Размещено на http://www.allbest.ru/

Спеціальність 12.00.11. - міжнародне право

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Міжнародно-правові форми розрахунків у транскордонному обігу фінансових коштів

Київ - 2004

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Правове регулювання міжнародних розрахункових зобов'язань та обігових документів є складовою належного функціонування світових господарських відносин, в яких беруть участь держави, міжнародні фінансові організації та інші суб'єкти цих відносин. Ступінь правової розвиненості даної діяльності учасників міжнародних фінансових потоків стимулює економічний розвиток держав та процвітання народів, виступаючи важливим чинником економічного прогресу у світі.

Різні види розрахункових зобов'язань та обігових документів, а саме векселі, чеки та депозитні сертифікати широко застосовуються в банківських операціях згідно з міждержавними та комерційними угодами, що укладаються учасниками господарської діяльності. Відносини, що виникають з цього приводу, регулюються нормами міжнародного фінансового права (часто у взаємодії з нормами міжнародного приватного права), маючи таким чином комплексний характер. Вони складаються з норм міжнародного фінансового права, включаючи норми права міжнародних організацій, та колізійних норм відповідного внутрішнього права держав.

У 1975 р. великі банки світу створили неформальний орган з міжнародного співробітництва держав у банківській сфері, відомий як Базельський комітет. Останній в цьому ж році прийняв Доповідь з принципів нагляду за іноземними банківськими установами, які безпосередньо здійснюють міжнародні розрахунки (відомий як Конкордат 1975 р.), а у 1992 р. - «Мінімальні стандарти по нагляду за міжнародними банківськими групами та їх транскордонними установами». Зазначені рекомендації Базельського комітету, хоча формально носять характер рекомендацій, є зобов'язуючими як для міжнародних фінансових установ, так і для банківських систем держав.

Важливе місце в міжнародному регулюванні банківського сектору економіки держав належить також контролю у сфері боротьби з відмиванням «брудних» грошей. Цей міжнародний контроль, що охоплює встановлення законності розрахункових зобов'язань та оборотних документів, здійснюється відповідно до конвенційних норм ООН та Ради Європи, директив Європейського Союзу (ЄС) та інших актів. У 1989 р. Велика Сімка разом з президентом Європейської Комісії ЄС, виходячи із загроз для міжнародної та національних банківських систем з боку транснаціональних злочинних угруповань, створила в Парижі Групу з розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням «брудних» грошей (FATF), до якої згодом приєдналися ряд інших країн. Вона є наглядовим органом, який визначає законність розрахункових документів банків держав та їх прозорість у міжнародній банківській системі.

Отже, дослідження правового регулювання міжнародних розрахунків, включаючи заходи боротьби з відмиванням «брудних» грошей, є актуальною проблемою сучасної науки міжнародного фінансового права як складової міжнародного економічного права. Ця проблема має багатоаспектний характер і вона важлива передусім з точки зору визначення характеру та змісту правового регулювання платіжно-розрахункових та кредитних відносин у сфері руху товарів та послуг, які супроводжуються транскордонними валютно-фінансовими потоками, а також з точки зору важливості створення ефективного національного законодавства держав, яке стосується їх платіжного балансу у внутрішній та міжнародній сферах.

Дослідженням правового регулювання міжнародних розрахунків у транскордонному обігу фінансових коштів, особливо у сфері валютно-кредитних відносин, в яких важливе місце належить обіговим документам, займалися головним чином представники західної науки міжнародного права і значно менше представники української науки та науки інших країн Співдружності Незалежних Держав (СНД). Серед перших можна виділити праці Д. Аксона, Дж. Адамсона, С. Брайса, А. Дворкіна, Б. Джеймса, Б. Дугласа, Х. Норзе, Т. Нормана, Д. Морхеда, І. Петерсона, Т. Роджерса, Є. Річардеса. В той же час література країн СНД з цієї проблематики представлена працями О.Б. Альтшулера, М.М. Богуславського, Л.Б. Волкова, Н.Ю. Єрпилової, О.О. Лунца, І.І. Лукашука, Л.М. Красавіна, Є.С. Кувшинова, В.М. Шумілова та ін.

У сучасній українській науці міжнародного права окремими аспектами міжнародно-правового регулювання світових господарських відносин займалися А.С. Довгерт, І.С. Гринько, В.І. Кисіль, О.О. Мережко, а ще раніше В.М. Корецький. Існує також певна література, що стосується економічних питань міжнародних розрахунків, представлена працями таких українських вчених-економістів, як А.С. Філіпенко, В.С. Будкін, О.В. Бутенко.

Але в українській науці міжнародного права практично відсутні спеціальні дослідження, присвячені міжнародно-правовим формам розрахунків у транскордонному обігу фінансових коштів. Існує лише ряд праць з питань міжнародно-правової боротьби з відмиванням «брудних» коштів, а саме праці О.В. Києвець та А.С. Мацка, які, однак, торкаються загальноправових питань боротьби з цим злочинним явищем.

Все це зумовлює важливість дослідження даної проблематики, особливо з питань, що стосуються правової природи уніфікованих правил застосування документарних акредитивів та інкасо як найбільш поширених розрахункових форм у міжнародній фінансовій системі.

Зв'язок роботи з науковими програмами та плановими темами. Дисертаційне дослідження є складовою науково-дослідної роботи Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, а саме теми «Застосування норм міжнародного права в комплексних галузях законодавства України» (номер державної реєстрації 0100U000800).

Мета та завдання дослідження. Метою даного дисертаційного дослідження є визначення ролі та місця правового регулювання міжнародно-правових форм розрахунків у транскордонному обігу фінансових коштів у системі міжнародного фінансового права та встановлення змісту уніфікованих правил і звичаїв щодо документарних акредитивів та інкасо, включаючи їх розвиток практикою міжнародних фінансових установ та держав.

Відповідно до цієї мети дисертаційне дослідження сконцентровано на вирішенні наступних завдань:

розкрити особливості становлення та функціонування структури міжнародних розрахунків у міжнародному фінансовому праві;

класифікувати основні форми міжнародних розрахунків у міжнародному фінансовому праві;

виявити особливості взаємодії публічно-правового підходу з приватноправовим підходом у сфері регулювання міжнародних розрахунків;

узагальнити теорію та практику застосування в міжнародному фінансовому праві та внутрішньому праві держав документарного акредитиву та інкасо у експортно-імпортних операціях;

висвітлити процес кодифікації та уніфікації в міжнародному фінансовому праві та в міжнародному приватному праві торговельних правил та звичаїв, які прямо або опосередковано стосуються міжнародних розрахунків;

дати правову характеристику діяльності міжнародних фінансових установ, насамперед Міжнародного Валютного Фонду, в регулюванні системи міжнародних розрахунків;

висвітлити юридичну природу та компетенцію міжнародних урядових та неурядових установ, насамперед FATF, у боротьбі з відмиванням «брудних» грошей.

Об'єктом дослідження є міжнародно-правові відносини, що характеризують застосування розрахунків у транскордонному обігу фінансових коштів.

Предметом дослідження є визначення правової природи міжнародних розрахунків, характеристика їх форм та встановлення особливостей правового регулювання цих розрахунків у міжнародному фінансовому праві.

Методи дослідження. В дисертації використані насамперед такі методи юридичної науки, як нормативний та природно-правовий, що застосовувалися відповідно при визначенні правової природи та змісту складових міжнародних розрахунків і при встановленні новітньої тенденції розвитку міжнародного фінансового права, яка характеризується взаємодією публічно-правового та приватно-правового методів регулювання міжнародних фінансових відносин, включаючи відносини у сфері міжнародних розрахунків. Використовувалися також загальнонаукові методи - історичний, системний та порівняльний, особливо при дослідженні становлення та розвитку в міжнародному фінансовому праві структури міжнародних розрахунків; визначенні правових характеристик основних форм міжнародних розрахунків; та вивченні законодавства ряду країн, включаючи Україну, що регулює обіг фінансів на основі документарних інструментів валютного ринку, а також оборотних цінних паперів.

Теоретичним підґрунтям дисертації слугували праці представників української доктрини міжнародного права, а саме В.Н. Денисова, А.С. Довгерта, В.І. Кисіля, В.М. Корецького. В цьому ж плані використовувались праці вищезгаданих російських вчених, а також праці вчених зарубіжних країн - К.М. Шмідткоффа, С.Т. Стефана, Е.П. Еллінжера, Т. Чешира, П. Норта, Є. Капестайна, Дж. Блекберна, А. Джона, М. Дворкіна, А. Джеймса, А. Барнеса, О. Де Рівера, Ф. Ралссера, Ж. Шапірова та ін.

Наукова новизна отриманих результатів. Дана праця є першим дослідженням в Україні та в Ефіопії з проблем правового регулювання міжнародних розрахунків. Наукова новизна одержаних результатів характеризується такими положеннями:

правове регулювання сучасної міжнародної валютної системи базується на нормах міжнародного публічного права і складається із зводу норм міжнародних фінансових установ, що діють перш за все в рамках спеціалізованої системи ООН, та норм міждержавних угод, в тому числі юридичних документів, що становлять «підпорядковане законодавство»;

регулювання міжнародних розрахунків у міжнародному фінансовому праві складається з правил переказу валюти однієї держави резидентам іншої держави і здійснюється через розрахункову систему країни походження валюти;

правове регулювання міжнародних розрахунків як складової міжнародного фінансового права зумовлено такими функціями розрахункових зобов'язань, як законність та прозорість документарних джерел;

важливою особливістю міжнародно-правого регулювання міжнародних розрахунків є взаємодія публічно-правових норм міжнародного фінансового права з нормами міжнародного приватного права, що стосуються фінансових операцій держав;

міжнародним фінансовим установам належить функція контролю за законністю транскордонних фінансових потоків, в тому числі виявлення «брудних» грошей та встановлення санкцій проти держав, які допускають незаконний обіг через їх кордони таких грошей;

міжнародному фінансовому праву притаманна тенденція наділення міжнародними фінансовими установами своїх рекомендацій з питань транскордонного обігу коштів зобов'язуючою силою;

розрахунки держав-членів Європейського Союзу базуються на взаємному визнанні ними банківських операцій, що є принципом права ЄС, який діє щодо торговельних угод, фінансового лізингу, переказу коштів, випуску та оплати міжнародних та національних розрахункових документів і операцій, які здійснюються за їх рахунок або за рахунок клієнтів;

правова природа акредитивної та інкасової форм розрахунків у міжнародному фінансовому праві полягає в їх документарному характері, який визначається банківськими правилами держав, що мають відповідати правилам міжнародних фінансових установ, і така їх відповідність є правовою підставою для визнання законності міжнародних фінансових операцій.

Практичне значення дисертації полягає в тому, що в ній узагальнена міжнародно-правова та національна практика держав у сфері регулювання міжнародних розрахунків, яка може бути використана Україною та Ефіопією для удосконалення відповідного фінансового законодавства та розвитку їх співробітництва з міжнародними фінансовими установами, включаючи визначення законності цих розрахунків з метою боротьби з відмиванням «брудних» грошей.

Апробація та публікація результатів дисертаційного дослідження. Дисертація обговорювалася на засіданні відділу міжнародного права та порівняльного правознавства Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. Дисертант брав участь у науково-практичний конференції «Європа - Японія - Україна: шляхи демократизації державно-правових систем» (17-20 жовтня 2000 р., м. Київ, тези не опубліковані).

Основні положення дисертаційного дослідження викладено в чотирьох наукових статтях у фахових виданнях.

Структура та обсяг дисертації. Структура роботи побудована відповідно до мети та завдань дослідження і визначається логікою наукового пошуку та ступенем розробки теми. Вона складається з вступу, трьох розділів, які включають вісім підрозділів, висновків, додатку та списку використаної літератури. Загальний обсяг роботи складає 189 сторінок, в тому числі список використаної літератури - 23 сторінки (313 джерел).

Основний зміст роботи

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, аналізується сучасний стан досліджень у міжнародному фінансовому праві місця та ролі в ньому міжнародних розрахунків, сформульовано мету і завдання дослідження, наукову новизну, практичне значення отриманих результатів, форму апробації, наведено дані про структуру та обсяг дисертації.

Перший розділ - «Становлення та розвиток міжнародно-правової структури міжнародних розрахунків» присвячений визначенню особливостей міжнародно-правового регулювання міжнародних розрахунків між державами та іншими суб'єктами відносин у сфері фінансів, створенню міжнародної структури розрахунків у міжнародних фінансових організаціях, а також виявленню новітніх тенденцій у правовому регулюванні розрахункових відносин у міжнародному фінансовому праві.

У дисертації показані історичні передумови виникнення міжнародного співробітництва держав у сфері регулювання транскордонного обігу фінансових коштів, що віддзеркалює об'єктивні реальності розвитку світових господарських відносин. В цьому процесі особлива роль належить створенню міжнародної фінансової системи в особі міжурядових та неурядових фінансових установ. Останні зробили значний вклад у кодифікацію торговельних правил та звичаїв, включаючи й ті, що застосовуються у сфері міжнародних фінансових розрахунків. Була здійснена уніфікація тлумачення торговельних термінів, удосконалені правила та звичаї для документарних акредитивів в редакції 1993 р. та правила стосовно інкасо в редакції 1995 р. Стосовно удосконалення правового регулювання міжнародних розрахунків важлива роль належить Конвенції про міжнародну купівлю-продаж товарів 1961 р., Конвенції про міжнародний лізинг та Конвенції про міжнародний факторинг 1988 р.

Зазначена уніфікація здійснена, насамперед, у рамках таких міжнародних організацій, як Міжнародна Торговельна Палата, Міжнародний інститут з уніфікації приватного права, Міжнародний Валютний Фонд та ін. Зроблено висновок, що в міжнародній банківській системі широко застосовуються обігові документи поряд з товаророзпорядчими документами, які сьогодні є основними платіжними засобами, що регулюються нормами міжнародного фінансового права у взаємодії з нормами міжнародного приватного права. В правовому регулюванні міжнародних фінансових відносин, перш за все в міжнародній торгівлі, розвивається тенденція до посилення впливу міжнародного фінансового права на структуру та зміст фінансового права держав і як результат цього відбувається конвертація фінансових систем останніх та уніфікація їх фінансового законодавства.

В сучасний період міжнародна валютна система і відповідно міжнародне фінансове право розвиваються значною мірою як сектор міжнародного публічного права. Основою цієї системи є Міжнародний Валютний Фонд (МВФ), створений у 1945 р. після ратифікації договорів, розроблених на Конференції ООН по валютно-фінансовим питанням в Брайтон-Вудсі 1944 р. (США), і він функціонує в якості спеціалізованої установи системи ООН. Серед функцій МВФ, що виникли як практика його діяльності, - створення та підтримання на належному рівні багатосторонньої системи платежів, а також усунення обмежень на трансфер валюти. Відповідно Фонд здійснює контроль за дотриманням узгодженого кодексу поведінки на основі принципу співробітництва його учасників у питаннях міжнародної валютної політики та міждержавного платіжного обігу. Держави-учасниці Фонду створюють керівні органи - Раду управляючих, Тимчасовий комітет та Виконавчий комітет на чолі з директором-розпорядником. До спеціалізованих установ ООН, що регулюють сферу валютних відносин держав, належить також так звана Група Всесвітнього Банку, яка включає чотири інститути: Міжнародний Банк Реконструкції та Розвитку (МБРР), створений у 1945 р., Міжнародну Фінансову Корпорацію (МФК), створену у 1956 р., Міжнародну Асоціацію Розвитку (МАР), засновану у 1960 р., та Багатостороннє Агентство по Інвестиційним Гарантіям (БАІГ), засноване у 1988 р. Цим самим створена система, яка спроможна більш успішно розв'язувати проблеми платіжного балансу країн на багатосторонній основі порівняно з мережею бартерних зв'язків між кожною країною та її індивідуальними торговими партнерами. Сьогодні розвиток цієї генералізованої системи платежів сприяє досягненню вищого рівня міжнародної торгівлі та кредитування.

Зроблено висновок, що в умовах існування у міжнародній валютній сфері досить розвинутої міжнародної інституційної системи існує комплекс міжнародних норм та міждержавних угод, які характеризують міжнародну валютну систему як окремий правовий порядок, що діє в межах публічного міжнародного права.

Звід права міжнародної валютної системи як системи міжнародних відносин включає не лише міждержавні угоди, але також юридичні документи, які можуть розглядатися як «підпорядковане законодавство» внаслідок того, що воно приймається державами на основі таких угод. В той же час рішення міжнародних фінансових організацій санкціонуються установчими договорами, хоча не належать до категорії договорів.

Існує система міжнародних режимів у сфері боротьби з відмиванням грошей, складовою якої є порядок застосування розрахункових документів у транскордонному обігу фінансових коштів. Перш за все ця функція покладена на спеціальний міжнародний орган - Групу з розробки фінансових заходів з відмиванням грошей (FATF). Основним завданням цього міждержавного інституційного органу є розробка стратегії боротьби з відмиванням грошей як на міжнародному, так і національному рівнях шляхом визначення легітимності міжнародних фінансово-розрахункових операцій, включаючи документарну базу. В дисертації зроблено висновок, що рекомендації FATF фактично мають юридичне значення і повинні виконуватися державами. Недотримання їх державами тягне за собою застосування до них з боку FATF економічних санкцій.

У міжнародних фінансових відносинах беруть участь не лише держави, але й фізичні та юридичні особи - банки, біржі, фонди та інші кредитні установи. На практиці функціонування валютно-фінансової сфери, зокрема укладання та виконання торговельних угод з кредитування відповідних проектів, як правило, пов'язано із залученням міжбанківських механізмів, діяльність яких регулюється законодавством держав.

У дисертації показано процес створення європейської валютної системи, що виникла в рамках Європейського Економічного Співтовариства як кошик з дванадцяти європейських валют. Міжнародно-правовою основою для наступного рівня європейської економічної інтеграції у фінансовій сфері став Маастрихтський договір 1991 р. про створення Європейського Союзу (ЄС), який містить розділ IV «Економічна та валютна політика», Протоколи до цього Договору, що являють собою Статут європейської системи центральних банків та Центрального Європейського Банку, Статут Європейського Валютного Інституту, Процедуру щодо надмірного дефіциту, про перехід до третього етапу економічного і валютного союзу та ін. У даний час створена та функціонує розгалужена європейська система центральних банків та створено Центральний Європейський Банк, які обслуговують єдину для всіх держав членів ЄС валюту - Євро. Відповідно міжнародні розрахунки в рамках цієї банківської системи здійснюються на основі безготівкових операцій.

Другий розділ - «Основні форми міжнародних розрахунків та їх правова класифікація» присвячений визначенню класифікацій стадій здійснення різних форм міжнародних розрахунків в міжнародному фінансовому праві та аналізу їх класифікаційних ознак.

Визначено, що загальною основою для класифікації стадій здійснення в міжнародному фінансовому праві форм міжнародних розрахунків є угода між імпортером та експортером, згідно з якою перший здійснює оплату покупної ціни відповідно до умов даної угоди через уповноважений на це банк, як правило, по місцю знаходження експортера, надаючи банку платіжний документ. Отримавши цей документ, банк сплачує покупну ціну і, в залежності від умов акредитива або інкасо, проводить на цій основі оплату.

Отже, класифікаційна сутність різних форм розрахунків у міжнародному фінансовому праві полягає в її документарному характері. Відповідно можна виділити чотири стадії здійснення форм міжнародних розрахунків: експортер та іноземний покупець укладають угоду щодо купівлі-продажу, в якій узгоджуються умови платежу через акредитив (1); іноземний покупець (наказодавець міжнародних розрахунків) доручає банку у місці знаходження свого підприємства (банк-емітент) відкрити певну форму міжнародного розрахунку на користь експортера (бенефіциарія) на умовах, визначених покупцем в своїх інструкціях банку-емітенту (2); банк-емітент домовляється з авізуючим банком у місці знаходження експортера по наданню продавцем транспортних документів (3); авізуючий банк повідомляє експортера про те, що з отриманням вантажних документів він акцептує або оплачує витрати продавця (4).

Розрахунки на основі документарного акредитиву є однією з найбільш поширених форм розрахунків у сфері міжнародної торгівлі, оскільки вона належним чином забезпечує інтереси як продавця, так і покупця. Ця форма особливо часто застосовується при здійсненні готівкових платежів (готівкових контрактів), а також при наданні короткострокового (до одного року) кредиту покупцю. В дисертації детально показано як здійснюються розрахунки в цій формі.

Міжнародна торгова палата зібрала та уніфікувала правила та звичаї, що стосувалися документарних акредитивів. У даний час вони застосовуються у близько двохсот країнах світу і вважаються загально прийнятими. Поряд з цим Паризька торгова палата зібрала та узагальнила банківську практику щодо використання документарних акредитивів і у 1933 р. опублікувала її у вигляді правил, які з того часу регулярно доповнювалися (в даний час діє редакція 1993 р.). У дисертації детально розглянуті ці зміни, що стосуються способів реалізації акредитива, визначення прав та обов'язків сторін та інших питань.

Зроблено висновок, що основу класифікації акредитивів та інших форм міжнародного розрахунку складають два принципи: автономія волі сторін та суворе виконання взятих сторонами зобов'язань. Відповідно документарний акредитив є угодою, яка відокремлена від основного контракту або іншої угоди, і банки незв'язані останніми, навіть якщо існує посилання на таку угоду. Стосовно операцій з документарним акредитивом, то всі сторони мають справу лише з документами, а не товарами або будь-якими послугами, внаслідок чого банки здійснюють лише контроль за відповідністю наданих документів умовам акредитива.

Третій розділ - «Правова характеристика основних форм міжнародних розрахунків» присвячений аналізу поняття акредитивної та інкасової форм міжнародних розрахунків та їх складових елементів.

Визначено, що акредитивом є будь-яка угода, незалежно від її назви, згідно з якою банк-емітент уповноважений клієнтом діяти від його імені та відповідно до інструкцій останнього (наказодателя акредитива). Порядок застосування акредитивних форм розрахунків здійснюється на основі вищезгаданих «Уніфікованих правил та звичаїв для документарних акредитивів» Міжнародної торгової палати, що є обов'язковими для банків та їх клієнтів. У дисертації детально аналізуються такі види акредитивів, як «відкличний» і «не відкличний» акредитиви та «підтверджений» і «не підтверджений». Встановлено, що кваліфікація цих видів акредитивів залежить від змісту конкретних зобов'язань банка-емітента перед бенефіциарієм (продавцем). Водночас дано аналіз й інших видів акредитивів, а саме: резервних акредитивів, акредитивів, що поновлюються (револьверні акредитиви), акредитиви для сплати ще не відвантаженого товару (акредитиви з «червоним» застереженням) та переказні акредитиви.

Досліджено й поняття інкасової форми міжнародних розрахунків, яка також зв'язана з кредитними відносинами. Інкасо є банківською розрахунковою операцією, згідно з якою банк за дорученням свого клієнта (експортера) одержує на підставі розрахункових документів кошти, що нараховуються клієнту від платника (імпортера) за відвантажені на адресу імпортера товари або надані послуги і зараховує ці кошти на рахунок клієнта - експортера у себе в банку.

Останнім часом інкасова форма розрахунків набуває все більшого поширення, оскільки вона характеризується спрощеністю та надійністю порівняно з банківським переказом. У міжнародній торгівлі застосовуються й розрахунки у формі інкасо з попередньою акцептою. Цей вид інкасо часто використовується як при готівкових платежах, так і у випадках, коли контрактом передбачено надання комерційного кредиту (відстрочка платежу), який надається експортерам та імпортерам. Порядок застосування інкасової форми розрахунків також регулюється «Уніфікованими правилами щодо інкасо», які є обов'язковими для банків та їх клієнтів.

Підкреслюється, що на правове регулювання міжнародних розрахункових зобов'язань впливають такі фактори, як: велика питома вага звичаєвих міжнародних норм, що регулюють розрахункові відносини; вплив норм валютного законодавства держав щодо транскордонного переміщення грошей в процесі здійснення розрахункових зобов'язань згідно з міжнародними контрактами; необхідність врахування правил, що склалися в міжбанківській міжнародній практиці та у внутрішньому праві держав, що стосуються регулювання розрахункових операцій.

У дисертації дано порівняльний аналіз банківського права Англії, Китаю, Франції, Німеччини, Росії, США, Швейцарії, України та інших країн. Зроблено висновок, що при відсутності угоди сторін про право, що має застосовуватися, часто застосовується право країни розташування фінансової установи або основного місця діяльності сторони, яка є продавцем в угоді щодо купівлі-продажу. Спеціально розглянуто і питання про банківські гарантії платежів, до яких відноситься тендерна гарантія виконання платежу та гарантія повернення платежу. Крім того, існують також зустрічна гарантія та супергарантія, що, як і вищеназвані гарантії, розглядаються банківським правом в якості незалежних договірних зобов'язань. Ці гарантії зберігають своє юридичне значення навіть після припинення основного зобов'язання чи визначення його недійсним.

У Висновках автор формулює найбільш суттєві результати та положення дисертаційного дослідження наводить теоретичні узагальнення й подає нове вирішення наукових проблем, пов'язаних з міжнародним співробітництвом у галузі правового регулювання фінансової діяльності держав. Вирішальним фактором, який впливає на зміцнення і розширення такого співробітництва є об'єктивна тенденція до інтернаціоналізації міжнародної фінансової діяльності та транскордонне переміщення капіталів. Банківське законодавство України, яке тяжіє до інтеграції з Європейським Союзом, має врахувати всі можливості й перспективи в зв'язку з прагненням України створити найсприятливіші умови для участі зовнішньоекономічних відносин всім суб'єктам підприємницької діяльності.

У дисертації підкреслюється й обґрунтовується той значимий вплив, який здійснюють на розвиток світової фінансової системи, світової торгівлі й міжнародних економічних відносин такі міжнародні міжурядові економічні організації як Міжнародний Валютний Фонд (МВФ), Світовий Банк (СБ), Міжнародна Асоціація Розвитку (МАР), Міжнародна Фінансова Корпорація (МФК), Багатостороннє агентство з оподаткування інвестицій (БАГІ). Виділена також роль такої міжнародної неурядової організації, як Міжнародна торгова палата (МТП), яка об'єднуючи сьогодні десятки тисяч компаній промислових і торгових асоціацій в 110 країнах світу, в тому числі і в Україні, проводить велику роботу щодо систематизації звичаїв в міжнародній комерційній практиці, результатом якої стали міжнародні правила з уніфікованого тлумачення торгових термінів (ІНКОТЕРМС) в редакції 2003 р. уніфіковані правила і звичаї для документарних акредитивів в редакції 1993 р., уніфіковані правила з інкасо 1995 р. До вказаних уніфікованих правил приєднуються не держави, а власне банки, але держави визнають юридичну силу цих документів.

У дисертації водночас показано, що в інституційному механізмі врегулювання міжнародних фінансових розрахунків поряд з вказаними універсальними міжнародними фінансово-економічними організаціями чинна роль належить міжнародним регіональним організаціям, насамперед Європейському Союзу. Докладно аналізуючи діяльність ЄС у фінансовій сфері, дисертант робив цілий ряд узагальнень, які випливають з рішень ЄС і стосуються питань посилення боротьби з відмиванням «брудних» грошей, набутих незаконним шляхом, встановлення дієвого міжнародного контролю з тим, щоб не допустити проникнення в міжнародну та національні банківські системи злочинних елементів. Вирішення цієї проблеми є сьогодні актуальним завданням і для України, і для Ефіопії й інших країн світу.

міжнародний акредитив інкасо транскордонний

Размещено на Allbest.ru