Інститут суду присяжних в Україні (історико-правовий аспект)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут суду присяжних в Україні (історико-правовий аспект)

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. В Україні триває процес проведення ряду демократичних реформ, серед яких значну увагу приділено судово-правовій реформі з метою реального забезпечення прав та свобод людини і громадянина. Відповідно до положень Концепції судово-правової реформи в Україні, головною метою реформи виступає реальне забезпечення самостійності та незалежності судових органів; реалізація демократичних ідей правосуддя, вироблених світовою наукою і практикою; гарантування права громадянина на розгляд його справи компетентним, незалежним і неупередженим судом у змагальному процесі. Одним з важливих інструментаріїв у виконанні поставлених завдань є залучення пересічних громадян до розгляду разом з професійними суддями окремих категорій судових справ.

Конституція та Закон України «Про судоустрій» передбачають необхідність залучення громадян до здійснення правосуддя за допомогою таких форм безпосередньої демократії, як інститут народних засідателів та інститут суду присяжних. Сучасна тенденція законодавця щодо демократизації судового процесу викликала необхідність запровадження більш дієвого інституту, яким, на думку правників, виступає саме суд присяжних. В той же час, незважаючи на передбачуваність даного інституту законодавством, спостерігається відсутність єдності у поглядах фахівців стосовно доцільності запровадження суду присяжних в Україні.

Правильне вирішення цього дискусійного питання можливе лише за умови глибокого ознайомлення з історією становлення і розвитку даного судового інституту, де розкриваються його соціально-правова природа та роль у судочинстві. В цьому питанні має відігравати провідну роль наука історії держави і права. Однак на сьогодні в Україні відсутні, на думку вчених і практиків, достатньо обґрунтовані наукові пропозиції щодо можливих шляхів втілення конституційного принципу участі народу у здійсненні правосуддя. Вітчизняна юридична наука містить фрагментарні положення про історію та правову сутність даного судового інституту в контексті судової реформи 1864 р. Питання історії становлення і розвитку власне суду присяжних на українських землях залишається недослідженим, що, в свою чергу, унеможливлює як всебічний аналіз ролі даного інституту в судовій реформі XIX ст., так і врахування попереднього досвіду у нинішній судовій практиці.

Таким чином, дослідження питання історії становлення і подальшого розвитку інституту суду присяжних в Україні набуває сьогодні особливої наукової актуальності та суспільного значення в умовах проведення судово-правової реформи в Україні, оскільки вивчення історичної спадщини у вигляді емпіричних знань, що містяться у законодавчій базі та працях відомих українських й іноземних юристів стосовно судочинства за участю суду присяжних має забезпечити використання накопиченого сторіччями юридичного досвіду для сприяння правильній побудові й ефективному функціонуванню інституту суду присяжних та уникненню тих помилок, що мають місце в історії даного судового інституту.

Зв'язок роботи з науковими планами, програмами, темами. Дане дисертаційне дослідження виконане відповідно до планової тематики науково-дослідної роботи на кафедрі теорії та історії держави і права юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, тема №06 БФ 042-01 «Механізм адаптації законодавства в сфері прав громадян України до законодавства Європейського Союзу», номер державної реєстрації 0106U006631.

Мета даного дисертаційного дослідження полягає у проведенні комплексного дослідження процесу становлення і розвитку інституту суду присяжних в цілому як судового інституту та зокрема на землях України. На основі отриманих результатів дослідження автор прагне здійснити аналіз всіх позитивних і негативних показників функціонування даного інституту для вирішення питання доцільності запровадження суду присяжних у національну судову систему на сучасному етапі державотворення. Відповідно до мети дослідження у дисертації вирішуються такі завдання:

- розкриття процесу становлення суду присяжних як судового інституту та особливостей його подальшого розвитку;

- надання загальної характеристики процесу побудови російської моделі суду присяжних, запровадженої у судовій системі Російської імперії;

- визначення відмінних рис процесу запровадження та умов діяльності суду присяжних на українських землях і причини такої відмінності від діяльності даного інституту в інших регіонах Російської імперії;

- дослідження подальшого розвитку суду присяжних в Україні на різних етапах становлення української державності у 1917-1920 рр.;

- визначення на основі накопиченого досвіду соціально-правової суті та призначення інституту суду присяжних, виявлення його позитивних характеристик для правосуддя і суспільства в цілому шляхом аналізу всіх доводів pro-et-contra;

- окреслення можливих перспектив діяльності суду присяжних в Україні шляхом аналізу сучасної української політико-правової думки щодо використання суду присяжних у судочинстві;

- проведення наукового аналізу організаційно-правових проблем діяльності суду присяжних на сучасному етапі його розвитку на основі досвіду таких держав, як Англія, США, Франція і РФ з метою визначення необхідних умов для ефективного функціонування суду присяжних в Україні.

Об'єктом дослідження є інститут суду присяжних у правових системах.

Предметом дослідження є історико-правові засади становлення і розвитку інституту суду присяжних в Україні.

Методи дослідження. Основою дослідження послужили загальнонаукові та спеціальні методи наукового пізнання, які допомогли систематизувати і проаналізувати зібраний матеріал, внаслідок чого було отримано результат, необхідний для досягнення поставленої у роботі мети.

Історичний метод використано для дослідження процесу зародження, становлення і розвитку суду присяжних як судового інституту в системі державних судових установ різних країн у тих особливих умовах соціального середовища, яке обумовлює своєрідність тієї чи іншої держави чи правової системи. Використання порівняльного методу дозволило виявити деякі загальні закономірності і спільні риси у розвитку даного судового інституту в Англії, США, Франції у різний період часу, що сприяло вивченню й аналізу світового досвіду для визначення позитивних і негативних характеристик суду присяжних, наданню оцінки найбільш ефективним засобам і методам правового регулювання діяльності даного судового інституту для правильної побудови у національній системі права моделі суду присяжних.

За допомогою системно-структурного методу виділено із всієї взаємопов'язаної структури окремих елементів ті, в яких найбільш яскраво відображаються суттєві ознаки суду присяжних та особливі риси кожної моделі в залежності від того, в якій державі він функціонує. Статистичний метод використано з метою вивчення кількісних і якісних показників діяльності суду присяжних, аналізу закономірностей їх виникнення, зміни чи подальшого розвитку. Діалектичний метод застосовано для дослідження процесу еволюції даного судового інституту та його зв'язку з різними соціальними явищами. Формально-юридичний метод допоміг дослідити і проаналізувати сукупність правових норм, що регламентують діяльність інституту суду присяжних, його зовнішню і внутрішню форми.

Наукова новизна даної дисертації полягає у дослідженні інституту суду присяжних в історико-правовому аспекті саме з такою постановкою проблеми, що висвітлена в роботі, та підходів до її вирішення, підтвердженням чого виступають наступні положення, які мають теоретичне значення, а саме:

1) встановлено, що суд присяжних виник на основі інституту солідарної відповідальності, однак становленню суду присяжних як власне судового інституту з поділом на обвинувальне (велике) і судове (мале) журі сприяло поєднання англосаксонських і французьких правових звичаїв;

2) визначено український прототип інституту суду присяжних, яким виступає копний суд, внаслідок притаманності йому рис англійського судочинства за участю суду присяжних, а саме: обов'язок як місцевої української громади, так й англійського фріборгу полягав у підтриманні правопорядку та знаходженні особи, винної у вчиненні злочину. Для цього глава і два члени громади, до якої належав біглий злочинець, з главою і двома членами кожної з трьох найближчих громад, що в сукупності становило 12 осіб, повинні були засвідчити клятвою, що вони непричетні ані до злочину, ані до втечі злочинця, та вирішити фактичну сторону справи згідно з нормами звичаєвого права. У справах, де не було приватного обвинувача, члени громади повинні були розпочати розслідування в інтересах суверена і представити обвинуваченого перед судом;

3) доведено, що процес запровадження інституту суду присяжних під час проведення судової реформи 1864 р. відрізнявся певною своєрідністю на Лівобережній та Правобережній Україні, яка проявилася у різних термінах запровадження та порядку діяльності даного судового інституту, а саме: формування списків присяжних засідателів здійснювалося особливою комісією; адміністрація проводила ретельний відбір кандидатур присяжних засідателів, де мало місце обмеження участі представників непривілейованих станів;

4) спростовано загальноприйняте твердження про скасування інституту суду присяжних на українських землях після розпаду Російської імперії. Доведено наявність в системі судоустрою інституту суду присяжних у період побудови в Україні незалежної держави у 1917-1920 рр. часів Центральної Ради, Гетьманату П. Скоропадського, Директорії та ЗОУНР за допомогою малодосліджених і вперше введених у науковий обіг архівних джерел фондів Центрального державного історичного архіву України в місті Києві, Центрального державного архіву вищих органів України і Державного архіву Київської області;

5) систематизовано у хронологічному порядку нормативні акти, які безпосередньо регулювали діяльність суду присяжних, що дає можливість усунути істотні прогалини в джерельній базі, необхідній для вивчення і викладання основних етапів історії становлення даного судового інституту;

6) визначено суттєву роль інституту суду присяжних у процесі гуманізації законодавства, а саме: винесення виправдувальних вердиктів всупереч вимогам закону змусило законодавця змінити застарілі кримінальні норми, де міра покарання не відповідала ступеню суспільної небезпеки, та прийняти норми, що передбачали інститут необхідної оборони та крайньої необхідності, зарахування строку попереднього ув'язнення;

7) обґрунтовано доцільність запровадження інституту суду присяжних російської моделі 1864 р., адаптувавши її до вимог сучасного законодавства (віковий та освітній цензи, право відводу тощо), а не копіювання сучасної французької моделі;

8) визначено політичні, правові та соціально-економічні умови сприяння становленню та ефективному функціонуванню суду присяжних у сфері правосуддя, а саме: політична стабільність в державі; окремий закон, що чітко визначатиме організаційно-правову побудову суду присяжних та процедуру провадження справ за участю присяжних засідателів; створення достатньої матеріально-технічної бази для забезпечення діяльності інституту суду присяжних; поширення серед громадян інформації про правову природу суду присяжних.

Практичне значення одержаних результатів полягає у можливому їх використанні:

1) як матеріали для спецкурсів та семінарів у вищих і середніх навчальних закладах при викладанні історії держави і права України, історії держави і права зарубіжних країн;

2) у процесі реалізації завдань судово-правової реформи;

3) при написанні наукових видань з вищезазначеної тематики.

Апробація результатів дослідження проводилася під час обговорення на засіданні кафедри теорії та історії держави і права юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Основні положення дослідження були викладені у доповідях на наступних науково-практичних конференціях та семінарах: Міжнародна науково-практична конференція студентів та аспірантів Київського національного університету імені Тараса Шевченка у м. Києві «Проблеми реформування правовідносин у сучасних умовах очима молодих дослідників» 10-11 квітня 2003 р.; Міжнародна науково-практична конференція студентів та аспірантів Київського національного університету імені Тараса Шевченка у м. Києві «Проблеми реформування правовідносин у сучасних умовах очима молодих дослідників» 8-9 квітня 2004 р.; Міжнародна науково-практична конференція студентів та аспірантів Київського національного університету імені Тараса Шевченка у м. Києві «Проблеми реформування правовідносин у сучасних умовах очима молодих дослідників» 13-14 квітня 2005 р.; VI Всеукраїнська науково-практична конференція Національного університету «Острозька академія» у м. Острог «Верховенство права у процесі державотворення та захисту прав людини в Україні» 28-29 квітня 2005 р.; Міжнародна науково-практична конференція молодих науковців Хмельницького університету управління та права у м. Хмельницькому «Четверті осінні юридичні читання» 21-22 жовтня 2005 р.; Четверта міжнародна науково-практична конференція студентів, аспірантів та молодих учених «Шевченківська весна» Київського національного університету імені Тараса Шевченка у м. Києві «Судова система України: стан та перспективи розвитку» 2-3 березня 2006 р.; на засіданні науково-методологічного семінару аспірантів юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка у м. Києві 20 квітня 2005 р.; під час семінарських занять з курсів «Історія права України», «Історія державності на землях України», «Історія держави і права зарубіжних країн».

Публікації. Результати дослідження знайшли відображення у 9 (дев'яти) публікаціях, 7 з яких є статтями у наукових фахових виданнях ВАК України.

Структура роботи зумовлена метою і предметом дослідження. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, поділених на шість підрозділів, висновку, списку використаних джерел на 19 сторінках (211 найменувань). Загальний обсяг дисертації - 220 сторінок, обсяг основного тексту - 201 сторінка.

Основний зміст роботи

присяжний суд національний

У Вступі обґрунтовано актуальність дослідження основних етапів становлення і розвитку інституту суду присяжних, визначено мету, завдання, об'єкт та предмет дослідження, його методологічну основу, сформульовано основні положення, що становлять новизну даного дослідження, зазначено наукове та практичне значення результатів дисертаційного дослідження, дані про його апробацію та публікації результатів дослідження.

У Розділі 1 «Історіографія дослідження становлення і розвитку інституту суду присяжних» визначено ступінь дослідженості у вітчизняній та зарубіжній юридичній науці питання історії зародження суду присяжних як соціального інституту та його подальшого становлення і розвитку як судового органу у системі державних судових установ.

Результати дослідження свідчать про значний інтерес науковців до даного інституту. Незважаючи на значну кількість юридичної літератури, присвяченої питанню діяльності суду присяжних, відмічається відсутність наукових праць, які б планомірно розкривали питання походження суду присяжних, історії його становлення як судового інституту та подальшого розвитку. У вітчизняній науці зазначена вище проблематика на сьогодні репрезентована лише дисертаційним дослідженням І.О. Русанової. Однак ця робота побудована у площині історії процесуально-правової регламентації діяльності суду присяжних та розгляду сучасних положень про суд присяжних у законодавствах різних держав. Більшість наукових праць, присвячених цьому питанню, належить юристам і науковцям XIX ст. таким, як С.І. Зарудний, Л.Є. Владимиров, О.М. Бобрищев-Пушкін, О.Ф. Кістяківський, К. Яневич-Яневський, Г.А. Джаншиєв, А.Ф. Коні, К. Міттермайєр, Р. Гейнц, О. Кенігсон, К. Відинг. В той же час ґрунтовних досліджень, присвячених історичному процесу зародження зачатків суду присяжних на українських землях, обмаль. Досліджуючи історію українського права та судових установ й інститутів часів середньовіччя з метою визначення схожих рис з судом присяжних, автор звернувся до теоретичних досліджень таких українських вчених, як М.Д. Іванишев, Ф.І. Леонтович, О.Я. Єфименко, Р.М. Лащенко, І. Черкаський, М.Є. Слабченко, Я.Р. Падох, А.П. Ткач, О.О. Шевченко, В.А. Чехович, І.Б. Усенко, Ю.М. Бисага, С.В. Кудін, В.П. Самохвалов, П.П. Музиченко, Б.Й. Тищик, Л.С. Гамбург, присвячених вивченню даної проблематики. Питання запровадження власне інституту суду присяжних у систему судоустрою з другої половини XIX ст. в Російській імперії та Австро-Угорщині, у складі яких тривалий період перебували українські землі, вивчалося дослідниками радянського та пострадянського періодів, однак лише в аспекті судової реформи 1864 р. та 1867 р., де слід відзначити роботи П.Ф. Щербини, Б.В. Віленського, А.Б. Дубровіної, О.Н. Ярмиша, М.Г. Коротких, О.Л. Копиленка, В.Д. Гончаренка, В.С. Кульчицького, М.В. Никифорака, В.М. Тертишника, І.Й. Бойка, проте ґрунтовно дане питання не досліджувалося у вітчизняній юридичній науці. Період розвитку даного інституту у судовій системі України з 1917 по 1920 рр. залишається взагалі недослідженим.

У дослідженнях українських теоретиків і практиків таких, як М.М. Михеєнко, В.Т. Маляренко, В.І. Шишкін, В.Д. Бринцев, Н.С. Юзікова, С.Г. Штогун та деяких інших, що знайшли своє відображення у незначній кількості статей, більше уваги було приділено проблемам запровадження суду присяжних, де лише частково висвітлюються риси судочинства за участю суду присяжних (позитивно чи негативно) в аспекті сучасної судової реформи.

Питання сучасних проблем організації та діяльності суду присяжних ґрунтовно досліджувалося вченими зарубіжних держав, серед яких слід відзначити Р. Уолкера, П. Арчера, Дж. Абрамсона, У. Бернема, Д. Харвейя, К. Худа, Р. Шарвена, Л.Д. Кларка, Г. Стамберга, Д. Карлена, Ф. Адлера та інших, чиї теоретичні напрацювання мають свою практичну цінність для законодавця щодо поліпшення якості правосуддя шляхом усунення недоліків діяльності суду присяжних. Значний внесок у справу дослідження соціально-правової природи суду присяжних на сучасному етапі розвитку зробили своїми працями російські юристи, серед яких слід виділити роботи В.М. Лебедєва, Л.М. Карнозової, К.Ф. Гуценка, Т.В. Апарової, С.В. Боботова, М.В. Немитіної, Л.М. Масленнікової, В.В. Мельника та інших.

Робиться висновок, що внаслідок відсутності історико-правових досліджень, побудованих саме в такому аспекті, дане дисертаційне дослідження є першою спробою цілісного відтворення у хронологічному порядку процесу становлення суду присяжних в цілому як судового інституту, особливостей його функціонування в українській судовій системі та аналізу сучасної практики інших держав з метою визначення доцільності відтворення даного інституту у національній судовій системі.

У Розділі 2 дисертації «Історичні та правові засади становлення і розвитку інституту суду присяжних» викладено результати дослідження основних історичних етапів формування суду присяжних - зародження, становлення і розвиток даного інституту. Відповідно до такого підходу дослідження розділ поділяється на чотири підрозділи. У підрозділі 2.1. «Історія становлення і розвитку інституту суду присяжних у судових системах країн Європи та США» охарактеризовано процес зародження суду присяжних, де розкриваються причини утворення суспільством цієї соціальної організації, перетворення її у судовий інститут, що посів чільне місце у системі державних судових установ провідних держав світу. Розглядаються дві основні концепції походження суду присяжних - англійська та французька. Використовуючи авторитетні теоретичні джерела, автор визначає появу зародків суду присяжних за часів раннього середньовіччя, коли передумовою виникнення суду присяжних став інститут солідарної відповідальності. Результати дослідження свідчать про те, що становлення суду присяжних як судового інституту відбулося саме в Англії, однак завдяки поєднанню англосаксонських і французьких правових звичаїв. Запровадження інституту суду присяжних в ряді європейських держав відбулося протягом кінця XVIII ст. - першої половини XIX ст. Першою державою, що запровадила даний інститут, стала Франція, де було утворено нову континентальну модель, що мала специфічні риси, які відповідали вимогам континентального права.

Аналізуються соціально-правова природа даного інституту шляхом надання характеристики співвідношенню функціонування професійного та непрофесійного елементів у процесі здійснення правосуддя у таких державах, як Англія, США та Франція; ставлення до даного судового інституту з боку законодавця, юристів та пересічних громадян; причини реформування суду присяжних. Робиться висновок про провідну роль інституту суду присяжних у судових системах вищезазначених держав і його міцну позицію внаслідок значних досягнень даного інституту у сфері захисту прав людини, що у своїй сукупності сприяло поширенню дії даного інституту у судових системах ряду європейських держав.

У підрозділі 2.2. «Передумови запровадження інституту суду присяжних в Російській імперії» досліджено складний процес законопроектної роботи із впровадження інституту суду присяжних в аспекті підготовки проведення радикальної судової реформи. Аналізуються передумови запровадження суду присяжних.

Спираючись на історичні пам'ятки права та теоретичні дослідження українських вчених кінця XIX ст. - першої половини XX ст., автор визначає динаміку історичного процесу від зародження зачатків інституту, схожого з судом присяжних, до становлення суду присяжних власне як судового інституту. Дослідження проводиться відповідно до основних етапів українського державотворення. У добу Київської Русі визначено наявність у системі судоустрою інституту судних мужів, верховного суду - суду по землях, характерні риси якого дають можливість визначити схожість процедури розгляду цивільних і кримінальних справ за участю представників громадськості, що мало місце у середньовічній Англії. Таке судочинство знайшло своє законодавче закріплення у нормах Руської Правди. У добу литовсько-польського панування у системі українського судоустрою визначено інститут копного суду, діяльність якого була врегульована нормами Статуту Великого князівства Литовського. Результати дослідження дають змогу визначити ряд основних рис копного суду, на основі яких копний суд розглядається автором як прототип суду присяжних чи навіть, враховуючи наявність його офіційного визнання владою та правову регламентацію його діяльності, як своєрідну українську модель суду присяжних.

Становлення суду присяжних на українських землях як правомочного судового інституту відбулося під час проведення судової реформи 1864 р. У процесі підготовки Судових статутів було створено своєрідну російську модель суду присяжних, адаптовану не лише до романо-германської правової системи, але і російського юридичного побуту. Розкривається складність умов цієї роботи, що проводилася у жорсткій боротьбі поглядів старих консервативних і нових ліберально-демократичних сил. Робиться висновок про можливість запровадження суду присяжних лише завдяки ґрунтовним теоретичним дослідженням, проведеним на основі вивчення досвіду найбільш провідних на той час зарубіжних держав та всебічним аргументаціям розробників Судових статутів щодо можливості участі представників народу у здійсненні правосуддя, де значний акцент ставився на неможливості здійснення повноцінної судової реформи без запровадження інституту суду присяжних у національну судову систему. В рамках загальної законопроектної роботи розкрито питання «подвійних стандартів» запровадження суду присяжних на території українських земель, породжених політикою царського уряду внаслідок причин політичного характеру.

У підрозділі 2.3. «Особливості становлення і розвитку суду присяжних на українських землях у другій половині XIX ст. - першій чверті XX ст.» висвітлюється поетапність процесу запровадження суду присяжних, що супроводжувався подоланням ряду проблем як економічного характеру, так і політичного. Відмічено значні розбіжності у процесі запровадження інституту суду присяжних на Правобережній та Лівобережній Україні. Встановлено, що суди присяжних почали діяти спершу на землях Лівобережної України, де причини такого рішення царського уряду пояснюються політичною благонадійністю мешканців даного регіону. На основі статистичних даних і відгуків державних діячів констатується позитивна і провідна роль суду присяжних у кримінальному судочинстві. Робиться висновок, що подальше проведення судової реформи з впровадженням нових судових установ й інститутів в інших регіонах Російської імперії стало можливим завдяки активній участі громадськості. Різні форми активної участі мешканців західних регіонів сприяли поширенню дії Судових статутів 20 листопада 1864 р. у повному обсязі у Київській, Волинській та Подільській губерніях та подоланню заборони царського уряду стосовно провадження кримінальних справ за участю суду присяжних.

Доведено, що процес запровадження інституту суду присяжних на українських землях проходив за більш сприятливих умов, оскільки українському судовому процесу здавна були властиві риси демократичності, що проявлялися у виборності суддів, колегіальності, публічності та участі представників місцевої громади у вирішенні питання винуватості обвинуваченої особи.

Вивчається подальший розвиток суду присяжних під час активізації дій реакційних сил, спрямованих на ліквідацію даного інституту. Аналіз причин гострої критики діяльності суду присяжних, зокрема великої кількості виправдувальних вердиктів, дав можливість відшукати причини помилок суду присяжних, що носили об'єктивний і суб'єктивний характер, серед яких: недбале ставлення до своїх службових обов'язків членів комісії по складанню списків присяжних засідателів; низький професійний рівень більшості працівників прокурорсько-слідчих органів, адвокатів, а також деяких суддів, де мало місце застосування маніпуляційних технологій з метою схилення присяжних до винесення необхідного їм рішення; необізнаність присяжних засідателів з мірою покарання, що загрожувала обвинуваченому, та застарілість норм кримінального законодавства, де міра покарання не відповідала ступеню вини обвинуваченого; низький рівень матеріально-технічного забезпечення діяльності суду та безоплатність обов'язку присяжного засідателя, які унеможливлювали належне виконання громадянського обов'язку.

Робиться висновок, що значною помилкою законодавця було застосування заходів, спрямованих на поступове обмеження юрисдикції суду присяжних, замість поліпшення умов діяльності даного інституту.

У підрозділі 2.4. «Суд присяжних у судовій системі України 1917-1920 рр.» висвітлюється подальший розвиток суду присяжних у судовій системі України протягом 1917-1920 рр. На основі раритетного та архівного матеріалу автору вдалося довести факт функціонування суду присяжних на різних етапах українського державотворення: Центральної Ради, Гетьманату, Директорії. Окремо визначена специфіка запровадження та діяльності інституту суду присяжних на українських землях, що входили до складу Австро-Угорщини і Польщі.

Аналіз нормативної бази та положень проектів законів свідчить про активну законопроектну роботу урядів кожної нової української влади, котра була спрямована на поліпшення умов діяльності суду присяжних та його демократизацію шляхом відміни майнового цензу, підвищення оплати присяжного обов'язку і спроби ввести до складу присяжних жінок.

Дослідження дозволяє стверджувати, що повноцінній діяльності суду присяжних завадив ряд чинників об'єктивного характеру, серед яких слід виділити постійні бойові дії на території держави, котрі загострили проблему добору присяжного контингенту, що призводило до частих зривів судових сесій, а також втручання окупаційної влади німецько-австрійських військ у справи судочинства. Аналіз архівного матеріалу свідчить про прагнення української влади відстояти право на здійснення незалежного судочинства згідно з положеннями українського законодавства, підтвердженням чого виступає активне листування з німецьким верховним військовим командуванням.

Результати дослідження показали, що інститут суду присяжних було остаточно скасовано радянською владою рядом нормативних актів у 1920 р. після декількох попередніх невдалих спроб приєднати Україну до РРФСР.

У висновках розділу вказується, що суд присяжних є одним з давніх судових інститутів, який має англійське походження, однак риси судочинства за участю суду присяжних властиві також давньому українському судовому інституту - копному суду. Після запровадження власне інституту суду присяжних на українських землях у другій половині XIX ст. інститут суду присяжних посів провідне місце в системі судоустрою і продовжував займати міцну позицію в національному судочинстві за часів розбудови в Україні незалежної держави, а також в інших державах, до складу яких певний час входили українські землі. Робиться припущення ймовірності продовження успішного функціонування даного судового інституту в наш час за умови збереження Україною державного суверенітету у вищезазначений період.

У Розділі 3 дисертації «Сучасні тенденції побудови інституту суду присяжних в Україні» досліджуються сучасна політико-правова думка та ступінь законодавчої регламентації діяльності суду присяжних в Україні, а також умови ефективного функціонування даного інституту на основі порівняльного аналізу досвіду інших держав щодо залучення представників громадськості до здійснення правосуддя. У підрозділі 3.1. «Місце і роль інституту суду присяжних у судовій реформі України» досліджено стан законодавчого врегулювання діяльності інституту суду присяжних в Україні. Проводиться аналіз норм чинних законодавчих актів та норм проекту КПК України, що регламентують діяльність інституту суду присяжних. Робиться висновок про недостатнє правове регулювання значної кількості питань, пов'язаних з судочинством за участю суду присяжних. Внесено пропозицію про розширення компетенції суду присяжних.

Особливу увагу у підрозділі приділено відсутності єдності у поглядах українських юристів щодо доцільності запровадження суду присяжних у національну судову систему, незважаючи на передбачуваність даного інституту нормами Конституції України. Відповідно до цього виділяються такі підходи: 1) скасування конституційної норми стосовно залучення пересічних громадян до здійснення правосуддя у будь-якій формі; 2) залишення, однак, лише однієї форми залучення представників громадськості до виконання обов'язків тимчасових суддів. Автор звертає увагу на неоднозначний підхід прихильників суду присяжних до вибору моделі даного інституту, де відзначається надання переваги континентальній (французькій) моделі. Враховуючи такі вагання, автор аналізує сутність та правову природу як континентальної, так і англо-американської моделей, сучасний досвід використання обох моделей на прикладі таких держав, як Англія, США, Франція, РФ, висвітлюючи наявні переваги і недоліки кожної моделі.

У підрозділі 3.2. «Соціально-політичні умови становлення інституту суду присяжних в Україні» аналізуються позитивні та негативні риси судочинства за участю суду присяжних, а також причини, що породжують недоліки в діяльності цього інституту. Досліджується здатність присяжних засідателів до самостійного прийняття правомірного і справедливого вердикту в аспекті ймовірного впливу чинників об'єктивного і суб'єктивного характеру на рішення суду присяжних.

Результати дослідження свідчать, що інститут суду присяжних, незважаючи на свій космополітичний характер, має свої відмінні особливості у кожній державі і діє у кожному суспільстві з різним успіхом, хоча його діяльність ґрунтується на загальності та єдності мети, завдань і функціонального призначення. Досвід багатьох держав підтверджує, що можливість існування будь-якого суспільно-політичного інституту обумовлюється в кожному суспільстві необхідністю узгодження його діяльності з іншими інститутами, відповідністю його суті морально-етичним вимогам членів суспільства, належного матеріально-технічного забезпечення діяльності, а також рядом інших умов, без яких цей інститут буде поступово відмирати. Запорукою ефективної діяльності суду присяжних є також політична стабільність в державі. На основі досліджень правників XIX ст. та зауважень сучасних юристів визначено умови сприяння становленню та ефективній діяльності суду присяжних в Україні.

У Висновках узагальнено результати дисертаційного дослідження. Виділено наступні положення:

1. Становлення суду присяжних як судового інституту відбулося внаслідок трансформації інституту солідарної відповідальності, де поєднання стародавніх англосаксонських та французьких правових звичаїв у сфері судочинства сприяло утворенню великого журі, що виконує функції державного обвинувачення, і малого журі, що виконує власне судові функції по встановленню фактичних обставин справи та вини особи у скоєнні правопорушення.

2. Запровадження інституту суду присяжних в українську судову систему не є результатом запозичення елементу іноземної системи судоустрою, невідомого національному юридичному побуту. Незважаючи на англійське походження суду присяжних, аналіз історичних джерел права свідчить про наявність в системі українського судоустрою інституту, якому були властиві риси суду присяжних. Зачатки суду присяжних вбачаються у давньому судовому інституті - копному суді, коріння якого сягає норм Руської Правди. На підставі властивості копному суду таких рис суду присяжних, як колегіальність, широке представлення різних верств населення та незалежність від професійного суддівського корпусу, копний суд розглядається як прототип інституту суду присяжних, котрий міг розвинутись у власне суд присяжних української моделі за умови подальшого самостійного розвитку української державності.

3. Поширення дії інституту суду присяжних на континенті дало змогу запровадити даний інститут на українських землях під час проведення судової реформи 1864 р. як власне суд присяжних російської моделі. Вивчення історії становлення і розвитку суду присяжних у таких провідних державах світу, як Англія, США та Франція дає змогу окреслити сукупність рис континентальної та англо-американської моделей, запозичених російським законодавцем, що дозволяє визначити унікальність російської моделі суду присяжних. Серед своєрідних рис цієї моделі можна виділити наступні: а) аполітичність російського суду присяжних, що полягала у виключенні з його юрисдикції кримінальних справ про злочини політичного характеру та порушень законодавства про друковані засоби масової інформації; б) вирішення судом присяжних кримінальних справ лише про злочини з підвищеним ступенем суспільної небезпеки, за які поряд з основним видом покарання призначається позбавлення чи обмеження прав і привілеїв стану; в) участь присяжних засідателів у судовому розслідуванні, незважаючи на зізнання обвинуваченого; г) право суду відміняти вердикт присяжних, якщо на думку суду засуджено невинну особу; д) рішення по справі приймалося простою більшістю голосів; е) введення службового цензу для присяжних засідателів, що давало можливість бути присяжним незалежно від рівня прибутку і платні державним службовцям V-XIV класів, особам, які займали виборну посаду у міських і дворянських установах або виборні посади сільських старост, старшин тощо не менше трьох років; є) списки присяжних засідателів складалися незалежною від адміністрації комісією, що утворювалася на виборних засадах (до проведення контрреформи).

4. Можливість запровадження суду присяжних на українських землях зумовлювалася рядом таких умов, як соціально-економічні та політичні, що призвело до поширення положень Судових статутів на Правобережній Україні значно пізніше ніж на Лівобережжі та решті центральної території Російської імперії, що, в свою чергу, спричинило затримання розвитку суспільних відносин та зростання рівня злочинності у даному регіоні.

5. Інститут суду присяжних посів провідне місце в системі українського судоустрою часів розбудови незалежної держави, про що свідчить тривалість його дії на різних етапах державотворення протягом першої чверті XX ст., незважаючи на негативний вплив чинників політичного й економічного характеру. З огляду на це можна стверджувати ймовірність його дії до нашого часу за умови збереження Україною державного суверенітету. Наявність історичного досвіду дає можливість говорити не про запровадження в Україні нового інституту, а про реінституцію суду, діяльність якого була припинена на довгий час.

6. Порівняльний аналіз історії становлення інституту суду присяжних як у судових системах провідних держав світу, так і у вітчизняній дав змогу визначити соціально-правову природу суду присяжних, його місце в судовій системі і роль в суспільстві, а саме - його високий правозахисний потенціал як ефективного механізму інституту захисту прав людини. Дослідження правової природи різних форм народовладдя у сфері правосуддя дало можливість автору визначити саме інститут суду присяжних як найбільш здатний до вирішення фактичної сторони справи і постановлення правомірного та справедливого рішення. Інститут народних засідателів слід розглядати як пасивний та неспроможний до прийняття самостійних рішень, оскільки визначальну роль відіграє фактор суддівського впливу.

7. Спираючись на попередній досвід (власний та зарубіжних держав) і критичні зауваження сучасних дослідників, автор визначає тенденції побудови суду присяжних у сучасних умовах в Україні. Аналіз української політико-правової думки свідчить про надання переваги більшості українських юристів континентальній моделі суду присяжних. Дослідження правової природи різних моделей суду присяжних дало можливість визначити як позитивні риси, так і недоліки кожної з них. На думку автора, при впровадженні суду присяжних не слід віддавати перевагу континентальній моделі даного інституту, оскільки ця реформована у 1940-х рр. модель швидше французький суд шеффенів, ніж власне суд присяжних. Тут відсутні такі риси судочинства за участю суду присяжних, як незалежність і самостійність присяжних засідателів при прийнятті рішення. За основу пропонується взяти саме російську модель суду присяжних зразка 1864 р., що адаптована до специфіки континентальної системи права, узгодивши її з вимогами сучасного законодавства.

8. Становлення інституту суду присяжних в Україні має представляти собою поступовий та багатовекторний процес, пов'язаний з укріпленням незалежності судової влади, підвищенням професійного рівня вітчизняних юристів, які беруть безпосередню участь у судовому процесі, належним матеріально-технічним забезпеченням діяльності суду.

Створення належної законодавчої бази дозволить детально врегульовувати питання, пов'язані з діяльністю суду присяжних. Поширення інформації серед пересічних громадян щодо правової природи інституту суду присяжних дозволить підвищити рівень правової культури, а належна оплата даного конституційного обов'язку знизить рівень громадянської індиферентності. Пропорційне залучення до складу суду присяжних представників різних прошарків і соціальних груп сприятиме підвищенню інтелектуального потенціалу присяжних та зниженню ймовірності судової помилки. Для вирішення специфічних справ, де вимагається підвищений рівень освіти присяжних, слід створити лаву спеціальних присяжних засідателів, яка, однак, має діяти самостійно, без об'єднання з професійними суддями. Все це в сукупності дозволить створити інститут, здатний найбільш ефективно здійснювати судочинство, захищаючи та відновлюючи порушені права і законні інтереси громадян нашої держави.

Таким чином, дана робота представляє спробу автора провести комплексне дослідження питання історії становлення і розвитку інституту суду присяжних як такого і, зокрема, в аспекті розвитку судових органів та судочинства на українських землях у період з другої половини XIX ст. до першої чверті XX ст., коли даний інститут був остаточно скасований.

Список опублікованих праць

1. Тернавська В.М. Деякі питання історії становлення і розвитку інституту суду присяжних в Україні // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Юридичні науки. - К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, 2004. - Випуск 61. - С. 79-82.

2. Тернавська В.М. Інститут суду присяжних. Соціально-політичні умови діяльності // Прокуратура. Людина. Держава. - 2005. - №9. - С. 118-125.

3. Тернавська В.М. Суд присяжних Англії: становлення і розвиток // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. - К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2005. - Випуск 29. - С. 157-163.

4. Тернавська В.М. Суд присяжних США: історія і сучасність // Часопис Київського університету права. - 2005. - №4. - С. 78-82.

5. Тернавська В.М. Суд присяжних у кримінальному судочинстві Франції // Бюлетень Міністерства юстиції України. - 2005. - №12. - С. 70-77.

6. Тернавська В.М. Інститут суду присяжних у судовій системі Української держави 1917-1920 рр. XX ст. // Бюлетень Міністерства юстиції України. - 2006. - №8. - С. 90-97.

7. Тернавська В.М. Суд присяжних як складова частина демократичної судової влади // Адвокат. - 2006. - №8. - С. 19-22.

8. Тернавська В.М. Суд присяжних як форма здійснення народовладдя // Верховенство права у процесі державотворення та захисту прав людини в Україні: Матеріали VI Всеукраїнської науково-практичної конференції (28-29 квітня 2005 р.). - Острог: правничий факультет Національного університету «Острозька академія», 2005. - С. 143-144.

9. Тернавська В.М. Перспективи становлення суду присяжних в Україні // Молодь у юридичній науці: Збірник тез Міжнародної науково-практичної конференції молодих науковців «Четверті осінні юридичні читання» (21-22 жовтня 2005 р.): У трьох частинах: Частина перша: «Загальнотеоретичні та історичні науки. Конституційне право». - Хмельницький: видавництво Хмельницького університету управління та права, 2005. - С. 102-105.

Размещено на Allbest.ru