Від ефективного функціонування державної служби великою мірою залежить успішне проведення економічних, політичних та соціальних реформ. Практика сучасних інтеграційних процесів в Україні зумовлює потребу в конкурентоспроможних державних управлінцях світового рівня, актуалізуючи розвиток психологічної культури державних службовців. Особливого значення в управлінській діяльності набувають навички самовиховання, самопізнання, самоорганізації, самомотивації, самоосвіти, самоконтролю, самореалізації, психологічної готовності розвивати моральні якості, виявлення власного бачення способів вирішення проблем та усвідомлення ролі психологічної науки в професійній діяльності державного службовця.

Проблема розвитку психологічної культури державних службовців, що виступає важливим фактором підвищення ефективності державної служби в Україні та її адаптації до стандартів Європейського Союзу, є актуальною. Розвиток психологічної культури стає одним із засобів наповнення новим змістом професійної діяльності державних службовців, розв'язання професійних проблем, конфліктів і усунення ускладнень у процесі управління в системі державної служби.

Питання професійного розвитку фахівця, становлення його професіоналізму в контексті сучасних гуманістичних підходів успішно розробляються науковцями, що досліджують проблеми професійної педагогіки (В.П. Андрущенко, В.Ю. Биков, І.А. Зязюн, В.І. Луговий, В.К. Майборода, Н.Г. Протасова), політології (В.А. Ребкало, С.В. Сьомін, В.В. Токовенко, Л.Є. Шкляр), філософії (В.Д. Бондаренко, В.М. Князєв, І.Ф. Надольний, Т.В. Мотренко, В.А. Скуратівський), соціології (М.І. Пірен, Ю.П. Сурмін), психології управління (О.Ф. Бондаренко, Л.М. Карамушка, Л.Е. Орбан-Лембрик), теорії та історії державного управління (В.Б. Авер'янов, В.Д. Бакуменко, В.Г. Бодров, Н.В. Грицяк, С.В. Майборода, О.А. Машков, Н.Р. Нижник, О.Ю. Оболенський, Я.Ф. Радиш, І.В. Розпутенко, В.М. Рижих, В.В. Цвєтков, В.О. Шамрай, В.В. Юрчишин та ін.). Висвітленню окремих питань професійної діяльності державних службовців присвятили дисертаційні дослідження Л.О. Воронько, Д.І. Дзвінчук, Н.П. Довгань, С.В. Загороднюк, В.В. Карлова, В.О. Козловський, В.С. Колтун, Ю.О. Молчанова, І.І. Нинюк, В.М. Олуйко, С.М. Опрятний, П.Т. Павленчик, С.М. Серьогін, Ж.В. Таланова, С.К. Хаджирадєва, В.О. Чмига, В.А. Яцюк та ін.

Питання розвитку особистості управлінця відображені у працях зарубіжних фахівців з державного управління С.О. Анисимова, Г.В. Атаманчука, Р. Джексона, А.О. Деркача, К. Доудінга, О.І. Жданова, Г.І. Марсанова, Г. Райта, О.В. Селезньової, О.О. Суслової, М. Тоуві та ін.

Разом з тим, незважаючи на активізацію зусиль, спрямованих на вивчення окремих складових розвитку психологічної культури державних службовців, комплексне дослідження теоретичних основ удосконалення механізмів її функціонування й формування ще не здійснено.

Системний джерельний аналіз наукових праць і дисертацій з досліджуваної теми свідчить, що не вистачає робіт узагальнюючого, теоретико-методологічного характеру. Існуючі дослідження є фрагментарними, їм бракує цілісності, системності. Як наслідок без достатнього наукового обґрунтування необхідності розвитку психологічної культури державних службовців система професійної підготовки державних службовців й практика державного управління в Україні характеризуються прийняттям не виважених рішень, ігноруванням новітніх здобутків психологічної науки. Це зумовлено наявністю низки протиріч:

між об'єктивною потребою у високому професіоналізмі державних службовців й низьким рівнем його сформованості на практиці;

між широкою уживаністю терміна “психологічна культура” в сучасній психолого-управлінській лексиці та слабким науково-теоретичним обґрунтуванням сутності, змісту й структури цієї дефініції, недостатнім її розмежуванням з іншими близькими за змістом поняттями;

між значним посиленням уваги українського суспільства до ефективності функціонування державної служби й відсутністю належного теоретичного обґрунтування методології її вдосконалення.

Урахування соціальної й науково-прикладної значущості досліджуваного питання, недостатній рівень його розробленості в теоретичному й методичному аспектах, невизначеність категорійного апарату та нагальна потреба в практичному впровадженні і зумовили вибір теми дисертації.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження безпосередньо пов'язане з науково-дослідною роботою Національної академії державного управління при Президентові України за темою: “Реформування управління підготовкою фахівців з державного управління в контексті Болонського процесу” (ДК-ОК 0105U005120). У межах цієї теми автор досліджувала стан та аспекти розвитку психологічної культури державних службовців України.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є науково-теоретичне обґрунтування сутності психологічної культури державних службовців та виявлення умов її розвитку в системі професійної підготовки державних службовців України.

Відповідно до мети дослідження було поставлено такі завдання:

проаналізувати на основі системного й функціонально-структурного підходів стан висвітлення теми дисертації у вітчизняній та світовій літературі, виявити найбільш суттєві напрями її подальшого дослідження;

уточнити зміст поняття “психологічна культура державного службовця”, охарактеризувати його складові, детермінанти розвитку;

розкрити психологічні особливості впливу керівника на розвиток психологічної культури суб'єктів управлінської діяльності в системі державної служби;

теоретично обґрунтувати, експериментально дослідити модель, технологію та умови розвитку психологічної культури державних службовців;

сформулювати теоретичні висновки й практичні рекомендації щодо розвитку психологічної культури державних службовців України.

Об'єкт дослідження - система професійної освіти та професійної діяльності державних службовців України.

Предмет дослідження - процес розвитку психологічної культури державних службовців України.

Гіпотеза дослідження базується на припущенні, що державна регуляторна політика у сфері професійної діяльності державних службовців буде ефективною за умови забезпечення реалізації психолого-акмеологічних складових розвитку психологічної культури в системі професійного навчання, самоосвіти, самовиховання, що приводить до оволодіння її регулятивними, інтегративними, комунікативними та когнітивними компонентами.

Методи дослідження. Поліструктурний характер дисертаційного дослідження зумовив необхідність системного використання комплексу загальнонаукових і спеціальних соціально-психологічних підходів та методів, що ґрунтуються на сучасних наукових засадах державного управління, андрагогіки, психолінгвістики й споріднених з ними наук. Стан досліджуваної в дисертаційній роботі теми вивчався на основі застосування теоретичних методів:

системно-аналітичного, історико-еволюційного, порівняльного аналізу, контент-аналізу культурологічної, психологічної, педагогічної літератури, джерел з теорії державного управління - для узагальнення наукових підходів, розробок і пропозицій вітчизняних і зарубіжних учених, відбору й виявлення основних напрямів дослідження за темою дисертації;

системного аналізу і синтезу - для визначення об'єкта і предмета дослідження, розкриття концептуальних підходів щодо сутності психологічної культури;

компаративного, логіко-семантичного - для дослідження понятійного апарату;

констатувального експерименту, формувального експерименту, соціологічних діагностичних методів - для отримання репрезентативних даних про предмет дослідження;

моделювання - для побудови моделі розвитку психологічної культури державних службовців і виявлення основних детермінант її розвитку;

експертного оцінювання та критерію Фрідмана - для виявлення основних умов розвитку психологічної культури;

методів математичної й статистичної обробки даних, критерію Фішера - для підтвердження гіпотези дослідження.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в науковому обґрунтуванні теоретико-методологічних основ розвитку психологічної культури державних службовців України. У дисертації:

вперше:

- розроблено й теоретично обґрунтовано модель розвитку психологічної культури державних службовців у системі професійної освіти й професійної діяльності, основними складовими якої є: компетенції, самоосвіта, психологічна наука та освіта, управлінське середовище й професійна діяльність, соціокультурне середовище, система професійної освіти державних службовців, управлінський та соціокультурний досвід;

запропоновано на основі визначених показників високого рівня психологічної культури державних службовців (відповідальність за власні дії, самоконтроль, готовність до саморозвитку, комунікативна компетентність, позитивна самооцінка, творчий підхід до справи) й упроваджено технологію розвитку психологічної культури державних службовців України, важливою умовою якої є послідовна реалізація таких етапів: створення рефлексивного навчального середовища, використання різноманітних форм психолого-педагогічного впливу, практичне використання психологічних знань;

розкрито зміст психолого-акмеологічних умов розвитку психологічної культури (які реалізуються в рефлексивно-конструктивному, прогностичному, проекційному, інтеркомунікативному компонентах) та експериментально обґрунтовано доцільність їх упровадження в систему професійного навчання державних службовців з урахуванням андрагогічних і акмеологічних принципів, що дає можливість сформувати, актуалізувати, розвинути й скоригувати професійно важливі компетенції, які є основою високого рівня психологічної культури управлінця;

удосконалено:

методологію дослідження психологічної культури державних службовців (її структурних і функціональних компонентів; факторів, що сприяють її розвитку й удосконаленню; пріоритетних напрямів її розвитку в системі професійної освіти та самоосвіти);

суть поняття “психологічна культура державного службовця” шляхом встановлення зв'язків між детермінантами розвитку психологічної культури державного службовця (компетенції, управлінський та соціокультурний досвід, соціокультурне та управлінське середовище, система освіти та самоосвіта);

зміст структурних (психолого-комунікативна компетентність (низький рівень психологічної культури), психологічна грамотність (середній рівень психологічної культури), розвинена психологічна культура (високий рівень психологічної культури)) та функціональних (регулятивний, когнітивний, інтегративний, комунікативний) компонентів психологічної культури державного службовця;

дістали подальшого розвитку:

конкретизація ролі керівника - державного службовця в процесі розвитку психологічної культури персоналу системи державної служби;

наукові підходи щодо розширення і поглиблення змісту професійного навчання державних службовців, розвитку їх психологічної культури як складової професійної культури.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що розроблені й науково обґрунтовані теоретичні положення, висновки за результатами дослідження можуть бути застосовані для оцінювання стану та розвитку психологічної культури державних службовців, що є гарантією ефективної професійно-управлінської діяльності. Висновки дисертаційного дослідження пройшли виробничу апробацію і схвалені при розробці пропозицій та практичних рекомендацій у Дніпровському районному центрі зайнятості в м. Києві щодо підвищення професійної компетентності державних службовців (довідка № 3169/24 від 11.12.2006 р.); в процесі наукового обґрунтування пріоритетних напрямів розвитку кадрового потенціалу, встановлення потреб у розвитку знань, умінь і навичок державних службовців, їх психологічної готовності до розвитку психологічних компетенцій, що визначають якість управлінської діяльності у сфері надання професійно-орієнтаційних послуг у Дніпровському районному центрі зайнятості в м. Києві (довідка № 3211/16 від 9.04.2007 р.); основні положення, висновки й рекомендації дисертаційного дослідження використані у межах науково-дослідної роботи “Психологічна та педагогічна експертиза конфліктів в системі державного управління”, що виконується на кафедрі психології, педагогіки та конфліктології Національного університету “Києво-Могилянська академія” (довідка № 16/676 від 11.06.2007 р.).

Рекомендації та пропозиції, сформульовані автором на підставі проведеного в роботі аналізу, а також виявлені й запропоновані в процесі дослідження теоретичні та методичні підходи можуть бути використані:

у діяльності Кабінету Міністрів України, Головного Управління державної служби України та інших органів державної влади, спрямованої на покращання функціонування державної служби;

у навчальному процесі Національної академії державного управління при Президентові України та інших вищих навчальних закладів за програмами підготовки магістрів державного управління, зокрема при розробці і вдосконаленні навчальних курсів.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою працею. Основні теоретичні положення і висновки, що характеризують наукову новизну дослідження, отримані й сформульовані автором самостійно. Ідеї та розробки, що належать співавторам, у дисертації не використовувалися.

Апробація результатів дисертації. Основні положення й результати дисертаційного дослідження викладені в наукових доповідях, повідомленнях на науково-практичних конференціях, зокрема: “Ефективність державного управління в контексті глобалізації та євроінтеграції” (Київ, 2003); “Актуальні теоретико-методологічні та організаційно-практичні проблеми державного управління” (Київ, 2004); “Актуальні проблеми державного управління на новому етапі державотворення” (Київ, 2005); “Проблеми трансформації системи державного управління в умовах політичної реформи в Україні” (Київ, 2006). Дисертація обговорювалася на засіданнях кафедри управління освітою Національної академії державного управління при Президентові України.

Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження висвітлено в дванадцяти наукових працях, з них вісім опубліковано у фахових виданнях.

Структура та обсяг дисертації. Дисертаційна робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, додатків та списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 195 сторінок, з яких 164 сторінки основного тексту. Робота містить 9 таблиць, 19 рисунків. Список використаних джерел включає 251 назву.

1. Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність наукового дослідження, визначено його мету, напрями і завдання, зв'язок із науковими програмами, планами, темами, розкрито ступінь розробленості теми, методи дослідження, висвітлено наукову новизну й практичну значущість результатів дослідження, наведено дані про їх апробацію й впровадження.

У першому розділі - “Розвиток психологічної культури державних службовців: джерельний аналіз і визначення напрямів дослідження” - подано огляд наукових джерел, проаналізовано стан досліджуваної проблеми й розкрито існуючі підходи до її розв'язання.

У розділі на підставі всебічного логіко-системного аналізу наукових джерел з теми дослідження розкрито основні тенденції, що характеризують розвиток психологічної культури державних службовців. Зазначається, що в науковій літературі окремі питання розвитку психологічної культури державних службовців висвітлюються за такими напрямами: науково-теоретичне обґрунтування розвитку її окремих складових (В.Д. Бакуменко, В.М. Князєв, О.І. Козієвська, В.О.Козловський, Т.В. Кошова, В.І. Луговий, Н.Р. Нижник, О.Ю. Оболенський, В.М. Олуйко, С.М. Опрятний, Н.Г. Протасова, М.І. Рудакевич, С.М. Серьогін, В.О. Чмига, С.А. Чукут та ін.); гуманізація системи державної служби України та системи підготовки, перепідготовки й підвищення кваліфікації державних службовців України (Д.І. Дзвінчук, Н.М. Драгомирецька, С.В. Загороднюк, О.І. Козієвська, Г.І. Леліков, М.М. Логунова, В.І. Луговий, В.К. Майборода, С.І. Мосов, П.С. Назимко, Г.О. Опанасюк, Н.Р. Нижник, Л.А. Пашко, М.І. Пірен, В.А. Ребкало, В.А. Скуратівський та ін.); пошук дієвих механізмів її розвитку на стику гуманітарних дисциплін (С.Д. Дубенко, Т.Л. Жилюк, В.Я. Малиновський, О.А. Машков, Н.Р. Нижник, О.Ю. Оболенський, В.В. Цвєтков та ін.); дослідження екстраординарних феноменів людської психіки, що виявляється у запровадженні психологічних і парапсихологічних елементів у навчальні програми з підготовки державних службовців (С.О. Анисимов, О.О. Бодальов, І.В. Бухтіярова, Т.П. Гордєєва, А.О. Деркач, В.Г. Зазикін, В.Н. Марков, А.К. Маркова, О.В. Москаленко, О.В. Селезньова, Ю.В. Синягін, О.О. Суслова, Є.А. Яблокова та ін.).

Значну увагу висвітленню питання розвитку психологічної культури державних службовців як складової удосконалення управлінського процесу в системі державної служби приділено у працях зарубіжних дослідників (Д.У. Брей (США), А.П. Бартел (Австралія), С. Вінсент (США), Б. Гаррет (Великобританія), Р. Джексон (Канада), К. Доудінг (Великобританія), Г.І. Марсанов (Росія), Д. Тейт (Канада) та ін.). Вони вказують на необхідність технологізації та подальшого удосконалення наявного інструментарію розвитку психологічної культури державних службовців. Наголошується на тому, що зарубіжні науковці віддають перевагу прикладній підготовці державних службовців. Вона включає такі складові: оволодіння управлінцями сучасними гуманітарними психотехнологіями, навичками психодіагностики особистості, психологічного консультування, психології спілкування, розвитку творчого потенціалу; формування професіоналізму держслужбовців, аутопсихологічної компетентності, ефективного стилю професійної діяльності; розвиток мотивації досягнення успіху в управлінській діяльності, професійної ідентичності персоналу державної служби тощо.

У дослідженні зазначається, що методологічною та теоретичною основою розвитку психологічної культури державних службовців України стали здобутки психологічної науки в галузі державного управління, соціальної психології, психології управління, організаційної психології та педагогіки (К.О. Абульханова, Б.Г. Ананьєв, Г.М. Андреєва, О.О. Бодальов, О.Ф. Бондаренко, Т.П. Гордєєва, В.Г. Зазикін, І.А. Зимня, Л.М. Карамушка, Л.С. Колмогорова, Л.О. Коростильова, Б.Ф. Ломов, В.К. Майборода, Д. Майєрс, А. Маслоу, О.В. Москаленко, О.І. Мотков, Н.Р. Нижник, Г.С. Никифоров, О.Ю. Оболенський, Л.Е. Орбан-Лембрик, К. Роджерс, С.Л. Рубінштейн, Г.М. Сагач, О.В. Селезньова, Е. Шейн та ін.).

У розділі на основі ретроспективного системного аналізу наукових праць вітчизняних і зарубіжних учених, документів і матеріалів досліджень, написаних у різні періоди суспільного розвитку, подається загальна характеристика джерельної бази дослідження, яка свідчить про наявність робіт, присвячених загальним питанням професійної компетентності державних службовців. Водночас зазначається, що проблема розвитку психологічної культури державних службовців в Україні практично не вивчалась. Наголошується на тому, що рівень наукової розробки теми дослідження не відповідає сучасним вимогам до особистості державного службовця й реформування державної служби в Україні. Тому важливим завданням сьогодення є уникнення термінологічної невизначеності та плутанини як у науковій літературі, так і в нормативних документах при вживанні поняття “психологічна культура державного службовця”, оскільки невизначеність цього поняття є однією з причин відсутності в Україні відповідних механізмів, технологій і засобів ефективного розвитку психологічної культури як складової професійної культури державних службовців.

У висновках до розділу на основі результатів комплексного порівняльного аналізу наукової літератури, законодавчих актів і дисертацій визначені найважливіші напрями подальшого дослідження.

У другому розділі - “Теоретико-методологічні основи дослідження розвитку психологічної культури державних службовців” - розкрито програмно-цільову структуру, визначено концепцію та загальну методологію дослідження. Науково-теоретичне обґрунтування вирішення сформульованого наукового завдання пов'язано з реалізацією системного принципу розвитку психологічної культури як складової професійної та загальної культури державних службовців. Це сприяло послідовному вирішенню специфічно важливих завдань дослідження, визначенню предмета, об'єкта, меж і методів дослідження, його цільової установки, а також етапності.

Дослідження включає чотири етапи:

I - збирання, опрацювання, аналіз і узагальнення інформації, що стосується напряму дослідження;

II - виділення сукупності протиріч і ключових питань, що потребують вирішення;

III - удосконалення й розробка нових наукових і методологічних підходів щодо вирішення завдань дослідження;

IV - узагальнення й аналіз одержаних результатів та обґрунтування рекомендацій щодо шляхів удосконалення розвитку психологічної культури державних службовців.

Запропоновані структуризація і методика дослідження забезпечували реалізацію принципу системності, оскільки результати, отримані на кожному етапі дослідження, ставали основою не тільки наступних етапів, а й узагальнення одержаних на них результатів і наукового обґрунтування шляхів досягнення мети і підтвердження гіпотези дослідження. Всього в науковому дослідженні, включаючи анкетування, тестування, спостереження, інтерв'ю, експертне оцінювання, констатувальний й формувальний експерименти, взяли участь 905 осіб (слухачі й працівники Національної академії, народні депутати України, голови й заступники голів обл- та райдержадміністрацій, голови міських рад, працівники Секретаріату Президента України, Кабінету Міністрів України, центральних органів виконавчої влади й органів місцевого самоврядування особи, що перебувають у кадровому резерві на керівні посади в органах державної влади та місцевого самоврядування).

Аналіз дефініцій психологічної культури, а також методологічних підходів до їх тлумачення науковців (К.О. Абульханова, Л.С. Колмогорова, О.І. Мотков, В.В. Семікин, Є.В. Соколов, О.О. Суслова та ін.) став підставою для теоретичного визначення та розкриття сутності психологічної культури державних службовців.

Такий підхід дав змогу запропонувати тлумачення поняття “психологічна культура державного службовця” як складової підсистеми професійної та загальної культури управлінця, основою якої є готовність державного службовця постійно й ґрунтовно оволодівати знаннями з психології, що в подальшому реалізуються в уміннях та навичках застосовувати знання з психології й особистий досвід для вирішення конкретних професійних завдань у процесі управлінської діяльності. За допомогою комплексного наукового підходу обґрунтовано наявність комунікативного, регулятивного, інтегративного та когнітивного компонентів у структурі змісту психологічної культури державного службовця.

Наголошується на тому, що головною ознакою підвищення рівня психологічної культури є поява у психіці особистості управлінця нових рис, які визначають продуктивний вектор його становлення, оволодіння новими професійно важливими вміннями. Це бажання, воля, наполегливість, прагнення самого державного службовця до самоосвіти, саморозвитку й самовдосконалення, планомірної і систематичної праці над збагаченням власних професійних психологічних знань. Проявом такого прагнення є удосконалення соціально-перцептивної компетентності, що реалізується у розвитку навичок соціальної перцепції, ідентифікації, емпатії, умінні уникати негативного впливу стереотипізації та соціально-оціночних еталонів. Підкреслюється, що вироблення вмінь управління власним емоційним станом (самосвідомість, саморегуляція, самомотивація, релаксація, самонавіювання, упевненість, аутотренінг, контроль імпульсивності) є важливою складовою соціальної та професійної зрілості особистості державного службовця.

Доведено, що процес професійної комунікації виступає одним із засобів формування, розвитку, а в подальшому - і діагностики стану психологічної культури. Він одночасно визначає й головну особливість професійної діяльності державного службовця - ефективність прийняття управлінських рішень на основі якісної інформації.

Значну увагу в розділі зосереджено на розкритті психологічних особливостей впливу особистості керівника на розвиток психологічної культури управлінців як суб'єктів управлінської діяльності у системі державної служби. Такий вплив як цілеспрямована діяльність пов'язаний із розкриттям психолого-управлінських функцій керівника в системі державної служби. Проаналізовано найважливіші функції: психодіагностичну (за допомогою психологічних компетенцій різноманітного спрямування керівник визначає, до якого психологічного типу належить особистість управлінця, прогнозує її поведінку і впливає на неї відповідно до поставленої мети, принципів гуманістичної психології та етики); мотивувальну (керівник підтримує та стимулює необхідність розвитку працівників, не обмежує творчу діяльність, захищає кожного з них від некомпетентності підпорядкованого йому середнього та нижнього рівнів керівництва); фасилітативну (керівник особисто зацікавлений у розвитку нових психологічних знань підлеглих, допомагає їм у самостановленні та саморозвитку). Показано, що якість реалізації цих функцій визначається наявністю: лідерських рис у структурі особистості керівника - державного службовця; комунікативної компетентності; навичок ефективного мотивування підлеглих, спрямованих на мінімізацію опору змінам.

У третьому розділі - “Результати дослідно-експериментальної роботи з розвитку психологічної культури державних службовців України” -проаналізовано результати соціологічного дослідження стану, суперечностей та перспективи розвитку психологічної культури державних службовців України; обґрунтовано теоретичну модель й розкрито зміст умов розвитку психологічної культури державних службовців; наведено результати експериментальної роботи з теми дослідження.

Зазначається, що основними завданнями проведення дослідно-експериментальної роботи були вивчення та аналіз:

1) загальної структури та рівня сформованості психологічної культури державних службовців;

2) внутрішніх вад та суперечностей, властивих освітній системі державної служби, спрямованої на розвиток компонентів психологічної культури державних службовців;

3) думки державних службовців щодо оцінки існуючої системи професійної освіти та її здатності забезпечити розвиток психологічної культури.

Детально проаналізовано результати дослідження, що проводилося в Національній академії державного управління протягом 2005-2007 рр. на факультеті вищих керівних кадрів, факультетах заочної, вечірньої та денної форм навчання, в Інституті підвищення кваліфікації, в якому взяли участь особи віком від 25 до 59 років, що обіймали посади II-VII категорій. Загальна вибірка становила 783 особи. Дослідження проводилося анонімно, обробка даних здійснювалася статистично.

За результатами дослідження установлено існування беззаперечного зв'язку між рівнем розвиненості психологічної культури та якістю управлінської діяльності у системі державної служби. Зафіксовано наявність кореляції між досвідом роботи на державній службі й рівнем розвиненості психологічної культури. На основі емпіричних даних доведено, що наявний рівень психологічної культури державних службовців лише мінімально забезпечує ефективність управлінської діяльності. Досліджено, що сьогодні відсутні достатні можливості для розвитку психологічної культури за допомогою системи професійної освіти державних службовців України. Це не дає змоги сформованій психологічній готовності державних службовців до розвитку психологічної культури знайти підтвердження у зовнішньому просторі, який формується системою професійної освіти.

У результаті теоретичного нормативно-порівняльного аналізу джерел дослідження в дисертації обґрунтовано основні структурні компоненти моделі розвитку психологічної культури державних службовців, розробленої з використанням як відомих експериментальних досліджень, так і власних експериментальних даних. Основними компонентами моделі та детермінантами розвитку психологічної культури державних службовців визначено:

особистість державного службовця (психологічні, особистісні, соціальні, професійні компетенції);

систему професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців та самоосвіту;

управлінське середовище та професійну діяльність;

соціокультурне середовище;

управлінський та соціокультурний досвід.

Аналіз основних детермінант розвитку психологічної культури державних службовців дав змогу виявити основні рівні психологічної культури, що мають ієрархічний характер: психолого-комунікативну компетентність (низький рівень); психологічну грамотність (середній рівень); розвинену психологічну культуру (високий рівень).

У розділі обґрунтовано, що психологічна культура державного службовця виступає соціально-психологічним механізмом його продуктивної адаптації до швидкозмінного середовища оточення, умовою повноцінної взаємодії управлінця з колегами, детермінантою психологічного здоров'я та фактором якості реалізації державно-управлінських повноважень.

На основі аналізу результатів дослідження й моделі розвитку психологічної культури визначено й обґрунтовано пріоритетні умови розвитку психологічної культури державних службовців України (організаційно-технологічні, психолого-акмеологічні, особистісні, соціокультурні). З метою виявлення таких умов розвитку психологічної культури державних службовців України було проведене експертне оцінювання, в якому взяв участь 31 респондент.

Для встановлення рівнів розподілу думок експертів щодо умов розвитку психологічної культури було застосовано критерій Фрідмана ч²_r. За даними, отриманими при його застосуванні для інтерпретації результатів експертного опитування, визначено, що психолого-акмеологічні умови посідають провідне місце у процесі розвитку психологічної культури державних службовців (див. рисунок 1).

Різниця в позиціях, які займає кожен із блоків умов, не є випадковою, оскільки p < 0,01.

Рис. 1. Графік зміни рангових сум

З метою забезпечення реалізації психолого-акмеологічних умов для розвитку психологічної культури державних службовців України в системі професійного навчання, самоосвіти та самовиховання, що сприяють оволодінню державними службовцями регулятивними, інтегративними, комунікативними та когнітивними компонентами психологічної культури, з використанням моделі розвитку психологічної культури було розроблено й запропоновано цілісну психолого-педагогічну технологію розвитку психологічної культури державних службовців України. Основними методологічними ресурсами технології стали професійна педагогіка, психологія, акмеологія, андрагогіка та теорія державного управління.

В експерименті, що проводився на базі Національної академії державного управління при Президентові України протягом 2005-2007 рр. у рамках дисципліни “Мистецтво ділового спілкування”, взяли участь слухачі експериментальної (43 особи) та контрольної груп (48 осіб). Групи формувалися з урахуванням даних, отриманих під час соціологічного дослідження. Наявність внутрішньої мотивації до розвитку психологічної культури та відповідність загальній вибірці стали важливими критеріями відбору учасників з метою отримання валідної інформації.

Основна мета технології розвитку психологічної культури державних службовців України полягала в актуалізації цілісного досвіду особистості державного службовця, формуванні рівня взаємин з вираженими функціями саморегуляції та регуляції соціальної поведінки. Значне місце в технології посіли виявлені важливі тенденції розвитку психологічної культури: використання комплексів релаксаційних вправ, опанування основами управління власним енергетичним станом та навичками психологічного захисту у стресових ситуаціях. Указані тенденції, за визнанням слухачів, великою мірою визначають якість психологічної культури державного службовця.

Після кожного заняття діагностувався стан психологічної культури слухачів шляхом опитування та анкетування. Аналіз отриманих результатів засвідчує, що в експериментальній групі кількість позитивних зрушень була значно вищою, ніж у контрольній. В основу визначення показників високого рівня психологічної культури були покладені експериментальні дані, отримані під час соціологічного дослідження (анкетування, спостереження, опитування). Базисом розвитку й удосконалення досліджуваного феномена в системі професійного навчання стала наявність сформованої психологічної готовності до саморозвитку й внутрішньої вмотивованості до самоудосконалення.

Підсумком розвитку психологічної культури державних службовців в експериментальній групі порівняно з контрольною стали дані про зміни в показниках, наведені в таблиці 1.

Таблиця 1. Узагальнені результати експериментальних даних щодо забезпечення реалізації психолого-акмеологічних умов розвитку психологічної культури державних службовців України, %

З метою визначення ефективності розробленої технології розвитку психологічної культури державних службовців та практичного підтвердження вірогідності отриманих результатів (позитивних зрушень в експериментальній групі) було застосовано критерій Фішера ц*, призначений для зіставлення двох вибірок за частотою проявів певного ефекту. Розрахунки (якщо ц* емп=2,242, а р=0,013) засвідчили, що кількість позитивних зрушень в експериментальній групі є більшою, ніж у контрольній. У розділі робиться висновок, що забезпечення реалізації психолого-акмеологічних умов розвитку психологічної культури державних службовців є основою її формування.