Конституційно-правовий механізм зовнішніх відносин Канади

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія наук України

Інститут держави і права ім. В.М. Корецького

Спеціальність: 12.00.02 - конституційне право.

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Конституційно-правовий механізм зовнішніх відносин Канади

Черченко Ігор Леонідович

Київ - 2004

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у відділі міжнародного права та порівняльного правознавства Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України.

Науковий керівник - член-кореспондент АПрН України, доктор юридичних наук, професор ШАПОВАЛ Володимир Миколайович, Заступник Голови Конституційного Суду України.

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор ГЕОРГІЦА Аурел Зиновійович, завідувач кафедри міжнародного права і порівняльного правознавства Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича

кандидат юридичних наук, доцент НЕЛІП Михайло Іванович, доцент кафедри зовнішньої політики і міжнародного права Дипломатичної академії України при Міністерстві закордонних справ України.

Провідна установа - Національна академія внутрішніх справ України, кафедра конституційного права

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці інституту.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради І.Б. Усенко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДИСЕРТАЦІЇ

Актуальність теми. Дослідження нормативних засад і функціональних особливостей конституційно-правового механізму зовнішніх відносин (інша назва - “зовнішньополітичний механізм”) сучасної держави має важливе науково-теоретичне і політико-практичне значення. З огляду на актуальність проблем формування і розвитку в Україні механізму зовнішніх відносин, так само як і механізму правової держави загалом, суттєвий інтерес представляє відповідний досвід Канади - країни, яка має давнi й усталені традиції демократії, і яка є одним із найперспективніших зовнішньополітичних партнерів України з огляду на україно-канадську Угоду про дружбу і співробітництво від 24 жовтня 1994 р.

Практичний досвід розвинутих країн у побудові і функціонуванні національного зовнішньополітичного механізму значною мірою знайшов своє відображення як у Конституції України, так і в ряді законодавчих актів - у Законі України “Про міжнародні договори України” від 22 грудня 1993 р., “Основних напрямах зовнішньої політики України”, схвалених Верховною Радою України 2 липня 1993 р., а також у “Положенні про дипломатичне представництво України за кордоном”, затвердженому розпорядженням Президента України 22 жовтня 1992 р., в “Положенні про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в Україні”, затвердженому Указом Президента України від 10 червня 1993 р. і в “Положенні про торгівельне представництво України за кордоном”, затвердженому Указом Президента України від 17 вересня 1993 р. Oднак сучасні конституційно-правові засади зовнішньополітичної діяльності України все ще мають достатньо можливостей подальшого вдосконалення - як у власне нормативній, так і в практичній, імплементаційній частині.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тематика дисертаційного дослідження відповідає науково-дослідній роботі відділу міжнародного права та порівняльного правознавства Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України “Сучасні тенденції розвитку міжнародного права та їх вплив на міжнародно-правову доктрину і практику України” (номер державної реєстрації 0102U007076).

Мета і завдання дослідження. Метою даного дисертаційного дослідження є виявлення закономірностей та особливостей правового регулювання реалізації зовнішніх функцій сучасної розвинутої держави, формування і функціонування конституційно-правового механізму її зовнішніх відносин, на прикладі Канади. Наведена мета дисертаційного дослідження зумовлює постановку і вирішення таких наукових завдань:

визначення загальних організаційних засад механізму зовнішніх відносин держави в Канаді;

оцінка процесу становлення в Канаді власного зовнішньополітичного механізму в ретроспективі;

виявлення тенденцій, пов'язаних із формуванням і реалізацією зовнішньополітичних рішень Канади, що виявлялися в період після Другої світової війни;

визначення ролі звичаєвого фактора у функціонуванні зовнішньополітичного механізму Канади і можливостей впливу в цьому відношенні з боку Великобританії і/або інших держав;

оцінка діяльності основних структурних ланок зовнішньополітичного механізму Канади: королівської влади (Генерал-Губернатор і в певному контексті - британський монарх), законодавчої влади (Парламент), виконавчої влади (Прем'єр-Міністр, Кабінет, Міністерство закордонних справ і міжнародної торгівлі, інші органи виконавчої влади, що мають компетенцію в даній сфері);

з'ясування специфічних функціональних рис зовнішньополітичного механізму, що зумовлюються федеративним державним устроєм Канади: впливу доктринальних концепцій федералізму на функціонування зовнішньополітичного механізму Канади, співвідношення компетенції федеральних і провінційних органів влади й управління у сфері відносин з іноземними державами, практичних підходів у процесі гармонізації зовнішньополітичних інтересів “центру” і суб'єктів федерації.

Об'єктом даного дисертаційного дослідження є система конституційно-правових відносин з приводу здійснення зовнішніх функцій держави. Предметом дослідження є норми конституційного права, що регулюють функціонування системи відносин Канади з іноземними державами.

Методи дослідження. В основу методології дослідження покладено сукупність загальнотеоретичних принципів та сучасних засобів і методів наукового пізнання. Так, при визначенні структури, мети і завдання дисертаційного дослідження, автор спирався на універсальний діалектичний метод пізнання та гносеологічний підхід. Для з'ясування загальних закономірностей побудови і функціонування механізму зовнішніх відносин сучасної держави застосовувались метод аналізу та синтезу, а також системний, структурний та функціональний методи. Останній також було активно використано при дослідженні функціональної ролі відповідних органів державної влади в конституційно-правовому механізмі зовнішніх відносин Канади. Автор застосував історико-оглядовий метод при дослідженні процесу становлення і розвитку механізму зовнішніх відносин Канади. Порівняльно-правовий метод було використано при дослідженні законодавчої регламентації різноманітних аспектів зовнішньополітичної діяльності Канади - в тому числі у порівнянні з відповідною законодавчою регламентацією в Україні та інших державах. Формально-юридичний метод застосовано при дослідженні проблем співвідношення норм права і політико-правових звичаїв у механізмі зовнішніх відносин Канади, а також проблем трансформації політико-правових звичаїв у норми права.

Наукова новизна даної дисертації полягає в тому, що на основі дослідження проблем формування і здійснення зовнішньополітичного курсу конкретної держави - Канади - вперше в Україні сформульовано принципово нову концепцію конституційно-правового механізму зовнішніх відносин (зовнішньополітичного механізму) держави загалом, який (механізм) розглядається як система правовідносин між органами державної влади з приводу виконання зовнішніх функцій держави. Крім того, автором запропоновано нові тлумачення ролі Парламенту Канади як активного учасника зовнішньополітичного процесу з огляду на імплементацію міжнародних договорів і угод у законодавство Канади і на трансформацію правових і політичних звичаїв у норми права, а також ролі суб'єктів канадської федерації - провінцій - у зовнішньополітичному процесі, в контексті сучасних концепцій і нині діючих функціональних алгоритмів канадського федералізму.

Загалом, представлений у дисертації аналіз дає підставу авторові сформулювати та обґрунтувати нижченаведені теоретичні узагальнення:

1. Конституційно-правовий механізм зовнішніх відносин (зовнішньополітичний механізм) Канади є однією з найважливіших складових частин механізму держави загалом. Будучи невід'ємною складовою політичної системи суспільства, зовнішньополітичний механізм рівним чином є детермінованим у рамках механізму держави і займає проміжну позицію між сферою зовнішньої політики держави та системою її законодавства.

2. Однією з характерних особливостей зовнішньополітичного механізму Канади є порівняно невеликий обсяг його регламентації. Дана ситуація спричинюється особливостями правової системи, основу якої, поряд з актами законодавства, складають не зафіксовані письмово політико-правові звичаї - так звані конституційні конвенції.

3. Компетенція королівської влади, в особі монарха Великобританії як формального глави канадської держави і Генерал-Губернатора Канади як представника британського монарха в Канаді, в процесі формулювання і реалізації зовнішньополітичних рішень є суто номінальною. Разом із тим, королівська влада, з огляду на існування так званих “сплячих”, “резервних” прерогатив, є досить важливою складовою частиною зовнішньополітичного механізму Канади.

4. Функціональна роль законодавчої влади в зовнішньополітичному механізмі Канади поступово зростає. Федеральними законодавчими актами, прийнятими впродовж останніх років, було здійснено трансформацію ряду конституційних конвенцій, пов'язаних із зовнішньополітичною діяльністю держави, а також імплементовано норми міжнародних договорів і угод Канади з іноземними державами - як двосторонніх, так і багатосторонніх.

5. Федеральна виконавча влада Канади має de facto досить широкі зовнішньополітичні повноваження. З таких важливих питань, як оголошення війни й укладення миру, підписання і подекуди - затвердження міжнародних договорів, визнання нових держав тощо, виконавча влада в особі федерального уряду (Кабінету) має змогу приймати остаточні рішення цілком самостійно. Однак у випадках, коли ті чи інші положення підписаної міжнародної угоди спричинюють необхідність певних змін у законодавстві, федеральний уряд завжди звертається за ратифікацією такої угоди до Парламенту Канади.

6. Серед органів федерального уряду провідну роль у зовнішньополітичному механізмі Канади відіграє Міністерство закордонних справ і міжнародної торгівлі, яке являє собою спеціалізований щодо сфери зовнішніх зносин орган виконавчої влади. Водночас, даний урядовий орган, як видно з його назви, також має у своїй компетенції питання зовнішньоекономічних зв'язків. Однією з важливих функцій Міністерства закордонних справ і міжнародної торгівлі Канади є координація діяльності інших органів федерального уряду (Міністерство національної оборони, Мміністерство фінансів, Міністерство юстиції тощо), а також провінційних владних структур у питаннях міжнародних відносин.

7. Суди Канади, як правило, не розглядають справи, які безпосередньо стосуються конкретних зовнішньополітичних дій держави. Єдина справа такого роду - Attorney General for Canada v. Attorney General for Ontario (1937) - розглядалася в Судовому Комітеті Королівської Таємної Ради Великобританії, який на той час був вищою судовою інстанцією Співдружності. Разом із тим, вирішення питань виконання канадських судових рішень на території іноземних держав (там, де така можливість обумовлена відповідними міждержавними угодами), а також судочинство у справах, де “фігурантами” виступають іноземні держави (у передбачених законодавством Канади випадках відсутності судового імунітету іноземних держав на її території), спричинюють необхідність функціональної взаємодії відповідних судів Канади з Міністерством закордонних справ і міжнародної торгівлі Канади як спеціалізованим зовнішньополітичним органом.

8. Федеративний державний устрій Канади також зумовлює ряд функціональних особливостей зовнішньополітичного механізму цієї держави, найважливішою з яких є проблема розподілу зовнішньополітичної компетенції між федеральними органами і відповідними владними структурами суб'єктів федерації - провінцій. Відсутність конституційно регламентованого права суб'єктів федерації на сецесію дає підстави кваліфікувати їх лише як державні утворення, які не мають можливості проводити повністю незалежну від федерального “центру” зовнішню політику. Разом із тим, характер канадської федерації загалом і деякі положення її законодавства зокрема створюють певні передумови для самостійної зовнішньополітичної активності суб'єктів федерації.

Практичне значення дисертаційного дослідження. Матеріали даної дисертації дадуть змогу сформувати більш повну уяву про специфіку зовнішньополітичного механізму в розвинутих країнах. Фактичний матеріал, що міститься в дисертації, її основні оцінки й висновки створюють можливість більш ґрунтовного аналізу зовнішньої політики розвинутих країн, виявлення причинно-наслідкових зв'язків в їхніх відповідних рішеннях. Систематизовані й узагальнені в даному дослідженні матеріали юридичного, загальнополітичного та історичного характеру можуть стати в пригоді при вивченні й висвітленні спільних і особливих характеристик, притаманних зовнішньополітичному механізмові в розвинутих країнах, що, в свою чергу, сприятиме вдосконаленню механізму зовнішніх відносин держави в Україні, відпрацюванню взаємодії між різними “гілками” влади у процесі вироблення, прийняття та реалізації зовнішньополітичних рішень.

Дисертація може мати практичне значення для навчального процесу при підготовці й підвищенні кваліфікації спеціалістів у царині конституційного права, міжнародного права і міжнародних відносин. Основні теоретичні положення, фактичний матеріал та деякі висновки можуть використовуватися у викладанні навчальних курсів: “Конституційне право зарубіжних країн”, “Право зовнішніх відносин”, “Сучасна зовнішня політика зарубіжних держав”, “Теорія міжнародних відносин”.

Апробація результатів дослідження. Основні положення і практичні висновки дисертаційного дослідження були апробовані у формі доповідей на науково-практичних конференціях “Становлення і розвиток правової системи України” в Інституті держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, “Актуальні проблеми міжнародних відносин” у Київському Національному Університеті ім. Тараса Шевченка, а також у ході наукових стажувань дисертанта в університетах Канади - в 2000 р. в Карлтонському університеті (м. Оттава) і в 2002 р. в Квебекському університеті (м. Монреаль) в якості стипендіата програми “Partnerships for Tomorrow”, адміністрованої Канадською Агенцією міжнародного розвитку.

Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження викладені в 6 індивідуальних публікаціях автора, вміщених у фахових наукових журналах і виданнях.

Структура та обсяг дисертації обумовлені метою і завданням дослідження. Дисертація складається із вступу, п'яти розділів, загальних висновків до дисертації і списку використаних джерел, що включає 273 найменування. Загальний обсяг дисертації складає 175 сторінок (включно зі списком використаних джерел, що налічує 21 сторінку).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, визначено мету роботи та зумовлені нею наукові завдання, що вирішуються в рамках дисертації, сформульовано предмет, об'єкт та методи даного дисертаційного дослідження. Сформульовано наукову новизну результатів проведеного дослідження та висвітлено їхнє практичне значення.

У першому розділі дисертації, що має назву “Літературний огляд”, проаналізовано ступінь вивченості досліджуваної проблематики у світовій правничій доктрині. Аналізуючи конституційно-правовий механізм зовнішніх відносин Канади, автор спирався на концептуальні положення теоретичних досліджень з трьох основних аспектів даної проблематики: політико-правової системи британського типу (в Канаді, Великобританії та деяких інших державах-членах Співдружності), федералізму в умовах сучасної держави, а також процесу формування і реалізації державного зовнішньополітичного курсу. Автор також проаналізував найважливіші положення основних теоретичних концепцій канадського федералізму - “класичного”, “кооперативного”, “договірного” та “дуалістичного” федералізму.

В колишньому СРСР згадане коло наукових проблем було предметом дослідження ряду фахівців. Зокрема, загальнотеоретичні питання формування й реалізації зовнішньополітичного курсу держави стали предметом аналізу в колективних монографіях фундаментального характеру, таких як “Процес формування і здійснення зовнішньої політики капіталістичних держав” під редакцією В.І. Гантмана, а також в індивідуальних монографіях Ю.І. Лейбо і О.С. Дєєва, присвячених, відповідно, проблемам зовнішньополітичного механізму держав Центральної Європи і Франції.

Проблеми становлення й еволюційного розвитку британської правової системи досліджуються у наукових працях Н.С. Крилової “Англійська держава” і В.М. Шаповала “Британська конституція”.

В ході розробки дисертаційної теми автором було використано цілий ряд робіт, що вийшли друком за межами СНД - насамперед, канадських і британських. Для дослідження закономірностей правової системи британського типу в контексті даної дисертаційної теми непересічне значення мали роботи О. Худ Філліпса, А. Дайсі, Л. Емері, У. Енсона, У. Дженнінгса, П. Бромхеда, У. Бейджхота, Дж. Макінтоша, М. Неша. Проблеми функціонування кабінетної моделі уряду в державах із правовою системою, подібною до британської, розглядалися в роботах А. Берча, П. Хеннессі, а також у спільній монографії Р. Бордмена та Е. Грума. Ряд аспектів, пов'язаних із механізмом зовнішніх відносин в умовах держав із відповідною правовою системою, досліджувався Д. Бішопом, Дж. Палмером, Г. Альбінським та деякими іншими авторами.

Проблеми конституційних засад функціонування державного механізму Канади досліджуються у фундаментальних працях П. Хогга, Г. Кіндреда, Б. Ласкіна, Дж. Магнета. Різноманітні аспекти, пов'язані з функціонуванням уряду Канади, знайшли своє відбиття в роботах Р. Доусона, У. Добелла, А. Дорна, Е. Фрая, П. Хеннессі, Т. Хокіна, Дж. Меллорі, Г. Лісона і У. Вандерліста. В цих самих роботах висвітлюються, зокрема, деякі питання зовнішньополітичної діяльності уряду. Окрім зазначеного, проблемам діяльності держави в царині зовнішньої політики спеціально присвячуються роботи Дж. Глейзенбрука, С. Райєрсона (історичні аспекти), Р. Фаррелла, Д. Томсона і Р. Свонсона (генеза зовнішньополітичного курсу держави), Р. Макдоналда (імплементація міжнародних договорів). Проблеми парламентської участі в процесі формування й реалізації зовнішньої політики Канади висвітлюються в роботах М. Макфейра, Дж. Стюарта, Р. Джексона і М. Аткінсона. В контексті порівняння зовнішньополітичних процесів у Канаді і Великобританії, з метою дослідження генези перших, важливе значення мали роботи Д. Бішопа, А. Понсонбі, У. Уоллеса. Комплексний аналіз сучасних проблем зовнішньої політики Канади (як з політичної, так і з конституційно-правової точки зору) міститься у фундаментальних працях К. Носсаля.

Оскільки Канада має федеративний державний устрій, що справляє істотний вплив на функціонування механізму зовнішніх відносин цієї держави, то в контексті даного дослідження безсумнівний інтерес представляє сучасна доктрина з проблем федералізму. В роботі українського фахівця Г.В. Александренка досліджувались проблеми федералізму в умовах розвинених країн, які також є актуальними для Канади. Інтерес представляє також виконане в Україні дослідження К. Діке Ученна (Нігерія) з проблем імплементації міжнародно-договірних норм у конституційному праві федеративних держав загалом. В Канаді проблеми федералізму розроблялися такими фахівцями як К. Уейр, Дж. Браун, Е. Блек, Е. Маквінні, Д. Мілн, Л. Сабурен, Д. Смайлі.

У другому розділі дисертації, що має назву “Механізм зовнішніх відносин Канади: конституційна регламентація та функціональні особливості”, аналізується значення конституційно-правового механізму зовнішніх відносин (зовнішньополітичного механізму) Канади як однієї з найважливіших складових частин механізму держави загалом. Аналіз вищезгаданого механізму включає в себе визначення загальних закономірностей його структури та функціонування, особливостей його взаємодії з механізмом держави загалом, а також із глобальною системою міжнародних відносин. При цьому структурні та функціональні характеристики механізму зовнішніх відносин держави визначаються системою права у відповідній країні.

Характер політичної системи суспільства також значною мірою впливає на становище конституційно-правового механізму зовнішніх відносин держави, на форми і процедури його діяльності. Різні складові політичної системи суспільства - державні органи, політичні партії, а також правова система - різною мірою відображаються на діяльності зовнішньополітичного механізму. При цьому ступінь впливу кожного окремо взятого елементу політичної системи суспільства на механізм зовнішніх відносин держави залежить не лише від специфіки самого суспільства, тих його чинників, що мають відношення до внутрішнього життя країни, але й від сучасних реалій глобальної системи міжнародних відносин.

Проблема конституційно-правового механізму зовнішніх відносин держави тісно пов'язана з проблемою зовнішніх функцій сучасної держави. Ці функції як основні напрями зовнішньої діяльності держави (так само, як і механізм зовнішніх відносин) визначаються її політичною системою, сучасним станом глобальної системи міжнародних відносин і, отже, відповідають тим завданням, які стоять перед державою в її поточній внутрішній і зовнішній політиці. Система зовнішніх функцій держави, серед яких найбільш фундаментальними є політична, економічна, морально-ідеологічна та військова, визначає засади діяльності всіх органів держави в царині зовнішніх відносин. Разом із тим, зовнішньополітичний механізм сучасної держави не є, так би мовити, “механічним”, буквальним відображенням системи державних функцій і включає в себе не тільки такі структурні елементи, що діють безпосередньо і винятково в царині зовнішніх відносин, але й такі, що пов'язані з реалізацією інших функціональних напрямків.

У конституційно-правовому механізмі зовнішніх відносин Канади (як і будь-якої держави) слід виділити два основних рівня державних органів, що беруть участь у формуванні й реалізації зовнішньополітичного курсу. До першого рівня належать вищі органи держави, що не лише займають провідні позиції у сфері зовнішньої політики, але й є по суті верховними інститутами держави в цілому: королівська влада (в особі діючого британського монарха як номінального глави держави і Генерал-Губернатора як повноважного представника так званої “Корони”), Парламент, а також федеральний уряд (Кабінет). До другого рівня слід віднести органи виконавчої влади (Міністерство закордонних справ і міжнародної торгівлі, Міністерство національної оборони, Міністерство фінансів, спеціальні служби тощо), які мають спеціальні повноваження і діють у сферах, так чи інакше пов'язаних із зовнішньою політикою. Саме ці органи несуть основне оперативне навантаження щодо реалізації зовнішньополітичних рішень, що приймаються Парламентом і Кабінетом.

У третьому розділі дисертації, що має назву “Компетенція глави держави і Парламенту у сфері зовнішніх відносин Канади”, висвітлюється компетенція королівської влади і Парламенту Канади в конституційно-правовому механізмі зовнішніх відносин. Королівська влада, в особі діючого монарха Великобританії як формального глави канадської держави і Генерал-Губернатора Канади як представника британського монарха в Канаді, в процесі формулювання і реалізації зовнішньополітичних рішень виконують суто номінальні функції. В теперішній час у зовнішньополітичній сфері королівська влада здійснює ті чи інші демарші лише за згодою й порадою Прем'єр-Міністра й Міністра закордонних справ.

Останнім часом відзначається істотне посилення функціональної ролі Парламенту Канади в зовнішньополітичному механізмі держави. Найважливішою прерогативою Парламенту Канади в царині зовнішньої політики є законотворчість із питань зовнішньополітичної діяльності держави. Так, починаючи з 1985 р. Парламент Канади прийняв 38 законодавчих актів, які регулюють зовнішньополітичну діяльність Канади. При цьому згадана прерогатива стає тим більш значущою, що її активна реалізація протягом останніх десятиліть має наслідком трансформацію в законодавство ряду конституційних конвенцій, що склалися в зовнішньополітичній сфері Канади. Серед “спеціалізованих” зовнішньополітичних повноважень Парламенту Канади одним із найважливіших є ратифікація міжнародних договорів і угод. Така участь, як правило, має місце в тих випадках, коли даний договір/угода спричинює необхідність тих чи інших змін у федеральному законодавстві, або ж коли виконання даного договору/угоди пов'язане з бюджетними витратами, що також потребує відповідних дій законодавчого органу.

У четвертому розділі дисертації, що має назву ”Повноваження виконавчої влади у конституційно-правовому механізмі зовнішніх відносин Канади” розглядаються теоретичні і практичні аспекти діяльності федерального уряду (Кабінету), окремих міністерств, а також Прем'єр-Міністра в царині зовнішніх відносин. За існуючими конституційними конвенціями федеральний уряд перебрав на себе переважну більшість необхідних повноважень для практичного здійснення зовнішніх функцій держави. Уряд формулює цілі та пріоритети держави в царині зовнішніх відносин, визначає засоби їхньої реалізації, а також забезпечує повсякденне функціонування системи дипломатичних відносин з іноземними державами та міжнародними організаціями.

Окрім вищезазначеного, виконавча влада в особі федерального уряду (Кабінету) має змогу самостійно приймати остаточні рішення з таких важливих питань, як оголошення війни й укладення миру, підписання і подекуди - затвердження міжнародних договорів, визнання нових держав тощо. Однак у випадках, коли ті чи інші положення підписаної міжнародної угоди спричинюють необхідність певних змін у законодавстві, федеральний уряд завжди звертається за ратифікацією такої угоди до Парламенту Канади. Разом із тим, у державах із парламентарними формами правління (до яких саме й належить Канада) роль виконавчої влади в державному механізмі (в тому числі в механізмі зовнішніх відносин) є фактично невіддільною від відповідної ролі законодавчої влади, оскільки уряди в цих державах формуються винятково на основі парламентської більшості, і, відповідно, члени уряду є, як правило також членами парламенту, виступаючи, таким чином, одночасно в двох політико-правових і функціональних статусах.

Найважливіша функціональна роль в “урядовій частині” зовнішньополітичного механізму сучасної держави належить главі виконавчої влади - Прем'єр-Міністрові. Основними функціями Прем'єр-Міністра в царині зовнішніх відносин є:

загальне визначення зовнішньополітичного курсу держави;

участь у заміщенні керівних посад дипломатичної служби, а також у вирішенні питань про дипломатичні відносини з іноземними державами;

визначення зовнішньополітичної компетенції урядових органів;

участь у вирішенні питань війни і миру шляхом порушення відповідної ініціативи перед Парламентом, або ж у формі контрасигнатури відповідних актів глави держави;

проведення міждержавних переговорів на найвищому рівні;

керівництво укладенням і подекуди - участь у підписанні і в ратифікації міжнародних договорів/угод шляхом контрасигнатури відповідних актів глави держави.

При цьому Прем'єр-Міністр часто-густо має змогу самостійно визначати ступінь важливості тієї чи іншої міжнародної угоди. Тим самим він, фактично, одноосібно вирішує комплекс питань щодо статусу даної угоди - чи є підстави кваліфікувати дану угоду як самовиконувану, чи для введення її в дію потрібна ратифікація або ж контрасигнатура тощо.

Серед органів федерального уряду провідну роль у зовнішньополітичному механізмі Канади відіграє Міністерство закордонних справ і міжнародної торгівлі (МЗСМТ). Внутрiшня органiзацiя, компетенцiя i порядок дiяльностi зовнiшньополiтичного органу федерального уряду спецiально регламентується Актом про Міністерство закордонних справ і міжнародної торгівлі 1985 р. На сьогоднiшнiй день, виходячи з положень Акта 1985 р. i повсякденної практики, слід видiлити такi основнi функцiї МЗСМТ у частинi зовнiшньополiтичної дiяльностi:

безпосереднє сприяння Кабiнетовi і Прем'єр-Мiнiстровi у розробцi зовнiшньополiтичного курсу (пiдготовка проектiв урядових рiшень iз зовнiшньополiтичних питань тощо);

пiдтримання дипломатичних i консульських відносин вiд iменi Канади;

дипломатичне листування вiд iменi уряду Канади з урядами iноземних держав i з мiжнародними органiзацiями;

ведення мiжнародних переговорiв у частинi, що стосується Канади;

керiвництво закордонними дипломатичними i консульськими представництвами Канади;

захист прав та iнтересiв громадян Канади за кордоном (у рамках здiйснення консульських відносинiв з iноземними державами);

депонування текстів міжнародних договорів і угод, учасником яких є Канада; конституційний зовнішній канада федералізм

керiвництво Канадською Агенцiєю мiжнародного розвитку;

адмiнiстративне керiвництво закордонною службою Канади;

взаємодiя з суб'єктами федерацiї щодо забезпечення їхнiх iнтересiв на мiжнароднiй аренi;

забезпечення iнших урядових установ необхiдною iнформацiєю з питань, що входять до компетенцiї МЗСМТ.

Водночас, Міністерство закордонних справ і міжнародної торгівлі Канади, як видно з його назви, також має у своїй компетенції питання зовнішньоекономічних зв'язків. Іншими важливими функціями даного міністерства є координація діяльності інших органів федерального уряду (Міністерство національної оборони, Міністерство фінансів, Міністерство юстиції тощо), а також провінційних владних структур у питаннях міжнародних відносин.

У п'ятому розділі дисертації, що має назву “Взаємодія федерального “центру” та суб'єктів федерації у сфері зовнішніх відносин Канади” досліджуються проблеми розподілу зовнішньополітичної компетенції між федеральними органами і відповідними владними структурами суб'єктів федерації - провінцій, а також ступеня і форм участі провінцій у механізмі зовнішніх відносин.

У світовій практиці суб'єкти федерації мають обмежені повноваження у сфері зовнішніх відносин, оскільки, відповідно до чинних міжнародно-правових актів, суб'єктами міжнародного права визначаються держави (поряд із міжнародними міжурядовими організаціями). Насамперед, у ст.ст. 3 і 4 Статуту ООН йдеться лише про можливість членства держав в Організації Об'єднаних Націй. У Віденській конвенції 1969 р. про право міжнародних договорів (ст.ст. 6-18) також мова йде про правоздатність держав щодо укладення міжнародних договорів. Аналогічним чином, Віденська конвенція 1961 р. про дипломатичні зносини визначає саме держави як суб'єкти і об'єкти дипломатичних відносин. Конституція Канади не наділяє суб'єкти федерації повноваженнями щодо укладення угод з інопартнерами. В такій ситуації міжнародно-договірна практика провінцій Канади, яка de facto склалася на сьогоднішній день, набуває значення конституційної конвенції.

Характерним виявом самостійної зовнішньополітичної активності провінцій Канади є міжнародно-договірна практика - як у частині участі суб'єктів федерації у реалізації зобов'язань Канади за міжнародними договорами, предмет яких у Канаді належить до конституційно регламентованої провінційної або спільної федерально-провінційної юрисдикції, так і в частині власної практики щодо укладення угод з інопартнерами (в тому числі - з урядами іноземних держав). Внаслідок інтенсифікації міжнародних контактів провінцій Канади було розроблено спеціальний механізм федерально-провінційного співробітництва і взаємних консультацій у сфері зовнішніх відносин. Одним із основних принципів цього механізму є принцип так званих “парасолькових угод” (“umbrella agreements”), що санкціонують вступ провінцій Канади у договірно-правові відносини з іноземними державами. Суть принципу полягає в тому, що уряд Канади укладає з іноземною державою угоду, за якою дана іноземна держава отримує право надалі вступати в угоду з будь-якою провінцією Канади з певного кола питань, і такі угоди для їх учасників набувають юридично обов'язкового статусу. Таким чином, вищенаведений механізм дає змогу федеральному урядові зберегти на практиці своє верховенство і здійснювати ефективний контроль у сфері зовнішніх відносин своєї держави. Дана специфіка є характерною рисою канадського федералізму, яка випливає з особливостей федерально-провінційного розподілу компетенції, з його більш широким, порівняно з багатьма іншими федеративними державами, колом повноважень суб'єктів федерації, регламентованим Конституційним Актом 1867 р.

ВИСНОВКИ

В результаті дослідження політико-правового статусу, організаційної побудови і практичного функціонування конституційно-правового механізму зовнішніх відносин (зовнішньополітичного механізму) Канади автор дисертації дійшов нижченаведених висновків:

1. Конституційно-правовий механізм зовнішніх відносин (зовнішньополітичний механізм) Канади є багатокомпонентною системою конституційно-правових відносин між різними органами влади з приводу виконання зовнішніх функцій держави.

2. Організація і порядок функціонування зовнішньополітичного механізму Канади визначається письмово зафіксованими законодавчими нормами, а також апробованими протягом багатьох років звичаями - так званими конституційними конвенціями. Однак, незважаючи на дану обставину, зовнішньополітичний механізм Канади в сучасних умовах характеризується функціональною стабільністю та оперативністю.

3. Однією із складових частин зовнішньополітичного механізму Канади є королівська влада - головним чином, в особі Генерал-Губернатора як повноважного представника останньої. Проте, в сучасних умовах королівська влада de facto делегувала здійснення своїх зовнішньополітичних повноважень федеральному урядові (Кабінетові).

4. Останнім часом відзначається істотне посилення функціональної ролі Парламенту Канади в зовнішньополітичному механізмі держави. Ця роль полягає у прийнятті необхідних законодавчих актів із питань, пов'язаних зі сферою зовнішніх відносин: порядок діяльності федерального уряду в сфері зовнішньої політики, імплементація міжнародних договорів і угод у канадському законодавстві, застосування канадських судових рішень в іноземних державах і/або іноземних судових рішень у Канаді. Водночас у контексті законотворчої діяльності з зовнішньополітичних питань Парламент Канади трансформує відповідні конституційні конвенції у правові норми. Шляхом таких законодавчих дій Парламент Канади встановлює єдиний порядок регулювання правовідносин у відповідній сфері.

5. В сучасних умовах відзначається функціонально домінуюча роль федеральної виконавчої влади Канади у зовнішньополітичному процесі. За існуючими конституційними конвенціями федеральний уряд Канади - Кабінет - перебрав на себе переважну більшість необхідних повноважень для практичного здійснення зовнішніх функцій держави. Кабінет також відіграє провідну роль в укладенні і введенні в дію з боку Канади тих міжнародних договорів за участю цієї держави, в оформленні яких не брав участі Парламент.

6. Принципово нової якості набула діяльність Міністерства закордонних справ і міжнародної торгівлі Канади. Проведена відповідно до Акта про Міністерство закордонних справ і міжнародної торгівлі 1985 р. реорганізація даного органу федеральної виконавчої влади, розширення його функцій в частині зовнішньоекономічних зв'язків і програм допомоги Канади іноземним країнам допомоги Канади іноземним країнам переконливо свідчать про зростання взаємозалежності зовнішньополітичних і зовнішньоекономічних інтересів держави. В ситуації, коли до зовнішньополітичного механізму Канади залучене досить широке коло державних органів, МЗСМТ перебирає на себе функції координатора міжнародних контактів згаданих органів. Врахування й ефективне узгодження різноманітних по суті відомчих інтересів і підходів у царині міжнародних відносин є однією з найважливіших функцій зовнішньополітичного органу федеральної виконавчої влади.

7. Істотний вплив на діяльність зовнішньополітичного механізму Канади справляє федеративний устрій держави. Основною особливістю канадського зовнішньополітичного процесу в даному контексті є безпосередня участь суб'єктів федерації - провінцій - у різноманітних контактах з іноземними країнами. Дана обставина зумовлена, насамперед, значним обсягом конституційно регламентованих питань виняткової провінційної або ж спільної федерально-провінційної компетенції, які в ряді випадків можуть ставати предметами міжнародно-договірних відносин.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВІДОБРАЖЕНО В НИЖЧЕНАВЕДЕНИХ ПУБЛІКАЦІЯХ:

Черченко І.Л. Роль федерального уряду в державному механізмі зовнішніх стосунків Канади. // Вісник Київського Університету. Міжнародні відносини. - Вип.7 (ч.2). - К.: Київський Університет, 1997. - С. 134-141.

Черченко І.Л. Структурні та функціональні особливості міністерства закордонних справ і міжнародної торгівлі Канади. // Держава і право. Щорічник праць молодих вчених Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. - Вип. 2. - К.: Ін Юре, 1998-1999. - С. 433-440.

Черченко І.Л. Конституційно-правове оформлення зовнішньополітичного механізму Канади. // Науковий вісник Дипломатичної академії України. - Вип. 2. - К.: Дипломатична академія України, 1999. - С. 206-214.

Черченко І.Л. Засоби парламентського впливу на зовнішню політику Канади. // Право України. - 1999. - №10. - C. 101-104.

Черченко І.Л. Особливості участі суб'єктів федерації в механізмі зовнішніх відносин Канади. // Право України. - 2003. - №10. - C. 160-163.

Черченко І.Л. Поняття конституційно-правового механізму зовнішніх відносин держави. // Право України. - 2004. - №5. - C. 163-167.

АНОТАЦІЇ

Черченко І.Л. “Конституційно-правовий механізм зовнішніх відносин Канади”. - Рукопис

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.02 - конституційне право. - Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, Київ, 2004.

У дисертації досліджується конституційно-правовий механізм зовнішніх відносин (зовнішньополітичний механізм) Канади, який є багатокомпонентною системою конституційно-правових відносин між органами державної влади з приводу виконання зовнішніх функцій держави. Ядром роботи виступає аналіз норм “писаного” законодавства Канади і правових звичаїв - так званих конституційних конвенцій - , що регулюють правовідносини в даній царині. Значна увага приділяється аналізові функцій федеральної законодавчої і виконавчої влади, а також владних структур суб'єктів федерації - провінцій - у виробленні і реалізації зовнішньополітичного курсу Канади.

Ключові слова: механізм держави, зовнішні відносини, конституційно-правові відносини, “писане” законодавство, правовий звичай (конституційна конвенція), зовнішньополітичний процес, федеральний “центр”, суб'єкти федерації, міжнародний договір.

Черченко И.Л. “Конституционно-правовой механизм внешних сношений Канады” - Рукопись

Диссертация на соискание учёной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.02 - конституционное право - Институт государства и права им. В.М. Корецкого НАН Украины, Киев, 2004.

В диссертации исследуется конституционно-правовой механизм внешних сношений (внешнеполитический механизм) Канады, представляющий собой многокомпонентную систему конституционно-правовых отношений между различными органами власти по поводу выполнения внешних функций государства. Сердцевиной работы выступает анализ норм “писанного” законодательства Канады и правовых обычаев - так называемых конституционных конвенций -, регулирующих правоотношения в данной области. Значительное внимание уделяется анализу функций федеральной законодательной и исполнительной власти, а также властных структур субъектов федерации - провинций - в формировании и реализации внешнеполитического курса Канады.

Ключевые слова: механизм государства, внешние сношения, конституционно-правовые отношения, “писанное” законодательство, правовой обычай (конституционная конвенция), внешнеполитический процесс, федеральный “центр”, субъекты федерации, международный договор.

Cherchenko I.L. “Constitutional and Legal Mechanism of Foreign Relations in Canada” - Manuscript

Thesis for a Candidate Degree in Law. Speciality 12.00.02 - Constitutional Law - Institute of State and Law, National Academy of Science of Ukraine, Kyiv, 2004.

The thesis is aimed at researching the constitutional mechanism of foreign relations (another term is - “foreign policy-making mechanism”) in Canada. This mechanism looks like a multi-component system of constitutional legal relations between governing institutions as for exercising of the Canadian governmental fuction of foreign relations.

The thesis deals with the importance of the constitutional mechanism of foreign relations (foreign policy-making mechanism) as one of the most essential components of the mechanism of state in Canada. It is also the most essential instrument of the definition of basic foreign political goals and priorities and of their practical realization in the shape of specific governmental actions in the area of foreign policy. Composition and operating schedule of Canada's foreign policy-making mechanism are mainly prescribed by Canadian written legislation but partially they depend on the conventions of the constitution - legal customs formed by long-time everyday practice in the area of governance. Meanwhile, the volume of legal regulations dealing with foreign policy matters in the Canadian constitution is relatively modest, but still, the foreign policy-making mechanism in Canada is functionally stable, flexible and, therefore, highly efficient.

The latest decades are displaying the increasing functional role of the Parliament of Canada in the country's foreign policy-making mechanism. On keeping its traditional controling and budget-making functions, the Parliament has adopted a number of federal legislative acts in the area of Canada's foreign relations: governmental activities, implementation of international treaties in Canadian legislation and application of foreign legal judgements in Canada. This way, the Parliament exercises a reception of some conventions of the constitution into the Canadian legislation and removes any possibility of their ambiguous interpretation by prescribing unified regulations as for specific legal relations in the above-mentioned area.

The executive government of Canada represented by federal Cabinet is operationally the most essential actor of the country's foreign relations mechanism. Meanwhile, the executive government's functional role in parliamentary states, including Canada, is, in fact, inseparable from the appropriate role of the legislature because the executive governments of those countries are normally composed on the basis of parliamentary majority and, therefore, the ministers are, as a rule, members of parliament, acting in this regard in two official statuses simultaneously. This situation has been a reason for some experts to formulate a new concept of parliamentary-cabinet “concentration of power” (E. Forsey et al.) as for parliamentary states. Moreover, this concept is even considered to be a sort of counterbalance to the classical theory of “separation of powers” (Ch. Montйsquieu and J. Lock) which is supposed to be displayed mostly in presidential and presidential-parliamentary republics.

The federal-provincial separation of authority in the area or foreign relations is another essential aspect of Canadian foreign policy-making mechanism. Canadian provinces exercise all their foreign activities strictly within the area of their competence prescribed by the Constitution Act 1867. Meanwhile, there are some specific features within Canadian legislation and the country's everyday political practice that create some favourable background for the provinces' own foreign activities which are independent to some extent from the federal supervision. Among the Canadian provinces Quebec and Alberta are displaying the highest rate of activities of their own in the area of international relation and the highest institutionalization of their foreign contacts system (functioning of Ministиre des Relations internationales du Quйbec and Department of International and Intergovernmental Relation of Alberta, the own international treaty-making practice of those two provinces, etc.). These peculiarities of some Canadian provinces' international contacts are resulting from the specific features of Canadian federalism as it is, because the Canadian constitution prescribes quite a wide area of legal competence for Canadian provinces and does not contain any clear and unambiguous formula as concerned to Canadian foreign relations. Moreover, these peculiarities are inherent to different kinds of Canadian provinces - both with “sovereignist” and with “federalist” tendencies dominating in their legislative and political practices.

Key words: mechanism of state, foreign relations, constitutional legal relations, written legislation, legal custom (convention of the constitution) federal government, federal unit, international treaty.

Размещено на Allbest.ru