Юридичні гарантії права людини на соціальний захист в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

Рудик Вікторія Анатоліївна

УДК 342.734(477)

ЮРИДИЧНІ ГАРАНТІЇ ПРАВА ЛЮДИНИ НА СОЦІАЛЬНИЙ ЗАХИСТ В УКРАЇНІ

Спеціальність 12.00.05 - трудове право; право соціального забезпечення

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Харків - 2007

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Харківському національному університеті внутрішніх справ, Міністерство внутрішніх справ України

Науковий керівник: кандидат юридичних наук, доцент

Андріїв Василь Михайлович,

Чернігівський державний інститут права,

соціальних технологій та праці, ректор

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор

Венедиктов Валентин Семенович,

Харківський національний університет внутрішніх

справ

кандидат юридичних наук, доцент

Синчук Світлана Миколаївна,

Львівський національний університет ім. І. Франка,

доцент кафедри трудового, аграрного та

екологічного права

Захист відбудеться „ 5 ” жовтня 2007 р. о „ 1300 ” годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.700.02. при Харківському національному університеті внутрішніх справ за адресою: 61080, м. Харків, пр. 50-річчя СРСР, 27

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Харківського національного університету внутрішніх справ за адресою: 61080, м. Харків, пр.50-річчя СРСР, 27

Автореферат розісланий „_3_” вересня 2007 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради В.Є. Кириченко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Конституція України закріпила право громадян на соціальний захист (ст.46) і створила конституційну основу для нового розуміння поняття „соціальний захист”, визначення змісту права громадян на соціальний захист та побудови нової організаційно-правової системи соціального захисту в Україні.

Реформування у сфері соціального захисту спрямоване на впровадження ринкових засад, роздержавлення цієї сфери. Закладено нормативну базу побудови основних організаційно-правових форм - загальнообов'язкового державного соціального страхування із заснуванням спеціальних страхових фондів, державної соціальної допомоги для осіб, які не охоплені системою соціального страхування або мають забезпечення нижче прожиткового мінімуму. Поява нових соціальних ризиків (малозабезпеченість, бідність, безробіття тощо), від яких людина потребує соціального захисту, зумовила виокремлення у загальній системі соціального захисту спеціального та особливого соціального захисту, спрямованого на окрему категорію громадян. Загалом, сформоване після прийняття Конституції України законодавство в сфері соціального захисту свідчить, що в Україні закладені правові основи нової системи соціального захисту ринкового типу і європейського спрямування.

Зміни, що відбулися в системі соціального захисту, логічно зумовили оновлення і юридичного механізму забезпечення права людини на соціальний захист в Україні. Побудова сучасної системи юридичних гарантій права людини на соціальний захист повинна враховувати та відображати міжнародно-правовий вплив на внутрішньодержавну політику в сфері соціального захисту, оскільки проблема забезпечення права людини на соціальний захист вийшла за межі національного законодавства та внутрішньої політики держави і набула світового значення.

Проблеми юридичних гарантій завжди знаходяться в центрі уваги юридичної науки. Разом з тим, у юридичній науці відсутнє комплексне дослідження юридичного механізму забезпечення права людини на соціальний захист. Таке дослідження дозволяє визначити систему юридичних гарантій, взаємозв'язок різних їх видів у загальному механізмі гарантування права на соціальний захист, сформулювати основні чинники, що впливають на якість та ефективність юридичних гарантій здійснення права людини на соціальний захист, а також пропозиції щодо їх вдосконалення.

Таким чином, проведення науково-теоретичного дослідження юридичних гарантій права людини на соціальний захист в Україні сьогодні є актуальним і має теоретичне і практичне значення.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Реформування соціального захисту в Україні, оновлення її організаційно-фінансової системи, а також її законодавчої основи створило підґрунтя для проведення нових наукових досліджень у цій сфері. Це зумовило нові аспекти розгляду проблеми сучасного юридичного гарантування права людини на соціальний захист в Україні.

Дисертаційне дослідження проводилося відповідно до Пріоритетних напрямків розвитку правової науки на 2005-2010 роки, затверджено постановою загальних зборів відділень Академії правових наук України від 18 червня 2004 року №20/4-2; Пріоритетних напрямків наукового дослідження Харківського національного університету внутрішніх справ на 2006-2010 роки, схвалених протоколом Вченої ради Харківського національного університету внутрішніх справ від 27 грудня 2005 року №13, а також планів наукових досліджень кафедри трудового, земельного та екологічного права Харківського національного університету внутрішніх справ.

Науково-теоретичну базу дослідження склали наукові праці видатних українських та російських вчених з теорії права, зокрема: С.С. Алексєєва, М.І. Абдулаєва, М.В. Вітрука, Л.Д. Воєводіна, Т.М. Заворотченко, В.А. Іваненко, В.М. Капіцина, О.А. Лукашкової, А.С. Мордовця, Б.Л. Назарова, П.Є. Недбайло, В.С. Нерсесянца, П.М. Рабіновича, В.М. Скобелкіна, Г.Г. Шмельової, а також учених у галузі права соціального забезпечення, зокрема, В.М. Андріїва, В.С. Андреєва, К.С. Батигіна, Н.Б. Болотіної, В.Я. Бурака, Н.А. Вігдорчика, М.Л. Захарова, Р.І. Іванової, А.В. Карцхія, О.Є. Мачульської, Л.І. Лазор, П.Д. Пилипенка, В.Д. Роіка, С.М. Прилипка, С.М. Синчук, І.М. Сироти, Б.І. Сташківа, В.К. Субботенко, Є.Г. Тучкової, Я.М. Фогеля, М.Ю. Федорової, В.Ш. Шайхатдінова.

Нормативну та емпіричну базу дослідження склали: Конституція України, акти національного соціально-захисного законодавства, а також міжнародні акти, зокрема, Європейська соціальна хартія (переглянута), Хартія основних прав Європейського Союзу, Європейська конвенція про захист прав людини та основоположних свобод та інші.

Мета і задачі дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в тому, щоб на підставі комплексного аналізу наукової літератури, а також положень чинного національного та міжнародного законодавства в сфері соціального захисту сформулювати поняття та систему юридичних гарантій права людини на соціальний захист, а також внести пропозиції та наукові рекомендації щодо вдосконалення їх якості та ефективності.

Для досягнення поставленої мети дисертація розв'язує такі основні завдання:

- визначення сучасної системи соціального захисту України згідно з нормами Конституції України, галузевого соціально-захисного законодавства України та положень міжнародних правових актів.

- встановлення правової природи права людини на соціальний захист, визначення його змісту, обсягу та меж;

- визначення поняття та системи юридичних гарантій права людини на соціальний захист;

- формулювання основних ознак ефективності юридичних гарантій права людини на соціальний захист;

- вироблення рекомендацій та пропозицій щодо вдосконалення окремих видів юридичних гарантій права людини на соціальний захист.

Об'єктом дослідження є право людини на соціальний захист та система правовідносин, в яких воно здійснюється.

Предметом дослідження є теоретичні та практичні проблеми юридичних гарантій права людини на соціальний захист, національне соціально-захисне законодавство та стандарти соціального захисту, закріплені в міжнародно-правових актах.

Методи дослідження. У процесі дослідження були використані загальнонаукові та спеціальні методи пізнання правових явищ.

Історичний та порівняльно-правовий методи використовувались при вивченні динаміки формування та розвитку юридичного понятійно-термінологічного апарату в сфері соціального захисту. Застосування системно-структурного методу дозволило визначити сучасну систему соціального захисту в Україні, поняття, класифікацію та види юридичних гарантій права людини на соціальний захист. Соціологічний метод використовувався в ході аналізу матеріалів практичного застосування положень соціально-захисного законодавства, зокрема: рішень про призначення конкретного виду соціального захисту; скарг на рішення, дії чи бездіяльність органів соціального захисту; судових справ щодо розгляду спорів у сфері соціального захисту. Методом аналізу та синтезу було визначено юридичне поняття соціального захисту, характерні ознаки окремих його елементів. Через абстрагування та узагальнення визначено дефініції правових терміно-понять, таких як: „юридичні гарантії права людини на соціальний захист”, „соціальний захист”, „право людини на соціальний захист” та інші. Формально-юридичний метод використовувався при формулюванні пропозицій щодо вдосконалення чинного законодавства, змісту нових правових норм та прийняття нових нормативно-правових актів.

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим в Україні комплексним монографічним дослідженням проблем юридичних гарантій права людини на соціальний захист. В результаті проведеного дослідження були сформульовані такі наукові положення та висновки:

1. На підставі аналізу існуючих наукових позицій визначено зміст юридичного поняття „соціальний захист” у широкому та вузькому значенні. У широкому значенні соціальний захист визначено як функція держави, основний напрямок соціальної політики, у вузькому - як соціальне забезпечення та допомога, що надається людині в зв'язку з настанням соціального ризику.

2. Обґрунтовано і розкрито зміст інших ключових терміно-понять сфери соціального захисту - „соціальне забезпечення”, „соціальне страхування”, „соціальна допомога” та співвідношення між ними. Доведено, що поняття „соціальний захист” є більш загальною категорією по відношенню до інших ключових понять цієї галузі. Воно охоплює поняття „соціальне забезпечення”, „соціальне страхування” та „соціальна допомога”, що співвідносяться між собою як форми та види соціального захисту.

3. Вперше досліджено зміст, обсяг та межі права людини на соціальний захист. Зміст права на соціальний захист визначено як сукупність правомочностей, закріплених у соціально-захисному законодавстві України, що забезпечують можливість задоволення потреб людини в разі настання соціального ризику. Обсяг права на соціальний захист як кількісна його сторона, визначається за допомогою певних одиниць виміру (кількість благ, розмір пенсій, допомог, кількість пільг тощо). Обґрунтовано, що здійснення права на соціальний захист залежить від достатності обсягу цього права. Встановлено два способи визначення достатності обсягу права на соціальний захист: перший пов'язаний із категорією „соціальні потреби”; другий спосіб пов'язаний із заробітком, доходом людини. Межі здійснення права на соціальний захист визначено у двох значеннях - власне правові (юридичні) межі та соціально-економічні межі здійснення права людини на соціальний захист. Юридичні межі права людини на соціальний захист полягають у чіткому закріпленні прав і обов'язків правомочної особи, кількості матеріальних благ, що мають бути надані державою, підстав та умов їх надання. Економічні межі здійснення права людини на соціальний захист прямо залежать від економічної забезпеченості держави, її фінансових можливостей та фінансових можливостей інших суб'єктів фінансування соціальної сфери.

4. Вперше теоретично обґрунтовано та сформульовано визначення поняття „юридичні гарантії права людини на соціальний захист” як система взаємопов'язаних правових та організаційно-правових умов, способів, засобів, які забезпечують здійснення права людини на соціальний захист.

5. Вперше сформульоване поняття про комплексну систему юридичних гарантій права людини на соціальний захист, їх види та рівні. Встановлено, що система юридичних гарантій права людини на соціальний захист в Україні має дворівневу структуру - гарантії міжнародного рівня та гарантії національного (внутрішньодержавного) рівня. Міжнародні гарантії права на соціальний захист - це комплекс міжнародних стандартів у сфері соціального захисту та нормативно встановлений правозахисний механізм забезпечення прав людини в цій сфері. Внутрішньодержавну систему юридичних гарантій визначено через їх розподіл на чотири основні групи: нормативно-правові, організаційно-правові, процедурні та процесуальні гарантії права людини на соціальний захист, які в свою чергу поділяються на різні види за різними критеріями.

6. Обґрунтовано пропозиції щодо вдосконалення юридичних гарантій права людини на соціальний захист, зокрема: організаційної системи соціального захисту в Україні; процедурного порядку здійснення права на соціальний захист та процесуального порядку його відновлення в разі порушення.

7. Вперше визначено ряд ознак якісного соціально-захисного законодавства України та запропоновано засоби їх впровадження. До основних ознак якісного соціально-захисного законодавства віднесені такі: системність, понятійно-термінологічна єдність у законодавстві; стабільність законодавства; дотримання принципу верховенства закону та принципу верховенства права при застосуванні соціально-захисного законодавства; відповідність соціально-захисного законодавства України міжнародним стандартам; дотримання принципу рівноправності в нормах соціально-захисного законодавства України та в процесі його застосування. Запропоновано систематизувати законодавчий масив у сфері соціального захисту через кодифікацію законодавства та прийняття Кодексу України про соціальний захист, що забезпечить формування єдиних правових засад регулювання відносин у сфері соціального захисту.

Практичне значення отриманих результатів. Матеріали дисертації можуть сприяти подальшій розробці теоретичних аспектів розвитку юридичних гарантій права людини на соціальний захист та вдосконалення вітчизняного соціально-захисного законодавства. Результати дисертаційного дослідження можуть бути використані в навчальному процесі, в процесі викладання навчальної дисципліни „Право соціального забезпечення в Україні” та спеціальних курсів з цієї дисципліни.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження доповідались на науково-практичній конференції „Захист соціальних та економічних прав людини: міжнародні стандарти і законодавство України” (м. Київ, Київський юридичний інститут МВС України, 12 березня 2004 року), на науково-практичній конференції „Трудове право України у контексті європейської інтеграції” (м. Харків-Чернігів, Харківський національний університет внутрішніх справ, Чернігівський державний інститут права, соціальних технологій та праці, 25-27 травня 2006 року), на науково-практичній конференції „Правоохоронна діяльність: теорія, практика і навчання” (м. Київ, Київський юридичний інститут МВС України, 14 травня 2004 року), на науково-практичному семінарі „Соціальне законодавство України: теоретичні і практичні проблеми розвитку” (м. Київ, Київський юридичний інститут МВС України, 23 березня 2005 року), на засіданні науково-практичного „круглого столу” „Проблеми правового забезпечення праці та соціального захисту населення України в сучасних умовах” (м. Чернігів, Чернігівський державний інститут права, соціальних технологій та праці, 11 квітня 2006 року та 30 березня 2007 року).

Публікації. За темою дисертації опубліковано дев'ять наукових статей, чотири з яких опубліковані у виданнях, що визначені ВАК України як фахові з юридичних наук.

Структура та обсяг дисертаційної роботи. Структура дисертації обумовлена метою та завданнями дослідження. Робота складається зі вступу, трьох розділів, семи підрозділів, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи складає 184 сторінки, у тому числі 154 сторінки основного тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, зв'язок роботи з науковими програмами та планами, визначено мету та завдання дослідження, його об'єкт та предмет, наукову новизну та методологію роботи, охарактеризовано науково-теоретичну, нормативно-правову та емпіричну бази дослідження, з'ясовано теоретичне та практичне значення одержаних результатів.

Перший розділ „Загальні положення про юридичні гарантії здійснення права людини на соціальний захист в Україні” складається з трьох підрозділів, в яких подається огляд літератури за темою, наводяться точки зору науковців та розглядаються питання щодо поняття, змісту, обсягу та меж права людини на соціальний захист, визначення юридичних гарантій його здійснення.

У підрозділі 1.1. „Правове поняття соціального захисту громадян” досліджується сутність основних понять у сфері соціального захисту, їх співвідношення та взаємозв'язок.

Галузь соціального захисту має складний понятійно-термінологічний апарат. Законодавча неузгодженість, а також відсутність в юридичній літературі єдиної позиції щодо змісту та співвідношення понять „соціальний захист”, „соціальне забезпечення”, „соціальне страхування”, „соціальна допомога” перешкоджає однозначному праворозумінню, ефективному правозастосуванню та забезпеченню права людини на соціальний захист.

Аналізуючи точки зору науковців, чинне законодавство України та положення окремих міжнародно-правових актів у сфері соціального захисту автор обґрунтовує багатозначність терміна „соціальний захист” та визначає його зміст у широкому та вузькому значенні. Аналіз законодавства України доконституційного періоду дозволяє визначати соціальний захист у широкому розумінні, як (функцію) напрямок діяльності держави в соціальній сфері, що відображає різноманітні сторони соціальної політики. З прийняттям Конституції України термін „соціальний захист” у вітчизняній теорії та практиці набуває іншого значення. Зміст ст. 46 Основного Закону України соціальний захист пов'язує із забезпеченням громадян у разі настання соціального ризику. Таке положення узгоджене з європейськими стандартами, зокрема, Європейською соціальною хартією (переглянутою), яка ратифікована Україною.

Автор доводить, що термін „соціальний захист” є більш загальною категорією стосовно інших терміно-понять у цій сфері. У питанні щодо їх співвідношення юридична практика України дає підстави зробити наступні висновки: по-перше, соціальний захист охоплює соціальне забезпечення та соціальну допомогу, що надаються в зв'язку з настанням соціального ризику; по-друге, соціальне забезпечення здійснюється через форму соціального страхування та пов'язане зі сплатою страхових внесків або на спеціальних умовах повністю чи частково за рахунок коштів державного бюджету; по-третє, державна соціальна допомога - це форма соціального захисту, у якій право на соціальний захист здійснюється за рахунок коштів державного бюджету та пов'язане зі спеціальним статусом особи чи категорією „нужденність”.

Дослідження засвідчує, що в основу сучасної системи соціального захисту покладено два критерії побудови:

1. Організаційно-правова форма соціального захисту. За цим критерієм система соціального захисту в Україні складається з двох частин: І. Державний соціальний захист, що включає: а) соціальне забезпечення за рахунок коштів соціального страхування; б) державне соціальне забезпечення, що надається окремим категоріям громадян, на спеціальних умовах за рахунок коштів державного бюджету; в) державна соціальна допомога, що здійснюється за рахунок коштів державного бюджету. ІІ. Недержавне соціальне забезпечення, що включає матеріальне забезпечення за рахунок коштів недержавних організацій (пенсійних фондів, страхових організацій, банківських установ та інших).

2. Суб'єкт права на соціальний захист. За цим критерієм система соціального захисту складається зі: а) спеціального соціального забезпечення, що надається громадянам на спеціальних умовах повністю або частково за рахунок коштів державного бюджету; б) особливого соціального захисту, що спрямований на окрему категорію громадян, які, зважаючи на їх соціальний статус, стан здоров'я, вік чи інші об'єктивні обставини, потребують особливої уваги щодо збереження чи відновлення умов для нормального життєіснування і розвитку.

У підрозділі 1.2. „Право людини на соціальний захист в Україні: поняття, зміст, обсяг та межі” на підставі аналізу наукової літератури з теорії права, права соціального забезпечення, а також національного та міжнародного законодавства досліджується та визначається поняття, правова природа та юридичні властивості права людини на соціальний захист.

Проаналізувавши наукові погляди на юридичну природу права людини на соціальний захист, автор дисертації підтримує позицію вчених щодо визнання права на соціальний захист як основного та суб'єктивного права людини. Цей висновок обґрунтовано, тим що, по-перше, право на соціальний захист отримало конституційне та міжнародне визнання; по-друге, в Україні створена система законів та підзаконних актів, які забезпечують людині можливість здійснювати певні дії щодо отримання соціальних виплат і соціальних послуг та вимагати відповідних дій від зобов'язаних суб'єктів; по-третє, в Україні створено юридичних механізм судового захисту права на призначення та отримання соціальних виплат, соціальних послуг та інших видів соціального захисту.

Автором досліджено основні юридичні властивості права людини на соціальний захист - зміст, обсяг та межі. Зміст права на соціальний захист визначено як сукупність правомочностей, закріплених у соціально-захисному законодавстві України, що забезпечують можливість задоволення потреб людини в разі настання соціального ризику. Автор характеризує основні елементи змісту права на соціальний захист і обґрунтовує висновок про те, що усі правомочності цього права об'єднуються у два комплексні елементи - право на соціальне забезпечення та право на соціальну допомогу.

Обсяг права на соціальний захист як кількісна його сторона, визначається за допомогою певних одиниць виміру (кількість благ, розмір пенсій, допомог, кількість пільг тощо). Автор обґрунтовує висновок про те, що забезпечення реалізації права на соціальний захист залежить від достатності обсягу цього права. З аналізу чинного законодавства встановлено два способи визначення достатності обсягу права на соціальний захист. Перший спосіб пов'язаний з категорією „соціальні потреби людини”. Достатність обсягу права на соціальний захист, визначений у такий спосіб означає, що соціальний захист повинен надаватись у такій кількості, щоб забезпечити потреби людини. Другий спосіб пов'язаний із доходом, заробітком людини. Достатність обсягу права на соціальний захист визначений у другий спосіб означає, що соціальний захист повинен надаватись у такій кількості, щоб компенсувати втрачений дохід, який особа мала до настання соціального ризику.

Зміст та обсяг права людини на соціальний захист окреслюються межами. Їх автор розглядає у двох значеннях - власне правові (юридичні) межі та соціально-економічні межі здійснення права людини на соціальний захист. Юридичні межі права людини на соціальний захист полягають у чіткому закріпленні прав і обов'язків правомочної особи, кількості матеріальних благ, що мають бути надані державою, підстав та умов їх надання. Економічні межі здійснення права людини на соціальний захист прямо залежать від економічної забезпеченості держави, її фінансових можливостей та фінансових можливостей інших суб'єктів фінансування соціальної сфери.

На підставі дослідження автор формулює визначення права людини на соціальний захист як законодавчо закріплену та гарантовану державою можливість людини отримати соціальне забезпечення чи допомогу в разі настання соціального ризику.

Підрозділ 1.3. „Поняття та класифікація юридичних гарантій права людини на соціальний захист” присвячений дослідженню поняття юридичних гарантій права людини на соціальний захист, їх видовій класифікації, а також побудові загальної системи юридичних гарантій права на соціальний захист відповідно до специфіки правовідносин у цій сфері.

Спираючись на дослідження загальнотеоретичних понять „гарантії”, „юридичні гарантії”, у роботі формулюється визначення поняття „юридичні гарантії права людини на соціальний захист” як система взаємопов'язаних правових та організаційно-правових умов, способів, засобів, які забезпечують здійснення права людини на соціальний захист.

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення системи юридичних гарантій права людини на соціальний захист, визначено їх рівні та види.

Система юридичних гарантій побудована за дворівневою схемою - гарантії міжнародного рівня та гарантії внутрішньодержавного рівня. Міжнародні гарантії права на соціальний захист - це комплекс міжнародних стандартів у сфері соціального захисту та нормативно встановлений правозахисний механізм забезпечення прав людини в цій сфері. Внутрішньодержавну систему юридичних гарантій визначено через їх розподіл на чотири основні групи: нормативно-правові, організаційно-правові, процедурні та процесуальні гарантії права людини на соціальний захист.

Нормативно-правові гарантії права людини на соціальний захист - це правова основа юридичного гарантування, що складається із системи нормативних розпоряджень, нормативних актів, в яких закріплено право людини на соціальний захист, організаційно-фінансову основу його здійснення, процедурний порядок реалізації та процесуальний порядок його відновлення в разі порушення.

Організаційно-правові гарантії - це заснована на праві діяльність відповідних державних органів, підприємств, установ і організацій та інших суб'єктів, спрямована на створення організаційно та фінансово-правових умов для здійснення права людини на соціальний захист.

Процедурні гарантії - це закріплений нормами права порядок надання людині конкретного виду соціального захисту та адміністративний порядок відновлення права людини на соціальний захист у разі його порушення.

Процесуальні гарантії - це система способів та засобів, що забезпечують вирішення спорів у сфері соціального захисту та відновлення порушеного права людини на соціальний захист у судовому порядку.

Другий розділ „Нормативні та організаційно-правові гарантії права людини на соціальний захист в Україні” складається з двох підрозділів, в яких досліджуються поняття, зміст, види нормативно-правових та організаційно-правових гарантій права людини на соціальний захист. На основі аналізу чинного законодавства України автором визначаються ознаки ефективності цих гарантій та пропонуються засоби їх впровадження.

У першому підрозділі „Нормативно-правові гарантії права людини на соціальний захист в Україні” здійснюється аналіз змісту соціально-захисного законодавства України, формулюються характерні його ознаки та пропонуються шляхи усунення недоліків.

Проаналізувавши окремі наукові погляди вчених з теорії права, автор відзначає, що елементами нормативно-правових гарантій права на соціальний захист є норми права, нормативні акти, в яких закріплено право людини на соціальний захист, визначено підстави та умови соціального захисту людини, організаційно-правова система соціального захисту, процедурний порядок надання конкретного виду соціального захисту та процесуальний порядок відновлення порушеного права на соціальний захист. Водночас, для здійснення права людини на соціальний захист необхідні одночасна дія системи правових норм матеріального, процедурного, процесуального, організаційного та економічного змісту. Тому, аналізуючи дискусію в науковій літературі щодо визначення базового елементу нормативно-правових гарантій права на соціальний захист, автор обґрунтовує позицію, що таким є нормативно-правовий акт, їх комплекс у вигляді соціально-захисного законодавства, а не одинична норма.

У роботі здійснюється аналіз чинного соціально-захисного законодавства України, на підставі чого сформульовано ознаки його якості та запропоновано основні напрямки їх впровадження.

До основних ознак якісного соціально-захисного законодавства України віднесено такі:

1. Системність. Аналіз нормативно-правових актів у сфері соціального захисту дозволяє зробити висновок, що соціально-захисне законодавство України безсистемне. Основними причинами цього є відсутність єдиного системного акта, дублювання норм, прийняття нових законів без їх зв'язку з уже діючими та інші. Забезпечити системність соціально-захисного законодавства і таким чином вдосконалити його автор пропонує через проведення кодифікації та створення Кодексу України про соціальний захист. При цьому в основу побудови такого нормативно-правового акта запропоновано взяти за критерій організаційно-правову форму соціального захисту.

2. Понятійно-термінологічна єдність у законодавстві. Автор зауважує, що досягти єдності термінів та понять, закріплених у соціально-захисному законодавстві України, можна через викладення ключових та основоположних понять у загальній дефінітивній статті кодифікованого акта - Кодексі України про соціальний захист або ж у законах, присвячених внутрішньогалузевим питанням. Визначення спеціальних терміно-понять, що використовуються вперше, повинно здійснюватись у статтях виключно одного нормативного акту, аби уникнути їх дублювання та протиріч.

3. Дотримання принципу верховенства закону та принципу верховенства права при застосуванні законодавства. Аналіз законодавства в сфері соціального захисту та практики його застосування свідчить, що недотримання цієї ознаки зумовлено негативним впливом відомчої правотворчості на регулювання відносин у сфері соціального захисту, оскільки відомчі акти часто приймаються з порушенням субординації у правовому регулюванні. Досліджуючи зміст актів відомчої правотворчості, а також практики їх застосування, дисертантка зауважує, що відомчі акти повинні бути виключно засобом конкретизації закону, а не засобом обмеження обсягу права людини на соціальний захист, визначений законом та Конституцією України.

4. Відповідність соціально-захисного законодавства міжнародним стандартам. З аналізу окремих нормативних актів дисертантка приходить до висновку, що в Україні створена правова основа, яка є правовим підґрунтям для адаптації національного законодавства в сфері соціального захисту до міжнародних стандартів. Автор відмічає, що кроком уперед на шляху до адаптації національного законодавства до європейських стандартів у сфері соціального захисту стало прийняття Закону України „Про ратифікацію Європейської соціальної хартії (переглянутої)”. Однак, ратифіковані положення лише в загальному вигляді визначають обов'язки України в сфері соціального захисту.

5. Стабільність законодавства.

В результаті дослідження автором зроблено висновок, що відповідність соціально-захисного законодавства України таким ознакам якості забезпечить формування ефективної системи нормативно-правових гарантій права людини на соціальний захист.

У підрозділі 2.2. „Організаційно-правові гарантії права людини на соціальний захист” досліджується зміст організаційно-правових гарантій права людини на соціальний захист, визначається їх система та формулюються пропозиції щодо вдосконалення діяльності суб'єктів соціального захисту - організаційно-правових гарантів.

Досліджуючи різні за правовим положенням, функціональною спрямованістю суб'єктів системи соціального захисту, автор узагальнює їх та визначає систему організаційно-правових гарантій права людини на соціальний захист за такою схемою: загальні, спеціальні та відомчі організаційно-правові гарантії.

Загальні організаційно-правові гарантії права людини на соціальний захист являють собою діяльність усіх державних органів, підприємств, установ та організацій щодо здійснення права на соціальний захист. До них відносяться: на центральному рівні Президент України, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України; на місцевому рівні - місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування та інші.

Зміст спеціальних організаційно-правових гарантій права людини на соціальний захист складає діяльність спеціально орієнтованих суб'єктів сфери соціального захисту. До них відносяться: Міністерство праці та соціальної політики України та підпорядковані йому органи, підприємства, установи та організації на місцях; суб'єкти соціального страхування (Фонди соціального страхування, їх відділення, підприємства, установи та організації на місцях); суб'єкти пенсійного страхування (Пенсійний фонд України та підпорядковані йому органи і установи на місцевому рівні); суб'єкти недержавного соціального захисту.

Відомчими організаційно-правовими гарантіями права людини на соціальний захист є діяльність спеціалізованих відомчих суб'єктів, частина завдань яких, полягає у наданні соціального захисту окремим категоріям працівників (зокрема, працівників міліції, прокуратури, Служби безпеки України, військовослужбовців тощо). До суб'єктів відомчих організаційно-правових гарантій належать органи внутрішніх справ, Служби безпеки України, Збройних сил України, митної служби та інші.

Аналізуючи діяльність суб'єктів у сфері соціального захисту, їх завдання та повноваження, автором обґрунтовано необхідність удосконалення організаційно-фінансової системи соціального захисту як способу підвищення ефективності організаційно-правового гарантування права людини на соціальний захист та запропоновано:

- реорганізувати систему органів соціального захисту та створити спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади в сфері соціального захисту (керівного центру), на який будуть покладатися функції координації, нагляду і контролю за організацією соціального захисту в усіх організаційно-правових формах соціального захисту, включаючи відомчий соціальний захист.

- законодавчо розмежувати повноваження різних за правовим положенням та функціональною спрямованістю органів соціального захисту населення, зокрема управління праці та соціального захисту та управління Пенсійного фонду України;

- відмежувати державний вплив на фінансову систему соціального страхування. Держава повинна зосереджуватись не на розподілі соціально-страхових коштів, а на здійсненні зовнішнього нагляду за процесами, що відбуваються всередині страхової системи, визначати підстави, умови, порядок надання та обсяг конкретного виду соціального захисту. З цією метою необхідно досягти фінансової самостійності фондів соціального страхування через збалансування страхових внесків та соціальних виплат, що здійснюються із соціально-страхових фондів.

Третій розділ „Процедурні та процесуальні гарантії права людини на соціальний захист” складається з двох підрозділів, які присвячені дослідженню процедурного порядку реалізації права людини на конкретний вид соціального захисту, а також процесуального порядку відновлення права на соціальний захист у разі його порушення.

У першому підрозділі „Поняття та зміст процедурних гарантій права людини на соціальний захист” на основі аналізу положень чинного законодавства України визначається зміст процедурних гарантій права людини на соціальний захист, ознаки їх ефективності та засоби їх упровадження.

Аналізуючи наукові погляди щодо співвідношення термінів „процедура” та „процес”, враховуючи специфіку правовідносин у сфері соціального захисту автор обґрунтовує висновок про те, що процедурні гарантії займають окреме місце в загальному механізмі юридичного гарантування права людини на соціальний захист.

Проаналізувавши точки зору окремих вчених щодо класифікації процедурних гарантій за різними критеріями, узагальнюючи їх та враховуючи особливості сучасної організаційно-правової системи соціального захисту, систему процедурних гарантій визначено таким чином: 1) гарантії на стадії звернення за призначенням конкретного виду соціального захисту; 2) гарантії на стадії призначення конкретного виду соціального захисту; 3) гарантії на стадії перерахунку призначеної соціальної виплати; 4) гарантії на стадії виплати (надання) конкретного виду соціального захисту; 5) гарантії на стадії оскарження дій та рішень компетентних органів, посадових осіб та відновлення порушеного права людини на соціальний захист в адміністративному порядку.

Автор досліджує роботу державних органів соціального захисту населення стосовно порядку вирішення спорів за участю громадян - суб'єктів права на соціальний захист і приходить до висновку, що адміністративний спосіб відновлення порушеного права на соціальний захист у сучасних умовах правозахисної діяльності є найбільш наближеним до громадян, однак недостатньо ефективним. Проаналізовані матеріали справ щодо адміністративного оскарження рішень та дій посадових осіб органів соціального захисту, а також матеріали річних звітів по роботі зі зверненнями громадян в органах соціального захисту дозволяють зробити висновки, що владний суб'єкт не зацікавлений реєструвати звернення громадян у формі скарги, розв'язувати спір на користь громадянина, оскільки таким чином він визнає недоліки у своїй роботі, що підриває його авторитет. Орган соціального захисту може задовольнити скарги громадян, зі змісту яких видно „явне” порушення права людини на соціальний захист з боку посадової особи, і обґрунтовано відмовляє в задоволенні, якщо питання, яке оскаржує громадянин, є спірним.

Аналіз законодавства також свідчить про існування проблеми правового регулювання адміністративного порядку вирішення спорів в сфері соціального захисту. По-перше, адміністративний порядок вирішення спорів у сфері соціального захисту регулюється положеннями різних нормативних актів, оскільки відсутній єдиний кодифікований акт. По-друге, їх зміст має суто матеріальний характер і не визначає конкретної процедури. Удосконалення правового регулювання пропонується шляхом закріплення в окремому розділі кодифікованого акта („Спори в сфері соціального захисту”) основних положень щодо розгляду спорів в адміністративному порядку та деталізувати ці положення у надвідомчому спеціальному нормативному акті - постанові Кабінету Міністрів України.

Другий підрозділ „Процесуальний порядок відновлення порушеного права на соціальний захист” присвячений дослідженню судового порядку відновлення порушеного права людини на соціальний захист.

Досліджуючи наукові погляди учених з проблем забезпечення прав людини, положень галузевого та процесуального законодавства України, а також міжнародних актів, автор визначає основні способи судового захисту прав людини в сфері соціального захисту, а саме: судовий захист у судах загальної юрисдикції; забезпечення права людини на соціальний захист в порядку конституційного судочинства; захист прав людини в сфері соціального захисту в Європейському суді.

Аналіз процесуального законодавства України, а також матеріалів судової практики дозволяє зробити висновок, що судовий порядок, на відміну від адміністративного оскарження, є більш ефективним способом вирішення спору, що виникає між громадянами та посадовими особами органу владних повноважень в сфері соціального захисту. Обґрунтуванням цього є складність справ, які вирішуються у судах на користь громадян. Однак, проблеми законодавчого характеру (неузгодженість нормативних актів, порушення принципу верховенства закону, нагромадження нормативного масиву тощо) та недостатній рівень спеціальних знань учасників процесу, зокрема громадян (позивачів), які формулюють вимоги (іноді некоректно), їх представників (адвокатів), а також суддів, є причиною нерезультативності у вирішенні переважної більшості спорів, що виникають з приводу відновлення порушеного права людини на соціальний захист.

Проведено аналіз міжнародної правозахисної діяльності в галузі соціального захисту громадян, зокрема роботи Європейського суду з прав людини. Встановлено, що основним актом, на підставі якого вирішуються справи в Європейському суді, є Конвенція про захист прав та основоположних свобод людини. Однак, положення цього акта прямо не передбачають захисту соціальних прав людини. Такий захист здійснюється через розширене тлумачення змісту поняття „цивільні права та обов'язки” з посиланням про порушення п.1 ст.6 Конвенції (право на справедливий і публічний розгляд справи); ст.13 Конвенції (право на ефективний засіб правового захисту в національному органі); ст.1 Протоколу №1 (право мирно володіти своїм майном).

Автором проаналізовано зміст окремих рішень Європейського суду у справах про захист соціальних прав і сформульовано основні правила, що створюють підстави для забезпечення права людини на соціальний захист на міжнародному рівні. По-перше, невиконання рішень національного суду щодо призначення конкретного виду соціального захисту позбавляє людину ефективного судового захисту свого права. По-друге, невиконання рішень суду щодо виплати присуджених сум тягне за собою порушення права власності людини. По-третє, держава не може посилатись на нестачу коштів, виправдовуючи невиконання рішень суду.

Висновки

Наукове завдання, розв'язанню якого присвячена дисертація полягає, у здійсненні комплексного дослідження проблем юридичних гарантій права людини на соціальний захист в Україні. Вирішення цього завдання знайшло своє втілення у висновках та пропозиціях, основними з яких є наступні:

1. Термін „соціальний захист” розглядається у різних значеннях, зокрема: широкому - як функція держави, основний напрямок соціальної політики та вузькому - як соціальне забезпечення та допомога, що надається людині в зв'язку з настанням соціального ризику.

2. Обґрунтовано, що поняття „соціальний захист” є більш загальною категорією по відношенню до інших ключових понять цієї галузі. Воно охоплює поняття „соціальне забезпечення”, „соціальне страхування” та „соціальна допомога”, що співвідносяться між собою як форми та види соціального захисту.

3. В основу побудови сучасної системи соціального захисту в Україні покладено два критерії: організаційно-правова форма соціального захисту та суб'єкт права на соціальний захист. За цими критеріями система соціального захисту складається з державного соціального захисту (вона включає соціальне страхування, державне соціальне забезпечення, державну соціальну допомогу, спеціальний та особливий соціальний захист) та недержавного соціального захисту.

4. Визначено поняття „право людини на соціальний захист” як законодавчо закріплена та гарантована державою можливість людини отримати соціальне забезпечення чи допомогу в разі настання соціального ризику.

5. Досліджені юридичні властивості права людини на соціальний захист - зміст, обсяг та межі.

Зміст права на соціальний захист визначено як сукупність правомочностей, закріплених у соціально-захисному законодавстві України, що забезпечують можливість задоволення матеріальних потреб людини в разі настання соціального ризику.

Обґрунтовано висновок про те, що усі правомочності цього права об'єднуються у два комплексні елементи - право на соціальне забезпечення та право на соціальне допомогу. Право на соціальне забезпечення реалізується у формі соціального страхування за рахунок коштів соціально-страхових фондів або на спеціальних умовах визначених законом за рахунок коштів державного бюджету. Право на соціальну допомогу реалізується за рахунок коштів державного бюджету і пов'язане зі спеціальним статусом особи чи категорією „нужденність”.

Обсяг права на соціальний захист - це його кількісна сторона, що визначається за допомогою певних одиниць виміру (кількість благ, розмір пенсій, допомог, кількість пільг тощо). Визначено, що забезпечення повноти реалізації права на соціальний захист пов'язане з категорією достатності обсягу цього права. Через аналіз чинного законодавства запропоновано два способи визначення достатності обсягу права на соціальний захист. Перший спосіб визначення достатності обсягу права на соціальний захист означає, що соціальний захист повинен надаватись у такій кількості, щоб забезпечити потреби людини. Другий спосіб визначення достатності обсягу права на соціальний захист означає, що соціальний захист повинен надаватись у такій кількості, щоб компенсувати втрачений дохід, який особа мала до настання соціального ризику.

Межі права людини на соціальний захист мають два значення - власне правові (юридичні) та соціально-економічні. Юридичні межі права людини на соціальний захист полягають у чіткому закріпленні прав і обов'язків правомочної особи, кількості матеріальних благ, що мають бути надані державою, підстав та умов їх надання. Економічні межі здійснення права людини на соціальний захист прямо залежать від економічної забезпеченості держави, її фінансових можливостей та фінансових можливостей інших суб'єктів фінансування соціальної сфери.

6. Сформульовано визначення „юридичні гарантії права людини на соціальний захист” як система взаємопов'язаних правових та організаційно-правових умов, способів, засобів, які забезпечують здійснення права людини на соціальний захист.

Визначено рівні та види юридичних гарантій права на соціальний захист. Встановлено, що система юридичних гарантій права людини на соціальний захист в Україні має дворівневу структуру - гарантії міжнародного рівня та гарантії внутрішньодержавного (національного) рівня.

Міжнародні гарантії права на соціальний захист сформульовано як комплекс міжнародних стандартів у сфері соціального захисту та нормативно встановлений правозахисний механізм забезпечення прав людини в цій сфері.

Систему внутрішньодержавних гарантій складають нормативно-правові, організаційно-правові, процедурні та процесуальні гарантії права людини на соціальний захист, які, у свою чергу, поділяються на різні види за різними критеріями, враховуючи специфіку об'єкта гарантування.

7. Визначено ряд ознак якісного соціально-захисного законодавства України, відповідність яким підвищує ефективність нормативно-правових гарантій права людини на соціальний захист, та запропоновано засоби їх упровадження.

До основних ознак якісного соціально-захисного законодавства віднесені такі: системність, понятійно-термінологічна єдність у законодавстві; стабільність законодавства; дотримання принципу верховенства закону та принципу верховенства права при застосуванні соціально-захисного законодавства; відповідність соціально-захисного законодавства України міжнародним стандартам; дотримання принципу рівноправності в нормах соціально-захисного законодавства України та в процесі його застосування. Автор пропонує систематизувати законодавчий масив у сфері соціального захисту через кодифікацію законодавства та прийняття Кодексу України про соціальний захист, що забезпечить формування єдиних правових засад регулювання відносин у сфері соціального захисту.

8. Сформульовано основні ознаки ефективності організаційно-правових гарантій права людини на соціальний захист: достатність обсягу матеріальних ресурсів; мінімізація роздробленості суб'єктів соціального захисту та зосередження функцій координації, нагляду та контролю в сфері соціального захисту в єдиному центральному органі виконавчої влади; чіткий розподіл повноважень між різними за функціональною спрямованістю органами управління в сфері соціального захисту; мінімізація впливу держави на фінансову систему соціального страхування.

9. У системі юридичних гарантій права людини на соціальний захист, як окремий вид, виокремлено процедурні гарантії. Їх систему складають: 1) гарантії на стадії звернення за призначенням конкретного виду соціального захисту; 2) гарантії на стадії призначення конкретного виду соціального захисту; 3) гарантії на стадії перерахунку призначеної соціальної виплати; 4) гарантії на стадії виплати (надання) конкретного виду соціального захисту; 5) гарантії на стадії оскарження дій та рішень компетентних органів, посадових осіб та відновлення порушеного права людини на соціальний захист в адміністративному порядку.

10. Обґрунтовано необхідність удосконалення правового регулювання процедури адміністративного оскарження дій та рішень посадових осіб у сфері соціального захисту. Запропоновано закріпити в окремому розділі кодифікованого акта („Спори в сфері соціального захисту”) основні положення щодо розгляду спорів в адміністративному порядку та деталізувати ці положення у надвідомчому спеціальному нормативному акті - постанові Кабінету Міністрів України.

11. Визначено способи судового захисту прав людини в соціальній сфері, а саме: судовий захист у судах загальної юрисдикції; забезпечення права людини на соціальний захист в порядку конституційного судочинства; захист прав людини в сфері соціального захисту в Європейському суді.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1.Рудик В.А. Поняття та система юридичних гарантій прав людини на соціальний захист // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 26. - К.: Інститут держави і права ім.. В.М. Корецького НАН України, 2004. - С.340-345

2. Рудик В.А. Щодо визначення змісту поняття „соціальний захист” з позиції Європейської соціальної хартії (переглянутої) // Захист соціальних та економічних прав людини: міжнародні стандарти і законодавство України: Матеріали науково-практичної конференції. 12 березня 2004 року, м. Київ / За ред. О.Ф. Штанька, Н.Б. Болотіної. - К.: КЮІ МВС України, 2004.- ч.2.- С.20-22

3.Рудик В.А. Щодо питання про конституційні гарантії права людини на соціальний захист // Підприємництво, господарство і право. - 2004.- № 6.- С.25-28

4.Рудик В.А. Про проблемні питання нормативного гарантування права на соціальний захист // Підприємництво, господарство і право. - 2004.- № 9.- С.37-39

5. Рудик В.А. Процедурні та процесуальні гарантії права людини на соціальний захист // Соціальне законодавство України: теоретичні і практичні проблеми розвитку. Матеріали науково-практичного семінару, 23 березня 2005 року, м. Київ. - К.: КЮІ МВС. - 2005. - С.62-70

6. Рудик В.А. Соціальний захист громадян: про питання понятійно-термінологічного складу в теорії та практиці // Підприємництво, господарство і право. - 2006. - №3.- С.97-100

7. Рудик В.А. Право на соціальний захист як суб'єктивне право людини: європейські стандарти та національне законодавство // Матеріали науково-практичної конференції; м. Харків 25-27 травня 2006 року / За ред. проф. В.С. Венедиктова. - Харків: Українська асоціація фахівців трудового права, Харківський національний університет внутрішніх справ, 2006. - С.75-78

8. Рудик В.А. Про реформування системи соціального страхування в Україні // Проблеми правового забезпечення праці та соціального захисту населення України в сучасних умовах: Збірник матеріалів круглого столу / За ред. кандидата юридичних наук, доцента Шумної Л.П. - Чернігів. - 2006. - С. 118-122

9. Рудик В.А. Місце та значення підзаконно-правового акта в механізмі правового регулювання відносин в сфері соціального захисту // Проблеми правового забезпечення праці та соціального захисту населення України в сучасних умовах: Збірник матеріалів круглого столу / За ред. к.ю.н., доц. Шумної Л.П. - Чернігів: КП Видавництво „Чернігівські обереги”, 2007. - С. 174-177

...