Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук

Громадянське суспільство і детермінанти оптимізації його розвитку в Україні

Скворець Володимир Олексійович

АНОТАЦІЯ

соціальний суспільство громадянський філософський

Скворець В.О. Громадянське суспільство і детермінанти оптимізації його розвитку в Україні. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук зі спеціальності 09.00.03 - соціальна філософія та філософія історії. - Запорізький національний університет, Запоріжжя, 2007.

Дисертація містить соціально-філософське дослідження громадянського суспільства як форми суспільної самоорганізації, яка забезпечує суспільне відтворення і формує суспільну свідомість.

Аналіз специфіки двох філософських традицій уявлень про громадянське суспільство - аристотелівської (пов'язує його з демократичною державою) і боденівської (пов'язує його з будь-якою державою) - є основою доведення його універсальності. Взаємозв'язок економіки і політики обґрунтовується як основна закономірність розвитку громадянського суспільства, а взаємозв'язок громадянського суспільства і держави - як закономірності розвитку соціально неоднорідного соціуму.

У дисертації доводиться небезпечність для України ліберальних моделей громадянського суспільства. Основною умовою гармонізації суспільного розвитку України є забезпечення системного підходу до оптимізації розвитку громадянського суспільства, держави і соціуму.

Ключові слова: громадянське суспільство, аристотелівська традиція, боденівська традиція, самоорганізація, держава, соціум, детермінанти оптимізації.

АННОТАЦИЯ

Скворец В.А. Гражданское общество и детерминанты оптимизации его развития в Украине. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.03 - социальная философия и философия истории. - Запорожский национальный университет, Запорожье, 2007.

Диссертационная работа содержит социально-философское исследование гражданского общества как формы общественной самоорганизации, которая обеспечивает общественное воспроизводство и формирует общественное сознание.

Анализ специфики двух философских традиций представлений о гражданском обществе - аристотелевской, которая связывает его с демократическим государством, и боденовской, связывающей его с любым государством, - стал основой для доказательства его универсальности для любого социально неоднородного социума.

На основе боденовской традиции в диссертации теоретически обоснована авторская модель, в которой гражданское общество представляется как форма общественной самоорганизации, которая выражает сферу негосударственных (частных) отношений, обусловленных взаимодействием индивидуальных и коллективных потребностей и интересов, которые детерминируются реализацией свободы личности и оказывают решающее влияние на формирование общественных отношений и социальных ценностей. Элементами гражданского общества выступают различные коллективности людей, а взаимодействие индивидуальных и коллективных потребностей и интересов является источником развития гражданского общества.

В диссертации на основе анализа связей элементов гражданского общества с экономикой, политикой, личностью, государством, правом и социумом обосновывается закономерный характер развития гражданского общества. Поскольку в экономической теории коллективности (элементы гражданского общества) выступают субъектами общественного воспроизводства, а в политологии взаимодействие этих же коллективов характеризуется сочетанием сотрудничества и конфликта, взаимосвязь экономики и политики является основной закономерностью развития гражданского общества. Анализ проблемы единства и раскола социума на материалах всемирной истории, влияния “негосударственного модуса бытия” на образование, развитие, упадок и гибель государств подтверждают, что взаимосвязь гражданского общества и государства является закономерностью развития социально неоднородного социума. Предложенная в диссертации модель продолжает развитие идеи о том, что гражданское общество и государство составляют диалектическое единство социально неоднородного социума.

В диссертации исследуется субъектность гражданского общества, его определяющая роль в развитии государства и социума. Гражданское общество является творцом и диалектической противоположностью государства. На исторические вызовы социуму ответ дает гражданское общество, порождая новые общественные силы, новые исторические фигуры, новые государства. Изменение правового статуса личности в историческом процессе отображает развитие гражданского общества.

Доминирование в общественном сознании Украины либеральных моделей гражданского общества, которые сложились в русле аристотелевской традиции, ведет к игнорированию духовных ценностей украинского народа и усиливает конфликтность в украинском социуме. Преодоление системного кризиса в Украине требует признания гражданского общества реальностью социального мира, общественным явлением, которое играет определяющую роль в процессе общественного воспроизводства. Успешная модернизация украинского социума возможна только при условии оптимального сочетания традиционных национальных ценностей с культурными достижениями других цивилизаций. Основным условием гармонизации общественного развития Украины является обеспечение системного подхода к оптимизации развития гражданского общества, государства и социума.

Ключевые слова: гражданское общество, аристотелевская традиция, боденовская традиция, самоорганизация, государство, социум, детерминанты оптимизации.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Дисертація присвячена соціально-філософському аналізу теоретичних моделей громадянського суспільства та пошуку шляхів оптимізації розвитку громадянського суспільства в Україні.

Актуальність методологічного аспекту проблеми зумовлена необхідністю гармонізації суспільних відносин в Україні, бо існуючі моделі громадянського суспільства відірвані від практики, що спричиняє низьку якість процесів соціального управління.

Розвиваючи ідею гармонізації відносин між особою і державою, Платон, Аристотель, Цицерон, Ж. Боден, Н. Макіавеллі, Т. Гоббс, Дж. Локк, Ш. Монтеск'є, Ж.-Ж. Руссо, А. Фергюсон, В. Гумбольдт, І. Кант, Г. Гегель, А. Токвіль, К. Маркс створили основу теорії громадянського суспільства.

Сучасні західні соціологи Дж. Александер, Е. Арато, Ю. Габермас, Е. Геллнер, Дж. Кін, Дж. Коген, Р. Патнам, І. Шапіро розглядають грома-дянське суспільство у зв'язку з демократичною державою, а їхні моделі відображають лише одну традицію суспільної думки, яка характеризує зріле громадянське суспільство. На відміну від країн Євро-Атлантичної цивілізації, такий підхід не є виправданим для країн Східної Європи, зокрема України, бо ігнорує іншу традицію суспільно-політичної думки, яка пов'язує громадянське суспільство з існуванням будь-якої держави.

У сучасному українському та російському суспільствознавстві вивчення громадянського суспільства здійснюється за такими напрямками: еволюцію теорії громадянського суспільства досліджують В.А. Варивдін, В.А. Демидов, Ф. Канак, А.Ф. Карась, В. Князєв, А. Колодій, А.П. Кочетков, І.І. Кравченко, Л.С. Мамут, В.А. Моргун, А.В. Одинцова, І.В. Орлова, Я.І. Пасько, Ю.М. Рєзнік, А.І. Соловйов; В.І. Шинкарук; зв'язок громадянського суспільства з державою - В.Б. Безверхий, В.А. Варивдін, В.І. Воловик, А.Г. Володін, К.С. Гаджієв, А.Ф. Карась, С.О. Кириченко, А.Ф. Колодій, Л. Кравченко, В.М. Литвин, Л.С. Мамут, В.А. Моргун, Н.І. Матузов, А. Мацюк, І. Магнов-ський, А.В. Одинцова, І.В. Орлова, Ф. Рудич, В.Ф. Сіренко, О. Скрипнюк, А.І. Соловйов, В. Степаненко, М. Цимбалюк, Ю. Шемшученко, В.І. Шинкарук, Г.П. Щедрова, Е. Щербенко, Р.А. Черноног; формування громадянського суспільства - В.А. Варивдін, Ю. Дмитрієв, Б.Я. Замбровський, І.І. Кальной, Ф. Канак, В. Князєв, Б.І. Коваль, А.П. Кочетков, І.Б. Левін, І.Н. Лопушанський, Ю.В. Павленко, С. Сокольський, В.Г. Хорос; становлення громадянського суспільства в Україні - М.С. Арудов, В.Ю. Барков, В.І. Безродна, В.І. Воловик, В. Геєць, С.Б. Жданенко, О.І. Задоянчук, С.О. Кириченко, Ф. Канак, В. Князєв, В.Й. Коцюбинський, В.М. Литвин, В.А. Моргун, Т. Розова, Ф.М. Рудич, В. Сте-паненко, О.С. Рєзнік, В.І. Шинкарук; зв'язок громадянського суспільства і права - П. Євграфов, М.М. Жовтобрюх, Т.І. Ковальчук, І. Магновський, Л.С. Мамут, О. Мучник, В.Ф. Сіренко, О. Скрипнюк, Ю. Шемшученко; зв'язок громадянського суспільства із суспільною модернізацією - Ю.А. Васильчук, Г.Г. Водолазов, В.І. Воловик, А.Г. Володін, І. Воронов, В.В. Глазунов, Б.Ю. Кагарлицький, Ю.А. Красін, Б.І. Краснов, Ю.П. Корнілов, М.Н. Кузьмін, І.Б. Левін, Л.С. Мамут, В.А. Моргун, В. Мельниченко, О.Г. Нестеренко, М.А. Павловський, О.С. Рєзнік, Ю.М. Рєзнік, В. Степаненко, В.Г. Хорос, В.І. Шинкарук, Г.П. Щедрова, Е. Щербенко; громадянське суспільство сучасних зарубіжних країн - Б.Я. Бляхман, Т.Є. Ворожейкіна, О.В. Загорський, М. Чешков, Я.В. Шимов; зв'язок громадянського суспільства з місцевим самоврядуванням - Я.Р. Дашкевич, В. Демидов, С.В. Трохимчук.

У сучасних дослідників громадянського суспільства в Україні та Росії склалися два підходи до визначення його сутності. Представники першого розглядають громадянське суспільство у зв'язку з демократичною державою (аристотелівська традиція). До них відносяться: В.Ю. Барков, Я. Боренько, Ю.А. Васильчук, А.Г. Володін, К.С. Гаджієв, О.М. Гребіневич, Ю.А. Дмитрієв, П. Євграфов, І.К. Калінін, А.Ф. Карась, Б.І. Коваль, А.Ф. Колодій, І. Кравченко, Ю.А. Красін, М.Н. Кузьмін, Н.І. Матузов, І.Т. Пасько, Я.І. Пасько, Ю.М. Рєзнік, Т. Розова, Ф. Рудич, В. Степаненко, В.Г. Хорос, Г.П. Щедрова.

Представники другого підходу доводять універсальність громадянського суспільства, розглядаючи його у зв'язку з будь-якою державою (боденівська традиція). Серед них: В.А. Варивдін, В.І. Воловик, Ф. Канак, В. Князєв, А.П. Кочетков, Л.С. Мамут, В.А. Моргун, А.В. Одинцова, І.В. Орлова, Ю.В. Павленко, В.К. Попов, А.І. Соловйов, В.І. Шинкарук, Г. Щокін.

У цій дисертації з'ясовується детермінованість процесу гармонізації розвитку українського соціуму розвитком громадянського суспільства.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до потреб розвитку суспільних і гуманітарних наук, серед яких пріоритетними є “проблеми розвитку людського потенціалу і формування громадянського суспільства”. Розвідка виконана у відповідності з темою науково-дослідницької роботи кафедри філософії та суспільно-гуманітарних дисциплін Запорізького обласного інституту післядипломної педагогічної освіти (“Філософія суспільної свідомості”).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертації є соціально-філософський аналіз громадянського суспільства і виявлення детермінантів оптимізації розвитку громадянського суспільства в Україні.

Для досягнення цієї мети визначено такі наукові завдання:

- дослідити еволюцію уявлень про громадянське суспільство;

- осмислити ґенезу явища і уточнити сутність поняття “громадянське суспільство”;

– обґрунтувати закономірності розвитку громадянського суспільства;

- проаналізувати суспільну роль громадянського суспільства;

- осмислити проблему громадянського суспільства в сучасній Україні;

- виявити детермінанти оптимізації розвитку громадянського суспільства в сучасній Україні.

Мета і завдання визначили зміст і структуру дисертаційного дослідження.

Об'єктом дослідження є теоретичні моделі громадянського суспільства.

Предмет дослідження складають детермінанти оптимізації розвитку громадянського суспільства в Україні.

Методи дослідження. Методологічною основою наукової роботи обрано діалектичний підхід до теоретичних моделей громадянського суспільства. Для виявлення зв'язку теоретичних уявлень про громадянське суспільство із конкретними соціально-історичними умовами та розмежування філософських традицій було використано компаративний підхід. Системний підхід забезпечує дослідження громадянського суспільства як певної структурно-функціональної цілісності, яка виникає і розвивається під впливом внутрішніх і зовнішніх чинників.

Застосування принципу діалектичної єдності теорії і практики до еволюції теоретичних моделей сприяє виявленню загального і особливого у змісті поняття “громадянське суспільство” на різних етапах розвитку людства. Принципи об'єктивності, розвитку, всебічності, конкретності та діалектичної протилежності стали основою для обґрунтування закономірного характеру розвитку громадянського суспільства. Уявлення про універсальний характер громадянського суспільства для соціально неоднорідного соціуму дали підставу для пошуку внутрішнього джерела розвитку цього явища. Для побудови авторської моделі використовується узагальнення властивостей громадянського суспільства, абстрагування від його специфічних ознак в окремих моделях і синтез ідей в існуючих моделях із синергетикою. Діалектико-синергетичний метод використовується для моделювання громадянського суспільства як форми суспільної самоорганізації, структурно-функціональний аналіз - для виявлення взаємозв'язку громадянського суспільства, держави і соціуму, а метод історичного аналізу - для підтвердження суб'єктності громадянського суспільства, яка детермінує єдність або розкол соціуму, впливає на розвиток держави, соціуму і правового статусу особи. Застосування методів індукції та дедукції забезпечило перехід від виявлення ролі елементів громадянського суспільства до аналізу впливу громадянського суспільства на державу і соціум. Метод сходження від абстрактного до конкретного використано для з'ясування зумовленості гармонізації українського соціуму розвитком громадянського суспільства.

Наукова новизна одержаних результатів визначається обґрунтуванням авторської моделі громадянського суспільства та виявленням зумовленості процесу гармонізації розвитку українського соціуму розвитком громадянського суспільства. Новизною наукової роботи є:

- вперше запропоновано поняття “громадянське суспільство”, яке, на відміну від інших відомих понять, розкриває сутність явища через внутрішнє джерело його розвитку і використання синергетичного підходу;

– подальше осмислення еволюції уявлень про громадянське суспільство з відображенням специфіки моделей аристотелівської і боденівської традицій;

– обґрунтування взаємозв'язку економіки і політики як закономірності розвитку громадянського суспільства, а взаємодії громадянського суспільства і держави як закономірності розвитку соціуму;

- розвиток уявлень про вплив на державу і соціум громадянського суспільства як універсальної форми суспільної самоорганізації;

- поглиблено уявлення про зумовленість гармонізації сучасного українського соціуму розвитком громадянського суспільства;

- подальший розвиток системного підходу до оптимізації розвитку громадянського суспільства, держави і соціуму.

Теоретичне і практичне значення одержаних результатів. Теоретичне значення дисертаційного дослідження полягає в розробці авторської моделі громадянського суспільства, спрямованої на подолання відриву теорії від суспільної практики. Запропоновані методологічні підходи до громадянського суспільства можна застосувати при вивченні дисциплін “Соціальна філософія”, “Філософська антропологія”, “Соціологія”, “Теорія держави і права”.

Апробація результатів дисертації. Основні положення і висновки дисертації апробовані на: Всеукраїнській науково-практичній конференції “Формування гуманістичного менеджменту як інноваційної технології в умовах модернізації українського суспільства” (м. Запоріжжя, 6-7 грудня 2004 р.); Міжнародній науково-практичній конференції “Формування загальнолюдських цінностей студентської молоді” (м. Запоріжжя, 21-22 квітня 2005 р.); Всеукраїнській науково-теоретичній конференції “Методологія соціального пізнання: здобутки і проблеми” (м. Запоріжжя, травень 2005 р.); Міжнародній нау-ково-практичній конференції “Запорізькі правові читання” (м. Запоріжжя, 18-19 травня 2006 р.); проблемному семінарі з соціальної філософії Запорізького національного університету та Запорізького обласного інституту післядипломної педагогічної освіти (м. Запоріжжя, 2001-2006 рр.); засіданнях кафедри філософії і суспільно-гуманітарних дисциплін Запорізького обласного інституту післядипломної педагогічної освіти (м. Запоріжжя, 2001-2006 рр.).

Публікації. Основні положення і результати дослідження викладено у 12 публікаціях, серед яких 10 статей, опублікованих у фахових виданнях (5 д.а.), загальний обсяг публікацій - 5,2 д.а. Всі праці написані без співавторів.

Структура та обсяг роботи. Структура дисертації обумовлена метою та завданнями дослідження. Робота складається зі вступу, трьох розділів, які об'єднують шість підрозділів, висновків, списку використаних джерел. Обсяг роботи 178 сторінок основного тексту та 27 сторінок списку використаних джерел (287 найменувань).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У “Вступі” розглядається актуальність теми дисертації, визначено мету і завдання, з'ясовано об'єкт і предмет дослідження, розкрито методи вирішення проблем і наукову новизну отриманих результатів, викладено відомості про теоретичну і практичну цінність роботи.

Перший розділ - “Методологічні основи дослідження проблеми громадянського суспільства” присвячений соціально-філософському аналізу розвитку уявлень про громадянське суспільство і пошуку можливостей удосконалення його теоретичних моделей.

У підрозділі 1.1 “Еволюція теоретичних уявлень про громадянське суспільство” відображено дослідження розвитку теоретичних уявлень, який зумовив сучасну філософську картину громадянського суспільства.

Починаючи від античних мислителів, ідея громадянського суспільства відображала пошук шляхів гармонізації суспільного життя. Мислителі ХVІІ-ХVІІІ ст., розвиваючи ідеї громадянського суспільства, довели необхідність юридичного закріплення нового правового статусу соціальних суб'єктів: особи (природні права), громадянина (право на життя, свободу і власність), суспільства (громадянське суспільство, яке створюється волею громадян) і держави (ідея народного суверенітету). Поділяючи підхід В.А. Моргуна, який розмежовує аристотелівську (зв'язок з демократичною державою) і боденівську (зв'язок з будь-якою державою) традицію уявлень про громадянське суспільство, дисертант систематизував специфіку моделей в обох традиціях.

У працях мислителів Нового часу на зміну уявлень про синкретичність громадянського суспільства і держави постають уявлення про суб'єктність громадянського суспільства. В концепції Г. Гегеля громадянське суспільство є посередником між сім'єю і державою, який створює умови загальності правосуддя, а в концепції К. Маркса сім'я і громадянське суспільство - рушійні сили, які “самі себе перетворюють у державу”. Аристотелівська традиція знайшла продовження в сучасних ліберальних моделях, в яких визнається громадянське суспільство в країнах Заходу і заперечується його існування в країнах третього світу, соціалістичного табору та пострадянського простору. В моделях боденівської традиції визнається універсальність громадянського суспільства, тобто його існування в будь-яких соціумах, де є держава.

У підрозділі 1.2 “Громадянське суспільство: ґенеза явища і сутність поняття” подається авторське уявлення про ґенезу, ознаки і сутність громадянського суспільства.

Аналіз проблеми генези громадянського суспільства засвідчує, що його утворення в моделях аристотелівської традиції пов'язується із демократією, а в моделях боденівської традиції - із появою будь-якої держави. У моделях аристотелівської традиції домінує інституціоналістський підхід, надмірна ідеалізація громадянського суспільства, відсутній зв'язок між його ґенезою і сутністю, не розрізняються родові та видові ознаки, що характеризують його зрілість. В моделях боденівської традиції громадянське суспільство є реальністю соціального світу; фундаментальною закономірністю буття соціуму, що відображає утворення соціальних структур і процесів, які відбуваються незалежно від держави; сукупністю суспільних відносин, формальних і неформальних структур, в рамках яких задовольняються потреби та реалізуються інтереси індивідів та їх груп.

Осмислення моделей боденівської традиції підводить до виявлення сутності громадянського суспільства у самоорганізації колективів, зумовленої детермінацією таких інтеграторів, як потреби, інтереси, суспільні відносини і соціальні цінності, а діалектико-синергетичний метод М. Моїсеєва дозволяє показати у цій самоорганізації дію законів енергетичної тріади (мінливість, спадковість, відбір).

У моделях боденівської традиції універсальність громадянського суспільства соціально неоднорідного соціуму відображається суб'єктністю колективів, які утворюють незалежне від держави джерело впливу індивідуальної свідомості на суспільну свідомість. Вже з часу появи держави існує соціально-психологічна основа для утворення і розвитку елементів громадянського суспільства, зумовлена відмінністю між самосвідомістю, що функціонує на індивідуальному і груповому рівні, та історичною свідомістю народу. На відміну від соціуму, громадянське суспільство відображає центри концентрації колективної свідомості, які є суб'єктами колективної волі та дії. З суспільною свідомістю пов'язана могутня суспільна сила, що часто виявляла себе у всесвітній історії, яку не можна ототожнювати з державою, бо вона показала здатність зруйнувати державу; сила, яку не можна ототожнювати із соціумом, бо вона здатна привести соціум до таких потрясінь, як суспільне протистояння, громадянська війна, розкол соціуму.

Основні ознаки громадянського суспільства: громадянське суспільство - це суспільна самоорганізація, що відображає сферу недержавних (приватних) відносин; джерелом її розвитку є взаємодія індивідуальних і колективних потреб та інтересів; вона детермінується реалізацією свободи особистості; вона є сферою формування особистості, основним чинником формування суспільних відносин і соціальних цінностей. Отже, громадянське суспільство - це форма суспільної самоорганізації, що відображає сферу недержавних (приватних) відносин, зумовлених взаємодією індивідуальних і колективних потреб та інтересів, які детермінуються реалізацією свободи особистості й вирішально впливають на формування суспільних відносин і соціальних цінностей.

Запропоноване визначення поняття відображає основні аспекти змісту громадянського суспільства: онтологічний аспект відображає реальне явище, яке впливає на життєздатність держави і соціуму; гносеологічний аспект відображає соціальні зв'язки особи з колективом і державою; аксіологічний аспект відображає зв'язок людини з соціальними цінностями через її діяльність у колективі; праксеологічний аспект відображає роль суб'єкта, який формує суспільну свідомість; діалектичний аспект відображає взаємодію індивідуальних і колективних потреб та інтересів як джерело розвитку суспільних відносин; структурний аспект відображає утворення колективів, які виступають соціальними суб'єктами; функціональний аспект відображає формування суспільних відносин і соціальних цінностей; соціальний аспект відображає зв'язки між людьми через призму індивідуальних і колективних потреб та інтересів; історичний аспект відображає зміну форм суспільної самоорганізації певних соціальних організмів; гуманістичний аспект відображає роль особистості, яка є суб'єктом і творцем історичного процесу.

Другий розділ - “Закономірний характер розвитку громадянського суспільства” - присвячений дослідженню зв'язків громадянського суспільства з економікою, політикою, особою, державою, правом і соціумом.

У підрозділі 2.1 “Основні закономірності розвитку громадянського суспільства” аналізується характер його внутрішніх і зовнішніх зв'язків.

Громадянське суспільство є формою суспільної самоорганізації, яка утворюється з елементів громадянського суспільства, до яких належать різні колективності. Їх ключова роль у детермінації суспільного життя зумовлена основними аспектами зв'язку особи і колективу: в колективі створюється і ретранслюється соціальний досвід, відбувається соціалізація людини; колектив є умовою реалізації свободи і потенціалу особи; в колективі формуються суспільні відносини і соціальні цінності; колектив є засобом захисту особи і засобом впливу людини на соціальні групи, державу, соціум. Формула “в колективі, через колектив, для колективу” відображає процес формування громадянина і громадянської позиції.

Громадянське суспільство як форма суспільної самоорганізації, яку утворюють колективи, партії, громадські організації, класи та інші елементи, завжди пов'язане з економікою і політикою, бо в економічному житті вони є суб'єктами процесу суспільного відтворення, а в політичному житті - елементами політичної системи. В економічній теорії суспільне відтворення постає як результат самоорганізації, зумовлений взаємодією потреб та інтересів, які є головною рушійною силою соціально-економічного прогресу. У політології різні форми взаємодії цих елементів з державою є проявами політичної самоорганізації. Оскільки система зв'язку “особа - держава”, в якій провідну роль відіграють власність, влада і свобода особистості, неминуче трансформується через громадянське суспільство, то основною функцією останнього є формування суспільної свідомості. Економіка і політика щодо елементів громадянського суспільства відіграють інтегративну роль, а тому взаємозв'язок економіки і політики є основною закономірністю розвитку громадянського суспільства, що відображає його внутрішню сторону.

Аналіз зв'язку громадянського суспільства і держави показує, що вони утворюють діалектичну єдність соціально стратифікованого соціуму. Утворена ними діалектична пара відіграє вирішальну роль у розвитку соціуму, бо саме в їх взаємодії концентрується енергія соціальної дії суб'єктів суспільного життя.

Оскільки взаємозв'язок колективів, які є елементами громадянського суспільства, і держави має характер об'єктивного, необхідного, загального, суттєвого, стійкого, повторюваного, внутрішнього зв'язку соціально неодно-рідного соціуму, то взаємозв'язок громадянського суспільства і держави є законом розвитку соціуму. Проявляється цей закон у взаємодії держави і громадянського суспільства, яка є закономірністю розвитку громадянського суспільства і складає його зовнішню сторону.

Ця взаємодія визначається силою впливу соціальних суб'єктів і відображає ступінь зрілості громадянського суспільства: “елементарне” (елементи громадянського суспільства іноді впливають на державу), “функціонуюче” (елементи громадянського суспільства мають значний вплив на державну владу), “повноцінне” (контролює державу).

У підрозділі 2.2 “Суб'єктність громадянського суспільства як чинник суспільного розвитку” розвиваються уявлення про роль громадянського суспільства в розвитку соціуму.

Аналіз проблеми розколу соціуму виявив, що громадянське суспільство і держава є взаємодіючими, взаємозумовленими і взаємодетермінуючими чинниками суспільного розвитку.

На матеріали з історії України показано, що “недержавний модус буття” має вирішальний вплив на розвиток соціуму: він інтегрує людей, є творцем і діалектичною протилежністю держави. Цей модус здатний створити або зруйнувати державу, а держава може його послабляти і пригнічувати, але зовсім знищити не може. Взаємодія цього модусу з державою є джерелом розвитку соціуму. Громадянське суспільство, як і держава, є інтегратором соціуму, але його інтегруюча роль, на відміну від держави, домінуючої над соціумом, породжується приватними потребами та інтересами. Держава уособлюється держбюрократією, а громадянське суспільство - соціальними суб'єктами, які відображають потреби розвитку соціуму. Між громадянським суспільством і державою виникають протиріччя, вирішення яких сприяє удосконаленню державної влади і оптимізації розвитку соціуму. Ці два феномени є конкурентами в боротьбі за вплив на суспільну свідомість. Соціальні революції є проявами крайнього загострення конфліктів між ними. Під тиском громадянського суспільства, що виражає потреби розвитку соціуму, держава проводить реформи. На історичні виклики соціуму відповідь дає громадянське суспільство, породжуючи нові суспільні сили, нові історичні постаті, нові держави.

Аналіз зміни правового статусу особи засвідчує, що сходження до вищих рівнів свободи особи зумовлене впливом суспільних сил на державу.

Результатом вивчення проблеми в другому розділі стало доведення закономірного характеру розвитку громадянського суспільства, яке є основним суб'єктом процесу суспільного відтворення.

У третьому розділі “Громадянське суспільство і проблема гармонізації розвитку соціуму в Україні на етапі трансформації” розглядається проблема зумовленості гармонізації соціуму розвитком громадянського суспільства.

У підрозділі 3.1 “Осмислення трансформації соціуму як фактор оптимізації розвитку громадянського суспільства в Україні” розкривається зумовленість трансформації соціуму взаємодією громадянського суспільства і держбюрократії.

Трансформація українського соціуму, зумовлена взаємодією елементів громадянського суспільства з державою, супроводжувалась системною кризою; здійснювалась в умовах неготовності більшості громадян до стихійних реформ; характеризувалася неадекватністю внутрішньої і зовнішньої політики держави до умов глобалізації світової економіки, відсутністю науково обґрунтованої теорії державотворення; спричинила тяжкі соціальні наслідки, знецінення людського капіталу, десоціалізацію частини населення; створила соціальні сили і умови відродження класової боротьби; не забезпечила утвердження нових духовних цінностей; породила розкол соціуму.

У ході трансформації до краю загострилися основні суперечності соціуму. В економічній сфері основним є протиріччя між особою і власністю, яке характеризується відчуженням переважаючої більшості громадян від засобів виробництва і результатів праці. У політичній сфері - протиріччя між особою і державою, що характеризується відчуженням більшості громадян від впливу на державну владу. У соціальній сфері - протиріччя між особою і суб'єктами суспільного життя, детерміноване нездатністю громадян адаптуватися до нових умов. У духовній сфері - протиріччя між особою, яка є носієм традиційних цінностей, і новими духовними цінностями.

Наслідком взаємодії держбюрократії та деяких елементів громадянського суспільства стало руйнування потенціалу українського соціуму, зумовлене приватизацією державного майна. Держбюрократія в незалежній Україні перетворюється на гальмо суспільного розвитку, а опір їй з боку суспільних сил посилює конфліктність у соціумі.

У підрозділі 3.2 “Детермінанти оптимізації розвитку громадянського суспільства в Україні” застосовується системний підхід до проблематики оптимізації розвитку громадянського суспільства, держави і соціуму як умова гармонізації суспільного розвитку України.

Громадянські й патріотичні традиції, які стали духовними цінностями цілих поколінь українців, не вписуються в ліберальну модель громадянського суспільства. Спроба насадити “зверху” цю модель призвела до катастрофічних наслідків в Україні (її населення за 15 років скоротилося на 10 відсотків), обернулася однобічною модернізацією і гострими соціальними конфліктами.

Основними детермінантами оптимізації розвитку українського соціуму є: політико-правова детермінанта, що зумовлює потребу адаптації державно-правових ідей європейської цивілізації до традицій і ментальності українського народу; економічна детермінанта, яка зумовлює утвердження економічної свободи поряд з цінностями українського народу; соціальна детермінанта, що потребує розвитку суспільних відносин з високим рівнем свободи й відповідальності суб'єктів, формування середнього класу; соціокультурна детермінанта, яка зумовлює зростання соціального капіталу і формування нового соціокультурного простору.

Детермінантами оптимізації розвитку державної влади в Україні є: вдосконалення держапарату; подолання відриву держави від потреб народу; розширення участі громадян в управлінні державою; розвиток партнерства органів влади з елементами громадянського суспільства; посилення впливу громадської думки на роботу держапарату; зростання рівня гласності й відкритості в діяльності держапарату; створення механізмів відповідальності держави перед суспільством.

Детермінантами оптимізації розвитку громадянського суспільства в Україні є: розкриття потенціалу особи; створення умов реалізації позитивного потенціалу кожного колективу; інформаційна підтримка громадських ініціатив; гармонізація відносин громадянського суспільства з держбюрократією; подолання психології поділу на “своїх” і “чужих”; забезпечення гармонійного зв'язку громадянського суспільства з економічним розвитком соціуму; створення системи громадського контролю за діяльністю органів державної влади; правовий захист елементів громадянського суспільства; подолання духовної кризи; консолідація елементів громадянського суспільства на основі загальнолюдських цінностей і подолання розколу соціуму.

Реалізація системного підходу до оптимізації розвитку громадянського суспільства, держави і соціуму потребує визначення детермінант оптимізації розвитку уявлень про громадянське суспільство: уточнення онтологічного статусу громадянського суспільства; визнання основою суб'єктності грома-дянського суспільства процесу утворення, розвитку та зміни самоорганізованих колективностей; дослідження громадянського суспільства як форми суспільної самоорганізації.

Модернізація України потребує корекції, яка враховує зумовленість гармонізації розвитку соціуму розвитком громадянського суспільства.

ВИСНОВКИ

У дисертації розглянута модель громадянського суспільства як засіб гармонізації розвитку українського соціуму. Результати дослідження дають підстави сформулювати наступні висновки:

1. Історико-філософський аналіз свідчить, що від античності до сучасності ідея громадянського суспільства відображає пошук шляхів гармонізації суспільного життя. У її розвитку можна виділити три основні етапи. Період від Аристотеля до мислителів Нового часу характеризувався уявленнями про безсуб'єктність громадянського суспільства, яке ототожнювалося з державою. Від Нового часу до другої половини ХХ століття розвивалися уявлення про громадянське суспільство як засіб обмеження державної влади. З другої половини ХХ століття до нашого часу домінують концепції громадянського суспільства, які утверджують його як суспільний ідеал.

У руслі аристотелівської традиції сформувалися ліберальні моделі, за якими визнають громадянське суспільство в країнах Заходу і заперечують його існування в пострадянських країнах. В той же час українські послідовники цієї традиції змушені визнати, що в сучасній Україні воно є. Потреба модернізації сучасної України привертає увагу до боденівської традиції, через моделі якої громадянське суспільство розглядають як головний чинник суспільного відтворення.

2. У запропонованій дисертантом моделі громадянське суспільство є формою суспільної самоорганізації, яка відображає процес утворення, розвитку і зміни колективностей. Взаємодія індивідуальних і колективних потреб та інтересів є джерелом розвитку громадянського суспільства, постійно діючим чинником соціальної детермінації, що утворює “поле можливостей” для суспільної самоорганізації. Діалектика взаємодії індивідуальної і колективної свідомості детермінує розвиток громадянського суспільства.

На відміну від соціуму, громадянське суспільство відображає центри колективної свідомості, які є суб'єктами колективної волі та дії, детермінують процес суспільного відтворення. Механізм громадянського суспільства як суспільної самоорганізації можна відобразити законами синергетичної тріади: мінливість суспільної самоорганізації визначається діяльністю колективів, які формують суспільні відносини і соціальні цінності, спадковість забезпечується історичним досвідом. Поєднання історичного досвіду (об'єктивної передумови) та конкретних елементів громадянського суспільства (суб'єктивних носіїв досвіду) створює ситуацію вибору форм самоорганізації із наявного “поля можливостей”. “Фільтрами відбору” є власність, влада і свобода людини - чинники, які визначають основу взаємодії соціальних суб'єктів.

3. Запропоноване поняття “громадянське суспільство”, на відміну від інших, визначає внутрішнє джерело розвитку цього явища і відображає суб'єктність процесу суспільної самоорганізації.

4. Аналіз зв'язків громадянського суспільства з економікою, політикою, особистістю, державою, правом і соціумом є основою для обґрунтування закономірного характеру розвитку громадянського суспільства. Основними закономірностями розвитку громадянського суспільства є: взаємозв'язок економіки і політики, який проявляється у взаємодії колективностей і складає внутрішню сторону громадянського суспільства; взаємодія громадянського суспільства з державою, яка відображає протилежності діалектичної єдності соціально неоднорідного соціуму і є його зовнішньою стороною.

5. Запропонована модель розвиває уявлення про модель соціуму, що складається з двох взаємопов'язаних соціальних реальностей - громадянського суспільства і держави. Ця діалектична пара обумовлює тенденції розвитку соціуму, оскільки саме у взаємодії громадянського суспільства і держави концентрується енергія соціальної дії суб'єктів суспільного життя. Механізм цієї взаємодії відображає трансформацію індивідуальної і групової самосвідомості в суспільну свідомість.

6. Суспільна трансформація України супроводжується системною кризою, пов'язаною з кризою громадянського суспільства. Криза в суспільствознавстві зумовлена домінуванням ліберальних моделей, які заважають знайти гідну відповідь українського народу на історичний виклик, пов'язаний з необхідністю модернізації українського соціуму. Криза сучасного лібералізму і успіхи в модернізації Китаю, який відмовився від безоглядної лібералізації, засвідчують необхідність інших підходів до модернізації України. Запропонована модель громадянського суспільства, що спирається на ідеї боденівської традиції і спрямована на гармонізацію відносин “особа - держава”, відстоює гуманістичний підхід до модернізації України.

7. Домінування ліберальних моделей громадянського суспільства в сучасній Україні породжує ігнорування цінностей українського народу, що посилює конфліктність у соціумі. Подолання системної кризи в Україні потребує визнання громадянського суспільства реальним суб'єктом, який відіграє ключову роль у суспільному відтворенні. Успішна модернізація українського соціуму можлива лише за умови поєднання традиційних національних цінностей з надбанням інших цивілізацій та системного підходу до оптимізації розвитку громадянського суспільства, держави і соціуму.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Статті у фахових виданнях:

1. Скворець В.О. Трансформація українського суспільства // Культурологічний вісник: Науково-теоретичний щорічник Нижньої Наддніпрянщини. - Запоріжжя, 2002. - Вип. 9. - С. 114-124.

2. Скворець В.О. Громадянське суспільство: сутність і зміст поняття // Нова парадигма: Альманах наукових праць. - Запоріжжя, 2003. - Вип. 32. - С. 149-162.

3. Скворець В.О. Взаємодія громадянського суспільства і держави як закономірність розвитку соціального організму // Культурологічний вісник: Науково-теоретичний щорічник Нижньої Наддніпрянщини. - Запоріжжя: 2004. - Вип. 12. - С. 106-112.

4. Скворець В.О. Історико-філософський аспект дослідження громадянського суспільства // Гуманітарний вісник Запорізької державної інженерної академії. - Запоріжжя: ЗДІА, 2004. - Вип. № 17. - С. 157-171.

5. Скворець В.О. Роль громадянського суспільства в розвитку соціуму // Нова парадигма: Журнал наукових праць. - К.: Вид-во НПУ ім. М.П. Драгоманова, 2004. - Вип. 40. - С. 23-37.

6. Скворець В.О. Проблема ґенези громадянського суспільства // Культурологічний вісник: Науково-теоретичний щорічник Нижньої Наддніпрянщини. - Запоріжжя, 2005. - Вип. 14. - С. 192-200.

7. Скворець В.О. Зміна правового статусу особистості як відображення розвитку громадянського суспільства // Гуманітарний вісник Запорізької державної інженерної академії. - Запоріжжя: ЗДІА, 2005. - Вип. № 21. - С. 205-216.

8. Скворець В.О. Основна закономірність розвитку громадянського суспільства // Культурологічний вісник: Науково-теоретичний щорічник Нижньої Наддніпрянщини. - Запоріжжя, 2005. - Вип. 15. - С. 161-169.

9. Скворець В.О. Громадянське суспільство в контексті світової історії // Ноосфера і цивілізація. - Донецьк: Дон-НТУ, 2006. - Вип. 3 (6). - С. 63-69.

10. Скворець В.О. Детермінанти оптимізації розвитку громадянського суспільства в Україні // Культурологічний вісник: Науково-теоретичний щорічник Нижньої Наддніпрянщини. - Запоріжжя, 2006. - Вип. 16.- С. 140-147.

Публікації в інших виданнях

11. Скворець В.О. Проблема сутності громадянського суспільства // Методологія соціального пізнання: здобутки й проблеми. Матеріали Всеукраїнської науково-теоретичної конференції 25 травня 2005 року. - Київ-Запоріжжя: Просвіта, 2005. - С. 225-226.

12. Скворець В.О. Громадянське суспільство і правосвідомість // Запорізькі правові читання: Тези доповідей щорічної Міжнародної науково-практичної конференції “Запорізькі правові читання”, м. Запоріжжя, 18-19 травня 2006 р. / За заг. ред. С.М. Тимченка і Т.О. Коломоєць. - Запоріжжя: ЗНУ, 2006. - С. 63-66.

Размещено на Allbest.ru