Інтелектуальна власність: теорія, історія, практика

Размещено на http://www.allbest.ru/

[Введите текст]

Вступ

Досягнення передової науки, найдосконалішу і наймогутнішу техніку, зростаючу силу науково-технічної творчості необхідно поставити на службу відбудові незалежної Української держави, розвитку науково-технічного прогресу.

В умовах ринкової економіки науково-технічний прогрес є джерелом подальшого зміцнення економічної могутності та прискорення розвитку суспільства, дійовим інструментом якісного піднесення виробництва, передумовою успішного вирішення соціальних завдань.

Розвиток технічної творчості в Україні (винахідництво і раціоналізація як її основні види) має свої особливості. Оскільки впродовж радянського періоду власного патентного закону Україна не мала, усі нормативні та правові документи, які стосувалися об'єктів творчості, зібрано в «Положенні про винаходи і раціоналізаторські пропозиції» Російської Федерації як правонаступниці колишнього СРСР. Тобто, законодавство з інтелектуальної власності не досконале.

У цьому полягає актуальність теми моєї курсової роботи.

Об'єктом дослідження є інтелектуальна власність як наука.

Предметом дослідження є теорія, історія та практика інтелектуальної власності.

Мета дослідження: дослідити теоретичну основу, історію та розвиток інтелектуальної власності, практичне застосування права інтелектуальної власності.

На основі об'єкта, предмета та мети дослідження було сформульовано наступні завдання:

розглянути теоретичну базу інтелектуальної власності;

ознайомлення з історією інтелектуальної власності;

право інтелектуальної власності в практичному значенні.

У процесі написання курсової роботи були використані наступні методи:

на теоретичному рівні: аналіз та синтез; інформаційний; історичний; термінологічний тощо;

на емпіричному рівні: огляд та аналіз літератури та електронних ресурсів.

Методологічну основу дослідження складають емпіричні та теоретичні методи пізнання, а саме: інформаційний, історичний, структурний, термінологічний, системний, структурно-діяльнісний підходи, абстрагування, аналіз та синтез, індукція та дедукція, сходження від абстрактного до конкретного та ін.

Курсова робота складається зі вступу, п'яти розділів, висновків та списку використаних джерел. Основний текст містить 39 сторінок, список використаних джерел налічує 19 найменувань.



Визначення терміну «інтелектуальна власність»

Інтелектуальна власність (скорочено «ІВ», англ. intellectual property) - результат інтелектуальної, творчої діяльності однієї людини (автора, виконавця, винахідника та ін.) або кількох осіб.

Право інтелектуальної власності - у найширшому розумінні означає закріплені законом права на результат інтелектуальної діяльності в промисловій, науковій, художній, виробничій та інших галузях.

Але доцільнішим визначення інтелектуальної власності через зазначення об'єктів ІВ [5].

Об'єкти інтелектуальної власності

Виділяють такі об'єкти інтелектуальної власності:

- авторські права (літературні твори, комп'ютерні програми, бази даних, карти, фотографічні твори);

- суміжне право;

- право промислової власності (винаходи, корисні моделі, промислові зразки, раціоналізаторські пропозиції, товарні знаки);

- фірмові та комерційні найменування;

- географічні зазначення;

- сорти рослин та породи тварин;

- топографії інтегральних мікросхем;

- комерційна таємниця;

Законодавство, яке визначає права на ІВ, базується на праві кожного володіти, користуватися і розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності, які, будучи благом не матеріальним, зберігаються за його творцями і можуть використовуватися іншими особами лише за узгодженням з ними, крім випадків, визначених законодавством.

Поняття «ІВ» виникло в процесі тривалої практики юридичного закріплення за певними особами їхніх прав на результати інтелектуальної діяльності у галузі науки, виробництва, мистецтва і літератури.

Запровадження у правничій термінології терміну «ІВ» збіглось із переходом від розуміння авторського права та патентів, як суспільного блага до їх розуміння як «власності», тобто непорушного права власника. Такий перехід спричинив поширення таких термінів як «крадіжка» або «піратство» на порушення авторського або патентного права, а також на виникнення ініціатив у напрямку розширення сфери дії законодавства у цій галузі.

Багато супротивників концепції ІВ, особливо прихильники відкритого програмного забезпечення та вільної культури, називають її «інтелектуальною монополією» або «інтелектуальним протекціонізмом». На думку цих людей, законодавство у сфері ІВ у його сучасному розумінні приносить більше суспільної шкоди аніж користі. Одним з найвідоміших опонентів ІВ є Річард Столмен, автор GNU.

ІВ у її сучасному розумінні базується на факті першого опублікування або реєстрації. Такий підхід нехтує той факт, що одна і та сама ідея, а також механізм втілення цієї ідеї, можуть виникнути одночасно в декількох людей. Відомим прикладом є історія про те, як Нікола Тесла та Томас Едісон одночасно дослідили низку електричних феноменів.

Об'єкти авторського права: літературний твір; музичний твір; твір зображувального мистецтва; твір декоративно-прикладного мистецтва; твір архітектури; твір картографії; фотографічний твір; складений твір; база даних; комп'ютерна програма; аудіо-візуальний твір; сценічний твір; твір у сфері науки; твір у перекладі; твір у переробці; об'єкти суміжних прав; виконання твору; фонограма, відеограма; передача організації мовлення; об'єкти права промислової власності; результати винахідницької та раціоналізаторської роботи; винахід; корисна модель; промисловий зразок; раціоналізаторська пропозиція; топографія інтегральної мікросхеми; засоби індивідуалізації товарів та учасників господарського обігу; доменне ім'я; знак для товарів та послуг; зазначення походження товару; комерційне найменування; промисловий зразок; особливі об'єкти ІВ; наукове відкриття; сорт рослин; порода тварин; комерційна таємниця; фольклор; традиційні знання [5].

Суб'єкти права інтелектуальної власності

Суб'єкти права інтелектуальної власності поділяються на дві основні групи. Перша група - це передусім творці інтелектуальної власності. Творцями можуть бути тільки фізичні особи - люди, творчою працею яких створюється інтелектуальна власність. Другу групу суб'єктів права інтелектуальної власності складають як фізичні, так і юридичні особи, які самі не створювали об'єктів права інтелектуальної власності, але вони стали суб'єктами цього права згідно із законом або договором. Суб'єктом права інтелектуальної власності може бути також і держава в особі її органів.

Виходячи з чинного законодавства України про інтелектуальну власність, суб'єктами права інтелектуальної власності можуть бути перш за все автори творів у галузі науки, літератури та мистецтва, а також будь-яких науково-технічних досягнень, заявники, роботодавці та правонаступники [5].

Результат інтелектуальної діяльності

Результат інтелектуальної діяльності (РІД) - нематеріальний комерційний продукт, що підлягає використанню (правовий термін). Результати інтелектуальної діяльності, яким відповідно до чинного законодавства надається правова охорона, є об'єктами інтелектуальної власності (ОІВ). Правова охорона ОІВ побудована на принципі надання виключних прав на ці об'єкти. Винятковим правом є право особи на використання об'єктів, що охороняються на свій розсуд, включаючи право заборонити використання зазначених об'єктів іншим особам, якщо таке використання не порушує прав інших правовласників. Результати інтелектуальної діяльності, правова охорона яким не представлена, відносяться до інтелектуальних продуктів, що не охороняються.

В рамках ОІВ виділяються права на об'єкти інтелектуальної промислової власності, об'єкти, що об'єднують РІД, що охороняються та не охороняються, об'єкти авторського права і суміжних прав, а також права на засоби індивідуалізації. Правова охорона об'єктів інтелектуальної промислової власності виникає внаслідок здійснення процедури закріплення прав. Правова охорона об'єктів, що відносяться до інших видів прав, виникає в силу самого факту створення активів і державна реєстрація прав на них може здійснюватися в добровільному порядку. Для об'єктів інтелектуальної промислової власності існують два способи закріплення прав на дані об'єкти:

відкритий - шляхом оформлення патенту;

закритий - шляхом охорони секретів виробництва (ноу-хау) в режимі комерційної таємниці.

Вибір на користь того чи іншого способу правової охорони обумовлюється можливістю отримання максимальної комерційної вигоди конкретним правовласником.

Інтелектуальний продукт, що не охороняється є результат інтелектуальної діяльності, який: підлягає правовій охороні, але не захищений правовстановлюючими документами, оформленими у встановленому законодавством порядку; не підлягає правовій охороні відповідно до норм чинного законодавства.

Внаслідок творчого характеру інтелектуальної діяльності її результат може бути негативним. Під негативним результатом розуміють результат, що виник з не залежних від виконавця обставин і який в подальшому не може бути використаний для отримання економічних вигод. Крім того, даний результат не є рішенням поставленої задачі виходячи з існуючого рівня розвитку науки і техніки.

Отримання даного результату не означає, що витрати, пов'язані з його отриманням, не є економічно виправданими. Витрати з науково-технічної діяльності, що дали негативний результат, можуть бути віднесені на збитки [15].



Історія

Вперше термін «ІВ» вжив у 1845 році Чарльз Вудбарі (Charles Woodbury), суддя Окружного суду штату Массачусетс. В Європі вперше цей термін вжив Альфред Ніон (Alfred Nion) у своєму трактаті «Droits civils des auteurs, artistes et inventeurs» («Цивільні права авторів, артистів та винахідників»), що був вперше опублікований у 1846 році.

Справжня історія терміну почалася у 1967 році, після створення Всесвітньої організації інтелектуальної власності. Вона доклала багато зусиль для світового визнання для закріплення терміну, який є ключовою складовою частиною її назви.

У 1967 році у Стокгольмі було підписано Конвенцію про заснування Всесвітньої Організації Інтелектуальної Власності, якою було визначено, що до ІВ належать права на:

літературні, художні та наукові твори;

виконавчу діяльність артистів, звукозапис, радіо- і телевізійні передачі;

винаходи у сферах людської діяльності;

наукові відкриття;

промислові зразки, товарні знаки, знаки обслуговування, фірмові найменування і комерційні позначення;

захист від недобросовісного суперництва;

усі інші права, що належать до інтелектуальної діяльності у виробничій, науковій, літературній і художній галузях.

Розбудова незалежної України сприяла створенню системи охорони інтелектуальної власності. В сфері охорони інтелектуальної власності Україна на поч. 90-х рр. йшла наступними шляхами:

Вперше Законом України “Про власність” було визнано право інтелектуальної власності. Ст. 13 цього Закону “об'єкти права приватної власності” називає об'єктами права власності громадян твори науки, літератури, мистецтва, відкриття, винаходи, корисні моделі, промислові зразки, раціоналізаторські пропозиції, знаки для товарів і послуг та інші результати інтелектуальної власності. Закон також містить спеціальний розділ VІ: “Право інтелектуальної власності”.

Норми про охорону інтелектуальної власності включаються до законів, що регулюють окремі сфери соціально-економічної діяльності. Зокрема вони містяться в Законі України “Про зовнішньоекономічну діяльність” (16 квітня 1991 р.), Митному кодексі України (12 грудня 1991 р.), Основах законодавства України про культуру (14 лютого 1992 р.) та інших.

На базі республіканських організацій Радянського Союзу з охорони інтелектуальної власності були створені Державне патентне відомство України і Державне агентство з авторських і суміжних прав. У 2000 р. його правонаступником стало Державне підприємство “Українське агентство з авторських та суміжних прав (УААСП)”.

Україна як правонаступниця СРСР, згідно з Законом України “Про правонаступництво” від 12 вересня 1991 р. почала підтверджувати свою участь у міжнародних угодах і договорах про охорону інтелектуальної власності. Зокрема Україна підтвердила членство у Паризькій конвенції про охорону промислової власності, Мадридській угоді про міжнародну реєстрацію знаків, Договорі про патентну кооперацію, Всесвітній конвенції про авторське право.

У 2004 році був створений на основі підпорядкування Міністерству науки і освіти України департамент інтелектуальної власності. До його складу входять:

1. Укрпатент - український інститут промислової власності, державне підприємство, яке перебуває у сфері управління Міністерства освіти та науки України та Державного департаменту інтелектуальної власності. Він здійснює функції: приймає заявки на видачу охоронних документів на об'єкти промислової власності; проводить експертизу цих заявок; забезпечує державну реєстрацію об'єктів промислової власності; здійснює державну реєстрацію договорів про передачу права власності на об'єкти промислової власності та інше. Також Укрпатент здійснює міжнародне співробітництво в сфері обміну патентною документацією з зарубіжними патентними відомствами.

2. Українське агентство з авторських і суміжних прав (УААСП), яке є основною ланкою охорони авторських прав і належить до сфери управління Міністерства освіти і науки України та Державного департаменту інтелектуальної власності. УААСП забезпечує охорону авторських і суміжних прав правонаступників України та інших країн, здійснює державну реєстрацію прав авторів на твори науки, літератури та мистецтва, управління майновими правами авторів та їх правонаступників інше. На сьогоднішній день УААСП представляє інтереси більше 10 тис. українських авторів відповідно до укладених угод про управління їх майновими правами; членів авторських товариств країн колишнього СРСР (їх більше 40 тис.); та близько 100 тис. іноземних авторів.

У структурі Державного департаменту інтелектуальної власності створено Інститут інтелектуальної власності і права (1999). Це перший спеціалізований навчальний заклад цього напрямку [7].

Право інтелектуальної власності

інтелектуальний власність право патентування

Визначення права інтелектуальної власності

Концепція ІВ є міждисциплінарною. ІВ одночасно аналізується у економічній теорії, теорії раціоналізаторства та винахідництва, теорії наукових досліджень та юриспруденції. Остання, в свою чергу, аналізує ІВ з позицій права інтелектуальної власності, під яким у країнах континентального права розуміють міжгалузевий інститут цивільного права. Оскільки Україна відноситься до континентальних правових систем, ключові положення права інтелектуальної власності містяться у Четвертій книзі Цивільного кодексу України [5].



Оформлення прав інтелектуальної власності

Оформлення прав інтелектуальної власності - це послідовність дій людини, направлена на здобуття права на винахід, корисну модель і промисловий зразок, яке охороняється державою і засвідчується патентом.

У ст. 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Проте, не кожний результат творчої діяльності стає об'єктом інтелектуальної власності. Об'єктом інтелектуальної власності визнається лише такий результат творчої діяльності, який відповідає встановленим вимогам закону.

Державна реєстрація авторського права в Україні здійснюється відповідно до Закону України «Про авторське право i суміжні права» від 23 грудня 1993 р. № 3792-12 та постанови Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 р. № 1756 «Про державну реєстрацію авторського права і договорів, які стосуються права автора на твір». Науково-технічні досягнення можуть бути визнані об'єктами промислової власності лише після їх кваліфікації як таких відповідним державним органом, державної реєстрації і видачі охоронного документа. Державна кваліфікація здійснюється Державним підприємством «Український інститут промислової власності», що входить до складу Державного департаменту інтелектуальної власності, на підставі проведення спеціальних експертиз - формальної і кваліфікаційної. Зазначені експертизи здійснюються відповідно до патентних законів і відомчих нормативних актів.

Для оформлення прав на винаходи, корисні моделі і промислові зразки необхідно подати відповідним чином оформлену заявку в Державний департамент інтелектуальної власності. Для цього заявка направляється на адресу Державного підприємства «Український інститут промислової власності», підлеглого Установі, де проходить експертизу. Одночасно з публікацією відомостей про видачу патенту Установа здійснює державну реєстрацію патенту, для чого вносить до реєстру відповідні дані. Видача патенту здійснюється Установою в місячний термін після реєстрації патенту. Право на подання заявки, насамперед, має автор. У встановлених законом випадках це право має роботодавець. До рішення Установи про видачу патенту чи про відмову у видачі патенту заявник має право з власної ініціативи вносити до заявки виправлення і уточнення. Якщо зазначені виправлення і уточнення надійшли до Установи після прийняття рішення про видачу патенту чи про відмову у його видачі, відповідно до Закону вони вже не враховуються. Але ці виправлення і уточнення враховуються, якщо вони надійшли після публікації відомостей про заявку на видачу патенту на об'єкт промислової власності, але за шість місяців до дати публікації. Після надходження до Установи документа про сплату збору за подання заявки вона піддається формальній експертизі (експертиза за формальними ознаками). Мета цієї експертизи - виявити два важливих чинники:

чи належить заявлена пропозиція до об'єктів промислової власності;

чи подані заявочні матеріали відповідають вимогам закону.

Формальна експертиза має бути проведена протягом шести місяців від встановленої дати подання заявки. За результатами формальної експертизи Установа зобов'язана повідомити заявника про завершення формальної експертизи або про вимогу щодо внесення необхідних змін до матеріалів заявки. Якщо за результатами формальної експертизи виявиться, що заявлена пропозиція не належить до об'єктів промислової власності або вона стосується тих об'єктів, які не можуть бути визнані промисловою власністю, то Установа повідомляє заявника про відмову у виданні патенту. Зазначена відмова оформляється спеціальним рішенням Установи. Результатом формальної експертизи здебільшого буває, що заявка відповідає встановленим вимогам і документ про сплату збору за подання заявки також є в наявності. Установа повідомляє заявника про завершення формальної експертизи. Це означає, що наступним етапом розгляду заявки може стати проведення кваліфікаційної експертизи (експертизи по суті) заявки. Проте Закон надає заявнику право просити видати йому деклараційний патент на винахід. При відповідності заявки вимогам Закону та наявності документа про сплату збору за подання заявки, Установа проводить експертизу на локальну новизну. Експертиза на локальну новизну - це складова частина кваліфікаційної експертизи, що має своєю метою виявлення лише локальної новизни. Локальною новизною визнається така, що встановлюється за виданими в Україні патентами на винаходи і поданими до Установи заявками про видачу патентів. Отже, в Україні діють два види патентів на винахід: патент із терміном дії 20 років, що видається після проведення експертизи по суті, і деклараційний патент - різновид патенту, що видається за результатами формальної експертизи та експертизи на локальну новизну заявки на винахід. Терміни дії патенту прийнято відраховувати від дати подання заявки до Установи. Якщо заявка спочатку була подана в одній із країн Паризького Союзу, а потім в Україні, то дія патенту відраховується від дати раніше поданої заявки, що називається конвенційним пріоритетом [5].

Порушення прав інтелектуальної власності

До порушення права інтелектуальної власності відносяться:

піратство;

плагіат;

несумлінна реєстрація;

підроблення та зміна інформації.

Порушення авторського права (контрафакція; піратство, якщо мова йде про порушення майнових авторських прав) - дії, спрямовані на протиправне використання об'єктів права інтелектуальної власності, що належать іншим особам, умисно вчинені особою, яка розуміє протизаконний характер цих дій, з метою отримання матеріальної вигоди.

Термін піратство був вперше використаний у 1603 році, пізніше у 1879 році англійським поетом Лордом Альфредом Теннісоном у передмові до його поеми «Історія кохання» (англ. «The Lover's Tale»), де Лорд Теннісон скаржився на розповсюджені випадки незаконного використання окремих фрагментів його твору. Приблизно в той самий час цей термін знайшов своє закріплення в офіційних документах.

Види порушень:

Аудіопіратство. Копіювання та розповсюдження копій музичних композицій. Враховуються продаж музичних альбомів як на аудіо-касетах, так і на компакт-дисках. Також за аудіопіратство вважається й розповсюдження музичних композицій з використанням комп'ютерної мережі. Історично, одна з перших форм компьютерного піратства. Набула особливого поширення із початком промислового виробництва аудіокасет. У колишньому СРСР піратські аудіокасети відрізнялися низькою якістю звуку, через що не набули досить великого поширення. У мережі Інтернет обмін музичними композиціями став дійсно поширеним завдяки розвитку P2P-технологій. Існує велика кількість різноманітних пірингових мереж, що утримують мільйони користувачів та терабайти музичних композицій.

Відеопіратство. Розповсюдження копій фільмів або телепередач на дисках, касетах та шляхом копіювання через комп'ютерні мережі. Може здійснюватись як із ціллю отримання прибутку (продаж контрафактної продукції у магазинах, або з рук), так і без (розповсюдження копій фільмів через локальні комп'ютерні мережі або інтернет, обмін дисками із друзями). Комерційна продукція такого роду відрізняється тим, що вона може з'явитися ще до офіційного виходу фільму у прокат (відомі випадки, коли у продажу з'являлись недороблені робочі версії фільмів, вкрадені у знімального гурту). Якість запису може досить вагомо поступатися ліцензійному, бо «пірати», керуючись бажанням якнайскоріше випустити фільм у продаж, випускають його «екранну» копію, що знята камерою прямо у залі кінотеатру. Зрозуміло, що якість такої копії набагато нижча за якість ліцензійної. Існує багато джерел, звідки пірати беруть копії фільмів. Найголовніші з них: Камріп (CAMRip) - таку версію знімають на звичайну, найчастіше аматорську відеокамеру безпосередньо під час перегляду фільму в кінотеатрі. Відеофайли, отримані таким методом найчастіше мають найнижчу якість серед усіх способів. Телесінк (TS, TeleSync) - метод дуже подібний до кампріпу, але для його успіху необхідне залучення працівників кінотеатрів, найчастіше операторів показу. Камеру встановлюють на триногу біля вікна, а дроти звуку вставляють безпосередньо в аудіовихід проектора. В результаті - особливо, якщо використовувалася професійна камера - виходить якісніша, ніж камріп копія фільму. Звук же майже не відрізняється від ліцензійної копії. ТВ-ріп (TV-rip), HDTV-rip - такий варіант копії беруть безпосередньо з телевізора. В даному випадку можна скопіювати тільки ті фільми, які вийшли в телепрокат. Копію найчастіше роблять за допомогою побутового відео або DVD магнітофона, зрідка з допомогою ТВ-тюнера. Якість напряму залежить від якості оцифровки та рівня початкового сигналу. Часто пірати навіть не вирізають рекламу та значок каналу. У випадку HDTV-rip якість початкових відео та звуку є дуже високою і це дозволяє перекодування у файл з більшою роздільною здатністю. Воркпрінт (WP, WorkPrint) - цю копію створюють працівники кіностудій чи технічних відділів, які залучені до створення фільму. Вони зазвичай викладають в Інтернет копію за декілька тижнів чи навіть місяців до показу. Часто вміст таких копій не збігається з ліцензійною. «Рулон» (TC, TeleCine) - тут оператори кінопоказу, які зв'язані з піратами ставлять в будці спеціальний кінодатчик. Цей пристій кріпиться до проектора і захоплює зображення «на льоту». Звук же, як і в випадку з телесінком передається напряму. Виходить зображення, яке майже не відрізнити від DVD-ріпу. «Скрінер» (DVD-Screener) - зазвичай, перед показом фільмів в кіножурнали висилається спеціальна копія фільму, щоб кіножурналісти могли написати про них статті. Деякі журналісти за матеріальну винагороду передають ці копії піратам. Якість виходить хорошою, але є багато вставок, які попереджують, що цей фільм не для масового перегляду. Інколи, кінокомпанії навмисно роблять деякі частини фільму чорно-білим кольором. DVD-ріп (DVD-rip), BDRip - найякісніша можлива піратська копія фільму. Її роблять з ліцензійного диску і якість напряму залежить від налаштувань захоплення відео.

Піратство програмного забезпечення. Нелегальне копіювання та розповсюдження програмних продуктів на дисках та через комп'ютерні мережі, що включає також зняття (нейтралізацію) різноманітних програмних систем захисту (варез). Для цього існує спеціальний клас програмного забезпечення - так звані англ. «cracks» (укр. кряки чи крякалки) - тобто спеціальні патчі, готові серійні номери або їх генератори для продукту, котрі знімають з нього обмеження, пов'язані з вбудованим захистом від нелегального використання. Окрім цього існують допоміжні програми для полегшення процесу зламу - налагоджувачі, дизасемблери, редактори PE-заголовка, редактори ресурсів, розпакувальники і так далі. Іноді піратство в непрямій формі заохочується власником авторських прав. Це є різновидом недобросовісної конкуренції. Класичним прикладом є продукт Microsoft Windows, поновлення котрої дозволяється на офіційному сайті компанії не зважаючи на очевидну нелегальність копії (станом на березень 2007 проводиться тонке розрізнення між легальною та нелегальною копією - для легальної можна робити вибірковий пакет оновлення, а для піратської - тільки автоматичне оновлення). Це робиться для того, щоб зайняти та утримувати монопольне становище на ринку. Після закінчення цієї частини слідує наступна - компанія правовласник починає у судовому або досудовому порядку вимагати від порушників гроші за використовуване програмне забезпечення, котре вони навряд чи купили б, якби воно було платним з самого початку.

Піратство комп'ютерних ігор. Нелегальне поширення комп'ютерних ігор має свою специфіку - зазвичай в іграх застосовують специфічні види захисту, з прив'язуванням копії гри до носія (CD або DVD диску). Для здолання обмежень використовуються як зламані версії файлів, так і спеціальні емулятори зчитувачів CD або DVD дисків. Часто пірати виконують локалізацію гри (зазвичай неякісно, тільки субтитри, без озвучування), тоді як офіційна локалізація ще не з'явилась, або взагалі ще не вийшла на території конкретної країни. Також існує практика випуску піратських збірок, тобто запис на один носій кількох ігор, що не є розрахованими на це. Часто у цих випадках вирізаються не життєво важливі частини гри, наприклад відеоролики та озвучування персонажів. У сфері сучасних ігрових приставок існує так звана практика «чиповки» (англ. chip - мікросхема, чип) - тобто пірати модифікують схему приставки таким чином, що вона набуває можливості виконувати піратські копії ігор.

Піратство літературних творів. У зв'язку із появою електронних бібліотек, що безкоштовно надають доступ усім бажаючим до текстів літературних творів, їхня діяльність почала розглядатися деякими авторами та видавництвами як піратство. Не зважаючи на те, що інтернет бібліотеки зазвичай йдуть назустріч автору, та прибирають твори з відкритого доступу за їхнім проханням, у деяких випадках все ж таки доходить до судових позовів.

Попри те, що і піратство, і плагіат є прикладами протиправного використання об'єктів інтелектуальної власності, мета цих двох порушень є різною. У випадку піратства порушник в першу чергу має на меті отримання матеріальної вигоди, мета створення у свідомості споживача зв'язку між порушником та об'єктом інтелектуальної власності або зовсім відсутня, або є вторинною. Дуже часто порушник може навіть запобігати ідентифікації через страх понести відповідальність за свої дії.

У випадку із плагіатом порушник в першу чергу має на меті створення у свідомості споживача зв'язку між ним та об'єктом інтелектуальної власності, права на який порушуються. Він бажає аби споживачі ідентифікували його. Мета отримання матеріальної вигоди у цьому випадку може бути присутньою але вона є другорядною адже порушник бажає отримати цю вигоду саме завдяки тому, що його ідентифікують із незаконно використаним об'єктом інтелектуальної власності.

Кримінальний кодекс встановлює відповідальність за порушення авторських і суміжних прав у статті 176; відповідальність настає за незаконні відтворення, розповсюдження чи інше використання творів, які є об'єктом авторського права, без дозволу авторів, якщо ці дії спричинили шкоду у значному розмірі (понад 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян). Крім того, у статті 51-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачається адміністративна відповідальність за незаконне використання об'єктів права інтелектуальної власності. Також слід згадати статтю 164-9 КпАП, що встановлює адміністративну відповідальність за незаконне розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп'ютерних програм, баз даних, а також статтю 164-13 КпАП, яка встановлює адміністративну відповідальність за порушення законодавства, що регулює виробництво, експорт, імпорт дисків для лазерних систем зчитування, експорт, імпорт обладнання чи сировини для їх виробництва".

Первинною причиною піратства є надзвичайно низька матеріальна складова в собівартості ліцензійної продукції. Сучасні технології зробили копіювання інформації дуже простою та дешевою справою. Раніше легальні виробники мали природний захист у вигляді технологічної переваги та ефекту масштабу. Кожен міг переписати книжку вручну чи набити текст на друкарській машинці, але собівартість та якість такої копія далеко поступалися оригінальним виданням. Зараз якість «саморобних» копій цілком співставна - наприклад елементарний набір офісної техніки (комп'ютер-прінтер-біндер) дозволяє зробити аналог видання книжки в м'якій обкладинці причому собівартість буде не вище ринкової ціни. А книга є самим «матеріальним» з інтелектуальних продуктів. Що стосується програмного забезпечення чи оцифрованої музики, то різниця в якості між ліцензійним та піратським продуктом часто взагалі відсутня за величезної різниці в цінах.

Щодо вартості масової продукції, що є об'єктом прав інтелектуальної власності, то в розвинутих країнах вона визначається високою платоспроможністю попиту. Матеріальна складова в собівартості вельми незначна - не більше кількох відсотків. Таким чином основна додана вартість в подібній продукції створюється за рахунок права власності на використання. Виникає ситуація коли споживачі мають платити за продукт який (чи подібний співставної якості) можна отримати заплативши в багато разів менше якщо порушити право власності. Саме перспектива отримати надприбуток (абсолютний чи відносний у вигляді економії) і є першопричиною піратства, але слід зауважити, що пірати лише користуються з створеної тримачами прав ситуації вкрай нерівномірного перерозподілу прибутків на свою користь.

Піратство у галузі інтелектуальної власності особливо поширене у країнах з невисоким прибутком на душу населення. Основною причиною широкого розповсюдження піратства у таких країнах є неплатоспроможність населення цих країн адже ціни на піратські продукти є у десятки разів нижчими аніж ціни які встановлюють правовласники. Окрім цього піратство може сприяти забезпеченню доступу широких верств населення до інформації, поширення якої обмежене правовласниками із певної причини.

За даними Асоціації виробників програмного забезпечення (Business Software Alliance) в щорічному звіті «Глобальне дослідження піратства за 2011 рік» рівень кібер-піратства в Україні в 2011 році після трьох років зростання знизився на 2 п.п. до 84 %. У той же час, неліцензійне ПЗ в країні подорожчало більш ніж на 13 % в порівнянні з показником попереднього року, досягнувши рекордних $647 млн [13].

Плагіат - привласнення авторства на чужий твір науки, літератури, мистецтва або на чуже відкриття, винахід чи раціоналізаторську пропозицію, а також використання у своїх працях чужого твору без посилання на автора [2].

Юридичне визначення цього терміна вперше з'явилося в українських нормативних документах лише в липні 2001 р. в новій редакції Закону України «Про авторське право і суміжні права». Водночас власне явище плагіату має багатовікову історію. Засуджували літературні крадіжки відомі поети та мислителі того часу - Ювенал, Горацій, Вергілій і Марціал. Останній уперше застосував слово «плагіатор», що латиною означало «викрадач чужих рабів», до літературних грабіжників. У XVII столітті у Франції з'явилися навіть теоретики плагіату. Зокрема, Франсуа Ла Мотле Вайє у своїй роботі «Академія ораторів» відкрито радив маскувати власну нездатність до творчості плагіатом і навіть давав рекомендації як, непомітно замінюючи всі вислови вкраденої фрази їхніми синонімами, приховати крадіжку.

Нині єдиного, вичерпного та загальноприйнятого визначення плагіату не існує. Приміром, автори одного з найбільших англомовних ресурсів для виявлення плагіату «Turnitin» дають такі визначення цього поняття:

вкрасти ідею або слова іншої людини і видати їх за власні;

використати результати роботи іншої людини без вказання джерела, звідки вони були взяті;

повністю або частково вкрасти мистецький, науковий або інший твір чи роботу та видати їх за свою;

представити вже існуючу ідею або продукт як новий та оригінальний.

Крім того, в різних сферах і галузях діяльності плагіат може мати більш персоніфіковані відносно специфіки цієї діяльності визначення. Так, в навчальних закладах він може розглядатися як:

офіційно не підтверджена домовленість між щонайменше двома студентами, наслідком якої є виконання однакових, або майже однакових робіт;

фальсифікація - зміст завдань, наприклад, статистичні показники, були вигадані або невірно вказані як результат власної роботи;

реплікація - коли студент здає однакову, або майже однакову роботу кілька раз для підняття власного академічного рейтингу;

використання не дозволених допоміжних матеріалів під час іспитів;

отримання недозволеної копії екзаменаційних завдань;

спілкування з іншими студентами під час іспитів для розв'язання завдань;

представлення себе під іменем іншого студента на іспитах.

Таким чином, плагіат в будь-якому разі розглядається як шахрайство, суть якого - у крадіжці чужої роботи або її частини і представленні її як власної. Загалом, плагіат можна поділити на три основні типи:

Копіювання чужої роботи (як без, так і з відома) та оприлюднення її під своїм іменем;

Представлення суміші власних та запозичених в інших аргументів без належного цитування джерел;

Перефразування чужої роботи без належно оформленого посилання на оригінального автора або видавця.

Подібну, але більш розгорнуту класифікацію пропонують автори вже згаданого ресурсу «Turnitin»:

Видання виконаної іншим автором роботи за свою без внесення в неї жодних змін;

Копіювання значної частини чужої роботи в свою без внесення в запозичене жодних змін;

Копіювання інформації з кількох різних джерел без внесення в неї правок. «Маскування плагіату» самостійним написанням перехідних речень між скопійованими частинами;

Внесення незначних правок у скопійований матеріал (переформулювання речень, зміна порядку слів в них тощо);

Повне запозичення текстів з інших джерел, але цілковите їх перефразування;

Видання власної колись вже написаної роботи за нову (переважно стосується студентів).

Найочевиднішими є перші типи. Їх найлегше виявити. Натомість перефразування чужої роботи та порушення правил цитування, що також є плагіатом, виявити значно важче. Тому цим часто зловживають.

Цитування має використовуватися у всіх випадках, коли в роботі використовуються дані, взяті зі сторонніх джерел, а не отримані або створені безпосередньо автором. Порушення вказаних нижче правил і їх недотримання має розцінюватися як плагіат:

якщо думка автора наводиться дослівно, то її слід взяти в лапки;

якщо цитується великий уривок тексту, то він може не братися в лапки, натомість - виділяється або відбивається від решти тексту певним способом (набирається іншим кеглем, шрифтом, накресленням, відбивається від основного тексту більшими абзацними відступами тощо);

допускається скорочення цитати, яке не веде до викривлення думки автора. Місце скорочення має бути відзначене в цитаті квадратними дужками з трикрапкою всередині;

допускається перефразування цитати, зміна словоформ чи відмінків певних слів. В такому разі, цитата в лапки не береться, але в квадратних дужках обов'язково ставиться посилання на джерело (його порядковий номер зі списку використаної літератури, який додається до роботи);

в списку використаної літератури завжди слід вказувати навіть ті джерела, які використовувалися під час підготовки роботи і вивчення теми, навіть якщо прямих посилань чи цитувань цих джерел в роботі нема [12].

Несумлінна реєстрація - один із видів порушень прав інтелектуальної власності, при якому відбувається реєстрація певного об'єкту, що характеризується відсутністю відповідальності перед оточенням за виконання цих дій у суб'єкта реєстрації(тієї людини або організації яка(і) реєструють). Передбачає недоброякісну конкуренцію, крадіжку чужих ідей та видачу їх за свої як цілком легальні та власні, маючи на це певні права.

Несумлінна реєстрація товарних знаків різноманітних фірм, підприємств або компаній України (і не тільки, для порівняння, можна поглянути на нашу сусідку - Росію) майже в половині ситуацій стає значною, а точніше кажучи, достатньо великою проблемою, тому що дедалі складніше вдається однозначно провести межу між вже зареєстрованим товарним знаком наприклад та тим, що реєструють. Хоча в українському законодавстві сумлінна реєстрація, більш-менш чітко визначена. Яскравим прикладом даної неоднозначності може бути зміна типової,кольорової або іншої елементної бази оригінальної назви товару (такого що має певний документ - свідоцтво), не змінюючи самої назви, після чого достатньо складно довести, що "оригінальний" вже має свого справжнього правовласника [16].

Інтелектуальна власність в світі

Всесвітня організація інтелектуальної власності

Всесвітня організація інтелектуальної власності або ВОІВ (англ. World Intellectual Property Organization або WIPO, фр. Organisation mondiale de la propriйtй intellectuelle або OMPI) - є одним зі спеціалізованих агентств ООН, що було створена у 1967 році з метою заохотити творчу діяльність та забезпечити захист інтелектуальної власності в усьому світі.

Станом на 1 січня 2012 року ВОІВ нараховує 184 члени та адмініструє 23 міжнародні угоди. Штаб-квартира цієї організації знаходиться у місті Женева, Швейцарія. Зараз Генеральним директором ВОІВ є Френсіс Гаррі.

Попередником ВОІВ було БІПРІ (від фр. Bureaux Internationaux Rйunis pour la Protection de la Propriйtй Intellectuelle). Цю організацію було створено 1893 року для адміністрування Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів, а також Паризької конвенції про охорону промислової власності.

ВОІВ було створено на заміну БІПРІ після прийняття Стокгольмської Конвенції про заснування Всесвітньої організації інтелектуальної власності (підписано 14 липня 1967, змінено 28 вересня 1979). 1974 ВОІВ стала спеціалізованим агентством ООН.

На відміну від інших структурних підрозділів ООН ВОІВ має істотні джерела фінансування, що не залежать від внесків держав-членів. 2006 року понад 90 % фінансування цієї організації були отримані Міжнародним бюро ВОІВ у вигляді зборів від фізичних та юридичних осіб, що скористалися міжнародними системами реєстрації об'єктів інтелектуальної власності, такими як PCT для патентів, Мадридська система для торгівельних марок та Гаазька система для промислових зразків.

Як і у багатьох інших структурних підрозділах ООН, керівний склад ВОІВ призначається Генеральною асамблеєю, а не обирається. Це дало критикам привід стверджувати, що ВОІВ діє не в інтересах громадян, котрі є мешканцями країн-членів цієї організації, а в інтересах абстрактних «національних відомств» (тобто урядових установ країн членів, на які покладено функції захисту інтелектуальної власності і які представляють країни-члени для цілей багатьох міжнародних документів ВОІВ), які в свою чергу можуть лобіювати інтереси окремих держав або транснаціональних корпорацій.

Аби вирішити цю проблему, керівництво ВОІВ намагається приймати рішення шляхом консенсусу. При цьому кожна держава-член має лише один голос, незалежно від кількості її населення та розміру членських внесків. Завдяки цій практиці у 1960-х та 1970-х роках країни, що розвиваються, мали змогу заблокувати прийняття таких суперечливих рішень у галузі інтелектуальної власності, як універсальні фармакологічні патенти чи збільшення строку тривалості захисту авторського та суміжних прав [3].

Паризька конвенція про охорону промислової вартості

Паризька конвенція про охорону промислової власності (англ. Paris Convention for the Protection of Industrial Property) підписана у Парижі 20 березня 1883 року є однією з найперших та найважливіших міжнародних угод у сфері інтелектуальної власності. За цією конвенцією патенти будь-якої країни-учасниці є доступними всім іншим учасникам цієї конвенції.

Окрім того, ця конвенція встановила так зване право пріоритету: воно забезпечує, що подавач заявки в одній з країн-членів конвенції може використовувати дату своєї першої заявки (що подана у межах однієї з країн-членів) у якості дати наступної заявки до будь-якої іншої держави-учасниці конвенції, якщо він подав цю наступну заявку у межах 6 (для торговельних марок та промислових зразків) або 12 місяців (для патентів та корисних моделей) з дати першої заявки.

За станом на червень 2007 року, країнами-членами даної конвенції є 171 країна світу.

Після дипломатичної конференції у Парижі у 1880 році, конвенція була підписана 1883 року 11 країнами: Бельгія, Бразилія, Гватемала, Іспанія, Італія, Нідерланди, Португалія, Сальвадор, Сербія, Франція та Швейцарія.

Конвенція була переглянута кілька разів:

Брюссель (Бельгія) 14 грудня 1900 року;

Вашингтон (Сполучені Штати Америки) 2 червня 1911 року;

Гааґа (Нідерланди) 6 листопада 1925 року;

Лондон (Велика Британія) 2 червня 1934 року;

Лісабон (Португалія) 31 жовтня 1958 року;

Стокгольм (Швеція) 14 липня 1967 року.

Була скоректована 28 вересня 1979 року [10].

Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів

Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів (англ. Berne Convention for the Protection of Literary and Artistic Works) підписана 9 вересня 1886 року у Берні є міжнародною угодою щодо авторського права.

Ця конвенція була розроблена за участю Віктора Гюґо та його «Міжнародної Асоціації Літератури та Мистецтва» під впливом французького «права автора», що розбігається із англо-саксонською концепцією авторського права, яка торкалась тільки економічних аспектів. За Бернською конвенцією, авторське право на творчу працю не повинно декларуватися, бо воно автоматично є діючим з моменту створення твору. Таким чином, автору не треба реєструвати, подавати будь-які заяви про авторське право у країнах, що прийняли цю конвенцію. Як тільки твір зафіксовано на будь-якому фізичному носії, його автор автоматично стає власником всіх авторських прав на цей твір та будь-які похідні твори до тих пір, доки він сам явно не відмовиться від них, або доки не закінчиться строк дії авторського права.

Перед прийняттям Бернської конвенції, національні відомства з авторського права захищали права на поданий твір тільки всередині країни. Таким чином, твір, опублікований у Лондоні британським громадянином є захищеним авторським правом на території Великої Британії, та водночас може бути вільно скопійований та проданий будь-ким у Франції, та навпаки.

Бернська конвенція пішла по стопах Паризької конвенції 1883 року, що так само створила умови для міжнародної інтеграції інших видів об'єктів права інтелектуальної власності: патентів, торговельних марок та промислових зразків.

Так само, як Паризька конвенція, Бернська утворила бюро, що виконувало адміністративні задачі. У 1893 році два цих маленьких бюро об'єдналися та утворили Об'єднане міжнародне бюро з захисту інтелектуальної власності (відоміше за своїм французьким акронімом «БІРПІ» (фр. BIRPI), розташоване у Берні. У 1960 році, БІРПІ переїхало з Берну до Женеви, щоби бути ближче до Організації об'єднаних націй (ООН) та інших міжнародних організацій цього міста. 1967 року БІРПІ змінило назву на ВОІВ, Всесвітню організацію інтелектуальної власності, що, починаючи з 1974 року, є організацією, підпорядкованою ООН.

За станом на серпень 2009, 164 країни є членами Бернської конвенції.

Авторське право за Бернською конвенцією повинно набуватись автором автоматично, тобто воно не потребує формальної реєстрації. Тут треба зазначити, що хоча Сполучені Штати Америки приєдналися до конвенції у 1988 році, вони продовжують компенсувати авторські збитки та виплачувати авторську винагороду тільки за твори, що є зареєстрованими.

Бернська конвенція зазначає, що всі твори, за виключенням фотографічних та кінематографічних, повинні захищатися авторським правом щонайменш 50 років з моменту смерті автора, але дозволяє країнам-членам забезпечувати такий захист і на більший строк. Для фотографічних творів Бернська конвенція встановила мінімальний строк правового захисту рівний 25 рокам від року створення фотографії, а також для кінематографічних творів мінімальний строк у 50 років від першого показу, або 50 років від створення, якщо його не було показано у цей період.

Хоча Бернська конвенція проголошує, що для твору є дійсним авторське право країни, де вимагається охорона, стаття 7.8 зазначає, що «проте, якщо законодавством цієї країни не передбачено інше, цей строк не може бути тривалішим, ніж строк, встановлений у країні походження твору»[2], тобто автор не отримує довшої охорони за кордоном ніж удома, навіть якщо закордонне законодавство надає довший строк охорони. Це правило широко відоме як «правило коротшого строку». Не всі країни прийняли це правило [1].

Міжнародний день інтелектуальної власності

Міжнародний день інтелектуальної власності встановлено у вересні 2000 на засіданні Генеральної асамблеї Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ВОІВ).

Відзначається щороку 26 квітня в день народження ВОІВ - організації, що сприяє охороні та розвиткові інтелектуальної власності у всьому світі.

Міжнародний день інтелектуальної власності надає можливість підкреслити значення інновацій у повсякденному житті людини та у вдосконаленні суспільства. Патенти, товарні знаки, авторське право та суміжні права як результати творчості та знань є потужними інструментами сприяння економічному та культурному розвитку.

Щороку встановлюється тема (чи гасло) Міжнародного дня інтелектуальної власності:

2001 - Creating the Future Today (Творімо майбутнє сьогодні);

2002 - Encouraging Creativity (Підтримуймо творчість);

2003 - Make Intellectual Property Your Business (Зробімо інтелектуальну власність своїм ділом);

2004 - Encouraging Creativity (Підтримуймо творчість);

2005 - Think, Imagine, Create (Думаймо, уявляймо, творімо);

2006 - It Starts With An Idea (Почнімо з ідеї);

2007 - Encouraging Creativity (Підтримуймо творчість);

2008 - Celebrating innovation and promoting respect for intellectual property (Прославляючи інновації та заохочуючи повагу до інтелектуальної власності) [9].

Винахідництво

Закон України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» дає формально-логічне визначення поняття винаходу: це технологічне або технічне рішення, що відповідає критеріям патентоспроможності, тобто новизні, винахідницькому рівню та промисловій придатності [4].

Винахід - продукт творчої діяльності, покликаний до життя тими суспільними потребами, задоволення яких не може бути досягнуте вже відомими чи очевидними засобами.

Відповідно до п. 2 ст. 6 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» об'єктом винаходу може бути:

продукт (пристрій, речовина, штам мікроорганізму, культура клітин рослин і тварин), спосіб, а також застосування раніше відомого продукту чи способу за новим призначенням;

об'єктом корисної моделі може бути конструктивне виконання пристрою.

Відзначимо, що згідно із законом не можуть одержати правову охорону об'єкти, які не відповідають критеріям винаходу. До таких належать:

відкриття, наукові теорії та математичні методи;

методи організації та управління господарством;

плани, умовні позначення, розклади, правила;

методи виконання розумових операцій;

програми для обчислювальних машин;

результати художнього конструювання;

топології інтегральних мікросхем;

сорти рослин і породи тварин тощо.

Варто знати, що винаходи, які належать до категорії державних таємниць, визначаються спеціальним законодавством і не підлягають опублікуванню для широкого кола спеціалістів [6].

Промисловий зразок

Промислувий зразук - результат творчої діяльності людини у галузі художнього конструювання.

В Україні промислові зразки, що відповідають такій ознаці як новизна, можуть отримувати правову охорону у вигляді патенту на промисловий зразок. При цьому важливо розуміти, що при здійсненні експертизи офіційна установа перевіряє виключно наявність у промислового зразка всіх заявлених суттєвих ознак. Патент на промисловий зразок видається під відповідальність його власника без гарантії чинності .

Класифікація промислових зразків:

плоскі - містять двовимірну композицію, наприклад: текстури тканин, настільні дитячі ігри, зображення на одязі тощо;

об'ємні - являють собою композицію, в основу якої покладена об'ємно-просторова структура, наприклад: зовнішній вигляд меблів, сільськогосподарської машини, мотоцикла, люстри тощо.

Залежно від його первинного призначення, промисловий зразок може розглядатися і як засіб індивідуалізації і як результат винахідницької та раціоналізаторської роботи. В Україні у якості промислового зразка може бути зареєстрована звичайна упаковка товару, що неодноразово породжувало юридичні колізії. Причиною цих колізій була несумлінна реєстрація у якості промислових зразків упаковок всесвітньо відомих товарів з метою уникнути митного блокування імпорту цих товарів на територію України [14].

...