Теоретичні основи визначення джерел житлового права

Размещено на http://www.allbest.ru/

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ВИЗНАЧЕННЯ ДЖЕРЕЛ ЖИТЛОВОГО ПРАВА

О. Кармаза

Проблема джерел права взагалі та джерел житлового права зокрема, визначення їх поняття, змісту, форм тощо була і є предметом дослідження фахівців ще з часів Античності. Разом з тим чимало її аспектів, зокрема щодо джерел житлового права, залишаються поза увагою теоретичного аналізу або є спірними чи такими, що потребують додаткового дослідження. Тому, метою нашого дослідження є заповнення даної прогалини.

Поняття "джерело права", якому більше двох тисяч років, є одним із складних та дискусійних понять в юридичній науці. Обставини місця та часу розвитку суспільства впливають на формування та ієрархічну побудову системи джерел права, а також на доктринальні напрацювання підходів до їх вивчення.

В доктрині існує два основні напрями формування зазначеного поняття: суб'єктивістська (розкривається через правоутворюючі сили Бога, церкву, державу, народ тощо) та об'єктивістська (розкривається через дух, розум, свідомість, психіку тощо).

В історії правової думки і на сучасному етапі розвитку уявлення про право можна зустріти різні підходи щодо трактування поняття "джерело права".

Так, В. Мелащенко вказує на те, що джерело права - це сила, що створює право, перетворює його в життєву необхідність та втілюється у певних формах (актах) [6, С. 138]. Н. Оніщенко доводить, що поняття "джерело права" є невіддільним від поняття "юридична норма"; якщо йдеться про джерела права - мається на увазі передусім той або інший спосіб існування норм права [7, С. 17]. Н. Пархоменко під джерелом права розуміє акти волевиявлення суб'єктів правотворчості, що містять положення правових норм у письмовій формі або неписані нормативні факти, на основі яких виникають, змінюються та припиняються права та обов'язки суб'єктів правовідносин [2, С. 39]. На думку Є.Харитонова та Н. Саніахметової, найпопулярнішим є розуміння джерел права як чинника, що породжує право, і як форму правотворення [12, С. 6] тощо.

Проаналізувавши доктринальні визначення поняття "джерело права", відмітимо, що на сьогодні відбувається поступовий відхід від традиційної радянської концепції джерела права. С. Фурса слушно зазначає, що сприймаючи норми права ми повинні говорити не тільки про їх нормативне закріплення, а й про ті джерела, які впливають на їх створення, удосконалення і запровадження. Серед таких джерел виділяють: історичний досвід, наукові концепції вчених, практика застосування норм права, досвід іноземних держав у врегулюванні подібних відносин, міжнародні договори, досвід вирішення спірних правовідносин судом тощо [13, С. 48].

Проблема визначення поняття "джерело житлового права" існує і в доктрині житлового права. Так, під "джерелом житлового права" у вузькому значенні розуміються конкретні форми правових приписів, що виходять від органів державної влади, які видають нормативні акти в межах своє компетенції, на підставі та на виконання чинного законодавства [3, С. 18]. Однак, це визначення потребує уточнення в частині прийняття нормативно-правових актів у сфері житлового права й органами місцевого самоврядування, а також Президентом України.

М. Галянтич зазначає, що "джерелом житлового права" може бути будь-який матеріал, покладений в основу розуміння сутності житлового права: засоби пізнання, правові документи тощо [1, С. 31-32].

Проаналізувавши доктринальні визначення понять "джерело права" та "джерело житлового права", відмітимо, що "джерело житлового права" можна розглядати у декількох аспектах, зокрема: генетичному - це економічні, політичні, соціальні умови розвитку суспільства, які впливають на зміст норм житлового права через правотворчі сили (народну правосвідомість та органи державної влади); формально-юридичному - зовнішнє оформлення змісту загальнообов'язкових правил поведінки, які офіційно встановлені державою, або загальновизнані суспільством; ідеологічному - сукупність наукових концепцій, ідей, досвіду вирішення спірних житлових відносин судом тощо; як соціальну категорію - історичну пам'ятку права, літопис, звичай тощо.

В теорії держави і права до сьогодні існує проблема співвідношення термінів "джерело права" та "форма права". Доктрина житлового права також не вирішує цю проблему. Так, О. Скакун, М. Кельман, О. Мурашин використовують подвійне позначення "джерела (форми) права" [10]. Аналізуючи погляди авторів (наприклад, А.З. Георгіца) щодо використання такого позначення, зазначимо, що "форма права" і "джерело права" в доктрині вживаються при висвітленні даної проблеми в одному й тому ж значенні - зовнішньої форми об'єктивізації вираження права.

С.Тимченко та Р.Калюжний звертають увагу на те, що під формою права необхідно розуміти організацію змісту та способи існування, прояву, впорядкування та функціонування права. Вони розрізняють внутрішню та зовнішню форми права; зовнішня форма права, на їх думку, є джерелом права [11, С. 85].

За зміну терміну "джерело права" на "форма права" виступав, наприклад Г. Шершеневич. Він доводив, що неоднозначність та різноманітність доктринального розкриття поняття "джерело права" призводить до необхідності обійти його та замінити на інший - "форма права", під яким слід розуміти різні види права, які відрізняються за способом утворення змісту норм [14, С. 398-399].

Розглядаючи визначення терміну "форма", надані в тлумачних словниках, відмітимо, що різних змістових значень та відтінків у цього терміну дуже багато. Наприклад, у тлумачному словнику української мови (укладачі В.Яременко та О.Сліпушко) їх 12. У відомому європейському словнику Вебстера - близько 20. Тому доцільність заміни терміну "джерело права" на "форма права" на підставі неоднозначного тлумачення першого терміну є, на нашу думку, дискусійною.

На наш погляд, форму права (закон, указ, постанову) можна розглядати як формально-юридичне джерело права, через призму законодавства. Однією із форм "життя" житлового права є законодавство - нормативна частина права [5, С. 20-33]. Форми права складаються у державі історично та відрізняються за способом оформлення змісту норм права. Тобто, це зовнішні форми існування змісту норм права. Крім того, у випадках, коли джерело житлового права розглядається у формально-юридичному значенні як "спосіб вираження державної волі", "спосіб вияву правових норм, який засвідчує їх державну загальнообов'язковість" тощо, терміни "джерело права" та "форма права" є синонімами.

Відмітимо, що розкриваючи поняття "джерело права", у доктрині під джерелами права, зазвичай, розуміють способи зовнішнього вираження і закріплення правових норм або способи внутрішнього вияву правових норм, які засвідчують їх державну загальнообов'язковість. Тобто, джерело права розглядається через форму права.

В науці й до нині не існує єдиного підходу щодо класифікації джерел права взагалі та джерел житлового права зокрема. Відсутність чітких підстав класифікації, на думку С. Поленіна та Н. Сильченка, призводить до того, що один і той самий об'єкт класифікованої множини за однією підставою може бути включений до однієї групи, а за іншою - до другої [9, С. 16-18]. Однак початком будь-якої класифікації є з'ясування критеріїв класифікації. Право на існування мають різноманітні класифікатори.

Так, наприклад, залежно від способу прийняття формально-юридичних джерел житлового права виділяють джерела прийняті уповноваженими органами державної влади, народом на референдумі. За рівнем правового регулювання - національні, релігійні, міжнародні. За предметом правового регулювання - джерела, направлені на регулювання основних (загальних) засад житлових відносин, права власності на житло, права користування житлом, встановлення відповідальності за порушення у сфері житлових прав громадян тощо. Залежно від належності до правової сім'ї - джерела романо-германської, англосаксонської, мусульманської та інших сімей. За способом оформлення та форми зовнішнього вияву - писані та неписані, формальні та неформальні. За юридичною силою - первинні та вторинні тощо.

Різні види джерел житлового права існують не ізольовано один від одного, а перебувають у певному підпорядкуванні, утворюючи систему, яка базується на ієрархічному принципі. Ця система є частиною загальної системи джерел права, яка закріплюється конституцією держави. Таке закріплення існує у двох формах: шляхом перерахування видів джерел при визначенні нормотворчої функції окремих державних органів та шляхом включення у конституцію положень, спеціально присвячених системі джерел права. Останній - існує тільки у деяких державах. Наприклад, у Конституції Гани є глава "Закони Гани", в якій вказується, які нормативно-правові акти відносяться до законів.

Найпоширенішою є класифікація формально-юридичних джерел права з точки зору їх ієрархії. Ієрархія писаних джерел житлового права визначається трьома положеннями: природою державного органу, який приймає нормативно-правовий акт, процедурою його прийняття, а також юридичною силою такого акту, яка обумовлена попередніми двома положеннями.

У своїй сукупності джерела житлового права утворюють складну як за структурою, так і за змістом, динамічну систему, елементами якої є акти, що містять житлово-правові норми, та які мають загальнообов'язковий характер. Система джерел житлового права України не є дещо окам'янілою та раз назавжди даною. Для неї характерний розвиток, в ході якого змінюється її структура, співвідношення різних джерел, їх реальне значення в регулюванні житлових відносин. На це, перш за все, впливають політичні процеси, розвиток економіки.

У доктрині до формально-юридичних джерел відносять: нормативно-правові акти, правові звичаї, правові прецеденти, нормативно-правові договори, принципи права, правову докину, релігійні норми, правосвідомість та природне право. Склад та система джерел права, які існують в державі, визначається історичними особливостями та належністю держави до правової сім'ї.

Більшість українських науковців сходяться на тому, що основним джерелом права в Україні є нормативно-правовий акт - письмовий документ правотворчого органу, який містить формально обов'язкові правила поведінки загального характеру.

Місце конкретного нормативно-правового акту в системі джерел житлового права пов'язане з дією принципу верховенства права та визначається, як правило, компетенцією органу державної влади. Крім того, віднесення того чи іншого нормативно-правового акту до джерел житлового права визначається за характером правових норм, які встановлюються, змінюються чи відміняються цим актом. Для того, щоб акт виразу державної волі міг розглядатися як джерело житлового права, необхідно наявність, зокрема, таких ознак: особливий порядок прийняття акту, державна обов'язковість та гарантованість, формальність, нормативність, юридична сила, системність викладення змісту (внутрішня структурованість), дія в часі, просторі й щодо кола осіб тощо.

Говорячи про певну ієрархію норм права в системі житлового права, зазначимо, що "очолює" систему джерел житлового права Конституція України. Крім того, право на житло входить до низки чинних міжнародних договорів України, які також є джерелами житлового права. Так, Загальна декларація прав людини (статті 1, 2, 25) диктує загальновизнані стандарти відношення до прав людини взагалі та права на житло зокрема. Стаття 11.1 Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права передбачає, що держави-учасники визнають право кожного громадянина на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, який включає, зокрема житло та безперервне покращення умов життя.

Законодавство у сфері житлового права - це структурована система правових норм, предметом регулювання яких є житлові відносини. До таких актів законодавства слід віднести спеціальні нормативно-правові акти Цивільний та Житловий кодекси України. Істотний вплив на регулювання зазначених відносин мають Сімейний та Земельний кодекси України, а також Цивільний процесуальний кодекс України і низка законів України, зокрема, Закон України "Про міжнародне приватне право", "Про іпотеку", "Про нотаріат", "Про житлово-комунальні послуги", "Про приватизацію державного житлового фонду" тощо. До джерел житлового права відносять також і підзаконні акти: укази Президента, постанови і декрети Кабінету Міністрів України, інструкції та накази органів виконавчої влади, рішення органів місцевого самоврядування.

Способом врегулювання житлових відносин в Україні на сьогодні є правовий спосіб, який проявляється у двох формах: національно-правовій - врегулювання відносин здійснюється за допомогою національних правових норм, які містяться в національному законодавстві (національні джерела права), та міжнародно-правовій - за допомогою уніфікованих норм, закріплених у чинних міжнародних договорах України (міжнародні джерела права).

Третьою формою правового способу врегулювання житлових (приватних) відносин, на нашу думку, може бути у далекому майбутньому міжнародна уніфікація матеріальних норм приватного права, в тому числі й житлового права. Тобто, створення, наприклад для низки держав, єдиного приватного кодексу, який би містив також і норми житлового права.

У процесі взаємодії держав відбувається взаємовплив національних правових систем, в результаті чого у приватному праві різних держав зустрічаються однакові за змістом правила. Такі співпадіння можуть бути інколи значними; зустрічаються текстуально однакові закони різних держав (наприклад, цивільне право Франції та Бельгії).

Застосування уніфікованих джерел приватного права у майбутньому може бути найбільш удосконаленим способом регулювання, оскільки забезпечить гармонізацію регулювання приватноправових відносин, як національного, так і міжнародного характеру. Уніфікація має відбуватися на високому рівні співробітництва держав, характеризуватися високою мірою довіри та абстрагуватися від національного і політичного впливу.

Міжнародна уніфікація права в доктрині розглядається як одне із завдань сучасності. Особливе значення має уніфікація норм саме матеріального, а не колізійного права, оскільки вони забезпечать єдиний правовий режим та допоможуть створити єдиний правовий простір.

Питання щодо врегулювання житлових відносин є нагальним питанням кожної держави, яке вирішується за допомогою національних норм права. Так, більшість законів з міжнародного приватного права держав при врегулюванні відносин щодо нерухомості відсилає до норм національного права - закону держави, на території якої розташоване та зареєстроване житло. Тому регулювання житлових відносин ще не одне століття відбуватиметься на підставі національно-правових джерел.

На сьогодні розвиток джерел права в Україні в цілому та джерел житлового права зокрема, відбувається за декількома напрями: удосконалення вже існуючих джерел права шляхом прийняття нових нормативно-правових актів, внесення змін та доповнень до вже існуючих; визнання судової практики джерелом права; відповідності джерел права європейським правовим стандартам тощо.

Слід зазначити, що Житловий кодекс України "обростає" низкою законів та підзаконних актів, особливо відомчих, і його значення як основи законності та правопорядку в державі нівелюється. Крім цього, розроблений проект Житлового кодексу України також не усуває цю проблему, оскільки переважна більшість його статей спрямована на регулювання відносин, які вже врегульовані Цивільним кодексом України та низкою законів України. З метою уникнення правових колізій, на нашу думку, слід розробити нормативно правовий акт у формі не кодексу, а закону, який міститиме тільки основні концептуальні засади врегулювання житлових відносин в Україні.

Висновок

Поняття "джерело житлового права" можна розглядати у декількох аспектах: генетичному, формально-юридичному, ідеологічному та як соціальна категорія. Форма житлового права (закон, указ, постанову) - це формально-юридичне джерело права. Основним джерелом житлового права в Україні є нормативно-правовий акт.

Основним способом врегулювання житлових відносин в Україні є правовий спосіб, який проявляється у національно-правовій формі (національні формально-юридичні джерела права) та міжнародно-правовій формі (чинні міжнародні договори). Крім цього, в майбутньому можлива міжнародна уніфікація матеріальних норм права, в тому числі й житлового права.

джерело житловий право юридичний

Список літератури

1. Галянтич М.К. Житлове право України: Навч. посібник. / М.К.Галянтич. - К.: Юрінком Інтер, 2007. - 528 с.

2. Джерела конституційного права України / Відп. ред. Ю.С. Шемшученко, О.І. Ющик; Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. / Ю.С.Шемшученко, О.І.Ющик, Н.М. Пархоменко, М.О.Теплюк. - К.: Наукова думка, 2010. - 711 с.

3. Житлове право України: Навчальний посібник / За ред. Є.О. Харитонова./ Є.О.Харитонов, М.К.Галянтич, Л.Г.Лічман, А.І. Дріш- люк, В.І. Дрішлюк, О.О.Кулініч. - К.: Істина, 2008. - 160 с.

4. Кабалкин А., Санникова Л. Глобализация правового пространства и новеллы российского гражданского законодательства / А. Кабалкин, Л. Санникова // Российская юстиция - № 12 - 2001.

5. Кармаза О.О. Теоретичні аспекти законодавства у сфері житлового права України / О.О.Кармаза // Юриспруденція: теорія і практика. - №6,2008.

6. Мелащенко В.Ф. Основи конституційного права України: Курс лекцій; для студентів юрид.вузів і факультетів. / В.Ф. Мелащенко. - К., Вентурі, 1995.

7. Онищенко Н.Н. Становление и развитие источников советского права на Украине / Н.Н.Онищенко; АН УССР, Ин-т государства и права. - К.: Наук.думка, 1988.

8. Пархоменко Н.М. Джерела права: проблеми теорії та методології. Монографія. / Н.М.Пархоменко. - К.: ТОВ "Видавництво "Юридична думка", 2008. - 336 с.

9. Поленина С.В., Сильченко Н.В. Научные основы типологии нормативно-правовых актов в СССР. / С.В. Поленина, Н.В. Сильченко. - М., 1987.

10. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник / О.Ф.Скакун. - Харків: Консум, 2008; Кельман М.С., Мурашин О.Г. Загальна теорія держави і права: Підручник. / М.С. Кельман, О.Г. Мурашин - К.: Кондор, 2008.

11. Теорія держави і права: Посіб. для підготов. до іспитів / С.М. Тимченко, Р.А. Калюжний, Н.М. Пархоменко, С.М. Легуша. - 2-ге вид. виправ. та перероб. / С.М. Тимченко, Р.А.Калюжний, Н.М. Пархоменко, С.М. Легуша. - К.: Вид. ПАЛИВОДА А.В., 2006.

12. Цивільне право України: Підручник / Є.О. Харитонов, Н.О.Саніахметова / Є.О. Харитонов, Н.О. Саніахметова - К.: Істина, 2003.

13. Цивільний процес України: академічний курс: (підручник для студ. юрид. спец. вищ. навч. закл.); за ред. С.Я.Фурси. / С.Я.Фурса, Є.І.Фурса, О.В.Гетьманцев, С.В.Щербак, Г.З.Лазько, М.М. Ясинок - К.: Видавець Фурса С.Я.: КНТ, 2009.

14. Шершеневич Г.Ф. Общая теория права. / Г.Ф.Шершеневич - М., 1911. - Т.1. - Вып.2.

Размещено на Allbest.ru