Боротьба із злочинними посяганнями на власність, предметом яких є автотранспортні засоби (кримінально-правові і кримінологічні аспекти)

Размещено на http://www.allbest.ru/

HАЦІОHАЛЬHА АКАДЕМІЯ ВHУТРІШHІХ СПРАВ УКРАЇHИ

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Боротьба із злочинними посяганнями на власність, предметом яких є автотранспортні засоби (кримінально-правові і кримінологічні аспекти)

Іванов Юрій Феодосійович

Київ - 1999

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі кримінології Національної академії внутрішніх справ України.

Науковий керівник - заслужений юрист України, кандидат юридичних наук, професор Александров Юрій Валер'янович, Національна академія внутрішніх справ України, професор кафедри кримінології.

Офіційні опоненти:

- заслужений діяч науки і техніки України, доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент АПрНУ Лановенко Ігор Петрович, Інститут держави і права ім.В.М. Корецького НАН України, провідний науковий співробітник;

- кандидат юридичних наук Рощін Олександр Ілліч, адвокат.

Провідна установа:

Київський університет імені Тараса Шевченка.

Захист відбудеться " 19 " травня 1999 р. о 14-00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.007.03 при Національній акдемії внутрішніх справ України за адресою: 252035, Київ - 35, Солом'янська площа, 1.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Національної академії внутрішніх справ України за адресою: 252035, Київ - 35, Солом'янська площа, 1.

Автореферат розісланий " 17 " квітня 1999 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат юридичних наук

старший науковий співробітник В.І.Женунтій

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. На сучасному рівні парк автотранспортних засобів в Україні складає більше ніж 10 мільйонів одиниць. Тому однією з актуальних проблем виступає забезпечення надійного захисту автотранспортних засобів від злочинного заволодіння ними.

У структурі злочинності приблизно 5 відсотків складають злочини, які пов'язані із злочинними посяганнями на власність, предметом яких є автотранспортні засоби. Але, незважаючи на те, що питома вага названих злочинів у загальній злочинності відносно невелика, вони мають значну суспільну небезпеку. Так, матеріальна шкода, яка при цьому заподіюється як окремим громадянам, так і державі в цілому, обчислюється мільйонами гривень. За масштабами злочинного збагачення, злочинний автобізнес посідає третє місце після махінацій у фінансово-банківській сфері і злочинних дій з наркотиками.

За статистичними даними, у 1997 році в Україні було зареєстровано 19630 крадіжок автотранспортних засобів, угнано - 5718 автотранспортних засобів. Слід підкреслити, що організація та спосіб вчинення крадіжок та угонів автотранспорту набувають все більш організованих форм. Проведений аналіз свідчить про те, що посягання на власність, предметом яких є автотранспортні засоби, вчинює значна кількість злочинних угруповань, які перетворили цю діяльність на злочинний промисел. Створюється враження, що Україна стає відстійником для викрадених автомобілів або ж транзитною територією для їх подальшої реалізації в інших країнах.

Особливо різко збільшилась кількість посягань на власність, предметом яких є автотранспортні засоби, у 90-і роки. Треба підкреслити, що в умовах поглиблення cоціально-економічної кризи, стрибка цін, погіршення життєвого рівня, знецінення духовності тощо посягання на державну, колективну й індивідуальну власність, у тому числі і протиправне заволодіння автотранспортом, все більше переважають над іншими видами злочинів.

Основні чинники, що сприяють викраденню автомобілів: недоробки і огріхи у роботі правоохороних органів (слабке технічне забезпечення, низька кваліфікація практичних працівників, матеріальна незацікавленість), брак гаражів і стоянок, що охороняються, нескладні протиугінні пристрої та стандартні замки, що легко відмикаються, а також відсутність ефективної профілактичної роботи з особами, які схильні до вчинення посягань на власність, предметом яких є автотранспортні засоби.

Hа основі аналізу тенденцій і структури названих злочинів, причин їх породжуючих, а також порівняння з ситуацією щодо подібних злочинів за кордоном можна дійти висновку, що тільки комплексне проведення заходів по боротьбі з угонами та іншими аналогічними злочинами, здатне викликати суттєві зміни у розв'язанні цього питання.

Питання боротьби з незаконним заволодінням власності, предметом котрої є автотранспортні засоби, були об'єктом багатьох дисертаційних досліджень, а також знайшли відображення в наукових роботах А.В.Арендаренко, В.П.Бахіна, М.А.Бусирєва, В.І.Єгорова, М.А.Єфимова, М.Т.Задояного, Л.І.Киселевської, Б.А.Куринова, Ю.А.Ляпунова, В.А.Лихолаї, В.П.Пантелєєва, В.М.Хомича та інших науковців. Належно оцінюючи внесок названих вчених, слід, однак, зазначити, що ці роботи були написані за часи існування Радянського Союзу. В сьогоденні, коли Україна стала незалежною державою, є нагальна потреба в аналізі зазначених видів злочинів з урахуванням нових підходів до вирішення цих проблем.

Таким чином, практика потребує наукових розробок щодо питань, які пов'язані зі станом, динамікою, структурою злочинних посягань на власність, предметом яких є автотранспортні засоби, особливостями осіб, які їх вчиняють, причинами та умовами, які їх породжують, а також у попередженні цих злочинів. У розв'язанні цієї проблеми певне місце належить науковому обгрунтуванню і використанню нових заходів і методів профілактики стосовно названих злочинів.

Крім того, актуальність і практична значущість дисертаційного дослідження обумовлюються розробкою нового кримінального законодавства України, його побудовою на засадах сучасного стану теорії і практики, досвіду кримінального законодавства інших держав, а також досліджень кримінологічної науки.

Теоретичним підгрунтям дисертаційного дослідження стали роботи відомих вчених в галузі кримінології та кримінального права: Г.А.Аванесова, Ю.В.Александрова, П.П.Андрушка, Ю.М.Антоняна, Ю.Д.Блувштейна, В.О.Глушкова, О.М.Джужи, А.І.Долгової, А.Ф.Зелінського, І.І.Карпеця, М.Й.Коржанського, В.Н.Кудрявцева, І.П.Лановенка, О.М.Литвака, В.Г.Ліхолоба, П.С.Матишевського, М.І.Мельника, П.П.Михайленка, О.І.Рощіна, О.Я.Светлова, В.М.Смітієнка, І.К.Туркевич, Є.В.Фесенка, Л.В.Франка, О.Г.Фролової, Т.Д.Цибуленко, В.Л.Чубарева, В.І.Шакуна, О.М.Яковлева та інших науковців, а також матеріали зарубіжної преси.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана згідно з основними напрямами, зазначеними Комплексною цільовою програмою боротьби із злочинністю на 1996-2000 роки, затвердженою Указом Президента України № 837/96 від 17 вересня 1996 року, Наказом МВС України № 722 від 20 жовтня 1996 року "Про організацію виконання Комплексної цільової програми боротьби із злочинністю на 1996-2000 роки" та перспективним планом науково-дослідних робіт Hаціональної академії внутрішніх справ України.

Мета і основні завдання дослідження полягають у вдосконаленні з позиції сучасної кримінально-правової і кримінологічної науки охорони суспільних відносин у сфері злочинних посягань на власність, предметом яких є автотранспортні засоби, а також у розробці пропозицій щодо поліпшення практики застосування цього напряму у кримінальному законодавстві з урахуванням нових вимог та підвищення рівня запобіжних заходів щодо цих злочинів.

Для досягнення цієї мети перед дослідженням ставились такі завдання:

1. Визначення та обгрунтування соціальної обумовленості кримінально-правових норм, що передбачають відповідальність за злочинні посягання на власність, предметом яких є автотранспортні засоби.

2. Визначення основних положень відмежування цих злочинів від суміжних злочинних посягань.

3. Визначення причин та умов, які зумовлюють вчинення зазначених злочинів.

4. Виявлення особливостей особи злочинця, яка вчинює посягання на власність, предметом яких є автотранспортні засоби.

5. З'ясування і подальша розробка форми та змісту напрямів і заходів, спрямованих на запобігання подальшого вчинення злочинів, що розглядаються.

6. Розробка пропозицій щодо вдосконалення кримінального законодавства відносно злочинів, які пов'язані із злочинними посяганнями на власність, предметом яких є автотранспортні засоби.

7. Запропонування практичних рекомендацій, спрямованих на підвищення ефективності діяльності органів внутрішніх справ щодо вирішення цього питання.

Наукова новизна дисертації визначається, передусім, в тому, що вона є першим в сучасній Україні комплексним монографічним дослідженням злочинних посягань на власність, предметом яких є автотранспортні засоби з урахуванням погіршення криміногенної ситуації в Україні.

Наукова новизна полягає також і в тому, що на основі широких емпіричних даних, дисертант в загально-теоретичному і конкретно-практичному напрямі провів розгорнутий аналіз причин та умов, котрі зумовлюють вчинення злочинів, що розглядаються і спробував розробити теоретичні та практичні пропозиції щодо профілактики злочинних посягань на власність, предметом яких є автотранспортні засоби у ринкових умовах.

Виходячи з цього, автором розроблені і виносяться на захист такі положення:

- відображається історичний розвиток і сучасний стан кримінального законодавства України щодо злочинів, які посягають на власність, предметом яких є автотранспортні засоби;

- обгрунтовується комплекс факторів, що зумовлюють наявність кримінально-правової заборони, яка досліджується та інших норм у чинному і майбутньому кримінальному законодавстві України;

- визначається основний безпосередній і додатковий об'єкти злочинів, які передбачають відповідальність за названі злочини;

- аналізується особа злочинця, яка чинить злочинні посягання;

- з'ясовуються форми та зміст напрямків і заходів, спрямованих на запобігання злочинним проявам;

- подаються нові пропозиції щодо вдосконалення кримінального законодавства відносно злочинів, які пов'язані із злочинними посяганнями на власність, предметом яких є автотранспортні засоби;

- пропонується комплекс заходів по підвищенню ефективності діяльності органів внутрішніх справ щодо цих злочинів.

Теоретична та практична значимість результатів дослідження. Сформульовані та викладені положення дисертації мають як теоретичне, так і спеціально-галузеве значення для розвитку науки кримінального права та кримінології, а також в практичній діяльності правоохороних органів.

Розроблені автором пропозиції направлені до Верховної Ради з метою вдосконалення чинної ст. 215-3 КК України і в подальшому, поліпшення у проекті Кримінального кодексу України системи кримінально-правових норм щодо злочинних посягань на власність, предметом яких є автотранспортні засоби. Внесені конкретні пропозиції відносно змін і доповнень до керівних роз'яснень постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про корисливі злочини проти приватної власності".

Практичні пропозиції дисертанта є доцільними для оптимізації профілактичної діяльності працівників органів внутрішніх справ, а також працівників інших правоохоронних органів при розв'язанні питань, що безпосередньо стосуються кримінально-правового аналізу, кваліфікації та відмежування злочинів, котрі пов'язані із посяганнями на власність, предметом яких є автотранспортні засоби, а також розробкою і впровадженням в життя попереджувальних заходів відносно вказаних злочинів.

Окремі положення і висновки роботи можуть бути враховані при підготовці відповідних розділів підручників та навчальних посібників з курсу "Кримінологія і профілактика злочинів", а також у використані в навчальному процесі юридичних навчальних закладів при викладанні відповідних тем з особливих частин кримінального права і кримінології.

Апробація та впровадження результатів роботи. Основні результати дисертаційного дослідження доповідались на науково-практичних конференціях з проблем кримінального права та кримінології (Київ-1996, Київ-1997), а також обговорювались на засіданнях кафедри кримінології Hаціональної академії внутрішніх справ України.

Теоретичні положення та практичні рекомендації дисертаційного дослідження використовуються у навчальному процесі Hаціональної академії внутрішніх справ України та училища професійної підготовки ГУ МВС України в м. Києві.

Дисертантом на грунті дослідження запропоновано практичні рекомендації щодо профілактики розглядуваних злочинів, а також пропозиції до проекту Кримінального кодексу України.

Публікації. Основні положення і висновки, що сформульовані в дисертації, відображені в чотирьох наукових публікаціях автора.

Структура дисертації визначається її метою та поставленими завданнями і складається з вступу, трьох розділів, які охоплюють дев'ять підрозділів, висновків, списку використаних джерел у кількості 185 найменувань та двох додатків на 5 сторінках. Повний обсяг дисертації становить 189 сторінок.

2. Основний зміст роботи

У вступі обгрунтовується вибір теми дисертації, висвітлюються її актуальність і рівень розробки проблеми, визначаються мета та завданя дослідження, показана наукова новизна, формулюються положення, що виносяться на захист, розкривається теоретична і практична значимість отриманих результатів, наводяться дані щодо їх апробації та впровадження в практику.

Перший розділ - "Кримінально-правові питання боротьби із злочинними посяганнями на власність, предметом яких є автотранспортні засоби" - присвячений дослідженню питань щодо злочинів, які пов'язані з посяганнями на відносини власності, предметом яких є автотранспортні засоби, і кримінально-правової боротьбі з ними та складається з чотирьох підрозділів. У першому підрозділі - "Суспільна небезпека злочинних посягань на власність, предметом яких є автотранспортні засоби" - розглядаються в історичному плані, починаючи з перших випадків злочинного посягання на власність, предметом яких є автотранспортні засоби, взагалі й в нашій державі зокрема.

Дається кількісна характеристика зареєстрованих транспортних засобів і кількісна характеристика злочинних посягань щодо автотранспортних засобів. Констатується, що великих матеріальних збитків як державі в цілому, так і окремим громадянам завдається при незаконному заволодінні автомобілями, особливо новими. Найбільша кількість заволодінь припадає на автомобілі виробництва Волжського автозаводу. Вони складають приблизно 60 відсотків від загальної кількості викрадених автомобілів. Наступними за ними кількісно ідуть автомобілі Німеччини, США, Японії та інших країн. Особливо такі, як "Volkswagen", "Меrsedes-Benz", "Jeep", "BMW".

Надто небезпечне становище з цих видів злочину склалось у м. Києві, Дніпропетровській, Донецькій, Запорізькій, Луганській, Львівській, Одеській, Харківській та Херсонській областях.

Слід також зауважити, що значна частина цих злочинів вчинюється організованими угрупованнями, які залишаються нерозкритими. Особливо низький відсоток розкриття крадіжок автотранспортних засобів порівняно з розкриттям загальної кількості вчинених злочинів. Якщо відсоток розкриття всіх злочинів, що враховуються по лінії карного розшуку в 1996-1997 р.р., складав відповідно 58,2 відсотка і 65,3 відсотка, то цей показник відносно крадіжок автотранспортних засобів складав відповідно 32,6 відсотка і 43,2 відсотка. Ці цифри переконливо свідчать про організованість та законспірованість злочинних угруповань, які вчинюють посягання на власність, предметом яких є автотранспорні засоби, адже саме такі діяння розкриваються вельми складно.

При розгляді питання про належність автотранспортного засобу слід зауважити, що державні автотранспортні засоби і автотранспортні засоби, що належать громадським організаціям, предметом посягання стають значно рідше, ніж автотранспорт, який належить громадянам на правах особистої власності. Так, протиправне заволодіння державного автотранспорту складає не більше 15 відсотків від загальної кількості викрадених автотранспортних засобів.

За останні роки поширились розбійні напади з метою заволодіння автотранспортним засобом. Найбільш розповсюджені вони у великих містах і на автомагістралях. Тільки на автошляхах України за 8 місяців 1997 року вчинено 130 розбійних нападів. Особливо небезпечні злочини вказаної категорії ті, що вчиняються із застосуванням вогнепальної зброї. Найбільше їх було у 1997 році на території Львівської області (26), м.Києва (11), Харківської (9), Одеської (5), Запорізької (4) областях.

Приблизно 20 відсотків посягань на власність, предметом яких є автотранспортні засоби, супроводжується наступним умисним знищенням або пошкодженням самого автотранспортного засобу. Кожне четверте знищення або пошкодження вчинюється шляхом підпалу автотранспорту.

У першому підрозділі також розглядається еволюція терміна "угон". Наводяться приклади значення угону у тлумачних словниках. Дається аналіз поняття угону в законодавстві розвинутих країн.

У другому підрозділі - "Види злочинних посягань на власність, предметом яких є автотранспортні засоби" - розглядається предмет зазначених злочинів, який є обов'язковою ознакою їх складу. Дається поняття предмета злочинних посягань - механічних автотранспортних засобів, до яких відносяться пристрої, які призначені для перевезення людей чи вантажів, і приводяться до руху за допомогою двигуна. Цей термін поширюється на пасажирські й вантажні трамваї і тролейбуси, всі види тракторів, а також на шляхові, будівельні, збиральні, сільськогосподарські та інші спеціальні самохідні машини (екскаватор, грейдер, автокран, скрепер, автонавантажувач тощо) крім мопедів. Мопеди та велосипеди з підвісним двигуном з робочим об'ємом двигуна менше як 50 куб. см не належать до вказаної категорії механічних автотранспортних засобів відповідно до положень Правил дорожнього руху і не реєструються як такі у ДАІ.

Автором розглядаються види злочинних посягань на власність, предметом яких є автотранспортні засоби, до яких відносяться: угон, крадіжка, грабіж, розбій, шахрайство, вимагательство, розкрадання шляхом привласнення або зловживання посадовим становищем, умисне знищення або пошкодження автотранспортного засобу.

Загальним об'єктом посягання при викраденні є суспільні відносини, що охороняються законом, з приводу права власності щодо володіння, користування і розпорядження майном. Безпосереднім об'єктом при викраденні є суспільні відносини стосовно державної, колективної чи індивідуальної власності.

Що стосується об'єкта, на який посягає угон, то чинне законодавство визначає безпосереднім об'єктом суспільні відносини у сфері безпеку дорожнього руху, додатковим - здоров'я й життя його учасників. Дисертант розглядає різні погляди що існують в теорії кримінального права щодо об'єкта, на який посягає угон. Автор доходить висновку, що безпосереднім об'єктом угону автотранспортних засобів є суспільні відносини права власності (основний безпосередній об'єкт) і суспільні відносини, які забезпечують громадську безпеку у сфері експлуатації та використання транспорту (додатковий безпосередній об'єкт).

Таку позицію автор пояснює тим, що, з одного боку, угон автотранспортних засобів не завжди ставить під загрозу громадську безпеку, оскільки він може бути й не пов'язаний з такими обставинами, як керування автотранспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння або особою, яка не має водійського посвідчення (навичок керування), порушення правил дорожнього руху тощо, тобто обставинами, які впливають на громадську безпеку. З другого - угон при будь-яких обставинах порушує права власника автотранспорного засобу на користування і розпорядження майном, тобто посягає на основні компоненти права власності. При цьому, вчиняючи угон автотранспорту, винний усвідомлює порушення ним прав власника та незаконне використання чужого майна.

У третьому підрозділі - "Відмежування угону автотранспортних злочинів від інших злочинів" - дається розмежування між угоном і такими злочинами, як крадіжки державного, громадського майна або індивідуального майна громадян; незаконне використання автомобіля або іншого автотранспортного засобу тощо за об'єктивними та суб'єктивними ознаками. Необхідність розгляду цього питання пов'язана з тим, що склад такого злочину, як угон автотранспортних засобів має деякі однакові ознаки з вищеназваними злочинами, а отже, не виключена можливість неправильного кваліфікування угону, що, в свою чергу, ускладнює організацію рішучої боротьби з цими видами злочинів.

Угон від викрадення відрізняється за ознаками суб'єктивної сторони злочину, тобто тим, що винна особа не ставить собі за мету привласнити автотранспортний засіб. Про наявність умислу на викрадення автотранспортного засобу найчастіше свідчать заміна державних номерів і номерів двигуна та кузова, тривалий час експлуатації автотранспортного засобу злочинцем або іншими особами, зміна його кольору і, зрозуміло, його продаж. Про відсутність мети викрадення може свідчити залишення угнаного автотранспортного засобу, по можливості, для його подальшого використання злочинцем.

При затриманні злочинців після того як сплинув незначний строк заволодіння автотранспортним засобом, доказати умисел на викрадення (якщо він був) вельми складно. Цим і користуються злодії, бо угон вважається менш небезпечним злочином, ніж крадіжка і відповідальність за його вчинення настає з 16-тирічного віку. Це підтверджує недосконалість кримінальної норми, що передбачає відповідальність за угон.

Дисертант вважає, що при угоні автотранспортного засобу з подальшим викраденням окремих його деталей, вузлів, агрегатів, такі дії доцільно кваліфікувати як саме викрадення автотранспортного засобу, без будь-якої кваліфікації. На нашу думку, у таких випадках метою злочинця є заволодіння власністью незалежно від того, чи стосується це всього автотранспортного засобу, чи його певних частин.

Труднощі виникають при відокремленні угону від самоуправного використання автотранспортного засобу у власних цілях, коли йдеться мова про дії водіїв, механиків, автослюсарів, електриків, службових осіб автогосподарств, інших державних або громадських організацій.

Вважаємо, що водій, за яким автомобіль закріплений за місцем роботи, при вказаних діях не може нести відповідальності за ст. 215-3 КК України. Скоєне у таких випадках має розглядатися як самоуправство, яке тягне за собою дисциплінарну відповідальність, а при наявності всіх необхідних ознак - кримінальну відповідальність за ст. 198 КК України.

Дисертант вважає, що інші робітники автотранспортних підприємств (автослюсарі, механіки, диспетчери тощо) можуть бути суб'єктами складу такого злочину, як угон, при обставинах, коли вони тимчасово і протиправно використовують автомобіль не закріплений за ними. Це пояснюється тим, що за своїми повноваженнями та характером роботи вказані працівники не мають ніякого права використовувати автотранспортний засіб.

Не можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності за угон посадові особи, яким надано право оперативного управління та розпорядження автотранспортом (начальники автопідприємств, головні інженери, головні механіки), та посадові особи, які мають безпосереднє відношення до оперативного управління автотранспортними засобами (прораби, керівники організацій і господарств, їх заступники), якщо вони використовують автотранспорт для своїх власних потреб.

Судові органи, до прийняття ст. 215-3 КК України, притягали осіб, які були винні в угоні автотранспортних засобів, до кримінальної відповідальності як за вчинення хуліганства. Дисертант вважає, що коли особа вчиняє угон автотранспортного засобу з хуліганських мотивів і в подальших його діях відсутня наявність складу злочину злісного або особливо злісного хуліганства, такі дії мають кваліфікуватися лише як угон.

В четвертому підрозділі - "Кваліфікуючі ознаки злочинних посягань на власність, предметом яких є автотранспортні засоби" -аналізуються кваліфікуючи ознаки викрадення і угону. Спочатку розглядаються спільні ознаки угону і викрадення: повторність, вчинення за попереднім зговором групою осіб, вчинення злочину з застосуванням насильства.

Схиляючись до того, що безпосереднім об'єктом угону є право власності, пропонується внести доповнення про повторність до приміток у ст. 81 і140 КК України помістивши у цей перелік і ст. 215-3 КК України, а також до абз. 2 п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 грудня 1992 р. за № 12 "Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності".

Кваліфікуючі ознаки угону, що поєднаний з насильством різного ступеня тяжкості, за обє'ктивними ознаками тотожні з грабежем і розбоєм. Автор пропонує вважати зазначені злочини рівними за ступенем суспільної небезпеки.

В дисертації пропонується внести нову кваліфікуючу ознаку угону - "угон зі сховища". Така кваліфікація повинна бути здійснена у разі, коли угон автотранспортного засобу, вчинений з приміщення або будови, які призначені для зберігання матеріальних цінностей, а також з ділянок територій, відведених для постійного чи тимчасового зберігання матеріальних цінностей, у тому числі й тих, котрі обладнані огорожею, технічними засобами або забезпечені охороною.

Другий розділ - "Кримінологічна характеристика посягань на власність, предметом яких є автотранспортні засоби" - присвячений кримінологічному аналізу цих злочинів. У першому підрозділі - "Причини та умови, які сприяють злочинним посяганням на власність, предметом яких є автотранспортні засоби" - розглядаються причини вчинення зазначених злочинів і умови, що їм сприяють. Сплеск цих злочинів можна пояснити такими чинниками, як руйнування раніше діючого господарського механізму, розрив економічних зв'язків між новоствореними державами, спад виробництва тощо. У зв'язку з цим спостерігаються різке зростання цін, висока інфляція, падіння добробуту людей, безробіття. Всі ці суттєві обставини викликають погіршення матеріального становища більшості людей, що є однією з головних причин злочинності в цілому і розглядуваних злочинів зокрема.

До факторів, що посилюють небезпеку щодо злочинного заволодіння автотранспортним засобом, відносяться: престижність конкретної моделі автомобіля; дефіцит і дорожнеча вузлів і детелей даної моделі; місце стоянки; рівень злочинності у даному регіоні; наявність і надійність протиугіних пристроїв.

Злочини, що пов'язані з посяганнями на власність, предметом яких є автотранспортні засоби, здебільшого вчинюються у містах. Значна кількість крадіжок і угонів вчинюється через те, що злочинці добре розуміються на механізмах стандартних замків і переважно нескладних системах протиугінних пристроїв. Насамперед, увагу злочинців привертають автомобілі без належного догляду. Їх кількість досить значна з-за недостатньої кількості стоянок, що охороняються, і кооперативних гаражів.

Та й сама наявність кооперативних гаражів і стоянок, що охороняються, ще не знімає абсолютної безпеки щодо заволодіння автотранспортними засобами, тому що договори на їх зберігання між власниками автомобілів і відповідними посадовими особами не укладаються. При вивченні цивільних справ, що розглядалися за позовами по відшкодуванню матеріальних і моральних збитків у зв'язку з викраденням автомашин, нами не встановлено жодного випадку, коли б вказані організації несли будь-яку матеріальну відповідальність. У всіх випадках позовні заяви не були задоволені через те, що в Уставах стоянок, що охороняються, та в Уставах гаражних кооперативів товариств автолюбителів не вказано, що вони несуть матеріальну відповідальність за зберігання автотранспортних засобів, які знаходяться на їх території.

Дисертантом визначені та розглядаються умови, які сприяють вчиненню посягань на власність, предметом яких є автотранспортні засоби, й які стосуються діяльності органів внутрішніх справ. Це:

- недостатня організованість і цілеспрямованість діяльності різних галузевих служб ОВС;

- обмежений обсяг інформації стосовно протиправного заволодіння автотранспортними засобами, особливо це стосується грабежів, розбоєв, шахрайства;

- неналежний кримінологічний аналіз посягань на власність, предметом яких є автотранспортні засоби, і осіб, які вчинюють ці посягання;

- суттєві прогалини в плануванні заходів профілактики відносно зазначених злочинів;

- низький рівень профілактичної роботи: слабкий вплив на усунення обставин, які зумовлюють вчинення розглядуваних злочинів;

- несвоєчасність порушення кримінальних справ;

- незадовільний стан організації виїзду слідчо-оперативних груп на місця вчинення злочинів.

У другому підрозділі - "Особа злочинця у злочинах про посягання на власність, предметом яких є автотранспортні засоби" - наводиться кримінологічна характеристика осіб, які вчиняють злочини даного виду.

За віковими ознаками виділяються такі групи злочинців: від 11 до 13 років - 1,6 відсотка (особи, що не досягли віку кримінальної відповідальності); від 14 до 15 років - 4,2 відсотка; від 16 до 17 років - 26,3 відсотка; від 18 до 21 років - 28,7 відсотка; від 22 до 24 років - 17,7 відсотка; від 25 до 29 років - 12,2 відсотка; від 30 до 39 років - 8,2 відсотка; від 40 і більше - 1,1 відсотка.

У роботі розглядаються дані дослідження по злочинах, що були вчинені у складі групи. Злочинці одноособово вчиняють 15 відсотків посягань на автотранспортні засоби, у групі з 2 осіб - 41 відсоток, у групі з 3 осіб - 37 відсотків, у групі з 4 осіб і більше -7 відсотків. Характерно, що неповнолітні до 16 років самостійно не вчиняють зазначених злочинів, а у групі після 40 років злочинці вчиняють посягання виключно самостійно.

Автор аналізує освітній рівень злочинців, який виявився низьким. Із загальної кількості злочинців - 43,1 відсотка - не мають середньої освіти. В роботі дається характеристика соціального стану злочинців, з них 33,5 відсотка - ніде не працює і не навчається. 40 відсотків протиправних заволодінь автотранспортними засобами вчинюється у стані сп'яніння.

За нашим дослідженням встановлено, що серед осіб, які притягалися до кримінальної відповідальності за посягання на власність, предметом яких є автотранспортні засоби, раніше вчинювали злочини 39,6 відсотка, з них 39,2 відсотка - однорідні.

У третьому підрозділі - "Особа потерпілого у справах про посягання на власність, предметом яких є автотранспортні засоби" - досліджується характеристика особи потерпілого.

Кількість потерпілих віком до 25 років складає 11,8 відсотка, 26-35 років - 58,8 відсотка, 35-50 - 26,5 відсотка і після 50 років - 2,9 відсотка. Вищу освіту мали 60,6 відсотка потерпілих, 39,4 відсотка - середню.

В ході дослідження виявлено вкрай недбайливе ставлення водіїв і власників до зберігання автотранспортних засобів. У кожному п'ятому випадку при залишенні автотранспортного засобу водієм не вживалось елементарних заходів зберігання автотранспорту. Найчастіше це виявлялось у тому, що не зачинялись на ключ двері кабіни, у замку запалювання залишались ключі тощо.

Індивідуальний автотранспорт найчастіше стає предметом посягання біля дому потерпілого (63 відсотки), державний або колективний - біля місця тимчасової зупинки (48 відсотків). Протягом доби, злочинці нерідко протиправно заволодівають індивідуальним автотранспорт від 0 до 6 год. (43 відсотки) і від 21 до 24 год. (29 відсотків), державним чи колективним - від 12 до 18 год. (29 відсотків) і від 18 до 21 год. (26 відсотків).

Положення другого розділу роботи використані при розробці питань третього розділу.

У третьому розділі - "Основні напрямки профілактики злочинних посягань на власність, предметом яких є автотранспортні засоби" - висвітлюються питання щодо попередження і профілактики вищеназваних злочинів.

У першому підрозділі - "Правові заходи попередження злочинних посягань на власність, предметом яких є автотранспортні засоби" - концентрується увага на наступних моментах.

Розглядається понятійний апарат, що застосовується при розгляді проблеми профілактики злочинів. Найбільш узагальнюючим є, на погляд дисертанта, поняття "профілактика злочинів". Під профілактикою злочинів слід розуміти діяльність як державних органів, громадських організацій так і окремих громадян по виявленню і усуненню причин злочинності в цілому і умов, які її зумовлюють, а також окремих видів злочину. Профілактика злочинності здійснюється у двох напрямах: попередження і припинення.

Проводиться аналіз щодо застосування різних форм покарання за злочини, що розглядаються, їх ефективність. Єдиним реальним показником того, що покарання досягло мети попередження злочинів є динаміка цих злочинів в цілому і постпенітенціарна поведінка засуджених.

Проведене анкетування працівників ДАІ і карного розшуку, які займаються проблемами посягань на власність, предметом яких є автотранспортні засоби, показало, що 94 відсотки співробітників вважають за необхідне посилити покарання у вигляді позбавлення волі за вказані діяння, 43 відсотки - пропонують передбачити в законі конфіскацію майна. Hіяких других альтернативних варіантів не було запропоновано.

Здобувач дає свою пропозицію щодо формування кримінальної норми, яка передбачає відповідальність за угон автотранспортного засобу. Він вважає, що її треба розташувати в главі нового Кримінального кодексу України "Злочини проти власності". По-новому розглядається поняття угону. На наш погляд, угон - це незаконне, умисне, відкрите або таємне заволодіння чужим механічним автотранспортним засобом з метою його привласнення, або з будь-якою іншою метою.

Дисертант проводить порівняльний аналіз кримінальних норм, що передбачають відповідальність за угон автотранспортних засобів. Порівнюються чинна редакція ст. 215-3 КК України, редакція проекту КК підготовленого робочою групою Кабінету Міністрів України, проекту КК України підготовленого Інститутом законодавства Верховної Ради України, відповідальність за цей вид злочину у Кримінальному кодексі Російської Федерації з редакцією запропонованою автором.

З метою недопущення використання угнаного автотранспортного засобу, а також викрадених вузлів і агрегатів, автор вважає за доцільне проводити маркірування найбільш незахищених вузлів і агрегатів, доцільність якого підтверджена практикою.

Також дисертант вважає за доцільне, що після видачі нотаріусом доручення на володіння, використання чи розпорядження автотранспортним засобом протягом не пізніше ніж 5-ти діб його треба реєструвати у підрозділах МРЕВ ДАІ. І тільки після цього такі доручення набирають чинності і надають право володіти, користуватись чи розпоряджатись автотранспортним засобом особі, відносно якої це доручення зроблено. Це дасть змогу оперативно відслідковувати реальний перехід автотранспортного засобу до його нових власників і використовувачів.

У другому підрозділі - "Діяльність органів внутрішніх справ по профілактиці злочинних посягань на власність, предметом яких є автотранспортні засоби" - розглядаються методи загальної та індивідуальної профілактики вказаних діянь. Загальна профілактика злочинів спрямована на виявлення та усунення причин та умов, що їх зумовлюють.

При вивчені ефективності використання масивів АІС "Угон" ІБ ГУ-УМВС-МВС в боротьбі з викраденнями автотранспортних засобів, звертається увага, що близько 20 відсотків інформації не відповідають вимогам Наказу МВС України від 1995 р. № 99 "Про підвищення ефективності функціонування автоматизованої інформаційної системи розшуку викрадених транспортних засобів (АІС "Угон"). Основним фактором, який впливає на недостатню ефективність використання автоматизованих масивів, є недооцінка можливостей вказаних систем з боку співробітників органів внутрішніх справ, їх низький рівень підготовки щодо використання цих систем.

Проводиться дослідження щодо ефективності проведення під керівництвом Міністерства внутрішніх справ України широкомасштабних операцій "Автомобіль", "Траса", "Трал" із залученнм всіх служб МВС. За рік, в результаті їх проведення розшукано 547 автомашин, 632 мотоцикли, розкрито 2795 крадіжок та угонів автотранспортних засобів. У дисертації даються пропозиції по підвищенню результативності здійснення цих заходів.

До заходів загальної профілактики відноситься також організація виїзних судових процесів по справах, які стосуються угонів та інших посягань відносно автотранспортних засобів. Такі процеси, як виявило дослідження, мають велике профілактичне значення і повинні проводитись значно частіше.

Вносяться пропозиції щодо посилення використання правового виховання, яке включає у себе роз'яснення законодавства, інформування населення про стан злочинності, а також підвищення рівня його правової свідомості та правової культури.

При дослідженні було з'ясовано, що тільки 6 відсотків викрадених автотранспортних засобів, були обладнані протиугінними пристроями. На наш погляд до цієї роботи повинні залучатись співробітники ДАІ, які б при вивченні механізму протиугінних пристроїв давали висновок про надійність конкретної системи і пропагували б її серед власників автомашин.

Мета індивідуальної профілактики - це недопущення вчинення злочину конкретною особою. Об'єктом індивідуальної профілактики повинні бути особи, які схильні до вчинення злочину, і водії, бо вони можуть стати потерпілими. Дисертант дає пропозиції у цьому напрямі.

У висновках автор сконцентрував увагу на головних положеннях роботи, що мають теоретичне і практичне значення для науки і практики кримінології та кримінального права. Причини злочинності і посягань на власність, предметом яких є автотранспортні засоби, зокрема, треба шукати насамперед в економічній ситуації у суспільстві, від якої залежить більша частина інших детермінантів суспільно небезпечних діянь. Вчинення вищеназваних злочинів спричиняють також недосконалість законодавства, неналежний рівень діяльності органів внутрішніх справ, недостатня у ряді випадків взаємодія між їх галузевими службами, низький рівень профілактичної роботи.

Треба забезпечити використання всієї правоохоронної системи по виявленню осіб, схильних до вчинення злочинних посягань на власність, предметом яких є автотранспортні засоби, і постановці їх на оперативний облік з одночасним проведенням з ними індивідуальної профілактичної роботи.

На думку дисертанта, кримінальну норму, яка передбачає відповідальність за угон, необхідно внести у главу "Злочини проти власності" Кримінального кодексу України; включити в число діянь, що відносяться до тяжких злочинів (ч. 2 ст. 7-1 КК України), угон автотранспортних засобів, поєднаний з насильством, небезпечним для життя і здоров'я потерпілого, або з погрозою застосування такого насильства; доповнити ч. 2 ст. 10 КК України, яка містить перелік злочинів, відповідальність за які настає з 14 років, угоном автотранспортних засобів.

Основні положення дисертації опубліковані в таких роботах:

1. Місце угону у кримінальному законодавстві на сучасному етапі // Право України. - 1998. - № 5. - С. 81-84.

2. Особа злочинця у злочинах про посягання на автотранспортні засоби // Право України. - 1998. - № 8. - С. 93-97.

3. Профілактика злочинів, пов'язаних із посяганнями на автотранспортні засоби // Науковий вісник Української академії внутрішніх справ. - 1998. - № 1. - С.84-90.

4. Посягання на транспортні засоби: причини та умови // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. - 1998. № 4. - С. 113-118.

Анотації

злочинець автотранспортний засіб посягання

Іванов Ю.Ф. Боротьба із злочинними посяганнями на власність, предметом яких є автотранспортні засоби (кримінально-правові і кримінологічні аспекти). - Рукопис.

Дисертація на здобуття вченого ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.08 - кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право. - Національна академія внутрішніх справ України, Київ, 1999.

Дисертація присвячена питанням вдосконалення кримінально-правової боротьби із злочинними посяганнями на власність, предметом яких є автотранспортні засоби, а також профілактиці цих діянь. Обгрунтовується думка відносно того, що безпосередніми об'єктами при угоні є суспільні відносини права власності та суспільні відносини, які забезпечують громадську безпеку у сфері експлуатації та використання автотранспорту.

Дається кількісна і якісна характеристика злочинцям за віковими ознаками, освітнім рівнем, соціальним станом, а також таким, які вчиняли злочини неоднарозово, у нетверезому стані, у складі групи тощо.

Аналізуються методи загальної та індивідуальної профілактики які застосовуються органами внутрішніх справ відносно злочинів, що розглядаються і вносяться пропозиції по підвищенню їх ефективності, пропонуються заходи, розроблені дисертантом.

Ключові слова: посягання на власність, предметом яких є автотранспортні засоби, кримінальна відповідальність за посягання, профілактика посягань.

Иванов Ю.Ф. Борьба с преступными посягательствами на собственность, предметом которых являются автотранспортные средства (уголовно-правовые и криминологические аспекты). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.08 - уголовное право и криминология; уголовно-исполнительное право. - Национальная академия внутренних дел Украины, Киев, 1999.

Диссертация посвящена вопросам усовершенствования уголовно-правовой борьбы с преступными посягательствами на собственность, предметом которых являются автотранспортные средства, а также профилактике этих деяний.

Рассматриваются меры по разрешению этих вопросов в других странах и возможности их применения у нас. Особое внимание уделяется исследованию практических и теоретических вопросов ответственности за посягательства на собственность, предметом которых являются автотранспортные средства, профилактической работе, направленной на уменьшение количества этих преступлений.

Дается количественная характеристика зарегистрированных автотранспортных средств и количественная характеристика преступных посягательств на собственность, предметом которых являются автотранспортные средства.

Обращается внимание на то, что значительная часть этих преступлений совершается организованными группами и остается нераскрытыми. Процент раскрываемости краж транспортных средств в 1996-1997 гг. соответственно был 32,6% и 43,2%. Только 15% посягательств приходится на государственный автотранспорт и автотранспортные средства, которые принадлежат общественным организациям.

Дается уголовно-правовая характеристика всех преступлений, которые связаны с посягательствами на транспортные средства.

Выдвигается предположение, что объектами при угоне будут общественные отношения права собственности (основной непосредственный объект) и общественные отношения, которые обеспечивают общественную безопасность в сфере эксплуатации и использования транспорта (дополнительный непосредственный объект).

Дается разграничение между угоном и такими преступлениями, как кража государственного или общественного имущества, незаконного использования автомобиля или иного транспортного средства, других преступлений, схожих по субъективным и объективным признакам.

Считается, что водитель, за которым закреплено автотранспортное средство по месту роботы, не может быть субъектом преступления по ст. 215-3 УК Украины. Совершенные действия, аналогичные угону, должны рассматриваться как самоуправство, которое несет за собой дисциплинарную ответственность. Другие работники автотранспортных предприятий (автослесари, механики, диспетчеры и т.д.) могут быть субъектами угона, при условии, что они временно противоправно используют автотранспортное средство, которое за ними не закреплено. Не могут привлекаться к уголовной ответственности должностные лица, которым дано право оперативного управления и распоряжения автотранспортом (начальники автопредприятий, главные инженеры).

Также уделено внимание угону автотранспортного средства, связанному с насилием, которое опасно для жизни и здоровья пострадавшего (ч. 3 ст. 215-3 УК Украины) равнозначному разбою (ст. 86, 142 УК Украины).. Предлагается дополнить перечень статей, которые даны в ст. 7-1 УК Украины (Понятие тяжкого преступления) ч. 3 ст. 215-3 УК Украины.

Увеличение количества преступных посягательств на собственность, предметом которых являются автотранспортные средства объясняется разрушением действующего хозяйственного механизма, разрывом экономических связей, спадом производства. А как следствие этого происходит резкое возрастание цен, инфляция, уменьшение благосостояния людей, безработица.

Рассматривается вопрос, касающийся гаражей и охраняемых стоянок. Неблагоприятная ситуация складывается в связи с тем, что не заключаются договора на сохранение автотранспортных средств между владельцами автотранспортных средств и должностными лицами. В работе показано, что заявления по возмещению материальных и моральных убытков остаются без удовлетворения, т.к. в Уставах охраняемых стоянок и кооперативных гаражей это положение не закреплено.

Дается количественная и качественная характеристика личности преступника по возрастным показателям, образованию, социальному положению, а также тех лиц, которые совершали преступления неоднократно, в нетрезвом состоянии, в составе группы.

Также дается характеристика потерпевшего, его образовательный уровень, рассматриваются ситуации безответственного отношения владельцев к сохранению своих автотранспортных средств.

Предлагается новая редакция уголовно-правовой нормы, которая предусматривает ответственность за угон транспортного средства. Вносится предложение относительно включения новой уголовно-правовой нормы, которая предусматривает ответственность за угон, в главу "Преступления против собственности" нового Уголовного кодекса Украины.

Проводится сравнительный анализ уголовных норм, которые предусматривают ответственность за угон транспортных средств; сравниваются действующая редакция ст. 215-3 УК, редакция проекта, подготовленная рабочей группой Кабинета Министров Украины, проект УК Украины, подготовленный Институтом законодательства Верховного Совета Украины, ответственность за этот вид преступления в Уголовном Кодексе Российской Федерации с редакцией предложенной автором.

Ключевые слова: посягательство на собственность, предметом которой являются автотранспортные средства, уголовная ответственность за посягательство, профилактика посягательств.

Ivanov U.F. Combatment with criminal encroachment on vehicles (criminal law and criminological aspects). - Manuscript.

Candidate dissertation on law. Speciality 12.00.08 - criminal law and criminology; criminal executive law. National Academy of Internal Affairs of Ukraine, Kyiv, 1999.

The thesis is on aspects of improvement of combating and preventing criminal encroachments on vehicles. Foregn countries experience is analysed in connection with the possibilities of its adoption in our state. Special attention is paid to the research of practical and theoretical aspects of vehicles encroachment charges and the ways of crime prevention.

Detail characteristic of this problem in connection to public safety is given. Quantitive and qualitive charateristics of criminals according to their age, educational level, social position, previous convictions are qiven.

Methods of general and individual prevention of above mentioned crimes are described. The ways of further updating of preventive measures are suggested.

Key words: criminal encroachments on vehicles, criminal responsibility, crime prevention.

Размещено на Allbest.ru

...