Фінансово-правові аспекти регулювання банківського кредитування

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ІНСТИТУТ ЗАКОНОДАВСТВА ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

ФІНАНСОВО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ РЕГУЛЮВАННЯ БАНКІВСЬКОГО КРЕДИТУВАННЯ

Шемшученко Геннадій Юрійович

Київ - 2005

Анотації

банківський кредитування фінансовий правовий

Шемшученко Г.Ю. Фінансово-правові аспекти регулювання банківського кредитування. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.07 - теорія управління; адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право. - Інститут законодавства Верховної Ради України, Київ, 2005.

У дисертації здійснене комплексне дослідження теоретичних та практичних аспектів фінансово-правового регулювання банківського кредитування. Зокрема, розкрито зміст основних понять, що використовуються у кредитно-грошовій сфері, досліджено юридичний статус банку як виду фінансових посередників, встановлено форми та особливості його участі у кредитних правовідносинах, визначено поняття банківського кредиту, проаналізовано фінансово-правові та організаційні аспекти розвитку ринку іпотечного кредитування в Україні.

Особливу увагу приділено формулюванню спеціальних принципів, на яких ґрунтується правове регулювання банківського кредитування, та визначенню особливостей їх практичної реалізації. Також виявлені основні елементи цього регулювання, включаючи заходи фінансової безпеки у банківській системі, процедури переддоговірних відносин з приводу надання банківського кредиту, механізми забезпечення виконання кредитних зобов'язань та стягнення заборгованості за банківським кредитом.

В роботі сформульовані й обґрунтовані пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства України в галузі банківського кредитування шляхом прийняття рамкового закону про банківський кредит та внесення змін до ряду законодавчих актів з питань кредитування відповідно до висловлених у дисертації наукових положень і рекомендацій.

Ключові слова: гроші, кредит, кредитні зобов'язання, кредитні правовідносини, фінансові посередники, банки, фінансова безпека, гарантування вкладів, банківський кредит, кредитні операції, переддоговірні відносини, забезпечення виконання кредитних зобов'язань, іпотечне кредитування.

Шемшученко Г.Ю. Финансово-правовые аспекты регулирования банковского кредитования. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.07 - теория управления; административное право и процесс; финансовое право; информационное право. - Институт законодательства Верховного Совета Украины, Киев, 2005.

В диссертации осуществлено комплексное исследование теоретических и практических аспектов финансово-правового регулирования банковского кредитования, раскрыта сущность и содержание основных понятий, которые используются в кредитно-денежной сфере, исследован юридический статус банка как вида финансовых посредников, указаны формы и особенности его участия в кредитных правоотношениях и определено понятие банковского кредита.

Особое внимание уделено формулированию и обоснованию специальных принципов, на которых должно основываться правовое регулирование банковского кредитования, в частности принципы: защиты прав кредиторов, кредитоспособности заемщика, обеспечения банковского кредита, минимизации кредитных рисков банка, целевого использования банковского кредита, прибыльности кредитных операций банка и ответственности заемщика за возврат кредита.

В работе определены основные составляющие элементы финансово-правового регулирования банковского кредитования, которые обеспечивают его эффективность. В частности, исследованы меры финансовой безопасности в банковской системе, процедуры преддоговорных отношений касательно предоставления банковского кредита, механизмы обеспечения исполнения кредитных обязательств и взыскания задолженности по банковскому кредиту.

В диссертационном исследовании проанализированы особенности финансово-правового обеспечения развития рынка ипотечного кредитования в Украине, а также сформулирован обобщающий вывод и обоснованы практические рекомендации относительно необходимости усовершенствования действующего законодательства Украины в сфере банковского кредитования путем принятия рамочного закона о банковском кредите и внесения изменений в отдельные законодательные акты, касающиеся вопросов банковского кредитования.

Ключевые слова: деньги, кредит, кредитные обязательства, кредитные правоотношения, финансовые посредники, банки, финансовая безопасность, гарантирование вкладов, банковский кредит, кредитные операции, преддоговорные отношения, обеспечение исполнения обязательств, ипотечное кредитования.

Gennadiy Y. Shemshuchenko. Financial and Legal Aspects of Banking Crediting Regulation. - Manuscript.

The dissertation for obtaining a scientific degree of Candidate of Sciences in Law on a specialty - 12.00.07 - Theory of Management; Administrative Law and Process; Financial Law; Information Law. - The Institute of Legislation attached to the Verkhovna Rada of Ukraine, Kyiv, 2005.

The present research is devoted to development on comprehensive basis of theoretical and practical aspects of financial and legal regulation of banking crediting. The research is intended to discover core essences of basic notions used in the lending area; to study legal status of a bank institution as of a special type of financial intermediation; to identify forms and particularities of a bank involvement into crediting relations; to define the notion of a banking loan.

Special tribute is paid to legal analysis of relations and obligations arising of banking crediting as well as to formulation of special principles laid dawn in the basis of legal regulation of banking crediting. In particular the following principles have been identified and developed: protection of creditor's legitimate rights and interests; borrower's creditworthiness; security against a credit; minimization of credit risks; purposeful utilization of credit resources by the borrower according to its designation; profitability of bank's credit transactions; borrower's liability for reimbursement of bank loans.

Key components of banking crediting regulation that shall secure its effective mode of operation were identified. In particular the following vehicles were defined: financial security in banking system; pre-contractual relations referred to granting a loan; securing performance of credit obligations; enforcement of debts under bank loans. Mortgage lending is treated as significant segment of banking business, which requires introduction of special regulatory and organizational background.

As an outcome of the research the general conclusion has been drawn up and practical recommendations were made regarding improvement of the Ukrainian legislation in banking lending area via adoption of a special framework law on banking credit as well as by amending particular legislative documents relevant to banking crediting.

Key words: money, credit, credit obligations, credit relations, financial intermediaries, banks, financial security, deposit insurance, banking loan, credit transactions, pre-contractual relations, security interest, mortgages.

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Стан розвитку кредитних правовідносин визначальним чином обумовлює ефективність функціонування економіки, яка базується на ринкових засадах. Поступова трансформація пострадянської планової системи управління народним господарством та розбудова сучасних ринкових механізмів господарювання зумовили динамічний розвиток в Україні ринку фінансових послуг та його кредитної складової. Прийняте наприкінці 1990-х - на початку 2000-х років законодавство, зокрема закони України „Про Національний банк України”, „Про банки і банківську діяльність”, „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг”, послугувало належною правовою основою для створення в Україні основних інститутів та інфраструктури банківської системи і ринку фінансових послуг, включаючи їх відповідних професійних учасників (банки та інші фінансові установи) і регуляторів (Національний банк України, Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, Державна комісія з регулювання ринку фінансових послуг).

Перспектива подальшого розвитку кредитних відносин в Україні безпосередньо залежить від імплементації якісно нових підходів до їх правового регулювання. Передусім це регулювання потребує вдосконалення у напрямку забезпечення належного юридичного режиму функціонування конкретних механізмів та інструментів, що використовуються в діяльності суб'єктів фінансових та кредитних правовідносин. Особлива роль належить поглибленню та вдосконаленню правового регулювання у сфері банківського кредитування, оскільки банківські установи є домінуючим видом фінансових посередників, а здійснювані ними кредитні операції є найвагомішою для розвитку економіки фінансовою послугою.

Останнім часом простежується тенденція розвитку законодавства у зазначеному напрямку. Зокрема, в українській правовій системі знайшли відображення прогресивні тенденції щодо регулювання спектру правовідносин, пов'язаних із забезпеченням виконання кредитних зобов'язань. Однак комплексного та системного підходу до розбудови належного правового регулювання у галузі банківського кредитування в Україні поки не існує. Недостатньо уваги вивченню й аналізу даних проблем приділяється і у вітчизняній юридичній літературі.

Окремі правові аспекти кредитної діяльності банків висвітлювалися у працях вітчизняних та зарубіжних вчених-юристів, зокрема: М.М. Агаркова, І.А. Безклубого, П.Д. Біленчука, А.Ю. Вікуліна, А.А. Вишневського, Л.К. Воронової, Я.А. Гейвандова, Д.М. Гриджука, І.С. Гуревича, А.М. Екмаляна, Н.Ю. Єрпилєвої, Л.Г. Єфімової, Н.Н. Захарової, Р.І. Карімулліна, А.Т. Ковальчука, Г.Л. Короткої, В.М. Коссака, О.А. Костюченка, В.Л. Кротюка, Н.С. Кузнєцової, С.І. Кумок, М.П. Кучерявенка, В.П. Нагребельного, О.М. Олійника, В.О. Олійника, А.О. Селіванова, Є.А. Суханова, В.Г. Першина, І.І. Пучковської, Г.А. Тосуняна, Ю.А. Шишкіна, С. Батлера, Д. Валея, Г. Глінки, Д. Райса, Р. Хау та інших.

Більшість зазначених авторів досліджували переважно цивільно-правові аспекти кредитування або ж його особливості в контексті загальних вимог до регулювання банківської діяльності. Вивчення закономірностей розвитку грошово-кредитних відносин є традиційною сферою економічних досліджень, зокрема в працях відомих українських та зарубіжних вчених: Б.П. Адамика, А.М. Бабича, Н.І. Гребеннік, Б.С. Івасіва, М.В. Карпова, С.І. Кручка, В.Д. Лагутіна, Б.Л. Луціва, А.М. Мороза, С.В. Мочерного, Т.В. Осипенко, Л.Н. Павлової, М.І. Савлука, А.О. Сігайова, І.А. Сиротіної, Т.С. Смовженко, В.С. Стельмаха, В.Т. Сусіденка, Д. Ван-Хуза, Ч. Вулфела, Ж. Гарсії, Д. Дагласа, Дж. Мадури, Р. Міллера, Фр. Мишкіна, Ж. Пассейка, А. Полларда, Х. Фляйзіга та інших.

Натомість, в українській юридичній науці практично не досліджувались фінансово-правові аспекти регулювання банківського кредитування як відносно самостійного компонента в сфері фінансових правовідносин. Тему даної дисертаційної роботи обрано саме у зв'язку з недостатнім рівнем дослідження даного питання, а також з огляду на його вкрай важливе практичне значення для подальшої еволюції кредитної системи України та належного правового забезпечення процесів у цій сфері.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано в межах планових тем відділу проблем державного управління та адміністративного права Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України „Проблеми адміністративно-правового забезпечення реформування державного управління (адміністративної реформи) в Україні” (№ державної реєстрації 0102U001602), „Проблеми вдосконалення державного управління на етапі адміністративної реформи в Україні” (№ державної реєстрації 0101U001011) та „Проблеми вдосконалення податкового законодавства і правового регулювання банківської діяльності” (№ державної реєстрації 0101U005660).

Метою дисертаційного дослідження є виявлення основоположних принципів, складових елементів та особливостей фінансово-правового регулювання банківського кредитування, а також розробка й обґрунтування практичних рекомендацій і конкретних пропозицій щодо вдосконалення існуючої в Україні законодавчої і нормативно-правової бази у цій сфері. Для досягнення цієї мети були поставлені такі основні завдання:

- проаналізувати правовий зміст базових понять і категорій, що використовуються у сфері кредитних правовідносин;

- з'ясувати основні юридичні ознаки, притаманні для банківського кредиту як форми реалізації кредитно-грошових правовідносин, які зумовлюють його спеціальний фінансово-правовий режим;

- визначити об'єкт та суб'єктів правового регулювання банківського кредитування;

- сформулювати основні принципи регулювання кредитних правовідносин за участю банківських установ, а також дослідити особливості функціонування найважливіших елементів правового забезпечення банківського кредитування;

- висунути й обґрунтувати відповідні наукові висновки, а також пропозиції і рекомендації щодо вдосконалення чинного законодавства України в галузі банківського кредитування.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини щодо банківського кредитування та правове регулювання у цій сфері з огляду на його публічно-правову природу та фінансово-правовий характер.

Предметом дослідження є сукупність фінансово-правових норм і принципів регулювання відносин у сфері банківського кредитування, практичні аспекти їх реалізації, а також інші юридичні та організаційні засоби впливу держави на забезпечення стабільного розвитку банківської та кредитної системи України.

Методологічною основою дослідження є сукупність методів юридичного аналізу, сучасних наукових поглядів й практичних підходів до регулювання кредитних правовідносин за участю банків.

В процесі дослідження використовувався формально-логічний метод, за допомогою якого визначені базові поняття у сфері кредитних правовідносин. Застосування методу функціонального аналізу дозволило визначити юридичні особливості банку як суб'єкта кредитних правовідносин. Діалектичний метод дав можливість виявити комплексний фінансово-правовий характер регулювання відносин у сфері банківського кредиту з урахуванням органічного взаємозв'язку з іншими аспектами правового регулювання банківської діяльності, а також з огляду на їх економічний зміст. Шляхом зіставлення різноманітних наукових поглядів на природу та зміст банківського кредиту, а також міжнародних підходів до регулювання діяльності банків загалом та їх кредитних операцій зокрема, порівняльно-правовий метод дав змогу визначити спеціальні принципи, покладені в основу правового регулювання банківського кредитування. За допомогою методів системного та структурного аналізу визначені основні складові елементи регулювання банківського кредитування.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що вперше в Україні на дисертаційному рівні здійснене системне наукове дослідження актуальної проблематики формування в державі комплексного фінансово-правового регулювання суспільних відносин у сфері банківського кредитування та запровадження з цією метою спеціального законодавства. Наукова новизна одержаних результатів конкретизується у таких основних положеннях та висновках, які виносяться на захист:

1. Регулювання кредитних правовідносин за участю банківських установ кваліфіковано таким, що має фінансово-правовий характер і являє собою засіб впливу держави на розвиток банківського кредитування, забезпечення стабільності банківської системи і захист прав вкладників та інших кредиторів банків.

2. Доведено складну та специфічну юридичну природу кредиту: в широкому розумінні він є формою реалізації кредитних правовідносин, коли одна особа тимчасово набуває право кредитора стосовно іншої особи-боржника незалежно від юридичних підстав його виникнення; у вузькому - це вид кредитних правовідносин, котрі виникають за участю банків як фінансових установ, що використовують при здійсненні активних операцій залучені від вкладників грошові кошти.

3. Об'єктом правового регулювання банківського кредитування залежно від форми участі банку в кредитних правовідносинах визначені суспільні відносини, які виникають у сфері здійснення банком кредитних операцій, або відносини щодо надання банківського кредиту як домінуючої у банківській діяльності кредитної операції. Банківський кредит визначено формою реалізації кредитних правовідносин, що реалізується на підставі кредитного договору у відносинах між банком (кредитором) і клієнтом (позичальником) шляхом передачі залучених банком у вклади грошових коштів у власність позичальнику на умовах строковості, платності, повернення, забезпечення і цільового використання.

4. Сформульовані та обґрунтовані спеціальні принципи правового регулювання банківського кредитування, зокрема принципи: захисту прав кредиторів; кредитоспроможності позичальника; забезпечення банківського кредиту; мінімізації кредитних ризиків банку; цільового використання банківського кредиту; прибутковості кредитних операцій банку; відповідальності позичальника за повернення кредиту.

5. Виявлено основні елементи, які забезпечують оптимальний фінансово-правовий режим регулювання банківського кредитування: заходи фінансової безпеки у банківській системі; процедура переддоговірних відносин щодо надання банківського кредиту; механізм забезпечення виконання кредитних зобов'язань; засоби стягнення заборгованості за банківським кредитом.

6. Запропоновано впровадити на рівні законодавства та правозастосовчої практики спеціальну регламентацію процедури переддоговірних відносин щодо надання банківського кредиту як комплексу організаційно-правових та фінансово-економічних заходів, що здійснюються у відносинах між банком і потенційним позичальником до моменту укладення кредитного договору з метою перевірки кредитоспроможності позичальника, характеру запропонованого ним забезпечення та аналізу на цій основі кредитного ризику банку.

7. В основу ефективного механізму забезпечення виконання кредитних зобов'язань запропоновано покласти три базові підходи: оприлюднення обтяжень майна шляхом їх реєстрації у відповідному державному реєстрі; пріоритет прав кредиторів на майно, що визначається за фактом державної реєстрації відповідного обтяження; позасудове врегулювання вимог кредиторів щодо їх задоволення за рахунок вартості предмета забезпечення. Для регулювання відносин іпотеки принципово важливою також визначена концепція цілісності нерухомого майна, яка спирається на інтегруюче значення земельної ділянки як основи будь-якої нерухомості.

8. Зроблено висновок про доцільність запровадження в Україні дворівневої моделі функціонування ринку іпотечного кредитування, що являє собою внутрішню організацію іпотечного ринку і забезпечує ефективну реалізацію відносин між банками як основними суб'єктами іпотечного кредитування першого рівня та інвесторами як суб'єктами іпотечного фінансування другого рівня з приводу рефінансування операцій іпотечного кредитора. Функціонування такої моделі можливе з використанням випуску іпотечних облігацій, секюритизації іпотечних активів або рефінансування з боку іпотечної установи другого рівня.

9. З метою впровадження якісно нових підходів до правового регулювання суспільних відносин у сфері банківського кредитування визнано доцільним прийняття рамкового закону про банківський кредит та внесення змін до ряду законодавчих актів з питань кредитування, зокрема Цивільного, Господарського і Земельного кодексів України, законів України „Про банки і банківську діяльність”, „Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб”, „Про іпотеку”, „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень” та інших.

Теоретичне і практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що в дисертації вперше систематизовано викладені, досліджені і обґрунтовані основні фінансово-правові аспекти, принципи та складові елементи регулювання банківського кредитування. Відповідні дисертаційні висновки, пропозиції та рекомендації можуть стати основою для подальших наукових розробок проблем правового регулювання банківського кредитування та вдосконалення чинного нормативно-правового регулювання кредитних відносин, що реалізуються за участю банківських установ.

Головні результати дисертаційного дослідження також можуть бути використані у навчальному процесі при викладенні курсу „Банківське право” і спецкурсу „Правове регулювання банківського кредитування”.

Апробація результатів дисертації. Результати дисертаційного дослідження доповідались на двох науково-практичних конференціях - на Міжнародній конференції „Правові засади створення системи іпотечного фінансування в Україні” (м. Київ, 22-23 квітня 2004р. - тези не публікувалися) та на ХІІ Ялтинській міжбанківській конференції країн СНД і Балтії (26-29 квітня 2004р. - тези не публікувалися).

Головні висновки, відпрацьовані в ході дисертаційного дослідження, були реалізовані дисертантом в процесі його безпосередньої участі в розробці нещодавно прийнятих законів України „Про іпотеку” і „Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень”. З урахуванням основних положень дисертації за участю автора розроблено проекти закону про банківський кредит та закону про іпотечні цінні папери, а також пропозиції щодо внесення змін до Закону України „Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб”. Запропоновані у дисертації підходи до регулювання переддоговірних відносин та іпотечного кредитування знайшли відображення в Стандартах житлового іпотечного кредитування, розроблених за участю автора під егідою Української національної іпотечної асоціації.

Крім того, основні результати, наукові положення і висновки, сформульовані в дисертаційному дослідженні, викладені у 5 статтях, опублікованих у наукових виданнях, включених ВАК України до відповідних переліків фахових видань за спеціальністю „правознавство”, а також в розділі колективної монографії „Доходи та заощадження в перехідній економіці України” та у дванадцяти статтях до шеститомної „Юридичної енциклопедії”.

Структура дисертації зумовлена метою дослідження, його завданнями та авторською концепцією. Робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (167 найменувань) та додатку (законопроект про банківський кредит). Загальний обсяг дисертації складає 202 сторінки, в тому числі список використаних джерел - 13 сторінок і додаток - 21 сторінки.

2. Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційної роботи, формулюються її мета і завдання, визначаються об'єкт і предмет дослідження, описуються його методи та теоретична база, зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами, розкриваються наукова новизна дослідження, теоретичне та практичне значення одержаних результатів та наводяться дані щодо апробації основних результатів дисертації.

Розділ 1 „Банківський кредит як форма реалізації кредитних правовідносин” складається з трьох підрозділів і присвячений дослідженню юридичної природи, змісту та особливостей правовідносин у сфері банківського кредитування.

У першому підрозділі „Правова природа та зміст кредиту” аналізуються основні параметри, що визначають юридичну сутність і зміст кредиту та кредитних правовідносин з огляду на їх грошову природу.

На думку дисертанта, гроші є особливим видом майна, яке відповідно до закону наділене купівельною спроможністю і дає право власнику виконувати майнові зобов'язання шляхом передачі грошових коштів особі, на користь якої таке зобов'язання має бути виконане. Гроші можуть використовуватися як самостійний предмет зобов'язання шляхом передачі іншій особі для подолання тимчасового дефіциту її платоспроможності. Реалізація цього способу перерозподілу фондів грошових коштів є передумовою виникнення кредитних правовідносин. На цій підставі зустрічні обов'язки та відповідні ним права, які виникли у відносинах між кредитором і позичальником щодо грошей, розглядаються як визначальні для розуміння змісту кредитного зобов'язання.

Умови кредитного зобов'язання характеризуються поняттям „кредит”, що визначене як засноване на кредитному правочині зобов'язання однієї особи-кредитора з приводу передачі у власність іншій особі-позичальнику додаткової платоспроможності, вираженої у грошовій формі, і зустрічне зобов'язання позичальника в майбутньому повернути борг та сплатити процент. В дисертації обґрунтовується подвійне юридичне значення кредиту. В широкому розумінні кредит - це форма реалізації кредитних правовідносин, коли одна особа тимчасово набуває право кредитора стосовно іншої особи незалежно від юридичних підстав його виникнення; у вузькому розумінні - це правовідносини, що виникають між банком та позичальником на підставі кредитного договору.

Класифікацію форм і видів кредиту запропоновано здійснювати за кожним юридично значимим критерієм. За формою надання автор розрізняє грошовий і товарний кредити; відповідно до суб'єктного складу кредиторів і позичальників - банківський, міжбанківський, фінансовий, консорціумний, державний, міжнародний, споживчий кредит, банківський вклад, кредит комерційного призначення; за способом договірного оформлення - позику, банківський, комерційний, лізинговий, факторинговий кредит, кредит під цінні папери, що засвідчують відносини позики. Серед усіх форм і видів кредиту банківський кредит посідає особливе місце з огляду на особливий юридичний статус банку як кредитора у відповідному кредитно-грошовому зобов'язанні.

У другому підрозділі „Юридичний статус банку як суб'єкта кредитних правовідносин” виявлені особливості правового положення банків як виду фінансових посередників.

Авторська концепція доктрини фінансового посередництва передбачає вжиття термінів „фінансовий посередник” і „фінансова установа” для узагальненої класифікації кола осіб, наділених правом бути професійними учасниками фінансових та кредитних правовідносин у широкому розумінні. В дисертації сформульовано і обґрунтовано положення про обумовленість особливого місця і ролі банків в системі фінансового посередництва виконанням ними виключно банківської операції по прийняттю грошей у вклади. На цій підставі стверджується, що регулювання кредитної діяльності банку слід розглядати в її органічному взаємозв'язку з діяльністю із залучення грошових коштів у вклади.

В роботі запропоновано вдосконалити зміст викладеного в статті 2 Закону України „Про банки і банківську діяльність” поняття банку, а саме: „Банк - це фінансова установа, яка на підставі ліцензії Національного банку України має виключне право здійснювати діяльність з залучення коштів фізичних і юридичних осіб у вклади з подальшим розміщенням цих коштів шляхом надання кредиту”.

У третьому підрозділі „Об'єкт правового регулювання банківського кредитування” досліджуються форми участі банку в кредитно-грошових правовідносинах, що розглядаються об'єктом правового регулювання у сфері банківського кредитування.

В роботі проведено розмежування між кредитними операціями банку та банківським кредитом. Кредитними операціями є будь-які правочини, в результаті виконання яких банк тимчасово набуває права кредитора стосовно іншої особи (боржника), а боржникові забезпечується доступ до кредитних ресурсів і у нього виникає (або може виникнути) борг перед банком. Кредитні операції характеризують участь банку в кредитних правовідносинах у широкому розумінні і включають переважну більшість активних фінансових операцій банків. Категорія кредитних операцій використовується при визначенні економічних нормативів та вимог до діяльності банків.

Банківський кредит - це домінуюча форма участі банку в кредитних правовідносинах. Його визначено як одну з кредитних операцій, що реалізується на підставі кредитного договору у відносинах між банком (кредитором) і клієнтом (позичальником) шляхом передачі залучених банком у вклади грошових коштів у власність позичальнику на умовах строковості, платності, повернення, забезпечення і цільового використання.

Розділ 2 „Принципи та правові засади регулювання банківського кредитування” складається з трьох підрозділів і присвячений визначенню, аналізу та характеристиці найважливіших елементів, які забезпечують впорядковане функціонування юридичного режиму банківського кредитування, та спеціальних принципів, покладених в основу його фінансово-правового регулювання.

У першому підрозділі „Регулювання кредитної діяльності банків у контексті заходів фінансової безпеки в банківській системі” аналізуються цілі та специфіка регламентації активних операцій банків як складової державного регулювання банківської діяльності.

Автором визначена необхідність впровадження спеціального правового регулювання діяльності банків загалом та банківського кредитування зокрема з огляду на вимогу щодо забезпечення юридичного захисту інтересів вкладників та інших кредиторів банків. В обґрунтування даного твердження зазначається, що банки, виконуючи свої функції у сфері депозитних та кредитних відносин, стають вразливими до проблем ліквідності і неплатоспроможності. Загроза втрат для вкладників у разі неплатоспроможності банку обумовлює необхідність вжиття державою спеціальних заходів по забезпеченню фінансової безпеки в банківській системі.

Механізм фінансової безпеки в банківській системі характеризується як комплекс фінансово-правових норм та організаційних заходів, що здійснюються Національним банком України та Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, спрямованих на забезпечення належного функціонування системи пруденційного регулювання банківської діяльності, нагляду за банками, системи гарантування вкладів та виконання функції кредитора останньої інстанції.

Аналіз повноважень Національного банку України засвідчив про наявність в Україні достатніх організаційно-правових передумов, які забезпечують стале функціонування Національного банку України як чинника фінансової безпеки в банківській системі, що виконує функції регулювання, нагляду та кредитора останньої інстанції. Дисертант вважає, що законодавство України у даній сфері гармонізоване з прогресивними міжнародними стандартами банківського регулювання, у цілому відповідає рекомендаціям Базельського комітету з банківського нагляду та Форуму фінансової стабільності.

В дисертації детально проаналізовано відносно нове для українських реалій явище гарантування вкладів, яке визначено одним з основних важелів фінансової безпеки в банківській системі. Цим акцентується увага тому значенню, яке мають вклади у контексті здійснення банками активних фінансових операцій. В Україні нещодавно запроваджена формалізована система гарантування вкладів з обмеженими гарантіями, яка вбачається найоптимальнішою моделлю надання фінансового та правового захисту вкладникам банків. Поряд з цим обґрунтована необхідність вдосконалення існуючого механізму гарантування вкладів, зокрема в частині запровадження порядку стягнення з банків зборів до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб за диференційованою шкалою, яка відображатиме реальний рівень ризиків кредитних операцій банків.

У другому підрозділі „Принципи правового регулювання банківського кредитування та засоби їх реалізації на переддоговірному етапі” визначені та обґрунтовані спеціальні принципи правового регулювання банківського кредитування та шляхи їх практичної реалізації.

Спеціальними принципами правового регулювання банківського кредитування, на думку автора, є похідні від загальних принципів права основоположні правила, які надають відносинам між банками і позичальниками з приводу надання банківського кредиту ознак системності та упорядкованості. На підставі всебічного аналізу особливостей участі банків у кредитних правовідносинах розкрито зміст та сформульовано сім спеціальних принципів регулювання банківського кредитування: а) захисту прав кредиторів; б) кредитоспроможності позичальника; в) забезпечення банківського кредиту; г) мінімізації кредитних ризиків банку; д) цільового використання банківського кредиту; е) прибутковості кредитних операцій банку; є) відповідальності позичальника за повернення кредиту.

В Україні відсутній системний підхід до реалізації зазначених вище принципів. Тому запропоновано впровадити спеціальне законодавство, яке б на комплексній основі закріпило систему норм, спрямованих на імплементацію цих принципів на основі концепції пріоритету прав та інтересів банків-кредиторів. Одним з основних завдань законодавства про банківський кредит є регламентація переддоговірних відносин з приводу надання кредиту як одного з ключових аспектів забезпечення практичної реалізації принципів правового регулювання банківського кредитування. Переддоговірні відносини у сфері банківського кредитування - це комплекс організаційно-правових та фінансово-економічних заходів, що здійснюються банком і потенційним позичальником до моменту укладення кредитного договору і спрямовуються на перевірку кредитоспроможності потенційного позичальника, характеру запропонованого ним забезпечення та аналіз на цій основі кредитного ризику банку.

Для реалізації переддоговірних відносин принципово необхідною визначена наявність баз даних про кредитні історії позичальників. Заснування подібної структури в Україні може бути здійснено на підставі спеціального закону щодо кредитного бюро як суб'єкта приватного права, який діє за підтримки держави в особі Національного банку України. Здійснення переддоговірних відносин також вимагає створення в банках ефективної системи управління кредитними ризиками. У цьому зв'язку висловлено думку про доцільність законодавчої регламентації питань управління кредитними ризиками як цілісної організаційної системи, основною метою якої є зниження рівня фінансових збитків і втрат банку шляхом оптимізації структури його кредитного портфеля та мінімізації ризиків за окремими кредитами.

З метою підвищення ефективності банківського кредитування запропоновано впровадити обмеження щодо надання великих кредитів і кредитів пов'язаним особам як одного з істотних елементів правового регулювання питань концентрації кредитних ризиків. З цією метою необхідно також встановити перелік обмежень цільового спрямування кредитів з тим, щоб запобігти їх використання на фінансування об'єктів з проблематичною окупністю. Запропоновано істотно скоротити сферу надання бланкових та безпроцентних кредитів, можливість яких передбачена статтею 49 Закону України „Про банки і банківську діяльність”.

У контексті розвитку довгострокового кредитування обґрунтована необхідність застосування юридичного режиму так званої „плаваючої” (змінюваної) процентної ставки, яка відповідатиме реальному співвідношенню попиту і пропозиції на кредитні ресурси на конкретний період часу. Функції з визначення плаваючої процентної ставки пропонується покласти на Національний банк України. Також аргументована доцільність наділити банк правом в односторонньому порядку змінювати встановлену кредитним договором процентну ставку в разі підвищення кредитних ризиків внаслідок прострочення позичальника, істотного погіршення його фінансового стану, втрати значної частини активів чи суттєвого погіршення стану забезпечення.

Реалізація принципу відповідальності позичальника за повернення кредиту обумовлює потребу вдосконалення примусової процедури стягнення заборгованості за кредитом, зокрема шляхом закріплення за наказом банку про списання коштів з рахунку клієнта статусу виконавчого документа. Натомість, в роботі стверджується про пріоритетне значення розвитку позасудових (договірних) способів задоволення вимог кредиторів. У цьому зв'язку пропонується на законодавчому рівні передбачити можливість видачі векселів для оформлення грошового боргу за кредитними зобов'язаннями, завдяки чому заборгованість за кредитом набуває ознак ринкової ліквідності.

У третьому підрозділі „Механізм забезпечення виконання кредитних зобов'язань” досліджені юридичні засади імплементації принципу забезпечення банківського кредиту.

Поряд з заходами в межах переддоговірних відносин механізм забезпечення виконання кредитних зобов'язань, визначальним чином обумовлює практичну ефективність правового регулювання банківського кредитування загалом. Цей механізм визначено як сукупність юридичних норм та організаційно-правових заходів, спрямованих на створення додаткових гарантій майнового характеру щодо повернення банківських кредитів. З метою забезпечення виконання зобов'язань на практиці використовуються інструменти, які можуть мати різну юридичну природу і спосіб застосування, але відповідають основній меті - досягненню виконання кредитного зобов'язання незалежно від платоспроможності позичальника.

Дисертант вважає, що правове регулювання питань забезпечення виконання зобов'язань має ґрунтуватися на віднесенні того чи іншого інструмента за функціональним призначенням до особистих (гарантія, порука) чи майнових (застава, іпотека, притримання) способів забезпечення. Особисте забезпечення визначене як відносне забезпечувальне право, що гарантує виконання кредитного зобов'язання в силу достатньої платоспроможності особи-гаранта. Майнове забезпечення є абсолютним забезпечувальним правом, оскільки його реалізація зумовлена виключно вартістю та ліквідністю майна, переданого у забезпечення повернення кредиту.

Для банків найважливішими є майнові способи забезпечення, правове регулювання яких, на думку автора, має ґрунтуватися на функціональному підході і розмежовуватися залежно від того, чи є предметом такого забезпечення рухоме або нерухоме майно. В основу ефективного юридичного механізму забезпечення виконання кредитних зобов'язань запропоновано покласти три базові підходи: а) оприлюднення обтяжень майна шляхом їх реєстрації у відповідному державному реєстрі; б) пріоритет прав кредиторів на майно, що визначається за фактом державної реєстрації відповідного обтяження; в) позасудове врегулювання вимог кредиторів щодо їх задоволення за рахунок вартості предмета забезпечення.

Універсальна категорія обтяження майна відображає головну юридичну ознаку, спільну для будь-яких способів майнового забезпечення - наявність обмеження права власності боржника на певне майно правами третіх осіб-кредиторів. Захист прав кредиторів має здійснюватися на основі концепції пріоритету, яка дозволяє справедливо задовольняти вимог декількох кредиторів, які мають зареєстровані права щодо рухомого майна боржника. Реєстрація обтяжень також дозволяє запобігати виникненню у кредитній діяльності банків прихованих обтяжень переданого у забезпечення майна.

Зазначені підходи знайшли відображення в Законі України „Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень”. Однак в роботі стверджується, що механізм забезпечення виконання кредитних зобов'язань має комплексний характер і потребує узгодженості всього законодавства, яке визначає правовий режим майна боржника. Зокрема, слід створити юридичні гарантії участі кредиторів, які мають забезпечені майном вимоги, у процедурі визнання боржника банкрутом, передбачивши виключення переданого у забезпечення майна із складу ліквідаційної маси підприємства-банкрута.

Розділ 3 „Особливості правового регулювання у галузі іпотечного кредитування” складається з двох підрозділів і присвячений дослідженню проблем організаційного і фінансово-правового забезпечення розвитку іпотечного кредитування як сфери кредитної діяльності банків, що найбільш показово й істотно характеризує сучасний етап еволюції розвинених кредитних систем.

У першому підрозділі „Розвиток правової бази іпотеки на сучасному етапі” аналізуються правові передумови, необхідні для ефективного функціонування ринку іпотечного кредитування.

Дисертантом сформульовано і обґрунтовано чотири основоположні підходи, на яких має ґрунтуватися правове регулювання іпотеки: а) реалізація концепції цілісності нерухомого майна як предмета іпотеки; б) створення надійної системи державної реєстрації прав власності на нерухоме майно та їх обтяжень іпотекою; в) встановлення правил визначення пріоритету забезпечених іпотекою вимог кредиторів; г) запровадження оптимальних позасудових процедур звернення стягнення на предмет іпотеки.

Особливості правового регулювання іпотеки зумовлені юридичним статусом нерухомості як сукупності зареєстрованих у встановленому порядку прав на функціонально цілісний матеріальний об'єкт, що включає земельну ділянку та всі інші об'єкти, невідокремлено пов'язані з нею. Створення повноцінної системи державної реєстрації прав на нерухоме майно визначено основним фактором успішного розвитку ринку іпотечного кредитування в Україні. В дисертації обґрунтовані такі підходи до побудови цієї системи: а) принцип „єдиного вікна”, згідно з яким права власності на нерухомість та будь-які їх обмеження мають реєструватися в єдиному державному реєстрі; б) формування системи державної реєстрації прав на нерухомість на основі земельного кадастру; в) вільний доступ іпотечних кредиторів до бази даних державного реєстру; г) ведення реєстру прав на нерухомість з використанням електронних носіїв інформації.

Державна реєстрація обтяжень нерухомого майна іпотекою сприятиме встановленню пріоритету вимоги іпотечного кредитора над правами інших осіб щодо переданої в іпотеку нерухомості. Для реалізації концепції пріоритету аргументовано необхідність поширення правового режиму іпотеки на всі обтяження нерухомого майна, в тому числі на публічні обтяження, що виникли на підставі закону чи рішення суду. З цією метою запропоновано внести відповідні зміни до чинного законодавства з тим, щоб встановити обов'язок судів, податкових та інших органів здійснювати державну реєстрацію відповідних публічних обтяжень у Державному реєстрі прав на нерухоме майно.

У другому підрозділі „Правові та організаційні передумови запровадження дворівневої моделі ринку іпотечного кредитування” обґрунтована необхідність та визначені передумови запровадження в Україні ринку іпотечного кредитування відповідно до дворівневої моделі.

Особливістю дворівневої моделі ринку іпотечного кредитування визначена наявність ринкової інфраструктури, фінансових інструментів та механізмів, які б дозволили первинним іпотечним кредиторам (банкам) рефінансувати власні операції з іпотечного кредитування за рахунок коштів, залучених від інвесторів - переважно фінансових установ з регламентованою структурою активів. При цьому мінімізується ризик ліквідності іпотечного кредитора за рахунок диверсифікації традиційних джерел формування пасивів банку-іпотечного кредитора. В роботі вказано три механізми рефінансування, за допомогою яких забезпечується функціонування дворівневої моделі - випуск іпотечних облігацій, секюритизація іпотечних активів і рефінансування з боку іпотечної установи другого рівня.

Зазначені механізми ґрунтуються на операціях з іпотечними активами, які визначено як права вимоги іпотечного кредитора за грошовими зобов'язаннями боржників відповідно до кредитних договорів разом з відповідними правами іпотечного кредитора за іпотечними договорами. Випуск іпотечних облігацій та секюритизація іпотечних активів потребують прийняття спеціального закону і запровадження в обіг іпотечних цінних паперів, виконання зобов'язань за якими забезпечене іпотечними активами. Автор пропонує запровадити в Україні два основні види іпотечних цінних паперів - іпотечні облігації та іпотечні сертифікати. Іпотечною облігацією є борговий цінний папір, емітентом якого є банк-іпотечний кредитор і виконання грошових зобов'язань за яким забезпечене заставою портфеля іпотечних активів, належних такому іпотечному кредитору.

Іпотечні сертифікати є цінними паперами, що використовуються в процесі секюритизації іпотечних активів і являють собою пайові цінні папери, які засвідчують право інвестора на володіння та отримання доходів від відповідної частки в неподільній сукупності іпотечних активів. Поняття „секюритизація” визначено як спосіб позабалансового фінансування активів банківської установи шляхом безповоротної передачі банком іншій особі права власності на певні активи разом зі всіма супутніми ризиками. Механізм секюритизації іпотечних активів функціонує шляхом продажу первісним іпотечним кредитором портфеля іпотечних активів спеціалізованій установі, єдиною метою якої є утримання придбаних іпотечних активів на власному балансі та випуск для рефінансування цих активів іпотечних сертифікатів.

Першим етапом розбудови дворівневої моделі функціонування ринку іпотечного кредитування в Україні вбачається створення іпотечної установи другого рівня. За визначенням дисертанта вона являє собою небанківську фінансову установу, метою якої є підтримка ліквідності банків-іпотечних кредиторів шляхом їх рефінансування під забезпечення іпотечними активами. Виконання цієї функції запропоновано покласти на Державну іпотечну установу, яка здійснюватиме рефінансування двома способами: а) наданням кредиту іпотечному кредитору, виконання зобов'язань за яким забезпечується заставою портфеля іпотечних активів; б) придбанням портфеля іпотечних активів із зобов'язанням іпотечного кредитора щодо їх зворотного викупу.

Для впровадження ефективних механізмів рефінансування іпотечних кредиторів також визнано за потрібне вжити заходи, які б забезпечили відповідність іпотечних активів високим якісним характеристикам на основі застосування стандартів іпотечного кредитування. Крім того, наголошено на необхідності застосування спрощеного порядку відступлення прав за іпотечними активами шляхом використання заставних.

У висновках дисертаційного дослідження сформульовані найбільш суттєві його результати та положення. Зокрема зазначається, що юридична наука при вивченні проблематики, пов'язаної з кредитуванням, основну увагу приділяє цивільно-правовим аспектам регулювання кредитних відносин. На думку дисертанта, такий підхід на сучасному етапі не відповідає потребам комплексного правового забезпечення банківського кредитування. Тому автор вважає, що в найближчій перспективі пріоритетне значення у галузі регулювання банківського кредитування матимуть фінансово-правові важелі.

Найважливішим з точки зору наукової новизни та практичної значимості результатом дисертаційної роботи є визначення спеціальних принципів, які мають бути покладені в основу правового регулювання банківського кредитування, характеристика його об'єкту, суб'єктів та основних елементів фінансово-правового механізму регулювання банківського кредитування.

Основним суб'єктом правового регулювання банківського кредитування, визначено банк як фінансову установу, що здійснює діяльність із залучення грошових коштів фізичних і юридичних осіб у вклади з подальшим розміщенням цих коштів шляхом надання кредиту. Об'єктом правового регулювання банківського кредитування визначено кредитні правовідносини за участю банків, що відповідно до форми такої участі поділяються на кредитні операції банків та банківський кредит. Правове регулювання банківського кредитування ґрунтується на спеціальних принципах, які у кінцевому підсумку спрямовані на реалізацію головної мети регулювання банківської діяльності - забезпечення юридичного захисту законних прав та інтересів вкладників. Обумовленість банківського регулювання метою захисту інтересів вкладників та інших кредиторів банку поширює дію заходів фінансової безпеки у банківській системі на відносини банківського кредитування.

В дисертації виявлено та обґрунтовано основні складові елементи, що забезпечують впорядковане регулювання суспільних відносин у сфері банківського кредитування. Переддоговірні відносини з приводу надання банківського кредиту розглядаються ключовим аспектом практичної реалізації спеціальних принципів регулювання банківського кредитування. Завдяки дії механізму забезпечення виконання кредитних зобов'язань створюються додаткові гарантії майнового характеру щодо повернення банківських кредитів. При цьому правове регулювання іпотеки розглядається відносно самостійною компонентою механізму забезпечення виконання кредитних зобов'язань, яка слугує основою одного з найважливіших сегментів банківського бізнесу - іпотечне кредитування. Принцип відповідальності позичальника за повернення кредиту реалізується через механізм стягнення заборгованості за банківським кредитом, який функціонує шляхом застосування примусових та позасудових (договірних) способів врегулювання.

Результати аналізу чинного законодавства України засвідчили відсутність норм, які забезпечують системний підхід до реалізації основоположних принципів фінансово-правового регулювання банківського кредитування. З метою впровадження якісно нового законодавства у цій сфері обґрунтовано необхідність прийняття рамкового закону про банківський кредит та внесення змін до низки законодавчих актів з питань кредитування, зокрема Цивільного Господарського та Земельного кодексів України, законів України „Про банки і банківську діяльність”, „Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб”, „Про іпотеку”, „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень” та інших.

Список опублікованих праць здобувача за темою дисертації

1. Шемшученко Г.Ю. Банківський кредит у системі кредитних відносин // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. - Випуск 10. - К:. Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2001. - C. 316-325.

2. Шемшученко Г.Ю. Банк як суб'єкт кредитних відносин // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. - Випуск 11. - К:. Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2001. - С. 299-312.

3. Шемшученко Г.Ю. Правова характеристика переддоговірних відносин щодо укладення кредитного договору // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. - Випуск 12. - К:. Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2001. - С. 371-383.

4. Шемшученко Г.Ю. Проблеми вдосконалення законодавства про банки і банківську діяльність // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. - Випуск 15. - К:. Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2002. - С. 300-309 (у співавторстві).

5. Шемшученко Г.Ю. Світовий досвід страхування депозитів: глава 6.1. в колективній монографії „Доходи та заощадження в перехідній економіці України” / За редакцією С. Панчишина та М. Савлука. - Львів: ЛНУ імені Івана Франка, 2003. - С. 278-300.

6. Шемшученко Г.Ю. Перспективи розвитку ринку іпотечного кредитування в Україні // Вісник Національного банку України. - 2003. - № 6. - С. 49-55 (у співавторстві).