Суспільні та особисті інтереси у кримінальному судочинстві

Размещено на http://www.allbest.ru/

[Введите текст]

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

ШПОТАКІВСЬКА ОЛЕНА ВОЛОДИМИРІВНА

СУСПІЛЬНІ ТА ОСОБИСТІ ІНТЕРЕСИ У КРИМІНАЛЬНОМУ СУДОЧИНСТВІ

12.00.09 - кримінальний процес і криміналістика;

судова експертиза

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Київ - 2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Національній академії внутрішніх справ України.

Науковий керівник - кандидат юридичних наук, доцент, Удалова Лариса Давидівна, Національна академія внутрішніх справ України, професор кафедри теорії кримінального процесу та судоустрою.

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор Аленін Юрій Павлович, Одеська Національна юридична академія, завідувач кафедри кримінального процесу;

доктор юридичних наук, професор Іщенко Андрій Володимирович, Національна академія внутрішніх справ України, професор кафедри криміналістики.

Провідна установа Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, відділ проблем кримінального права, кримінології та судоустрою (м. Київ).

Захист відбудеться “25” лютого 2005 р. о 14 годині на засіданні.

спеціалізованої вченої ради Д 26.007.01 в Національній академії внутрішніх справ України (03035, м. Київ, Солом'янська пл., 1).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної академії внутрішніх справ України (03035, м. Київ, Солом'янська пл., 1).

Автореферат розісланий “21” січня 2005 року

Учений секретар спеціалізованої вченої ради Л.І. Казміренко.



ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Розбудова правової держави в Україні передбачає реальне забезпечення прав людини і громадянина. Людина, її життя і здоров'я, честь та гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (ст.3 Конституції України).

Багатовікова історія кримінально-процесуального права свідчить, про те, що на його розвиток суттєвий вплив мали погляди процесуалістів на сутність та зміст суспільних та особистих інтересів. Забезпечення рівних можливостей в реалізації цих інтересів в кримінальному судочинстві є не тільки правовим, але й політичним питанням, вирішення якого впливає на положення особистості в суспільстві, на політичну стабільність в українській державі.

Суспільство і особа не тільки відносно обумовлені і органічно взаємозалежні, але між їх інтересами незмінно встановлюється певне співвідношення. Необхідність поєднання цих інтересів обумовлюється не тільки цілями суспільного розвитку, а також й тим, що ці інтереси є одним з важливих мотивів людської діяльності.

З огляду на це у сучасному суспільстві визначальним у механізмі взаємовідносин суспільних і особистих інтересів є їх принципове поєднання, яке не виключає можливості виникнення між ними протидії. У повній мірі це стосується й кримінального судочинства, яке повинно забезпечувати охорону суспільних та особистих інтересів.

Значний внесок у дослідження проблем суспільних та особистих інтересів у кримінальному судочинстві зробили вітчизняні вчені Ю.П. Аленін, Ю.М. Грошовий, А.Я. Дубінський, А.В. Іщенко, В.К. Лисиченко, О.Р. Михайленко, М.М. Михеєнко, В.Т. Нор, С.М. Стахівський, Л.Д. Удалова, М.Є. Шумило та вчені колишнього СРСР та країн СНД В.О. Азаров, Ф.Н. Багаутдінов, Я.О. Баєв, Т.А. Дуйшенбієв, Г.С. Казинян, З.Ф. Коврига, Л.Д. Кокорев, Д.П. Котов, О.В. Малько, Л.М. Масленнікова, Я.О. Мотовиловкер, В.А. Панюшкін, В.Я. Понарін, О.Б. Соловйов, М.С. Строгович, В.С. Шадрін та інші.

Аналіз опублікованих робіт з цієї проблеми свідчить про те, що, на жаль, у теорії кримінального процесу відсутні загальноприйняті погляди на сутність та зміст суспільних та особистих інтересів у кримінальному судочинстві. Окрім того, деякі проблеми, що стосуються суті співвідношення цих інтересів, процесуальних засобів їх забезпечення й подолання можливих між ними протиріч, мають дискусійний характер та недостатньо дослідженні і тому вимагають якісно нового обґрунтування.

У ході розробки та прийняття нового кримінально-процесуального кодексу України вирішення цих проблем є однією з умов вдосконалення процесуальної форми, тому що суспільні та особисті інтереси у кримінальному судочинстві породжують дві основних вимоги, які пред'являються до неї. По-перше, процесуальна форма повинна сприяти встановленню істини по справі, по-друге, гарантувати дотримання прав та законних інтересів особи у кримінальному судочинстві.

Саме цим й обумовлена актуальність даної проблеми та необхідність її розробки в рамках наукового дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження ґрунтується на основних положеннях Постанови Верховної Ради України "Про концепцію судово-правової реформи в Україні" від 28 квітня 1992 року, Комплексної цільової програми боротьби зі злочинністю на 1996-2000 роки, затвердженої Указом Президента України від 17.09.1996 року №837/96, Комплекс програм профілактики злочинності на 2001-2005 роки, затверджен Указом Президента України від 25 грудня 2000 року №1376/2000, наказ МВС України "Про затвердження програми розвитку системи відомчої освіти і вузівської науки на період з 2001 по 2005 роки" від 11.05.2001 року №356.

Дана робота є складовою частиною комплексної програми "Проблеми вдосконалення організації і діяльності суду та правоохоронних органів в умовах реформування соціальної, правової, демократичної держави" (номер державної реєстрації 0186.0.099031).

Дисертація виконана відповідно до плану науково-дослідних робіт Національної академії внутрішніх справ України і кафедри теорії кримінального процесу та судоустрою названого закладу.

Мета і завдання дослідження. Головною метою дисертаційного дослідження є розробка науково обґрунтованих положень і рекомендацій щодо вдосконалення законодавчого регулювання кримінально-процесуальних відносин, які забезпечують поєднання суспільних та особистих інтересів у кримінальному судочинстві на основі аналізу кримінально-процесуальних гарантій захисту суспільства від злочинів, прав і законних інтересів учасників процесу.

Для досягнення цієї мети, автором поставлені і вирішувались такі завдання:

- розкрити поняття та сутність інтересів у кримінальному процесі, їх особливості на досудових і судових стадіях кримінального процесу;

- визначити види інтересів у кримінальному процесі;

- узагальнити теоретичні положення щодо співвідношення суспільних та особистих інтересів у кримінальному судочинстві;

- обґрунтувати шляхи вирішення спірних питань, які виникають між суспільними та особистими інтересами;

- внести пропозиції до чинного Кримінально-процесуального кодексу і проекту нового КПК України щодо усунення протиріч між суспільними та особистими інтересами у кримінальному судочинстві;

- обґрунтувати пропозиції щодо вдосконалення та законодавчого врегулювання взаємодії суспільних та особистих інтересів у кримінальному судочинстві.

Об'єктом дослідження є суспільні та особисті інтереси, які виникають у кримінальному процесі.

Предметом дослідження є реалізація суспільних та особистих інтересів суб'єктами кримінально-процесуальної діяльності.

Методи дослідження. Відповідно до мети і завдань дослідження в роботі використана сукупність дослідницьких методів сучасної гносеології. Методологічною основою дисертаційного дослідження є теорія пізнання соціально-правових явищ, а також наукові принципи і концептуальні положення, розроблені спеціалістами в галузі кримінально-процесуального, кримінального права тощо.

У процесі дослідження використовувалися: а) історико-правовий, формально-логічний, системно-структурний і порівняльний методи - для з'ясування поняття та змісту інтересу у кримінальному судочинстві; б) соціологічний (анкетування) - для опитування дізнавачів, слідчих, суддів та свідків за спеціально розробленою анкетою, яке дозволило з'ясувати їх уявлення про співвідношення суспільних інтересів з інтересами особи і існуючи недоліки щодо подолання протиріч між ними; в) статистичні методи (групування, аналізу) - для обґрунтування висновків за результатами узагальнення матеріалів кримінальних справ.

Названі методи дослідження використовувались в роботі у взаємозв'язку і взаємозалежності, що забезпечило всебічність, повноту й об'єктивність дослідження, істинність отримання наукових результатів.

Теоретичною основою дисертації є роботи як вітчизняних, так і іноземних вчених юристів з загальної теорії права, філософії, соціології, кримінально-процесуального та міжнародного права, а також інших галузей наук.

Нормативною базою дослідження є Конституція України, Закони України, Кримінально-процесуальний та інші кодекси України; проект нового КПК України, підготовлений до другого читання у Верховній Раді України (реєстр № 3456-1), кримінально-процесуальне законодавство ряду іноземних країн (Російської Федерації, Німеччини та Франції), а також відомчі нормативні акти МВС України, Генеральної прокуратури, постанови Пленуму Верховного Суду України.

Обґрунтованість сформульованих у дисертації теоретичних положень, висновків і пропозицій для практики визначається емпіричною базою дослідження. Зокрема автором було вивчено 270 кримінальних справ, що були у провадженні органів дізнання і слідства ГУ МВС України в м. Києві, УМВС України в Київській та Вінницькій областях у період з 1999 по 2003 рік. Крім того, спеціально розробленій анкеті було опитано 360 осіб: дізнавачів - 50, слідчих ОВС - 100, які проходили підвищення кваліфікації у Національній академії внутрішніх справ України протягом 1999-2003 рр., крім того суддів - 60, свідків - 150. Використовувався особистий досвід дисертанта, набутий за час роботи в слідчому підрозділі МВС України.

Наукова новизна одержаних результатів, полягає насамперед, у тому, що вперше в українській процесуальній науці з урахуванням положень Конституції України, внесених змін і доповнень до чинного кримінально-процесуального законодавства України дисертантом було вироблено концептуальну позицію щодо виникнення, розвитку та реалізації суспільних та особистих інтересів суб'єктів кримінально-процесуальної діяльності та їх співвідношення на досудових стадіях кримінального процесу. У дисертації обґрунтовується ряд нових положень та висновків, що істотно розширюють і поглиблюють зміст, структуру та понятійний апарат теорії кримінального процесу. До найбільш суттєвих із них слід віднести такі:

1) обґрунтовано про необхідність виключення зі ст. 216 КПК України положення, що передбачає можливість скасування прокурором постанови про закриття кримінальної справи у будь-який час у межах встановлення строків давності притягнення до кримінальної відповідальності. На постанову слідчого про закриття справи треба поширити правило ст. 4006 КПК про те, що перегляд судових рішень з метою погіршення становища засудженого може бути допустимий лише у межах року з моменту набрання ними законної сили;

2) вперше запропоновано необхідність виключення з кримінально-процесуального закону положень, які покладають на суд обов'язок за власною ініціативою повертати кримінальну справу прокурору у випадках, коли неповнота досудового слідства не може бути усунута в судовому засіданні;

3) доведено, що застосування п.2 ч.7 ст. 48 КПК порушує права та законні інтереси обвинуваченого;

4) наведені додаткові аргументи на користь позиції про надання зацікавленим особам права ознайомлення з матеріалами про відмову в порушенні кримінальної справи;

5) обґрунтовано висновок, що у стадії порушення кримінальної справи заборонити провадити слідчі дії при попередній перевірці матеріалів, за винятком огляду місця події у випадках, що не терплять зволікань;

6) аргументовано висновок про те, що гарантією захисту особистих і суспільних інтересів було б право дізнавача самостійно приймати рішення про порушення кримінальної справи;

7) розвинено положення по те, що з метою захисту інтересів особи постанова про порушення кримінальної справи має бути винесена щодо факту злочину, а не стосовно конкретної особи;

8) набуло подальшого розвитку положення про те, що в Україні необхідно створити Державний фонд з якого надавати потерпілому від злочину компенсацію за рахунок держави;

9) запропоновано окрему правову норму, яка передбачає внесення змін до КПК, щодо категоричного заборонення ставити у небезпеку життя і здоров'я кожного учасника процесу при проведенні будь-якої процесуальної дії, до якої слід включити заборону щодо приниження особи, розголошення відомостей про особисте життя громадян, заподіяння без потреби шкоди особистому майну при проведенні всіх процесуальних дій;

10) сформульовано низку пропозицій щодо вдосконалення порядку закінчення досудового слідства з направленням кримінальної справи з обвинувальним висновком до суду, а саме анулювання норми про ознайомлення обвинуваченого з матеріалами справи і обмежитися оголошенням йому та його захиснику рішення слідчого про направлення справи прокурору в порядку ст. 225 КПК. Цим учасникам кримінального процесу також оголошується про їх право ознайомитись з матеріалами справи в судовому засіданні.

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що сформульовані та аргументовані у дисертації теоретичні положення, висновки і пропозиції є певним внеском у розвиток науки кримінального процесу, оскільки розширюють і поглиблюють уявлення про сутність і специфіку суспільних та особистих інтересів на досудових стадіях кримінального процесу. Отримані автором результати дослідження можуть бути використані:

- у науково-дослідній роботі - для подальшої розробки науково обґрунтованих положень і рекомендацій з питань законодавчого врегулювання кримінально-процесуальної діяльності щодо співвідношення суспільних та особистих інтересів;

- у законотворчій роботі - про внесення змін та доповнень до чинного КПК України, а також при доопрацюванні проекту КПК, при прийнятті постанов Пленуму Верховного Суду України з відповідних процесуальних питань;

- у навчальному процесі - при написанні окремих розділів, підручників і навчальних посібників з курсу "Кримінальний процес України", при підготовці і викладанні лекцій з тем: "Принципи кримінального процесу", "Суб'єкти кримінально-процесуальної діяльності", "Слідчі дії".

Результати дослідження використовуються при викладанні навчальної дисципліни "Кримінальний процес" у Національній академії внутрішніх справ України, а також у науково-дослідницькій роботі слухачів, курсантів, студентів, магістрів та ад'юнктів (акт впровадження від 2 вересня 2003 року).

Апробація результатів дисертації. Дисертація підготовлена на кафедрі теорії кримінального процесу та судоустрою Національної академії внутрішніх справ України, представлена і обговорена на засіданні кафедри, схвалена нею і рекомендована до захисту.

Основні положення та висновки дисертації доповідалися автором на міжнародній науково-практичнії конференції "Україна в XX столітті: уроки, проблеми, перспективи" (квітень 2001 року, м. Київ); на міжвузівській науково-практичній конференції "Захист прав, свобод і законних інтересів громадян України в процесі правоохоронної діяльності" (квітень 2001 року, м. Донецьк); на науково-практичній конференції "Державна регуляторна політика України" (квітень 2001 року, м. Київ); на Всеукраїнській науково-практичній конференції "Молода Українська держава на межі тисячоліть: погляд в історичне минуле та майбутнє демократичної, правової держави України" (травень 2001 року, м. Київ);.

Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження опубліковані в п'ятьох наукових статтях, з яких три - у фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура дисертації обумовлена її метою та поставленими завданнями і складається зі вступу, двох розділів, які містять п'ять підрозділів, висновків, списку використаних джерел і додатків.

Повний обсяг дисертації становить 193 стор., з яких основний текст дисертації - 172 стор., список використаних джерел - 17 стор. (201 найменування).

інтерес постава кримінальний справа

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми, визначається мета й основні завдання дослідження, показано наукову новизну і сформульовано положення, які виносяться на захист, розкривається теоретична та практична значущість здобутих результатів, їх апробація і впровадження.

Перший розділ "Поняття і види інтересів у кримінальному судочинстві" складається з двох підрозділів і присвячений дослідженню найбільш важливих теоретичних питань щодо поняття, сутності, значення інтересу у кримінальному судочинстві.

У підрозділі 1.1. "Сутність поняття інтерес та його значення у кримінальному судочинстві" акцентується увага дослідженню поняття інтерес. У кримінальному судочинстві інтереси суб'єктів викликаються усвідомленням потреб і необхідністю їх задоволення. Якщо не виникає потреби, тобто бажання досягти якого-небудь блага (наприклад, відновлення порушеного права власності у разі крадіжки), то не з'являється й інтересу (мотиву кримінально-процесуальної діяльності).

Інтерес у кримінальному судочинстві - це усвідомлене спонукання дії чи бездіяльності. Дане спонукання породжується певною потребою досягти якого-небудь блага і спрямоване на його досягнення - на вигідне задоволення потреби.

На нашу думку, інтерес - це стимул вибору діяльності людини, який виражений у прагненні суб'єкта користуватися конкретним соціальним благом, а також у деяких випадках звертатись за захистом до компетентних органів з метою задоволення своїх потреб.

Висновок про те, що інтерес об'єктивно обумовлений, а практична реалізація останнього можлива лише у ході його суб'єктивної свідомості, має важливе методологічне значення. Об'єктивний характер інтересів і необхідність їх усвідомлення важливо враховувати при побудові оптимального співвідношення публічного і приватного начал у кримінальному судочинстві. Усвідомлений суспільний інтерес стає метою діяльності держави. Інтерес підлягає правовому опосередкуванню як прагнення до задоволення суспільних потреб, що визначаються. Породжувані ним юридичні мотиви, правові вимоги, пропозиції одержують правове вираження за допомогою державної волі. Об'єктивований правом інтерес визначає зміст правових норм із властивим їм загальнообов'язковим характером.

У підрозділі 1.2. "Види інтересів у кримінальному судочинстві" присвячений видам інтересів у кримінальному судочинстві. Серед інтересів прийнято розрізняти суспільні, особисті й колективні. Для кримінального процесу особливо характерні два перших види інтересів і у меншій мірі останній. Суспільні інтереси у кримінальному судочинстві виражені у ст. 2 КПК України. Вони є не сукупністю особистих інтересів, а інтересами суспільства в цілому. Коли вчинено злочин щодо конкретної особи, то практично він спрямований проти суспільства. У кримінальному судочинстві суспільні інтереси спрямовані на охорону прав і свобод людини та громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, запобігання злочинам (ч. 1 ст. 1 КК України). Виразниками суспільних інтересів можуть бути всі учасники кримінального процесу і, насамперед, державні органи та посадові особи, що здійснюють провадження у кримінальній справі.

Зміст суспільного інтересу в кримінальному процесі має бути виражений в його реалізації. Захист суспільного інтересу забезпечений державною владою через правомочність посадових осіб і обов'язку учасників кримінального процесу. У кримінально-процесуальній теорії є поняття не тільки суспільного, але й особистого інтересу. Особисті інтереси відображають потреби окремих учасників процесу в охороні процесуальних і матеріальних прав у зв'язку з залученням у кримінальне судочинство. Кожен учасник кримінального процесу наділений суб'єктивними правами, тобто юридичною можливістю діяти з метою здійснення тих чи інших інтересів. Особисті інтереси мають особливе значення для осіб, безпосередньо заінтересованих у результаті справи (підозрюваний, обвинувачений, потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач). Суб'єктивні права особи у кримінальному процесі можуть мати як приватний, так і публічний характер, і відрізняються тим, що перші спрямовані на свій інтерес, другі - на інтерес суспільний. Про колективні інтереси у кримінальному судочинстві може йтися лише у деяких конкретних випадках (ст.ст. 10, 154, 442 КПК). У КПК України не розкривається зміст поняття "законні інтереси". Не у всіх нормах кримінально-процесуального права, де йдеться про суб'єктів кримінально-процесуальних відносин, прямо виражені інтереси, які вони мають, однак майже у всіх нормах ці інтереси існують, вони пронизують кримінальний процес. Законні інтереси особи не можна зводити до прав, передбачених у законі, і реальної можливості користуватися наданими правами, як це іноді вважають. Аналізуючи сутність законних інтересів, не можна не помітити, що правовим захистом користуються і деякі інтереси особи, які не одержали прямого закріплення у конкретному нормативному акті. Не кожен законний інтерес безпосередньо закріплюється державою у нормах права, деякі випливають із загальних його принципів. Для визнання інтересу законним важливо, щоб він не був протиправним, не суперечив закону. Законні інтереси особи, що не випливають безпосередньо зі змісту нормативного акта, існують і у галузі кримінального судочинства.

З точки зору механізму виникнення і функціонування, інтереси обвинуваченого виступають як єдність об'єктивного і суб'єктивного. Однак це не дає вичерпної характеристики останніх, не розкриває їхньої специфіки стосовно предмета права на захист. Для дослідження законності інтересів і відмежування предмета права на захист від предмета захисту обвинуваченого необхідні їх типологічні характеристики. Інтереси обвинуваченого слушніше поділяти: за сферою прояву - матеріальні і процесуальні; за значимістю - основні й другорядні; за предметом регулювання - правові й не правові; за носієм - особисті й суспільні; за метою - ті, що збігаються, і ті, які не збігаються із завданнями правосуддя; за можливістю розв'язання дозволу протиріч, що виникають з державою, ті, - які задовольняються, і ті, що не задовольняються.

Законні інтереси потерпілого можуть бути охарактеризовані у наступний спосіб.

По-перше, цей інтерес полягає у тому, щоб кримінальній відповідальності була піддана особа, винувата у вчиненні злочину. Отже, інтересам потерпілого не відповідає притягнення й засудження невинуватого.

По-друге, даний інтерес у тому, щоб дії винуватого були правильно кваліфіковані.

По-третє, цей інтерес полягає у тому, щоб винуватий був покараний у межах санкції даної статті відповідно до тяжкості вчиненого злочину й особи винуватого.

По-четверте, даний інтерес виражається у тому, щоб обвинувачення було обґрунтоване достатніми доказами.

По-п'яте, цей інтерес у тому, щоб дотримувалися процесуальні права потерпілого.

Зазначені інтереси мають кримінально-правовий (1-3) і кримінально-процесуальний (4-5) характер.

Розділ 2. "Співвідношення суспільних та особистих інтересів у кримінальному судочинстві" складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 2.1. "Співвідношення суспільних та особистих інтересів на стадії порушення кримінальної справи". Два види інтересів у кримінальному судочинстві породжують і дві головних вимоги, що пред'являються до процесуальної форми: 1) процесуальна форма має сприяти досягненню істини у справі; 2) процесуальна форма повинна забезпечувати дотримання прав і законних інтересів особи у кримінальному процесі. Відповідно намічаються два основних напрями удосконалення кримінально-процесуального законодавства у зв'язку з розробленням нового КПК: 1) розвиток кримінально-процесуальних гарантій захисту суспільства від злочинів, що супроводжується удосконаленням системи слідчих і судових дій; 2) розвиток кримінально-процесуальних гарантій прав і законних інтересів учасників кримінального процесу. Становлення нових за характером взаємовідносин між державними та особистими інтересами зумовлює необхідність істотного зміщення акцентів у визначенні завдань кримінального процесу та вилучення з нього елементів, які мають ідеологічне, а не процесуальне забарвлення. До останніх, насамперед, належать такі завдання, як швидке і повне розкриття злочинів та невідворотність кримінальної відповідальності.

Але окремі автори наполягають на необхідності збереження у КПК норми про те, що завданням кримінального судочинства, крім іншого, має бути повне розкриття злочинів, викриття всіх винуватих осіб та забезпечення притягнення до відповідальності кожного, хто вчинив злочин. Такі пропозиції є помилковими.

По-перше, усі злочини об'єктивно не можуть бути розкриті, а всі злочинці притягнені до відповідальності. Є злочини, у розкритті яких не заінтересовані самі потерпілі. Це - окремі зґвалтування, які потерпілий не хоче тиражувати через органи слідства і суд, побиття, що закінчуються примиренням, тощо. По-друге, за окремі злочини саме законом заборонено викривати усіх винуватих та притягувати їх до відповідальності, зокрема у зв'язку із закінченням строків давності, коли немає скарги потерпілого, якщо справу може бути порушено не інакше як за його скаргою. Окремі посадові особи не можуть бути притягнені до кримінальної відповідальності без згоди Верховної Ради України (ст. 80 Конституції). По-третє, в Україні, як і в усіх державах світу, існує латентна, тобто прихована злочинність.

Таким чином, вимога швидкого і повного розкриття злочину та забезпечення невідворотності кримінальної відповідальності має декларативний, а певною мірою і лицемірний характер, оскільки ігноруються об'єктивні факти. Очевидно, ці положення були включені до КПК для того, щоб спонукати правоохоронні органи працювати більш ефективно. На практиці ж вони призводять до масового приховування злочинів від реєстрації, а також до поширення практики безпідставного притягнення до відповідальності осіб шляхом примушування їх до самообмови чи фальсифікації доказів. І у тому, і в іншому випадках посадові особи правоохоронних органів порушують суспільні й особисті інтереси з метою зробити видимість належного виконання завдань, передбачених ст. 2 КПК. З огляду на зазначене, на нашу думку, в новому КПК не повинні ставитися завдання про притягнення кожного, хто вчинив злочин, до кримінальної відповідальності.

Кримінальне переслідування починається не з моменту порушення кримінальної справи за ознаками якого-небудь злочинного факту, а з моменту затримання особи за підозрою у вчиненні злочину чи притягненні конкретної особи як обвинуваченого у даній справі. Тільки тоді держава через відповідні правоохоронні органи пред'являє кримінально-правові претензії певній особі. Саме тому право на захист відповідно до Конституції України й КПК України виникає не з моменту порушення кримінальної справи, а з моменту затримання, взяття під варту чи пред'явлення обвинувачення. Таким чином, порушенням кримінальної справи суд лише реагує на ознаки злочинного діяння, що стали йому відомими, але зовсім не визначає факт притягнення особи до кримінальної відповідальності і вже тим більше не формулює висновок про винність якої-небудь особи. Тому побоювання про нібито покладання на суд невластивої йому обвинувальної функції внаслідок збереження повноважень у порушенні кримінальної справи, на нашу думку, необґрунтовані. Таким чином, в інтересах правосуддя необхідно відновити у кримінально-процесуальному праві право суду порушувати кримінальну справу.

На наш погляд, зміцненню системи гарантій законних інтересів громадян у стадії порушення кримінальної справи сприяли б такі положення:

1) Особі, яка провадить дізнання слід надати право самостійно приймати рішення про порушення кримінальної справи.

2) Постанова про порушення кримінальної справи має бути винесена щодо факту злочину, а не стосовно конкретної особи. У зв'язку з цим пропонуємо виключити ч. 2 ст. 98 КПК.

3) Право заявників на оскарження було б більш гарантоване, якщо надати їм можливість ознайомитись з відмовними матеріалами.

4) Істотною гарантією інтересів особи у стадії порушення кримінальної справи має бути заборона провадити слідчі дії при попередній перевірці матеріалів, за винятком огляду місця події у випадках, що не терплять зволікання (ч. 2 ст. 190 КПК). Тому, вважаємо, необхідним виключити ч. 3 ст. 187 КПК.

Згідно із законом взяття під варту як запобіжний захід застосовується у справах про злочини, за які передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад три роки. У виняткових випадках цей запобіжний захід може бути застосований у справах про злочини, за які законом встановлені покарання у вигляді позбавлення волі й на строк не більше трьох років (ч. 1 ст. 155 КПК). Постає питання: як примусити обвинуваченого, котрий вчинив злочин, за який не передбачено позбавлення волі, до виконання процесуальних обов'язків у разі їх порушення? Відповіді на це на має. Таким чином, не забезпечуються інтереси правосуддя (розкриття злочину, покарання винуватих тощо).

Для усунення цієї прогалини, ми вносимо пропозицію про надання суду права застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту осіб що переховуються від слідства і суду, обвинувачених незалежно від встановленої їм законом міри покарання, про що слід внести відповідні зміни у ст. 155 КПК.

Однією з новел Кримінально-процесуального кодексу України є положення п. 2 ч. 7 ст. 48, що передбачає для адвоката-захисника, після його допуску до участі у справі, можливість відмовитися від виконання своїх обов'язків у разі, якщо він свою відмову мотивує недостатніми знаннями чи некомпетентністю. Ця норма порушує законні інтереси обвинуваченого, на які поширюється право на захист.

На наш погляд, не відповідає суспільним та особистим інтересам інститут ознайомлення з усіма матеріалами справи у наявному вигляді, особливо після внесення змін до КПК Законом України від 3 квітня 2003 р. Він практично не впливає на виконання завдань кримінального судочинства, передбачених ст. 2 КПК України, не відповідає не тільки Конституції України, але й Резолюції 17 "Про попереднє ув'язнення", прийнятій восьмим Конгресом ООН 7 вересня 1990 р. щодо запобігання злочинності й поводженню з правопорушниками, у п. 2 якої встановлено такі принципи:

п) попереднє затримання повинно бути предметом судового розгляду через розумно короткі інтервали часу;

і) усі розгляди щодо осіб, які тримаються під вартою, слід проводити якнайшвидше, з метою скорочення до мінімуму строку попереднього ув'язнення.

Слід запропонувати спростити порядок закінчення провадження досудового слідства з направленням кримінальної справи до суду, а саме анулювати норму про ознайомлення обвинуваченого з матеріалами справи й обмежитися оголошенням останньому і його захисникові рішення слідчого про направлення справи прокурору і до суду після затвердження обвинувального висновку. А також про те, що він (будучи вже підсудним) і його захисник можуть ознайомитись з матеріалами справи до її розгляду в судовому засіданні.

У підрозділі 2. 2. "Суспільні та особисті інтереси на стадії досудового розслідування". Особа має право захищати свої права і свободи лише від порушень та протиправних посягань. Обвинувачення ж у злочині особи, яка дійсно його вчинила, не можна розглядати як протиправне посягання на її права та свободи.

Аналіз норм КПК, який регламентує порядок досудового провадження дозволяє зробити висновок, про те, що їх застосування не вдостатній мірі сприяє досягненню гармонізації суспільних та особистих інтересів в кримінальному процесі. Тому нами пропонується внести в КПК наступні доповнення: необхідно виключити зі ст. 216 КПК України положення, що передбачає можливість скасування прокурором постанови про закриття кримінальної справи у будь-який час у межах встановлення строків давності притягнення до кримінальної відповідальності. На постанову слідчого про закриття справи треба поширити правило ст. 400-6 КПК про те, що перегляд судових рішень з метою погіршення становища засудженого може бути допустимий лише у межах року з моменту набрання ними законної сили; анулювання норми про ознайомлення обвинуваченого з матеріалами справи і обмежитися оголошенням йому та його захиснику рішення слідчого про направлення справи прокурору в порядку ст. 225 КПК. Цим учасникам кримінального процесу також оголошується про їх право ознайомитись з матеріалами справи в судовому засіданні.

На нашу думку, недостатню забезпеченість майнових інтересів потерпілих при закритті кримінальних справ можна пояснити відсутністю у кримінально-процесуальному законодавстві чіткої вимоги до відповідних органів про необхідність вживання заходів з відшкодування збитків громадянам і при такому вирішенні кримінальної справи. КПК обмежується тим, що покладає обов'язки на органи дізнання, слідства, прокуратури і суду доводити у числі інших обставин, характер і розмір шкоди, заподіяної злочином (ч. 4 ст. 64 КПК). Безперечно, дана вимога поширюється на діяльність згаданих органів незалежно від виду закінчення досудового розслідування (включаючи і закриття кримінальної справи). Однак для належної охорони порушених злочином майнових інтересів громадян при закритті кримінальної справи недостатньо лише встановити характер і розмір матеріальної шкоди. Слід ще й докласти зусиль до поновлення самих інтересів, тобто до безпосереднього відшкодування майнової шкоди у процесі розслідування справи.

У підрозділі 2.3. "Співвідношення суспільних та особистих інтересів у судових стадіях кримінального процесу". Узгодження суспільних і особистих інтересів у судових стадіях є найбільш складним завданням кримінального судочинства.

Важливою гарантією захисту особистих і суспільних інтересів слугує право на оскарження ухвал суду першої інстанції й постанов, ухвалених суддями. Реалізуючи це право, учасники процесу сприяють встановленню істини у справі, винесенню правосудних рішень, зміцненню законності і правопорядку. Тим часом не кожна ухвала суду і постанова судді можуть бути оскаржені. Відповідно до чинного законодавства не підлягають оскарженню, наприклад, такі ухвали суду і постанови судді, як: постанова про призначення справи до судового розгляду (ч. 3 ст. 245 КПК); постанова про зупинення справи, постанова про направлення справи за підслідністю (ч. 4 ст. 249 КПК); постанова про повернення справи прокурору (ч. 2 ст. 2491 КПК). Перешкоди, що утворюються на шляху до апеляційного оскарження, не сприяють досягненню завдань кримінального судочинства, ущемляють інтереси осіб, які беруть участь у справі, гальмують своєчасне виправлення судових помилок. Тому вони, на наш погляд, повинні бути усунуті з чинного кримінально-процесуального закону.

У КПК з цього питання безліч недоліків і розбіжностей. Зокрема, касаційну скаргу можуть подавати всі учасники судового процесу. Мають на це право засуджений, його законний представник; виправданий, його законний представник і захисник, позивач, відповідач та інші. Але у переліку немає обвинуваченого. Це - проблемне питання. Наприклад, людину заарештували незаконно, вона оскаржила прийняте рішення у апеляційному порядку. Апеляційний суд залишив постанову місцевого суду без змін, а апеляцію - без задоволення. По суті, дана людина повинна звернутися в касаційний суд з тим, аби її звільнили як незаконно арештовану. Але ст. 384 КПК не дає такого права, тому що у ній не згадується обвинувачений. Це суперечить його законним інтересам.

Окремої уваги заслуговує питання про порядок зупинення вироку, ухвали і постанови суду. Суспільними й особистими інтересами продиктоване прагнення до того, щоб виконувалося законне судове рішення. Згідно з ч. 4 ст. 388 КПК суддя одночасно з витребуванням справи за наявності для цього підстав може зупинити виконання судового рішення до розгляду подання чи скарги у суді, за винятком тих рішень, що зазначені у ч. 1 ст. 383 КПК. Однак у законі не названі підстави зупинення вироку, ухвали і постанови, механізм виконання даного рішення і його наступного скасування.

Держава і суспільство зацікавлені у тому, щоб шкода була відшкодована і щоб потерпіла особа реалізувала своє право на це. Якщо вона в силу яких-небудь поважних причин цього не робить, то держава (виходячи з презумпції, що кожна особа, яка зазнала матеріальної шкоди від злочину бажає її відшкодування) повинна доручати судові самому, за власною ініціативою, стягнути із заподіювача шкоду і поновити порушені злочином майнові права й інтереси потерпілого. Вважаємо, таке вирішення питання жодною мірою не порушує суб'єктивне право потерпілого на відшкодування збитків розпоряджатися ним на свій розсуд. Він може відмовитися від відшкодування, вказавши суду причини і не порушуючи при цьому майнових прав й інтересів інших осіб як під час провадження у справі, так і при виконанні вироку в частині відшкодування шкоди. Тому, на наш погляд, доцільно поновити ч. 3 ст. 29 КПК у наступній редакції: "...якщо вимагає охорони державних чи суспільних інтересів, а також у разі, коли майнова шкода заподіяна особі, яка внаслідок безпорадного стану, залежності від обвинуваченого чи з інших причин не може захистити свої законні інтереси, а цивільний позов не був пред'явлений, суд зобов'язаний при винесенні вироку за власною ініціативою розв'язати питання про відшкодування матеріальних збитків, заподіяних злочином".

У висновках викладаються загальні підсумки та результати проведеного дисертаційного дослідження, формулюються основні рекомендації і пропозиції щодо: поняття інтересу; видів інтересів; співвідношення суспільних та особистих інтересів на стадії порушення кримінальної справи, на стадії досудового слідства та на судовій стадії кримінального судочинства; обґрунтовано необхідність законодавчого врегулювання багатьох дискусійних у науці і суперечливих на практиці питань, що стосуються суспільних та особистих інтересів у кримінальному судочинстві. У результаті дослідження, виконаного на основі аналізу національного законодавства та практики його реалізації, теоретичного осмислення наукових праць, сформульовані положення та рекомендації, спрямовані на удосконалення теорії кримінального процесу. Основні з них такі:

1. з метою захисту інтересів особи постанова про порушення кримінальної справи, на наш погляд, має бути винесена щодо факту злочину, а не стосовно конкретної особи. У зв'язку з цим пропонуємо виключити ч. 2 ст. 98 КПК;

2. орган дізнання, слідчий, прокурор чи суд зобов'язані при відмові у порушенні кримінальної справи чи при її закритті вжити заходів до відшкодування збитків, заподіяних потерпілому. З наведеного, на наш погляд, випливає: слід ввести аналогічну норму в КПК України. Це позитивно позначиться на рівні охорони майнових інтересів потерпілих, оскільки зобов'яже органи, що провадять кримінальний процес, стати на їхній захист як у кримінальних справах, що закриваються провадженням, так і у випадках заподіяння матеріальної шкоди діянням, за яке у порушенні кримінальної справи відмовлено;

3. заслуговує на увагу пропозиція про надання суду права у разі неявки свідка без поважних причин стягувати з нього витрати судочинства, що виникли з його вини, й такі, які обумовили необхідність відкласти розгляд справи;

4. у інтересах учасників процесу, справа яких розглянута у першій інстанції міським судом, військовим судом гарнізону, їм необхідно у законодавчому порядку надати рівні можливості щодо участі у касаційному провадженні з особами, судове рішення, стосовно яких постановлено апеляційним судом;

5. прокурор, який затвердив обвинувальний висновок, не має права подати касаційне подання на рішення міських судів, військових судів гарнізонів, ухвали апеляційного суду, постановлені щодо вироків і постанов. Таким чином, не гарантовані суспільні інтереси, які полягають у тому, щоб жодна особа, котра вчинила злочин, не уникла встановленої законом відповідальності, а також особисті інтереси учасників процесу, що полягають у тому, щоб ніхто не піддавався незаконному засудженню чи незаконному обмеженню у правах. Тому ч. 3 ст. 384 КПК після слова “інстанції” необхідно доповнити словами “чи прокурор, який затвердив обвинувальний висновок”.

6. доцільно поновити ч. 3 ст. 29 КПК у наступній редакції: “… якщо вимагає охорони державних чи суспільних інтересів, а також у разі, коли майнова шкода заподіяна особі, яка внаслідок безпорадного стану, залежності від обвинуваченого чи з інших причин не може захистити свої законні інтереси, а цивільний позов не був пред'явлений, суд зобов'язаний при винесенні вироку за власною ініціативою розв'язати питання про відшкодування матеріальних збитків, заподіяних злочином”.



СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Шпотаківська О.В. Співвідношення конституційних прав та свобод людини і громадянина з інтересами учасників кримінального судочинства // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ України. - 2001. - №3. - С. 75 - 80.

2. Шпотаківська О.В. Співвідношення суспільних інтересів з інтересами особи в кримінальному судочинстві // Право України. - 2001. - №10. - С. 69 - 71.

3. Шпотаківська О.В. Суспільні інтереси та права людини // Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України. - 2002. - №2. - С. 262 - 265.

4. Шпотаківська О.В. Охорона законних інтересів особи та правосуддя в кримінальному судочинстві // Збірник Міжнародного інституту лінгвістики і права. - 2001. - С. 410 - 412.

5. Шпотаківська О.В. Процесуальні гарантії прав і законних інтересів особи в кримінальному судочинстві // Матеріали міжвузівської науково-практичної конференції "Захист прав, свобод і законних інтересів громадян України в процесі правоохоронної діяльності" на базі Донецького інституту внутрішніх справ. -2001. - С. 583 - 589.



АНОТАЦІЯ

Шпотаківська О.В. Суспільні та особисті інтереси у кримінальному судочинстві. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.09 - кримінальний процес і криміналістика; судова експертиза. - Національна академія внутрішніх справ України, Київ, 2005.

Дисертація присвячена комплексному дослідженню теоретичних та практичних проблем пов'язаних з співвідношення суспільних та особистих інтересів у кримінальному судочинстві.

В роботі розглядаються питання щодо поняття інтересу, його співвідношення на стадії порушення кримінальної справи, досудових та судових стадіях у кримінальному процесі. В дисертації також аналізуються правові проблеми, які виникають під час конфліктних ситуацій співвідношення суспільних та особистих інтересів.

Ключові слова: інтерес, законний інтерес, суспільний інтерес, особистий інтерес, співвідношення суспільних та особистих інтересів у кримінальному судочинстві.



АННОТАЦИЯ

Шпотаковская Е.В. Общественные и личные интересы в уголовном судопроизводстве. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.09 - уголовный процесс и криминалистика; судебная экспертиза. - Национальная академия внутренних дел Украины, Киев, 2005.

Диссертация посвящена комплексному исследованию теоретических и практических проблем связанных с соотношением общественных и личных интересов в уголовном судопроизводстве.

В диссертации раскрывается понятие, сущность и значение интереса в уголовном судопроизводстве. При этом подчеркивается, что в интересе зафиксирована особая, а именно социально значимая форма удовлетворения потребности. Этим определяется социальная сущность интересов. Интересы - один из важнейших объектов правовой охраны. Но не все интересы могут быть опосредствованы нормами права.В правовых нормах должны отображаться только те интересы, которые являются общими, жизненно необходимыми интересами для всех членов общества, либо для какай-то его части, типичными интересами, то есть такими которые отображают понятие общественных отношений, являются наиболее характерными для них. Во - первых, потому, что связанная с субъективным правом возможность притязать на известные блага, действия других лиц не может быть обеспечена в отношении всех человеческих интересов; во - вторых, возможности правовой системы ограничены в смысле регламентирования индивидуальных интересов: если бы право выражало и регламентировало все интересы, то оно представляло бы собой сложную, необозримую малопригодную для практических целей систему.

В работе раскрываются виды интересов, для уголовного судопроизводства особенно характерны общественные и личные интересы. Общественный интерес

в уголовном процессе - это выгода общества в целом и конкретного человека в отдельности, это то, что побуждает действовать так, а не иначе ради блага всего общества и ради блага отдельного человека, это то, что является движущей силой уголовного процесса, определяет его динамику. Личные интересы отражают потребности отдельных участников процесса в охране процессуальных и материальных прав в связи с вовлечением в уголовное судопроизводство.

В результате диссертационного исследования сформулирован ряд предложений, направленных на усовершенствование действующего уголовно-процессуального законодательства Украины.

Ключевые слова: интерес, законный интерес, общественный интерес, личный интерес, соотношение общественных и личных интересов в уголовном судопроизводстве.



ANNOTATION

Shpotakivska O.V. Social and Personal Interests in the Criminal Legal Procedure.

The thesis is applied for the scientific degree "candidate of the science of law" (specialty 12.00.09. - criminal procedure and criminalistics; judicial expertise). - The National Academy of Internal Affairs of Ukraine. - Kyiv, 2005.

The thesis is devoted to the complex investigation of theoretical and practical problems connected with the correlation of social and personal interests in the criminal legal procedure.

Different problems connected with the term "interest" are investigated in the thesis, also its correlation at-the stage of the taking proceeding against somebody, pre-judicial, judicial slages in the criminal procedure. Different law problems which appear during conflict situations of social and personal interests correlations are also analyzed in the thesis.

The key words: interest, legal interest, social interest, personal interest, correlation of social and personal interests in the criminal legal procedure.

Размещено на Allbest.ru

...