Цивільно-правове регулювання комерційних контрактів в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ім. В.М. КОРЕЦЬКОГО

Терьохін Сергій Євгенович

УДК 347.75/.76

ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ КОМЕРЦІЙНИХ КОНТРАКТІВ В УКРАЇНІ

Спеціальність: 12.00.03 - цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Київ-2007р.

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Одеському національному університеті ім. І.І. Мечникова Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник:

кандидат юридичних наук, доцент Канзафарова Ілона Станіславівна

Одеський національний університет ім. І.І. Мечникова, доцент кафедри цивільно-правових дисциплін.

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор, академік АПрН України

Луць Володимир Васильович,

Академія муніципального управління, завідувач кафедри цивільно-правових дисциплін кандидат юридичних наук, доцент Шимон Світлана Іванівна, Київський національний економічний університет Міністерства освіти і науки України, завідувач кафедри цивільного та трудового права.

Провідна установа:

Львівський національний університет ім. Івана Франка, кафедра цивільного права і процесу, Міністерство освіти і науки України (м.Львів).

Захист відбудеться 26.02.2007 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.236.02 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук при Інституті держави і права ім. В.М. Корецького Національної академії наук України за адресою: 01601, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4. дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України за адресою: 01601, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

Автореферат розісланий 25.01.2007 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, доктор юридичних наук Кучеренко І.М.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Стаття 42 Конституції України закріплює право кожного на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Підприємництво є рушієм ринкової економіки, оскільки генерує відносини, що стимулюють свідомий економічний ризик в усіх сферах і галузях суспільного виробництва.

Крім того, підприємництво є одним із дійових засобів сприяння структурній перебудові економіки, забезпечення насичення ринку необхідними товарами та послугами, рух яких у господарському обороті здійснюється шляхом укладання комерційних (підприємницьких) контрактів.

Одним із головних завдань України сьогодні є її інтеграція до європейського та світового співтовариства, тому величезного значення набуває проблема відповідності вітчизняного цивільного законодавства взагалі та норм договірного права зокрема сучасним тенденціям розвитку договірного права. В зазначених умовах комерційні контракти потребують високого рівня регламентації, досягти якого можливо лише за допомогою висновків і рекомендацій, отриманих у результаті теоретичного аналізу.

Теоретичним підґрунтям дослідження є наукові праці вітчизняних і зарубіжних фахівців: С.С. Алексєєва, С.І. Аскназія, С.В. Бахіна, О.А. Беляневич, Д.В. Бобрової, М.І. Брагінського, С.М. Братуся, М.В. Венецької, В.В. Вітрянського, М.В. Гордона, В.П. Грибанова, О.С. Іоффе, І.С. Канзафарової, В.М. Коссака, О.О. Красавчикова, І.М. Кучеренко, В.В. Луця, Г.К. Матвєєва, К.П. Побєдоносцева, І.А. Покровського, О.А. Пушкіна, Ю.В. Романця, А.П. Сергєєва, М.М. Сібільова, В.І. Сінайського, Р.О. Стефанчука, Р.О. Халфіної, Я.М. Шевченко, Г.Ф. Шершеневича, С.І. Шимон, В.С. Щербини та ін. Разом з тим, в юридичній літературі питання щодо цивільно-правового регулювання договорів в сфері підприємництва до цього часу не знайшли вичерпного висвітлення. Крім того, необхідно враховувати, що багато точок зору щодо проблематики даного дисертаційного дослідження було висловлено у минулому столітті і відтворюють положення радянського законодавства, а тому не відповідають сучасному стану правового регулювання договірних відносин у комерційному обороті.

Враховуючи вищезазначене, можна стверджувати, що обрана для дисертаційного дослідження тема є актуальною як з теоретичної, так і з практичної точки зору.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана за планами науково-дослідної роботи економіко-правового факультету Одеського національного університету ім. І.І.Мечникова, тема “Правове забезпечення підприємницької діяльності в Україні” (державний реєстраційний номер 0101U008293).

Мета і задачі дослідження. Метою даного дисертаційного дослідження є комплексний теоретичний аналіз цивільно-правового регулювання комерційних контрактів в Україні і розробка на цій основі рекомендацій по вдосконаленню нормативного регулювання відносин, що виникають в результаті укладення зазначених контрактів.

Для досягнення мети дисертаційного дослідження були поставлені такі задачі:

- визначити поняття та основні характерні ознаки комерційних контрактів;

- здійснити класифікацію комерційних контрактів;

- провести теоретичний аналіз особливостей укладення та виконання комерційних контрактів;

- охарактеризувати способи забезпечення виконання комерційних контрактів;

- визначити особливості відповідальності за порушення комерційних контрактів;

- сформулювати наукові висновки і пропозиції по вдосконаленню правового регулювання комерційних контрактів в Україні.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у зв'язку з укладенням, виконанням і порушенням комерційних контрактів.

Предметом дослідження є вітчизняні і закордонні наукові розробки з проблем правового регулювання комерційних контрактів, законодавство і судова практика України та окремих зарубіжних країн з досліджуваних питань, норми контрактного права Європейського Союзу, міжнародний досвід правового регулювання комерційних контрактів.

Методи дослідження. Відповідно до мети та завдань дослідження в процесі роботи були використані загальнонаукові (діалектичний, історичний, структурно-функціональний, формально-логічний методи, метод системного аналізу) та спеціальні (порівняльно-правовий, метод тлумачення правових норм) методи наукового пізнання. Застосування діалектичного та історичного методів дозволило проаналізувати процес розвитку наукових уявлень щодо сутності та правової природи комерційних контрактів. За допомогою формально-логічного та структурно-функціонального методів, а також методу системного аналізу та методу тлумачення правових норм проаналізовано зміст норм чинного вітчизняного законодавства, висловлені в юридичній літературі точки зору щодо досліджуваних питань. Зроблені в дисертації висновки ґрунтуються на вимогах формальної логіки стосовно визначеності, несуперечливості, послідовності та обґрунтованості міркувань і здійснюються в рамках загальнотеоретичних і цивільно-правових конструкцій з використанням понятійного апарата цих наук. Порівняльно-правовий метод застосовувався при аналізі норм вітчизняного та зарубіжного законодавства.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у здійсненому вперше в Україні після прийняття нового Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та Господарського кодексу України (далі - ГК України) комплексному дослідженні цивільно-правового регулювання комерційних контрактів, в якому обґрунтовуються важливі наукові положення і висновки.

В результаті проведеного дисертаційного дослідження вперше сформульовано і обґрунтовано або додатково аргументовано низку наукових положень і висновків, що виносяться на захист:

1. Оскільки комерційні (підприємницькі) договори є приватно-правовими, відповідні відносини повинні регулюватися ЦК, а не ГК України, тому пропонується глави 20 “Господарські договори” та 22 “Виконання господарських зобов'язань. Припинення зобов'язань” із ГК України виключити, а ч. 1 ст. 626 ЦК України доповнити абзацем другим такого змісту: “Договори розподіляються на загальноцивільні та комерційні (підприємницькі). Комерційними є матеріально оформлені договори (контракти) між суб'єктами підприємницької діяльності, які укладаються з метою отримання прибутку та опосередковують рух товарів (робіт, послуг) у комерційному обороті”. Обов'язковість матеріального закріплення правочину у даному випадку дозволить: а) усунути проблему доказування самого існування договору; б) вирішити питання фіксації правочину для цілей оподаткування.

2. Аргументовано висновок, що оскільки комерційні контракти укладаються з метою отримання прибутку, вони не можуть бути класифіковані на оплатні та безоплатні, адже комерційний контракт не може бути безоплатним за своєю сутністю.

3. Вперше аргументовано висновок, що оскільки окремі види договорів в сфері підприємницької діяльності можуть укладатися тільки тими суб'єктами, які отримали в установленому порядку ліцензію на здійснення певного виду діяльності, всі комерційні контракти можна поділити за зазначеним критерієм на такі, передумовою укладення яких є та не є отримання ліцензії на здійснення певного виду діяльності. Така класифікація має суттєве значення, оскільки відсутність відповідної ліцензії взагалі унеможливлює участь певних суб'єктів підприємницької діяльності у відповідних правовідносинах в якості сторони, що виготовляє (надає) певні товари (роботи, послуги).

4. Виходячи з розходження юридичної оферти та торговельної оферти без обов'язкової сили, пропонується розглядати в якості останньої рекламні пропозиції.

5. Виходячи з того, що, по-перше, визнання електронної форми договору як письмової є певною юридичною фікцією, яка застосовується сучасними правовими системами; по-друге, електронна форма документу суттєво відрізняється від традиційної письмової форми; по-третє, у більшості країн світу її застосування обмежується на законодавчому рівні, обгрунтовується висновок, що електронна форма є окремою самостійною формою цивільно-правових договорів. У зв'язку з цим пропонується: 1) викласти ч. 1 ст. 205 ЦК України в такій редакції: “1. Правочин може вчинятися в усній, письмовій або електронній формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом”; 2) із абз. 2 ч. 1 ст. 207 ЦК України слово “електронного” виключити”; із ч. 3 ст. 207 ЦК України слова “електронно-числового підпису” виключити”; 3) доповнити ЦК України ст. 2091 “Вимоги до електронної форми правочину” такого змісту: “Особливості вчинення правочинів в електронній формі встановлюються законом”.

6. Імперативний припис норми, закріпленої у ч. 4 ст. 265 ГК України, відповідно до якої умови договорів поставки повинні викладатись сторонами відповідно до вимог Міжнародних правил тлумачення комерційних термінів “ІНКОТЕРМС” протирічить сутності цього документа, який підлягає застосуванню тільки у тому випадку, коли самі сторони контракту погодились з цим. Крім того, оскільки зазначені Правила розроблялись для використання у міжнародному комерційному обороті, використання їх умов у внутрішньому обороті становить певні складнощі як технічного, так і юридичного характеру. Тому пропонується ч. 4 ст. 265 ГК України виключити.

7. З метою гармонізації цивільного законодавства України з нормами контрактного права Європейського Союзу пропонується доповнити ст. 610 ЦК України ч. 2 такого змісту: “2. Порушенням договірного зобов'язання є також відмова другої сторони від співробітництва для досягнення повного виконання договору”.

8. Пропонується визначити цивільно-правову відповідальність за порушення комерційних контрактів як правовідношення, метою якого є відновлення порушених майнових прав сторони комерційного контракту, що потерпіла від його порушення, шляхом покладення на контрагента-правопорушника нового (поряд з порушеним) суб'єктивного відносного обов'язку.

9. Враховуючи позитивний міжнародний досвід правового регулювання комерційних контрактів, пропонується доповнити ч. 3 ст. 22 ЦК України абзацем третім такого змісту: “Вирішуючи питання щодо розміру збитків, які підлягають відшкодуванню, суд враховує будь-яку вигоду потерпілої сторони, одержану нею в результаті того, що вона уникла втрат або шкоди”.

Практичне значення одержаних результатів визначається новизною дисертаційного дослідження і полягає у розробці актуальних питань цивільного права, які виникають в процесі укладення, виконання та забезпечення комерційних контрактів, а також у процесі притягнення до цивільно-правової відповідальності за порушення комерційних контрактів. Одержані висновки можуть бути використані в законотворчій діяльності в процесі вдосконалення цивільного законодавства, а також з навчально-методичною метою при підготовці фахівців-правознавців цивільно-правової спеціалізації.

Апробація результатів дослідження. Дисертацію виконано і обговорено на кафедрі цивільно-правових дисциплін Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова.

Результати дисертаційного дослідження доповідались на 58-й науковій конференції професорсько-викладацького складу і наукових працівників Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова (19-21 листопада 2003 р.) та на II Звітній конференції професорсько-викладацького складу Одеського юридичного інституту НУВС (22 квітня 2005 р.).

Публікації. Основні теоретичні та практичні висновки, положення та пропозиції дисертаційного дослідження викладені у 3 статтях, опублікованих у виданнях, що входять до переліку наукових фахових видань, затвердженого ВАК України, а також у одних тезах доповіді.

Структура дисертації. Дослідження будується за принципом поступального розгляду окремих питань, які пов'язані з його проблематикою. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, поділених на вісім підрозділів, висновків і списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 200 сторінок. Список використаних джерел складає 184 найменування і займає 18 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обгрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, дається характеристика об'єкта, предмета та методологічних основ дослідження; визначаються мета, завдання дослідження, науково-теоретична основа, формулюються наукова новизна та основні положення, які виносяться на захист, висвітлюється практичне значення й апробація результатів дослідження, зазначаються публікації за темою дисертації.

Перший розділ “Поняття та види комерційних контрактів” складається з двох підрозділів і присвячений дослідженню поняття та видів комерційних контрактів.

У першому підрозділі “Поняття та характерні ознаки комерційних контрактів” на підставі аналізу чинного законодавства та висловлених в юридичній літературі точок зору автор досліджує характерні ознаки комерційних контрактів і формулює власне визначення поняття комерційного контракту.

Дисертант доходить висновку, що поняття підприємницького (комерційного) контракту базується на загальному понятті договору. У свою чергу - легальне визначення договору, закріплене у ч. 1 ст. 626 ЦК України, базується на класичній теорії договору, яка сформувалась наприкінці ХIХ ст. і відповідно до якої договір - це чистий “consensus”, який не потребує для своєї дійсності ні складних формальних процедур, ні будь-якої “causa”, як того вимагали реальні контракти у Стародавньому Римі.

Автор вважає, що оскільки комерційні (підприємницькі) договори є приватно-правовими, відповідні відносини повинні регулюватися ЦК, а не ГК України, тому пропонує глави 20 “Господарські договори” та 22 “Виконання господарських зобов'язань. Припинення зобов'язань” із ГК України виключити, а ч. 1 ст. 626 ЦК України доповнити абзацем другим такого змісту: “Договори розподіляються на загальноцивільні та комерційні (підприємницькі). Комерційними є матеріально оформлені договори між суб'єктами підприємницької діяльності, які укладаються з метою отримання прибутку та опосередковують рух товарів (робіт, послуг) у комерційному обороті”.

У другому підрозділі “Види комерційних контрактів” дисертант здійснює розподіл комерційних контрактів на види, використовуючи "природну класифікацію" у розрізі систематизації, тобто однопорядкового розподілу.

Розглянувши два способи класифікації комерційних контрактів за ознакою дихотомії та за ознакою спрямованості, автор дійшов висновку, що кожен вид договору може бути віднесений як до першої групи, так і до другої. Всі комерційні контракти варто класифікувати за ознакою дихотомії на: 1) односторонні і двосторонні; 2) реальні і консенсуальні; 3) головні і додаткові; 4) взаємопогоджені і приєднання; 5) договори на користь контрагентів і договори на користь третіх осіб; 6) основні і попередні; 7) поіменовані і непоіменовані; 8) вільні та обов'язкові; 9) передумовою укладення яких є та не є отримання ліцензії на здійснення певного виду діяльності. При цьому комерційні контракти не можуть бути поділені на оплатні та безоплатні, оскільки будь-який комерційний контракт завжди є оплатним. За ознакою спрямованості необхідно виокремлювати: 1) договори, спрямовані на передачу об'єктів цивільного права; 2) договори, спрямовані на виконання робіт; 3) договори, спрямовані на надання послуг; 4) договори, спрямовані на установу різних утворень.

Разом з тим, в рамках окремих договірних типів можливе застосування й іншої класифікації. Так, наприклад, договір транспортного експедирування в залежності від тих договірних моделей, котрі потребують диференційованого спеціального правового регулювання, можна розподілити на такі види: договір про транспортно-експедиційне забезпечення доставки вантажу отримувачу; договір про транспортно-експедиційне забезпечення завозу (вивозу) вантажів на станції залізниць, у порти (на пристані) та аеропорти; договори про окремі транспортно-експедиційні операції та послуги; договори про транспортно-експедиційне обслуговування.

У другому розділі “Укладення, виконання та забезпечення комерційних контрактів”, який складається з трьох підрозділів, автор досліджує низку питань, пов'язаних з укладенням, виконанням і забезпеченням комерційних контрактів.

Перший підрозділ “Укладення комерційних контрактів” присвячено аналізу стадій і порядку укладення комерційних контрактів, а також характеристиці принципу свободи договору як одній із основних засад цивільного законодавства взагалі та договірного права зокрема.

Дисертант зазначає, що за загальним правилом, офертою визнається дія, що повинна містити суттєві умови і достатньо впевнено висловлювати намір особи, яка внесла пропозицію, вважати себе такою, що уклала договір; акцептом є дія, що є відповіддю про прийняття оферти чи дії щодо виконання зазначених в оферті умов. Оферта - це не проста абстрактна пропозиція вступити в договірні відносини, а індивідуалізована пропозиція, яка повинна відповідати встановленим законом вимогам щодо її оформлення.

З теоретичної точки зору, у випадку, якщо акцептант повідомляє оферента про свою згоду, можливі три моменти укладання договору: а) відправлення повідомлення оференту; б) одержання оферентом повідомлення (теорія одержання); в) ознайомлення оферента з повідомленням (теорія сприйняття). На підставі аналізу ч. 2 ст. 642 ЦК України, автор доходить висновку, що законом визнається теорія “одержання”, оскільки в даній нормі права зазначено, що якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію, відповідно до вказаних у пропозиції умов договору…, яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Автор акцентує увагу на тому, що у зв'язку з розвитком інформаційних технологій особливої актуальності набуває питання щодо укладення комерційних контрактів в електронній формі. Ще до введення в дію нового ЦК України і ГК України Верховна Рада України прийняла два важливих нормативних акти: Закон України від 22 травня 2003 р. “Про електронні документи та електронний документообіг” і Закон України від 22 травня 2003 р. “Про електронний цифровий підпис”. У самому ЦК України (ст. 207) закріплюється, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.

Дисертант доходить висновку, що у даному випадку визнання електронної форми документу як письмової є певною юридичною фікцією, яка застосовується сучасними правовими системами країн континентальної правової сім'ї, оскільки традиційно у зазначених країнах під письмовою формою розуміється документ, який підписаний особою власноручно або позначений знаком, вчиненим її рукою та засвідченим нотаріально. Так, наприклад, відповідно до п. 1 § 126 ЦК Німеччини якщо законом встановлена письмова форма, документ повинен мати власноручний підпис особи, що його склала, або знак, виконаний нею від руки та засвідчений нотаріально. Крім того, п. 3 зазначеного параграфу встановлює, що “письмова форма може бути замінена електронною формою, якщо інше не випливає з закону”. Як бачимо, у даному випадку “письмова форма” та “електронна форма” не розглядаються як тотожні поняття, але допускається заміна першої на останню.

Оскільки у сучасному комерційному обороті електронна форма правочинів є дуже поширеною, Комісія ООН з права міжнародної торгівлі (ЮНСІТРАЛ) у 1996 р. розробила Типовий закон “Про електронну комерцію”, який хоча і носить рекомендаційний характер, але все ж створює певні правові основи регулювання електронної комерції. В рамках ЄС також діє спеціальна Директива 2000/31, ст. 9-11 якої забезпечують можливість укладення договорів через Інтернет і направлені на те, щоб національне договірне право не перешкоджало цьому. Оскільки, як вже зазначалось, ст. 207 ЦК України закріплює таку можливість, можна визнати, що у даному випадку законодавство України відповідає стандартам ЄС.

Разом з тим, на думку автора, оскільки, по-перше, визнання електронної форми договору як письмової є певною юридичною фікцією, яка застосовується сучасними правовими системами; по-друге, електронна форма документу суттєво відрізняється від традиційної письмової форми; по-третє, у більшості країн світу її застосування обмежується на законодавчому рівні, необхідно розглядати електронну форму як окрему самостійну форму цивільно-правових договорів. У зв'язку з цим дисертант пропонує: 1) викласти ч. 1 ст. 205 ЦК України у такій редакції: “1. Правочин може вчинятися в усній, письмовій або електронній формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом”; 2) із абз. 2 ч. 1 ст. 207 ЦК України слово “електронного” виключити”; із ч. 3 ст. 207 ЦК України слова “електронно-числового підпису” виключити”; 3) доповнити ЦК України ст. 2091 “Вимоги до електронної форми правочину” такого змісту: “Особливості вчинення правочинів в електронній формі встановлюються законом”.

Крім того, автор доходить висновку, що імперативний припис норми, закріпленої у ч. 4 ст. 265 ГК України, відповідно до якої умови договорів поставки повинні викладатись сторонами відповідно до вимог Міжнародних правил тлумачення комерційних термінів “ІНКОТЕРМС”, суперечить самій суті зазначеного документа, який підлягає застосуванню тільки у тому випадку, коли самі сторони контракту погодились з цим. Крім того, оскільки Правила “ІНКОТЕРМС” розроблялись для використання у міжнародному комерційному обороті, використання їх умов у внутрішньому обороті становить певні складнощі як технічного, так і юридичного характеру. Тому пропонується ч. 4 ст. 265 ГК України виключити.

Дисертант зазначає, що порядок укладання комерційних контрактів характеризується рядом особливостей, властивих саме цим правовідносинам. Однак, як для загальноцивільних договорів, так і для комерційних контрактів основною засадою є принцип свободи договорів.

У другому підрозділі “Виконання комерційних контрактів” розглядається низка питань, пов'язаних з виконанням контрагентами комерційних контрактів своїх договірних зобов'язань.

Дисертант доходить висновку, що не існує загального правила щодо належного виконання всіх прийнятих на себе стороною зобов'язань за всіма видами комерційних контрактів. Обставини, що будуть свідчити про належне виконання, залежать, зокрема, від предмета даного контракту.

Автор зауважує, що доцільно виділяти три принципи виконання зобов'язань: принцип реального виконання, принцип належного виконання, принцип добросовісності та розумності. При цьому принципи належного і реального виконання знаходять відображення у понятті “зміст комерційного контракту”.

Аналізуючи норми чинного законодавства України, дисертант доходить висновку, що положення ст. 180 ГК України, відповідно до якої при укладенні комерційного контракту сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору, не узгоджуються з положеннями ЦК України щодо суттєвих умов окремих видів цивільно-правових договорів. Наприклад, ЦК України визнає чинність договору купівлі-продажу і без визначення ціни на момент укладання договору. На думку автора, зазначені положення ЦК є досконалішими, оскільки надають сторонам договору ширше коло можливостей щодо їх поведінки у комерційному обороті.

У третьому підрозділі “Способи забезпечення виконання комерційних контрактів” дається характеристика зазначених способів.

Автор зауважує, що гарантія як спосіб забезпечення виконання зобов'язань у теперішній час не користується особливою “популярністю” у кредиторів, незважаючи на її достатню прогресивність, яка полягає в тому, що на сьогодні, на відміну від дня “вчорашнього”, гарантію не слід розглядати як різновид поруки, а необхідно характеризувати її як самостійний спосіб забезпечення виконання зобов'язання.

Разом з тим, застава, поряд з неустойкою, є найбільш розповсюдженим способом забезпечення в комерційному обороті. Це пояснюється тим, що при укладанні комерційного контракту і виникненні необхідності забезпечити його суб'єкти господарювання керуються принципом “краще синиця в руці”, тому що на момент виникнення договірного зобов'язання кредитор уже чітко знає, чим буде сплачено борг, якщо зобов'язання не буде виконано.

Дисертант звертає увагу на те, що законодавче закріплення інституту “обтяжень” суттєво ускладнило становище учасників комерційного обороту, оскільки навіть юристам не просто уяснити зміст Закону від 18 листопада 2003 р. “Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень”.

Третій розділ “Відповідальність за порушення комерційних контрактів” складається з трьох підрозділів і присвячений розгляду питань, пов'язаних з порушенням контрагентами комерційного контракту договірних зобов'язань

У першому підрозділі “Поняття відповідальності за порушення комерційних контрактів” досліджуються доктринальні підходи щодо визначення поняття цивільно-правової відповідальності взагалі та відповідальності за порушення комерційних контрактів зокрема. Дисертант аналізує точки зору як прихильників традиційного трактування юридичної відповідальності, що відстоюють погляд на неї лише як на наслідок правопорушення і називають її негативною чи ретроспективною, так і представників іншої точки зору, відповідно до якої поряд з “негативною” існує і “позитивна” (“активна”, “перспективна”) відповідальність.

Поділяючи позицію першої групи фахівців, автор вважає, що відповідальність у цивільному праві є наслідком невиконаня зобов'язання і пропонує визначити цивільно-правову відповідальність за порушення комерційних контрактів як правовідношення, метою якого є відновлення порушених майнових прав сторони комерційного контракту, яка потерпіла від його порушення, шляхом покладення на контрагента-правопорушника нового (поряд з порушеним) суб'єктивного відносного обов'язку.

У другому підрозділі “Підстави відповідальності за порушення комерційних контрактів” здійснюється аналіз цивільного правопорушення як підстави відповідальності контрагентів комерційного контракту.

Дисертант виходить з того, що юридичною підставою цивільно-правової відповідальності є закон, а фактичною - склад цивільного правопорушення, елементами якого є: 1) протиправна поведінка (дія чи бездіяльність) особи; 2) шкідливий результат такої поведінки (шкода); 3) причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою; 4) вина особи, що заподіяла шкоду.

Підставою договірної відповідальності за ЦК України є порушення договірного зобов'язання. Відповідно до ст. 610 ЦК порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Дещо інше визначення поняття порушення договірного зобов'язання закріплено у принципах УНІДРУА та в Європейських принципах.

Відповідно до ст. 7.1.1 Принципів УНІДРУА невиконанням є невиконання стороною будь-якого із своїх зобов'язань за контрактом, включаючи неналежне виконання і прострочення виконання. Європейські принципи визначають “невиконання” як будь-яке невиконання зобов'язання за контрактом, виправдане чи ні, що включає відстрочення виконання, неналежне виконання і відмову від співробітництва для досягнення повного виконання контракту (п. 4 ст. 1-301).

Автор вважає, що останнє визначення невиконання (порушення) зобов'язання є більш прийнятним, оскільки відмова від співробітництва для досягнення повного виконання контракту, як недотримання вимог добросовісності, може розглядатись в якості самостійного порушення договірного зобов'язання. А принцип добросовісності є не тільки однією із засад вітчизняного цивільного права, але і принципом конрактного права у більшості країн світу. Враховуючи зазначене та з метою гармонізації цивільного законодавства України з нормами контрактного права Європейського Союзу дисертант пропонує доповнити ст. 610 ЦК України ч. 2 такого змісту: “2. Порушенням договірного зобов'язання є також відмова другої сторони від співробітництва для досягнення повного виконання договору”.

Розглядаючи питання щодо вини як умови договірної відповідальності сторін комерційного контракту, автор зауважує, що зазначена відповідальність базується на принципі вини, який є традиційним для цивільного та торговельного права країн континентальної правової сім'ї. Але однією із суттєвих особливостей договірної відповідальності є те, що вона може бути покладена на суб'єкта і за відсутності повного складу правопорушення. Зокрема, для стягнення штрафних санкцій у формі неустойки достатньо наявності протиправної поведінки та вини. Зазначена обставина породжує існування точки зору, відповідно до якої єдиною підставою виникнення договірної відповідальності треба вважати власно правопорушення, під яким треба розуміти протиправне порушення чужого суб'єктивного права. Відповідно, необхідними умовами договірної відповідальності є порушення суб'єктивного права кредитора і протиправність поведінки несправного боржника, яка полягає у самому факті порушення договірного зобов'язання. Інші фактори, такі, як шкода, причинно-наслідковий зв'язок і вина, не можуть розглядатися як умови договірної відповідальності й утворювати її підставу, оскільки їх наявність вимагається не завжди.

Дисертант доводить, що відмова від принципу вини є відмовою від правових традицій країн континентальної правової сім'ї, що може негативно вплинути на подальший розвиток зобов'язального права України.

У третьому підрозділі “Форми відповідальності за порушення комерційних контрактів” автор акцентує увагу на тому, що відсутність чіткого розмежування між санкціями й іншими мірами в статтях 611 “Правові наслідки порушення зобов'язання” і 653 “Правові наслідки зміни або розірвання договору” ЦК України призводить до змішання понять “наслідки” і “відповідальність”, що є недопустимим для будь-якого нормативно-правового акту взагалі, а тим більш для Цивільного кодексу. Тому у цій частині ЦК має потребу в уточненнях і змінах.

У ГК України в якості санкцій за порушення господарських договорів виокремлюються: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Дисертант доходить висновку, що всі із вище зазначених санкцій рецепійовані з цивільного права. Традиційно відшкодування збитків і стягнення штрафних санкцій у вигляді неустойки (штрафу, пені) розглядаються у цивільному праві як міри цивільно-правової відповідальності. Оперативно-господарські санкції у спеціальній цивілістичній літературі, як правило, відносяться до мір захисту.

Особлива увагу автор приділяє характеристиці стягнення збитків як однієї з традиційних мір цивільно-правової відповідальності.

Згідно зі ст. 22 ЦК України збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Стаття 224 ГК України визначає збитки як витрати, зроблені управненою стороною, втрати або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала би у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Визначення збитків, закріплене в ст. 22 ЦК, на погляд дисертанта, є більш вдалим, оскільки воно точно розкриває сутність зазначеного явища. Стосовно ж відповідної формули збитків у ГК цього сказати не можна, оскільки законодавець допускає певну неточність, називаючи пошкодження майна управненої особи збитками. У разі пошкодження майна заподіюється шкода, а збитки - це саме втрати, яких особа зазнає у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, котрі мають грошове вираження.

Термін “збитки” застосовується не тільки в сфері юриспруденції, а й у сфері економіки. В обох випадках вони є грошовим вираженням господарських диспропорцій, котрі проявляються в зменшенні майнових активів, збільшенні пасивів, перевищенні витрат над прибутками. Але все ж вони відрізняються за причиною виникнення.

Юридичні збитки виникають у потерпілої особи внаслідок дій інших осіб або подій і підлягають відшкодуванню в силу закону чи договору. Збитки в економічному значенні є більш широким поняттям. Вони включають не тільки власне юридичні збитки, але й інші майнові втрати, що виникли в результаті дій самого суб'єкта (наприклад, помилки у бізнес-управлінні), так і в результаті сторонніх подій і дій третіх осіб (наприклад, зміна кон'юнктури ринку, коливання цін, акти публічних органів влади).

Враховуючи позитивний міжнародний досвід правового регулювання комерційних контрактів, автор пропонує доповнити ч. 3 ст. 22 ЦК України абзацем третім такого змісту: “Вирішуючи питання щодо розміру збитків, які підлягають відшкодуванню, суд враховує будь-яку вигоду потерпілої сторони, одержану нею в результаті того, що вона уникла втрат або шкоди”.

У Висновках за результатами дослідження сформульовано основні теоретичні положення з теми дисертаційного дослідження, викладено пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства. Автор пропонує власне визначення комерційного контракту та цивільно-правової відповідальності за порушення комерційних контрактів. Розглянувши два способи класифікації комерційних контрактів за ознакою дихотомії та за ознакою спрямованості, зроблено висновок, що кожен вид договору може бути віднесений як до першої групи, так і до другої. Доведено, що оферта - це не проста абстрактна пропозиція вступити в договірні відносини, а індивідуалізована пропозиція, яка повинна відповідати встановленим законом вимогам щодо її оформлення.

Внесено низку пропозицій щодо вдосконалення правового регулювання комерційних контрактів. Зокрема, запропоновано: глави 20 “Господарські договори” та 22 “Виконання господарських зобов'язань. Припинення зобов'язань” із ГК України виключити, а у ст. 626 ЦК України закріпити положення щодо розподілу всіх договорів на загальноцивільні та комерційні (підприємницькі) та легальне визначення комерційних контрактів (договорів); виходячи з розходження юридичної оферти та торговельної оферти без обов'язкової сили, запропоновано розглядати в якості останньої рекламні пропозиції; обгрунтовано висновок, що електронна форма є самостійною формою цивільно-правових договорів, у зв'язку з чим запропоновано внести відповідні зміни до ст. 205, 207 ЦК України, а також доповнити ЦК України ст. 2091 “Вимоги до електронної форми правочину”; ч. 4 ст. 265 ГК України виключити; доповнити ст. 610 ЦК України ч. 2 такого змісту: “2. Порушенням договірного зобов'язання є також відмова другої сторони від співробітництва для досягнення повного виконання договору”; доповнити ч. 3 ст. 22 ЦК України абзацем третім такого змісту: “Вирішуючи питання щодо розміру збитків, які підлягають відшкодуванню, суд враховує будь-яку вигоду потерпілої сторони, одержану нею в результаті того, що вона уникла втрат або шкоди” тощо.

комерційний контракт правовий відповідальність

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Терьохін С.Є. Комерційні контракти (поняття та характерні ознаки) // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. - 2003. - № 3. - С.85-88.

2. Терьохін С.Є. Укладання комерційних контрактів за законодавством України // Науковий вісник НАВСУ. - 2004. - № 6. - С.260-266.

3. Терьохін С.Є. Відповідальність за порушення комерційних контрактів // Підприємництво, господарство і право. - 2004. - № 7. - С.28-30.

4. Терьохін С.Є. Поняття та умови дійсності договору (контракту) в англо-американській і континентальній правовій сім'ях (порівняльно-правовий аспект) Матеріали ІІ звітної конференції професорсько-викладацького складу Одеського юридичного інституту Національного університету внутрішніх справ (22-23 квітня 2005 р.) // Одеса: ОЮІ УВС, 2005. - Ч.І. - С.61-63.

АНОТАЦІЯ

Терьохін С.Є. Цивільно-правове регулювання комерційних контрактів в Україні. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.03 - цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право. - Інститут держави і права ім. В.М. Корецького Національної академії наук України. - Київ, 2007.

Дисертація містить комплексний аналіз теоретичних і практичних питань, пов'язаних з укладанням, виконанням, забезпеченням і порушенням комерційних контрактів. В роботі досліджені поняття та характерні ознаки комерційних контрактів; здійснена їх класифікація; розглянуто низку питань, пов'язаних з укладанням і виконанням комерційних контрактів; охарактеризовані способи забезпечення виконання комерційних контрактів; визначені особливості цивільно-правової відповідальності за їх порушення.

У ракурсі нових соціально-економічних реалій здійснено порівняльно-правовий аналіз норм договірного права України, Принципів міжнародних комерційних контрактів (УНІДРУА), Принципів Європейського контрактного права, а також відповідних норм цивільного та торговельного права окремих зарубіжних країн.

На підставі результатів дисертаційного дослідження розроблені конкретні пропозиції по вдосконаленню правового регулювання комерційних контрактів в Україні.

Ключові слова: цивільне право, правове регулювання, комерційний контракт, підприємницька діяльність.

АННОТАЦИЯ

Терехин С.Е. Гражданско-правовое регулирование коммерческих контрактов в Украине. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.03 - гражданское право и гражданский процесс; семейное право; международное частное право. - Институт государства и права имени В.М. Корецкого Национальной академии наук Украины. - Киев, 2007.

Диссертация посвящена анализу правового регулирования отношений, связанных с заключением, исполнением, обеспечением и нарушением коммерческих контрактов.

В диссертации определены понятие и основные характерные признаки коммерческих контрактов; произведена их классификация; осуществлен теоретический анализ особенностей заключения и исполнения коммерческих контрактов; охарактеризованы способы обеспечения исполнения коммерческих контрактов; определены особенности гражданско-правовой ответственности за их нарушение.

Сделан вывод о том, что поскольку коммерческие контракты заключаются с целью получения прибыли, они не могут классифицироваться на возмездные и безвозмездные. Вместе с тем, поскольку отдельные виды контрактов в сфере предпринимательской деятельности могут заключаться только теми субъектами, которые получили в установленном порядке лицензию на осуществление определенного вида деятельности, все коммерческие контракты можно по указанному критерию подразделить на те, предпосылкой заключения которых является и не является получение лицензии на осуществление определенного вида деятельности.

В ракурсе новых социально-экономических реалий произведен сравнительно-правовой анализ норм договорного права Украины, Принципов УНИДРУА, Европейских принципов контрактного права, а также соответствующих норм гражданского и торгового права отдельных зарубежных стран.

На основе результатов диссертационного исследования разработаны конкретные предложения по усовершенствованию правового регулирования коммерческих контрактов в Украине.

В частности, предложено: главы 20 “Хозяйственные договоры” и 22 “Исполнение хозяйственных обязательств. Прекращение обязательств” из ХК Украины исключить, а в ст. 626 ГК Украины закрепить положение относительно разграничения всех договоров на общегражданские и коммерческие (предпринимательские) и легальное определение коммерческих контрактов (договоров); на основании вывода о том, что электронная форма является самостоятельной формой гражданско-правовых договоров, предложено внести соответствующие изменения в ст. 205, 207 ГК Украины, а также дополнить ГК Украины ст. 2091 “Требования к электронной форме сделки”; исходя из того, что императивное предписание нормы, закрепленной в ч. 4 ст. 265 ХК Украины, согласно которой условия договоров поставки должны излагаться сторонами в соответствии с требованиями Международных правил интерпретации коммерческих терминов “ИНКОТЕРМС”, противоречит сущности этого документа, который подлежит применению только в том случае, когда стороны контракта сами согласились на это, предложено указанную норму из ХК Украины исключить. Кроме этого, с целью гармонизации гражданского законодательства Украины с нормами контрактного права Европейского Союза предлагается дополнить ст. 610 ГК Украины частью 2 следующего содержания: “2. Нарушением договорного обязательства является также отказ другой стороны от сотрудничества для достижения полного исполнения договора”. Также, учитывая положительный международный опыт правового регулирования коммерческих контрактов, предлагается дополнить ч. 3 ст. 22 ГК Украины абзацем третьим следующего содержания: “Решая вопрос о размере убытков, подлежащих возмещению, суд учитывает любую выгоду потерпевшей стороны, полученную нею в результате того, что она избежала потерь или вреда”.

Ключевые слова: гражданское право, правовое регулирование, коммерческий контракт, предпринимательская деятельность.

SUMMARY

S.E. Teryokhin. Civil Law Regulation of Commercial Contracts in Ukraine. - Manuscript.

The dissertation for the degree of Candidate of Sciences (Law) on the speciality 12.00.03 - Civil Law and Civil Procedure; Family Law; International Private Law. - V.M. Koretsky Institute of State and Law of National Academy of Science of Ukraine. - Kyiv, 2007.

The present thesis is dedicated to the analysis of the legal regulation of those relations which arise from the conclusion of a commercial contract, contract's execution, provision and violation.

Basic notions and characteristics of the commercial contracts are circled out and classified in the work; a thorough theoretical analysis of the commercial contract's conclusion and execution is made; the ways of the commercial contract's execution are estimated and the legal responsibilities arising from the contract's violation are defined.

The comparative legal analysis of the Treaty Law in Ukraine, the Principles of International Commercial Contracts (UNIDROIT), the Principles of European Contract Law as well as the corresponding Civil and Mercant Law norms of separate (foreign) countries are made. The analysis is grounded on the new social and economic realia standpoint.

Some concrete (definite) suggestions as to the increasing the effectiveness and perfection of the Legal regulation of the commercial contracts in Ukraine are given.

Key words: civil law, legal regulation, commercial contract, enterpreneur's activity.

Размещено на Allbest.ru