Процесуальні гарантії в цивільному процесі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Процесуальні гарантії в цивільному процесі

О. Захарова

Процесуальні гарантії як певна категорія, правове явище не знайшло нормативного визначення в Цивільному процесуальному кодексі України (далі - ЦПК). Не була предметом обговорення вказана тема серед вітчизняних науковців в сфері цивільного судочинства. Окремі дослідники деякі аспекти процесуальних гарантій розглядають крізь призму принципів цивільного процесуального права [2, 33]. Проте жодних класифікуючих ознак процесуальних гарантій, їх структуру, взаємозв'язок дослідники не наводять.

Слово "гарантія" походить від французького слова garantie - порука; умова, яка забезпечує щось. В сучасному розумінні цього слова - це умови, що забезпечують успіх чого-небудь [5, 328]. Зрозуміло, що таке визначення поняття гарантії не може дати відповідь про природу процесуальних гарантій, але вже можна зробити висновок, що ключовим елементом у визначенні сутності гарантій є певні умови, що, в більшій чи меншій мірі, забезпечують щось. Вочевидь, процесуальні гарантії - це різновид правових гарантій. Останні прийнято визначати як встановлені законом засоби забезпечення використання, дотримання, виконання і застосування норм права. Є два види правових гарантій - нормативно-правові та організаційно-правові. В свою чергу, нормативно-правові гарантії поділяються на матеріальні і процесуальні [8, 555]. У вищенаведених енциклопедичних джерелах правові гарантії пов'язують з нормами права, їх реалізацією, застосуванням. Якщо звернутися до більш високого рівня узагальнень правових явищ, які забезпечують створення, застосування норм права, то в теорії права цим вимогам відповідає поняття механізму правового регулювання. Механізм правового регулювання - це система правових способів, за допомогою яких здійснюється упорядкування суспільних відносин відповідно до цілей та завдань правової держави. Основні структурні елементи механізму правового регулювання - це норми права, правовідносини та акти реалізації юридичних прав і обов'язків [6, 341]. Таким чином, правомірно процесуальні гарантії в цивільному процесі розглядати як підпорядковане, невід'ємне явище механізму правового регулювання при здійсненні цивільного судочинства. Зазначена постановка питання все ж не дає відповіді про природу процесуальних гарантій. В контексті вищенаведеного визначення правових гарантій процесуальні гарантії, як поняття, в загальному вигляді має також підпорядковуватись цьому визначенню, або, принаймні, не суперечити цій дефініції. Водночас не можна процесуальні гарантії розглядати тільки через механізм засобів забезпечення виконання, застосування норм права або як засоби реалізації принципів цивільного процесуального права.

Можна погодитись, що проблема принципів цивільного процесуального права знайшла достатньо глибоке висвітлення в процесуальній літературі, але, разом з тим залишається не вирішеним питання про стале розуміння і визначення принципів цивільного процесуального права, критерії їх систематизації [4, 149]. В цьому аспекті видається вкрай спірним аналізувати проблеми правової природи процесуальних гарантій через залучення спірних наукових здобутків в сфері визначення принципів цивільного процесуального права. Водночас не можна не помітити певної суперечливості думок дослідників в цій сфері, коли вони розмірковують про співвідношення принципів цивільного процесуального права і їх реального нормативного визначення в законі. В цьому контексті необхідно погодитись з висновками тих дослідників, які приходять до висновку про неможливість існування принципів цивільного процесуального права як ідеї, певного суспільного погляду без нормативного їх оформлення [1, 15; 7, 12]. Видається, що лише у правових нормах принципи набувають загальнообов'язкового значення. В цьому аспекті розрізнити принцип права і певну процесуальну гарантію, коли йдеться про нормативне визначення, наприклад, забезпечення апеляційного, касаційного оскарження судових рішень неможливо і не варто, оскільки це різні сторони одно й того ж правового явища - мети і завдань певного виду судочинства. Між тим процесуальні гарантії, безвідносно до проблем розмежування юрисдикцій спеціалізованих судів, визначені в низці статей Конституції України, зокрема, про процесуальні гарантії йдеться в статтях 8, 55, 59, 61, 62, 63 та інших. Так, в ст. 55 Конституції проголошено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. В ст. 8 Конституції визначено, що звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Гарантоване право на судовий захист кореспондується з конституційними приписами, що визначають обов'язки або правосуб'єктність органів судової влади, зокрема, відповідно до ч. 2 ст. 6 Конституції органи судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України.

Отже, попередньо можна зробити висновок, що процесуальні гарантії, в т.ч. в цивільному процесі - це передусім система процесуальних засобів забезпечення реалізації прав учасників певного виду судочинства, визначена Конституцією і Законами України.

Про які процесуальні засоби в цьому випадку йдеться? Передусім необхідно говорити про процесуальні засоби, які забезпечують безумовне виконання завдання цивільного судочинства - це справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. С.В. Васильев до процесуальних гарантій відносить, окрім власне процесуальних засобів, які забезпечують доступ до правосуддя, процесуальних засобів виправлення судових помилок (забезпечення апеляційного і касаційного оскарження судових рішень) і т.і., ще й організаційні і функціональні принципи цивільного процесуального права [2, 33]. Не заперечуючи допустимість визначення вказаних принципів як процесуальних гарантій, необхідно все ж назвати суб'єктів щодо яких спрямовані ті чи інші процесуальні гарантії. Повертаючись до завдань цивільного судочинства необхідно погодитись, що центральною фігурою в цивільному судочинстві є особа, якій гарантується право звернення до суду за захистом (ст. 3 ЦПК). Звісно, що не менш важливим є гарантування реалізації правосуб'єктності візаві особи, що звертається до суду за захистом, та іншим учасникам цивільного процесу, однак без процесуальних гарантій реалізації права особи на звернення до суду за захистом завдання цивільного судочинства не може бути виконане. Видається, що забезпечення процесуальних прав учасників цивільного процесу, з одного боку, та виконання процесуальних обов'язків іншими суб'єктами цивільного судочинства, це власне квінтесенція процесуальних гарантій. Інший висновок полягає в тому, що права і гарантії не можна змішувати. В науковій літературі зазначається, що конструювання прав має супроводжуватися конструюванням засобів і умов їх забезпечення. Не можна вважати, що встановлення певного права автоматично тягне його гарантію [3, 1]. процесуальний гарантія цивільний судочинство

В науковій літературі справедливо зазначається, що для забезпечення гарантій прав в процесі першочергове значення мають: 1) законодавче встановлення прав учасників процесу; 2) законодавча регламентація умов забезпечення прав учасників процесу; 3) точне виконання посадовими особами приписів законів щодо забезпечення гарантій прав учасників процесу; 4) знання власних прав і обов'язків учасниками процесу та безумовне їх виконання [3, 15].

Розглянути і проаналізувати всі складові забезпечення процесуальних гарантій прав учасників цивільного процесу в рамках цієї статті неможливо, а тому спробуємо дослідити окремі проблемні питання, пов'язані з новим етапом реформування судоустрою України.

Серед процесуальних новел чергового етапу судової реформи заслуговує окремої уваги запровадження автоматизованої системи документообігу суду (ст. 11-ЦПК). Вочевидь це комплекс процесуальних гарантій учасникам цивільного процесу. З одного боку, це процесуальні гарантії, що забезпечують публічні інтереси (об'єктивний та неупереджений розподіл справ між суддями і т.і.), а з іншого боку - це гарантії, що забезпечують інтереси конкретних учасників процесу. Визначення судді або колегії суддів для розгляду конкретної справи здійснюється автоматизованою системою документообігу суду під час реєстрації відповідних документів за принципом вірогідності, який ураховує кількість справ, що перебувають у провадженні суддів, заборону брати участь у перегляді рішення для судді, який брав участь в ухваленні судового рішення, про перегляд якого ставиться питання, перебування суддів у відпустці, на лікарняному, у відрядженні та закінчені терміну повноважень.

Поряд з об'єктивними чинниками, що супроводжують розподіл справ між суддями і які можна формалізувати і ввести в програмне забезпечення, законодавець привніс елементи суб'єктивізму. Йдеться про припис законодавця, що справи розподіляються з урахуванням спеціалізації суддів. Але ж спеціалізація судді може бути змінена за його власним розсудом наказом голови відповідного суду або лише за розсудом голови суду. Як і за раніше діючим Законом України "Про судоустрій України" в нових умовах судоустрою суддя судів цивільної і кримінальної юрисдикції призначається на посаду без зазначення певного виду спеціалізації судової діяльності.

Попри ці та інші окремі нормативні вади, все ж видається, що на цьому прикладі допустимо зробити висновок про можливість і допустимість класифікації процесуальних гарантій в цивільному процесі за критерієм їх забезпечення публічних, приватноправових інтересів, або комплексного типу.

Процесуальні гарантії в цивільному процесі необхідно розглядати як підпорядковане, невід'ємне явище механізму правового регулювання при здійсненні цивільного судочинства. В цьому сенсі процесуальні гарантії - це визначена Конституцією, ЦПК, іншими Законами України система забезпечення виконання процесуальних норм органами судової влади, іншими особами для забезпечення реалізації права на судовий захист в порядку цивільного судочинства.

Література

1. Андрушко А.В. Принцип диспозитивності цивільного процесуального права України: Моногр. - X.: Консум, 2006. - 172 с.

2. Васильєв С.В. Гражданський процес: учебное пособие / С.В. Васильев. - Харьков: Одиссей, 2006. - 512 с.

3. Выдря М. Уголовно-процессуальные гарантии в суде. - Краснодар, 1980. - 74 с.

4. Проблемы науки гражданского процессуального права / В.В. Комаров, В.А. Бигун, В.В. Баранкова; под ред. В.В. Комарова. - Харьков: Право, 2002. - 440 с.

5. Словник синонімів української мови. Бурячок А.А., Гнатюк Г.М., Лозова Н.Є. та інші. - К.: Наукова Думка, 1999-2000. - Т.1 - 1040 с.

6. Теория государства и права / Под ред. В.Г. Стрекозова. - М., 1996. - 534 с.

7. Тертышников В.И. Гражданский процесс: Курс лекций. X.: РИРЕГ, 1995. - 228 с.

8. Юридична енциклопедія: В 6 т. / редкол.: Ю.С. Шемшученко та ін. - К.: Укр. енцикл.- Т. 1: А-Г. - 672 с.

Размещено на Allbest.ru