Темпоральні характеристики права
Феномен правового часу в його різних проявах, його форми, властивості та функції. Основні характеристики часу, визначення найбільш значимих категорій, які можуть бути використані при дослідженні правової реальності. Темпоральні межі існування норми права.
Рубрика | Государство и право |
Вид | автореферат |
Язык | украинский |
Дата добавления | 29.08.2013 |
Размер файла | 74,9 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
ОДЕСЬКА НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ
ТЕМПОРАЛЬНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ ПРАВА
Спеціальність 12.00.01 - теорія та історія держави і права;
історія політичних і правових учень
АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук
ОБОРОТОВ ІГОР ГАРИСЛАВОВИЧ
Одеса - 2008
Дисертацією є рукопис
Робота виконана в Одеській національній юридичній академії Міністерства освіти і науки України
Науковий керівник: кандидат юридичних наук, доцент КРИЖАНІВСЬКИЙ Анатолій Федорович, Одеська національна юридична академія, доцент кафедри теорії держави і права
Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, кандидат філософських наук, професор КОЗЛОВСЬКИЙ Антон Антонович, віце-президент з наукової роботи Міжнародного науково-технічного університету кандидат юридичних наук, доцент КРАВЧУК Микола Володимирович, завідувач кафедри теорії та історії держави і права Тернопільського національного економічного університету
Захист відбудеться 10 жовтня 2008 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 41.086.01 Одеської національної юридичної академії за адресою: 65009, м. Одеса, вул. Піонерська, 2.
З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Одеської національної юридичної академії (65009, м. Одеса, вул. Піонерська, 2).
Автореферат розісланий 5 вересня 2008 року
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради Л.Р. Біла
Загальна характеристика роботи
Актуальність теми. Розвиток права і держави в епоху постмодерну висуває нові вимоги до методології наукових досліджень, вимушує використовувати нові підходи, зокрема, запозичувати досягнення інших сфер знання; проявляється необхідність у вивченні феноменів, що пов'язані із правом, але не є цілком юридичними. Таким чином, нового прочитання дістає проблема темпоральних характеристик права, розглянута на теоретичному рівні в новому ракурсі: якщо більшість існуючих досліджень зачіпає окремі темпоральні питання (дія права в часі, вчення про строки тощо), то в цій роботі пропонується комплексний аналіз проблеми взаємодії права і часу - від темпорального виміру правової реальності до буття права в часі і вивчення способів управління темпоральними параметрами діяльності.
Вихід за межі позитивістського розуміння права дозволяє глянути на право у зв'язку із іншими явищами фізичного і соціального світу, а цим обумовлюється необхідність розгляду часу в самих різних його проявах. Час для юриста має перестати бути тільки зручним інструментом для фіксації або вимірювання тривалості юридичних фактів, у якому важливі лише його метричні властивості. Час - це також і середовище, у якому перебуває право, вимір правової реальності, елемент, що забезпечує правову наступність; він характеризує не лише явища зовнішнього світу, але й виступає найважливішою складовою правової свідомості. Можна говорити про наявність особливого правового часу - неймовірно багатогранного явища, що поєднує ознаки об'єктивного і суб'єктивного, - пізнання специфіки якого відкриває нові можливості для юриспруденції і має значення як для теорії і філософії права, так і для галузевих юридичних наук.
Пошук і вивчення особливостей правового часу не може розглядатися як самоціль, оскільки результати таких досліджень можуть бути використані при науковій розробці проблем правової свідомості і правової культури; правового розвитку і наступності; реалізації і застосування права; інтерпретації правових норм тощо.
Ступінь розробленості проблеми темпоральных характеристик права визначають праці вітчизняних і закордонних вчених і філософів. Серед найбільш вагомих можна виділити роботи С.С. Алєксєєва, Д.М. Бахраха, В.А. Бачиніна, Ж.-Л. Бержеля, Є.В. Васьковського, П.П. Гайденко, В.П. Грибанова, Л.М. Гумільова, Є.Ю. Догадайла, І. Є. Енгельмана, О.В. Ісаєвої, В.Б. Ісакова, М.М. Коркунова, В.В. Луця, С.І. Максимова, О.В. Малька, Ю.Б. Молчанова, Н. Неновські, Ю.М. Оборотова, Г.І. Петрова, С.П. Погребняка, А.В. Полякова, Ю.О. Пономаренка, О.В. Пушняка, П.М. Рабиновича, В.В. Сорокіна, Т.Л. Тенілової, А.О. Тілле, П.П. Цитовича, Б.Б. Черепахіна, Г.Ф. Шершеневича, А.Є. Якубова та ін.
Емпіричною базою роботи є Конституція і чинне законодавство України, пам'ятники права, іноземне законодавство, міжнародно-правові документи.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до плану науково-дослідницької програми ОНЮА на 2006-2010 рр. "Традиції та новації у сучасній українській державності і правовому житті" (державний реєстраційний номер 0106U004970) і є складовою частиною наукової теми кафедри теорії держави і права Одеської національної юридичної академії "Традиції та новації у правовому житті України (теоретичний аспект)".
Мета і задачі дослідження. Мета роботи полягає в загальнотеоретичному дослідженні феномену правового часу в його різноманітних проявах.
Відповідно до цієї мети виділяються конкретні завдання дослідження:
розгляд часу через призму природничо-наукових, гуманітарних і філософських знань;
вивчення основних характеристик часу і визначення найбільш значимих категорій, які можуть бути використані при дослідженні правової реальності;
дослідження феномену правового часу, виділення його форм, властивостей і функцій;
виявлення основних закономірностей правового розвитку як процесу, що розгортається у часі;
визначення темпоральних меж існування норми права і меж життя нормативно-правового акту;
характеристика способів (типів) дії джерел права у часі;
дослідження питань хронології і хронометрії правового буття;
визначення поняття строків і їхня класифікація;
проникнення у проблему використання формально-визначених і оціночних темпоральних понять у вітчизняному законодавстві.
Об'єктом дослідження виступає правовий час як особлива форма часу, що є властивою для правової реальності
Предметом дослідження є буття права у часі, зокрема, правовий розвиток, часові межі існування правових норм і способи їхньої дії у часі; а також темпоральні параметри правового буття.
Методи дослідження. У роботі використані загальнонаукові і спеціально-наукові методи пізнання, конкретне сполучення яких обумовлене метою і завданнями дослідження. З урахуванням принципу додатковості застосовуються класична, некласична і постнекласична методологія, активно використовується міждисциплінарний підхід. Звернення до досягнень інших сфер гуманітарного, природничо-наукового, філософського і богословського знання дозволило сформувати концепцію правового часу як складової правового хронотопу; виявити за допомогою діалектичного, структурно-функціонального і системного методів його основні форми, властивості і функції. Використання антропологічного, цивілізаційного і синергетичного підходів зумовлене необхідністю розгляду правової системи в рамках пануючої постмодерністської парадигми. Історико-догматичний і порівняльно-правовий методи задіяні в дослідженні правового розвитку, а також при розгляді питань темпоральної дії правових норм і вивченні строків у правовому регулюванні. У всіх розділах роботи використовувалися методи формальної і змістовної логіки, зокрема, методи аналізу та синтезу, дедукції та індукції, аналогії та узагальнення тощо.
Наукова новизна одержаних результатів полягає, по-перше, в тому, що дисертація є першим у вітчизняній юридичній науці комплексним дослідженням співвідношення права і часу, що включає в себе не лише вивчення правового часу, як виміру правової реальності, і питань дії права у часі, але і весь спектр проблем, які виникають при спробах управління темпоральними параметрами діяльності за допомогою права. По-друге, новизна обумовлюється самостійним авторським підходом до більшості досліджуваних проблем, переосмисленням і вдосконаленням цілої низки вже сталих положень юриспруденції, розробленням власних визначень.
Зокрема, наукова новизна може бути виражена в наступних положеннях, що виносяться на захист:
обґрунтовується існування правового часу, котрий визначається як особливий різновид соціального часу, що є складовою частиною правового хронотопу і невід'ємним атрибутом правової реальності. Амбівалентний характер відносин правового часу і права вбачається в тому, що право змінюється у часі і під його впливом і, разом з тим, намагається впливати на темпоральні параметри суспільних відносин за допомогою своїх регулятивних можливостей;
виділяються три форми правового часу: реальний, концептуальний і перцептуальний час, які, разом з тим, не можна розглядати як відповідні темпоральні виміри трьох рівнів правової реальності (ідеального світу, нормативного світу і правового спілкування);
темпоральний право правовий час
обґрунтовується неможливість створення єдиного несуперечливого переліку властивостей правового часу, оскільки кожна з його форм має набір власних специфічних особливостей;
виділяються два основних способи вимірювання часу, що використовуються у практичній діяльності - хронологічний (через вказання моментів часу і їхнє впорядкування) і хронометричний (через визначення тривалості часових інтервалів);
стверджується, що прогрес і регрес є не об'єктивними формами розвитку, а його оцінками, які залежать від розуміння суб'єктом мети розвитку;
доводиться, що однією з найважливіших характеристик правового розвитку є неоднорідність перцептуального правового часу, котра виражається в тому, що у свідомості спостерігача час тече із різною швидкістю залежно від темпу соціальних перетворень;
обґрунтовується думка про те, що часом існування правової норми є проміжок часу, на якому вона має характеристики реального буття, у тому числі - і час її дії;
висувається ідея чотирьох стадій існування нормативно-правового акту:
1)"ембріонального" стану;
2) народження;
3) життя;
4) періоду, що слідує за "смертю" нормативно-правового акту;
стверджується, що перспективна, ретроактивна, ультраактивна дія і дострокове припинення дії правової норми - юридичні фікції, метою створення яких є ефективне вирішення правових завдань;
правовий принцип незворотності нормативно-правового акту, відповідно до якого акт не може впливати на юридичні факти, що виникли раніше дати набуття ним чинності, визнається не аксіомою, а спростовною правовою презумпцією;
відзначається метафоричність виразів "зворотна дія" і "зворотна сила", оскільки в дійсності нормативно правовий акт лише застосовується до зазначених правовідносин, але ніяк не діє на них, бо його дія обмежена темпоральними межами (набранням чинності і втратою чинності), а застосування не має таких границь;
виділяються матеріальні і формальні підстави зворотної дії нормативно-правового акту: серед перших зміст акту, з якого із необхідністю випливає його зворотна дія, і недостатня урегульованість правовідносин нормативно-правовим актом, який діяв раніше; до другого відносяться наявність колізійної норми; пряма вказівка законодавця про зворотну дію акту; автентичне або офіційне тлумачення, результат якого набуває зворотної дії;
виділяються три основних категорії хронологічного підходу: датування, одночасність і послідовність, що дозволяють встановити місце юридичного факту на шкалі часу, визначити темпоральне співвідношення між декількома юридичними фактами через поняття "раніше", "пізніше" і "одночасно", і встановити їх часову послідовність;
стверджується необхідність приведення українського законодавства до єдиного стандарту і використання понять "строк" і "термін" у тому розумінні, що надається їм у ст.251 ЦК України;
давність розглядається як особливий вид строку, із спливом якого пов'язане настання певних юридичних наслідків, причому сам перебіг строку давності не має юридичного значення; підтримується критика загального вчення про давність, але, в той же час, формулюються загальні риси, властиві різним давностям:
1) юридичні наслідки наступають тільки після закінчення строку давності;
2) давність в жодному з її видів не може бути названою безумовною;
3) строк давності обчислюється одиницями календарного часу, але, як правило, не може бути ідентифікований із відрізком реального часу;
розвивається ідея про можливість поділу законодавчих темпоральних понять на формально-визначені і оціночні та засвідчується необхідність розумного сполучення елементів формального і оціночного в законодавчій техніці, що дозволить забезпечити високу ефективність механізму правового регулювання.
Практичне значення одержаних результатів проявляється в можливості їхнього використання в подальших дослідженнях в області теорії держави і права, порівняльного правознавства і галузевих юридичних наук у якості їхньої теоретико-методологічної основи. Ряд положень дисертаційного дослідження може бути використаний при нормопроектуванні і вдосконаленні чинного законодавства.
Окремі положення, сформульовані в дисертації, використовуються автором при читанні лекцій і проведенні семінарських занять з порівняльного правознавства і права Європейського Союзу в Миколаївському навчальному центрі Одеської національної юридичної академії.
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри теорії держави і права Одеської національної юридичної академії; а також доповідалися і обговорювалися на дванадцяти наукових конференціях: Міжнародній науково-практичній конференції "Право XXI століття: становлення та перспективи розвитку" (Миколаїв, 25-26 листопада 2005р); Міжнародній науково-практичній конференції "Право, держава, духовність: шляхи розвитку і взаємодії" (Одеса, 2-3 вересня 2006р.); Міжнародній науково-практичній конференції "Другі Прибузькі юридичні читання" (Миколаїв, 24-25 листопада 2006р.); 10-тій ювілейній звітній науковій конференції професорсько-викладацького і аспірантського складу ОНЮА (Одеса, 20-21 квітня 2007р.); Міжвузівській науково-практичній конференції "Проблеми реформування судової влади в Україні" (Сімферополь, 27 квітня 2007р.); Міжнародній науково-практичній конференції "Правові та економічні аспекти зони вільної торгівлі між Україною та ЄС" (Одеса, 8 червня 2007р.); Міжнародній науково-практичній конференції "Треті Прибузькі юридичні читання" (Миколаїв, 23-24 листопада 2007 р.); V Всеукраїнській науковій конференції молодих науковців, аспірантів і студентів "Актуальні проблеми теорії та історії прав людини, права і держави" (Одеса, 23-24 листопада 2007 р.); Міжнародній науковій конференції "Питання удосконалення методології сучасної юриспруденції" (Одеса, 28-29 березня 2008 року); Всеукраїнській науковій конференції "Правове життя сучасної України" (Одеса, 18-19 квітня 2008 року); Всеукраїнській науковій конференції студентів та молодих вчених "Перспективи розвитку юридичної науки очима молоді" (Миколаїв, 25 квітня 2008 р.); Міжнародній науково-практичній конференції "Сучасний правопорядок: національний, інтегративний та міжнародний виміри" (Одеса, 13-14 червня 2008 р.).
Публікації. Результати наукового дослідження знайшли відбиття в вісімнадцяти публікаціях в наукових журналах, збірниках наукових праць, у тому числі шість - в наукових фахових періодичних виданнях з юридичних наук, перелік яких затверджено ВАК України.
Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, восьми підрозділів, висновків і списку використаної літератури (259 найменувань). Загальний обсяг дисертації становить 198 сторінок, з них основного тексту - 178 сторінок.
Основний зміст
У Вступі обґрунтовується актуальність теми, зазначається ступінь її наукової розробленості, визначаються об'єкт, предмет мета, завдання і методи дослідження, формулюються основні положення роботи, які виносяться на захист.
Перший розділ "Теоретико-методологічні питання часу в правовій сфері" складається з трьох підрозділів.
У підрозділі 1.1 "Час як категорія людського пізнання", який складається з двох пунктів, категорія часу розглядається через призму міфології, релігійної філософії і науки, наводиться характеристика основних концепцій часу і робиться їх порівняння.
Час поряд із простором з найдавніших пір розглядався як одна з першопричин буття. Міфологічне уявлення про час змальовує його циклічним, повторюваним; поряд із тим можна виділити декілька пластів міфологічного часу: профанний, у якому перебувають люди, і сакральний, у якому живуть божества, герої, причому визнається можливість переходу з профанного часу у сакральний і навпаки. Для монотеїстичних релігій час постає у вигляді лінії, що йде від початку світу до його кінця, але існує проблема співвідношення вічності і часу, яка найбільш рельєфно виділяється у християнському богослов'ї та філософії.
Від зародження наукового знання і дотепер не створено єдиної теорії часу і не дано його загальноприйнятного визначення, отже зберігається плюралізм поглядів на час. Традиційно велике значення надається субстанціальній, реляційній, статичній і динамічній концепціям; але останнім часом чимала увага приділяється реляційно-генетичній концепції часу, стрижневими положеннями якої є наступне: час і простір пов'язуються поперед усе з незворотнім розвитком матерії, а не з її механічним рухом; вводиться поняття локальних часів (фізичного, геологічного, біологічного, психофізичного, історичного тощо); основними властивостями часу називають незворотність, неоднорідність і анізотропність. Окремого розгляду заслуговує проблема часу у контексті синергетичної моделі розвитку за працями І.Р. Пригожина та І. Стенгерс, де час у нерівноважних системах, до яких відноситься і право, постає як незворотній.
Розглядання міфологічних, релігійно-філософських і наукових поглядів на час дає змогу сформулювати певну світоглядну позицію щодо проблеми темпоральності, а потім переходити до розгляду часу у його відносинах із правом.
У підрозділі 1.2 "Способи сприйняття і обчислення часу" дисертант, використовуючи праці Л.М. Гумільова, А.Я. Гуревича, Є.Ю. Догадайла, Б. Домбровського, В.В. Сорокіна, О. Шпенглера та інших авторів, аналізує основні способи відчуття і відліку часу та спроби його еталонування людиною.
Час є об'єктивним явищем, але виступає він і в якості одного з найважливіших атрибутів свідомості особи: виходячи з глибин людської психіки і формуючись під впливом зовнішніх обставин (духовне виховання і світська освіта, трудова діяльність і громадська свідомість) категорія часу набуває неповторних для кожної людини характеристик. Однак в ході теоретичних узагальнень можна погодитися із думкою Л.М. Гумільова і виділити чотири основних способи сприйняття (відчуття) часу, властиві для різних етапів етногенезу: пасеїзм, актуалізм, футуризм і байдужість, або ігнорування часу як такого.
Узагальнюючи позиції представників різних наукових напрямків, можна дійти до висновку, що сприйняття часу можна трактувати двояко:
1) через усвідомлення себе у контексті історичного процесу і 2) як відчування часу у повсякденній діяльності. Таким чином, етнопсихологічна основа поряд із чуттєво-раціональним сприйняттям дозволяє суб'єктові виробити індивідуальне ставлення до часу.
Відчуття часу, які панують за конкретних умов, практична необхідність і рівень науково-технічного розвитку слугують факторами, що обумовлюють винайдення і використання нових способів обчислення часу, а також його еталонів і шкал. Дослідження історично сформованих способів відліку часу дозволяє виділити серед них найбільш значущі для юриспруденції: фенологічний календар (орієнтований на природні явища), циклічний календар (що бере за основу природні цикли - рік, місяць тощо), "жива хронологія" як правило використовуються на рівні правового спілкування; лінійний відлік (від конкретної дати), у першу чергу, застосовується в нормотворчій, правореалізаційній і правозастосовній діяльності. Винятково в теоретичній юриспруденції використовуються релятивний час і квантування часу: перший має важливе значення при дослідженнях правової свідомості (проблеми індивідуального часу); друге - передбачає розподіл часу на певні складові, "кванти", прикладом яких можуть бути строки, історичні епохи, періоди тощо.
Еталонування часу, тобто створення зразків і шкал для його обрахунку визнається одним з найефективніших інструментів централізації державної влади і уніфікації права.
У підрозділі 1.3 "Правовий час як атрибут правової реальності" досліджується правовий час, виділяються його основні форми і властивості. Правовий час виступає у якості одного з найсуттєвіших атрибутів правової реальності, її середовища, виміру. Серед багатьох визначень правової реальності, наведених у вітчизняній і зарубіжній літературі, можна помітити певну єдність при встановленні її основних рис: так, правова реальність уявляється в якості форми буття права; володіє об'єктивними і суб'єктивними властивостями; є багаторівневою. Піддається частковій критиці і корегуванню модель правової реальності С.І. Максимова, отже рівнями правової реальності вважаються ідеальний світ, нормативний світ (світ знакових форм) і правове спілкування.
Визнається неможливість надати універсальне визначення категорії "правовий час", однак пропонується наступне її трактування: правовий час - це особливий різновид соціального часу, котрий є складовою частиною правового хронотопу і невід'ємним атрибутом правової реальності. Амбівалентний характер відносин правового часу і права полягає в тому, що право змінюється під впливом часу і, разом із тим, намагається впливати на його прояви за допомогою своїх регулятивних можливостей.
Виділяються три форми правового часу, котрі, однак, не можна жорстко прив'язувати до рівнів правової реальності:
1) реальний час (об'єктивний, зовнішній до правових явищ);
2) концептуальний час (являє собою продукт інтелектуальної діяльності);
3) перцептуальний час (віддзеркалює індивідуальне або колективне переживання часу). Не можна погодитися із авторами, які намагаються створити єдиний перелік властивостей правового часу, оскільки він буде внутрішньо суперечливим; тому доцільніше говорити про властивості правового часу у різних пластах правової реальності.
Ідея права є надчасовою, перебуває у абсолютному часі; вона завжди незмінна, статична, але у нових історичних умовах у неї відкривається нові грані, прояви, форми зовнішнього вираження.
Нормативний світ володіє характеристиками реального і концептуального часу; для вимірювання часу передбачені два основних способи: хронометричний, через визначення тривалості часового інтервалу, і хронологічний, через вказування моментів часу і їх фіксацію на певній шкалі. Для реального часу властиві об'єктивність і незворотність; він може бути використаний у системі категорій календарного часу: датування, тривалості, повторюваності, одночасності, послідовності і наступності. Концептуальний правовий час законодавчо проголошує деякі основні властивості реального часу (безперервність і незворотність), разом із тим за допомогою правових засобів робить їх не аксіомами а презумпціями; отже однією з основних властивостей концептуального часу є його фіктивність. Категоріями цієї форми часу є "момент часу", "тривалість", "послідовність", "одночасність", "своєчасність" тощо, які використовуються і в позитивному праві, і в юридичній науці.
В правовому спілкуванні використовуються усі три форми правового часу - реальний, концептуальний і перцептуальний час; тут правовий час володіє такими рисами як безперервність, незворотність, нелінійність, полілінійність і нерівномірність, причому перші чотири є об'єктивними, остання ж - суб'єктивна.
Другий розділ "Часове середовище права" складається з двох підрозділів.
У підрозділі 2.1 "Правовий розвиток і наступність у праві" розглядається розгортання у часі процесу правового розвитку, аналізуються поняття еволюції і революції, прогресу і регресу, визначається місце наступності у збереженні і підтриманні цілісності правової системи.
Правовий розвиток є послідовним процесом односпрямованих змін, які можуть відбуватися поступово (еволюційним шляхом), або раптово (революційно). Такі характеристики, як прогрес і регрес вважаються суб'єктивними, оскільки вони позначають наближення або ж, навпаки, віддалення від бажаної мети; отже, один і той самий процес може для різних суб'єктів виступати і прогресивним (рух за висхідною лінією, до мети), і регресивним (рух за низхідною).
Еволюційний шлях розвитку права розглядається в рамках синергетичної парадигми із застосуванням принципів полілінійності, цивілізаційної унікальності і стадійності і визнається найбільш прийнятним, оскільки дозволяє зберегти зв'язок минулого із майбутнім через сьогодення і забезпечити правову наступність, котра виступає найважливішою гарантією стабільності будь-якої правової системи. Революційні зміни в праві являють собою "стрибкоподібні" зміни якісного стану правової системи, котрим, як правило, піддається середній рівень правової реальності - світ знакових форм, або позитивне право; ідеальна складова правового буття змінюється еволюційним шляхом, поступово; на рівні ж правового спілкування формується імпульс, котрий веде до правової революції. Акцентується увага на тому, що правова революція характеризується хворобливістю і непередбачуваністю, оскільки вона найчастіше відбувається з ігноруванням власної правової традиції, тому результати такої революції не знаходять належної підтримки у сфері правового спілкування.
Однією з найважливіших темпоральних характеристик правового розвитку є неоднорідність перцептуального правового часу: різні етапи розвитку протікають у різному темпі. Найбільш розмірено правовий час плине в періоди поступового еволюціонування правової системи; прискорення пов'язане із інтенсивним реформуванням або революційним шляхом розвитку, оскільки тоді відбувається збільшення подієвості, "ущільнення", а у спостерігача виникає ілюзія прискорення часу.
У підрозділі 2.2 "Дія норм права у часі", який складається з трьох пунктів, мова йде про часові межі існування норми права, типологію її дії у часі і окремо - про презумпцію незворотності нормативно-правового акту. При розгляді питання про дію норм права у часі потрібно розрізняти поняття "юридична сила", "чинність", "дія" і "застосування" правової норми. Юридична сила указує на ієрархічне місце нормативно-правового акту; чинність засвідчує, що він має таку силу в певний проміжок часу; дія означає можливість регулятивного впливу акту на суспільні відносини протягом періоду його чинності. Разом із тим, застосування не зв'язане темпоральними рамками, у яких нормативно-правовий акт має чинність, і створює можливість його поширення на юридичні факти, що виникли як до набрання актом чинності, так і після її втрати.
Часом існування норми права вважається відрізок часу, на якому вона має характеристики реального буття. У цей відрізок як складова частина входить час дії правової норми, однак початок і закінчення такого часу не тотожні, відповідно, початку і закінченню існування норми. Норма може дістати, а у випадку з нормативно-правовими актами - і дістає, оформлення (тобто починає існувати) до її офіційного введення у чинність та продовжує існувати і після втрати нею чинності.
Точне визначення моменту, з якого починає існувати звичай, утрудняється тим, що він складається поступово і не потребує прямого підтвердженні його юридичної сили публічною владою. Час дії звичаю може бути визначений як проміжок часу, у який держава не забороняє його використовувати суб'єктам права. Розмитість часових меж дії правового звичаю не дозволяє порушувати питання про способи його дії в часі.
Існування судового прецеденту починається з моменту постановлення судового рішення, але набуття ним властивостей джерела права (чинності), як правило, пов'язується із використанням правоположення, яке міститься у ньому для вирішення ще хоча б однієї справи. Втрата прецедентом чинності (але не припинення його існування) пов'язана із скасуванням його судом більш високої інстанції або парламентом, однак в англійському праві поширена практика відходу від "сплячої" прецедентної норми з можливістю застосувати її якщо у цьому виникне потреба.
Нормативно-правовий акт починає існування з моменту складання його проекту, момент же припинення його існування неможливо визначити в принципі, оскільки він продовжує існувати і після втрати ним чинності як пам'ятник права. Виділяються чотири стадії існування нормативно-правового акту:
1) "ембріональний" стан;
2) народження;
3) життя;
4) період, який йде за "смертю" нормативно-правового акту. Припинення життя нормативно-правового акту може бути пов'язане із його офіційним скасуванням; припиненням останнього з правовідносин, на які він продовжував впливати після скасування; настанням "природної смерті" (відмирання) нормативно-правового акту, коли він формально не скасований, але і не використовується в правовому регулюванні.
Нормативний договір починає існування з моменту складання його проекту (тексту), а чинності набуває з дня підписання або іншого зазначеного моменту. Як правило, нормативний договір є строковим, однак припинення його дії не завжди пов'язане із закінченням певного строку: по-перше, договір може бути денонсований (у міжнародному праві) або розірваний (у конституційному, цивільному, трудовому праві) до закінчення строку; по-друге, дію договору може бути продовжено (пролонговано) на підставі прямого волевиявлення або мовчазної згоди його учасників.
Способами дії нової норми є перспективна, негайна і зворотна (ретроактивна) дія; відповідні їм способи дії старої норми - ультраактивність, негайне припинення дії і дострокове припинення дії. Очевидно, що перспективна, ретроактивна, ультраактивна дія і дія правової норми, що достроково припиняється, - юридичні фікції, метою створення яких є ефективне рішення правових задач.
Загальновизнаний правовий принцип незворотності нормативно-правового акту (закону), відповідно до якого акт не може впливати на юридичні факти, котрі виникли раніше від дати набуття ним чинності, визнається не аксіомою, а спростовною правовою презумпцією. Зворотна дія нормативно-правового акту розглядається як фікція, юридичний прийом, який пропонує вважати новий нормативно-правовий акт таким, що діяв на момент виникнення правовідносини, котрі насправді почалися під час дії старого акту. У цьому зв'язку, відзначається метафоричність виражень "зворотна дія" і "зворотна сила": насправді нормативно-правовий акт лише застосовується до зазначених правовідносин, але ніяк не діє на них, оскільки його дія обмежена темпоральними межами (набранням і втратою чинності), а застосування не має таких меж.
Виділяються матеріальні і формальні підстави зворотної дії нормативно-правового акту. До матеріальних відносяться:
1) зміст акту, з якого необхідно випливає його зворотна дія і 2) недостатня урегульованість правовідносин нормативно-правовим актом, що діяв раніше. Формальних підстав три:
1) наявність колізійної норми, яка вимагає застосування нового нормативно-правового акту;
2) прямий припис законодавця про зворотну дію акту;
3) автентичне або офіційне тлумачення, результат якого набуває зворотної дії. Формальні та матеріальні підстави дійсні самі по собі (досить кожного з них для набуття нормативно-правовим актом зворотної дії), але в ряді випадків вони сполучаються: так, колізійна норма (формальна підстава) може мати прив'язку до пом'якшення юридичної відповідальності (матеріальна підстава).
Третій розділ "Формалізація часу у праві" складається з трьох підрозділів.
У підрозділі 3.1 "Хронологія і хронометрія правового буття" говориться про два способи обчислення часу, засновані на його метричних властивостях:
1) хронологічний, основною одиницею якого є момент часу, термін, дата;
2) хронометричний, який полягає у вимірюванні часових відрізків - строків. Таким чином, час у хронологічному вимірі постає як певна послідовність явищ, фактів; а в хронометричному - як певна тривалість. Особливого значення ці способи дістають у сфері правового регулювання при розгляді строків.
Основними категоріями хронологічного підходу є датування, одночасність і послідовність, котрі дозволяють точно встановити місце юридичного факту на шкалі часу, визначити темпоральне співвідношення між декількома юридичними фактами через поняття "раніше", "пізніше" і "одночасно", і, нарешті, установити їх часову послідовність.
Хронометричний підхід у сфері правового регулювання виражається у вченні про строки, котре є однією з найважливіших точок дотику хронометрії із хронологією: строк обмежується початковим і кінцевим термінами.
В українській мові, на відміну від російської, для позначення моменту часу і тривалості існують два поняття - це, відповідно, "термін" і "строк", але тільки в ЦК України 2003 року їх використано у точному значенні, у багатьох же інших нормативно-правових актах такої однозначності немає і вказані поняття вживаються в якості синонімів. У цьому зв'язку, пропонується приведення законодавчої термінології до єдиного стандарту і використання понять "строк" і "термін" у розумінні положень Цивільного кодексу України.
У підрозділі 3.2 "Строки в правовому регулюванні", який складається з трьох пунктів, досліджуються загальні положення про строки: їх поняття, вимірювання, класифікація; окрему увагу приділено особливому різновиду строку - давності.
Строком називають тривалість часу, з початком перебігу або із спливом якої правові норми пов'язують настання певних юридичних наслідків. Строк є юридичним фактом, котрий використовується лише в сукупності з іншими елементами фактичного складу і не має самостійного значення. Він проявляється у двох формах існування: позитивній (коли юридичні наслідки пов'язуються із спливом строку) і негативній (коли юридичне значення має саме перебіг строку). Таким чином, некоректним бачиться визначення строку у ч.1 ст.251 ЦК України, де строком називається "певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення": тут не береться до уваги ані початок перебігу строку, ані сам перебіг.
Класифікація строків проводиться за різними логічними підставами. За сферою використання виділяють матеріально-правові і процесуально-правові строки (справедливою визнається точка зору про виділення також процедурних строків); за джерелами встановлення - встановлені нормативно-правовим актом, адміністративним актом, угодою сторін і рішенням суду; за ступенем самостійності учасників правовідносин в установленні строків - імперативні і диспозитивні; залежно від розподілу прав і обов'язків - загальні і окремі.
Багаторівнева класифікація матеріально-правових строків проводиться за їхнім призначенням:
1) строки виникнення прав або обов'язків;
2) строки здійснення прав, серед яких: а) строки існування певного права; б) присікальні (преклюзивні) строки; в) гарантійні строки;
3) строки виконання обов'язків;
4) строки захисту прав, до яких віднесені а) строки оперативного захисту, б) претензійні строки, в) строки позовної давності.
Класифікація процесуально-правових строків має певну специфіку: так, критеріями поділу виступають адресат (ним може бути суд, особи, що беруть участь у справі та інші учасники процесу); спосіб визначення строку (через момент часу або вказання часової тривалості); призначення строку (одні призначені для максимально-швидкого здійснення правосуддя, інші - для забезпечення дотримання прав і законних інтересів учасників процесу).
Давність розглядається як особливий вид строку, із закінченням (спливом) якого пов'язане настання певних юридичних наслідків, причому сам перебіг давнісного строку не має ніякого юридичного значення.
Справедливою визнається критика загального вчення про давність, оскільки різні давності мають неоднакове походження і використовуються для різних цілей; у той же час, з формальної сторони можна знайти деякі загальні закономірності, властиві давностям:
1) юридичні наслідки наступають тільки після спливу строку давності;
2) давність в жодному з її видів не може бути названа безумовною (вона завжди сполучається з певними умовами);
3) строк давності обчислюється одиницями календарного часу, але, як правило, не може бути ідентифікований з відрізком реального часу (трирічний строк давності може "розтягнутися" через зупинення його перебігу).
У підрозділі 3.3 "Формально-визначені і оціночні темпоральні поняття в законодавстві України" розглядаються темпоральні поняття, використовувані в законодавстві для регулювання людської діяльності. Вони завжди абстрактні, однак рівень їхньої абстрактності різний: у цьому зв'язку, вбачається можливим законодавчі темпоральні поняття розділити на формально-визначені і оціночні.
Формально-визначені поняття відрізняються більшим ступенем конкретності і недвозначністю та можуть бути двох типів: абсолютно визначені (чітко і беззастережно вказують момент часу або визначають тривалість часу) і відносно визначені (допускають можливість вибору або наявність якого-небудь застереження). Оціночні поняття найбільш абстрактні і вимагають тлумачення відносно до конкретних обставин кожної справи. На відміну від формально-визначених понять, що відображують метричні властивості часу, оціночні темпоральні поняття ґрунтуються на соціальному розумінні часу, тому серед найпоширеніших оціночних понять варто назвати такі: "своєчасно", "одночасно", "негайно", "розумний строк". З'ясування значення оціночного темпорального поняття має здійснюватися із застосуванням граматичного, логічного, систематичного, телеологічного способів тлумачення. Стверджується необхідність розумного сполучення елементів формального і оціночного в законодавчій техніці, що дозволить забезпечити високу ефективність механізму правового регулювання.
Висновки
Дослідження проблеми темпоральних характеристик права дозволяє зробити висновок про надзвичайно важливу роль, яка відводиться часу в правовій сфері. По-перше, у часі розгортається саме право; по-друге, регульовані ним відносини мають власні часові характеристики, на які право намагається впливати.
Серед основних висновків дисертаційного дослідження потрібно назвати наступні:
1. Слід розрізняти об'єктивний (зовнішній щодо спостерігача) і суб'єктивний (такий, що віддзеркалюється у людській свідомості) час.
2. В правовій сфері використовують наступні способи відліку часу: на рівні правового спілкування - це фенологічний календар, циклічний календар і "жива хронологія"; в нормативному світі та у правовому спілкуванні першочергове значення має лінійний відлік; винятково у теоретичній юриспруденції вживають релятивний час і квантування часу.
3. Правовий час є особливим різновидом соціального часу, складовою частиною правового хронотопу і невід'ємним атрибутом правової реальності. У правовому часі розгортається процес правового розвитку; ним обмежується дія правових актів; строк виступає як найважливіше мірило соціально значимих дій і подій; еталонування часу (або, його монополізація державою) служить одним з ефективних способів уніфікації права і інструментом централізації державної влади.
4. Правова реальність включає три рівні (пласти) - світ ідей, світ знакових форм (позитивне право) і правове спілкування, - кожний з яких має специфічні часові властивості. Останнє позбавляє нас можливості сформулювати єдиний перелік властивостей правового часу.
5. Формами правового часу є реальний, концептуальний і перцептуальний час: перший може бути визначено як онтологічну характеристику правового буття, об'єктивну властивість правової реальності; два останніх є гносеологічними віддзеркаленнями реального часу (концептуальний час на понятійному рівні свідомості, перцептуальний - на чуттєво-емоційному).
6. Календарний час розглядається у системі категорій датування, тривалості, повторюваності, одночасності, послідовності і наступності. До темпоральних параметрів діяльності відносяться, у першу чергу, тривалість, швидкість і своєчасність. Вимірювання часу здійснюють двома способами: хронометричним і хронологічним.
7. Правовий розвиток є полілінійним односпрямованим процесом, який розгортається у часі. Розвиток може йти еволюційним або революційним шляхом, причому прогрес і регрес виступають як суб'єктивні оцінки розвитку, а не об'єктивні його характеристики. Наступність у праві постає в якості одного з найважливіших факторів правового розвитку, вона забезпечує зв'язок між різними його етапами і гарантує його безперервність.
8. Часом існування правової норми називається відрізок часу, на якому вона має характеристики реального буття: до цієї тривалості включається час дії правової норми, однак початок і закінчення часу дії норми не тотожні відповідно початку і закінченню існування норми. Більше того, якщо початковий момент існування зазвичай визначити можливо, то знаходження кінцевого - взагалі не видається можливим.
9. Час дії звичаєвої правової норми - це проміжок часу, у який держава не забороняє її використовувати суб'єктам права, а в деяких випадках і сама її використовує; однак визначення часу початку існування звичаю може бути лише приблизним. Існування прецедентної норми пов'язане із моментом постанови судового рішення, а початок її дії, як правило, пов'язується з використанням її для вирішення ще щонайменше однієї справи. Припинення дії прецедентної норми відбувається із ухваленням відповідного рішення вищестоящою судовою інстанцією або законодавчим органом.
10. Висувається ідея існування нормативно-правового акту починаючи з моменту складення його проекту, момент же припинення його існування визнається невизначеним, оскільки акт продовжує існувати і після втрати ним чинності в якості пам'ятника права. Виділяються чотири стадії існування нормативно-правового акту:
1)"ембріональний" стан;
2) народження;
3) життя;
4) період, який йде за "смертю" нормативно-правового акту.
11. Нормативно-правовий акт припиняє дію в одному з наступних випадків:
1) офіційне скасування;
2) припинення останнього із правовідносин, на які він продовжував впливати після скасування;
3) настання "природної смерті" (відмирання) нормативно-правового акту, коли він формально не відмінений, але й не використовується в правовому регулюванні.
12. Початок існування нормативного договору пов'язується із моментом складення його проекту (тексту), а набуття чинності відбувається у день підписання або з настанням іншого визначеного моменту.
13. Виділяються наступні способи дії в часі нової правової норми: перспективний, негайний і зворотний (ретроактивний). Їм відповідають ультраактивна (переживаюча) дія, негайне припинення і дострокове припинення дії старої правової норми. Чотири із цих способів, а саме: перспективна, ретроактивна, ультраактивна дія і дострокове припинення дії правової норми визнаються юридичними фікціями.
14. Стверджується, що принцип незворотності нормативно-правового акту слід вважати презумпцією, а не аксіомою, оскільки він визнається за загальне правило лише доти, доки закон або рішення суду не встановлять зворотне. Крім того, стверджується, що вираз "зворотна дія" і "зворотна сила" - метафори, оскільки у дійсності мова іде про застосування правової норми, але не про її дію або силу.
15. Матеріальними підставами зворотної дії нормативно-правового акту називаються:
1) зміст акту, з якого необхідно випливає його зворотна дія;
2) недостатня урегульованість правовідносин нормативно-правовим актом, котрий діяв раніше. Формальними підставами є:
1) наявність колізійної норми, яка приписує застосування нового нормативно-правового акту;
2) прямий припис законодавця про зворотну дію акту;
3) автентичне або офіційне тлумачення, результат якого набуває зворотної дії.
16. Основними категоріями хронологічного підходу визнаються датування, одночасність і послідовність, які дозволяють точно встановити місце юридичного факту на шкалі часу; визначити темпоральне співвідношення між декількома юридичними фактами через поняття "раніше", "пізніше" і "одночасно"; установити їх часову послідовність. Хронометричний підхід пов'язаний у першу чергу із вченням про строки.
17. Строком називають тривалість часу, з початком перебігу або із закінченням якого правові норми пов'язують настання певних юридичних наслідків. Строк є юридичним фактом, використовуваним тільки в сукупності з іншими елементами фактичного складу і не має самостійного значення. Звертається увага на некоректність визначення, використаного в ч.1 ст.251 ЦК України, де строком називається "певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення", оскільки тут не враховується, що значення має також і початок перебігу строку, і сам його перебіг.
18. Давність розглядається як особливий вид строку, із спливом якого законодавець пов'язує настання певних юридичних наслідків, причому сам перебіг давнісного строку не має юридичного значення. Загальними для давностей ознаками є наступні:
1) юридичні наслідки наступають лише після спливу строку давності;
2) давність в жодному з її видів не може бути названа безумовною;
3) строк давності обчислюється одиницями календарного часу, але, як правило, не може бути ідентифікований з відрізком реального часу.
19. За ступенем абстрактності темпоральні поняття, використовувані в українському законодавстві підрозділяються на дві групи: формально-визначені (серед них - абсолютно-визначені і відносно-визначені) і оціночні. Оціночні поняття становлять найбільший інтерес, оскільки ґрунтуються на соціальному розумінні часу, є найбільш абстрактними і мають потребу в тлумаченні із урахуванням конкретних обставин справи. З метою забезпечення більше високої ефективності правового механізму визнається необхідним зважене, розумне сполучення в законодавстві формально-визначених і оціночних темпоральних понять.
Список опублікованих автором праць за темою дисертації
1. Оборотов И.Г. Нормативно-правовой акт: время жизни // Юридический вестник. - 2006. - № 3. - С.90-93.
2. Оборотов І.Г. Методологічні питання часу в правовій сфері // Актуальні проблеми політики: Зб. наук. праць. - Вип.29. - О.: Фенікс, 2006. - С.175-179.
3. Оборотов І.Г. Давність як особливий вид строку в правовому регулюванні // Актуальні проблеми держави і права: Зб. наук. праць. - Вип.27. - О.: Юрид. літ., 2006. - С.337-340.
4. Оборотов І.Г. Проблеми розвитку часових характеристик джерел права // Актуальні проблеми держави і права: Зб. наук. праць. - Вип.29. - О.: Юрид. літ., 2006. - С.92-96.
5. Оборотов І.Г. Способи сприйняття і обчислення часу як проблема юридичної методології // Актуальні проблеми держави і права: Зб. наук. праць. - Вип.36. - О.: Юрид. літ., 2007. - С.92-99.
6. Оборотов І.Г. Правові цінності у східноєвропейській та західноєвропейській традиціях: релігійний вимір // Актуальні проблеми держави і права. - Вип.40. - О.: Юрид. літ., 2008. - С.167-172.
7. Оборотов И.Г. Становление презумпции необратимости закона // Право ХХІ століття: становлення та перспективи розвитку: Зб. наук. праць. міжнар. наук. - практич. конф. "Другі Прибузькі юридичні читання". - Миколаїв, 2006. - С.291-294.
8. Оборотов И.Г. Хронология и хронометрия правового бытия // Регіональний науковий юридичний альманах "Українська державність та право на рубежі сторіч". - Вип.1. - О., 2006. - С.4-8.
9. Оборотов І.Г. Генезис темпоральних особливостей джерел права // Право, державність, духовність: Шляхи розвитку та взаємодії: Тези доп. міжнар. наук. - практич. конф. ОНЮА "Право, державність, духовність: шляхи розвитку та взаємодії" - О.: Фенікс, 2006. - С.97-101.
10. Оборотов И.Г. Виды темпоральных понятий в законодательстве // Проблемы реформирования судебной власти в Украине: Материалы межвузовской науч-практич. конф. - Симферополь: Крымучпедгиз, 2007. - С.35-37.
11. Оборотов І.Г. Способи відліку часу в правовій сфері // Правове життя сучасної України: Тези доповідей 10-ї ювілейної звітної наукової конференції професорсько-викладацького і аспірантського складу. - О.: Фенікс, 2007. - С.26-28.
12. Оборотов И.Г. Правовое развитие и преемственность в праве // Сучасні тенденції розвитку держави та права України: Зб. наук. праць. - Миколаїв: МНЦ ОНЮА, 2007. - С.99-114.
13. Оборотов І.Г. Часові параметри дії Угоди про партнерство і співробітництво між Україною і ЄС // Зона вільної торгівлі Україна - Європейський Союз та Європейська інтеграція: правові та економічні аспекти: Зб. статей учасників міжнар. наук. - практич. конф. (м. Одеса, 8 червня 2007 р.). - Б-ка журналу "Юридический вестник". - О.: Фенікс, 2007. - С.186-190.
...Подобные документы
Система соціальних норм, місце та роль права в цій системі. Поняття права, його ознаки, функції, принципи. Поняття системи права як внутрішньої його організації. Характеристика основних галузей права України. Джерела права як зовнішні форми його виразу.
курсовая работа [60,9 K], добавлен 25.11.2010Поняття режиму робочого часу та його види за трудовим правом. Його спеціальні та їх правове забезпечення. Склад та види робочого часу в контексті аналізу положень проекту Трудового кодексу України. Визначення тривалості перерви в роботі між змінами.
реферат [31,8 K], добавлен 10.10.2012Форма і джерело права: аспекти співвідношення. Ознаки, види правового звичаю у правовій системі. Ставлення до правового звичаю як джерела права в Україні. Структура правового прецеденту, його основні елементи та риси. Характеристика форм права в Україні.
курсовая работа [55,0 K], добавлен 05.01.2014Право як регулятор суспільних відносин, загальне поняття, ознаки, особливості. Властивості права – нормативність та обов'язковість. Норми права та їх зв'язок з державою, основні функції. Елементи нормативної основи права — дозволи, веління і заборони.
курсовая работа [29,9 K], добавлен 15.02.2011Важливі властивості застосування права в його поняттєво-юридичному розумінні та вираженні. Короткий огляд форм права, особливості та основні проблеми їх реалізації. Стадії процесу застосування права. Теоретичний та практичний зміст застосування права.
курсовая работа [23,7 K], добавлен 11.11.2010Характеристика нового Кримінального Кодексу України, його основні концептуальні положення. Функції та завдання кримінального права і його принципи. Система кримінального права. Суміжні до кримінального права галузі права. Наука кримінального права.
реферат [44,6 K], добавлен 06.03.2011Загальна характеристика поняття, класифікація, сутність правової системи та її відмінність від інших правових категорій. Характеристика романо-германської правової системи, формування та основні етапи її розвитку, структура та поняття норми права.
курсовая работа [51,9 K], добавлен 22.02.2011Характеристика норм права як різновид соціальних норм; поняття, ознаки та форма внутрішнього змісту правової норми. Тлумачення норм права як юридична діяльність. Поняття, способи, види та основні функції тлумачення норм права; реалізація правових норм.
курсовая работа [58,1 K], добавлен 05.10.2010Загальнотеоретична характеристика значення й сутності часу відпочинку працівників. Опис головних рис цього правового явища. Аналіз норм регламентації робочого часу в чинному законодавстві України як однієї з гарантій забезпечення права на відпочинок.
статья [19,6 K], добавлен 14.08.2017Предмет і метод адміністративного права, його соціальне призначення і система. Адміністративно-правові норми та відносини. Співвідношення адміністративного права з іншими правовими галузями. Розмежування норм кримінального і адміністративного права.
контрольная работа [35,2 K], добавлен 15.03.2010Співвідношення принципів фінансового права з конституційними фінансово-правовими положеннями. Поняття, класифікація і головні характеристики принципів фінансового права. Принципи фінансового права і розвиток правової системи України та суспільства.
магистерская работа [133,2 K], добавлен 10.08.2011Історіографія проблеми правового становища заміжньої жінки від стародавнього до новітнього часу. Історико-правові погляди на форми шлюбу. Правове становище жінки в невільному і вільному шлюбі. Історія розвитку змісту "розлучення" і форм його здійснення.
диссертация [550,8 K], добавлен 13.12.2010Вексель як цінний папір, його властивості. Відносини, пов'язані з обігом векселів в Україні. Принципи вексельного права. Можливість передачі та переуступки векселя. Типи та форми індосаменту і цесії, характерні особливості індосаменту, основні функції.
контрольная работа [34,7 K], добавлен 09.07.2012Теоретико-категоріальний аналіз концептів "право" і "закон" через призму екзистенційно-динамічного устрою суспільного буття. Проблема визначення місця права та закону в структурі правової реальності. Цивілізаційні принципи формування правових систем.
статья [20,3 K], добавлен 31.08.2017Характеристика, поняття, ознаки норм права як різновид соціальних норм. Поняття тлумачення правової норми і його необхідність як процесу. Загальна характеристика, сутність і значення тлумачення норм права. Тлумачення норм права, як юридична діяльність.
курсовая работа [59,7 K], добавлен 31.10.2007Значення Конституції України як нормативно-правового акту. Сутність, юридичні властивості, основні функції, ознаки та структура Конституції України. Форми конституційно-правової відповідальності як засобу забезпечення правової охорони конституції.
курсовая работа [46,5 K], добавлен 31.10.2014Взаємопов'язаність та взаємодія категорій права і культури. Система матеріальних та духовних цінностей, створених людиною. Розгляд козацького звичаєвого права в контексті української культури та його впливу на подальший розвиток правової системи України.
контрольная работа [17,9 K], добавлен 21.03.2011Поняття принципів і функцій права, їх характеристика, особливості, а також розкриття сучасних поглядів на функції права. Форми і методи втілення в життя функцій права. Причини невиконання функцій права. Функції права і механізм управління держави.
курсовая работа [43,6 K], добавлен 11.05.2011Цивільно-правові відносини в сфері здійснення та захисту особистих немайнових та майнових прав фізичних осіб. Метод цивільного права та чинники, що його зумовлюють. Характерні риси імперативного елементу цивільно-правового методу правового регулювання.
курсовая работа [99,0 K], добавлен 13.04.2014Кримінальне право як галузь права й законодавства, його соціальна обумовленість, принципи. Завдання, система та інститути кримінального права. Підстави і межі кримінальної відповідальності. Використання кримінального права в боротьбі зі злочинністю.
курсовая работа [36,7 K], добавлен 02.01.2014