Тенденції та перспективи законодавчого регулювання товарного сільськогосподарського виробництва в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Тенденції та перспективи законодавчого регулювання товарного сільськогосподарського виробництва в Україні

аграрний економіка закон правовий

У забезпеченні ефективного розвитку сільського господарства в сучасних умовах реформування земельних та аграрних відносин, інтеграційних процесів важливу роль відіграє аграрне та пов'язані з ним інші галузі національного законодавства.

Окремі питання ефективності аграрного законодавства досліджували в своїх працях Носік В.В., Погрібний О.О., Семчик В.І., Статівка А.М., Титова Н.І., Уркевич В.Ю., Янчук В.З. та інші вчені. Між тим, законодавство України в сфері товарного сільськогосподарського виробництва предметом спеціального дослідження не було.

В зв'язку з цим, залишається актуальним аналіз розвитку законодавства України в сфері товарного сільськогосподарського виробництва, виділення головних етапів в його нормативно-правовому регулюванні та основних тенденцій розвитку, виявлення недоліків та визначення можливих шляхів вдосконалення чинного законодавства з питань товарного сільськогосподарського виробництва.

Із здобуттям Україною незалежності законодавство, що регулює відносини в сфері господарської діяльності в АПК, розвивається досить динамічно. Так, на законодавчому рівні закріплено пріоритетність розвитку сільського господарства, визначено правове становище сільськогосподарських товаровиробників - колективних сільськогосподарських підприємств, фермерських господарств, сільськогосподарських кооперативів, особистих селянських господарств. Прийнято низку законодавчих актів, які регулюють порядок ведення сільськогосподарського виробництва в окремих галузях тваринництва (закони України «Про племінну справу в тваринництві», «Про бджільництво», «Про молоко і молочні продукти» тощо) та рослинництва (закони України «Про насіння і садивний матеріал», «Про державне регулювання виробництва та реалізації цукру», «Про виноград та виноградне вино» та ін.), виконання робіт та надання послуг в сфері сільського господарства (закони України «Про стимулювання розвитку вітчизняного машинобудування для агропромислового комплексу», «Про сільськогосподарську дорадчу діяльність», «Про систему інженерно-технічного забезпечення агропромислового комплексу України» та ін.).

Правові норми, що регулюють суспільні відносини в сфері товарного сільськогосподарського виробництва, знаходять своє вираження в нормативно-правових актах різного рівня, які мають чітко виражену специфіку, зумовлену особливостями сільськогосподарського виробництва, і складають «одну з підсистем аграрного законодавства, в якій є окремі компактні законодавчі комплекси, об'єднані цільовим призначенням» [1, с. 210].

Становлення національного аграрного законодавства про товарне сільськогосподарське виробництво пройшло ряд етапів, кожен з яких характеризується певними новаціями у правовому регулюванні.

Перший етап (1990-1992 роки) - розпочинається з прийняттям Закону Української РСР «Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві» від 17 жовтня 1990 р., який мав стати правовою основою для забезпечення пріоритетності соціального розвитку села та агропромислового комплексу. В ньому вперше на законодавчому рівні було закріплено основні засади товарного сільськогосподарського виробництва в Україні. Так, агропромисловим товаровиробникам гарантується самостійність у визначенні напряму виробничої діяльності та право повної власності на свою продукцію, їм надається право на добровільне (на договірній основі) прийняття державного замовлення на продукцію чи на вільну торгівлю, крім випадків, передбачених законодавством. Подібні правові норми знайшли своє закріплення в законодавчих актах, якими було визначено правове становище сільськогосподарських товаровиробників - в законах України «Про підприємства в Україні» від 27 березня 1991 р., «Про господарські товариства» від 19 вересня 1991 р., «Про селянське (фермерське) господарство» від 20 грудня 1991 р., «Про колективне сільськогосподарське підприємство» від 14 лютого 1992 р.

В цей період було прийнято Земельний кодекс України, Закони України «Про власність» від 7 лютого 1991 р. та «Про форми власності на землю» від 30 січня 1992 р., якими визначено загальні засади використання землі та майна для ведення господарської діяльності, в тому числі і в сільському господарстві; законодавчо врегульовано порядок ведення підприємницької діяльності (Закон України «Про підприємництво» від 7 лютого 1991 р.) тощо.

Для цього етапу розвитку законодавства характерним є перехід до ринкових умов ведення товарного сільськогосподарського виробництва на основі приватизації землі та цілісних майнових комплексів. На думку М.В. Шульги, саме стан продовольчої безпеки виступав однією з передумов проведення земельної реформи [2, с. 28]. Але, як зазначає П.Ф. Кулинич, поряд з позитивними результатами, реформування земельних відносин у сільському господарстві призвело й до негативних наслідків, зокрема до надмірного роздрібнення сільськогосподарського земельного фонду країни, що негативно позначилося як на розвитку сільськогосподарського виробництва, так і на якісному стані ґрунтів [3, с. 15-16].

Незважаючи на проголошену незалежність України питання, безпосередньо пов'язані зі здійсненням діяльності в основних галузях сільського господарства - в сфері рослинництва і тваринництва, продовжували регулюватись законодавством УРСР. Сферою підзаконного правового регулювання залишались питання збуту сільськогосподарської продукції, ціноутворення, матеріально-технічного забезпечення тощо.

Принципи функціонування держави на той період виявилися не пристосованими до нових соціально - економічних умов і, врешті-решт, стали суттєвою перешкодою на шляху ринкових перетворень. Нехтуючи закріпленими на рівні законів гарантіями господарської діяльності, підзаконні нормативно-правові акти базувались на застарілих командно-адміністративних принципах.

Започатковане реформування аграрного сектора економіки України об'єктивно супроводжувалось активним законотворчим процесом, спрямованим на правове поле перетворень. Як зазначає В.І. Семчик [4, с. 76], у законодавчому плані виникла потреба у прийнятті ряду уніфікованих законів, спрямованих на інтеграцію правового регулювання аграрних відносин з метою побудови цілісної органічної системи внутрішньо комплексних нормативно-правових актів, наділених єдиним правовим змістом.

Другий етап розвитку законодавства в сфері товарного сільськогосподарського виробництва (з 1992 р. до 1999 р.) характеризується прийняттям інтегрованих (уніфікованих) законодавчих актів, які спрямовані на регулювання відносин в основних галузях сільського господарства - рослинництві та тваринництві. За предметом регулювання умовно можна виділити такі групи нормативно-правових актів, що стосуються товарного сільськогосподарського виробництва: в сфері рослинництва: а) законодавство про селекцію, насінництво та розсадництво, основу якого складають Закони України «Про охорону прав на сорти рослин» від 21 квітня 1993 р., «Про насіння» від 15 грудня 1993 р.; б) законодавство про захист сільськогосподарських рослин (Закон України «Про карантин рослин» від 30 червня 1993 р.; Закон України «Про захист рослин» від 14 жовтня 1998 р.); в) законодавство про безпечність та якість сільськогосподарської продукції рослинного походження (Закон України «Про якість та безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини» від 23 грудня 1997 р.); г) законодавство про меліорацію земель, захист ґрунтів від вітрової та водної ерозії (Закон України «Про пестициди і агрохімікати» від 2 березня 1995 р.).

В сфері тваринництва: а) законодавство про ветеринарну медицину (Закон України «Про ветеринарну медицину» від 25 червня 1992 р.); б) законодавство про розвиток племінної справи у тваринництві (Закон України «Про племінне тваринництво» від 15 грудня 1993 р.);

в) законодавство про безпечність та якість сільськогосподарської продукції тваринного походження (Закон України «Про якість та безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини» від 23 грудня 1997 р.).

Третій етап (умовно можна визначити з 1999 р. до 2002 р.) - започатковано прийняття законодавчих актів диференційованого характеру, спрямованих на регулювання відносин, що виникають в конкретній галузі сільськогосподарського виробництва. Зазначена тенденція розвитку законодавства збереглась дотепер.

В цей період почались формуватись такі законодавчі інститути: 1) в рослинництві: а) законодавство про регулювання буряко-цукрового комплексу (Закон України «Про державне регулювання виробництва і реалізації цукру» від 17 червня 1999 р.); б) законодавство про регулювання виробництва олійних культур (Закон України «Про ставки вивізного (експортного) мита на насіння деяких видів олійних культур» від 10 вересня 1999 р.); в) законодавство про розвиток зернового господарства (Закон України «Про зерно та ринок зерна в Україні» від 4 липня 2002 р.); г) законодавство про розвиток садівництва і виноградарства (Закон України «Про виноград та виноградне вино» від 16 червня 2005 р.); в тваринництві: а) законодавство про розвиток бджільництва (Закон України «Про бджільництво» від 22 лютого 2000 р.); б) законодавство про розвиток рибництва (Закони України «Про рибу, інші водні живі ресурси та харчову продукцію з них» від 6 лютого 2003 р., «Про Загальнодержавну програму розвитку рибного господарства України на період до 2010 року» від 19 лютого 2004 р.).

Частково врегульовано суспільні відносини в галузі птахівництва, скотарства, вівчарства та конярства. Законодавство про розвиток інших галузей тваринництва знаходиться на стадії формування.

Четвертий етап (з 2002 р. до цього часу) - характеризується, поряд із збереженням диференційованого підходу до правового регулювання сільськогосподарського виробництва, активізацією законотворчого процесу в сфері гармонізації чинного аграрного законодавства до вимог Світової організації торгівлі та Європейського Союзу. Державна аграрна політика України, відповідно до Закону України «Про основні засади державної аграрної політики на період до 2015 року» базується на національних пріоритетах і враховує необхідність інтеграції України до Європейського Союзу та світового економічного простору.

З метою забезпечення виконання в Україні вимог директив Європейського Союзу та гармонізації стандартів і санітарних, екологічних, ветеринарних, фітосанітарних норм з міжнародними та європейськими вимогами на сільськогосподарську продукцію за даний період були прийняті наступні закони України: «Про охорону прав на сорти рослин» від 17 січня 2002 р., «Про карантин рослин» від 3 квітня 2003 р в редакції Закону від 19 січня 2006 р.; «Про внесення змін до Закону України «Про ставки вивізного (експортного) мита на насіння деяких видів олійних культур» від 7 липня 2005 р.; «Про безпечність та якість харчових продуктів» в редакції Закону від 6 вересня 2005 р.; «Про внесення змін до Закону України «Про вивізне (експортне) мито на живу худобу та шкіряну сировину» від 16 листопада 2006 р.; «Про ветеринарну медицину» в редакції Закону від 16 листопада 2006 р. та ін.

Размещено на Allbest.ru