Забезпечення прав та законних інтересів особи, яку затримано за підозрою у вчиненні злочину

Размещено на http://www.allbest.ru/

Академія адвокатури України

УДК 343.121

12.00.09 - кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза.

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Забезпечення прав та законних інтересів особи, яку затримано за підозрою у вчиненні злочину

Мазур Оксана Степанівна

Київ - 2008

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Київському національному університеті внутрішніх справ, МВС України

Науковий керівник - кандидат юридичних наук, доцент Баулін Олег В'ячеславович, Київський національний університет внутрішніх справ, професор кафедри кримінально-правових дисциплін

Офіційні опоненти:

- доктор юридичних наук, доцент Погорецький Микола Анатолійович, Служба Безпеки України, працівник

- кандидат юридичних наук, доцент Бояров Віктор Іванович, Академія адвокатури України, професор кафедри кримінального процесу та криміналістики

Захист відбудеться "9" вересня 2008 р. о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.122.01 в Академії адвокатури України за адресою: 01032, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 27.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Академії адвокатури України за адресою: 01032, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 27.

Автореферат розісланий "29" липня 2008 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради О.П. Кучинська

Анотації

Мазур О.С. Забезпечення прав та законних інтересів особи, яку затримано за підозрою у вчиненні злочину. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.09 - кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза. - Академія адвокатури України. - Київ, 2008.

У дисертації здійснено комплексне дослідження засобів забезпечення майнових, немайнових та інших прав і законних інтересів особи, яку затримано за підозрою у вчиненні злочину.

Дисертацію присвячено сучасним проблемам забезпечення та реалізації прав та законних інтересів особи під час її затримання за підозрою у вчиненні злочину. В результаті проведеного дослідження поглиблено знання щодо поняття, сутності прав та законних інтересів особи, яку затримано за підозрою у вчиненні та розроблено авторську класифікацію зазначених прав. Також розроблено систему кримінально-процесуальних гарантій прав та законних інтересів майнового і немайнового характеру особи, яку затримують за підозрою у вчиненні злочину.

Обґрунтовано необхідність щодо посилення охорони прав і законних інтересів майнового і немайнового характеру затриманих осіб шляхом внесення змін до діючого законодавства.

Ключові слова: права і законні інтереси; особа, яку затримано за підозрою у вчиненні злочину; засоби забезпечення майнових та немайнових прав і законних інтересів.

Мазур О.С. Обеспечение прав и законных интересов лица, которое задержано по подозрению в совершении преступления. - Рукопись.

Диссертация на получение научной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.09 - уголовный процесс и криминалистика; судебная экспертиза. - Академия адвокатуры Украины. - Киев, 2008.

В диссертации осуществлено комплексное исследование средств обеспечения имущественных, неимущественных и других прав и законных интересов лица, которое задержано по подозрению в совершении преступления.

Диссертация посвящена современным проблемам обеспечения и реализации прав и законных интересов лица во время его задержания по подозрению в совершении преступления. В результате проведенного исследования углублено знание относительно понятия, сущности прав и законных интересов лица, задержанного по подозрению в совершении преступления и разработана авторская классификация отмеченных прав. Также разработана система уголовно-процессуальных гарантий прав и законных интересов имущественного и неимущественного характера лица, задержанного по подозрению в совершении преступления.

Обоснована необходимость относительно усиления охраны прав и законных интересов имущественного и неимущественного характера задержанных лиц путем внесения изменений в действующее уголовно-процессуальное законодательство Украины.

Предлагается принять Закон Украины "О порядке кратковременного задержания лиц, подозреваемых в совершении преступлений".

Аргументируется, что в Украине должны существовать два вида задержания: 1) следственное действие, которое может проводиться в безотлагательных случаях до возбуждения уголовного дела; 2) действие по реализации предусмотренного в ст.38 УК Украины права каждого гражданина на задержание лица, которое совершило преступление. Автор считает, что УПК Украины следует дополнить статьей, устанавливающей процессуальную форму такого задержания и доставки задержанного в органы государственной власти, предоставить право производить обыск задержанного и изымать у него предметы, использование которых может представлять угрозу для тех, кто осуществляет задержание и доставку, и для посторонних лиц (оружие, палка и др.).

После доставки задержанного лица в орган досудебного расследования с участием лиц, которые задержали и доставили его, должен составляться протокол.

Вместо задержания как временной меры пресечения, следует ввести после возбуждения уголовного дела только применение к подозреваемому взятия под стражу, другой меры пресечения или освобождать задержанное лицо.

Доказывается, что часть седьмая ст.165-2 УПК Украины, по которой судья вправе продлить задержание до десяти, а за ходатайством подозреваемого, обвиняемого - до пятнадцати суток не соответствует предусмотренным в ст.29 Конституции Украины положениям о сроках задержания, которые не могут превышать 72 часов.

Срок уголовно-процессуального задержания должен исчисляться с момента фактического задержания лица, поскольку именно с этого момента оно фактически лишается свободы передвижения и нуждается в защите своих прав и законных интересов. Одной из гарантий прав и законных интересов задержанного должно стать нормативное урегулирование срока составления протокола задержания, а именно установление в УПК правила, что протокол о задержании подозреваемого должен составляться немедленно и ни как не позже трех часов после доставки этого лица к компетентному государственному органу уголовной юстиции.

Подчеркивается, что у каждого лица, задержанного по подозрению в совершении преступления, есть личные неимущественные права, которые ни при каких обстоятельствах не подлежат ограничению. К ним относятся: 1) право на жизнь; 2) право на охрану здоровья; 3) право на медицинскую помощь; 4) право на безопасное для жизни и здоровья окружающей среды; 5) право на уважение к достоинству и чести; 6) право на индивидуальность.

Отдельные личные неимущественные права подозреваемого подлежат ограничению во время нахождения его в изоляторе временного держания, а именно; 1) право на свободу и личную неприкосновенность; 2) право на смену имени; 3) право на личную жизнь и ее тайну; 4) право на личные бумаги; 5) право на тайну корреспонденции.

Свободно реализовывать, находясь в изоляции, задержанное лицо может лишь такое неимущественное право, как право на информацию.

Делается вывод о том, что гарантиями прав лица, задержанного по подозрению в совершении преступления, являются нормы, устанавливающие права и обязанности участников досудебного следствия, предусматривающие контроль за органами досудебного расследования, а также ответственность их должностных лиц, возмещение ущерба за незаконное нарушение прав и интересов задержанных, а также вся деятельность, которая осуществляется на основе этих норм.

Ключевые слова: права и законные интересы; лицо, задержанное по подозрению в совершении преступления; средства обеспечения имущественных и неимущественных прав и законных интересов.

Mazur O.S. Ensuring of rights and legal interests of a person being detained on suspicion of a crime. - Manuscript.

The dissertation on the receipt of scientific degree of legal sciences' candidate of law on specialty 12.00.09 - criminal procedure and criminalistics; forensic expertise. - The Academy of advocacy of Ukraine, Kyiv, 2008.

The dissertation contains complex analysis of ensuring of property, non-property and other rights and legal interests of a person being detained on suspicion of a crime.

The dissertation is devoted to current problems of ensuring and realization of rights and legal interests of a person during its detention on suspicion of a crime. The knowledge concerning the concept and essence of rights and legal interests of a person being detained on suspicion of crime is extended as a result of analysis and author's classification of mentioned rights is worked out. Furthermore the system of criminal procedure guarantees and legal property and no-property interests of a person being detained on suspicion of crime is worked out.

There are grounds for strengthening of protection of rights and legal interests of legal property and non-property interests of persons being detained by amending current legislation.

Key words: rights and legal interests; person being detained on suspicion a crime; methods of ensuring of property and non-property rights and legal interests.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Не зважаючи на те, що діяльність органів кримінальної юстиції в Україні поступово набуває форм, які гарантують охорону прав і інтересів особистості, правова регламентація кримінально-процесуальних відносин, пов`язаних з участю в них особи, яку затримано за підозрою у вчиненні злочину, потребує подальшого вдосконалення з метою реального забезпечення її майнових та інших прав і законних інтересів.

Затримання особи за підозрою у вчиненні злочину є одним з поширених заходів кримінально-процесуального примусу, сутність якого полягає у тимчасовому позбавленні особи свободи та обмеженні її особистої недоторканності (ст.29 Конституції України, ст.ст. 106, 115, 149 та ін. КПК). При цьому, затримана особа позбавляється можливості реалізовувати свої майнові та інші інтереси, стає тимчасово нездатною здійснювати контроль за предметами особистого користування, рухомого та нерухомого майна, що знаходиться у неї на праві приватної власності, втрачає особисті зв'язки з членами сім'ї, друзями, знайомими та особами, які могли б забезпечити охорону її майна. Виникають труднощі у затриманого із збереженням власного транспорту та нерухомого майна, в якому можуть знаходитись тварини, коштовності, гроші, побутова техніка, предмети домашнього вжитку і духовної творчості тощо. Всі ці об'єкти є матеріальними благами і проблеми, які можуть виникнути у підозрюваного через неможливість особистого догляду за ними, можуть призвести до їх втрати або пошкодження, що буде безумовним порушенням майнових та інших, закріплених у законодавстві України і міжнародних документах прав особи (ст.ст. 41, 42 та ін. Конституції України, Кн.2 і 3 ЦК України тощо).

Для охорони власних майнових та інших інтересів особа, яка затримана за підозрюю у вчиненні злочину, розраховує на застосування органами дізнання, досудового слідства, прокурори і суду заходів з охорони її нерухомого та іншого майна, яке залишається без догляду. Ці державні органи, згідно з ч.4 ст.13 Конституції України, повинні вжити необхідних заходів із охорони зазначених матеріальних благ і повідомити затриманого про їх характер. Проте, відсутність належного процесуального забезпечення реалізації зазначених прав і інтересів на практиці призводить до їх ігнорування.

В КПК України статті 159 і 160 присвячені заходам піклування про неповнолітніх дітей заарештованого і охороні його майна та житла, якщо вони залишаються без нагляду. Положень цих статей, розрахованих, перш за все, не на затриманого в сучасній Україні, а на взятого під варту в часи УРСР доби розвинутого соціалізму, сьогодні явно недостатньо для забезпечення усього розмаїття майнових та інших прав і законних інтересів особи, затриманої за підозрою у вчиненні злочину, й тому вони є переважно декларативними. В законі взагалі відсутні механізм і заходи для забезпечення майнових прав такої особи.

Через недосконалість інституту охорони майна і житла затриманого, працівники органів дізнання і досудового слідства, не завжди повідомляють затриману особу про свої обов'язки, використовують правову необізнаність окремих громадян для неправомірного тиску на них, що призводить до непоодиноких фактів порушення прав людини. Крім неповнолітніх дітей затриманого піклування можуть потребувати й інші його родичі або члени сім`ї (інваліди, хворі, похилого віку). Забезпечення прав особи, яка тимчасово примусово утримується органом досудового розслідування в ізоляції, повинно бути підкріплено спеціальними правовими гарантіями.

Питання захисту прав і законних інтересів особи, яка затримана за підозрою у вчиненні злочину, постійно були в центрі уваги науковців, їх розглядали в своїх працях: С.А. Альперт, В.М. Батюк Ю.М. Грошевой, А.П. Гуляєв, Й.М. Гуткін, А.Я. Дубинський, Л.М. Карнеєва, О.Ф. Кистяковський, Є.Г. Коваленко, М.М. Короткий, Е.Ф. Куцова, Л.М. Лобойко, В.Т. Маляренко, Є.Г. Мартинчик, О.Р. Михайленко, М.М. Михеєнко, В.Т. Нор, І.Л. Петрухін, М.А. Погорецький, С.М. Стахівський, М.С. Строгович, В.М. Тертишник, Л.Д. Удалова, І.Я. Фойницький, Л.В. Франк, В.П. Шибіко, М.Є. Шумило та ін.

Істотних здобутків у вивченні гарантії прав і законних інтересів особи, яка затримана за підозрою у вчиненні злочину, досягли на рівні кандидатських дисертацій Ю.Б. Чупилкін, який дослідив гарантії прав і законних інтересів підозрюваного в російському кримінальному процесі, і М.Я. Никоненко, який вивчив кримінально-процесуальні гарантії прав і законних інтересів особи, яка підозрюється у вчиненні злочину.

Аналіз опублікованих робіт з цієї проблематики свідчить про те, що, на жаль, в теорії кримінального процесу до цього часу залишаються не визначеними основні завдання, предмет, система і структура гарантій прав і законних інтересів особи, яка затримана за підозрою у вчиненні злочину. Деякі проблеми, що стосуються сутності і змісту засобів забезпечення прав і законних інтересів особи, яка затримана за підозрою у вчиненні злочину, співвідношення, взаємодії і взаємного впливу різних засобів забезпечення прав і законних інтересів особи, затриманої за підозрою у вчиненні злочину, класифікації цих гарантій і реалізації їх в практиці, мають дискусійний характер та недостатньо досліджені й тому вимагають якісно нового теоретичного обґрунтування та потребують певного нормативного оновлення. Проведене дослідження набуває на сьогодні особливої актуальності у зв`язку з нагальною потребою в прийнятті нового Кримінально-процесуального кодексу України.

Наведені фактори й обумовили вибір теми дисертаційного дослідження, завдання та результати якої зорієнтовані на вироблення нових підходів до посилення прав і законних інтересів особи, яка затримана за підозрою у вчиненні злочину.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження розглянута і схвалена Координаційним бюро Академії правових наук України у 2005 році (реєстр. № 621). Дисертаційне дослідження виконано у відповідності з тематикою пріоритетних напрямків фундаментальних та прикладних досліджень вищих навчальних закладів та наукових установ МВС України, затв. наказами МВС України № 635 від 30 червня 2002 р. "Про заходи щодо організації проведення науково-дослідних робіт та впровадження їх результатів в практичну діяльність органів внутрішніх справ України" та № 755 від 05 липня 2004 р. "Про затвердження пріоритетних напрямків наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ на період 2004-2009 років", плану науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт Київського національного університету внутрішніх справ на 2008 р.

Мета і завдання дослідження. Основою метою дослідження є здійснення теоретичного узагальнення положень науки про забезпечення прав і законних інтересів особи, яка затримана за підозрою у вчиненні злочину, а також практичних проблемних пропозицій їх реалізації, чинного національного та зарубіжного законодавства, міжнародно-правових документів з даного питання, спрямоване на вирішення нового наукового завдання, яке полягає у розкритті правової природи забезпечення прав і законних інтересів особи, яка затримана за підозрою у вчиненні злочину, виявлення прогалин в правовому регулюванні зазначеного забезпечення в Україні та розробці на цій підставі пропозицій щодо вдосконалення кримінально-процесуального законодавства і практики його застосування.

Для реалізації поставленої мети вирішувалися такі завдання:

- визначити поняття і сутність прав та законних інтересів особи, яка затримана за підозрою у вчинені злочину;

- дати класифікацію прав та законних інтересів особи, яку затримано за підозрою у вчиненні злочину;

- охарактеризувати права та законні інтереси особи, яку затримано за підозрою у вчиненні злочину;

- встановити стан нормативно-правового регулювання затримання особи за підозрою у вчиненні злочину та рівень забезпечення її прав та законних інтересів майнового і немайнового характеру в Україні;

- з`ясувати сучасні проблеми реалізації майнових та немайнових прав і законних інтересів особи під час її затримання за підозрою у вчиненні злочину;

- розробити рекомендації щодо практичного забезпечення реалізації і охорони майнових та немайнових прав та законних інтересів особи, затриманої за підозрою у вчиненні злочину;

- внести пропозиції щодо вдосконалення існуючих і введення нових норм у чинне законодавство відносно забезпечення майнових і немайнових прав та законних інтересів особи, затриманої за підозрою у вчиненні злочину.

Об'єктом дослідження є кримінально-процесуальна діяльність органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду із затримання особи за підозрою у вчиненні злочину, і правовідносини, які виникають і розвиваються в процесі цієї діяльності.

Предметом дослідження є забезпечення прав та законних інтересів особи, яку затримано за підозрою у вчиненні злочину.

Методи дослідження обрані з урахуванням мети і завдань дослідження, його об`єкта та предмета. Зокрема, діалектичний метод як філософський метод аналізу явищ у їх зміні, розвитку та взаємозв`язку склав підґрунтя для комплексного використання інших наукових методів: історико-правового - при визначенні історичних та правових засад становлення засобів забезпечення прав і законних інтересів особи, затриманої за підозрою у вчиненні злочину (п.1.1); статистичного - при визначенні сучасного стану забезпечення прав і законних інтересів особи, затриманої за підозрою у вчиненні злочину (п.2.2); формально-логічного - при визначені понять "підозра"; "затримання підозрюваного", "гарантії прав і законних інтересів особи, затриманої за підозрою у вчиненні злочину" та ін. (п.1.1, п.2.1., п.3.1); системно-структурного і порівняльно-правового - при проведені теоретичного аналізу вітчизняних і зарубіжних наукових джерел з вказаної проблематики (пп. 1.1., 2.1, 2.2, 3.2); соціологічного - при з`ясуванні ставлення співробітників органів досудового розслідування до сучасних проблем, пов`язаних із забезпеченням майнових та немайнових прав і законних інтересів особи, затриманої за підозрою у вчиненні злочину та шляхів їх вирішення (п.2.2).

Названі методи дослідження використовувались в роботі у взаємозв'язку і взаємозалежності, що забезпечило всебічність, повноту й об'єктивність дослідження, істинність отриманих результатів.

Під час дослідження використані джерела з філософії, теорії та історії держави і права, кримінального і кримінально-процесуального права, криміналістики. Нормативною базою дослідження є чинне законодавство України та деяких інших держав, міжнародні документи, відомчі нормативно-правові акти, що стосуються кримінально-процесуальної діяльності. Чинні норми досліджено у порівнянні з проектом КПК України, підготовленим у профільному комітеті Верховної Ради України (реєстр. № 1233).

Емпіричною базою дослідження стали результати анкетного опитування 182 співробітників органів дізнання і досудового слідства; вивчення 147 кримінальних справ, які перебували в провадженні органів дізнання і досудового слідства системи МВС України в м. Києві, Київській, Чернівецької, Чернігівської, Одеської областях і АР Крим, під час розслідування яких було затримано за підозрою у вчиненні злочину 162 особи. Враховано також емпіричні дані, одержані іншими авторами, аналітичні і статистичні дані МВС, Генеральної прокуратури і Верховного Суду України.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що дисертація є одним з перших у вітчизняній кримінально-процесуальній науці комплексним дослідженням засобів забезпечення прав та законних інтересів особи, яку затримано за підозрою у вчиненні злочину. У дисертації обґрунтовується ряд нових положень та висновків, які розширюють наукове уявлення про гарантії прав та законних інтересів затриманого за підозрою у вчиненні злочину. До найбільш суттєвих з них належать такі:

вперше:

- визначено основні завдання, предмет, систему і структуру гарантій майнових та немайнових прав і законних інтересів особи, яку затримано за підозрою у вчиненні злочину.

- визначено сучасний стан нормативно-правового регулювання затримання особи за підозрою у вчиненні злочину та рівень забезпечення її прав та законних інтересів майнового і немайнового характеру в Україні, які вказують на існування труднощів із збереженням майна затриманої особи, яке залишилося без нагляду, і в участі цієї особи у здійсненні цивільно-правових правочинів.

- доведено доцільність прийняття Закону України "Про порядок короткочасного затримання осіб, підозрюваних у вчинені злочину", до якого потрібно включити норми, що визначають цілі та принципи затримання, правовий статус затриманих, початок перебігу строку затримання особи за підозрою у вчиненні злочину, режим та внутрішній розпорядок в місцях тимчасового тримання, побачення затриманого із захисником, родичами та іншими особами, право на особисту безпеку та листування, отримання передач та грошових переказів, матеріально-побутове та медичне забезпечення, участь затриманих в цивільно-правових угодах тощо; внесення доповнень до статей 43-1, 106 та ін. КПК України, і ч.1 ст.45 проекту нового КПК України, про право підозрюваного вимагати вжиття заходів щодо опіки або піклування за неповнолітніми дітьми, інвалідами та ін. близькими родичами або членами сім`ї, що потребують догляду, а також охорони житла і майна, залишених без нагляду; доповнень до ст.40 Закону України "Про нотаріат", щоб до нотаріально посвідчених прирівнювати заповіт і доручення, посвідчені начальниками ізоляторів тимчасового тримання надати право;

удосконалено:

- класифікацію і характеристику прав та законних інтересів особи, яку затримано за підозрою у вчиненні злочину, під якими слід розуміти сукупність основних, закріплених Конституцією України і регламентованих кримінально-процесуальним, цивільним та іншим галузевим законодавством прав якими наділена особа, яку затримано за підозрою у вчиненні злочину.

- класифікацію законних інтересів особи, яку затримано за підозрою у вчиненні злочину, яка включає: 1) кримінально-правові; 2) кримінально-процесуальні; 3) майнові; 4) особисті немайнові інтереси.

- правове становище особи, яка затримана за підозрою у вчиненні злочину, яке обов`язково передбачає особисті немайнові права, які за жодних обставин не підлягають обмеженню. До них відносяться право на: життя; охорону здоров'я; медичну допомогу; повагу до гідності та честі; безпечне для життя і здоров'я довкілля; індивідуальність, інформацію.

Окремі особисті немайнові права підозрюваного підлягають обмеженню під час знаходження його в ізоляторі тимчасового тримання, а саме право на: свободу і особисту недоторканість; особисте життя та його таємницю; особисті папери; таємницю кореспонденції; зміну імені; донорство.

набуло подальшого розвитку:

- наукова позиція, щодо запровадження у кримінальному процесі двох видів затримання підозрюваного, а саме: 1) невідкладної слідчої дії, що може проводитись до порушення кримінальної справи; 2) право громадян на затримання особи, яка вчинила злочин;

- обґрунтування необхідності обчислення строку кримінально-процесуального затримання з моменту фактичного затримання особи, оскільки саме з цього моменту особа фактично позбавляється свободи пересування, а отже, потребує захисту своїх законних прав та інтересів.

- науковий погляд, що ч.7 ст.165-2 КПК України, за якою суддя вправі продовжити затримання до 10, а за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого - до 15 діб не відповідає передбаченим у ст.29 Конституції України строкам затримання, які не можуть перевищувати 72 години.

Практичне значення одержаних результатів. Сформульовані у дисертації теоретичні положення, висновки і пропозиції використовуватися: під час удосконалення кримінально-процесуального законодавства України (акт впровадження виданий Комітетом з питань правосуддя Верховної Ради України № 04-30/18-1261 від 27.06.08 р.), в навчальному процесі під час викладання курсу "Кримінальний процес" (акт впровадження від 14.02.2008 р.,); у практичній діяльності підрозділів дізнання системи МВС України (два акти впровадження від 28.03.2008 р.).

Апробація результатів дисертаційного дослідження. Основні положення і висновки зроблені автором у процесі дослідження, були апробовані на науково-практичних конференціях: "Криміналістичні та процесуальні проблеми, що виникають під час проведення слідчих дій": Міжнародна науково-практична конференція (Донецьк, 24.11.06 р.); "Проблеми підвищення ефективності державного управління в правоохоронній діяльності": Науково-теоретична конференція молодих та майбутніх вчених, присвячена створенню Академії управління МВС (Київ, 14.04.06 р.); "Дні науки": Наукова конференція, (Запоріжжя: Гуманітарний університет "ЗІДМУ", 27-28.10.05 р.); "Проблеми протидії злочинності: історико-правовий аспект": Міжнародна історико-правова конференція (с. Стерегуще АР Крим, Таврійський національний університет ім. В.І. Вернадського, 13-17.09.2007 р.); "Кримінальний процес України в контексті європейських стандартів судочинства": Науково-практична конференція (Київ, КНУВС, 7.12. 2007р.).

Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження відображені у семи публікаціях, в тому числі трьох статтях, оприлюднених у вітчизняних фахових виданнях, перелік яких затверджений ВАК України.

Структура дисертації обумовлена метою, завданням та предметом дисертаційного дослідження, відповідає логіці наукового пошуку і вимогам ВАК України. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, які містять шість підрозділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Загальний обсяг дисертації становить 234 сторінку, з них основний текст становить 190, список використаних джерел на 26 сторінках (266 найменувань), додатки на 18 сторінках.

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, визначається мета, завдання й методи дослідження, ступінь наукової розробки теми, наукова новизна і практичне значення одержаних результатів дослідження, в тому числі їх апробації та публікації.

Розділ 1. "Права та законні інтереси особи, яку затримано за підозрою у вчиненні злочину" містить два підрозділи й присвячується аналізу історичних передумов та розвитку прав та законних інтересів особи, яку затримано за підозрою у вчиненні злочину, їх правової сутності і наукової класифікації.

Підрозділ 1.1 "Поняття і сутність прав та законних інтересів особи, яку затримано за підозрою у вчиненні злочину" присвячений дослідженню сутності прав та законних інтересів особи, яка затримана за підозрою у вчиненні злочину, витоки яких містяться у нормах Правди Руської, Литовських Статутів, магдебурзького та інших пам`ятках вітчизняного права, а формування регламентації пов`язується із появою у другій половині XIX ст. інституту підозри і кримінально-процесуального затримання, а також виникненням такого учасника кримінального процесу як підозрюваний.

Про підозрюваного йдеться вже в Статуті кримінального судочинства 1864 р., в якому він ототожнюється з обвинуваченим. Цей Статут визначив випадки, за яких поліція застосовувала затримання для припинення підозрюваним способів ухилятися від розслідування. Згодом положення цієї статті з незначними змінами були відтворені у ст.105 КПК УРСР 1922 р., ст.98 КПК УСРР 1927 р. та у ст.106 чинного КПК України. Але до 16 квітня 1984 р., коли в КПК УРСР була включена ст.43-1 "Підозрюваний", в попередніх джерелах права не були визначені права підозрюваного, підстави та порядок його появи в процесі.

Здобувач підтримує наукову позицію, що підозрюваним є особа, яка затримана за підозрою у вчиненні злочину, а також особа, до якої застосовано запобіжний захід до винесення постанови про притягнення її як обвинуваченого (С.А. Альперт, Н.В. Сібільова та ін.), але вважає, що правове становище затриманої особи через різні підстави, порядок і умови ізоляції при затриманні і взятті під варту, а також специфічну процесуальну правосуб`єктність, значно відрізняється від становища взятого під варту.

Враховуючи існуючі в літературі погляди на суб`єктивні і процесуальні права особи, зокрема Е.Ф. Куцової, Н.І. Матузова, Є.Г. Мартинчика, М.С. Строговича та ін., автор наводить власне визначення прав і законних інтересів особи, яку затримано за підозрою у вчиненні злочину. При цьому, права - це сукупність основних, закріплених Конституцією України і регламентованих кримінально-процесуальним, цивільним та іншим галузевим законодавством прав якими наділена особа, яку затримано за підозрою у вчиненні злочину, а інтерес - це певні внутрішні спонукання цієї особи до дії чи бездіяльності, яке виражається у її бажанні досягти та користуватися певним благом (соціальним, духовним, майновим тощо). Якщо інтерес знаходить прояв у бажанні особи досягти та користуватись певним благом, то право передбачає правомочність володіння відповідним благом, здійснення відповідних дій тощо.

У підрозділі 1.2 "Класифікація і загальна характеристика прав та законних інтересів особи, яку затримано за підозрою у вчиненні злочину" з метою багатостороннього аналізу усієї сукупності прав та законних інтересів особи, затриманої за підозрою у вчиненні злочину, і чіткого визначення меж, які їх відокремлюють одне від одного, здійснено класифікацію цих прав та дана характеристика кожного з них.

Узагальнивши наявні в науці підходи до класифікації прав і законних інтересів особи, зокрема О.К. Аверченка, Є.Г. Мартинчика, В.А. Патюліна, Л.В. Федюк, автор вважає, що права особи, яку затримано за підозрою у вчиненні злочину, можна класифікувати за такими підставами: 1) за ступенем важливості та формою правового закріплення на права, що закріплені в: а) міжнародних; б) конституційних та в) галузевих (кримінально-процесуальні, цивільно-правові) нормативно-правових актах; 2) за цілями на такі, що дають можливість: а) знати суть підозри; б) захищатися від підозри у вчиненні злочину всіма законними способами та засобами; 3) за суб'єктами на: а) права, що можуть бути здійснені виключно самим підозрюваним; б) права, що можуть бути реалізовані як підозрюваним, так і його захисником чи законним представником; 4) за моментом виникнення на а) загальні та б) приватні.

Інтереси підозрюваного класифікуються на: 1) кримінально-правові; 2) кримінально-процесуальні; 3) майнові; 4) особисті немайнові, а також на: 1) кінцеві і 2) такі, що забезпечують захист кінцевих інтересів.

Розділ 2. "Затримання особи за підозрою у вчиненні злочину і стан забезпечення її прав та законних інтересів майнового і немайнового характеру в Україні" складається з двох підрозділів, в яких розглядаються сучасні стан і проблеми нормативно-правового регулювання затримання особи за підозрою у вчиненні злочину і забезпечення її прав та законних інтересів майнового і немайнового характеру.

У підрозділі 2.1 "Законодавче регулювання затримання особи за підозрою у вчиненні злочину і забезпечення її прав та законних інтересів майнового і немайнового характеру" з метою визначення ступеня забезпечення названих прав і законних інтересів затриманої особи, докладно проаналізовано законодавче регулювання кримінально процесуального затримання. слідство підозра злочин майно

Під час аналізу положень ст.ст. 106, 106-1, 115, 165-2 КПК України, які регулюють порядок кримінально-процесуального затримання, відзначається, що за ст.106-1 КПК і ст.3 Закону України "Про правонаступництво України" порядок затримання підозрюваних визначається Положенням про порядок короткочасного затримання осіб, підозрюваних у вчиненні злочину, затв. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 13 липня 1976 р., яке втратило свій регулятивний вплив, оскільки значна частина його норм не відповідає чинному законодавству України.

На практиці це призводить до того, що в супереч гуманістичним європейським традиціям і принципам права багато важливих питань кримінально-процесуального затримання (документальне оформлення, порядок утримання і реалізації прав затриманих осіб в ізоляторах тимчасового тримання та ін.) регулюються відомчими нормативно-правовими актами, які не є джерелами кримінально-процесуального права.

В зв'язку з цим пропонується прийняти Закон України "Про порядок короткочасного затримання осіб, підозрюваних у вчиненні злочину", прийняття розробленого автором варіанту якого надійно забезпечить реалізацію прав затриманих підозрюваних.

Акцентується увага, що в частинах 1 і 2 ст.106 КПК йдеться не про процесуальне, а про фізичне затримання особи за підозрою у вчиненні злочину.

Спираючись на позицію М.А. Погорецького, В.І. Борисова та ін. авторів, які критикують українського законодавця за включення затримання до кола запобіжних заходів, оскільки воно відрізняється від останніх підставами та строками застосування, ситуативним невідкладним характером, дисертантка пропонує розрізняти в кримінально-процесуальному законі затримання двох видів: 1) слідчу дію, яка може проводитись у невідкладних випадках до порушення кримінальної справи; 2) дію з реалізації передбаченого у ст.38 КК України права кожного громадянина на затримання особи, яка вчинила злочин.

Підкреслюється, що строк затримання не може перевищувати 72 годин і повинен рахуватися з часу фактичного затримання, оскільки саме з цього моменту особа позбавляється свободи пересування. Однією з гарантій прав та інтересів затриманого повинно стати правило, що протокол про затримання підозрюваного має складатися негайно або ні як не пізніше трьох годин після доставлення цієї особи до компетентного державного органу. Такий підхід підтримали 88% опитаних працівників дізнання і досудового слідства МВС України.

Доводиться, що потрібно скасувати затримання як тимчасовий запобіжний захід, а залишити серед запобіжних заходів взяття під варту підозрюваного, яке може застосовуватися за рішенням судді після порушення кримінальної справи.

У підрозділі 2.2 "Сучасні проблеми реалізації майнових та немайнових прав та законних інтересів особи під час її затримання за підозрою у вчиненні злочину" розглядаються проблемні питання, пов'язані з реалізацією саме майнових та немайнових прав затриманої особи під час її ізоляції.

Підкреслюється, що при затриманні, особа окрім обмеження її особистої недоторканності, позбавляється можливості реалізовувати свої майнові та інші інтереси, втрачає можливість контролю за предметами особистого користування, власного рухомого та нерухомого майна, що знаходиться у неї на праві приватної власності, втрачає особисті зв'язки з членами сім'ї, друзями, знайомими та особами, які могли б забезпечити охорону її майна. На практиці бракує як нормативних актів і рекомендацій щодо вжиття відповідних заходів, так і необхідних знань з цих питань у працівників органів досудового розслідування. Так, лише 33,6% опитаних дізнавачів і слідчих вважають майном тварин, 6,6% - продукцію, плоди та доходи.

Положення про порядок короткочасного затримання осіб, підозрюваних у вчиненні злочину, та відомчі інструкції про роботу ІТТ не містять норм, що дозволяють цим особам брати участь у здійсненні цивільно-правових правочинів за допомогою яких вони могли б реалізовувати свої цивільні права. В роботі наголошується, що особисті немайнові права окрім інших галузей права (цивільного, кримінального, адміністративного, кримінально-виконавчого, трудового, сімейного тощо) знаходять свою конкретизацію і у кримінально-процесуальному праві та з урахуванням його специфіки визначається конкретний обсяг правомочностей, які входять до зміст цих прав.

Автором здійснена характеристика закріплених в Цивільному кодексі України особистих немайнових прав затриманого підозрюваного, які під час його знаходження в ІТТ: а) не можуть підлягати обмеженню (на життя; на охорону здоров'я; на медичну допомогу; на безпечне для життя і здоров'я довкілля; на повагу до гідності та честі; на індивідуальність, на інформацію; б) підлягають певному "позитивному" обмеженню (на особисту недоторканність, на свободу пересування, на зміну імені, на особисте життя та його таємницю, на особисті папери, на таємницю кореспонденцію).

Розділ 3. "Засоби забезпечення майнових і немайнових прав та законних інтересів особи, яку затримано за підозрою у вчиненні злочину" складається з двох підрозділів, в яких розглядаються поняття, сутність, система й особливості правових засобів забезпечення майнових і немайнових прав та законних інтересів особи, яку затримано за підозрою у вчиненні злочину.

У підрозділі 3.1 "Поняття, сутність і система засобів забезпечення майнових і немайнових прав та законних інтересів особи, яку затримано за підозрою у вчиненні злочину" наголошується, що майнові і немайнові права та законні інтереси особи, яку затримано за підозрою у вчиненні злочину, як і процесуальні, конституційні та інші її права, забезпечуються юридичними гарантіями.

Під час дослідження було з'ясовано, що в науці правовими гарантіями вважають закріплені в юридичних нормах правові засоби, які безпосередньо спрямовані на забезпечення правомірної поведінки учасників тих чи інших суспільних відносин або нормального функціонування того чи іншого інституту. До вказаних засобів відносять усі існуючі правові явища - правові норми, принципи права, стадії, інститути, процесуальну форму, відомчий контроль, прокурорський нагляд, діяльність учасників судочинства, санкції та законність тощо. Дисертантка погоджується з думкою Л.Д. Кокорєва, який вважає неможливим дати однозначне визначення гарантій і навести їх вичерпний перелік.

Зазначається, що юридичні гарантії мають такий різновид, як гарантії процесуальні. Дослідження процесуальних гарантій в аспекті забезпечення прав і законних інтересів особи, яку затримано за підозрою у вчиненні злочину обумовлюється багатьма обставинами. Перш за все тим, що різні процесуальні гарантії неоднаково впливають на реалізацію інтересів правосуддя та прав і законних інтересів затриманої особи. Вплив окремих з них на забезпечення тих чи інших інтересів буває безпосереднім, а деяких - похідним, віддаленим. Одні гарантії, наприклад, право органу досудового розслідування на затримання особи за підозрою у вчиненні злочину, більше пов'язані із забезпечення інтересів правосуддя, а інші, наприклад право підозрюваного знати, в чому він підозрюється, - із забезпеченням інтересів затриманої особи.

Погоджуючись з думкою таких науковців як М.М. Короткий, С.О. Александров, П.Є. Недбайло, що гарантії прав мають закріплення в законі, в роботі наголошується, що нормативного закріплення прав підозрюваного, як і нормативного закріплення відповідних засобів і способів, які допомагають користуватися правами і спонукають до виконання обов'язків, ще недостатньо для їх же реалізації. Права особи, яку затримано за підозрою у вчиненні злочину, можуть бути реалізовані лише через застосування норм права, тобто в результаті процесуальної діяльності державних органів і їх посадових осіб, яка закінчується винесенням відповідного рішення. Тільки в діяльності державних органів і посадових осіб, здійснюється фактичне застосування процесуальних норм.

Тобто, гарантіями прав, в тому числі майнового і немайнового характеру особи, яку затримано за підозрою у вчиненні злочину, є норми, що встановлюють права і обов'язки учасників досудового слідства, передбачають контроль за суб'єктами досудового розслідування, а також відповідальність їх посадових осіб, відшкодування шкоди за незаконне порушення прав і законних інтересів затриманих осіб, а також уся діяльність, яка здійснюється на основі цих норм.

В роботі наголошується, що гарантії майнових та немайнових прав затриманої особи мають відповідну систему і є складовою частиною процесуальних гарантій. Система процесуальних гарантій майнових та немайнових прав затриманої особи вказує слідчому, прокурору, суду та адвокату-захиснику на те, які саме цінності, блага та інтереси затриманої особи знаходяться під охороною держави і закону, а також напрямок, в якому зазначені органи і особи зобов'язані здійснювати покладені на них функції відносно підозрюваного.

Автором наводиться власне визначення гарантій майнових та немайнових прав і законних інтересів особи, яку затримано за підозрою у вчиненні злочину, під якими пропонується розуміти законодавчо закріплені засоби охорони цих прав та інтересів і способи їх реалізації та розроблено систему названих гарантій.

У підрозділі 3.2 "Правові гарантії реалізації і охорони майнових прав та законних інтересів особи, яку затримано за підозрою у вчиненні злочину" підкреслюється, що кримінально-процесуальне законодавство передбачає як реалізацію особою, яку затримано за підозрою у вчиненні злочину своїх процесуальних прав, так і їх охорону.

Дисертантка дійшла висновку, що реалізацію і охорону майнових та немайнових прав затриманої особи неможна протиставляти в єдиному процесі їх здійснення. Охорона в цьому процесі, як правило, є стадією зі спеціальними цілями та завданнями. Вона проводиться для забезпечення реальної, найбільш повної реалізації майнових і немайнових прав особи, яку затримано за підозрою у вчиненні злочину. З питанням про відмінність понять реалізації і охорони майнових і немайнових прав і законних інтересів затриманої особи тісно пов'язане питання про відмінність правових гарантій їх реалізації і охорони.

Було встановлено, що гарантією реалізації майнових та немайнових прав та законних інтересів підозрюваного є обов'язки осіб, що ведуть кримінальний процес. Обов'язок органів, які ведуть процес, забезпечувати затриманим особам можливість реалізовувати свої майнові та немайнові права зумовлений тим, що фактичне використання прав затриманих осіб - одна з найважливіших умов об'єктивного розслідування обставин кримінальної справи, захисту законних інтересів затриманих осіб. Ці органи зобов'язані дотримувати майнові, немайнові та інші права затриманих осіб, вони повинні бути зацікавлені в тому, щоб затриманий знав свої права і використовував їх, оскільки лише за цієї умови може бути винесене законне, обґрунтоване і справедливе рішення суду.

До правових гарантій охорони майнових і немайнових прав та законних інтересів особи, яку затримано за підозрою у вчиненні злочину, дисертантка відносить: 1) прокурорський нагляд; 2) судовий контроль; 3) відомчий процесуальний контроль; 4) юридичну відповідальність осіб, які ведуть процес; 5) процесуальні санкції.

Висновки

У результаті дослідження, виконаного на основі аналізу чинного законодавства та практики його реалізації, законодавства зарубіжних країн, теоретичного осмислення наукових праць вчених, сформульовані основні результати та пропозиції, які мають теоретичне значення й полягають у наступному:

1. Під правами особи, яку затримано за підозрою у вчиненні злочину, слід розуміти сукупність основних, закріплених Конституцією України і регламентованих кримінально-процесуальним, цивільним та іншим галузевим законодавством прав, якими наділена особа, затримана за підозрою у вчиненні злочину.

Такими правами є: 1) конституційні права на (повагу до її честі і гідності; свободу та особисту недоторканість; недоторканість житла, таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції; невтручання в особисте і сімейне життя, судовий захист; відшкодування за рахунок держави шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, її посадових і службових осіб, на захист;); 2) процесуальні права (знати, в чому підозрюється; давати показання або відмовитися давати показання і відповідати на запитання; мати захисника та побачення з ним до першого допиту; подавати докази; заявляти клопотання і відводи; вимагати перевірки судом чи прокурором правомірності затримання, подавати скарги на дії і рішення особи, яка провадить оперативно-розшукові дії та дізнання, слідчого і прокурора; на забезпечення безпеки за наявності відповідних підстав); 3) цивільні права, які поділяються на майнові та особисті немайнові права (майнові права - це права, що мають економічний зміст та еквівалентно-платний характер з приводу належності, використання та споживання матеріальних благ).

Особа, яку затримано за підозрою у вчиненні злочину, може виступати носієм цих майнових прав, охорону яких, орган дізнання, слідчий, прокурор або суд зобов'язані забезпечити (ч.2 ст.21 КПК). До майнових прав, також належить право на працю та підприємницьку діяльність. Особисте немайнове право - це міра можливої поведінки особи щодо невіддільних від її особистості абсолютних благ немайнового характеру, які позбавлені економічного змісту і надають людині можливість за своїм розсудом, без втручання інших осіб, визначати свою поведінку в сфері особистого життя (право на недоторканість, на ім'я, на ділову репутацію, на охорону здоров'я тощо).

2. З метою удосконалення кримінально-процесуального законодавства і посилення гарантій прав і законних інтересів особи, затриманої за підозрою у вчиненні злочину, необхідно прийняти Закон України "Про порядок короткочасного затримання осіб, підозрюваних у вчинені злочину", до якого включити норми, що визначають цілі та принципи затримання, правовий статус затриманих, початок перебігу строку затримання особи, яку підозрюють у вчиненні злочину, режим та внутрішній розпорядок в місцях тримання підозрюваного в ізоляції, побачення затриманого із захисником, родичами та іншими особами, право на особисту безпеку та листування, отримання передач та грошових переказів, матеріально-побутове та медичне забезпечення, участь в цивільно-правових правочинах тощо.

Після прийняття вказаного закону ст.43-1 КПК потрібно буде доповнити частиною третьою такого змісту: "Особі, затриманої за підозрою у вчиненні злочину роз'яснюються також права передбачені Законом України "Про порядок короткочасного затримання осіб, підозрюваних у вчинені злочину", а особі, до якої застосовано такий запобіжний захід як взяття під варту, роз'яснюються права передбачені Законом України "Про попереднє ув'язнення".

3. Дослідження вказує на використання ізоляції підозрюваного як засобу отримання органами досудового розслідування зізнання підозрюваного у вчиненні злочину, що свідчить про наявність небезпечних для захисту прав і законних інтересів особи тенденцій в діяльності органів досудового розслідування України. Існують практичні складнощі із збереженням майна затриманої особи, в участі цієї особи у здійсненні цивільно-правових правочинів за допомогою яких вона могла б реалізовувати свої цивільні права майнового та немайнового характеру.

4. Має існувати два види затримання: 1) слідча дія, що може проводитись у невідкладних випадках до порушення кримінальної справи; 2) дія з реалізації передбаченого у ст.38 КК України права кожного громадянина на затримання особи, яка вчинила злочин. КПК слід доповнити статтею в якій дати визначення процесуальної форми такого затримання і доставлення такої особи громадянином до органів державної влади та передбачити право вживати дії з обшуку затриманої особи і вилучення в неї предметів, використання яких затриманим може являти загрозу для тих, хто здійснює затримання і доставлення, та сторонніх осіб (зброя, ніж, палиця тощо).

Після доставлення затриманої особи до органу досудового розслідування з участю осіб, які затримали і доставили затриманого, має складатися протокол.

Замість затримання як тимчасового запобіжного заходу, слід запровадити після порушення кримінальної справи застосування до підозрюваного взяття під варту або іншого запобіжного заходу чи звільняти затриману особу.

5. Частина сьома ст.165-2 КПК України, за якою суддя вправі продовжити затримання до десяти, а за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого - до п'ятнадцяти діб не відповідає передбаченим у ст.29 Конституції України строкам затримання, які не можуть перевищувати 72 годин.

6. Строк кримінально-процесуального затримання повинен рахуватися з моменту фактичного затримання, оскільки саме з цього моменту особа фактично позбавляється свободи пересування. Однією з гарантій прав та законних інтересів затриманого повинно стати встановлення у КПК правила, що протокол про затримання підозрюваного має складатися негайно і ні як не пізніше трьох годин після доставлення цієї особи до компетентного органу кримінальної юстиції.

7. З метою вдосконалення механізму забезпечення прав і законних інтересів підозрюваного слід доповнити ч.2 ст.43-1 КПК України і ч.1 ст.45 проекту нового КПК України, які містять перелік прав підозрюваного, таким правом: вимагати вжиття заходів щодо організації опіки або піклування за неповнолітніми дітьми, інвалідами та ін. близькими родичами або членами сім`ї, що потребують догляду, щодо охорони житла і майна, залишених без нагляду, а також внести зміни до ст.40 Закону України "Про нотаріат" і дорівняти до нотаріально посвідчених заповітів і доручень, заповіти та доручення осіб, які перебувають у ІТТ, посвідчені начальниками ІТТ. До ст.160 КПК потрібно включити другу частину такого змісту: "Про вжиті заходи орган досудового слідства, прокурор, суддя або суд зобов'язані письмово повідомити підозрюваного або обвинуваченого".

...