Забезпечення прав та законних інтересів суб’єктів кримінального судочинства у досудових стадіях в Україні та федеративній республіці Німеччині: порівняльний аспект

Тема дисертації обговорена і затверджена на засіданні вченої ради КНУВС (протокол №1 від 15 січня 2005 року), внесена до плану науково-дослідницької діяльності кафедри кримінального процесу КНУВС.

Мета і завдання дослідження. В рамках поставленої проблеми метою роботи є: комплексний розгляд проблем у галузі забезпечення прав та свобод людини і громадянина у нашій державі та у Німеччині і, зокрема, у досудових стадіях; з'ясування питань, пов'язаних з обмеженнями прав і свобод у кримінальному процесі; дослідження нових ідей та наявних недоліків; тенденцій розвитку діяльності та напрямків удосконалення кримінально-процесуального законодавства.

Завданнями дослідження є:

– розкрити соціальну сутність та правову природу прав і свобод суб'єктів кримінального судочинства;

– узагальнити наукові розробки вітчизняних та зарубіжних науковців з цієї проблеми;

– здійснити комплексний аналіз нормативно-правової бази щодо забезпечення прав і законних інтересів осіб у кримінальному судочинстві України та Німеччини;

– проаналізувати правозастосовчу практику щодо забезпечення прав і законних інтересів осіб, що беруть участь у кримінальному процесі України та Німеччини;

– внести обґрунтовані пропозиції щодо удосконалення кримінально-процесуального законодавства у сфері забезпечення суб'єктивних прав і свобод фізичних і юридичних осіб у кримінальному судочинстві України.

Об'єктом дослідження є процесуально-правові відносини щодо забезпечення прав та законних інтересів суб'єктів кримінального судочинства за законодавством України та Федеративної Республіки Німеччини й відповідними міжнародно-правовими актами.

Предметом дослідження виступають правові норми, що регулюють забезпечення прав та законних інтересів суб'єктів кримінального судочинства у досудових стадіях в Україні та ФРН.

Методи дослідження. Для досягнення поставленої мети та наукової об'єктивності результатів дослідження обрано діалектичний підхід наукового пізнання, а також комплекс сучасних загальнонаукових і спеціальних методів, які застосовуються в правовій науці. Зокрема, формально-логічний - для з'ясування понять «потерпілий», «обвинувачений», «підозрюваний», як це бачиться законодавцем ФРН. Історико-правовий метод використовувався для дослідження генезису прав та свобод людини і громадянина і, зокрема, суб'єктів кримінального судочинства. Системно-структурний - для виявлення сукупності правовідносин, у які вступають суб'єкти кримінального процесу у досудових стадіях в Україні та ФРН. За допомогою порівняльно-правового методу було досліджено норми права вітчизняного законодавства і правові норми інших держав, насамперед Німеччини, які стосуються реалізації прав та свобод осіб під час дізнання та досудового слідства, застосування запобіжних заходів та інших заходів процесуального примусу. Метод статистичного аналізу використовувався для оцінки динаміки злочинності в Україні та ФРН, ефективності правових засобів для забезпечення прав та законних інтересів суб'єктів кримінального судочинства.

Теоретичну базу дослідження становлять наукові праці з філософії, історії та теорії держави та права, криміналістики, судової експертизи, кримінального, кримінально-процесуального права України та ФРН.

Нормативно-правовою та інформаційною базою дослідження стали Конституція і закони України, чинний Кримінально-процесуальний кодекс України, проект Кримінально-процесуального кодексу України від 25 травня 2006 року №0952, постанови Пленуму Верховного Суду України, відомчі нормативно-правові акти Міністерства внутрішніх справ України, інших міністерств та відомств, а також Основний Закон та інші закони ФРН, Кримінальний та Кримінально-процесуальний кодекси ФРН, підзаконні акти, що регулюють окремі аспекти кримінально-процесуальної діяльності у Німеччині.

Емпіричну базу дослідження становлять дані, отримані в результаті вивчення 96 кримінальних справ, які повертались прокуратурою та судом на додаткове розслідування, розглянутих судами в Івано-Франківській області протягом 1998-2007 років; практика Європейського Суду з прав людини; дані, отримані при опитуванні 150 слідчих, дізнавачів, викладачів кримінального процесу вищих навчальних закладів системи МВС, а також особистий практичний досвід автора у посаді слідчого. Це сприяло формуванню широкої емпіричної бази дослідження, яка забезпечує належну репрезентативність його висновків.

Наукова новизна отриманих результатів дисертації полягає в тому, що вперше у вітчизняній науці кримінального процесу з використанням методологічних положень теорії кримінально-процесуального права, криміналістики та інших галузей знань, сучасних підходів до розуміння захисту прав та свобод людини і громадянина комплексно досліджено теоретичні та практичні проблеми забезпечення прав та законних інтересів суб'єктів кримінального судочинства у досудових стадіях в Україні та ФРН.

У дисертації висунуто і обґрунтовано низку положень, нових у концептуальному плані та важливих для юридичної науки і практики, а саме:

вперше:

– здійснено порівняльний аналіз систем принципів, а також інших гарантій кримінального судочинства України та ФРН, їх взаємовпливу, співвідношення із міжнародними стандартами прав і основних свобод людини і громадянина, дії на кримінальний процес;

– з'ясовано завдання кримінального процесу, що ставлять перед собою правники України та ФРН на сучасному етапі розвитку суспільства;

– здійснено порівняльний аналіз особливостей забезпечення прав і законних інтересів потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого та інших суб'єктів кримінального судочинства України та ФРН;

– обґрунтовано, що участь захисника обвинуваченого у кримінальній справі за критерієм тяжкості злочину має бути обов'язковою не лише у справах про злочини, за які може бути призначено покарання у вигляді довічного позбавлення волі, а й у справах про тяжкі та особливо тяжкі злочини, за які законодавець передбачає хоч менш, проте також досить суворі покарання;

– доведено, що процедура затримання особи за підозрою у вчиненні злочину в Україні є надто спрощеною у зв'язку з відсутністю можливості прямого судового контролю за законністю затримання;

– сформульовано низку пропозицій щодо змін та доповнень до Кримінально-процесуального кодексу України (ст. 45, ч. 2 ст. 65, ст. 71, ст. 106, ч. 1 ст. 134, ст. 166, ст. 187), а також пропозицій до проекту КПК України, що стосуються відповідальності свідка за відмову від дачі показань чи дачу завідомо неправдивих показань; порядку затримання підозрюваного у вчиненні злочину; порядку виклику свідка, обвинуваченого та інших суб'єктів кримінального процесу до органів досудового розслідування; обов'язкової участі захисника у кримінальній справі; накладення арешту на кореспонденцію і зняття інформації з каналів зв'язку;

удосконалено:

– підходи щодо визначення завдань кримінального судочинства в Україні;

– бачення щодо оптимізації етапу перевірки заяв та повідомлень про злочини і пригоди;

– погляди на зміст та форми забезпечення відшкодування шкоди, завданої злочином потерпілому;

– підходи щодо необхідності запровадження прямого судового контролю за проведенням слідчих дій, пов'язаних із обмеженням суб'єктивних прав осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві;

набули подальшого розвитку:

– бачення щодо необхідності приведення національного законодавства України до визнаних демократичними державами світу міжнародних стандартів у сфері забезпечення прав та основних свобод людини і громадянина;

– наукові положення, що стосуються інституту доказування у кримінальному судочинстві;

– підходи щодо вдосконалення підстав та процесуального порядку застосування запобіжних заходів у кримінальному процесі.

Практичне значення дослідження полягає у тому, що сформульовані в дисертації висновки і пропозиції використані:

– у сфері застосування права - для забезпечення єдності в правозастосуванні, що регулює механізм реалізації прав і свобод людини і громадянина у кримінальному процесі;

– у науково-дослідницькій роботі - для подальшої розробки наукових та інформаційних основ щодо забезпечення прав та свобод людини і громадянина у кримінальному судочинстві;

– у навчальному процесі - для впровадження у вищих навчальних закладах курсів «Забезпечення прав та свобод громадян у кримінальному судочинстві України», «Організація досудового слідства в ОВС у контексті міжнародних стандартів», для вдосконалення курсів «Кримінальний процес України», «Дізнання в ОВС» тощо, а також для підготовки відповідних підручників, навчальних посібників і методичних рекомендацій для працівників практичних підрозділів ОВС та інших правоохоронних органів (акти впровадження у навчальний процес Прикарпатського юридичного інституту Львівського державного університету внутрішніх справ від 27 березня 2007 р. та Юридичного інституту Прикарпатського національного університету ім. Василя Стефаника від 28 березня 2007 р.).

– у практичній діяльності органів досудового розслідування (акт впровадження у практичну діяльність УМВС України в Івано-Франківській області від 19 квітня 2007 р.).

Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні висновки та пропозиції, які містяться в дисертації, були оприлюднені на Всеукраїнській науковій конференції 20 квітня 2001 року «Україна між минулим і майбутнім», м. Івано-Франківськ; науково-практичній конференції 16 травня 2003 року «Актуальні проблеми профілактики правопорушень підрозділами міліції громадської безпеки», м. Івано-Франківськ; Міжнародній науково-практичній конференції
19 травня 2006 року «Проблеми підготовки та вдосконалення професійної діяльності працівників міліції громадської безпеки», м. Івано-Франківськ; Всеукраїнській науково-практичній конференції 6 жовтня 2006 року «Проблеми захисту особистих немайнових прав фізичної особи», м. Івано-Франківськ.

Публікації. Основні положення дисертації викладені у чотирьох статтях, опублікованих у наукових фахових періодичних виданнях з юридичних наук, двох статтях - у виданні, що не є фаховим, а також у чотирьох тезах наукових доповідей на науково-практичних конференціях.

Структура дисертації обумовлена метою і завданнями дослідження, відповідає логіці наукового пошуку й вимогам ВАК України і складається зі вступу, трьох розділів, що поділені на дев'ять підрозділів, висновків, списку використаних джерел (226 найменувань) і додатків. Загальний обсяг дисертації - 250 сторінок, обсяг основного тексту - 201 сторінка, 29 сторінок - список використаних джерел, 20 сторінок - додатки.

кримінальний судочинство право досудовий

Основний зміст

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації; визначено зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами, мету, основні завдання, методи, об'єкт і предмет дослідження, розкрито наукову новизну, теоретичне та практичне значення одержаних результатів, наведено дані про їх апробацію та впровадження, щодо публікацій, структури й обсягу роботи.

Розділ перший - «Охорона прав та законних інтересів як одне із основних завдань кримінального судочинства України та ФРН» містить чотири підрозділи.

У підрозділі 1.1. «Забезпечення прав і свобод фізичних та юридичних осіб в контексті міжнародних стандартів» звертається увага на те, що за останні десятиріччя в Європі спостерігається тенденція до зближення правових систем, базою для якого слугують загальнолюдські правові цінності - ідеї прав людини, соціальної справедливості, верховенства права та правової держави. Виявлення з перших років самостійного державного будівництва бажання посісти гідне місце у світовому та європейському співтовариствах означає для України необхідність приведення свого законодавства у відповідність з міжнародними стандартами прав людини.

На основі аналізу сучасних бачень реального забезпечення суб'єктивних прав осіб, відображених у працях процесуалістів і криміналістів, дисертант доходить висновку, що кримінально-процесуальне законодавство України все ще не піддано ревізії з точки зору його відповідності міжнародно-правовим актам та сучасним процесам, що відбуваються у світі в галузі забезпечення прав і свобод людини.

Дисертант відзначає, що у цьому контексті чималий інтерес багатьох науковців викликає кримінальне судочинство ФРН, яке визнано одним із найстабільніших у Європі. Її законодавство та інші сфери суспільного та політичного життя постійно перебувають у динаміці та розвиваються і вдосконалюються на основі загальнолюдських цінностей разом з іншими державами європейської та світової співдружності.

У підрозділі 1.2. «Принципи кримінального процесу України та ФРН» досліджено, що питання принципів (засад) кримінального судочинства є одним із найважливіших та найскладніших не лише у нашій країні, а й у інших. Загальновизнано, що вони мають фундаментальне значення при розслідуванні злочинів і здійсненні правосуддя у правових, демократичних державах, повинні базуватись на визначених міжнародних нормах, які визначають побудову та організацію усього судочинства.

У ФРН у правовій літературі принципам кримінального судочинства приділяється не менше уваги, ніж у вітчизняній. Вони розуміються, як і в теорії кримінального процесу України, як керівні державно-політичні ідеї, що закріплені в законі та які визначають побудову (організацію) кримінального судочинства.

Суто кримінально-процесуальні принципи в основному розглядаються німецькими правниками з огляду на той чи інший інститут, до якого вони відносяться. За цим критерієм панівним є поділ принципів на чотири групи (Л. Мейєр-Ґоснер, O. Ранфт, К. Роксін та інші): 1) принципи порушення провадження; 2) принципи ведення провадження; 3) принципи доказування; 4) принципи форми.

Дисертантом здійснено порівняльний аналіз конституційних та суто кримінально-процесуальних принципів України та ФРН, а також проаналізовано їх дію на кримінальне судочинство та на забезпечення прав і свобод його учасників зокрема.

У підрозділі 1.3. «Охорона прав та законних інтересів у системі завдань кримінального судочинства України та ФРН» аналізуються завдання, які ставляться українським та німецьким законодавцями у кримінальному судочинстві. Обґрунтовується, що вони повинні витікати із визнаних міжнародною спільнотою принципів та інших стандартів прав людини і громадянина та бути спрямованими насамперед на охорону їх прав та законних інтересів, а також держави і суспільства в цілому.

Захист прав і свобод завжди займав чільне місце у кримінальному судочинстві ФРН, це є одним із головних його завдань. Проте завдання кримінального процесу як такі прямо не зафіксовані у КПК ФРН, як і багато інших положень, звичних для українського законодавства. Вирішується це питання переважно у теоретичних дослідженнях німецьких науковців та практиків.

Переважна більшість правників у ФРН завданнями кримінального процесу називають «істину», «справедливість», «ресоціалізацію» та «правовий мир», причому не вказується, що знаходиться на першому місці. Дисертант доходить висновку, що у німецькому кримінально-процесуальному законодавстві на відміну від українського існує диференціація завдань кримінального судочинства, які поділяються на основні та другорядні. Основним загальновизнаним серед них, яке об'єднує навколо себе усі інші, є правовий мир - оптимальний правовий компроміс між державою - злочинцем, державою - потерпілим, потерпілим - злочинцем.

У підрозділі 1.4. «Гарантії забезпечення прав та законних інтересів у кримінальному судочинстві України та ФРН» підкреслюється, що для забезпечення виконання завдань кримінального судочинства юридичною наукою і практикою як України, так і інших країн, вироблено комплекс певних процесуальних гарантій. Насамперед, до них відносять процесуальну форму, принципи кримінального процесу, процесуальні обов'язки його суб'єктів, заходи кримінально-процесуального примусу (М.М. Михеєнко), процесуальний статус учасників процесу, прокурорський нагляд (Л.М. Лобойко) та інші. Подібно це питання бачиться і правниками ФРН.

Дисертант дійшов висновку, що кримінальне судочинство ФРН на відміну від українського суворою процесуальною формою не зв'язане; стадія досудового розслідування носить підготовчий характер, що дозволяє її спрощувати.

Розділ другий - «Реалізація прав та законних інтересів суб'єктів кримінального судочинства України та ФРН» складається з трьох підрозділів, у яких розкриті особливості забезпечення прав суб'єктів кримінального процесу у стадії порушення кримінальної справи та досудового розслідування.

У підрозділі 2.1. «Особливості забезпечення прав та законних інтересів під час вирішення питання про порушення кримінальної справи» відзначається, що поняття порушення кримінальної справи у нашому звичному розумінні у кримінальному судочинстві ФРН немає. Початок проведення будь-яких процесуальних дій і означає початок розслідування. У зв'язку з цим німецьким законодавцем бачиться зайвою і попередня перевірка заяв і повідомлень про злочини, так як практично у всіх випадках є необхідним проведення тих чи інших слідчих дій.

Підтримується думка В.Т. Маляренка, О.Р. Михайленка, В.М. Тертишника, що перевірку заяв і повідомлень про злочини і пригоди в Україні слід виокремити в окрему стадію. У зв'язку з цим бачиться доцільним визнати пояснення громадян та інші акти, в яких закріплені процесуальні дії на цьому етапі самостійними джерелами доказів, а також розширити перелік слідчих дій (проведення різного роду експертиз, відтворення обстановки і обставин події), що не вимагають суттєвого затягування розслідування.

У підрозділі 2.2. «Забезпечення прав та законних інтересів потерпілого та свідка у досудових стадіях процесу» підкреслюється, що правам потерпілого від злочинних посягань у німецькому законодавстві приділяється найпильніша увага, зокрема у частині реального забезпечення відшкодування заподіяних йому злочином збитків. Дисертантом обґрунтовується, що, запозичивши досвід німецького законодавця, наша держава повинна взяти на себе відшкодування заподіяних потерпілому збитків внаслідок очевидних насильницьких злочинів, а також запровадити інститут захисника (адвоката) потерпілого.

Посиленим правовим захистом у ФРН користуються також свідки. Враховуючи досвід правників ФРН, автором пропонується внести зміни до ст. 71 чинного КПК України, якою передбачена відповідальність свідків. Пропонується названу статтю доповнити частиною третьою такого змісту: «Питання про застосування заходів, вказаних у ч. 2 цієї статті, вирішується судом на підставі подання особи, яка провадить дізнання, чи слідчого за згодою прокурора», спрямованою на можливість вирішувати питання про відповідальність свідка за дачу завідомо неправдивих показань ще у стадії досудового розслідування, а не під час судового розгляду, що сприятиме більш ефективному виконанню завдань кримінального судочинства.

Крім того, дисертантом пропонується внести доповнення до ч. 1 ст. 71 КПК України, яким передбачити кримінальну відповідальність не лише за дачу завідомо неправдивих показань, а й завідомо неповних, оскільки в такому випадку свідок ніби не відмовляється давати свідчення, проте приховує важливу інформацію, що за своєю суттю є близьким до відмови від дачі показань.

У підрозділі 2.3. «Забезпечення прав та законних інтересів обвинуваченого у досудових стадіях процесу» відзначається, що обвинувачені у кримінальному судочинстві України та ФРН є ключовими фігурами під час досудового розслідування та володіють широкими правами і можливостями захисту.

Водночас автором пропонується внести зміни до ст. 134 КПК України та до інших статей, якими регулюється процесуальний порядок виклику обвинувачених, свідків та інших учасників кримінального судочинства до органів досудового розслідування, замінивши їх виклик замість повістки, яку багато хто може прочитати, листом, який вручається відповідному суб'єкту під розписку, що забезпечуватиме належну конфіденційність.

Також дисертантом пропонується з метою належного забезпечення прав обвинуваченого визнати обов'язковою участь захисника не лише в разі скоєнні злочинів, за які може бути призначене покарання у вигляді довічного позбавлення волі, а й у справах про тяжкі та особливо тяжкі злочини, за які передбачені хоч і менш, проте також досить суворі санкції.

Розділ третій - «Заходи щодо обмеження суб'єктивних прав і свобод у досудових стадіях процесу України та ФРН» містить два підрозділи.

У підрозділі 3.1. «Забезпечення процесуальних прав під час взяття осіб під варту та затримання за підозрою у вчиненні злочину в Україні та ФРН» досліджено та проаналізовано підстави та процесуальний порядок обрання запобіжних заходів у вигляді взяття під варту та затримання за підозрою у вчиненні злочину.

Дисертантом відзначається, що у кримінальному судочинстві ФРН суд, на відміну від українського, враховуючи найвищий ступінь суворості застосованого заходу примусу, має своїм обов'язком самостійно перевіряти правомірність взяття особи під варту, а також затримання за підозрою у вчиненні злочину, що створює додаткові та ефективні гарантії забезпечення конституційного принципу недоторканності особи.

Звідси автором бачиться доцільним запровадження можливості прямого судового контролю за затриманням шляхом направлення копії протоколу затримання також і до суду, а за його вимогою - і матеріалів, що стали підставою для затримання за підозрою у вчиненні злочину. Для цього пропонується внести необхідні доповнення до ст. 106 КПК України (ч. 4 ст. 111 проекту КПК).

У підрозділі 3.2. «Застосування інших заходів, пов'язаних з обмеженням прав і свобод у кримінальному судочинстві України та ФРН» досліджено та проаналізовано такі заходи процесуального примусу, як застава, розшук обвинувачених та свідків, примусове обстеження особи, заходи з метою ідентифікації та впізнання, виїмка, обшук, виїмка поштово-телеграфної кореспонденції, контроль телефонних переговорів та прослуховування приміщень, які застосовуються у ФРН, а також проведено порівняння з тими, які застосовуються відповідно до КПК України.

Пропонується вирішення питання про накладення арешту на кореспонденцію та зняття інформації з каналів зв'язку передати до компетенції голови місцевого суду, а не апеляційного, що дозволить не ускладнювати застосування цих заходів.

Висновки

У результаті дослідження, виконаного на основі аналізу чинного законодавства України та ФРН, а також практики його реалізації, теоретичного осмислення наукових праць вчених, сформульовані основні результати та пропозиції, які мають теоретичне і практичне значення й полягають у такому:

1. У країнах європейської співдружності, а також багатьох країнах за межами Європи, за останні десятиліття відбувається посилення процесу зближення правових систем, що є необхідною умовою як для забезпечення прав та свобод людини і громадянина, так і для боротьби зі злочинністю.

2. В Україні назріла необхідність приведення національного законодавства, і у першу чергу кримінально-процесуального, до визнаних демократичними державами світу міжнародних стандартів. Для цього необхідною є ревізія кримінально-процесуального законодавства України щодо його узгодження з міжнародними актами та на цій основі розроблення та подальше вдосконалення нового Кримінально-процесуального кодексу.

3. Фундаментальне значення при розслідуванні злочинів та відправленні правосуддя у правових, демократичних державах мають принципи кримінального судочинства, що повинні базуватись на визначених міжнародних нормах та які зумовлюють побудову та організацію усього судочинства.

5. На відміну від українського, досудове розслідування у ФРН суворою процесуальною формою не зв'язане, що, проте, визнається німецькими юристами однією із гарантій виконання завдань кримінального судочинства. Суб'єкти, які здійснюють кримінальне переслідування, вільні у виборі його форм та методів. Насамперед, це зумовлюється різноманітністю злочинних проявів та необхідністю ефективного реагування на них з урахуванням сучасних досягнень в галузі теорії кримінального судочинства, криміналістики, кримінології, практичного досвіду, технічних розробок тощо.

6. Зроблено висновок про те, що перевірка заяв та повідомлень про злочини і пригоди за КПК України залишається недостатньо врегульованою, що прямо впливає на забезпечення прав та законних інтересів громадян, які залучаються до неї. Підтримується думка вчених (Л.М. Лобойко, В.Т. Маляренко та інші), що вказаний етап доцільно іменувати стадією попереднього розгляду та вирішення заяв і повідомлень про злочини, яка повинна завершуватися винесенням постанови про порушення кримінальної справи, про відмову у порушенні кримінальної справи, про направлення матеріалів за належністю.

У зв'язку з цим доцільно також визнати пояснення особи, а також і інші матеріали перевірки, самостійним джерелом доказів як під час попереднього розгляду та вирішення заяв і повідомлень про злочини, так і у подальших стадіях; варто розширити перелік слідчих дій на етапі попереднього розгляду та вирішення заяв і повідомлень про злочини, проведення яких не вимагає затягування розслідування та водночас є необхідним при прийнятті відповідного рішення (проведення судово-медичних експертиз, відтворення обстановки і обставин події).

7. Одна із основних проблем правників-процесуалістів України та Німеччини - реальне забезпечення прав потерпілого від злочину та відшкодування заподіяних йому збитків. Слушним бачиться твердження німецьких юристів про те, що держава повинна взяти на себе обов'язок відшкодування потерпілому збитків, понесених ним в результаті злочинного діяння, якщо вона не змогла уберегти його від самого злочину.

8. В обов'язки свідка як у кримінальному процесі України, так і ФРН, входить з'явитися за викликом та дати правдиві свідчення. Проте відповідно до КПК ФРН відповідальність за ухилення від явки до органів розслідування наступає ще під час досудового розслідування, а не судового розгляду. Така процедура видається достатньо виправданою та правомірною, оскільки безпосередньо слугує встановленню об'єктивної істини у справі та викриттю винного, є дієвим стимулом для свідків виконати свій обов'язок, не вимагає зайвої тяганини та виховує громадян у дусі неухильного виконання законних вимог органів влади та поваги до них. Звідси бачиться виправданим внесення змін і до статті 71 чинного КПК України, якою встановлена відповідальність свідка. Пропонується вказану статтю доповнити частиною третьою, спрямованою на можливість вирішувати питання про відповідальність свідка ще у стадії досудового розслідування.

9. Німецький законодавець як відмову від дачі показань розглядає і «неповні» свідчення, коли свідок умисно приховує частину відомої йому інформації, чим вводить в оману органи кримінального переслідування та ускладнює з'ясування істини у справі. Таких випадків чимало є і у кримінальному судочинстві України, що потребує внесення відповідних коректив до КПК.

10. Пропонується запровадити порядок, який передбачений німецьким законодавцем щодо виклику обвинувачених та інших суб'єктів судочинства, - не повісткою, а листом, що забезпечуватиме належну конфіденційність та слугуватиме більш ефективному виконанню завдань кримінального судочинства.

11. Обґрунтовується, що участь захисника обвинуваченого у кримінальній справі за критерієм тяжкості злочину має бути обов'язковою не лише у справах про злочини, за які може бути призначено покарання у вигляді довічного ув'язнення. Видається цілком виправданим з метою належного забезпечення прав та законних інтересів обвинувачених визнати обов'язковою участь захисника і у справах про тяжкі та особливо тяжкі злочини, за які законодавець передбачає хоч і менш, проте також досить суворі покарання.

12. Зроблено висновок про те, що у КПК України передбачений лише частковий порядок забезпечення конституційного принципу недоторканності особи, що суперечить як Конституції України, так і міжнародним актам. На даний час процедура затримання особи за підозрою у скоєнні злочину в Україні видається надто спрощеною. Пропонується до КПК внести необхідні зміни та передбачити можливість прямого судового контролю за законністю затримання.

13. Обґрунтовується, що віднесення вирішення питань про застосування накладення арешту на кореспонденцію та зняття інформації з каналів зв'язку до компетенції апеляційних до них судів не є виправданим, пропонується віднести вирішення цих питань до компетенції місцевих судів.

Размещено на Allbest.ru