Шлюбний договір у сімейному праві України

Ч. 2 ст. 100 СК України, встановлює певні вимоги до форми угоди про зміну шлюбного договору. Так, зазначена угода повинна бути викладена у такий саме спосіб, що і сам шлюбний договір.

Відповідно до п. 3 ст. 100 СК України на вимогу одного з подружжя шлюбний договір може бути змінений за рішенням суду, якщо цього вимагають його інтереси, інтереси дітей, а також непрацездатних неповнолітніх дочки, сина, що мають істотне значення. Аналіз змісту наведеної норми дає підстави вважати, що, на відміну від загально-цивілістичних положень, за якими зміна умов договору здійснюється у разі настання тих чи інших негативних обставин стосовно сторони договору, новий СК України надмірно розширяє коло осіб, інтереси яких можуть бути підставою для внесення змін до шлюбного договору. Застосування досліджуваної норми у майбутній судовій практиці виявить недоцільність її введення у викладеній редакції, оскільки вона за своєю конструкцією не узгоджується з загальними засадами договірного права.

Під істотними причинами для зміни шлюбного договору, на думку дисертантки, слід розуміти таку зміну обставин, яка при наявності у сторін можливості її передбачення, потягла б за собою укладання договору на зовсім інших умовах або взагалі змусила б сторони відмовитись від його укладання. Це може бути випадкова загибель роздільного майна, втрата працездатності, банкрутство заснованого одним з подружжя підприємства та ін.

Дія шлюбного договору, як і будь-якого іншого договору може бути припинена. У новому СК України не передбачено вичерпного чи орієнтовного переліку підстав припинення шлюбного договору, крім його розірвання (ст. 102). Власне такого переліку немає ні в ЦК УРСР, ні в новому ЦК України. Проте в них перераховуються випадки припинення зобов'язань або договорів (у новому ЦК). Ці правила можуть бути поширені і на шлюбний договір.

Новий ЦК України, як і ЦК УРСР, також передбачає добровільне або судове розірвання договору, встановлюючи відповідні правові наслідки. Крім того, в новому ЦК України значно ширше закріплюється така підстава припинення договору, як одностороння відмова від нього як санкція за порушення договору або навіть за відсутності будь-якого порушення умов договору. Однак, на погляд автора, у новому СК України не найкращим чином був використаний досвід цивілістичної науки та цивільного законодавства. Так, у ньому передбачено можливість припинення шлюбного договору шляхом односторонньої відмови від нього або його розірвання у судовому порядку. Такий підхід до вирішення даної проблеми є суперечливим, оскільки одностороння відмова також може бути оскаржена в судовому порядку.

Відповідно до ст. 101 СК України подружжя має право відмовитися від шлюбного договору. Права та обов'язки, встановлені шлюбним договором припиняються в день подання до нотаріуса заяви про відмову від нього. У такій редакції наведена норма має кілька недоліків. Так, аналізуючи першу частину наведеної норми можна дійти висновку, що законодавець має на увазі узгоджену відмову від шлюбного договору обох з подружжя. Однак в другій частині наведеної норми ст. 101 СК України не передбачено ким подається заява нотаріусу: одним з подружжя чи обома? Якщо ж тут маються на увазі обоє з подружжя, то незрозуміло для чого припиняти шлюбний договір взаємною відмовою, якщо це можна краще зробити шляхом розірвання договору за ст. 102 СК України.

Як вже зазначалося вище, ЦК УРСР, новий ЦК України передбачають можливість припинення договору шляхом відмови від нього однієї сторони, як правило, у випадках невиконання чи неналежного виконання умов договору другою стороною. Подібний підхід очевидно має бути застосований і в СК України. Тому пропонується ст. 101 СК України викласти у такій редакції: “Один з подружжя може відмовитися від шлюбного договору у разі невиконання чи неналежного виконання його умов шляхом подання нотаріусу заяви та з наступним повідомленням про це другого з подружжя. У такому разі шлюбний договір припиняє свою дію через 3 місяці з дня одержання другим з подружжя такого повідомлення, якщо відмова від договору не була оспорена в суді.”

Ст. 102 СК України спрямована на врегулювання відносин, пов'язаних з розірванням шлюбного договору. Згідно з цією статтею на вимогу одного з подружжя договір може бути розірваний за рішенням суду з підстав, що мають істотне значення, зокрема, в разі неможливості його виконання. Вразливість наведеного положення полягає у невідповідності його цивільному праву, в якому визнається право договірних сторін на добровільне або судове розірвання цивільно-правового договору. При цьому розірвання договору у більшості випадків є наслідком неналежного виконання стороною (сторонами) умов договору. Власне ці міркування цілком однозначно підтверджуються положеннями нового ЦК України, в ст. 651 якого записано, що договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, а у разі недосягнення згоди договір може бути розірваний за рішенням суду. Крім того, цивільне законодавство передбачає певні правові наслідки судового розірвання договору, у тому числі застосування мір цивільно-правової відповідальності до сторони, винної у порушенні договору. Відтак не можна нехтувати цими принциповими положеннями, сформованими у цивільному праві, при регулюванні відносин сторін у шлюбному договорі.

Тому, з врахуванням всього викладеного, ст. 102 СК України було б доцільно викласти у наступній редакції: “У зв'язку з істотною зміною обставин подружжя може розірвати шлюбний договір за взаємною згодою шляхом укладення нотаріально посвідченої угоди. Якщо сторони не досягли згоди, шлюбний договір може бути розірваний з підстав, що мають істотне значення для одного з подружжя чи їх обох за рішенням суду з застосуванням правових наслідків відповідно до вимог цивільного законодавства.”

У підрозділі 3.2 “Умови визнання шлюбного договору недійсним” аналізуються умови, за якими шлюб визнається недійсним та його правові наслідки.

Відповідно ч. 1 ст. 48 ЦК УРСР недійсною є угода, яка не відповідає вимогам закону. Норма цієї статті є комплексною, оскільки встановлює не окремий випадок недійсності угоди, а передбачає наявність порушення конкретної норми права. Так, недійсною згідно цієї статті є угода, яка не відповідає вимогам законодавства та в якій порушена хоча б одна з умов дійсності угод.

Щодо визнання шлюбного договору недійсним, то сімейне законодавство прямо передбачає застосування до цих відносин положень цивільного законодавства. Так ст. 103 СК України встановлює, що шлюбний договір може бути визнаний недійсним за рішенням суду з підстав, встановлених ЦК України. На думку дисертантки, це положення не враховує відповідних новел нового ЦК України (ст. 215), який на відміну від ЦК УРСР (ст. 48) не містить загального правила про те, що недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону. Це може призвести до ситуації, коли шлюбний договір, який порушує певні норми СК України, не можна буде визнати недійсним. Щоб цього парадоксу уникнути в ст. 103 СК має бути застереження про те, що шлюбний договір може бути визнаний недійсним з підстав встановлених як ЦК України, так і СК України.

Шлюбний договір, як і будь-який інший договір може бути визнаний недійсним за рішенням суду на вимогу одного з подружжя. Проте, інколи умови шлюбного договору можуть торкатися інтересів третіх осіб, більше того він може порушувати права й інтереси цих осіб. На цей випадок сімейним законодавством передбачена можливість звернення до суду для визнання шлюбного договору недійсним іншої особи, права та інтереси якої цим договором порушені (ст. 103 СК України), що відповідає вимогам і цивільного законодавства.

Ч. 2 ст. 48 ЦК УРСР (ч. 2 ст. 216 ЦК України) передбачає, що по недійсній угоді кожна зі сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки не передбачені законом. Такі наслідки одержали назву двосторонньої реституції. Якщо ж виконання вчинено лише однією стороною, то застосовується одностороння реституція. На думку дисертантки, такі цивільно-правові наслідки недійсної угоди (правочину) не можуть повною мірою відображати сутність правових наслідків недійсності шлюбного договору. Так, якщо шлюбним договором встановлювався режим роздільності певного майна подружжя, то у разі визнання його недійсним, наслідком цього буде не лише реституція, але і розповсюдження на все повернуте правил законного правового режиму (спільності чи роздільності).

У висновках дисертації викладені найважливіші результати дослідження: визначено новели нового Сімейного кодексу України щодо шлюбного контракту, розкрита його правова природа, зміст, порядок та умови його укладання; виявлені прогалини у врегулюванні відносин за шлюбним контрактом та сформульовані пропозиції щодо поліпшення регулятивної функції шлюбного контракту, щодо динаміки шлюбного контракту, його припинення та визнання недійсним.

Список опублікованих праць

1. Ульяненко О.О. Аналіз стану інституту шлюбного контракту в законодавстві України. // Вісник Національної академії внутрішніх справ України., 2001., № 5. - С. 30-34;

2. Ульяненко О.О. Значення інституту шлюбного договору та його зв'язок з іншими видами договорів у світлі нового сімейного законодавства. // Вісник прокуратури., 2003, № 3. - С. 80-84;

3. Ульяненко О.О. Шлюбний контракт на межі двох кодексів. // Вісник Національної академії внутрішніх справ України., 2003., № 1. - С. 91-95;

4. Ульяненко О.О. Порядок і умови укладення шлюбного договору (контракту) // Підприємництво, господарство і право., 2003., № 4. - С. 85-88.

Размещено на Allbest.ru