Можна зробити висновок, що державні інтереси США, а саме можливість посилити свої впливи у післявоєнному світі, де на зміну колоніальним імперіям прийдуть країни, що "самовизначилися", мали суттєвий вплив на американську зовнішню політику. З метою якомога ширшого і швидшого утвердження права націй на самовизначення як імперативної норми міжнародного права Вашингтон був готовий закрити очі на певні порушення принципу зовнішнього невтручання у процеси самовизначення націй, чим успішно користувалася Москва.

У Розділі 4 "Правове закріплення соборності Української РСР на завершальному етапі Другої світової війни" здійснено огляд подій заключного періоду Другої світової війни та міжнародно-правових угод, укладених між владними структурами Союзу РСР, Української РСР і Польщі. Дано правову оцінку рішенням Ялтинської та Потсдамської конференцій Великої трійки, договорів та угод, укладених з Польським Комітетом Національного Визволення (ПКНВ) та Польським урядом Національної Єдності. Розділ складається з чотирьох підрозділів.

В підрозділі 4.1 "Вплив західних учасників антигітлерівської коаліції на радянсько-польські міжнародно-правові відносини і угоди" розглядаються радянсько-польські відносини 1944-1945 рр. під кутом зору впливу на них урядів Великобританії та США.

Емігрантський уряд Польщі, очолюваний у 1939-1945 рр. послідовно В. Сікорським, С. Міколайчиком і Т. Арцішевським, у питанні післявоєнних кордонів Польщі займав відверто неконструктивні позиції. Ще в жовтні 1939 р. було оголошено, що східний кордон країни повинен залишитися без змін, натомість на півночі та заході польська територія має бути прирощена за рахунок Східної Прусії та Сілезії. Вказана лінія послідовно витримувалася протягом усієї Другої світової війни і навіть після її завершення. Це призвело до розриву радянсько-польських дипломатичних відносин навесні 1943 р. та до переорієнтації Кремля на співробітництво з прокомуністичними силами Польщі, представленими ПКНВ. Паралельно радянська дипломатія демонструвала певну схильність до компромісу, зокрема в питанні встановлення післявоєнного радянсько-польського кордону уздовж т. зв. лінії Керзона, що означало б "повернення" до складу Польщі приблизно 22 тис. кв.км території.

Намагання Західних союзників підштовхнути Москву до поновлення співпраці з емігрантським урядом Польщі були марними внаслідок небажання останнього йти на найменші компроміси з Союзом РСР у територіальних питаннях, намагання організувати рух опору в запіллі Червоної армії та інші дії авантюрного характеру. Було очевидним, що виконання територіальної програми польського уряду в повному обсязі можливе лише у випадку нової війни, тепер уже між колишніми союзниками по антигітлерівській коаліції (на це, зрештою, С. Міколайчику в жовтні 1944 р. прямо вказував У. Черчілль). Від березня 1944 р. Великобританія та США почали схилятися до думки про необхідність реорганізації уряду Польщі, включення до його складу реалістичніших політиків, чиїм завданням стало б порозуміння з Москвою і Києвом у питанні післявоєнного кордону. Певний вплив на позицію Західних союзників мало й розширення прав союзних республік (лютий 1944 р.) та створення зовнішньополітичних органів (НКЗС) Української РСР, визнаного де-факто урядами Великобританії та США.

Радянська зовнішня політика на цьому етапі була багатовекторною: дипломатичне співробітництво з Об'єднаними Націями, угоди з ПКНВ тощо, поєднувалися з діями де-факто, чиїм завданням виступало міжнародно-правове закріплення лінії кордону.

В підрозділі 4.2 "Принцип де-факто в міжнародно-правовій практиці Радянського Союзу на заключному етапі війни і західноукраїнське питання" розглянуті дії на завершальному етапі Другої світової війни радянських військових властей, зовнішньополітичного відомства, радянського та партійного апарату, спрямовані на утвердження де-факто радянської державності земель на схід від т. зв. лінії Керзона з метою подальшого закріплення де-юре.

Уже в 1944 р. з приходом Червоної армії на території Західної України і Західної Білорусії тут поновлювали свою роботу радянські і партійні установи, стягувалися податки з населення, проводилася мобілізація до радянських збройних сил тощо. Члени структур польської Армії Крайової (АК) на цих землях кваліфікувалися як радянські громадяни і підлягали дії радянських законів. Натомість на землях, що в 1939-1941 рр. входили до складу території Союзу РСР, але лежали західніше від т. зв. "лінії Керзона", де-юре діяли управлінські структури ПКНВ. Тим самим уже в 1944 р. готувалися фактичні підстави до польсько-радянського територіального урегулювання, яке б ґрунтувалося на основі лінії Керзона.

У підрозділі 4.3 "Правове закріплення возз'єднання Західної України з УРСР в документах ООН, міжнародних конференцій держав-переможців та двосторонніх радянсько-польських угодах" здійснено історико-правовий аналіз міжнародно-правових документів 1944-1945 рр., що регулювали польсько-радянські відносини загалом та післявоєнну лінію радянсько-польського кордону зокрема.

На союзницькій конференції Великої Трійки в Ялті (лютий 1945 р.) була досягнута згода урядів Союзу РСР, Великобританії та США на реорганізацію польського уряду, до складу якого мали увійти представники як політичних сил з власне Польщі, так і еміграції, та його подальше визнання де-юре трьома союзними державами. Питання про східний кордон Польщі було вирішене в тому плані, що західні Союзники висловили попередню згоду визнати евентуальний польсько-радянський кордон, що проходитиме уздовж лінії Керзона.

Важливо підкреслити, що післявоєнний кордон між Союзом РСР та Польщею був де-юре і де-факто встановлений не у Ялті в лютому 1945 р. як підсумок нібито "змови" Союзників, а у Москві 16 серпня 1945 р. - в результаті Договору про міждержавний кордон, укладеного з коаліційним Польським Урядом Національної Єдності. На поступливість польської сторони певний вплив мала підтримка її вимог щодо лінії польсько-німецького кордону Союзом РСР на конференції Великої Трійки в Потсдамі, а також готовність радянської сторони піти на поступки, більші ніж це було передбачено у Ялті, у питанні про кордон польсько-радянський. Вказаний Договір був ратифікований сторонами у встановленому порядку.

На виконання умов Договору та акцесорних угод про взаємний обмін населенням до Польщі з трьох Республік Союзу РСР було переміщено приблизно 2,5 млн. громадян польської та єврейської національностей. Натомість, за підрахунками польських істориків, до Німеччини з т. зв. "зємель одзисканих" було депортовано понад 8 млн. чоловік. Тим самим практично усі переселенці із Західної України, Західної Білорусії та Віленщини отримали відповідну компенсацію за житло та ін. нерухомість - коштом депортованих німців. Намагання окремих польських громадян та їхніх спадкоємців "повернути" нерухомість, втрачену в результаті переселення, з врахуванням вказаної обставини, бачаться відверто надмірними.

У підрозділі 4.4 "Розширення статусу союзних республік, входження Української РСР до складу держав-засновниць ООН і проблема західного кордону СРСР" розглядаються міжнародно-правові наслідки Закону Союзу РСР від 1 лютого 1944 р. про внесення змін до Конституції СРСР щодо розширення прав союзних республік у галузі оборони та зовнішніх зносин.

Прийняття вказаного Закону проголошувало надання усім союзним республікам, зокрема й Українській РСР, прав суб'єкта міжнародного права. Це відкривало нові можливості у боротьбі за післявоєнну лінію польсько-українського кордону, що й було використано Києвом у його угодах з Польським Комітетом Національного Визволення, в поточній практиці діяльності української делегації в ООН тощо.

У Висновках автор формулює найбільш суттєві результати та положення дисертаційного дослідження, наводить теоретичне узагальнення й нове вирішення наукової проблеми правомірності зміни державно-територіального статусу західноукраїнських земль в роки Другої світової війни. В цілому, серед висновків, що зроблені в дисертації, найважливішими є такі:

Вивчення історичних передумов і міжнародно-правових засад входження західноукраїнських земель до складу єдиної Української держави у її історичній формі Української РСР приводить до висновку про необхідність дотримання при оцінці конкретних історичних подій положень доктрини інтертемпорального права. Тим самим неприпустимо говорити про деліктність поведінки Москви і Києва з позицій de lege ferenda, тобто права майбутнього, того, що склалося після прийняття Статуту ООН у 1945 р. Міжнародні угоди та нормативно-правові акти, а також зовнішньополітичні акції Радянського Союзу та інших суб'єктів міжнародного права, здійснені перед 1945 р., потрібно оцінювати відповідно до норм de lege lata, тобто того міжнародного права, що діяло у вказаний час.

Слід постійно враховувати ту обставину, що історичний період від закінчення Першої світової війни і до прийняття Статуту ООН у 1945 р. - це епоха співіснування, взаємної боротьби і поступової заміни норм т. зв. "старого" міжнародного права нормами "нового", або "сучасного" міжнародного права. Зокрема, "старе" міжнародне право визнавало за своїми суб'єктами "право" на війну, допускало широкий спектр силових методів тиску на державу-контрагента з метою отримання поступок, відносно толерантно ставилося до практики перегляду існуючих міждержавних кордонів тощо. Надто широко розумілося право на самооборону, включаючи сюди і т. зв. право на "самодопомогу", тобто фактичний дозвіл суб'єктам міжнародного права на здійснення силової акції, що ставила на меті відведення загрози для національної безпеки. Натомість деякі звичні інститути "нового" міжнародного права лише проходили свою апробацію у звичаєвій практиці міждержавних відносин. Прикладом такого оновлення і розширення норм міжнародного права може служити утвердження права націй на самовизначення як звичаєвої норми права протягом 1918-1945 рр., а у період після 1945 р. визнання його як імперативної норми "нового" міжнародного права.

Активна зовнішньополітична діяльність нацистської Німеччини у 1938-1939 рр. та фактичне співробітництво Великих Держав (передусім Франції та Великобританії) з Німеччиною у справі аншлюсу Австрії і мюнхенського розчленування Чехословаччини, а також окупація Польщею Тєшінської Сілезії та Угорщиною Карпатської України створили ряд прецедентів, які мали важливе значення для розвитку звичаєвого міжнародного права. Москва і Київ, які уперше заявили про свою незгоду з польською "окупацією" Східної Галичини ще у березні 1923 р., відтак опинилися перед вибором: захищати існуючий "версальський" світовий порядок (що склався у несприятливих для РСФРР та УСРР міжнародних умовах і не враховував національні інтереси українців і білорусів), чи приєднатися до того кола держав (не лише Німеччина й Італія, але й Польща, Угорщина, Болгарія та ін.), які активно використовували лозунг права націй на самовизначення для зміни існуючих кордонів за етнодемографічним принципом.

Усупереч усталеній в історико-правовій науці думці, ані пакт Ріббентропа-Молотова, ані т. зв. "секретний протокол" до нього деліктами - з огляду на норми de lege lata - вважатися не можуть. Розподіл світу на сфери впливу - один з найтиповіших інститутів "старого" міжнародного права. Відомо, що прем'єр Великобританії У. Черчілль протягом Другої світової війни кілька разів відверто пропонував Сталіну розділити Східну і Центральну Європу на "сфери впливу". Більше того, взаємне визнання Берліном та Москвою заінтересованості Литви у Віленській області, поміщене до секретного протоколу 23 серпня 1939 р., а також ряд інших - вперто не помічених сучасною історичною наукою - обставин наштовхують на думку, що у Москві Молотов і Ріббентроп готували "другий Мюнхен", цього разу коштом Польщі, яка сама свого часу без найменших вагань скористалася мюнхенським диктатом для здійснення власних територіальних вимог до ЧСР. Спільне висунення територіальних претензій до Польщі зі сторони Німеччини, СРСР та Литви, поєднане з тими можливостями, що їх надавало "старе" міжнародне право, могло дати потрібний ефект і без оголошення війни.

Навіть якщо визнати широко розповсюджену тезу про те, що "секретний протокол до пакту Ріббентропа-Молотова був угодою про розчленування Польщі", то слід відразу зробити суттєве застереження, що подібне "розчленування" могло бути здійснене без порушень норм діючого на 1939 р. міжнародного права, і у певній відповідності з принципом права націй на самовизначення.

Радянський Союз не несе міжнародно-правової відповідальності (як з огляду на норми "старого", так і "нового" міжнародного права) за напад Гітлера на Польщу. Не виключено навіть, що цей крок нацистської Німеччини став певною несподіванкою для Москви. Відомо, що у перших числах вересня 1939 р. Німеччина, окрім зусиль по втягненню СРСР у війну проти Польщі, активно готувала і альтернативні варіанти - зокрема пропонувала Угорщині здійснити окупацію Західної України, а також готувала проголошення маріонеткового "українського" уряду, сформованого мельниківською ОУН.

У будь-якому випадку вступ вермахту у області Другої Речі Посполитої, визначені у секретному протоколі як радянська "сфера інтересів", та намагання Берліна зберегти контроль над цими територіями (пропозиції Угорщині, консультації з А. Мельником) були не лише фактичним порушенням таємної угоди, але й створювали цілком реальну небезпеку для Союзу РСР. Тим самим т. зв. Визвольний похід Червоної армії 17 вересня 1939 р. став легітимною реалізацією визнаного у тогочасному міжнародному праві права на "самодопомогу" - безвідносно до факту укладення пакту про ненапад з Німеччиною. У випадку відсутності радянської військової акції становище на західному кордоні СРСР однозначно погіршувалося б у порівнянні з станом, що існував на 31 серпня 1939 р.

Вступ радянських військ на території східної Польщі, здійснений у вересні 1939 р., не можна кваліфікувати як міжнародно-правовий делікт, хоча при цьому були формально порушені діючі радянсько-польські договори, зокрема Ризький мир 1921 р., пакт про ненапад 1932 р. та ін. Міжнародне право беззаперечно визнає т. зв. клаузулу незмінних обставин, хоча й забороняє посилатися на неї, коли мова йде про договори, які встановлюють кордони між державами. Суть обмовки rebus sic stantibus зводиться до того, що держава має право відмовитися від договору, якщо піддалися суттєвій зміні ті обставини, які свого часу зумовлювали його укладення. Усі міжвоєнні радянсько-польські угоди основувалися на припущенні, що їхнє укладення - на взаємних началах - гарантуватиме безпеку західного кордону Союзу РСР від ворожого (не обов'язково польського) нападу. Це була основна і найголовніша підстава укладення вказаних договорів. При цьому малося на увазі, що Друга Річ Посполита продовжуватиме своє існування як суверенна, незалежна держава. Повний розгром армії і розвал державного апарату Польщі докорінно змінив міжнародну обстановку, зникли ті підстави, що спонукали свого часу Москву гарантувати недоторканість східного польського кордону. Разом з тим у Заяві Радянського уряду від 17 вересня 1939 р. не йшлося про зміну державно-територіального статусу областей, у які вводилися частини і підрозділи Червоної армії.

Зміна міжнародно-правового статусу Західної України і Західної Білорусії де-юре відбулася не внаслідок дебеляції (завоювання), хоча міжнародне право того часу надавало й таку можливість. Зміна стала наслідком волевиявлення місцевого населення, здійсненого у ході плебісциту у формі Народних Зборів Західної України і Західної Білорусії. Звинувачення про нібито нелегітимний характер вказаних плебісцитів слід відкинути як безпідставні. Тут треба прийняти до уваги, що звичаєва практика організації подібних плебісцитів у період 1919-1944 рр. ніколи не відзначалася ідеальними умовами їх проведення. Зокрема, в умовах іноземної військової окупації приймалося рішення Віленського сейму 1922 р. (ним Польща "обґрунтовувала" прилучення Віленського краю), проходили плебісцити у Австрії (квітень 1938 р.) та Ісландії (травень 1944 р.), тактика терору і залякування місцевого населення здійснювалася польськими властями під час проведення плебісциту у Верхній Сілезії (березень 1921 р.), шаленим пропагандистським тиском "відзначився" плебісцит 1935 р. в Саарі.

Вибори до Народних Зборів Західної України (жовтень 1939 р.) були відносно демократичними, про що зокрема свідчить і той факт, що близько 25 відсотків виборців зуміли у тій чи іншій формі (голоси проти, неявка на вибори тощо) висловити свою незгоду із запропонованими кандидатами. При оцінці результатів західноукраїнського плебісциту основну увагу слід звертати не на порушення тих чи інших процедурних вимог, а на дійсну волю населення. Загалом не підлягає сумніву, що у жовтні 1939 р. переважна більшість місцевого населення (мова йде не лише про українців і білорусів, але й, принаймні частково, про євреїв і поляків) прагнула возз'єднання з Радянською Україною, можливо, навіть не віддаючи собі звіту про усі подальші наслідки такого рішення.

Визнання легітимності результатів і рішень Народних Зборів Західної України та Народних Зборів Західної Білорусії означає визнання правової обґрунтованості рішень Верховних Рад Союзу РСР та відповідних союзних республік про включення областей, у яких проводився референдум, до свого складу. Надання 30 листопада 1939 р. громадянства Союзу РСР колишнім підданим Другої Речі Посполитої визначило їхній новий правовий статус у період між 30 листопада 1939 р. і 30 липня 1941 р. (дата укладення польсько-радянської союзної угоди). Відтак ця категорія громадян може на рівних підставах претендувати на ті чи інші виплати, що їх встановлює законодавство незалежної України для своїх громадян (пенсії, компенсації майна при реабілітації тощо).

Усупереч поширеній у радянській історичній науці тезі про нібито відкритість і принциповість зовнішньої політики СРСР у роки Другої світової війни, ця політика була доволі гнучкою і навіть суперечливою. В силу власних державних інтересів основні союзники Союзу РСР по антигітлерівській коаліції - Великобританія та США - виступили адептами двох діаметрально-протилежних концептуальних підходів в міжнародному праві. Англія, продовжуючи залишатися колоніальною імперією, намагалася відстоювати ті норми, що їх встановлювало "старе" міжнародне право з його визнанням сфер впливу та домінуючої ролі Великих Держав. США, прагнучи розширити власні ринки сировини та ринки збуту, навпаки, прагнули перемін, виступаючи апологетами безумовного визнання права націй на самовизначення. Радянська дипломатія уміло використовувала ці протиріччя, оперуючи як аргументами з царини "старого" міжнародного права (наприклад, аргумент "безпеки кордонів") у двосторонніх стосунках з Лондоном, так і "нового" (аргумент "плебісциту") у відносинах з Вашингтоном.

Встановлення остаточної лінії радянсько-польського міждержавного кордону стало справою урядів двох зацікавлених країн. Усі розмови про те, що ця лінія була визначена у Тегерані, чи Ялті, не витримують критики. Дійсно, якби тегеранські чи ялтинські домовленості остаточно визначили цю лінію, усі подальші консультації (і обіцянки) з цього приводу урядів Великобританії та США з представниками польського емігрантського уряду втратили б будь-який зміст. Натомість Радянський Союз не мав би потреби робити додаткові поступки Польщі, звище від погоджених у Ялті (відступ від лінії Керзона на 8-10 км на її користь), під час підписання двостороннього радянсько-польського Договору про кордон від 16 серпня 1945 р.

Безумовно і Москва, з одного боку, і Лондон та Вашингтон, з іншого, були в 1945 р. зацікавлені у збереженні єдності Об'єднаних Націй. У радянського диктатора були свої плани щодо післявоєнного політичного устрою Польщі, які йшли урозріз з англо-американським баченням майбутнього цієї країни. Відтак делікатна справа врегулювання післявоєнного радянсько-польського кордону, важлива і принципова для Союзу РСР, стала передусім темою радянсько-польських переговорів. Західні союзники по антигітлерівській коаліції оголосили про свою готовність визнати етнографічну лінію радянсько-польського розмежування, були готові закрити очі на проблему входження етнічно польського Львова до складу Української РСР, але нав'язувати полякам цю лінію - особливо після завершення військових дій у Європі і отримання монополії на ядерну зброю - не поспішали.

Матеріали наукового дослідження свідчать про те, що розширення прав союзних республік, здійснене в лютому-березні 1944 р. відповідними постановами Верховної Ради СРСР та Верховних Рад союзних республік, означало перехід Української РСР на якісно вищий рівень суб'єкта міжнародного права. Це дало змогу не лише узяти участь у роботі установчої конференції Організації Об'єднаних Націй у ролі члена-засновника цієї впливової міжнародної організації, але й дозволило успішно вирішувати питання міжнародно-правового визнання нового західного кордону України.

Та обставина, що Українська РСР протягом практично усього терміну свого перебування у складі Союзу РСР не могла повною мірою використовувати надані їй де-юре можливості, не означає, що вона цими можливостями не володіла. Вказана обставина має не лише позитивне значення для формування міжнародного іміджу нашої держави. За певних умов, якщо постане питання про деліктну відповідальність Союзу РСР за ті чи інші порушення міжнародного права, нібито допущені у 1939-1945 рр., претензії зацікавлених сторін можуть бути звернені не лише на адресу РФ, але й незалежної України як правонаступниці Української РСР.

Українська історико-правова школа може і повинна створити концепцію міжнародно-правової обґрунтованості і легітимності процесу возз'єднання західноукраїнських земель, його відповідності нормам і вимогам діючого у роки Другої світової війни міжнародного права.

Література

Основні положення дисертаційного дослідження відображені в таких публікаціях автора

1. Макарчук В.С. Міжнародно-правове визнання державного кордону між Україною і Польщею (1939-1945 рр.): Монографія. - К.: Атіка, 2004. - 348 с.

2. Макарчук В.С. Входження Закарпатської України до складу УРСР (1939-1945): історико-правові аспекти // Вісник Львівського інституту внутрішніх справ: Збірник / Гол. ред. В.Л. Регульський. - Львів: Львівський інститут внутрішніх справ при НАВС України, 2000. - С.39-48.

3. Макарчук В.С. Правові аспекти Возз'єднання західноукраїнських земель в оцінках англомовної історіографії періоду "холодної війни" (1946 - сер.70-х років) // Вісник Львівського інституту внутрішніх справ при НАВС України: Збірник. - Львів: Львівський інститут внутрішніх справ при НАВС України, 2000. - № 2. - С.11-19.

4. Макарчук В.С. Правові аспекти здійснення "українізації” в західних областях України (1939-1941 рр.) // Вісник Львівського інституту внутрішніх справ: Збірник / Гол. ред. В.Л. Регульський. - Львів: Львівський інститут внутрішніх справ при НАВС України, 2001. - № 1. - С. 201-207.

5. Макарчук В.С. Правове врегулювання кордонів незалежної України // Вісник Львівського інституту внутрішніх справ: Збірник / Гол. ред.В.Л. Регульський. - Львів: Львівський інститут внутрішніх справ при НАВС України. - 2001. - № 2. - С.107-116.

6. Макарчук В.С. Значення діяльності ОУН-УПА та інших антикомуністичних збройних угрупувань періоду Другої світової війни для минулого і сучасного України // Вісник Львівського інституту внутрішніх справ: Збірник / Гол. ред. В.Л. Ортинський. - Львів: Львівський інститут внутрішніх справ при НАВС України, 2002. - Вип.3. - С.181-191.

7. Макарчук В.С. До питання про "День М" (22 червня 1941 р. і аспекти міжнародної політики та міжнародного права) // Вісник Львівського інституту внутрішніх справ: Збірник / Гол. ред. В.Л. Ортинський. - Львів: Львівський інститут внутрішніх справ при НАВС України, 2003. - Вип.3. - С.267-276.

8. Макарчук В.С. Проблема польсько-німецького кордону у міжвоєнний період (аспекти геополітики і міжнародного права) та митна війна 1929 р. // Митна справа. Науково-аналітичний журнал з питань митної справи та зовнішньоекономічної діяльності. Фахове видання. - 2004. - № 2 (32). - С.59-68.

9. Макарчук В.С. До питання про легітимність Народних Зборів Західної України // Вісник Львівського інституту внутрішніх справ: Збірник / Гол. ред. В.Л. Ортинський. - Львів: Львівський інститут внутрішніх справ при НАВС України, 2004. - Вип.1. - С.298-309.

10. Макарчук В.С. Звичай як джерело міжнародного права (на матеріалах радянської зовнішньої політики, серпень-листопад 1939 р.) // Життя і право. Львівський правничий часопис. - 2004. - № 7 (7). - С.17-26.

11. Макарчук В.С. Ризький мир 1921 р.: радянське і польське тлумачення // Життя і право. Львівський правничий часопис. - 2004. - № 8 (8). - С.28-33.

12. Макарчук В.С. Еволюція інституту права націй на самовизначення у міжнародному праві міжвоєнної доби (1918-1939 рр.) - погляд з України // Науковий вісник Львівського юридичного інституту МВС України: Збірник / Гол. ред. В.Л. Ортинський. - Львів: Львівський юридичний інститут МВС України, 2004. - Вип.2 (2). - С.241-257.

13. Макарчук В.С. Визначення лінії міждержавного кордону на радянсько-німецьких переговорах у вересні-жовтні 1939 р. (аспекти міжнародної політики та міжнародного права) // Вісник Запорізького юридичного інституту. - 2004. - № 3. - С.296-305.

14. Макарчук В.С. Ризький мир 1921 р.: міжнародно-правові аспекти // Вісник Луганської академії внутрішніх справ МВС імені 10-річчя незалежності України: Науково-теоретичний журнал. Вип.3. - Луганськ, 2004. - С.39-49.

15. Макарчук В.С. Політика де-факто в міжнародно-правовій практиці Радянського Союзу на заключному етапі Другої світової війни та західноукраїнське питання // Життя і право. - 2004. - № 10. - С.44-53.

16. Макарчук В.С. Розширення статусу союзних республік, входження Української РСР до складу держав-засновниць ООН та проблема західного кордону СРСР (питання міжнародної політики та міжнародного права в оцінках вітчизняних та зарубіжних науковців) // Вісник Львівського університету. Серія міжнародні відносини. Вип.14. - Львів: Львівський національний університет імені Івана Франка, 2004. - С.59-68.

17. Макарчук В.С. Історичне значення Львова для українського народу як юридичний факт міжнародного права // Життя і право. - 2005. - № 2. - С.17-22.

18. Макарчук В.С. Становлення права націй на самовизначення в якості норми ius cogens в міжнародному праві першої половини ХХ ст. // Вісник Національного університету внутрішніх справ. Вип.29. - Харків: НУВС, 2005. - С.224-233.

19. Макарчук В.С. Облаштування лінії радянсько-німецького кордону в 1939-1941 рр.: від демаркації до співробітництва і торгівлі // Підприємництво, господарство і право. - 2005. - № 5. - С.3-7.

20. Макарчук В.С. Питання післявоєнного радянсько-польського кордону на Тегеранській (1943 р.) та Ялтинській (1945 р.) конференціях Великої Трійки - аспекти моралі і права // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності: Зб. наукових праць Донецького юридичного інституту при Донецькому національному університеті - Донецьк, 2005. № 1. - С.28-36.

21. Макарчук В.С. Американо-британські протиріччя в період Другої світової війни та їх використання Москвою // Часопис Київського університету права. - 2005. - № 3. - С.13-18.

22. Макарчук В.С. Польська політика депортацій українського населення (30-40-і рр. ХХ ст.) - питання ідеологічного обґрунтування та права // Життя і право. - 2005. - № 7. - С.15-23.

23. Макарчук В.С. Міжнародно-правове значення рішень Народних Зборів Західної України 26 жовтня 1939 р. та Акту проголошення Української державності 30 червня 1941 р. (спроба порівняльного аналізу) // Правова держава. - К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2005. - Вип.16. - С. 198-209.

24. Макарчук В.С. Методика дослідження державно-територіального статусу західноукраїнських земель періоду Другої світової війни (1939-1945 рр.) // Вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. - 2006. - Вип.2. - С.17-29.

25. Макарчук В.С. Проблеми автономії Галичини у першій половині ХХ століття // Ученые записки Таврического Национального университета им. В.И. Вернадского. Серия юридические науки. - Симферополь: Информационно-издательский отдел Таврического Национального ун-та им. В. Вернадского, 2006. - Том XIX (58). - № 4. - С.3-9.

Публікації, які додатково відображають результати дисертаційного дослідження:

26. Макарчук В.С. Історія держави і права зарубіжних країн. - Київ: Атіка, 2000. - 416 с.

27. Загальна історія держави і права зарубіжних країн: Навчальний посібник. - К.: Атіка, 2001. - 592 с.

28. Загальна історія держави і права зарубіжних країн: Навчальний посібник. Вид.3-є, доп. - К.: Атіка, 2001. - 624 с.

29. Макарчук В.С. Загальна історія держави і права зарубіжних країн: Навчальний посібник. Вид.4-е, доп. - К.: Атіка, 2004. - 616 с.

30. Макарчук В.С. Загальна історія держави і права зарубіжних країн: Навчальний посібник. Вид.5-е, доп. - К.: Атіка, 2006. - 680 с.

31. Макарчук В.С. Основи римського приватного права: Навчальний посібник. - Київ: Атіка, 2000. - 120 с.

32. Макарчук В.С. Основи римського приватного права: Навчальний посібник. Вид. 2-е, доп. - Київ: Атіка, 2003. - 256 с.

Примітка: положення римського права в минулому використовувалися у міжнародному праві як джерело

33. Катеринчук Б.А., Калашніков А.В., Макарчук В.С. та ін. Незалежна Україна в системі міжнародних зв'язків: Навчальний посібник. - Львів: Військовий інститут ДУ "Львівська політехніка”, 1998. - 189 с.

34. Катеринчук Б.А., Гетьманчук М.П., Макарчук В.С. та ін. Україна і позаєвропейський світ: Навчальний посібник.2-е доп. видання - Львів: Військовий інститут ДУ: "Львівська політехніка", 2004. - 216 с.

35. Макарчук В.С. Історико-правові аспекти входження Північної Буковини до складу УРСР (червень 1940 р.) // Питання історії, теорії та практики діяльності органів внутрішніх справ в умовах розвитку демократичного суспільства. Вісник Львівського інституту внутрішніх справ. Вип.7. - С. 206-214.

36. Макарчук В.С. Питання кордонів Другої Речі Посполитої в міжнародних відносинах міжвоєнного періоду // Ефективність державного управління: Збірник наукових праць Львівського регіонального інституту державного управління Української Академії державного управління при Президентові України / За заг. ред.А.О. Чемериса. - Львів: ЛРІДУ УАДУ, 2003. - Вип.3. - С.88-95.

37. Макарчук В.С. Пошук стратегічного партнера // Українська Повстанська Армія в боротьбі проти тоталітарних режимів. Україна - культурна спадщина, національна свідомість, державність. - Львів, 2004. - С.132-141.

38. Макарчук В.С. Радянсько-нацистська змова 23 серпня 1939 р. у світлі доктрини інтертемпорального права // Ученые записки Таврического Национального университета им.В.И. Вернадского. Том 18 (57). № 2. Юридические науки. - Симферополь, 2005. - С.13-21.

39. Адамчук І.Г., Макарчук В.С. Аргументи "старого" і "нового” міжнародного права в арсеналі зовнішньої політики СРСР періоду Другої світової війни // Порівняльне правознавство: сучасний стан і перспективи розвитку. Збірник наукових статей. - К.: Інститут держави і права ім.В.М. Корецького НАН України, 2006. - С.390-397.

Основні положення дисертації доповідалися і обговорювалися на науково-практичних конференціях і зібраннях:

40. Макарчук В. С.17 вересня 1939 р.: аспекти права // Юридична біографістика: історія, сучасність та перспективи: Матеріали VIII Міжнародної конференції істориків права (15-18 вересня 2002 р., м. Феодосія). - Сімферополь, 2003. - С.188-207.

41. Макарчук В.С. Міжнародно-правові аспекти возз'єднання західноукраїнських земель (1919-1945) в оцінках польської історико-правової школи // Юридична наука та освіта: історія, сучасність, перспективи. Матеріали ІХ історико-правової конференції (6-8 червня 2003 р., м. Рівне). - Київ, 2004. - С.174-181.

42. Макарчук В.С. Питання автономії Галичини у першій половині ХХ століття // Історико-правові проблеми автономізму та федералізму: Матеріали Х-ї Міжнародної історико-правової конференції (22-24 вересня 2003 р., м. Севастополь). - Сімферополь, 2004. - С.160-166.

43. Макарчук В.С. Право націй на самовизначення у звичаєвому міжнародному праві першої половини ХХ століття (історичний аспект) // Право в системі соціальних норм: історико-юридичні аспекти: Матеріали ХІІІ історико-правової конференції (м. Чернівці, 20-22 травня 2005 р.). - Чернівці: Рута, 2005. - С.117-126.

44. Макарчук В.С. Право націй на самовизначення як норма ius cogens в міжнародному праві першої половини ХХ століття // Етнонаціональні чинники в історії державно-правового будівництва. Матеріали ХІІ Міжнародної історико-правової конференції (10-13 вересня 2004 р., м. Бахчисарай). - Сімферополь, 2005. - С.259-267.

45. Макарчук В.С. Переселення і депортація населення в 1944-1947 рр. в контексті польської і української політики Сталіна // Друга світова війна і Україна. Політичний аспект: Матеріали регіональної наукової конференції (26-27 жовтня 1995 р.). - Львів, 1996. - С.22-24.

46. Макарчук В.С. Народное собрание Западной Украины (октябрь 1939 г.) как легитимное волеизъявление желания к воссоединению с Украинской ССР // Народовластие и право в условиях формирования гражданского общества: Материалы международной научной конференции (г. Курск, Региональный открытый социальный институт, 30-31 марта 2006 г.) / Составители А.И. Хорошильцев, А.В. Самойлов. - Курск: Изд-во РОСИ, 2006. - С.100-104.

Макарчук В.С. Державно-територіальний статус західноукраїнських земель у період Другої світової війни (1939-1945 рр.): історико-правове дослідження. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук за спеціальністю 12.00.01 - теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень. - Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. - Київ, 2007.

Дисертацію присвячено комплексному історико-правовому аналізу процесів міжнародного визнання входження західноукраїнських земель до складу Української РСР та встановлення лінії післявоєнного польсько-українського кордону.

Дисертант провів узагальнююче дослідження тих форм і методів зміни існуючих міждержавних кордонів, що їх легалізувало діюче у міжвоєнний період (1918-1939 рр.) міжнародне право, а також проаналізував дотримання радянською стороною вимог і норм діючого міжнародного права в ході здійснення т. зв. Визвольного походу 17 вересня 1939 р.; при організації та проведенні Народних Зборів Західної України; при ухваленні рішень Верховної Ради Союзу РСР та Верховної Ради Української РСР про включення західноукраїнських земель до складу Союзу РСР та УРСР; в діях радянської дипломатії періоду Другої світової війни; при проведенні політики де-факто на заключному етапі Другої світової війни. Висвітлена позиція урядів Об'єднаних Націй у західноукраїнському питанні, а також відповідність цієї позиції нормам діючого міжнародного права.

На основі доктрини інтертемпорального права обґрунтовано легітимність процесу возз'єднання західноукраїнських земель з Українською РСР.

Ключові слова: міжнародне право, звичаєве міжнародне право, інтертемпорального права доктрина, плебісцит, державні кордони України.

Макарчук В.С. Государственно-правой статус западно-украинских земель в период Второй мировой войны (1939-1945 гг.): историко-правовое исследование. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора юридических наук по специальности 12.00.01 - теория и история государства и права; история политических и правовых учений. - Институт государства и права им.В.М. Корецкого. - Киев, 2007.

Диссертация посвящена комплексному историко-правовому анализу процессов международного признания вхождения западно-украинских земель в состав Украинской ССР и установления послевоенной лини польско-советской границы.

Диссертант осуществил обобщающее исследование мировой практики форм и методов изменения существующих межгосударственных границ в период между двумя мировыми войнами. Рассмотрено соблюдение советской стороной требований и норм действующего международного права при подписании Пакта о ненападении и секретного протокола с Германией 23 августа 1939 г., осуществлении т. н. Освободительного похода 17 сентября 1939 р.; организации и проведении Народного Собрания Западной Украины; принятии решений Верховным Советом СССР и Верховным Советом Украинской ССР о включении западно-украинских земель в состав СССР и УССР; в действиях советской дипломатии периода Второй мировой войны; при проведении военными и гражданскими властями Союза ССР политики де-факто на заключительном этапе военных действий, а также при других ныне спорных действиях и соглашениях.

На основе доктрины интертемпорального права обоснована легитимность процесса воссоединения западно-украинских земель с Украинской ССР.

Ключевые слова: международное право, обычное международное право, интертемпорального права доктрина, плебисцит, межгосударственные границы Украины.

Makarchuk V.S. State-legal status of the Western Ukrainian lands in the period of the Second World War (1939-1945): historic-legal research. - Manuscript.

Thesis for a doctor's degree by speciality 12.00.01 - Theory and history of state and law, history of political and legal ideas. - National Ukrainian Academy of Sciences, Koretskyi Institute of State and Law. - Kyiv, 2007

The thesis is dedicated to the complex historic - legal analysis of the legal process of international recognition of inclusion of the Western Ukrainian lands to the Ukrainian SSR and the establishment of the post-war line of the Polish-Soviet border.

The author completed the generalized research of the world practice of the forms and methods of changes of existing intergovernmental borders in the period between two world wars. A special attention is paid to the following of the demands and standards of international law by the Soviet side during signing of a Non-aggression Pact and the secrete protocol with Germany in August 23, 1939; the realization of so-called Liberation campaign in September 17, 1939; the organization and holding of the National Assembly of the Western Ukraine; taking a decision by the Supreme Soviet of the USSR and the Supreme Soviet of the Ukrainian SSR to include the Western Ukrainian lands in the USSR and Ukrainian SSR; in the actions of the Soviet diplomacy during World War II; in the course of holding de-facto policy on the final period of the military actions carried out by the military and civil authorities of the USSR; as well as other discordant actions and treaties.

The standpoint of the United Nations governments concerning the Western Ukrainian question is enlightened as well as the accordance of this standpoint with the standards of the existing international law during the World War II.

According to the principles of the doctrine of inter-temporal law the legality of the process of reunion of the Western Ukrainian lands with the Ukrainian SSR is proved.

The author keeps the point that foreign policy steps of Moscow and Kyiv (after the expanding of competencies of soviet republics in February 1, 1944) in a whole were in line with the established common practice of international relations in the inter-wars period and the period of World War II, and so they can't be considered as international-legal delicts.

In particular the secrete protocol about the distribution of spheres of influence in the Eastern Europe with Germany as a whole agreed with the existing international practice. Entering in the document the warning, concerning the interests of Lithuania should be considered as the attempt to prepare the convocation of international conference such as Munich agreement or Vienna arbitrations, that was totally allowed by the existing international law in the period between wars.

The motive for the signing of Soviet-Polish treaties and agreements between wars, which guaranteed the inviolability of the state borders, was the consideration of non-admission of possible aggression of Poland (or Poland with the allies including) from the border between two states.military defeat of Poland and the emergence of Wehrmacht units in conciliation Soviet sphere of influence in the mid-September, 1939 endangered the interests of state security of the USSR, regardless of existing treaties with Germany. Active international law, including the warning rebus sic stantibus according to the subjects of the international relations accepted the right for the self-help in situations of danger. So-called Liberation Campaign of Red Army was typical realization of that law.

The change of state-legal status of the Western Ukrainian lands was accomplished according to the decisions of the National Assembly of the Western Ukraine. The preparation and holding of this plebiscite on self-determination also quite suited to the existing practice in the period between wars.

The author underlines that the Western Ukrainian lands became a part of the USSR and the Ukrainian SSR without existing violation of international-legal standards, thus social and political changes took place here in 1939-1945 should be examined as legitimate.

Key words: international law, customary international law, doctrine of intertemporary law, plebiscite, borders of Ukraine.

Размещено на Allbest.ru