Взаємодія слідчого з працівниками експертної служби МВС України

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

УДК 343.97

Взаємодія слідчого з працівниками експертної служби МВС України

12.00.09 - кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Ковальов Василь Володимирович

Київ 2008

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Київському національному університеті внутрішніх справ, МВС України

Науковий керівник

доктор юридичних наук, доцент Лук'янчиков Євген Дмитрович,

Київський національний університет внутрішніх справ, професор кафедри кримінально-правових дисциплін

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор Клименко Ніна Іванівна, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, юридичний факультет, професор кафедри криміналістики

кандидат юридичних наук, доцент Письменний Дмитро Петрович, Київський національний університет внутрішніх справ, професор кафедри кримінального процесу

Захист відбудеться „22” лютого 2008 р. о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.007.01 в Київському національному університеті внутрішніх справ за адресою: 03035, м. Київ, пл. Солом'янська, 1

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Київського національного університету внутрішніх справ за адресою: 03035, м. Київ, пл. Солом'янська, 1

Автореферат розісланий „ 12 ” січня 2008 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Л.І. Казміренко

АНОТАЦІЯ

Ковальов В.В. Взаємодія слідчого з працівниками експертної служби МВС України. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.09 - кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза. - Київський національний університет внутрішніх справ, Київ, 2008.

Проаналізовано і розкрито поняття, сутність, принципи, форми та напрями взаємодії слідчого з працівниками експертної служби. Працівники експертної служби - експерти криміналісти розглядаються як особи, що володіють спеціальними знаннями і залежно від мети та форм їх залучення на досудовому слідстві, можуть займати процесуальний статус: спеціаліста, експерта, фахівця, який визначений чинним КПК України. Розкрито поняття координації та проведено відмежування її від взаємодії. Розглянуто процесуальний статус слідчого, як головної процесуальної фігури та організатора взаємодії на досудовому провадженні. Запропоновано закріпити в КПК можливість проведення судової експертизи до порушення кримінальної справи.

Ключові слова: спеціальні знання; взаємодія слідчого з працівниками експертної служби; форми взаємодії; напрями взаємодії; суб'єкти взаємодії; працівник експертної служби; фахівець; експерт; експерт-криміналіст; спеціаліст; консультант; досудове розслідування; попереднє дослідження; експертиза.

АННОТАЦИЯ

Ковальов В.В. Взаимодействие следователя с работниками экспертной службы МВД Украины. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.09 - уголовный процесс и криминалистика; судебная экспертиза. - Киевский национальный университет внутренних дел, Киев, 2008.

Диссертация является комплексным исследованием, в котором на монографическом уровне проанализированы актуальные теоретические, практические и нормативно-правовые аспекты взаимодействия следователя с работниками экспертной службы МВД Украины.

В работе раскрываются объективные предпосылки организации взаимодействия следователя с работниками экспертной службы как лицами, обладающими специальными знаниями и навыками. Отмечается, что в зависимости от целей и форм привлечения этих лиц для участия в стадиях досудебного производства, они могут занимать процессуальное положение эксперта, специалиста и лица, которое своими специальными знаниями оказывает помощь в решении возникающих вопросов по инициативе защитника. Отмечается, что по мере развития научно-технического прогресса для следователя всегда будет существовать категория „специальные знания”, что обусловливает необходимость организации его взаимодействия с соответствующими субъектами, носителями данных знаний. Определена сущность, сформулировано понятие, конкретизированы принципы, цель и задачи, основные направления и значение взаимодействия следователя с работниками экспертной службы в процессе раскрытия, расследования и предупреждения преступлений. Исследованы теоретические и практические аспекты рассматриваемого взаимодействия. Раскрыто понятие координации и проведено разграничение данной категории от взаимодействия.

Исследованы субъекты взаимодействия: следователь, эксперт, специалист. Проанализировано нормативное регулирование процессуального положения каждого участника взаимодействия. В ракурсе исследуемого взаимодействия, рассмотрены процессуальные права и обязанности следователя, специалиста и эксперта.

Аргументирована ведущая роль специалиста в процессе подготовки и проведения следственных действий. Сформулирован вывод о практической целесообразности процессуального закрепления в качестве субъекта проведения предварительных исследований лица, привлекаемого к процессу досудебного расследования в качестве специалиста, и закрепления такой рекомендации в норме действующего уголовно-процессуального законодательства.

Предложена классификация форм исследуемого взаимодействия, в основу которой положено обязательное процессуальное закрепление результатов совместной деятельности следователя с работниками экспертной службы, предусмотренное действующим уголовно-процессуальным законодательством Украины. Автор выделяет две общие формы взаимодействия: процессуальную и непроцессуальную. Все процессуальные формы реализуются в процессе проведения следственных действий и выражаются в непосредственной практической, методической и технической деятельности сотрудников экспертных подразделений органов внутренних дел.

Исследуются непроцессуальные формы совместной работы следователя с сотрудниками экспертной службы. Предлагается выделять три их вида: В процессе последующего анализа этих форм взаимодействия автор приходит к выводу, что с содержательной стороны они все носят характер консультаций, разъяснений по специальным вопросам.

Все предложенные автором положения и рекомендации имеют теоретическую аргументацию и закреплены практическими примерами, указывающими на целесообразность их применения в процессе раскрытия и расследования преступлений, в контексте взаимодействия следователя с работниками экспертной службы.

Ключевые слова: специальные знания; взаимодействие следователя с работниками экспертной службы; формы взаимодействия; субъекты взаимодействия; работник экспертной службы; специалист; эксперт; эксперт-криминалист; специалист, консультант; досудебное расследование; следственные действия; предварительное исследование; экспертиза.

SUMMARY

Kovaliov V.V. The cooperation between the investigator and the specialists of the experts' department of the Internal Affairs Ministry. Thesis of getting a law candidate's degree in speciality 12.00.09 - Criminal Procedure and Criminalistics; Legal Expertise. - Kiev national university of internal affairs of Ukraine, Kiev, 2008. The thesis is devoted to the research of actual theoretical practical and legal aspects of the cooperation between the investigator and the specialists of the experts' department of the Internal Affairs Ministry on the monographic level. The thesis is devoted to the analysis and the development of the notions, the content, the principles, the forms and the directions of the cooperation between the investigator and the specialists of the experts' department. The specialists of the experts' department - expert-criminalist are examined as the persons who get the special knowledge and can occupy the social status: specialists, experts determined according to the Code of criminal Procedure in dependence with the purpose and the forms of their participation during the prejudicial inquiry. The notion of coordination is exposed and it is made the difference between the notions of coordination and the cooperation. The expert's status of investigator is determined as the principal actor of procedure and the organizer of the cooperation during the prejudicial inquiry. It is proposed to formalize the possibility to make the forensic examination before the open the case.

Key words: special knowledge, cooperation between the investigator and the specialists of the experts' department of the Internal Affairs Ministry, forms of cooperation, directions of cooperation, parties of cooperation, the employee of the expert's department, specialist, expert, expert-criminalist, specialist, consultant, prejudicial inquiry, preliminary research, expert examination.

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Боротьба зі злочинністю є одним з пріоритетних напрямів діяльності нашої держави на шляху здійснення демократичних перетворень, забезпечення конституційних прав і свобод громадян. Ефективність досудового провадження як раніше, так і в наш час безпосередньо залежить від професійної майстерності осіб, що здійснюють розкриття та розслідування злочинів. В удосконаленні цієї складної пізнавальної, дослідницької діяльності важливу роль відіграє цілеспрямована сумісна діяльність слідчих органів з експертними підрозділами МВС України, яка забезпечує комплексне та якісне застосування сучасних надбань різних галузей науки і техніки в розкритті злочинів. Доцільність такого підходу до діяльності органів, які ведуть боротьбу зі злочинністю, зумовлена, насамперед, тим, що поєднання зусиль адміністративно не підпорядкованих суб'єктів цієї діяльності дозволяє ефективніше використовувати сучасні науково-технічні засоби, методи та методики, сприяє розширенню кола джерел криміналістично-значущої інформації. Також не менш важливими чинниками є:

по-перше, кардинальні зміни в характері і структурі злочинності, зростання корумпованості суспільства, рівня професіоналізму злочинців, посилення організаційних засад підготовки, вчинення та приховування злочинів, удосконалення тактики злочинної діяльності;

по-друге, небажання (перш за все пов'язане із страхом) громадян виконувати свій громадський обов'язок, тобто, брати участь в розслідуванні, розкритті та запобіганні злочинів, відмова в суді від своїх первинних показань;

по-третє, організаційно-кадрові та інші недоліки органів розслідування (рівень професійної підготовки, плинність кадрів, стан матеріально-технічного забезпечення і т.ін.).

Таким чином, одним з головних завдань боротьби зі злочинністю є удосконалення способів і методів всієї правоохоронної діяльності і зокрема слідчої та експертно-криміналістичної, забезпечення їх адекватності потребам практики на основі поєднання зусиль для раціонального використання сучасних спеціальних знань. Взаємодія слідчих з працівниками експертних служб дозволяє поставити процес розкриття та розслідування злочину на вищий рівень - рівень колективної діяльності. Працівники експертних служб покликані надавати реальну допомогу слідчому під час розслідування. Вони можуть не тільки виявляти, закріплювати та досліджувати джерела доказової інформації, а і брати участь в обґрунтуванні та висуванні версій щодо розслідуваної події, надавати поради і консультації, тобто не бути технічними виконавцями волі старшого групи (слідчого), а повною мірою брати активну участь у процесі розслідування.

Окремі аспекти застосування в слідчій діяльності спеціальних знань працівниками експертних служб розглядалися багатьма вченими-юристами, насамперед Л.Ю. Ароцкером, Р.С. Бєлкіним, А.І. Вінбергом, В.Г. Гончаренком, Г.Л. Грановським, Г.І. Грамовичем, П.П. Іщенком, Н.І. Клименко, В.В. Коваленком, М.В. Костицьким, В.К. Лисиченком, В.М. Маховим, М.В. Салтевським, М.Я. Сегаєм та іншими. Деякі питання щодо практики боротьби зі злочинністю в контексті взаємодії слідчого з учасниками кримінального процесу, а також збору інформації про особу, що вчинила злочин, знайшли своє відображення у роботах Т.В. Авер'янової, В.П. Бахіна, Т.В. Варфоломеєвої, А.Ф. Волобуєва, В.І. Галагана, І.В. Гори, Є.І. Зуєва, А.В. Іщенка, В.О. Коновалової, В.С. Кузьмічова, В.Г. Лукашевича, В.Т. Маляренка, Е.Б. Мельникової, В.Т. Нора, В.О. Образцова, Б.В. Романюка, О.Р. Россинської, В.М. Тертишника, В.Ю. Шепітька та інших.

Водночас складність та багатоваріантність зазначених проблем (взаємодія слідчого з працівниками експертних служб в одержанні інформації про подію злочину, практична доцільність їх комплексного дослідження) зумовлюють необхідність подальшої розробки наукових, правових і організаційних основ взаємодії слідчого з працівниками експертної служби, вдосконалення форм і напрямів взаємодії у використання у цій сфері спеціальних знань, дослідження правових та інших відносин між взаємодіючими суб'єктами, визначення меж застосування спеціальних знань слідчим, та працівниками експертних служб в процесі досудового провадження в контексті збору інформації про подію злочину, врегулювання кримінально-процесуального законодавства, інших нормативних актів відповідно до потреб слідчої та судової практики. Саме це обумовило обрання теми дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації відповідає планам наукових досліджень Міністерства внутрішніх справ України: обрана відповідно до п. 45 Розділу V Тематики пріоритетних напрямків дисертаційних досліджень на період 2002-2005 років, затвердженої наказом МВС України від 30.06.2002 № 635, узгоджена з п. 119 розділу 2.8, п. 268, п. 271 розділу 12.5 Пріоритетних напрямків наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження у практичну діяльність органів внутрішніх справ, на період 2004-2009 років, затверджених наказом МВС України від 05.07.2004 № 755.

Тема дисертації затверджена рішенням Вченої Ради Національної академії внутрішніх справ України (від 27.01.2002 протокол №1), включена до планів науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт Київського національного університету внутрішніх справ на 2002-2006 рр. (п.163) та схвалена Координаційним бюро з проблем криміналістики Академії правових наук України.

Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає у розробці сучасної наукової концепції взаємодії слідчого з працівниками експертно-криміналістичних підрозділів МВС України на досудовому провадженні, у розробці науково-обґрунтованих положень і практичних рекомендацій, спрямованих на вдосконалення правового та організаційно-методичного аспектів такої взаємної діяльності, за допомогою теоретичного узагальнення сучасних наукових праць та емпіричних даних про стан залучення працівників експертних підрозділів в орбіту слідчої діяльності.

Досягненню визначеної мети сприяло вирішення таких завдань:

- на основі існуючих дефініцій взаємодії у кримінальному судочинстві та інших наукових галузях сформулювати поняття „взаємодія слідчого з працівниками експертної служби МВС України”;

- визначити сутність взаємодії слідчого з працівниками експертної служби у досудовому провадженні;

- сформулювати принципи взаємодії слідчого з працівниками експертної служби МВС України;

- визначити форми взаємодії слідчого з працівниками експертної служби МВС України;

- розробити пропозиції з удосконалення норм чинного КПК України, якими регулюються питання взаємодії слідчого з працівниками експертних підрозділів;

- на основі аналізу чинної правової бази взаємодії, аргументувати доцільність удосконалення кримінально-процесуального законодавства;

- узагальнити практику взаємодії слідчого з працівниками експертної служби МВС України;

- розробити практичні рекомендації щодо напрямів взаємодії слідчого з працівниками експертної служби МВС України під час провадження окремих слідчих дій і попереднього дослідження джерел інформації про злочин, для підвищення ефективності процесу розкриття та розслідування злочинів.

Об'єкт дослідження - суспільні відносини, які формуються у процесі взаємодії слідчого з працівниками експертної служби МВС України.

Предмет дослідження - практика взаємодії слідчого з працівниками експертної служби МВС України та її нормативне врегулювання.

Методи дослідження обрано з урахуванням поставлених у роботі мети та завдань, з огляду на об'єкт і предмет дослідження. Методологічною основою дослідження є діалектичний метод наукового пізнання реально існуючих процесів і явищ, їх зв'язку із практичною діяльністю правоохоронних органів, взаємодії об'єктів і закономірностей їх відображення в оточуючому середовищі. За допомогою цього методу проаналізовано існуючу практику взаємодії слідчого з працівниками експертних служб МВС України в її історичному розвитку та взаємозв'язку.

Використовувалися традиційні загальнонаукові методи: системно-функціональний, за допомогою якого комплексно вивчено систему (процес) взаємодії слідчого з працівниками експертної служби, аргументовано мету, завдання та значення досліджуваної взаємодії; структурно-функціональний, за допомогою якого досліджено діяльність взаємодіючих суб'єктів, визначено форми та напрями взаємодії слідчого з працівниками експертної служби; логічний, за допомогою якого визначено правову природу й сутність взаємодії слідчого з працівниками експертної служби; порівняльно-правовий, за допомогою якого проаналізовано нормативно-правові основи взаємодії слідчого з працівниками експертної служби; статистичний, за допомогою якого узагальнено показники діяльності слідчих та працівників експертної служби МВС України з розкриття злочинів; метод узагальнення, за допомогою якого систематизовано й проаналізовано різні позиції вчених-юристів стосовно досліджуваної проблеми.

Під час збирання емпіричного матеріалу застосовувалися методи конкретно-соціологічних досліджень - анкетування (слідчих і працівників експертної служби МВС України), вивчення кримінальних справ та архівних матеріалів ДНДЕКЦ МВС України в Донецькій, Луганській, Запорізькій та Дніпропетровській областях.

Емпіричною базою дисертації стали результати анкетування 156 слідчих і 125 працівників експертної служби МВС України, що уможливило дослідити практичний аспект взаємодії між цими суб'єктами, виділити актуальні напрями й форми такої взаємодії, виявити недоліки в організації взаємодії, встановити прогалини в нормативно-правовій регламентації цієї діяльності тощо. Також у дисертації використовувалися аналітичні та статистичні матеріали ДНДЕКЦ МВС України за останні 5 років, особистий досвід роботи здобувача в експертному підрозділі УМВС України в Донецькій області, узагальнення слідчої діяльності та діяльності працівників експертної служби МВС України, одержані українськими вченими.

Теоретичною основою дисертації стали праці вітчизняних і закордонних вчених у галузі теорії права, філософії, управління, криміналістики, кримінального процесу й інших наук, які оброблялися за допомогою комплексного міжгалузевого підходу і методу порівняльного аналізу наукової та методичної літератури. У порівняльно-правовому аспекті досліджувалися норми чинного кримінально-процесуального законодавства України та інших країн, проект КПК України (реєстр. № 0952), Закон України „Про судову експертизу”, Положення про експертну службу Міністерства внутрішніх справ, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 20.06.2000 № 988 із змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів від 02.10.2003 № 1573, відомчі нормативно-правові акти МВС України з питань організації взаємодії служб і підрозділів у розкритті та розслідуванні злочинів.

Наукова новизна одержаних результатів обумовлена тим, що вперше в Україні на монографічному рівні здійснено комплексне концептуально-цілісне дослідження теоретичних і практичних аспектів проблеми взаємодії слідчого з працівниками експертної служби МВС України. Проведене дослідження дало змогу запропонувати авторський підхід до розв'язання низки дискусійних питань, обґрунтувати нові теоретичні положення, які суттєво поглиблюють зміст теорії криміналістики, кримінального процесу та судової експертизи щодо досліджуваної проблеми. Також було розвинуто й поглиблено положення, висунуті іншими авторами, і сформульовано пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства. Наукову новизну результатів дослідження можна конкретизувати у таких положеннях та висновках:

Вперше:

- доведено, що особа, яка володіє спеціальними знаннями і залучається в кримінальне судочинство, відповідно до чинного законодавства, може виступати у різних процесуальних статусах: спеціаліст (ст. 128-1 КПК), експерт (ст.ст. 75, 77 КПК), фахівець (п. 13 ч. 2 ст. 48 КПК). Тому застосування в науковому обігу об'єднуючого поняття „фахівець”, для позначення ним спеціаліста і експерта є не коректним;

- запропоновано авторську класифікацію суб'єктів взаємодії, підставою для якої обрано їх процесуальне призначення. До першої групи відносяться орган дізнання, слідчий, експерт, спеціаліст, перекладач. Другу групу складають особи, що мають самостійний процесуальний інтерес (потерпілий, обвинувачений, цивільний позивач, цивільний відповідач);

Удосконалено:

- теоретичне поняття взаємодії слідчого з працівниками експертної служби МВС України;

- авторську класифікацію форм взаємодії слідчого з працівниками експертної служби МВС України, в основу якої покладено наявність обов'язкового процесуального закріплення результатів спільної діяльності слідчого і працівників експертної служби МВС України (виходячи з чинного кримінально-процесуального законодавства);

- класифікацію процесуальних форм взаємодії слідчого з працівниками експертної служби, до яких віднесено: участь спеціаліста у слідчих діях, проведення судових експертиз, допит експерта;

- порядок експертної ініціативи та запропоновано оптимальні способи її реалізації з відображенням зазначених положень в чинному КПК України;

- організацію взаємодії у складі слідчо-оперативної групи, і запропоновано відповідні доповнення до чинного КПК України;

Набуло подальшого розвитку:

- визначено, що організація взаємодії в процесі розслідування завжди має конкретну мету, а об'єднання інтелектуальних і фізичних можливостей не підпорядкованих суб'єктів не самоціль, оскільки здійснюється для розв'язання конкретної слідчої ситуації;

- положення, щодо забезпеченню реальної, а не декларативної незалежності і процесуальної самостійності слідчого може сприяти створення Слідчого комітету при МВС України та негайне прийняття Закону України „Про статус слідчих”;

- пропозиції про доповнення ст.114 КПК України положенням про покладення обов'язку організації взаємодії з особами, які володіють спеціальними знаннями на слідчого, визначення конкретних форм і напрямів взаємодії процесуального та організаційно-тактичного характеру;

- положення про право керівника експертного підрозділу повертати матеріал без виконання, якщо поставлені в постанові запитання виходять за межі компетенції співробітників підрозділу.

Практичне значення одержаних результатів. Сформульовані у дисертації висновки, теоретичні положення та практичні рекомендації узагальнюють певний етап наукової праці, є вагомим внеском у криміналістику, кримінальний процес та судову експертизу, оскільки вони розширюють і поглиблюють уявлення про сутність, зміст, принципи, особливості, форми і напрями взаємодії слідчого з працівниками експертної служби МВС України в процесі досудового провадження.

Результати дослідження використовуються у практичній діяльності слідчих підрозділів та НДЕКЦ при УМВС України в Донецькій області (акт впровадження від 17.04.2007 №2546). Теоретичні та практичні висновки, рекомендації та пропозиції впроваджено у навчальний процес у Донецькому юридичному інституті Луганського державного університету внутрішніх справ ім. Е.О.Дідоренка, у Київському національному університеті внутрішніх справ, на юридичному факультеті Донецького національного університету, де результати дослідження використано під час розробки навчальних програм, навчально-методичних матеріалів із „Криміналістики”, „Кримінального процесу”, „Основи розкриття та розслідування злочинів” (акти впровадження від 27.04.2007; 25.05.2007; 8.06.2007).

Особистий внесок здобувача. Дослідження проведено автором самостійно. В наукових статтях „Взаємодія слідчого та експерта-криміналіста у боротьбі зі злочинністю” та „Взаємодія слідчого і спеціаліста як принцип організації розслідування” здобувачем сформульовано авторське визначення взаємодії та принципи, на яких засновується така діяльність. В статті „Организационно-тактические особенности взаимодействия сотрудников экспертных подразделений МВД Украины со следователями при проведении следственных действий” дисертантом сформульовано форми та напрями такої взаємодії. Ідеї та розробки, які належать співавторам, у дисертації не використовувалися.

Апробація результатів дисертації. Матеріали дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри криміналістики Київського національного університету внутрішніх справ. Окремі положення дисертації доповідалися на конференціях: Всеукраїнській науково-практичній конференції „Актуальні проблеми взаємодії судових та правоохоронних органів у процесі реалізації завдань кримінального судочинства” (м. Запоріжжя, 28-29 травня 2004 р.); „Правове забезпечення взаємодії оперативних підрозділів та слідчих апаратів у розкритті та розслідування злочинів” (м. Київ, 2005 р.); науково-теоретичній конференції, присвяченій створенню Академії управління МВС „Проблеми підвищення ефективності державного управління в правоохоронній діяльності” (м. Київ, квітень 2006 р.).

Публікації. Основні положення дослідження викладено в 11 наукових публікаціях, 4 з яких у наукових фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура роботи зумовлюється метою, завданнями і предметом дослідження, логікою викладення матеріалу. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, що поділяються на вісім підрозділів, висновків, списку використаних джерел (334 найменування) і 3 додатки. Повний обсяг дисертації складає 227 сторінок, з яких 185 сторінок безпосередньо текст дисертації.

слідчий експертний кримінальний злочин

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовується вибір теми дослідження, її актуальність і значення в підвищенні ефективності діяльності правоохоронних органів України. Наведено загальну характеристику дисертації - викладено мету і завдання, методологічні основи, предмет і об'єкт дослідження, визначено наукову новизну дослідження, особистий внесок здобувача, практичне значення одержаних результатів та апробацію дослідження.

Перший розділ „Поняття, сутність та завдання взаємодії” складається з трьох підрозділів.

У першому підрозділі „Поняття та зміст взаємодії слідчого з працівниками експертної служби” аналізуються напрацювання попередніх дослідників проблеми взаємодії слідчого з працівниками інших служб і доводиться недоцільність застосування в науковому обігу об'єднуючого поняття „фахівець”, під яким пропонувалося розуміти спеціаліста і експерта (Волобуєва О.). Чинний КПК України визначає три процесуальні фігури, які можуть брати участь у кримінально-процесуальному провадженні як особи, що володіють спеціальними знаннями, а саме: спеціаліст (ст. 128-1 КПК), експерт (ст.ст. 75, 77 КПК), фахівець (п. 13 ч. 2 ст. 48 КПК). Отже, називати особу, яка володіє спеціальними знаннями і залучається до процесу розслідування фахівцем є недоцільним. Це може справити непорозуміння у визначенні її правового статусу. До моменту залучення такої особи в кримінальне судочинство краще називати її особою обізнаною у певній галузі знань.

Визнаючи увагу науковців до проблеми взаємодії правоохоронних органів у протидії злочинності, зазначається, що нормативні і організаційні проблеми взаємодії слідчого з працівниками експертної служби МВС України не набули належного відображення. Низка питань правового і організаційного характеру залишається не вирішеною, що стримує більш повне використання можливостей сумісної діяльності цих суб'єктів розкриття злочинів та підвищення її результативності в умовах змін, що відбуваються в структурі і характері злочинності та стрімкого науково-технічного прогресу.

Визначено об'єктивні передумови залучення працівників експертної служби МВС України до участі у досудовому провадженні, зокрема для виявлення і збирання інформації про злочин. Отже, процес взаємодії в правоохоронній діяльності є закономірним і необхідним. Однак аналіз нормативних документів та наукової літератури свідчить, що на сьогодні поняття „взаємодія” не набуло закріплення в КПК України, а серед науковців не вироблено єдиного підходу до його визначення. У підрозділі проаналізовано філософське, соціологічне, психологічне, управлінське, лексичне і юридичне тлумачення поняття „взаємодія”.

Правовий підхід дозволив дослідити взаємодію в плані її законодавчого врегулювання, виокремити законодавчу базу, що регулює відносини між слідчим і працівниками експертної служби в процесі сумісної діяльності, а також визначити існуючі прогалини у цій сфері та пріоритетні напрями її удосконалення (законів і підзаконних нормативних актів).

Виділено основні риси досліджуваної діяльності та запропоновано власне визначення взаємодії слідчого з працівниками експертної служби: це заснована на нормах закону та підзаконних нормативних актів сумісна діяльність не підпорядкованих організаційно суб'єктів з відмінною компетенцією та спеціалізацією, узгоджена за часом місцем, засобами і методами реалізації, для вирішення конкретних завдань, що обумовлюються характером слідчої ситуації, для розв'язання якої вона здійснюється, з метою розкриття та розслідування злочинів, встановлення об'єктивної істини та забезпечення правильного застосування закону.

Доводиться, що за своїм змістом взаємодія слідчого з працівниками експертно-криміналістичних підрозділів, це цілісна та комплексна система, яка характеризується внутрішньою підпорядкованою діяльністю кожного, виконавця (слідчого та експерта криміналіста). Зазначається, що організаційному врегулюванню підлягає і психологічний аспект взаємодії (за допомогою відповідного добору взаємодіючих суб'єктів), оскільки психологічна сумісність є супутнім чинником зацікавленості суб'єктів у якісному виконанні своїх процесуальних обов'язків.

Аналізується співвідношення взаємодії та координації. Зазначається, що наявність у відносинах між суб'єктами спільної узгодженої діяльності владних, підпорядкованих повноважень є визначальною відмінною їх ознакою. Координація - це владне узгодження зусиль різних підрозділів (працівників), які мають загальну (або тісні зв'язки) мету функціонування. Суттєвою ознакою взаємодії є відсутність відносин влади - підпорядкування, тобто суб'єкти спільної діяльності рівні між собою. На цій основі доводиться недоцільність спроби розмежування координації і взаємодії за іншими підставами (В.П. Корж).

Звертається увага на незадовільний стан нормативного регулювання процесу взаємодії слідчого з співробітниками експертно-криміналістичної служби. Так, в процесі опитування практиків щодо достатності наявної законодавчої і відомчої нормативної бази для здійснення ефективної і результативної взаємодії підрозділів у розкритті злочинів 67% слідчих і 56% працівників експертно-криміналістичних підрозділів відповіли запереченням.

У другому підрозділі „Принципи взаємодії” розглянуто загальні питання, які стосуються поняття принципів та безпосередньо система принципів взаємодії слідчого з працівниками експертної служби МВС України, у контексті виявлення та дослідження джерел інформації. Зазначається, що взаємодія слідчого з працівниками експертної служби, як і будь з ким іншим може бути ефективною лише у випадку, коли вона ґрунтується на загальних вимогах цього виду практичної діяльності.

Мова йде про такі засновані на законі основоположні начала, які найбільшою мірою виражають ідею узгодженого використання наявних у вказаних підрозділів засобів та методів роботи з слідами злочинів: неухильне дотримання законності, розмежування компетенції слідчого та експертних підрозділів, організуюча роль слідчого та його процесуальна самостійність, невідкладність взаємного обміну інформацією.

У подальшому розкривається зміст кожного принципу щодо взаємодії слідчого з експертними підрозділами та зазначається, що їх дотримання суб'єктами взаємодії сприяє підвищенню результативності спільної, сумісної роботи по розкриттю та розслідуванню злочинів.

У третьому підрозділі „Мета, завдання та основні напрями взаємодії” зазначається, що взаємодія слідчого з експертними службами має свою мету та завдання. Аналізуються праці науковців, які присвячені дослідженню загального поняття мети. Зазначається, що вона представляє собою результат діяльності мислення, для досягнення якого здійснюються ті або інші дії. Вона направляє і регулює діяльність, пронизує практику як внутрішній закон, якому людина підпорядковує свою волю. Вона виражає активну сторону людської свідомості і повинна знаходитись у відповідності з об'єктивними законами, реальними можливостями оточуючого світу і самого суб'єкта.

Доводиться, що взаємодія слідчого з експертно-криміналістичними підрозділами може бути спрямована на переривання злочинної діяльності, розслідування і запобігання злочинів, а також на розшук злочинців, які переховуються від слідства та суду і для відшкодування матеріальних збитків заподіяних злочином. Невиправдано обмежувати мету взаємодії слідчого і співробітників експертно-криміналістичних підрозділів України лише проміжними завданнями слідства та окремими ситуаціями.

В контексті нашого дослідження припустимо виділити загальну мету сумісної діяльності слідчого з працівниками експертно-криміналістичних підрозділів - установлення істини у справі, яка має відповідати приписам, що встановлені КПК України (статті 2, 104, 114, 128-1). Безпосередньою метою взаємодії слідчого з працівниками експертно-криміналістичної служби в одних випадках може бути успішне проведення окремої слідчої дії, розв'язання конкретної слідчої ситуації, що виникла, в других - застосування спеціальних знань для дослідження слідів і об'єктів на місці події і одержання інформації, необхідної для організації розшуку злочинця, в третіх - одержання консультації від працівника експертно-криміналістичної служби для планування та визначення тактичної комбінації.

Розуміючи взаємодію слідчих з працівниками експертно-криміналістичних підрозділів як один з найважливіших чинників активізації розслідування злочинів, в підрозділі зазначається, що спеціальним завданням взаємодії є підвищення ефективності роботи працівників вказаних підрозділів, яке полягає у: найбільш доцільному використанні сил вказаних підрозділів; заощадженні робочого часу; максимально ефективному використанні наявних засобів; постійному обміні інформацією; підвищенні якості слідства, неухильному додержанні вимог чинного законодавства.

Другий розділ „Суб'єкти взаємодії та їх характеристика” складається з трьох підрозділів, у яких сформульовано авторське бачення суб'єктів досліджуваної взаємодії. Процесуальні і криміналістичні аспекти діяльності суб'єктів взаємодії розглядаються в контексті роботи з джерелами інформації про злочин.

У першому підрозділі „Слідчий як ініціатор та організатор взаємодії” Зазначається, що одним із головних суб'єктів кримінально-процесуальної діяльності з розслідування кримінальних справ є слідчий. Він представляє та охороняє інтереси держави, права та свободи громадян. Його обов'язком є провадження досудового слідства в кримінальних справах. Він наділений правом вчиняти офіційні дії, які породжують, змінюють або припиняють конкретні правовідносини. На стадії досудового слідства на нього покладається виконання завдань кримінального судочинства: швидке та повне розкриття злочину, викриття винних, та забезпечення правильного застосування закону з метою справедливого покарання кожного винного у вчиненні злочину і щоб жодний невинний не був покараний.

Досліджується проблема співвідношення процесуальної самостійності слідчого і його адміністративного підпорядкування керівнику органу дізнання. Висловлюються сумніви щодо можливості за сучасних умов реальної реалізації прояву незалежності і самостійності слідчого. Пропонується передбачити в законі не декларативні, а реальні гарантії забезпечення незалежності і самостійності слідчого, якими можуть бути визначення місця слідчого апарату в системі правоохоронних органів держави та прийняття Закон України „Про статус слідчих”.

Зазначається, що при провадженні досудового слідства слідчий вступає у взаємодію з іншими суб'єктами. Залежно від ролі, яку вони відіграють у взаємодії пропонується класифікація їх у дві групи. Роль учасників першої групи обумовлюється їх спеціальним призначенням (орган дізнання, експерт, спеціаліст, перекладач). До другої групи суб'єктів взаємодії відносяться особи, які мають у справі самостійний процесуальний інтерес (потерпілий, обвинувачений, цивільний позивач, цивільний відповідач).

Підкреслюється, що організуюча роль слідчого в процесі взаємодії під час слідчої дії покладає на нього проведення інструктування учасників цієї діяльності, кожен з яких виконує визначену функцію. Предмет інструктування може бути різноманітним. Усі учасники взаємодії повинні бути поінформовані про загальну мету спільної діяльності, а кожен з них повинен чітко усвідомлювати особисте завдання, засоби і методи, які слід застосувати для його виконання, як його виконання може вплинути на результати діяльності інших суб'єктів взаємодії. В процесі інструктування визначаються способи зв'язку між учасниками взаємодії, порядок і форми обміну інформацією з слідчим та іншими учасниками, вирішуються інші питання, що, на думку слідчого, можуть мати значення для розслідування.

У другому підрозділі „Експерт та його місце у взаємодії” Розглядаються поняття фахівець, експерт, спеціаліст. Якщо в етимологічному значенні дані терміни розглядаються як рівнозначні, то в кримінально-процесуальному аспекті існує вагома різниця. Вони використовуються у КПК для позначення самостійних суб'єктів кримінального судочинства. Так, у ст.75 мова іде про експерта, в ст. 128-1 про спеціаліста, в п. 13 ч. 2 ст. 48 - про фахівця. Всі вони володіють спеціальними знаннями, права, обов'язки та завдання кожного з них тою чи іншою мірою визначені в КПК України і мають суттєві відмінності.

Аналізуються питання пов'язані з процесуальною самостійністю експерта. Підкреслюється, що ніхто не має права диктувати експерту, як він повинен вирішити поставлені перед ним питання. Процесуальна самостійність експерта зберігається і в разі проведення комісійних експертиз. Якщо в процесі подібних досліджень між експертами виникають розбіжності, кожний з них дає свій висновок.

В підрозділі досліджується питання про можливість експерта одержати консультацію більш досвідченої особи. Правомірність такої консультації має визначатися характером і колом питань, для роз'яснення яких він звертається. Якщо консультація стосується питань, яку з наявних методик краще застосувати у даному випадку, які технічні засоби можуть бути результативними, які додаткові дослідження доцільно провести, на думку здобувача, це є правомірним, корисним і допустимим, оскільки експерт володіє знаннями про методики і технічні засоби, але звертається до більш досвідченого експерта для одержання консультації, перевірки і уточнення свого рішення про хід дослідження.

Коли експерт не володіє певними методиками, не знає як застосувати той чи інший прилад або установку і звертається по консультацію до досвідченої особи, його слід визнати некомпетентним і передати матеріали для проведення експертизи іншому експерту.

Аналізуються права керівника експертної установи та обґрунтовується необхідність надання йому права перевіряти хід експертного дослідження та давати вказівки про застосування певної методики. В разі незгоди з висновком експерта передавати матеріали іншому експерту або групі експертів, за погодженням з особою, що призначила експертизу.

Підтримуючи право експертної ініціативи, здобувач наголошує на доцільності ініціювати взаємодію з слідчим для з'ясування питань, відповіді на які бажає він отримати від експерта. Невідповідність питань в постанові методичним рекомендаціям не завжди може бути наслідком помилки слідчого. Інколи це може бути бажанням приховати від заінтересованих осіб дійсні наміри слідчого. Взаємодія слідчого з експертом в таких ситуаціях і буде сприяти з одного боку, правильній побудові запитання, а з іншого, досягненню визначеної слідчим мети розслідування.

У третьому підрозділі „Спеціаліст - як учасник взаємодії” відмічається, що в умовах науково-технічного прогресу великого значення набуває широке залучення слідчим осіб, що володіють певними знаннями як спеціалістів до участі у провадженні як окремих слідчих дій, так і розслідування по справі в цілому. Зазначається, що реальне поліпшення якості досудового слідства, можливе за умови залучення до розслідування з метою виявлення, фіксації, вилучення, а тим паче дослідження матеріальних об'єктів відповідних спеціалістів і застосування останніми сучасних науково-технічних засобів. У зв'язку з цим посилюється роль і значення експертної служби МВС України як під час участі в слідчих діях, так і провадженні судових експертиз, участі в оперативно-розшукових заходах і здійсненні обліково-реєстраційної діяльності. Погоджуючись з думкою про те, що спеціаліст надає допомогу слідчому в провадженні слідчих дій та вирішенні питань, що потребують спеціальних знань, здобувач заперечує віднесення його до помічника слідчого. В нашому розумінні спеціаліст (працівник експертно-криміналістичного підрозділу) за жодною з ознак не підпадає під визначення помічника слідчого. Він не перебуває у службовому підпорядкуванні слідчого. До участі у слідчих діях залучається запрошенням слідчого, має певні процесуальні права і обов'язки. Тому його слід розглядати як самостійного суб'єкта кримінально-процесуальної діяльності.

Аналізується коло питань, що пов'язані з попередніми дослідженнями. Здобувач поділяє їх на дві групи: а) проводяться в процесі слідчої дії та б) проводяться в лабораторних умовах за запитом слідчого. Відповідно до цього відрізняється процесуальне значення відомостей, які одержані в результаті такої взаємодії. Висловлюються сумніви щодо правомірності іменувати обізнану особу, залучену до надання консультації за межами слідчої дії спеціалістом. Ним така особа може стати, коли буде запрошена до участі у слідчій дії.

Доводиться недоцільність називати спеціаліста консультантом. На даний час КПК України, на відміну від КПК РФ (ст. 58) не передбачає процесуального статусу особи, яка володіє спеціальними знаннями як консультанта. Разом з тим, не заперечується можливість одержання слідчим консультацій від обізнаної особи, коли виникає у цьому потреба. Консультація спеціаліста, експерта є лише однією із форм реалізації ними своїх спеціальних знань у кримінальному судочинстві.

Аргументовано висновок про провідну роль працівників експертно-криміналістичних підрозділів у пошуку джерел інформації на місці події про особу злочинця, механізм вчинення злочину, та дослідженні їх з метою своєчасного одержання відомостей для визначення напрямів розслідування.

Третій розділ „Форми взаємодії слідчого з працівниками експертно-криміналістичної служби” складається з двох підрозділів.

У першому підрозділі „Взаємодія слідчого з працівниками експертної служби в процесуальних формах” розглянуто поняття форм, способів та напрямів взаємодії. Обґрунтовано висновок про те, що поняття форми є ширшим за поняття способу. Автор, ретельно дослідивши існуючи в науці пропозиції щодо розподілу форм взаємодії для використання спеціальних знань в процесі розслідування, обґрунтовує пропозицію поділяти їх на процесуальні та не процесуальні. До процесуальних належать по-перше: залучення спеціаліста для участі у проведенні слідчих дій (ст. 128-1 КПК); по-друге: призначення та проведення експертизи (ст.ст. 75, 76 КПК); по трете: допит експерта (ст. 201 КПК). Тобто, всі процесуальні форми реалізуються в процесі проведення слідчих дій і виражаються в безпосередній практичній, методичній та технічній Непроцесуальні форми використання спеціальних знань прямо не вказані у законі, але не суперечать його приписам.

Доводиться неможливість передбачити в КПК переліку знань, які можуть знадобитися слідчому для з'ясування питань, що виникають в процесі розслідування. Відповідно до цього неможливо визначити коло осіб, які ними володіють. З розвитком окремих галузей наукових знань будуть виникати нові і нові питання, відповідь на які може дати лише особа, що володіє цими спеціальними знаннями.

Використання спеціальних знань у процесуальних формах реалізуються шляхом взаємодії слідчих з обізнаними особами, які набувають процесуального статусу спеціаліста або експерта при провадженні слідчих дій. Ця взаємодія виражається в безпосередній практичній, методичній та технічній діяльності не підпорядкованих в адміністративному порядку суб'єктів для вирішення конкретних завдань розслідування.

У другому підрозділі „Взаємодія слідчого з працівниками експертної служби в непроцесуальних формах” розглядається три таких форми, а саме 1) консультації з спеціалістом; 2) проведення відомчих досліджень за завданням слідчого; 3) взаємний обмін інформацією та спільне обговорення зібраних по справі доказів, висунення обґрунтованих версій та визначення шляхів їх розв'язання. Автор обґрунтовано доводить, що зазначені форми взаємодії можна об'єднати єдиним терміном консультація. Навіть, таку форму, як проведення відомчих досліджень за завданням слідчого також можна підвести під дану категорію. Саме тому, що дане дослідження проводиться спеціалістом для надання довідкової інформації слідчому по справі. Взагалі консультативна форма виражається саме в усних роз'ясненнях, порадах, письмових довідках, актах з спеціальних питань.

Доводиться недоцільність виділяти як самостійну форму взаємодії сумісну роботу слідчого та працівника криміналістичної служби по зупиненим справам. Не заперечуючи можливості такої взаємодії зазначається, що в процесі роботи по таким справам з успіхом можуть застосовуватися три попередні форми взаємодії слідчого з обізнаною особою. Тому точніше казати не про форму взаємодії, а категорію кримінальних справ, по яких вона здійснюється.

Аналізуються форми проведення попередніх досліджень працівниками експертно-криміналістичних підрозділів. Зазначається, що це може відбуватися в межах проведення слідчої дії. В цьому випадку слідчий вступає у взаємодію з особою, що має процесуальний статус спеціаліста, якого залучено до участі у слідчій дії. Дослідження другої групи пов'язані з необхідністю використання дослідницької апаратури, спеціальних методик і відбуваються в лабораторних умовах. Попереднє дослідження може здійснюватися за запитом слідчого або органу дізнання та оформляється у вигляді довідки, акту, які можуть розглядатися як інші документи у справі.

Обґрунтовується пропозиція про доцільність закріпити в КПК України право проводити усі види огляду, освідування та експертизи, якщо без цього встановити наявність або відсутність підстав для порушення кримінальної справи неможливо. На підтвердження наведеної думки висловилось 87% слідчих і працівників дізнання.

ВИСНОВКИ

Автором стисло сформульовані основні результати та пропозиції, які мають теоретичне і практичне значення:

1. Взаємодія слідчого з працівниками експертної служби МВС України - це заснована на нормах закону та підзаконних нормативних актів сумісна діяльність не підпорядкованих організаційно суб'єктів з відмінною компетенцією та спеціалізацією, узгоджена за часом місцем, засобами і методами реалізації, для вирішення конкретних завдань, що обумовлюються характером слідчої ситуації, для розв'язання якої вона здійснюється, з метою розкриття та розслідування злочинів, встановлення об'єктивної істини та забезпечення правильного застосування закону.

2. Принципи взаємодії слідчого з співробітниками експертної служби - це засновані на пізнаних закономірностях спільної узгодженої діяльності з розкриття злочину головні, керівні вимоги, дотримання яких сприяє підвищенню результативності такої роботи і досягненню завдань кримінального судочинства.

3. Сумісна діяльність слідчого з співробітниками оперативних та експертно-криміналістичних підрозділів у складі СОГ пройшла тривале випробування практикою і показала переваги над іншими видами взаємодії. На цій підставі доцільно закріпити можливість створення СОГ в КПК України, наділивши таким правом прокурора. Для цього статтю 119 КПК доповнити і викласти у такій редакції „Для розслідування складної справи і виконання великого обсягу роботи може створюватися група слідчих або слідчо-оперативна група.

Про створення групи слідчих начальник слідчого підрозділу виносить постанову. Рішення прокурора про створення групи слідчих чи слідчо-оперативної групи викладається в постанові про порушення кримінальної справи або в окремій постанові, в якій визначається керівник і склад групи”.

4. Забезпеченню реальної, а не декларативної незалежності і процесуальної самостійності слідчого може сприяти створення Слідчого комітету при МВС України. Це дозволить зберегти національні процесуальні традиції, професійне ядро слідчих, запобігти відірваності слідчих від підрозділів, які займаються оперативно-розшуковою діяльністю і виникненню між ними антагоністичних відносин. Визначенню процесуального статусу слідчого, закріпленню його прав, обов'язків та повноважень, врегулюванню взаємовідносин з керівником слідчого підрозділу, органу внутрішніх справ і прокурором міг би сприяти Закон України „Про статус слідчих”.

5. Процесуальні питання взаємодії слідчого з працівниками експертно-криміналістичних підрозділів в законодавчому плані потребують удосконалення. У цьому зв'язку вважаємо за доцільне доповнити ст. 114 КПК положенням, що організація взаємодії з працівниками експертно-криміналістичної служби та іншими особами, які володіють спеціальними знаннями покладається на слідчого. Йому належить виняткове право на визначення конкретних форм і напрямів взаємодії процесуального та організаційно-тактичного характеру.

6. Чинний КПК України передбачає три процесуальні статуси особи, яка володіє спеціальними знаннями і може бути залучена для вирішення завдань, що виникають в процесі розслідування: експерт (ст. 75), спеціаліст (ст. 128-1), фахівець (п. 13 ч. 2 ст. 48). Це самостійні суб'єкти кримінального процесу, які володіють спеціальними знаннями, права, обов'язки та завдання кожного визначені в КПК України і мають суттєві відмінності.

7. В чинному КПК доцільно визначити право керівника експертного підрозділу повертати матеріали без виконання, якщо поставлені в постанові запитання виходять за межі компетенції співробітників підрозділу або якщо надані матеріали недостатні для дачі висновку. Згідно з п. 4 ст. 77 КПК України таким правом наділений експерт. Керівник експертного підрозділу здійснює керівництво співробітниками, а тому не може мати менше прав ніж його підлеглі.