Законодавство про державну службу у Канаді

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Законодавство про державну службу у Канаді

2. Поняття "державна служба" відповідно до законодавства Канади

3. Вступ на державну службу

4. Статус державного службовця у Канаді

4.1 Права державного службовця

4.2 Обов'язки державного службовця

4.3 Відповідальність державного службовця

5. Керівництво державною службою

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Державна служба є особливим інститутом сучасної держави. Саме через цей інститут здійснюється діяльність держави та функціонування її управлінського апарату. Дієва та кваліфікована державна служба не лише дає змогу чітко виконувати державні функції, а й забезпечує сталий та успішний розвиток будь-якої держави, в тому числі й України - як незалежної, демократичної, соціальної та правової держави.

Пройшовши початковий етап процесу свого становлення як незалежної держави та суб'єкта міжнародних відносин, Україна сьогодні прагне покращання та оптимізації системи державного управління, вдосконалення механізмів державної служби. Тому вивчення закордонного досвіду навряд чи втратить свою актуальність і в найближчому майбутньому.

Канада є одною з провідних держав світу з розвинутим демократичним ладом, і хоча має федеративний державний устрій, накопичила багатий досвід забезпечення демократичних цінностей у повсякденній роботі державного апарату.

Але, на жаль, у вітчизняних наукових колах вивчення канадського досвіду побудови державного управління не отримало широкого розповсюдження. Значно більшу увагу питанню, що досліджується, приділяють російські науковці. Слід окремо відзначити цілий цикл статей І. Василенка, в яких ґрунтовно проаналізовано організацію державної служби в країнах так званої "західної демократії".

1. Законодавство про державну службу у Канаді

Канада є країною з федеральною формою державного устрою, де федерація і провінції мають автономні системи державної служби.

Незважаючи на певні нюанси в регулюванні цих стосунків центральною владою і провінціями, державна служба двох рівнів влади будується на єдиних принципах. Якнайповніше усі її елементи відбиті у федеральному законодавстві.

Значний вплив на характер законодавства про державну службу Канади спричинило правове регулювання цих питань Великобританією та США.

Лише у 1908 р. в Канаді уперше був ухвалений Закон про цивільну службу (Civil Service Act), який з певними змінами діє і нині (Законом 1967 р. цивільна служба була перейменована в державну (публічну) службу). Ухвалення Закону 1908 р. поклало край існуючій практиці організації державної служби на основі політичного звичаю. Для того, щоб підвищити ефективність роботи особового складу федеральних органів виконавчої влади, було передбачено розширення бюрократичного апарату за рахунок найбільш здібних громадян Канади. Цьому мало послужити введення системи відкритих конкурсних екзаменів.

У числі спеціального законодавства з цих питань слід зазначити Закон про трудові стосунки на державній службі, яким регулюються взаємовідносини наймача (в особі Казначейської Ради) і державних службовців, у тому числі питання вирішення трудових суперечок і права на участь в страйку. Особливий блок складає законодавство про пенсійне забезпечення.

Права державних службовців в контексті загальних прав і свобод громадян Канади регулювалися окремими конституційними, а також іншими парламентськими актами.

З прийняттям Парламентом в 1982 р. Конституційного закону уперше права і свободи канадських громадян були конфіденціальними.

Норми поведінки державних службовців регламентовані не лише спеціальним законодавством. Зокрема, в законах про державні секрети є спеціальний розділ, присвячений відповідальності державних службовців за порушення приписів про зберігання і використання секретних документів.

І, нарешті, слід зазначити законодавство, яке хоча і не присвячене тільки питанням державної служби, але є базовим для регулювання цієї сфери. У числі таких актів можна назвати Закон про управління фінансами. У цьому акті перераховані повноваження Казначейської Ради (Казначейства Канади) з керівництва державною службою.

Важливі питання, що стосуються державної служби, регулюються актами, що видаються генерал-губернатором в Раді. Зокрема, цими нормами може бути розширений перелік органів, що підпадають під законодавство про державну службу.

Широкими повноваженнями на видання нормативних актів по цьому колу питань наділена Комісія цивільної служби. Зокрема, на підставі ст. 35 Закону 1967 р. про найм на державну службу Комісія уповноважена видавати нормативні акти, що забезпечують проведення цього законодавства у життя.

2. Поняття "державна служба" відповідно до законодавства Канади

Як в законодавстві, так і в правовій літературі поняття "Державна служба" чітко не визначене.

До 1967 р., тобто до ухвалення Закону, що регулює в загальному обсязі умови прийому на роботу, застосовувалося поняття "Цивільна служба". Закон розширив коло осіб, прийом на роботу яких здійснюється за загальною схемою, після чого вони стали іменуватися "державними службовцями".

Нині в Законі про трудові стосунки на державній службі зафіксовано, що "державна служба" означає зайняття різних посад в департаментах або в інших відомствах, перерахованих в схемі I (мається на увазі додаток до Закону про управління фінансами). Їх перелік дає основу говорити, що під поняття "Державна служба" підпадає діяльність, яка здійснюється, передусім, в департаментах або в інших відомствах, створених актами парламенту. У цих актах вказується положення глави департаменту, а також організацій недепартаментського типу: королівських корпорацій, регулюючих комісій і адміністративних трибуналів.

Поняття "департамент" також по-різному трактуючи в окремих нормативних актах. Так, Закон 1967 р. визначає "департамент" таким чином: "департаменти, перераховані в схемі I до Закону про управління фінансами, або інший підрозділ, якщо таке визначене губернатором в Раді в якості департаменту".

У канадській правовій літературі робиться спроба порівняти законодавчі дефініції поняття "департамент" виходячи з його функцій. Це дозволяє деяким канадським юристам робити висновок, що в контексті законодавства про державну службу до їх числа відносяться особи, що відповідають за державну безпеку та зовнішні зносини; громадські роботи, комунікації і транспорт; координаційні й інші функції відносно державної служби. Крім того, в цю систему входять департаменти, що відповідають за: збереження і підтримку фізичного здоров'я нації; охорону і розвиток людських ресурсів і так далі. Що стосується критеріїв віднесення до державного службовця, то тут орієнтиром може служити спосіб його найму. У більшості випадків наймачем виступає Казначейська Рада, хоча мають місце і особливі умови найму.

Державними службовцями не є особи: призначені наказом в Раді на підставі акту парламенту (маються на увазі вищі посадові категорії); узяті на службу за межами Канади; працюючі не більше 1/3 часу, покладеного для виконання роботи певного виду; що знаходяться на службі державної безпеки, але що не належать до категорії осіб, що здійснюють професійну діяльність; робота яких може бути віднесена до розряду конфіденційної.

Важливо також для визначення "особи, що відноситься до публічного сектора" те, що на представників збройних сил, сил безпеки і поліції поширюються положення Закону про найм на державну службу.

Розширення поняття "Державна служба" і поширення положень законодавства про неї на нову категорію осіб, що раніше не мали подібного статусу, стало наслідком прагнення законодавця надати уніфікований характер процесу укладення колективних договорів, розширивши категорію осіб, яким надано це право.

У програмі підвищення кваліфікації державних службовців, підготовленої урядом Канади, - "Державна служба 2000"., до числа державних службовців віднесені наступні категорії:

1) особи, які здійснюють свою діяльність, в основному, в департаментах під прямим керівництвом міністрів;

2) особи, призначеної Комісією цивільної служби;

3) особи, відносно яких наймачем виступає Казначейська Рада.

Говорячи про державну службу, слід зазначити, що різні департаменти (відомства і так далі) мають не лише центральний, але і периферійний апарат, питома вага якого в загальному обсязі державних службовців залежить від виконуваних ними функцій. Так, велика частина персоналу департаменту сільського господарства здійснює свою діяльність не в центральній штаб - квартирі, а на периферії.

Державні службовці поділяються на наступні категорії:

1) наукову і професійну;

2) технічну;

3) адміністративні та іноземні служби;

4) допоміжний персонал;

5) безпосередньо здійснюючі управлінські функції;

6) інші категорії, визначувані Казначейською Радою.

3. Вступ на державну службу

Вступ на державну службу і просування по ній здійснюється на конкурсній основі - "системі заслуг". Слід зазначити, що цей принцип не отримав правової регламентації. В той же час окремі елементи такої системи відбору кадрів інкорпоровані в різні нормативні акти з питань державної служби. Аналіз законодавства дозволяє зробити висновок, що під "системою заслуг" розуміється відбір найбільш кваліфікованих кадрів з урахуванням їх знань, досвіду і здібностей.

За загальним правилом, повноваженням прийому на державну службу наділена Комісія цивільної служби. В той же час передбачено, що Комісія може передати реалізацію покладених на неї обов'язків іншим органам. На практиці Комісія робить призначення і здійснює інші процедури, пов'язані з прийомом на роботу лише вищої ланки управлінського апарату.

Комісія цивільної служби відповідає за набір усіх державних службовців, що не мали раніше цього статусу. Ці права делеговані нею тільки 10 з 70 департаментів і відомств. Правом прийому на роботу осіб, що мають статус державного службовця, наділені 96 департаментів і відомств.

Крім того, Комісія не має права призначати на посади, відносно яких є спеціальні повноваження інших органів. Зокрема, призначення на вищі дипломатичні посади (послів і генеральних консулів, а також інших представників Канади за кордоном) здійснюється урядом. Аналогічне правило діє відносно міністрів. Особливий порядок підбору частини кадрів передбачений також в департаментах. Наприклад, призначення на посаду виконавчого секретаря департаменту робиться самим міністром.

Вищі державні посади, такі як: секретар Кабінету, клерк Сенату і клерк Палати представників, секретар генерал - губернатора призначаються генерал - губернатором (урядом).

Як відзначалося, формування основної ланки державної служби Канади робиться Комісією цивільної служби на підставі правових норм, що регулюють допуск до державних посад і процедуру прийому на роботу і проходження державної служби.

Одним з головних методів відбору є складання конкурсних іспитів. Претендент на підставі спеціального повідомлення Комісії цивільної служби про майбутні іспити подає прохання про включення його в число конкурсантів. Вже на цій стадії Комісія заздалегідь перевіряє заяви. В ході перевірки вивчаються дані, пов'язані з місцем проживання претендента, освітою, стажем роботи і так далі.

У Канаді діє правило, відповідно до якого вимоги, що пред'являються до претендента на іспиті, не повинні суперечити "кваліфікаційним стандартам" в цілому.

"Кваліфікаційні стандарти" не можуть застосовуватися тим або іншим екзаменатором (чи комісією) довільно, оскільки основні вимоги відносно рівня знань й інші критерії є стабільними і закріплюються актами Комісії цивільної служби. У свою чергу Комісія видає такі нормативні акти на підставі актів Казначейської Ради.

Після проведення іспитів або інших форм відбору претендентів Комісія цивільної служби складає список осіб, ранжируваний залежно від того, наскільки успішно вони впоралися з випробуваннями.

У свою чергу особа, що відповідає за прийом на роботу в департаменті або відомстві, може визначити кандидата на посаду. В той же час розсуд цієї особи обмежений правилом, відповідно до якого вакансія передусім має бути надана претендентові, що отримав найвищий бал при відборі.

Зарахування на посаду оформляється спеціальним актом. Якщо особа, що пройшла за конкурсом, не була до цього державним службовцем, вступу на посаду передує принесення нею присяги (присяга приймається заступником глави департаменту або іншого відомства), в якій вона обіцяє чесно виконувати покладені на неї функції, а також зберігати в таємниці відомості, пов'язані з її роботою.

Зарахування особи на посаду не означає остаточного оформлення її стосунків з тим органом, який видав акт про прийняття її на службу. Канадське законодавство передбачає необхідність випробувального терміну (ця вимога може не діяти в тих випадках, коли йдеться про просування по службі).

Зарахування особи на державну службу, як правило, не визначене часовими рамками. Законодавець використовує в таких випадках наступне формулювання: "Зайняття посади державним службовцем триває по зволенню (наймача)" (ст. 22 Закону 1967 р. про державну службу).

Канадським законодавством передбачені наступні підстави зміни посади або звільнення з посади (що може спричинити втрату статусу державного службовця).

Особа, яка прагне отримати підвищення по службі, може взяти участь в конкурсі на зайняття певної посади. Ініціатива підвищення державного службовця на посаді може виходити також від адміністрації.

У тому випадку, коли державний службовець не був зарахований на нову посаду, рішення адміністрації може бути оскаржене.

По зверненню державного службовця виникла спірна ситуація має бути вирішена спеціальним органом - Радою, що створюється Комісією цивільної служби. Усі матеріали, зібрані Радою після заслуховування сторін, передаються Комісії цивільної служби. Остання має право визнати оспорюване призначення або його відмінити. Проте цим повноваження Комісії не обмежені. На вимогу Комісії особа, що ініціювала процедуру розгляду, може отримати шукану посаду.

Зміна посадового положення державного службовця, аж до звільнення, може мати місце в тих випадках, коли службовець, що отримав посаду на конкурсній основі, не пройшов випробувального терміну.

З ініціативою про зміну статусу державного службовця має право виступити особа, що відповідає за кадрову політику в департаменті (чи відомстві). Воно повідомляє Комісію цивільної служби про причини, по яких вважає перебування державного службовця в такому департаменті (відомстві) недоцільним. B свою чергу Комісія може запропонувати такій особі іншу посаду або відмовитися від її послуг, звільнивши з державної служби.

Звільнення державного службовця з посади настає також тоді, коли департамент (чи відомство) не потребує його послуг.

Державний службовець, якому відмовлено в роботі на цій підставі, має перевагу на зайняття іншої посади у рамках державної служби Канади. Причому нове призначення може і не зажадати повторних конкурсних випробувань.

Для канадської практики проходження державної служби характерно також надання певних пільг особам, які отримали статус службовця, що знаходиться у відпустці.

Найчастіше державні службовці переривають роботу, якщо вони мають намір виставити свої кандидатури на виборах.

Законодавством Канади передбачені також випадки усунення державного службовця від посади або звільнення з роботи унаслідок її некомпетентності або нездатності виконувати покладені на неї функції.

Настання таких наслідків є надзвичайним заходом покарання. Для того, щоб не допустити самоправства адміністрації, передбачені спеціальні заходи захисту інтересів державних службовців.

Передусім адміністрація повинна направити державному службовцеві письмове повідомлення про свої наміри змінити його посаду або розірвати з ним трудові стосунки.

Інтереси державного службовця захищаються процедурою оскарження таких рішень. З цією метою у рамках Комісії цивільної служби створюються спеціальні підрозділи (Ради), що розглядають справи подібного роду.

Результати роботи Ради докладаються Комісії, після чого вона може винести одне з наступних рішень:

а) повідомити особу, що відповідає за кадри у рамках департаменту (відомства), що вона не згодна з вимогами адміністрації;

б) призначити державного службовця на нижчеоплачувану посаду;

в) звільнити державного службовця від займаної посади.

Комісія може винести одне з подібних рішень і без звернення до неї державного службовця.

Якщо Комісія вирішує звільнити особу із займаної посади, одночасно вона може прийняти рішення і про звільнення її з державної служби.

Державний службовець може бути звільнений із займаної посади з подальшим звільненням з державної служби, якщо він без поважної причини не з'являється на роботі більше 7 днів і не виконує покладені на нього функції. Це правило не діє, коли законодавством допускаються вилучення з нього або якщо державний службовець не може виконувати свої обов'язки по незалежних від нього обставинах.

Слід зазначити, що канадське законодавство пред'являє строгі вимоги до політичної діяльності державних службовців (детальніше по цьому і іншим питанням відповідальності - в розділі "Статус державного службовця").

І нарешті, законодавством передбачається, що державний службовець може піти із служби, направивши спеціальне повідомлення особі, що відповідає за кадри.

Треба зазначити, що нагромаджений досвід використання наукових методів у кадровій політиці як за кордоном, так і в нашій країні зазвичай обмежується роботою з керівниками середнього та нижчого рівнів.

У Канаді для державної служби розроблений профіль лідерів та менеджерів, який містить набір особистісних та поведінкових характеристик керівних працівників, що розрахований на посади, не вищі від помічника заступника міністра. Для підбору діячів урядового рангу склалися особливі традиції та форми. На Заході надзвичайно ефективним виявився метод експертної оцінки. Групується кілька блоків особистісних, психологічних та соціально-психологічних характеристик, яким експерти дають оцінку. З поміж них виділяється блок життєвих цінностей і мотиваційної орієнтації у професійній діяльності кандидатів. Ці параметри дають змогу оцінити реальне ставлення людини до громадянського, службового обов'язку, здатність іти на розумний ризик, брати на себе відповідальність, бути цілеспрямованим у поведінці.

Другий блок характеризує інтелектуально-розумовий потенціал особистості. Це комплекс характеристик, який визначає самостійність людини у сприйнятті та оцінюванні дійсності, широту й характер ерудиції, життєвого досвіду, глибину, гнучкість, тип мислення, здатність до творчості та ставлення до інновацій, вміння приймати рішення в гострих ситуаціях або за відсутності інформації.

Заключний блок, що характеризує кандидата на державну посаду вищого рівня, - це його комунікаційні здібності. Йдеться, з одного боку, про вміння чітко формулювати судження, зокрема на рівні абстрактно-теоретичних узагальнень, логічно, аргументовано і переконливо розвивати свою думку, а з іншого - про стиль спілкування, вміння привернути увагу до співрозмовника, завоювати його довіру.

Опис цих властивостей та характеристик і становить зміст резюме експертів. Їх думка є лише додатковою інформацією про кандидата, яку можна брати або не брати до уваги. Окрім методу експертної оцінки, на Заході активно застосовують інші методи - від психологічного аналізу до графологічних досліджень. Але в усіх випадках західні фахівці рекомендують ретельно вивчати посадові обов'язки кожної конкретної професії. державний службовець канада законодавство

Українська державна кадрова політика, як складова зовнішньої і внутрішньої політики держави та засіб її реалізації, повинна формуватися в межах державної політики загалом, і не повинна бути розрахованою лише на кадрове забезпечення актуальних завдань реформування держави, а враховувати одночасно і теперішній, і майбутній соціально-економічний та політичний стан суспільства.

Зміна характеру взаємодії держави і людини, як соціальних партнерів у забезпеченні професійної та інтелектуальної самореалізації особистості та взаємної відповідальності, - ось у чому полягає основна ідея сучасної державної кадрової політики України.

Тільки гармонійне поєднання інтересів людини і держави, індивідуальних і загальнонаціональних інтересів забезпечить ефективність державної служби.

4. Статус державного службовця у Канаді

4.1 Права державного службовця

Державні службовці наділені тими правами, які надані канадським громадянам на основі конституційних норм, а також спеціального законодавства (зокрема, Закону про громадянські права). Проте їх обсяг не завжди співпадає. Це, передусім, торкається політичних прав.

Державним службовцям заборонено брати участь у виборчій кампанії на стороні як окремих кандидатів, так і політичних партій. Вони не повинні також виставляти свої кандидатури на виборах в Палату громад і в провінційні легіслатури. Правда, це правило не діє в тих випадках, коли Комісія цивільної служби надає їм спеціальну форму неоплачуваної відпустки (leave of abtence). Комісія цивільної служби має право і відмовити в такій відпустці, якщо, на її думку, участь цієї особи у виборах може негативно позначитися на її подальшому використанні на державній службі.

У разі обрання особи в Палату громад або в провінційну легіслатуру він негайно втрачає статус державного службовця.

У Канаді заборонена критика державної політики службовцями, оскільки це розглядається як порушення вимоги лояльності.

Слід зазначити, що законодавство про трудові стосунки закріплює право державних службовців на участь в страйках. В той же час це право значною мірою обмежене. Державному службовцеві заборонено брати участь в страйку:

1) у разі, якщо на нього поширюється колективний договір;

2) до винесення остаточної ухвали спеціальним органом по врегулюванню суперечки і так далі.

Проведення страйку і участь в ньому державних службовців розглядається як законна дія, якщо із цього приводу є спеціальне рішення Ради з трудових відносин.

Одне з невід'ємних прав державних службовців - отримувати гідну компенсацію за свою працю. У цілому платня виплачується відповідно до посадових окладів, встановлених генерал-губернатором для тієї або іншої категорії. У свою чергу Казначейська Рада у рамках загальних приписів визначає оклади осіб, що належать до однієї і тієї ж посадової категорії, але робіт, що виконують різні види. При визначенні цих сум Рада враховує стаж роботи, а також кваліфікаційні показники, виявлені в ході конкурсних іспитів.

Оплата праці державних службовців в Канаді строго регламентована. Для кожної групи передбачена шкала оплати залежно від займаної посади.

Окрім платні державні службовці мають право на отримання доплат і інших соціальних виплат. Їм може бути надана оплачувана відпустка. Практично усі вони підпадають під пенсійну схему, встановлену в Канаді. Слід зазначити, що пенсії державним службовцем практично щорічно збільшуються, оскільки вони безпосередньо пов'язані з рівнем інфляції в країні.

Пенсійний фонд формується із засобів, що відраховуються державою, а також самими державними службовцями. Від виплат до пенсійного фонду звільняються особи, що пропрацювали на державній службі більше 35 років.

Усі державні службовці, за винятком тих, які підпадають під категорію "керівна ланка", а також осіб, діяльність яких пов'язана з секретною інформацією, можуть бути членами організацій службовців (профспілок) і брати участь в їх діяльності. Аналогічні правила встановлені і відносно особового складу збройних сил Канади.

Більшість суперечок між наймачами (таким виступає Казначейська Рада) і членами профспілок пов'язана з компенсацією праці державних службовців.

Канадським законодавством ретельно регламентовані питання, що стосуються захисту інтересів державних службовців.

В якості офіційного представника держави по вирішенню суперечок між наймачем і державними службовцями в особі їх представника (bargaining agent) виступає Рада з трудових відносин з штаб - квартирою в Оттаві. Цей орган шляхом видання спеціальних нормативних актів визначає оптимальні форми реалізації законодавства, що регулює цю сферу.

Саме Раді держава доручила вирішувати питання про тих, хто підтримує інтереси певної групи державних службовців при укладенні колективних договорів.

Головна ж функція цього органу - не допустити соціального вибуху, що досягається шляхом проведення на різних стадіях всіляких "примиренських" процедур, аж до захисту інтересів окремих державних службовців в спеціально створюваних підрозділах, що виступають квазісудовим органом.

4.2 Обов'язки державного службовця

Аналіз різних законів про обов'язки державних службовців дозволяє умовно обкреслити наступний "кодекс поведінки".

Передусім, державні службовці повинні якнайкраще виконувати покладені на них функції. Найбільш містким документом з цього питання є текст присяги.

Деякі обов'язки держслужбовців перераховані в законодавстві про державну таємницю. Зокрема, воно забороняє передачу іншим особам офіційних документів.

Багато обов'язків пов'язані з професійною діяльністю і регламентовані актами, що видаються Комісією цивільної служби, а також відомчими актами.

4.3 Відповідальність державного службовця

Державні службовці підлягають дисциплінарній, адміністративній і кримінальній відповідальності. Як і у Великобританії, канадські державні службовці розглядаються як "слуги" Корони. Їм може бути пред'явлений позов по тим цивільно-правовим деліктам, де передбачена відповідальність держави.

У різних міністерствах і відомствах використовуються такі види дисциплінарного покарання, як попередження, вимова, пониження на посаді, тимчасове усунення з посади і звільнення з роботи.

Суворому покаранню піддаються державні службовці, викриті в шахрайстві при складанні іспитів. Вони можуть бути кінець кінцем звільнені з державної служби або не зараховані на неї.

Кримінальний кодекс Канади карає державних службовців за здійснення наступних діянь: отримання, згода отримати або спробу отримати для себе або інших осіб гроші, цінні речі або посади. Усі ці елементи є складовими, що підпадають під поняття отримання хабара.

Строго караються державні службовці за передачу іншим особам документів фінансового характеру. Передбачені також санкції за порушення Закону про державну таємницю (зокрема, передача секретних документів).

Караються і державні службовці, що порушують Закон про трудові відносини (наприклад, участь в несанкціонованих страйках).

5. Керівництво державною службою

Керівництво державною службою Канади здійснюється: урядом (Кабінетом на чолі з Прем'єр - міністром), Казначейською Радою, Комісією цивільної служби, а також окремими департаментами і відомствами.

Фактично усі рішення Кабінету, у тому числі з питань державної служби, оформляються як рішення губернатора в Раді.

Актами, що видаються губернатором, визначаються вищі державні посади, призначення на які оформляється наказами в Раді (це стосується передусім вищих державних посад).

Центральним органом по керівництву державною службою є Казначейська Рада.

З моменту створення цього органу його повноваження в цій сфері зазнали значні зміни. Особливо гостро питання про місце Казначейської Ради постало після створення Комісії цивільної служби.

Нині ця суперечка остаточно вирішена на користь Казначейської Ради. За законодавством про управління фінансами Казначейська Рада визначає:

1) загальну адміністративну політику відносно державної служби Канади;

2) організаційну структуру державної служби, а також механізм контролю за її функціонуванням;

3) загальну політику відносно особового складу державної служби.

У рамках загальних завдань по керівництву державною службою Казначейська Рада видає численні акти, якими визначаються: основні вимоги, що пред'являються до державних службовців; умови підвищення кваліфікації; класифікація посад і розрядів для державних службовців, а також посадові оклади і інші виплати; норми поведінки, міри стягнення і так далі.

У свою чергу Комісія цивільної служби займається питаннями набору на державну службу, а також звільнення з неї. Вона уповноважена створювати спеціальні органи по вирішенню суперечок між адміністрацією і держслужбовцем з питань проходження державної служби, а також з інших питань. Комісія допомагає різним департаментам і відомствам в підготовці кадрів.

Комісія цивільної служби є незалежним агентством, підзвітним Парламенту, з штаб - квартирою в Оттаві. На чолі Комісії знаходиться Голова і дві особи, які називаються комісіонерами. Окрім центрального апарату Комісія має 7 регіональних і 8 окружних підрозділів, розташованих по всій країні.

Безпосереднє керівництво персоналом покладене на посадовців департаментів і відомств, які відповідають за кадри. Передача частини функцій по керівництву особовим складом департаментів і відомств здійснюється на основі спеціальних приписів, що видаються Казначейською Радою, а також Комісією громадянської служби.

Висновки

Основними цілями і завданнями державної служби, як інституту будь-якої держави, має бути охорона конституційного устрою, захист прав та свобод людини і громадянина, забезпечення ефективної діяльності державних органів відповідно до їх повноважень, надання якісних адміністративних послуг громадянам.

Можна виділяти різні причини незадовільного становлення інституту державної служби в Україні. Суттєве значення мають недоліки самого Закону "Про державну службу". Основною проблемою чинного закону є невизначеність сфери його регулювання. Немає в Законі жодного застереження щодо безпосередньої активної політичної діяльності державних службовців, хоча принципом державної служби є політична нейтральність державних службовців, їх служіння суспільству в цілому, державі, а не окремим політичним силам. Надто мало уваги приділено правовому регулюванню, підвищенню кваліфікації державних службовців, що не сприяє вдосконаленню інституту державної служби. Не врегульованими є питання дисциплінарної відповідальності держслужбовців.

Отже, проаналізувавши стан національного законодавства про державну службу та дослідивши досвід зарубіжних країн на прикладі Канади, можливо сказати, що на сьогоднішній день у правовій системі України недостатньо чітко розмежовані сфери регулювання публічного і приватного права; недостатньо врегульоване питання запобігання конфлікту інтересів на державній службі, Відсутнє розмежування політичної діяльності та професійної діяльності (державної служби) та чітке законодавче визначення політичних і адміністративних посад в системі органів виконавчої влади, що не відповідає практиці розвинених країн.

Нечітко встановлені межі сфери регулювання законодавства про державну службу: відсутні законодавчо закріплені критерії віднесення до посад державних службовців працівників, які реалізують відповідні державно-владні повноваження; спеціальне законодавство (про дипломатичну, податкову, митну службу та інші) неузгоджене із законодавством про державну службу. Наявні прогалини у чинному законодавстві спричиняють необхідність прийняття великої кількості підзаконних нормативно-правових актів для врегулювання відповідних правовідносин. Недосконала система проходження державної служби: за умови відсутності незалежного оцінювання особистих та професійних якостей кандидатів на посади державних службовців проведення конкурсу на заміщення вакантних посад досить часто відбувається формально; кадровий резерв, як елемент системи просування по службі є неефективним і створює можливості для позаконкурсного призначення на посади; чинне законодавство не передбачає оцінювання державних службовців за результатами їх роботи, яке має бути основою для кар'єрного зростання; необґрунтованою є передбачена законодавством можливість перебування на державній службі після досягнення граничного віку.

Недосконала також класифікація посад державних службовців: віднесення до певних категорій відбувається за статусом органу державної влади і не залежить від функціональних повноважень; наявні проблеми з визначенням правового статусу осіб, які обіймають посади у патронатних службах.

Система оплати праці є недостатньо прозорою: частка посадового окладу в загальній структурі заробітної плати є низькою; існують міжвідомчі розбіжності у розмірах посадових окладів для однакових посад державних службовців; передбачені законодавством надбавки та доплати не пов'язані з результатами оцінки роботи державних службовців і залежать від суб'єктивного рішення керівника; доплати і надбавки, передбачені трудовим законодавством, автоматично переносяться на державних службовців незалежно від кваліфікаційних вимог до посад.

Законодавчо не закріплено засади та організацію системи управління державною службою: статус і функціональні повноваження органу з питань державної служби визначені у чинному законодавстві неповно та недостатньо чітко, що не дозволяє гарантувати однакові стандарти якості державної служби та дотримання законодавства про державну службу в усіх органах державної влади на всій території держави; у законодавстві не закріплено адміністративної посади керівника апарату органу державної влади; існують різні підходи до управління персоналом в органах державної влади через відсутність функціонально єдиної системи кадрових служб; в системі управління державною службою законодавчо не визначено місце цих служб як підрозділів, що забезпечують управління персоналом.

Наявна система професійного навчання державних службовців недостатньо ефективна: чинне законодавство про державну службу та про освіту не встановлює особливостей механізму реалізації потреби у професійному навчанні працівників, не враховує результатів їх роботи і не відповідає об'єктивним потребам; відсутній єдиний контроль за відповідністю кількісних показників державного замовлення та витратами бюджету на його виконання. Значна кількість державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування по цей час не мають професійного рівня освіти, визначеного типовими професійно-кваліфікаційними характеристиками посад державних службовців, позбавлені можливості отримати фахову освіту за спеціальностями освітньої галузі "Державне управління".

Чинне національне законодавство, на відміну від законодавства про державну службу у Канаді, недостатньо регулює питання відповідальності державних службовців: неврегульоване питання захисту від політичного та іншого впливу при виконанні закону та здійсненні владно-розпорядчих функцій; законодавчо не врегульовані адміністративні процедури; у законодавстві про державну службу не врегульовано питання дисциплінарного провадження, натомість застосовуються норми трудового права.

Список використаних джерел

1. Закон України "Про державну службу" від 16.12.1993 № 3723-XII (з подальшими доповненнями та змінами)//ВВР - 1993. - № 52.

2. Василенко И.А. Административно-государственное управление в странах Запада: США, Великобритания, Франция, Германия: Учебное пособие. Изд. 2-е, перераб. и доп.-- М.: Издательская корпорация "Логос", 2001. - 200 с.

3. Василенко И.А. Сравнительный анализ структур государственного управления в странах Запада // Вестник государственной службы. - 1994. - № 8.

4. Теорія держави і права. Академічний курс: Підручник / За ред. О.В. Зайчука, Н.М. Оніщенко. - К.: Юрінком Інтер, 2006. - 688 с.

5. Зенков М.Ю. Зарубежный опыт управления: Государственная служба: Учебное пособие. - Новосибирск: НГАУ, 2004.-- 130 с.

6. Омельченко О.А. Всеобщая история государства и права: Учебник в 2 т. Издание третье, исправленное. Т. 1-М.: ТОН - Остожье, 2000. - 528 с.

Размещено на Allbest.ru

...