Теоретичні проблеми причинно-наслідкового зв'язку в кримінальному праві (філософсько-правовий аналіз)
Аналіз категорії "причинно-наслідковий зв'язок" стосовно до задач, що стоять перед кримінальним правом і практикою застосування кримінального закону. Детермінуюча роль другорядних співучасників для настання результату, отриманого виконавцем злочину.
| Рубрика | Государство и право |
| Вид | автореферат |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 28.08.2013 |
| Размер файла | 81,7 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ імені ЯРОСЛАВА МУДРОГО
Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук
Спеціальність: 12.00.08 - кримінальне право і кримінологія; кримінально-виконавче право
ТЕОРЕТИЧНІ ПРОБЛЕМИ ПРИЧИННО-НАСЛІДКОВОГО ЗВ'ЯЗКУ В КРИМІНАЛЬНОМУ ПРАВІ (ФІЛОСОФСЬКО-ПРАВОВИЙ АНАЛІЗ)
Ярмиш Наталія Миколаївна
Харків - 2003
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми дослідження. У сучасних умовах, коли Україною взятий упевнений курс на побудову демократичної правової держави, особливої актуальності набуває захист прав і законних інтересів особи, у тому числі й боротьба зі злочинністю. З прийняттям 5 квітня 2001 року нового Кримінального кодексу України перед кримінально-правовою наукою та правоохоронною практикою постають певні проблеми. Однією з кардинальних у кримінально-правовій теорії є проблема причинності. Протягом багатьох десятиліть тривають напружені дискусії стосовно суті, ознак, алгоритму доказування і багатьох інших аспектів причинного зв'язку між поведінкою людини і завданою шкодою. Ці суперечки покликані до життя потребами практики, тими надзвичайними труднощами, які часто виникають при розв'язанні кримінальних справ, оскільки далеко не завжди очевидно, що шкоду, яку ставлять за вину особі, котра вчинила суспільно небезпечне діяння, спричинила саме вона.
Ці труднощі детерміновані об'єктивно. Питання про причинність у кримінальному праві аж ніяк не є відособленим, локальним. Воно сягає проблеми більш високого порядку - загальнонаукової, філософської проблеми причини і наслідку. Очевидно, що тільки розібравшись у загальних закономірностях, можна екстраполювати їх на окремі, більш вузькі сфери. Розуміючи це, дослідники-криміналісти намагаються пов'язати свої уявлення про причинний зв'язок з тими положеннями, які вони черпають з філософських джерел. Але при цьому видно, що представники правових наук прагнуть звести до мінімуму філософську базу своїх розробок, оскільки для того, щоб зорієнтуватися у величезному масиві філософської літератури, треба надовго відхилитися від вирішення своїх безпосередніх задач. Тому за рамками аналізу, як правило, залишається та обставина, що у філософії єдності думок немає практично з жодної проблеми, у тому числі й з питань причинного зв'язку. Це особливо помітно зараз, в умовах вільної від ідеологічного тиску філософії. Багатоплановість проблем причинності у кримінальному праві, їх пов'язаність з філософією і породжує розмаїття поглядів, позицій, теорій, на які багата кримінально-правова наука, але які, на жаль, не завжди допомагають у вирішенні конкретних життєвих проблем.
Незважаючи на те, що про причинний зв'язок у кримінальному праві написано дуже багато, дослідження його здебільшого має супутній характер, є частиною розв'язання більш широкої задачі, як правило, аналізу об'єктивної сторони складу злочину в цілому. У тій чи іншій мірі дослідженню причинного зв'язку протягом останніх десятиліть приділяли увагу Л.О. Андрєєва, М.І. Бажанов, Е.В. Благов, Ф.Ю. Бердичівський, Т.П. Васьков, О.С. Горелик, Й.І. Горелик, М.С. Грінберг, М.Д. Дурманов, Я.М. Злоченко, В. Кирєєв, М.І. Ковальов, І..Я. Козаченко, М.Й. Коржанський, М. Корчан, Г.А. Крігер, В.М. Кудрявцев, Н.Ф. Кузнєцова, В.М. Курченко, П.С. Матишевський, П.П. Михайленко, Е.Я. Мотовиловкер, З.М. Соколовський, М.І. Панов, М.С. Романов, В.В. Сташис, С.А. Тарарухін, А.А. Тер-Акопов, Г.В. Тимейко, О.Л. Тимчук, А.Н. Трайнін, А.А. Піонтковський, М.Д. Шаргородський, а також інші автори, що торкалися проблеми причинного зв'язку при аналізі конкретних статей Особливої частини Кримінального кодексу.
Єдиним дослідженням у межах колишнього СРСР, спеціально присвяченим причинному зв'язку на монографічному рівні, у тривалий час залишалася монографія Т.В. Церетелі “Причинная связь в уголовном праве”, видана вперше 1957 р. у Тбілісі. Лише недавно, у 2000 р., у Санкт-Петербурзі було опубліковано ще одне монографічне дослідження з такою же назвою - робота В.Б. Малиніна. В Україні масштабні розробки проблем причинного зв'язку не проводилися, хоча окремих статей, а також розділів у працях, присвячених більш загальним питанням, багато. У них можна знайти різне тлумачення проблем причинного зв'язку і його визначення.
Усе сказане і викликало інтерес автора до причинного зв'язку, спонукало продовжити його комплексне дослідження. Аналіз причинного зв'язку ґрунтувався на вивченні не тільки літератури з кримінального права, але й декількох сотень філософських джерел. У процесі зіставлення різних точок зору виявлялися найбільш прийнятні у плані логічного взаємоузгодження, переконливості, доступності сприйняття судження. У сферу осмислення, крім філософських, потрапляли матеріали із загального наукознавства, соціології, кримінології, психології, мовознавства, теорії інформації. Використовувалися також досягнення деяких природничих наук, що містять певні філософські узагальнення. Всі дані піддавалися аналізу стосовно проблем, що постають перед наукою кримінального права і практикою застосування кримінального закону. Дослідження базується на загальнотеоретичному принципі, відповідно до якого збільшення філософської насиченості юридичних конструкцій служить дієвим засобом підвищення ефективності пошуків у галузі права, їх соціальної результативності.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до плану науково-дослідних робіт кафедри кримінального права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого в рамках Державної комплексної програми “Актуальні проблеми кримінального і кримінально-виконавчого законодавства і системи попередження злочинності” (номер державної реєстрації 0186.0.070883).
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є проведення всебічного юридичного аналізу причинного зв'язку як ознаки об'єктивної сторони складу злочину на базі комплексного вивчення його як загальнонаукової, філософської категорії в умовах оновленої філософії, вільної від ідеологічних установок. Поставленій меті відповідають наступні завдання:
- виявити ознаки причинного зв'язку в онтологічному і гносеологічному аспекті та запропонувати визначення причинного зв'язку, яке б відповідало такому підходу, а також алгоритм його встановлення;
- проаналізувати наявні в науці кримінального права теорії причинного зв'язку в розрізі їх відповідності задачам кримінального закону, принципам гуманізму і справедливості;
- виходячи із сучасних філософських уявлень, розкрити зміст понять “випадкова”, “статистична”, “цільова”, “інформаційна” причинність, “опосередкований” причинний зв'язок;
- продовжити розробку положень стосовно заподіюючих потенцій бездіяльності;
- проаналізувати інститут співучасті в аспекті наявності причинного зв'язку між діями співучасників злочину, а також між діями другорядних співучасників і результатом, спричиненим виконавцем;
- уточнити місце причинного зв'язку в системі ознак об'єктивної сторони складу злочину.
Об'єктом дослідження служить поняття причинно-наслідкового зв'язку як невід'ємної ознаки матеріальних складів злочину.
Предметом є чинне кримінальне законодавство України й інших країн, конкретні статті Особливої частини КК, об'єктивна сторона яких містить вказівку на настання тих чи інших наслідків, тобто складів, що передбачають наявність причинного зв'язку між учиненим діянням і настанням певної шкоди; теорії причинного зв'язку в кримінальному праві і філософії; погляди на причинний зв'язок наукознавців і представників природничих наук.
Методи дослідження обрані, виходячи з поставлених у роботі цілей і задач, з урахуванням об'єкта і предмета. Діалектичний підхід як загальнонауковий, наскрізний метод виявився у тому, що уявлення про причинно-наслідковий зв'язок досліджувалися у їх розвитку, тісній переплетеності з проблемами детермінізму загалом й інших, непричинних зв'язків, зокрема. Проблеми причинного зв'язку у кримінальному праві розглядалися не ізольовано від питань, котрі постають перед іншими сферами знань, а в їх нерозривній єдності, взаємодоповненні. Активно використовувалися парні філософські категорії: “причина-наслідок”, “явище-сутність”, “необхідність-випадковість”, “неминучість-імовірність”, “простір-час” та інші. Метод структурно-системного аналізу, а також формально-логічний, використовувалися для виявлення місця причинного зв'язку в системі ознак об'єктивної сторони злочину з матеріальним складом. За допомогою формально-юридичного методу з'ясовувалася логіка законодавця, закладена в конкретних правових нормах. Історико-лінгвістичний метод дав можливість прослідкувати еволюцію категорії “причина” як результату розвитку мовних конструкцій, які виражають причинний зв'язок. Порівняльно-правовий метод сприяв виявленню різних підходів при конструюванні матеріальних складів у кримінальному законодавстві різних країн. Історико-правовий метод дозволив простежити розвиток уявлень про причинний зв'язок, відбитий у правовій матерії різних історичних періодів. Соціологічні методи слугували інструментом аналізу проблемних ситуацій, що виникають у процесі застосування кримінального закону. Метод лінгвістичної інтуїції, запропонований самим автором, використовувався для демонстрування нетрадиційних для кримінального права орієнтирів при з'ясуванні питання про наявність або відсутність причинного зв'язку між конкретними подіями.
Наукова новизна дисертаційної роботи полягає у тому, що вона є першим в Україні комплексним монографічним дослідженням причинного зв'язку як однієї з ознак об'єктивної сторони злочину. Уперше не тільки в Україні, але й у кримінально-правовій науці пострадянського простору аналіз причинного зв'язку як кримінально-правового явища зроблено на основі детального вивчення його як універсальної категорії у загальнонауковому, філософському розумінні. Шляхом порівняльного аналізу філософських та інших, у тому числі й наукознавчих, джерел виявлені найбільш прийнятні для кримінального права погляди. У дисертації констатується, що загальнонаукове трактування причинного зв'язку в сучасних умовах стало чіткішим. Уявлення про нього зазнали істотних змін, що не можуть ігноруватися наукою кримінального права. На відміну від багато в чому кон'юнктурного змішування детермінізму й причинності, характерного для філософії тоталітарного періоду, сучасна філософія проводить чітке розмежування цих категорій - детермінізм розглядає як поняття, котре відбиває все різноманіття зв'язків між явищами, за причинністю ж залишає набагато вужчу сферу. Причинність використовується для позначення винятково зв'язку генетичного, породжуючого. Кримінальне право повинне взяти на озброєння саме цю концепцію, оскільки вона, з погляду автора, відповідає інтересам гуманізму і справедливості. Інший підхід веде до ототожнення причин і умов, з чого виникає можливість притягнення особи до кримінальної відповідальності за діяння, доволі віддалено зв'язані з настанням певної шкоди. На жаль, така тенденція, що не відповідає сучасним філософським уявленням, простежується в багатьох останніх роботах з кримінального права. Науковою новизною, насамперед в аспекті кримінального права, характеризуються наступні положення дисертації.
1. Обґрунтовується висновок, що так звана “цільова причинність”, усупереч тенденції до визнання її суб'єктивною категорією, - це явище об'єктивне. Причинний зв'язок не перетворюється в явище суб'єктивного порядку через те, що людина цілеспрямовано створювала його, витончено “конструювала”. Причинний зв'язок як утілення ретельно продуманого, ідеально спланованого людиною розвитку подій усе одно залишається об'єктивним, як і той зв'язок, що залишився нею непоміченим. Таке трактування об'єктивного характеру причинного зв'язку, що відповідає загальнонауковим уявленням, дає підстави визнати безпідставною досить розповсюджену в кримінальному праві точку зору, нібито наявність прямого наміру завдати певної шкоди сама по собі здатна трансформувати один злочин в інший. Зокрема, що доведення до самогубства з прямим наміром є убивством, що ним є залишення в небезпеці, котре супроводжується бажанням смерті і т.п.
2. Ґрунтуючись на аналізі філософського розуміння необхідності, стверджується, що широко відома в науці кримінального права “теорія необхідного спричинення” - це та ж „адекватна теорія” причинного зв'язку, яка у радянський період зазнавала суворої критики за її “ідеалістичний суб'єктивізм”, і тому не могла застосовуватися у первісному вигляді, а тепер отримала нову назву і оперує оновленою термінологією.
3. Вперше в кримінально-правовій науці показники, що традиційно трактуються як ознаки причинного зв'язку (передування причини наслідку в часі, породження причиною наслідку), розглядаються в двох рівнях - онтологічному і гносеологічному. Онтологічною ознакою причинного зв'язку, на думку автора, є породження причиною слідства. “Необхідність” - це гносеологічна, пізнавальна ознака причинного зв'язку. Вона характеризує той шлях, яким людина дійде висновку про його наявність або відсутність. Необхідність - не суть причинного зв'язку, а результат пізнання великої кількості спричинюючих процесів. Необхідність не належить до конкретного, окремо узятого, причинного зв'язку, а характеризує висновки суб'єкта пізнання про причини подібних подій, засновані на масових спостереженнях. Це дослідна, емпірична категорія, категорія очікування певних подій на основі ймовірних уявлень, що характеризують міру перетворення можливості в дійсність.
Необхідність не має однозначної форми вияву, вона не тотожна неминучості, а здійснюється як головна тенденція, припускаючи досить високий ступінь імовірності настання подібних результатів в аналогічних випадках.
Часовий фактор - це теж гносеологічна характеристика причинного зв'язку. “Породження” містить у собі часову характеристику, саме по собі вказує напрямок часу від сьогодення до майбутнього. Тому включенням ознаки передування причини наслідку у визначення причинного зв'язку спотворюється основний зміст причинного відношення - спричинюючий, породжуючий характер причини. Спотворює його і думка, начебто наслідок може впливати на причину. Такий погляд не відповідає уявленням про незворотність часу. Встановлення того, що передбачувана причина передує в часі тій події, у якій вбачається її наслідок, - це передумова виявлення причинного зв'язку між явищами, які цікавлять дослідника. Але ознакою причинного зв'язку “передування причини наслідку” називати некоректно.
4. У дисертації показано, що ймовірний (статистичний) зв'язок між явищами взагалі, у тому числі й у кримінальному праві, не може бути визнано причинним. Статистичні закономірності виявляться не між парою досліджуваних ознак (причина - наслідок), а як тенденція, при масовому зіставленні подій. Тому встановлення певних зв'язків між явищами в статистичному плані зовсім не доводить наявності причинного зв'язку між конкретним учинком людини і передбачуваним наслідком. Конкретна подія відбувається не з тієї причини, що статистичними методами установлений високий ступінь імовірності її настання, а тому, що вона породжена, викликана цілком конкретною, а не деякою “усередненою” причиною.
5. Причинний зв'язок не може бути “випадковим”. “Випадковість” - це не суб'єктивна категорія попри те, як її часто тлумачать у науці кримінального права. Вона має онтологічний статус. З позицій сучасної філософії, випадковими визнаються явища, що у рамках обраної системи не залежать одне від одного. Випадково утворюються самі причини, що потім породжують наслідки. Ні випадковість, ні необхідність не відносяться до зв'язку конкретної причини з її наслідком.
6. Породжуючий характер спричинення - це і є те, що складає саму специфіку причинного зв'язку, відрізняє її від всіх інших видів зв'язків. Породження причиною наслідку є єдиною ознакою причинного зв'язку, яке відноситься до неї самої, - онтологічною ознакою. Ознаки “необхідності” і “передування причини наслідку в часі” мають значення для вирішення питання про наявність або відсутність причинного зв'язку як етапи установлення факту заподіяння, способів формування висновків про те, чи мало місце причинне відношення при конкретних обставинах. Указівка на “необхідність”, а також на передування причини наслідку нічого не додає до онтологічної характеристики причинного зв'язку, а тому є в її визначенні зайвою. На основі такого підходу причинний зв'язок може бути визначено як такий зв'язок між двома явищами, при якому одне з них породило інше.
7. Вперше в рамках кримінально-правового дослідження здійснено аналіз історико-мовознавчих даних про походження категорії “причина”. Він дозволяє стверджувати, що семантичне ядро причинності, яке зберігається з найдавніших часів аж до наших днів, - це “дія”. Категорія причинності випливає із самої сутності матерії - її активності. Терміном “породження” фіксуються активна (силова, енергетична) суть спричинення. Саме генетичний, виробляючий, дієвий моменти відбивають загальнонаукові категорії “причина”, “причинність”, “причинний зв'язок”. Як мовні засоби констатації причинного зв'язку сформувалися спеціальні граматичні конструкції, що відбивають його суть: “тому, що”; “через те, що”; “у силу того, що”; “унаслідок того, що”; “завдяки тому, що”; “так як”; “оскільки”; “спричинило”; “результат”.
8. Акцентовано увагу на тому, що багато труднощів застосування кримінального закону виникають з недостатньо уважного ставлення до трактування філософських категорій “причина” і “умова”. Тим часом - це принципово різні детермінуючі чинники. Умови, на відміну від причини, самі по собі не мають генетичної властивості, не здатні до породження, а служать тільки його фоновими обставинами, що сприяють або, навпаки, перешкоджають процесу продукування причиною наслідку. Автором показано, що деякі статті Кримінального кодексу України передбачають не заподіяння діянням особи певної шкоди, а її зумовлювання (ст. 197 “Порушення обов'язків щодо охорони майна”, ст. 264 “Недбале зберігання вогнепальної зброї чи бойових припасів”, ст. 287 “Випуск в експлуатацію технічно несправних транспортних засобів або інше порушення їх експлуатації” і ін.). Але в тексті цих статей використовується термінологія, що стосується причинного зв'язку (“заподіяло”, “спричинило”). Це ускладнює розуміння закону, змушує дослідників бачити різні “ланки причинного ланцюга” там, де насправді одна подія лише зумовила іншу. Розходження в санкціях статей, що передбачають однакові наслідки, прийнято пов'язувати з довжиною “причинного ланцюга”. При цьому дослідники посилаються на нібито беззаперечний принцип, що “причина причини є причина результату”.
9. Вед переч цьому, дисертантом запропоноване нове, котре базується на результатах досліджень комплексу наук, розуміння явища, яке прийнято називати “ланцюгом причин”. Виявлено дані, які свідчать, що як у природі, так і в суспільстві існують або дуже короткі, або так звані “монотонні” (типу лавинних процесів) причинні ланцюги. У цілому ж картина зв'язків постає як складне, об'ємне переплетіння взаємообумовлюючих явищ, а не одномірних, нескінченно довгих “причинних ланцюгів”. Автор наполягає, що причина причини далеко не завжди служить причиною результату. Відносно віддалені вузли того чи іншого процесу, котрий розвивається у просторі і в часі процесу - це умови, а не причини підсумкової події. В науці кримінального права причинні ланцюги іноді бачать там, де насправді потерпілий розглядається в різних орієнтуючих обставинах, у різних системах, що обираються відповідно до прагматичних міркувань.
10.Зусиллями автора одержала подальший розвиток аргументація проблеми причинного зв'язку при наявності особливих обставин на стороні потерпілого. Запропоновано вирішення її у новому ключі - виходячи з уявлень про лавинні процеси під кутом зору питання про “пускову причинність”. Стверджується, що так званий “поштовх” є причиною, а зовсім не “приводом” до стрімкого розвитку хворобливих процесів, результатом яких може бути смерть потерпілого.
11. По-новому поставлено питання про так звану “інформаційну причинність”. Показано, що інформація служить не причиною змін стану або поведінки людини, а всього лише носієм причини. Причина ж формується як результат взаємодії інформації зі свідомістю людини. Проблема інформаційної причинності тісно переплітається з проблемою свободи волі, що є іншою стороною питання про можливість вибору особою того чи іншого варіанта поведінки.
12. Автор доводить, що носієм причини може виступати не будь-яка інформація, а лише така, що викликає мимовільні реакції. Так, інформація трагічного або загрозливого характеру може послужити носієм причини переляку, шоку, що, у свою чергу, здатні стати причиною розладу здоров'я і навіть смерті. У всіх інших випадках має місце не інформаційна причинність, а інформаційне зумовлення. Причиною зміни поведінки людини служить прийняття нею рішення на основі вибору з якогось набору можливостей. Рішення завжди приймається в результаті аналізу якої-небудь інформації. Нею може бути і вплив інших осіб. Але інформація, від них отримана, не породжує певні дії з боку людини, котра її сприйняла, а тільки зумовлює їх. Винятком слід визнати вчинення певних дій у стані крайньої необхідності, а також вчинки осіб, що не досягли віку кримінальної відповідальності, або неосудних, виконані за дорученням (проханням, наказом) дорослої осудної особи. Визнання останньої виконавцем злочину одночасно означає і констатацію причинного, а не зумовлюючого зв'язку між його інформаційними діями і результатом поведінки того, кому вони були адресовані.
13. Доведено, що опосередкований причинний зв'язок завжди носить інформаційний характер. Запропоновано єдиний критерій його виділення - використання злочинцем чужої волі для досягнення власних цілей. Волю має тільки людина. Трактування опосередкованого причинного зв'язку при використанні злочинцем механізмів, тварин є некоректним і в силу відсутності єдиного критерію веде до визнання безпосереднього причинного зв'язку винятково при здійсненні злочину “голими руками”.
14. Аргументовано, що зв'язок між співучасниками злочину - це зумовлюючий, а не причинний, як це прийнято вважати в науці кримінального права, зв'язок. Він носить інформаційний характер. Причиною поведінки виконавця є його волевиявлення, прийняття і реалізація власного рішення в умовах вільного вибору. Отож небезпідставно можна стверджувати, що дії інших співучасників не породжують, не спричиняють результат, зроблений виконавцем, а служать однією з його умов.
15. З того, що при співучасті має місце не причинний, а зумовлюючий зв'язок, випливає однозначне тлумачення ознаки, що кваліфікує багато злочинів: “здійснення діяння за попередньою змовою групою осіб”. Ця ознака не характерна для співучасті з розподілом ролей.
16. В аспекті інформаційної причинності у дослідженні розглянуто питання про причинний зв'язок при бездіяльності. Доведено, що бездіяльність здатна бути носієм причини винятково як інформаційний сигнал. Сприйнята іншою особою, вона може виступати фактором, що травмує психіку, і викликати мимовільну реакцію організму, аж до загибелі. Крім того, бездіяльність може виконувати роль опосередкуючої ланки причинного зв'язку, коли її вплив здійснюється в обхід волі особи, яка перебуває у стані пробачливої помилки (типовий приклад - бездіяльність стрілочника, у результаті чого відбувається катастрофа поїзда, машиніст якого не підозрює, що веде потяг на зайняту колію). В інших випадках, коли бездіяльність не служить сигналом, що діє, минаючи етап ухвалення рішення, а є інформацією до роздумів (бездіяльність ревізора, сторожа і т.д.), має місце інший вид інформаційної детермінації - інформаційне зумовлювання.
17. Одержала додаткової аргументації з філософських і природничо-наукових позицій непопулярна в науці кримінального права точка зору, відповідно до якої бездіяльність-невтручання (якщо воно не носить інформаційного характеру) саме по собі, не супроводжуване діями, цілком позбавлена активного, виробляючого, енергетичного начала, а тому причиною яких-небудь змін служити не може. Підтверджуються погляди тих учених, котрі упевнені, що в цих випадках злочинець відповідає не за заподіяння шкоди, а за її незапобігання.
18. Доведено, що злочини, пов'язані з різного роду ненаданням допомоги, у силу відсутності причинного зв'язку між поведінкою злочинця і важким станом потерпілого, не є злочинами проти життя або здоров'я. Суспільна небезпека таких злочинів виявляється в посяганні на суспільні відносини, що забезпечують моральні підвалини суспільства, - такі загальнолюдські цінності як взаємодопомога і взаємовиручка людей.
19. Ставиться під сумнів типове для кримінального права тлумачення ознаки “поставлення в небезпеку”, від якого залежить кваліфікація відповідних злочинів у плані суб'єкта. Дисертант аргументує, що діями, які ставлять іншу людину в небезпеку, можуть бути визнані тільки дії, здійснені поза або в обхід її волі (насильство чи витончений обман). Лише такі дії можуть служити причиною (носієм причини, якщо вони інформаційні) небезпечного становища, що склалося. Стосовно до таких ситуацій автором запропоновані варіанти кваліфікації в залежності від стадії злочину і форми провини. В інших випадках (умовляння, пропозиції) потерпілий ставить себе в таке становище сам. А інформаційні дії особи, яка до цього схилила, лише обумовлюють рішення ризикнути. Тому людина, яка умовила іншу вчинити авантюру, а потім покинула її у біді, повинна відповідати не за “залишення в небезпеці”, як це прийнято вважати, а за статтею КК “Ненадання допомоги”.
20. Подальшого розвитку дістало твердження, що причинний зв'язок як явище сутнісного порядку, котре не має кількісних характеристик, ніколи і ніким не може бути формалізоване. Дисертант робить висновок, що пошуки формули причинного зв'язку взагалі, а значить і стосовно до потреб конкретних наук, - безперспективні.
21. Наголошено, що для встановлення причинного зв'язку можна використовувати положення будь-яких його теорій. Запропоновано алгоритм підходу до з'ясування питання, чи може певне діяння в принципі розглядатися як породжуючий чинник (чи передує передбачувана причина гіпотетичному наслідку, чи є дане діяння хоча б однією з умов його настання тощо). Фіксується увага на тому, що найчастіше ці етапи існують у свідомості особи, яка застосовує закон, у “згорнутому”, “інтуїтивному”, симультанному вигляді. Центральна ж проблема полягає в тому, щоб якимсь чином переконатися у породжуючому характері того явища, у якому передбачається причина негативної події.
22. Вперше в науці кримінального права пропонується вирішувати питання про породжуючий характер діяння за допомогою методу “лінгвістичної інтуїції”, котрий ґрунтується на колосальному досвіді пізнання причинного зв'язку, накопиченому людством. Цей досвід відбитий у вироблених тисячоліттями мовних конструкціях. Відповідно до методу лінгвістичної інтуїції насамперед необхідно сформулювати проблему у вигляді ряду аналогічних за змістом питальних пропозицій: “ Чи є вчинене діяння причиною даної події, шкоди?”; “Чи спричинена ця шкода вчиненим діянням?”; “Чи тому сталася ця подія, що було вчинене таке діяння?”. Висновкові про наявність причинного зв'язку відповідає судження: “Шкода наступила тому, що було вчинене це діяння”. Якщо така відповідь викликає інтуїтивне відторгнення, внутрішній протест, значить припущення про наявність причинного зв'язку можна вважати хибним. Це діяння лише створювало умови для настання шкоди, але не було його причиною.
23. На основі логіко-філософського аналізу парних філософських категорій зроблено висновок, що причинний зв'язок не має самостійного місця серед ознак об'єктивної сторони складу злочину. Вираз “діяння, наслідок і причинний зв'язок між ними”, що традиційно використовується для характеристики об'єктивної сторони злочину з матеріальним складом у науковій і навчальній літературі з кримінального права, - логічно небездоганний. Об'єктивна сторона відповідних складів описується з допомогою пари кореспондуючих ознак: “діяння” і “наслідок”. Причинний же зв'язок виступає як атрибут наслідку, оскільки таким може бути названа лише та подія, що перебуває з діянням у причинному зв'язку.
Практичне значення отриманих результатів полягає у тому, що положення дисертації можуть бути використані як теоретична основа для подальших наукових розробок проблем причинно-наслідкового зв'язку, для уточнення формулювань окремих статей Кримінального кодексу, при розв'язанні конкретних кримінальних справ, у навчальному процесі для викладання і вивчення навчальних курсів з дисциплін кримінального циклу, підготовки нових навчальних і навчально-методичних посібників, а також у науково-дослідній роботі студентів і для підвищення рівня юридичної підготовки працівників правоохоронних органів.
Апробація результатів дослідження. Результати дослідження оприлюднені, зокрема, на:
- Міжнародних науково-практичних конференціях:1.Серийные убийства и их предупреждение: юридический и психологический аспекты (Ростов-на-Дону, РЮИ МВД России, 1998). 2. Философия права как учебная и научная дисциплина (Ростов-на-Дону, РЮИ МВД России, 28-29 апреля 1999). 3. Методологічні проблеми правової науки (Харків, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, 13-14 грудня 2002 р.).
- Міжкафедральному методологічному семінарі кафедр кримінального циклу. Доповідь “Протиправність дії як однієї з ознак об'єктивної сторони складу злочину” - квітень 1999 р.
- Засіданнях кафедри: Доповіді “Причинний зв'язок як філософська проблема” - лютий 2000 р.; “Онтологічні і гносеологічні ознаки причинного зв'язку” - березень 2002 р.
- Наукове і практичне значення дисертаційного дослідження відображено в опублікованих рецензіях на нього:
1. Навроцький В.О. Свіжий погляд на давню проблему (Ярмыш Н.Н. Действие как признак объективной стороны преступления (проблемы психологической характеристики). - Х.: Основа,1999. - 84 с. // Право України, 2001. - №1. - С.154-155.
2.Аркуша Л.И., Долженков О.Ф., Погребний С.О. Інноваційна філософсько-правова концепція (Ярмыш Н.Н. Теоретические проблемы причинно-следственной связи в уголовном праве (философско-правовой анализ). - Х.: Право, 2003. - 512 с.) // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. - 2003. - №3. - С. 219-222.
3. Еременко А.М. Заметное явление в современном украинском правоведении (Ярмыш Н.Н. Теоретические проблемы причинно-следственной связи в уголовном праве (философско-правовой анализ). - Х.: Право, 2003. - 512 с.) // Вісник Луганської Академії внутрішніх справ МВС України імені 10-річчя незалежності України. - 2003. - Вип.3. - С. 207-214.
Публікації автора. Результати дисертаційного дослідження викладені в 27 публікаціях, з яких: одна монографія, одна наукова брошура, 21 стаття у фахових виданнях України, 1 стаття в неспеціалізованому виданні, тези в матеріалах трьох міжнародних конференцій.
Структура й обсяг дисертації. Монографія складається зі вступу, 11 розділів, поділених на 29 підрозділів, висновку, післямови, списку використаної літератури (662 найменування), анотацій. Загальний обсяг монографії складає 512 сторінок. З них основного тексту - 469 сторінок.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
кримінальний право співучасник наслідковий
У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, характеризується ступінь її розробленості, визначається методологічна база. Підкреслюється значимість досягнень у галузі філософії, логіки, психології, мовознавства й інших наук для з'ясування проблем, що виникають при тлумаченні причинного зв'язку як однієї з ознак об'єктивної сторони злочину в науці кримінального права, для встановлення причинного зв'язку між діянням і шкодою, що мала місце, при розв'язанні кримінальних справ.
Розділ I “Співвідношення детермінізму і причинності” має два підрозділи, перший з яких присвячено аналізу філософських позицій. Автор показує, що питання про співвідношення аналізованих понять було досить заплутане у філософській літературі радянського періоду. У словниках і довідниках, призначених для “народного всеобучу”, детермінізм і причинність фактично ототожнювалися. Є підстави вважати, що тим самим тоталітарна система намагалася насадити “історичний фаталізм”, переконати людей, що усе у світі відбувається строго за необхідністю, а тому існуючий устрій є закономірний результат усього попереднього історичного розвитку, і ніякий інший варіант навіть теоретично не міг бути
У підрозділі “Непричинна детермінація” автор доходить висновку, що на сучасному етапі розвитку науки, всупереч думці деяких правників, у філософії, практично загальноприйнятою є точка зору, відповідно до якої детермінізм і причинність - зовсім не співпадаючі поняття. Детермінація - поняття ширше, ніж заподіяння. Крім причинного зв'язку, детермінація містить у собі зв'язки зумовлення, функціональні, зв'язки станів і багато інших, які виявляються в міру розвитку наук. Детермінізм - це категорія, що виражає будь-яку зумовленість явищ, предметів, процесів, усі види зв'язків між ними. Причинність же - категорія, призначена для того, щоб виражати винятково причинно-наслідкові відношення.
Розділ II “Співвідношення понять “причинність”, “причина”, “причинний зв'язок” містить у собі чотири підрозділи. У першому з них - “Причинність як основний принцип” - показано, що поняття причинності має два взаємопроникаючі аспекти. Насамперед цим терміном позначається основний загальнонауковий принцип. Сутність його полягає у тому, що немає таких предметів, явищ, процесів, які б не мали причини свого виникнення, зміни або зникнення. У цьому сенсі причинність виступає як загальний орієнтир пізнавальної діяльності. Однак те, що кожне явище має свою причину, аж ніяк не означає, що два будь-яких, довільно вихоплених із загального зв'язку явища неодмінно перебувають між собою у причинному зв'язку. Нічого подібного принцип причинності не припускає, саме тому він і є лише окремим випадком принципу детермінізму. Донедавна суть принципу причинності тлумачили ще й таким чином, що однакові причини при аналогічних умовах спричиняють однакові наслідки. Проте можна констатувати, що цей ракурс принципу причинності все частіше ставлять під сумнів, оскільки доведено, що у світі немає і навіть теоретично не може бути нічого однакового.
Далі автор зосереджується на аналізі причинності як генетичного зв'язку явищ. Показано, що термін “причинність” широко використовують і в іншому значенні - для позначення процесу заподіяння, для констатації причинного зв'язку між певними подіями, явищами, фактами. Саме цей аспект причинності має значення для кримінального права.
У підрозділі “Причинний або причинно-наслідковий зв'язок” показано, що причинно-наслідковий зв'язок цілком припустимо скорочено називати “причинним”, як це робить багато філософів і переважна більшість юристів. Обидва терміни мають повноцінне право на існування.
Завершується розділ аналізом співвідношення понять “причинний зв'язок”, “причинна залежність”, “причинне відношення”. Підкреслюється, що немає помилки й у тому, що замість терміна “причинний зв'язок” уживаються: “причинна залежність”, “причинне відношення”, оскільки останнє поняття - найбільш широке з них, а видові поняття можна визначати через приналежність до певного роду. Усі ці терміни виражають ту саму суть: констатують, що об'єктивно мав місце процес заподіяння. Вираз: “між цими подіями існує причинний зв'язок”, рівнозначний твердженню про те, що одна з них є причиною другої, і ніяких інших зв'язків між парою досліджуваних подій, крім причинних, не передбачає.
Спеціальний розділ (III-й) у роботі присвячено висвітленню об'єктивного характеру причинного зв'язку.
Оскільки тлумачення об'єктивного характеру причинного зв'язку в науці кримінального права неоднозначне, автор уточнює зміст об'єктивності з філософських позицій. Зміст об'єктивності причинного зв'язку полягає в тому, що він існує незалежно від того, що думає про нього людина, і навіть від того - чи знає вона про нього взагалі.
Кримінальне право як причиною цікавиться лише певною поведінкою людини (дією чи бездіяльністю). Стосовно до задач цієї науки причинний зв'язок об'єктивний у тому сенсі, що він існує незалежно від того, чи робила людина певні вчинки спеціально, щоб домогтися певного результату, тобто свідомо, цілеспрямовано створювала причинний зв'язок, чи ж заподіяння якоїсь шкоди стало побічним або навіть зовсім непередбачуваним результатом її поведінки. Причинний зв'язок як втілення ретельно продуманого, ідеально спланованого людиною розвитку подій все одно залишається об'єктивним, як і той зв'язок, що залишився нею непоміченим. Сама по собі наявність певної мети як явища суб'єктивної сторони, не підкріпленої діями, які об'єктивно заподіюють якусь шкоду, нічого не змінює в об'єктивній стороні злочину, а значить і в його кваліфікації. Тому, з погляду автора і всупереч досить розповсюдженій в науці кримінального права думці, доведення до самогубства з прямим умислом залишається таким, а зовсім не перетворюється в убивство, навіть якщо злочинець бажав, щоб потерпілий наклав на себе руки.
Одне з ключових місць у роботі займає розділ IV “Породження як ознака причинного зв'язку”, який складається з п'яти підрозділів.
Ґрунтуючись на даних філософії, логіки, мовознавства автор показує, що поняття “причина” за походженням і суттю означає активність, дію. Специфіка причинного зв'язку полягає у породженні нових явищ. Саме момент активності відбивають філософські категорії “причина”, “причинність”, “причинний зв'язок”.
Специфікою філософської термінології є те, що вона, як ніяка інша наукова термінологія, формується з лексики звичайної мови. Те, що у філософії називають буденною мовою, є мовою здорового глузду. Усвідомлення первісного значення категорії має концептуальну значимість. Тому з'ясування змісту поняття причинного зв'язку вимагає аналізу його витоків у повсякденному мисленні і практичній діяльності.
Далі автор переходить до аналізу історико-мовознавчих даних про походження категорії причинності. Лінгвістичні дослідження дозволяють стверджувати, що семантичним ядром причинності, яке зберігається протягом усього становлення цієї категорії аж до наших днів, є “дія”. Цей стрижневий смисл відбито в історії мови. Категорія причинності випливає із самої сутності матерії - її активності. Пізнання причини дає відповідь на питання про джерело руху, зміни речі.
На підставі мовознавчого аналізу співвідношення термінів “причина” і “вина” автором висуваються заперечення проти ототожнення цих понять, що подекуди зустрічаються у дослідженнях із кримінального права. Таке тлумачення є архаїчним і веде до відмови від визнання складу злочину як єдиної підстави кримінальної відповідальності.
Як найважливіші категорії людського пізнання причинно-наслідкові зв'язки відбилися в правилах побудови речення, у спеціальних граматичних показниках причинно-наслідкових відношень - причинних прийменників і причинних сполучників: “тому, що”; “через те, що”; “у силу того, що”; “унаслідок того, що”; “завдяки тому, що”; “тому що”; “оскільки”; “спричинило”; “результат”. Показник причинності виникає як відповідь на питання: чому? - тому що...Дослідження причинного зв'язку починається з постановки питання, його формулювання. Очевидно, що успіх тут багато в чому залежить від того, наскільки чітко і коректно це буде зроблено.
У заключній частині розділу автор розглядає активність как атрибут спричинення. Оскільки мова - це справжня квінтесенція людського досвіду, немає сумнівів у тому, що слову можна вірити. А значить, немає підстав сумніватися й у тому, що сама суть процесу спричинення полягає в активному (перетворюючому, виробляючому, викликаючому, породжуючому) характері причини.
У розділі V дисертації розглядаються гносеологічні й онтологічні ознаки причинного зв'язку.
У багатьох джерелах причинний зв'язок визначають як такий зв'язок між явищами, при якому причина передує наслідку в часі і з необхідністю породжує його. Таким чином, в один ряд ставляться породження причиною наслідку, передування причини наслідку в часі і необхідний характер причинного зв'язку.
Автор монографії вважає, що причинний зв'язок може бути охарактеризований у двох рівнях - онтологічному і гносеологічному. Онтологічний рівень пізнання - це виявлення об'єктивної суті досліджуваного явища; гносеологічний - практичні прийоми, способи, шляхи її пізнання (емпіричний аспект), з використанням для цієї мети логіко-теоретичного інструментарію (логічний аспект). В онтологічному аспекті пізнання причинного зв'язку прагне одержати відповідь на питання: що він становить собою за природою, сам по собі, у чому його об'єктивна сутність? Онтологічною ознакою причинного зв'язку є ознака породження причиною наслідку. Гносеологічний аспект показує, як людина встановлює причинний зв'язок. Використання в цьому процесі вже сформованих понять і категорій складає логічний рівень її осягнення.
“Необхідність” - це гносеологічна, пізнавальна ознака причинного зв'язку. Вона характеризує той шлях, яким людина дійде висновку про його наявність або відсутність. Тут стають у пригоді досвід, накопичені знання про стійку повторюваність, регулярність, закономірності певних явищ. Необхідність - не суть причинного зв'язку, а результат пізнання великої кількості спричинюючих процесів. Вона не відноситься до конкретного, окремо узятого причинного зв'язку, а характеризує висновки суб'єкта, засновані на масових спостереженнях.
У переважній більшості випадків, коли людина робить висновок про наявність причинного зв'язку між певними подіями, це відбувається миттєво, на рівні інтуїції, якою виступає весь життєвий досвід, накопичені уявлення про те, що звичайно відбувається в аналогічних випадках, тобто знання певних закономірностей. Ознака необхідності використовується миттєво, “автоматично”. Це відбувається у випадках типових, звичних, простих і наочних. Оскільки цей процес здійснюється симультанно, без продуманого, поетапного аналізу, то про використання цієї ознаки можна говорити з певною часткою умовності - вона просто “незримо” присутня у свідомості. Тому ця ознака є лише попереднім орієнтиром у встановленні конкретного причинного зв'язку, і в цьому значенні вирішальної ролі в оцінці заподіючого характеру певного явища грати не здатна.
З позицій широко відомої в науці кримінального права теорії необхідного спричинення А.А. Піонтковського, “необхідний” причинний зв'язок має місце лише в тих випадках, коли діяння породжує наслідок із внутрішньо властивою йому необхідністю - наслідок у даній обстановці був реально можливим, наступив від здійснення цих дій закономірно. Такий алгоритм виявлення причинного зв'язку, на думку автора, становить замкнуте коло. Реальна можливість і є судження про високий ступінь імовірності. А саме це судження виступає як результат виявлення закономірності, типової повторюваності явищ. “Реальна можливість” відбиває ту ж саму обставину, що й “закономірність”, через яку і розкривають необхідність. Людина вважає, що яке-небудь явище реально можливе лише тоді, коли вона знає, як розвиваються події в переважній більшості подібних випадків (це і є закономірність), а тому в неї є підстави з високим ступенем імовірності очікувати чогось подібного в кожному схожому випадку. Те, у чому прихильники “необхідного причинного зв'язку” бачать внутрішню сутність спричинення, відноситься не до самого явища, а до способів його пізнання.
Суть “адекватної теорії”, що ще донедавна зазнавала суворої критики за її “суб'єктивізм”, полягає у розв'язанні питання про наявність або відсутність причинного зв'язку між дією людини і тією шкодою, яка їй ставиться у вину, на основі узагальненого досвіду - судження про те, чи можуть узагалі такі вчинки викликати такий результат. Але саме на підставі досвіду, узагальнення, типізації явищ людина й одержує уявлення про причинний зв'язок. “Необхідність”, що розкривається через “реальну можливість”, і “адекватність” як типовість - ось характеристики закономірності, що з'ясовується через досвід, є результатом спостереження за аналогічними, подібними явищами.
Дисертант переконаний, що адекватна теорія і теорія необхідного спричинення - це те саме. Ніякого іншого способу проникнути у внутрішню суть явищ, крім як узагальнення свого і чужого досвіду, просто не існує. Це і свідчить про те, що “необхідність” є пізнавальна, гносеологічна ознака причинного зв'язку.
Про ознаку необхідності говорять і в іншому аспекті - як про антипод випадковості. Більшість людей схильні тлумачити випадковість як невизначеність, як обмеженість пізнавальних можливостей людини. Такий погляд, безсумнівно, містить раціональні моменти - відбиває дійсно існуючі обставини. Одначе випадковість не позбавлена й онтологічного статусу - має місце об'єктивно, безвідносно до глибини людських знань.
Найбільш переконливим бачиться автору філософське тлумачення випадкових явищ як таких, котрі в рамках певної системи не залежать одне від одного. Вони не тільки не породжують, але і жодним іншим чином одне на друге не впливають. Говорити про випадки можна, тільки характеризуючи певну систему подій. Необхідність - це й у плані зіставлення її з випадковістю - досвідна, емпірична, гносеологічна категорія, категорія очікування певних подій на основі ймовірнісних уявлень. Вона виявляє себе у значній кількості одиничних явищ.
Випадкове також існує зовсім не у сфері відносин причин і наслідків. Випадковість завжди виступає як елемент безлічі. Усяке ж одиничне явище, розглянуте як структурна одиниця певної сукупності однорідних явищ, у яку подумки включає його пізнаючий суб'єкт, випадкове в тому сенсі, що з іншими такими одиницями не зв'язане, від них не залежить, не говорячи вже про те, що ними не породжується. Тому, визначаючи походження, спричинення якимось явищем конкретної події, безглуздо включати у визначення вказівку і на випадковість.
Отже, твердження про те, що конкретна причина може бути зв'язана зі своїм наслідком випадково, становить собою алогізм. Відповідно, те ж відноситься і до виразу “випадковий причинний зв'язок”. Він містить у собі глибоку внутрішню суперечність ще й тому, що будь-який зв'язок, у тому числі і причинний, визначається через “залежність”, а основною характеристикою випадковості виступає, навпаки, незалежність. Випадково, тобто незалежно від аналогічних явищ, утворюються самі причини. Після того, як причина сформувалася, вона породжує наслідок.
Автор відстоює думку, що ні випадковість, ні необхідність використовуватися для визначення причинного зв'язку як онтологічної категорії не можуть. До зв'язків між конкретною причиною і її наслідком відношення вони не мають. Одне з цих понять (випадковість) належить до процесу утворення самих причин, інше (необхідність) - служить способом формування уявлень про причинність.
...Подобные документы
Поняття та характеристика інституту співучасті у вчиненні злочину у кримінальному праві, його форми. Підвищена суспільна небезпека злочинів, вчинених спільно декількома особами. Види співучасників у кримінальному праві України, Франції, Англії та США.
реферат [46,6 K], добавлен 14.01.2011Розуміння причинного зв'язку як філософської категорії. Причинний зв'язок - обов'язкова ознака об'єктивної сторони злочину з матеріальним складом. Кваліфікація злочинів з матеріальним складом. Правила встановлення причинного зв'язку.
курсовая работа [29,7 K], добавлен 19.02.2003Взаємодія вини і причинного зв'язку в кримінальному праві. Юридичні і фактичні помилки та їх кримінально-правове значення. Причинний зв'язок між діянням і наслідком. Суб'єктивна сторона та основні ознаки вини. Відмінність прямого і непрямого умислу.
реферат [27,7 K], добавлен 06.11.2009Еволюція теоретичного визначення поняття та сутності заходів безпеки в кримінально-правовій доктрині. Співвідношення заходів безпеки з покаранням, заходами соціального захисту та профілактики. Аналіз положень кримінального законодавства зарубіжних країн.
автореферат [55,2 K], добавлен 10.04.2009Роль та функції вини в німецькому кримінальному праві. Провина як ознака злочину. Нормативність розуміння провини. Поняття вини та її елементи. Законодавча регламентація інституту вини та форми вини в кримінально-правовому законодавстві Німеччини.
контрольная работа [27,8 K], добавлен 11.01.2011Розкриття стадій вчинення злочину за сучасних умов розвитку кримінального права в Україні. Суспільні відносини, які виникають при встановленні стадій вчинення злочину. Стадії вчинення умисного злочину. Добровільна відмова при незакінченому злочині.
курсовая работа [47,9 K], добавлен 31.01.2008Філософське поняття причинного зв'язку. Його сутність та поняття в кримінальному праві. Вплив причинного зв'язку на кваліфікацію злочинів. Його значення для призначення покарання і його вплив на розмір призначеного покарання. Основні елементи причинності.
курсовая работа [42,0 K], добавлен 26.08.2014Дії закону про кримінальну відповідальність у часі. Порівняння ст. 80-3 КК України 1960 р. і ст. 210 діючого КК. Об'єктивна і суб'єктивна сторона і ознаки злочину. Зв'язок між суспільно небезпечними діянням і наслідками. Зміст, ступінь і форми вини.
контрольная работа [14,3 K], добавлен 27.01.2011Поняття причинного зв'язку. Філософське поняття причинного зв'язку. Кримінально-правове значення причинного зв'язку. Вплив причинного зв'язку на кваліфікацію злочинів. Значення причинного зв'язку для призначення покарання.
реферат [53,6 K], добавлен 22.09.2007Аналіз і характеристика поняття "суддівський розсуд" у кримінальному праві, що є правозастосовною інтелектуально-вольовою діяльністю судді, яка є передбаченою законодавством мірою свободи вибору одного з варіантів рішення в кримінальному провадженні.
статья [22,7 K], добавлен 17.08.2017Поняття й ознаки суб'єктивної сторони складу злочину та форми вини як обов'язкової ознаки складу злочину. Вина у формі умислу та у формі необережності, змішана (подвійна) форма вини. Визначення вини за кримінальним законодавством Німеччини та Франції.
курсовая работа [38,5 K], добавлен 14.08.2010Суспільні відносини, що з'являються в процесі застосування інституту звільнення від покарання. Аналіз та дослідження порядоку і умов застосування інституту звільнення від покарання та його відбування за сучасних умов розвитку кримінального права України.
курсовая работа [44,0 K], добавлен 16.05.2008Кримінально-процесуальний закон: територіальна дія, ознаки, форма, завдання. Чинність закону в часі, просторі і щодо осіб. Стадії кримінального процесу. Сучасні проблеми застосування кримінально-процесуального законодавства, основні шляхи їх розв'язання.
реферат [34,0 K], добавлен 29.11.2013Історичний розвиток кримінального законодавства і його головні джерела. Злочин і суміжні з ним інститути за кримінальним законодавством України та федеральним кримінальним законодавством Сполучених Штатів Америки. Нормативно-правове регулювання покарань.
диссертация [861,7 K], добавлен 23.03.2019Поняття терористичного акту в кримінальному праві, правовий аналіз передумов виникнення загрози тероризму в Україні. Сучасне розуміння понять терору, тероризму та терористичного акту в правовій системі. Особливо кваліфікуючі ознаки терористичного акту.
дипломная работа [95,4 K], добавлен 09.10.2010Характеристика змісту державного управління в аграрному секторі і його взаємозв’язку із правом. Здійснення державно-правового регулювання сільського господарства. Аналіз правового регулювання підтримки і розвитку з боку держави в аграрних правовідносинах.
курсовая работа [39,9 K], добавлен 19.08.2010Дослідження категорії "адміністративне провадження", її поняття, значення й роль в адміністративному процесуальному праві України. Аналіз низки наукових підходів щодо визначення обсягу категорії "адміністративне провадження", її правова природа.
статья [19,9 K], добавлен 14.08.2017Поняття та ознаки суб’єкту злочину. Спеціальний суб’єкт злочину. Види (класифікація) суб’єктів злочину. Осудність як необхідна умова кримінальної відповідальності. Проблема зменшення осудності у кримінальному праві. Специфіка злочинних дій особи.
курсовая работа [37,0 K], добавлен 17.10.2011Теоретичні питання щодо процесуального статусу підозрюваного і обвинуваченого як суб’єктів права на захист в кримінальному процесі та аналіз практики їх реалізації у кримінальному судочинстві України. Визначення шляхів удосконалення даної проблеми.
курсовая работа [33,6 K], добавлен 28.03.2011Засудження "за колоски" як прояв сталінської репресивної політики на селі. Результати впровадження "Закону про 5 колосків", його передісторія та особливості застосування. Витяги з "Закону про 5 колосків", проведення його історико-правового аналізу.
контрольная работа [40,1 K], добавлен 29.10.2014
