Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Автореферат

Механізми державного управління у сфері захисту прав жінок в Україні

Сулімова Світлана Іванівна

АНОТАЦІЯ

право жінка гендерний управління

Сулімова С.І. Механізми державного управління у сфері захисту прав жінок в Україні.- Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата наук з державного управління за спеціальністю 25.00.02 Ї механізми державного управління. - Одеський регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління при Президентові України. Ї Одеса, 2008.

У дисертації розглянуто концептуальні засади вдосконалення механізмів державного управління у сфері захисту прав жінок в Україні у контексті державної ґендерної політики. Досліджено витоки і сутність понять «жінка», «дискримінація щодо жінок», «права людини», «права жінок» у контексті традиції публічної влади й управління; стратегічні напрями і завдання щодо вирішення проблеми прихованої дискримінації щодо жінок. Виявлено порушення прав жінок в Україні у сферах політики, праці, репродуктивного здоров'я, сім'ї. Доведено, що позитивний розвиток суспільних процесів в Україні, пов'язаних із захистом прав жінок, відбудеться через введення системи ґендерних квот. Пропонується створення нової державної виконавчої структури - Міністерства з ґендерних питань (МГП).

Ключові слова: права жінок, права людини, дискримінація щодо жінок, державне управління, ґендерна квота, механізми державного управління, Міністерство з гендерних питань.

АННОТАЦИЯ

Сулимова С.И. Механизмы государственного управления в сфере защиты прав женщин на Украине. Ї Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата наук государственного управления по специальности 25.00.02 Ї механизмы государственного управления. Ї Одесский региональный институт государственного управления Национальной академии государственного управления при Президенте Украины. Ї Одесса, 2008.

В диссертации представлена разработка концептуальных основ усовершенствования механизмов защиты прав женщин в Украине в контексте государственной гендерной политики. Рассмотрены сущность понятий “женщина”, “дискриминация по отношению к женщинам”, “права человека”, “права женщин” в контексте традиции публичной власти и управления, стратегические направления и задания относительно решения проблемы скрытой дискриминации по отношению к женщинам. Выявлены нарушения прав женщин в Украине в таких сферах: политика, занятость, репродуктивное здоровье, семья.

Определены проблемные сегменты в сфере защиты социальной группы (женщины):

- существование “скрытой дискриминации”: 60 % респондентов-женщин считает, что права женщин не решены, каждая вторая женщина уверена, что нарушаются её личные права, каждая девятая женщина отмечает нарушение своих прав по половому признаку, что подтверждает необходимость в усилении криминальной ответственности за проявления насилия в семье, мероприятия относительно правового ознакомления;

- “равные права и возможности мужчин и женщин” на данное время развития украинского общества такое понятие не рассматривается самими женщинами как актуальное.

– отсутствие интереса женщин к “участию в управлении” и “в политике” свидетельствует про низкий культурно-политический уровень общества и отсутствие гражданской активности самих женщин; негативное отношение в обществе к роли женщин в политике, однако, сами женщины теоретически высказываются, что женщины могут выступать в роли государственных служащих

высшего ранга.

– негативное отношение в обществе к роли женщин в политике, однако, сами женщины теоретически высказываются, что женщины могут выступать в роли государственных служащих высшего ранга.

– “недостаточная работа средств массовой информации” в опубликовании материалов по ґендерной тематике, в просветительской работе о защите прав женщин;

- низкий уровень доверия к органам власти - показатель низкой эффективности институцийного, правового механизмов у сфере защиты прав человека, женщин. Причины: отсутствие определения отдельного специально уполномоченного органа власти, который должен заниматься исключительно гендерными вопросами, последовательности и комплексности во внедрении политики противодействия негативным явлениям относительно женщин; разделение полномочий субъектов социальной работы; ответственность и контроль осуществляют государственные органы разного подчинения

- определено, что в Украине отсутствует инструмент правового механизма обеспечения реализации равных избирательных прав женщин и мужчин. Доказано, что развитие гендерных процессов в Украине произойдет при условии введения системы гендерних квот.

В работе представлены достижения мировой и отечественной мысли, совокупность предпосылок и факторов, объясняющих новое состояние современной женщины, что обеспечивает рассмотрение проблемы как междисциплинарной, где учтена психологическая, социальная, этнонациональная обусловленность сущности роли женщины в формировании общественных процессов.

Доказано, что на переходном этапе формирования государственной политики относительно прав женщин необходимым является определение отдельной специальной самостоятельной государственной структуры, законодательно наделенной соответствующими правами и полномочиями относительно решения проблем гендерних групп. Предлагается создание новой структуры - Министерства по гендерным вопросам (МГВ).

Ключевые слова: права женщин, права человека, дискриминации по отношению к женщинам, модель партнерства, гендерная сфера, сфера прав женщин, государственная гендерная политика, гендерный компонент, гендерные группы, ґендерная квота.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Розвиток правових процесів, що відбуваються в країнах світу, передбачає консолідацію зусиль щодо захисту прав людини. Особливе місце в цьому процесі посідає захист прав такої великої соціально-демографічної групи як жінки.

Дослідження механізмів державного управління у сфері захисту прав жінок в Україні є актуальним напрямом наукових пошуків з огляду на важливість розуміння сутності дискримінації за ознакою статі і необхідності вдосконалення механізмів державного управління щодо політики одночасного захисту прав жінок і впровадження ґендерної рівності в Україні.

Удосконалення та впровадження механізмів державного управління у сфері захисту прав жінок ґрунтується на значній кількості вітчизняних та міжнародних нормативно-правових актів й аналітичних документів, зокрема: Конституції України; законів України “Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків”; указах Президента України “Про підвищення соціального статусу жінок в Україні” та “Про вдосконалення роботи центральних і місцевих органів виконавчої влади щодо забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків”; Постановах Верховної Ради України “Про рекомендації парламентських слухань “Становище жінок в Україні: реалії та перспективи ” 2004 р. та “Про рекомендації парламентських слухань “Сучасний стан та актуальні завдання у сфері попередження ґендерного насильства” 2006 р., постановах Кабінету Міністрів “Про затвердження Державної програми з утвердження ґендерної рівності в українському суспільстві на 2006-2010 роки”; “Цілі Розвитку Тисячоліття: Україна ”.

Конкретні дії в ґендерній сфері з акцентуванням уваги на захисті прав жінок, запропоновані в Європейській стратегії сприяння ґендерній рівності у різних країнах та регіонах світу, яку прийняла Європейська Комісія у 2007 р. Положення зазначених документів передбачають, що права жінок є складовою і невід'ємною частиною прав людини. Це, у свою чергу, призводить до особливого ставлення до змісту прав жінок; необхідності захисту прав жінок для побудови демократичного суспільства зі сталим розвитком економіки і соціальної сфери; необхідності розробки і уніфікації механізмів захисту прав людини - перехід від декларативної політики до реальних дій; вирішення в Україні проблеми забезпечення прав жінок та здійснення усвідомленої державної ґендерної політики відносно жінок, підвищення рівня ґендерної освіти і ґендерного виховання громадян.

В Україні законодавством забезпечується рівність прав жінок і чоловіків, але реалізація прийнятих державних рішень в цьому напрямку здійснюється вкрай повільно.

Особливого значення дана тема набуває в сучасний період формування України як демократичної, правової держави та пошуку оптимальної моделі функціонування органів державної влади.

Зарубіжні та вітчизняні наукові розробки з політології, філософії, права, соціології, психології, теорії державного управління досить широко висвітлюють проблему прав людини, прав жінок. Однак, ці публікації, переважно, присвячені аналізу сучасного правового становища жінок у контексті конституційного, сімейного, трудового, кримінального й міжнародного права або мають винятково історичну, історико-правову, соціологічну, політологічну спрямованість.

Різноманітні аспекти державного управління у сфері прав жінок досліджували вітчизняні та зарубіжні вчені, роботи яких вплинули на дисертаційне дослідження, зокрема: механізми державного управління вивчали Г. Атаманчук, В. Бакуменко, В. Князєв, М. Корецький, М. Круглов, М. Латинін, П. Надолішній, Н. Нижник, Л. Приходченко, Л. Юзьков, та ін; механізми державного управління у ґендерній сфері детально розглядали у своїх дослідженнях Н. Грицяк, І. Лазар, К. Левченко, Т. Мельник, М. Попов, В. Тертичка, ін; роль жінки у цивілізаційних процесах з точки зору філософсько-історичних та культурологічних підходів висвітлена у працях Р. Айслер, Ш. Берн, Д.Ш. Болен, М.С. Кіммел, А. Менегетті, М. Палуді, А. Уотс та ін; психологічні та соціально-політичні засади рівних прав і можливостей жінок вивчені у роботах А. Андреєнкової, О. Балакірєва, Т. Бендас, Л. Волкової, Д. Видріна, В. Дягілєва, Г. Єльникової, Є. Ільїна, Н. Лавріненко, С. Оксамитної, М. Пірен, Н. Хамітова та ін; історичні аспекти ролі жінок і чоловіків у формуванні паритетних відносин в українському суспільстві представлені в працях Е. Андієвської, Л. Андрієнко, М. Богачевської-Хомяк, О. Забужко, С. Павличко, Л. Смоляр, Л. Таран та ін.

Що ж стосується розгляду питання захисту прав жінок і особливо комплексного дослідження механізмів державного управління цією сферою, то дана тема відображена фрагментарно: доводиться необхідність впровадження тільки західних моделей реалізації політики щодо жінок, або застосовуються підходи, сформовані за радянських часів. При цьому, не враховується той факт, що з часів здобуття Україною незалежності, змінився соціально-психологічний стан української жінки.

Зазначена проблема не розглядалася у перспективі розвитку комплексного дослідження щодо одночасного впровадження механізмів державного управління у сфері захисту прав жінок та ґендерної політики в Україні в цілому.

Саме тому, дослідження шляхів практичної реалізації механізмів державного управління у сфері захисту прав жінок в Україні крізь призму реалій сьогодення виявляється необхідним і своєчасним.

Зв'язок робот з науковими планами, програмами, темами. Дисертаційне дослідження виконувалося у межах науково-дослідної роботи Одеського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України “Система управління і координації політики європейської інтеграції на місцевому та регіональному рівнях” (номер державної реєстрації 0105U002535), в ході якої дисертантом було проаналізовано досвід країн ЄС в галузі захисту прав жінок. Особистий внесок дисертанта полягає в розробці рекомендацій з модернізації державного управління на місцевому та регіональному рівнях у контексті реалізації ґендерної політики.

Мета і завдання дослідження полягає у науковому обґрунтуванні сукупності механізмів державного управління у сфері захисту прав жінок в Україні та визначенні шляхів підвищення їх дієвості з урахуванням сучасних суспільних процесів.

Для досягнення цієї мети було визначено та вирішено наступні завдання:

– дослідити теоретико-методологічні підходи до аналізу механізмів державного управління у сфері захисту прав жінок;

– уточнити сутнісні характеристики і зміст основних понять «захист», «права людини», «права жінок», «дискримінація щодо жінок»;

– обґрунтувати сукупність механізмів державного управління у сфері захисту прав жінок в Україні та визначити їх сутність;

– виявити рівень порушень прав жінок в Україні, на базі чого встановити причини та фактори їх виникнення;

– визначити шляхи підвищення дієвості механізмів державного управління у сфері захисту прав жінок в Україні;

– розробити структуру окремої урядової інституції, законодавчо наділеної відповідними правами і повноваженнями з вирішення проблем ґендерних груп.

Об'єкт дослідження - державна політика щодо захисту прав жінок.

Предмет дослідження - механізми державного управління у сфері захисту прав жінок в Україні.

Гіпотеза дослідження базується на припущенні, що вдосконалення механізмів державного управління у сфері захисту прав жінок сприятиме подоланню в Україні існуючої прихованої нерівності жінок і чоловіків.

Методи дослідження. У процесі дослідження правових проблем захисту прав жінок використовувалися загальнонаукові методи, а саме: аналізу, синтезу, історизму і аналогії; порівняльного аналізу, який дав змогу запропонувати нові, альтернативні діючим, варіанти структурної побудови системи управління ґендерною політикою; системного підходу, за допомогою якого розглянуто державне управління ґендерною політикою щодо жінок шляхом включення їх до складу більш широкого комплексу зв'язків і відносин в умовах трансформації українського суспільства.

Емпіричною базою дослідження стали: доповіді та звіти міжнародних, національних і регіональних інституцій щодо механізмів та їх інструментів у захисті прав жінок; застосування у практичній площині ґендерної політики; соціологічні дослідження; соціальна статистика. Аналіз досліджень, які проводилися в Україні Всеукраїнською соціологічною службою й в районах Вінницькій області, у тому числі місті Вінниці, дав реальну картину становища жінок та існуючої захисної системи щодо прав жінок.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у розв'язанні актуального наукового завдання - визначенні науково-теоретичних засад формування та реалізації механізмів державного управління у сфері захисту прав жінок на сучасному етапі розвитку українського суспільства. Зокрема, у вітчизняній науці:

вперше:

– доведено, що категорія «захист», як індикатор (показник) забезпечення, дотримання, охорони та реалізації прав жінок, є базовою для розуміння сукупності механізмів державного управління щодо формування і реалізації державної ґендерної політики;

– теоретично обґрунтовано необхідність врахування принципу паритетності в державному управлінні, що дозволило розробити організаційну структуру нової паритетної інституції - центрального органу виконавчої влади (Міністерства з ґендерних питань) з окремими структурними підрозділами: Державним департаментом у справах жінок та Державним департаментом у справах чоловіків.

удосконалено:

- підходи до розуміння соціальних ролей жінки, які вона відіграє у суспільних відносинах;

- понятійно-категоріальний апарат проблематики, зокрема, визначення таких понять, як «права людини», «права жінок», «дискримінація щодо жінок», «модель партнерства»;

дістало подальшого розвитку:

- дослідження правового, соціально-економічного, інформаційного, інституційного механізмів захисту прав жінок;

- визначення місця і ролі органів державного управління у сфері захисту прав жінок;

- дослідження шляхів модернізації роботи органів управління щодо захисту прав жінок;

- структура інституцій, які реалізовуватимуть ґендерну політику через посилення захисту прав жінок.

Практичне значення одержаних результатів визначається системним характером дослідження і полягає в обґрунтуванні шляхів удосконалення існуючих і створення дієвих додаткових механізмів державного управління у сфері захисту прав жінок.

Впровадження результатів дисертаційного дослідження в практику підтверджено відповідними документами: Міжнародної громадської організації “Школа Рівних Можливостей” (акт про впровадження № 18/ЛК від 15 травня 2008 р.); управління у справах сім'ї та молоді Вінницької обласної державної держадміністрації (довідка №1/88 від 28 травня 2008 р.); головного управління з питань внутрішньої політики, у справах засобів масової інформації та зв'язків з громадськістю Вінницької обласної державної держадміністрації (довідка № 01-348 від 28 травня 2008 р.); Міністерства України у справах сім'ї, молоді та спорту, Державної соціальної служби для сім'ї, дітей та молоді (довідка № 44 від 29 липня 2008 р. ) .); комітет з питань сім'ї, молодіжної політики, спорту та туризму Верховної Ради України (довідка № 04-34/13-592 від 8 жовтня 2008 р.).

Запропоновані науково-практичні розробки можуть бути використані: в діяльності суб'єктів представницької та виконавчої влади при підготовці й прийнятті законодавчих актів щодо становища жінок в сучасному суспільстві, забезпечення принципу рівноправності чоловіків і жінок; в діяльності центральних органів влади при розробці національних програм з формування паритетної політики у суспільстві, при визначенні шляхів взаємодії виконавчих владних структур і жіночих неурядових організацій щодо усунення дискримінації відносно жінок.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою працею, результати якої отримані особисто здобувачем. У дисертації не використовувалися ідеї або розробки, що належать співавторам (Я.Нємая, Л. Колос, І. Конченкова), разом з якими було підготовлено навчально-методичний посібник “Гендерний інтерактивний театр”.

Апробація результатів дослідження. Дисертаційна робота підготовлена і обговорена на кафедрі європейської інтеграції ОРІДУ НАДУ при Президентові України.

Основні положення дисертаційного дослідження знайшли своє відображення в доповідях на науково-практичних конференціях, проведених на базі Національної академії державного управління при Президентові України, Одеського регіонального інституту державного управління НАДУ при Президентові України, а саме: “Державна стратегія управління місцевим та регіональним розвитком: форми, методи та актуальні проблеми реалізації” (м. Одеса, 2004 р.); “Регіональна політика на сучасному етапі державотворення: проблеми децентралізації, ризики та перспективи впровадження” (м. Одеса, 2006 р.); “Стратегія регіонального розвитку: формування та механізми реалізації” (м. Одеса, 2007 р.).

Крім того, окремі положення дисертації використані у виступах на міжнародних, всеукраїнських, регіональних конференціях, “круглих столах”: Міжнародна науково-практична конференція “Гуманізм та освіта” (м. Вінниця, 2004 р.); Всеукраїнський “круглий стіл” “Ґендерна політика у контексті європейської інтеграції” (м. Київ, 2005 р.); семінарах: “Жінки в політиці - міжнародний досвід для України” (м. Київ, 2005 р.,); науково-практична конференція “Розвиток особистості: проблеми, психодіагностика, психокорекція” (м. Вінниця, 2007р.); національна консультація-семінар “Інтегрування ґендерної рівності” (м. Київ, 2008 р.). Тренінг-програмах: “Розробка інформаційних, навчальних та комунікативних матеріалів” (м. Вінниця, 2005 р.); “Ґендерне лобіювання” (м. Київ, 2005 р.); “Дорадча рада протидії торгівлі людьми” (м. Вінниця, 2006 р.); “Насильство в сім'ї: ефективність та системність протидії” (м. Львів, 2007 р.); “Протидія насильства в родині: шляхи взаємодії органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, правоохоронних органів, засобів масової інформації та громади” (м. Вінниця, 2007 р.); “Практика застосування логіко-структурного підходу для розробки та реалізації обласних програм досягнення рівності жінок і чоловіків” (м. Вінниця, 2008 р.). Автор дисертації є експертом з ґендерних питань Програми сприяння Парламенту України університету Індіани.

Публікації. Основні положення роботи викладено у двадцяти публікаціях, 8 з яких - у наукових фахових виданнях з державного управління.

Структура дисертації складається зі вступу, трьох розділів, висновків, додатків, переліку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації 203 сторінки, з них 173 основного тексту. У роботі наведено 9 таблиць, 6 додатків на 12 сторінках. Список використаних джерел містить 225 назв, з них іноземною мовою - 9.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується вибір теми дисертації, її актуальність, сформульовано об'єкт, предмет, гіпотезу, мету і завдання, описано наукову новизну та практичну цінність результатів, наведено відомості з її апробації.

У першому розділі - «Науково-теоретичні засади державного управління у сфері захисту прав жінок» - наводиться аналіз вітчизняної та зарубіжної наукової літератури, законодавчої бази; визначаються концептуальні підходи до розгляду понять «жінка», «права жінок», «дискримінація щодо жінок».

Визначено поняття «жінка», з точки зору синергетичного підходу, як цілісного осмислення єдності людини (жінка), суспільства і природи, матеріального і духовного. Людина (жінка) і світ - певна система, континуум взаємодії, у якій формуються вимоги до діяльності сучасної жінки (її соціальних ролей) - бути передусім регулятором, а не маніпулятором у відносинах зі оточуючим середовищем. «Жінка» постає складною відкритою комплексною системою, що вступає в активні суб'єктно-об'єктні відносини з середовищем і реалізує свої права людини у різних соціальних ролях: жінки-матері, жінки-працівника, жінки-управлінця тощо.

З'ясовано, що сфера захисту прав жінок знаходиться у сфері захисту прав людини і підпадає одночасно під сферу ґендерних прав (рис.1).

Отже, права жінок знаходяться у площині ґендерних прав (група прав, які безпосередньо стосуються рівності між чоловіками і жінками в суспільстві - спеціальні ґендерні права - пов'язані із ширшим за змістом правом - правом на недискримінацію), які в свою чергу підпадають під усі категорії прав людини.

Дії або практика систематичного приниження ґендерної групи (жінки), або однієї людини жінки, будь-яке відокремлення, розрізнення, обмеження чи позбавлення прав жінок у політичній, економічній, соціальній, громадській або іншій сфері - це дискримінація щодо жінок.

Проаналізовано колективні права такої категорій громадян як жінки, які відповідно до соціальних, політичних, фізіологічних і інших причин не мають рівних з іншими громадянами можливостей здійснення «загальних» для всіх людей прав, що посилюють існуючі значні розбіжності у конструюванні «життєвих шансів», «можливостей для самореалізації особистості». Ґендерна асиметрія залишається найбільш характерною рисою українського суспільства

З'ясовано, що політична необхідність приєднання України до стандартів Європейської спільноти збільшує увагу до невирішених проблем, пов'язаних із захистом прав жінок: економічних прав в умовах приватизації, репродуктивних прав, сімейних прав, політичних прав жінок в умовах становлення та розвитку демократичних інституцій в країні, питання примусової праці, сучасного рабства тощо.

Розрив інформаційних зв'язків між захисними державними інституціями, відсутність взаємодії установ із захисту прав людини, зокрема, жінок, дають підстави стверджувати про необхідність зміни, вдосконалення механізмів державного управління у сфері захисту прав жінок, які сприяють практичному здійсненню взаємопов'язаних і взаємодіючих передумов, засобів та умов щодо створення належних юридичних і фактичних можливостей для захисту прав жінок.

Доведено, що механізми державного управління мають формуватися на основі вирішення проблем зі сфери захисту прав жінок і впливати на саму сферу, яка формується під впливом певного навколишнього середовища. Це середовище представлено політичною та правовою, демографічною та екологічною, техніко-економічною і соціально-культурною складовими.

З'ясовано, що базовою категорією серед механізмів державного управління у сфері прав жінок є «захист», як індикатор (показник) забезпечення (повага, визнання, гарантування прав), дотримання, охорони, реалізації прав жінок.

Правовий механізм державного управління у сфері захисту прав жінок у межах становлення ґендерної рівності в Україні має певні здобутки у напрямку формування відповідної законодавчої бази, однак вагомих змін у ґендерній ситуації та подоланні дискримінації щодо ґендерних груп в Україні не відбувається.

Аналіз показує, що нормативно-правова база, яка складає правову основу формування ґендерної політики, здійснюється за галузевим принципом, а саме: законодавче забезпечення права жінок на працю; пенсійне забезпечення жінок та їх соціальне страхування; законодавче забезпечення рівноправності жінок та чоловіків в політичній сфері та в сфері прийняття державних рішень; законодавче забезпечення прав жінок на охорону здоров'я, материнства та дитинства, створення умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям; забезпечення прав жінок в сім'ї та шлюбі; законодавче забезпечення на свободу жінок від насильства та протидія торгівлі людьми; забезпечення прав жінок, які вчинили злочини; законодавче забезпечення права на освіту.

Встановлено, що при розробці і вдосконаленні соціального законодавства мають враховуватися ґендерні складові, які сприятимуть соціальній злагоді, захисту інтересів окремої особи і суспільства в цілому.

В Україні створено певний інституційний механізм державного управління у сфері захисту прав жінок, на який покладено повноваження щодо розробки та реалізації політики поліпшення становища жінок, захисту їх прав. Цим повноважним органом визначено Міністерство України у справах сім'ї, молоді та спорту. Однак, проведення ґендерної політики не здійснюється у повній мірі.

Для забезпечення прав людини, зокрема, прав жінок, в Україні створено систему органів, що покликані від імені держави захищати права людини (міліція, прокуратура, суд, тощо). Знання функцій відповідних органів необхідне для правильного визначення адресата, до якого скеровуються звернення про захист прав. Особливе місце у сфері захисту прав жінок займає інститут Уповноваженого з прав людини (омбудсмена). В Україні на часі запровадження на національному, регіональному, місцевому рівнях інституції Уповноваженого з прав жінок або рівного статусу, який зможе об'єднати державні, правоохоронні органи, громадські організації, засоби масової інформації у напрямку впровадження ґендерної політики.

Значуща роль у розвитку механізмів державного управління у сфері захисту прав жінок в Україні належить співпраці владних інституцій з громадськими правозахисними організаціями.

Соціально-економічним механізмом у сфері захисту прав жінок в Україні є державна соціальна допомога, яка надається через структурні підрозділи Міністерства праці і соціальної політики України. Центри зайнятості здійснюють навчання і працевлаштування жінок. Державний центр соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді через мережу центрів надають психологічні, медико-соціальні і інші послуги жінкам, які знаходяться у кризовому стані. Міністерство охорони здоров'я надає медичні послуги. Відповідний механізм державного управління у сфері прав жінок має формувати належні юридичні і фактичні умови для забезпечення гарантій людині щодо рівня життя, створювати сприятливі умови для використання трудового потенціалу жінок.

Перспективним інструментом соціально-економічного механізму державного управління у сфері захисту прав жінок є формування ґендерного бюджету. Він диференційовано регулює ресурси держави за рівнем життя ґендерних груп населення (сферу особистих доходів, праці і зайнятості, пенсійне забезпечення, соціальне страхування, освіту, охорону здоров'я, культуру, соціальне обслуговування непрацездатних, підтримку материнства і дитинства, допомогу бідним, споживчі ціні і тарифи, податки з фізичних осіб, житлову політику).

Інформаційний механізм державного управління у сфері захисту прав жінок має свої інструменти впровадження. По-перше, стратегії і тактики комунікації із громадськістю, між державними органами. Тому виникає необхідність в обміні досвідом, набутим різними організаціями, які працюють в одному проблемному полі, обговоренні спільних проблем і шляхів їх вирішення. З'ясовано, що для гармонізації відносин всередині структури, між владною структурою й громадськістю необхідні інформаційні служби комунікацій, які матимуть два підрозділи: один - вирішує щоденні завдання, другий - зайнятий довготерміновим плануванням (служба комунікацій). По-друге, інструментами інформаційного механізму державного управління у сфері захисту прав жінок стають ґендерна освіта і ґендерна просвіта, які сприяють розвитку теоретичних знань щодо шляхів досягнення рівності статей та впроваджуються через лекції, семінари, конференції, “круглі столи”, модульні включення у традиційні курси. Окремо можна виділити тренінгові програми, ґендерні інтерактивні театри.

Розглянуто способи захисту порушених прав жінок в Україні: пасивний і активний захист. Зазначено, що недоліками у впровадженні механізмів державного управління у сфері захисту прав жінок є такі: по-перше, статус і саме впровадження механізмів, залежать від політичних змін, змін в уряді України; по-друге, вирішення прав жінок розглядається у площині лише захисту матерів і дітей, жіночої зайнятості й тільки під кутом поліпшення статусу жінок, тобто відокремлено від загального ракурсу ґендерної політики; по-третє, політична роль жінок не усвідомлена на рівні суспільства і не виявлена у механізмах державного управління як необхідна реальність.

Аналіз науково-теоретичних засад функціонування механізмів державного управління у сфері захисту прав жінок дав змогу з'ясувати питання, що були до цього недостатньо висвітлені і став основою для обґрунтування причин дискримінації щодо жінок, її сутності, окреслення шляхів подолання, зокрема, через узгодження зусиль суб'єктів управління.

У другому розділі - “Діагностика рівня порушень прав жінок в Україні” - в межах опитувань, що проводилися Всеукраїнською соціологічною службою у 2006 р. в Україні та у Вінницькому регіоні зокрема, виявлено порушення прав жінок в українському суспільстві у цілому, а також у сферах політики, праці, репродуктивного здоров'я, зростання насильства щодо жінок у сім'ї. Зокрема:

1. При наявності вищої освіти (45,75% респондентів) тільки 23,72% жінок займають керівні посади. Отже, при рівності в отриманні освіти, жінки, на відміну від чоловіків, мають невеликі шанси просунутися службовими сходами і зайняти керівну посаду;

2. 22,28% респондентів не відповіли на запитання про місце роботи, що свідчить про низький рівень реалізації жінок у професійній сфері, про наявність дискримінації щодо жінок, які, маючи вищу освіту, залишаються на другорядних посадах, виконують функції обслуговуючого персоналу;

3. Робота є найбільшою цінністю в житті 23,16% жінок, що характеризує наявне суспільне протиріччя між прагненнями, ціннісними установками жінок і можливістю їх втілення;

4. Порушення прав жінок у оплаті праці - 29,65%; на собі відчули порушення прав людини при прийомі на роботу 16,43% жінок. Кожна друга опитана жінка вважає, що піддається дискримінації за статевою ознакою;

5. 14,18% опитаних відчувають порушення своїх прав у матеріальному становищі. Лише 2,88% жінок вважають себе заможними. Жінкам довіряють роботу менш оплачувану, ніж чоловікам;

6. Залишаються проблемними сегментами сфери захисту прав жінок: недостатні грошові виплати сім'ям, які доглядають за дітьми до 3 років; необхідність у наданні молодим сім'ям дострокових пільгових кредитів для будівництва; відсутність державних спеціальних депозитних рахунків на кожну дитину до досягнення нею повноліття;

7. Всього 6,57% жінок відповіли, що проблема ґендерної рівності є для них важливою, але 59,05% респондентів вважають, що права жінок в Україні порушуються і 19,95 % респондентів не змогли дати відповідь на це питання, що свідчить про неналежний рівень ґендерної освіти, недостатню юридичну і правову поінформованість жінок. Таким чином, зроблено висновок про те, що в Україні ґендерне питання не висвітлене належним чином у засобах масової інформації.

8. 31,41% опитаних відповіли, що зіштовхувалися з випадками насильства в родині. Натомість, лише половина опитаних жінок зверталися по допомогу у відповідні організації. Інші або не знають, куди саме звернутися, або вони просто не вірять у те, що їхні права будуть захищені.

9. Участь у суспільному і політичному житті країни поставили пріоритетним для себе всього 2,96% жінок, що є тривожним сигналом для суспільства. Адже жінки вУкраїні не лише чисельніша група населення, але і найбільш працездатна. Низька соціальна активність жінок є передумовою створення проблеми для повноцінного розвитку держави і суспільства в цілому.

10. Ставлення до політичної ролі жінок у суспільному житті негативно сприймають близько 30% респондентів. Це свідчить про існування в Україні не сформованої суспільної думки щодо ролі жінок у політиці й недостатню кількість претендентів - жінок на посаду президента, жінок - політиків.

11. Більше 55% респондентів зазначили необхідність введення квот, тобто усунення деформації у суспільних відносин між статями за причин існування дискримінації по відношенню до жінок.

З'ясовані під час опитування порушення підтверджує аналіз статистичних даних 2007 р., що дає підстави вважати, що стан ґендерної рівності в Україні у галузі праці є незадовільним: середній рівень зарплати жінок на 29,1% нижчий, ніж у чоловіків, рівень економічної активності жінок теж нижчий на 10,9 %. Дані опитування вираховувалися на основі формул розрахунків вимірювань «професійної реалізації жінки» і «ґендерного насильства», які дають змогу розробляти державні стратегії у ґендерній сфері. В результаті проведеного опитування доведено, що у подоланні ґендерної та вікової дискримінації на ринку праці надзвичайно важливим є інформаційний механізм державного управління у сфері захисту прав жінок, зокрема пропагування їх правової освіти, інформування про існуючі можливості захисту; надавання безкоштовних консультацій та допомоги в підготовці документів для суду та інших державних органів, проведення навчань державних службовців. З'ясовано, що в Україні офіційна статистика відносно жінок, які втягнуті у проституцію і постраждали від контрабанди і торгівлі жінками, в Україні лише формується. Обґрунтовано: недосконалість законодавства в напрямку боротьби з торгівлею людьми щодо кримінальної відповідальності винних у скоєнні злочинних дій, відсутність постійного фінансування реабілітаційних програм, які передбачають створення центрів реінтеграції. Наголошується на необхідності в єдиному методологічному підході до аналізу протидії торгівлі жінками з боку урядових та неурядових організацій, міждержавних установ. Аргументовано нагальну необхідність в узгодженні зусиль суб'єктів, які беруть активну участь у роботі з подолання та попередження насильства у сім'ї, протидії торгівлі людьми: державних органів, неурядових організацій, релігійних, міжнародних, донорських та благодійних організацій, іноземних представництв в країні.

Діагностика рівня порушень прав жінок в Україні дала можливість обґрунтувати необхідність вдосконалення механізмів державного управління у сфері захисту жінок, а саме: інформаційного (підвищення рівня поінформованості громадськості, особливо дівчат та жінок групи ризику щодо безпеки у працевлаштуванні та житті за кордоном, щодо можливих форм захисту від сексуальної та трудової експлуатації); правового (удосконалення законодавства та дій правоохоронних органів); соціально-економічного (допомога, реабілітація потерпілих від торгівлі жінками); інституційного (створення державних установ, які працюють у напрямку попередження торгівлі жінками й реабілітації потерпілих жінок).

У третьому розділі - “Шляхи підвищення ефективності механізмів державного управління щодо захисту прав жінок в Україні” - для усунення причин дискримінації щодо жінок й подолання нерівності у соціальних відносинах ґендерних груп розглянуто структурно-функціональну модель підвищення ефективності механізмів державного управління у сфері захисту прав жінок в Україні. Встановлено, що в Україні відсутній правовий механізм забезпечення реалізації рівних виборчих прав жінок і чоловіків. В основі квот за принципом ґендеру лежить сучасна концепція рівності жінок і чоловіків. Доведено, що квота представництва ґендерних груп (квота за принципом ґендеру або ґендерна квота), що є нормою представництва тієї чи іншої статі у всіх сферах діяльності, у яких беруть участь і чоловіки і жінки, повинна стати інструментом правового механізму державного управління у ґендерній сфері, без наявності якого неможливе здійснення у повній мірі ні політичних, ні соціальних, ні інших прав жіночого населення в Україні. Політикою позитивних дій у цьому аспекті в Україні можуть стати: добровільні партійні ґендерні квоти, квотування списків кандидатів за принципом ґендеру з вимогою до черговості статей, гендерне квотування списків кандидатів без вимог до черговості статей і, ґендерне квотування місць у парламенті - квоти представництва ґендерих груп.

Обґрунтовується необхідність змін у Законах Україні: «Про політичні партії в Україні» (від 05.04.2001 № 2365-III), «Про вибори народних депутатів України» (від 25.03.2004 № 1665-IV), «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» (від 06 .04.2004 № 1667-IV), що стосується ґендерних квот. З метою забезпечення пропорційного представництва жінок і чоловіків у Верховній Раді України, Верховній Раді Автономної Республіки Крим, місцевих радах пропонується доповнення до Закону України «Про забезпечення рівних прав і можливостей жінок та чоловіків» (від 09.09 2005 № 2866-IV) статті 15, пункт 3: передбачити у списках кандидатів у депутати різних рівнів, як тимчасовий спеціальний захід, не менше 40% та не більше 60% будь-якої із статей від загального числа кандидатів, який буде скасований при досягненні цілі - ґендерної рівності.

Доведено, що активна участь у суспільних процесах жіночої половини населення сприятиме якісно новому усвідомленню соціальної системи, де жіночі цінності, а саме, турбота, співчуття, відмова від насилля, стануть справжніми пріоритетами, що сприятиме формуванню ґендерного партнерства, завдяки якому буде вирішено чимало проблем - від викорінення насильства у сім'ї до зняття соціальної напруги у суспільстві. У свою чергу, «ґендерне партнерство» характеризує собою нові суспільні відносини, за яких чоловіки і жінки мають рівні можливості щодо самореалізації та самовдосконалення, на рівних умовах займаються всіма видами суспільної діяльності, мають рівні права на трудову діяльність. Це, в свою чергу, потребує запровадження нових підходів у системі державного управління.

З огляду на особливості національного розвитку, необхідності у забезпеченні системного і комплексного підходу до формування довгострокової стратегії в ґендерній політиці, на що наголошується «Європейською стратегією сприяння ґендерній рівності», пропонуються дії в п'яти ключових сферах, а саме: забезпечення ефективного управління і дотримання прав жінок; підвищення рівня зайнятості жінок; забезпечення рівного доступу до освіти; ефективне та рівноправне надання медичних послуг; боротьба з побутовим насильством. З огляду на зазначене, виникає нагальна необхідність у створенні окремої інституційної урядової структури - Міністерства з ґендерних питань (МҐП) (рис.2). В роботі обґрунтовано основні засади функціонування зазначеного міністерства: пропонується визначення головного завдання та мети діяльності Міністерства з ґендерних питань, а саме - розробка стратегії державної ґендерної політики, з акцентом на подоланні нерівності між статями, з посиленням заходів щодо захисту жінок; визначаються владні повноваження, які є необхідними для ефективного розгляду скарг, реагування на дискримінаційні дії. Зокрема, Міністерство створюється з метою забезпечення ґендерної рівності, сприяння посиленню ролі жінок у суспільстві, ролі батьківства, повноцінній реалізації жінкою своїх прав, координації процесу реалізації ґендерної політики у державі з урахуванням подолання дискримінації по відношенню до кожної ґендерної групи. Одночасна робота у двох напрямках (Державний департамент у справах жінок / Державний департамент у справах чоловіків) сприятиме виконанню програм, пов'язаних із кожною статтю та впровадженню загальної ґендерної політики. Цей процес має відслідковуватися через науковий супровід, моніторинг та оцінку ефективності для подальшої координації дій й корекції механізмів державного управління для вирівнювання дисбалансу між статями.

Рис. 2. Міністерство з ґендерних питань (МҐП).

1. Дослідження і узагальнення теоретичних засад і практичного досвіду формування та реалізації державної політики у сфері захисту прав жінок підтвердило необхідність забезпечення його дієвими механізмами державного управління. Встановлено, що для вдосконалення механізмів державного управління у сфері захисту прав жінок, важливу роль відіграє усвідомлення нової тенденції суспільного розвитку, де врахована психологічна, соціальна, етнонаціональна сутність сучасної жінки. Зазначені механізми повинні формуватися на основі вирішення проблем досліджуваної сфери і впливати на неї. Врахування проблем ґендерних груп та їхнє вирішення через удосконалення механізмів державного управління дасть можливість конструктивного вирішення протиріч, накопичених у суспільстві, усвідомлення внутрішніх соціальних трансформацій, з'ясування шляхів для консолідації у багатьох суспільних процесах і забезпечення сталого розвитку суспільства. Необхідність у диференційованому ставленні до специфіки соціальних груп, у свою чергу, вимагає розгляду як загальних механізмів державного управління у сфері захисту прав людини, так і специфічних, за допомогою яких здійснюються заходи щодо захисту права жінок.

2. Теоретично обґрунтовано механізми державного управління у сфері захисту прав жінок в Україні. На основі аналізу науково-теоретичних джерел уточнено визначення поняття «механізми державного управління у сфері захисту прав жінок» як організація практичного здійснення взаємозв'язаних і взаємодіючих передумов, засобів та умов, які створюють належні юридичні і фактичні можливості для повноцінного захисту прав жінок. Доведено, що базовою категорією для механізмів державного управління у сфері прав жінок є «захист». Вдосконалення механізмів державного управління у сфері захисту прав жінок можливе лише за рахунок цілеспрямованого і системного впровадження комплексу захисних заходів правового, соціально-економічного, політичного, організаційного, інформаційного змісту, основною метою яких є створення належних фактичних умов для забезпечення, дотримання, реалізації, охорони прав людини, жінок.

3. Встановлено, що правовий механізм державного управління у сфері захисту прав жінок у рамках становлення ґендерної рівності в Україні у напрямку формування необхідної законодавчої бази в основному сформований. Однак, практика дискримінаційного підходу і нерівність все ще залишаються поширеними в Україні. З'ясовано, що впровадження ґендерної політики і розгляд питань, пов'язаних з великою соціальною групою, якою є жінки, залишається формальним, і перебуває у форматі політики «поліпшення становища жінок». Обґрунтовано, що формування ефективної законодавчої бази, відстоювання справедливих дієвих законів, програм та інших заходів, забезпечать соціальну захищеність жінки, сприятимуть створенню реальних можливостей для реалізації права вибору жінкою своєї життєвої мети і призначення.

4. В Україні відсутня єдина інституційна система управління ґендерною сферою, яка включає захист прав жінок. Відповідно до статусу, Міністерство у справах сім'ї, молоді та спорту України, на яке покладено завдання з розробки та реалізації політики щодо жінок, захисту їх прав, не має визначених повноважень з контролю за діяльністю відповідних державних структур, які вирішують аналогічні завдання. Доведено, що актуальним для України є створення незалежного правозахисного органу Омбудсмена у справах жінок або рівного статусу. Дана характеристика соціально-економічного та інформаційного механізмів державного управління у сфері захисту прав жінок в Україні, що дає можливість обґрунтувати шляхи вдосконалення державного управління у ґендерній сфері.

5. Виявлено рівень порушень прав жінок в Україні у приватній і публічній сферах соціальної діяльності та встановлено причини зростання насильства щодо жінок на роботі, в суспільстві, в сім'ї. Проведене дослідження дає підстави стверджувати про наявність в суспільстві існуючих історичних передумов дискримінації жінок, стереотипів у свідомості щодо становища жінок в сучасній суспільно-політичній дійсності. Уточнено поняття «дискримінація щодо жінок».

Класифіковано соціальні напрямки виявлених порушень у сфері захисту прав жінок (насильство у сім'ї, торгівля людьми, ґендерна та вікова дискримінація на ринку праці), з'ясовано причини їх виникнення, надано пропозиції з подолання негативних явищ. Виявлено проблемні сегменти у сфері захисту соціальної групи жінок: існування прихованої дискримінації; рівність прав і можливостей чоловіків і жінок; відсутність зацікавленості жінок до участі в управлінні і в політиці; існування негативного ставлення населення до ролі жінок у політиці; низький рівень ролі масової інформації; низький рівень довіри до органів влади; відсутній правовий механізм забезпечення реалізації рівних виборчих прав жінок і чоловіків.

6. Запропоновано введення системи ґендерних квот як інструменту правового механізму через зміну Законів України, що регламентують виборчий процес. Зокрема, пропонується доповнення до Закону України «Про забезпечення рівних прав і можливостей жінок та чоловіків», що дасть можливість: усунути ґендерні диспропорції у владі; упорядкувати державно-управлінські відносини; реалізувати права жінок; раціонально використати людський потенціал незалежно від статі, що позитивно впливатиме на якість життя; наблизитися до європейських ґендерних стандартів та середньосвітових показників ґендерного представництва.

Доведено, що ефективним інструментом ліквідації дискримінації щодо жінок є ґендерний підхід до аналізу, прогнозування, планування, організації життя суспільства, з включенням представників всіх ґендерних груп, як жінок так і чоловіків. Запропоновані методики можуть застосовуватися при дослідженнях, які сприятимуть розробці ґендерних програм.

7. З'ясовано, що для створення інституційного механізму з ґендерних проблем на сучасному етапі слід враховувати більший рівень дискримінації за статевою ознакою саме жінок. Захищеність жінок і реалізація їх прав на рівні з чоловіками в українському суспільстві мають бути каталізатором інтеграції ґендерної проблематики в систему управління в цілому. У межах дослідження обґрунтовано, що на перехідному етапі формування державної політики з прав жінок набуває актуальності створення окремого спеціально уповноваженого органу виконавчої влади - самостійної державної структури, законодавчо наділеної відповідними правами і повноваженнями з вирішення проблем ґендерних груп - Міністерства з ґендерних питань (МҐП). Зокрема, розроблено структуру МҐП.

8. Перспективу подальшого дослідження вбачаємо у вивченні умов запровадження в практику державного управління принципу паритетності, що сприятиме підвищенню представництва жінок у національному парламенті, здійсненню кроків для заохочення жінок у політичне життя. Рекомендації можуть застосовуватися при формуванні в Україні ґендерної політики, яка має здійснюватися в двох напрямках: подолання дискримінації по відношенню до жінок, впровадження паритетної політики за принципом рівності між чоловіками і жінками.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Статті у наукових фахових виданнях

1. Сулимова С.И. Женщина - олицетворение национального менталитета / С. Сулимова // Актуальні проблеми політики : зб. наук. пр. ; [відп. ред. Л.І. Корміч]. - Одеса, ОНЮА, 1999. - С. 42 - 45.

2. Сулімова С.І. Роль ґендеру та його жіночої складової в євроінтеграційних процесах України з точки зору синергетики / С. Сулімова // Актуальні проблеми державного управління : зб. наук. пр. - Одеса : ОРІДУ НАДУ, 2008. - Вип. 4 (36). - С. 251 - 257.

3. Сулімова С.І. Гендерні відносини як конструкт… прав людини, прав жінок / С. Сулімова // Актуальні проблеми державного управління : збірник наук. паць. - Х. : Вид-во «Магістр», 2008. - Вип. 8 (34). - С. 99-106.

4. Сулімова С.І. Співпраця органів влади регіону з громадськими об'єднаннями щодо подолання насильства у сім'ї / С. Сулімова // Актуальні проблеми державного управління : зб. наук. пр. - Одеса : ОРІДУ НАДУ, 2004. - Вип. 1 (17). - С. 292 - 300.

5. Сулімова С.І. Ґендерні аспекти правозахисної діяльності держави у сучасному українському суспільстві / С. Сулімова // Актуальні проблеми державного управління : зб. наук. пр. - Одеса : ОРІДУ НАДУ, 2005. - Вип.1 (21).- С. 191 - 202.

6. Сулімова С.І. Сучасний стан впровадження ідей ґендерної рівності / С. Сулімова // Актуальні проблеми державного управління: зб. наук. пр. - Одеса : ОРІДУ НАДУ, 2005. - Вип. 4 (24). - С.114 - 118.

7. Сулімова С.І. Введення квотування як шлях досягнення паритету жінок та чоловіків в українському суспільстві / С. Сулімова // Актуальні проблеми державного управління : зб. наук. пр. - Одеса : ОРІДУ НАДУ, 2006. - Вип. 3 (27). - С. 91-97.

8. Сулімова С.І. Міжнародний та національний аспект розвитку прав жінок у контексті європейських стратегій ґендерної рівності / С. Сулімова // Актуальні проблеми державного управління : зб. наук. пр. - Одеса : ОРІДУ НАДУ, 2007.- Вип. 2 (30). - С. 263 - 270.

Статті в інших виданнях, матеріали конференцій

1. Сулімова С.І. Прорив у майбутнє через оновлення освіти / С. Сулімова // Сучасні інформаційні технології та інноваційні методики навчання у підготовці фахівців: методологія, теорія, досвід, проблеми : зб. наук. пр. ; [редкол.: І.А. Зязюн (голова) та ін.]. - К. : Вінниця : Державне обласне видавництво «Вінниця», 2000. - С. 268 - 270.