Цивільний позов у кримінальному процесі України та країн континентальної правової системи: порівняльно-правове дослідження

У вступі охарактеризовано актуальність теми, обґрунтовується її вибір для дисертаційного дослідження; охарактеризовано зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами; розкривається мета, завдання, об'єкт та предмет дослідження; його методологічні та теоретичні засади; відзначається наукова новизна роботи та положення і висновки, що виносяться на захист, а також практичне значення і апробація окремих положень дисертаційного дослідження та відомості про публікації, здійснені автором.

Перший розділ дисертації “Суть, правова природа та особливості цивільного позову в кримінальному процесі України та країн континентальної правової системи” складається із двох підрозділів. У них досліджені положення гармонізації кримінально-процесуальних норм, що регулюють цивільний позов у кримінальному процесі України із кримінально-процесуальними нормами країн континентальної правової системи, визначена правова природа цивільного позову в кримінальному процесі України та країн континентальної правової системи (підрозділ 1.1. роботи) та розглянуті питання порівняльного аналізу елементів цивільного позову в кримінальному процесі України та країн континентальної правової системи (підрозділ 1.2.).

У підрозділі 1.1. “Гармонізація інституту цивільного позову в кримінальному процесі України з країнами континентальної правової системи” досліджуються норми, що регулюють цивільний позов про відшкодування шкоди, завданої злочином, дисертантом зазначається, що при врахуванні теперішнього курсу України на інтеграцію до Європейського Союзу, невідкладним та нагальним постає питання гармонізації чинного кримінально-процесуального законодавства в контексті захисту прав та основних свобод потерпілих від злочину. Реалізація зазначеної мети можлива з використанням найновіших досягнень як вітчизняної кримінально-процесуальної науки, так і позитивного досвіду зарубіжних країн.

Проаналізувавши висловлювання науковців, автор приходить до висновку, що постає чимало спільних проблем кримінально-процесуальних норм українського законодавства та законодавства країн Європейського союзу. Серед них найголовнішими можна виділити проблему термінології, проблему гармонізації українського законодавства з міжнародним та європейським правом, проблему співвідношення порівняльного правознавства та державознавства тощо.

Розглянувши сутність, правову природу та особливості цивільного позову в кримінальному процесі України та країн континентальної правової системи, дисертант наголошує на наступному.

Кримінально-процесуальні норми, що регулюють цивільний позов у кримінальному процесі України і провідних країн континентальної правової системи в сукупності, при врахуванні предмета та методу правового регулювання, є міжгалузевим (змішаним) інститутом цивільного позову в кримінальному процесі, і належать до кримінально-процесуальної галузі права. Втім, вищезазначений інститут, безумовно, заснований не лише на нормах кримінального процесу, але й вміщує норми таких галузей як цивільне право, цивільний процес, кримінальне право, кримінально-виконавче право. Таким чином, в країнах континентальної правової системи інститут цивільного позову в кримінальному процесі може вміщувати норми 3-5 галузей права.

Інститут цивільного позову в кримінальному процесі, як зазначено, складається із норм двох та більше галузей права в країнах континентальної Європи. При чому, одна із галузей є домінантною. Так, в Україні, Польщі, Франції, Росії, Німеччині, Італії - це кримінальний процес. Повинні застосовуватися норми цивільного процесу при окресленні форми позову, а також норми цивільного права для визначення матеріальної підстави для заявлення позову про відшкодування шкоди, завданої злочином. В ряді країн цивільний позов про відшкодування шкоди, завданої злочином, доповнюється кримінально-правовими нормами, які розглядають відшкодування шкоди, спричиненої злочином, як пом'якшуючу обставину і вид кримінально-правового заходу.

Дисертант констатує, що інститут цивільного позову в кримінальному процесі є складним (комплексним) інститутом, бо включає в себе такий субінститут (по відношенню до інституту цивільного позову в кримінальному судочинстві) як шкода, завдана злочином.

Також автор зазначає, що сукупність норм, які регулюють процедуру відшкодування шкоди, завданої злочином, у кримінальному провадженні є похідними від процесуального статусу потерпілого (даний умовивід не стосується Франції).

Автором зроблено висновок про те, що у цивільному позові в кримінальному процесі найбільше присутня процесуальна природа, що заснована на провадженні у зв'язку з порушенням норм матеріального права. Адже, якщо навіть чисельно порівняти норми, що регулюють цивільний позов з приводу відшкодування шкоди, завданої злочином, та вникнути у їх зміст, то перевага процесуальних норм є абсолютною.

У роботі зазначається, що дослідивши інститут цивільного позову в кримінальному процесі, можна визначити, що він (інститут) має двояку сукупність норм - норми, що регулюють провадження лише в кримінальному процесі та норми, що є суміжними, тобто такі, що без зміни використовуються як в кримінальному, так і в цивільному процесі (тобто аналогія закону).

При аналізі елементів цивільного позову в кримінальному процесі, у підрозділі 1.2. “Елементи цивільного позову про компенсацію шкоди у кримінальному процесі”, автором розглянуті питання предмету, підстав та змісту цивільного позову в кримінальному процесі України та країн континентальної правової системи, констатоване відставання українського законодавства, з зазначеного питання, від законодавства Німеччини, Франції, Польщі, Італії.

Здійснивши аналіз предмета цивільного позову в кримінальному процесі, автор прийшов до висновку про те, що він (предмет) є вимогою майнового характеру про відшкодування реальних збитків, спричинених злочином, упущеної вигоди, яка настала внаслідок незаконних дій цивільного відповідача та моральної шкоди, яка була завдана особі як наслідок вчинення злочину. Визначено, що особа, яка зазнала шкоди від злочину, може клопотати про відшкодування як майнової шкоди, так і моральної, яка настала внаслідок злочину.

Що ж стосується фактичних вимог, то, звичайно, предметом цивільного позову в кримінальному процесі України та країн континентальної Європи насправді є: а) гроші чи грошовий еквівалент; б) відшкодування в натурі майном (передання речі того ж роду і тієї ж якості); в) дії (полагодження пошкодженої речі, вибачення тощо).

Автор вважає, що підстави цивільного позову в кримінальному процесі є у своїй сукупності фактичним (юридичним) складом. Підтвердженням цього виступає повна відповідність ознак підстав цивільного позову у кримінальному судочинстві та ознак фактичного (юридичного) складу.

До зазначених ознак належать:

Обидва складаються з елементів - юридичних фактів і юридично значущих умов: юридичні факти - вчинення злочину; настання шкоди; юридично значущі умови - причинний зв'язок між злочином та настанням шкоди.

Елементи підстав цивільного позову в кримінальному процесі передбачені нормою права: стаття 28 КПК України вміщує дані підстави.

Між елементами, які не є однозначними, існує тісний системний зв'язок.

Являють собою складну систему, в якій відбувається послідовне нагромадження елементів у певному порядку внаслідок взаємодії фактичних і юридичних відносин: злочин > причинний зв'язок >шкода.

Лише в сукупності елементів настають правові наслідки.

Можуть стати елементом більшої за масштабом системи юридичних фактів: в межах інституту цивільного позову в кримінальному процесі.

У другому розділі “Особливості суб'єктного складу цивільного позову в кримінальному процесі” досліджене право на пред'явлення цивільного позову, його форма (підрозділ 2.1.), з'ясоване співвідношення та процесуальний статус потерпілого та цивільного позивача (підрозділ 2.2.), проаналізовані норми, що визначають цивільного відповідача як суб'єкта кримінально-процесуальних правовідносин (підрозділ 2.3.).

У підрозділі 2.1. “Право на пред'явлення цивільного позову в кримінальному процесі. Форма цивільного позову в кримінальному процесі” дисертант наголошує на тому, що право на пред'явлення цивільного позову в кримінальному процесі України та країн континентальної правової системи завжди пов'язується із дотриманням передумов пред'явлення цивільного позову в кримінальному процесі. Виходячи з цього, у роботі запропоноване власне визначення передумов - це передбачені законодавством умови об'єктивного та суб'єктивного характеру, за наявності яких особа, що зазнала шкоди від злочину, вправі пред'явити цивільний позов в кримінальному процесі.

Проаналізувавши висловлювання науковців, автор приходить до висновку, що передумови цивільного позову в кримінальному процесі, перш за все, є процесуальними, і це підтверджується тим, що вони включені до норм процесуальних галузей права. Без законодавчої регламентації у нормах цивільного та кримінально-процесуального законодавства, переліку передумов пред'явлення позову, вони б не набули обов'язковості та з їх наявністю не пов'язували б можливість виникнення права на пред'явлення позову.

Актуальним, на думку дисертанта, є удосконалення однієї із передумов - моменту пред'явлення вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної злочином. Автор вважає за необхідне надати можливість потерпілим пред'являти цивільний позов з моменту порушення кримінальної справи. Це зумовлено тим, що, згідно з цивільним законодавством, право на позов виникає з дня, коли особа дізналась чи повинна була дізнатись про порушення свого права. В кримінально-процесуальному законодавстві положення, за яким цивільний позов може бути пред'явлений лише під час досудового слідства і дізнання чи судового розгляду справи викликає ситуацію, коли злочин, як юридичний факт, породжує право звернутись із заявою про його вчинення, але не дозволяє одночасно виникнути праву вимагати відшкодування шкоди.

Актуальною, на думку дисертанта, є наступна проблема. Цивільний позов у цивільному процесі адресований суду, як органу, який своєю ухвалою (постановою) приймає рішення про порушення провадження по позову та головує під час цивільного процесуального провадження. У кримінальному процесі визнання особи цивільним позивачем та прийняття цивільного позову до провадження здійснюється, в переважній більшості, органами дізнання та досудового слідства. Досить часто виникає життєва ситуація, коли позовна вимога в кримінальному процесі звернена до суду, а рішення про його прийняття чи відмову в цьому, на стадії дізнання та досудового слідства, здійснює абсолютно інший суб'єкт кримінально-процесуальної діяльності. Зокрема, при дослідженні матеріалів судової практики (200 проаналізованих кримінальних справ), довелось виявити низку невідповідностей. У більшості справ позовні заяви, хоча і складались на досудовому слідстві, але були адресовані судам. У інших справах, позовні заяви адресовані слідчим.

Для того, щоб усунути зазначену суперечність, автором пропонується включити до кримінально-процесуального законодавства норму, яка б визначала, що у випадку пред'явлення цивільного позову під час дізнання та досудового слідства, а також у підготовчій частині судового розгляду, цивільний позов у кримінальному процесі має бути адресований особі, яка здійснює в цей період провадження по кримінальній справі, у якій заявляється цивільний позов. Таке положення дозволить усунути суперечності, пов'язанні із переданням справи за підслідністю та підсудністю, адже коли позов звернений до одного суду, а кримінальна справа за зв'язком справ була передана до іншого суду, виникає надзвичайно велика кількість питань як теоретичного, так і практичного характеру, пов'язаних із компетенцією суду. Такий шлях обраний у більшості кримінально-процесуальних кодексів країн континентальної Європи.

Дисертант визначає, що на оформлення позову необхідно звертати більшу увагу як з боку потерпілого (цивільного позивача), так і з боку органів, що ведуть кримінальний процес, хоча б на тій підставі, що факт подання позову виступає, в майбутньому, юридичним фактом визнання особи цивільним позивачем, а відповідно до іншої особи - відповідачем, порушення питання про забезпечення цивільного позову та ін. А, насправді, - порушення питання про те, щоб особа, яка вчинила злочин, відшкодувала потерпілому від злочину всі завдані збитки та компенсувала страждання, які особа понесла в зв'язку із вчиненням щодо неї злочину. Іншими словами - це є фактом, який підтверджує волю особи про те, що вона прагне отримати компенсацію.

Правовий статус потерпілого та цивільного позивача в кримінальному процесі України та країн континентальної правової системи, що проаналізований в підрозділі 2.2. “Потерпілий та цивільний позивач. До питання співвідношення їх правового статусу”, визначений по-різному та включає різний об'єм прав та обов'язків. Втім, найбільш наявною є різниця у визначенні понять та різновидів потерпілих. Не менш спірною є піднята у підрозділі проблема конкретного визначення видів шкоди у дефініції потерпілого та проблема обов'язкового винесення постанови про визнання потерпілим та пред'явлення цивільного позову для визнання особи цивільним позивачем, оскільки законодавець не пов'язує виникнення прав та обов'язків у потерпілого і цивільного позивача лише із фактом вчинення щодо них злочину.

Дисертант наголошує на тому, що для визначення поняття потерпілого та видів шкоди, яка була йому завдана, в кримінальному процесі країн континентальної правової системи, застосовуються такі підходи:

визначається поняття потерпілого, використовуючи як критерій конкретні види завданої шкоди;

визначається поняття потерпілої особи, застосовуючи конкретні види шкоди, але не визнаючи перелік вичерпним;

застосовується як підстава визнання потерпілим родове поняття законного інтересу, правового інтересу особи, охоронюваного законом блага;

відсутнє поняття потерпілого у кримінально-процесуальному законодавстві.

Порівняльне дослідження, пов'язане із визначенням поняття потерпілого, дало можливість дисертанту відмітити ряд позитивних особливостей кримінально-процесуального законодавства країн континентальної правової системи, визначити різницю між ними та процесуальним законодавством України і сформулювати пропозиції щодо внесення змін та доповнень до чинного Кримінально-процесуального кодексу, а саме:

варто було б звернути увагу законодавця на те, що шкода може бути спричинена і під час вчинення замаху на охоронювані цінності;

визначення поняття потерпілого через встановлення в дефініції родового визначення шкоди “завданої інтересам особи” чи “порушення її охоронюваного блага”, або ж “порушення прав та інтересів, що охороняється законом”, дозволить уникнути спорів та суперечностей у законодавстві, що стосується окремих видів шкоди, їх співвідношення між собою, практики застосування;

необхідно врахувати те, що сам факт завданої злочином шкоди автоматично надає особі процесуального статусу потерпілого.

З аналізу правового статусу цивільного позивача випливає, що кримінальний процес країн континентальної правової системи для визначення поняття цивільного позивача в різні часи використовував різнопланові підходи, але, виходячи з положень законодавства вище названих країн, можна дійти висновку про наявність єдиної для всіх вимоги - відшкодування шкоди шляхом подання позову.

Кримінальний процес країн континентальної правової системи, на думку автора, однаково підходить до того, що особа самостійно повинна ставити питання про визнання її цивільним позивачем, і автоматично кореспондувати обов'язок надання їй такого процесуального статусу шляхом видання процесуального акту. Все ж, враховуючи комплексність інституту цивільного позову в кримінальному процесі, а саме, імплементацію окремих цивільних процесуальних норм, зроблено висновок, що як цивільний процес без позову не можливий, так і визнання особи цивільним позивачем не можливе без пред'явлення особою вимоги про відшкодування шкоди.

Враховуючи особливу актуальність порушених питань, дисертантом визначені чіткі рекомендації, якими потрібно керуватися при визнанні особи цивільним позивачем. А саме:

визначити поняття цивільного позивача в кримінальному процесі через загальне визначення шкоди, завданої злочином, не деталізуючи її види, для уникнення можливих суперечностей;

уточнити, що цивільним позивачем в кримінальному процесі визнається особа, якій шкода була завдана тільки таким суспільно-небезпечним діянням як злочин;

вважати, що постанова про визнання потерпілого цивільним позивачем в конкретній кримінальній справі є актом застосування права, на підставі якого виникають правовідносини з приводу відшкодування шкоди, завданої злочином.

У роботі наголошено на тому, що поняття “цивільний позивач” та “потерпілий” нерівнозначні. В кримінально-процесуальному праві, на відміну від кримінального, поняття потерпілого вживається в більш вузькому значенні. В кримінальному праві потерпілою вважається будь-яка особа, якій спричинена злочином шкода. В такому випадку цивільний позивач завжди є потерпілим від злочину. В кримінальному процесі поняття потерпілого вживається в значенні учасника процесу. Тут потерпілою визнається особа, якій злочином спричинена моральна, фізична або майнова шкода.

У підрозділі 2.3. “Цивільний відповідач як учасник кримінального процесу” на підставі дослідження правового статусу цивільного відповідача, сформульоване власне визначення “цивільний відповідач”. Цивільний відповідач - це учасник кримінального процесу, фізична чи юридична особа, яка безпосередньо завдала шкоди злочином (обвинувачений, підсудний), чи в силу закону є відповідальною за деліктні дії інших осіб (батьки, опікуни, власники джерела підвищеної небезпеки тощо), яка визнана такою відповідним процесуальним документом.

В останньому, третьому розділі “Провадження по цивільному позову в кримінальному процесі” проаналізовані актуальні питання забезпечення цивільного позову, судового розгляду цивільного позову про компенсацію заподіяної злочином шкоди, розглянуті особливості перегляду та виконання вироку в частині цивільного позову в кримінальному процесі України та країн континентальної правової системи.

Насамперед, у підрозділі 3.1. “Забезпечення цивільного позову про компенсацію моральної та відшкодування майнової шкоди” з'ясовано, що етапами по забезпеченню цивільного позову слід вважати: 1)?виявлення майна і цінностей, що можуть бути звернені на відшкодування шкоди за цивільним позовом; 2) накладення арешту на майно; 3) забезпечення збереження арештованого майна.

Спираючись на досвід країн континентальної правової системи, дисертантом сформульовано положення, що слідчий не повинен виходити за верхню межу вимоги потерпілого при забезпеченні цивільного позову про компенсацію шкоди.

У підрозділі 3.2. “Особливості судового провадження по цивільному позову в кримінальному процесі” проаналізовані повноваження суду першої інстанції щодо провадження по цивільному позову в кримінальному процесі України та країн континентальної Європи: 1) особливості попереднього судового розгляду в частині цивільного позову в кримінальному процесі; 2) особливості судового розгляду цивільного позову в кримінальному процесі; 3) вирішення цивільного позову в кримінальному процесі судом при винесенні вироку.

Як результат дослідження повноважень суду першої інстанції, дисертант вважає за доцільне закріпити в кримінально-процесуальних нормах України положення, які містяться в ст. 63 КПК Польщі, із врахуванням особливостей кримінального процесу України, про те, що цивільний позов в кримінальному процесі може бути залишений без розгляду у випадку смерті цивільного позивача, і прийнятого рішення про закриття провадження по кримінальній справі, а також (використовуючи положення § 406 КПК Німеччини), у випадку, коли суд дійде висновку після допиту позивача, що підстави для прийняття рішення по заяві є недостатніми, та у випадку недотримання передумов пред'явлення цивільного позову.

Важливим у країнах континентальної Європи є обов'язок суду повідомити осіб про відмову в позові. Дана норма закріплена в КПК Німеччини, і не зовсім чітко визначає строки, тому видається можливим використати, щодо цього положення КПК Франції, згідно з яким будь-яка постанова слідчого-судді доводиться до відома сторін рекомендованим листом протягом 24 годин. В кримінальному процесі України такі норми відсутні, але логічно було б закріпити положення про те, що у разі відмови у позові суд якомога швидше повідомляє про це всім учасникам процесу.

Підрозділ 3.3. “Цивільний позов в апеляційному, касаційному провадженнях та при виконанні вироку в частині позову” визначає, що кримінально-процесуальне законодавство різних країн континентальної Європи передбачає декілька способів оскарження і перегляду вироків. До них варто віднести оппозицію, апеляцію, касацію, ревізію. Кожна з них характеризується своєрідним колом завдань та процесуальних рішень.

Спираючись на досвід України та країн континентальної правової системи визначено, що зміна вищестоячим судом вироку в частині стягнення з засудженого або цивільного відповідача сум для відшкодування заподіяної злочином шкоди в сторону збільшення стягнення при правильно і повністю встановлених фактичних обставинах справи поняттям “повороту на гірше” не вважається, і допустиме, також, в кримінальному процесі. Лише в тому випадку, коли зміна розміру шкоди може вплинути на кваліфікацію злочину, яка погіршує становище засудженого, слід говорити про неможливість використання вищезазначеного повноваження суду.

У результаті аналізу визначено, що немає підстав для розширення переліку апеляційних і касаційних підстав в кримінальному процесі за рахунок неправильного рішення щодо цивільного позову або відшкодуванню шкоди.

Дисертантом проаналізоване чинне законодавство України і країн континентальної правової системи, яке не містить суттєвих відмінностей при провадженні з виконання вироків, в частині цивільного позову. Втім, позитивні аспекти впровадження в реальне життя рішення суду, щодо відшкодування шкоди, завданої злочином, все ж таки знайдені. Пропонується внести зміни до чинного законодавства шляхом впровадження положень про те, що будь-яке виконання не може відбуватись до 6 години і після 22 години, у святкові і неробочі дні, якщо тільки це не відбувається на основі судової постанови про негайне виконання рішення та у випадку, коли таке рішення підлягає негайному виконанню в силу закону.

ВИСНОВКИ

У висновках викладено теоретичні положення та результати проведеного дослідження, що стосуються з'ясування сутності, правової природи, особливостей цивільного позову в кримінальному процесі України та країн континентальної правової системи; характеристики його суб'єктного складу та здійснення провадження по цивільному позову в кримінальному процесі.

За результатами дослідження сформульовані рекомендації до удосконалення чинного кримінально-процесуального законодавства та практики його застосування. Автором прорпонується наступне:

1. Всі правові норми КПК України, що містять згадку про цивільний позов у кримінальному процесі, упорядкувати в окремій главі “Цивільний позов в кримінальному процесі”. Така систематизація дозволить уникнути багатьох проблем щодо реалізації цивільного позову в кримінальному процесі та дозволить учасникам процесу якісно реалізовувати їх процесуальні права та обов'язки.

2. Внести зміни в ч.1 - 3 ст. 49 КПК України і викласти їх в такій редакції:

“Потерпілим визнається фізична або юридична особа, якій злочином заподіяно моральну, фізичну або майнову шкоду.

Про визнання фізичної або юридичної особи потерпілим чи про відмову в цьому особа, яка провадить дізнання, слідчий і суддя виносять постанову, а суд - ухвалу.

Фізична або юридична особа, визнана потерпілим від злочину, вправі давати показання у справі. Потерпілий і його представник мають право: подавати докази; заявляти клопотання; знайомитися з усіма матеріалами справи з моменту закінчення досудового слідства, а у справах, в яких досудове слідство не провадилося, - після призначення справи до судового розгляду; брати участь у судовому розгляді; заявляти відводи; подавати скарги на дії особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора і суду, а також подавати скарги на вирок або ухвали суду і постанови народного судді, а за наявності відповідних підстав - на забезпечення безпеки”.

3. Доповнити ст. 2 КПК України після слів “…викриття винних” словами “відшкодування заподіяної злочином шкоди”.

4. Доповнити ст. 50 КПК України після слів “…підтримувати цивільний позов” словами “уточнювати розмір позовних вимог”.

5. Доповнити КПК України статтею 2811 наступного змісту:

“Стаття 2811. Права цивільного позивача при зупиненні кримінальної справи та направлення справи на додаткове розслідування.

У випадку зупинення провадження по кримінальній справі у суді першої інстанції, а також передання кримінальної справи, у якій заявлений цивільний позов, на додаткове розслідування, цивільний позивач може вимагати передання пред'явленого цивільного позову в суд, компетентний розглядати цивільні позови в порядку цивільного судочинства”.

6. Доповнити Закон України “Про виконавче провадження” статтею 202 “Час виконання рішення” наступного змісту:

`Будь-яке виконання не може відбуватись до 6 години і після 22 години у святкові, та неробочі дні, якщо це не відбувається на основі судової постанови про негайне виконання рішення та у випадку, коли таке рішення підлягає негайному виконанню в силу Закону”.

7. Ввести наступне положення до п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1989 року № 3 “Про практику застосування судами України законодавства про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином, і стягнення безпідставно нажитого майна”: “Судам при провадженні по кримінальній справі, де відмова потерпілої особи від пред'явлення цивільного позову в кримінальному процесі прийнята у формі письмової заяви або занесена до протоколу усною заявою варто не звертати увагу на зазначену заяву ”.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ

1. Циганюк Ю.В. Потерпілий в кримінальному процесі країн континентальної правової системи та України: порівняльно-правове дослідження // Вісник Академії адвокатури України. - К.: ВЦ ААУ, 2005. - Вип. 3(4). - С. 119-125.

2. Циганюк Ю.В. Цивільний позивач в кримінальному процесі країн континентальної правової системи та України // Вісник Академії адвокатури України. - К.: ВЦ ААУ, 2006. - Вип. 2(6). - С. 89-96.

3. Циганюк Ю.В. Проблемні питання щодо повноважень суду першої інстанції при провадженні по цивільному позову в кримінальному процесі в Україні та деяких країнах континентальної Європи // Теорія та практика реалізації правоохоронних функцій Державною прикордонною службою України: Матеріали науково-практичної конференції (30 листопада 2006 року). - Хмельницький: Видавництво Національної академії Державної прикордонної служби України імені Б.Хмельницького, 2007. - С. 112-119.

4. Циганюк Ю.В. Форми цивільного позову в кримінальному процесі України та країн континентальної правової системи // Вісник Академії адвокатури України. - К.: ВЦ ААУ, 2007. - Вип. 2 (9). - С. 86-93.

5. Циганюк Ю.В. Проблемні питання з'ясування сутності предмета цивільного позову в кримінальному процесі України та країн континентальної правової системи // Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія Право. - 2007. - Вип.8. - С. 279-283.

6. Циганюк Ю.В. Щодо питання удосконалення діяльності слідчого при провадженні по цивільному позову в кримінальному процесі // Проблеми теорії та практики реалізації правоохоронних функцій в охороні державного кордону: Матеріали всеукраїнської науково-практичної конференції (22-23 листопада 2007року). - Хмельницький: Видавництво Національної академії Державної прикордонної служби України імені Б.Хмельницького, 2007. - С. 237-239.

7. Циганюк Ю.В. Інститут цивільного позову в кримінальному процесі України та країн континентальної правової системи // Право і безпека. - 2007/6'2. - С. 135-138.

АНОТАЦІЯ

Циганюк Ю.В. Цивільний позов у кримінальному процесі України та країн континентальної правової системи: порівняльно-правове дослідження. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.09 - кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза. - Академія адвокатури України. - Київ, 2008.

Дисертація є першою в Україні спробою здійснити комплексне порівняльно-правове дослідження цивільного позову в кримінальному процесі України та країн континентальної правової системи на прикладі Італії, Німеччини, Польщі, Росії, Франції. Обґрунтовано необхідність гармонізації кримінально-процесуальних норм, що визначають засади захисту майнових прав потерпілих від злочину осіб в Україні із аналогічними у країнах континентальної правової системи. На основі чинного законодавства, та використовуючи доктринальні праці, сформульовані пропозиції щодо визначення правової природи цивільного позову в кримінальному процесі України та країн континентальної правової системи, детально проаналізовано кожен його елемент, визначені особливості його суб'єктного складу, охарактеризоване провадження по цивільному позову в кримінальному процесі України та країн континентальної правової системи. За результатами аналізу сформульовані шляхи вирішення проблемних питань, змодельоване проекти норм для доповнення та удосконалення чинного українського законодавства.

Ключові слова: цивільний позов, кримінальний процес, відшкодування шкоди, континентальна правова система, Україна, порівняльне дослідження.

АННОТАЦИЯ

Цыганюк Ю.В. Гражданский иск в уголовном процессе Украины и стран континентальной правовой системы: сравнительно-правовое исследование. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.09 - уголовный процесс и криминалистика; судебная экспертиза. - Академия адвокатуры Украины. - Киев, 2008.

В диссертации осуществлен комплексный сравнительно-правовой анализ гражданского иска в уголовном процессе Украины и странах континентальной правовой системы. Обоснована необходимость гармонизации уголовно-процессуальных норм, которые устанавливают основы защиты имущественных прав потерпевших от преступления в Украине, со смежными в странах континентальной правовой системы.

Определено, что правовые нормы, которые регулируют гражданский иск в уголовном процессе Украины и странах континентальной правовой системы, отображены в нескольких отраслях права. При этом, доминантным остается уголовный процесс.

Диссертант подробно анализирует каждый элемент гражданского иска в уголовном процессе Украины и странах континентальной правовой системы и предлагает, как элемент, учитывать содержание гражданского иска в уголовном процессе.

Автор, анализируя форму и содержание искового заявления, приходит к выводу о том, что в уголовном процессе стран континентальной правовой системы четко отображена форма иска, тогда как четкие указания по поводу ее применения в Украине отсутствуют. Учитывая это, диссертант предлагает установить определенные указания о том, что она может быть устной и письменной. Использование той или иной формы зависит от процессуального статуса субъекта уголовно-процессуальных правоотношений.