Правові аспекти затвердження лімітів на розміщення відходів, у разі коли строк для звернення з метою їх затвердження пропущено з об'єктивних причин

Размещено на http://www.allbest.ru/

Правові аспекти затвердження лімітів на розміщення відходів, у разі коли строк для звернення з метою їх затвердження пропущено з об'єктивних причин

Невід'ємним елементом правового забезпечення екологічної безпеки є затвердження лімітів на розміщення відходів. Стаття 31 Закону України «Про відходи» містить лише загальні положення щодо лімітів на розміщення відходів, відносячи їх до системи заходів із запобігання або зменшення обсягів утворення відходів. Докладніше порядок затвердження лімітів встановлено у Порядку розроблення, затвердження і перегляду лімітів на утворення та розміщення відходів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.1998 №1218 (далі - Порядок №1218).

Пунктом 12 Порядку №1218 власники відходів, які здійснюють лише їх розміщення, до 1 квітня, а власники відходів, які утворюють та розміщують їх на своїй території, до 1 червня поточного року зобов'язуються подати до органів Мінприроди на місцях заяви на одержання дозволу на розміщення відходів у наступному. Органи Мінприроди на місцях розглядають заяви і до 1 липня видають дозволи на розміщення відходів або надсилають власникам відходів повідомлення з викладенням причин відмови у видачі дозволів, встановлюючи термін повторного подання необхідних документів (п. 13 Порядку №1218). На підставі одержаних дозволів власники відходів готують скориговані проекти лімітів на утворення та розміщення відходів і до 1 вересня поточного року подають їх на погодження органам Мінприроди на місцях, які протягом двох тижнів їх затверджують. Але практика застосування цього порядку виявила низку його недоліків, зокрема, ним не враховано можливості утворення відходів після 1 вересня, а також випадку, коли підприємство утворилося лише після 1 вересня і здійснює розміщення відходів. Якщо тлумачити положення п. п. 10-14 Порядку №1214 буквально, то можна дійти висновку про те, що підприємство, у якого утворилися відходи після 1 вересня або ж яке було зареєстроване лише після цієї дати, не має права звернутися до відповідного державного органу із заявою для отримання дозволу та ліміту на розміщення відходів. Це не залишає суб'єкту господарювання іншої можливості, крім зберігання відходів без дозволів на їх розміщення та відповідних лімітів, тобто незаконно (ч. 2 ст. 55 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»).

У зв'язку з вищевикладеним, як у державних органів, так і у суб'єктів господарювання, діяльність яких пов'язана з розміщенням відходів, виникло питання про те, чи можна після 1 червня подавати заяви для отримання дозволів на розміщення відходів та видачу відповідних лімітів, а державним органам приймати їх, розглядати і приймати відповідне рішення.

В юридичній літературі є значна частина праць, присвячених проблемі поводження з відходами. Серед них, зокрема, її правові питання розглядалися в роботах проф. Балюк Г.І. [1] Думку про необхідність встановлення залежності розмірів лімітів на розміщення відходів від екологічної ситуації у відповідному регіоні висловила також Н.О. Максіменцева [2]. Низка аспектів поводження з відходами знайшли висвітлення в роботах З.С. Бройде [3].

Серед праць закордонних вчених, багато цінних положень щодо поняття відходів, надання дозволів на утворення відходів містять роботи німецької дослідниці Любе-Вольф Г. [4, c. 697-702; 705-707]. Окремих питань лімітування відходів торкнувся у своїй роботі Рябов А.А. [5]. Дослідженню правої природи лімітів як елементів адміністративного механізму поводження з відходами присвятили свої дисертаційні дослідження Петрова Т.В. [6, с. 43]. та Трофімець С.С. [7, с. 23-24].

Незважаючи на велику наукову цінність положень висловлених зазначеними авторами, питання про можливість надання лімітів на розміщення відходів, а також проблема поставлена вище на знайшла свого вирішення в цих роботах. З огляду на що, ця стаття покликана заповнити цю прогалину і запропонувати вирішення зазначеного питання.

Аналіз положень Закону України «Про відходи» та Порядку №1218 (свідчить про відсутність у них положень, які б безпосередньо регламентували порядок отримання дозволу підприємством, яке було зареєстровано після 1 вересня. За таких умов утворюється досить складна ситуація. З одного боку, в силу абзацу 5 ч. 4 ст. 4 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» вичерпний перелік підстав для зупинення господарської діяльності підприємства повинен бути закріплений законом. Оскільки жодним законом не встановлено жодних обмежень для підприємств, які зареєстровані після 1 вересня немає, тому діяльність підприємства на цій підставі обмеженою чи припиненою бути не може.

З іншого боку, загальним правилом здійснення діяльності із розміщення відходів є можливість їх розміщення лише за умови наявності у відповідного суб'єкта спеціального дозволу та лімітів на їх розміщення. Це загальне правило закріплено наступними нормами чинного законодавства. Відповідно до ч. 2 ст. 55 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»: «Розміщення відходів дозволяється лише за наявності спеціального дозволу…» Побічно цей принцип також закріплено у п. «б» ч. 1 ст. 42 Закону України «Про відходи», відповідно до якого: «Особи, винні в порушенні законодавства про відходи, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільну чи кримінальну відповідальність за:… самовільне розміщення чи видалення відходів…».

Отже, системне тлумачення вищезазначених законів дозволяє дійти висновок про те, що підзаконними актами не може бути встановлено правило, яке призведе до зупинення діяльності підприємства. З іншого боку, діяльність, яка пов'язана з розміщенням відходів може здійснюватися лише за умови отримання спеціального дозволу на розміщення відходів (дозвіл набирає чинності лише з моменту затвердження лімітів на розміщення відходів (п. 15 Порядку №1218)).

Постанова Кабінету Міністрів України, якою затверджено Порядок, є підзаконним нормативно-правовим актом. Це означає, що він направлений на деталізацію положень законів і не повинен їм суперечити. Якщо ж тлумачити Порядок у спосіб, за якого не дозволяється видавати дозволи підприємствам, які були зареєстровані після 1 вересня - це буде означати, порушення Порядком права на здійснення підприємницької діяльності (ст. 42 Конституції України), шляхом порушення вимог абзаців 3 і 7 ч. 1 ст. 6 Господарського кодексу України; абзацу 5 ч. 4 ст. 4 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності». З іншого боку, наведені вище положення чинного законодавства не дають права суб'єкту господарювання цілий рік провадити діяльність пов'язану з утворенням відходів без спеціального дозволу, адже таке тлумачення Порядку №1218 суперечитиме принципу дозвільного режиму здійснення цієї діяльності (ч. 2 ст. 55 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»; п. «а» ч. 1 ст. 32; п. «б» ч. 1 ст. 42 Закону України «Про відходи»).

Таким чином, наведені вище положення чинного законодавства даються підстави тлумачити положення Порядку №1218 лише таким чином, за якого дозволяється видавати дозволи у зазначеній вище ситуації.

При тлумаченні положень Порядку №1218 у зазначеному вище контексті необхідно враховувати також принципи обґрунтованості (рішення має прийматися з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії)) та пропорційності (рішення повинно прийматися з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія)) (пункти 3 та 8 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства від 06.07.2005 №2747-IV (далі - КАС)).

Прийняттям рішення про відмову у розгляді заяви на отримання дозволу на розміщення відходів та затвердження відповідного ліміту, буде створено ситуацію за якої підприємство змушене буде або припинити діяльність і понести збитки, або ж здійснювати розміщення відходів не контрольовано без дозволів та лімітів. В силу принципу обґрунтованості та пропорційності (п. п. 3 та 8 ст. КаС) правомірність рішення яке дозволить уникнути наведених вище негативних наслідків, не може бути поставлене під сумнів тим, що воно прийнято за відсутності чіткої процедури його прийняття у Порядку №1218.

Принципами обґрунтованості та пропорційності також необхідно послуговуватися і для визначення інших елементів порядку отримання таких дозволів (наприклад, строків у які суб'єкт господарювання повинен звернутися до державного органу для затвердження ліміту та надання дозволу).

Слід також звернути увагу на той факт, що чинним законодавством передбачено в ряді випадків можливість видачі дозволів, заяви щодо отримання яких подані поза межами стоків, передбачених п. п. 10-14 Порядку термінів (2 п. 18 Порядку №1218) що вказує на те, що навіть буквальне тлумачення положень зазначеного порядку не виключає принципову можливість затвердження ліміту на розміщення відходів та надання відповідного дозволу після встановленої у п. 12 Порядку №1218 дати.

Вищевикладене вказує на необхідність внесення змін до Порядку №1218, якими на наш погляд доцільно передбачити порядок надання дозволу, у разі коли з об'єктивних причин на суб'єктів господарювання не може бути поширено загальний порядок надання дозволів та затвердження лімітів, закріплений Порядком №1218.

ліміт відхід екологічний дозвіл

Размещено на Allbest.ru