Актуальність теми. Забезпечення ветеринарно-санітарного та епізоотичного благополуччя у будь-якій державі залежить від багатьох чинників. Становлення України як незалежної держави характеризується зокрема, створенням законодавчої бази в галузі ветеринарної медицини. Проте цього не достатньо для належної охорони території нашої країни від занесення із територій інших держав або з карантинної зони збудників інфекційних хвороб тварин. Важливим чинником щодо цього є діяльність органів державного управління в галузі ветеринарної медицини, у тому числі підрозділів ветеринарної міліції з проведення карантинних ветеринарних заходів (далі - підрозділи ветеринарної міліції). Поступове наближення вітчизняного ветеринарного законодавства до міжнародних норм у сфері санітарного і фітосанітарного контролю та відповідних інституцій, зі створенням часових графіків та механізму їхнього функціонування, - необхідна передумова вступу України до Світової Організації Торгівлі (далі - СОТ).

З моменту прийняття у 2006 році Закону України "Про ветеринарну медицину" у новій редакції розпочався процес розробки та удосконалення нормативно-правової бази функціонування ветеринарної медицини України. Одним із визначальних моментів у забезпеченні епізоотичної безпеки, карантину тварин, здійсненні державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду, створенні передумов вступу України до СОТ є процес утворення підрозділів ветеринарної міліції як самостійної структурної складової Міністерства внутрішніх справ (далі - МВС) України та затвердження "Положення про підрозділи ветеринарної міліції з проведення карантинних ветеринарних заходів" (далі - Положення про підрозділи ветеринарної міліції). Набувши в 1994 році статусу країни-члена Міжнародного Епізоотичного Бюро (далі - МЕБ), Україна обрала шлях наукового обгрунтування встановлених ветеринарно-санітарних вимог на основі міжнародних норм, основних напрямів та рекомендацій МЕБ, з якими органи державного управління в галузі ветеринарної медицини, зокрема підрозділи ветеринарної міліції, повинні бути незалежними, приймаючи компетентні рішення з питань національної безпеки нашої держави. З огляду на зазначене, наукові дослідження нормативно-правового регулювання діяльності та організації підрозділів ветеринарної міліції, враховуючи їх специфічні функції, є актуальними на даний час.

В Україні сформована певна нормативно-правова база державного управління галуззю ветеринарної медицини, якою визначено організаційно-правові засади її функціонування, вимоги щодо ветеринарно-санітарної якості й безпечності об'єктів державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду, повноваження державних органів ветеринарної медицини при здійсненні державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду тощо. Підрозділи ветеринарної міліції займають особливе місце у системі державного апарату України, яке обумовлене особливою метою їх створення - здійснення державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду за виконанням вимог ветеринарно-санітарних заходів щодо профілактики, локалізації та ліквідації карантинних хвороб тварин, а також наданим їм правовим статусом - структурна складова міліції МВС України. Тому питання, пов'язані з правовим забезпеченням організації та діяльності цих органів внутрішніх справ, набувають особливого значення та потребують глибоких теоретико-правових досліджень, які, на жаль, не достатньо проводяться. Особлива увага до підрозділів ветеринарної міліції як правоохоронних органів у галузі ветеринарної медицини викликана також тим, що у боротьбі з правопорушеннями склалася кризова ситуація, вирішення якої потребує удосконалення нормативно-правового регулювання їхньої діяльності.

Науково-теоретичним підґрунтям дисертаційного дослідження стали наукові праці фахівців у галузях адміністративного права, теорії управління, загальної теорії держави і права, ветеринарної медицини, філософії, інших галузей права, у тому числі зарубіжних вчених, зокрема В.Б. Авер'янова, С.С. Алєксєєва, О.Ф. Андрійко, О.М. Бандурки, Ю.П. Битяка, Д.Н. Бахраха, В.М. Бездєнежних, О.В. Батанова, А.С. Васильєва, О.В. Гаращука, О.П. Герасимова, І.П. Голосніченка, В.М. Горжеєва, А.В. Дудаша, Ю.Я. Кассіча, Д.А. Керимова, А.М. Колодія, В.К. Колпакова, В.О. Котюка, Л.Т. Кривенко, П.І. Крайнєва, Ф.Е. Колонтаєвського, В.В. Копєйчикова, О.П. Коренєва, В.І. Курила, В.В. Лазарєва, В.Ф. Опришка, В.Ф. Погорілка, П.М. Рабіновича, Ю.Ю. Садварі, Ю.П. Солов'я, Р.О. Халфіної, В.В. Цвєткова, Ю.С. Шемшученка, В.К. Шкарупи та інших.

Законодавче регулювання функціонування підрозділів ветеринарної міліції свідчить про існування багатьох проблем та характеризується непослідовністю у прийнятті нормативно-правових актів, наявністю дезорганізованих процесів. Не завжди норми підзаконних нормативно-правових актів відповідають, а інколи і суперечать нормам законів. Деякі правові акти дублюють один одного, не відповідають правилам юридичної техніки, пересичені нормами-деклараціями або зовсім застарілі. Зазначене викликає певні незручності як для суб'єктів правовідносин у сфері ветеринарної медицини, так і в роботі органів державного управління в галузі ветеринарної медицини, зокрема підрозділів ветеринарної міліції, які покликані здійснювати основні завдання держави в галузі ветеринарної медицини.

Науково-практичні розробки у сфері правового регулювання ветеринарної медицини за час незалежності не торкнулися сфери діяльності підрозділів ветеринарної міліції. У юридичній літературі мають місце погляди фахівців на широкий спектр проблем правового регулювання діяльності міліції України як державного озброєного органу виконавчої влади, але відсутнє теоретичне осмислення адміністративно-правових та організаційно-управлінських відносин, які виникають у процесі здійснення посадовими особами підрозділів ветеринарної міліції, що мають правовий статус державних інспекторів ветеринарної медицини, своїх компетенційних повноважень.

Отже, існуючий нормативно-правовий матеріал діяльності підрозділів ветеринарної міліції залишається поза межами наукового пізнання та підлягає належному аналізу.

Ці обставини дозволяють розглядати організаційно-правові засади діяльності підрозділів ветеринарної міліції як проблему надзвичайно важливу з ветеринарно-санітарної та епізоотичної точки зору, що зумовило вибір теми дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано згідно з Пріоритетними напрямками наукових досліджень Національного аграрного університету в межах державної науково-технічної програми "Ринкова трансформація аграрної сфери економіки України" та в контексті проведення у нашій державі адміністративно-правової реформи. Тема дисертації безпосередньо пов'язана з організаційно-управлінськими аспектами наукової теми "Формування ринкового механізму в аграрному секторі АПК" (номер державної реєстрації 0199U002510) та адміністративно-правовими аспектами НДР "Правове забезпечення сталого розвитку аграрного виробництва, безпеки та якості сільськогосподарської продукції" (номер державної реєстрації 0106U004241).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є обґрунтування на основі всебічного аналізу організаційно-правових засад функціонування підрозділів ветеринарної міліції, визначення їх місця, ролі та завдань у галузі ветеринарної медицини, проведення аналізу чинного законодавства з цього питання з метою виявлення проблем нормативно-правового регулювання організації і діяльності підрозділів ветеринарної міліції; наукова розробка та формування обґрунтованих висновків і рекомендацій щодо удосконалення організаційно-правових основ правозастосовної та правоохоронної діяльності підрозділів ветеринарної міліції як органів державної виконавчої влади у галузі сільського господарства і внутрішніх справ та нормативно-правової бази регулювання правовідносин державного управління у сфері ветеринарної медицини.

Для досягнення поставленої у дисертаційному дослідженні мети були визначені такі основні завдання:

здійснити правовий аналіз теоретико-правових основ функціонування підрозділів ветеринарної міліції у галузі ветеринарної медицини, визначити поняття "підрозділи ветеринарної міліції";

сформулювати рекомендації, спрямовані на удосконалення теоретико-правових засад і практики правозастосовної діяльності підрозділів ветеринарної міліції як органів державного управління галуззю ветеринарної медицини;

дослідити місце і роль підрозділів ветеринарної міліції у єдиній системі органів державного управління в галузі ветеринарної медицини;

вивчити законодавче регулювання діяльності підрозділів ветеринарної міліції, в тому числі їх взаємодію з іншими органами державної виконавчої влади у процесі здійснення професійної діяльності, розробити рекомендації з удосконалення, встановлення й усунення правових колізій та прогалин у галузі ветеринарного законодавства з метою підвищення його ефективності, забезпечення зручності користування ним, полегшення пошуків юридичної норми, що підлягає застосуванню чи реалізації, а також сприяння його вивченню зацікавленими особами та широким загалом;

дослідити та провести аналіз юрисдикційних повноважень державних інспекторів підрозділів ветеринарної міліції при здійсненні ними державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду і при розгляді в установленому порядку матеріалів про порушення законодавства з питань ветеринарної медицини та відпрацювати шляхи удосконалення;

провести аналіз підзаконних нормативно-правових актів діяльності підрозділів ветеринарної міліції та міжнародних договорів з питань ветеринарної медицини з метою розробки відповідних пропозицій щодо приведення вітчизняного законодавства про ветеринарну медицину у відповідність з вимогами законодавства міжнародних організацій та Європейського Союзу (далі - ЄС).

Об'єктом дослідження є суспільні відносини у сфері правозастосовної та правоохоронної діяльності підрозділів ветеринарної міліції, пов'язані із застосуванням норм адміністративного, а також інших галузей та інститутів права України.

Предмет дослідження - діяльність підрозділів ветеринарної міліції як державних органів виконавчої влади при проведенні ними карантинних ветеринарних заходів.

Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційного дослідження є сукупність методів і прийомів наукового пізнання: діалектичний метод наукового пізнання та наукові методи системного, нормативно-порівняльного, формально-логічного, структурно-функціонального аналізу досліджуваних правових явищ. Їх застосування характеризується системним підходом, що дозволяє досліджувати проблеми в єдності їх юридичної форми і соціально-правового змісту, а також провести системний аналіз адміністративних актів, які є результатом державного управління підрозділів ветеринарної міліції у галузі ветеринарної медицини.

У роботі використовувалися також окремі методи наукового пізнання. За допомогою логіко-семантичного методу та методу сходження від абстрактного до конкретного поглиблено понятійний апарат, визначено сутність і особливості здійснення державного ветеринарно-санітарного контролю і нагляду як видів державного управління галуззю ветеринарної медицини. Методи класифікації, групування, системно-структурний, системно-функціональний застосовано для дослідження адміністративно-юрисдикційної діяльності державних інспекторів ветеринарної медицини при здійсненні ними державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду за їх об'єктами, передбачених законодавством України, визначення ролі і місця підрозділів ветеринарної міліції у єдиній системі органів державного управління в галузі ветеринарної медицини. За допомогою документального аналізу та спеціально-юридичного методу з'ясовувалися особливості взаємодії підрозділів ветеринарної міліції з іншими органами державної виконавчої влади при здійсненні професійної діяльності, застосування державними інспекторами підрозділів ветеринарної міліції заходів адміністративного примусу. Порівняльно-правовий, структурно-логічний та компаративний методи використовувались для визначення напрямів удосконалення теоретико-правових засад функціонування підрозділів ветеринарної міліції.

Емпіричну основу дослідження становить національне законодавство України про ветеринарну медицину: Конституція України, кодекси України, закони України, Укази Президента України, постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти МВС України та Міністерства аграрної політики України, Державного департаменту ветеринарної медицини з державною інспекцією ветеринарної медицини (далі - Державний департамент ветеринарної медицини); міжнародні правові акти та міжнародні договори, ратифіковані у встановленому законом порядку; законодавство в галузі ветеринарної медицини інших держав: кодекси, угоди, рішення, директиви Ради ЄС; постанови та роз'яснення Конституційного суду України, інших судів.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що з урахуванням новітніх досягнень правової науки, використанням сучасних методів наукового пізнання, дисертація є комплексним дослідженням організаційно-правових засад діяльності підрозділів ветеринарної міліції як органів державного управління в галузі ветеринарної медицини. У результаті проведеного дослідження, аналізу практики застосування правових норм, обґрунтовано існування та юридичне закріплення поняття органу державної ветеринарної медицини, а саме - ветеринарної міліції, сформульовано ряд нових наукових положень і висновків, запропонованих особисто здобувачем.

Наукова новизна одержаних результатів дисертаційного дослідження знайшла конкретний прояв у таких основних положеннях:

вперше:

на основі чинного законодавства України та аналізу практики застосування правових норм проведено наукове дослідження організаційно-правових засад функціонування підрозділів ветеринарної міліції, правосуб'єктності державних інспекторів ветеринарної медицини при здійсненні ними державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду за дотриманням суб'єктами господарювання в галузі ветеринарної медицини вимог ветеринарно-санітарних заходів;

на основі аналізу європейського ветеринарного законодавства обґрунтовано низку фундаментальних принципів та вимог до діяльності підрозділів ветеринарної міліції для забезпечення якості їх роботи;

з метою ефективного вирішення підрозділами ветеринарної міліції проблем, пов'язаних із підтриманням ветеринарно-санітарного й епізоотичного благополуччя та плідного міждержавного співробітництва обґрунтовані спеціалізовані принципи укладення міжнародних договорів про співробітництво в галузі ветеринарної медицини;

на основі аналізу характерних особливостей укладених міжнародних договорів у галузі ветеринарної медицини визначено низку основних чинників зовнішньої галузевої політики щодо забезпечення підрозділами ветеринарної міліції ветеринарно-санітарного та епізоотичного благополуччя держави;

внесено низку конкретних пропозицій та рекомендацій до Закону України "Про ветеринарну медицину", Закону України "Про безпечність та якість харчових продуктів", Закону України "Про міліцію", Кодексу України про адміністративні правопорушення, Положення про підрозділи ветеринарної міліції, спрямованих на удосконалення правового регулювання діяльності підрозділів ветеринарної міліції;

удосконалено:

класифікацію системи органів державної виконавчої влади, що здійснюють державне управління в галузі ветеринарної медицини, у межах якої функціонують підрозділи ветеринарної міліції як окремий її елемент та зроблено висновок, що підрозділи ветеринарної міліції також є органами "нижчого" управлінського рівня в галузі ветеринарної медицини, які опосередковано підпорядковані Кабінету Міністрів України як органу "загальної" компетенції "вищого" рівня через пряме підпорядкування органам "спеціальної" компетенції "середнього" рівня, а саме частковому організаційному - МВС України та частковому функціональному - Державному департаменту ветеринарної медицини;

компетенційні повноваження державних інспекторів ветеринарної медицини при здійсненні ними контрольно-наглядової діяльності за дотриманням суб'єктами господарювання вимог ветеринарно-санітарних заходів особливо щодо профілактики, локалізації та ліквідації карантинних хвороб тварин;

дістали подальшого розвитку:

визначення та обґрунтування питання про правову природу функціонування підрозділів ветеринарної міліції як органів внутрішніх справ, що діють у складі МВС України;

комплексне дослідження шляхів удосконалення адміністративного та ветеринарного законодавства України з метою його гармонізації із санітарним та фітосанітарним законодавством ЄС у контексті євроінтеграційного руху держави;

визначення змісту, відмінних ознак та особливостей здійснення посадовими особами підрозділів ветеринарної міліції державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду як видів державного управління галуззю ветеринарної медицини;

обґрунтування закріплення в Кодексі України про адміністративні правопорушення за державними інспекторами підрозділів ветеринарної міліції права накладення адміністративних стягнень при провадженні справ про порушення законодавства з питань ветеринарної медицини; питання здійснення ними адміністративного провадження та визначення шляхів його удосконалення.

Практичне значення одержаних результатів зумовлюється актуальністю та новизною піднятих у дисертаційному дослідженні питань та становить як науково-теоретичний, так і практичний інтерес:

у науково-дослідницькій сфері - основні положення та висновки дисертації можуть бути основою для подальших розробок проблем правового регулювання діяльності підрозділів ветеринарної міліції;

у правотворчій діяльності держави - висновки, пропозиції та рекомендації, сформульовані у дисертації, можуть бути використані для підготовки низки проектів законодавчих та підзаконних актів, зокрема змін і доповнень до таких законів України: Конституції України, "Про міліцію", "Про ветеринарну медицину", "Про безпечність та якість харчових продуктів", Кодексу України про адміністративні правопорушення; підзаконного нормативно-правового акта - Положення про підрозділи ветеринарної міліції; проектів законів України "Про органи державної виконавчої влади", "Про органи внутрішніх справ", Ветеринарного кодексу України тощо, що сприятиме удосконаленню правового регулювання правозастосовної та правоохоронної діяльності органів державного управління у галузі ветеринарної медицини;

у правозастосовній діяльності - використання отриманих результатів дозволить удосконалити нормативно-правову базу не лише в роботі державних інспекторів підрозділів ветеринарної міліції, а й при здійсненні повноважень державними інспекторами ветеринарної медицини інших органів державного управління в галузі ветеринарної медицини;

у навчальному процесі - матеріали дисертаційного дослідження можуть бути використані при підготовці навчальних посібників та підручників з дисциплін "Адміністративне право", "Адміністративний процес", "Адміністративна відповідальність";

карантинний підрозділ ветеринарна міліція

у правовиховній сфері - положення і висновки дисертації можуть бути використані у роботі з підвищення рівня кваліфікації та правової освіченості працівників системи державних організацій ветеринарної медицини.

Основні висновки дисертаційного дослідження активно впроваджувались у практичну роботу підрозділів ветеринарної міліції у безпосередній роботі державних інспекторів ветеринарної медицини з організації здійснення державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду за дотриманням вимог ветеринарно-санітарних заходів (Акт впровадження від 26.01.2007 р.) та у навчальному процесі при викладанні навчальної дисципліни "Адміністративне право України" на кафедрі конституційного, адміністративного та фінансового права юридичного факультету Навчально-наукового інституту земельних ресурсів та правознавства Національного аграрного університету (Акт впровадження від 29.01.2007 р.).

Результати дисертаційного дослідження використані при розробці проекту Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про якість та безпеку харчових продуктів та продовольчої сировини", зареєстрованого в Апараті Верховної Ради України 02 червня 2005 року за № 7587-1, який був прийнятий 06 вересня 2005 року за № 2509-IV та проекту Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про ветеринарну медицину", що зареєстрований в Апараті Верховної Ради України 06 вересня 2006 року за № 2049, та був прийнятий 16 листопада 2006 року за № 361-V.

Особистий внесок здобувача. Сформульовані у дисертаційній роботі наукові положення, висновки та пропозиції належать автору і є її особистим науковим доробком.

Апробація результатів дисертації. Результати дисертаційного дослідження обговорювали на засіданні кафедри конституційного, адміністративного та фінансового права юридичного факультету Навчально-наукового інституту земельних ресурсів та правознавства Національного аграрного університету. Апробація результатів дисертації здійснювалася шляхом оприлюднення на VIII Міжнародній науково-практичній конференції "Наука і освіта "2005" 07 - 21 лютого 2005 року (м. Дніпропетровськ); всеукраїнській науково-практичній конференції до Дня науки "Правові проблеми сучасності в умовах розвитку юридичної науки" 19 травня 2005 року (м. Чернігів); науково-практичній конференції молодих науковців "Актуальні проблеми прав людини та держави в умовах світової глобалізації" 22 лютого 2006 року (м. Київ); міжнародній науково-практичній конференції "Стан та перспективи розвитку юридичної науки та освіти" 17 - 18 листопада 2006 року (м. Київ).

Публікації. Основні наукові положення та висновки дисертаційного дослідження викладені дисертантом у чотирьох одноосібних наукових статтях, опублікованих у наукових фахових виданнях з юридичних наук ВАК України, а також чотирьох тезах доповідей на наукових конференціях.

Структура і обсяг дисертації зумовлені темою дослідження та характером розглянутих проблем. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, що поєднують дев'ять підрозділів, висновків до розділів, висновків і пропозицій, списку використаних джерел і додатків. Загальний обсяг дисертації становить 192 сторінки, з яких 158 - основного тексту, кількість використаних джерел - 244 найменування, 4 сторінки - додатки.

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, визначається зв'язок роботи з науковими програмами, його мета та завдання, характеризується об'єкт, предмет і методологічна основа дослідження, висвітлюється наукова новизна роботи та основні положення, теоретична і практична значимість, апробація результатів дослідження, наводяться наукові публікації з теми дисертації.

Розділ 1 "Теоретико-правові основи функціонування підрозділів ветеринарної міліції" складається з трьох підрозділів, у яких здійснено всебічний аналіз теоретико-методологічних засад функціонування підрозділів ветеринарної міліції як складового елемента правоохоронної системи держави. Основна увага приділяється здійсненню ними державного управління в галузі ветеринарної медицини.

Підрозділ 1.1 "Поняття підрозділів ветеринарної міліції" присвячений дослідженню змісту професійної діяльності підрозділів ветеринарної міліції як органів державної виконавчої влади з особливим правовим статусом. На підставі теоретико-правового аналізу сутності відмінних рис державних організацій, виявлені суттєві відмінності між поняттями "орган" і "установа державної ветеринарної медицини", що дозволило авторові сформулювати їх нормативні визначення. Встановлено, що підрозділам ветеринарної міліції притаманна вся необхідна сукупність характерних рис для законодавчого закріплення за ними правового статусу "органи державної ветеринарної медицини" та включення до "єдиної системи державних органів ветеринарної медицини".

На базі дослідження законодавчо закріпленої компетенції та практики діяльності підрозділів ветеринарної міліції запропоновано теоретико-правове визначення підрозділів ветеринарної міліції, що дає підставу юридичного перейменування "підрозділів ветеринарної міліції" на "ветеринарну міліцію" шляхом внесення відповідних змін до нормативно-правових актів. Наголошено на необхідності законодавчого коректування фінансування та матеріально-технічного забезпечення підрозділів ветеринарної міліції за рахунок коштів державного бюджету та їх нормативного врегулювання органами внутрішніх справ.

Підрозділ 1.2 "Місце та значення підрозділів ветеринарної міліції у системі органів державної виконавчої влади" присвячений дослідженню нормативно-правового розподілу функцій єдиної системи органів державної виконавчої влади з управління галуззю ветеринарної медицини, у межах якої функціонують підрозділи ветеринарної міліції як її окремий елемент. Проведений аналіз дозволив авторові сформулювати теоретичне визначення поняття "системи органів виконавчої влади ветеринарної медицини" як відносно самостійної складової єдиної державної влади з притаманними лише їй функціями.

Встановлені суб'єкти зазначеної системи та запропоновано їх класифікацію, а саме: орган "загальної" компетенції - Кабінет Міністрів України як орган "вищої" ланки; органи "спеціальної" компетенції - МВС України та Міністерство аграрної політики України, у складі якого Державний департамент ветеринарної медицини (центральні органи державної виконавчої влади) як органи "середньої" ланки; органи "функціональної" компетенції - підрозділи ветеринарної міліції, територіальні органи та регіональні служби державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті України Державного департаменту ветеринарної медицини (місцеві органи державної виконавчої влади) як органи "нижчої" ланки.

Доведено, що підрозділи ветеринарної міліції є органами "нижчого" управлінського рівня в галузі ветеринарної медицини, що опосередковано підпорядковані Кабінету Міністрів України через пряме часткове організаційне підпорядкування МВС України та часткове функціональне підпорядкування Державному департаменту ветеринарної медицини Міністерства аграрної політики України. Визначено структуру підрозділів ветеринарної міліції, до якої входять, по-перше, Управління підрозділів ветеринарної міліції як "вища" їх ланка, що відповідно частково організаційно та функціонально підпорядкована вищезазначеним державним органам, а, по-друге, відділи та відділення підрозділів ветеринарної міліції як "нижчі" їх ланки, які безпосередньо підпорядковані Управлінню підрозділів ветеринарної міліції, а також опосередковано частково організаційно та функціонально підпорядковані МВС України та Державному департаменту ветеринарної медицини Міністерства аграрної політики України відповідно через пряме часткове організаційне та функціональне підпорядкування їх територіальним органам. На підставі правового аналізу механізму функціонування підрозділів ветеринарної міліції виділено їх особливості. З метою забезпечення єдності структурних складових системи МВС України автором наголошено на необхідності законодавчого закріплення підрозділів ветеринарної міліції як самостійного підрозділу міліції шляхом внесення відповідних змін до частини 1 статті 7 Закону України "Про міліцію".

У підрозділі 1.3 "Правосуб'єктність посадових осіб підрозділів ветеринарної міліції" розглянуто права та обов'язки посадових осіб підрозділів ветеринарної міліції, що мають правовий статус державних інспекторів ветеринарної медицини, та пов'язані з безпосереднім виконанням покладених на них завдань.

Базуючись на адміністративному тлумаченні змісту контрольно-наглядової діяльності, досліджено здійснення посадовими особами підрозділів ветеринарної міліції державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду, зокрема проаналізовано їх відмінні ознаки, приділено увагу проблемі законодавчого відмежування державного ветеринарно-санітарного контролю від нагляду. Зазначено, що об'єкт управління в галузі ветеринарної медицини є тим фактором, який встановлює межу здійснення контрольно-наглядової діяльності державних інспекторів ветеринарної медицини.

Запропоновано низку нормативних понять, зокрема "державний інспектор ветеринарної медицини", "державний ветеринарно-санітарний контроль", "державний ветеринарно-санітарний нагляд", "об'єкти державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду", "ветеринарні документи", "міжнародний ветеринарний сертифікат", "ветеринарне свідоцтво", "ветеринарна довідка", "якість", "безпечність", "карантин тварин", перелік об'єктів припису. Розглянуто та уточнено нормативну компетенцію державних інспекторів підрозділів ветеринарної міліції по здійсненню професійної діяльності.

Розділ 2 "Особливості нормативно-правового регулювання діяльності підрозділів ветеринарної міліції" присвячений особливостям нормативно-правового регулювання діяльності підрозділів ветеринарної міліції як органів державного управління галуззю ветеринарної медицини.

У підрозділі 2.1 "Законодавче регулювання діяльності підрозділів ветеринарної міліції" проведений аналіз чинного законодавства щодо правових, організаційних та фінансових основ функціонування підрозділів ветеринарної міліції, який надав авторові підставу стверджувати, що рівень законодавчого регулювання не відповідає вимогам наукових принципів. Виявлено низку причин недотримання вимог законодавчої техніки у процесі законотворчості.

Встановлено, що причинами правових колізій є саме недотримання низки вимог законодавчої техніки у процесі законотворчості:

зміна одних нормативних актів не супроводжується відповідною зміною інших;

відсутність необхідної узгодженості між правовими документами, які вирішують одне і теж питання, що викликає суперечливість норм;

"нові" нормативні положення одного правового акта не повністю регулюють відповідне питання, тому дублюючи положення іншого неможливо повністю скасувати;

нечітке та незрозуміле викладення нормативних актів.

Значна увага приділяється проблемі кваліфікації державними інспекторами підрозділів ветеринарної міліції діянь, які містять ознаки адміністративних правопорушень і злочинів у галузі ветеринарної медицини. Встановлено основні напрями удосконалення законодавчого регулювання діяльності підрозділів ветеринарної міліції. Наголошено на необхідності приведення ветеринарного законодавства України у відповідність до вимог Угоди СОТ про застосування санітарних та фітосанітарних заходів та запропоновано ряд конкретних пропозицій.

У підрозділі 2.2 "Підзаконна регламентація діяльності підрозділів ветеринарної міліції" здійснено правовий аналіз підзаконної регламентації функціонування підрозділів ветеринарної міліції. Встановлено, що їх діяльність регулюється такими видами підзаконних нормативно-правових актів: Указами Президента України, постановами та розпорядженнями Кабінету Міністрів України, наказами МВС та Міністерства аграрної політики України, наказами, інструкціями, положеннями, правилами та листами Державного департаменту ветеринарної медицини. Розглянуто роль останніх у процесі професійної діяльності підрозділів ветеринарної міліції та запропоновано їх класифікацію. Особлива увага приділена Положенню про підрозділи ветеринарної міліції як основному нормативно-правовому акту безпосередньої регламентації діяльності підрозділів ветеринарної міліції. Автором виявлено окремі недоліки та запропоновано шляхи удосконалення підзаконної регламентації діяльності підрозділів ветеринарної міліції України.

У підрозділі 2.3 "Роль міжнародних правових актів у діяльності підрозділів ветеринарної міліції" проаналізовано укладені Україною міжнародні договори про співробітництво в галузі ветеринарної медицини. Наголошено, що основною метою співпраці виступає забезпечення її ветеринарно-санітарної безпеки при безперешкодному здійсненні міжнародної торгівлі товарами, що виступають об'єктами державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду. Визначено низку чинників, які повинні враховуватися при підписанні міжнародних документів. Правовий аналіз міжнародних нормативно-правових актів дозволив авторові сформулювати основні принципи укладання Україною міжнародних договорів про співробітництво у галузі ветеринарної медицини.

Зазначено, що вступ України у 1994 році до МЕБ створив реальні можливості для забезпечення національних інтересів нашої держави у галузі ветеринарної медицини.

Розділ 3 "Напрями удосконалення діяльності підрозділів ветеринарної міліції" присвячений проблемам гармонізації вітчизняного ветеринарного законодавства до законодавства ЄС в галузі ветеринарної медицини.

У підрозділі 3.1 "Міжнародний досвід боротьби державних органів з інфекційними захворюваннями тварин" розглянуто діяльність іноземних держав щодо локалізації та ліквідації надзвичайних випадків епізоотичного характеру. На прикладі аналізу міжнародної практики боротьби з високопатогенним вірусом грипу птиці (Н5N1), як одним з потенційних джерел загрози епізоотичній та епідемічній безпеці, встановлено, що на його ліквідацію ветеринарні служби зарубіжних країн зосереджують всі свої сили, зокрема у терміновому порядку створюються воєнізовані підрозділи (у Збройних Силах, Міністерстві з надзвичайних ситуацій тощо) із функціями, аналогічними українським підрозділам ветеринарної міліції. Наголошено на напруженості епізоотичного процесу при розповсюдженні особливо небезпечних інфекційних карантинних хвороб тварин та важливості оперативного реагування і проведення карантинних ветеринарно-санітарних заходів щодо недопущення, локалізації та ліквідації збудників цих хвороб. Доведено, що Україна, в особі підрозділів ветеринарної міліції, підготовлена до виконання негайних заходів у разі виникнення надзвичайного випадку завдяки відпрацьованому алгоритму дій боротьби зі спалахами небезпечних хвороб та налагодженій системі чіткого інформаційного обміну та моніторингу ситуації, а також відповідному правовому забезпеченню їх діяльності.

У підрозділі 3.2 "Взаємодія підрозділів ветеринарної міліції з іншими органами державної влади України" здійснено аналіз правового забезпечення співпраці підрозділів ветеринарної міліції з іншими інститутами державної влади стосовно організації та здійснення заходів щодо профілактики, локалізації та ліквідації карантинних хвороб тварин. Наведено теоретико-юридичне визначення поняття зазначеної "взаємодії" та запропоновано низку нормативних понять, зокрема "карантин", "карантинна зона", "інфікована зона", "буферна зона", "зона спостереження".

Підрозділ 3.3 "Шляхи удосконалення нормативно-правового регулювання діяльності підрозділів ветеринарної міліції" присвячений розгляду шляхів удосконалення нормативно-правового регулювання діяльності підрозділів ветеринарної міліції, що підпорядковані цілям та завданням євроінтеграційного курсу України. Аналіз європейського ветеринарного законодавства дозволив авторові сформулювати наведені у дисертаційній роботі фундаментальні принципи та вимоги до діяльності підрозділів ветеринарної міліції для забезпечення якості їх роботи, а також запропонувати шляхи удосконалення нормативно-правового регулювання.

Висновки