2000 та п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України “Про затвердження заходів щодо виконання Концепції розвитку охорони здоров'я населення України” від 9 серпня 2001 р. № 96; Постановою Верховної Ради України щодо розробки і прийняття нового ЦК України; Розділом I “Тематики пріоритетних досліджень на період 2002-2005 р.”, затвердженої Наказом МВС України № 635 від 30 червня 2002 року, “Тематики пріоритетних напрямків фундаментальних і прикладних досліджень вищих навчальних закладів і науково-дослідних установ МВС України на період 2002-2005 р., затвердженої Наказом МВС України № 635 від 30 червня 2002 року; п. 1.4. “Основних напрямків наукових досліджень Національного університету внутрішніх справ МВС України на 2001-2005 роки”, затверджених Вченою радою Національного університету внутрішніх справ від 5 січня 2001 р. (протокол № 4).

Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є комплексний аналіз договору про оплатне надання медичних послуг як цивільно-правового засобу регулювання оплатних відносин щодо надання медичних послуг, що виникають між недержавною комерційною медичною організацією (особою, що здійснює приватну медичну практику) і фізичною особою, яка отримує медичні послуги, а також одержання науково обґрунтованих і достовірних результатів - висновків, пропозицій, які можуть бути використані як при подальших дослідженнях, так і на практиці. Для досягнення зазначеної мети у дослідженні вирішувалися такі задачі:

- визначення правової природи й змісту відносин, що виникають між комерційною медичною організацією чи особою, що здійснює приватну медичну практику і фізичною особою при оплатному наданні останній різних медичних послуг;

- з'ясування правової природи, поняття й змісту медичної послуги як об'єкта цивільного права;

- визначення поняття договору про оплатне надання медичних послуг і його місця в загальній системі зобов'язального права України;

- виявлення особливостей укладення договору про оплатне надання медичних послуг;

- аналіз змісту договору про оплатне надання медичних послуг;

- окреслення особливостей цивільно-правової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання договору про оплатне надання медичних послуг.

Об'єктом дослідження є конкретні суспільні відносини, які виникають між недержавною комерційною медичною організацією (особою, що займається приватною медичною практикою як підприємницькою діяльністю) і фізичною особою з приводу оплатного надання останній різних медичних послуг, безпосередньо спрямованих на поліпшення й підтримку її здоров'я, запобігання захворюванням, усунення наслідків хвороб чи травм (реабілітацію).

Предметом дослідження є цивільно-правовий договір про оплатне надання медичних послуг як певна юридична модель, яка відображає специфіку відносин, що лежать у її основі.

Методи дослідження складає сукупність теоретико-методологічних засобів і прийомів пізнання суспільних явищ і процесів. У ході дослідження застосовувалися загальнонаукові методи пізнання, такі як діалектичний метод, метод комплексного підходу, вивчення явищ у динаміці їх розвитку, а також суто юридичні прийоми та методи і, зокрема, історико-порівняльний, системно-структурний, аналізу й узагальнення законодавства і практики його застосування. Крім цього, був проведений короткий порівняльний економіко-правовий і медико-правовий аналіз деяких правових явищ, зокрема медичної послуги, договору про оплатне надання медичних послуг, діяльності послугодавця тощо. Ряд цивільно-правових конструкцій було розглянуто в поєднанні з медичними принципами й нормами.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у вирішенні проблеми цивільно-правового забезпечення прав і законних інтересів фізичної особи і суб'єкта надання медичних послуг в договорі про оплатне надання медичних послуг і проведеного на цій основі комплексного теоретичного аналізу правовідносин, предметом яких є оплатна медична діяльність. Дисертаційне дослідження є першим у сучасній українській літературі монографічним дослідженням договору про оплатне надання медичних послуг у світлі тенденцій і перспектив розвитку цивільного законодавства України.

Наукова новизна одержаних результатів, знайшла своє відображення в наступних положеннях, які виносяться на захист:

1. Обгрунтовується висновок про те, що реалізація громадянином конституційного права на охорону здоров'я (ст. 49 Конституції) може відбуватися як у публічних правовідносинах щодо безоплатного подання медичної допомоги, так і в цивільних правовідносинах щодо оплатного надання медичних послуг. Різний режим правового регулювання зазначених відносин, а також різний механізм фінансування оплати за медичні послуги (держава або фізичні і юридичні особи) відображається на характері і змісті юридичних форм, за допомогою яких медична діяльність стає об'єктом правової регламентації.

2. На основі перспективного законодавства України, зокрема норм нового ЦК (надалі ЦК України), дістала подальшого обґрунтування позиція щодо необхідності закріплення родового поняття договору про надання послуг на рівні закону як пойменованого і безпосередньо договору про оплатне надання медичних послуг в спеціальному законодавстві. Робиться висновок, що саме в спеціальному законодавстві, в якості якого пропонується розробити “Правила оплатного надання медичних послуг населенню”, мають бути детально відображені всі особливості договору про оплатне надання медичних послуг і відносин, предметом яких є оплатна медична діяльність.

3. Уперше, з огляду на підприємницький характер приватної медичної практики щодо надання медичних послуг, з метою забезпечення відшкодування заподіяної в результаті надання медичних послуг шкоди фізичній особі, обгрунтовується висновок про доцільність зобов'язати суб'єкта надання медичних послуг протягом року з моменту одержання дозволу (ліцензії) на медичну практику, внести на спеціальний рахунок у банківську установу страхову заставу чи укласти зі страховою компанією договір страхування професійної відповідальності.

4. Подальшого розвитку дістала правова категорія “послуги”. На підставі її загального визначення, в світлі нових тенденцій розвитку сфери охорони здоров'я в Україні, юридичних передумов для здійснення приватної медичної практики, робиться висновок, що оплатна медична послуга є самостійним об'єктом цивільного права, який характеризується низкою відмітних ознак.

Медичну послугу пропонується визначати як діяльність послугодавця, що спрямована на досягнення такого результату, корисні властивості якого здатні задовольнити потреби особи в відновленні і (або) підтриманні її здоров'я, безпосередньо в процесі протікання доцільної діяльності послугодавця, який не має упредметненого вираження (матеріальної форми) і не може бути гарантований послугодавцем.

5. З огляду на сучасну кодификацію цивільного права України, удосконалено визначення поняття договору про оплатне надання медичних послуг, його змісту, суб'єктивних прав та обов'язків сторін, а також відповідальності за його порушення. Пропонується договір про оплатне надання медичних послуг визначати як такий договір, в силу якого одна сторона (послугодавець) зобов'язується надати медичну послугу іншій стороні (послугоотримувачу), а послугоотримувач зобов'язується сплатити за це обумовлену винагороду. Зроблено висновок, що зазначений договір є цивільно-правовим договором з певними ознаками публічного характеру, що відображається на змісті суб'єктивних прав і обов'язків його учасників. Відстоюється теза про те, що договір про оплатне надання медичних послуг є родовим договором відносно інших договорів про надання певних медичних послуг, серед яких мають бути особливо відокремлені договір про надання психіатричних послуг, договір про лікування нетрадиційними медичними способами (наприклад, шляхом біоенергетичного впливу), договір про операцію, спрямовану на зміну статі людини.

6. На основі аналізу чинного і перспективного цивільного законодавства України удосконалено механізм укладення договору про оплатне надання медичних послуг з урахуванням потреб фізичної особи та особливостей медичної діяльності. Розкриваються особливості укладення зазначеного договору у загальному порядку та шляхом приєднання фізичної особи до умов, визначених послугодавцем у формулярах чи інших стандартних формах. Обгрунтовується висновок про те, що оферентом, за загальним правилом, в обох випадках виступає суб'єкт надання медичних послуг, а акцептантом - фізична особа, яка звертається за медичними послугами.

7. Уперше обгрунтовується висновок про доцільність у цивільному законодавстві України передбачити можливість квазідоговірного домагання на відшкодування збитків, заподіяних безпосередньо до укладення договору (culpa in contrahendo).

8. Дістали подальшого розвитку положення чинного та перспективного цивільного законодавства України про відповідальність за невиконання чи неналежне виконання договору і заподіяння шкоди життю й здоров'ю фізичної особи. Додатково обгрунтовується позиція, що підставою виникнення цивільної відповідальності є протиправне порушення чужого суб'єктивного права (зобов'язального чи абсолютного).

9. Додатково обгрунтовується позиція стосовно встановлення цивільної відповідальності послугодавця за порушення договору про оплатне надання медичних послуг, під час здійснення ним підприємницької діяльності, до меж непереборної сили.

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що його результати можуть бути використані як у доктрині цивільного права, так і в практиці застосування цивільного законодавства України до правовідносин щодо надання медичних послуг і подання медичної допомоги. Висновки цієї роботи можуть бути також використані при підготовці навчальних видань і методичних рекомендацій для удосконалення підготовки медичних працівників.

Практичні рекомендації, запропоновані автором, були направлені до спеціальної комісії Верховної Ради України і враховані при підготовці і доопрацюванні нового Цивільного кодексу України.

Окремі сформульовані в роботі положення мають дискусійний характер і можуть служити базою для подальших наукових розробок у даній сфері.

Апробація результатів дисертації. Дисертація підготовлена на кафедрі цивільно-правових дисциплін Національного університету внутрішніх справ, де неодноразово проводилося її обговорення. Основні наукові висновки пройшли апробацію за участі автора в наступних конференціях: Всеукраїнська науково-практична конференція “Проблеми удосконалення цивільного законодавства України” (пам'яті проф. А.О. Пушкіна). - Харків, 21 травня 1999 р.; науково-практична конференція ад'юнктів і слухачів магістратури Національного університету внутрішніх справ. - Харків, 13 квітня 2001 р.; науково-практична конференція ад'юнктів і магістрантів Національного університету внутрішніх справ, присвячена Дню науки України. - Харків, 17 травня 2002 р.; науково-практична конференція “Проблеми цивільного права України”. - Харків, 21 травня 2002 р.

Основні теоретичні положення, обґрунтовані в дисертаційному дослідженні були використані дисертантом при читанні лекцій, проведенні практичних і семінарських занять у Національному університеті внутрішніх справ.

Публікації. Основні теоретичні положення і висновки дисертаційного дослідження відображені в п'яти наукових статтях у збірниках, що входять до переліку наукових фахових видань ВАК України, а також тезах виступів на науково-практичних конференціях.

Структура дисертації обумовлена метою та задачами дослідження і складається з вступу, трьох розділів, висновків та списку використаної літератури (197 джерел). Другий і третій розділи роботи мають: другий два підрозділи, третій - чотири підрозділи. Обсяг рукопису складає 160 сторінок машинописного тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовується актуальність досліджуваної теми, визначаються об'єкт, предмет та мета дослідження, висвітлюється наукова новизна та формулюються основні положення, що виносяться на захист, зазначається практичне значення одержаних результатів, їх апробація, вказуються публікації за темою дисертації.

Розділ 1 “Проблематика і методологія дисертаційного дослідження” присвячений постановці цивільно-правової проблеми, висвітленню питань, пов'язаних із визначенням стану цієї проблеми в літературі та вибору основних напрямків і методологічних засобів її вирішення.

Визначення проблеми починається з стислого історичного огляду основних історичних етапів розвитку оплатних правовідносин між приватнопрактикуюсим лікарем і пацієнтом на Україні. Автор доходить висновку, що лише в самостійній Україні почали створюватись належні правові умови для діяльності недержавних медичних організацій і осіб, що бажають займатися приватною медичною практикою.

В свою чергу перебудова галузі охорони здоров'я, демонополізація державної медицини, перехід значного кола суспільних відносин у зазначеній галузі зі сфери публічного регулювання в сферу приватноправову, а оплатної медичної діяльності до оборотоздатного в цивільному обігу товару, зростання суспільної ролі недержавних медичних організацій і осіб, які займаються приватною медичною практикою потребує детального аналізу договору про оплатне надання медичних послуг як засобу цивільно-правового забезпечення прав і законних інтересів його учасників з урахуванням специфіки медичної діяльності. Це викликає необхідність визначення правової природи правовідносин з оплатного надання медичних послуг, їх місця в загальній системі права та внутрішньогалузевого місцезнаходження, юридичних підстав виникнення і розвитку зазначених правовідносин, правового об'єкту, підстав і умов цивільної відповідальності за порушення чужих суб'єктивних цивільних прав.

З метою комплексного розкриття поставлених питань і отримання об'єктивних результатів, автор обрав шлях розкриття взаємозв'язку окремих елементів у потрійній схемі: суспільні відносини, норма права, правовідносини. Дослідження йде від економічної суті суспільного явища до його правової форми, в результаті чого вбачається можливим причинно пояснити договір щодо оплатного надання медичних послуг (у широкому розумінні) як за його внутрішнім змістом, так і за його значенням у всьому процесі суспільного відтворення. Далі аналізується існуючий правовий механізм регулювання цього явища, виявляються недоліки і прогалини цього механізму, а також вирішується питання про необхідність його зміни чи доповнення. З урахуванням отриманих результатів відбувається пізнання динаміки і розвитку договору про оплатне надання медичних послуг (переддоговірні відносини, укладення договору), визначення юридичного поняття медичної послуги, з'ясування й оцінка впливу правових норм на регульовані суспільні відносини, а також тих фактів, від яких воно залежить, прогнозування основних напрямків розвитку окремих інститутів цивільного права.

Розділ 2 “Загальна характеристика договірних відносин щодо оплатного надання медичних послуг” складається з двох підрозділів і присвячується дослідженню правової природи відносин щодо оплатного надання медичних послуг, його структурних елементів та існуючого механізму їх цивільно-правового регулювання.

У підрозділі 2.1. “Поняття і правова природа правовідносин щодо оплатного надання медичних послуг” здійснено стислий аналіз змісту оплатних відносин між лікарем і пацієнтом, характеру медичної діяльності з точки зору економічної науки. Зроблено висновок, що зазначені відносини, будучи товарно-грошовими, вартісними відносинами й опосередковуючи собою процес виробництва медичних послуг (у вигляді певного корисного ефекту), обмін їх на гроші та споживання цих послуг фізичною особою, набувають юридичної форми майнових відносин.

Далі аналізуються існуючі підходи до визначення галузевої природи відносин щодо надання медичних послуг. Автором обґрунтовується точка зору, що характер майнових відносин з оплатного надання медичних послуг, а також наявність ознак, властивих винятково цивільно-правовому методу регулювання, насамперед, юридична рівність, ініціативність учасників у становленні і розвитку названих правовідносин, диспозитивність, дозволяє зробити висновок про їх цивільно-правову природу.

З метою визначення юридичного об'єкту зазначених правовідносин, автором досліджується поняття, зміст та характерні ознаки медичної послуги через загальне поняття послуги як об'єкта цивільного права, що склалося в юридичній літературі. Зокрема, виділяються її наступні відмітні риси: а) діяльність (дії) медичного характеру послугодавця завжди спрямовані на особливе благо фізичної особи - здоров'я; б) медична послуга як очікуваний “корисний” результат діяльності послугодавця не може бути цілком гарантована з боку останнього; в) медична послуга не підлягає цілком стандартизації, тому що характер самих дій суб'єкта надання медичної послуги може істотно відрізнятися в залежності від безлічі різних факторів, які не можна цілком передбачити; г) до медичної послуги з боку держави висуваються підвищені вимоги шляхом пред'явлення певних вимог до суб'єкта їх надання.

У підрозділі 2.2. “Цивільно-правове регулювання відносин щодо оплатного надання медичних послуг” зазначається, що цивільне законодавство України не містить норм, які безпосередньо б вказували на таку форму правового регулювання досліджуваних відносин як договір про оплатне надання медичних послуг. Здійснено аналіз існуючих точок зору в науці цивільного права з приводу відсутності необхідності створювати самостійну правову конструкцію договору про надання послуг. Автором додатково обгрунтовується позиція щодо виділення зобов'язання з надання послуг в самостійну групу і необхідності розробці і закріпленні для них спеціальної правової форми у вигляді договору про надання послуг у ЦК.

Критично розглянуто висунуті в юридичній літературі пропозиції щодо особливого виділення і закріплення в ЦК безпосередньо договору про надання медичних послуг. Відстоюється точка зору, що для забезпечення найбільш повного цивільно-правового регулювання відносин з оплатного надання медичних послуг, доцільно використовувати такий прийом юридичної техніки, коли загальні положення щодо договору про надання послуг закріплюються безпосередньо в ЦК України, а особливості надання безпосередньо медичної послуги враховуються в спеціальному законодавстві. В якості останнього можуть бути розроблені “Правила оплатного надання медичних послуг населенню”.

Далі автор доводить, що до джерел договірного регулювання правовідносин щодо оплатного надання медичних послуг належить Закон України “Про захист прав споживачів”. Але з огляду на судову практику робиться висновок про необхідність внесення певних змін до даного нормативного акту, зокрема, в преамбулі до цього Закону стосовно його дії по кругу осіб пропонується виключити указівку на побутовий характер потреб фізичних осіб, що придбають, замовляють, використовують чи мають намір придбати або замовити товари (роботи, послуги), залишивши лише указівку на їх власні потреби.

За результатами дослідження положень “Основ законодавства України про охорону здоров'я”, автор дійшов висновку, що цей правовий акт не містить прямого позитивного регулювання цивільних правовідносин щодо оплатного надання медичних послуг.

Розділ 3 “Договір про оплатне надання медичних послуг” присвячується дослідженню договору про оплатне надання медичних послуг, визначенню його сутності, правової природи, місця в загальній системі зобов'язального права, змісту, підстав і особливостей його укладення, а також аналізу проблемних питань цивільної відповідальності за порушення сторонами зазначеного договору. Розділ складається з чотирьох підрозділів.

Підрозділ 3.1. “Поняття і загальна характеристика договору про оплатне надання медичних послуг” починається з стислого аналізу історичних першоджерел “сучасного” договору про оплатне надання медичних послуг. Автор доходить висновку, що найдавніший прообраз “сучасного” договору про оплатне надання медичних послуг криється в римському locatio conductio operarum, основні положення якого у відомій мірі були рецепійовані в цивільне право України.

Далі, виходячи з закріпленого Конституцією України права на безплатну медичну допомогу (ст. 49), вказується на необхідність розмежовувати обставини (факти), з якими закон (у широкому розумінні) пов'язує виникнення цивільних правовідносин з оплатного надання медичних послуг і публічно-правових відносин з подання медичної допомоги. Автор доводить, що підставою виникнення перших може бути тільки цивільно-правовий договір, а саме договір про оплатне надання медичних послуг. Підставою виникнення других, в яких кожен медичний робітник зобов'язаний безоплатно подати необхідну медичну допомогу фізичній особі є наявність небезпечного для її життя стану (публічна подія).

Досліджуючи договір про оплатне надання медичних послуг, автор приходить до висновку, що цей договір є консенсуальным, двосторонньо зобов'язуючим і оплатним; може бути віднесений до категорії договорів на користь третіх осіб, а також до числа публічних і підприємницьких договорів. Характер умови про предмет даного договору дозволяє віднести його до договорів про надання фактичних послуг.

В результаті дослідження суттєвої умови про предмет зазначеного договору, з огляду на поняття і характерні загальні ознаки послуги наголошується на необхідності в кожному випадку відмежовувати предмет договору від результату, якого бажає досягти послугоотримувач за допомогою дій послугодавця. Останній, якщо інше прямо не передбачено угодою сторін, знаходиться за межами договору про оплатне надання медичних послуг.

Для об'єктивного та вільного формування волі фізичною особою при визначенні та досягненні згоди щодо умови про предмет зазначеного договору, автор визначає об'єм необхідної інформації про медичні послуги, яку послугодавець зобов'язаний надати фізичній особі незалежно від реалізації нею свого права на інформацію до укладення договору про оплатне надання медичних послуг чи безпосередньо на стадії його укладення.

У підрозділі 3.2. “Особливості укладення договору про оплатне надання медичних послуг. Форма договору” з урахуванням загального порядку укладення цивільно-правових договорів, автором досліджується зміст основних стадій укладення договору про оплатне надання медичних послуг, аналізується характер дій суб'єкта надання медичних послуг і фізичної особи, визначається, які саме з них можуть привести до встановлення зобов'язання.

Виходячи з специфічності медичної діяльності, автор обґрунтовує позицію, що, за загальним правилом, звертання фізичної особи в медичну організацію чи до особи, що займається приватною практикою не є в юридичному значенні зовні вираженим, кінцевим проявом її волі укласти договір про оплатне надання медичних послуг (офертою). Таке звертання має розцінюватися не інакше як запрошення суб'єкту надання медичних послуг робити пропозицію до укладення зазначеного договору. Для усунення зловживань з боку послугодавця на стадії укладення договору пропонується впровадити за обов'язкове правило, що всі медичні дії (медичні послуги), запропоновані безпосередньо суб'єктом надання медичних послуг при укладенні договору повинні відповідати наступним вимогам: бути в кожній конкретній ситуації достатніми, доцільними, економічно ефективними і не перевищувати міру необхідного.

Розглядаючи особливості укладення договору про оплатне надання медичних послуг, досліджуються випадки “неприходу” фізичної особи на прийом до суб'єкта надання медичних послуг після запису її в реєстратурі. Обгрунтовується доцільність передбачити у цивільному законодавстві можливість квазидоговорного домагання на відшкодування збитків, заподіяних безпосередньо до укладення договору (culpa in contrahendo).

Досліджуючи форму договору про оплатне надання медичних послуг в дисертації визначаються практичні причини, які обумовлюють необхідність установити обов'язкову письмову форму для зазначеного договору, за виключеннями тих, що виконуються в момент їх вчинення (наприклад, усна лікарська консультація).

Підрозділ 3.3. “Зміст договору про оплатне надання медичних послуг” присвячений дослідженню договору про оплатне надання медичних послуг як правовідношенню, де автором аналізується зміст суб'єктивних прав і юридичних обов'язків його учасників.

Виходячи з визначення договору про оплатне надання медичних послуг, зазначається, що основним обов'язком послугодавця є обов'язок особисто надати медичні послуги (вчинити дії чи здійснити діяльність) за правилами lege artis, тобто відповідно до сучасних досягнень медичної науки, якщо сторони своєю угодою прямо не визначили власний стандарт, якому повинні відповідати послуги.

Основним обов'язком послугоотримувача є оплата медичних послуг і обов'язок виконувати всі вимоги послугодавця, що забезпечують якісне надання медичних послуг, включаючи повідомлення для цього необхідних відомостей, а також обов'язок прийняти медичні послуги. Автор звертає увагу на необхідність від зазначених цивільно-правових обов'язків відмежовувати обов'язки адміністративно-правові, котрі носять характер владних велінь стосовно послугоотримувача і випливають з правил внутрішнього розпорядку медичного закладу.

Автором критично аналізується положення ст. 922 нового ЦК України про обов'язок послугоотримувача виплатити послугодавцю розумну винагороду і у випадку неможливості виконати договір, що виникла по обставинам за які жодна сторона не відповідає. Обгрунтовується доцільність обмежити цей обов'язок лише фактичними (реальними) затратами, що зазнав послугодавець, якщо інше не передбачено договором про оплатне надання медичних послуг чи законом.

Автором досліджується право послугоотримувача на інформацію про стан свого здоров'я і право на таємницю про стан свого здоров'я. Наголошується також на праві послугоотримувача в кожному випадку знайомитися з медичною документацією, яка відображає стан його здоров'я і одержувати консультації по ній в інших фахівців, а також праві отримувати копії всіх медичних документів, що відображають стан його здоров'я, якщо в них не зачіпаються інтереси третьої сторони.

Підрозділ 3.4. “Відповідальність за договором про оплатне надання медичних послуг” присвячений дослідженню підстав і умов цивільно-правової договірної відповідальності сторін за порушення зобов'язання щодо оплатного надання медичних послуг.

Автором обгрунтовується точка зору, що підставою виникнення цивільної відповідальності є протиправне порушення чужого суб'єктивного права (зобов'язального чи абсолютного). Відповідно, необхідними умовами такої відповідальності є 1) протиправність, тобто факт недотримання стороною умов договору про оплатне надання медичних послуг, вимог закону й інших правових актів, вимог, що звичайно ставляться в медицині відносно медичних дій чи діяльності, тобто вимоги які є загальновизнаними та загальноприйнятими в медицині, 2) наявність шкоди та 3) необхідного причинно-наслідкового зв'язку між протиправним порушенням суб'єктивного права контрагента та заподіяною йому шкодою.

Відстоюється позиція, що вина не є необхідною умовою відповідальності послугодавця за порушення суб'єктивних прав послугоотримувача як споживача. На основі аналізу світових тенденцій розвитку договірного і деліктного права, судової практики пропонується встановити відповідальність послугодавця, який займається приватною медичною практикою як підприємницькою діяльністю, до меж непереборної сили. З урахуванням особливостей медичної діяльності здійснено стислий аналіз категорії “непереборна сила” як підстави, що у переважній більшості випадків звільняє сторони від цивільно-правової відповідальності.

Окремо досліджуються випадки заподіяння послугодавцем шкоди життю, здоров'ю чи майну послугоотримувача в результаті використанням ним речей, матеріалів, устаткування, приладів, інструментів і інших засобів, необхідних для надання медичних послуг.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми цивільно-правового забезпечення прав і законних інтересів фізичної особи і недержавної комерційної медичної організації (особи, що здійснює приватну медичну практику) у правовідносинах з приводу оплатного надання медичних послуг. За результатами дисертаційного дослідження автором обгрунтовуються наукові висновки:

основним цивільно-правовим засобом регулювання відносин, предметом яких є оплатна медична діяльність, є цивільно-правовий договір про оплатне надання медичних послуг як загальна юридична форма для всіх видів оплатних дій (діяльності) медичного характеру;

ефективне виконання договором про оплатне надання медичних послуг своїх основних функцій залежить від наявності в ЦК України загальної юридичної моделі договору про надання послуг і спеціального цивільного законодавства, яке б деталізувало надання саме медичних послуг;

особливістю забезпечення прав і інтересів фізичної особи в правовідносинах з суб'єктом надання медичних послуг є встановлення для неї особливих умов для участі в договорі про оплатне надання медичних послуг: надання їй при укладенні договору, а також в зобов'язанні додаткових прав і покладання на послугодавця додаткових обов'язків, спрощеного порядку для розірвання зазначеного договору, встановлення підвищеної відповідальності послугодавця в зобов'язанні за його невиконання чи неналежне виконання і т.д.;

механізмом зменшення негативних наслідків (майнових і немайнових) для сторін за договором про оплатне надання медичних послуг має стати інститут страхування професійної відповідальності і інститут culpa in contrahendo.

оплатний медичний договір відповідальність

За темою дисертації опубліковано такі основні роботи

1. Смотров О.І. Деякі проблеми правового регулювання договірних відносин щодо надання медичних послуг // Вісник університету внутрішніх справ. 1999, випуск 6. С.183-187.

3. Смотров О.І. Зобов'язання щодо оплатного надання медичних послуг: окремі питання загальної характеристики // Вісник Національного університету внутрішніх справ. 2001, випуск 15. С.205-209.

4. Смотров О.І. Порушення виконавцем договору щодо оплатного надання медичних послуг як необхідна умова цивільної відповідальності // Вісник Національного університету внутрішніх справ. 2002, випуск 18. С.315-319.

5. Смотров О.І. Locatio conductio operarum у римському та сучасному цивільному праві України // Вісник Національного університету внутрішніх справ. 2002, випуск 20. С.290-295.

6. Смотров О.І. Договір про оплатне надання медичних послуг // Проблеми цивільного права: тези наукових доповідей і повідомлень до конференції, присвяченої світлій пам'яті професора О.А. Пушкіна (21 травня 2001 р.) - Харків, Національний університет внутрішніх справ, 2001. С.73-76.