Кримінально-правова юрисдикція України щодо злочинів, вчинених за її межами

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ ІМЕНІ ЯРОСЛАВА МУДРОГО

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ЮРИСДИКЦІЯ УКРАЇНИ ЩОДО ЗЛОЧИНІВ, ВЧИНЕНИХ ЗА ЇЇ МЕЖАМИ

Спеціальність: Кримінальне право, кримінологія та кримінально-виконавче право

МОІСЕЄВ ОЛЕКСАНДР ІГОРОВИЧ

Харків, 2007 рік

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Зміни, які відбулися у суспільстві після розпаду СРСР, призвели до збільшення кількості осіб, що перетинають державний кордон України в обох напрямках. На жаль, крім позитивних наслідків це призвело до збільшення кількості злочинів, вчинюваних як іноземцями в Україні, так і громадянами України і особами без громадянства, що постійно проживають в Україні, за її межами.

Поряд з економічною та політичною глобалізацією відбувається процес кримінальної глобалізації у формі інтенсивного розвитку транснаціональної організованої злочинності. При цьому транснаціоналізація злочинності хоча і детермінована глобалізаційними процесами в економіці та інших сферах людської діяльності, проте з'явилась набагато раніше і відбувається набагато швидше. Реакцією світової спільноти, в тому числі й України, стало збільшення кількості міжнародних договорів, що покликані запровадити ефективні заходи протидії різним видам транскордонної злочинності.

Це в свою чергу викликало певні ускладнення при поширенні кримінально-правової юрисдикції України на осіб, які вчинили злочини за її межами. Очевидно, що однією з причин цього є недостатність науково обґрунтованих висновків і рекомендацій щодо застосування відповідних положень КК України. Ось чому теоретична розробка питань кримінально-правової юрисдикції України щодо злочинів, вчинених за її межами, уявляється необхідною, своєчасною і корисною, а тому - достатньо актуальною. Додає актуальності дисертаційному дослідженню і той факт, що в КК України 2001 року певною мірою реформовані положення про кримінально-правову юрисдикцію України щодо злочинів, вчинених як на території України, так і за її межами.

Слід відзначити, що після набуття чинності КК України 2001 року це питання ще ніколи не було предметом окремого дисертаційного дослідження. При цьому, однак, деякі його аспекти досліджувалися в працях В.І. Антипова, В.І. Борисова, М.Й. Коржанського, В.О. Навроцького, П.С. Матишевського, А.О. Пінаєва, Ю.А. Пономаренка, П.Л. Фріса, М.І. Хавронюка та інших вчених. Серед радянських та російських вчених цим питанням присвятили роботи М.І. Блум, О.І. Бойцов, Я.М. Брайнін, М.Д. Дурманов, Л.В. Іногамова-Хегай, А.Г. Князєв, М.І. Ковальов, А.В. Наумов, О.М. Медведєв, М.Г. Мельников, В.І.Степаненко, А.Н. Трайнін, М.Д. Шаргородський, В.Ф. Щепельков та інші.

Незважаючи на це, питання кримінально-правової юрисдикції України щодо злочинів, вчинених за її межами, до цього часу залишаються дискусійними в науці кримінального права.

Актуальність зазначеного питання, його науково-практична значущість та недостатність наукових досліджень із цієї проблеми й обумовили вибір теми цього дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дане дисертаційне дослідження виконане відповідно до цільової комплексної програми “Актуальні проблеми кримінального і кримінально-виконавчого права і системи попередження злочинності” (номер державної реєстрації 0186.0.070883), над якою працює кафедра кримінального права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, та передбачене планом наукових досліджень кафедри. Тема цього дослідження затверджена вченою радою Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого 20 грудня 2002 р. (протокол № 5).

Мета і завдання дослідження.

Метою дисертаційного дослідження є формулювання теоретично та практично обґрунтованих висновків щодо поняття і принципів кримінально-правової юрисдикції України щодо злочинів, вчинених за її межами, за чинним законодавством України, а також вироблення на цьому підґрунті рекомендацій щодо удосконалення законодавства та практики його застосування.

Для досягнення визначеної мети були поставлені такі задачі:

1. Визначити поняття кримінально-правової юрисдикції України, з'ясувати і розмежувати між собою поняття кримінально-правової юрисдикції України, чинності та дії кримінального закону у просторі.

2. Визначити поняття та види принципів кримінально-правової юрисдикції України.

3. Дослідити зміст принципів кримінально-правової юрисдикції України щодо злочинів, вчинених за її межами.

4. Сформулювати пропозиції щодо вдосконалення положень КК України, що встановлюють кримінально-правову юрисдикцію України щодо злочинів, вчинених за її межами.

Об'єктом дослідження є кримінально-правова юрисдикція України.

Предметом дослідження є кримінально-правова юрисдикція України щодо злочинів, вчинених за її межами.

Методи дослідження. В роботі використовувалися загальнонаукові методи дослідження, а також методи, властиві для досліджень у правових науках.

Зокрема, з використанням діалектичного методу пізнання, відповідно до якого предмети (явища) вивчаються в єдності та суперечності їх протилежностей, досліджувалося поняття кримінально-правової юрисдикції в єдності та мінливості його змісту і форми. Застосовуючи метод системного аналізу соціальних (зокрема - правових) явищ, була розглянута кримінально-правова юрисдикція України щодо злочинів, вчинених за її межами, у співвідношенні з іншими видами кримінально-правової юрисдикції.

Застосування догматичного методу дозволило проаналізувати зміст законодавчих положень про кримінально-правову юрисдикцію України щодо злочинів, вчинених за її межами.

Порівняльно-правового - порівняти ці положення чинного законодавства України з відповідними положеннями кримінального законодавства зарубіжних країн, а історичного і порівняльно-історичного - дослідити та порівняти окремі чинні положення про кримінально-правову юрисдикцію України щодо злочинів, вчинених за її межами, з такими ж положеннями попереднього, вже не чинного законодавства України.

Наукова новизна одержаних результатів. На думку автора, з досягнутих ним результатів дослідження новими для науки кримінального права є такі:

1. Вперше визначено поняття “кримінально-правова юрисдикція України”, під якою розуміється сукупність повноважень держави, закріплених у кримінальному законі та міжнародних договорах України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, щодо визначення кола осіб, які, перебуваючи на певних територіях та об'єктах, при вчиненні певних злочинів підлягають кримінальній відповідальності на підставі КК України.

2. Вперше визначено відмінність поняття “кримінальна юрисдикція” від понять “дія кримінального закону” і “чинність кримінального закону” та запропонована схема їх співвідношення. Чинність кримінального закону означає об'єктивне існування кримінального закону як такого протягом певного часу, коли він має юридичну силу. Дією кримінального закону є втілення приписів кримінального закону у поведінці осіб. Кримінально-правова юрисдикція держави визначає межі застосування кримінального закону.

3. Розвинена класифікація кримінально-правової юрисдикції України, критеріями якої визнаються: місце вчинення злочину, громадянство злочинця, вид (категорія) вчиненого злочину.

4. Вперше проведено відмінність між підставами законодавчого закріплення принципів кримінально-правової юрисдикції та критеріями, за допомогою яких визначається така юрисдикція. Критеріями визначення кримінально-правової юрисдикції України є види вчинюваних злочинів, коло осіб, які вчинили такі злочини, а також види територій та об'єктів, в межах яких вчинено злочини.

5. Дістали подальший розвиток положення про види принципів кримінально-правової юрисдикції України відносно злочинів, вчинених за її межами, у тому числі закріплених чинним кримінальним законом (принцип громадянства, міжнародних договорів, захисту).

6. У розвиток ідей, вже висловлених в науці кримінального права щодо підстав закріплення в КК України принципу громадянства, обґрунтовується, що однією з причин його законодавчого закріплення є виконання державою міжнародних зобов'язань.

7. Наводяться додаткові аргументи щодо правильності відсутності у КК України правила про “подвійну кримінальність” вчиненого злочину для притягнення до кримінальної відповідальності за КК України та обґрунтовується недоцільність його законодавчого закріплення.

8. Наведені додаткові аргументи щодо необхідності закріплення в чинному КК України положення про можливість повторного засудження в Україні особи у випадку, якщо вона була за цей самий злочин засуджена судом іноземної держави.

9. По-новому визначені правила поширення кримінально-правової юрисдикції України відповідно до принципу міжнародних договорів, на злочини, вчинені за межами України.

10. Вперше запропоновано поширити кримінально-правову юрисдикцію України відповідно до принципу захисту на осіб, які за межами України вчинили злочини проти прав і свобод осіб без громадянства, що постійно проживають в Україні.

11. Обґрунтовано авторські пропозиції щодо удосконалення редакції статей 7 та 8 КК України.

Практичне значення одержаних результатів.

Дисертаційне дослідження, на думку дисертанта, має і теоретичне, і прикладне значення.

Теоретичне значення його результатів полягає, як уявляється, в тому, що окремі положення роботи, підходи, висновки могли б бути використані наукою кримінального права для подальшої розробки питань кримінально-правової юрисдикції України. Прикладне значення одержаних результатів полягає в тому, що викладені в ньому положення, узагальнення, пропозиції і висновки можуть бути використані:

1) у законотворчій діяльності - при опрацюванні пропозицій щодо змін та доповнень до чинного КК України з метою його подальшого вдосконалення;

2) у правозастосовчій діяльності - при вирішенні питання про поширення кримінально-правової юрисдикції України на злочини, вчинені за її межами;

3) у навчальному процесі - при викладанні курсу Загальної частини кримінального права України, підготовці навчальної, науково-практичної та методичної літератури.

Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення даного дослідження були викладені у наукових публікаціях автора та доповідалися і обговорювалися на міжрегіональної науково-практичній конференції “Забезпечення екологічної безпеки - обов'язок Української держави” (Івано-Франківськ, 24-25 вересня 2004 р.), І міжнародній науково-практичній конференції “Правова система суспільства: проблеми, перспективи” (Кіровоград, 13-14 травня 2005 р.), науково-методичному семінарі “Проблеми застосування кримінального законодавства України” (Луганськ, 30 листопада 2005 р.), міжнародній науковій конференції молодих учених та здобувачів “Актуальні проблеми правознавства” (Харків, 1-2 березня 2006 р.).

Окрім цього, дисертація пройшла обговорення та рецензування на кафедрі кримінального права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого (2007 р.). Окремі із сформульованих у дисертації положень та поглядів використовувалися автором при проведенні практичних занять із Загальної частини кримінального права України зі студентами Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого (2004-2007 рр.).

Публікації. Результати дисертаційного дослідження відображені в семи опублікованих дисертантом наукових роботах, у тому числі чотирьох наукових статтях, які опубліковані у виданнях, що визнані Вищою атестаційною комісією України фаховими для юридичних наук, та тезах трьох наукових доповідей.

Структура роботи обумовлена предметом, метою і завданнями дослідження. Робота складається із вступу, двох розділів, які разом містять шість підрозділів, висновків (до кожного розділу та загальних висновків до всієї роботи) та списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи - 217 сторінок, з них основного тексту - 197 сторінок. Кількість використаних джерел - 203.

Література та законодавство використані за станом на 1 квітня 2007 року.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі міститься інформація, що наведена вище при загальній характеристиці роботи.

Розділ перший “Кримінально-правова юрисдикція та її принципи” складається з двох підрозділів. У підрозділі 1.1 “Поняття та види кримінально-правової юрисдикції” визначається зміст поняття “кримінально-правова юрисдикція” та розкриваються її ознаки. Проводиться розмежування понять “кримінально-правова юрисдикція”, “дія кримінального закону” та “чинність кримінального закону”. На думку автора, ці поняття не є синонімами, а мають різний зміст. Запропоновано наступну схему їх співвідношення. З набранням законної сили кримінальний закон стає чинним. Він має певні межі застосування, які визначаються кримінально-правовою юрисдикцією держави. Втілення приписів кримінального закону у поведінці осіб є його дією.

Проведена відмінність також між кримінально-правовою та кримінально-процесуальною юрисдикцією держави. Кримінально-правова юрисдикція собою сукупність повноважень, що закріплюють, які особи, за вчинення яких діянь на певних територіях та об'єктах підлягають кримінальній відповідальності за законами цієї держави, а кримінально-процесуальна юрисдикція визначає, які саме судові та інші правової органи наділені повноваженнями щодо розгляду і вирішення таких кримінальних справ. Визначено обсяг кримінально-правової юрисдикції держави, під якою розуміється сукупність усіх випадків, на які поширюється кримінально-правова юрисдикція держави.

Обґрунтовано, що поділ кримінально-правової юрисдикції держави на види може бути проведений лише на підставі критеріїв, за допомогою яких визначається її обсяг. Виділені три критерії класифікації (місце вчинення злочину, громадянство злочинця, вид (категорія) вчинених злочинів). З цими критеріями:

- кримінально-правова юрисдикція поділяється на наступні види: кримінально-правова юрисдикція щодо злочинів, вчинених на території держави, і щодо злочинів, вчинених за межами держави (класифікація за місцем вчинення злочину);

- кримінально-правова юрисдикція держави щодо власних громадян, щодо іноземних громадян та осіб без громадянства. В свою чергу кримінально-правова юрисдикція держави щодо осіб без громадянства поділяється на кримінально-правову юрисдикцію щодо осіб без громадянства, які постійно проживають в державі, та кримінально-правову юрисдикцію держави щодо осіб без громадянства, які постійно не проживають в державі (класифікація за громадянством злочинця);

- кримінально-правова юрисдикція щодо всіх вчинених злочинів та кримінально-правова юрисдикція щодо окремих категорій злочинів (класифікація за видом (категорією) злочинів).

На підставі цього зроблено висновок, що залежно від мети, яку ставить перед собою дослідник, та предмету дослідження можливе вживання термінів “кримінально-правова юрисдикція щодо злочинів”, “кримінально-правова юрисдикція щодо осіб” та “кримінально-правова юрисдикція щодо території (простору)”. Ці терміни, так само, як і поняття, що ними визначаються, не є синонімами, чи антонімами, а з різних сторін характеризують приписи кримінального закону про кримінально-правову юрисдикцію держави.

При законодавчому ж закріпленні кримінально-правової юрисдикції держави обирається визначальний критерій або їх сукупність, що обумовлюють зовнішню побудову тексту кримінального закону. Вибір критерію залежить від правових традицій та уподобань законодавця.

У підрозділі 1.2 “Поняття та види принципів кримінально-правової юрисдикції України”, перш за все, визначається зміст поняття “принцип кримінально-правової юрисдикції держави”. Зазначається, що термін “принцип” при викладі змісту кримінально-правової юрисдикції отримує інший зміст, порівняно з тим, який він має при викладенні питання про загальні принципи кримінального права. В даному випадку він має лише умовний характер і означає сукупність встановлених кримінальним законом і згрупованих за певним критерієм правил, за допомогою яких визначається кримінально-правова юрисдикція України.

Підстави, за якими положення кримінального закону отримують статус принципу кримінально-правової юрисдикції, відображають правове обґрунтування його законодавчого закріплення. Вони відповідають на питання, чому держава поширює кримінально-правову юрисдикцію на певні злочини (осіб чи території).

Підстави визначення кримінально-правової юрисдикції і критерії, за якими визначаються принципи такої юрисдикції держави, співвідносяться між собою як форма і зміст. Підстави є зовнішніми, а критерії - сутнісними характеристиками кримінально-правової юрисдикції держави.

Принципи кримінально-правової юрисдикції держави формулюються наукою кримінального права і є теоретичною конструкцією. Тому розширення або звуження кримінально-правової юрисдикції держави, що встановлюється на підставі певного принципу, та навіть відсутність його законодавчого закріплення у кримінальному законі у конкретний період часу, не впливають на його сутність. Зазначено, що в науці кримінального права виділяють від трьох до восьми принципів кримінально-правової юрисдикції держави.

На підставі аналізу цих принципів робиться висновок про те, що обґрунтованим є виділення наступних принципів кримінально-правової юрисдикції держави: територіального, громадянства, захисту, міжнародних договорів та окупації.

Кримінально-правова юрисдикція щодо злочинів, вчинених в межах території держави, поширюється на підставі територіального принципу, всі інші принципи відносяться до кримінально-правової юрисдикції держави щодо злочинів, вчинених за її межами.

Розділ 2. “Екстратеріторіальна кримінально-правова юрисдикція України” починається підрозділом 2.1 “Поняття злочину, вчиненого за межами України”, у якому дисертант приходить до висновку, що в кримінальному законі термін “територія держави” вживається у поширювальному розумінні і охоплює всі території та об'єкти, щодо яких встановлюється кримінально-правова юрисдикція держави відповідно до територіального принципу, в тому числі і територію у міжнародно-правовому (власному) значенні.

На підставі аналізу норм міжнародного та національного законодавства робиться висновок, що до складу території України входять:

- територія України в межах державного кордону (територія держави у міжнародно-правовому (власному) значенні);

- континентальний шельф України; виключна (морська) економічна зона;

- судна, приписані до портів на території України, що плавають під прапором України;

- повітряні судна України, які приписані до аеропортів на території України;

- запущені в космос об'єкти, що належать Україні та включені до реєстру космічних об'єктів України;

- підводні кабелі і трубопроводи, що належать Україні і проходять по дну за межами територіальних вод будь-якої держави.

Об'єкти та території, на які поширюється кримінально-правова юрисдикція України згідно територіального принципу, поділяються на два види:

1) території та об'єкти, кримінально-правова юрисдикція України щодо яких є повною (поширюється на всі злочини);

2) території та об'єкти, кримінально-правова юрисдикція України щодо яких є обмеженою (поширюється на визначені міжнародним правом категорії злочинів).

До першого виду територій та об'єктів належать:

- територія України в межах державного кордону (територія держави у міжнародно-правовому (власному) значенні);

- військові та інші державні кораблі України, що експлуатується з некомерційною метою;

- літаки, що знаходяться у певних державних органах (військових, поліцейських, митних) і несуть прапор України;

- запущені в космос об'єкти, що належать Україні та включені до реєстру космічних об'єктів України.

До територій та об'єктів, кримінально-правова юрисдикція України щодо яких є обмеженою, належать:

- континентальний шельф України;

- виключна (морська) економічна зона;

- цивільні судна, приписані до портів на території України, що плавають під прапором України; цивільні повітряні судна України, які приписані до аеропортів на території України; підводні кабелі і трубопроводи, що належать Україні і проходять по дну за межами територіальних вод будь-якої держави.

З огляду на різний обсяг кримінально-правової юрисдикції України щодо зазначених територій та об'єктів, а також з метою уніфікації кримінально-правової термінології пропонується в статті 6 КК України замість терміну “територія України” використовувати термін “територія України, а також території та об'єкти, на які відповідно до міжнародного права або законів України поширюється кримінально-правова юрисдикція України”.

З урахуванням зазначених положень пропонується визнавати вчиненим за межами України злочин, об'єктивна сторона якого була повністю виконана за межами державного кордону України, або за межами територій та об'єктів, на які відповідно до положень міжнародного права поширюється кримінально-правова юрисдикція України (за межами континентального шельфу, виключної морської (економічної) зони України, повітряних суден, кораблів, космічних об'єктів, зареєстрованих в Україні, підводних кабелів та трубопроводів, що належать Україні, за межами територіальних вод іноземної держави), незалежно від міжнародно-правового статусу територій, в межах яких відбувався розвиток об'єктивної сторони цього злочину.

У підрозділі 2.2 “Екстратериторіальна кримінально-правова юрисдикція України згідно принципу громадянства”, перш за все, міститься визначення підстав законодавчого закріплення цього принципу. Ними визнаються наявність правового зв'язку між громадянами України та особами без громадянства, що постійно проживають в Україні, і Україною, який не припиняється у зв'язку з їх виїздом за межі України, а також вимоги міжнародного права.

Далі, зазначається, що кримінально-правова юрисдикція України згідно принципу громадянства поширюється за межами України на всіх громадян України та осіб без громадянства, що постійно проживають в Україні.

Оскільки національне законодавство містить абсолютну заборону видачі іноземній державі громадян України та осіб без громадянства, що постійно проживають в Україні, незалежно від того, набули вони цей статус до або після вчинення злочину, пропонується внести зміни до ст. 7 КК України. В ній слід закріпити правило про те, що зазначені особи підлягають кримінальній відповідальності на підставі КК України за злочини, вчинені за межами України, незалежно від того, вчинили вони це діяння до чи після набуття громадянства України чи статусу особи без громадянства, що постійно проживає в Україні. Доведено, що в разі, коли особа має громадянство декількох держав, у тому числі й України, для цілей поширення кримінально-правової юрисдикції України вона визнається громадянином України.

Зазначається, що міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, унеможливлюють притягнення до кримінальної відповідальності особи на підставі КК України за злочин, вчинений за її межами, лише в єдиному випадку - якщо відносно громадянина України або особи без громадянства, що постійно не проживає в Україні, було винесено і здійснено остаточне рішення компетентним органом іноземної держави.

Причому це обмеження стосується не всіх злочинів, вчинених за межами України, а лише тих, що винесені відповідними органами держав-учасниць цих міжнародних договорів. Оскільки ч. 2 ст. 7 КК України обмежує неможливість повторного притягнення до кримінальної відповідальності в Україні за злочин, вчинений за її межами, лише випадками, коли за нього винний вже зазнав покарання за її межами, пропонується привести положення закону у відповідність з положеннями міжнародних договорів.

Стверджується, що повторне притягнення особи до кримінальної відповідальності за КК України за злочини, вчинені за її межами, не суперечить національному та міжнародному праву.

Разом з тим, вказується на доцільність цього лише у випадках, якщо такі злочини посягають на інтереси України, юридичних осіб, зареєстрованих в Україні, права і свободи громадян України та осіб без громадянства, що постійно проживають в Україні, і якщо остаточне рішення, що було прийняте відносно цих осіб компетентним органом іноземної держави, явно не відповідає тяжкості вчиненого діяння.

Насамкінець, визначено коло злочинів, на які поширюється кримінально-правова юрисдикція України згідно принципу громадянства. Зазначається, що відповідно до КК України кримінально-правова юрисдикція України поширюється на всі злочини, вчинені за межами України громадянами України і особами без громадянства, що постійно проживають в Україні. Наявність жодних додаткових умов (категорія злочину, визнання його злочином за кримінальним законом держави вчинення злочину, клопотання компетентних державних органів держави вчинення злочину про порушення кримінального переслідування, вказівка міжнародного договору тощо) для цього не потрібно.

У зв'язку з цим аналізуються запропоновані в літературі обмеження кола цих злочинів. Доводиться, що жодне з цих обмежень, у тому числі й принцип “подвійної кримінальності”, на сьогоднішній день у КК України не закріплене, і вводити їх до тексту закону недоцільно.

У підрозділі 2.3 “Екстратериторіальна кримінально-правова юрисдикція України згідно принципу міжнародних договорів”, перш за все, визначається підстава законодавчого закріплення цього принципу. Нею визнається обов'язок держави виконувати взяті на себе зобов'язання за міжнародними договорами, у яких вона бере участь (принцип “pacta sunt servanda” - договори повинні виконуватись).

У зв'язку з цим зазначається, що оскільки КК України визначає межі кримінально-правової юрисдикції щодо іноземних громадян та осіб без громадянства, що постійно не проживають в Україні, за злочини, вчинені за її межами, лише положеннями міжнародних договорів, більш правильним уявляється замість терміну “універсальний принцип кримінально-правової юрисдикції” вживати термін “принцип міжнародних договорів”.

При поширенні кримінально-правової юрисдикції України згідно принципу міжнародних договорів необхідно враховувати час набуття чинності міжнародним договором як в цілому, так і для України. При цьому, за загальним правилом, якщо особа вчинила злочин до набуття міжнародним договором чинності взагалі або ж стосовно України, то на це діяння не може бути поширена кримінально-правова юрисдикція України на підставі такого міжнародного договору, якщо інше не було обумовлено у самому договорі. Остаточне вирішення питання про поширення кримінально-правової юрисдикції України згідно принципу міжнародних договорів можливе лише стосовно конкретної ситуації, оскільки правила поширення кримінально-правової юрисдикції, що закріплені кожним міжнародним договором, є індивідуальними і можуть істотно різнитися між собою.

Екстра територіальна кримінально-правова юрисдикція України згідно принципу міжнародних договорів поширюється на іноземців та осіб без громадянства, що не проживають постійно в Україні, незалежно від того, знаходяться вони на момент вирішення цього питання в Україні чи за її межами.

У статті 8 КК України не закріплено положення про неможливість повторного притягнення особи до кримінальної відповідальності, як це передбачено частиною 2 статті 7 КК України. Незважаючи на це, у випадках, передбачених міжнародними договорами України, іноземці та особи без громадянства, що не проживають постійно в Україні, які вчинили злочини за її межами, не можуть бути повторно притягнуті до кримінальної відповідальності. Разом з тим пропонується законодавчо врегулювати це питання так само, як щодо принципу громадянства.

Підрозділ 2.4 “Екстратериторіальна кримінально-правова юрисдикція України згідно принципу захисту” розпочинається з визначення підстави його законодавчого закріплення. Вказується, що такою підставою є завдання Української держави, що визначені Конституцією та законами України, у тому числі й КК України.

Зазначається, що коло осіб, на яких поширюється цей принцип кримінально-правової юрисдикції України, таке саме, як і в принципі міжнародних договорів. Згідно ст. 8 КК України, цей принцип поширюється на іноземців та осіб без громадянства, що не проживають постійно в Україні, які вчинили тяжкі або особливо тяжкі злочини проти прав і свобод громадян України або інтересів України.

Доводиться, що для цілей встановлення кримінально-правової юрисдикції термін “інтереси України” повинен охоплювати як державні, так і суспільні інтереси. Причому суспільними інтересами потрібно вважати не лише інтереси суспільства в цілому, але й інтереси великих суспільних груп. Зазначене поняття є оціночним і має визначатись з урахуванням обставин конкретної справи.

Вказується, що злочин повинен визнаватися вчиненим проти прав і свобод громадян України у випадку, якщо внаслідок його вчинення правам і свободам хоча б одного українського громадянина, було завдано шкоди або була створена реальна можливість її заподіяння. При цьому зміст цього терміну має формально визначений юридичний зміст, що закріплений у відповідних нормативно-правових актах. Він охоплює права і свободи, закріплені Конституцією, іншим законодавством України (законами України та підзаконними нормативно-правовими актами) та чинними міжнародними договорами України. При цьому не має значення, передбачені чи не передбачені відповідні права і свободи у законодавстві держави місця вчинення злочину.

Обґрунтовується, що кримінально-правову юрисдикцію України згідно принципу захисту необхідно поширити також на злочини проти прав і свободи осіб без громадянства, що постійно проживають в Україні, та інтересів юридичних осіб, зареєстрованих в Україні.

ВИСНОВКИ

У дисертації здійснено нове вирішення наукового завдання - сформульовані теоретично обґрунтовані висновки щодо поняття та видів кримінально-правової юрисдикції України та її принципів, а також визначено кримінально-правову юрисдикцію України щодо злочинів, вчинених за її межами, які мають теоретичне та прикладне значення:

1. Кримінально-правова юрисдикція України являє собою сукупність повноважень держави, закріплених у кримінальному законі та міжнародних договорах України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, щодо визначення кола осіб, які, перебуваючи на певних територіях та об'єктах, при вчиненні певних злочинів, підлягають кримінальній відповідальності на підставі КК України. Кримінально-правова юрисдикція держави визначається за допомогою трьох критеріїв: місця вчинення злочину, громадянства злочинця та виду злочину.

2. Кримінально-правова юрисдикція поділяється на наступні види: залежно від місця вчинення злочину:

- кримінально-правова юрисдикція щодо злочинів, вчинених на території України (територіальна юрисдикція), і щодо злочинів, вчинених за межами України (екстра територіальна юрисдикція);

- залежно від громадянства злочинця: кримінально-правова юрисдикція щодо громадян України, щодо іноземних громадян і осіб без громадянства. В свою чергу кримінально-правова юрисдикція України щодо осіб без громадянства поділяється на кримінально-правову юрисдикцію щодо осіб без громадянства, які постійно проживають в Україні, та кримінально-правову юрисдикцію України щодо осіб без громадянства, які постійно не проживають в Україні;

- залежно від видів (категорій) злочинів: кримінально-правова юрисдикція щодо всіх злочинів (повна кримінально-правова юрисдикція) та кримінально-правова юрисдикція щодо окремих категорій злочинів.

3. Положення кримінального закону про поширення кримінально-правової юрисдикції держави наукою кримінального права об'єднуються у теоретичні конструкції, що називаються принципами кримінально-правової юрисдикції України, під якими розуміються сукупність встановлених кримінальним законом і згрупованих за певним критерієм правил, за допомогою яких визначається кримінально-правова юрисдикція України.

4. У чинному КК України закріплено наступні принципи кримінально-правової юрисдикції держави: територіальний, громадянства, захисту та міжнародних договорів. Екстра територіальна кримінально-правова юрисдикція України встановлюється на підставі принципів громадянства, захисту та міжнародних договорів.

5. Підставами законодавчого закріплення принципів екстра територіальної кримінально-правової юрисдикції України є:

- наявність правового зв'язку між громадянами України та особами без громадянства, що постійно проживають в Україні, і Українською державою та вимоги міжнародного права (щодо принципу громадянства);

- дотримання вимог міжнародних договорів України (щодо принципу міжнародних договорів) та завдання Української держави (щодо принципу захисту).

6. Екстра територіальна кримінально-правова юрисдикція поширюється на винних осіб незалежно від того, перебувають вони в Україні чи за її межами на момент вирішення питання про притягнення їх до кримінальної відповідальності на підставі КК України.

7. Притягнення особи до кримінальної відповідальності за законами України за злочин, вчинений за її межами, не суперечить міжнародному та національному праву навіть у випадку, якщо за цей злочин вона була притягнута до кримінальної відповідальності в іноземній державі, за винятками, встановленими міжнародними договорами України, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України.

8. З урахуванням викладеного пропонується статті 7 та 8 доцільно викласти, наприклад, у такій редакції:

“Стаття 7. Кримінально-правова юрисдикція України щодо злочинів, вчинених за межами України громадянами України та особами без громадянства, що постійно проживають в Україні:

1. Громадяни України та особи без громадянства, що постійно проживають в Україні, які вчинили злочини за її межами, підлягають в Україні кримінальній відповідальності за цим Кодексом.

2. Якщо компетентним органом іноземної держави було винесено і здійснено остаточне рішення щодо осіб, зазначених у частині першій цієї статті, за злочини, вчинені за межами України, такі особи не можуть бути притягнуті в Україні до кримінальної відповідальності за ці злочини, крім випадків, якщо злочини було вчинено проти інтересів України, юридичних осіб, зареєстрованих в Україні, прав і свобод громадянина України або особи без громадянства, що постійно проживає в Україні, і прийняте рішення явно не відповідає тяжкості вчиненого діяння, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згоду на обов'язковість якого надано Верховною Радою України. В таких випадках суд при призначенні покарання враховує покарання, що було відбуте за цей злочин за вироком суду іноземної держави.

3. Громадяни України або особи без громадянства, що постійно проживають в Україні, які були засуджені або виправдані міжнародним судом за злочин, вчинений за межами України, не можуть бути притягнуті в Україні до кримінальної відповідальності за цей злочин.

4. Положення цієї статті поширюються також на осіб, які набули статус громадянина України або особи без громадянства, що постійно проживає в Україні, після вчинення злочину.

Стаття 8. Кримінально-правова юрисдикція України щодо злочинів, вчинених за межами України іноземцями та особами без громадянства, що постійно не проживають в Україні:

1. Іноземці та особи без громадянства, що постійно не проживають в Україні, які вчинили злочини за її межами, підлягають в Україні кримінальній відповідальності за цим Кодексом у випадках, передбачених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або якщо вони вчинили тяжкий чи особливо тяжкий злочин проти інтересів України, юридичних осіб, зареєстрованих в Україні, прав і свобод громадянина України або особи без громадянства, що постійно проживає в Україні.

2. Якщо компетентним органом іноземної держави було винесено і здійснено остаточне рішення щодо осіб, зазначених у частині першій цієї статті, за злочини, вчинені за межами України, такі особи не можуть бути притягнуті в Україні до кримінальної відповідальності за ці злочини, крім випадків, якщо злочини було вчинено проти інтересів України, юридичних осіб, зареєстрованих в Україні, прав і свобод громадянина України або особи без громадянства, що постійно проживає в Україні, і прийняте рішення явно не відповідає тяжкості вчиненого діяння, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згоду на обов'язковість якого надано Верховною Радою України. В таких випадках суд при призначенні покарання враховує покарання, що було відбуте за цей злочин за вироком суду іноземної держави.

3. Іноземці та особи без громадянства, що постійно не проживають в Україні, які були засуджені або виправдані міжнародним судом за злочин, вчинений за межами України, не можуть бути притягнуті в Україні до кримінальної відповідальності за цей злочин”.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ РОБІТ

1. Моісеєв О.І. Універсальний принцип кримінальної юрисдикції України: питання адекватності термінології // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. - 2005. - № 2. - С. 113-117.

2. Моісеєв О. Принцип подвійної кримінальності // Підприємництво, господарство і право. - 2005. - № 3 - С. 127-129.

3. Моісеєв О.І. Коло осіб, на яких поширюється кримінальна юрисдикція України відповідно до принципу громадянства // Життя і право. - 2005. - № 2. - С. 60-64.

4. Моісеєв О.І. Кримінальна юрисдикція України щодо злочинів проти довкілля, вчинених за межами України // Забезпечення екологічної безпеки - обов'язок Української держави: Зб. матер. міжрегіон. наук. практ. конф. (Івано-Франківськ, 24-25 верес. 2004 р.). - Івано-Франківськ, 2004. - С. 212-213. юрисдикція злочин кримінальний

5. Моісеєв О.І. Повторне притягнення особи до кримінальної відповідальності за злочин, вчинений за межами України, у контексті зближення правових систем // Правова система суспільства: проблеми, перспективи: Зб. матер. І міжнар. наук.-практ. конф.: - Кіровоград, 2005. - С. 53-55.

6. Моісеєв О.І. Проблеми кримінально-правового забезпечення охорони прав і свобод громадян України за кордоном // Науковий вісник Дипломатичної академії України. Випуск 10. Частина ІІ: Зовнішня політика і дипломатія: погляд із ХХІ століття / За заг. ред. М.А. Кулініча, Л.С. Тупчієнка, В.Г. Ціватого. - К., 2004. - С. 132-139.

7. Моісеєв О.І. Щодо поширення кримінальної юрисдикції України на осіб без громадянства, які вчинили злочини за межами України // Актуальні проблеми правознавства: Тези доп. і наук. повід. учасників наук. конф. молодих учених та здобувачів / За заг. ред. М.І. Панова - Х.: Нац. юрид. акад. України, 2006. - С. 208-210.

Размещено на Allbest.ru

...