Принцип публічності в цивільному процесі і його зміст

Размещено на http://www.allbest.ru/

1

ПРИНЦИП ПУБЛІЧНОСТІ В ЦИВІЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ І ЙОГО ЗМІСТ

І. Ізарова

публічність галузь права гласність судочинство

Роль принципів у функціонуванні галузі права э виключно важливою, оскільки саме вони визначають основу відповідної галузі права і стабільний напрямок її розвитку. Враховуючи їх визначальне значення та вплив на формування галузі права та її інститутів слід прискіпливо пильнувати за їх дотриманням, оскільки порушення загальних засад призведе до втрати стабільності та внутрішньої структури галузі права.

Нашу увагу привернув один із визначальних принципів цивільного судочинства, який є його основою та рушійною силою свого існування. Його зміст і значення зазнавали докорінних змін, що, в свою чергу, істотно впливало на весь процес цивільного судочинства. В. Кройтор в своїй статті знову підняв важливе питання про звернення до досвіду римских судових процесів, але, на жаль, у своєму дослідженні зупинився саме на тому етапі, який, як він справедливо вказав, незважаючи на свої істотні вади, став "певним прототипом сучасної моделі судочинства" [1; 70]. І це не дивно, оскільки екстраординарний процес став відображенням негативного напрямку розвитку цивільного судочинства, до чого можливо призвела, у поєднанні із рядом інших важливих факторів, саме закритість цього процесу. Чому відкритість і публічність вважається одним із найважливіших принципів, що забезпечують справедливе цивільне судочинства? В чому основне значення та зміст принципу публічності у цивільному судочинстві? Як реалізаується принцип публічності в сучасному цивільному процесі?

Принципи цивільного судочинства завжди є і будуть предметом прискіпливої уваги науковців, але водночас деякі питання носять певний дискусійний характер і вимагають додаткового дослідження, зокрема, правова природа принципу публічності цивільного судочинства та його співвідношення із принципом гласності.

Відкритість цивільного судочинства завжди проявлялася в можливості та забезпеченні вільного доступу громадськості до судового розгляду справи - суди проходили публічно, на ринкових площах, де всі охочі мали можливість спостерігати за тим, що відбувається. Сам термін publicus з латини перекладається як "громадськість", але в правовому контексті publicus можна трактувати передусім як "винесене на громадськість" або "оприлюднене для громадськості", і про це свідчать думки римських юристів. В Дигестах Юстиніана, Павел вказує, що "пред'явлення позову" означає пред'явлення речі публічно, щоб тому, кому пред'являється вимога, було надано можливість здійснити свою вимогу (Д. 10.4.2) [2; с. 541]. В своїх Інституціях Гай вказує на те, що публічно заявляють в урочистих словах, чим підтверджують урочисто їх силу назагал (І. 2.104) [3; 21]. Ульпіан вказує на те, що позов про опікунів та піклувальників, які не викликають довіру, є ніби публічним, тобто відкритий усім (Д. 26.10.41 пар.6) [4; 663].

Слід зауважити, що судовому захисту прав та інтересів осіб з давніх часів притаманні риси публічності. Саме тоді особи, які зверталися до суду із вимогою вирішити їх спір, який вони не змогли вирішити між собою, виносили на загал свої вимоги та заперечення, обгрунтовані доказами. В першій таблиці Законів 12 таблиць було визначено: "якщо [сторони, що судяться] не приходять до угоди, нехай [вони] до полудня зійдуться для суду на форумі або на коміціумі". Таким чином, коли спір відбувався публічно, його учасники ніби отримували гарантію неупередженості та незацікавленості суду, який розглядав справу, а рішення якого ставало для них обов'язковим для виконання, а також однакове застосування норм і правил, які були джерелами права. І суддя, виносячи своє рішення у справі, завжди спостерігав реакцію римського суспільства, яке пильно стежило за тим, щоб правосуддя відбувалося виключно на засадах справедливості та римських законів, оскільки кожен із його членів міг його на собі відчути (керувався ними). Порядок формування суддівського корпусу в період дії преторського права свідчить про те, що саме відкритість їх діяльності дозволила удосконалити застарілі норми Законів ХІІ таблиць та заповнити прогалини у праві, що з часом перетворилося на найбільш досконалу систему ratio scripta. Норми права, які неефективно регулювали суспільні відносини і не задовольняли інтереси суспільства, поступово відмирали.

З якою метою судовий розгляд справ розпочали проводити публічно? На нашу думку, уявлялося, що саме таким чином забезпечується схвалення суспільством розгляду і вирішення спору між особами і відбувається захист прав. Судове рішення є актом правозасто- сування, який стає загальнообов'язковим для виконання, тому кожен член суспільства повинен чітко знати та розуміти, на яких підставах і з яких мотивів суд виносить своє рішення. Це сприяє підвищенню правосвідомості громадян, забезпечує ефективну правореаліза- цію, і в цілому позитивно впливає на функціонування всієї правової системи.

Перехід до екстраординарного процесу в римській державі відбувся із докорінною зміною державно- політичного устрою, що негативно позначилося на розвитку цивільному судочинстві. У процесі реформування римської імперії зросла роль магістратів, або посадових осіб, наділених повнотою владних судових повноважень, або, як вірно, зауважив Р.Ієринг, народ створив собі із магістрата не слугу, а господаря [5; 10]. Магістрати розглядали судові справи у порядку адміністративного процесу (cognitio), але в період розбудови нової держави їх діяльнісь істотно розширилась - поряд із незалежними постатями претора та приватного судді, які розглядали справи, саме магістрати стали зручним та вдалим інструментом впливу держави на судові органи та їх рішення. Як вказує І.О. Покровський "в екстраординарному процесі великою мірою піддається обмеженню принцип публічності: суд провадиться не на очах у всіх, як це було в процесі формулярному, а в закритому приміщенні (secretarium або secretum), куди доступ публіці обмежено" [6; 250]. Поступова розбудова держави авторитарного режиму передусім забезпечила собі можливість контролю судової влади, яка до цього часу функціонувала порівняно незалежно, та впливу на їх рішення.

Недопущення на судові розгляди громадс- кості, представників римського суспільства забезпечило можливість впливу на суди та їх рішення та встановлення абсолютного контролю над суспільством.

Дискусійним залишається питання про доцільність поділу римського процесу на дві стадії та передачі його від магістрату або претора до приватного судді, але можна уявити це як не бажання наділяти владного суб'єкта повноваженнями вирішувати спір між приватними особами. Цілком можливо, що саме це було визначальною ідеєю, задля якої магістрат або претор передавав розгляд справи до приватного судді, який міг забезпечити неупереджений розгляд справи між іншими приватними особами.

Саме в римському праві, на жаль, сформувався істотний зв'язок і залежність цивільного судочинства від державно-політичного устрою, що є явищем безумовно негативним. Цивільний процес є спільною діяльністю суду та інших учасників з метою встановлення істини та вирішення спору між сторонами, покликаний забезпечити захист прав та інтересів приватних осіб, що диста- нціює його від прямого державного впливу.

М.Й. Штефан так і визначає зміст принципу публічності цивільного судочинства як правила, які надають право і зобов'язують органи прокуратури, державного управління, інші організації та окремих громадян захищати в цивільному судочинстві права інших осіб, державні і громадські інтереси, а також встановлене ЦПК активне процесуальне правове становище суду [7; с. 62-63]. Але, на нашу думку, публічність цивільного процесу не можна розкрити за допомогою визначення прав його учасників, тим більше суду та осіб, яким сприяють здійсненню судочинства, оскільки більшість цих прав випливають із цього принципу. І сьогодні реформування цивільного процесуального законодавства розвивається в напрямку зменшення повноважень суду в цивільних процесуальних відносинах, забезпечуючи цим право сторін і інших осіб, які беруть участь у справі ініціювати та активно впливати на весь хід судочинства відповідно до принципу диспозитивності, адже саме диспозитивність цивільного судочинства є визначальною та керівною його засадою.

На перший погляд складається враження, що публічність, передусім, забезпечує можливість всіх охочих бути присутніми на судовому розгляді справи. Але інтерес бути присутнім у особи може виникнути лище в тому разі, коли вона буде обізнана про процес, що відбувається. Отже, невід'ємним елементом є право осіб знати про судовий розгляд справи, тобто винесення назагал інформації про спір, проведення судового розгляду відкрито, забезпечуючи будь-кому з охочих бути присутнім при цьому. Так, реформою цивільного судочинства 1864 року в Російській імперії було визначено підстави для присутності усіх охочих на судових засіданнях, а також порядок розповсюдження інформації про порядок їх проведення та рішення у справах. Можливості для реалізації цього права не було створено, зокрема, було визначено складну процедуру отримання інформації про місце та час розгляду тощо внаслідок цього проголошення принципу не призвело суттєвого впливу на цивільне судочинство. Поряд із цим закріплення цього принципу призвело до пожвавлення наукових дискусій, а також законодавчої уваги до належної реалізації цього принципу у цивільному судочинстві.

Принцип публічності отримує надшироке тлумачення у зв'язку із зміною державного устрою. За часів дії Декрету сНк РСФСР від 24 листопада 1917 року "Про суд" будь-які громадяни були наділені правами задавати питання свідкам, обвинуваченим, кожен мав змогу виступити в ролі обвинувача або захисника. Таким чином, радянська влада намагалась більше забезпечити свою участь у судових процесах і можливість впливу на їх результат, ніж справедливий розгляд справ. Тому вже в ЦПК РСФСР 1923 року, як і в наступних процесуальних кодексах, було закріплено принцип публічності та усності цивільного судочинства.

Як можна забезпечити справедливий та неупереджений розгляд спору? Впродовж століть склалися основні засади відкритого розгляду справи, коли будь-яка особа, яка виявила інтерес, могла бути присутньою на судовому розгляді і знати, як суд вирішує конкретний спір, на яких підставах, з яких мотивів застосовує норму права. Всі члени суспільства повинні мати можливість відвідати судове засідання, передусім, тому що вони можуть стати учасником цієї або інших справ, а також тому, що процес правозастосування та правореалізації повинен проходити максимально відкрито та доступно. Всі повинні чітко розуміти, на яких підставах, із яких мотивів суд ухвалює своє рішення в конкретній справі. Тільки таким чином можна забезпечити високий рівень правосвідомості суспільства, а також суспільної довіри до цивільного судочинства як одного із основних способів захисту прав та інтересів осіб.

Слід відмітити, необхідність закріплення вільного доступу всіх осіб, інтересів яких може стосуватися дана справа, оскільки використання терміну "своя справа" є неправильним і некоректним. При визначенні кола осіб, інтереси яких може стосуватися конкретна цивільна справа, суд виходить із норм цивільного процесуального закону, судової практики та міркувань осіб, які беруть участь, але часто це не в інтересах останніх. Якщо надалі чинний процесуальний закон буде обмежувати принцип публічності, залишається тільки здогадуватися, як особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи чи обов'язки, зможуть про це дізнатися і скористатися своїми правами відповідно до ч. 9 ст. 6 ЦПК України [8]. Отже, потрібно забезпечити законом можливість усім особам, які виявили бажання відвідати судове засідання, бути присутнім у ньому, а також отримати інформацію про час і місце судового розгляду, склад його учасників. Інформація про учасників справи, час і місце її розгляду повинна бути доступною для громадскості, зокрема, шляхом публікації на сайті відповідного суду.

Слід зазначити, що публічність як відкритий процес розгляду справ краще за все характеризується визначенням у законі переліком випадків, коли можливе проведення закритого судового засідання. Мета і підстави для проведення закритого судового засідання чітко закріплені. Зокрема, наприкінці ХІХ століття в межах Ро- сійскої імперії було закріплено публічність проведення судових засідань для вирішення цивільнних справ, а закрите засідання допускалось тільки на розгляд суду або за вимогою прокурора якщо посягали на релігію, суспільний порядок, мораль або на прохання сторін. Відповідно до процесуального законодавства ФРН, якщо під час судового розгляду досліджуються матеріали справи, в яких може або міститься інформація, що порушує суспільний порядок, мораль, інтереси приватних осіб тощо. Один із визначальних принципів цивільного процесуального права ФРН Die Offentlichkeit des Ver- fahrens закріплює загальну вимогу про відкритість судових засідань для всіх, і обмеження законом проведення закритих засідань на підставі загрози державній безпеці, суспільного порядку або моралі; життю або здоровю осіб, які беруть участь у справі; з метою збереження комерційної, виробничої або таємниці изобретения або особистої таємниці або при допиті неповнолітнього [9; 27-28]. Принципами трансграничного (транскордонного) цивільного процесу підставами проведння закритого судового засідання визначено інтереси правосуддя, суспільної безпеки або охорони приватного життя [10; 46].

Уявляється, что закрите судове засідання як виключення доцільно проводити тільки з метою захисту державних або комерційних таємниць, або особистого життя осіб, які беруть участь у справі.

Приниження честі і гідності, а також можливе розповсюдження інтимних чи інших особистих сторін життя осіб, які беруть участь у справі не можуть стати підставою для проведення закритого судового засідання. У таких випадках слід поставити питання про можливість дослідження доказів у закритому засіданні, що відповідає принципам трансграничного цивільного процесу [10; 142].

При цьому в будь-якому разі, при закритому судовому засіданні, оголошення рішення суду повинно відбуватися тільки публічно. В своєму рішенні суд встановлює права та обов'язки осіб, які брали участь у справі, задовольняє вимоги однієї сторони, заперечує вимоги іншої, оцінює докази у справі, вирішує їх спір по суті, застосовуючи при цьому норми права, а може порушити права та законні інтереси третіх осіб, які не брали участі у справі. Тому рішення суду в цивільній справі повинно бути проголошено публічно, навіть якщо її розгляд проводився у закритому судовому засіданні.

В контексті питання про публічність судових рішень, нагально необхідно згадати про доцільність впровадження і подальшого функціонування Єдиного реєстру судових рішень, який вміщує в собі всі без виключення рішення судів [11]. Будь-які обмеження фукнціонування такого механізму оприлюднення судових рішень неприпустимі і призведуть до погіршення і ставлення суспільства до судової влади, і стану судочинства в країні [12]. Не має незначних, або не суттєвих рішень суду, оскільки кожним із них вирішується спір або визнається факт, в кожному із них відбувається захист порушених прав або інтересів осіб, тому вони повинні бути відкритими і загальнодоступими для громадскості.

Питання співвідношення принципів публічності та гласності цивільного судочинства є надзвичайно дискусійним. Думки науковців поділяються і часто принцип публічності цивільного судочинства розглядають як елемент принципу гласності. Зокрема, деякі вважають, що гласність цивільного процесу проявляється в усності та відкритості провадження [13; 13]; інші вважають, що тут обєднується три аспекти: обов'язок суду забезпечити гласність судочинства, право сторін на гласний розгляд справи, право бажаючих (публіки) бути присутніми у відкритих судочих засіданнях, розповсюджувати та отримувати інформацію про діяльність суду [14, 61]. На нашу думку, не можна віднести відкритість судочинства до принципу гласності, оскільки відкрите проведення судового розгляду справи має на меті зробити судочинство доступним для присутності для всіх бажаючих, а усність забезпечує всіх учасників та інших осіб, які присутні в залі, бути обізнаним у справі.

Співвідношення та зв'язок принципів публічності та гласності часто стає предметом дискусій. На нашу думку, термін "гласність" і його етимологічне значення сягає до слова "глас" або усне відтворення інформації вголос, тому використання терміну гласність як принцип цивільного судочинства уявляється не зовсім точним. Саме принцип публічності є загальною засадою цивільного судочинства, який включає в себе відкритість та доступність судового розгляду, тоді як гласність судочинства представляє собою його усність, поєднану із повною технічною фіксацією. Зміст статті 6 ЦПК України відображає основні засади публічності цивільного судочинства, тому більш доцільним було б змінити назву статті 6 ЦПК України як "Публічність та гласність судового розгляду", оскільки у статті йдеться про зміст принципів публічності та гласності цивільного судочинства - про відкритий, доступний, усний та зафіксований процес.

Отже, виходячи із змісту статті 6 ЦПК України публічність як основна засада цивільного судочинства проявляється в наступних елементах:

1. Публічність здійснення цивільного судочинства знаходить свій прояв у забезпеченій законом можливість усім особам, які виявили бажання відвідати судове засідання, бути присутнім у ньому. Обмеження вільного доступу осіб, які виявили бажання, бути присутніми на судовому розгляді справи є неприпустимим. Єдиною підставою видалення особи із зали судового засідання може бути повторне порушення порядку під час судового засідання або невиконання розпоряджень головуючого відповідно до ст. 92 ЦПК України. П. 9 ст. 6 ЦПК України не віповідає загальній засаді цивільного судчинства - прицнипу публічності, тому пропонується його викласти в наступній редакції: "В залі судового засідання під час судового розгляду можуть бути присутні особи, які виявили таке бажання. На осіб, які є присутніми в залі судового засідання розповсюджуються правила цього кодексу, за виключення прав осіб, які беруть участь у справі".

2. Для забезпечення принципу публічності потрібно визначити порядок оприлюднення інформації про місце і час, склад учасників. Інформація про учасників справи, час і місце її розгляду повинна бути доступною для громадскості, зокрема, забезпечено публікацію на сайті відповідного суду.

Загальні вимоги принципу публічності цивільного судочинства підкреслюються виключними підставами, на яких суд має право утаємничити процес або проводити розгляд справи у закритому судовому засіданні. Для цього в ухвалі суду слід чітко визначити підстави тамету проведення судовому розгляду справи у закритому судовому засіданні, зокрема, з метою захисту державних або комерційних таємниць, або особистого життя осіб, які беруть участь у справі.

Рішення суду у справі, яка розглядалася у закритому судовому засіданні повинно бути оголошене публічно у відкритому судовому засіданні.

3. Порушення норм, які встановлюють правила проведення судових засідань у справі відкрито та доступно, порядок оприлюднення інформації про проведення судових засідань, є підставою для визнання винесенно- го рішення суду незаконним, оскільки при безпідставному проведенні закритого судового розгляду справи порушуються загальні засади цивільного судочинства та норми чинного ЦПК України.

Отже, на нашу думку, слід все ж таки повернутися до використання терміну публічність у цивільному судочинстві як такого, що найбільш повною мірою відображає основні визначальні засади цивільного судочинства, а також визначити його як керівну засаду цивільного судочиснвта, відповідо до якої розгляд та вирішення цивільних справ проводиться відкрито та доступно, в судові засідання в яких забезпечується доступ всіх, хто виявив до цього бажання, забезпечуючи оприлюднення інформації про учасників, місце і час проведення судового розгляду, а також публічне оголошення ухвалених судових рішень у справі.

Уявляється, що проблеми визначення змісту принципу публічності у цивільному судочинстві, є актуальними та дискусійними, подальше їх дослідження, безумовно, представляє інтерес і для науки, і для практики УДК 346.9; 342,9 цивільного процесу. Особливо в складних сьогоднішніх умовах розбудови правової держави, коли проголошення та закріплення принципу гласності цивільного судочинства потягнуло за собою обмежене тлумачення та реалізацію принципу публічності - визначального принципу цивільного судочинства.

Література

1. Кройтор В. Засади публічності в римському цивільному процесі // Підприємництво, господарство і право. - №4 (184). - 2011. - С. 68-70.

2. Дигесты Юстиниана / Пер. с латин.; Отв. ред. Л.Л. Кофанов. Т. II. - 2-е изд., испр. - М.: Статут, 2008. - 622 с. - С. 541.

3. Законы XII таблиц. Институции Гая. / Пер. Ф. Дыдынского. - М.: Зерцало. 1997. - 608 с. - С. 21.

4. Дигесты Юстиниана / Пер. с латин.; Отв. ред. Л.Л. Кофанов. Т. IV. - М.: Статут, 2004. - 780 с. - С. 663.

5. Іеринг Р. Дух римскаго права на различных ступенях его развития. - СПб.: Типография В. Безобразова и комп., 1875. - С. 10.

6. Покровский И.А. История римского права. - М.: Статут, 2004. - 540 с. - С. 250.

7. Штефан М.Й. Цивільний процес. - К.: Ін Юре, 1997. - C. 62-63.

8. Цивільний процесуальний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. - 2004. - N 40-41, 42. - Ст.492.

9. Гражданский процесс зарубежных стран: учебное пособие / под ред. д-ра юрид. наук А. Г. Давтян. - М.: Проспект, 2011. - С. 27-28

10. Принципы трансграничного гражданского процесса = ALI/UNIDROIT Principles of Nransnational Civil Procedure / пер. с англ. [Е.А. Виноградова, М.А. Филатова]. - М.: Инфотропик Медиа. - 240 с. - С. 46, 142.

11. Закон України Про доступ до судових рішень від 22 грудня 2005 року // Відомості Верховної Ради України. - 2006. - N 15. - Ст.128.

12. Закон України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розгляду справ Верховним судом України від 20 жовтня 2011 року // http://zakon1.rada.gov.ua/cgi- bin/Iaws/main.cgi?nreg=3932-17.

13. Цивільний процесуальний кодекс України: Науково-практичний коментар / С.С. Бичкова, Ю.В. Білоусов, В.І. Бірюков та ін..; За заг. ред. С.С. Бичкової. - К.: Атіка, 2008. - 840 с. -С. 13 (автор - Бірюков І.А.).

14. Проблеми теорії та практики цивільного судочинства: Монографія / [Комаров В.В. та ін.]; за заг. ред. В.В. Комарова. - Х.: Харків юридичний, 2008. - 928 с. - С. 61.

Размещено на Allbest.ru