Формування та реалізація державної гендерної політики в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата наук з державного управління

Формування та реалізація державної гендерної політики в Україні

Спеціальність 25.00.02 - механізми державного управління

Харків - 2008

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Розбудова незалежної, демократичної, соціальної, правової Української держави, створення для жінок і чоловіків рівних умов реалізації своїх можливостей в усіх сферах суспільно-політичного та економічного життя країни, з огляду на соціальну специфіку обох статей, має на меті подальшу демократизацію суспільства, інтеграцію країни у європейський та євроатлантичний простір. Усвідомлення рівності чоловіків і жінок, визнання партнерських відносин між ними, необхідність збалансованості їх інтересів у процесі державного управління потребує удосконалення механізмів формування та реалізації державної гендерної політики, забезпечення гендерного паритету на керівних посадах в органах державного управління різних рівнів та у представницьких органах влади.

Незважаючи на важливість вирішення цих питань, необхідно визнати, що законодавча база, система інститутів, державно-управлінські механізми формування гендерної політики на сучасному етапі державотворення в Україні досліджуються недостатньо. Разом з тим, ігнорування гендерних проблем у стратегії розбудови державності може спричинити серйозні негативні наслідки.

Стан наукової розробки проблеми. Загальні питання підвищення ефективності і якості державного управління, що певною мірою стосуються і даної теми, досліджуються в наукових працях О. Амосова, Г. Атаманчука, Ю. Битяка, А. Васильєва, І. Голосніченка, А. Дєгтяра, В. Князєва, А. Колпакова, В. Корженка, В. Лугового, В. Мартиненка, А. Мельника, Н. Мельтюхової, Г. Одінцової, В. Олуйка, В. Тація, Т. Хомуленко, О. Чаплигіна, Г. Щокіна та ін.

Методологічні та правові засади щодо участі жінок у суспільному житті України розробляються в наукових публікаціях А. Андерсена, М. Буроменського, В. Гошовської, Н. Корабльової, К. Левченко, А. Олійник, Ю. Тодики та ін.

Гендерний аналіз державної політики базується на окремих ідеях В. Тертички, Т. Мельник, Н. Болотіної, І. Лаврінчук, В. Романова, О. Рудіка та ін.

Окремі питання процесу формування гендерної політики та визначення шляхів її реалізації висвітлюють у своїх роботах М. Богачевська-Хомяк, К. Верес, І. Голубєва, Н. Гога, Р. Рубань, Л. Кобелянська, Л. Кормич, А. Комарова, М. Орлик, А. Пашко, С. Станік, Е. Лібанова, Л. Смоляр, Н. Чухим, Н. Шпак, І. Богословська, В. Довженко, Л. Морозко.

Гендерні аспекти державної служби стали предметом для узагальнень Т. Василевської, Н. Грицяк, О. Іваницької, Б. Кравченка та М. Пірен. Упровадженню гендерних підходів у теорію та практику державного управління присвятили свої праці В. Близнюк, Н. Ковалішина, О. Кулачек, М. Попов, І. Розпутенко та ін.

Розробці гендерної проблематики в різних сферах життєдіяльності суспільства сприяє мережа гендерних ресурсних і освітніх центрів («Чоловіки проти насильства», Харківського та Київського центрів гендерних досліджень, Херсонського обласного гендерного ресурсного центру, лабораторії гендерних досліджень Вінницького національного технічного університету, Кіровоградської обласної інформаційної служби з актуальних питань жіноцтва, інформаційно-освітнього центру «Жіноча мережа», громадської організації «Крона» та ін.). Однак їх методичним розробкам бракує комплексного осмислення проблем функціонування існуючих механізмів формування та реалізації державної гендерної політики. Хоча гендер і залишається одним з організуючих принципів системи суспільних відносин, його недостатнє теоретичне обґрунтування негативно впливає на подолання застарілих стереотипів поведінки, викриття фактів дискримінації жінок, зокрема, пов'язаної з їх кар'єрним просуванням.

Забезпечення гендерної рівності потребує гендерного підходу до створення нових політичних і правничих інститутів, які б виступали гарантами рівноправного становища жінок і чоловіків, докорінного переосмислення ціннісних орієнтирів державно-управлінських відносин та формування гендерно чутливої системи державного управління. Усе це й обумовлює актуальність теми дисертаційного дослідження, визначає його мету та завдання.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в межах науково-дослідної роботи кафедри політології та філософії Харківського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України «Політична модернізація регіональних органів влади в нових суспільно-політичних умовах України» (державний реєстраційний номер 0106U003925). Особистий внесок здобувача у виконання НДР полягає в розробці теоретичних та методичних положень щодо удосконалення державної гендерної політики на рівні регіону.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є визначення та теоретичне обґрунтування напрямів удосконалення механізмів формування та реалізації державної гендерної політики в Україні.

Досягнення зазначеної мети обумовило необхідність вирішення таких завдань:

- систематизувати принципи здійснення державної гендерної політики, визначити її зміст у контексті забезпечення рівних політичних і громадянських прав жінок і чоловіків у суспільстві, а також складові та пріоритети цієї політики;

- проаналізувати сучасний стан забезпечення гендерного паритету в державно-управлінській сфері України;

- з'ясувати чинники та механізми реалізації гендерної рівності в державному управлінні, особливості їх взаємозв'язку;

- розкрити зміст механізму формування та реалізації державної гендерної політики й визначити перспективні напрямки його удосконалення.

Об'єкт дослідження - гендерна політика держави в умовах соціальних трансформацій.

Предмет дослідження - удосконалення механізму формування та реалізації державної гендерної політики в Україні.

Методи дослідження. Для вирішення завдань дослідження використано комплекс загальнонаукових методів, які дозволили забезпечити досягнення визначеної мети. На основі історичного та правового методів, методу порівняльного аналізу охарактеризовано існуючу в суспільстві гендерну нерівність, підходи до визначення соціального статусу жінки, узагальнено досвід формування та реалізації гендерної політики в країнах сталої демократії, організаційно-правового забезпечення гендерної рівності в українському суспільстві. Метод соціологічних досліджень використано при аналізі емпіричної інформації стосовно участі жінок у державному управлінні, а системно-структурний та логічний методи - при визначенні масштабів та форм обмеження прав жінок у вирішенні питань суспільного життя, обґрунтуванні механізмів їх інтеграції в систему управління державою. Структурно-функціональний та психологічний підходи використано з метою з'ясування уявлень у суспільстві про мотиви поведінки чоловіків і жінок.

У роботі застосовуються й інші методи: кількісного та якісного аналізу (при вивченні ролі й статусу жінки в політиці та врегулюванні ціннісних орієнтирів державно-управлінських відносин через державне управління); історичний та діалектичний (для визначення гендерних аспектів у прийнятті управлінських рішень); аналізу та синтезу, індукції та дедукції (для обґрунтування шляхів реалізації та вдосконалення гендерної політики в Україні).

Емпіричну базу дослідження становлять статистичні дані Головного управління державної служби України, Міністерства України у справах сім'ї, молоді та спорту, Державного комітету статистики України, центрів гендерних досліджень, обласних державних адміністрацій, матеріали науково-практичних конференцій, публікації у наукових виданнях, дані соціологічних опитувань.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в удосконаленні механізмів реалізації державної гендерної політики на основі принципу статевої рівності й конкретизується в таких положеннях:

уперше:

- обґрунтовано соціоповедінковий підхід до формування механізмів реалізації державної гендерної політики, що враховує вимогу якісного виконання органами державного управління основних функцій (планування, організації, мотивації, контролю) та їх мотиваційну діяльність;

удосконалено:

- змістовні характеристики механізмів формування та реалізації державної гендерної політики (ідеологія рівності та гендерна свідомість суспільства; фінансові, матеріальні, інформаційні, людські ресурси; спеціальні інститути в судовій системі тощо), підходи до визначення її пріоритетів та забезпечення гендерної паритетності в суспільстві (адаптація вербальної методики «Особисте визначення» А. Едвардса, застосування методики «виваженого діалогу»);

- концептуальні засади державного управління щодо забезпечення на галузевому рівні збалансованого співвідношення працівників жіночої і чоловічої статі (гендерні команди управління в органах влади, включення гендерної компоненти до нормативно-правових актів, моніторинг результатів упровадження гендерної політики);

- механізм гендерної збалансованості в органах державної влади шляхом формування доброзичливого ставлення до гендерної проблематики в суспільстві;

дістало подальший розвиток:

- застосування гуманітарного менеджменту для формування позитивного соціально-психологічного клімату в управлінському колективі і цивілізованих міжособистісних відносин на рівні персоналу, що сприяє вирішенню завдання збалансованості інтересів жінок і чоловіків;

- обґрунтування гендерних особливостей державного управління та необхідності гендерної освіти державних службовців і посадових осіб місцевого самоврядування;

- визначення поняття «державна гендерна політика», у межах якого зміщується акцент на формування гендерної культури та гендерної свідомості в українському суспільстві.

Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає в тому, що вони доведені до рівня конкретних рекомендацій щодо реалізації державної гендерної політики на національному та місцевому рівнях, які можуть бути корисними для міністерств, центральних органів виконавчої влади, обласних державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, неурядових організацій при розробці Національного плану дій, створенні нових організаційних структур для виконання спеціальних функцій в гендерній сфері, оптимізації методів діяльності існуючих суб'єктів реалізації гендерної політики. Результати дисертаційного дослідження також можуть бути використані у сфері правотворчості для внесення змін до законодавчої бази з питань утвердження гендерної рівності, приведення галузевих нормативно-правових актів у відповідність із Законом України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків».

Результати дисертаційного дослідження впроваджено Управлінням у справах сім'ї та молоді Харківської обласної державної адміністрації при розробці проекту регіональної програми щодо утвердження гендерної рівності в українському суспільстві (довідка про впровадження №485 від 25.03.2007 р.). Базові положення висновків стосовно залучення інтелектуального потенціалу жінок до прийняття управлінських рішень використані виконавчим комітетом Комінтернівської районної у м. Харкові ради при розробці пропозицій щодо удосконалення кадрової політики (довідка про впровадження №52 від 17.01.2008 р.).

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійно виконаною науковою працею, у якій вирішується конкретне наукове завдання теоретичного обґрунтування та розробки методичних рекомендацій щодо гендерних перетворень в Україні. Усі сформульовані в ній висновки, методичні положення та пропозиції ґрунтуються на особистих дослідженнях автора. З наукової праці, підготовленої у співавторстві з Хомуленко Т.Б., у дисертації використано лише ті положення, що сформульовані здобувачем.

Апробація результатів дисертації. Основні результати і висновки дисертації обговорено та оприлюднено на V, VI, VII та VІII міжнародних наукових конгресах «Державне управління та місцеве самоврядування» (м. Харків, 2005 р.; м. Харків, 2006 р.; м. Харків, 2007 р.; м. Харків, 2008 р.); міжнародних науково-практичних конференціях «Демократичні стандарти професійного навчання та діяльності публічних службовців: теорія, практика» (м. Львів, 2007 р.), «Гендерна політика міст: історія і сучасність» (м. Харків, 2007 р.); регіональній науково-практичній конференції «Регіональна політика на сучасному етапі державотворення: проблеми децентралізації, ризики та перспективи впровадження» (м. Одеса, 2006 р.); науково-практичній конференції «Тенденції та перспективи розвитку державно-управлінських відносин» (м. Харків, 2007 р.).

Публікації. Основні положення та результати дисертаційного дослідження викладено в 7 наукових працях, 4 з яких опубліковано у виданнях, що входять до переліку фахових у галузі науки «Державне управління». Загальний обсяг публікацій становить 3,2 авт. арк.

Структура та обсяг дисертації. Дисертаційна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, чотирьох додатків (на 18 сторінках) і списку використаних джерел (169 назв на 15 сторінках). Повний обсяг дисертації становить 203 сторінки, у тому числі 8 рисунків (на 4 сторінках) і 8 таблиць (на 4 сторінках).

гендерний політичний управлінський право

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, визначається стан її наукової розробки, з'ясовується зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами, розкривається її мета, завдання, об'єкт, предмет, методи дослідження, формулюється наукова новизна отриманих результатів та їх значення, наводяться відомості щодо апробації результатів дисертації.

У першому розділі - «Теоретичні засади формування та реалізації державної гендерної політики» - аналізується зміст гендера та гендерних відносин у суспільстві, узагальнюються основні наукові підходи до їх дослідження, обґрунтовуються етапи процесу наукового усвідомлення ролі жінки та розуміння гендерної рівності в суспільстві, визначаються засади та механізми формування державної гендерної політики.

Дослідження гендерних відносин дозволяє пропонувати нове розуміння поняття гендера як системи цінностей чоловіків і жінок, з'ясувати їх роль, характеристики і зв'язки як особистостей у процесі суспільної взаємодії. Аналіз наукових джерел свідчить про поступову зміну уявлень щодо змісту гендерної політики та гендерної рівності. У роботі подається визначення державної гендерної політики як цілеспрямованої діяльності взаємопов'язаних інститутів, за допомогою якої формуються гендерна культура та гендерна свідомість у суспільстві, ставлення до проблеми статі, забезпечуються рівні можливості для реалізації інтересів жінок і чоловіків. Розгляд динаміки змін поглядів на гендерні відносини з використанням основних наукових підходів (психологічного, соціологічного, економічного та ін.) вказує на зв'язок соціально-економічної, політичної, духовної, сімейно-побутової сфер суспільства, дозволяє визначити шляхи запобігання жіночій дискримінації.

Вивчення питань забезпечення рівності жінок та чоловіків у суспільно-політичній діяльності та прийнятті відповідних державних рішень обумовлюється зміною моделі гендерних відносин, яка історично будується на біологічній відмінності між чоловіком і жінкою, що дозволяє переорієнтувати державну політику на усунення гендерної асиметрії в державному управлінні, змістити акцент з відстоювання прав жінок на забезпечення гендерної збалансованості та паритету в суспільстві, усунути причини та умови, які обмежують фактичну можливість жінок брати участь в управлінні державою.

Сучасний етап гендерних досліджень, у межах якого жінка розглядається не як пасивний конструкт, а як активний елемент соціального розвитку та комунікації, пов'язується з ідентифікацією гендерних проблем, соціальною структурою та культурними особливостями кожної держави.

У роботі доведено, що важливою складовою державної гендерної політики виступає певна гендерна система, що розглядається, з одного боку, як відносини між чоловіками та жінками, а з іншого, - як державні структури, органи місцевого самоврядування та суб'єкти громадянського суспільства, причетні до формування стратегії і відповідної політики гендерних перетворень, забезпечення свобод і рівних можливостей для жінок і чоловіків, гармонізації відносин у процесі гендерної комунікації.

У другому розділі - «Особливості реалізації державної гендерної політики в Україні та в інших країнах» - з урахуванням об'єктивного зростання впливу міжнародних стандартів та норм міжнародного права на забезпечення гендерної рівності в українському суспільстві узагальнено світовий досвід формування та реалізації гендерної політики провідних держав, висвітлено основні принципи побудови і функціонування національних механізмів забезпечення рівності між жінками і чоловіками, проаналізовано міжнародні документи щодо прав жінок та гендерної рівності, діяльність європейських інституцій стосовно досягнення гендерного паритету в суспільстві, а також досліджено організаційно-правове забезпечення гендерної рівності та механізми її реалізації в Україні, гендерного паритету в державно-управлінській сфері.

В європейських країнах механізми забезпечення рівності між статями, концепція та стратегія щодо поліпшення положення жінок та забезпечення гендерного паритету враховують соціально-культурні особливості та традиції, передбачають комплексний підхід та моніторинг результатів щодо ефективності прийняття рішень з питань гендерної політики.

Процес гендерного розвитку в Україні характеризується формуванням принципово нової законодавчої бази, розвиненістю організаційно-інституціональних основ гендерної політики і в той же час відсутністю гендерної збалансованості в суспільстві. Рівень представництва жінок-керівників у структурах державної влади (рис. 1) свідчить про гендерні диспропорції в державно-управлінській сфері.

Рис. 1. Питома вага чоловіків та жінок в Україні на посадах керівників на державній службі у 2007 р. (до загальної чисельності), %

Аналіз особливостей гендерного паритету в системі державного управління дозволяє твердити про відсутність в Україні науково обґрунтованої стратегії залучення жінок на управлінські посади у пірамідальній структурі органів влади. Результати соціологічного опитування державних службовців та пересічних громадян показали домінування низького рівня сприйняття гендерного паритету та консервативних стереотипів щодо ролі жінок і чоловіків у сім'ї та суспільстві.

Сучасні тенденції гендерної нерівності в українському суспільстві дозволяють виявити наступні існуючі гендерно диференційовані прояви:

- обмежені можливості професійного зростання жінок та їх участі в політичній, бізнесовій, матеріальній мережах;

- низький рівень гендерного паритету в суспільній свідомості та жіночої солідарності;

- незадовільне залучення соціально і професійно активних жінок, які отримали сучасну освіту та мають більш ефективні підходи до вирішення політичних питань та державного управління;

- відсутність суспільної стратегії, ідеології та культури, правил рівної конкуренції щодо залучення жінок в політику та державне управління;

- подолання суспільної невіри в покращення становища в державі у випадку збільшення жінок на найвищих державних посадах та в парламенті.

Розгляд конституційних засад реалізації державної гендерної політики, порівняльний аналіз організаційно-функціональних складових механізму державного управління гендерним розвитком дають підстави говорити про необхідність удосконалення законодавчого та інституційного забезпечення гендерної рівності.

Узагальнення світового досвіду та напрацювань науковців і практиків нашої країни визначає нагальним завдання розробки та запровадження комплексу заходів щодо вирішення проблем політичного, соціального, економічного, культурного характеру, реалізація яких має здійснюватись через удосконалення нормативно-правової бази, що закріплює проведення гендерно-правової експертизи правового поля та внесення до нього відповідних змін, включення гендерної складової до галузевих нормативно-правових актів та програм, конкретні санкції за неналежне виконання законодавчих актів, створення спеціальних структур з контролю за гендерною рівністю в усіх сферах суспільного життя; забезпечення умов економічного розвитку, який сприяв би підвищенню рівня доходів та зменшенню гендерних розбіжностей в оплаті праці в усіх сферах зайнятості; здійснення заходів щодо формування гендерної ідеології в суспільстві, усунення обмежень доступу до влади, власності, ресурсів та можливостей для реалізації інтересів як жінок, так і чоловіків.

У третьому розділі - «Основні напрямки вдосконалення державної гендерної політики» - обґрунтовуються пріоритетні завдання держави щодо формування нових відносин між чоловіками і жінками в усіх сферах життєдіяльності шляхом упровадження цілеспрямованої державної політики рівних можливостей жінок і чоловіків, виховання у державних службовців гендерної свідомості та толерантності у гендерних питаннях, удосконалення правового та інституційного забезпечення реалізації державної гендерної політики.

З'ясовано, що вирішення цих завдань потребує запровадження дієвого механізму реалізації державної гендерної політики в Україні (рис. 2).

Рис. 2. Механізм реалізації державної гендерної політики в Україні

На базі запропонованого механізму та рекомендацій практикуму «Впровадження гендерних підходів у діяльність органів державної виконавчої влади та органів місцевого самоврядування» визначено чотири рівні завдань органів державного управління щодо реалізації гендерної політики: перший рівень - забезпечення гендерного паритету в системі управління; другий рівень - впровадження заходів стосовно забезпечення прав жінок у процесі планування; третій рівень - забезпечення гендерної рівності у процесі реалізації державної політики; четвертий рівень - оцінка результатів упровадження та реалізації гендерної політики. Реалізація цих завдань потребує трансформації гендерних ролей і застарілих стереотипів поведінки, забезпечення рівноправних стосунків між статями, суспільного визнання права на самоідентифікацію і самооцінку жінок і чоловіків, принципової зміни характеру взаємодії між ними та використання сучасних методів і форм державного управління.

У зв'язку з цим запропоновано заходи управлінського, політичного, економічного, психологічного, культурного, педагогічного, інформаційно-просвітнього впливу на процес утвердження в реальній практиці гендерної демократії, реалізація яких передбачає:

- модернізацію гендерної освіти як елементу підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців і посадових осіб місцевого самоврядування, науковий супровід якої включає психологічне забезпечення поглибленого вивчення гендера;

- зміну організаційної культури в державних установах та створення відповідного психологічного клімату в управлінських колективах шляхом орієнтації керівників на застосування гуманітарного менеджменту, формування особистого ставлення людини до гендерного питання через її діалог з членами колективу;

- удосконалення державної гендерної політики шляхом створення нових інститутів: Уповноваженого із забезпечення рівного статусу жінок і чоловіків Верховної Ради України, Національної ради з питань гендерної рівності при Президенті України, спеціалізованих судів тощо та обґрунтування мотивації їх діяльності;

- приведення законодавства України у відповідність із міжнародними правовими нормами та стандартами у сфері забезпечення гендерної рівності, у тому числі галузевих нормативно-правових актів, процесуальних процедур та спеціальних тимчасових заходів (гендерних квот);

- створення гендерно чутливої системи державного управління, елементами якої є аналітико-експертні групи, служби, центри; підготовка кадрового резерву на керівні державні посади; розробка та реалізація програм планування родини і кар'єри.

Гендерна рівність у суспільстві є потужним резервом для подальших суспільних зрушень, відтворення ресурсного потенціалу держави. Досягнення такої рівності можливе на шляху координації комплексних та скоординованих дій законодавчих, виконавчих, судових інституцій, неурядових організацій, міжнародних установ, політичних партій, науково-дослідних центрів з реалізації основних напрямків удосконалення гендерної політики.

Висновки

5. Використання на практиці правових документів, що враховують гендерний підхід до оцінки діяльності організаційно-функціональних структур влади, потребує удосконалення організаційного механізму реалізації державної гендерної політики шляхом утворення нових інституцій, зорієнтованих на забезпечення гендерної рівності, перерозподіл функцій між суб'єктами державної гендерної політики, зміну гендерної свідомості посадових осіб.

6. Система гендерної освіти працівників владних структур має кардинально відрізнятися від масової підготовки громадян, оскільки успіх розпочатих реформ значною мірою визначається наявністю якісного кадрового потенціалу в країні, рівнем освіченості національної управлінської еліти з гуманістичним світоглядом, її психологічною підготовкою та кваліфікацією службовців. Гендерна освіта управлінців - це невід'ємний елемент підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців і посадових осіб місцевого самоврядування, що передбачає зміну їх організаційної культури шляхом використання спеціальних соціально-психологічних методів і методик, забезпечення реального гендерного паритету в системі державного управління.

7. Методичні підходи до дослідження гендерних аспектів, які охоплюють кількісну та якісну оцінку гендерної рівності в суспільстві, доцільно доповнити показниками особистісних індексів мотивації до державно-управлінської діяльності як жінок, так і чоловіків, що дозволить створити сприятливі умови залучення жінок до державного управління.

8. Суттєвим інструментом реалізації державної гендерної політики повинна стати взаємоузгодженість дій інститутів держави і громадянського суспільства, здатних підтримувати гендерно чутливу систему державного управління у стані результативного функціонування.

Размещено на Allbest.ru