АВТОРЕФЕРАТ

Каткова Тетяна Геннадіївна

у правотворчості - у результаті дослідження сформульовано ряд пропозицій щодо удосконалення законодавства, зокрема прийняття Інструкції «Про взаємодію правоохоронних органів України в розкритті та розслідуванні злочинів, пов'язаних із посяганням на культурні цінності», а також внесення змін та доповнень до Інструкції «Про порядок вилучення, обліку, зберігання та передачі речових доказів у кримінальних справах, цінностей та майна органами дізнання, досудового слідства і суду»;

у правозастосовній сфері використання одержаних результатів дозволить удосконалити роботу ОВС України з питань захисту культурної спадщини, покращити їх взаємодію з іншими правоохоронними органами та суб'єктами обігу та охорони культурної спадщини;

у навчальному процесі матеріали дисертації доцільно використовувати при підготовці підручників та посібників із дисциплін «Адміністративне право України», «Правова охорона культурної спадщини».

Особистий внесок здобувача. Усі сформульовані в дисертації положення та висновки обґрунтовані на базі особистих теоретичних та практичних досліджень автора. У співавторстві з О.М. Бандуркою опубліковано статтю «Особливості розслідування злочинів, які посягають на нерухому культурну спадщину України», особистий внесок здобувача - 80 відсотків. У дисертації ідеї та розробки, які належать іншим авторам, не використовувались.

Апробація результатів дисертації. Основні ідеї, положення та висновки дисертаційного дослідження були оприлюднені дисертантом на науково-практичних конференціях: «Міжнародне співробітництво в боротьбі зі злочинністю» (Харків, 2003), «Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих учених» (Харків, 2005), «Сучасні проблеми гуманізації та гармонізації управління» (Харків, 2005), «Питання реформування кримінального судочинства» (Донецьк, 2005), «Захист прав людини: національний та міжнародний досвід» (Дніпропетровськ, 2005), «Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих учених» (Харків, 2006), «Правові механізми запобігання та подолання соціальних конфліктів» (Севастополь, 2006), а також на засіданнях кафедри адміністративної діяльності ОВС України Харківського національного університету внутрішніх справ.

Публікації. Основні положення та результати дисертації опубліковано у семи статтях у фахових наукових журналах та збірниках наукових праць, у шести тезах доповідей на науково-практичних конференціях, а також у науковому виданні «Діяльність ЮНЕСКО у сфері збереження культурної спадщини: правові аспекти».

Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, 3 розділів, що містять 9 підрозділів, висновків, додатків і списку літератури. Повний обсяг дисертації становить 196 сторінoк. Додаток № 1 та додаток № 2 займає 15 сторінок. Список використаних джерел складається із 296 найменувань і становить 30 сторінок.

2. Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначаються її зв'язок з науковими програмами, темами, мета і завдання дослідження, викладається наукова новизна та практична значущість одержаних результатів.

Розділ 1 «Правові основи захисту культурної спадщини» складається з двох підрозділів.

У підрозділі 1.1 «Поняття культурної спадщини за міжнародним та українським законодавством» дисертантом визначено основні теоретичні положення і сформульовано поняття культурної спадщини. У дисертації досліджено точки зору вітчизняних (В.І. Акуленка, І.П. Магазинщикової, О.І. Мельничук, С.А. Чукут) та зарубіжних (Е. Александрова, М.М. Богуславського, Ю.О. Венедіна, Л.Н. Галенської, Л.І. Душкіної, М.Є. Кулешової, І.Е. Мартиненко, О.П. Сергеєва та ін.) вчених щодо визначення поняття культурної спадщини, а також положення Конвенції ЮНЕСКО «Про охорону всесвітньої культурної спадщини» від 16 листопада 1972 р. Автором розглянуто концепцію, яка визначає культурну спадщину як частину загальної спадщини людства, обґрунтовану юристами-міжнародниками. На об'єкти всесвітньої культурної спадщини не має поширюватися національний суверенітет, як на Місяць (на інші небесні тіла, Міжнародний район морського дна, відкрите море, Антарктика). Також автором розглянута концепція неподільності природи та культурної спадщини, взаємозв'язку об'єктів культурного надбання та оточуючого середовища. Оновлення (ревіталізація) історичних міст і селищ, відродження життя історичних кварталів, як невід'ємної частини сучасних полісів, потребує удосконалення законів та підзаконних актів, які стосуються діяльності ОВС України у сфері захисту культурної спадщини.

На підставі аналізу положень Конституції України, Гаазької конвенції 1954 р. «Про захист культурних цінностей у випадку збройного конфлікту», Конвенції ЮНЕСКО 1970 р. «Про заходи, спрямовані на заборону і запобігання незаконному вивезенню, ввезенню та передачу права власності на культурні цінності», вітчизняного законодавства у сфері охорони культурної спадщини автором доведено, що прийнятий 8 червня 2000 р. Закон України «Про охорону культурної спадщини», який визначає поняття та правовий режим охорони культурної спадщини і стосується тільки нерухомих об'єктів, породжує невідповідність існуючим підзаконним актам. А це унеможливлює охорону рухомих об'єктів (предметів) культурної спадщини у випадках посягань у межах держави, а не при їх вивезенні через кордон. Автором запропоновано внести доповнення до цього Закону, а саме включити рухомі предмети, які становлять історичну, наукову, художню цінність, до переліку об'єктів культурної спадщини, та привести у відповідність цих доповнень положення КК України, ЦК України, КУпАП.

У підрозділі 1.2 «Правові основи діяльності ОВС України у сфері захисту культурної спадщини» досліджується система управління органами культурної спадщини України у зв'язку із створенням ефективної моделі їх взаємодії з ОВС України у сфері охорони культурної спадщини.

Правовими основами діяльності ОВС України у сфері захисту культурної спадщини є Конституція України, Основи законодавства про культуру, Закон України «Про міліцію», КУпАП, КК України та КПК України. Автор зазначає, що Закон України «Про охорону культурної спадщини» визначає органи охорони культурної спадщини за адміністративно-територіальним устроєм і не уточнює, які саме державні органи належать до спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини. На підставі аналізу діючого законодавства автор надає перелік державних органів охорони культурної спадщини: Міністерство культури і туризму, Міністерство регіонального розвитку та будівництва України, Державний комітет архівів України, Державний комітет України у справах національностей та релігій, Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, Інститут археології НАН України. Дисертант акцентує увагу на тому, що зараз в Україні нерухома культурна спадщина перебуває в управлінні двох урядових структур, які часто дублюють покладені на них функції, а саме: пам'ятки археології, історії, монументального мистецтва - у підпорядкуванні Державної служби з питань національної культурної спадщини при Мінкультури України; пам'ятки архітектури, містобудування, садово-паркового мистецтва та історичні ландшафти - Міністерства регіонального розвитку та будівництва України. Такий дуалізм управління нерухомою спадщиною ускладнюється ще й тим, що ведення обліку культових споруд здійснює Державний комітет України у справах національностей та релігій. А об'єктами археологічної спадщини, доки не створені органи охорони культурної спадщини на місцях, фактично керують органи Інституту археології НАН України, які санкціонують проведення археологічних досліджень за кваліфікаційними документами «відкритими листами» Інституту без отримання дозволу Державної служби з питань національної культурної спадщини. Аналізуючи діяльність органів охорони рухомими культурними цінностями, автор доходить висновку про необхідність створення при Мінкультури департаменту у справах музеїв з метою удосконалення моделі управління музейною справою.

Головною проблемою взаємодії ОВС України із зазначеними державними органами культурної спадщини є відсутність належного обліку нерухомих об'єктів культурної спадщини та рухомих культурних цінностей. Якщо з'ясовується, що пам'ятка не перебуває на обліку, то в адміністративному чи кримінальному провадженні відмовляється за відсутністю складу злочину, оскільки необхідним є встановлення збитків від протиправних дій. Автором обґрунтовано необхідність прискорення формування Державного реєстру національного культурного надбання.

Розділ 2 «Сутність та зміст організації діяльності ОВС України з питань захисту культурної спадщини» складається з чотирьох підрозділів.

У підрозділі 2.1 «Напрямки діяльності ОВС України з питань захисту культурної спадщини» на основі теоретичних положень, розроблених і досліджених у працях провідних вчених у галузі державного управління (В.Б. Авер'янова, Г.В. Атаманчука, І.Л. Бачило, Ю.П. Бітяка, В.Г. Вишнякова та ін.) та в роботах, присвячених розробці функцій та структури ОВС (О.М. Бандурки, О.М. Клюєва, А.Ф. Майдикова, В.Ф. Сухорєва, Г.О. Туманова, В.М. Плішкіна та ін.) дисертантом визначені напрями діяльності ОВС України з питань захисту культурної спадщини. До них автор відносить попереджувальний, охоронний, адміністративний, виконавчий, оперативно-розшуковий, кримінально-процесуальний, міжнародного співробітництва і детально розглядає діяльність усіх служб ОВС у кожному зазначеному вище напрямі, зосереджуючи увагу на проблемних питаннях, які виникають у діяльності ОВС України.

Незадовільний стан охорони об'єктів культурної спадщини призводить до того, що кількість злочинів у цій сфері зростає, а частина їх так ї залишається нерозкритими. Автор досліджує зарубіжний досвід створення і діяльності спеціалізованих підрозділів, до функцій яких належать попередження, розкриття та розслідування злочинів проти спадщини (Команди карабінерів по захисту культурної спадщини в Італії; Центрального бюро по боротьбі із крадіжками творів та предметів мистецтва у Франції; спеціалізованих підрозділів для боротьби із злочинними посяганнями на історичні та культурні цінності в Росії). У роботі висловлено пропозиції щодо створення аналогічних підрозділів в Україні і наведено аргументи на користь організації такого підрозділу саме у структурі ОВС України, тому що головною метою пропонованої служби є попередження злочинів на території України, запобігання пограбуванню музеїв та археологічних місць, а не припинення переміщення культурних цінностей через державний кордон та їх міжнародний розшук. Створення спеціалізованого підрозділу при Департаменті карного розшуку МВС України, а також при УВС в областях дозволить прискорити формування Державного реєстру національного культурного надбання (його нерухомої частини), удосконалити електронну базу даних викрадених культурних цінностей, розробити методику ідентифікації культурних цінностей та їх оцінки, а також методику розслідування злочинів проти культурної спадщини.

У підрозділі 2.2 «Форми діяльності ОВС України з питань захисту культурної спадщини» дисертантом досліджено форми діяльності відповідно до визначених у підрозділі 2.1 напрямків.

Науково-теоретичну основу дослідження форм діяльності ОВС України склали наукові праці в галузі теорії управління та адміністративного права - К.К. Афанасьєва, Ю.П. Битяка, В.В. Зуй, І.П. Голосніченка, Т.М. Кравцової, Л.В. Коваля, Т.О. Коломоєць, А.Т. Комзюка, В.К. Колпакова, С.В. Кувакіна, В.М. Плішкіна, С.А. Резанова, Ф.Д. Фіночка та ін. Стосовно сфери охорони культурної спадщини органами внутрішніх справ автор розглядає такі форми діяльності: видання нормативних актів управління; застосування норм; укладення адміністративних договорів; провадження організаційних дій; виконання матеріально-технічних операцій.

Аналіз нормотворчої діяльності МВС України дозволяє дійти висновку про недостатню регламентованість взаємодії підрозділів МВС України з іншими правоохоронними органами саме у боротьбі з правопорушеннями проти спадщини, визначеними в адміністративному та кримінальному законодавстві. Автор пропонує проект Інструкції «Про взаємодію правоохоронних органів України в розкритті та розслідуванні злочинів, пов'язаних із посяганнями на культурні цінності».

При розгляді застосування норм права як приклад наводиться План оборони музею, який готується територіальним органом внутрішніх справ та підрозділом ДСО при МВС України відповідно до Інструкції з організації охорони державних музеїв, історико-культурних заповідників, інших важливих об'єктів культури підрозділами ДСО при МВС України.

Розглядаючи сутність договорів ДСО при МВС України із музеями згідно із діючим законодавством автор доводить, що саме вони є адміністративними договорами у сфері захисту культурної спадщини.

У підрозділі 2.3 «Методи діяльності ОВС України з питань захисту культурної спадщини» розглядаються проблемні питання обрання оптимальних методів впливу щодо попередження та припинення правопорушень проти культурної спадщини, що забезпечить ефективну діяльність ОВС України у цьому напрямку. Автор зазначає, що основними методами адміністративної діяльності ОВС з питань захисту культурної спадщини є переконання та примус, оскільки вони є універсальними. У дисертації автором надано класифікацію цих методів.

Розглядаючи складову адміністративного примусу - адміністративну відповідальність, автор зазначає, що діючим КУпАП не охоплені правопорушення щодо нововиявлених пам'яток, порядку їх обліку та реставрації; відсутній перелік правопорушень, що посягають на об'єкти культурної спадщини, критерії розмежування адміністративних правопорушень та кримінальних злочинів у цій сфері, і пропонує створити окремий розділ у КУпАП, який би також містив і відповідальність за порушення у сфері охорони пам'яток та повністю відповідав би положенням про адміністративну відповідальність Закону України «Про охорону культурної спадщини». А саме передбачити у КУпАП настання відповідальності за невиконання законних розпоряджень чи настанов, інших законних вимог посадових осіб органів охорони культурної спадщини, щодо додержання законодавства про охорону культурної спадщини.

Слід зазначити, що ст. 222 КУпАП визначає перелік адміністративних проступків, справи про яких розглядають посадові особи міліції. До них не належать справи про порушення правил охорони і використання пам'яток історії та культури (ст. 92 КУпАП), а також справи про порушення законодавства про Національний архівний фонд та архівні установи (ст. 92-1 КУпАП). Справи про зазначені адміністративні правопорушення розглядають адміністративні комісії при виконавчих органах міських рад, а також адміністративні комісії при виконавчих органах сільських, селищних рад (ст. 218 КУпАП). Таким чином, міліція має право передавати матеріали про адміністративні порушення проти культурної спадщини до органів, які уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 92, 92-1 КУпАП. Автор зазначає, що для більш ефективної боротьби з адміністративними проступками проти спадщини доцільним було б надання міліції права накладати адміністративні стягнення за статтями 92, 92-1 КУпАП.

Також автор поділяє думку В.І. Акуленко стосовно поширення адміністративної відповідальності і на юридичних осіб, які порушують пам'яткоохоронне законодавство. Сприяє цьому положення Закону України «Про охорону культурної спадщини», яке передбачає застосування до юридичних осіб фінансових санкцій (які за змістом і за характером відповідають сутності адміністративних штрафів).

У підрозділі 2.4 «Особливі умови діяльності ОВС України з питань захисту культурної спадщини» автором доведено, що за умов нестабільності сучасного світу, загрози тероризму, природних та техногенних катастроф, міжнаціональних конфліктів питання збереження культурної спадщини набувають особливого значення.

На основі теоретичних положень Конституції України, законів України «Про міліцію», «Про правовий режим надзвичайного стану», «Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру» і наукових розробок О.М. Бандурки, М.О. Громова, Ю.В. Дубка, С.О. Кузніченка, В.А. Лаптія, А.Ф. Майдикова, Ю.Х. Мартишова та ін., які присвятили свої праці діяльності ОВС в особливих умовах, автором надано класифікацію:

Розділ 3 «Взаємодія ОВС України з державними органами, громадськими організаціями та громадянами у сфері захисту культурної спадщини» складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 3.1 «Взаємодія ОВС України із іншими правоохоронними органами України у сфері боротьби із нелегальними обігом культурних цінностей» визначено, що завданнями такої взаємодії є недопущення пограбування музеїв, історико-культурних заповідників, архівів, бібліотек організованими злочинними угрупованнями та припинення випадків незаконного переміщення через державний кордон предметів, які становлять особливу історико-культурну цінність. Автор, спираючись на зарубіжний досвід та вітчизняні розробки, наголошує на необхідності створення Єдиного електронного каталогу викрадених предметів національного надбання, а також Державного реєстру наявних культурних цінностей України.

У роботі розглянуто форми взаємодії ОВС України із Службою безпеки України, Державною прикордонною службою України, Державною митною службою України у сфері захисту культурної спадщини, а саме: проведення спільних засідань та оперативних нарад структурних підрозділів з метою розгляду проблем боротьби зі злочинами проти спадщини та прийняття погоджених рішень у цьому напрямі; проведення спільних операцій по розшуку та затриманню злочинців, які посягають на культурну спадщину; створення та робота міжвідомчих слідчо-оперативних груп по розслідуванню злочинів проти спадщини; створення робочих груп для підготовки законопроектів, пропозицій та змін і доповнень законодавства у сфері боротьби із злочинністю проти спадщини; взаємне оперативне інформування про відомі факти готування чи вчинення злочинів проти спадщини; взаємо обмін інформацією, що міститься в банках даних оперативно-розшукового, оперативно-довідкового призначення.

Автором запропоновано прийняття Інструкції «Про взаємодію правоохоронних органів України при виявленні, розкритті та розслідуванні злочинів, пов'язаних із посяганням на культурні цінності».

У підрозділі 3.2 «Міжнародне співробітництво ОВС України з питань захисту культурної спадщини» автором розглянуто проблемні питання взаємодії ОВС України з правоохоронними органами зарубіжних держав та Інтерполом у сфері боротьби із незаконними посяганнями на культурні цінності. Спираючись на наукові розробки Н.М. Ахтирської, О.М. Бандурки, В.С. Гуславського, О. І. Леженіної, І.В. Лешукової, В.Т. Маляренка, А.С. Мацка, В.П. Панова та інших, які досліджували проблеми діяльності Інтерполу та надання правової допомоги у кримінальних справах, а також на наукові праці М.М. Богуславського, В.Г. Горбачова та О.І. Гурова, О.С. Мільчуцької, С.А. Приданова та С.П. Щерби, які присвячені міжнародному співробітництву правоохоронних органів у сфері захисту культурної спадщини, дисертант визначає поняття міжнародного співробітництва у цій сфері. Автор досліджує правові основи такої взаємодії (положення міжнародних та регіональних конвенцій і угод, двосторонніх договорів, нормативних актів Інтерполу) і зосереджує увагу на характері і діяльності НЦБ Інтерполу в Україні. Автором доведено, що проблема оголошення в міжнародний розшук культурних цінностей полягає, по-перше, у недосконалій системі обліку предметів культурної спадщини в Україні (каталоги та опис експонатів мають, як правило лише музеї, а церкви не мають опису культурних цінностей, їх фотографій); по-друге, відсутність в Україні електронної міжвідомчої системи обліку викрадених культурних цінностей. Досліджуючи досвід роботи зарубіжних правоохоронних органів, автор зазначає, що труднощі у діяльності працівників ОВС України пов'язані із дефіцитом досвідчених спеціалістів у галузі правової охорони культурних цінностей і пропонує розглянути питання щодо виділення у структурі навчальних закладів МВС України підготовки окремих навчальних груп слухачів і курсантів для діяльності у сфері захисту культурної спадщини.

Особливу увагу автор приділяє організації та проведенню мистецтвознавчих експертиз за межами України у разі відсутності в Україні відповідних фахівців чи обладнання або у разі виявлення викрадених культурних цінностей в інших державах.

У підрозділі 3.3 «Взаємодія ОВС України із громадськими об'єднаннями та громадянами у сфері обігу та захисту культурної спадщини» дисертантом визначено громадські об'єднання, які займаються виставковою діяльністю та торгівлею культурними цінностями, та форми взаємодії міліції з громадськістю у вигляді координації та співробітництва.

Аналізуючи положення Правил торгівлі антикварними речами від 29 грудня 2001 р., автор зазначає, що ці правила не регламентують усього масштабу обігу культурних цінностей на території держави, і підтримує точку зору С.В. Іванова про необхідність розробки та прийняття Закону України «Про обіг культурних цінностей». Цей закон, на думку дисертанта, надасть можливість вирішити ряд проблем: розподілити обіг культурних цінностей на комерційний та некомерційний; запровадити прозору процедуру обігу культурних цінностей, визначити правила колекціонування культурних цінностей, легалізації наявних приватних колекцій. З урахуванням позитивного досвіду Російської Федерації дисертант пропонує встановити порядок та вимоги ліцензування діяльності, пов'язаної з торгівлею антикваріатом.

З метою спрощення роботи працівників ОВС України, які розкривають і розслідують злочини проти культурної спадщини, автор вважає доцільним створення регіональних банків даних, які мають містити інформацію про реставраторів, мистецтвознавців, колекціонерів, працівників приватних закладів культури і торгівлі, які добровільно можуть співробітничати з правоохоронними органами, надавати консультації про стан охорони пам'яток та з інших питань щодо обігу культурних цінностей, брати участь у проведенні процесуальних і слідчих дій, провадити мистецтвознавчі експертизи.

Автор наголошує на необхідності налагодження взаємодії між дільничними інспекторами, на території обслуговування яких перебувають об'єкти культурної спадщини, та працівниками пам'яткоохоронних товариств.

Розглядаючи проблемні питання регулювання обігу історичної зброї, автор пропонує доповнити проект Закону України «Про зброю» нормами про порядок експонування зразків зброї, яка має історико-культурну цінність, у музеях, галереях та зберігання у їх сховищах; умовами зберігання зброї, яка має особливу історико-культурну цінність, що перебуває у державній та приватній власності; порядком передачі знайденої на місцях битв зброї громадянами до органів внутрішніх справ та її реєстрацію; положеннями про недопущення приведення зброї, яка має особливу історико-культурну цінність, у стан непридатний до пострілів.

Висновки

У висновках сформульовано основні підсумки проведеного дослідження, наголошено на практичному значенні розробленої проблематики, визначено шляхи удосконалення діяльності ОВС України з питань захисту культурної спадщини. Зокрема констатується що:

1. На підставі аналізу міжнародного та вітчизняного законодавства визначено поняття об'єктів культурної спадщини й обґрунтовано необхідність доповнення Закону України «Про охорону культурної спадщини» від 8 червня 2000 р. переліком об'єктів рухомої культурної спадщини, до яких належать предмети і документи, що мають особливу історичну, художню та наукову цінність.

2. Враховуючи позитивний зарубіжний досвід та суттєві прогалини в діяльності ОВС України у сфері охорони культурної спадщини, запропоновано створення спеціальних підрозділів у складі служби Карного розшуку МВС України по боротьбі зі злочинами, які посягають на культурні цінності. Організувати у структурі навчальних закладів МВС України підготовку слухачів та курсантів до діяльності у сфері правової охорони культурних цінностей та міжнародного співробітництва у цьому напрямі.

3. Доповнити КУпАП положеннями про адміністративні правопорушення щодо нововиявлених пам'яток, порядок їх обліку та реставрації, передбачити перелік правопорушень, що посягають на об'єкти культурної спадщини, критерії розмежування адміністративних правопорушень та кримінальних злочинів у цій сфері.

4. Створити окремий розділ у КУпАП, який би передбачав відповідальність за порушення у сфері охорони пам'яток та повністю відповідав положенням про адміністративну відповідальність Закону України «Про охорону культурної спадщини».

5. З метою ефективнішого застосування адміністративних стягнень до порушників правил охорони та використання пам'яток історії та культури передати проведення адміністративного провадження за статтями 92, 92-1 КУпАП із компетенції адміністративних комісій органів місцевого самоврядування до компетенції посадових осіб міліції.

6. Сформувати в МВС України Державний реєстр наявних культурних цінностей України, які містяться у державних об'єктах культури, культових закладах та приватних колекціях з урахуванням вітчизняних розробок щодо маркування культурних цінностей.

7. На підставі дослідження напрямів діяльності ОВС України та взаємодії ОВС України із державними органами, громадськими організаціями та громадянами у сфері захисту культурної спадщини запропоновано:

7.1. Створити централізовані та регіональні банки даних, що мають містити інформацію про вітчизняних та зарубіжних фахівців різних галузей мистецтвознавства, історії, архітектури, колекціонерів, які дали згоду співпрацювати з ОВС України як спеціалісти та експерти, а також інформацію про всі культурні та культові заклади, зареєстровані приватні колекції, що перебувають на даній території.

7.2. Доповнити Інструкцію з організації охорони державних музеїв, історико-культурних заповідників, інших важливих об'єктів культури підрозділами Державної служби охорони при МВС України положенням щодо евакуації культурних цінностей з постраждалих приміщень (експозиційних залів чи фондосховищ) до фондосховищ інших музеїв чи сховищ, з якими є попередня домовленість, що у разі надзвичайних ситуацій вони надають допомогу у тимчасовому розміщенні експонатів до вирішення питання про постраждалі приміщення.

7.3. У Планах оборони кожного музею, які складаються територіальними органами внутрішніх справ, передбачити завчасне маркування фондів за ступенем черговості та необхідність ознайомлення працівників міліції охорони зі списками експонатів по кожному залу та сховищу з метою злагоджених дій при евакуації музею в екстремальних ситуаціях.

7.4. Впровадити розроблені автором дисертаційного дослідження Інструкцію «Про взаємодію правоохоронних органів України в розкритті та розслідуванні злочинів, пов'язаних із посяганням на культурні цінності» (Проект Інструкції - додаток № 1 до дисертації), та доповнення до Інструкції «Про порядок вилучення, обліку, зберігання та передачі речових доказів у кримінальних справах, цінностей та майна органами дізнання, досудового слідства і суду» (Проект доповнень до Інструкції - додаток № 2).

7.5. Використовувати у профілактичній роботі ОВС України етичні кодекси, що прийняті міжнародними організаціями, зокрема Міжнародний етичний кодекс торгівців культурними цінностями, прийнятий Міжурядовим комітетом ЮНЕСКО у 1999 р.

7.6. Удосконалити взаємодію між дільничними інспекторами, на території обслуговування яких перебувають об'єкти культурної спадщини, та працівниками пам'яткоохоронних товариств шляхом здійснення сумісних рейдів щодо обстеження стану пам'яток, у тому числі переданих в оренду, а також проведення профілактичних бесід у школах з неповнолітніми та з матеріально відповідальними особами, власниками, користувачами пам'яток з метою попередження посягань на об'єкти культурної спадщини.

Список опублікованих праць

1. Каткова Т.Г. Діяльність ЮНЕСКО у сфері збереження культурної спадщини: правові аспекти / Т. Г. Каткова. - Х.: Титул, 2007. - 180 с.

2. Каткова Т.Г. Діяльність ОВС України по захисту культурної спадщини / Т.Г. Каткова // Наше право. - 2005. - № 1. - С. 91 - 96.

3. Каткова Т.Г. Право на вільний доступ до культурної спадщини: вітчизняний та зарубіжний досвід // Наук. вісн. Юрид. акад. М-ва внутр. справ: Збірник наукових праць. - 2005. - № 4(24). - С. 166 - 169.

4. Каткова Т.Г. Поняття культурної спадщини за міжнародним та українським законодавством / Т.Г. Каткова // Право і безпека. - 2005. - Т. 4, № 5. - С. 148 -152.

5. Каткова Т.Г. Культурна спадщина України у Списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО / Т.Г. Каткова // Наше право. - 2006. - № 3 (ч. 1). - С. 29 - 32.

6. Каткова Т.Г. Особливості розслідування злочинів, пов'язаних із посяганнями на нерухому культурну спадщину / Т.Г. Каткова, О. М. Бандурка // Вісн. Акад. прокуратури України. - 2006. - № 4. - С. 38 - 43.

7. Каткова Т.Г. Організація діяльності Інтерполу в Україні щодо розшуку культурних цінностей / Т.Г. Каткова // Право і безпека. - 2006. - Т. 5, №3. - С. 22 - 25.

8. Каткова Т.Г. Підрозділи боротьби зі злочинами проти культурної спадщини у структурі МВС України - актуальна необхідність / Т.Г. Каткова // Право і безпека. - 2006. - Т. 5, № 4. - С. 57 - 60.

Размещено на Allbest.ru