Судові постанови у цивільному процесі України (на матеріалі рішень і ухвал суду першої інстанції)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Судові постанови у цивільному процесі України (на матеріалі рішень і ухвал суду першої інстанції)

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дисертаційного дослідження. В умовах створення правової держави все більшого значення набувають соціально-економічні, політичні та особисті права і свободи громадян України. Одним з найважливіших засобів, який забезпечує реалізацію цих прав, є судова система держави. 18 березня 2004 року в Україні прийнятий новий Цивільний процесуальний кодекс (далі скорочено - ЦПК), без якого було б неможливо досягнути необхідного рівня захисту прав людини у всій системі державного устрою. Прийняттям нового ЦПК України зроблено важливий крок з проведення судової реформи в Україні. Забезпечення дієвості норм нового ЦПК України на сучасному етапі є запорукою подальшого становлення України як демократичної, соціальної та правової держави, де відповідно до статті 3 Конституції України людина, її права та свободи визнаються найвищою соціальною цінністю.

Сфера судового захисту суб'єктивних прав у правовій державі постійно розширюється, тому що саме суд забезпечує правильний і своєчасний розгляд і вирішення цивільно-правових спорів, здійснення правосуддя у цивільних справах. Судовий захист - найвища гарантія забезпечення прав, свобод та інтересів громадян, оскільки правове становище суду, його функції створюють переваги в забезпеченні законності. Суд як орган державної (судової) влади здійснює правозастосовчу діяльність. Ця діяльність завжди пов'язана з ухваленням відповідного правозастосовчого акта - судової постанови. Судові постанови, як самостійний правовий інститут цивільного процесуального права, покликані сприяти захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. З прийняттям нового ЦПК України, у цивільному процесі з'явився новий вид судової постанови, що ухвалюється судом першої інстанції - судовий наказ. Але дана судова постанова, у зв'язку з обмеженим обсягом дисертаційної роботи, не була спеціальним об'єктом дослідження. Цей принципово новий для сучасності інститут цивільного процесуального права повинен стати окремим об'єктом наукового дослідження. В дисертації основна увага приділена класичним судовим постановам - судовому рішенню і ухвалам суду першої інстанції.

У науці цивільного процесуального права тема інституту судових постанов залишається однією із найбільш дискусійних. Проведені дослідження інституту судових постанов, безумовно, мають важливе значення. Але неповнота та недостатність теоретичних розробок теорії судових постанов пов'язана з тим, що останні досліджувались в їх статичному стані, при цьому важливо розглядати питання сутності постанов суду в динаміці, з позиції їх функціональної ролі. Багато питань, які охоплює ця проблема, досліджені недостатньо повно, що негативно впливає на практику застосування чинного законодавства. Необхідність глибшого вивчення і вирішення даних проблем обумовила вибір теми даного дисертаційного дослідження.

У ході дослідження теми судових постанов було вивчено та проаналізовано 510 судових справ, які розглядалися районними судами міст Києва та Сімферополя, Апеляційним судом міста Києва та Верховним Судом України в 2001-2005 роках. По кожній 25-26 цивільній справі автором виявлено порушення судами законодавства з питань ухвалення судових постанов. Часто однією з причин допущення судами помилок є недостатнє законодавче регулювання інституту судових постанов. Дані судової статистики також свідчать про тенденцію росту кількості незаконних та необґрунтованих постанов суду першої інстанції скасованих та змінених судами апеляційної та касаційної інстанцій. Так, у 2002 році змінено та скасовано 19,5 тис. рішень (або 1,5% від ухвалених), у 2003 році - 24,5 тис. рішень (або 1,7%), у 2004 році - 28,2 тис. рішень (або 1,9%); у 2002 році було скасовано та змінено 7,3 тис. ухвал (або 3% від винесених судами першої інстанції), у 2003 році - 10,5 тис. ухвал (або 3,5%), у 2004 році - 12,6 тис. ухвал (або 3,4%).

У вітчизняній правовій науці тема інституту судових постанов частково висвітлювалась П.П. Заворотьком та М.Й. Штефаном в їх праці «Судове рішення» (1971 р.), а також у науково-навчальній літературі та окремих журнальних статтях. Проте комплексно та системно дана тема в українській науці цивільного процесуального права окремо не досліджувалась. Тому, з наведених міркувань, це дослідження є актуальним і практично необхідним.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане в межах теми Центру дослідження прав людини юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Формування механізму реалізації та захисту прав і свобод громадян України» №01 БФ 042-01 за третім науковим підрозділом «Спеціально-правові способи захисту прав і свобод громадян України» та теми кафедри правосуддя Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Проблеми розвитку законодавства про судочинство і судоустрій України» №97165.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є комплексний науковий аналіз проблемних питань судових постанов в цивільному судочинстві, формулювання теоретичних висновків та розробка конкретних обґрунтованих наукових пропозицій, спрямованих на розвиток теорії цивільного процесуального права, вдосконалення інституту судових постанов й усунення колізій і прогалин законодавства з досліджуваних питань, вдосконалення чинного цивільного процесуального законодавства України та підвищення ефективності його застосування.

Для досягнення поставленої мети дисертаційного дослідження були поставлені наступні завдання:

- визначити поняття судових постанов і провести їх поділ на види;

- виявити характерні ознаки та значення судового рішення в цивільному судочинстві, а також визначити поняття рішення суду;

- виявити характерні ознаки та визначити поняття ухвал суду першої інстанції;

- з'ясувати сутність судового рішення і судових ухвал у цивільній справі;

- провести класифікацію рішень і ухвал суду першої інстанції;

- виявити особливості усунення судом недоліків в ухваленому ним рішенні;

- визначити і проаналізувати вимоги, яким повинні відповідати рішення і ухвали суду першої інстанції;

- розкрити особливості змісту судового рішення і судових ухвал;

- визначити особливості законної сили судового рішення і судових ухвал, а також дослідити правові наслідки набрання рішенням суду законної сили і встановити їх відмінність від правових наслідків набрання ухвалами суду першої інстанції законної сили;

- розробити підходи щодо вирішення теоретичних проблем, пов'язаних з інститутом судових постанов у цивільному процесуальному праві;

- виявити колізії та прогалини правового регулювання інституту судових постанов у цивільному судочинстві і розробити конкретні пропозиції щодо вдосконалення чинного цивільного процесуального законодавства з питань, що стосуються судових постанов.

Об'єктом дослідження є судові постанови (зокрема, рішення і ухвали суду першої інстанції), які ухвалюються з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Предметом дослідження є цивільне процесуальне законодавство, норми якого регулюють процес ухвалення судових постанов, судова практика застосування цих норм, літературні джерела.

Методологічна та теоретична основа дослідження. Дисертаційна робота ґрунтується на використанні загальнонаукових та спеціальних методів юридичної науки. В роботі були використані такі наукові методи як: діалектичний (дозволив проаналізувати чинне цивільне процесуальне законодавство та практику його застосування), системний (дозволив визначити проблемні питання правового регулювання постанов суду першої інстанції), історико-правовий (дозволив дослідити розвиток законодавства та практики застосування щодо судових постанов), абстрагування та узагальнення (застосовувався у процесі розробки різних правових понять і категорій, таких як судове рішення, ухвала суду першої інстанції, законна сила рішення суду тощо), формально-юридичний (використовувався у процесі створення нових правових норм і приписів щодо регулювання процесу постановлення рішень і ухвал суду першої інстанції та подальшого їх удосконалення), аналітичний (забезпечувався порівняльним аналізом норм ЦПК України від 18.07.1963 року і ЦПК України від 18.03.2004 року, що дало можливість запропонувати найбільш оптимальні пропозиції щодо вдосконалення чинного цивільного процесуального законодавства). У процесі дослідження також широко використовувалися такі методи, як статистичний та логічний. Застосування зазначених методів дозволило здійснити комплексний аналіз інституту судових постанов, зробити науково-теоретичні висновки та практичні рекомендації, що мають ознаки наукової новизни.

Теоретичну основу дисертації складають теоретичні розробки, праці вітчизняних та зарубіжних вчених-правознавців з питань цивільного процесу дореволюційного, радянського та сучасного періодів. Істотне значення для підготовки дослідження мали наукові праці як вітчизняних вчених: О.Г. Дріжчаної, П.П. Заворотька, С.Ю. Каца, В.В. Комарова, Л.Я. Носко, Є.Г. Пушкаря, П.І. Радченка, В.І. Тертишнікова, С.І. Чорнооченко, М.Й. Штефана, Я.Л. Штутіна, так і зарубіжних вчених: З.К. Абдулліної, С.Н. Абрамова, М.Г. Авдюкова, Є.В. Васьковського, М.А. Вікут, Г.В. Воронкова, Т.Н. Губар, М.А. Гурвича, О.О. Добровольського, Г.О. Жиліна, І.М. Зайцева, М.Б. Зейдера, О.Ф. Клейнмана, Л.Ф. Лєсницької, К.І. Малишева, Н.І. Масленникової, Є.А. Нефедьєва, Д.І. Полумордвинова, І.В. Решетнікової, Н.І. Ткачова, М.К. Треушнікова, П.Я. Трубникова, С.Л. Черв'якової, Н.О. Чечіної, Д.М. Чечота, Ю.Н. Чуйкова, М.С. Шакарян, К.С. Юдельсона, В.В. Яркова та інших.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що у національній науці дане дослідження є першим комплексним, системним монографічним дослідженням проблем судових постанов у цивільному процесі України. В роботі вперше на концептуальному рівні сформульовано численні пропозиції щодо вдосконалення чинного цивільного процесуального законодавства в частині регулювання судових постанов.

У дослідженні обґрунтовано наступні теоретичні положення, висновки та практичні пропозиції, які відрізняються певною новизною та виносяться автором на захист:

1. Вперше обґрунтовано висновок, що судовий наказ - це не особлива форма судового рішення, а самостійний вид судової постанови, що завершує процесуальну діяльність в суді першої інстанції при вирішенні справ безспірного характеру про стягнення коштів або витребування майна, оскільки судовий наказ, на відміну від судового рішення, ухвалюється судом поза межами таких процесуальних проваджень, як позовне і окреме, які передбачають дотримання загального регламенту судового захисту. У зв'язку з цим, пропонується у частині 1 статті 208 ЦПК України серед видів постанов суду першої інстанції передбачити і судовий наказ.

2. Обґрунтовано доцільність заміни назви глави 7 розділу ІІІ ЦПК України «Судові рішення» на назву «Судові постанови» і назви статті 208 ЦПК України «Види судових рішень» відповідно на назву «Види судових постанов», оскільки визначення всіх актів суду поняттям «рішення» призводить до термінологічної плутанини, у зв'язку з тим, що серед їх різновидів можна виділити рішення, ухвалу і судовий наказ, кожне з яких має своє завдання, зміст, порядок винесення і значення в цивільному судочинстві, і тому не можливо різні за своєю сутністю акти суду визначати одним поняттям - судові рішення.

3. Удосконалено визначення поняття судового рішення, а саме: судове рішення - це процесуальний акт-документ, який ґрунтується на встановлених у судовому розгляді фактах і застосуванні норм права, яким вирішуються по суті вимоги заінтересованої особи про захист прав, свобод чи інтересів у порядку позовного провадження або вимоги спрямовані на захист охоронюваних законом інтересів у порядку окремого провадження, що набирає законної сили у встановленому законом порядку і підлягає виконанню.

4. Обґрунтовано висновок, що сутність судового рішення полягає в тому, що воно є основним і найважливішим актом правосуддя, який вирішує цивільну справу по суті, містить державно-владне, індивідуально-конкретне розпорядження з застосуванням норм права до встановлених у судовому розгляді фактів і правовідносин, ухвалене у передбаченому законом процесуальному порядку іменем держави й спрямоване на захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

5. Удосконалено визначення поняття ухвал суду першої інстанції, відповідно до якого, ухвали - це постанови суду, що вирішують окремі питання процесуального характеру, поставлені перед судом у заявах і клопотаннях особами, які беруть участь у справі, і що виникають в процесі порушення, розвитку й припинення судочинства в справі, а також у зв'язку з виявленням суттєвих недоліків у роботі державних та інших органів або порушенням законів окремими особами.

6. Вперше висловлено й обґрунтовано точку зору про те, що сутність судової ухвали полягає в тому, що ухвали суду: це оперативно-розпорядчі процесуальні акти, якими оформляються й закріплюються дії суду в ході судового розгляду цивільної справи; це акти правосуддя, якими окремі процесуальні питання справи вирішуються по суті; а також це акти, що створюють, змінюють і припиняють процесуальні правовідносини.

7. Вперше обґрунтовано висновок про те, що ухвали суду, які постановляються за заявами про перегляд рішення, ухвали або судового наказу у зв'язку з нововиявленими обставинами, повинні займати окреме місце серед інших ухвал в системі їх класифікації, оскільки з ними пов'язана можливість суду, який ухвалив зазначені судові постанови, самому, без втручання вищих судових інстанцій, скасувати своє рішення, ухвалу або судовий наказ.

8. Обґрунтовано висновок про необхідність доповнення переліку підстав для скасування рішення суду і передачі справи на новий розгляд, передбаченого частиною 1 статті 311 ЦПК України, наступними пунктами: - в справі відсутній журнал судового засідання або він не підписаний головуючим і секретарем судового засідання; - при розгляді справи були порушені правила про мову, якою здійснюється судочинство.

9. Внесено пропозицію про необхідність доповнення пункту 1 частини 2 статті 215 ЦПК України, що передбачає вимоги до змісту описової частини судового рішення, узагальненим викладом позиції позивача перед узагальненим викладом позиції відповідача.

10. Обґрунтовано висновок про необхідність розширення кола суб'єктів права на звернення до суду за роз'ясненням рішення, вказаних у частині 1 статті 221 ЦПК України, шляхом надання такого права й іншим уповноваженим органам та посадовим особам, які за законом мають право провадити виконання рішення (органи РАЦС, органи опіки та піклування, податкові органи, кредитно-фінансові установи та ін.).

11. Обґрунтовано висновок про доцільність обмеження у частині 2 статті 220 ЦПК України строку, протягом якого може бути подано заяву про ухвалення додаткового рішення. Запропоновано встановити строк на подачу заяви про ухвалення додаткового рішення до набрання рішенням суду законної сили.

12. Обґрунтовано висновок про необхідність закріплення у главі 7 розділу ІІІ ЦПК України окремої статті щодо вимог законності і обґрунтованості ухвал суду першої інстанції, так як аналіз судової практики і дані судової статистики, свідчать про те, що судді часто ігнорують вимоги законності і обґрунтованості, що ставляться до ухвал суду першої інстанції, і як наслідок це приводить до зростання кількості незаконних і необґрунтованих ухвал.

13. Обґрунтовано висновок про те, що всі ухвали суду першої інстанції набирають законної сили й породжують певні правові наслідки (виключність, преюдиціальність, обов'язковість, здійсненність), але з застереженням, що не можна механічно переносити усі наслідки законної сили судового рішення на ухвали суду першої інстанції, оскільки своєрідність законної сили ухвал пояснюється тими особливостями, які властиві кожній групі ухвал, для яких законна сила проявляється по-різному.

14. Обґрунтовано висновок про необхідність закріплення у главі 7 розділу ІІІ ЦПК України окремої норми щодо порядку набрання законної сили ухвалами суду першої інстанції, у зв'язку з тим, що чинний ЦПК не передбачає статті, яка б регулювала порядок набрання ухвалами суду першої інстанції законної сили, в тому значенні, як це питання вирішується, відносно судових рішень (ст. 223 ЦПК), ухвал суду апеляційної інстанції (ст. 319 ЦПК) і ухвал суду касаційної інстанції (ст. 349 ЦПК).

15. Обґрунтовано висновок про доцільність закріплення у главі 7 розділу ІІІ ЦПК України окремої статті, яка б врегулювала порядок і строк направлення копій ухвал суду особам, які беруть участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні. При цьому суд повинен надсилати не усі ухвали, які постановляються у справі, а тільки: ухвали про зупинення провадження у справі; ухвали про закриття провадження у справі; ухвали про залишення заяви без розгляду; окремі ухвали.

Теоретичне і практичне значення отриманих результатів визначається декількома аспектами. Теоретичне значення дисертації полягає у створенні відносно завершеної системи знань щодо інституту судових постанов у цивільному процесі, яка є певним внеском у науку цивільного процесуального права. Воно полягає також в тому, що у ньому сформульовано ряд положень, висновків та пропозицій, що визначають шляхи та підходи до вирішення ряду теоретичних та практичних проблем, що стосуються судових постанов у цивільному процесі, та які є внеском у подальший розвиток окремих положень інституту судових постанов у цивільному процесуальному праві.

Теоретичні положення та висновки дисертації можуть бути використані у навчальному процесі при викладанні курсу «Цивільне процесуальне право України», та спецкурсів «Перегляд судових рішень в цивільному процесі» і «Складання процесуальних документів», а також при написанні підручників, навчальних посібників, підготовці методичних матеріалів для викладачів та студентів юридичних спеціальностей, у подальших наукових розробках теми судових постанов, при підготовці спеціалістів у сфері судочинства, у практичній діяльності судів. Висновки і рекомендації щодо вдосконалення процесуального законодавства можуть бути використані в нормотворчій діяльності та враховані при вдосконаленні чинного Цивільного процесуального кодексу України, а також застосовуватись на практиці при розгляді та вирішенні судами цивільних справ.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійно виконаною роботою, наукові результати якої отримані особисто автором.

Апробація результатів дослідження. Основні положення та результати дисертаційного дослідження були апробовані автором у навчальному процесі юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка при викладанні курсу «Цивільне процесуальне право», доповідалися і обговорювалися на засіданні кафедри правосуддя юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, на науково-практичному семінарі аспірантів юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка (15 червня 2005 р., м. Київ), були оприлюднені на міжнародній науковій конференції Хмельницького інституту регіонального управління та права «Другі осінні юридичні читання» (14-15 листопада 2003 р., м. Хмельницький), на міжнародній науково-практичній конференції Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Проблеми реформування правовідносин у сучасних умовах очима молодих дослідників» (8-9 квітня 2004 р., м. Київ), на міжнародній науковій конференції Хмельницького університету управління та права «Треті осінні юридичні читання» (5-6 листопада 2004 р., м. Хмельницький), на міжнародній науково-практичній конференції Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Проблеми реформування правовідносин у сучасних умовах очима молодих дослідників» (13-14 квітня 2005 р., м. Київ), на всеукраїнській науковій конференції Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова «Другі юридичні читання» (18 травня 2005 р., м. Київ). Пропозиції щодо вдосконалення правового регулювання окремих питань інституту судових постанов були подані до Верховного Суду України та до Комітету з питань правової політики Верховної Ради України.

Публікації. Основні положення дисертації викладено у 8 публікаціях: 6 статтях, виданих у вітчизняних фахових збірниках наукових праць, перелік яких затверджений ВАК України, та 2 тезах виступів на науково-практичних конференціях.

Структура дисертації обумовлена метою, предметом і завданнями дослідження та підходом дисертантки до дослідження основних проблем теми, і складається зі вступу, трьох розділів, які охоплюють 12 підрозділів, висновків до кожного розділу, загального висновку, списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 200 сторінок. Список використаних джерел містить 256 найменувань і налічує 21 сторінку.

Основний зміст роботи

судовий постанова правовий цивільний

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, визначається мета та завдання дослідження, вказується на зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами, розкривається наукова новизна одержаних результатів, формулюються основні положення та пропозиції, що виносяться на захист, обґрунтовується теоретичне і практичне значення роботи, відображається апробація отриманих результатів.

Розділ І «Постанови суду першої інстанції та їх значення у захисті порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави» складається з чотирьох підрозділів.

У підрозділі 1.1. «Види судових постанов, поняття та значення судового рішення в цивільному судочинстві» проводиться поділ судових постанов на види, виявляються характерні ознаки і значення судового рішення в цивільному судочинстві, а також визначається поняття судового рішення.

Аналізуючи наукові дослідження щодо поняття судових постанов, дисертантка поділяє позицію тих авторів, які вважають, що судова постанова - це загальна назва владних суджень і волевиявлень суду, що знаходять своє вираження в процесуальних документах, і виділяє такі види судових постанов, як рішення, ухвала і судовий наказ.

Дисертантка не погоджується з точкою зору, що судовий наказ - це особлива форма судового рішення. Судовий наказ не слід змішувати з судовим рішенням, тому що він ухвалюється судом поза межами таких процесуальних проваджень, як позовне і окреме, які передбачають дотримання загального регламенту судового захисту. Законна сила судового наказу інша ніж у судового рішення. Суд, який ухвалив рішення, не може сам його скасувати або змінити (ст. 218 ЦПК). Ухвалений же судовий наказ може бути скасований тим самим суддею за заявою боржника у передбаченому законом порядку (ст. 106 ЦПК). Зміст судового наказу помітно відрізняється від змісту судового рішення: у ньому тільки дві частини (вступна та резолютивна). Аналіз наданих документів, встановлені на їх основі обставини і правовідносини не відображаються у судовому наказі (тобто відсутні описова та мотивувальна частина). На відміну від рішення, в судовому наказі не вказується на розподіл судових витрат (державного мита), тому що держмито завжди стягується з боржника. Отже, судовий наказ - це постанова суду, що завершує процесуальну діяльність в суді першої інстанції при вирішенні справ безспірного характеру про стягнення коштів або витребування майна. У зв'язку з цим пропонується у частині 1 статті 208 ЦПК України серед видів постанов суду першої інстанції передбачити і судовий наказ.

У роботі обґрунтовано доцільність заміни назви глави 7 розділу ІІІ ЦПК України «Судові рішення» на назву «Судові постанови» і назви статті 208 ЦПК України «Види судових рішень» відповідно на назву «Види судових постанов», оскільки визначення всіх актів суду поняттям «рішення» призводить до термінологічної плутанини, у зв'язку з тим, що серед їх різновидів можна виділити рішення, ухвалу і судовий наказ, кожне з яких має своє завдання, зміст, порядок винесення і значення в цивільному судочинстві, і тому не можливо різні за своєю сутністю акти суду визначати одним поняттям - судові рішення.

Проаналізувавши погляди вчених щодо визначення поняття судового рішення, автор відзначає, що існуючі в теорії цивільного процесу поняття судового рішення є неточними, тому що вони не охоплюють усіх категорій справ і видів провадження, які існують у цивільному процесуальному праві України. На підставі проведеного аналізу характерних ознак, притаманних рішенню суду, автор визначає, що судове рішення - це процесуальний акт-документ, який ґрунтується на встановлених у судовому розгляді фактах і застосуванні норм права, яким вирішуються по суті вимоги заінтересованої особи про захист прав, свобод чи інтересів у порядку позовного провадження або вимоги спрямовані на захист охоронюваних законом інтересів у порядку окремого провадження, що набирає законної сили у встановленому законом порядку і підлягає виконанню.

У підрозділі 1.2. «Сутність (юридична природа) судового рішення в цивільній справі» розкривається сутність рішення суду.

Проаналізувавши різні погляди вчених, дисертантка приходить до висновку, що проблема сутності (юридичної природи) судового рішення в процесуальній літературі пов'язана з теоріями наказу та підтвердження. Розглянувши ці теорії, автор робить висновок, що вони мають певні недоліки. Недоліки теорії наказу полягають у тому, що тут односторонньо висвітлюється питання про джерело примусової сили наказу суду й не враховується владний характер норм права, на підставі яких ухвалюється судове рішення. Теорія ж підтвердження недооцінює значення обов'язку суду сприяти здійсненню встановлених прав сторін, вирішальне значення надається моменту підтвердження оспорюваних правовідносин.

Дисертантка вважає, що теорії наказу та підтвердження не розкривають сутності судового рішення і приходить до висновку, що сутність судового рішення не може бути зрозуміла поза зв'язком зі змістом, формою та завданнями судової діяльності, а також юридична природа судового рішення характеризується сукупністю його основних ознак. На підставі проведеного аналізу, автором зроблено висновок, що сутність судового рішення полягає в тому, що воно є основним і найважливішим актом правосуддя, який вирішує цивільну справу по суті, містить державно-владне, індивідуально-конкретне розпорядження з застосуванням норм права до встановлених у судовому розгляді фактів і правовідносин, ухвалене у передбаченому законом процесуальному порядку іменем держави й спрямоване на захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У підрозділі 1.3. «Види судових рішень у цивільному процесуальному праві» проводиться класифікація судових рішень.

Аналізуючи наукові дослідженні щодо видів судових рішень, автор поділяє позицію тих вчених, які вважають, що залежно від способу захисту права й правових наслідків, які викликають рішення суду, вони поділяються на: 1) рішення про присудження; 2) рішення про визнання; 3) конститутивні рішення. Дисертантка обґрунтовує існування конститутивних рішень тим, що перетворюючи правовідносини, суд не виходить за їх межі, конститутивне рішення - не норма (як вважають окремі вчені), а правозастосовчий акт суду. Перетворення матеріальних правовідносин відбувається не за розсудом суду і не може бути мотивоване виключно доцільністю; воно ґрунтується на юридичних фактах матеріального права, які виникли до і поза процесом, і на нормі права, що регулює дані правовідносини і визначає перетворювальну дію рішення.

Автором також розглядаються такі види рішень, як додаткове, заочне, повне і неповне рішення. Крім того в дисертації аналізуються види судових рішень особливості яких не зафіксовані в чинному законодавстві, але відомі науці цивільного процесуального права. Це, зокрема, альтернативні, факультативні, часткові, проміжні та умовні рішення суду.

У підрозділі 1.4. «Поняття, сутність та значення ухвал суду першої інстанції в цивільному судочинстві» формулюється визначення поняття судових ухвал, визначається значення і сутність ухвал суду першої інстанції.

Проаналізувавши погляди вчених щодо визначення поняття судових ухвал, автор доходить висновку, що усі точки зору страждають певною неповнотою. В більшості випадків поняття судової ухвали формулюється на підставі однієї ознаки, що відрізняє судову ухвалу від рішення суду, а саме: ухвалою справа не вирішується по суті. Тому, виявивши і проаналізувавши характерні ознаки судових ухвал, дисертантка формулює наступне визначення: ухвали суду першої інстанції - це постанови суду, що вирішують окремі питання процесуального характеру, поставлені перед судом у заявах і клопотаннях особами, які беруть участь у справі, і що виникають в процесі порушення, розвитку й припинення судочинства в справі, а також у зв'язку з виявленням суттєвих недоліків у роботі державних та інших органів або порушенням законів окремими особами.

Автором досліджено та встановлено, що сутність судової ухвали полягає в тому, що ухвали суду: це оперативно-розпорядчі процесуальні акти, якими оформляються й закріплюються дії суду в ході судового розгляду цивільної справи; це акти правосуддя, якими окремі процесуальні питання справи вирішуються по суті; а також це акти, що створюють, змінюють і припиняють процесуальні правовідносини.

Розділ ІІ «Судове рішення як найважливіший акт правосуддя в цивільних справах» складається з чотирьох підрозділів.

У підрозділі 2.1. «Вимоги, яким повинно відповідати судове рішення» визначаються всі вимоги, що пред'являються до судового рішення, а саме: законність, обґрунтованість, повнота, визначеність, безумовність та дотримання процесуальної форми.

Автор, розглядаючи питання законності судового рішення, зазначає, що усі порушення процесуального закону поділяються на умовні й безумовні підстави для скасування судових рішень і формулює висновок, що перелік безумовних підстав для скасування рішення у чинному ЦПК (ст. 311) значно скорочений порівняно з ЦПК України 1963 року до внесення змін до нього в 2001 році. На думку дисертантки, потреби судової практики диктують необхідність розширення цього переліку, а не його скорочення. Автор пропонує доповнити, визначений частиною 1 статті 311 ЦПК України, перелік підстав, за наявності яких рішення суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд, наступними: «6) у справі відсутній журнал судового засідання або він не підписаний головуючим і секретарем судового засідання; 7) при розгляді справи були порушені правила про мову, якою здійснюється судочинство».

На підставі детального аналізу всіх передумов законності судового рішення дисертантка робить висновок, що законним є рішення, якщо воно ухвалене при точному дотриманні, виконанні і використанні норм процесуального права, а також у повній відповідності до норм матеріального права, які підлягають застосуванню до даних правовідносин, або засновано на застосуванні у необхідних випадках закону, який регулює подібні відносини, або виходить із загальних засад і змісту законодавства.

Розглянувши всі передумови обґрунтованості судового рішення, автор визначає, що обґрунтованим є рішення, якщо суд повно і всебічно з'ясував усі значимі для справи обставини, а висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

У підрозділі 2.2. «Зміст судового рішення» розкривається зміст рішення суду, його складові частини та їх реквізити, у яких відображене вирішення судом всіх питань, що були передані заінтересованими особами на розгляд суду й розглядалися з участю необхідних суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин.

Рішення суду складається з чотирьох частин: вступної, описової, мотивувальної і резолютивної. В той же час чинне цивільне процесуальне законодавство містить окремі недоліки щодо визначення змісту судового рішення, а саме: у статті 215 ЦПК України не вказується про необхідність викладення позиції позивача. На думку дисертантки, якщо не зазначати позицію позивача в судовому рішенні, воно стає нелогічним і не дає уявлення про те на підставі чого висувалися вимоги позивача, а також про зміни в правовій позиції позивача під час розгляду справи (зміна предмета чи підстави позову, повна або часткова відмова від позову, збільшення чи зменшення позовних вимог). З урахуванням викладеного доцільно і логічно було б доповнити частину 1 пункт 2 статті 215 ЦПК України реченням наступного змісту: «узагальнений виклад позиції позивача» перед словами «узагальнений виклад позиції відповідача».

У підрозділі 2.3. «Усунення судом недоліків в ухваленому ним рішенні» висвітлюються питання про способи усунення судом недоліків в ухваленому ним рішенні, до яких можна віднести: ухвалення додаткового рішення, роз'яснення рішення суду, виправлення описок та арифметичних помилок у судовому рішенні. Визначаються підстави, суб'єкти, процедура і строки, в межах яких можливе виправлення цих недоліків.

Відповідно до частини 2 статті 220 ЦПК України питання про ухвалення додаткового рішення може бути поставлене до закінчення строку на виконання рішення. Однак дисертантка вважає такий строк надто тривалим і неприйнятним для цивільного судочинства, тому що порушується принцип оперативності розгляду і вирішення цивільних справ, і пропонує викласти частину 2 статті 220 ЦПК України в такій редакції: «2. Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до набрання рішенням суду законної сили».

Аналізуючи коло суб'єктів права на подачу заяви про роз'яснення рішення, встановлене чинним ЦПК, судову практику, дисертантка доходить висновку про необхідність його певного розширення. У частині 1 статті 221 ЦПК України доцільно було б передбачити положення про те, що право на подачу заяви про роз'яснення рішення суду мають не лише особи, які брали участь у справі та державний виконавець, але й інші уповноважені органи та посадові особи, які за законом мають право провадити виконання рішення (органи РАЦС, органи опіки та піклування, податкові органи, кредитно-фінансові установи та ін.).

У підрозділі 2.4. «Законна сила судового рішення» визначається поняття і момент набрання рішенням суду законної сили, а також аналізуються правові наслідки законної сили судового рішення.

Розглядаючи питання щодо правових наслідків набрання судовим рішенням законної сили, автор виділяє такі правові наслідки як: обов'язковість, здійсненність, виключність і преюдиціальність.

Здійсненність характеризується як гарантована для захисту права можливість втілення в життя фактів і правовідносин, визначених рішенням суду, що набрало законної сили. Дисертантка не поділяє точку зору про те, що здійсненність похідна від обов'язковості рішення або взагалі не є наслідком законної сили судового рішення. Автор вважає, що про самостійність здійсненності свідчить той факт, що в рішеннях, стосовно яких закон допускає негайне виконання, здійсненність наявна з моменту їх ухвалення, а обов'язковість - після набрання рішенням суду законної сили. Тобто, здійсненність додає судовому рішенню здатність до реалізації, а обов'язковість - неминучість такої реалізації.

Виключність судового рішення означає неприпустимість порушення розгляду й вирішення судом справи за повторно заявленим позовом, тотожним із первісним, по якому рішення вже набрало законної сили або прийнята ухвала про визнання мирової угоди чи прийнята відмова позивача від позову.

Преюдиціальність передбачає з одного боку, обов'язковість висновків, які зроблені судом при розгляді конкретної справи щодо фактів і правовідносин, прав і обов'язків сторін, а з іншого боку, - неприпустимість заперечування особами, які беруть участь у справі, і спростування судом в іншому процесі фактів і правовідносин, які встановлені рішенням, що набрало законної сили. Існування властивості преюдиціальності судового рішення в цивільному процесі обумовлено рядом причин. Крім процесуальної економії, можна виділити ще дві цілі, які повинні досягатися дією преюдиціальності судового рішення: а) відповідність судових рішень одне одному, виключення суперечностей між ними; б) полегшення сторонам можливості доказування фактів і правовідносин у наступних процесах. Стороні, яка захистила своє право в одному процесі, досить вказати на відповідне рішення суду. Обов'язок доказування протилежності повинен покладатися тільки на особу, яка раніше не брала участі у процесі.

Досліджуючи правові наслідки набрання рішенням суду законної сили, дисертантка приходить до висновку, що преюдиціальність не слід змішувати з виключністю. Автор вважає, що преюдиціальність і виключність є самостійними поняттями і наповнені різними змістом. Різниця між ними полягає в тому, що правило виключності відвертає новий судовий розгляд і вирішення тотожної вимоги, тоді як у правилі преюдиціальності мова йде про неприпустимість перевирішення окремих питань щодо юридичних фактів, які раніше вже були вирішені в іншій справі, і мають значення для даної справи. І правило преюдиціальності, і правило виключності забороняють вирішення питань, які вже вирішені рішенням суду, що набрало законної сили.

Розділ ІІІ «Судові ухвали як акти, спрямовані на досягнення цілей цивільного судочинства» складається з чотирьох підрозділів.

У підрозділі 3.1. «Класифікація судових ухвал у цивільному процесі України» досліджуються основні види ухвал суду першої інстанції.

Аналізуючи позиції науковців, судову практику, чинне цивільне процесуальне законодавство, автором здійснено поділ ухвал суду першої інстанції на види за двома основними напрямками: за формою: на ухвали, що виносяться у формі окремого процесуального документа, і ухвали, що заносяться до журналу судового засідання; за змістом: на 1) підготовчі ухвали; 2) ухвали, що перешкоджають виникненню цивільного процесу в справі; 3) заключні ухвали; 4) ухвали суду з приводу винесеного рішення та його виконання; 5) окремі ухвали; 6) ухвали суду, що постановляються за заявами про перегляд рішення, ухвали або судового наказу у зв'язку з нововиявленими обставинами. Запропонована класифікація дає чітку самостійність кожній групі ухвал суду першої інстанції, а також охоплює всі ухвали, які зустрічаються у судовій практиці.

Автором обґрунтовано, що ухвали суду, які постановляються за заявами про перегляд рішення, ухвали або судового наказу у зв'язку з нововиявленими обставинами, повинні займати окреме місце серед інших ухвал суду в системі їх класифікації, оскільки з ними пов'язана можливість суду, який ухвалив зазначені судові постанови, самому, без втручання вищих судових інстанцій, скасовувати своє рішення, ухвалу або судовий наказ.

У підрозділі 3.2. «Вимоги, яким повинні відповідати ухвали суду першої інстанції» детально аналізуються усі вимоги, що ставляться до судових ухвал.

Аналізуючи судову практику і судову статистику, автор робить висновок, що судді часто ігнорують вимоги законності і обґрунтованості, що пред'являються до ухвал суду першої інстанції. В першу чергу це обумовлюється тим, що немає законодавчого визначення законності і обґрунтованості ухвал суду. Тому з метою законодавчого врегулювання цього питання вноситься пропозиція про закріплення у главі 7 розділу ІІІ ЦПК України окремої статті щодо законності й обґрунтованості ухвал суду першої інстанції, яку пропонується вкласти у наступній редакції: «Законність і обґрунтованість ухвал суду. 1. Ухвали суду повинні бути законними і обґрунтованими. 2. Законною є ухвала, якою суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив питання, що виникають в ході розгляду справи чи у випадку закінчення справи без винесення рішення, згідно із законом. 3. Обґрунтованою є ухвала, постановлена на основі повно і всебічно з'ясованих всіх юридично значимих фактів, а також необхідних обставин доведених у встановленому законом порядку особами, які беруть участь у справі, й висновків зроблених у точній відповідності з матеріалами справи».

У підрозділі 3.3. «Порядок постановлення та зміст ухвал суду першої інстанції» присвячений аналізу змісту судових ухвал, а також дослідженню порядку їх постановлення.

Аналізуючи порядок постановлення ухвал суду першої інстанції, автор зазначає, що у частині 4 статті 209 ЦПК України чітко не визначено, які ухвали постановляються судом, не виходячи до нарадчої кімнати, а які ухвали мають постановлятися тільки у нарадчій кімнаті, і, підкреслює, що неврегульованість цього питання може приводити до негативної практики у роботі суддів. Тому дисертантка пропонує внести зміни до частини 4 статті 209 ЦПК України, виклавши її у наступній редакції: «Ухвали суду, що підлягають оскарженню окремо від рішення суду повинні постановлятися у нарадчій кімнаті з дотриманням порядку передбаченому статтею 196 цього Кодексу, інші ухвали суд може постановляти, не виходячи до нарадчої кімнати».

У чинному ЦПК відсутня норма, яка б регулювала порядок і строк направлення копій ухвал особам, які беруть участь у справі, що у свою чергу викликає певні труднощі в практичній роботі судів і сприяє порушенню прав, свобод та інтересів громадян. За таких обставин вважаємо за доцільне доповнити главу 7 розділу ІІІ ЦПК України статтею наступного змісту: «Направлення копій ухвал суду особам, які беруть участь у справі. 1. Особам, які беруть участь у справі, якщо вони не з'явилися в судове засідання, копії ухвал суду про зупинення, закриття провадження у справі, про залишення заяви без розгляду та копії окремих ухвал направляють не пізніше чим через три дні з дня постановлення ухвали суду».

У підрозділі 3.4. «Законна сила ухвал суду першої інстанції» виявляються особливості законної сили судових ухвал, розкриваються правові наслідки законної сили ухвал суду першої інстанції, визначається момент набрання ухвалами законної сили.

Аналізуючи передумови необхідності надання законної сили судовим ухвалам, автор встановлює, що всі ухвали суду першої інстанції набирають законної сили й породжують певні правові наслідки (виключність, преюдиціальність, обов'язковість, здійсненність), але з застереженням, що не можна механічно переносити усі наслідки законної сили судового рішення на ухвали суду першої інстанції, оскільки своєрідність законної сили ухвал пояснюється тими особливостями, які властиві кожній групі ухвал, для яких законна сила проявляється по-різному. У дисертації детально досліджується питання про правові наслідки, яких набувають ухвали, набравши законної сили, причому це питання розглядається в залежності і у зв'язку з тією класифікацією ухвал, яка була запропонована автором у першому підрозділі ІІІ розділу дисертації.

У зв'язку з тим, що різні види ухвал мають різний порядок оскарження, (відповідно до ст. 293 ЦПК України одні ухвали можуть бути оскаржені окремо від рішення суду, інші ухвали можуть бути оскаржені тільки разом із апеляційною скаргою на рішення суду), а чинний ЦПК України не передбачає спеціальної статті, присвяченої законній силі ухвал суду першої інстанції в тому значенні, як це питання вирішується, відносно судових рішень (ст. 223), ухвал суду апеляційної інстанції (ст. 319) і ухвал суду касаційної інстанції (ст. 349), дисертанткою вноситься пропозиція доповнити главу 7 розділу ІІІ ЦПК України окремою статтею щодо порядку набрання законної сили ухвалами суду першої інстанції. Статтю пропонується викласти в наступній редакції: «Законна сила ухвал. 1. Ухвали, на які можуть бути подані скарги окремо від рішення суду, набирають законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений статтею 294 цього Кодексу, ухвали набирають законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги ухвали, якщо їх не скасовано, набирають законної сили після розгляду справи апеляційним судом. 2. Ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, набирають законної сили одночасно з набранням законної сили рішенням суду. У разі оскарження рішення суду, якщо його не скасовано, такі ухвали набирають законної сили після розгляду справи апеляційним судом».

Підсумки наукового дослідження сформульовані у Висновках, які відображають основні наукові та науково-практичні результати аналізу інституту судових постанов у цивільному процесі України. До таких можна віднести, зокрема, наступні:

1. Визначено, що судовий наказ - це самостійний вид судової постанови, що завершує процесуальну діяльність в суді першої інстанції при вирішенні справ безспірного характеру про стягнення коштів або витребування майна.

2. Визначено характерні ознаки, сутність (юридичну природу) і поняття судового рішення.

3. Визначено характерні ознаки, сутність і поняття ухвал суду першої інстанції.

4. Проведена класифікація ухвал суду першої інстанції на види за двома основними напрямками: за формою і за змістом.

5. Ухвали суду, що постановляються за заявами про перегляд рішення, ухвали або судового наказу у зв'язку з нововиявленими обставинами, мають займати окреме місце серед інших ухвал суду в системі їх класифікації, оскільки з ними пов'язана можливість суду, який ухвалив зазначені судові постанови, самому, без втручання вищих судових інстанцій, скасовувати своє рішення, ухвалу або судовий наказ.

6. Виявлено особливості законної сили судового рішення і ухвал суду першої інстанції.

7. В ЦПК України назва глави 7 розділу ІІІ «Судові рішення» має бути змінена на назву «Судові постанови», а назва статті 208 ЦПК «Види судових рішень» відповідно на назву «Види судових постанов».

8. Перелік підстав для скасування рішення суду і передачі справи на новий розгляд має бути доповнений, зокрема, наступними пунктами: - у справі відсутній журнал судового засідання або він не підписаний головуючим і секретарем судового засідання; - при розгляді справи були порушені правила про мову, якою здійснюється судочинство.

9. В ЦПК України має бути обмежений строк, протягом якого може бути подано заяву про ухвалення додаткового рішення. Зокрема, доцільним було б подавати заяву про ухвалення додаткового рішення до набрання рішенням суду законної сили.

10. За чинним ЦПК право на подачу заяви про роз'яснення рішення суду мають особи, які брали участь у справі, а також державний виконавець. Коло цих суб'єктів має бути розширене, зокрема, іншими уповноваженими органами та посадовими особами, які за законом мають право провадити виконання рішення.

11. Внесено інші пропозиції щодо вдосконалення чинного цивільного процесуального законодавства в частині регулювання інституту постанов суду першої інстанції.

Список опублікованих праць за темою дисертації

1. Шиманович О.М. Законна сила судового рішення // Підприємництво, господарство і право. - 2004. - №10. - C. 98-102.

2. Шиманович О.М. Законність і обґрунтованість судових рішень у цивільних справах // Держава і право: Збірник наукових праць. - К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького, 2004. - Випуск 25. - C. 390-396.

3. Шиманович О.М. Поняття, види та роль судових рішень у захисті прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Юридичні науки. - К.: «Київський університет», 2004. - Випуск 60. - С. 22-25.

4. Шиманович О.М. Проблема сутності (юридичної природи) судового рішення в цивільному процесуальному праві України // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Юридичні науки. - К.: «Київський університет», 2004. - Випуск 62. - С. 137-140.

5. Шиманович О.М. До питання про вимоги, яким повинні відповідати ухвали суду першої інстанції // Держава і право: Збірник наукових праць. - К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького, 2005. - Випуск 27. - С. 498-504.

6. Шиманович О.М. До питання про законну силу ухвал суду першої інстанції в цивільному процесі України // Підприємництво, господарство і право. - 2005. - №3. - С. 112-116.

7. Шиманович О.М. До питання про види судових рішень в цивільному процесуальному праві України // Молодь у юридичній науці: тези доповідей Міжнародної наукової конференції. - Хмельницький: Вид-во ХІУП, 2003. - C. 343-345.

8. Шиманович О.М. Обґрунтованість ухвал суду першої інстанції в цивільних справах // Молодь у юридичній науці: тези доповідей Міжнародної наукової конференції. - Хмельницький: Вид-во ХУУП, 2004. - С. 279-281.

Размещено на Allbest.ru