Проблеми правового статусу Національної комісії регулювання ринку комунальних послуг України

Размещено на http://www.allbest.ru

Проблеми правового статусу національної комісії регулювання ринку комунальних послуг України

Ю. Ващенко

2007 р. Верховною Радою України було прийнято у другому читанні та в цілому Закон України "Про Національну комісію регулювання ринку комунальних послуг України" №2479-VI (далі - Закон), який набрав чинності 22 липня 2010 р. [1].

Зазначеним Законом передбачено утворення незалежного регулятора в сфері теплопостачання, централізованого водопостачання та водовідведення - Національної комісії регулювання ринку комунальних послуг України (далі - Комісія), а також визначено загальні засади організації його діяльності.

Згідно із п. 2 ст. 19 Закону формування Комісії, її апарату та територіальних органів має бути завершено до 1 січня 2011 року. Відповідно, Кабінет Міністрів України повинен забезпечити розробку та прийняття нормативно-правових актів, необхідних для реалізації положень Закону.

Звертаємо увагу, що питання державного регулювання діяльності суб'єктів господарювання в сферах природних монополій та на суміжних ринках досліджували, зокрема, Новицький А.М. [14], Сердючен- ко О.В. [18], Кальченко В.М. [9] та ін. Проте, правові засади державного регулювання діяльності суб'єктів господарювання в сфері комунальних послуг ще не були предметом спеціального наукового дослідження.

У зв'язку з цим на сьогодні актуальним є дослідження правових передумов утворення та особливостей правового статусу нового регулятора на ринку комунальних послуг.

Необхідно зазначити, що утворення спеціальних органів державного регулювання діяльності суб'єктів монополій та суб'єктів господарювання на суміжних ринках передбачено Законом України "Про природні монополії" [8]. На сьогодні в Україні функціонують ще два регулятори, утворені відповідно до Закону України "Про природні монополії" - Національна комісія регулювання електроенергетики України (НКРЕ) та Національна комісія з питань регулювання зв'язку України (НКРЗ).

До набрання чинності Законом, в Законі України "Про природні монополії" було передбачено, що до сфер природних монополій відноситься централізоване водопостачання та водовідведення, а також централізоване постачання теплової енергії (ч. 1 ст. 5 цього Закону), а до суміжних ринків - виробництво теплової енергії (крім випадків, коли вона використовується виключно для внутрішньовиробничих потреб) в обсягах, що перевищують рівень, який встановлюється умовами та правилами здійснення підприємницької діяльності з виробництва теплової енергії (ліцензійними умовами) (ч. 1 ст. 6 цього Закону). Ст. 19 Закону було внесено зміни до Закону України "Про природні монополії', якими, зокрема, було віднесено до сфери природних монополій транспортування теплової енергії, а виробництво теплової енергії (крім випадків, коли вона використовується виключно для внутрішньовиробничих потреб) в обсягах, що перевищують рівень, який встановлюється умовами та правилами здійснення підприємницької діяльності з виробництва теплової енергії (ліцензійними умовами), та постачання теплової енергії - до суміжних ринків.

Таким чином, діяльність суб'єктів господарювання в сфері централізованого теплопостачання, централізованого водопостачання та водовідведення підлягала державному регулюванню і до набрання чинності Законом. До набрання чинності Законом повноваження щодо регулювання діяльності суб'єктів господарювання в сфері централізованого теплопостачання, централізованого водопостачання та водовідведення були розподілені між Міністерством з питань житлово-комунального господарства України, Радою Міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, а також органами місцевого самоврядування. Однак, такий механізм не узгоджувався із положеннями Закону України "Про природні монополії", згідно з яким державне регулювання діяльності суб'єктів природних монополій та суб'єктів господарювання на суміжних ринках мають здійснювати спеціальні органи - Національні комісії регулювання природних монополій.

Утворення окремого регулятора в сфері комунальних послуг було передбачено Концепцією вдосконалення державного регулювання природних монополій, схваленою Указом Президента України №921/2007 від р. [11] Зазначеною Концепцією було визнано необхідність вдосконалення регулювання діяльності на ринках природних монополій та суміжних ринках шляхом створення та функціонування окремих самостійних комісій у сферах природних монополій, у тому числі, у сфері комунальних послуг (централізоване опалення, водопостачання та водовідведення).

У Концепції ціноутворення у сфері комунальних послуг, схваленій Указом Президента №1324/2007 від р. [12], було визначено, що державне регулювання у сфері житлово-комунальних послуг має здійснюватися Кабінетом Міністрів України, органом державного регулювання у сфері комунальних послуг, іншими органами виконавчої влади, а також органами місцевого самоврядування (п. 3.1.).

Утворення органу державного регулювання діяльності суб'єктів природних монополій було також передбачено Концепцією розвитку системи державного регулювання діяльності суб'єктів природних монополій на ринку комунальних послуг, схваленою Розпорядженням Кабінету Міністрів України №932-р від 09.07.2008 р. [13]. Згідно з цим документом до основних завдань реформування системи державного регулювання суб'єктів природних монополій на ринку комунальних послуг, зокрема, віднесено: визначення концептуальних засад функціонування системи державного регулювання та створення належних умов для розвитку ринку комунальних послуг; розмежування функцій управління та регулювання; визначення органу, уповноваженого здійснювати державне регулювання суб'єктів природних монополій, та межі його відповідальності. Відповідно до вказаної Концепції підґрунтям для прийняття незалежних регуляторних рішень повинні стати норми, що визначають правовий статус регуляторного органу; порядок його утворення; перелік регуляторних функцій; процедуру прийняття регуляторних рішень; відповідальність регуляторного органу. Концепцією було заплановано реформування системи державного регулювання діяльності суб'єктів природних монополій на ринку комунальних послуг у два етапи. На другому етапі було передбачено утворення органу державного регулювання діяльності суб'єктів природних монополій з мережею територіальних представництв. При цьому основними завданнями такого органу повинні стати: збалансування інтересів суб'єктів природних монополій на ринку комунальних послуг, споживачів таких послуг і держави; формування цінової та тарифної політики з використанням таких методів стимулювання, як встановлення граничного рівня рентабельності або норми прибутку, граничного рівня ціни, граничного рівня доходу, цільове заохочення тощо; забезпечення захисту права споживачів на послуги та товари належної якості за економічно обґрунтованими цінами і тарифами; забезпечення рівних можливостей для доступу до послуг (товарів), що надаються (виробляються) суб'єктами природних монополій; стимулювання роботи з підвищення якості послуг (товарів), сприяння конкуренції на суміжних ринках; установлення контролю за діяльністю суб'єктів природних монополій та забезпеченням прозорості їх фінансово-господарської діяльності.

Таким чином, утворення спеціального органу державного регулювання діяльності суб'єктів господарювання у сфері комунальних послуг було передбачено рядом правових актів.

Аналізуючи правовий статус Комісії, не можна залишити поза увагою питання організаційно-правової форми цього органу та його місця в системі органів державної влади України.

Так, у абз.1 ч. 1 статті 11 Закону України "Про природні монополії" (у редакції, що діяла до змін, внесених Законом України №2592-Vi від 07.10.2010 р.) було визначено, що Національні комісії регулювання природних монополій (далі - комісії) є центральними органами виконавчої влади із спеціальним статусом, які утворюються та ліквідуються Президентом України. Саме до центральних органів виконавчої влади із спеціальним статусом було віднесено НКРЕ та НКРЗ Указом Президента України №1784/2005 від 19.12.2005 р. "Про внесення змін до Схеми організації та взаємодії центральних органів виконавчої влади" [19].

У зв'язку із змінами до Конституції України, внесеними Законом України "Про внесення змін до Конституції України" №2222-IV від 08.12.2004 р. [2], Рішенням Конституційного Суду України №14-рп/2008 від

р. [16] положення абзацу першого частини першої статті 11 Закону України "Про природні монополії" було визнано таким, що не відповідає Конституції України, щодо утворення та ліквідації національних комісій регулювання природних монополій Президентом України. Тобто, неконституційним було визнано передбачений Законом порядок утворення комісій, проте, вони залишилися центральними органами виконавчої влади із спеціальним статусом.

Законом України "Про Національну комісію регулювання ринку комунальних послуг" (у редакції Закону від р.) було передбачено, що Комісія є державним колегіальним органом виконавчої влади, хоча ні Конституцією, ні Законом України "Про Кабінет Міністрів України" у редакції, що діяла на момент прийняття зазначеного Закону (Закон від 16 травня 2008 року №279-VI) [3], такий вид органів виконавчої влади не було передбачено.

Враховуючи, що Рішенням Конституційного Суду України №20-рп/2010 від 30.09.2010 р. [17] Закон України "Про внесення змін до Конституції України" від 8 грудня 2004 року №2222-IV було визнано неконституційним у зв'язку з порушенням конституційної процедури його розгляду та прийняття, Верховною Радою України Законом №2592-VI від 07.10.2010 р. [4] було внесено зміни до деяких законодавчих актів України щодо приведення їх у відповідність із Конституцією України. Зазначеним Законом, зокрема, було викладено у новій редакції статтю 11 Закону України "Про природні монополії". Однак, проаналізувавши зміст зазначеної статті, можна зробити висновок, що законодавцем не лише приведено у відповідність до Конституції положення Закону щодо утворення комісій регулювання природних монополій, але і змінено їх організаційно-правову форму. Так, згідно з ч. 1 ст. 11 національні комісії регулювання природних монополій є державними колегіальними органами, які утворюються та ліквідуються Президентом України. Аналогічні зміни було внесено і до Закону України "Про Національну комісію регулювання ринку комунальних послуг", замінивши по тексту Закону слова "державний колегіальний орган виконавчої влади" словами "державний колегіальний орган".

Враховуючи, що одним із основних завдань національного регулятора в сфері природних монополій є збалансування інтересів держави, суб'єктів господарювання та споживачів, забезпечення незалежності органу регулювання природних монополій від інших державних органів та від суб'єктів господарювання, діяльність яких підлягає регулюванню, має надзвичайно важливе значення. Безумовно, забезпечення незалежності регулятора як органу виконавчої влади є досить складним завданням в межах чинного правового поля. Згідно з Конституцією України [10] та Законом України "Про Кабінет Міністрів України" [5] Кабінет Міністрів України здійснює спрямування та координацію міністерств та інших органів виконавчої влади. Більше того, згідно з ч. 4 ст. 21 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" діяльність центральних органів виконавчої влади, керівники яких не входять до складу Кабінету Міністрів України, спрямовується і координується міністрами. Питання діяльності таких центральних органів виконавчої влади представляють відповідні міністри, до сфери спрямування і координації яких належать ці органи. Враховуючи, що голова комісії регулювання природних монополій відповідно до Конституції України не входить до складу Уряду, у випадку надання регулятору статусу центрального органу виконавчої влади питання його діяльності у Кабінеті Міністрів України мав би представляти Міністр (Міністр з питань житлово-комунального господарства України).

Визначення Комісії в якості державного колегіального органу, а не центрального органу виконавчої влади, означає, по суті, виведення цього органу з системи органів виконавчої влади. Зауважимо, що можливість існування державних органів, які не відносяться до жодної з гілок влади в Україні, є проблемним питанням, з приводу якого є різні позиції. Однак, такі органи в Україні існують. В якості прикладу можна навести Національний банк України, який є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління (ч. 1 ст. 2 Закону України "Про Національний банк України" [6]), Служба безпеки України, яка є державним правоохоронним органом спеціального призначення, який забезпечує державну безпеку України (ч. 1 ст. 1 Закону України "Про службу безпеки України" [7]). Однак, на відміну від Національного банку України та Служби безпеки України, що є конституційними органами, такий вид органів державної влади як державні колегіальні органи в Конституції України не передбачений.

Склад Комісії та порядок її формування закріплений у статті 7 Закону. Згідно з цією нормою до складу Комісії входять Голова та чотири члени Комісії, яких призначає на посади за поданням Прем'єр-міністра України та звільняє з посад Президент України. З метою забезпечення незалежності членів Комісії від політичних змін у державі ч. 2 ст. 7 Закону передбачено, що голова та члени Комісії призначаються на посаду строком на шість років. Загальний строк перебування на посаді Голови та членів Комісії не може становити понад дванадцять років. Така норма узгоджується з вимогами законодавства ЄС щодо терміну повноважень членів регуляторів природних монополій. З метою забезпечення дотримання принципу професійності у діяльності Комісії ч. 5 ст. 7 Закону передбачено, що Головою, членом Комісії може бути призначений громадянин України, який має вищу (профільну, економічну або юридичну) освіту, управлінський досвід роботи на керівних посадах у відповідній сфері не менш як три роки протягом останніх десяти років.

Як зазначалося вище, надзвичайно важливе значення має забезпечення незалежності регулятора у його діяльності. Принцип незалежності у Законі прописано таким чином, що Комісія здійснює свої повноваження незалежно від інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, суб'єктів господарювання, а також політичних партій та інших об'єднань громадян (ч. 2 ст.2 Закону). Незаконне втручання органів державної влади, їх посадових осіб, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян та їх представників у діяльність Комісії забороняється (ч. 10 ст. 8 Закону). Фінансування діяльності Комісії здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України (ч. 1 ст. 12). Забезпечення незалежності Комісії від ринку, що регулюється, гарантується нормою ч. 6 ст. 7 Закону, згідно з якою Голова та члени Комісії не можуть бути власниками корпоративних прав суб'єктів природних монополій та суб'єктів господарювання на суміжних ринках, отримувати від них фінансову або матеріальну винагороду та допомогу чи займати будь- яку іншу посаду, у тому числі на громадських засадах.

Враховуючи зазначену вище проблематичність визначення місця Комісії в системі органів державної влади, важливе значення має аналіз управлінських режимів (станів) між Комісією та іншими органами державної влади, в першу чергу, Президентом України та Кабінетом Міністрів України. Звертаємо увагу, що у Законі йде мова лише про такий управлінський режим як підзвітність, при цьому, не в окремій статті, присвяченій управлінським зв'язкам Комісії, а при визначенні повноважень Голови Комісії. Так, у ст. 8 Закону передбачено, що Голова Комісії, зокрема, подає Президенту України та Кабінету Міністрів України щорічний звіт про діяльність Національної комісії регулювання ринку комунальних послуг України та інформацію про стан ринку комунальних послуг протягом минулого року (п. 5 ч. 1 ст. 8 Закону), а також доповідає на засіданнях Кабінету Міністрів України з питань, пов'язаних з діяльністю Комісії (п. 6 ч. 1 ст. 8 Закону). Вбачається, що у Законі потрібно було більш детально визначити управлінські режими між Комісією та Президентом України і Кабінетом Міністрів України. Зокрема, поза увагою законодавця залишився такий управлінський стан як відповідальність Комісії за неналежне виконання покладених на неї завдань та функцій.

У цьому контексті звертаємо увагу, що в Законі окремими статтями врегульовані відносини Комісії з Національною комісією регулювання електроенергетики України (ст. 14), Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями (ст. 15), а спеціальна стаття, присвячена взаємовідносинам Комісії з Президентом України та Кабінетом Міністрів України відсутня.

Вбачається, що незалежність регуляторів природних монополій можна було б забезпечити і в межах системи органів виконавчої влади, враховуючи той факт, що, як зазначалося вище, Конституцією України не передбачено такий особливий вид державних органів як державні колегіальні органи. По-перше, Конституцією України не визначено вичерпний перелік органів виконавчої влади. Згідно із п. 12 ч. 1 статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються організація і діяльність органів виконавчої влади. Тобто, спеціальними законами можуть визначатися організація та діяльність органів виконавчої влади, у тому числі і регуляторів природних монополій. По-друге, відповідно до ч. 9 ст. 21 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" особливості відносин Кабінету Міністрів України з окремими центральними органами виконавчої влади можуть визначатися законами України. Вважаємо, що на підставі цієї норми у Законі України "Про Національну комісію регулювання ринку комунальних послуг України" доцільно було б врегулювати особливості взаємовідносин Комісії з Президентом України та Кабінетом Міністрів України з Комісією, зокрема, визначити особливості управлінських режимів, які дозволили б забезпечити самостійність та незалежність регулятора у реалізації своїх повноважень.

Ще один важливий аспект, на який необхідно було б звернути увагу у разі надання регулятору статусу органу виконавчої влади - взаємовідносини регулятора та міністерств. Як свідчить зарубіжний досвід, незалежність регулятора у реалізації своїх повноважень полягає, передусім, у здійсненні такої діяльності незалежно від галузевих міністерств. У цьому контексті звертаємо увагу на такі аспекти. У ч. 4 ст. 21 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" передбачено, що діяльність центральних органів виконавчої влади, керівники яких не входять до складу Кабінету Міністрів України, спрямовується і координується міністрами. Питання діяльності таких центральних органів виконавчої влади представляють відповідні міністри, до сфери спрямування і координації яких належать ці органи. Оскільки керівники колегіальних центральних органів виконавчої влади (у тому числі, Голова Комісії - у випадку надання їй статусу центрального органу виконавчої влади) відповідно до Конституції України не входять до складу Уряду, на ці органи поширюється правило, закріплене у зазначеній нормі. Для належного вирішення цієї проблеми необхідно було б внести зміни до ч. 4 ст. 21, якими передбачити, що ця норма не застосовується, якщо інше передбачено спеціальними законами, які визначають особливості організації та діяльності окремих колегіальних центральних органів виконавчої влади, а у Законі "Про Національну комісію регулювання ринку комунальних послуг" передбачити, що Комісія здійснює свою діяльність незалежно від міністерств та інших центральних органів виконавчої влади.

Безумовно, ефективність діяльності регулятора значною мірою буде залежати від належної підзаконної нормативно-правової бази, яка має бути розроблена на виконання цього Закону. Відповідно до ч. 3 ст. 19 Закону ("Прикінцеві положення") Кабінет Міністрів України повинен у тримісячний строк з дня прийняття цього Закону затвердити передбачені цим Законом нормативно-правові акти та привести свої нормативно-правові акти, а також забезпечити приведення нормативно-правових актів органами виконавчої влади у відповідність із цим Законом.

З такого формулювання випливає, що у встановлений цією нормою строк Уряд повинен затвердити лише передбачені цим Законом нормативно-правові акти. Звертаємо увагу, що Законом передбачено лише один нормативно-правовий акт, який повинен затвердити Кабінет Міністрів України - Положення про встановлення тарифів з відхиленням від економічно обґрунтованого рівня (ч. 3 ст. 10). У зазначений строк Кабінет Міністрів України повинен також привести свої нормативно- правові акти, а також забезпечити приведення нормативно-правових актів органами виконавчої влади у відповідність з цим Законом. Враховуючи вказане, можна зробити висновок, що Законом не встановлено строк для прийняття нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, не передбачених цим Законом, а також нормативно-правових актів інших органів виконавчої влади, які не спрямовані на приведення вже чинних нормативно- правових актів у відповідність з цим Законом.

Виходячи зі змісту Закону, його реалізація потребує розроблення та прийняття, зокрема, правових актів щодо утворення Комісії, Регламенту Комісії, положень про територіальні органи Комісії, положення про встановлення тарифів з відхиленням від економічно обґрунтованого рівня, Кодексу професійної етики Комісії, ліцензійних умов та порядку контролю за їх дотриманням, порядків (методик) формування тарифів на комунальні послуги та ін.

У зв'язку з цим виникає питання, який орган має розробляти необхідну підзаконну нормативно-правової базу, необхідну для утворення та діяльності Комісії. Звертаємо увагу, що згідно з ч. 2 ст. 19 до закінчення процесу формування Національної комісії регулювання ринку комунальних послуг України функції державного регулювання у сфері теплопостачання, централізованого водопостачання та водовідведення покладаються на Національну комісію регулювання електроенергетики України. Організаційні питання з цього приводу було врегульовано Постановою Кабінету Міністрів України №760 від 11.08.2010 р. "Деякі питання державного регулювання ринку комунальних послуг" [15]. Зокрема, у зазначеному акті Уряд України ввів додаткову посаду члена НКРЕ, а також зобов'язав Міністерство з питань житлово-комунального господарства України, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київську та Севастопольську міські державні адміністрації, органи місцевого самоврядування, Державну інспекцію з контролю за цінами передати НКРЕ документи, необхідні для здійснення покладених на неї додаткових функцій. Звертаємо увагу, що НКРЕ 3 грудня 2010 року оприлюднено на своїй офіційній інтернет-сторінці проекти постанов НКРЕ, розроблені на виконання вимог Закону, у тому числі: "Про затвердження Порядку формування тарифів на послуги з централізованого водопостачання та водовідведення", "Про затвердження Порядку формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання", "Про затвердження Процедури встановлення тарифів на послуги з централізованого водопостачання та водо- відведення", "Про затвердження Процедури встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання", "Про затвердження форм звітності НКРЕ у сфері теплопостачання і централізованого водопостачання та водовідведення".

Підсумовуючи вищевикладене, вважаємо, що прийняття Закону України "Про Національну комісію регулювання ринку комунальних послуг України" є, безумовно, вагомим кроком на шляху удосконалення державного регулювання в сфері централізованого теплопостачання, централізованого водопостачання та водо- відведення, однак, ефективність діяльності нового регулятора значною мірою залежатиме від належного правового регулювання.

національна комісія комунальний ринок

Література

Закон України "Про Національну комісію регулювання ринку комунальних послуг України" №2479-VI від 09.07.2010 р. // Офіційний Вісник України. - 2010. - №55. - 30.07.2010. - Ст. 1844. 2. Закон України "Про внесення змін до Конституції України" №2222-IV від 08.12.2004 р. // Офіційний Вісник України. - 2004. - №49. - 24.12.2004. - Ст.3201. 3. Закон України "Про Кабінет Міністрів України" у редакції Закону від 16 травня 2008 року №279-VI (втратив чинність) // Офіційний Вісник України. - 2008. - №36. - 30.05.2008. - Ст. 1196. 4. Закон №2592-VI від 07.10.2010 р. "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо приведення їх у відповідність із Конституцією України" // Офіційний Вісник України. - 2010. - №79. - 25.10.2010. - Ст.2793. 5. Закон України "Про Кабінет Міністрів України" №2591-VI від 07.10.2010 р. // Офіційний Вісник України. - 2010. - №79. - 25.10.2010. - Ст.2792.

Закон України "Про Національний банк України" №679-XIV від

р. // Офіційний Вісник України. - 1999. - №24. - 02.07.1999 р.

Закон України "Про службу безпеки України" №2229-ХІІ від 25 березня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - №27. - 07.07.1992 р. 8. Закон України "Про природні монополії" №1682-ІІІ від

р. // Відомості Верховної Ради України. - 2000. - №30. - від 28.07.2000. - Ст. 238. 9. Кальченко В.М. Державне регулювання електроенергетичної галузі України: автореф. дис... канд. наук з держ. упр.:

02 / Класич. приват. ун-т. - Запоріжжя, 2009. - 20 с. 10. Конституція України від 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради (ВВР).

1996. -N 30. - ст. 141. 11. Концепція вдосконалення державного регулювання природних монополій, схвалена Указом Президента України №921/2007 від 27.09.2007 р. // Офіційний Вісник України. - 2007. - №74. - 12.10.2007. - ст.2753. 12. Концепція ціноутворення у сфері комунальних послуг, схвалена Указом Президента №1324/2007 від

р. // Офіційний Вісник України. - 2008. - №1. - 18.01.2008. - Ст.8. 13. Концепція розвитку системи державного регулювання діяльності суб'єктів природних монополій на ринку комунальних послуг, схвалена Розпорядженням Кабінету Міністрів України №932-р від

р. // Офіційний Вісник України. - 2008. - №51. - 21.07.2008.

Ст.1710. 14. Новицький А.М. Організаційно-правові засади державного управління у паливно-енергетичному комплексі України: Автореф.дис... канд. юрид. наук: 12.00.07 / Нац. акад. держ. податк. служби України. - Ірпінь, 2005. - 19 с. 15. Постанова Кабінету Міністрів України №760 від 11.08.2010 р. "Деякі питання державного регулювання ринку комунальних послуг" // Офіційний Вісник України. - 2010. - №65. -

- Ст. 2274. 16. Рішення Конституційного Суду України №14- рп/2008 від 08.07.2008 р. // Офіційний Вісник України. - 2008. - 25.07.2008. - Ст.1743. 17. Рішення Конституційного Суду України №20- рп/2010 від 30.09.2010 р. // Офіційний Вісник України. - 2010. - №72/1. -- Ст. 2597. 18. Сердюченко О.В. Адміністративно-правові засади забезпечення енергетичної безпеки України: автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.07 / Нац. ун-т біоресурсів і природокористування України. - К., 2009. - 20 с. 19. Указ Президента України №1784/2005 відр. "Про внесення змін до Схеми організації та взаємодії центральних органів виконавчої влади" // Офіційний Вісник України. - 2005. - 04.01.2006. - Ст. 3182.

Размещено на Allbest.ru