Розвиток медико-санітарної галузі міського господарства Маріуполя в 70 рр. ХІХ на початку ХХ ст.

Коробка В.М.

В останній третині ХІХ на початку ХХ ст., вочевидь вперше у вітчизняній історії, завдання розв'язання запитів населення у сфері охорони здоров'я почали брати на себе представницькі органи міських громад. Помітним прикладом у цьому може бути повітовий Маріуполь, де у зазначений період завдяки міському громадському управлінню відбулися помітні зміни на краще у медико-санітарній справі. Вивчення того досвіду може посприяти розширенню фактологічної бази для реконструкції загальнонаціональної історії міст України, а також позитивно вплинути у морально-психологічному плані на піднесення муніципальної діяльності у вирішенні завдань забезпечення необхідної, своєчасної та якісної медичної допомоги на сучасному етапі.

Розгляд окремих питань становлення медико-санітарної допомога в Маріуполі у зазначений період відобразився у нечисленних дослідженнях істориків Донеччини. Так, у повідомленні О. Задніпровського здійснено огляд документів Державного архіву Донецької області, що містять відомості про заснування маріупольської міської лікарні та перші роки її функціонування [1]. У колективній праці «Мариуполь и его окресности: взгляд из ХХІ века» (Маріуполь, 2006) медико-санітарне господарство міста побіжно розглянуто на тлі розвитку медицини загалом, земської, фабрично-заводської, приватної тощо [2,124].

Мета нашої статті вивчення розвитку медико-санітарної галузі міського господарства Маріуполя в 70 рр. ХІХ на початку ХХ ст.

Джерельну базу даної публікації становлять документи Державного архіву Донецької області (Ф.113. Оп.1. Спр.120,178,225), преса («Екатеринославские губернские ведомости»), опубліковані документи

Маріупольської думи та управи, а також статистичні відомості міністерства внутрішніх справ та губернського правління.

На початку діяльності маріупольського громадського управління, утвореного за Городовим положенням 1870 р., виконання завдань, визначених законом 1870 р., влаштування за рахунок міст лікарень через обмеженість коштів не здавалося можливим. Турбота про медицину обмежувалася введенням посад міського медичного персоналу, що не був пов'язаний з лікувальними установами. Так, у кошторисі на 1872 р. передбачалися видатки утримання повивальної бабки (161 руб.) та фельдшера (21 руб.) [3]. А от на 1874 р. Маріупольська міська дума обмежилася видатком на міського лікаря тільки 89 руб. [4]. Таке скорочення було, вочевидь пов'язано з відкриттям у місті земської лікарні. Ймовірно міське самоврядування передбачало використати для потреб городян лікаря земської лікарні, що, судячи за нетипово малим розміром утримання, працював за сумісництвом.

На 1877 р. громадське управління Маріуполя витратило на міського лікаря 500 руб. [5]. Вочевидь, це стало можливим завдяки найманню штатного міського медика. Загалом посада міського лікаря, що призначався урядовою владою, вводилася для здійснення лікарняно-адміністративних функцій завідування тюремними лікарнями, здійснення санітарного нагляду за торгівлею харчами та шинками і за громадською гігієною в цілому. У Катеринославській губернії міські лікарі поза службовими обов'язками займалися приватною практикою [6,25].

На 1899 р. штат позалікарняного медперсоналу, що утримувався міськими громадськими управліннями, до якоїсь міри усталився. На бюджетні кошти утримувався лікар, фельдшер та 3 акушерки [7,179,184187,195,200-201].

На початку діяльності за Городовим положенням 1870 р. громадське управління Маріуполя у справі надання медичної допомоги городянам, як і їх колеги в усіх інших містах губернії, розраховувало на заклади земської медицини, мережа яких розбудувалася в усій губернії. Ця мотивація пояснює надання містами їм матеріальної підтримки. Так, у кошторисі Маріуполя на 1874 р. передбачалося виділити з міської каси Маріуполя 1000 руб. на допомогу в започаткуванні в місті лікарні повітовим земством [4].

Маріупольська земська лікарня, безумовно, відігравала важливу роль у справі надання медичної допомоги хворим городянам, але за своїм розміром не могла задовольнити потреби населення. Накопичивши досвід ведення міського господарства, а також виходячи з аналізу бюджетних витрат на окремі медичні заходи, громадське управління Маріуполя наприкінці 1880-х рр. дійшло висновку про необхідність започаткування власного лікувального закладу. Приводом для прийняття відповідного рішення стало врятування Олександра ІІІ і всієї його сім'ї у залізничній катастрофі поблизу станції Борки 17 жовтня 1888 р. На відзнаку спасіння імператорської родини Маріупольська дума 13 березня 1889 р. ухвалила заснувати міську лікарню на 15 ліжок [8,арк.29].

Задля завідування фінансово-господарською справою утворюваного закладу міське управління обрало лікарняну раду, що старанно обміркувавши всі деталі, визначила суму видатків на його започаткування і утримання 8019 руб., з яких 6128 руб щорічних витрат і 1891 руб., призначених виключно для відкриття лікарні. На покриття частини цих видатків були віднесені 1500 руб., що відпускалися містом земській лікарні, 500 доброчинному товариству і близько 1500 руб. надходжень до міської каси від воєнного відомства на користування у земській лікарні нижніх чинів військ, які квартирували в Маріуполі. За обчисленням лікарняної комісії вартість утримання одного хворого на добу дорівнювала 1 руб. 12 коп. [8,арк. 9-29 зв].

Стосовно приміщення запроектованої лікарні вищезазначена рада дійшла висновку, що для лікарні необхідно зводити спеціальну будівлю. А поки її ще не існує відкрити медзаклад у найманому будинку, прилаштувавши його наскільки можливо для лікарняних потреб. Для розміщення лікарні було визначено орендувати за 600 руб. на рік приватний будинок, що виявлялося кращим з усіх розглянутих, хоча за місткістю, незручним розташуванням кімнат й місцезнаходженням не відповідав до кінця вимогам стаціонарної медичної установи.

Лікарняна комісія визначила й штат службовців лікарні, що пропонувався у складі лікаря з річним окладом 600 руб., двох фельдшерів, з жалуванням по 300 руб., доглядача з платнею 300 руб та квартирою на додаток, 3-х палатних служителів з утриманням 120 руб. Кухарю, пралі і сторожу проектувалася заробітна плата у розмірі відповідно 180, 300 і 120 руб. [8,29 зв.].

Усі ці розрахунки і заходи лікарняної комісії були затверджені міською думою. Із завершенням підготовчої роботи відкриття лікарні, приурочене до другої річниці врятування імператорської родини, відбулося 17 жовтня 1890 р.

З плином часу потреби лікарняної практики спричинили найняття нового приміщення, куди медзаклад було переведено 1 вересня 1893 р., де він і знаходився до 1897 р. У той час лікарня вміщала вже 25 ліжок, мала у своєму розпорядженні садочок площиною більш ніж десятина, а також колодязь. За оренду нової будівлі з міського бюджету сплачувалося 1200 руб. [8,арк.30].

При лікарні була влаштована аптека, ліки з якої спочатку відпускалися тільки тим, хто користувався послугами стаціонару. У лютому 1894 р. розпорядчий орган міського врядування асигнував 750 руб. на її розширення та наймання фармацевта. Разом з тим, міська дума вирішила видавати звідси всім бідним городянам медикаменти за рецептами безкоштовно, продовжуючи практику, яка існувала раніше, компенсування безкоштовної видачі ліків нужденним у приватних аптеках, на що з бюджету виділялося 500 руб. [8,арк.30 зв.].

Видатки на утримання лікарні щорічно збільшувалися в 1890-ому 3700, у 1891-ому 5950, у 1893-ому р. 7144 руб. Покривалися вони головним чином бюджетними призначеннями і частково сумами, що надходили від оплати за лікування. У той час внески за лікування стягувалася тільки з іногородніх хворих у розмірі 50 коп. на добу Маріупольські городяни, що мали у місті нерухомість звільнялися від оплати [8,арк.30 зв.-31].

Лікар медзакладу І. Данилов, що був на цій посаді від дня його відкриття, з 1893 р. замість попередніх 600 отримував уже 900 руб. на рік. Число хворих цього року становило 277 осіб. Загальний час перебування їх у лікарні складав 4522 дні. За документами простежується тенденція до зменшення числа амбулаторних пацієнтів, що пояснювалося віддаленістю лікарні від центру міста і відсутністю бруківок [8,арк.31]. Цей факт не прямо свідчить, що в лікарні не було відмов у лікуванні місцевих жителів.

Подальший розвиток міської медицини в Маріуполі був пов'язаний із заповітом купця 1-ої гільдії О. Хараджаєва, що своєю передсмертною волею заповів громадському управлінню на будівництво міської лікарні 30000 руб. Правда, роботи із будівництва коштували набагато більше, як з'ясувалося в ході укладання проекту та втілення його в життя. Майже вся сума пожертвуваних грошей була вичерпана, коли будівлю звели тільки начорно, але залишалося виконати роботи із остаточного її оздоблення. Тому громадське управління за підтримки губернського у земських і міських справах присутствія домоглося дозволу міністерства внутрішніх справ на позику із запасного капіталу міста 25000 руб. Завдяки цій сумі вдалося завершити будівництво і міська лікарня переїхала у спеціально зведене нове приміщення, що мало 20 палат [9,арк.1,61].

Станом на 1899 р. у маріупольській міській лікарні пролікувалися стаціонарно 1179 осіб, що в двічі, наприклад, більше ніж у катеринославській Олександрівській лікарні, що також належала громадському управлінню. Число амбулаторних хворих, що отримали медичну допомогу в тому ж році становило 2585 осіб [10,195].

У 1908 р. за користування медичними послугами у маріупольській міській лікарні в за постановою місцевої думи призначалися нова такса за проституток, що надійшли з домів терпимості, 1 руб. 25 коп., з торговельно-промислових фірм за їх робітників і службовців 1 руб., з решти осіб, за винятком звільнених від сплачування, 50 коп. [11,85].

Охорона здоров'я міського населення передбачала здійснення санітарних заходів, скерованих на охорону громадської гігієни, на усунення з життя міст тих явищ, що порушували фізичний стан населення або були для нього потенційно небезпечними. На початку діяльності за законом 1870 р. маріупольське громадське управління обмежувалося виданням і поширенням обов'язкових постанов із підтримання чистоти, обмеження розповсюдження інфекцій тощо, які, з одного боку, мали просвітницькій характер, сприяли підвищенню санітарної культури широких мас населення, а з іншого становили певний правовий бар'єр, що обмежував поширення збудників захворювань людей та свійських тварин.

Так, протягом червня липня 1884 р. Маріупольська міська дума ухвалила низку обов'язкових постанов щодо утримання у чистоті та охайності дворів і вулиць, припинення розповсюдження інфекційних захворювань, дотримання надійних умов виробництва та продажу провізії, які унеможливили б завдання шкоди її споживачам [12,арк.59-63]. Того ж року були ухвалені правила стосовно заходів у випадку захворювання на сап коней [12,арк.58].

У 1898 та 1899 рр. розпорядчий орган маріупольського міського самоврядування точно визначив умови утримання приватних собак, знищення бродячих тварин та правила здійснення асенізаційних заходів [12,арк.65-68].

Перші з віднайдених нами більш предметних виявів діяльності маріупольського громадського управління у покращенні санітарного стану міста, відбилися у витратах, зафіксованих у кошторисі на 1890 р. Так, на прибирання бруду і сміття з площ і вулиць міста виділялося 1000 руб. на рік. Окремо зазначено витрати на очищення вбиралень в міських будівлях і на базарі, а також отруєння бродячих собак разом 700 руб. Крім того, певні санітарні завдання місцевого значення мусив виконувати ветлікар, на утримання якого виділялося 600 руб. на рік [13,108-110]. Отже, можемо спостерігати вкрай нерозвинену ступінь санітарної справи у місті.

З 1900 р. Маріупольська міська дума вводить посаду санітарного лікаря і забезпечує обладнання для його лабораторії. Разом з тим майже у тричі було збільшено видатки на утримання, влаштування нових і перебудову старих вбиралень у громадських місцях на міському базарі, рибній площі та міському громадському саду. Водночас, як і у найближчі попередні роки виділялися кошти на утримання звалищ нечистот та запобігання епідеміям [14, CXIV CXVII].

Попри всі заходи, здійснювані міським самоврядуванням, зовнішні вияви санітарного стану Маріуполя, на початку ХХ ст., у звітному виданні «Обзор Екатеринославской губернии за 1909 год» в цілому визначені як «не зовсім задовільні». Укладачі огляду вбачали головні перешкоди, що заважали повній його прийнятності у тому, що багато дворів утримувалось неохайно, вигрібні ями у своїй більшості влаштовані нерозумно (були нецементовані), вивіз нечистот здійснювався почасти негерметичним обозом, а звалище упорядковане примітивним чином. Водночас жителі окраїн міста користувалися не завжди чистими колодязними водами. Болота навколо міста загрожували постійною небезпекою поширення малярійних захворювань [15,68]. Як бачимо, негативні санітарні чинники, здебільшого об'єктивні у місті поки що перевищували можливості місцевої влади.

Результати розвитку медико-санітарної справи у Маріуполі, що здійснювався під проводом міського громадського управління на кінець досліджуваного періоду, певним чином відображено у в таблиці №1, що містить абсолютні дані почерпнуті з статистичного видання «Доходы, расходы, специальные капиталы и задолженность городских поселений за 1912 г.» (Петроград, 1917). Процентні показники у ній розрахунок автора.

Таким чином, у 1912 р. на медико-санітарну частину з міського бюджету Маріуполя витрачалося 59497 руб. За цим показником наше місто поступалося Катеринославу, але впевнено випереджало всі інші міста губернії. Медико-санітарна галузь поглинала 11,6% усіх видатків з бюджету Маріуполя. Це, як видно з таблиці, був найвищий показник у краї.

Таблиця № 1. Основні види видатків з медико-санітарної частини міських громадських управлінь губернського і повітових міст Катеринославської губернії в 1912 р. у руб. [16,148-149,150-151].

За відомостями таблиці №1 найбільшу частину всіх видатків на медико-санітарну роботу в Катеринославі і Маріуполі становили витрати на утримання міських лікарняних закладів, що за відповідним порядком становили 43,8% та 68,6%. А от у Олександрівську, що за обсягами міських бюджетних витрат наближався до Маріуполя такої статті видатків зовсім не було, бо місто не мало власної лікарні або амбулаторії.

У Маріуполі у слід за Катеринославом були найбільшими витрати з покращення загальних санітарних умов. А от у Нікополі , Новомосковську та Слов'яносербську на цю статтю 1912 р. кошти не витрачалися зовсім.

Маріуполь не мав міського асенізаційного обозу. Очищення міста від нечистот здійснювалося приватними підприємцями. Ця ситуація відобразилася у таблиці №1 міський бюджет у 1912 р. не мав статті видатків з утримання підприємства з очистки міста. Загалом ці підприємства в губернії мали у своєму розпорядженні ще тільки громадські управління Катеринослава Бахмута, Новомосковська та Павлограда.

Серйозним показником, що характеризує внесок Маріупольської міської думи у розвиток медико-санітарної справи э дані про витрати в розрахунку на одного жителя міста. За нашими підрахунками, які містяться в таблиці №2, на одну особу населення Маріуполя у 1912 р. у цій галузі було витрачено 1,03 руб., що не на багато менше, ніж у Катеринославі (1,1 руб.).

Таблиця 2. Витрати міських громадських управлінь Катеринославської губернії в 1912 р. на медико-санітарну частину в розрахунку на одного жителя у руб. [17,24-26,28-31,33-35;148-149].

Ці відомості демонструють великий відрив уперед Маріуполя вслід за губернським Катеринославом від інших суб'єктів міського самоврядування губернії і у справі грошового забезпечення з міського бюджету медико-гігієнічної частини у розрахунку на одного жителя. Разом з тим, порівнюючи маріупольські показники з кращими зразками імперії у цьому плані Москвою та Петроградом, де цей показник тільки по медичній частині на 1915 р. становив відповідно 4,6 руб. та 3,88 руб., [18,217-218], можемо констатувати значне відставання від них як Маріуполя, так і Катеринослава.

Таким чином, ми маємо підстави стверджувати, що громадське управління Маріуполя за роки після міської реформи 1870 р. здійснило впевнені кроки із розвитку медико-санітарної галузі міського господарства та забезпечення організації медичної допомоги населенню міста. Центральним моментом у діяльності із розв'язання проблем охорони здоров'я стало заснування міської лікарні, а також будівництво спеціального приміщення для неї. Постійне збільшення бюджетних видатків створило відносно високий рівень забезпечення лікарняно-гігієнічної справи та дозволило Маріуполю посісти другу позицію у її розвитку серед міст губернії після Катеринослава.

Література

санітарний міський господарство маріуполь

1. Мариуполь и его окресности: взгляд из ХХІ века. Мариуполь, 2006. 356с.

2. Екатеринославские губернские ведомости. 1873. №62. 4 августа.

3. Екатеринославские губернские ведомости. 1875. №14. 15 февраля.

4. Екатеринославские губернские ведомости. 1877. №66. 17 августа.

5. Обзор Екатеринославской губернии за 1874 год. Катеринослав, 1875.

6. Екатеринославская губерния, памятная книжка и адрес-календарь на 1901 год. Екатеринослав, 1900. 577 с.

7. Державний архів Донецької області (далі ДАДО). Ф.113. Оп.1. Спр.120.

8. Там само. Спр.178.

9. Екатеринославская губерния, памятная книжка и адрес-календарь на 1901 год. Екатеринослав, 1900.

10. Смета доходов и расходов города Мариуполя на 1908 год с приложениями.Мариуполь, 1908. 300 с.

11. ДАДО. Ф.113. Оп.1. Спр.225.

12. Протоколы заседаний Мариупольской городской думы за 1890 год. Мариуполь, 1892. 387 с.

13. Журналы очередных и чрезвычайных заседаний Мариупольской городской думы за 1899 г. Мариуполь, 1900. 247 с. (с приложениями).

14. Обзор Екатеринославской губернии за 1909 год. Екатеринослав, 1910. -

88 с.

15. Укладено і підраховано за: Доходы, расходы, специальные капиталы и задолженность городских поселений за 1912 г. Петроград, 1917. 532 с.

16. Укладено і підраховано за: Вся Екатеринославская губерния. 1913 год. Екатеринослав, 1913. 389 с.; Доходы, расходы, специальные капиталы...

17. ПисарьковаЛ.Ф. Московская городская дума: 1863 1917 гг. М., 1998. 568 с.

Размещено на Allbest.ru