Державне регулювання економічної безпеки в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Спеціальність 25.00.02 - механізми державного управління

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата наук з державного управління

Державне регулювання економічної безпеки в Україні

Запоріжжя - 2007

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Перехід до ринку в Україні зумовив великі зміни у сфері економічних відносин. Сучасний стан української економіки характеризується високим рівнем нестабільності. Глибокі та масштабні перетворення, які відбулися за останні 10 років, не тільки викликали суперечності, а і сформували нові загрози для вітчизняної економіки. Загрози економічній безпеці країни зумовлюють необхідність створення системи державного регулювання й контролю за нею.

Заходи, що здійснюються останнім часом, зі створення системи державного регулювання економічної безпеки вже привели до певних результатів. Так, був прийнятий Закон України «Про основи національної безпеки в Україні», затверджена Президентом України «Стратегія національної безпеки України». Але, на жаль, поточні заходи мають фрагментарний характер і на сьогодні існує ряд проблем, які справляють стримувальний вплив на ефективність державного регулювання економічної безпеки.

Поняття економічної безпеки держави, класифікацію економічних загроз та інтересів держави, підходи до оцінки рівня економічної безпеки держави, принципи формування системи забезпечення економічної безпеки держави висвітлювали у своїх працях такі вітчизняні та зарубіжні учені, як Л. Абалкін, В. Білоус, О. Бандурка, О. Барановський, І. Бінько, В. Геєць, С. Глазьєв, Б. Грієр, В. Духов, М. Єрмошенко, Я. Жаліло, Б. Кваснюк, Т. Ковальчук, В. Манілов, Г. Маховські, С. Мердок, В. Мунтіян, Н. Нижник, Є. Олейников, Г. Пастернак-Таранушенко, С. Пірожков, К. Петрова, В. Сенчагов, Г. Ситник, А. Сухоруков, Я. Тімберген, І. Червяков, В. Шлемко, Д. Фішер, В. Ярочкін та інші. Проблемами формування регіональної політики в контексті забезпечення економічної безпеки держави займалися М. Долішній, Б. Данилишин, Т. Агапова, П. Бєлєнький, Є. Бойко, В. Войцеховський, З. Герасимчук, С. Злупко, М. Козоріз, А. Куклін, Я. Побурко, С. Писаренко, О. Ральчук, Л. Семів, А. Татаркін, А. Федорищева, О. Хомра та інші.

Разом з тим сучасні українські та іноземні фахівці, аналізуючи сутність економічної безпеки в ринкових умовах, не приділяють значної уваги здійсненню державного регулювання економічної безпеки в регіоні. На сьогодні в науковій літературі не розроблена єдина економічна політика у сфері забезпечення економічної безпеки в регіоні. Відсутня повноцінна система показників економічної безпеки, яка дала б змогу оперативно та достовірно оцінити стан економіки. Недостатньо розвинуте інформаційне забезпечення управління економічною безпекою. Формування системи моніторингу економічної безпеки перебуває на початковій стадії, що не дає можливості повною мірою здійснити оцінку загроз економічній безпеці.

Науково-теоретична та практична значущість зазначених проблем зумовила вибір теми, актуальність і цільову спрямованість дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційну роботу виконано відповідно до теми науково-дослідної роботи «Планування, прогнозування та державне регулювання мікро- та макроекономічних процесів» (номер державної реєстрації 0102U003195) Гуманітарного університету «Запорізький інститут державного та муніципального управління». Роль автора полягає в розробці організаційної системи моніторингу економічної безпеки та в удосконаленні механізму забезпечення економічної безпеки на регіональному рівні.

Мета й завдання дослідження. Мета дослідження полягає в теоретичному обґрунтуванні й розробці пропозицій щодо вдосконалення державного регулювання економічної безпеки в Україні. Відповідно до мети в роботі поставлено такі завдання:

- уточнити сутність економічної безпеки держави;

- визначити особливості державного регулювання економічної безпеки в умовах ринкових перетворень;

- обгрунтувати систему показників економічної безпеки держави;

- провести оцінку забезпечення економічної безпеки в Україні;

- розробити організаційну систему моніторингу економічної безпеки;

- запропонувати систему заходів державного регулювання забезпечення економічної безпеки;

- удосконалити механізм забезпечення економічної безпеки на регіональному рівні.

Об'єктом дослідження є процес здійснення державного регулювання економічної безпеки в Україні.

Предметом дослідження є механізми, методи, сукупність організаційних та економічних відносин щодо регулювання економічної безпеки в Україні.

Гіпотеза дослідження базується на припущенні, що ефективні механізми, методи, організаційні та економічні відносини щодо регулювання економічної безпеки є достатніми умовами розвитку економіки України.

Методи дослідження. У процесі дослідження використано сукупність методів наукового пізнання явищ та процесів в економічній сфері: конкретно-історичний аналіз - для уточнення основних понять, що зазнали змін у процесі реформування законодавчої бази; порівняльний аналіз - при проведенні аналізу наукових праць українських і зарубіжних учених; абстрактно-логічний метод - з метою теоретичного узагальнення й формулювання висновків.

Теоретичною і методологічною базою дослідження є праці українських та зарубіжних авторів, фундаментальні дослідження в галузі державного управління, нормативно-правові акти України.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в такому:

уперше:

- запропоновано організаційну систему моніторингу економічної безпеки, яка представлена як система, що включає взаємозв'язки основних процесів, функцій органів управління, науково-методичного і інформаційного забезпечення діяльності;

удосконалено:

- систему показників економічної безпеки держави виділенням таких трьох груп оцінки: загального економічного потенціалу країни; економічного забезпечення обороноздатності країни; здатності економіки до самостійного розвитку;

- механізм забезпечення економічної безпеки на регіональному рівні створенням місцевих рад національної безпеки та оборони, які перебувають у підпорядкуванні місцевим державним адміністраціям та Раді національної безпеки та оборони України;

набули подальшого розвитку:

- визначення поняття «національна економічна безпека» як такого стану економіки й інститутів влади, при якому забезпечується гарантований захист національних інтересів, гармонійний, соціально спрямований розвиток країни в цілому, достатній економічний та оборонний потенціал навіть при найбільш несприятливих варіантах розвитку внутрішніх і зовнішніх процесів;

- дослідження особливостей державного регулювання економічної безпеки як специфічного виду державного управління, який охоплює соціально-економічну, політичну та інші сфери суспільного життя, відповідно чому функції, повноваження та відповідальність, які на нього покладаються є специфічними, полягають у збалансуванні інтересів та спрямовані на розвиток суспільства, реалізацію національних інтересів.

Практичне значення одержаних результатів. Результати дослідження використано в роботі Головного управління економіки Запорізької обласної державної адміністрації (довідка №12-4 від 12.11.2006 р.), в роботі Запорізької торгово-промислової палати (довідка №18/97 від 16.03.2007 р.).

Теоретичні розробки дисертаційної роботи використовуються в навчальному процесі Гуманітарного університету «Запорізький інститут державного та муніципального управління» при викладанні таких дисциплін: «Державне управління інвестиційними процесами», «Державне регулювання економіки» (довідка №01-371/06-05 від 03.02.2007 р.).

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота виконана особисто автором. У ній здійснено комплексне дослідження теоретичних засад державного регулювання економічної безпеки, виявлено передумови, особливості функціонування та тенденції розвитку системи державного регулювання економічної безпеки й обґрунтовано основні напрями підвищення ефективності державного регулювання економічної безпеки на регіональному рівні.

Апробація результатів дослідження. Основні висновки та результати дослідження оприлюднювалися дисертантом на міжнародних та всеукраїнських науково-практичних конференціях: «Фінансово-економічні проблеми розвитку регіонів України» (м. Дніпропетровськ, 2003 р.), на міжнародному круглому столі «Наукові проблеми розвитку суспільства з транзитивною економікою» (м. Мелітополь, 2005 р.).

Публікації. За темою дисертаційного дослідження опубліковано 7 наукових праць (4 - у наукових фахових виданнях), загальним обсягом 4,2 обл. - вид. арк.

Обсяг і структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків і списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації - 197 сторінок, з яких: 18 рисунків займають 20 сторінок, 4 таблиці - 6 сторінок, список використаних джерел зі 154 найменувань - 20 сторінок, 1 додаток - 13 сторінок.

управління безпека економічний держава

Основний зміст роботи

У вступі розкрито сутність і стан проблеми, що вирішується; обґрунтовано актуальність обраної теми; визначено мету й завдання дослідження, його наукову новизну, встановлено практичну корисність одержаних результатів; наведено дані щодо апробації цих результатів та їх опублікування.

У першому розділі - «Теоретичні основи державного регулювання економічної безпеки» - визначено, що в Україні основи національної безпеки держави визначаються виключно законами України. Правову основу у сфері національної безпеки України становлять Конституція України, Закон України «Про основи національної безпеки України», Концепція національної безпеки України та інші закони, міжнародні договори, а також видані на виконання законів інші нормативно-правові акти.

В Конституції визначаються базові засади забезпечення національної безпеки держави. Згідно зі ст. 106, Президент України забезпечує державну незалежність, національну безпеку і правонаступництво держави. Згідно з Законом України «Про основи національної безпеки України» під національною безпекою держави необхідно розуміти захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якої забезпечується сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам. Отже наведене визначення характеризує національну безпеку через категорію «інтереси» та рівень їх захищеності.

Інша точка зору полягає в розумінні національної безпеки через категорію «загрози» як можливість з боку держави протистояти негативному впливу системи загроз. Відповідно, під національною безпекою розуміється здатність держави активно протидіяти впливу наявних або потенційних загроз її існуванню й незалежному розвиткові.

Для всебічного розгляду проблем національної безпеки України на сучасному етапі розвитку потрібно виходити з її особливостей, мети реформ і шляхів досягнення цієї мети. Якщо певні дії в межах внутрішньої й зовнішньої політики загрожують існуванню держави, її політичній та економічній незалежності, націлені проти досягнення мети і не відповідають національним інтересам, то вони є такими, що створюють загрозу національній безпеці держави.

Держава може існувати, коли вона має власну економічну систему, яку умовно можна розглядати як ефективну взаємодію власного виробництва, фінансової сфери, системи управління, соціальної й екологічної сфер. Тому, на нашу думку, національна безпека характеризується і визначається таким станом розвитку всіх сфер економічної системи, при якому держава здатна забезпечити свій стійкий розвиток, що дає змогу досягнути економічної, політичної, військово-стратегічної і соціальної мети заради створення умов для гідного життя широких верств населення, їх добробуту, духовної і моральної єдності.

На відміну від інших видів безпек, економічна охоплює та характеризує економічні процеси та суміжні з ними явища. Спільними аспектами дослідження економічної, військової й екологічної безпеки є визначення особливостей фінансового забезпечення як держави і регіонів, так і військової та екологічної сфер. Економічна безпека є фундаментальною основою економічно ефективної держави в цілому. У найзагальнішому розумінні економічно ефективною є така держава, яка відстоює свої національні економічні інтереси та забезпечує економічну безпеку в умовах значної міжнародної конкуренції. У внутрішньоекономічній сфері безпеку пов'язують з факторами макро- і мікроекономічного розвитку, з внутрішнім імунітетом та захищеністю держави й регіонів від різних дестабілізуючих та деструктивних впливів. У зовнішньоекономічному просторі економічна безпека характеризує конкурентоспроможність національної економіки на світових ринках, стійкість валюти і фінансового стану.

Крім того економічна безпека є синтетичною категорією політекономії та політології, тісно пов'язаної з категоріями економічної незалежності і залежності, стабільності й уразливості, економічного тиску, шантажу, примушення й агресії, економічного суверенітету і т.ін. Поняття економічної безпеки стало актуальним в Україні з моменту проведення активних реформ в економіці. Аналіз світового досвіду показує, що поняття економічної безпеки добре відоме в практиці діяльності управлінських структур Заходу, причому економічна безпека розглядається, як правило, як складова національної безпеки.

Отже, національна економічна безпека є таким станом економіки й інститутів влади, при якому забезпечується гарантований захист національних інтересів, гармонійний, соціально спрямований розвиток країни в цілому, достатній економічний та оборонний потенціал навіть при найбільш несприятливих варіантах розвитку внутрішніх і зовнішніх процесів.

Встановлено, що державне регулювання економічної безпеки є специфічним видом державного управління, який охоплює соціально-економічну, політичну та інші сфери суспільного життя. Тому функції, повноваження та відповідальність, які на нього покладаються є, по-перше, специфічними. Це виходить з того, що головною метою управлінських впливів є передусім своєчасне прогнозування, виявлення, запобігання та нейтралізація реальних і потенційних загроз національним інтересам (із залученням відповідних, спеціально створюваних сил і засобів). По-друге, функції одночасно стосуються інтересів кожної людини, суспільної групи, суспільства та держави, а не рідко й інших держав, які, як правило, не збігаються, що зумовлює необхідність пошуку взаємоприйнятного балансу (компромісу) інтересів і є першочерговою управлінською проблемою, розв'язання якої покладається на систему державного регулювання економічної безпеки. По-третє, функції в кінцевому підсумку, спрямовані на забезпечення умов, за яких може відбуватися сталий прогресивний розвиток суспільства та реалізація національних інтересів як у зовнішній, так і у внутрішній сфері життєдіяльності держави.

Тому державному регулюванню економічної безпеки властиві ознаки та особливості як міжгалузевої, так і функціональної складових державного управління, що, безумовно, справляє суттєвий вплив на функції, форми, методи та способи державного управління у цій сфері.

Принциповим є також те, що, як і будь-яка соціальна система, система державного регулювання економічної безпеки має складну ієрархічну структуру. Аналіз сукупності специфічних функцій, які покладаються на систему державного регулювання економічної безпеки, широких та значних її повноважень (оскільки забезпечення належної безпеки суспільства і держави є головною передумовою їх життєдіяльності та цілісності) і, відповідно, специфіки сукупності методів, способів, сил і засобів, що використовуються для виконання головної мети функціонування цієї системи, дають змогу стверджувати про приналежність її більшою мірою (як невід'ємної складової) до вищого ієрархічного рівня адміністративно-політичного виду державного управління.

Одночасно в системі державного регулювання економічної безпеки можна виділити стратегічний (Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України), оперативно-стратегічний (міністерства і відомства) та оперативний (державні адміністрації) ієрархічні рівні регулювання.

Але багаторазове ускладнення та переплетіння суспільних процесів об'єктивно породило необхідність у спеціалізації державного управління за сферами розробки та застосування управлінських впливів у галузі суспільних відносин. У кожній із них є необхідність у визначенні та уточненні економічних інтересів на вищому державному рівні, їх пріоритетності і, безумовно, прогнозуванні, своєчасному виявленні, запобіганні та нейтралізації загроз реалізації інтересів. У цьому контексті можна стверджувати про економічні безпеки.

Своєрідна декомпозиція функцій державного регулювання економічної безпеки міститься в Конституції України, Законах України «Про Раду національної безпеки і оборони України», «Про основи національної безпеки України» та інших нормативно-правових актах.

Таким чином, органи державного регулювання економічної безпеки, оцінюючи рівень загроз, розробляють комплекс заходів і приймають відповідні рішення про необхідні дії. Тобто можна вести мову про процес управління ризиками, який передбачає прогноз, виявлення і нейтралізацію загроз, відображенням якого є виконання практичних завдань з підтримання національної безпеки на певному рівні або ж подальше поліпшення її характеристик.

Аналіз свідчить, що до теперішнього часу не вироблено єдиного підходу до обґрунтування показників, що характеризують інтереси державного управління в галузі економічної безпеки і, як наслідок, відсутня загальноприйнята система індикаторів. Так, зокрема, розробники Концепції економічної безпеки України (Інститут економічного прогнозування НАН України, керівник проекту В.М. Геєць) висунули пропозицію диференціювати індикатори за окремими об'єктами економічної безпеки. Пропонується диференціація індикаторів за наступними об'єктами: фінансовий стан суб'єктів господарювання, збалансованість макроекономічних пропорцій, грошово-кредитна система, технологічний рівень виробництва, структура та рівень виробництва, виробнича інфраструктура, матеріальні ресурси, зайнятість та ринок праці, взаємовідносини між працедавцями та найманими працівниками, ринкова інфраструктура, інституційні перетворення, зовнішня торгівля, зовнішні інвестиції, розвиток науки і техніки. Як видно за такою системою можна оцінити стан економіки, а не вплив заходів, що здійснюють ті чі інші органи державного управління на економіку.

Виходячи з зазначеного в дисертації удосконалено систему показників економічної безпеки держави. Показники першої групи можуть використовуватися для оцінки поточного стану економічного, соціального і екологічного потенціалу суспільства. Вони характеризують поточні і середньострокові аспекти економічної динаміки і соціального розвитку. Показники другої групи визначають економічне забезпечення обороноздатності країни. Показники третьої групи повинні характеризувати можливий розвиток економічної ситуації. Вони визначають здатність економіки до самостійного розвитку. Удосконалення цих показників дозволить з більш точною ймовірністю визначити рівень економічної безпеки в державі, провести оцінку потенційним загрозам не тільки економіці, але й окремим її галузям.

У другому розділі - «Оцінка стану державного регулювання економічної безпеки в Україні» - встановлено, що складні трансформаційні процеси та безсистемність і непослідовність їх реалізації негативним чином вплинули на економічну безпеку. По-перше, відбулося зниження більшості індикаторів безпеки. По-друге, збільшився розрив між фактичними і пороговими значеннями показників економічної безпеки. По-третє, складові безпеки не узгоджувалися між собою, а політика їх дотримання проводилася автономно одна від одної. По-четверте, система економічної безпеки не була чітко окреслена.

Несприятливим чинником є руйнування економічного потенціалу, який держава отримала зі здобуттям незалежності. Народногосподарський комплекс України мав значний потенціал і сильні позиції в багатьох сферах і галузях виробництва (машинобудування, воєнно-промисловий комплекс, енергетика). Ці ресурси можна було б трансформувати відповідно до нових вимог, а не руйнувати їх.

Після 2000 року складовою зростання ВВП став ріст валової доданої вартості по галузях, які виробляють товари і створюють матеріальну основу життя населення. Основами для прогнозування розвитку економіки у перспективі є позитивні зміни у економічній кон'юнктурі та внутрішньому економічному середовищі, які полягають у зростанні обсягів промислової продукції, інвестицій в основний капітал, продукції сільського господарства, середньомісячної заробітної плати, експорту товарів і послуг, зниженні рівня безробіття.

Покращення ситуації в соціально-економічній сфері сприяло створенню певних передумов, які відіграли важливу роль у подальшому позитивному перебігу подій. До таких слід віднести наступні: збільшення рівня монетизації економіки з одночасним утриманням відносно низького рівня інфляції, покращення умов зовнішньоекономічної діяльності (яка приносить значну частку доходу держави), руйнування фінансових пірамід і спрямування грошових коштів у реальний сектор економіки та ін. Значні позитивні кількісні зміни в економіці і соціальній сфері були підкріплені якісними перетвореннями і зрушеннями. Принциповими якісними змінами необхідно вважати створення необхідних атрибутів ринкової економіки: формування ринків капіталів, праці, фондового, грошового і валютного, інфраструктурних систем ринкової економіки - банківської, фінансової, податкової, митної, грошової, платіжної, а також підвалин багатоукладної економіки, які полягають у фактичному існуванні і законодавчому закріпленні різних форм власності.

Оцінка ситуації в сфері економічної безпеки свідчить про існування наступних особливостей розвитку економіки держави і регіонів. По-перше, визначилася тенденція до зростання основних макроекономічних показників, що здійснює позитивний вплив на рівень економічної безпеки. По-друге, відбувається зміцнення економіки і акумуляція необхідного потенціалу для її розвитку. По-третє, не дивлячись на існуючі процеси зростання, їх обсяг і якісні характеристики на даному етапі в основному не здатні задовольнити реальні потреби держави і регіонів в необхідних ресурсах (невідповідність більшості фактичних значень пороговим).

Основними реальними і потенційними загрозами, які негативним чином впливають на процес державного регулювання економічної безпеки, є наступні:

1. Недосконалість проведення державної економічної політики, яка полягає у непослідовності проведення змін і відсутності системи чітких орієнтирів стосовно подальшого розвитку економіки, законодавчої бази, яка б реально стимулювала її розвиток, скоординованої роботи владних структур на всіх рівнях управління (столиця - регіони), механізмів реагування на критичні ситуації в регіональних економічних системах та їх оптимізації.

2. Відсутність чіткої системи загальнодержавної та регіональної політики стосовно напрямів та перспектив розвитку вітчизняного промислового комплексу.

3. Високий рівень залежності вітчизняної економіки від закордонного надходження енергоносіїв.

4. Наявність дезінтеграційних процесів між окремими галузями промисловості як в масштабах держави, так і регіонів (порушення господарсько-економічних зв'язків між окремими галузями та підприємствами, орієнтування на співпрацю з іноземними виробниками).

5. Нерівномірність економічного розвитку регіонів України.

6. Витіснення іноземними виробниками вітчизняних товарів з внутрішнього ринку.

7. Недосконалість функціонування фінансової та бюджетної систем, відсутність чітких пріоритетів їх розвитку; значний дефіцит місцевих бюджетів, неефективна податкова політика, яка стримує розвиток виробництва та нівелює стимулювання до проведення підприємницької діяльності.

8. Низький рівень ефективності перерозподілу фінансових потоків (ресурсів) між видами економічної активності (сферою послуг, промисловістю). Зміст даної загрози полягає в наявності значної концентрації фінансових ресурсів в окремих видах економічної діяльності (банківських та посередницьких структурах), диспропорції надходження ресурсного потенціалу в регіонах.

9. Недосконалість проведення державної інвестиційної політики, відсутність єдиних засад та пріоритетів розвитку сектору капіталовкладень; неефективність державної підтримки внутрішніх та зовнішніх інвесторів (низький рівень реалізації економічних, політичних та соціальних гарантій).

10. Нераціональна структура експортно-імпортних операцій, що призводить до відтоку фінансового капіталу за кордон.

11. Неефективність проведення державної та регіональної політики розвитку соціальної сфери.

12. Низький рівень життя основної маси населення України.

13. Погіршення стану здоров'я населення, відсутність механізму державної медичної підтримки найменш захищених верств населення; депопуляція населення України (зниження коефіцієнтів народжуваності при збільшенні коефіцієнтів смертності).

14. Неконтрольована міграція населення України (особливо з західних областей) в країни з більш високим рівнем життя; відтік інтелектуального потенціалу за кордон.

З метою зменшення впливу подібних явищ першочерговим завданням стає створення механізмів узгодження трансформаційних змін. Їх ядром виступає система національних інтересів та пріоритетів розвитку. При цьому об'єднуючий характер ціннісного ядра подальших перетворень може бути реалізований тільки в тому випадку, якщо воно буде підтримуватися всіма напрямками реформування, які відповідають інтересам всіх верств населення, що дозволить сформувати ті суспільні сили, які зацікавлені у проведенні подальших трансформацій.

В Україні потрібно реалізувати два основні принципи сучасного цивілізованого ринку: високої економічної ефективності виробництва товарів і послуг та соціальної справедливості в розподілі та використанні внутрішнього продукту з урахуванням інтересів всього суспільства.

Результати експертного опитування з визначення загроз економічній безпеці, ступеня їх гостроти та вагомості причин, які їх обумовлюють, і визначення можливостей системи державного управління щодо попередження їх становлення, скасування та пом'якшення їх впливу свідчать, що найвагомішими загрозами є забезпечення національної конкурентоспроможності (75%), прийнятного рівня задоволення потреб населення (51%) та низького рівня тіньової економіки (44%).

Оцінка причин, які сприяли виникненню та дії зовнішніх загроз економічної безпеки свідчить, що переважна більшість з них обумовлені неефективністю державного регулювання міжнародних економічних відносин. Так, серед зовнішніх економічних загроз більше половини експертів (55%) вважають особливо небезпечними втручання в економіку України міжнародних фінансових організацій, поліпшення діяльності іноземних фахівців у ролі експертів, радників, консультантів, завдяки чому розвиток економіки спрямовується як додаток до індустріально розвинутих країн світу.

Серед економічних загроз національній безпеці 87% експертів визначили низьку ефективність державного управління. На перше місце серед причин, які обумовлюють неефективність державного управління, експерти поставили непослідовність і безсистемність у здійсненні економічних реформ, відсутність власної моделі перебудови національної економіки та її ідеологічного обґрунтування (69%). Гостроту інших небезпек, на думку експертів, обумовлюють корумпованість чиновників та низька компетентність управлінського апарату. Тому друге місце, за розподілом думок експертів, посідає корупція в управлінських структурах (67%); третє - нездатність державного управління забезпечити стійке економічне зростання (47%); четверте - відразу дві небезпеки: низький рівень кваліфікації осіб, які приймають рішення у сфері державних повноважень, та високий ступінь впливу лобістських угрупувань на прийняття державних рішень (по 44%); п'яте - недосконалість державної та регіональної політики щодо забезпечення національної економічної безпеки (33%) тощо.

У третьому розділі - «Удосконалення державного регулювання економічної безпеки в Україні» - визначено, що реальним механізмом контролю за реалізацією державної політики в сфері забезпечення економічної безпеки є моніторинг економічної безпеки. У зв'язку з цим запропоновано організаційну систему моніторингу економічної безпеки, яка представлена як система, що включає взаємозв'язки основних процесів, функцій органів управління, науково-методичного і інформаційного забезпечення діяльності (рис. 1).

Рис. 1. Організаційна система моніторингу економічної безпеки

Цілі і завдання моніторингу економічної безпеки обумовлюють ряд вимог до інформаційно-аналітичної системи:

- система повинна бути заснована на економічно обґрунтованих, математично коректних і таких, що практично реалізовуються методах оцінки економічної безпеки;

однією з важливих вимог до системи є простота, і універсальність її реалізації. Її реалізація повинна здійснюватися з використанням тих, що є у розпорядженні органів влади, технічних засобів на основі стандартних програмних продуктів;

- початкова інформація, використовувана в системі повинна бути достовірною і доступною;

- облік інформації повинен здійснюватися методами, що забезпечують адекватність отримуваного результату оцінки існуючої ситуації;

- якість роботи системи повинна оцінюватися на основі експертного і математичного аналізу відповідності результатів оцінки існуючою ситуацією в регіоні.

Система моніторингу економічної безпеки в державі повинна мати дворівневу структуру: державний, регіональний. На державному рівні моніторинг виконується на користь гармонійного розвитку єдиного соціально-економічного комплексу України і є системою безперервного спостереження і аналізу стану соціально-економічної і фінансової сфери регіону як господарюючих суб'єктів держави, оперативного регулювання і організації їм допомоги в усуненні негативних тенденцій і явищ в їх розвитку. На регіональному рівні моніторинг є системою регулярного спостереження за поточним станом і короткострокового прогнозування динаміки розвитку процесів і явищ, що відбуваються в суспільстві, економіці і фінансах.

В дисертації запропоновано заходи державного регулювання забезпечення економічної безпеки в розрізі трьох моделей економічної безпеки в залежності від варіантів економічної стратегії держави.

Перша модель (пасивна) виходить з того, що основні напрями економічної політики залишатимуться незмінними. Перш за все, це стосується макроекономічної і інституційної політики, при збереженні якої виключається активна промислова, науково-технічна, соціальна, інформаційна політика і інші напрями економічної політики.

Друга модель (індустріальна) базується на тому, що під впливом соціальної напруги влада вимушена здійснювати адміністративні заходи з розподілу ресурсів життєзабезпечення, а також встановити адміністративний контроль над монополізованими секторами економіки. За цим варіантом заходи інфляційної «накачки» економіки грошима не застосовуються, і грошова політика утримується під державним контролем.

Третя модель (постіндустріальна) передбачає застосування комплексу заходів економічної політики, що забезпечує економічну безпеку і зорієнтована на підвищення інвестиційної активності та економічне зростання, а також на підвищення конкурентоспроможності та інтеграцію вітчизняної економіки в інформаційне суспільство.

В рамках першої моделі заходи державного управління не сприятимуть продовженню тенденцій економічного зростання, уповільненню деградації економічної структури, ослабленню інвестиційної активності і скороченню доходів населення.

Враховуючи реальні можливості нинішніх органів державної влади, масштаб здійснення заходів за другою моделлю можна реалістично оцінити на рівні 15-20%, що майже не знімає гостроти бюджетної кризи. Розвиток подій по структурі даної моделі диктується логікою виживання і навряд чи здатне забезпечити перехід до стійкого економічного зростання.

В основі третьої моделі забезпечення економічної безпеки лежить глобальна інформатизація держави, її вступ до нової фази економічного розвитку через інтеграцію в єдиний світовий інформаційний простір. Забезпечення економічного зростання в умовах інформаційного суспільства вимагає узгодженого вирішення завдань формування технологічної, інституційної, організаційної і інформаційної структур, здатних з'єднати всі необхідні елементи в загальний відтворювальний контур розгортання зростання нового технологічного устрою, що забезпечує безпеку економіки на новому високотехнологічному рівні.

До основних заходів забезпечення економічної безпеки України в процесі інтеграції в інформаційне суспільство можна віднести, по-перше зрушення у бік високих технологій і конкурентоздатного наукоємкого виробництва. Це припускає збільшення державних капіталовкладень в інформаційні галузі економіки, науку і освіту, до рівня мінімум 3 - 4% ВВП, а також широке залучення приватних (як іноземних, так і вітчизняних) інвестицій; продумана податкова політика підтримки і державного протекціонізму вітчизняних виробників засобів інформатизації і ухвалення відповідного законодавства для активізації приватних інвестицій в України в інформаційні галузі. По-друге, збільшення сукупного доходу на душу населення. По-третє, інформаційна прозорість для суспільства і громадян всіх державних структур. По-четверте, розумна децентралізація господарського управління і неухильне дотримання принципів суверенності, незалежності засобів масової інформації, цілеспрямоване формування довіри населення до влади, економічної і соціальної політики держави. По-п'яте, створення і розвиток інформаційної системи «Освіта - наука». Для цього необхідно розробити комплекс заходів по підвищенню інформаційної і комп'ютерної письменності населення, що включають читання курсів в учбових закладах по оволодінню навиками пошуку і використання інформації, широкою пропаганду по радіо, телебаченню і друку можливостей отримання необхідної інформації, видання відповідної масової літератури і т.д. По-шосте, переорієнтація багатьох промислових підприємств на створення і модернізацію парку засобів інформатики. По-сьоме, послідовна інтеграція інформаційного простору України в світовий інформаційний простір при збереженні національною економічного суверенітету. Необхідне ширше залучення країни до світової господарської і наукової інтеграції, і, в світлі вступу України до ЄС та СОТ, перш за все в транс'європейські економічні і технологічні структури.

В дисертації запропоновано механізм забезпечення економічної безпеки, що включає довгострокові цільові установки і обмеження, пов'язані з можливим розвитком загроз економічній безпеці, який має реалізовуватися в наступній логічній послідовності (рис. 2).

Рис. 2. Механізм забезпечення економічної безпеки з врахуванням соціально-економічного розвитку регіону

Реалізація такого механізму допоможе визначитися із пріоритетами економічного розвитку регіонів, створить основу для прийняття органами державної влади стратегії економічної безпеки регіону. На місцеві державні адміністрації буде покладено завдання забезпечення економічної безпеки шляхом прийняття відповідних нормативних актів, а також контроль за їх виконанням всіма суб'єктами економіки в регіоні. Такий механізм дозволить більш дієво реагувати на загрози економічній безпеці в регіоні та вживати вчасно відповідні адміністративні заходи.

Висновки

У дисертації наведено теоретичне узагальнення й нове вирішення наукового питання удосконалення державного регулювання економічної безпеки в Україні шляхом визначення теоретичних підходів та розробки системи відповідних заходів. Отримані в процесі дослідження результати підтвердили покладену в його основу гіпотезу, а їх узагальнення дає змогу сформулювати висновки і внести пропозиції, що мають теоретичне й практичне значення.

1. Визначено, що в Україні створена достатня законодавча база, яка в цілому характеризує зміст поняття економічної безпеки. Так, в нормативно-правовій базі національна безпека характеризується через категорію «інтереси» та рівень їх захищеності. Таке визначення слід доповнити через категорію «загрози» як можливість з боку держави протистояти негативному впливу системи загроз. При цьому необхідно враховувати особливості сучасного розвитку країни, її можливості, дії в процесі просування до мети реформ.

Економічна безпека як різновид національної охоплює та характеризує економічні процеси та суміжні з ними явища. Аналіз проведення активних реформ в економіці Україні, практики діяльності управлінських структур Заходу свідчить про необхідність визначення поняття «національна економічна безпека».

2. Встановлено, що державне регулювання економічної безпеки є специфічним видом державного управління, який охоплює соціально-економічну, політичну та інші сфери суспільного життя, тому функції, повноваження та відповідальність, які на нього покладаються: специфічні; одночасно стосуються різних інтересів, що зумовлює необхідність пошуку їх взаємоприйнятного балансу; спрямовані на забезпечення умов, за яких може відбуватися сталий прогресивний розвиток суспільства та реалізація національних інтересів як у зовнішній, так і внутрішній сфері життєдіяльності держави.

В Україні виділено такі ієрархічні рівні регулювання економічної безпеки: стратегічний (Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України), оперативно-стратегічний (міністерства і відомства) та оперативний (державні адміністрації).

3. Удосконалено систему показників економічної безпеки держави. Показники першої групи можуть використовуватися для оцінки поточного стану економічного, соціального і екологічного потенціалу суспільства. Вони характеризують поточні і середньострокові аспекти економічної динаміки і соціального розвитку. Показники другої групи визначають економічне забезпечення обороноздатності країни. Показники третьої групи повинні характеризувати можливий розвиток економічної ситуації. Вони визначають здатність економіки до самостійного розвитку. Використання цих показників органами державного управління дозволить з більш точною ймовірністю визначити рівень економічної безпеки в державі, провести оцінку потенційним загрозам не тільки економіці, але й окремим її галузям, застосувати більш ефективні заходи, що направлені на ліквідацію зазначених небезпек.

4. Оцінка стану економічної безпеки свідчить, що не дивлячись на існуючі процеси зростання, їх обсяг і якісні характеристики на даному етапі в основному не здатні задовольнити реальні потреби держави і регіонів в необхідних ресурсах. Існує невідповідність більшості фактичних значень пороговим. У зв'язку з цим визначено основні реальні і потенційні загрози, які негативним чином впливають на процес державного регулювання економічної безпеки: недосконалість проведення державної економічної політики, відсутність чіткої системи загальнодержавної та регіональної політики, високий рівень залежності вітчизняної економіки від закордонного надходження енергоносіїв, порушення господарсько-економічних зв'язків, нерівномірність економічного розвитку регіонів, недосконалість функціонування фінансової та бюджетної систем, недосконалість проведення державної інвестиційної політики, неефективність проведення державної та регіональної політики розвитку соціальної сфери.

5. Результати експертного опитування свідчать, що причинами, які обумовлюють неефективність державного управління у сфері економічної безпеки є непослідовність і безсистемність у здійсненні економічних реформ, відсутність власної моделі перебудови національної економіки та її ідеологічного обґрунтування, корупція в управлінських структурах, нездатність державного управління забезпечити стійке економічне зростання, низький рівень кваліфікації осіб, які приймають рішення у сфері державних повноважень, високий ступінь впливу лобістських угрупувань на прийняття державних рішень, недосконалість державної та регіональної політики щодо забезпечення національної економічної безпеки.

6. Запропоновано організаційну систему моніторингу економічної безпеки, яка є реальним механізмом контролю за реалізацією державної політики в сфері забезпечення економічної безпеки. Застосування цієї системи допоможе проводити експрес-аналіз регіональних кризових ситуацій з ранжируванням регіонів за рівнем загроз економічній безпеці; проводити аналіз кризових ситуацій в регіонах держави з метою обґрунтування комплексу заходів по локалізації і нейтралізації кризових ситуацій в регіонах держави.

7. Розроблено систему заходів державного регулювання забезпечення економічної безпеки виходячи з третьої (постіндустріальної) моделі розвитку держави: зрушення у бік високих технологій і конкурентоздатного наукоємкого виробництва; збільшення сукупного доходу на душу населення; інформаційна прозорість для суспільства і громадян всіх державних структур; розумна децентралізація господарського управління і неухильне дотримання принципів суверенності, незалежності засобів масової інформації, цілеспрямоване формування довіри населення до влади, економічної і соціальної політики держави; створення і розвиток інформаційної системи «Освіта - наука»; переорієнтація багатьох промислових підприємств на створення і модернізацію парку засобів інформатики; послідовна інтеграція інформаційного простору України в світовий інформаційний простір при збереженні національною економічного суверенітету.

8. Удосконалено механізм забезпечення економічної безпеки на регіональному рівні створенням місцевих рад національної безпеки та оборони, які знаходяться у підпорядкуванні місцевим державним адміністраціям та Раді національної безпеки та оборони України. Доцільність створення таких місцевих рад обґрунтована тим, що проблемам економічної безпеки на місцях приділяється недостатньо уваги. Створення такого органу допоможе підвищити ефективність роботи та створить дієві механізми забезпечення економічної безпеки як місцевими державними адміністраціями так і Радою національної безпеки та оборони України.

9. Запропоновано такі практичні рекомендації органам державної влади щодо регулювання аграрного сектору економіки України в ринкових умовах:

- Раді національної безпеки та оборони України на державному рівні створити Центр моніторингу економічної безпеки, на регіональному рівні - місцеві ради національної безпеки та оборони;

- місцевим органам управління у практичній діяльності забезпечити використання системи показників оцінки економічної безпеки.

Размещено на Allbest.ru