Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ РЕГІОНАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ

ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

Собченко Валентина Валентинівна

УДК 351.84

ТРАНСФОРМАЦІЯ СИСТЕМИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ СОЦІАЛЬНИМ ЗАХИСТОМ НАСЕЛЕННЯ

Спеціальність 25.00.01 - Теорія та історія державного управління

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата наук з державного управління

Харків - 2005р.

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Харківському регіональному інституті державного управління Національної академії державного управління при Президентові України.

Науковий керівник - доктор економічних наук, професор ОДІНЦОВА Галина Сергіївна

Харківський регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління при Президентові України, професор кафедри державного управління та менеджменту

Офіційні опоненти - доктор наук з державного управління, професор БІЛА Світлана Олексіївна Інститут економіки та прогнозування НАН України, провідний науковий співробітник відділу економічної історії;

кандидат соціологічних наук, доцент ГОРБУНОВА-РУБАН Світлана Олександрівна. Харківський регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління при Президентові України, доцент кафедри соціальної і гуманітарної політики

Провідна установа - Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого МОН України, кафедра адміністративного права, м. Харків

Захист відбудеться "23" грудня 2005 р. о “14” годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.858.01 в Харківському регіональному інституті державного управління Національної академії державного управління при Президентові України за адресою: 61050, м. Харків, просп. Московський, 75, зал засідань (1 поверх).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Харківського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України (61050, м. Харків, просп. Московський, 75).

Автореферат розісланий “18” листопада 2005 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Лебець В.С.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. На початку 90-років ХХ ст. Україна проголосила курс ринкових перетворень та орієнтацію на створення демократичної, соціальної, правової держави. Проте процес розбудови нового суспільства спричинив чимало негативних соціальних наслідків, у тому числі суттєву диференціацію населення за рівнем доходів, його зубожіння, безробіття. Держава виявилася неспроможною забезпечити гідний рівень життя пенсіонерів й інвалідів, багатодітних сімей та інших соціальних груп, що зумовило несприйняття ними соціально-економічних реформ, зневіру до ринкової економіки. Отже, перед державою постало вкрай важливе завдання - створити ефективну систему соціального захисту населення, за якої будуть реалізовані необхідні умови щодо забезпечення конституційних соціальних гарантій i визнання соціального статусу кожно особистості.

Нинішній стан системи соціального захисту в Україні свідчить про необхідність її суттєвого вдосконалення. Побудовані за старою схемою організаційні структури управління, не зважаючи на запозичені в європейських країнах форми соціального обслуговування, не дали очікуваного ефекту. Низький рівень якості послуг, їх замала кількість та складнощі в отриманні, дефіцит підготовлених працівників та відсутність індивідуальної роботи з окремою людиною, обмеженість державних коштів для надання соціальних допомог викликають невдоволеність громадян соціальною політикою держави взагалі, не сприяють покращанню соціально-психологічного самопочуття населення.

Пошуком шляхів створення ефективної системи соціального захисту займалося багато науковців. Так, ще за радянських часів питанням соціального забезпечення населення присвятили свої праці Т. Адилов, І. Азовкін, М. Аубакіров, І. Багілло, А. Барановський, М. Брик, П. Гуменюк, Ю. Козлов, А. Лужин, В. Міхалкевич, Г. Нечитайло, Ю. Палкін, М. Панченко, В. Попова, Л. Потарикіна, М. Савенков, Р. Сафаров, А. Чухно, Т. Тарасенко, К. Шеремет, В. Щербаков.

Загальні питання соціального захисту розглядалися й сучасними українськими вченими, зокрема, П. Базилюком, І. Гнибіденком, С. Горбуновою-Рубан, В. Єлагіним, Й. Коком, О. Куценко, Е. Лібановою, І. Лукіновим, О. Новіковою, С. Палієм, Ю. Саєнком, В. Скуратівським, А. Сіленко, М. Солдатенком, Л. Страхолєс, Л. Хижняк, А.Чухно, О. Яременком, а також російськими дослідниками Ю. Булигіним, С. Григор'євим, В. Івановим, С. Кадомцевою, О. Кузьміним, Г. Осадчою, П. Павленком, В. Патрушевим, А. Поповим, І. Проскурівською, О. Рижковою, Ш. Рамоном, А. Султановою, М. Роммом, М. Фірсовим. Серед зарубіжних дослідників на особливу увагу заслуговують праці Й. Андре, М. Бекера, Б. Брайєра, О. Відермана, Т.М. Ганслі, К. Грільбергера, Г. Гайнса, Г. Гаррера, Н. Гросмана, М. Діка, Е. Купца, С. Майбурга, Д. Маршалла, У. Тіссена, Л. Флекена, Й. Форстерлінга, Г. Фукса та ін.

Методологію перетворення органів державного управління та органів місцевого самоврядування у своїх працях розглядали вітчизняні дослідники В. Авер'янов, С. Біла, Ю. Битяк, В. Князєв, О. Машков, Н. Мельтюхова, Н. Нижник, Г. Одінцова, В. Тронь, І. Розпутенко, В. Цвєтков, Ю. Шаров, В. Яцуба та ін.

Проте дослідження, проведені за радянських часів, здебільшого втратили свою актуальність внаслідок неможливості застосування запропонованих у них висновків та пропозицій в сучасних українських реаліях, а зарубіжний досвід часто є неприйнятним без відповідної адаптації до чинної в Україні системи соціального захисту. Одночас, напрацювання українських дослідників далеко не повною мірою відбивають можливості практичної трансформації системи управління соціальним захистом, особливо на територіальному рівні, що й обумовлює актуальність обраної теми дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації пов'язана з науково-дослідними роботами "Адміністративне реформування на рівні територіальних органів влади" ( номер державної реєстрації 0100U001209), "Розробка методики підвищення ефективності діяльності місцевих державних адміністрацій" (номер державної реєстрації 0103U000842) та "Вдосконалення структурно-функціонального забезпечення діяльності територіальних органів влади" (номер державної реєстрації 0105U002743), що виконувались кафедрою державного управління та менеджменту Харківського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України в межах Комплексного наукового проекту Національної академії державного управління при Президентові України "Державне управління та місцеве самоврядування", в яких автор брала безпосередню участь.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є обґрунтування теоретичних засад та опрацювання методичних положень і практичних заходів щодо трансформації діяльності державних органів соціального захисту населення на територіальному рівні.

Досягнення визначеної мети обумовило необхідність вирішення таких завдань:

- узагальнити досвід запровадження основних моделей соціальної політики та обґрунтувати теоретичні засади реалізації перспективної моделі соціальної політики в сучасній Україні;

- визначити специфіку історичного розвитку системи соціального захисту в Україні;

- розкрити поняття та зміст управління соціальним захистом населення в сучасних умовах;

- узагальнити зарубіжний досвід організації соціального захисту населення;

- з'ясувати особливості функціонування системи державного управління соціальним захистом населення в Україні;

- обґрунтувати методичні підходи до вдосконалення діяльності органів соціального захисту населення;

- визначити перспективні напрями трансформації територіальних органів соціального захисту населення та розробити практичні заходи щодо їхньої реалізації.

Об'єктом дослідження є процес реалізації в Україні державної політики у сфері соціального захисту населення.

Предмет дослідження - трансформаційні процеси в системі управління соціальним захистом населення на територіальному рівні.

Методи дослідження. Цілісність дослідження забезпечують системний та комплексний підходи. Для теоретичного осмислення різних аспектів проблеми застосовувались методи аналізу та синтезу (можливість упровадження західних теорій до розвитку процесів, що відбуваються в сучасній Україні, дослідження історичного розвитку системи соціального захисту; структурно-функціональне забезпечення діяльності органів соціального захисту), моделювання (побудова перспективної моделі соціальної політики та інтегративної моделі надання соціальних допомог), абстрагування та узагальнення (визначення нових принципів в управлінні системою соціального захисту), статистичний метод (кадрове забезпечення діяльності органів соціального захисту населення на територіальному рівні), соціологічного опитування (визначення потреб у професійному навчанні працівників органів соціального захисту населення).

Наукова новизна одержаних результатів полягає в теоретичному обґрунтуванні та розробленні методичних підходів до трансформації системи державного управління соціальним захистом населення, виходячи з історичних аспектів її розвитку та сучасного стану, а також можливостей використання в Україні зарубіжного досвіду управління соціальною сферою. Новизна наукових результатів конкретизується в таких положеннях:

Уперше:

розроблено перспективну тривимірну модель соціальної політики для України, що відрізняється такими характеристиками: за типом базової дії передбачає соціальний розвиток з елементами соціального страхування; за типом суб'єкта соціальної відповідальності є ліберальною з елементами корпоративної і солідарної; за типом відносин "держава - ринок" - стимулюючою з елементами добродійної;

визначено основні ознаки історичних етапів розвитку системи соціального захисту в Україні, до яких запропоновано віднести: просту (неорганізовану) добродійність, суспільне піклування, державне опікування, соціальне забезпечення, соціальний захист.

Удосконалено:

структурно-функціональну побудову територіальних органів соціального захисту населення, що надає можливість підвищити ефективність їхньої діяльності;

методичний підхід щодо реалізації принципу адресності в діяльності органів соціального захисту населення в Україні, що передбачає максимальне врахування індивідуальних потреб кожного з клієнтів;

механізм упровадження інтегративної моделі "єдиного вікна" в діяльність територіальних органів соціального захисту населення, що забезпечує швидке обслуговування клієнтів, можливість їх одночасного звернення за низкою програм допомоги без повторного проходження процедури інтерв'ю та реєстрації, без тривалого очікування й подолання інших бюрократичних бар'єрів.

Дістало подальший розвиток:

обґрунтування можливостей використання позитивного зарубіжного досвіду, зокрема, країн Східної Європи, в системі соціального захисту населення в Україні;

визначення поняття та змісту управління соціальним захистом населення, об'єктом якого в широкому сенсі виступають усі громадяни держави, а у вузькому - соціальні групи, що за різних обставин не в змозі самостійно забезпечити для себе відповідний рівень життя;

методи запровадження в діяльність українських органів соціального захисту населення принципів професійної соціальної роботи, яка спрямована на підтримку, розвиток особистості, реабілітацію індивідуальної та соціальної суб'єктності людини;

підходи до визначення потреб у навчанні працівників органів соціального захисту населення на територіальному рівні для забезпечення їхнього постійного професійного зростання.

Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає у визначенні перспективних напрямів трансформації системи державного управління соціальним захистом населення та конкретних заходів з їхньої реалізації. Основні положення та висновки можуть бути використані при переході на нову модель соціальної політики. Упровадження моделі "єдине вікно" у діяльність територіальних органів соціального захисту населення сприятиме підвищенню ефективності надання соціальних допомог. Результати дослідження можуть використовуватись для підготовки підручників і навчальних посібників, методичних матеріалів, у лекціях та при проведенні практичних занять з питань соціальної політики.

Запропоновані у дисертації положення та висновки мають практичне значення та адресну спрямованість. Пропозиції щодо інтегративної моделі "єдине вікно" запроваджені у діяльність управління соціального захисту населення та праці Московської районної ради м. Харкова з 1 січня 2001 р. (довідка про впровадження № 1440 від 01.06.2005 р.).

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійно виконаною науковою працею. Усі сформульовані в ній теоретичні висновки, методичні положення та пропозиції ґрунтуються на особистих дослідженнях. У роботі не використовувались ідеї або розробки, що належать співавторам (поз. 9, 10 списку опублікованих праць за темою дисертації).

Апробація результатів дослідження. Основні результати та висновки дисертації обговорювались на І, ІІІ, IV та V міжнародних наукових конгресах "Державне управління та місцеве самоврядування" (м. Харків, лютий 2001, 2003, 2004, 2005 рр.), трьох науково-практичних конференціях, що проводились у Харківському регіональному інституті державного управління Національної академії державного управління при Президентові України: "Державна служба і громадянин: реалізація конституційних прав, свобод та обов'язків (м. Харків, лютий 2000 р.), "Стратегія економічного розвитку регіонів в умовах адміністративної реформи в Україні" (м. Харків, травень 2000 р.), ІІ Міжнародній міждисциплінарній науково-практичній конференції "Сучасні проблеми гуманізації та гармонізації управління" (м. Харків, травень 2001 р.).

Публікації. Основні положення та результати дисертації викладені у десяти наукових працях, у т.ч. двох колективних монографіях, п'яти статтях, опублікованих у виданнях, що включені до переліку фахових у галузі науки "Державне управління". Загальний обсяг публікацій становить 6,1 авт. арк.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та одного додатку на 10 сторінках. Повний обсяг дисертації - 209 сторінок. Загальна кількість рисунків - 10, таблиць - 8. Список використаних джерел налічує 232 найменування.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

соціальний захист населення український

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено стан її наукової розробки, розкрито зв'язок з науковими проектами і програмами, сформульовано мету, завдання, об'єкт і предмет дослідження, описано методи дослідження, а також наведено наукову новизну, визначено практичне значення одержаних результатів та представлено відомості про їх апробацію й публікацію.

Перший розділ - "Наукові засади та історичні аспекти державного управління соціальною сферою" - містить результати дослідження щодо теоретичного забезпечення перетворення державного управління системою соціального захисту населення в Україні з урахуванням історичних аспектів його розвитку.

У сучасній науковій літературі визначаються чотири основні моделі соціальної політики: католицька, консервативна, ліберальна та соціал-демократична. Головним принципом католицької моделі є суспільна допоміжність, а основну роль у ній відіграють сім'я та місцева громада, включаючи сусідів, церкву та громадські організації. Консервативна модель наголошує на важливості ринку та обов'язкового соціального страхування під державним наглядом, а її основним принципом є досягнення, де праця визначає подальше соціальне забезпечення. Ліберальна модель також акцентує увагу на ринку, однак вона передбачає соціальну політику залишкового типу, отже, відповідно до неї, центральний уряд несе хоча й обмежену, але загальну відповідальність за соціальний захист усіх громадян. А основним принципом соціал-демократичної моделі є "універсалізм", тобто вона припускає, що соціальний захист є правом усіх громадян, яке забезпечується, головним чином, державним бюджетом.

Разом з тим, для визначення необхідних перетворень у соціальній сфері доцільніше визначати моделі соціальної політики, ґрунтуючись на трьох підставах: тип базової дії (соціальна допоміжність, соціальне опікування, соціальне страхування, соціальний розвиток), тип суб'єкта соціальної відповідальності (патерналістська, солідарна, корпоративна, ліберальна моделі), тип відносин "держава - ринок" (адміністративна, добродійна, стимулююча моделі).

Виходячи з цього, існуючу нині модель соціальної політики в Україні можна описати таким чином:

– за типом базової дії: соціальна допомога й соціальне опікування з елементами соціального страхування;

– за типом суб'єкта соціальної відповідальності: патерналістська модель з елементами солідарної;

– за типом відносин "держава - ринок": адміністративна модель з елементами добродійної.

Одночас, у дисертації доведено, що перспективною моделлю соціальної політики для України слід вважати соціальний розвиток з елементами соціального страхування за типом базової дії; ліберальну модель з елементами корпоративної й солідарної за типом суб'єкта соціальної відповідальності; стимулюючу модель з елементами добродійної за типом відносин "держава - ринок". І саме з урахуванням такої моделі доцільно здійснювати трансформацію державного управління системою соціального захисту населення.

Соціальний захист в Україні як суспільне явище пройшов п'ять етапів історичного розвитку: проста (неорганізована) добродійність, суспільне піклування, державне опікування, соціальне забезпечення та власне соціальний захист (табл. 1).

На останньому етапі, який розпочався в 1992 р. і продовжується до цього часу, відбувся принциповий перехід від соціального забезпечення радянського зразка - до соціального захисту, від забезпечення всіх - до адресної допомоги, від універсальності - до індивідуальності, що відповідає вимогам сьогодення. Однак він характеризується й окремими негативними рисами. Чимало зусиль було витрачено не на комплексне трансформування системи соціального захисту населення, а на окремі структурні зміни, перерозподіл функцій, зміну чисельності працівників та ін.

Таблиця 1 Етапи розвитку соціального захисту в Україні

№ з/п	Етапи	Період	Характерні особливості
1	Проста благодійність	Х - ХVI ст.	"Сліпа роздача" милостині окремими "старцелюбцями"; відсутність суспільної мети добродійності; переважаюча роль церкви у справі турботи про старців
2	Суспільне піклування	ХVI - ХVII ст.	Організована добродійність на основі усвідомлення солідарності членами громади; турбота держави про благо тих, хто бідує, з метою принесення суспільної користі; диференціація тих, хто потребує допомоги
3	Державне опікування	ХVIII ст. - 1917 р.	Виникнення цілісної системи суспільного піклування під суворим контролем держави; створення спеціальних державних установ; поява соціального страхування
4	Соціальне забезпечення	1917 - 1991 рр.	Загальне та універсальне соціальне забезпечення, (спочатку з використанням широкої натуралізації), зникнення добродійності, повна відповідальність держави за соціальне забезпечення; розвиток обов'язкового соціального страхування та солідарного пенсійного забезпечення
5	Соціальний захист	з 1992 р.	Відмова від принципу загального і універсального соціального забезпечення, поява програм адресної соціальної допомоги, поступовий перехід до солідарно-накопичувальної пенсійної системи

Соціальний захист населення, виходячи із сучасних підходів до його розуміння, слід розглядати в широкому сенсі як соціальний інститут, покликаний вирішувати певні соціальні та економічні проблеми всіх громадян, а також запобігати їхньому виникненню, а у вузькому - як інститут надання допомоги окремим категоріям громадян, які внаслідок втрати працездатності, безробіття або з інших причин не мають засобів для задоволення своїх життєвих потреб і потреб непрацездатних членів сім'ї. У цьому контексті система управління соціальним захистом населення поєднує два напрямки діяльності владних структур:

- управління соціальним захистом непрацездатного населення (як цілеспрямована діяльність з формування та реалізації соціально-економічних і правових гарантій, що забезпечують гідний рівень життя громадян на основі економічних можливостей держави);

- управління соціальним захистом працюючих (як комплекс соціально-економічних, правових заходів, методів і засобів, що забезпечують умови й можливості реалізації інтересів громадян за рахунок їх трудового внеску, відносної економічної самостійності та пом'якшення дії факторів соціального ризику).

Разом з тим, управління соціальним захистом населення є частиною державного управління, тому для систематизації його принципів можна використовувати загальні закономірності, відносини та процеси, що притаманні всій системі державного управління, й визначати їх поняттям "загальносистемні принципи управління соціальним захистом населення". До них відносяться принципи законності, демократизму, публічності, єдиноначальності та колегіальності, централізації та децентралізації, плановості, науковості, ефективності. У дисертації розглядаються чотири основні інституційні форми соціального захисту населення:

– державна соціальна допомога особам, які внаслідок непрацездатності, відсутності роботи та джерел доходу не в змозі матеріально забезпечити своє існування;

– обов'язкове (згідно із законом) соціальне страхування втрати доходу (заробітної плати) внаслідок непрацездатності (хвороба, нещасний випадок, вік) або звільнення з роботи;

– добровільне особисте (колективне) страхування працівників (від нещасних випадків, медичне і пенсійне забезпечення);

– корпоративні системи соціального захисту працівників, що організуються роботодавцями (медична і оздоровча допомога, оплата житлових, транспортних, навчальних і культурних послуг, фірмові пенсійні виплати).

Базовим (за обсягом фінансових ресурсів, різноманітністю та якістю послуг) інститутом соціального захисту вважається обов'язкове соціальне страхування, проте за нинішніх умов воно має доповнюватися соціальною допомогою, і, з одного боку, забезпечувати мінімально достатній рівень життя, а з іншого - не культивувати утриманські настрої.

Другий розділ - "Система управління соціальним захистом населення: світовий досвід та українські реалії" - містить узагальнення зарубіжного досвіду у сфері управління цією галуззю, організаційно-правових засад державного управління соціальним захистом населення в Україні на територіальному рівні, аналіз результатів спеціального обстеження структурно-функціонального та кадрового забезпечення цієї діяльності, соціологічних досліджень щодо впливу професійної підготовки кадрів на ефективність діяльності системи соціального захисту населення.

Більшості країн Європейського Союзу вдалося створити ефективну модель організації соціального захисту, закріпити на законодавчому рівні високі соціальні стандарти, до яких прагнуть інші країни, що пов'язують своє майбутнє з Європейською спільнотою. Досвід розвинених країн світу свідчить, що навіть при невисоких соціальних витратах можна значно поліпшити систему соціального захисту. Україна, визначивши курс на євроінтеграцію, створює власну систему соціального захисту, відтак досвід європейських країн та США може бути для неї корисним у таких напрямах:

- створення конкуренції на ринку соціальних послуг, реалізація державних адресних програм, як це практикується у США та Великобританії;

- розширення форм і видів соціального страхування, використання для соціального забезпечення коштів і ресурсів підприємств, підвищення рівня професіоналізму та універсалізму соціальних працівників на місцевому рівні, що достатньою мірою опрацьовано у ФРН та Франції;

- встановлення відносин довіри між громадянином і державою, забезпечення високих соціальних гарантій кожній людині в обмін на чесну сплату визначених державою податків.

Управління системою соціального захисту в Україні являє собою складну систему, яка поєднує інститути Президента, Верховної Ради, Кабінету Міністрів, міністерств, центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування. Розробкою та реалізацією соціальної політики в Україні на центральному рівні займаються декілька міністерств і відомств. Протягом 1997-2004 рр. на місцевому рівні було майже завершено створення системи надання соціальних послуг, що на рівні окремої області координується Головним управлінням праці та соціального захисту населення обласної державної адміністрації. Органи місцевого самоврядування, формально не підпорядковуючись органам виконавчої влади, змушені реалізовувати основні завдання соціальної політики держави та звітувати перед державними органами відповідно до вимог цього Головного управління. Причому, на рівні міст видатки на утримання соціальних служб покладаються на відповідні місцеві ради, що зумовлює дефіцит коштів в управліннях соціального захисту, дублювання функцій і повноважень між органами влади різних рівнів, ускладнює вирішення багатьох соціальних проблем для споживачів.

Аналіз результатів проведеного обстеження діяльності управлінь праці та соціального захисту населення свідчить про необхідність раціоналізації їх структурно-функціонального забезпечення. Значна кількість працівників відволікається на виконання обслуговуючих функцій при перевантаженні спеціалістів відділів, до відання яких віднесене безпосереднє надання соціальних послуг населенню. Співставлення середніх показників загального складу спеціалістів управлінь праці та соціального захисту населення до кількості спеціалістів, що виконують обслуговуючі функції по районах м. Харкова, містах обласного підпорядкування та районах Харківської області, наведено в табл. 2.

Таблиця 2. Середня питома вага чисельності спеціалістів по обслуговуючим функціям у загальному їх складі по управлінням праці та соціального захисту населення

Адміністративно-територіальні утворення	Кількість утворень, од.	Середня чисельність спеціалістів управління, шт. од.	Середня питома вага спеціалістів за обслуговуючими функціями, %
		всього	в т.ч. по обслуговуючим функціям
Райони м. Харкова	9	72	26	36,1
Міста обласного підпорядкування	5	59	24	40,7
Райони Харківської області	27	30	10	33,3

Звертає також на себе увагу надто нерівномірне навантаження спеціалістів управлінь праці та соціального захисту населення, що обслуговують різний контингент громадян згідно з їх функціональними обов'язками. Це яскраво простежується на прикладі районів м. Харкова (табл.3), що доводить нагальну необхідність упорядкування штатної чисельності працівників соціальних служб.

Таблиця 3. Співставлення навантаження спеціалістів управлінь праці та соціального захисту населення по районах м. Харкова, чол.

Райони м. Харкова	Функції, що виконуються спеціалістами управлінь
	Обслуговування інвалідів та громадян похилого віку	Нарахування субсидій на ЖКП, тверде паливо та скраплений газ
	Контингент, який обслуговується спеціалістами	Середнє навантаження на одного спеціаліста	Контингент, який обслуговується спеціалістами	Середнє навантаження на одного спеціаліста
Дзержинський	44578	4953	8044	667
Ленінський	20532	3422	3750	668
Московський	60489	20163	11923	468
Орджонікідзевський	35358	5893	6674	417

Це вимагає здійснення структурно-функціональних перетворень в управлінні системою соціального захисту, чіткого визначення суб'єктів відповідальності та спрощення процедур надання соціальних послуг.

Важливою ланкою роботи на територіальному рівні є підвищення професійної компетентності працівників органів соціального захисту. Результати соціологічного дослідження свідчать, що ця категорія працівників найбільше потребує вміння застосовувати сучасні засоби збору, обробки, збереження і захисту від стороннього доступу інформації та грамотно використовувати законодавчу базу, а також знання з інформаційних технологій, психології, конфліктології, ділової української мови, регіонального управління та місцевого самоврядування. З метою конкретизації змісту професійного навчання респондентам пропонувалося визначити конкретні напрями та назви тем науково-практичних семінарів за даною тематикою. Ці результати дозволили виявити ще один важливий напрям професійного навчання спеціалістів територіальних органів державного управління та посадових осіб місцевого самоврядування - соціальна політика і соціальний захист населення. Отже, ключовими напрямами підготовки працівників органів соціального захисту населення є: правове забезпечення реалізації соціальної політики, ділове спілкування в соціальному обслуговуванні та сучасні інформаційні технології.

У третьому розділі - "Перетворення в системі управління соціальним захистом населення на територіальному рівні" - обґрунтовано основні напрями трансформації системи державного управління соціальним захистом населення на територіальному рівні, визначено нові підходи та моделі, що можуть бути корисними для України.

Пріоритетними напрямами трансформації системи управління соціальним захистом (з урахуванням особливостей перспективної моделі соціальної політики) є:

– професіоналізація соціальної роботи поряд із залученням до надання соціальних послуг населенню недержавних організацій, розвитком волонтерського руху;

– індивідуалізація, посилення адресності надання соціальних послуг;

– реорганізація структурно-функціонального забезпечення суб'єкта управління;

– зміна механізмів взаємодії суб'єкта та об'єкта управління.

Дані напрями є виправданими, в першу чергу, саме на територіальному рівні, де безпосередньо взаємодіють окремі громадяни та працівники органів влади. Повний перехід до системи надання адресної допомоги можливий лише за умови формування інституту професійної соціальної роботи та вдосконалення структурно-функціонального забезпечення діяльності органів соціального захисту.

Сутність соціальної роботи полягає в її спрямованості на підтримку, розвиток особистості, реабілітацію індивідуальної та соціальної суб'єктності людини. Вона докорінно відрізняється від добродійності, в тому числі й державної, характерної для патерналістських моделей соціальної політики. Якщо добродійність акцентує увагу на суб'єкті добродійності, то головна мета соціальної роботи полягає в поверненні клієнту здатності діяти самостійно в певному соціальному контексті. Це вимагає від соціальних працівників високого професіоналізму.

Існують три основні групи моделей соціальної роботи: соціолого-орієнтовані, психолого-орієнтовані та комплексно-орієнтовані. Реалії кінця ХХ ст. - початку ХХІ ст. (перехід до ринкової економіки, розпад СРСР, розрив виробничих, суспільно-політичних та інших зв'язків, посилення процесу маргіналізації суспільства, утворення груп людей, які інтегрують еклектично змішані субкультури з різними установками й орієнтаціями) свідчать про доцільність використання психолого-орієнтованої моделі, в основу якої покладено спеціальну професійну підготовку працівників, а також комбінований підхід до забезпечення адресності соціальних допомог.

До того ж, щоб недержавні організації поряд з державними стали рівноправними надавачами соціальних послуг, необхідно здійснити такі зміни:

- створити єдину базу даних недержавних організацій для можливості укладення з ними угоди на виконання соціального замовлення;

- прискорити прийняття законів України "Про державну соціальну допомогу", "Про діяльність неприбуткових організацій" та інших нормативно-правових актів, які б передбачали механізм державного регулювання надання соціальних послуг недержавними організаціями;

- створити робочу групу за участю відповідальних працівників Міністерства праці і соціальної політики України, представників недержавних організацій, експертів (місцевих та міжнародних), депутатів різних рівнів з підготовки проектів нормативно-правових документів щодо регулювання діяльності недержавних організацій у сфері надання соціальних послуг.

Соціальна регіональна політика передбачає формування самодостатньої соціальної бази місцевих територіальних громад шляхом розмежування повноважень центральних і місцевих органів влади у розв'язанні соціальних питань. Перспективною є система подвійного контролю (державного і громадського) над місцевими органами влади за виконанням ними соціальних програм, використанням фінансових ресурсів.

Важливим напрямом покращання діяльності органів соціального захисту населення є раціоналізація діяльності суб'єкта управління, яка передбачає певні структурно-функціональні перетворення. Подібна раціоналізація є можливою лише на загальній науково-методологічній основі, реалізації принципів досягнення єдиної мети, первинності функцій, спеціалізації підрозділів, спрощення організаційної структури, єдності форм і методів діяльності тощо.

У дисертації обґрунтовано науково-прикладні рекомендації щодо структурно-функціональної трансформації управлінь соціального захисту населення, приведення у відповідність чисельності працюючих з кількісним складом тих, хто потребує допомоги, більш чітке визначення функцій та обов'язків кожного структурного підрозділу, своєчасне швидке реагування на економічні, правові та соціальні зміни, скорочення термінів проходження документів у межах таких установ.

Одним з ефективних методів поліпшення діяльності органів соціального захисту у напрямі покращення їх комунікаційних зв'язків з населенням є впровадження моделі "єдиного вікна", яка передбачає інтегровану систему надання соціальних виплат (рис. 1).

Така інтеграція забезпечує:

– можливість максимізувати кількість клієнтів, що обслуговуються в межах виділених під програму допомоги ресурсів;

– гнучкість використання коштів і більш ефективне ведення особистих справ завдяки можливості спрямовувати ресурси туди, де в них є найбільша потреба;

– розширення спектра послуг для клієнтів;

– більш високу ефективність роботи фахівців органів соціального захисту за рахунок скорочення дублюючих функцій;

– запровадження механізму моніторингу наданих клієнтам допомоги і послуг, відгуків громадян про їх якість, що підвищує відповідальність органів соціального захисту за обслуговування своїх клієнтів.

Інтегративну модель "єдиного вікна" за участю автора впроваджено в Московському райвиконкомі м. Харкова, що дало змогу спростити та здешевити одержання всіх видів державної допомоги, скоротити час та адміністративні витрати на їх призначення, оперативно аналізувати співвідношення адресних та безадресних допомог.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1. Механізм впровадження моделі "єдиного вікна" надання соціальних виплат

ВИСНОВКИ

У сукупності одержані результати дослідження дозволили розв'язати важливе науково-прикладне завдання обґрунтування теоретичних засад та опрацювання методичних положень і практичних заходів щодо трансформації діяльності державних органів захисту населення на територіальному рівні. На підставі проведеного дослідження запропоновано такі висновки:

1. Соціальний захист як суспільний інститут на теренах сучасної України бере початок з часів Київської Русі й у своєму історичному розвитку пройшов такі етапи: проста (неорганізована) добродійність, суспільне піклування, державне опікування, соціальне забезпечення, соціальний захист.

2. Систему управління соціальним захистом слід розглядати двояко: з одного боку, - як управління соціальним захистом непрацездатного населення (комплекс заходів з формування та реалізації соціально-економічних і правових гарантій, що забезпечують гідний рівень життя громадян на основі економічних можливостей держави; а з іншого - як управління соціальним захистом працюючих (комплекс соціально-економічних, правових заходів, методів і засобів, що забезпечують умови й можливості реалізації інтересів громадян за рахунок їх трудового внеску, відносної економічної самостійності і пом'якшення дії факторів соціального ризику. Виходячи з цього, об'єктом управління в системі соціального захисту населення в широкому сенсі виступають усі громадяни держави, а у вузькому - соціальні групи, що за різних обставин не можуть самостійно забезпечити для себе відповідний рівень життя.

3. В умовах ринкової економіки, поширення приватних ініціатив, вільного вибору засобів та методів реалізації громадянином власного трудового потенціалу держава не спроможна брати на себе завеликі соціальні зобов'язання. Кожна людина повинна мати необхідні умови і можливості для саморозвитку, поділяючи відповідальність за власне соціальне забезпечення разом з державою. А це вимагає якісно нової системи соціального захисту населення, що враховує передові світові досягнення й досвід, зокрема, щодо створення конкуренції на ринку соціальних послуг, реалізації державних адресних програм, розширення форм і видів соціального страхування, підвищення ефективності взаємодії між державою та людиною, встановлення відносин довіри та взаємоповаги.

4. Найбільш поширеними у світі сьогодні є три типи систем соціального захисту: консервативна, ліберальна та соціал-демократична. Їх можна класифікувати за трьома базовими ознаками: тип базової дії, тип суб'єкта соціальної відповідальності, тип відносин "держава - ринок". Трансформаційні зміни системи управління соціальним захистом в Україні повинні відбуватися в таких напрямах: формування інституту "професійної соціальної роботи" разом з розвитком нових форм солідарності, сумісних з ліберальною моделлю за типом суб'єкта соціальної відповідальності; повного переходу до системи надання адресної соціальної допомоги; удосконалення правового і структурно-функціонального забезпечення діяльності органів соціального захисту населення на основі процесуальної концепції; покращання комунікаційних зв'язків між суб'єктом і об'єктом управління.

5. Трансформаційні зміни системи управління соціальною сферою на територіальному рівні в Україні вимагають дотримання низки важливих умов, а саме: розширення повноважень органів місцевого самоврядування задля реалізації соціальних програм; переорієнтація органів виконавчої влади з виконання організаційно-розпорядчих функцій на контрольно-наглядові; запровадження системи подвійного контролю (державного і громадського) за виконанням соціальних програм; стабільності законодавства в соціальній сфері; підвищення довіри громадян до держави та органів публічного управління; підготовки кваліфікованих кадрів для органів соціального захисту населення.

6. Підвищення професіоналізму працівників відповідних органів державного управління та місцевого самоврядування має забезпечуватись шляхом спеціалізованої підготовки нової генерації соціальних працівників. При цьому особливу увагу слід звертати на вдосконалення вмінь та навичок з ведення документації, прийому відвідувачів, використання комп'ютерної техніки.

7. Основним засобом якісного поліпшення діяльності органів соціального захисту з обслуговування населення є впровадження моделі "єдиного вікна" у сфері надання соціальної допомоги, яка передбачає інтегровану систему надання соціальних виплат на рівні окремої адміністративно-територіальної одиниці і стимулює перехід до професійної соціальної роботи.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Собченко В.В. Двовекторне спрямування нової соціальної політики // Стратегія економічного розвитку регіонів в умовах адміністративної реформи в Україні. - Х.: УАДУ (ХФ), 2000. - С. 94-95.

2. Собченко В.В. Підвищення потенціалу органів соціального захисту населення щодо надання соціальної допомоги // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. праць. - Х.: Вид-во ХарРІ УАДУ, 2002. - № 2 (13): У 2-х ч. - Ч. 1. - С. 178 - 182.

3. Собченко В.В. Поняття об'єкта і суб'єкта в управлінні соціальним захистом населення // Сучасні проблеми гуманізації та гармонізації управління: Матеріали ІІ Міжнародної міждисциплінарної науково-практичної конференції. - Х.: Українська асоціація "Жінки в науці та освіті", Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна, 2001. - С. 95-96.

4. Собченко В.В. Правове забезпечення соціальної підтримки сім'ї та дітей // Права жінок у сучасному світі / За заг. ред. І.М. Пінчук, С.В. Толстоухової. - К.: УДЦССН, 2000. - С. 8 - 36.

5. Собченко В.В. Проблеми реформування у сфері соціального захисту // Збірник наукових праць Української Академії державного управління при Президентові України: Державне управління та місцеве самоврядування. - Вип. 1/2001: В 6-ти ч. - Ч. ІІ. - Х.: УАДУ ХФ, 2001. - С. 66-67.

6. Собченко В.В. Специфіка діяльності територіальних органів влади щодо соціального захисту населення // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. праць. - Х.: Вид-во ХарРІ НАДУ "Магістр", 2004. - № 2 (20): У 2-х ч. Ч.1. - С. 75 - 80.

7. Собченко В.В. Упорядкування чисельності працівників управлінь праці та соціального захисту населення // Територіальне управління: проблеми, рішення, перспективи: [Моногр.] / В.В. Корженко, Г.С. Одінцова, Н.М. Мельтюхова та ін.; За заг. ред. проф. В.В. Корженка. - Х.: Вид-во ХарРІ НАДУ Магістр, 2004. - С. 180 - 187.

8. Собченко В.В. Формування сучасної концепції соціальної політики // Актуальні проблеми державного управління: Наук. збірник. - Х.: УАДУ (ХФ), 2000. - № 2 (7). - С. 124 - 132.

9. Собченко В.В., Амелина Е.Ф. Московский район г. Харькова. Гуманитарная и социальная сферы: управление, правовая основа, информация: Справочное издание. - Х.: Фолио, 2002. - 132 с.

10. Одінцова Г.С., Собченко В.В. Раціоналізація структурно-функціонального забезпечення діяльності районних управлінь праці та соціального захисту населення // Теорія та практика державного управління: Зб. наук. праць. - Вип. 1 (10). - Х.: Вид-во ХарРІ НАДУ, 2005. - С. 3 - 8.

АНОТАЦІЯ

Собченко В.В. Трансформація системи державного управління соціальним захистом населення. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата наук з державного управління за спеціальністю 25.00.01 - теорія та історія державного управління. - Харківський регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління при Президентові України. - Харків, 2005.

Дисертація присвячена теоретичному обґрунтуванню та опрацюванню методичних положень і практичних заходів щодо трансформації діяльності державних органів соціального захисту населення на територіальному рівні. Визначено перспективну тривимірну модель соціальної політики для України, що передбачає соціальний розвиток з елементами соціального страхування. Вона має бути ліберальною з елементами корпоративної і солідарної, а також стимулюючою з елементами добродійної моделі. Виявлено основні ознаки історичних етапів розвитку системи соціального захисту в Україні. Удосконалено структурно-функціональний підхід до раціоналізації побудови територіальних органів соціального захисту населення, що надає можливість підвищити ефективність їхньої діяльності. Запропоновано механізм упровадження інтегративної моделі "єдиного вікна" у діяльність територіальних органів соціального захисту населення. Обґрунтовано можливості використання позитивного зарубіжного досвіду в системі соціального захисту населення в Україні.

Ключові слова: соціальний захист населення, державне управління соціальним захистом населення, трансформація системи управління, структурно-функціональна побудова, процесуальний підхід, інтегративна модель, професійна соціальна робота, адресний підхід.

АННОТАЦИЯ

Собченко В.В. Трансформация системы государственного управления социальной защитой населения. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата наук по государственному управлению по специальности 25.00.01 - теория и история государственного управления. - Харьковский региональный институт государственного управления Национальной академии государственного управления при Президенте Украины. - Харьков, 2005.

Диссертация посвящена теоретическому обоснованию и разработке методических положений и практических мероприятий по трансформации деятельности государственных органов социальной защиты населения на территориальном уровне. Определена перспективная трехмерная модель социальной политики для Украины, которая предусматривает социальное развитие с элементами социального страхования, является либеральной с элементами корпоративной и солидарной, а также стимулирующей с элементами благотворительной модели. Выявлены основные признаки исторических этапов развития системы социальной защиты в Украине (простая благотворительность, общественное призрение, государственное попечительство, социальное обеспечение, социальная защита).

Предложена реализация принципа адресности социальной помощи населению в Украине, базирующаяся на максимальном учете индивидуальных потребностей каждого клиента. Усовершенствован структурно-функциональный подход к рационализации построения территориальных органов социальной защиты населения, что дает возможность повысить эффективность их деятельности.

Предложен механизм внедрения интегративной модели "одного окна" в деятельность территориальных органов социальной защиты населения. Обоснованы возможности использования позитивного зарубежного опыта в системе социальной защиты населения в Украине.

Определено, что объектом управления социальной защитой населения в широком смысле выступают все граждане государства, а в узком - социальные группы, которые по различным причинам не в состоянии самостоятельно обеспечить для себя соответствующий уровень жизни. Предложены мероприятия по улучшению профессиональной подготовки сотрудников органов социальной защиты населения на основании анализа их потребностей в обучении.

Ключевые слова: социальная защита населения, государственное управление социальной защитой населения, трансформация системы управления, структурно-функциональное построение, процессуальный подход, интегративная модель, профессиональная социальная работа, адресный подход.

ANNOTATION

Sobchenko V.V. Transformation of the system of state administration by social defence of population. - Manuscript.

The dissertation for getting a scientific degree of the Candidate of Sciences in Public Administration following the speciality 25.00.01 - theory and history of public administration. -Kharkiv Regional Institute of Public Administration of the National Academy of Public Administration attached to the Office of the President of Ukraine. - Kharkiv, 2005.

The dissertation is devoted to the theoretical substantiation and development of methodical theses and practical measures on transformation of territorial official organs of population social protection activity. The perspective three-dimensional model of social policy is definite for Ukraine, that foresees social development with the elements of social security, is liberal with the elements of corporate and solidary, and also stimulant with the elements of beneficial model. The basic characteristics of the social protection system development history stages in Ukraine are exposed. Structural-functional approach to rationalization of territorial organs of social protection of population construction is improved, that makes it possible to increase their activity efficiency. The mechanism of integrative model of "united window" implantation in activity of territorial organs of social protection of population is offered. The possibility of positive foreign experience using in the system of social protection of population in Ukraine is substantiated.

Keywords: social protection of population, public administration of social protection of population, transformation of the management system, structural-functional construction, processive approach, integrative model, professional social work, address approach.

Размещено на Allbest.ru

...