Страхування кредитних ризиків: цивільно-правові аспекти

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

УДК 368.811

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

СТРАХУВАННЯ КРЕДИТНИХ РИЗИКІВ: ЦИВІЛЬНО - ПРАВОВІ АСПЕКТИ

САБОДАШ РОМАН БОГДАНОВИЧ

Спеціальність 12.00.03. - цивільне право і цивільний процес;

сімейне право; міжнародне приватне право

Київ - 2007

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі цивільного права юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Науковий керівник

доктор юридичних наук, професор Безклубий Ігор Анатолійович, завідувач кафедри теорії та історії держави і права юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор, академік Академії правових наук Луць Володимир Васильович, завідувач кафедри цивільно-правових дисциплін Академії муніципального управління (м. Київ)

кандидат юридичних наук, доцент Дрішлюк Андрій Ігорович, суддя Малиновського районного суду міста Одеси (м. Одеса)

Захист відбудеться “21” листопада 2007 р. о 10-00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д. 26.001.06 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка (вул. Володимирська, 60, м. Київ, 01033)

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка (вул. Володимирська, 58, м. Київ, 01033)

Автореферат розісланий “ 20_” жовтня 2007 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

доктор юридичних наук, професор ___________Т.В. Боднар

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Розвиток ринкової економіки в Україні викликав необхідність зміни правового регулювання відносин у сфері кредитування та використання різноманітних способів забезпечення виконання таких зобов'язань. Одним із способів забезпечення виконання зобов'язань, які на сьогодні починають активно застосовуватися в процесі здійснення кредитних операцій, є страхування кредитних ризиків.

Страхування кредитних ризиків не слід визначати як новий різновид страхування. Свої витоки воно розпочинає з морського страхування, яке існувало ще за часів стародавніх греків та римлян. Поступово страхування кредитних ризиків набуває рис самостійного виду страхування.

Це призводить до того, що страхування кредитних ризиків активно розробляється та впроваджується на теренах Західної Європи, США, Канади та багатьох інших країн. Обсяги страхування кредитних ризиків мають тенденцію до постійного зростання, а також створення нових різновидів його здійснення в країнах, де воно застосовується вже протягом тривалого часу. Це передусім зумовлено тим, що в зазначених країнах уже давно існує теоретичне обґрунтування та законодавчо закріплені основні передумови здійснення та розвитку такого різновиду страхування.

Розвиток страхування кредитних ризиків у країнах, що входили до складу Радянського Союзу, та країнах, які належали до соціалістичного табору, в силу існування планової економіки та державного регулювання кредитних операцій, а також не сприйняття керівництвом цих держав нових видів страхування був значною мірою сповільнений.

Після здобуття Україною незалежності значною мірою змінюються соціально - економічні відносини, які у свою чергу зумовлюють формування нових способів забезпечення виконання зобов'язань у сфері кредитних правовідносин.

Починаючи застосовувати такі способи забезпечення виконання зобов'язання, як страхування кредитних ризиків, суб'єкти таких правочинів стикаються зі значними прогалинами в законодавстві.

Поступово науковці здійснюють теоретичний аналіз відносин у сфері страхування, який є необхідним для розробки та впровадження нових нормативно-правових актів у сфері страхування.

Проте, навіть за наявності такого значного масиву теоретичних досліджень у сфері страхування, що на сьогодні напрацьований вітчизняними науковцями, на жаль, відсутній ґрунтовний аналіз саме страхування кредитних ризиків.

Тому оскільки страхування кредитних ризиків містить цілу низку специфічних ознак, не властивих іншим різновидам страхування, це породжує і неправильне застосування законодавства про страхування до договорів страхування кредитних ризиків.

Отже, актуальність дослідження зумовлена недостатнім аналізом цивільних правовідносин у сфері страхування, та, як наслідок, недосконалою правозастосовчою практикою норм чинного законодавства у сфері страхування кредитних ризиків, а також відсутністю спеціальних нормативно-правових актів у сфері регулювання страхування кредитних ризиків.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана на кафедрі цивільного права юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка відповідно до бюджетної теми “Механізм адаптації законодавства в сфері прав громадян України до законодавства Європейського Союзу” (номер 06БФ04201; номер державної реєстрації 0106U006631).

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є проведення системного наукового аналізу поняття, змісту, функцій і класифікації цивільних правовідносин у сфері страхування кредитних ризиків у сучасних умовах та надання науково - теоретичних висновків і практичних рекомендацій щодо подальшого вдосконалення законодавства.

Для досягнення поставленої мети перед автором були поставлені такі завдання:

здійснити загальний аналіз етапів формування страхування кредитних ризиків;

визначити особливості кредитного ризику;

встановити основні елементи договору страхування кредитних ризиків;

здійснити порівняльний аналіз норм українського законодавства та декретів Європейського Союзу у сфері страхування кредитних ризиків;

здійснити теоретичний аналіз аспектів розуміння страхування кредитних ризиків;

дослідити основні різновиди договорів страхування кредитних ризиків;

розробити конкретні пропозиції, спрямовані на вдосконалення чинного законодавства у сфері страхування кредитних ризиків.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, які виникають при укладенні та виконанні договорів страхування кредитних ризиків, їх суб'єктний склад, а також теоретичний аналіз елементів правочинів у сфері страхування кредитних ризиків.

Предметом дослідження є нормативно-правові акти, що регулюють правовідносини у сфері страхування кредитних ризиків, і практики застосування договорів у сфері страхування кредитних ризиків.

Методи дослідження. У роботі були використані такі методи наукового дослідження: історичний (використаний при розробці наступних підрозділів дисертації: “Становлення та розвитку інституту страхування кредитних ризиків”, “Співвідношення національного та європейського законодавства у сфері страхування кредитних ризиків”, “Правовий статус страхових організацій”), формально-логічний (використаний при підготовці першого, другого та третього розділу дисертації), порівняльно-правовий (використаний при розробці наступних підрозділів дисертації: “Співвідношення національного та європейського законодавства у сфері страхування кредитних ризиків”, “Банківське страхування та поліс комплексного банківського страхування в системі страхування кредитних ризиків: цивільно-правовий аналіз” та інших підрозділах дисертації), статистичний (використаний при підготовці першого та другого розділу дисертації), системно-функціональний (використаний при підготовці першого, другого та третього розділу дисертації) та теоретико-прогностичний (використаний при підготовці першого, другого, третього розділів дисертації, а також при підготовці висновків та додатків).

Науково - теоретичною базою даної дисертації є теоретичні розробки, праці вітчизняних та зарубіжних вчених - правознавців дореволюційного, радянського та сучасного цивільного права, а також вчених-економістів. Науково - теоретичну основу для підготовки дослідження мали наукові праці С.С. Алексєєва, В.І. Борисової, В.Д. Базилевича, С.М. Братуся, Т.В. Боднар, Д.В. Бобрової, І.А. Безклубого, М.І. Брагінського, В.В. Вітрянського, К.А. Граве, О.В. Дзери, А.С. Довгерта, О.С. Іоффе, М.С. Клапківа, В.М. Коссака, О.О. Красавчікова, Н.С. Кузнєцової, Л.А. Лунца, В.В. Луця, Р.А. Майданика, Д.І. Мейера, М.В. Мниха, В.А. Ойгензіхта, О.А. Підопригори, В.К. Райхера, З.М. Ромовської, Н.О. Саніахметової, В.І. Сєрєбровського, Є.А. Суханова, І.В. Спасібо-Фатєєвої, Є.О. Харитонова, О.І. Харитонової, Я.М. Шевченко, М.Я. Шемінової, В.С. Щербини та інших дослідників загальних проблем цивільного права і проблем страхування.

Фактологічна база дослідження ґрунтується на узагальненні практики укладення та виконання договорів страхування, а також матеріалах судової практики, пов'язаної з укладанням, виконанням, припиненням, розірванням та визнанням недійсними договорів страхування кредитних ризиків.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше в Україні на рівні дисертаційного дослідження проводиться аналіз етапів становлення страхування кредитних ризиків, цивільно-правовий аналіз поняття й елементів страхування кредитних ризиків.

На захист виносяться такі положення:

Дістало подальший розвиток дослідження основних етапів становлення інституту страхування кредитних ризиків.

Погоджуючись з думкою деяких вітчизняних науковців про те, що страхування кредитних ризиків у певній його формі починалось з „морської позики”, яка існувала за часів Стародавнього Риму, автор здійснює подальший аналіз трансформації зазначеного виду страхування та набуття ним ознак договору страхування кредитних ризиків, досліджує його розвиток у країнах Західної Європи та США до сьогодення.

Досліджено розвиток договорів, що мають певні ознаки страхування кредитних ризиків, на території сучасної України шляхом здійснення аналізу правової природи таких правочинів. Так, у роботі наводяться дані про особливості надання страхових послуг на території Галичини, Буковини і Східної України та дається характеристика чинного на той момент законодавства.

Надано власне визначення “ризику” - це категорія, що передбачає суб'єктивне ставлення особи до результатів об'єктивних явищ, які виникають, тривають та припиняються незалежно від волі суб'єкта, що виражається у свідомому розумінні ймовірності настання негативних наслідків і (або) бажанні отримання позитивного результату.

Одночасно також зазначаємо, що категорія страхового ризику не суперечить, на нашу думку, наданій нами дефініції “ризику”. Така позиція автора обумовлена тим, що законодавець, визначаючи страховий ризик через категорію об'єктивну, також зауважує, що встановлення страхового ризику відбувається в процесі укладення договорів страхування, тобто саме у момент укладання договору страхування і формується суб'єктивне ставлення особи до відповідних дій чи подій.

У процесі дослідження автор дійшов висновку, що страхуванню підлягає тільки негативний ризик, а позитивний ризик (або як його іноді називають у літературі “шанс”) страхуванню не підлягає. Саме тому, на думку автора, необхідно чітко відмежовувати ризик позитивний від ризику негативного.

Позитивний ризик - це ризик, який за значної ймовірності виникнення негативного наслідку призводить до отримання суб'єктом правовідносин бажаного для нього результату.

Негативний ризик - це ризик, який за значної ймовірності виникнення негативного наслідку призводить до настання небажаних наслідків для суб'єкта таких правовідносин.

Надано дефініцію „кредитному ризику” - це юридична категорія, що передбачає суб'єктивне ставлення фінансової (кредитної) установи чи боржника до результатів кредитних операцій, що виражається у свідомому розумінні ймовірності настання негативних наслідків для учасника таких правовідносин.

З урахуванням наявних визначень волі та її детермінант надано власну дефініцію „дефекту детермінант волі” - це цивільно-правова категорія, що передбачає соціально-обумовлений психофізичний стан особи, виникненню якого сприяли не класичні детермінанти (потреба, інтерес та мета), а вплив іншого суб'єкта правовідносин, що, однак, не має ознак тиску та зумовлює вільне волевиявлення особи.

Страхуванню кредитних ризиків як зобов'язально-правовому способу забезпечення виконання зобов'язань притаманні наступні ознаки: 1) недійсність основного зобов'язання спричиняє недійсність забезпечувального й навпаки; 2) завершення одного зобов'язання спричиняє припинення іншого (однак можливі випадки невідповідності страхування кредитних ризиків цій ознаці); 3) передумовою виникнення забезпечувального зобов'язання слід вважати бажання кредитора, що в подальшому, через існування дефекту детермінант волі у боржника, призводить до встановлення способу забезпечення виконання зобов'язання; 4) правочин щодо забезпечення виконання зобов'язань вчиняється у письмовій формі; 5) на відміну від основних договірних зобов'язань, суб'єктами виконання яких, за загальним правилом, є сторони договору, сторони забезпечувальних зобов'язань, а відтак і суб'єкти їх виконання, залежно від способу забезпечення або завжди збігаються зі сторонами основного зобов'язання, або навпаки, ніколи з ними не збігаються (у випадку із страхуванням кредитних ризиків сторони не збігаються).

Провівши аналіз чинного законодавства та доктрини цивільного права, ми можемо дійти висновку, що в Україні діяльність по здійсненню банківського страхування може існувати у трьох формах.

До першої й найтіснішої форми співпраці банку та страховика можна віднести створення фінансової холдингової групи, до якої входять банківські установи та страхові компанії. Однак у цієї форми існує ряд недоліків, що не дають можливості стати провідною формою існування банківського страхування.

Другою формою реалізації банківського страхування є діяльність на основі договорів про спільну діяльність, тобто шляхом створення простого товариства. Станом на сьогодні ця форма співпраці є найбільш перспективною.

Третьою формою співпраці є діяльність банків та страховиків на основі агентських угод. Ця форма співпраці є найбільш поширеною в сфері реалізації банками концепції банківського страхування.

Слід також зауважити, що законодавство України забороняє поєднання в одній юридичній особі банку та страхової компанії.

Автором здійснено теоретичний аналіз правосуб'єктності страхових організацій, що зумовлено її неоднозначним регулюванням чинними нормативно-правовими актами України. Так, Цивільний кодекс України визначає універсальну правосуб'єктність юридичних осіб, а нормативні акти у сфері страхування встановлюють спеціальну правосуб'єктність страховиків. За результатами здійсненого аналізу автором запропоновано:

Пункт 1 частини 1 статті 1 Закону України „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” викласти в наступній редакції: „фінансова установа - підприємницьке товариство, яке відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг та яке внесене до відповідного реєстру в порядку, встановленому законом. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди й компанії та інші юридичні особи, одним з видів діяльності яких є надання фінансових послуг”.

Частину 7 статті 2 Закону України „Про страхування” викласти в наступній редакції: „Страховик серед інших видів діяльності повинен здійснювати страхування, перестрахування і фінансову діяльність, пов'язану з формуванням і розміщенням страхових резервів та управлінням ними.”

Доповнити ст. 2 Закону України „Про страхування” частиною 8 та викласти її у наступній редакції: „Юридична особа, яка здійснює види господарської діяльності, передбачені ч. 7 ст. 2 цього Закону, повинна неухильно дотримуватись затверджених компетентним органом правил формування, ведення та розміщення страхових фондів та резервів”.

Виключити із Закону України „Про страхування” наступне положення: „підприємства, установи та організації не можуть стати страховиками шляхом внесення змін до статутних документів за умови, що вони попередньо займалися іншим видом діяльності, навіть у разі виконання положень цієї статті”.

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що одержані висновки можуть бути використані в законотворчій діяльності в процесі подальшого реформування законодавства України про страхування для визначення й уточнення змісту основоположних понять інституту страхування кредитних ризиків. Положення дисертацій можуть бути використані також з навчально-методичною метою при підготовці фахівців-правознавців цивільно-правової спеціалізації.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації доповідались на міжнародній наукової конференції студентів та аспірантів “Актуальные проблемы правоведения: история и современность” 18-19 жовтня 2005 року (м. Мінськ, Республіка Білорусь, Білоруський державний університет), міжнародній науковій конференції молодих вчених “Четверті осінні юридичні читання” 21-22 жовтня 2005 року (м. Хмельницький), 16 листопада 2005 року на науково - методологічному семінарі аспірантів та пошукачів юридичного факультету Київського національного університету ім. Т. Шевченка (м. Київ), міжнародній науковій конференції студентів та аспірантів “Приватно - правовий метод регулювання суспільних відносин: стан та перспективи розвитку” 25-26 листопада 2005 року (м. Київ).

За результатами дисертації опубліковано наступні статті: Страхування кредитних ризиків: спосіб забезпечення виконання зобов'язань чи їх окремий вид / Підприємництво, господарство і право. - 2005. - 12 - С. 123-125; Банківське страхування: форми існування в Україні / Підприємництво, господарство і право. - 2006. - № 2 - С. 30-32; Спірні питання визначення правосуб'єктності страхових організацій / Юридична Україна. - 2006. - № 3. - С. 61-65. Співвідношення національного та європейського законодавства в сфері страхування кредитних ризиків / Юридична Україна. - 2006. - № 5. - С.59-62.

Структура роботи відображає логіку і послідовність наукового дослідження і обумовлена його предметом і метою. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, які включають 10 підрозділів, висновків, списку використаних джерел (149 найменувань). Повний обсяг дисертації 205 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

страхування кредитний ризик

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, дається характеристика об'єкта, предмету та методологічної основи дослідження, визначаються мета, завдання дослідження, науково-теоретична основа, формулюються наукова новизна та основні положення, які виносяться на захист, висвітлюється практичне значення й апробація результатів дослідження, зазначаються публікації за темою дисертації.

Перший розділ „Загальна характеристика понять страхування та ризику” складається з чотирьох підрозділів.

У першому підрозділі „Становлення та розвиток інституту страхування кредитних ризиків” автор здійснює аналіз страхування кредитних ризиків, починаючи з елементів морської та квазіморської позики, які містять ознаки договорів страхування кредитних ризиків. У роботі відстежується розвиток зазначеного різновиду страхування та зміна його елементів, що призводить до виникнення страхування кредитних ризиків вже у тому розумінні, у якому його розглядають на сучасному етапі розвитку суспільства.

Крім того, окремо досліджується розвиток страхування кредитних ризиків у країнах Західної Європи, Україні та Росії. При цьому розглядається розвиток страхування кредитних ризиків окремо в Західній та Східній Україні. Така позиція була обумовлена різним історичним розвитком Західної та Східної України до 20 - х років ХХ століття. Зокрема, здійснено аналіз ринку страхування і законодавства, що діяло на території Галичини, Буковини та Східної України.

Окрема увага приділена розвиткові страхування у період з 1917 року по 1991 рік. Автор зазначає, що розвиток страхування кредитних ризиків у цей період значно сповільнюється та фактично припиняється.

В дисертації проводиться критичний аналіз нормативно-правових актів, що прийняті з 1991 року, та вказано на їх позитивні риси і недоліки, а також розкривається неоднозначність застосування діючих нормативно-правових актів на практиці.

Таким чином, вперше проведено дослідження страхування кредитних ризиків не в руслі дослідження страхування загалом, а його окремого різновиду - страхування кредитних ризиків.

У підрозділі 1.2. „Поняття страхування та договору страхування у цивільному праві” проводиться загальний аналіз визначень страхування, які містяться у різних нормативно-правових актах, наукових статтях, підручниках, посібниках тощо. Так, автор повністю погодився із визначенням договору страхування, наведеним у ст. 979 ЦК України, відповідно до якої за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору. Одночасно автор не погоджується з існуючим визначенням страхування та наводить власну дефініцію страхування - це суспільні відносини щодо захисту інтересів фізичних та юридичних осіб (страхувальників) у встановлених договором чи законом випадках (страхових випадках), шляхом виплати юридичною особою, що діє відповідно до свого статуту та ліцензії (страховиком), відшкодування (страхової винагороди) за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхувальниками страхових внесків та доходів від розміщення коштів цих фондів.

У роботі також наводяться наступні ознаки страхування: 1) формою здійснення страхування є договір (страховий поліс); 2) алеаторність договорів страхування; 3) договір страхування повинен бути укладений до моменту настання страхового випадку, або сторони не повинні знати про його настання; 4) спеціальний статус страховика - наявність у останнього ліцензії; 5) диференціація страхування у відповідності до закону.

До супутніх ознак страхування автор також відносить: 1) кількість осіб, яким виплачено страхову премію, завжди менша кількості застрахованих; 2) замкнутий розподіл збитків страховика у просторі та часі; 3) міжгалузевість страхування.

У підрозділі 1.3. „Цивільно-правова характеристика ризику та кредитного ризику” автором наводяться різні визначення ризику. На думку автора, з'ясування питання ризику носить особливо важливий характер для дослідження договорів страхування загалом та страхування кредитних ризиків зокрема. Така позиція обумовлюється тим, що ризик є предметом будь - якого договору страхування.

У роботі автор встановлює наступні ознаки ризику: 1) ризик існує у будь-яких правовідносинах, до яких вступає суб'єкт, і може виникнути із найменшої події; 2) ризик - це той результат, що має настати в майбутньому і який суб'єкт очікує та/або сподівається на його ненастання; 3) ризик - це завжди суб'єктивне ставлення до результату, адже ризик, який не стосується суб'єкта, перестає бути для нього ризиком; 4) ризик повинен володіти властивістю невизначеності.

У дослідженні також здійснюється поділ ризику на позитивний та негативний. Під позитивним ризиком автор розуміє такій ризик, який за значної ймовірності виникнення негативного наслідку призводить до набуття суб'єктом правовідносин бажаного для нього результату. А під негативним ризиком - такій ризик, який за значної ймовірності виникнення негативного наслідку призводить до настання не бажаного наслідку для суб'єкта таких правовідносин.

Таким чином, ми дійшли висновку, що ризик - це юридична категорія, що передбачає суб'єктивне ставлення особи до результатів об'єктивних явищ, які виникають, тривають та припиняються незалежно від волі суб'єкта, що виражається у свідомому розумінні ймовірності настання негативних наслідків і (або) бажанні отримання позитивного результату. І відповідно кредитний ризик - це юридична категорія, що передбачає суб'єктивне ставлення фінансової (кредитної) установи чи боржника до результатів кредитних операцій, що виражається у свідомому розумінні ймовірності настання негативних наслідків для учасника таких правовідносин.

У підрозділі 1.4. „Співвідношення національного та європейського законодавства у сфері страхування кредитних ризиків” автором приділено увагу дослідженням положеннь законодавства України та директив Європейського Союзу у сфері страхування. Автор встановлює основні невідповідності та надає свої рекомендації щодо уніфікації зазначених нормативно - правових актів з метою наближення національного законодавства до європейського. За наслідками здійсненого аналізу автором запропоновано: 1) доповнення Закону України "Про страхування" спеціальними нормами про порядок перевірки страхових організацій, що входять чи бажають увійти до об'єднання страховиків із метою забезпечення фінансової стабільності об'єднань страховиків; 2) до початку переговорів про вступ України до ЄС норму ст. 2 Закону України „Про страхування” про те, що страховою діяльністю на території України можуть займатися виключно резиденти України, необхідно залишити в дії. Однак у подальшому її потрібно буде ліквідувати, оскільки вона не тільки суперечить основним положенням директив Європейського Союзу, а також сповільнює розвиток страхового ринку України загалом.

Другий розділ „Особливості регулювання правовідносин у сфері страхування кредитних ризиків” складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 2.1. „Страхування кредитних ризиків як спосіб забезпечення виконання зобов'язань” автор робить висновок, що неодмінною ознакою будь - якого способу забезпечення виконання зобов'язань є „дефект детермінант волі”. На нашу думку, під „дефектом детермінант волі” слід розуміти цивільно-правову категорію, що передбачає соціально-обумовлений психофізичний стан особи, виникненню якого сприяли не класичні детермінанти (потреба, інтерес та мотив), а вплив іншого суб'єкта правовідносин, що, однак, не має ознак тиску та спричиняє вільне волевиявлення особи. Тобто ми говоримо про договори, укладення яких є необхідною умовою укладання іншого правочину.

Для встановлення відповідності страхування кредитних ризиків ознакам способів забезпечення виконання зобов'язань проаналізовані праці д.ю.н Т.В. Боднар, проф. М.І. Брагінского, проф. В.В.Вітрянського та інших. Ми дійшли висновку, що страхування кредитних ризиків відповідає наступним ознакам способів забезпечення виконання зобов'язань: 1) недійсність основного зобов'язання тягне за собою недійсність забезпечувального; 2) завершення одного тягне за собою припинення іншого (однак можливий варіант невідповідності страхування кредитних ризиків цій ознаці); 3) передумовою забезпечувального зобов'язання слід вважати бажання кредитора до його застосування, що в подальшому через існування дефекту детермінант волі і призводить до встановлення зазначеної домовленості; 4) правочин щодо забезпечення виконання зобов'язань вчиняється у письмовій формі; 5) на відміну від основних договірних зобов'язань, суб'єктами виконання яких, за загальним правилом, є сторони договору, сторони забезпечувальних зобов'язань, а відтак і суб'єкти їх виконання, залежно від способу забезпечення або завжди збігаються зі сторонами основного зобов'язання, або навпаки, ніколи з ними не збігаються (у випадку зі страхуванням кредитних ризиків сторони не збігаються).

Враховуючи вищевикладене, страхування кредитних ризиків слід вважати зобов'язально-правовим способом забезпечення виконання зобов'язань.

У цьому ж підрозділі автором досліджується використання суброгації у страхуванні кредитних ризиків, а також співвідношення понять “страхування” та “регрес”.

Під регресною вимогою слід розуміти зворотну вимогу щодо повернення грошової суми (або майна), виплаченої третій особі з вини боржника. За регресною вимогою настає відшкодування кредитору виплаченої ним суми у повному обсязі. Така вимога може ґрунтуватися на цивільно-правових або інших підставах. Водночас автор погоджується з визначенням суброгації (наведене в Юридичній енциклопедії за ред. Ю.С. Шемчушенка) - це різновид уступки права, що виникає на підставі закону й полягає в переході до нового кредитора - суброганта вимог у розмірі реально сплаченої суми грошей або в межах іншого фактичного виконання.

Здійснивши аналіз зазначеного поняття та практики його застосування, пропонуємо змінити назву статті 26 Закону України „Про страхування” “Перехід до страховика прав страхувальника щодо особи, відповідальної за заподіяні збитки” на „Суброгація” і викласти її у наступній редакції ч. 1: „ Суброгація - це перехід до страховика права вимоги страхувальника, яке виникло в останнього внаслідок заподіяних йому третьою особою збитків, в межах розміру виплаченого страхувальнику відшкодування за договором страхування.”; та ч. 2: „ Застосування суброгації дозволяється тільки у тих випадках, коли це передбачено Типовими правилами страхування, що затвердженні уповноваженим органом”. На нашу думку, така позиція законодавця дозволила б врегулювати питання щодо відповідності сутності страхування суброгації. Та доповнити статтю 17 Закону України „Про страхування” частиною 2 і викласти її в наступній редакції: „У Правилах страхування заборонено вказувати на можливість переходу до страховика виплати останнім страхової винагороди, права вимагати у відповідальної за завданий збиток сторони відшкодування страховику розміру виплаченої страхової винагороди (суброгацію), якщо застосування такої вимоги не передбачено відповідними Типовими правилами страхування”.

Крім того, з метою врегулювання ситуації, що виникає внаслідок некоректного складання правил страхування страховиками, ми вважаємо за необхідне рекомендувати Державній комісії з регулювання ринку фінансових послуг України розробити типові правила добровільного страхування до кожного з його видів; п. 3.5 Розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України „Про затвердження Ліцензійних умов провадження ліцензійної діяльності” доповнити нормою про дотримання таких типових правил, та викласти цю норму у такій редакції: „Правила добровільного страхування, що надаються для отримання ліцензії на здійснення страхової діяльності, не повинні суперечити відповідним Типовим правилам добровільного страхування.” На нашу думку, такі типові правила дозволять уніфікувати нормативне регулювання в сфері страхування кредитних ризиків та прискорять підготовку господарськими товариствами документів для отримання ліцензії на здійснення страхової діяльності. Окрім того, така норма дозволить кредитним установам володіти інформацією про основні положення правил страхування кредитних ризиків.

У підрозділі 2.2. „Банківське страхування та поліс комплексного банківського страхування в системі страхування кредитних ризиків: цивільно-правовий аналіз”, автор аналізує форми співпраці банківських установ та страхових організацій, а також досліджує договір комплексного банківського страхування.

Під терміном “банківське страхування” у цивільно-правовому значенні необхідно розуміти форми співпраці між банківською установою та страховою організацією, що зумовлює ефективну реалізацію страхового продукту через розгалужену систему банківської установи.

Здійснивши аналіз чинного законодавства в сфері страхування та доктрини цивільного права, ми можемо дійти висновку, що в Україні банківське страхування може існувати в трьох формах.

До першої й найтіснішої форми співпраці банку та страховика можна віднести створення фінансової холдингової групи, до якої входять банківські установи та страхові компанії. Однак у цієї форми існує ряд недоліків, що не дають можливості бути їй провідною формою банківського страхування.

Другою формою реалізації банківського страхування є діяльність на основі договорів про спільну діяльність. Станом на сьогодні ця форма співпраці є найбільш перспективною.

Третьою формою співпраці є діяльність банків та страховиків на основі агентських угод. Ця форма співпраці є найбільш поширеною в сфері реалізації банками концепції банківського страхування.

Слід також зауважити, що законодавство України забороняє поєднання в одній юридичній особі банку та страхової компанії.

У цьому ж підрозділі автор досліджує специфічний різновид договору страхування кредитних ризиків, а саме договір комплексного банківського страхування. Зокрема, визначається форма договору, надаються рекомендації щодо умов та порядку перестрахування, оскільки українські страховики не здатні покрити страхові випадки у сфері банківського страхування, самостійно. Окрім того, аналізується строк, на який повинен бути укладений такий договір, перелік страхових випадків, можливість застосування суброгації тощо.

У підрозділі 2.3. „Правовий статус страхових організацій” автором аналізуються нормативно-правові акти, що визначають правовий статус страхових компаній. Відповідно до ст. 91 ЦК України обмежити цивільну правоздатність юридичної особи може тільки суд, а в усіх інших випадках юридичним особам надана загальна (універсальна) правоздатність. А Закон України „Про страхування” містить застереження, які ставлять під сумнів існування у підприємницького товариства, що має на меті займатися страховою діяльністю, універсальної правосуб'єктності. Ст. 2 зазначеного нормативно-правового акту містить наступні норми „страховиком визнаються фінансові установи, які створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств із додатковою відповідальністю згідно із Законом України "Про господарські товариства" з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом, а також одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності”. Ми хочемо акцентувати увагу на тому, що неодмінною умовою визнання юридичної особи страховиком є отримання нею ліцензії. У наступній своїй нормі Закон України „Про страхування” містить застереження: „предметом безпосередньої діяльності страховика може бути лише страхування, перестрахування й фінансова діяльність, пов'язана з формуванням, розміщенням страхових резервів та їхнім управлінням”.

Інакше кажучи, статут майбутньої страхової організації повинен містити тільки імперативно визначені види діяльності, право здійснювати які буде йому надано після отримання ліцензії на здійснення страхової діяльності. Зазначене свідчить про невідповідність між нормами ЦК України та Закону України „Про страхування”.

Тому для вирішення зазначеної проблеми ми пропонуємо норму ст. 2 Закону України “Про страхування” про те, що „предметом безпосередньої діяльності страховика може бути лише страхування, перестрахування й фінансова діяльність, пов'язана з формуванням, розміщенням страхових резервів та їхнім управлінням”, виключити як таку, що обмежує правосуб'єктність юридичної особи й не відповідає Цивільному кодексу України.

Ми також вважаємо за необхідне виключити із Закону України „Про страхування” наступне положення: „підприємства, установи та організації не можуть стати страховиками шляхом внесення змін до статутних документів за умови, що вони попередньо займалися іншим видом діяльності, навіть у разі виконання положень цієї статті. ”.

Для оперативного вирішення проблеми, що склалася з підприємницьким товариством, коли воно вже є зареєстрованою юридичною особою, однак ще не має статусу страховика, ми вважаємо за необхідне перенести момент видачі ліцензії страховику на момент його реєстрації як юридичної особи. Такі дії по ліцензуванню дозволять уникнути доволі сумнівного статусу, коли вже існує підприємницьке товариство з обмеженою правоздатністю страховика, однак ще не є самою страховою компанією. Звичайно, така пропозиція буде потребувати спеціального порядку реєстрації та ліцензування. Тому ми вважаємо за доцільне рекомендувати Державному комітету з питань регуляторної політики та підприємництва спільно з Державною комісією по регулюванню ринків фінансових послуг розробити та опублікувати Положення „Про реєстрацію та ліцензування страхових організацій в Україні”.

Третій розділ „Страхування кредитних ризиків в окремих видах договорів” складається з трьох підрозділів. У цьому розділі автор здійснює аналіз типових договорів страхування кредитних ризиків, а саме: страхування ризику неповернення кредиту, страхування відповідальності боржника за неповернення кредиту, страхування лізингових операцій та страхування факторингових операцій.

Дослідженню підлягали такі істотні умови та особливості договорів страхування зазначених фінансових операцій, як форма договору, його предмет, суб'єктний склад, строк, на який укладаються такі договори, розмір страхових платежів та умови застосування суброгації тощо. За результатами здійсненого аналізу автор встановлює наступні особливості договорів страхування кредитних ризиків.

Способом вираження кредитного ризику у кожному окремо взятому договорі страхування є перелік страхових випадків, за настання яких страховик здійснює страхове відшкодування. Страховий випадок - це подія, що зумовлює настання негативних наслідків та передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Визначення переліку страхових випадків, які повинні встановлюватися у договорі страхування кредитних ризиків, є прерогативою сторін цього договору. Слід зазначити, що таким договором не будуть передбачені усі небажані для страхувальника події, оскільки встановлення переліку страхових випадків, які підлягатимуть страхуванню, здійснюється відповідними правилами страхування кредитних ризиків, а страхувальнику у такому випадку надається тільки можливість вибору із запропонованих варіантів страхових випадків.

Форма, у якій сторони повинні дійти згоди щодо усіх істотних умов договору страхування ризику неповернення кредиту, встановлена ст. 982 ЦК України, відповідно до положень якої договір страхування повинен бути укладений у письмовій формі. Недодержання письмової форми зазначеного правочину має своїм наслідком його нікчемність.

У разі недотримання сторонами письмової форми можна звернутись до норми ст. 218 ЦК України, згідно якої правочин у разі спору може бути визнаний судом дійсним навіть якщо відповідна норма й встановлює наявність письмової форми правочину, але одна сторона вчинила дію, а інша сторона підтвердила її вчинення, зокрема, шляхом прийняття чи виконання.

Слід зазначити, що практика розгляду спорів про визнання угод недійсними внаслідок недодержання письмової форми угоди виходить із того, що суди при вирішенні зазначених спорів повинні керуватися нормами закону, які передбачають як наслідок недодержання письмової форми договору визнання його недійсним.

На нашу думку, за таких умов сторонам, що укладають договори страхування кредитних ризиків, необхідно у будь-якому випадку дотримуватися письмової форми такого правочину.

Особливістю договорів страхування кредитних ризиків є суб'єктний склад. Так, обов'язковим учасником договору страхування виступає страховик, яким є юридична особа, що здійснює надання страхових послуг і діє відповідно до статуту та ліцензії на право здійснення страхової діяльності.

Крім того, стороною договорів страхування кредитних ризиків можуть виступати фінансові установи.

Зокрема, у договорах страхування ризику неповернення кредиту страхувальником найчастіше виступає кредитна установа, якою відповідно до ст. 1 Закону України „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” є фінансова установа, яка має право за рахунок залучених коштів надавати фінансові кредити на власний ризик.

У інших різновидах договорів страхування кредитних ризиків, наприклад, договорі страхування лізингових операцій, страхувальником найчастіше виступатиме лізингодавець, яким відповідно до ст. 4 Закону України “Про фінансовий лізинг” буде юридична особа, яка передає право володіння та користування предметом лізингу лізингоодержувачу.

Тобто невідповідність страхувальника будь-якій з ознак, що характеризують його як кредитну установу, лізингодавця або іншого суб'єкта договору страхування кредитних ризиків, не дає нам можливості стверджувати про укладення договору страхування кредитного ризику. У таких випадках варто говорити про укладення договору страхування відповідальності за неповернення кредиту чи будь-якого іншого різновиду страхування.

Особливістю суб'єктного складу договору страхування ризику неповернення кредиту є те, що законодавець хоч і надає страхувальнику право визначити іншу, ніж він сам, особу, що буде вигодонабувачем за таким договором, однак на практиці такі випадки практично не зустрічаються. Це обумовлено тим, що страхування кредитних ризиків використовується кредитором як спосіб забезпечення виконання зобов'язань. Враховуючи те, що у зазначених правовідносинах особи страхувальника та кредитора співпадають, є логічним і об'єднання в одній особі кредитора та вигодонабувача за договором страхування кредитних ризиків.

Наступною істотною умовою договорів страхування кредитних ризиків слід вважати строк договору. Строк договору страхування кредитних ризиків знаходиться в прямій залежності від строку дії основного договору. Якщо здійснюється страхування кредиту - від строку дії договору про надання кредиту, страхування лізингу - від умов договору лізингу, страхування факторингових операцій - від умов договору факторингу.

Таким чином, встановлення строку договору страхування кредитних ризиків відбувається в кожному окремому випадку з урахуванням істотних умов основних договорів.

Розмір та порядок внесення страхових платежів, так само як і строк договорів страхування кредитних ризиків, знаходиться в прямій залежності від основних договорів та розміру імовірного страхового відшкодування, предмету договору страхування кредитних ризиків. Наприклад, якщо сума отриманого кредиту є значною, а перелік страхових випадків великим, то і сума страхових платежів буде значно вищою, ніж у тому випадку, коли сума кредиту є порівняно невеликою для кредитора та страховика, а перелік страхових випадків є незначним.

Крім того, суми страхових внесків визначаються сторонами в кожному окремому випадку в залежності від умов як основного зобов'язання, так і умов кожного окремого договору страхування кредитних ризиків. Зазначена позиція обумовлена тим, що договори страхування кредитних ризиків переважно відносяться зобов'язально-правових способів забезпечення виконання зобов'язань, і саме їх укладання є умовою укладення основного договору.

Отже, сума страхової винагороди залежить від суми наданого кредиту, грошового еквівалента предмета лізингу чи розміру грошової вимоги, що є предметом уступки вимоги.

Сьогодні у практиці здійснення страхування кредитних ризиків склалася ситуація, за якої внаслідок колізій у законодавстві страховикам надано право суброгації до особи, що була визнаною винною у настанні страхового випадку.

Це викликано тим, що страхові організації відповідно до ст. 17 Закону України „Про страхування” самостійно розробляють правила страхування для кожного окремого виду страхування. Розробляючи зазначені правила страхування, страхові організації керуються „Правилами добровільного страхування боржника за неповернення кредиту”, що були затвердженні Міністерством фінансів СРСР 28 травня 1990 р. Проблема полягає у тому, що використовуються правила страхування, які були призначені для державних страхових організацій, окремі норми яких не відповідають сутності страхування в ринкових умовах.

Це стосується п. 18 „Правил добровільного страхування боржника за неповернення кредиту”, де зазначається, що після виплати банку страхової винагороди до страховика переходять усі права банка кредитора в межах виплаченої суми за кредитним договором.

Закон України „Про страхування” надає визначення самого страхування: це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій), та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Отже, неодмінною рисою страхування є ризиковість. Проте вже на сучасному етапі внесено застереження про формування страхових фондів шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Саме з урахуванням зазначених обставин ми вважаємо, що суброгація не відповідає сутності страхування, і дотримуємось думки, що необхідно внести зміни до відповідних нормативно-правових актів з метою врегулювання даної ситуації.

Розробку зазначених правил ми вважаємо за доцільне покласти на Державну комісію з регулювання ринку фінансових послуг із залученням до роботи вчених-юристів та фахівців провідних страхових компаній.

У висновках, які подаються за результатами дослідження після кожного розділу і в кінці дисертації, сформульовані основні теоретичні положення і викладені пропозиції щодо вдосконалення правового регулювання страхування кредитних ризиків в Україні.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

У фахових виданнях

1. Сабодаш Р. Страхування кредитних ризиків - спосіб забезпечення виконання зобов'язань чи їх окремий вид? / Підприємництво, господарство і право. - 2005. - № 11 - С. 123-125.

2. Сабодаш Р. Банківське страхування: форми існування в Україні / Підприємництво, господарство і право. - 2006. - № 2 - С. 30-32.

3. Сабодаш Р. Спірні питання визначення правосуб'єктності страхових організацій / Юридична Україна. - 2006. - № 3. - С. 61-65.

4. Сабодаш Р. Співвідношення національного та європейського законодавства в сфері страхування кредитних ризиків / Юридична Україна. - 2006. - № 5. - С.59-62.

В інших виданнях

1. Сабодаш Р.Б. Право регресної вимоги у страхуванні // Молодь у юридичній науці: Збірник тез Міжнародної наукової конференції молодих вчених “Четверті осінні юридичні читання” (21-22 жовтня 2005 року): у 3-ох частинах: Частина друга: “Приватно - правові науки”. - Хмельницький: Видавництво Хмельницького університету управління та права, 2005. - С. 301-304.

2. Сабодаш Р. Фінансова холдингова група як форма існування банківського страхування в Україні // Приватно - правовий метод регулювання суспільних відносин: стан та перспективи розвитку: Збірник тез Міжнародної наукової конференції студентів та аспірантів (25-26 листопада 2005 року). - Київ - Хмельницький: Видавництво Хмельницького університету управління та права, 2005. - С. 58-60.

АНОТАЦІЯ

Сабодаш Р.Б. „Страхування кредитних ризиків: цивільно-правові аспекти”. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.03. - цивільне право; цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2007.

Дисертація є самостійною завершеною науковою працею, першим в Україні комплексним теоретичним дослідженням страхування кредитних ризиків у цивільному праві. На основі аналізу літературних джерел, норм чинного цивільного законодавства і практики його застосування в дисертації розкриваються поняття та характерні риси ризику, кредитного ризику, страхування кредитних ризиків, дискусійні питання правового статусу страховика, аналізуються приписи Директив Європейського Союзу у сфері страхування та страхування кредитних ризиків, зарубіжний досвід з окремих питань застосування страхування кредитних ризиків у банківській сфері, поняття, ознаки та зміст договорів страхування кредитних ризиків.

Результатом такого дослідження стало формулювання ряду нових наукових висновків і пропозицій щодо удосконалення чинного цивільного законодавства, зокрема, щодо внесення конкретних змін та/або доповнень до Закону України “Про страхування”, а також автором рекомендована розробка Типових Правил страхування кредитних ризиків.

Ключові слова: ризик, кредитний ризик, страхування правовий статус, забезпечення виконання зобов'язань, договір.

АННОТАЦИЯ

Сабодаш Р.Б. „Страхование кредитных рисков: гражданско-правовые аспекты”. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.03 -- гражданское право; гражданский процесс; семейное право; международное частное право. -- Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко, Киев, 2007.

Диссертация посвящена гражданско-правовому анализу страхования кредитных рисков. В результате анализа теоретических исследований, законодательства и практики его применения в работе анализируются риск, кредитный риск, страхование кредитных рисков, дискуссионные вопросы правового статуса страховика, нормы Директив Европейского Союза в сфере страхования и страхования кредитных рисков, зарубежный опыт некоторых аспектов применения страхования кредитных рисков в банковской деятельности, понятие, признаки, и содержание договоров страхования кредитных рисков.

В диссертации значительное внимание уделено кредитному риску как предмету договоров страхования кредитных рисков. Автор определяет кредитный риск как субъективное отношение финансового (кредитного) учреждения или должника к результатам кредитных операций, которые возникают, длятся и прекращаются в соответствии с договорами, что выражается в полном понимании вероятности наступления негативных последствий для учреждения или должника, который осуществляет или же принимает участие в кредитной операции.

В диссертации обращается внимание и на правосубъектность страховых организаций. Автор осуществляет анализ возможности применения к страховым организациям универсальной или же специальной правосубъктности с учётом существования различных теорий сущности юридических лиц.

На основание гражданско-правового анализа некоторых элементов страхования кредитных рисков автор проводит исследование различных договоров страхования кредитных рисков. Исследованию подлежали предмет, форма, сроки, размер страховых взносов, субъекты, а также возможность применения в каждом отдельном случае суброгации в договорах страхования риска не возврата кредита, страхованиея ответственности должника за не возврат кредита, страхование лизинговых операций, страхованиея факторинговых операций.

Результатом таких исследований стало формирование ряда новых научных выводов и предложений по совершенствованию норм действующего законодательства, в частности, по внесению изменений и дополнений в Закон Украины „О страховании”, а также рекомендаций по разработке Типичных правил страхования кредитных рисков.

...