Реалізація принципу змагальності в кримінальному судочинстві

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реалізація принципу змагальності в кримінальному судочинстві

кримінальний судочинство право законодавство

Вирішення завдань кримінального судочинства на досудових стадіях із «забезпечення прав і свобод людини» [5, 5] та дотримання однієї із засад судочинства: «змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і доведення перед судом їх переконливості» [5, 64] залежить не тільки від якості роботи службової особи, яка проводить досудове слідство, але і від ступеня активності сторони захисту щодо участі в доказуванні. Таке положення сформульовано в Концепції розвитку правосуддя на 2005-2015 рр.: «Судова процедура повинна бути заснована на засадах законності, рівності учасників процесу перед законом і судом, диспозитивності і змагальності, що покладає на сторони обов'язок доводити перед судом ті обставини, щодо яких існує спір і які мають значення для справедливого вирішення справи» [6, 5]. Указані напрями Концепції повністю відповідають Конституції України, європейським стандартам кримінальнопроцесуальної діяльності, закріпленим у Конвенції про захист людини та основних свобод (1950 р.) [4, 15]. Вони вимагають переглянути нормативний зміст основних інститутів кримінального процесу з метою найбільш повного захисту прав його учасників, розширення дії принципу змагальності як на досудових, так і в судових стадіях. Тому розширення змагальності засад кримінального процесу виражає сутність правової реформи. Змагальність як правове явище (принцип) недостатньо досліджена в доктрині українського процесу, а особливо на стадіях досудового слідства; недостатньо врегульовано питання процесуального статусу захисника; вимагає осмислення роль слідчого судді та введення цієї процесуальної фігури у вітчизняний процес; потребують розширення права потерпілого у різних стадіях процесу.

Зосередимо нашу вагу на питаннях реалізації стороною захисту принципу змагальності на стадії досудового слідства.

У теорії кримінального процесу змагальність розглядається і як принцип, і як форма процесу. Форма кримінального процесу в кожній державі в конкретних історичиних умовах залежить від політичного устрою, ступеня розвитку економіки, філософії, історичних та інших наук. Традиційно виділяють три форми кримінального процесу: розшуковий (інквізиційний), змагальний (обвинувальний) і змішаний.

Аналіз вітчизняного законодавства дає підстави для висновку: сьогодні в Україні формується публічно-змагальний процес, основи якого мають бути закріплені в новому КПК.

Під «змагальністю» належить розуміти: «…змагання в чомусь, це форма діяльності, за якої учасники намагаються перевищитиодин одного в майстерності, мистецтві в чомусь» [10, 691, 698].

Основною ознакою змагальності є наявність рівноправних сторін і незалежного суду, що дає можливість визначити змагальність, як форму процесу, де спір сторін вирішується незалежним судом, тобто для змагального процесу характерний такий правовий статус його основних учасників, який забезпечує виконання функцій обвинувачення, захисту й вирішення справи незалежним судом.

М.М. Полянський змагальність розглядав як метод пошуку істини, який полягає «в змагальності сторін, здійснюваній і контрольованій за активної участі суду у розгляді справи» [11, 100]. У науці кримінального процесу є ряд інших визначень «змагальності» [13, 50]. Ось одне із них: «змагальність»

— це умова і спосіб досягнення істини по кримінальній справі» [1, 44], яке на наш погляд, найбільш вдале, і з цим не можна не погодитися, бо вона є типом і принципом кримінального процесу.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні - протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманні функції.

До поняття принципу змагальності доречно включити такі елементи: розподіл основних кримінально-процесуальних функцій: обвинувачення, захисту й вирішення справи; наявність сторін і наділення їх процесуальною рівноправністю для здійснення шляхом протиборства функцій обвинувачення й захисту; керівна роль суду в процесі й надання тільки йому функцій приймати рішення по справі.

Сучасна наука кримінального процесу виділяє три основні елементи принципу змагальності: наявність функцій обвинувачення, захисту і правосуддя; наділення сторін рівними процесуальними правами для здійснення своїх функцій; керівне становище суду в кримінальному процесі й надання тільки йому права прийняти рішення в справі, а тому суть принципу змагальності, на наш погляд, полягає саме в поділі функцій.

Учені-процесуалісти дійшли висновку, що три основні кримінально-процесуальні функції - обвинувачення, захисту, вирішення справи - реалізуються в кожній справі, яку направляють до суду [2, 127; 16, 189]. Ю.М. Грошевой вважає, що функції - це основні напрями процесуальної діяльності, які закріплені в законі і «…здійснюються з метою реалізації завдань кримінального судочинства суб'єктами, уповноваженими на ведення процесу, або наділеними правами для активної участі у справах з метою захисту своїх законних інтересів» [3, 23].

На наш погляд, під поняттям принципу змагальності належить розуміти сукупність закріплених у законі приписів, процесуальних правил і методів їх виконання, які діють у всіх стадіях кримінального процесу; ґрунтуються на доступі до правосуддя, зіткненні протилежних інтересів наділених рівними правами сторін, чіткому розподілі та розмежуванні функцій, гарантуються забезпеченням судом рівних можливостей реалізації процесуальних повноважень сторонами у відстоюванні своїх позицій і справедливому та неупередженому вирішенні спору між ними.

Проблема реалізації принципу змагальності на досудовій стадії кримінального процесу викликає розбіжність поглядів серед процесуалістів. Ю.М. Грошевой [7, 695], М.С. Строгович [15, 121] вважають, що на стадіях досудового слідства мають місце окремі елементи змагальності. З цим можна погодитись. А Р.Д. Рахунов заперечує наявність змагальності на досудових стадіях через відсутність чіткого поділу функцій обвинувачення, захисту і вирішення справи [12, 128]. Був зроблений висновок, що змагальність і слідство несумісні правові інститути [14, 20-21]: на етапі порушення справи змагальність відсутня, а у стадії досудового слідства є тільки елементи змагальності. В.Т. Маляренко висуває аргументи, що в досудовому слідстві в Україні має місце інквізиційне начало, яке пронизує цю стадію процесу і «суперечить змагальності сторін» зі всіма притаманними їй умовами [9, 44-46].

З такою думкою не можемо погодитися, бо досудове слідство в Україні не є цілком розшуковим, у ньому присутні змагальні елементи, а саме: конституційні гарантії на правову допомогу затриманому за підозрою у вчиненні злочину - мати захисника і побачення з ним до першого допиту (ст. 431 КПК), право оскаржити дії слідчого, прокурора в суді (ст. 234-236 КПК) [8, 23, 303].

Розширення принципу змагальності й послаблення інквізиційних начал на стадії досудового слідства вимагає суттєвої зміни функцій слідчого. За вимогами чинного законодавства, слідчий повинен виступити об'єктивним дослідником і зобов'язаний вжити всіх законних заходів для всебічного, повного й об'єктивного дослідження справи, виявлення обставин як тих, що викривають особу, так і тих, що її виправдовують, а також обтяжуючих і пом'якшуючих відповідальність обставин [17, 500]. Тому він мусить виконувати одну функцію - розслідування злочинів і бути суб'єктом пізнання злочину та його розслідування, а його основним завданням повинні бути припинення та розкриття злочину, збирання доказів у справі та визначення особи, яка підозрюється у вчиненні злочину, і пред'явлення їй вмотивованої постанови про обвинувачення. Результатом слідства має бути складений слідчим висновок по справі, а обвинувальний висновок повинен скласти прокурор, якщо для цього є підстави. Такий статус слідчого найбільш відповідатиме змагальній побудові процесу, бо ми тоді матимемо суб'єкт, здатний неупереджено оцінювати конфліктні питання і приймати об'єктивне рішення.

Функцію слідчого не можна розглядати як односторонньо обвинувальну, бо вона не є пріоритетною (визначальною). У своїй діяльності він виконує функції, притаманні як захиснику, так і обвинувачу - збирає як обвинувальні, так і виправдувальні докази; вирішує, чи порушити кримінальну справу, чи відмовити в її порушенні; провадить слідчі дії як зі своєї ініціативи, так і за клопотанням обвинуваченого, потерпілого, їх захисників, маючи право вибору. Він повинен бути суб'єктом, що здійснює функцію розслідування злочинів.

Водночас слідчий може бути лише тоді об'єктивним, коли буде незалежним суб'єктом судової влади, підпорядкованим лише закону. При цьому він не повинен бути ні захисником, ні обвинувачем, він повинен бути дослідником, шукачем істини і представником судової влади зі всіма гарантіями незалежності і самостійності. Його функція

— це дослідження у кримінальній справі з метою підготовки її до розгляду у суді, що відповідає змісту слова, визначеному юридичним словником [17, 500].

Будь-які обмеження прав і свобод особи на досудовому слідстві повинні вчинятися лише за рішенням суду, а дії та рішення, які носять обвинувальний характер повинен здійснювати лише прокурор. При такій конструкції процесу змагальність на досудовому слідстві забезпечуватиметься за рахунок розширення прав обвинуваченого, потерпілого та їх захисників, законного представника, цивільного позивача, цивільного відповідача, введення судового контролю за діями слідчого і прокурора, бо сьогодні судовий контроль втілюється у формі фрагментарних, усічених повноважень суду.

Судовий нагляд - це засіб обмеження свободи державної влади і засіб контролю за досудовим слідством. Дії слідчого, прокурора на стадії досудового слідства повинен мати право оскаржити підозрюваний, обвинувачений, адвокат, до суду - і це буде важливим засобом відновлення рівноваги між підозрюваним (обвинуваченим) і державою, торжеством принципу змагальності на досудовому слідстві.

Размещено на Allbest.ru