Роль Організації Об’єднаних Націй в забезпеченні міжнародної безпеки після "холодної війни"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Роль Організації Об'єднаних Націй в забезпеченні міжнародної безпеки після "холодної війни"

Спеціальність 12.00.11 - міжнародне право

Київ - 1999

Загальна характеристика роботи.

Актуальність та ступінь дослідження тематики дисертації.

В травні 1998 року в штаб-квартирі Організації Об'єднаних Націй було відзначено п'ятидесятиріччя проведення операцій по підтриманню миру. Заступник Генерального Секретаря з операцій по підтриманню миру Бернард Майн розповів, що з часу створення Ради Безпеки 29 травня 1948 р. групи військових спостерігачів в Палестині під назвою «Операція Організації Об'єднаних Націй по нагляду за виконанням умов примирення» широкого розповсюдження набули операції по підтриманню миру. За п'ятдесят років було проведено 49 операцій, з них 36 здійснені за останні десять років. На кінець травня 1998 р. ООН поводить 17 різноманітних операцій по підтриманню миру, в яких було задіяно 14000 солдат, офіцерів, воєнних наглядачів, цивільних поліцейських та службовців. Після декількох років сумнівів у спроможності ООН здійснити операції по підтриманню миру в березні 1998 р. після трирічної перерви була проведена нова операція по підтриманню миру в Центральноафриканській Республіці. І це показало, що ООН хоче та продовжує відігравати вирішальну роль у здійсненні операцій по підтриманню миру. Але у Статуті ООН поряд із засобами забезпечення колективної безпеки операції по підтриманню миру не передбачені та взагалі не згадуються.

Загальновизнано, що внаслідок «холодної війни» механізм колективної безпеки, передбачений у Статуті ООН, практично не діяв. Але, починаючи з 1948 р., коли Радою Безпеки ООН була створена Операція ООН для нагляду за виконанням умов примирення в Палестині, Організація Об'єднаних Націй почала широко використовувати операції по підтриманню миру. Саме завдяки цим операціям, які не передбачені в Статуті ООН, були врегульовані численні конфлікти, попереджене пряме зіткнення двох блоків, що сформувалися на міжнародній арені. Операції по підтриманню миру проводяться на основі цілей і принципів Статуту ООН, але їх міжнародно-правове регулювання відбувається за допомогою звичаєвих норм, сформульованих в резолюціях Ради Безпеки, а в деяких випадках - рішень Генеральної Асамблеї, які визнаються державами обов'язковими (оpinio juris) в міжнародних угодах, що регулюють представлення військ, розташування військ на території зацікавлених країн, тощо.

Таке становище обумовлює необхідність дослідження міжнародно-правових аспектів регулювання операцій по підтриманню миру, як головного засобу здійснення миротворчої діяльності ООН, спрямованої на забезпечення міжнародного миру та безпеки. Ця необхідність ще більше зростає у зв'язку з докорінними змінами у міжнародних відносинах після закінчення «холодної війни».

31 січня 1992 р. на першому в історії Організації засіданні Ради Безпеки ООН на вищому рівні за участю голів держав і урядів було визнано, що в сучасних умовах після закінчення «холодної війни» значно зменшилася загроза ядерної конфронтації між Заходом та Сходом і склалися реальні передумови для здійснення закладених в Статуті ООН можливостей забезпечити шляхом співробітництва держав-членів Організації попередження та врегулювання різного роду конфліктів. Але було також підкреслено, що в сучасний період зростає загроза загострення міжетнічних та національних конфліктів і підвищується напруга, яка породжується поглибленням різниці у розвитку промислових держав Півночі і бідних країн Півдня. Політичні лідери світу також звернули увагу на можливі порушення міжнародного миру внаслідок розповсюдження ядерної зброї та ракетних технологій у зонах конфліктів, актів міжнародного тероризму та практики використання найманців. Тому Рада Безпеки доручила Генеральному Секретарю підготувати аналіз і рекомендації відносно шляхів укріплення і підвищення ефективності потенціалу ООН у галузі превентивної дипломатії, встановлення та підтримання миру. Цим Рада Безпеки зосередила увагу всіх органів ООН і держав-членів Організації на необхідності реформування відповідно до нових умов всіх напрямків діяльності Організації Об'єднаних Націй.

Після закінчення «холодної війни» значно поширилася діяльність ООН, пов`язана з підтриманням миру та безпеки. Генеральний Секретар ООН зробив аналіз діяльності Організації на 31 січня 1998 р. (коли «холодна війна» підходила до кінця), на 31 січня 1992 р. (дату проведення першого засідання Ради Безпеки на вищому рівні, яке вважається показником закінчення «холодної війни») і напередодні п`ятидесятої річниці Організації Об`єднаних Націй. Цей аналіз показує суттєві якісні та кількісні зміни в миротворчій діяльності ООН. Закінчення «холодної війни» зняло обмеження, які стримували конфлікти у колишньому в Радянському Союзі та в інших країнах. Внаслідок цього всередині багатьох нових незалежних держав виникли збройні конфлікти, які мали релігійний або етнічний характер та були пов`язані з надзвичайним насильством і жорстокістю.

Статут ООН проголошує головним завданням Організації підтримання міжнародного миру та безпеки шляхом співробітництва держав-членів. Але п`ятидесятирічний досвід діяльності ООН і особливо її діяльність по забезпеченню міжнародного миру та безпеки після закінчення «холодної війни» переконливо свідчить про необхідність підвищення значення Організації Об`єднаних Націй і включення відповідних поправок до її Статуту. Так, зараз загальновизнано, що за час діяльності ООН визначився набір інструментів для контролю та врегулювання конфліктів між державами та всередині держав. Такими засобами виступають превентивна дипломатія і миротворчість, підтримання миру, миробудівництво, роззброєння, санкції і примус до миру. Превентивна дипломатія і миротворчість регулюються положеннями розділу VI Статуту ООН і можуть бути використані тільки за згодою сторін. Санкції та примус до миру регулюються положеннями розділу VII Статуту ООН про примусові дії у разі загрози миру, порушення миру і актів агресії з застосуванням військової сили або без такої і не потребують згоди відповідних сторін. Роззброєння відбувається за згодою сторін або у контексті примусових дій відповідно до положень розділу VII Статуту. Підтримання миру і миробудівництво в постконфліктний період потребують згоди сторін, але проводяться з використанням військових наглядачів або військ ООН і не передбачені у Статуті ООН. Їх правове регулювання грунтується на звичаєвих нормах. З врахуванням широкого розповсюдження в сучасних умовах операцій ООН по підтриманню миру і миробудівництву, а також відсутністю їх прямого статутного регулювання, виникає гостра потреба в нормативному регулюванні порядку проведення цих операцій з метою підвищення її ефективності, відповідно до Статуту ООН і можливостями Організації Об`єднаних Націй у цій галузі.

Генеральна Асамблея ООН почала ще в сімдесяті роки обговорювати питання про ефективність діяльності Організації та утворила Спеціальний комітет по Статуту ООН і посиленню ролі Організації. Генеральна Асамблея ООН визначила його повноваження і склад, а Україна отримала право участі в засіданнях цього комітету як наглядача.

Наша країна також бере активну участь у роботі Спеціального комітету Генеральної Асамблеї ООН по операціям по підтриманню миру і діяльності робочих груп Генеральної Асамблеї відкритого складу по Порядку денному для миру, по Порядку денному для розвитку, по фінансовому становищу ООН, по реформі Ради Безпеки та по зміцненню системи ООН. Тому аналіз діяльності ООН по забезпеченню міжнародного миру та безпеки має велике значення не тільки для розробки наукових рекомендацій по підвищенню ефективності ООН, але і для теоретичного обгрунтування української зовнішньої політики, пріоритетним напрямком якої є активна участь у миротворчій роботі ООН, спрямована на попередження та врегулювання міжнародних конфліктів, забезпечення міжнародного миру та безпеки.

В українській і зарубіжній літературі є багато робіт, присвячених окремим аспектам діяльності ООН по забезпеченню міжнародного миру та безпеки. В своїх роботах український вчений В.С. Бруз розглядає діяльність ООН по врегулюванню міжнародних конфліктів, але тільки з точки зору політичних реалій. В роботах Г. І. Морозова проаналізовані загальнотеоретичні правові проблеми діяльності ООН, а в його публікаціях у періодичній пресі розглянуті окремі миротворчі операції, зокрема, операція по припиненню агресії Іраку проти Кувейту. В роботах В.М. Федорова значна увага приділена участі ООН у вирішенні сучасних проблем війни і миру. О.Г. Зайцева дослідила процес прийняття рішень в міжнародних організаціях і велику увагу зосередила на резолюціях Ради Безпеки ООН і Генеральної Асамблеї ООН. Загальнотеоретичні питання діяльності ООН досліджені в монографіях Е.С. Кривчикової і Є. А. Шибаєвої. Дії по підтриманню миру, які здійснювалися ООН в 70-ті роки, розглянуті Є. С. Александровою. Український юрист В.С. Семенов проаналізував досвід застосування ООН збройної сили в перших операціях по підтриманню миру.

Загальні питання діяльності ООН досліджував В.Г. Шкунаєв. Але до цього часу немає монографічного дослідження основних юридичних аспектів діяльності ООН по забезпеченню міжнародного миру та безпеки та правовому регулюванню превентивної дипломатії, операцій по підтриманню миру та постконфліктному миробудівництву. Виникає суттєва прогалина в теоретичних дослідженнях вітчизняних вчених. До цього слід додати практично повну відсутність наукового аналізу особливостей відзначених аспектів діяльності ООН після закінчення «холодної війни».

В зарубіжній літературі ці аспекти міжнародно-правового регулювання досліджуються досить активно. Б. Уркварт написав значну кількість робіт щодо діяльності ООН по операціям по підтриманню миру і дослідив у розділі колективної монографії значення зусиль Організації Об`єднаних Націй по миротворчості після «холодної війни». Він дослідив особливості цих операцій на прикладах колишньої Югославії, Сомалі, на прикладі припинення агресії Іраку проти Кувейту, але не зробив систематизованих наукових рекомендацій по покращанню їх правового регулювання.

Цікаві дослідження діяльності ООН по підтриманню міжнародного миру та безпеки провів Л. Дурч, який проаналізував місце ООН в попереджені конфліктів після «холодної війни», але не зробив пропозицій по внесенню відповідних поправок і доповнень до Статуту ООН. Дослідження розвитку операцій ООН по підтриманню миру провела група вчених під керівництвом В. Дурча, але виключно з боку порівняльного аналізу та без будь-яких наукових рекомендацій. Англійська вчена, а зараз суддя Міжнародного Суду, Р. Xiгінс зосередила у тритомній роботі головні міжнародні матеріали по проведенню операцій по підтриманню миру, але не зробила рекомендацій по покращанню міжнародно-правового регулювання таких операцій. Цікаві коментарі дав Б. Бутрос Галі в серії «голубих книг» по миротворчим операціям ООН у Сомалі, Руанді, Ірако-Кувейтському конфлікті, але він не визначився з шляхами покращання правового регулювання цих операцій. Загальні аспекти таких операцій проаналізував Кофі Аннан. Такий стан досліджень проблеми та відсутність системного вивчення тенденцій розвитку міжнародно-правового регулювання миротворчої діяльності саме після закінчення «холодної війни» і визначив вибір теми дисертації.

Зв'язок роботи із науковими програмами, планами, темами.

Тематика дисертації є складовою частиною планової теми кафедри міжнародного права «Міжнародно-правові основи зміцнення державності України», що розробляються в контексті пріоритетної комплексної державної програми науково-дослідних робіт Київського університету імені Т. Шевченка «Розбудова державності (1996-2005 р.)».

Мета і завдання дисертаційного дослідження.

Головною метою нашого дисертаційного дослідження є всебічний юридичний аналіз миротворчої діяльності ООН після закінчення «холодної війни» шляхом проведення превентивної дипломатії та миротворчості, операцій по підтриманню миру, постконфронтаційному миробудівництву, застосуванню санкцій і примусових дій для забезпечення міжнародного миру та безпеки для того, щоб розробити наукові рекомендації щодо їх нормативного регулювання у нових обставинах в міжнародних відносинах.

Для досягнення поставленої мети у дисертації зосереджено увагу на виконанні:

- наукового аналізу системи принципів колективної безпеки, закріпленої в Статуті ООН, і дослідженні особливостей їх застосування після закінчення «холодної війни»;

- теоретичного узагальнення діяльності ООН по проведенню операцій по підтриманню миру на території колишньої Югославії та в Сомалі, а також нормативного закріплення шляхів здійснення цих операцій;

- вивчення зусиль ООН по припиненню агресії Іраку проти Кувейту і постконфронтаційному миробудівництву в цьому регіоні;

- розробки наукових рекомендацій по нормативному регулюванню використання однією державою, або групою держав мандата Організації на здійснення санкцій і примусових дій із застосуванням військових сил;

- дослідження можливих шляхів підвищення ефективності діяльності Ради Безпеки по підтриманню міжнародного миру та безпеки шляхом проведення миротворчих операцій і здійснення санкцій та примусових дій.

Об`єктом дисертаційного дослідження є особливості правового регулювання міждержавних відносин після «холодної війни» щодо діяльності ООН по здійсненню превентивної дипломатії та миротворчості, по проведенню операцій по постконфронтаційному миробудівництву, по застосуванню санкцій і примусових дій для забезпечення міжнародного миру та безпеки. Саме ці відносини складають в сучасних умовах систему колективної безпеки в межах ООН і вимагають універсального нормативного закріплення з урахуванням особливостей діяльності ООН після «холодної війни».

Предметом дисертаційного дослідження є правове регулювання відповідно зі Статутом ООН, рішеннями Ради Безпеки і Генеральної Асамблеї, двосторонніх угод Генерального Секретаря з державами та за допомогою звичаєвих норм.

Методологічною основою дисертації є сучасна концепція універсальної системи колективної безпеки, що закріплена у Статуті ООН, як важлива гарантія забезпечення міжнародного миру та безпеки, шляхом проведення операцій по підтриманню миру на основі норм розділів VI та VII Статуту.

При дослідженні конкретних дій ООН по забезпеченню міжнародного миру та безпеки в дисертації були використані спеціальні методи юридичного аналізу - системний, історико-правовий, порівняльно-правовий, нормативний, логічний.

В дисертації використані відзначені вище праці українських та інших юристів-міжнародників держав СНД, присвячені розвитку теорії та практики універсальної системи колективної безпеки, а також роботи В.Г. Буткевича, В.А. Василенка, В.Н. Денисова, В. І. Євінтова, С.В. Ісаковича, Б.Н. Кліменка, І. І. Лукашука, С.А. Малініна, В. І. Менжинського, Р.А. Мюллерсона, Е. І. Скакунова, В.К. Собакіна, Г. І. Тункіна. Західна доктрина відображена в дисертації роботами Кофі Аннана, Дж. Броунлі, Б. Бутрас Галі, М. Гоулфінга, М. Віралі, Л. Друка, В. Дурча, К. Кольяра, В. Моравецкого, А. Ротфельда, Дж. Старке, Б. Уркварта, P. Xiгінc, Р. Хила, М. Ховарда, Л. Фабіана, Т. Фіндлея.

В роботі широко використані матеріали ООН, в першу чергу резолюції Ради Безпеки ООН і Генеральної Асамблеї ООН, доповіді Генерального Секретаря «Порядок денний для миру», «Будівництво миру і розвиток», «На зустріч новим змінам», «50-та річниця - річна доповідь про роботу Організації, 1996». «Оновлення на перехідному етапі, 1997». Вперше в науковий обіг залучається ціла низка документів ООН, які були прийняті після закінчення «холодної війни».

Теоретичне і практичне значення дисертації полягає в юридичному аналізі механізму здійснення ООН превентивної дипломатії та миротворчості, операцій по підтриманню миру, застосування санкцій і примусових заходів в умовах, які склалися в міжнародних відносинах після закінчення «холодної війни», а також в розробці наукових рекомендацій по нормативному закріпленню досвіду Організації з метою підвищення ефективності її діяльності по забезпеченню міжнародного миру та безпеки.

Потрібно визначити такі аспекти застосування результатів дисертаційного дослідження:

- науково-дослідний (в питаннях теоретичного визначення правового статусу окремих видів діяльності ООН по забезпеченню міжнародного миру та безпеки);

- науково-освітній (використання під час викладання курсів «міжнародне право», «право міжнародної безпеки», «право міжнародних організацій»);

- правотворчий (під час розробки та обговорення нормативних документів по діяльності ООН у галузі забезпечення міжнародного миру та безпеки);

- інформаційно-аналітичний (розповсюдження знань про ООН і діяльність універсального механізму колективної безпеки в межах Організації);

- практичний (використання в роботі МЗС України при розробці проектів документів щодо нормативного регулювання діяльності ООН у галузі міжнародного миру та безпеки).

Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає в тому, що вперше в українській літературі на основі системного аналізу проведено теоретичний розгляд особливостей правового регулювання превентивної миротворчості, операцій по підтриманню миру і постконфронтаційному миробудівництву, застосування санкцій і примусових заходів, що здійснювались ООН після закінчення «холодної війни» і в розробці наукових рекомендації щодо нормативного закріплення принципів діяльності ООН в цій галузі з метою забезпечення міжнародного миру та безпеки.

На захист виноситься наступні наукові результати, що відображають наукову новизну і є особистим внеском дисертанта:

1. Миротворча діяльність ООН шляхом здійснення операції по підтриманню миру і постконфронтаційному миробудівництву, хоча вони і не передбачені в Статуті ООН, мають особливе значення в сучасних умовах розвитку міжнародних відносин після закінчення «холодної війни» і є необхідної передумовою для ефективного функціонування універсальної системи колективної безпеки в межах ООН.

2. Практика здійснення ООН операцій по підтриманню миру і постконфронтаційному миробудівництву в період після «холодної війни» свідчить, що відсутність їх універсального закріплення нормативного регулювання в Статуті ООН знижує ефективність цієї діяльності Організації та потребує універсального визнання принципів такої діяльності в договірних нормах.

3. Здійснення ООН санкцій і примусових дій проти Іраку за агресію проти Кувейту свідчить про необхідність підвищення ефективності діяльності Ради Безпеки ООН у разі надання державі або групі держав мандату на проведення санкцій і примусових дій шляхом нормативного закріплення нових аспектів цих дій, які проводились в період після закінчення «холодної війни».

4. Розробки наукових рекомендацій по нормативному закріпленню особливостей проведення превентивної дипломатії та миротворчості, операцій по підтриманню миру і постконфронтаційному миробудівництву і по створенню міжнародно-правових гарантій проти зловживань мандатом ООН на здійснення санкцій і примусових дій окремими державами чи групами держав.

Апробація, публікації та впровадження результатів дисертації.

Основні положення і висновки дисертації були обговоренні на засіданнях кафедри міжнародного права Інституту міжнародних відносин Київського національного університету ім. Тараса Шевченка і знайшли відображення у 4 наукових публікаціях.

Структура і обсяг роботи відбивають специфіку досліджуваного предмету та обумовлені бажанням дисертанта якомога ширше розкрити досліджувану проблематику. Робота складається з вступу, трьох розділів, висновку та списку використаної літератури. Загальний обсяг дисертації складає 148 сторінок, в т. ч. 8 сторінок списку використаної літератури.

Зміст роботи.

У вступі обгрунтовується актуальність і ступінь дослідження в науці міжнародного права питань теми дисертації, визначена її мета і завдання, наведені характеристики об`єкту, предмету та методології дослідження, розглядається теоретичне та практичне значення її основних положень, сформульована наукова новизна, а також визначається ступінь апробації, впровадження та характер публікації висновків дисертації.

Перший розділ «Сучасні тенденції міжнародно-правового регулювання миротворчої діяльності ООН» присвячений вивченню проблеми функціонування універсальної системи колективної безпеки, створеної на основі принципів і норм Статуту ООН. Враховуючи значення цього документу, як договору sui generis, в дисертації зроблено висновок, що нормативне регулювання спільної діяльності держав по забезпеченню міжнародного миру та безпеки є важливим елементом світового правопорядку, міжнародної законності. В сучасних умовах, коли незалежна Україна веде активну діяльність по всім напрямкам міждержавних відносин, а на міжнародній арені діють не тільки такі фактори як накопичення ядерної зброї та створення нових технологій зброї масового ураження, але і відбулися зміни співвідношення сил в світі внаслідок розпаду Радянського Союзу, виникнення низки держав його правонаступників, зникнення соціалістичної системи і закінчення «холодної війни», з'явилися внутрішні національні та етнічні конфлікти, які загрожують міжнародному миру та безпеці, науковий аналіз тенденцій міжнародно-правового регулювання миротворчої діяльності ООН набуває великого практичного значення для теоретичного обгрунтування української зовнішньої політики. Тому аналіз діяльності ООН разом з державами членами по забезпеченню міжнародного миру та безпеки, а також і аналіз поглядів юристів-міжнародників дають можливість визначити, що в сучасному міжнародному праві колективна безпека - це спільна діяльність держав по підтриманню міжнародного миру, попередженню та усуненню загрози миру і, у випадку необхідності, по зупиненню актів агресії.

На засіданні Ради Безпеки ООН на вищому рівні 31 січня 1992 р. було відзначено дійсність системи колективної безпеки, передбаченої в Статуті ООН для протидії загрозам миру та припиненню актів агресії та підкреслено, що Рада Безпеки несе головну відповідальність за підтримання міжнародного миру та безпеки. В дисертації досліджені точки зору фахівців щодо діяльності системи колективної безпеки в межах ООН під час «холодної війни» і на основі аналізу наслідків дій ООН по підтриманню міжнародного миру та безпеки доведено, що «холодна війна» негативно вплинула на роботу системи колективної безпеки, але не зупинила її повністю.

В дисертації зроблено висновок, що в основі діяльності механізму забезпечення колективної безпеки в Статуті ООН лежить зобов'язання держав членів не застосовувати силу чи загрозу силою, не надавати допомогу будь-якій державі, проти якої ООН застосовує дії превентивного або примусового характеру. Крім того, держави-члени зобов`язалися надавати ООН допомогу в усіх діях, які здійснюються для підтримання міжнародного миру та безпеки.

Аналіз, зроблений в дисертації, свідчить, що широке розповсюдження в діяльності ООН набули операції по підтриманню миру, хоча такі повноваження Організації не передбачені в її Статуті. Таке положення викликає труднощі практичного і теоретичного плану під час здійснення таких операцій. В практичному плані виникають проблеми нормативного регулювання проведення цих операцій, а в теоретичному плані виникає питання щодо правових основ таких дій ООН. Вивчення досвіду проведення операцій ООН по підтриманню миру показує, що неможливо погодитися з точкою зору колишнього Генерального Секретаря ООН і юристів, які його точку зору підтримують, про те, що в ООН відбувся незафіксований письмово перехід від концепції колективної безпеки, закладеної у розділі VII Статуту ООН до більш реалістичної ідеї підтримання миру (peace-keeping) і тому сили по підтриманню миру відрізняються від застосування збройних сил відповідно до розділу VII. В дисертації обгрунтовується погляд, що регулювання операції по підтриманню миру належить до компетенції Ради Безпеки ООН, а їх проведення в сучасних умовах регулюється нормами розділу VII Статуту ООН і звичаєвими нормами.

Другий розділ «Правова природа миротворчих операцій ООН» присвячений аналізу діючих норм Статуту ООН, а також звичаєвих норм, які регулюють міждержавні відносини після закінчення «холодної війни», під час проведення операцій по підтриманню миру у порівнянні з міжнародно-правовим регулюванням надання Радою Безпеки мандату на проведення примусових дій із застосуванням військових сил державами-членами Організації. На основі порівняльного аналізу визначена правова природа операцій по підтриманню миру.

Дослідження дисертантом діяльності ООН по встановленню міжнародного миру та безпеки в Перській затоці дає можливість визначити правові норми, необхідні для підвищення ефективності дій Організації у випадках надання Радою Безпеки мандату на застосування збройних сил від її імені одній державі чи групі держав. Аналіз концепції Б. Уркварта та інших західних вчених про те, що в умовах відсутності у ООН військових можливостей через відмову держав-членів виділяти відповідно з ст. 43 Статуту ООН війська та бездіяльності Воєнно-штабного комітету немає іншого шляху для проведення примусових дій із застосуванням збройних сил ніж це було в Перській затоці - тільки під керівництвом США, дозволяє виявити обмеженість такої точки зору. В дисертації обгрунтовується положення про посилення після розпаду СРСР впливу США на міжнародні відносини, що використовуються правлячими колами цієї держави для підпорядкування Організації Об`єднаних Націй інтересам своєї політики. В цих умовах тільки послідовне дотримання положень Статуту ООН і використання позитивного досвіду діяльності Організації може забезпечити досягнення нормального функціонування системи колективної безпеки та в універсальному масштабі попередить можливість використання ООН в інтересах окремої держави. Для цього в дисертації зроблені наукові рекомендації по міжнародно-правовому регулюванню застосування військових сил за мандатом Ради Безпеки, а саме:

Здійснення примусових засобів із застосуванням сили відповідно з розділом VII Статуту ООН повинно спиратися на постійне політичне керівництво такими силами Радою Безпеки згідно з принципами і нормами Статуту ООН. Надання Радою Безпеки ООН державі чи групі держав права на здійснення примусових дій з застосуванням сили від імені Організації Об`єднаних Націй повинно супроводжуватись чітким мандатом, в межах якого такі держави тільки і можуть діяти.

Реалізація функцій універсальної системи колективної безпеки повинна спиратися на створення «резервних сил» ООН, положення і принципи діяльності яких повинні бути розроблені Генеральною Асамблеєю ООН за погодженням з Радою Безпеки ООН.

Координація всієї діяльності ООН по застосуванню примусових дій з використанням сили повинна здійснюватися на основі чіткого розподілу повноважень органів ООН: збереження ролі Ради Безпеки ООН, як головного органу, відповідального за такі дії, участі Генеральної Асамблеї ООН, як органу, який має право обговорювати будь-які питання діяльності ООН і забезпечувати прийняття рекомендацій про керівні принципи таких операцій, Генерального Секретаря ООН, який здійснює оперативне втілення в життя рішень Ради Безпеки та резолюцій Генеральної Асамблеї.

В дисертації досліджена юридична природа операцій ООН по підтриманню миру. Після закінчення «холодної війни» значно зросла кількість внутрішньодержавних конфліктів. Перед Організацією Об`єднаних Націй повстали якісно нові завдання під час проведення операцій по підтриманню миру. Вивчення діяльності ООН по вирішенню конфлікту в Сомалі та Руанді дозволило зробити в дисертації загальні висновки про те, що застосування сили для вирішення внутрішньодержавних конфліктів, для забезпечення права на життя мільйонів осіб силами ООН не врегульовано в Статуті ООН. Тому потрібно нормативне закріплення у спеціальному документі загальних принципів створення, діяльності і керівництва операціями по підтриманню миру. При цьому дуже важливо дотримуватися основних принципів міжнародного права, закріплених в Статуті ООН. Тому доцільно було прийняти додатковий протокол до Статуту ООН про врегулювання операцій ООН по підтриманню миру, який закріпить особливість такого роду операцій. Керівництво такими силами повинно здійснюватися Радою Безпеки разом з Генеральним Секретарем ООН. Проведення цих операцій можливо тільки за згодою сторін конфлікту.

Аналіз діяльності ООН свідчить, що після «холодної війни» широкого розповсюдження набуває постконфліктне миробудівництво, як один з різновидів операцій ООН по підтриманню миру. Досвід ООН визначає, що завданнями постконфліктного миробудівництва є зменшення наслідків війни для населення. Це надзвичайна гуманітарна допомога, репатріація і реінтеграція біженців, розмінування і роззброєння, здійснення проектів по наданню допомоги у проведенні виборів. Але така діяльність не передбачена Статутом ООН. Тому в дисертації зроблено наукові рекомендації щодо правового регулювання такої діяльності ООН. В зв`язку з широким розповсюдженням постконфліктного миробудівництва і вираженням підтримки такої діяльності всіма членами ООН, потрібно нормативне його врегулювання шляхом включення у додатковий протокол до Статуту ООН про операції по підтриманню миру. Постконфліктне миробудівництво повинне здійснюватися ООН виключно за проханням уряду держави, на території якої провадиться така діяльність Організації. Для здійснення постконфліктного миробудівництва різними органами ООН і спеціалізованими закладами системи ООН необхідний чітко виражений мандат Ради Безпеки ООН.

Третій розділ «Нормативне закріплення статусу операцій по підтриманню миру» вміщує наукові рекомендації по нормативному регулюванню сучасних операцій ООН по підтриманню миру з метою пристосування Організації Об`єднаних Націй до реалій міжнародних відносин після закінчення «холодної війни».

В дисертації відзначається, що в умовах нової глобальної геополітичної ситуації необхідно створення більш демократичної і справедливої системи міжнародних відносин, яка дозволить вирішити загальнолюдські проблеми розвитку. Для забезпечення стабільності і керованості розвитку світу на етапі переходу від біполярної до багатополюсної системи міжнародних відносин, як це зазначається в літературі, необхідним є реформування Організації Об`єднаних Націй. Одним з напрямків її реформування, доводиться у дисертації, повинна стати розробка додаткового протоколу до Статуту ООН про проведення операцій по підтриманню миру. Сьогодні, завдяки особливостям своєї структури ООН втручається у події тоді, коли конфлікт вже почався, як це мало місце в колишній Югославії. А треба так реформувати ООН відповідно до нових реалій і потреб майбутнього, щоб перетворити її в справжній центр сумісних дій по врегулюванню регіональних конфліктів, захисту прав людини, вирішенню глобальних проблем. Особливого значення, на думку дисертанта, набуває нормативне регулювання діяльності ООН по проведенню операцій по підтриманню миру шляхом визначення:

- особливостей операцій по підтриманню миру порівняно з застосуванням примусових дій згідно з розділом VII Статуту ООН у вигляді обов`язкової згоди держави, на території якої проводиться операція;

- керівних принципів здійснення операцій по підтриманню миру;

- закріплення єдиної системи командування і особливої ролі в ній Ради Безпеки ООН;

- підписання угод про створення резервних сил ООН;

- визначення порядку підготовки персоналу та забезпечення його захисту під час операцій;

- визначення чіткої схеми фінансування операцій по підтриманню миру.

До керівних принципів проведення операцій ООН по підтриманню миру, зазначається в дисертації, повинні бути включені не тільки основні принципи міжнародного права, що мають особливе значення для відзначеної діяльності ООН такі, як незастосування сили, повага до державного суверенітету і невтручання у внутрішні справи держав, але і спеціальні принципи проведення операцій ООН по підтриманню миру: згода сторін на проведення таких операцій, незастосування сили за винятком самооборони, нейтральність під час проведення операцій відносно всіх сторін конфлікту.

У висновку узагальнюються наслідки дисертаційного дослідження. Вони свідчать, що в міжнародних відносинах склалася універсальна система колективної безпеки, головні інститути і механізми якої отримали нормативне закріплення в Статуті ООН. Реальний досвід відносин держав після створення ООН і точне правове закріплення системи колективної безпеки в Статуті ООН обумовили значні позитивні ресурси цієї системи. В тих випадках, коли виникали гострі політичні конфлікти між великими державами, рішення питань реалізації колективної безпеки значно ускладнювалося. Але, глобальний конфлікт було попереджено за рахунок проведення операцій по підтриманню миру. Саме це свідчить про ефективність універсальної системи колективної безпеки в межах ООН. В умовах закінчення «холодної війни» перед ООН постають нові завдання, а це вимагає подальшого реформування самої Організації та нормативного закріплення досвіду її діяльності. Сьогодні в практиці ООН склалися такі засоби підтримання міжнародного миру та безпеки: превентивна дипломатія (Preventive Diplomacy); укріплення миру (Peace-making); підтримання миру (Peace-keeping); примушення до миру (Peace-enforcement); миробудівництво в постконфраційний період (Peace-building). У зв'язку з тим, що операції по підтриманню миру і миробудівництву у постконфронтаційний період не закріплені в Статуті ООН, вони потребують нормативного закріплення. Разом із реформуванням механізму Ради Безпеки нормативне закріплення принципів і норм, регулюючи проведення операцій ООН по підтриманню миру і постконфронтаційному миробудівництву, є необхідною умовою ефективного функціонування універсальної системи колективної безпеки в межах ООН і виконання головного завдання Організації - підтримання міжнародного миру та безпеки - в нових умовах в міжнародних відносинах після закінчення «холодної війни».

миротворчий війна холодний міжнародний

Размещено на Allbest.ru