кандидата юридичних наук

Харків - 2003р.

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Харківському державному педагогічному університеті ім. Г.С. Сковороди Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор юридичних наук, професор, Заслужений діяч науки і техніки України Процевський Олександр Іванович, Харківський державний педагогічний університет ім. Г.С. Сковороди, завідуючий кафедрою цивільно-правових дисциплін.

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, доцент Пилипенко Пилип Данилович, Львівський національний університет ім. Івана Франка, завідуючий кафедрою трудового, аграрного та екологічного права;

кандидат юридичних наук, доцент Жернаков Володимир Володимирович, Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого, завідуючий кафедрою трудового права.

Провідна установа: Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, кафедра трудового, земельного та екологічного права, Міністерство освіти і науки України (м. Київ).

Захист відбудеться “6” червня 2003 року о “13.00” годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.700.02 Національного університету внутрішніх справ за адресою: 61080, м. Харків, проспект 50 річчя СРСР, 27.

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Національного університету внутрішніх справ за адресою: 61080, м. Харків, проспект 50 річчя СРСР, 27.

Автореферат розісланий “ 5 ” травня 2003 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Ю.І. Чалий

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Соціально-економічні перетворення, спрямовані на становлення ринкової економіки, потребують суттєвих змін механізму правового регулювання сучасних трудових правовідносин, у процесі реалізації яких постає життєве завдання - забезпечення цілості майна роботодавця, яке використовується у господарській діяльності.

Конституція України визнає власність важливою соціальною цінністю, охорона і захист якої складають одну з функцій держави. Серед правових засобів охорони власності роботодавця від протиправних діянь найманих працівників важливе місце належить заходам матеріальної відповідальності за трудовим правом. Норми інституту матеріальної відповідальності працівників, які формувалися в умовах адміністративно-командної системи, були зорієнтовані в основному на захист інтересів держави, охорону її власності. Перехід до ринкової економіки зумовив появу у правовому полі України великої кількості суб'єктів, заснованих на різних формах власності та у численних організаційно-правових формах діяльності. Їх існування потребує внесення змін до норм зазначеного правового інституту. Такі зміни мають відбуватися з огляду на гарантії прав найманих працівників, враховувати економічні інтереси роботодавців.

У правовому регулюванні трудових і тісно пов'язаних із ними відносин відбувається звуження сфери централізованого й відповідно розширення сфери договірного регулювання. Зокрема, розширено повноваження сторін колективних договорів та угод у регулюванні трудових і соціально-економічних відносин, встановлено порядок та умови укладення контракту як особливого виду трудового договору, в якому сторони можуть передбачати і взаємну матеріальну відповідальність.

Існування в трудовому праві договорів про повну матеріальну відповідальність за радянських часів, коли існувала переважно державна власність, виступало майже безумовною гарантією збереження власності державних підприємств, відшкодування заподіяної шкоди працівниками у повному розмірі без реального встановлення причин шкоди та істинних винуватців її виникнення. На сьогодні таке становище є неприпустимим. Договори про повну матеріальну відповідальність мають набути форми добровільної угоди сторін, за допомогою якої роботодавець і працівник, з урахуванням умов праці та господарської діяльності, можуть встановлювати взаємні права та обов'язки, спрямовані, перш за все, на забезпечення цілості майна роботодавця і захист інтересів працівника, а потім - на відшкодування заподіяної шкоди. Такі договори мають стати дієвим засобом охорони права власності роботодавця в умовах ринкової економіки.

Значний внесок у дослідження проблем матеріальної відповідальності працівників за трудовим правом належить представникам радянської та сучасної української правової науки: О.А. Абрамовій, М.Й. Бару, Є.С. Бєлінському, В.С. Венедиктову, В.Я. Гоцу, М.І. Данченку, С.С. Каринському, Є.О. Кльонову, Л.І. Лазор, В.Г. Малову, П.Д. Пилипенку, Ю.М. Полєтаєву, В.І. Прокопенку, О.І. Процевському, В.М. Скобєлкіну, П.Р. Ставиському, Л.О. Сироватській, Н.М. Хуторян, Г.І. Чанишевій, Б.О. Шеломову та ін.

Важливі питання теорії юридичної відповідальності були предметом уваги представників загальної теорії права: С.С. Алексєєва, Б.Т. Базилєва, С.М. Братуся, О.С. Йоффе, О.Е. Лейста, М.С. Малеїна, І.С. Самощенка, О.Ф. Скакун, М.Х. Фарукшина, Р.О. Халфіної та ін.

Проблемам договору як регулятора суспільних відносин та договірної відповідальності в цивільному праві присвячені праці Б.С. Антимонова, М.І. Брагінського, В.В. Вітрянського, Ф.І. Гавзе, О.В. Дзери, П.Д. Камінської, Н.С. Кузнєцової, М.І. Кулагіна, Л.А. Лунца, І.Б. Новицького та ін. Договори про повну індивідуальну та колективну (бригадну) матеріальну відповідальність були предметом спеціальних досліджень В.Г. Вакуленко і Є.М. Стрельнікової.

Сукупність праць вказаних авторів являє собою добротне наукове підґрунтя для дослідження питань, які до цього часу в сучасній науці трудового права України ще не піддавалися ґрунтовному аналізу, а саме: щодо суті і значення договірної матеріальної відповідальності працівників, поняття та специфічних ознак договорів про повну матеріальну відповідальність, сторін, предмету і змісту таких договорів у ринкових умовах, особливостей порядку їх укладання та реалізації тощо.

Підготовка проекту нового Трудового кодексу України, необхідність вдосконалення чинних нормативно-правових актів і усунення недоліків у практиці укладення договорів про повну матеріальну відповідальність, контрактів потребують комплексного наукового дослідження вищезазначених проблем, що й обумовило вибір теми дисертації.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тематика дослідження пов'язана з пріоритетними напрямами розвитку науки і техніки на період до 2006 року, встановленими Законом України “Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки” від 11.07.2001 р. Дисертація виконана відповідно до планів наукових досліджень кафедри цивільно-правових дисциплін Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди в рамках державної наукової програми “Правові засади розбудови державності”, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 24.12.2001 р. № 1716 “Про затвердження переліку державних наукових і науково-технічних програм з пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки на 2002-2006 роки”.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є проведення комплексного дослідження правових проблем договірної матеріальної відповідальності працівників як виду матеріальної відповідальності в трудовому праві, а також вироблення на цій основі теоретичних засад правового регулювання договірної матеріальної відповідальності працівників і практичних рекомендацій щодо удосконалення трудового законодавства й правозастосовчої практики.

Виходячи з поставленої мети, автором окреслено наступні завдання:

проаналізувати правову природу і специфічні ознаки матеріальної відповідальності працівників як правового стану, з'ясувати її місце в системі юридичної відповідальності;

окреслити нові підходи до визначення підстав і умов матеріальної відповідальності працівників;

обґрунтувати існування в трудовому праві договірної матеріальної відповідальності працівників, з'ясувати її значення в умовах ринкових відносин;

дослідити договір про повну матеріальну відповідальність як окрему юридичну підставу матеріальної відповідальності працівників і як правовий засіб регулювання певних правовідносин;

виявити особливості матеріальної відповідальності працівників, передбаченої контрактом;

визначити коло суб'єктів договорів про повну матеріальну відповідальність і проаналізувати їх правове становище, дослідити порядок укладання таких договорів, з'ясувати їх зміст;

класифікувати випадки порушення договорів про повну матеріальну відповідальність та виявити наслідки таких порушень;

удосконалити порядок визначення розміру заподіяної шкоди та порядок її відшкодування винними працівниками;

виробити та обґрунтувати пропозиції щодо удосконалення законодавства України у сфері матеріальної відповідальності працівників.

Об'єктом дисертаційного дослідження є правове регулювання відносин матеріальної відповідальності працівників в умовах переходу до ринкової економіки.

Предметом дослідження є нормативні положення Конституції України, Кодексу законів про працю України та інших нормативно-правових актів, що стосуються питань договірної матеріальної відповідальності працівників. Аналізуються постанови Пленуму Верховного Суду України, окремі правові акти зарубіжних країн.

Методи дослідження. Дисертаційне дослідження базується на методах наукового пізнання, основу яких складає загальнонауковий діалектичний метод. Правова природа і специфічні риси матеріальної відповідальності працівників досліджувалися за допомогою методу системного аналізу та порівняльно-правового методу. Системно-структурний метод застосовано для виокремлення елементів складу трудового майнового правопорушення. Вивчення договору про повну матеріальну відповідальність та обґрунтування існування в трудовому праві договірної матеріальної відповідальності проводилося за допомогою формально-логічного та порівняльно-правового методів наукового пізнання. Використання структурно-функціонального, формально-логічного та історико-правового методів дало змогу визначити коло суб'єктів договорів про матеріальну відповідальність та проаналізувати їх правове становище, дослідити порядок укладання договорів, їх зміст, розкрити особливості визначення розміру заподіяної шкоди та порядку її відшкодування.

Теоретичні висновки і практичні рекомендації базуються на вивченні наукової літератури, матеріалів енциклопедичного характеру, нормативного матеріалу і практики використання законодавства, досвіду зарубіжних країн з питань матеріальної відповідальності працівників.

Емпіричну базу дослідження складають узагальнена автором судова практика, а також матеріали, отримані під час вивчення практики укладення договорів про повну матеріальну відповідальність, контрактів.

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є комплексним дослідженням теоретичних і практичних проблем матеріальної відповідальності працівників, що ґрунтується на договорі. Наукова новизна роботи полягає в тому, що вперше в сучасній науці трудового права України проведено всебічний аналіз правового регулювання відносин, які виникають під час укладання, зміни, припинення договорів про повну матеріальну відповідальність, а також правових наслідків порушення працівниками і роботодавцем своїх обов'язків за зазначеними договорами.

Відповідно до мети і завдань дослідження на захист виносяться наступні основні положення, які становлять наукову новизну роботи:

сформульовано поняття матеріальної відповідальності працівників у широкому смислі - як певного правового стану, а також у вузькому смислі - як обов'язку працівника відшкодувати заподіяну ним шкоду;

детально обґрунтовано положення про трудову природу матеріальної відповідальності працівників, яка обумовлена не просто існуванням, а процесом реалізації трудових правовідносин;

узагальнено специфічні риси матеріальної відповідальності працівників і встановлено, що вона реалізується в рамках окремих охоронних правовідносин, які повинні розглядатися як тісно пов'язані з трудовими правовідносинами і такі, що витікають з них;

запропоновано новий підхід до визначення підстав і умов матеріальної відповідальності працівників;

дістало подальшого розвитку визначення кола обставин, які виключають матеріальну відповідальність працівників;

запропонована нова класифікація матеріальної відповідальності працівників залежно від її юридичної підстави;

базуючись на принципі свободи договору, вперше досліджено договір про повну матеріальну відповідальність як юридичну підставу матеріальної відповідальності працівників і безпосередній регулятор певних правовідносин, запропоновано визначення такого договору;

уперше встановлено взаємообумовленість трудової функції працівника і договору про повну матеріальну відповідальність, проаналізовано специфічні властивості суб'єктів досліджуваних договорів і запропоновано увести в понятійний апарат науки трудового права поняття матеріально відповідальної особи та колективу (бригади) таких осіб;

удосконалено порядок укладання договорів про повну матеріальну відповідальність;

розроблено класифікацію порушень договорів про повну матеріальну відповідальність;

уперше розроблено методику визначення розміру заподіяної роботодавцю майнової шкоди, яка відповідає сучасним економічним умовам, враховує інтереси працівників і роботодавців;

дістало подальшого розвитку питання про порядок відшкодування шкоди, заподіяної порушенням договору про повну матеріальну відповідальність.

Практичне значення одержаних результатів. Одержані наукові результати розвивають і доповнюють ряд положень науки трудового права, деякі з них є новими і потребують більш глибокого дослідження. Але загалом вони сприятимуть подальшому розвитку науки трудового права України, можуть слугувати матеріалом для наступних наукових розробок і дискусій з проблем матеріальної відповідальності.

Узагальнення, висновки і пропозиції, які містяться в дисертації, можуть бути використані при викладанні курсу “Трудове право України”, підготовці відповідних навчальних посібників і підручників, довідкової та методичної літератури.

Результати дослідження можна використовувати в процесі удосконалення чинних та при підготовці нових нормативно-правових актів з питань правового регулювання матеріальної відповідальності працівників, зокрема нового Трудового кодексу України, Порядку укладення з працівниками договорів про повну індивідуальну і колективну (бригадну) матеріальну відповідальність, нового Переліку робіт, при виконанні яких з працівниками можуть укладатися письмові договори про повну індивідуальну і колективну (бригадну) матеріальну відповідальність, а також Типових форм договорів та інших нормативних актів. Це знайшло відображення у розроблених автором пропозиціях щодо внесення змін та доповнень до чинного законодавства, а також проектах нових нормативних актів, направлених у вигляді доповідних записок у Верховну Раду України, Міністерство праці та соціальної політики України. Запропоновані рекомендації сприятимуть вдосконаленню практики укладання договорів про повну матеріальну відповідальність.

Апробація результатів дисертації. Результати проведеного дослідження апробовані при обговоренні дисертації на кафедрі цивільно-правових дисциплін Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди. Основні положення дисертації доповідалися автором на наукових конференціях: III міській науково-практичній конференції “Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих вчених Харківщини” (м. Харків, січень 2000 р.); науково-практичній конференції “Державна служба і громадянин: реалізація конституційних прав, свобод та обов'язків” (м. Харків, лютий 2000 р.); Міжнародній науково-практичній конференції “Соціальні пріоритети ринку праці в умовах структурної модернізації економіки” (м. Київ, вересень 2000 р.); науково-теоретичній конференції “Проблеми реформування трудового і соціального законодавства України” (м. Харків, листопад 2002 р.).

Матеріали дисертації були використані при підготовці методичних рекомендацій і практичних завдань з дисципліни “Трудове право України” для студентів юридичного факультету Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди, а також використовуються автором при проведенні лекцій та семінарських занять.

Публікації. Основні положення дисертації висвітлені у шести наукових статтях, які опубліковані у фахових виданнях, та двох публікаціях у збірниках за матеріалами наукових конференцій.

Структура дисертації. Відповідно до мети та завдань дослідження дисертація складається зі вступу, трьох розділів, до складу яких входить дванадцять підрозділів, висновків, списку використаних джерел та трьох додатків. Повний обсяг дисертації становить 244 сторінки. Список використаних джерел займає 19 сторінок і містить 212 найменувань, додатки займають 31 сторінку.

матеріальний відповідальність договір

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми, розкривається стан наукової розробленості проблеми. Визначаються мета, завдання і предмет дослідження, наукова новизна та практичне значення одержаних результатів. Вказуються відомості про апробацію результатів дисертаційного дослідження і кількість наукових публікацій автора.

Розділ перший “Договірна матеріальна відповідальність працівників як вид юридичної відповідальності в трудовому праві” складається з п'яти підрозділів.

У підрозділі 1.1. “Соціально-правова природа юридичної відповідальності” автор, виходячи із соціальної природи юридичної відповідальності, об'єктивної і суб'єктивної передумов її існування, дослідив поняття і загальні ознаки даної правової категорії. Вивчається концепція позитивного і негативного аспектів соціальної відповідальності. Прояв обох аспектів у моральній відповідальності уявляється безперечним, стосовно ж юридичної відповідальності ставиться під сумнів існування її позитивного аспекту, оскільки недоцільно змішувати поняття юридичної відповідальності ані з почуттям морального обов'язку перед суспільством і державою, ані з юридичними обов'язками, які мають позитивний характер. Юридична відповідальність з позицій наслідків поведінки особи є негативною.

У роботі визначено нормативний характер юридичної відповідальності: вона завжди передбачена нормами права і виникає внаслідок їх порушення. Проведено аналіз зв'язку юридичної відповідальності з державно-правовим примусом і зроблено висновок, що заходи відповідальності (санкції), які передбачають несприятливі юридичні наслідки правопорушення, реалізуються або безпосередньо через державно-правовий примус, або побічно забезпечені можливістю його застосування.

Виходячи із загальнотеоретичних і філософських позицій, автор стверджує, що юридична відповідальність є правовим станом, у якому перебувають певні суб'єкти з моменту вчинення правопорушення і до остаточної реалізації заходів відповідальності. Основним елементом, сутністю юридичної відповідальності слід визнавати обов'язок правопорушника зазнавати певних позбавлень за порушення норми права, який є новим, додатковим по відношенню до обов'язків, які існували до правопорушення.

У підрозділі 1.2. “Матеріальна відповідальність працівників як правовий стан” аналізується правова природа матеріальної відповідальності працівників, визначаються її особливості як правового стану. Специфіка будь-якого виду юридичної відповідальності виражається у її змісті, який визначається характером правопорушення, заходів відповідальності та галузевою належністю правовідносин з реалізації цих заходів. Зміст обумовлює процесуальні форми реалізації і функції такого виду відповідальності.

Виділені риси, що свідчать про самостійність матеріальної відповідальності працівників. Її виникнення автор пов'язує не лише з існуванням в об'єктивній дійсності трудових правовідносин, а безпосередньо з процесом їх реалізації, стверджуючи, що специфічні риси трудових правовідносин відбиваються на особливостях відносин матеріальної відповідальності. Трудо-правовий зв'язок між працівником і роботодавцем поряд з характером діяння працівника при заподіянні шкоди є визначальними критеріями для розмежування цивільно-правової та матеріальної відповідальності. Запропоновані певні зміни до чинного КЗпП України.

Робиться висновок, що матеріальна відповідальність працівників реалізується у формі самостійних охоронних правовідносин, що тісно пов'язані з трудовими правовідносинами, але зовні відособлені від них, мають особливий зміст, у процесі реалізації набувають встановлених процесуальних форм і проходять певні стадії. Підкреслено, що момент виникнення матеріальної відповідальності працівників не співпадає з моментом виникнення охоронних правовідносин. Досліджено суб'єктний склад таких правовідносин; їх об'єкти - правовий статус працівника, який заподіяв шкоду, і майнові права роботодавця, які відновлюються за рахунок майна правопорушника; а також зміст правовідносин.

Дисертант пропонує розглядати матеріальну відповідальність працівників як правовий стан працівника і роботодавця, що виникає внаслідок винного, протиправного заподіяння працівником шкоди майну роботодавця під час виконання трудових обов'язків і реалізується у формі охоронних правовідносин, змістом яких є виконання працівником обов'язку відшкодувати заподіяну шкоду. Аналізуються стадії матеріальної відповідальності працівників.

У підрозділі 1.3. “Трудове майнове правопорушення - фактична підстава матеріальної відповідальності працівників” проводиться детальне дослідження трудового майнового правопорушення. Умови матеріальної відповідальності працівників, передбачені ст. 130 КЗпП України, на думку автора, являють собою систему правових ознак, які характеризують склад трудового майнового правопорушення як юридичного факту - підстави зазначеної відповідальності. З аналізу термінів “трудове” і “майнове” робиться висновок про самостійність та відокремленість згадуваного правопорушення від інших видів правопорушень. Отже, трудове майнове правопорушення - це винне, протиправне діяння працівника, вчинене під час виконання трудової функції, яке порушує його трудові обов'язки, тягне за собою майнову шкоду для роботодавця і обумовлює застосування майнових санкцій, передбачених нормами трудового права.

Суб'єктом трудового майнового правопорушення є працівник - фізична особа, яка перебуває в трудових правовідносинах із роботодавцем. Виділяються загальний та спеціальний суб'єкти такого правопорушення.

Об'єктом трудового майнового правопорушення є правовий режим майна роботодавця, тобто відносини щодо здійснення права власності або права повного господарського відання чи оперативного управління майном, або відносини щодо здійснення роботодавцем окремих правомочностей власника. Предметом правопорушення є майно, що знаходиться у віданні роботодавця, до складу якого входить сукупність речей, матеріальних і нематеріальних цінностей, майнових прав, вартість яких відображається у самостійному балансі юридичної особи або які використовуються фізичною особою-роботодавцем у процесі трудової діяльності.

Об'єктивна сторона правопорушення складається з трьох обов'язкових елементів: протиправного діяння працівника, протиправних наслідків і причинного зв'язку між діянням і наслідками.

Здобувач пропонує розширити коло обставин, які виключають протиправність при заподіянні майнової шкоди і звільняють працівника від матеріальної відповідальності, та закріпити їх перелік в окремій статті КЗпП.

Для визначення характеру наслідків протиправного діяння працівника пропонується вживати термін “реальна майнова шкода”, під якою слід розуміти зменшення або погіршення наявного майна та інших цінностей роботодавця (у тому числі тих, що належать третім особам і знаходяться у нього на законних підставах), а також необхідність для роботодавця провести затрати на придбання чи відновлення майна та інших цінностей або зайві грошові виплати. Аргументовано необхідність встановлення не лише необхідного причинного зв'язку між протиправним діянням і заподіяною шкодою, а й юридично значимого зв'язку.

Щодо суб'єктивної сторони автор пропонує передбачити у п. 5 ст. 134 КЗпП України повну матеріальну відповідальність працівників за умисне заподіяння шкоди незалежно від виду майна і способу заподіяння шкоди.

У підрозділі 1.4. “Договір про повну матеріальну відповідальність як юридична підстава матеріальної відповідальності працівників” розглядаються ознаки договору про повну матеріальну відповідальність (індивідуальну і колективну) (далі - договір про матеріальну відповідальність). В своєму дослідженні дисертант виходить із загального визначення договору як добровільної угоди двох або більше сторін, спрямованої на встановлення, зміну або припинення певних правовідносин.

Обґрунтовано, що договір про матеріальну відповідальність слід розглядати не лише як юридичний факт, з яким законодавець пов'язує настання відповідальності в повному розмірі заподіяної шкоди, але і як специфічний регулятор відносин, спрямованих на забезпечення цілості майна роботодавця, яке знаходиться у віданні працівників в процесі трудової діяльності. Базуючись на правовому принципі свободи договору, автор характеризує особливості договору про матеріальну відповідальність.

Визнання досліджуваного договору окремою юридичною підставою матеріальної відповідальності обумовлює можливість її розподілу на позадоговірну, яка встановлена нормами законодавства і виникає внаслідок порушення обов'язків, передбачених законом, і договірну, встановлену угодою сторін і виникаючу внаслідок порушення умов цієї угоди. На підтвердження цього автор також посилається на ч. 3 ст. 21 КЗпП України, яка передбачає, що матеріальна відповідальність працівника і роботодавця може встановлюватися їх угодою - контрактом. Здобувач критикує погляди тих вчених, які заперечували проти поділу матеріальної відповідальності на позадоговірну і договірну, і тих, хто висловлювався за цивілістичну природу договірної матеріальної відповідальності працівників. Обґрунтовано трудову природу відповідальності та договору, що вивчаються.

Підрозділ 1.5. “Матеріальна відповідальність працівників на підставі контракту” присвячено окремим правовим аспектам договірної матеріальної відповідальності працівників, яка виникає на підставі контракту. Наголошується на тому, що важливими гарантіями, покликаними забезпечувати захист прав та законних інтересів працівників при встановленні у контракті умови щодо матеріальної відповідальності, виступають положення ст. 9 КЗпП України та п. п. 5 і 20 Положення про порядок укладання контрактів при прийнятті (найманні) на роботу працівників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.03.1994 р. № 170. Автор робить висновок про необхідність чіткого розмежування контракту і договору про матеріальну відповідальність як угод, що наділені різним юридичним змістом і мають різну цільову спрямованість. Отже, контракт не замінює собою вказаного договору, не може бути підставою для передачі працівникові майна і цінностей під звіт і містити в собі умову щодо відшкодування ним заподіяної шкоди в повному розмірі.

Підвищена матеріальна відповідальність працівників не може бути передбачена контрактом, оскільки це буде порушувати ст. 9 КЗпП України і вступати у протиріччя із загальним принципом матеріальної відповідальності щодо її обмеження повним розміром прямої дійсної шкоди, винятки з якого можуть бути встановлені лише законодавством.

Дисертант висловлює думку про можливість запровадження у матеріальну відповідальність принципів цивільно-правової договірної відповідальності. Так, сторонам контракту можна надати право встановлювати розмір відповідальності, що перевищує середній місячний заробіток, диференціювати такий розмір залежно від виду майна і його значимості для роботодавця, від кількості випадків заподіяння шкоди працівником, визначати порядок і строки відшкодування шкоди тощо. Ці умови не повинні нав'язуватися роботодавцем, незгода працівника з їх включенням у контракт не може бути причиною відмови в укладанні контракту.

Розділ другий “Договори про повну матеріальну відповідальність, порядок їх укладання та зміст” містить чотири підрозділи.

У підрозділі 2.1. “Суб'єкти договору про повну індивідуальну матеріальну відповідальність” визначається коло таких суб'єктів, розглядаються основні елементи їх правового статусу. Зазначено, що трудова правосуб'єктність у числі своїх елементів передбачає здатність працівника і роботодавця приймати на себе договірні зобов'язання щодо забезпечення цілості ввірених працівникові цінностей. Одним суб'єктом договору про індивідуальну матеріальну відповідальність є найманий працівник, який має особливий правовий статус. В роботі проаналізовані ознаки такого правового статусу. Дисертант пропонує встановити в законодавстві заборону прийняття осіб, що не досягли 18 років, на роботи, пов'язані з безпосереднім обслуговуванням майна та інших цінностей.

Шляхом аналізу діючих нормативних актів досліджується зв'язок трудової функції працівника з договором про матеріальну відповідальність. Автором доведено, що передумовою для укладення договору служить виконання працівником визначеної трудовим договором роботи, яка пов'язана з безпосереднім обслуговуванням майна або цінностей. Доцільним є встановлення в новому Переліку тільки списку робіт, при виконанні яких із працівником, незалежно від найменування посади, може бути укладений договір про матеріальну відповідальність. Колективний договір юридичної особи може містити перелік посад таких працівників.

Дисертантом визначено поняття “матеріально відповідальна особа”.

Іншим суб'єктом договору про матеріальну відповідальність виступає роботодавець - юридична особа будь-якої форми власності й організаційно-правової форми діяльності, її відособлені підрозділи, а також фізична особа, які використовують працю найманих працівників. При укладанні договору юридичну особу або її відособлений підрозділ представляють власник майна або уповноважений ним орган (особа). У роботі визначено коло таких органів та посадових осіб.

У підрозділі 2.2. “Порядок укладання договору про повну індивідуальну матеріальну відповідальність” аналізується правове регулювання порядку укладання такого договору. Автор підкреслює, що ані одностороннє зобов'язання працівника, ані його усна домовленість з роботодавцем про відшкодування шкоди в повному розмірі не замінюють цієї підстави відповідальності. Наголошуючи на обов'язковості дотримання письмової форми договору про матеріальну відповідальність, здобувач пропонує встановити в законодавстві норму про недійсність договору, укладеного з порушенням вимог щодо його форми, сторін та змісту.

Критикується позиція тих вчених, які висловлюються за обов'язкове укладення договору про матеріальну відповідальність в усіх випадках, коли працівник приступає до виконання роботи, пов'язаної з безпосереднім обслуговуванням матеріальних цінностей. Обґрунтовано точку зору, згідно з якою укладання договору - це завжди право сторін, реалізація якого обумовлена певними обставинами і повинна здійснюватися у передбаченому законодавством порядку.

Аналізується питання про наслідки відмови працівника від укладання досліджуваного договору. Не зовсім обґрунтованим у такому разі є застосування як підстави для розірвання трудового договору ані п. 1 ст. 40, ані ст. 7 КЗпП України. Здобувач висловлює думку, що таку ситуацію доцільно вирішити шляхом законодавчого закріплення окремої підстави та порядку припинення трудового договору з працівником, який відмовляється від укладення договору про матеріальну відповідальність.

Моментом укладення розглянутого договору визнається момент його підписання сторонами, який не завжди співпадає з передачею працівникові наявних цінностей під час інвентаризації. Об'єктом договору є чітко визначені цінності роботодавця, які закріплюються за працівником, цілість яких він повинен забезпечувати. Предметом договору є відносини між сторонами щодо забезпечення цілості переданого працівникові майна або інших цінностей. Проаналізовано поняття “забезпечення цілості майна роботодавця”, яке розглядається у широкому та вузькому смислах.

Досліджено випадки зміни трудової функції та інших умов трудового договору, які визначають певну специфіку при укладанні договору про матеріальну відповідальність.

Підрозділ 2.3. “Особливості договору про повну колективну (бригадну) матеріальну відповідальність” присвячений аналізу ознак суб'єкта такого договору і порядку його укладання. Суб'єктом договору про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність визнається бригада матеріально відповідальних осіб (далі - бригада), ознаками якої є: 1) постійне спільне виконання усіма членами бригади роботи, пов'язаної з безпосереднім обслуговуванням майна та цінностей роботодавця; 2) особливий порядок формування складу бригади. Вивчення колективного суб'єкта відповідальності ґрунтується на висловлених у літературі точках зору щодо необхідності правового перетворення колективної відповідальності у відповідальність особисту, персонально визначену, оскільки юридична відповідальність згідно зі ст. 61 Конституції України має індивідуальний характер.

Зазначено, що укладення договору про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність допускається лише за наявності комплексу чотирьох умов, які дають роботодавцю підстави для запровадження такої відповідальності. Важливим є обґрунтування неможливості розмежування обсягу відповідальності між окремими членами бригади, що обумовлено однаковим, безпосереднім і постійним доступом до переданого майна та цінностей кожного з членів. Іншою умовою, яка аналізується, є необхідність отримання згоди профспілкового або іншого уповноваженого трудовим колективом органу на запровадження такої відповідальності.

У підрозділі 2.4. “Права й обов'язки сторін за договорами про повну матеріальну відповідальність” досліджується зміст таких договорів. Визначено, що суб'єкти договору володіють комплексом прав і обов'язків, які виникають з моменту досягнення згоди за його істотними умовами (з моменту підписання), а реалізуються з моменту фактичної передачі майна у відання працівника або бригади і до моменту припинення договору.

Особливу увагу автор приділяє аналізу обов'язку роботодавця щодо створення належних умов, необхідних для нормальної роботи матеріально відповідальних осіб і забезпечення повного збереження переданих цінностей. Визначено поняття “належні умови праці”. Пропонується перед укладанням договору про матеріальну відповідальність проводити перевірку умов праці матеріально відповідальних осіб спеціальною комісією, яка повинна встановлювати рівень їх відповідності існуючим вимогам. Аналізуються також інші обов'язки роботодавця за договором.

Серед обов'язків матеріально відповідальних осіб за договором виділено головний - забезпечення цілості ввірених цінностей. Він має комплексний характер і розглядається як сукупність усіх обов'язків працівників (членів бригади), встановлених трудовим договором і договором про матеріальну відповідальність в залежності від виду цінностей і виконуваних з ними операцій в процесі господарської діяльності. Зазначено, що обов'язок працівника або бригади повністю відшкодувати заподіяну шкоду виникає лише у разі винного порушення ними умов договору про матеріальну відповідальність і заподіяння майнової шкоди.

Вказується на недолік діючих на цей час Типових договорів про матеріальну відповідальність, які закріплюють переважно обов'язки сторін, і пропонується при розробці нових форм Типових договорів передбачати в них не лише обов'язки, але й права сторін.

Розділ третій “Правові наслідки порушень договорів про повну матеріальну відповідальність” містить три підрозділи.

У підрозділі 3.1. “Поняття та види порушень договорів про матеріальну відповідальність” розглядається юридична природа та класифікація зазначених порушень. Будь-яке порушення договору - це поведінка його суб'єктів, що не відповідає тій моделі, яка була прийнята ними в момент укладення договору як обов'язкова. Автор проводить класифікацію порушень договорів про матеріальну відповідальність залежно від декількох підстав. Зазначається, що кожний вид порушення договору має свої ознаки, які слід встановлювати для визначення виду матеріальної відповідальності працівників, а також розміру шкоди, що підлягає відшкодуванню.

Обґрунтовано, що порушенням договорів, яке тягне за собою відшкодування шкоди в повному розмірі, є незабезпечення цілості переданих цінностей, під яким слід розуміти усі випадки їх кількісного зменшення або якісного погіршення. Таке порушення може відбуватися у різних формах: недостача, розкрадання, знищення і псування.

Наголошується на необхідності дотримання певного процесуального порядку встановлення роботодавцем (спеціальною комісією) факту незабезпечення цілості переданих цінностей, а також підтвердження його відповідними доказами. Пропонується закріпити в законодавстві строки і порядок проведення обов'язкової перевірки умов праці працівника або бригади, витребування від них письмових пояснень, ознайомлення з документами, які підтверджують факт незабезпечення цілості цінностей.

У підрозділі 3.2. “Правові питання визначення розміру прямої дійсної шкоди, заподіяної працівниками” розглядається діючий порядок визначення розміру шкоди, заподіяної незабезпеченням цілості майна та цінностей, пропонуються шляхи його удосконалення. Автор зазначає, що важливо правильно визначити не тільки фактичний розмір шкоди, але й розмір шкоди, яка підлягає безпосередньому відшкодуванню працівниками. Ці розміри у деяких випадках не збігаються, оскільки законодавство встановлює особливий порядок визначення шкоди, що відшкодовується.

Піддається критиці формула, зазначена у Порядку визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 22.01.1996 р. № 116, як така, що використовує коефіцієнти кратності і тим самим зобов'язує працівника відшкодувати грошову суму, яка перевищує реальний розмір шкоди. Таке становище суперечить компенсаційному характеру матеріальної відповідальності, порушує її захисну функцію. Дисертант пропонує встановити порядок, згідно з яким шкода, заподіяна наявному майну або цінностям роботодавця, повинна бути відшкодована у сумі, що не перевищує повного розміру реальної майнової шкоди, а кратний розмір відшкодування слід зберегти при покладанні відповідальності за шкоду цінностям, які мають особливе значення, і тільки у випадках, передбачених законами України.

Існуючий порядок визначення розміру прямої дійсної шкоди необхідно змінити як такий, що не відповідає сучасним економічним умовам, порушує інтереси працівників і роботодавців. Визначати розмір шкоди повинна комісія, на яку покладається обов'язок об'єктивного встановлення реальної вартості цінностей, в тому числі за допомогою експертної оцінки, ступеня їх зносу тощо. Автор вказує також на можливість надання бригаді права за згодою всіх членів самостійно розподіляти шкоду, що підлягає відшкодуванню, відповідно до укладеного договору про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність.

У підрозділі 3.3. “Порядок відшкодування шкоди, заподіяної порушенням договорів про повну матеріальну відповідальність” досліджуються способи і форми відшкодування, підстави звільнення матеріально відповідальних осіб і бригади від повного відшкодування шкоди. Виділено наступні порядки відшкодування: добровільний та примусовий, який в свою чергу підрозділяється на розпорядчий та судовий. Добровільний порядок відшкодування має декілька форм і може застосовуватися як при індивідуальній, так і при колективній (бригадній) матеріальній відповідальності стосовно до бригади в цілому і до кожного її члена.

Юридична природа діючого порядку відшкодування шкоди за розпорядженням роботодавця досліджується на підставі порівняльного аналізу чинного законодавства з цього питання із законодавством СРСР, а також критичного осмислення автором точок зору деяких вчених стосовно окремих правових аспектів такого порядку відшкодування.

На думку дисертанта, у разі заподіяння шкоди з обопільної вини сторін трудових правовідносин відшкодування повинно проводитися в судовому порядку, а розмір шкоди має бути розподілений між винними особами пропорційно ступеню їх вини. Аргументовано думку щодо суперечності принципу презумпції вини працівників у заподіянні шкоди порушенням договору про матеріальну відповідальність загальним принципам юридичної відповідальності, а також ст. 138 КЗпП України.

Визначено дві групи підстав звільнення матеріально відповідальних осіб від повного відшкодування шкоди: 1) підстави, які тягнуть за собою звільнення від матеріальної відповідальності; 2) підстави, які тягнуть за собою часткове відшкодування шкоди. Висловлено думку, що правом враховувати при визначенні розміру відшкодування ступінь вини, конкретну обстановку заподіяння шкоди та майновий стан працівника має бути наділений не лише суд, а і власник майна чи роботодавець. Слід встановити норму про недопустимість зниження розміру відшкодування у разі заподіяння шкоди умисними діями чи бездіяльністю працівників.

З огляду на особливості матеріальної відповідальності, що ґрунтується на договорі, уявляється можливим надати сторонам право самостійно визначати у конкретному договорі порядок покриття шкоди, перелік випадків повного і часткового звільнення від відповідальності за договором, встановлювати конкретні або припустимі межі зниження розміру підлягаючої відшкодуванню шкоди з урахуванням підстав такого зниження, особистості працівника, характеру його діяння.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведені теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, що виявляються у розробці теоретичних засад правового регулювання договірної матеріальної відповідальності працівників і науково обґрунтованих пропозицій щодо вдосконалення законодавства. У висновках сформульовані найбільш суттєві результати дослідження:

1. Матеріальна відповідальність працівників за трудовим правом є окремим видом юридичної відповідальності, що розглядається у негативному аспекті і яку можна визначити через правовий стан правопорушника (працівника), суб'єкта, якому правопорушенням заподіяно майнової шкоди (роботодавця), а також органів, наділених повноваженнями щодо примусового виконання заходів відповідальності (уповноваженого роботодавцем органу (особи), суду). Сутністю такої відповідальності є обов'язок працівника відшкодувати заподіяну ним майнову шкоду у межах та порядку, встановлених нормами трудового права (законом чи договором).

2. Трудова природа матеріальної відповідальності працівників обумовлена не просто існуванням трудових правовідносин, а процесом їх реалізації. Специфічні риси трудових правовідносин відбиваються на особливостях окремих охоронних правовідносин, у формі яких реалізуються заходи відповідальності, передбачені нормами трудового права.

3. Фактичною підставою матеріальної відповідальності працівників є юридичний факт - трудове майнове правопорушення. Запропоновано розширити коло умов відповідальності, серед яких обов'язковими є умови, передбачені ст. 130 КЗпП. Іншими умовами визнаються: деліктоздатність працівника, наявність у момент правопорушення трудових правовідносин і юридичного обов'язку працівника дбайливо ставитися до майна роботодавця, свобода вибору працівником правомірної або протиправної поведінки в трудових правовідносинах, передбачена законом чи договором можливість застосування заходів відповідальності до правопорушника.

4. Юридичними підставами матеріальної відповідальності працівників є норми, які містяться у законі, й норми, встановлені договором. Отже, уявляється можливим виділяти наступні види такої відповідальності залежно від її юридичної підстави: 1) позадоговірна; 2) договірна. Договірна матеріальна відповідальність працівників поділяється на такі підвиди: а) передбачена контрактом; б) передбачена договором про матеріальну відповідальність (індивідуальним або колективним).

5. В аспекті матеріальної відповідальності працівників контракт повинен відображати її договірний характер, враховувати специфіку трудових правовідносин і, перш за все, гарантувати дотримання трудових прав найманих працівників. Запропоновані доповнення до ст.ст. 132 і 134 КЗпП України, які встановлюють, що матеріальна відповідальність працівників може виникати на підставі та у розмірах, передбачених контрактом.

6. Договір про матеріальну відповідальність (індивідуальну або колективну) - це письмова угода між роботодавцем і працівником або колективом (бригадою) працівників, що досягли 18-річного віку і виконують роботи, безпосередньо пов'язані з обслуговуванням майна та інших цінностей роботодавця і зазначені у спеціальному переліку, згідно з якою роботодавець зобов'язаний створити умови, необхідні для нормальної роботи і забезпечення цілості майна та інших цінностей, а працівник чи колектив (бригада) працівників зобов'язані забезпечувати цілість ввіреного майна та інших цінностей, а у разі винного незабезпечення їх цілості - в повному розмірі відшкодувати заподіяну роботодавцю майнову шкоду.

7. Суб'єкти договору про матеріальну відповідальність володіють комплексом прав і обов'язків, які разом з іншими умовами складають зміст договору. Визначені умови спрямовані, по-перше, на забезпечення цілості переданих майна та інших цінностей роботодавця, по-друге, на повне відшкодування шкоди, заподіяної порушенням договору.

8. У сучасних умовах в основу відшкодування шкоди, заподіяної роботодавцю винними, протиправними діяннями працівників, слід покласти принцип визначення її розміру виходячи з ринкових цін, що діють у даній місцевості на день відшкодування шкоди, з урахуванням ступеня зносу майна або цінностей на день заподіяння шкоди. Відшкодування шкоди у розмірах, що перевищують розмір реальної майнової шкоди, повинно проводитись лише у випадках, передбачених законами України.

9. Необхідно встановити такий порядок відшкодування заподіяної роботодавцю шкоди, який, з одного боку, забезпечив би своєчасне й ефективне відновлення майнових інтересів роботодавця, а з іншого боку гарантував працівникові дотримання його прав. Доцільним є більш широке застосування добровільного і розпорядчого порядків відшкодування, але з встановленням дійових засобів захисту працівника від незаконних розпоряджень роботодавця. Договір про матеріальну відповідальність може встановлювати або конкретизувати обставини, які підлягають урахуванню під час відшкодування шкоди.

10. Запропоновано зміни та доповнення до чинного трудового законодавства України, яке регулює матеріальну відповідальність працівників, що виникає на підставі закону або договору.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Яковлєв В.В. Щодо поняття матеріальної відповідальності у трудовому праві // Зб. наук. праць. Серія “Економіка і право”. Вип. 2. - Харків: Вид-во ХДАДТУ. - 1999. - С. 187-196.

Яковлєв В.В. Фактична підстава матеріальної відповідальності в трудовому праві // Держава і право: Зб. наук. праць. Юридичні і політичні науки. Вип. 3. - К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України; Спілка юристів України; Видавничий Дім “Юридична книга”. - 1999. - С. 184-191.

Яковлєв В.В. Взаємозумовленість трудової функції працівника і договору про повну матеріальну відповідальність // Держава і право: Зб. наук. праць. Юридичні і політичні науки. Вип. 6. - К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України; Спілка юристів України; Видавничий Дім “Юридична книга”. - 2000. - С. 249-257.

Яковлєв В.В. Бригада як суб'єкт колективної (бригадної) матеріальної відповідальності в трудовому праві // Держава і право: Зб. наук. праць. Юридичні і політичні науки. Вип. 8. - К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України; Спілка юристів України; Видавничий Дім “Юридична книга”. - 2000. - С. 317-323.

Яковлєв В.В. Договір про повну матеріальну відповідальність - юридична підстава матеріальної відповідальності працівників // Право України. - 2001. - № 12. - С. 87-90.

Яковлєв В.В. Правове регулювання порядку укладання договору про повну матеріальну відповідальність // Зб. наук. праць. Серія “Право”. Вип. 1. - Харків: Вид-во ХНАДУ. - 2001. - С. 66-72.

Яковлєв В.В. Концепція інституту матеріальної відповідальності у трудовому праві в умовах створення громадянського суспільства в Україні // Державна служба і громадянин: реалізація конституційних прав, свобод та обов'язків: Наук. зб. - Харків: УАДУ (ХФ). - 2000. - С. 205-210.

Яковлєв В.В. Правові питання створення належних умов праці матеріально відповідальних осіб // Наукові доповіді Міжнародної науково-практичної конференції “Соціальні пріоритети ринку праці в умовах структурної модернізації економіки”. - Том 2. - К., - 2000. - С. 572-579.

АНОТАЦІЯ

Яковлєв В.В. Договірна матеріальна відповідальність працівників за трудовим правом. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.05 - трудове право; право соціального забезпечення. - Національний університет внутрішніх справ. - Харків, 2003.

Дисертацію присвячено комплексному дослідженню теоретичних і практичних проблем правового регулювання договірної матеріальної відповідальності працівників. Аналізується правова природа названої відповідальності, визначаються та систематизуються основні поняття даного субінституту. Досліджується значення договірної матеріальної відповідальності працівників в умовах становлення ринкової економіки.

На основі аналізу наукової літератури, нормативно-правових актів, рішень вищих судових органів держави та практики укладення договорів про повну матеріальну відповідальність, контрактів окреслюються проблеми теми дослідження та формулюються висновки і пропозиції щодо удосконалення трудового законодавства України, зокрема пропонується змінити редакції відповідних статей Кодексу законів про працю України. До дисертації додаються також проекти окремих нормативних актів.

Ключові слова: договірна матеріальна відповідальність, трудове майнове правопорушення, матеріально відповідальна особа, договір про повну матеріальну відповідальність, бригада, контракт, шкода.

АННОТАЦИЯ

Яковлев В.В. Договорная материальная ответственность работников по трудовому праву. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.05 - трудовое право; право социального обеспечения. - Национальный университет внутренних дел. - Харьков, 2003.

Диссертация посвящена комплексному исследованию теоретических и практических проблем правового регулирования договорной материальной ответственности работников в трудовом праве. Проанализированы существующие в юридической литературе подходы к определению понятия и содержания юридической ответственности, определена её социально-правовая природа. Исследована специфика и стадии развития материальной ответственности работников как правового состояния. Выделены признаки, свидетельствующие об обособленности и самостоятельности данного вида ответственности, её трудо-правовой природе. Детально проанализирована структура охранительных правоотношений по реализации мер материальной ответственности.