Теоретичні аспекти розуміння стимулювання в екологічному праві

Размещено на http://www.allbest.ru/

ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ РОЗУМІННЯ СТИМУЛЮВАННЯ В ЕКОЛОГІЧНОМУ ПРАВІ

О. Ніжніченко

Поняття стимулювання відоме у різних сферах суспільної діяльності. Як спосіб досягнення необхідної мети стимулювання застосовується в маркетингу, менеджменті, економіці; як метод виклику реакції або впливу на процеси - в медицині, психології, фізіології, біохімії тощо. Окремі аспекти застосування стимулювання (стимуляції) вивчаються цілим рядом технічних, фізико-математичних, соціологічних, педагогічних, сільськогосподарських, ветеринарних, фармацевтичних наук, а також наук з державного управління Як сукупність прийомів, застосовуваних для виклику реакції або впливу на біохімічні, психологічні, фізіологічні процеси тощо більш вживаним є термін "стимуляція", а "стимулювання" використовується в якості синоніму.. Властиве стимулювання і праву та може розглядатися у якості самостійного правового явища. Про це свідчить і активне оперування ним як способом досягнення позитивної правової поведінки у законодавстві, і неабиякий інтерес до стимулювання у правовій доктрині.

Сфера досліджень стимулювання як правової категорії на сьогоднішній день стає дедалі ширшою. Окремі проблеми правового стимулювання розглядалися і в межах загальної теорії права, і представниками галузевих юридичних наук. Починаючи з середини 1980-х рр. у літературі стали виділяти стимулюючу функцію права, стимулюючі норми права, норми-стимули, стимулювання почало розглядатися як один із способів реалізації правових норм, як один із основних правових засобів, що входять до методу правового регулювання, в якості міжгалузевого правового принципу, самостійного методу і правового засобу забезпечення правомірної поведінки і правової активності особистості, в якості позитивно-стимулюючого методу правового регулювання, не в якості метода правового регулювання в традиційному значенні слова, а в якості більш об'ємного елемента інформаційної дії права [2, с. 52; 8, с. 3; 20]. Дослідження окремих особливостей стимулювання проводилося у межах цивільного, господарського, трудового, адміністративного, кримінального права.

На загальнотеоретичному рівні найбільш вагомі дослідження правового стимулювання були проведені такими вченими, як С.С. Алексєєв, В.М. Ведяхін, В.Г. Красовська, В.М. Кудрявцев, О.В. Левін, І.М. Луценко, О.В. Малько, С.В. Мірошник та Р.О. Халфіна. Одним із перших на правові стимули звернув увагу в своїх роботах науковець В.М. Кудрявцев. В якості самостійного предмету вивчення правові стимули і обмеження досліджував О.В. Малько, а С.В. Мірошник навіть розробила теорію правового стимулювання.

В сучасній українській теорії права стимулюванню приділяється вкрай мало уваги: в підручниках про правове стимулювання або не згадується взагалі, або йдеться побіжно у розрізі тем юридичної відповідальності, правового регулювання, правової поведінки тощо. Серед українських теоретиків зазначену проблематику відносно недавно почали розробляти В.Г. Красовська та І.М. Луценко.

Питання стимулювання раціонального природокористування з точки зору економічних закономірностей активно досліджуються відносно новою економічною наукою

- економікою природокористування, де таке стимулювання розглядається як сукупність ринкових інструментів, за допомогою яких мінімізуються екологічні витрати. В науці екологічного права теж приділяється увага питанням економічного стимулювання раціонального використання природних ресурсів (С.В. Архіпкін, В.В. Костиць- кий, Б.Г. Розовський, М.В. Шульга), стимулювання охорони навколишнього природного середовища (В.І. Бар- шинов, О.В. Даниленко, Н.Р. Кобецька, М.В. Краснова, Т.В. Петрова), стимулювання в галузі забезпечення екологічної безпеки (В.І. Андрейцев, С.М. Романко).

"Визначте точно значення слів, і ви позбавите людство половини помилок" - цей відомий і широко цитований вислів Рене Декарта стосується в тому числі термінології обраного напряму дослідження.

Складна правова природа стимулювання проявляється вже при перших спробах дати його чітке визначення. При цьому виникає ряд питань, без розгляду яких неможливе повноцінне предметне дослідження.

На нашу думку, змістовне наповнення поняття правового стимулювання головним чином залежить від вирішення трьох наступних питань. По-перше, чи можна говорити про існування стимулів негативного характеру? По-друге, чи підлягає стимулюванню лише активна, а чи також пасивна правомірна поведінка особи? Врешті-решт, чи слід включати до змісту стимулювання так зване загальне сприяння, покликане створити відповідні умови (наприклад, у вигляді законодавчого розширення прав громадян, деталізації процедур реалізації прав у підзаконних актах, або ж закріплення у декларативних нормах загального обов'язку держави сприяти певним категоріям суб'єктів)?

Власне термін "стимул" походить від латинського слова stimulus, що використовувалося римлянами для позначення загостреного прута або гостроконечної палиці, якою поганяли тварин [7, с. 667; 22]. Великий тлумачний словник сучасної української мови визначає стимул наступним чином: 1. Те, що викликає зацікавленість у здійсненні чого-небудь; спонукальна причина до здійснення чогось. 2. Подразник, який викликає реакцію [3, с. 1195].

Вживання слів "стимулювання", "заохочення", "економічні важелі", "стимули", "стимулюючі заходи" тощо у текстах нормативно-правових актів України стало настільки розповсюдженим, що здається абсолютно зрозумілим. При цьому законодавча дефініція стимулювання відсутня. Виняток складає Закон України "Про стимулювання розвитку регіонів" від 8 вересня 2005 року № 2850-IV [17], в якому таке стимулювання визначається через комплекс правових, організаційних, наукових, фінансових та інших заходів, спрямованих на досягнення сталого розвитку регіонів на основі поєднання економічних, соціальних та екологічних інтересів на загальнодержавному та регіональному рівнях, максимально ефективного використання потенціалу регіонів в інтересах їх жителів та держави в цілому. Однак подібне визначення стимулювання не відображає його сутнісні ознаки, а лише характеризує загальну спрямованість відповідних заходів у сфері розвитку регіонів.

Разом із тим, наведене визначення в частині його складових є корисним для наукового опосередкування поняття стимулювання в екологічному праві: як комплексу правових, організаційних, економічних (фінансових) та інших заходів, здійснюваних за допомогою відповідних засобів і спрямованих на ефективне використання природних ресурсів, охорони довкілля та забезпечення екологічної безпеки.

Так, власне правовими засобами стимулювання в екологічному праві можуть виступати самі правові норми, в яких визначаються стимули позитивного та/або негативного характеру. Наприклад, ст. 3 (п. "й") Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" від 25 червня 1991 року № 1264-ХІІ [16] закріплює принцип охорони навколишнього природного середовища, який виражається у поєднанні заходів стимулювання і відповідальності в означеній галузі. Значення такої норми, з одного боку, носить імперативний, владний характер, а з іншого - дозволяє враховувати поєднання моделей майбутньої поведінки суб'єктів екологічних правовідносин.

З таких позицій стимулювання "вплітається" у механізм правового регулювання екологічних відносин як правовий засіб впливу на поведінку його суб'єктів.

Водночас, стимулювання в екологічному праві виражає певне організаційне начало, що дозволяє розглядати його через призму організаційних засобів, особливо коли виникає потреба відповісти на питання: хто і як застосовує у відповідних правовідносинах засоби стимулювання. При цьому ми беремо до уваги ті випадки стимулювання в екологічному праві, які чітко окреслюють коло суб'єктів екологічно-стимуляційних відносин: а) суб'єкти, які застосовують засоби стимулювання;

б) суб'єкти, щодо яких застосовуються такі засоби. Наприклад, Порядок використання у 2010 році коштів Стабілізаційного фонду, виділених для здійснення заходів з охорони та підвищення родючості ґрунтів, затверджений Постановою КМУ від 29 вересня 2010 року № 892 [14] визначає коло суб'єктів, уповноважених приймати рішення щодо застосування заходів стимулювання на кожному конкретному етапі та відповідному рівні (Мінагрополітики України, управління агропромислового розвитку місцевих органів виконавчої влади та спеціально утворювані комісії на місцях), вимоги до суб'єктів, що мають право на отримання економічних стимулів у вигляді компенсації та інші організаційні вимоги і правила щодо проведення таких заходів стимулювання.

Відповідно екологічно-економічними засобами доцільно розглядати існуючу згідно з екологічним законодавством систему податкових та інших грошових пільг, компенсацій, субсидій, дотацій та заохочень. Зокрема, такі засоби передбачені ст. 48 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", п. 4 ст. 29 Водного кодексу України [4], ст. 205 Земельного кодексу України [6] тощо. Вони закріплені у ряді норм Податкового кодексу України [11] (наприклад, звільнення від плати за землю заповідників, заказників, ботанічних садів тощо згідно пп. 282.1.1 п. 282.1 ст. 282; звільнення від сплати екологічного податку за розміщення окремих видів відходів як вторинної сировини п. 240.5 ст. 240).

Відповідаючи на окреслені нами вище питання слід притримуватися принципу, згідно з яким змістовної єдності і, відповідно, несуперечності всіх юридичних понять можна досягти "лише при наявності вихідного загального юридичного поняття і відповідності йому всіх більш конкретних юридичних понять" [18, с. 5]. Висновки і положення теорії держави і права "необхідні для галузевих наук в якості вихідних, основоположних при дослідженні спеціальних галузевих питань" [19, с. 14], вони слугують "вихідною базою, основою для розробки менш загальних, спеціальних понять у рамках галузевих юридичних дисциплін" [10, с. 46]. Сукупність юридичних понять лише тоді утворює цілісну і несуперечливу систему, коли вони виражають один і той же юридико-змістовний початок, представлений в абстрактному вигляді у вихідному загальному юридичному понятті і конкретизований в системі понять всієї юридичної науки загалом [18, c. 5]. У зв'язку із цим питання правового стимулювання охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки, яке вивчається екологічним правом, слід досліджувати у нерозривній єдності та на основі вже існуючих загальнотеоретичних правових напрацювань.

В правовій доктрині сформувалося два основні підходи до розуміння поняття стимулювання. Представники так званої вузької концепції вважають, що правове стимулювання може нести для особи наслідки лише позитивного характеру, проявляється у заходах заохочення і слугує своєрідною винагородою для стимульованого суб'єкта за його соціально корисну поведінку. Найбільш яскраво зазначений підхід відображено у працях О.В. Малько, В.Г. Красовської, О.В. Левіна. Інші правознавці (наприклад, Р.О. Халфіна), притримуючись широкої концепції стимулювання, відносять до цього поняття не лише заохочувальні, але і обмежувальні заходи (впровадження заборон, встановлення відповідальності за порушення правових норм, покладання додаткових обов'язків). Відповідно говорять про позитивне стимулювання та негативне або "дестимулювання".

Основні положення широкої концепції правового стимулювання, перенесені у площину екологічного права, можна звести до наступного:

1. Обґрунтовується позиція розгляду всього комплексу заходів впливу на рішення природоохоронного характеру, що приймаються суб'єктами права. Більше того, деякі автори вважають, що саме юридична відповідальність відіграє роль потужного стимулу і становить міцну основу стимулювання взагалі.

2. Визначальним моментом є досягнення поставленої цілі (збільшення площ родючих земель, зменшення обсягів утворення відходів, покращення якісних характеристик навколишнього природного середовища).

3. До уваги не береться процес впливу норми права на психіку стимульованого суб'єкта.

4. У якості додаткового аргументу єдності заохочень та обмежень наводять їх спільну етапність при стимулюванні: 1) закріплення стимулу в нормі права,

2) доведення інформації до стимульованих суб'єктів,

3) вплив норми права на психіку та свідомість, 4) вчинення суб'єктом соціально корисної дії, 5) застосування санкції (з тією лише різницею, чи виражена санкція у позитивній формі, чи у негативній).

В межах екологічного права широкий підхід яскраво представлено у роботах Б.Г. Розовського і В.І. Баршино- ва. Зокрема, у своїй монографії "Правове стимулювання раціонального природокористування" Б.Г. Розовський аналізує можливості використання норм цивільного, трудового та кримінального права для попередження забруднення навколишнього природного середовища [21]. Сучасний російський вчений Баршинов В.І. в основу свого дисертаційного дослідження заклав положення про необхідність поєднання економічних та адміністративних (обмежувальних) заходів для досягнення цілей стимулювання охорони навколишнього середовища [1].

Віддаючи перевагу широкому підходу до поняття правового стимулювання, слід пам'ятати і про його недоліки. Зокрема, необґрунтованим вважаємо злиття понять юридичної відповідальності та стимулювання. В чому унікальність відповідальності, якщо вона охоплюється поняттям стимулювання і представлена як негативний різновид? Безперечно, закріплення у правових нормах заходів відповідальності стимулює особу утримуватися від правопорушень, однак і все право в цілому носить стимулюючий характер. Будь-яка інформація, доведена до суб'єктів, теж здійснює певний стимулюючий вплив. Разом із тим, невже це означає, що кожну норму можна назвати правовим стимулом, а усі правові явища слід відносити до стимулювання.

Відповідальність (у розумінні негативних заходів, ретроспективна) встановлюється за неправомірну поведінку. По суті, в особи відсутній вибір, до неї застосовуються примусові заходи. Разом із тим, очевидно, що примус, як елемент негативної відповідальності, не властивий стимулюванню у власному розумінні цього слова, суперечить його внутрішньому змісту.

Розуміння стимулювання в екологічному праві з позицій вузької концепції ґрунтується на таких основних моментах:

1. До стимулювання відносяться лише позитивні заходи: надання пільг, заохочень, додаткових прав.

2. Основною функцією стимулу вважають розвиток у стимульованого суб'єкта бажання вчинити дію, тобто аналізується інформаційно-психологічний вплив правових стимулів на особу.

3. Оскільки важливим є процес формування такого бажання, то імперативна норма, яка встановлює заборону, обмежує волю суб'єктів права і не може бути визнана стимулом.

4. Вважають, що досягнення заохоченням та обмеженням спільної мети у вигляді соціально корисної та екологічно-правомірної поведінки не є достатнім аргументом для їх обопільного віднесення до поняття стимулювання.

Прикладом вузького підходу до стимулювання в екологічному праві можна назвати роботу Даниленко О.В., в якій вчена проводить оцінку організаційно-правового механізму заохочення за виконання вимог і заходів з охорони навколишнього середовища державними та громадськими організаціями [5].

На нашу думку, не позбавлена суперечностей та недоліків і вузька концепція правового стимулювання. Особливо це проявляється в екологічному праві, при аналізі ряду правових норм. Зокрема, чи можна віднести, за такого підходу, до стимулювання імперативну норму ст. 326 Податкового кодексу України? В зазначеній статті йдеться про те, що у разі відсутності вимірювальних приладів, якщо можливість їх встановлення існує, збір за спеціальне використання води сплачується у двократному розмірі. Отже, з одного боку передбачаються негативні наслідки у вигляді збільшення розміру сплачуваної суми податку, з іншого боку - вказана норма не забороняє спеціальне використання води без вимірювальних приладів. Як ми бачимо, залишається свобода вибору: платити подвійний податок чи встановити спеціальні вимірювальні прилади. На наше переконання, саме такі заходи і слід називати негативним стимулюванням: вони не належать до заходів юридичної відповідальності, оскільки передбачаються за поведінку, що не виходить за рамки правомірної і згідно закону не визнається деліктом, однак очевидно, що вони безпосередньо спрямовані на стимулювання суб'єктів здійснювати заходи природоохоронного характеру.

Безумовно, обидві концепції мають раціональне зерно і їх положення можуть бути застосовані в межах екологічного права. Саме тому ми пропонуємо поєднати їх найкращі риси, в результаті чого до стимулювання слід віднести заходи позитивного та негативного характеру, що спонукають до правової активності, за виключенням заходів ретроспективної відповідальності. При цьому не заперечується стимулююча функція відповідальності, однак вона залишається окремою самостійною категорією, з властивим їй примусом.

В сучасному українському законодавстві простежується домінування вузького розуміння стимулювання. Так, у вже згадуваному вище п. "й" ст. 3 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" говориться про принцип "поєднання заходів стимулювання і відповідальності у справі охорони навколишнього природного середовища", а ст. 48 зазначеного закону серед визначених шляхів здійснення стимулювання раціонального використання природних ресурсів та охорони навколишнього природного середовища не передбачає заходів відповідальності. Вказаний підхід збережено і в Законі України "Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2020 року" № 2818-VI від 21 грудня 2010 року [15], і в природоресурсному (ст. 205 Земельного кодексу України, ст. 99 Лісового кодексу України [9]), і в природоохоронному (наприклад, ст. 40 Закону України "Про відходи" [12]) законодавстві, а також у ряді інших законодавчих та підзаконних нормативно-правових актів.

Разом із тим, законодавець постійно наголошує на необхідності проводити збалансовану екологічну політику, яка, з одного боку, спрямована на підвищення вимог і відповідальності до суб'єктів екологічних правовідносин, а з іншого боку - на розширення меж стимулювання впровадження природоохоронних заходів. Лише поєднання заходів стимулювання і відповідальності у механізмі правового регулювання екологічних відносин та комплексне правове регулювання здатні створити належний рівень забезпечення екологічної безпеки, збереження та відтворення природних ресурсів та охорони навколишнього природного середовища.

Від того, як ми розуміємо правове стимулювання, чи включаємо до нього заходи юридичної відповідальності, в значній мірі залежить відповідь на друге окреслене нами питання.

Річ у тому, що юридична відповідальність наступає за правопорушення як у формі дії, так і у формі бездіяльності. Відповідно, якщо правове стимулювання розглядати у широкому розумінні, то у більшості випадків стимулюватися буде саме пасивна форма поведінки - утримання від вчинення правопорушень. Разом із тим, вважаємо, що основне призначення правового стимулювання в екологічному праві полягає в активізації екологічно-правомірної поведінки суб'єктів. Навіть у тих випадках, коли мова йде про стимулювання господарюючого суб'єкта до зменшення негативного впливу на навколишнє природне середовище шляхом скорочення викидів і скидів, зменшення рівнів забруднення тощо, такий суб'єкт господарювання здійснює активну правомірну поведінку: встановлює додаткове очисне обладнання, оптимізує виробництво, впроваджує новітні технології тощо. Таким чином, при правовому стимулюванні відбувається інтенсифікація суспільно корисної діяльності і особа заохочується до правової активності.

Стимулювання може бути виражене у законодавстві словами "надання переваг", "першочергове забезпечення отримують.", "пріоритет надається." тощо. Однак чи завжди вживання зазначених конструкцій говорить про обов'язкову наявність стимулювання?

Назвемо умовно вживання подібних словосполучень одним із випадків загального сприяння. Мова йде також про такі поширені явища: а) закріплення прав громадян або їх деталізація у законодавстві, що сприяє їх правовій активності (наприклад, Положення про порядок надання екологічної інформації, затверджене Наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища № 169 від 18.12.2003 [13]); б) закріплення у нормах обов'язку державних органів, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб "сприяти", "створювати належні умови", "надавати допомогу" тощо.

Вважаємо, що загальне сприяння слід відокремлювати від правового стимулювання, оскільки перше лише закладає основи для подальшого, більш детального правового регулювання, виражає загальну спрямованість державної політики у тій чи іншій сфері, створює правовий "фон". На відміну від нього правове стимулювання має більш чітку вираженість, зазвичай передбачає конкретні права і обов'язки суб'єктів правовідносин, проявляється у потужному правовому регулюванні.

Підсумовуючи викладене вище, вважаємо, що стимулювання в екологічному праві слід розглядати з наступних позицій:

1. До засобів стимулювання слід відносити як заохочувальні, так і частину негативних (окрім ретроспективної відповідальності).

2. Засоби правового стимулювання в ряді випадків можуть відігравати допоміжну роль у боротьбі з екологічними правопорушеннями, а однією із функцій юридичної відповідальності визнається стимулююча. Однак ці правові явища не слід ототожнювати.

3. Основне призначення стимулювання полягає в активізації екологічно-правомірної поведінки суб'єктів, в тому числі суспільно необхідної діяльності. Бездіяльність не підлягає стимулюванню, отже заохочується активна екологічно-правова поведінка.

4. Правове екологічне стимулювання слід відрізняти від загального сприяння, яке лише створює підґрунтя для подальшого правового регулювання.

З урахуванням сказаного, стимулювання в екологічному праві доцільно розглядати як визначену екологічним законодавством систему правових, організаційних, економічних та інших заохочувальних засобів, які спрямовані на підвищення рівня суспільно необхідної екологічно-правової поведінки суб'єктів у галузі ефективного використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища та забезпечення екологічної безпеки.

стимулювання правовий норма економічний

Література

1. Баршинов В.И. Правовое регулирование стимулирования охраны окружающей среды: дисс. .канд. юрид. наук: 12.00.06. - М., 2009. - 183 с. 2. Ведяхин В.М. Правовые стимулы: понятие, виды // Правоведение. - 1992. - № 1. - С. 52-54. 3. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел. - К.; Ірпінь: вТф "Перун", 2004. - 1440 с. 4. Водний кодекс України від 6 червня 1995 року № 213/95-ВР // Відомості Верховної Ради України. - 1995. - № 24. - Ст. 189. 5. Даниленко О.В. Стимулирование охраны природы в народном хозяйстве (организационно-правовые проблемы). - М.: Наука, 1989. - 128 с. 6. Земельний кодекс України від 25 жовтня 2001 року № 2768-ІІІ // Відомості Верховної Ради України. - 2002. - № 3. - Ст. 27.

1. Крысин Л.П. Толковый словарь иноязычных слов. - М.: Рус. яз., 1998.

2. 848 с. 8. Левин О.В. Стимулирование в праве. Теоретические и практические аспекты: Дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.01. - Саранск, 2006. - 172 с. 9. Лісовий кодекс України в редакції Закону України від 8 лютого 2006 року № 3404-IV // Відомості Верховної Ради України. - 2006. - № 21. - Ст. 170. 10. Марченко М.Н. Теория государства и права: Учебник. - 2-е изд., перераб. и доп. - М.: ТК Велби, Изд-во Проспект, 2004. - 640 с. 11. Податковий кодекс України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI // Відомості Верховної Ради України. - 2011. - № 13 (№ 13-14, № 15-16, № 17). - Ст. 112. 12. Про відходи: Закон України від 5 березня 1998 року № 187/98-ВР // Відомості Верховної Ради України. - 1998. - № 36.

3. Ст. 242. 13. Про затвердження Положення про порядок надання екологічної інформації: Наказ Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 18 грудня 2003 року № 169 // Офіційний вісник України. - 2004. - № 6. - Ст. 358. 14. Про затвердження Порядку використання у 2010 році коштів Стабілізаційного фонду, виділених для здійснення заходів з охорони та підвищення родючості ґрунтів: Постанова Кабінету Міністрів від 29 вересня 2010 року № 892 // Офіційний вісник України. - 2010. - № 74. - Ст. 2635. 15. Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики на період до 2020 року: Закон України від 21 грудня 2010 року № 2818-VI // Відомості Верховної Ради України. - 2011. - № 26. - Ст. 218. 16. Про охорону навколишнього природного середовища: Закон України від 25 червня 1991 року № 1264-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 41. - Ст. 546. 17. Про стимулювання розвитку регіонів: Закон України від 8 вересня 2005 року № 2850-IV // Відомості Верховної Ради України. - 2005. - № 51. - Ст. 548. 18. Проблемы общей теории права и государства: Учебник для вузов / Под общ. ред. академика РАН, д.ю.н., проф.

4. В.С. Нерсесянца. - М.: Норма, 2004. - 832 с. 19. Радько Т.Н. Теория государства и права: учеб. - 2-е изд. - М.: Проспект, 2010. - 752 с.

5. Ревина С.Н. К вопросу о применении правовых стимулов [Електронний ресурс]: Статья с сайта rusnauka.com. - Режим доступа: http://www.rusnauka.com/10_NPE_2011/Pravo/9_83212.doc.htm. 21. Розовский Б.Г. Правовое стимулирование рационального природопользования. - К.: "Наукова думка", 1981. - 238 с. 22. Стимул [Електронний ресурс] : Матеріал з Вікіпедії - вільної енциклопедії. - Режим доступу: http://uk.wikipedia.org/wiki/Стимул. - Назва з екрана.

Размещено на Allbest.ru