Цивільно-правова охорона особистого життя фізичних осіб
Норми законодавства, що встановлюють заходи охорони особистого життя фізичних осіб. Визначення теоретичної моделі цивільно-правової охорони особистого життя, що має стати правовим базисом утвердження в Україні загальної поваги до життя кожної людини.
| Рубрика | Государство и право |
| Вид | автореферат |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 28.08.2013 |
| Размер файла | 43,6 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ
АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук
«Цивільно-правова охорона особистого життя фізичних осіб»
Спеціальність 12.00.03 - цивільне право і цивільний процес;
сімейне право; міжнародне приватне право
УДК 347.151
Бобрик
Володимир Іванович
Харків - 2004
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана в Національній академії внутрішніх справ України Міністерства внутрішніх справ України
Науковий керівник: кандидат юридичних наук, професор
Гопанчук Василь Степанович, Національна академія внутрішніх справ України, завідувач кафедри цивільно-правових дисциплін юридичного факультету
Офіційні опоненти:
доктор юридичних наук, професор Спасибо-Фатєєва Інна Валентинівна, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, професор кафедри цивільного права
кандидат юридичних наук, доцент СЛІПЧЕНКО Святослав Олександрович, Національний університет внутрішніх справ, доцент кафедри цивільно-правових дисциплін
Провідна установа: Науково-дослідний інститут приватного права і підприємництва, відділ проблем приватного права, Академія правових наук України, м. Київ
Захист відбудеться 9 жовтня 2004 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.700.02 Національного університету внутрішніх справ за адресою: 61080, м. Харків, проспект 50-річчя СРСР, 27.
З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національного університету внутрішніх справ за адресою: 61080, м. Харків, проспект 50-річчя СРСР, 27.
Автореферат розісланий 7 вересня 2004 р.
Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Ю.І. Чалий
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми. Закріплення в Конституції України демократичного напрямку розвитку політичної системи й проголошення України правовою державою передбачає, що українська спільнота нині стоїть на межі перетворення на громадянське суспільство, однією з важливих рис якого є загальна повага до приватного життя людини. Однак її рівень в сучасному українському суспільстві є недостатній, про що свідчать численні неправомірні втручання в сферу особистого життя ("касетні" скандали, публікації приватних паперів, фотографій і подробиць інтимного життя осіб без їх дозволу, свавільні проникнення в житло тощо).
Одним з ефективних засобів підвищення поваги до приватності є правова охорона особистого життя людини від неправомірних втручань. Відповідні правові норми, виконуючи свою ідеологічну функцію, виховують у людей цінування свого особистого життя та повагу й невтручання в особисте життя інших. Особливу роль в правовій охороні особистого життя відіграють новели ЦК України від 16 січня 2003 р., в яких знайшли своє розгорнуте закріплення особисті немайнові права фізичних осіб, спрямовані на охорону особистого життя. Зважаючи на новизну цих норм та недостатність практики їх застосування, постає необхідність їх науково-теоретичної розробки.
Проблема цивільно-правової охорони особистого життя не є новою для юридичної науки, однак ґрунтовні її дослідження проводилися ще за радянських часів і нині їх результати дещо втратили свою актуальність та значення. У сучасних наукових дослідженнях ця проблема розробляється або вужче, лише щодо окремих її аспектів, зокрема, таємниці особистого життя, або ширше - в контексті загального дослідження особистих немайнових прав і компенсації моральної шкоди, завданої їх порушенням. Тому в сучасній науковій літературі відсутні роботи, в яких ґрунтовно і комплексно висвітлювалися б проблеми цивільно-правового регулювання особистих немайнових відносин, що складаються з приводу особистого життя. Наведені вище обставини обумовили вибір теми дисертаційного дослідження та свідчать про її актуальність.
Теоретичним підґрунтям для подальшого дослідження проблеми цивільно-правової охорони особистого життя стали праці науковців радянського і сучасного періодів: С.С. Алексєєва, І.А. Бірюкова, В.С. Гопанчука, О.В. Дзери, Н.Д. Єгорова, В.А. Жакенова, О.М. Ерделевського, Л.О. Корчевної, О.В. Кохановської, О.А. Красавчикова, Л.О. Красавчикової, Л.В. Красицької, В.А. Кройтора, М.С. Малеїна, М.М. Малеїної, В.П. Паліюка, О.О. Підопригори, Г.Б. Романовського, З.В. Ромовської, С.О. Сліпченка, І.В. Спасибо-Фатєєвої, Р.О. Стефанчука, В.Л. Суховерхого, Н.В. Устименко, К.А. Флейшиц, Є.О. Харитонова, Ю.С. Червоного, С.І. Чорнооченко, Я.М. Шевченко, Р.Б. Шишки, М.Й. Штефана та ін.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження затверджена вченою радою Національної академії внутрішніх справ України (протокол № 13 від 29 грудня 1999 року). Робота виконана відповідно до планів прикладних досліджень навчальних закладів та науково-дослідних установ МВС України на період 1995-2001 роки (Рішення Колегії МВС України від 28 червня 1995 року № 4 КМ/2) і внесена до Плану науково-дослідних та науково-конструкторських робіт Національної академії внутрішніх справ України на 2002 року.
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є визначення теоретичної моделі цивільно-правової охорони особистого життя, що має стати правовим базисом утвердження в Україні загальної поваги до особистого життя кожної людини. Для досягнення поставленої мети визначені такі основні завдання дослідження:
розкрити поняття "особисте життя" в юридичному аспекті;
розглянути поняття і зміст цивільно-правової охорони особистого життя;
визначити історико-правові передумови становлення сучасного правового механізму охорони особистого життя;
виявити та проаналізувати цивільно-правові норми, що регулюють відносини, пов'язані з особистим життям;
розглянути сутність і зміст права на особисте життя та особистих немайнових прав, спрямованих на охорону окремих проявів особистого життя;
виробити критерії розмежування правомірних і неправомірних втручань в особисте життя людини;
визначити форми і способи цивільно-правового захисту особистого життя від неправомірних втручань;
розробити конкретні пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства в галузі охорони особистого життя фізичних осіб.
Об'єктом дослідження є цивільно-правове регулювання відносин, що складаються з приводу особистого життя.
Предмет дослідження складають норми цивільного законодавства, що встановлюють заходи охорони особистого життя фізичних осіб.
Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційного дослідження є низка загальнонаукових і спеціальних методів пізнання, вибір яких обумовлено особливостями його об'єкта, предмета, мети і завдань.
При дослідженні питань цивільно-правової охорони особистого життя дисертант спирався на діалектичний метод, що виявилося, зокрема, у широкому використанні окремих парних категорій діалектики (форма і зміст, суть і явище, структура та елемент, причина й наслідок тощо). Застосування формально-логічного методу дозволило провести логічний, граматичний і морфологічний аналіз чинних правових норм, зокрема, новел Цивільного й Сімейного кодексів України, що закріплюють заходи охорони особистого життя. На основі поєднання вказаного методу та методу моделювання дисертантом сформульовані конкретні пропозиції щодо вдосконалення норм національного законодавства. Використовувався також порівняльний метод, що дозволив виявити спільну для більшості розвинутих країн світового співтовариства тенденцію до закріплення в приватному праві норм, спрямованих на охорону особистого життя. У дисертаційному дослідженні норми національного законодавства порівнювалися з нормами законодавства РФ, канадської провінції Квебек, Франції, правом Великобританії, США та інших країн, а також із нормами європейського й міжнародного гуманітарного права. Історико-правовий метод застосовувався при дослідженні генезису правової охорони особистого життя людини, що дозволило встановити його основні закономірності та визначити перспективні напрямки розвитку цивільно-правового інституту охорони особистого життя. У дисертаційному дослідженні використовувалися також системний підхід і системно-структурний метод, спираючись на які, інститут охорони особистого життя розглядався водночас як складна структура і як складова системи цивільного права.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у нових наукових положеннях, запропонованих автором особисто. В дисертації:
набуло подальшого розвитку поняття особистого життя в юридичному розумінні і запропоновано його авторське визначення;
на основі аналізу літературних джерел і чинного цивільного законодавства України удосконалено поняття цивільно-правової охорони особистого життя і сформульовано його дефініцію;
набуло подальшого розвитку розуміння недоторканності і таємниці особистого життя, які традиційно в цивілістиці розглядають як засоби правової охорони особистого життя, а також обґрунтовано необхідність виділення з таємниці ще одного засобу - конфіденційності інформації про особисте життя;
удосконалено розуміння сутності і змісту особистих немайнових прав, спрямованих на охорону особистого життя, зокрема:
доведено невідповідність комплексного підходу до розуміння права на особисте життя положенням цивільного законодавства і теорії суб'єктивних прав, а також встановлено, що його зміст складають такі правомочності: мати особисте життя, визначати своє особисте життя й режим доступу до інформації про нього, вимагати від інших осіб невтручання в цю сферу;
відповідно до своєї немайнової природи право на особисті папери не повинно містити в своєму змісті елементів речового права;
право на недоторканність житла слід поширити не лише на житлову будівлю, а й на прилеглу до неї територію (садибу);
доцільно обмежити здійснення права на індивідуальність у випадках, коли це суперечить етичним засадам професії чи роду занять особи;
у цивільному законодавстві необхідно встановити не лише заходи охорони і захисту фізичної особи при зйомці і використанні її зображення, а й закріпити особисте немайнове право на власне зображення;
вперше обґрунтовується можливість здійснення особистих немайнових прав особи, визнаної безвісно відсутньою, її дітьми, іншим із подружжя, а якщо їх немає - батьками, братами та сестрами, але виключно з метою забезпечення інтересів безвісно відсутньої особи і в межах, що випливають із сутності конкретних прав;
вперше запропоновано критеріальний підхід до розмежування правомірних і неправомірних втручань, який полягає у співставленні втручання з такими критеріями: метою, способом, суб'єктом, підставою втручання та особою потерпілого;
удосконалено розуміння захисту особистих немайнових прав померлої особи та висунуто пропозицію закріпити загальний принцип захисту всіх особистих немайнових прав, сутність яких це дозволяє, зацікавленими родичами померлого, а також особам, щодо яких є спеціальні розпорядження в заповіті;
вперше в юридичному розумінні розглянуто поняття сімейного життя, сформульовано його визначення та запропоновано закріпити в сімейному законодавстві конкретні заходи його охорони.
Практичне значення одержаних результатів обумовлюється можливістю їхнього використання: в науково-дослідних цілях - для подальшої теоретичної розробки й удосконалення правових заходів охорони особистого життя та інших особистих немайнових благ фізичної особи; у законотворчій діяльності - для вдосконалення національного законодавства, насамперед, Цивільного й Сімейного кодексів України; у навчальному процесі - при підготовці підручників, навчальних посібників та навчально-методичних матеріалів із цивільного та сімейного права.
Результати дисертаційного дослідження використовуються при проведенні лекційних, семінарських і практичних занять з дисципліни "Цивільне і сімейне право України" в Національній академії внутрішніх справ України. правова охорона особисте життя
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри цивільно-правових дисциплін Національної академії внутрішніх справ України і доповідалися на двох міжнародних науково-практичних конференціях:
"Проблеми права на зламі тисячоліть" (м. Дніпропетровськ, ДНУ, 13-14 лютого 2001 р.);
"Актуальні проблеми правознавства очима молодих вчених" (м. Хмельницький, ХІРУП, 29-30 квітня 2002 р.);
та чотирьох всеукраїнських:
"Становлення правової держави в Україні: проблеми та шляхи вдосконалення правового регулювання" (м. Запоріжжя, ЗІДМУ, 8 грудня 2000 р.);
"Захист прав, свобод і законних інтересів громадян України в процесі правоохоронної діяльності" (м. Донецьк, ДІВС, 27 квітня 2001 р.);
"Молода Українська держава на межі тисячоліть: погляд в історичне минуле та майбутнє демократичної, правової держави України" (м. Львів, ЛІВС, 4-5 травня 2001 р.);
"Актуальні проблеми цивільного права та практики його застосування у сучасний період" (м. Хмельницький, ХІРУП, 14-15 травня 2002 р.).
Публікації. Результати дисертаційного дослідження опубліковано у восьми статтях, з яких чотири вийшли у наукових журналах і збірниках, що входять до переліків фахових наукових видань, затверджених ВАК України.
Структура дисертації обумовлена метою та завданнями дослідження і складається зі вступу, трьох розділів, що включають сім підрозділів, висновків, списку використаних джерел (245 найменувань) на 22 сторінках та двох додатків на 9 сторінках. Повний обсяг дисертації складає 207 сторінок.
основний зміст роботи
У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, зазначається її зв'язок з науковими програмами, планами, темами, визначаються мета, основні завдання, об'єкт і предмет дослідження, вказуються використані методи, висвітлюється наукова новизна одержаних результатів і їхнє практичне значення, а також наводяться дані про їх апробацію та публікацію.
Розділ 1 "Загальні засади правової охорони особистого життя фізичної особи" складається з трьох підрозділів, в яких на основі опрацювання чинного законодавства, літературних джерел та історико-правового матеріалу розкриваються теоретичні проблеми цивільно-правової охорони особистого життя і стан їх наукових досліджень.
У підрозділі 1.1 "Особисте життя людини як особисте немайнове благо і об'єкт цивільно-правової охорони" з'ясовується сутність деяких понять, що є ключовими в дисертації, а саме: особистого (приватного) життя, інтимного життя, сімейного життя, приватності, а також поняття, функції, структура, засоби цивільно-правової охорони особистого життя.
Опрацювання нормативного матеріалу дозволило встановити, що традиційно український законодавець у текстах нормативних актів використовує термін "особисте життя", проте зустрічається і термін "приватне життя", які, на погляд дисертанта, є тотожними, оскільки позначають одне поняття. Висловлюється пропозиція замінити в ст. 271 ЦК України термін "сфера приватного життя" терміном "приватна сфера", що адекватніше вказує на сферу здійснення особистих немайнових прав.
На основі аналізу поглядів науковців на поняття "особисте життя" та його об'єм дисертантом встановлено вольовий підхід до визначення цього поняття, сутність якого викладена в ч. 2 ст. 301 ЦК України, а також визначені основні ознаки цього поняття, що дозволило сформулювати його авторську дефініцію в юридичному аспекті. Особисте життя - це особлива частина приватної сфери людської життєдіяльності, яка полягає в різноманітних відносинах, стосунках, явищах, подіях і т.ін., що не мають публічного значення, визначається й регулюється самою особою на основі соціальних умов, гарантується та охороняється правом від неправомірних втручань.
Приділяється увага поняттю "сімейне життя". Встановлено, що воно є частиною особистого життя і пропонується таке його визначення: сімейне життя - це сфера особистого життя осіб, що утворюють сім'ю, в якій задовольняються їхні спільні приватні інтереси.
Розвиток правозахисної діяльності в Україні зумовив запозичення іноземного досвіду охорони особистого життя. У цьому контексті в правозахисній і науковій літературі використовується термін "приватність", який є спробою адекватного перекладу англійського слова "privacy". Враховуючи його походження, поняття приватності аналізується з позицій англомовних дослідників.
Особисте життя є особистим немайновим благом, що охороняється правом, тому дисертант поділяє висловлену в літературі думку про те, що зв'язок особистого життя і права необхідно визначати через поняття правової охорони, адже право регулює відносини, що складаються не в особистому житті, а з приводу особистого життя, і таке регулювання не зводиться лише до захисту цього блага. Аналіз наявних у літературі визначень поняття цивільно-правової охорони особистого життя вказує на їх невідповідність нормам чинного законодавства. Виходячи з цього запропоновано власне визначення цивільно-правової охорони особистого життя як системи заходів, передбачених цивільним законодавством, що спрямовані на забезпечення неприпустимості неправомірного втручання у визначену людиною сферу особистого життя, окрім випадків, передбачених законом.
Дисертант приєднується до позиції тих науковців, які вважають, що поняття "правова охорона" особистих немайнових прав включає в себе не лише охоронні, а й регулятивні елементи, і є ширшим за поняття "правовий захист". Виходячи з таких міркувань функціями правової охорони особистого життя вбачаються: надання фізичній особі можливості мати особисте життя, на власний розсуд визначати його зміст і свою лінію поведінки в ньому; обмеження доступу до відомостей про особисте життя людини та їх публічного розповсюдження; заборона неправомірних втручань і визначення засад правомірних втручань в особисте життя; заборона прийняття публічних рішень, що стосуються особистості, на підставі змісту її особистого життя.
Значна увага в дисертації приділяється дослідженню засобів цивільно-правової охорони особистого життя. Традиційно в цивілістиці й законодавстві такими засобами (хоча і досить умовно) вважають таємницю та недоторканність особистого життя (його проявів). Однак, проаналізувавши інформаційне законодавство і літературні джерела, дисертант дійшов висновку, що такий підхід не враховує особливості інформаційних процесів з відомостями про особисте життя, тому пропонує виділити з таємниці особистого життя ще один засіб - конфіденційність інформації про особисте життя, під якою слід розуміти необхідність будь-якої інформації про особу чи її особисте життя бути захищеною від вільного ознайомлення з нею і публічного розголошення, окрім випадків, передбачених законом, або коли на це є згода цієї фізичної особи. З огляду на це, таємниця особистого життя - це відомості про особу та її особисте життя, повідомлені стороннім особам при виконанні останніми службових обов'язків, послуг чи певної роботи, режим обігу яких є обмеженим і визначається законом. Недоторканність особистого життя є засобом правової охорони його матеріальних проявів.
Підрозділ 1.2 "Історичний досвід правової охорони особистого життя людини" присвячений розгляду витоків та генезису правової охорони особистого життя. Первісно регулювання і захист відносин особистого життя здійснювалися нормами моралі й релігії, тому перенесення в стародавні й середні віки деяких їхніх норм у право зумовило не лише правову охорону, а й правове регулювання окремих відносин особистого життя. Вперше питання про правову охорону окремих проявів особистого життя порушується в римському приватному праві переважно в контексті інституту права власності та делікту injuria, однак свого цілісного вирішення в його межах воно не знайшло. В епоху середньовіччя правові приписи охороняли лише окремі прояви особистого життя, насамперед недоторканність житла, таємницю листування та особистих паперів. Лише у XVIII-ХІХ століттях у законодавстві європейських країн з'явилися норми, що забороняли публікацію фактів про приватне життя, розголошення лікарської таємниці, таємниці рахунків по вкладах тощо. Дотримання вказаних заборон забезпечувалося за допомогою переважно кримінально-правових заходів.
Наприкінці ХІХ століття американськими і європейськими вченими-юристами було теоретично обґрунтовано право на особисте життя (приватність) та можливість застосування приватноправових заходів для його захисту, однак лише із середини ХХ століття воно отримало своє широке визнання в законодавстві і юридичній практиці.
Розглядається також законодавство СРСР і УРСР в аспекті генезису цивільно-правової охорони особистого життя громадян. На основі аналізу положень Конституції УРСР 1978 року і ЦК УРСР 1963 року робиться висновок, що ще за радянських часів цивільне законодавство УРСР містило всі необхідні передумови для загальної охорони особистого життя громадян, хоча прямо встановлювалася лише охорона інтересів особи, зображеної у творі образотворчого мистецтва, і таємниця вкладів.
У підрозділі 1.3 "Інститут охорони особистого життя фізичних осіб у сучасному цивільному праві України" на основі аналізу чинного законодавства визначаються правові норми, що закріплюють заходи цивільно-правової охорони особистого життя. Наразі велика кількість різних за галузевою належністю норм встановлюють заходи правової охорони особистого життя, що умовно можна об'єднати в міжгалузевий правовий інститут охорони особистого життя. Його підвалини закладають загальні норми Конституції України і міжнародно-правових актів у галузі прав людини, а основою є конкретні норми цивільного, кримінального, кримінально-процесуального, цивільного процесуального, інформаційного законодавства, законодавства про боротьбу зі злочинністю, охорону здоров'я, нотаріат тощо. Встановлені особливості галузево-правових заходів охорони особистого життя, а також їх зв'язок із заходами, передбаченими цивільним законодавством.
Дисертантом критично сприймається пропозиція окремих науковців закріпити всі цивільно-правові заходи охорони особистого життя в одній статті Цивільного кодексу. Більш прийнятною видається інша висловлена в літературі думка щодо їх комплексного закріплення у низці норм, що становлять інститут охорони особистого життя. Обґрунтовується, що визначення такого інституту дозволяє системно дослідити цивільно-правові заходи охорони особистого життя.
До складу цивільно-правового інституту охорони особистого життя фізичних осіб, на погляд дисертанта, відносяться: норма-принцип неприпустимості свавільного втручання у сферу особистого життя людини, норми, що встановлюють особисті немайнові права, спрямовані на охорону особистого життя, і відповідні їм юридичні обов'язки, а також норми, що встановлюють обмеження й заходи захисту цих прав.
Принцип неприпустимості свавільного втручання у сферу особистого життя означає, що цивільне законодавство, не регулюючи відносини у сфері особистого життя, гарантує кожній фізичній особі можливість не лише мати особисте життя, а й вільно визначати його, свою поведінку в ньому та захищатися від незаконних посягань.
Основну частину цивільно-правового інституту охорони особистого життя складають норми, що закріплюють особисті немайнові права, спрямовані на охорону особистого життя, а саме: право на особисте життя, сімейне життя, недоторканність житла, таємницю кореспонденції, власне зображення, індивідуальність, особисті папери. Наведений перелік є орієнтовним, оскільки включає лише ті права, що є найвагомішими, на погляд дисертанта, для цивільно-правової охорони особистого життя.
Також аналізувалося сімейне законодавство, в результаті чого було встановлено, що відповідно до ч. 4 ст. 4, ч. 5 ст. 5 та ч. 4 ст. 7 СК України особисте і сімейне життя є об'єктами сімейно-правової охорони.
Розділ 2 "Сутність і зміст особистих немайнових прав, спрямованих на охорону особистого життя фізичної особи" складається з двох підрозділів, в яких розглядаються характерні риси деяких особистих немайнових прав.
У підрозділі 2.1 "Право на особисте життя та право на сімейне життя" визначається сутність, зміст, суб'єктний склад та інші особливості суб'єктивного цивільного права на особисте життя, а також розглядається право на сімейне життя. У юридичній літературі та законодавстві виділяється декілька близьких за своєю сутністю, але відмінних за назвою суб'єктивних прав: на недоторканність особистого життя, на невтручання в особисте життя, на приватність, на повагу до особистого життя, на охорону особистого життя, на таємницю особистого життя, на охорону таємниці особистого життя, однак національні традиції правової охорони особистого життя та правила юридичної техніки передбачають наділення людини саме "правом на особисте життя".
Дисертант критично сприймає запропонований низкою науковців комплексний підхід до розуміння права на особисте життя як сукупності прав (правомочностей) на таємницю й недоторканність окремих його проявів. Наголошується на його невідповідності положенням теорії суб'єктивних прав і нормам чинного законодавства України. Виходячи з цього, право на особисте життя розуміється як цілісне суб'єктивне право, що постає в системі особистих немайнових прав разом із правами, спрямованими на охорону окремих проявів особистого життя. Такий підхід пропонується називати інституціональним і вказується, що він знайшов своє втілення в ЦК України.
Окреслені вище теоретичні засади дозволили встановити зміст права на особисте життя, який полягає в таких правомочностях: мати особисте життя; визначати своє особисте життя й режим доступу до інформації про нього; вимагати від інших осіб утримуватися від втручання в цю сферу (не порушувати її недоторканність, таємницю й конфіденційність).
Досліджуються особливості юридичного обов'язку, що відповідає праву на особисте життя. Встановлено, що він є абсолютним, тобто покладається на всіх суб'єктів цивільного права, носить переважно пасивний характер, адже для його дотримання зобов'язані особи здебільшого повинні утримуватися від втручань в особисте життя уповноваженої особи, є складним, оскільки включає в себе такі елементи: не створювати перешкод на шляху реалізації можливостей уповноваженої особи мати особисте життя і визначати його, дотримуватися його недоторканності, конфіденційності й таємниці.
Дисертантом відстоюється природжений характер права на особисте життя, що означає його належність кожній фізичній особі незалежно від обсягу її дієздатності. В зв'язку з цим розглядається питання про здійснення права на особисте життя та й інших особистих немайнових прав особи, визнаної безвісно відсутньою. Виходячи з того, що така особа продовжує у юридичному розумінні бути суб'єктом цивільно-правових відносин, висловлюється пропозиція надати можливість її дітям, іншому з подружжя, а якщо їх немає, то батькам, братам та сестрам, обмеженого здійснення в її інтересах належних їй особистих немайнових прав.
Звертається увага на те, що законодавець в ЦК України дещо обмежено підійшов до використання особистих немайнових благ померлої особи, встановивши лише спеціальні норми про необхідність згоди близьких родичів і членів сім'ї на використання імені, зображення, кореспонденції і особистих паперів померлого. Таким чином, зі сфери правової охорони випали інформація про особисте життя та деякі інші особисті немайнові блага, що стосуються померлого. Тому пропонується закріпити загальну норму, за якою використання особистих немайнових благ померлого, сутність яких це дозволяє, може здійснюватись лише за згодою дітей, вдови (вдівця), а якщо їх немає, - батьків, братів та сестер померлої особи.
В дисертації досліджується право на сімейне життя. Воно розглядається як певна аналогія права на особисте життя, що відрізняється за об'єктом, уповноваженими суб'єктами та галузевою належністю. Встановлено, що це право прямо в законодавстві не закріплюється, однак норми ЦК і СК України проголошують право на повагу до сімейного життя та право на його недоторканність. Аналіз цих прав дозволив зробити висновок про те, що перше є декларативним, а друге дещо абстрактним, тому запропоновано доповнити СК України статтею, в якій прямо закріпити право на сімейне життя і встановити засоби його охорони, а також передбачити можливість самозахисту та відшкодування матеріальної й моральної шкоди в разі його порушення.
У підрозділі 2.2 "Особисті немайнові права, спрямовані на охорону окремих проявів особистого життя людини" розглядаються сутність, об'єкт, суб'єктний склад, зміст, особливості здійснення особистих немайнових прав, що стосуються окремих проявів особистого життя.
Аналіз права на індивідуальність дозволив визначити його зміст, який складають такі правомочності: мати індивідуальність, вільно вибирати форми та способи прояву своєї індивідуальності (визначати її), надавати дозвіл на використання форм прояву своєї індивідуальності іншими особами, вимагати від сторонніх осіб не нав'язувати форми й способи прояву індивідуальності в особистому житті, а також не обмежувати їх, окрім випадків, передбачених законом. Дисертантом пропонується обмежити здійснення цього права тоді, коли це суперечить етичним засадам професії або роду занять фізичної особи.
Значна увага у дослідженні приділяється праву на власне зображення, відповідно до якого кожна фізична особа визначає для інших осіб можливості зйомки чи іншої фіксації свого зображення, а також подальшого його використання. Це право чинним цивільним законодавством прямо не встановлено, однак відповідно до ст.ст. 307, 308 ЦК України фізична особа наділена низкою можливостей щодо захисту й охорони свого зображення. Такий підхід не враховує існування єдиного суб'єктивного права на власне зображення, тому пропонується прямо закріпити його в законі. Також дисертант дійшов висновку про те, що використання зображення фізичної особи повинно здійснюватися лише з тією метою, про яку було завчасно повідомлено цю особу.
Також запропоновано конкретизувати положення ч. 1 ст. 307 ЦК України, визначивши, що згода фізичної особи на зйомку припускається лише тоді, коли зйомка проводиться відкрито в публічному місці чи на заходах публічного характеру, особа бачить чи принаймні може передбачити, що здійснюється зйомка за допомогою технічних пристроїв і не висловлює свого заперечення проти цього, подальше використання зображення не носитиме комерційного характеру. Обґрунтовується недоцільність законодавчого закріплення імперативних положень щодо припинення демонстрації зображення фізичної особи на вимогу уповноважених осіб.
Аналізуючи право на особисті папери, дисертант визначає поняття особистих паперів як закріпленої у певній об'єктивній формі інформації особистого характеру для передачі її в часі та просторі. Оскільки особисті папери для людини є насамперед носіями інформації, а вже потім об'єктами матеріального світу, визнання особистих паперів власністю фізичної особи, як це передбачено в ч. 1 ст. 303 ЦК України, суперечить особистій немайновій суті вказаного права. Встановлено, що зміст права на особисті папери передбачає такі можливості: створювати, зберігати, використовувати особисті папери і вирішувати їх подальшу долю; вимагати дотримання іншими особами режиму їх конфіденційності та недоторканності.
Приділяється увага і праву на таємницю кореспонденції, адже будь-яке спілкування фізичної особи за допомогою послуг зв'язку завжди має особистісний характер і незалежно від його змісту підлягає правовій охороні. Об'єктом цього права є таємниця кореспонденції, під якою пропонується розуміти інформацію про зміст і особливості будь-якого виду кореспонденції, що стала відома підприємствам зв'язку й їхнім працівникам у зв'язку з наданням послуг зв'язку або іншим стороннім особам, та відповідно до закону не підлягає розголошенню, окрім випадків, передбачених законом.
Обґрунтовано, що після надходження до адресата особиста кореспонденція набуває статусу особистих паперів, тому подальше регулювання відносин щодо її використання і охорони має здійснюватися за нормами, що встановлюють право на особисті папери. Зазначається, що однією з особливостей права на таємницю кореспонденції є те, що його уповноваженими суб'єктами завжди є принаймні дві особи. Критично сприймаються положення частин 4 і 5 ст. 306 ЦК України, оскільки недоцільно закріплювати в нормах цивільного права положення, що мають суто процесуальний характер.
На погляд дисертанта, зміст права на таємницю кореспонденції полягає в таких правомочностях: визначати можливість розголошення будь-якої інформації про кореспонденцію (її зміст і супутні відомості) та вимагати від інших забезпечення й додержання таємниці кореспонденції.
Внаслідок розгляду права на недоторканність житла встановлено, що його об'єктом є недоторканність житла як особисте немайнове благо, яке полягає у свободі вибору поведінки у житлі, що займає фізична особа, визначення можливості перебування у цьому житлі сторонніх осіб та конфіденційності відомостей про облаштування житла й поведінку осіб у ньому, окрім випадків, передбачених законом. Обґрунтовується, що всі прояви особистого життя, які відбуваються або мають місце в житлі фізичної особи, слід розглядати через призму недоторканності житла. Дисертантом пропонується поширити недоторканність житла не лише безпосередньо на житловий будинок, а й на прилеглу територію - садибу.
Суб'єктом права на недоторканність житла є будь-яка особа, яка на законних підставах мешкає в житловому приміщенні, тому право на недоторканність житла виникає в людини за адміністративним актом чи договором. Встановлено, що закріплене в ч. 4 ст. 311 ЦК України положення про неможливість виселення або іншого примусового позбавлення житла є за своєю юридичною природою майновим, і тому, на погляд дисертанта, його місце в межах інститутів речового і зобов'язального права. Визначено зміст права на недоторканність житла, який складають такі правомочності: обирати лінію поведінки у своєму житлі; визначати можливість перебування у ньому сторонніх осіб; вимагати від інших осіб не розголошувати конфіденційних відомостей про облаштування житла й поведінку осіб у ньому, а також не порушувати недоторканність житла.
Розділ 3 "Цивільно-правові аспекти втручання в особисте життя" містить два підрозділи, в яких розглядаються правові проблеми, пов'язані із втручанням в особисте життя.
У підрозділі 3.1 "Критерії правомірного втручання в особисте життя людини" аналізуються встановлені законодавством можливості стороннього втручання в особисте життя. Дисертант класифікує втручання в особисте життя: за формою - визначення правил поведінки в особистому житті, порушення недоторканності, конфіденційності, таємниці особистого життя; за юридичним значенням - правомірні чи неправомірні.
Правомірні втручання є активними діями, що здійснюються за дозволом фізичної особи або у випадках обмеження відповідних цивільних прав, передбачених законом. Детально розглядаються випадки й особливості втручання в особисте життя фізичної особи за її згодою. Встановлено, що така згода може надаватися конкретній особі, визначеному або невизначеному колу осіб. Дисертантом пропонується встановити презумпцію згоди на втручання в особисте життя і тоді, коли особа вчиняє дії, що свідчать про таку згоду. Оскільки особа, яка дала згоду на втручання, усвідомлювала або принаймні мала усвідомлювати наслідки подальшого втручання, дисертант вважає недоцільним імперативне закріплення в законі можливості відкликання такої згоди.
Значна увага приділяється розгляду особливостей правомірних втручань в особисте життя людини без її дозволу. Встановлено, що вони можливі лише на підставі закону у виключних випадках, пов'язаних з обмеженням прав, спрямованих на охорону особистого життя, і є заходом захисту інтересів суспільства, держави або прав інших осіб. Ці обмеження, з одного боку, є межами здійснення відповідних особистих немайнових прав, а з іншого, - межами дозволеного втручання в особисте життя.
Обмеження суб'єктивних прав, спрямованих на охорону особистого життя, встановлюються нормами переважно публічних галузей права. Щодо приватноправових обмежень, дисертантом пропонується законодавчо закріпити гнучкий механізм визначення правомірності втручання, основою якого є співставлення ознак втручання з такими критеріями: метою втручання (захист публічного інтересу або інформування громадськості про обставини, що мають значний суспільний інтерес), способом втручання (завідомо законний), суб'єктом втручання (працівник державного органу, журналіст і засіб масової інформації), особою потерпілого (дещо обмежуються права так званих "публічних", "квазіпублічних" та "відносно публічних" осіб), підставою втручання (у законі завжди повинна вказуватися ситуація або обставини, за яких дозволяється стороннє втручання в особисте життя).
У підрозділі 3.2 "Цивільно-правовий захист особистого життя від неправомірних втручань: поняття, форми, способи" розглядається проблема правового захисту особистого життя. Вказується, що право на захист особистого життя виникає в потерпілої особи внаслідок неправомірних втручань. Різновидом останніх є свавільні втручання, під якими слід розуміти умисні вторгнення в особисте життя фізичної особи, що вчиняються всупереч чинному законодавству без дозволу уповноваженої особи або без достатніх правових підстав, і заподіюють їй шкоду. Дисертант обґрунтовує недоцільність закріплення в національному законодавстві переліку дій, які слід вважати неправомірними втручаннями в особисте життя.
Зазначається, що здійснювати право на захист особистого життя може лише особисто потерпілий або його законний представник. Однак особливості окремих особистих немайнових прав (права на особисте життя, на честь і гідність, на власне зображення, на ім'я, на особисті папери та ін.) дозволяють в разі смерті потерпілого здійснювати їх захист й іншими особами. Тому пропонується закріпити в законодавстві можливість здійснення захисту особистих немайнових прав померлої особи її зацікавленими родичами, а також особами, щодо яких у заповіті є відповідні розпорядження заповідача.
Особливості особистих немайнових прав, спрямованих на охорону особистого життя, а також способів неправомірних втручань в особисте життя і характер завданої ними шкоди зумовлюють вибір уповноваженою особою форми захисту, яка може бути судовою, третейською, адміністративною або самозахистом. На думку дисертанта, при судовому захисті цих прав можуть бути застосовані такі способи: визнання права, відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, поновлення порушеного права, заборона поширення інформації, якою порушуються особисті немайнові права.
Висновки
У дисертації дається теоретичне узагальнення проблеми цивільно-правової охорони особистого життя, яка з набуттям чинності ЦК України отримала своє розгорнуте законодавче закріплення. Найважливішими науково-практичними висновками дисертаційного дослідження, зокрема, є, такі результати.
Особисте життя (в юридичному аспекті) - це особлива частина приватної сфери людської життєдіяльності, яка полягає в різноманітних відносинах, стосунках, явищах, подіях і т.ін., що не мають публічного значення, визначається й регулюється самою особою на основі соціальних умов, гарантується та охороняється правом від неправомірних втручань.
Під цивільно-правовою охороною особистого життя слід розуміти систему заходів, передбачених цивільних законодавством, що спрямовані на забезпечення неприпустимості неправомірних втручань у визначену індивідом сферу особистого життя, окрім передбачених законом випадків.
Закріплена в цивільному законодавстві таємниця особистого життя не відповідає положенням інформаційного законодавства, тому засобом охорони інформаційної сторони особистого життя пропонується вважати ще й конфіденційність інформації про нього, тобто необхідність будь-якої інформації про особу чи її особисте життя бути захищеною від вільного ознайомлення з нею і публічного розголошення, окрім випадків, передбачених законом, або коли на це є згода цієї фізичної особи. З огляду на це, в якості таємниці особистого життя дисертант розглядає відомості про особу та її особисте життя, повідомлені стороннім особам при виконанні останніми службових обов'язків, послуг чи певної роботи, режим обігу яких є обмеженим і визначається законом.
Визначено цивільно-правовий інститут охорони особистого життя, який складають: норма-принцип неприпустимості свавільного втручання в сферу особистого життя людини; норми, які закріплюють право на особисте життя та деякі інші особисті немайнові права, спрямовані на охорону окремих проявів особистого життя; норми, які встановлюють обмеження і заходи захисту вказаних прав.
Комплексне розуміння права на особисте життя як сукупності окремих особистих немайнових прав не відповідає положенням чинного законодавства та теорії суб'єктивних прав. Зміст даного права утворюють такі правомочності: мати особисте життя, визначати своє особисте життя й режим доступу до інформації про нього, вимагати від інших осіб невтручання в цю сферу життєдіяльності.
Необхідно удосконалити норми, що встановлюють особисті немайнові права, спрямовані на охорону окремих проявів особистого життя, а саме: право на особисті папери повинно повністю відповідати своїй особистій немайновій суті і не мати в своєму змісті елементів речового права; слід поширити недоторканність житла не лише на житлову будівлю, а й на прилеглу до неї територію (садибу); доцільно обмежити здійснення права на індивідуальність у випадках, коли це суперечить етичним засадам професії чи роду занять фізичної особи; у цивільному законодавстві слід встановити не лише заходи охорони і захисту фізичної особи при зйомці і використанні її зображення, а й закріпити право фізичної особи на власне зображення.
Обмеження і захист прав, що стосуються особистого життя, пов'язані відповідно з правомірними і неправомірними втручаннями в особисте життя, які слід розрізняти на основі співставлення з виробленими дисертантом критеріями: метою, способом, суб'єктом, підставою втручання і особою потерпілого.
Пропонується законодавчо передбачити можливість:
здійснення особистих немайнових прав особи, визнаної безвісно відсутньою, її дітьми, іншим з подружжя, а якщо їх немає - батьками, братами і сестрами, але в межах, що випливають з суті конкретних прав;
використання особистих немайнових благ померлої особи лише за дозволом її дітей, вдови (вдівця), батьків, братів, сестер;
захисту особистих немайнових прав померлої особи її заінтересованими родичами або особами, щодо яких у заповіті є розпорядження про надання їм права здійснювати захист особистих немайнових прав заповідача після його смерті.
Сімейне життя, під яким слід розуміти сферу особистого життя осіб, що утворюють сім'ю, в якій задовольняються їхні спільні приватні інтереси, є особистим немайновим благом, яке має бути не лише проголошене, а й забезпечене правовими засобами охорони в межах сімейного законодавства.
Список опублікованих праць за темою дисертації
Бобрик В.І. Конституційні засади цивільно-правової охорони особистого життя фізичних осіб // Предпринимательство, хозяйство и право. - 2000. - № 12. - С. 29-31.
Бобрик В.І. Охорона особистого життя і реформування цивільного права // Держава і право: Юридичні і політичні науки. - К.: Інститут держави і права ім. Корецького НАН України, 2001. - Вип. 12. - С. 313-316.
Бобрик В.І. Свобода діяльності засобів масової інформації і право людини на приватність: пошук правового компромісу // Підприємництво, господарство і право. - 2001. - № 9. - С. 56-58.
Бобрик В.І. Правова охорона сімейного життя за Сімейним кодексом України // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. - 2002. - № 3. - С. 41-45.
Бобрик В.І. Принцип неприпустимості свавільного втручання в сферу особистого життя людини // Матеріали міжнар. наук. конф. "Проблеми права на зламі тисячоліть". - Дніпропетровськ: ІМА-прес, 2001. - С. 321-324.
Бобрик В.І. Цивільно-правовий захист права на особисте життя // Матеріали міжвузівської наук.-практ. конф. "Захист прав, свобод і законних інтересів громадян в процесі правоохоронної діяльності". - Донецьк: ДІВС, 2001. - С. 227-241.
Бобрик В.І. Цивільно-правові засади правомірного втручання в сферу особистого життя людини за проектом ЦК України // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права. - 2002. - № 1. - С. 74-75.
Бобрик В.І. Право власності на персональні дані // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права. - 2002. - № 2. - С. 114-117.
Анотації
Бобрик В.І. Цивільно-правова охорона особистого життя фізичних осіб. - Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.03 - цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право. - Національний університет внутрішніх справ. - Харків, 2004.
Дисертація присвячена актуальним проблемам цивільно-правового регулювання відносин, що складаються з приводу особистого життя. На основі аналізу чинного законодавства та результатів попередніх досліджень сформульовані визначення понять особистого й сімейного життя в юридичному розумінні, поняття цивільно-правової охорони особистого життя, встановлено її зміст, засоби, функції, суб'єкти. Розглянуто принцип неприпустимості свавільного втручання у сферу особистого життя людини, зміст і особливості права на особисте життя та інших особистих немайнових прав, що стосуються особистого життя. Розроблено спосіб розмежування правомірних і неправомірних втручань в особисте життя, а також досліджені форми й способи цивільно-правового захисту особистого життя.
Ключові слова: особисте життя, сімейне життя, приватність, особисті немайнові права, право на особисте життя, цивільно-правова охорона особистого життя, втручання в особисте життя, захист цивільних прав.
Бобрик В.И. Гражданско-правовая охрана личной жизни физических лиц. - Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.03 - гражданское право и гражданский процесс; семейное право; международное частное право. - Национальный университет внутренних дел. - Харьков, 2004.
Диссертация посвящена актуальным проблемам гражданско-правового регулирования отношений, которые складываются по поводу личной жизни. В работе исследуется личная жизнь как объект личных неимущественных прав и гражданско-правовой охраны. Определены признаки данного понятия и сформулировано его авторское определение. Личная жизнь - это особая область частной сферы человеческой жизнедеятельности, которая заключается в разнообразных отношениях, явлениях, событиях и т.п., не имеющих публичного значения, определяется и регулируется самостоятельно физическим лицом на основе социальных условий, гарантируется и охраняется правом от неправомерных вмешательств.
На основе нового гражданского законодательства Украины диссертантом сформулировано авторское определение понятия гражданско-правовой охраны личной жизни физического лица как системы мер, предусмотренных гражданским законодательством, которые направлены на обеспечение недопустимости неправомерного вмешательства в определенную человеком сферу личной жизни, кроме случаев, предусмотренных законом.
По-новому рассматриваются традиционные средства гражданско-правовой охраны личной жизни (тайна и неприкосновенность), а также предложено выделить из тайны личной жизни ещё одно средство - конфиденциальность информации о личной жизни.
В работе уделяется внимание историческому генезису правовой охраны личной жизни, а также анализируются нормы действующего законодательства Украины, направленные на охрану личной жизни. Диссертант предлагает рассматривать все гражданско-правовые меры охраны личной жизни комплексно. В связи с этим определяется гражданско-правовой институт охраны личной жизни, который образуют: норма-принцип недопустимости своевольного вмешательства в сферу личной жизни, нормы, закрепляющие личные неимущественные права, связанные с личной жизнью, а также нормы, устанавливающие границы правомерного вмешательства в эту сферу и меры её защиты от неправомерных вмешательств. Рассмотрена сущность гражданско-правового принципа недопустимости своевольного вмешательства в сферу личной жизни человека.
Детально исследуется право на личную жизнь, а также некоторые другие личные неимущественные права, направленные на охрану её отдельных проявлений: право на семейную жизнь, индивидуальность, частные бумаги, собственное изображение, тайну корреспонденции, неприкосновенность жилища. Диссертант обосновывает несоответствие комплексного подхода к пониманию права на личную жизнь, который разделяет большинство исследователей данного права, теории субъективных прав и действующему законодательству Украины. Определено содержание права на личную жизнь, которое заключается в следующих правомочностях: иметь личную жизнь; определять свою личную жизнь и режим доступа к информации о ней; требовать от других (обязанных) лиц удерживаться от вмешательства в эту сферу жизнедеятельности, т.е. не нарушать её неприкосновенность, тайну и конфиденциальность.
Рассмотрена проблема правомерных и неправомерных вмешательств в личную жизнь и предложен критериальный подход к их разграничению, который состоит в сопоставлении вмешательства с такими критериями: целью, субъектом, способом, основанием вмешательства, личностью потерпевшего. Определены и проанализированы возможные формы и способы гражданско-правовой защиты личной жизни от неправомерных вмешательств.
В выводах диссертации изложены основные научно-теоретические результаты исследования данной проблемы, а также рекомендации по внесению изменений в действующее законодательство.
Ключевые слова: личная жизнь, семейная жизнь, приватность, личные неимущественные права, право на личную жизнь, гражданско-правовая охрана личной жизни, вмешательство в личную жизнь, защита гражданских прав.
...Подобные документы
Поняття особистих немайнових прав та їх значення в сучасному цивільному праві. Цивільно-правові аспекти втручання в особисте життя фізичної особи. Міжнародні стандарти захисту особистого життя фізичної особи. Міжнародні організації з захисту прав людини.
дипломная работа [113,7 K], добавлен 08.11.2010Злочини проти життя та здоров’я особи. Принцип відповідальності держави перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав людини. Реформування кримінального законодавства. Правовий аналіз гарантій правової охорони права людини на життя.
реферат [16,2 K], добавлен 02.04.2011Життя як одне з основних та невід’ємних прав людини. Злочини проти життя людини: загальна характеристика та види. Об’єктивні та суб’єктивні ознаки злочинів проти життя. Досвід кримінально-правового регулювання позбавлення людини життя за її згодою.
курсовая работа [43,1 K], добавлен 05.01.2014Дослідження поняття приватного життя в правовому аспекті. Порівняння охорони приватності в Україні та зарубіжних країнах. Кримінально-правова характеристика складу злочину недоторканності приватного життя в українському та іноземному законодавствах.
курсовая работа [38,8 K], добавлен 21.10.2013Визначення початкового моменту життя людини (ПМЖЛ). Теоретичні положення щодо ПМЖЛ та його ключове значення для кримінального та медичного законодавства. Основні пропозиції щодо вдосконалення законодавства України у сфері захисту права людини на життя.
статья [21,0 K], добавлен 06.09.2017Норми законодавства України, особливості притягнення юридичних та фізичних осіб до юридичної відповідальності за правопорушення у сфері рекультиваційних правовідносин. Еколого-правова ситуація здійснення охорони земель та проведення їх рекультивації.
статья [22,4 K], добавлен 14.08.2017Вивчення законодавчих проблем цивільної дієздатності фізичних осіб. Визначення її змісту та значення. Механізм регламентації цивільно-правового статусу неповнолітнього громадянина. Характеристика повної, неповної та часткової дієздатності неповнолітніх.
курсовая работа [38,7 K], добавлен 26.03.2015Принципи сімейного права України. Регулювання сімейних відносин. Всесвітня декларація про забезпечення виживання, захисту і розвитку дітей. Право людини на поважання її особистого та сімейного життя. Система закладів соціального обслуговування сім'ї.
контрольная работа [18,6 K], добавлен 19.10.2012Поняття фізичних осіб підприємців в правовому полі сучасної України. Нормативна база діяльності фізичних осіб–підприємців. Порядок проведення державної реєстрації фізичної особи–підприємця. Ліцензія на здійснення певних видів господарської діяльності.
курсовая работа [69,5 K], добавлен 30.06.2014Суть та зміст таких понять як злочини проти життя і здоров’я, вбивство, тілесні ушкодження: види, склад, об'єктивна та суб'єктивна сторони. Сучасний стан злочинності в Україні; норми чинного законодавства. Злочини у сфері медичного обслуговування.
курсовая работа [42,7 K], добавлен 27.10.2013Визначення критеріїв надання правової охорони знаку для товарів та послуг. З’ясування правової природи знаку для товарів та послуг як об’єкта цивільно-правових відносин. Дослідження факторів, які спричиняють порушення права на знак для товарів та послуг.
дипломная работа [120,1 K], добавлен 08.05.2014Сутність та характерні особливості страхування відповідальності в Україні. Види ризиків особистого (життя, здоров'я, працездатність) та майнового (знищення, пошкодження) страхування. Порядок укладання та форма договору банківського вкладу (депозиту).
контрольная работа [28,2 K], добавлен 21.10.2013Земля як об’єкт правової охорони. Юридична відповідальність за порушення земельного законодавства. Організаційно-правові заходи охорони земель. Раціональне використання земель та підвищення родючості ґрунтів. Подолання екологічної кризи в Україні.
контрольная работа [28,3 K], добавлен 08.10.2009Площа земель лісового фонду України. Ліс як об'єкт правової охорони. Відповідальність за порушення лісового законодавства. Право власності та порядок багатоцільового раціонального використання, відтворення і охорони лісів. Ведення лісового господарства.
контрольная работа [36,3 K], добавлен 19.10.2012Цивільно-правова відповідальність як вид юридичної відповідальності. Субсидіарна, дольова, солідарна відповідальність. Договірна, не договірна цивільно-правовова відповідальність. Відповідальність за невиконання грошового зобов’язання, штрафа, пенія.
курсовая работа [129,2 K], добавлен 13.09.2010Цивільно-правові відносини в сфері здійснення та захисту особистих немайнових та майнових прав фізичних осіб. Метод цивільного права та чинники, що його зумовлюють. Характерні риси імперативного елементу цивільно-правового методу правового регулювання.
курсовая работа [99,0 K], добавлен 13.04.2014Цивільно-правова відповідальність: поняття та функції. Види договірної й позадоговірної цивільно-правової відповідальності. Відповідальність за невиконання й за неналежне виконання зобов'язань. Часткова, солідарна, основна та субсидіарна відповідальність.
курсовая работа [76,5 K], добавлен 08.01.2012Поняття, підстави і види цивільно-правової відповідальності за порушення лісового законодавства України, система правопорушень. Особливості відшкодування шкоди. Роль суду у застосування майнової відповідальності за порушення лісового законодавства.
реферат [16,7 K], добавлен 06.02.2008Характеристика злочинів проти життя та здоров'я. Історичний розвиток поняття тілесних ушкодження, види та способи їх заподіяння. Кримінально-правова характеристика тілесних ушкоджень, їх відмінність від фізичного болю та визначення ступеня тяжкості.
курсовая работа [77,2 K], добавлен 15.12.2013Права, що виникають у зв'язку з укладанням шлюбу. Загальна характеристика, види і мета регулювання особистих немайнових прав та обов'язків подружжя. Право на таємницю особистого життя подружжя, вибір місця проживання та припинення шлюбних відносин.
реферат [30,5 K], добавлен 14.11.2010
