Організаційно-правові аспекти інформаційної культури в управлінській діяльності

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Інформаційно-технологічна революція визначає рух до нового типу суспільства - інформаційного. Однією з основних характеристик такого суспільства є його глобальний характер. Інформація і знання стають одним із стратегічних ресурсів держави, а доступ до них - одним з основних факторів соціально-економічного розвитку. У зв'язку з цим до найбільш важливих завдань кожної держави відносяться формування та розвиток інформаційної інфраструктури та інтеграція у глобальне інформаційне суспільство.

В інформаційному суспільстві формується інформаційна культура. Сучасні інформаційні технології, проникаючи у всі сфери суспільного життя, генерують не тільки нові можливості, але і загрози. Серед них можна виділити цифровий розрив між країнами та в межах однієї держави, дотримання свободи слова, збереження національної культури та мови, захист інтелектуальної власності, боротьба з комп'ютерними та високотехнологічними злочинами, а також питання цензури в глобальних комп'ютерних мережах.

Аналіз нормативно-правової бази України та правозастосовної практики показує, що поряд із формуванням нових відносин у суспільстві виникають проблеми адекватного реагування з боку держави щодо питань державного управління процесами, протидії деліктним правовідносинам, приватноправового регулювання окремих відносин у віртуальному світі Інтернет, захисту авторських прав і багато інших правових неврегульованих питань.

Практично відсутні державні програми щодо розвитку гуманітарного сегмента формування інформаційного суспільства, а ті поодинокі нормативні акти, які зобов'язані це робити, практично не працюють. (Наприклад, 6 грудня 2001 року Указом Президента України №1193 було введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 31 жовтня 2001 року „Про заходи щодо вдосконалення державної інформаційної політики та забезпечення інформаційної безпеки України”. Пунктом 9 цього Указу Міністерству освіти і науки України було доручено розробити заходи щодо введення у вищих навчальних закладах навчальної дисципліни „Інформаційна культура”.

Цією проблемою безпосередньо займалися вітчизняні науковці В.Б. Авер'янов, В.М. Антонов, І.В. Арістова, К.І. Бєляков, В.М. Брижко, В.Д. Гавловський, В.М. Глушков, І.О. Здеба, Р.А. Калюжний, Б.А. Кормич, В.В. Костицький, Д.В. Ланде, П.В. Мельник, Н.Р. Нижник, В.А. Саницький, В.П. Пєтков, В.М. Попович, О.Г. Фролова, В.М. Фурашев, В.С. Цимбалюк, М.Я. Швець, Ю.С. Шемшученко, В.К. Шкарупа, які мають значний вплив на формування вітчизняної науки - інформаційного права, а також зарубіжні вчені Ю.М. Батуріна, І.Л. Бачило, Д. Белл, А.Б. Венгеров, О.А. Гаврилов, Н.С. Польовий, Г.Г. Абрамкін, В.С. Кудрявцев, Ю. Хаяші. Проте організаційно-правове забезпечення формування інформаційної культури в управлінській діяльності на монографічному рівні ще не досліджувалося.

Викладене свідчить про актуальність і необхідність широких узагальнень нагромадженого адміністративно-правовою, інформаційно-правовою та іншими юридичними науками теоретичного і емпіричного матеріалу, оцінки тенденцій, що мають місце, і обґрунтування на цій підставі способів вирішення зазначених проблем.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана у контексті наукового супроводу організаційно-правового забезпечення реалізації основних положень Національної програми інформатизації (затверджена Законом України “Про Національну програму інформатизації” № 74/98 - ВР від 4 лютого 1998 року). Дисертація виконана в межах плану досліджень Науково-дослідного центру з проблем оподаткування Національної академії державної податкової служби України на 2005-2007 роки як частина науково-дослідної роботи за темою “Організаційно-правові основи протидії податковим та суміжним правопорушенням при здійсненні господарських операцій з використанням Internet” (державний реєстраційний номер УкрІНТІ 0105U003868); як частина науково-дослідної роботи за темою “Розробка методики моніторингу громадської думки щодо стану корумпованості податкових органів та впливу на ці процеси модернізації ДПС України” (державний реєстраційний номер УкрІНТІ 0105U003866).

Мета дослідження полягає у розробці системи теоретичних знань і практичних рекомендацій, пов'язаних із удосконаленням організаційного та правового забезпечення розвитку інформаційної культури в управлінській діяльності.

Для досягнення мети було визначено такі завдання:

· Обґрунтувати передумови становлення інформаційного суспільства як чинника формування інформаційної культури в управлінській діяльності;

· дослідити стан формування та уточнити зміст поняття ”інформаційна культура”;

· проаналізувати функції органів державної влади України щодо формування інформаційної культури;

· дослідити особливості формування культури управлінських правовідносин із використанням Інтернет та лінгвістичного забезпечення інформаційних відносин;

· з'ясувати можливі напрями удосконалення організаційно-правового забезпечення розвитку інформаційної культури в управлінській діяльності шляхом впровадження та використання комп'ютерних правових інформаційних систем документообігу та забезпечення широкого впровадження електронного підпису в управлінській діяльності;

· визначити шляхи формування культури сучасних інформаційних відносин державної влади та громадян через реалізацію програми “електронного уряду”;

· дослідити міжнародний досвід організаційно-правового забезпечення розвитку інформаційної культури суспільства з метою розробки рекомендацій щодо удосконалення законодавства України у сфері інформатизації.

Об'єктом дослідження визначено суспільні відносини в управлінській сфері, пов'язані з формуванням інформаційної культури.

Предметом наукового дослідження є сукупність правових норм, що регулюють організаційно-правовий механізм діяльності суб'єктів інформатизації держави, та практика їхнього застосування; система наукових поглядів і розробок стосовно теоретичних засад становлення інформаційного суспільства та формування інформаційної культури в управлінській діяльності.

Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційного дослідження є сукупність загальнонаукових і спеціально-юридичних методів дослідження, які використовуються не ізольовано, а в поєднанні з іншими.

З метою одержання найбільш достовірних результатів у дослідженні застосовувалася система принципів, прийомів і підходів, побудована на філософських, загальнонаукових та спеціальних методах. Використання загальнофілософських принципів і методів дозволило дослідити загально-юридичні особливості правового забезпечення розвитку інформаційного суспільства та формування інформаційної культури (підрозділ 1.1, 1.2) .

Системний, структурно-функціональний, історико-порівняльний та інші методи використовувалися для досягнення розуміння діалектичного зв'язку між функціями та структурою, правовою діяльністю та правовими відносинами при широкому впровадженні елементів інформаційної культури (розділ 2). Для дослідження світового досвіду щодо організаційно-правового забезпечення інформаційної культури використовувалися методи порівняння та системного аналізу (підрозділ 3.1).

Застосування спеціальних методів як формально-юридичного, порівняльно-правового, тлумачення правових норм і узагальнення юридичної практики дозволило проаналізувати особливості організаційно-правового забезпечення інформаційної культури в управлінській діяльності (розділ 3). Використання статистичного методу дало змогу прослідкувати динаміку росту кількості користувачів Інтернет і співвідношення між різними соціальними групами, проблеми та перспективи зменшення цифрового розриву між громадянами держави (підрозділ 2.1 ).

Наукова новизна дослідження полягає у тому, що не зменшуючи ролі та значущості вже опублікованих праць науковців дана дисертаційна робота є першим монографічним дослідженням формування інформаційної культури в управлінській діяльності в Україні.

Визначення і всебічний аналіз процесів правового забезпечення становлення інформаційного суспільства і відповідно формування інформаційної культури в управлінській діяльності в Україні дозволили обґрунтувати ряд висновків, рекомендацій і пропозицій. Зокрема:

- вперше розкрито зміст дефініції поняття “інформаційна культура в управлінській діяльності” це система базових компонентів культури суспільства, пов'язаних з інформатизацією управлінської діяльності, що включає культуру правил організації подання, сприймання та використання інформації, культуру правил суспільних відносин із використанням мережі Інтернет і культуру суспільних правовідносин із застосуванням нових комп'ютеризованих інформаційних технологій;

обґрунтовано, на підставі порівняльного аналізу міжнародного досвіду, вирішальну роль інформаційної культури в процесі прийняття управлінського рішення;

аргументовано необхідність вирішення питання щодо введення нового заходу адміністративного впливу - блокування сайта, що дозволить урегулювати деліктні правовідносини в мережі Інтернет на адміністративному рівні;

доведено необхідність викладання навчальної дисципліни та запропоновано програму навчального курсу “Інформаційна культура” у вищих навчальних закладах;

обґрунтовано необхідність запровадження системи офіційного оприлюднення актів законодавства України в електронних інформаційно-правових системах;

сформульовано пропозиції до чинного законодавства України з питань розвитку інформаційної культури в управлінській діяльності в умовах переходу до інформаційного суспільства;

дістали подальшого розвитку:

класифікація факторів побудови інформаційного суспільства, основними з яких є інформація та знання;

обґрунтування необхідності державної підтримки та ініціативи щодо запровадження та широкого застосування електронного підпису державними службовцями;

запропоновано:

- координуючим органом, який буде займатися питаннями щодо формування, підтримки та розвитку інформаційної культури та буде визначати основні напрями її подальшого розвитку і координувати роботу інших державних та недержавних органів у даному напрямі, визначити орган, створений на базі Міністерства транспорту і зв'язку (Державний департамент з питань зв'язку та інформатизації) та Державного комітету телебачення і радіомовлення України із Національною радою з питань телебачення та радіомовлення.

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що положення, висновки та пропозиції проведеного дослідження, викладені автором у конкретних рекомендаціях щодо покращення організаційно-правового забезпечення формування та розвитку інформаційної культури в управлінській діяльності, створюють основу для його подальшого поглибленого теоретичного вивчення і можуть бути використані:

у науково-дослідницькій діяльності - матеріали дисертації можуть бути використані у подальших загальнотеоретичних дослідженнях адміністративно-правових проблем інформаційних відносин, при визначенні основних напрямів прогнозованого розвитку науково-практичних досліджень проблем інформаційних відносин;

у правозастосовній сфері - сформульовані у дисертації положення щодо інформаційної культури в управлінській діяльності, а також конкретні рекомендації щодо вдосконалення чинного інформаційного законодавства можуть стати основою для внесення змін до законодавчих актів, підготовки законопроектів із цих питань, при розробці та удосконаленні законодавства України;

у сфері практичної діяльності - використання одержаних результатів дозволить забезпечити єдність розуміння і правильного застосування в управлінській діяльності норм, що регулюють інформаційні відносини, а також допоможе вдосконалити роботу органів і посадових осіб у сфері інформаційних відносин шляхом впровадження елементів інформаційної культури: електронного документообігу, цифрового підпису, електронного урядування;

у навчальному процесі - результати дослідження можуть бути використані при підготовці відповідних розділів підручників і навчальних посібників з інформаційного, адміністративного права, при підготовці навчальних курсів із дисциплін “Інформаційна культура”, “Інформаційні технології в прокурорській діяльності”, а також при викладанні цих дисциплін.

Особистий внесок. Наукове дослідження виконане здобувачем особисто, усі результати даної роботи, сформульовані в ній висновки, положення і рекомендації обґрунтовані особистими дослідженнями автора. Для аргументації окремих положень роботи використовувалися праці інших учених, на які обов'язково зроблено посилання. Ідеї та розробки, що належать співавторам, разом із якими були опубліковані наукові праці, у дисертації не використовувалися.

Апробація результатів дослідження. Основні положення, висновки і рекомендації, розроблені в процесі дослідження, обговорювалися на розширеному засіданні кафедри адміністративного права та адміністративної діяльності Національної академії державної податкової служби України. Результати дослідження були використані при викладанні спеціальних навчальних курсів “Інформаційні технології в прокурорській діяльності” (акт впровадження від 26 грудня 2006 року). Окремі положення було використано при підготовці звіту науково-дослідної роботи за темою “Організаційно-правові основи протидії податковим та суміжним правопорушенням при здійсненні господарських операцій з використанням Internet” (державний реєстраційний номер УкрІНТІ 0105U003868); як частина науково-дослідної роботи за темою “Розробка методики моніторингу громадської думки щодо стану корумпованості податкових органів та впливу на ці процеси модернізації ДПС України” (державний реєстраційний номер УкрІНТІ 0105U003866) - акт впровадження від 29 грудня 2006 року. Окремі пропозиції дисертанта були використані в практичній діяльності органів місцевого самоврядування (акт впровадження від 19 січня 2007 року) та у діяльності правоохоронних органів (акт впровадження від 21 грудня 2006 року).

Окремі положення дисертації доповідалися автором на: Міжнародній науково-практичній конференції “Розбудова державності в Україні (досвід Польщі)”(9-10 вересня 2004 р., Київ), Третіх Ірпінських міжнародних педагогічних читаннях “Проблеми гуманізації навчання та виховання у вищому закладі освіти” (12-13 травня 2005 р., Ірпінь), Науково-практичній конференції “Економічна безпека України: сучасний стан, проблеми, шляхи вирішення” (23 квітня 2005 р.), Науково-практичній конференції “Податкова політика України та механізми її реалізації в Податковому кодексі ” (23-24 травня 2005 р., Ірпінь), Міжнародній науково-практичній конференції “Теория и практика менеджмента и маркетинга” (30-31 травня 2005 р., Мінськ), Науково-практичній конференції “Професійна етика працівника державної податкової служби України як складова етики державного службовця України” (15 грудня 2005 р., Ірпінь), Міжнародному круглому столі “Актуальні проблеми правового регулювання суспільних відносин у сфері інформаційно-комунікативних технологій” (28 вересня 2006 р., Ірпінь), Міжнародній науково-практичній конференції “Информационная культура личности: вызов информационного общества” (2-3 листопада 2006 р., Москва).

Публікації. Основні результати дослідження - положення, висновки, пропозиції, практичні рекомендації - відображено у 10 публікаціях, надрукованих у збірниках, журналах і тезах доповідей, виданих за результатами науково-практичних конференцій, 6 із них у фахових наукових виданнях, перелік яких затверджено ВАК України.

Структура дослідження за планом складається із вступу, трьох розділів та дев'яти підрозділів, висновків, списку використаних джерел (226 найменувань) і додатків. Загальна кількість сторінок у роботі - 205, з них основного тексту 166 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, ступінь наукової розробки проблеми, вказується на зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами, визначається мета і завдання дослідження, його об'єкт, предмет, методи дослідження, показано наукову новизну роботи, теоретичне та практичне значення отриманих під час дослідження результатів, ступінь їхньої апробації.

Розділ 1 ”Інформаційна культура як предмет дослідження в інформаційному праві” складається з трьох підрозділів і висновків.

У підрозділі 1.1 ”Становлення інформаційного суспільства: правовий аспект та міжнародний досвід” автор, проаналізувавши світовий досвід дослідження феномену ”інформаційне суспільство”, зазначає, що дане поняття та його основні особливості виникли у другій половині ХХ століття. Дисертантка, спираючись на роботи закордонних та українських теоретиків, проаналізувала існуючі системи періодизації становлення інформаційного суспільства в світі та основні світові моделі формування суспільних відносин. Важливість і пріоритетність питань становлення інформаційного суспільства підтверджують Резолюції № 73 Міжнародного Телекомунікаційного Союзу (ITU) (Міннеаполіс, 1998 року) та Резолюції Генеральної асамблеї ООН № 56/183 від 21 грудня 2001 року, які орієнтують учасників всесвітньої зустрічі використовувати потенціал знань і технологій для сприяння досягненню цілей Декларації Тисячоліття ООН та спонукають до пошуку ефективних і нових шляхів забезпечення загального розвитку. На підставі рішень Всесвітнього самміту з питань інформаційного суспільства (WSIS) та нормативно-правових документів України зроблено висновки про неминучість переходу до інформаційного суспільства в Україні та визначено (на прикладі іноземних програм формування інформаційного суспільства) основні пріоритетні напрями забезпечення цього процесу в Україні.

У підрозділі 1.2 ”Визначення поняття та сутності інформаційної культури” зазначається, що зі створенням умов щодо побудови інформаційного суспільства виникають нові суспільні відносини, що формуються на підставі інформаційної культури. Основною цінністю таких відносин є інформація та знання. Здійснюючи аналіз поняття „інформаційна культура”, дисертант досліджує такі її складові, як „культура” та „інформація”, розглядаючи поняття “культура” у широкому та вузькому значеннях. На підставі наукових робіт Цимбалюка В.С., Гавловського В.Д., Швеця М.Я. та інших, а також законодавчої бази щодо трактування поняття ”інформація”, подано його досить широке тлумачення. На сьогодні створено цілий ряд правових інформаційних систем. Побудова та своєчасне їхнє наповнення повною та достовірною інформацією є одним із елементів побудови демократичної держави. Аналізуючи поняття ”інформаційна культура”, автор дає своє визначення поняття “інформаційна культура в управлінській діяльності” та характеризує стан правової бази щодо формування суспільних відносин, пов'язаних із елементами інформаційної культури. Зроблено висновки про необхідність державної підтримки процесів формування інформаційної культури.

У підрозділі 1.3 ”Аналіз функцій органів державної влади щодо формування інформаційної культури” характеризуються функції державних органів, що впливають на формування інформаційної культури. Зокрема, зазначено, що в Україні створено ряд центральних органів державної виконавчої влади, покликаних забезпечувати та впроваджувати державну інформаційну політику, розвивати комунікаційні системи та технології, формувати та розвивати інформаційну культуру. Проаналізувавши нормативну базу, яка визначає функціональні обов'язки даних органів, автор відмічає розпорошеність функцій та відсутність єдиного координуючого органу, який би займався загальнодержавною політикою в сфері формування інформаційної культури.

Висуваються пропозиції щодо вдосконалення структури органів державного управління з метою належного забезпечення формування інформаційної культури в Україні.

Розділ 2 ”Формування та організаційно-правове забезпечення підвищення рівня інформаційної культури” складається із трьох підрозділів і висновків.

У підрозділі 2.1 ”Формування інформаційної культури правовідносин з використанням Інтернет” характеризується еволюція Інтернет як об'єднання глобальної комп'ютерної мережі. Таке об'єднання є децентралізованим, тому не існує єдиного зібрання правил/законів використання мережі Інтернет. Разом з тим є загальноприйняті норми роботи в Інтернет, спрямовані на те, щоб діяльність кожного користувача мережі не заважала роботі інших. Необхідно зазначити, що ці норми потребують законодавчого врегулювання. Важливість впливу Інтернет на різні елементи суспільного життя підкреслено у значній кількості нормативних актів, що регламентують обов'язковість сторінок держаних органів у мережі, визначають основні напрями розвитку відносин у Інтернет та забезпечення широкого і вільного доступу всіх громадян держави до мережі.

З метою реалізації та додержання вимог чинного законодавства у сфері захисту суспільної моралі, обігу продукції та видовищних заходів сексуального чи еротичного характеру, продукції, що містить пропаганду культу насильства, жорстокості, порнографії пропонується розширити функції Національної експертної комісії України з питань захисту суспільної моралі і на національний сегмент Інтернет.

Обґрунтовано необхідність впровадження заходів адміністративного впливу - блокування сайта.

У підрозділі 2.2 ”Розвиток і формування електронного документообігу як елементу інформаційної культури” зазначається, що поряд із розвитком електронної комерції виникає необхідність електронного документообігу як вагомого елементу забезпечення комерційної діяльності. Проаналізовано систему міжнародних органів, які розробляють основні вимоги щодо електронного документообігу та, дослідивши основні вимоги типових законів UNCITRAL у даній сфері, визначено основні пріоритети щодо його широкого впровадження та застосування. З прийняттям Закону України ”Про електронний документообіг” була створена правова база щодо визнання електронних документів, проте дана форма офіційних взаємовідносин не набула належного впровадження. Визначено конкретні чинники, що гальмують широке впровадження електронного документообігу: відсутність будь-яких систем автоматизації документообігу в цілому ряді організацій; розмаїтість систем і форматів, що використовуються у різних організаціях; необхідність надання електронного цифрового підпису всім державним службовцям; впровадження надійних засобів захисту інформації в процесі доставки; захист конфіденційної інформації.

Пропонуються конкретні шляхи впровадження в Україні комп'ютерних систем документообігу, що дозволять реалізувати багато соціально значимих проектів впровадження інформаційних технологій, у тому числі й в електронному уряді, електронній торгівлі й інших сферах суспільних відносин.

У підрозділі 2.3 ”Правовий режим електронного цифрового підпису в Інтернет” розглядається актуальне питання - умови застосування електронного цифрового підпису при здійсненні господарських операцій з використанням Інтернет, як важливий та необхідний елемент формування інформаційної культури державного службовця будь-якого рівня.

Характеризуючи Типовий закон UNCITRAL про електронні підписи, зазначається, що це дані в електронній формі, які містяться в повідомленні даних, приєднані до документа або логічно асоціюються з ним і що можуть бути використані для ідентифікації особи, яка підписалася, у зв'язку з повідомленням даних і вказівки на те, що особа, яка підписалася, погоджується з інформацією, що міститься в даних. Із входженням нашої держави в міжнародні торгові системи виникає необхідність більш широкого запровадження електронного цифрового підпису в Україні.

Аналізуючи національне законодавство про електронний підпис, зроблено висновки про недостатню правову підтримку різних видів електронних підписів, про можливі колізії під час застосування різних видів електронних ключів і про необхідність розробки національних стандартів використання електронних підписів.

Доводиться, що саме держава повинна взяти на себе витрати щодо забезпечення державних службовців електронними цифровими підписами та розширення їхнього застосування.

Розділ 3 ”Удосконалення організаційно-правового забезпечення інформаційної культури в управлінській діяльності” складається із трьох підрозділів і висновків.

У підрозділі 3.1 ”Електронний уряд”: правове забезпечення та шляхи реалізації” автором зазначено, що розвинені країни світу широко запроваджують “електронні уряди” для вирішення багатьох питань взаємодії держави із громадянами, бізнесом і взаємодії різних державних структур між собою, тому позитивний приклад застосування даного феномену дає можливість говорити про необхідність розробки та запровадження системи “електронного уряду” в Україні.

Проаналізувавши різні трактування цього поняття, дисертантка зазначає, що “е-уряд ” - це не тільки електронна система, яка запроваджується з метою забезпечення більш якісного та швидкого зв'язку між державою, громадянами та бізнесом, а також і переосмислення ролі державної служби в громадянському суспільстві, яка стає перш за все елементом обслуговування, забезпечення потреб громадян і бізнесу.

На основі аналізу світового досвіду виділено п'ять основних етапів впровадження “електронного уряду” в життя.

Здійснивши аналіз нормативної бази із зазначеного питання, у дослідженні зроблено висновок, що в Україні була створена досить потужна правова база щодо запровадження системи е-уряду, яка б стала дієвим інструментом щодо реалізації всіх положень, закладених у досліджуваних документах.

Проаналізовано чинники, які негативно впливають на впровадження в Україні системи електронного уряду. Серед основних охарактеризовано правові, економічні, соціальні, політичні, суспільні (цифровий розрив), технічні, як окремий фактор визначено деліктну поведінку в Інтернет.

Як один із елементів подолання цифрового розриву серед громадян України, пропонується введення спеціального навчального курсу ”Інформаційна культура”. Запропоновано авторську навчальну програму даного курсу. Обґрунтовано необхідність запровадження офіційності під час оприлюднення офіційних правових актів на електронних сторінках єдиного урядового веб-порталу.

У підрозділі 3.2 ”Правове забезпечення лінгвістичного аспекту інформаційної культури” зазначено, що на шляху України до інформаційного суспільства, становлення її як правової держави постала нагальна потреба вдосконалення культури мовлення, правильного використання слів, словосполучень і речень. У Законі України “Про мови в Українській РСР” мовою офіційних засобів масової інформації визначено українську, а інформатика здійснюється на основі української та російської мов, оскільки комп'ютери, що використовуються в різних сферах суспільного життя, повинні забезпечувати можливість працювати з україномовними та російськомовними текстами.

На підставі аналізу законопроектів про мовну політику держави відзначається важливість мовного питання при інформатизації, в мережі Інтернет. Зокрема, одним з пріоритетних завдань Національної програми інформатизації на 2006-2008 роки щодо формування і розвитку національної інфраструктури інформатизації є створення української лінгвістичної системи.

Зазначається, що логічним є внесення змін до Закону України “Про мови в Українській РСР”, якими було б врегульовано особливості функціонування й державного захисту саме державної мови в період інформатизації.

У підрозділі 3.3 ”Міжнародний досвід організаційно-правових забезпечення розвитку інформаційного суспільства та управління Інтернет” автором зазначається, що на підставі загальних документів Євросоюзу країни-учасниці розробили нормативно-правову базу щодо регулювання суспільних відносин, ролі держави у становленні інформаційного суспільства, формування основних суспільних цінностей нового суспільства - формування інформаційної культури. Крім того, проаналізовано функції спеціально уповноважених органів, які здійснюють свою діяльність у зазначеній сфері.

У 2005 році вперше в міжнародних офіційних документах було вжито термін ”управління Інтернетом”, що включає дві складові: по-перше, розробка та застосування загальних принципів, норм, правил і процедур прийняття рішень, що регулюють еволюцію та використання Інтернет урядами держав, громадянським суспільством і приватним сектором при виконанні ними своїх функцій; по-друге, розробка та запровадження програмного забезпечення для виконання функцій управління Інтернет. На прикладі деліктних відносин обґрунтовується необхідність впровадження адміністративного режиму управління Інтернет.

ВИСНОВКИ

1. Людство вступає в нову еру значних можливостей - еру інформаційного суспільства та розширення сфери комунікації; в даному суспільстві основними цінностями є інформація та знання, які необхідно виробляти, обмінюватися, спільно ними користуватися, тому потрібно забезпечити вільний доступ кожної особистості до цих знань та інформації.

У законодавстві України недостатньо приділено уваги формуванню основних суспільних цінностей нового інформаційного суспільства, зокрема такому аспекту як інформаційна культура. Необхідно поряд із технічним розвитком інфраструктури суспільства розвивати її гуманітарні інститути.

2. Нова інформаційна культура повинна стати елементом загальної культури конкретної людини та людства в цілому. Інформаційну культуру слід розглядати крізь органічну єдність чотирьох базових компонентів, пов'язаних з інформатизацією: культура правил організації подання інформації; культура правил сприймання та користування інформацією; культура правил суспільних відносин щодо використання нових інформаційних технологій; культура суспільних правовідносин з використанням нових комп'ютеризованих інформаційних технологій. На основі цього автором було дано визначення поняття “інформаційна культура в управлінській діяльності”.

3. Глобальне інформаційне суспільство можна побудувати лише за умови формування нової інформаційної культури особистості, корпоративної інформаційної культури, інформаційної культури суспільства і держави (у особі їхніх органів); інформаційної культури цивілізацій.

4. В Україні відсутній єдиний державний орган, який би займався питаннями формування, підтримки та розвитку інформаційної культури, визначав би основні напрями подальшого розвитку та координував роботу інших державних і недержавних органів у даному напрямі. Недоцільним було об'єднання в одне міністерство Мінтрансу та Мінзв'язку. Логічнішим було б об'єднання Міністерства зв'язку (Державний департамент з питань зв'язку та інформатизації) та Державного комітету телебачення і радіомовлення України із Національною радою з питань телебачення та радіомовлення, які функціонують в одному суспільному полі.

5. Здійснивши аналіз наукових джерел щодо визначення поняття “Інтернет”, нами було виділено сфери, у яких можна трактувати дане поняття:

1) інформаційна - інформаційний простір, у якому розміщена інформація різноманітного спрямування і призначення; 2) програмна - об'єднання прикладних і сервісних програм для здійснення роботи мережі та підтримки її служб; 3) технічна - це об'єднання транснаціональних комп'ютерних мереж, що пов'язує найрізноманітнішими протоколами різні типи пристроїв, що фізично передають дані телефонними та оптоволоконними кабелями, через супутники та радіомодеми; 4) педагогічна - спосіб навчання, виховання та розвитку підростаючого покоління; 5) фізична - кілька мільйонів комп'ютерів або інших пристроїв, зв'язаних один з одним різноманітними лініями зв'язку; 6) у загальному розумінні - це всесвітня мережа, мережа мереж.

Для того щоб врегулювати деліктні відносини в мережі Інтернет на адміністративному рівні, необхідно вирішити питання щодо введення нового заходу адміністративного впливу - блокування сайта.

6. Впровадження сучасних інформаційних технологій в роботу державних органів дозволить удосконалити їхню діяльність. Запровадження електронного документообігу в органах державної влади підвищить рівень ефективності взаємодії державних органів із громадянами; оптимізує внутрішню роботу кожної установи окремо; покращить взаємодію органів влади між собою.

Визначено негативні чинники, що перешкоджають широкому впровадженню електронного документообігу: відсутність будь-яких систем автоматизації документообігу в цілому ряді організацій; розмаїтість систем і форматів, що використовуються у різних організаціях; необхідність надання електронного цифрового підпису всім державним службовцям; впровадження надійних засобів захисту інформації в процесі доставки; захист конфіденційної інформації. Зазначені вище проблеми стосуються удосконалення діяльності державних органів, тому, на нашу думку, вирішення цих проблем повинна взяти на себе держава.

7. Для успішного ведення електронного документообігу в Україні на сьогодні необхідно вирішити такі питання: прийняття та регламентація законів, нормативних актів, інструкцій; фінансування наукових досліджень; удосконалення системи криптографії; державної підтримки широкого розповсюдження електронного цифрового підпису; розвиток застосування платіжних систем для ведення розрахунків в Інтернет.

8. Розвиток електронного уряду в Україні дасть ряд переваг щодо взаємодії громадянина, юридичної особи та держави. Необхідність безпосереднього контакту з представниками владних структур буде зведена до мінімуму, що значно знизить рівень корумпованості державного апарату. Деперсоналізація у відносинах між громадянином і державним службовцем дозволить уникнути персонального контакту та забезпечить більш якісне виконання службових зобов'язань представниками влади, адже їхня праця буде комп'ютеризована, більш ефективна та, що дуже важливо, досить прозора, тобто її зможе проконтролювати не лише керівник державної установи, а і будь-який громадянин.

9. З метою оперативного і повного забезпечення правовою інформацією органів державної влади, підприємств, установ і організацій, доведення актів законодавства України до відома громадян необхідно запровадити офіційність при опублікуванні нормативних актів не тільки на паперових носіях, яким є в даний час “Офіційний вісник України”, а і публікацію в електронному аналозі “Офіційного вісника України”. Одним із варіантів може стати створення відповідної веб-сторінки в межах єдиного урядового порталу.

10. Електронна торгівля - постійно зростаючий сегмент економіки, що потребує контролю з боку держави за дотриманням законності при здійсненні операцій, за встановленням фактів правопорушень і притягнення винних до відповідальності. Як окрема пропозиція, може бути визначена необхідність створення спеціалізованого підрозділу щодо виявлення та розкриття злочинів у сфері оподаткування в мережі Інтернет у структурі державної податкової служби - зокрема в структурі податкової міліції.

11. Комп'ютерна грамотність обов'язково повинна включати в себе лінгвістичну грамотність. Мовне питання є одним з найбільш складних на даному етапі переходу України до інформаційного суспільства. Як наслідок, логічним, на нашу думку, є внесення змін до Закону України “Про мови в Українській РСР”, якими було б врегульовано особливості функціонування й державного захисту саме державної мови в період інформатизації. Завдяки цим змінам має бути встановлено пріоритети державної мовної політики на шляху переходу України до інформаційного суспільства.

При створенні Кодексу України про інформацію необхідно звернути увагу на мовні засоби, що використовуються у новому програмному забезпеченні.