Теоретичні проблеми виокремлення видів правної відповідальності за галузями права

Размещено на http://www.allbest.ru/

ТЕОРЕТИЧНІ ПРОБЛЕМИ ВИОКРЕМЛЕННЯ ВИДІВ ПРАВНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА ГАЛУЗЯМИ ПРАВА

П. Косянчук

Соціальні, географічні, геополітичні, етнічні та інші чинники відіграли важливу роль у формуванні на теренах тієї чи іншої країни певної правної системи - сукупності правних явищ, у тім числі засобів, за допомогою яких врегульовують суспільні взаємини, що підлягають правній регламентації [4, 47].

Важливе місце у правній системі тієї чи іншої країни знаходить інститут правної відповідальності, як необхідний правоохоронний механізм, важлива правна гарантія [6, 3] забезпечення прав людини та нації. Відтак, природнім є те, що цей інститут не міг не знайти своє правне забезпечення на рівні системи права кожної країни, а враховуючи інтенсивність розвитку міжнародних взаємин - на рівні міжнародного публічного та приватного права. Водночас, характеризуючи стан дослідження цього явища з точки зору правної науки, нині досить важко стверджувати про те, що, як зазначають деякі науковці [див. напр. 22, 398-399], вчення про відповідальність було укладене до рівня системи, а відтак - завданням теперішнього покоління науковців є забезпечення системності знання про відповідальність, яке має набути ознак теорії як вищої форми організації наукового знання.

Нині, як і за попередньої доби, в науці "теорія права" та в інших правних науках однією з найактуальніших теоретичних проблем є нез'ясованість питання сутності, змісту, обсягу та інших аспектів того явища, що іменують терміном "правна відповідальність". Проблеми правної відповідальності стали предметом наукових досліджень багатьох непересічних постатей правної науки, з-поміж яких яскраво вирізняють: С. Алєксєєва, В.Андрейцева, Б. Базилєва, Ю. Басіна, Н. Боброву, В.Братуся, О. Йоффе, І. Канзафарову, В. Кудрявцєва, О.Лєйста, Г. Матвєєва, Н. Малєїна, Є. Мотовіловкєра, П. Нєдбайла, В. Примака, І. Самощєнка, А. Собчака, О.Фарукшіна та ін. З аналізу правних наукових джерел можна дійти висновку про відсутність єдності в баченні змісту поняття "правна відповідальність", що не могло оминути увагу допитливих дослідників і не знайти вираження широкомасштабними дискусіями, котрі тривають вже кілька десятків років. Те саме можна сказати й про обсяг згадуваного поняття, особливо в аспекті здійснення логічного поділу над ним.

Аналізуючи погляди на правну відповідальність у правній науці, можна зробити висновок, що найбільш виправданим, універсальним баченням змісту цього поняття на рівні будь-якої галузі права буде таке: правна відповідальність - це охоронні, породжені правопорушенням, правовзаємини, змістом яких є санкція, у стані, що виникає внаслідок активації обов'язку правопорушника, як наслідок активації права (повноваження) управненої сторони. Важливо відзначити, що санкція - диспозиція охоронної норми, що передбачає не пов'язані з виконанням основного обов'язку (в тім числі з забезпеченням виконання обов'язку) у регулятивних правовзаєминах (чи то з захистом права в охоронних правовзаєминах) обмеження або позбавлення особистого, майнового характеру - обов'язок, який кореспондує праву управненої особи - вимагати реалізації такого обов'язку [10, 6; 11, 26].

З'ясувавши зміст поняття, можна поміркувати щодо поглиблення знань у частині його обсягу, що охоплює те коло явищ, які мають суттєві ознаки, що й зміст родового поняття. Над обсягом поняття можливе здійснення різноманітних логічних операцій. Зокрема, узагальнення, обмеження, поділ поняття тощо. Операцію, перебіг якої має наслідком перехід від певного поняття до множини видових понять, іменують логічним поділом, який повинен відповідати певним правилам - логічним законам. Зміст основного з них полягає в тім, що поділ повинен бути провадженим за однією основою. Відтак, якщо ми хочемо визначитись з видами правної відповідальності, то необхідно здійснювати їх пошук, в першу чергу, за головною фундаментальною основою. У цім стосунку, визначивши відповідальність як особливі охоронні правовзаємини [див. 11, 26], варто відзначити таке. Правовзаємини - це врегульовані за допомогою норм певної галузі права суспільні взаємини, а отже, це зв'язок через права та обов'язки суб'єктів з приводу певного об'єкта права, що виникає на підставі правного факту, за наявності правних передумов (норма права, правосуб'єктність). Якщо предмет галузі права складають суспільні взаємини, то, будучи врегульованими за допомогою норм певної галузі права, вони набувають характеру правовзаємин. Відтак первинною, природньою, основоположною родовою основою можливого поділу правовзаємин є галузь права, звісно не виключаючи інші можливі основи поділу. Поділ за галузями права має глибоко принципове значення, адже його членами будуть різні ключові види правної відповідальності - різні види охоронних правовзаємин, змістом яких є санкція (диспозиція охоронної норми відповідальності) [див. 11, 26]. Це важливо з огляду на положення ст. 61 Конституції України, відповідно до якого "ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення".

Отже, за ознакою предмета правного регулювання в контексті приватного та публічного права можна окреслити такий алгоритм виокремлення й розмежування видів відповідальності: "галузь права" - "вид відповідальності". Виходячи із зазначеного, важливо дотримуватись іншого правила логічного поділу понять, згідно якого члени поділу повинні виключати один одного - тобто не мати спільних елементів обсягу.

Наче, логіка зрозуміла, однак, коли мова йде про екстраполяцію цієї, на перший погляд, простої ідеї на рівень системи права, то виникають певні труднощі, що зумовлено неврахуванням логічних вимог при її побудові. Насамперед це пов'язано з концепцією комплексної галузі права, що активно пропонують деякі науковці як невід'ємний елемент системи права. Наприклад, існування "господарського права", "фінансового права", "земельного права" як галузей, а відтак й "господарсько-правної", "фінансово-правної", "земельно-правної відповідальності", з логічної точки зору наявної системи права, не прийнятне поряд з іншими галузями (цивільним, трудовим, кримінальним, адміністративним) та видами відповідальності. Однак, таку позицію поділяють далеко не всі науковці. Вона знаходить своє вираження у безпідставних спробах виокремлення нових видів правної відповідальності, наприклад, фінансової [див. напр. 13, 38] та земельної [див. напр. 16, 111; 15, 303]. Безпосередня проблема захована в природі комплексної галузі права, яку необхідно глибше з'ясувати, в контексті запропонованої парадигми виокремлення та розмежування видів відповідальності, щоб здобути явлення про обсяг поняття "правна відповідальність" у результаті поділу цього поняття за ознакою "галузь права".

Аналізуючи наукову літературу, можна дійти висновку про відсутність цілісного та якісного з точки зору логіки досліджень системи права, зокрема в аспекті її побудови, здійснених упродовж останнього десятиліття, а також логічного дослідження концепту виокремлення та розмежування видів відповідальності. Так можна стверджувати з огляду на неврахування проблем системи права в процесі досліджень видів правної відповідальності, а також враховуючи той факт, що більшість досліджень правної відповідальності мають галузево-правний характер. Відтак, необхідно зосередити увагу на проблемах системи права, адже їх вирішення має безпосередній стосунок до палітри видів правної відповідальності.

Серед теоретиків, які провадили безпосередні або проміжні дослідження системи права, і зокрема системотвірних її чинників, можна відзначити: С. Алєксєєва, В. Бабаєва, А. Васільєва, Л. Дємбо, В. Лазарєва, В. Райхєра ("батько" комплексної галузі права), Л. Тіунової, Л. Явіча, Ю. Толстого, С. Корнєєва та ін. Проте, подані переважною більшістю науковців ознаки поняття "предмет галузі", як однієї з основних системотвірних, відмежувальних ознак галузей у системі права в контексті публічного та приватного права, не є суттєвими, як того вимагає логіка. Саме це є джерелом контраверсних тенденцій з "комплексними галузями права", "комплексними видами правної відповідальності " та інших дестабілізаційних чинників системи права.

Ідея впровадження у науковий обіг поняття "комплексної галузі права" належить В. Райхєру, сутність якої полягає в сукупності правних норм, предметом яких є комплекс різнопланових взаємин. Ця ідея була висунута ним у 1947 р. в дослідженні, присвяченім "страховому праву". На думку В. Райхєра, комплексні галузі існують поряд з основними. Він уважав, що природа комплексних галузей права є відмінна від природи звичайних галузей. Основними ознаками "комплексної галузі права" науковець називав: наявність достатнього числа норм; застосовування їх лише в певній сфері; велике їх політичне, господарське або інше значення. Як бачимо, В. Райхєр обґрунтовує виокремлення єдиного нормативного масиву для врегулювання не конкретних взаємин, а цілої сфери взаємин, пропонуючи оцінковий, неточний системотвірний критерій, згадуючи про кількість норм та їх важливе значення [19, 196-220]. Концепція В. Райхєра є однією з точок зору в поясненні місця та природи "комплексних галузей права". Поряд з цим існують, принаймні, ще декілька концепцій.

Деякі науковці до системи права уналежнюють лише "основні галузі", а "комплексні" розглядають як теоретичні абстракції поза межами системи права. Слушно з цього приводу висловився Ю. Толстой. Він відзначив, що від системи права варто відрізняти систематику права, одним із видів якої є виокремлення "комплексних галузей" права. Відповідно, розвиваючи його думку, основні та "комплексні галузі" не можуть існувати в межах єдиної системи, з чим можна погодитись. Продовжуючи розмірковування, Ю. Толстой відзначив, що виокремлення "комплексної галузі" може бути теоретично і практично виправдано лише за умови, якщо ми не вимагаємо від неї більше того, що вона може дати і, зокрема, не зводимо її в ранг самостійної галузі права [26, 45]. У цім контексті також цікавою є думка С. Полєніної. Авторка відзначає, що сукупність "прикордонних" міжгалузевих комплексних інститутів лише тоді можна кваліфікувати як нову галузь права, коли ця сукупність набуває якісно нових властивостей і, отже, втрачає ознаку комплексності. Сама природа галузі права як категорії суспільної дійсності виключає можливість існування комплексних галузей права [18, 7-8].

Існує й дещо інше пояснення природи та місця "комплексних галузей права". Деякі науковці вважають, що "комплексні галузі" насправді є складовими елементами не системи права, а системи законодавства. Такої думки дотримувався С. Алєксєєв, хоча, як зазначає О. Йоффе, згодом він змінив своє ставлення до "комплексних галузей права", охопивши їх у систему права як її вторинну структуру [8, 232-233]. Можна припустити, що відсутність чіткості у відмежуванні системи права і системи законодавства у міркуваннях науковців породжує "комплексні галузі права". З цього приводу Є. Бєлькова слушно відзначила, що формування й існування комплексних галузей законодавства послужило причиною наділу ознакою комплексності галузей права [5].

Не можна заперечувати можливість існування "комплексних галузей права" як "системи", що може перебувати поза системою права, хоча виникають деякі сумніви щодо логічності та практичності такого бачення [9, 8-9], особливо в контексті теоретичного забезпечення правної відповідальності. Відтак однозначно неприпустимим є їх упровадження в систему права, зокрема у частині правного забезпечення інституту правної відповідальності. Це можна обґрунтувати такими основними доводами:

"Комплексна галузь права" є надбудовою над тими галузями, що, принаймні, передували "комплексним галузям". У зв'язку з цим вони вже не можуть, як це стверджують деякі науковці, "на рівних" поставати з тими галузями, що їм передували [20, 70]. А отже, фактично нова галузь не виникає. Таким чином, постає цілком логічне питання: де є норма "комплексної галузі права"? Як можна виявити, оскільки "комплексну галузь права" уґрунтовлюють на нормах інших галузей права, то її як такої не існує. Тоді виникає зустрічне питання: як, наприклад, норму "аграрного права" можна порівнювати з нормою цивільного права, адміністративного тощо? Як адміністративно-правну норму "права суспільного забезпечення" можна порівнювати з нормою адміністративного права? Адже, хіба в цім разі наявні різні денотати? Мова йде про одне й те саме поняття - А=А. Це питання має безпосередній вихід на правну відповідальність, адже нерозуміння необхідності логічності системи права закладає "міну уповільненої дії" для подальшого буття науки та практики. Цілком імовірно, що ближчим часом можна буде віднайти суддю, який у межах правозастосування на вимогу позивача, у зв'язку з порушенням відповідачем, припустимо, договору контрактації сільськогосподарської продукції, окрім присудження заходу цивільної відповідальності, застосує і захід "аграрної відповідальності", мотивуючи це наявністю такого виду правної відповідальності. Безумовно, що виправданням буде слугувати ст. 61 Конституції України. Таким чином, прагнення науковців подати комплексну галузь права "на рівних" з іншими галузями небезпечне, алогічне і призводить до дисбалансованості системи права на ідейнім рівні. Звісно, що суперечності, закладені на ідейнім рівні, дістають своє відображення на рівні формальнім - рівні правної формалізації, а відтак - на рівні правореалізації. Окрім описаної вище ситуації (мова йде про присудження заходу "аграрної відповідальності" в суді), яка може виникнути найближчим часом, можна подати й інші численні приклади взаємозв'язку проблем на рівні теорії і практики, що посилює актуальність дослідження. Зокрема, як приклад можна взяти всеохопне прагнення розробників Господарського кодексу врегулювати сферу суспільних взаємин. Так, положення Господарського кодексу звужують предмет правного регулювання фінансового (адміністративного) права до "бюджетного", а отже, всі інші фінансово-правні взаємини, як випливає, охоплені предметом регулювання Господарського кодексу. Також постає цікаве питання: що тоді "робити" іншим галузям права, якщо все охоплено "комплексними галузями"? Розвиваючи логіку цього прикладу в частині правної відповідальності, важливо відзначити, що тоді немає сенсу застосувати заходи адміністративної чи цивільної відповідальності до суб'єктів господарювання - порушників, адже "господарська відповідальність", в силу наявності "самостійної галузі", як стверджують апологети "господарського права", продовжуючи їхню думку, має охоплювати й цивільну та адміністративну відповідальність. Однак, звернувшись до Господарського кодексу, що й зробили би представники науки "господарське права", ми віднайдемо як заходи "господарсько-правної відповідальності": господарські й адміністративно-господарські санкції. Зрозуміло, що адміністративно-господарські санкції - це заходи-санкції, які застосовують в межах адміністративних охоронних правовзаємин, що вже дискредитує позицію самостійності "господарсько-правної відповідальності". А стосовно господарських санкцій (відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції, відповідно до ч. 2 ст. 217 ГК), то левова частка з них може бути застосована до порушення диспозиції норм майново-господарських зобов'язань, "які визнаються цивільно-правові зобов'язання (курсив мій - П. К.), що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку" (ч. 1 ст. 175 ГК). Звісно, що й інші види взаємин, яких ніби врегульовує так зване "господарське право", насправді є об'єктами регулювання інших галузей права. А як же таке може бути, що настільки "самостійна" галузь права, як "господарське право", не має норм відповідальності? Тобто правоохоронних норм, диспозиції яких встановлюють певні обмеження особистого, майнового чи, можливо, іншого характеру для правопорушника? Або ж, якщо вже дотримуватись науково некоректної [див. 12, 5-9] теорії триланкової норми, то норми "господарського права" чомусь не мають власних санкцій як самостійних елементів норми? Власне, у цім і полягає проблема! Вона слугує доводом неприйнятності таких утворень, як "господарське право", в системі права.

"Комплексну галузь права" виокремлюють на абсолютно іншій основі, аніж інші галузі, з чого і виникає логічна помилка "підміна основи поділу". У межах одного поділу неприпустиме існування більше однієї основи. Насправді такий стан речей зумовлений не тільки, мабуть, незнанням логіки, але логічно необґрунтованим прагненням науковців нараз врегулювати, за допомогою виокремлених у системі права "самодостатніх" надбудов, цілі сфери суспільних взаємин. Так, дуже часто при визначенні предметів галузей права, в тім числі "комплексних", науковці вживають формулювання "взаємини у сфері". Але що означає "взаємини у сфері"? З цього приводу варто зауважити, що в тій чи іншій сфері суспільного життя може виникати ціла низка взаємин. Наприклад, у аграрній сфері: цивільні, адміністративні, кримінальні тощо. У цім контексті варто звернути увагу на те, що існують різні виміри аналізу суспільних взаємин (політичний, правний, економічний тощо) та різні їх рівні (від одиничних взаємин - до комплексу різнопланових). Виходячи з практичних міркувань, ми повинні правильно відшукати в певній сфері конкретні об'єкти регулювання - взаємини. Тобто, повинні розкласти сферу на сукупність родових взаємин.

Інакше кажучи, щоб здійснити логічну операцію за схемою "від збірного до одиничного" і регламентувати конкретний елемент у комплексі (у сфері) взаємин. З точки зору правної відповідальності, є недоцільним брати за основу ті галузі права, предметом яких є певна сфера взаємин, адже, виходячи з поданих вище доводів, випливає, що сфера є сукупністю взаємин, які мають свою правну референцію. Ігнорування цією засторогою може призвести до неправильного розмежування видів правної відповідальності, адже зазначені види повинні виключати одне одного. Це черговий принцип виокремлення та розмежування видів правної відповідальності. Таким чином, поданий довід свідчить про непрактичність виокремлення "комплексних галузей права" та актуалізує наше дослідження.

- Ще один важливий довід. Невміння співвіднести видове і родове також є джерелом виникнення новоутворень у системі права. За такого стану речей видовий елемент, який іменують або претендує на іменування його новою "галуззю", виходить за межі обсягу родової галузі, при тім маючи ознаки, притаманні родовій галузі. Як приклад можна навести цивільно-правну складову в так званім "господарськім праві" або ж складову права адміністративного у "фінансовім праві".

Зазначені аргументи свідчать про якісну новизну дослідження в даній галузі. Подані доводи концентрують суть проблеми виокремлення комплексних галузей права в системі права і мають велике значення в контексті розмежування видів правної відповідальності, один з основних принципів якої сконцентрований у ст. 61 Конституції України. Відтак зрозуміло, що, наприклад, "фінансово-правної відповідальності" як ніби самостійного виду правної відповідальної існувати не може. Особливо це неможливо співвідносно, наприклад, до адміністративної відповідальності, адже "фінансове право" є левовою часткою адміністративного права. Зрозуміло, що і "господарсько-правна відповідальність" не може існувати водночас, скажімо, з адміністративно-правною, адже складова частина господарського права - це адміністративне право. Відтак, наприклад, так звані "господарсько-правні санкції" є заходом адміністративної відповідальності, і за одне те саме правопорушення суб'єкт господарювання не може бути двічі суб'єктом правної відповідальності одного виду. Виходячи з вищезазначеного, можна дійти висновку, що мовити про відповідальність відносно комплексних галузей права абсурдно, адже вони не мають власних норм. Отож, повинні розглядати норми "комплексної галузі права" як норми окремих галузей права і тоді застосування закладеного у ст. 61 Конституції України принципу буде обґрунтованим.

Таким чином, з означених вище розважань, можна стверджувати, що науковці при побудові системи права припускаються логічних помилок, зокрема, підміни основи поділу норм на види, внаслідок невизначеності з критеріями формування галузі. Але "комплексні галузі права" - це не єдина проблема. Перегляду потребує система права й поза "комплексними галузями права". Так наприклад, якщо норми цивільного права застосовують до врегулювання взаємин майнових та особистих немайнових приватним методом, то логічно, що все цивільне право вичерпує обсяг приватного права. Важливо пам'ятати: якщо ми взяли за основу поділу норм на види одну парадигму, то поряд з цим не може існувати, в межах того самого поділу, інших парадигм, а відтак взаємин. А в межах публічного права, за аналогією до приватного, ми би теж мали побачити такий логічний принцип. Натомість за різними логічними основами виокремлюють такі галузі: конституційне, кримінальне, адміністративне право та їх процесуальні відповідники.

З метою забезпечення розуміння підґрунтя цих тверджень, узагальнюючи, варто відзначити про таке. Сукупність норм права певного виду - це галузь права. Яким чином ми отримуємо ці види норм? Внаслідок поділу. Поділ повинен бути здійсненим за певною основою. Таким основоположним критерієм є предмет правного регулювання або, інакше кажучи, взаємини. Але ж не менш важливим є питання: що це за взаємини? Виокремлення видів взаємин за хиткими, оцінковими основами, як ото "важливість", "велике значення", "сфера", тощо не є прийнятним для логічного поділу. Відтак, необхідно визначитись з моделлю видів взаємин. Певна річ, що коли мова заходить про види, то невідворотнім постає питання логічного поділу. Взаємини потрібно поділити з дотриманням всіх правил поділу: правила співмірності, правила єдиної основи поділу, правила виключності обсягів членів поділу та безперервності поділу. Але, як вже неодноразово було згадано, в першу чергу, важливим є дотримання правила єдиної основи поділу. Ясна річ, що можливі різні основи, в результаті застосування яких можна отримати: майнові і немайнові, матеріальні і процесуальні, абсолютні і охоронні взаємини тощо. Але різні основи поділу не можливі в межах одного поділу. Відтак, коли ми говоримо про предмет правного регулювання, то й взаємини повинні бути такими, що отримані в межах одного поділу. А отже, "майнові і особисті немайнові взаємини", "взаємини у сфері", "процесуальні взаємини" - це види, отримані в наслідку різних поділів. Відтак, не зрозуміло, як вони можуть співіснувати на однім рівні в межах одного поділу. Таким чином, алогічним є співіснування, скажімо, цивільного права (предмет: майнові й особисті немайнові взаємини) в межах приватного права в одній системі права з адміністративним правом (предмет: взаємини у сфері реалізації виконавчої влади), кримінальним правом (предмет: охоронні взаємини), строкатим за предметом конституційним правом або ж процесуальними галузями (предмет: процесуальні взаємини) в межах публічного права. Можна спостерігати нехтування й іншими логічним правилами. Звісно, що описані речі є цілком очевидними, але й водночас чомусь є недосяжними для більшості науковців, адже напевно глибоко вкорінились на рівні певних стереотипів, догм. Усе це свідчить при кризовий стан правної "науки". Тому, аби уникнути логічних проблем, необхідно докорінно переосмислити систему права, починаючи з глибоко принципового поділу норм на приватне та публічне право - невід'ємного базису наукового і практичного поділу правних явищ [див.: 17, 41]. Так, абстрагування на рівень права приватного та публічного дало би можливість, зокрема, побачити, вирішити і попередити проблеми системи приватного права, яке би мало бути тотожним цивільному праву - такій системі правних норм, за допомогою якої приватно-правним методом врегульовують майнові й особисті немайнові взаємини між фізичними або юридичними особами. Таке бачення могло би зарадити з логічним позиціонуванням, нині "непритульного" з точки зору логіки в системі права, кримінального та адміністративного права в межах публічного права тощо.

Таким чином, узагальнено можна сформулювати такі принципи виокремлення та розмежування видів правної відповідальності за галузями права, спираючись на вищеподані положення:

Наявні у системі права галузі визначають види правної відповідальності Визначеність галузей у системі права зумовлює визначеність видів правної відповідальності, отриманих за схемою "галузь права - вид відповідальності". Логічність розмежування видів правної відповідальності за галузями права залежить від логічності побудови системи права. Оскільки норми комплексної галузі права насправді є сукупністю норм окремих галузей права, а тому необхідно їх розглядати саме так.

Види правної відповідальності повинні бути виокремлюваними за правилом, виходячи з якого обсяг подільного поняття "правна відповідальність" повинен дорівнювати сумі обсягів членів поділу - видам правної відповідальності, що знов-таки залежить від поділу системи права на галузі.

Види правної відповідальності повинні бути отримувані в межах поділу за однією основою. Галузь права і "комплексна галузь права" - різні ознаки, відтак їх застосування в однім поділі неприйнятне, з точки зору логіки. А отже, види відповідальності, отримані в межах такого поділу, не можуть співіснувати в його межах.

Види правної відповідальності повинні виключати один одного, тобто їх обсяги не повинні містити спільних елементів. Навряд чи "господарськоправна відповідальність" за порушення договору лізингу не має спільних елементів з цивільноправною відповідальністю. Це дає змогу розуміти, що такі види правної відповідальності вже не можуть співіснувати в межах одного поділу, в одній логічній вервечці.

Види правної відповідальності повинні бути однопорядковими видами. У разі порушення даного принципу неминуче виникає логічна помилка "стрибок у поділі". Ця помилка матиме місце в тім разі, коли на один щабель з цивільною, адміністративною та ін. відповідальністю покладемо "відповідальність у сфері господарювання" чи "відповідальність у адміністративній сфері". Або ж на однім рівні перебуватимуть "майнова", "особиста немайнова" та форсована відповідальність" тощо.

Отже, застосувавши логічне бачення проблеми логічного поділу правної відповідальності за ознакою галузі права, в контексті приватного та публічного права, можна вгледіти такий основний алгоритм виокремлення видів правної відповідальності: "галузь права" - "вид відповідальності" на тлі необхідності застосування означених у цій праці логічних принципів виокремлення та розмежування видів правної відповідальності як складової соціальної. А відтак, перш ніж вести мову про види відповідальності, необхідно визначитись із системою права - її елементами, послуговуючись логікою як інструментом систематизації світогляду. Ця стаття репрезентує результати досліджень молодого науковця, якими здійснено спробу узагальненого логіко-правного осмислення окремих проблем виокремлення та розмежування видів правної відповідальності за галузями права, а віднайдена у дослідженні позиція бачення є найбільш науково виправданою і прийнятною.

Література

правний відповідальність публічний приватний

1. Алексеев С.С. Восхождение к праву: Поиски и решения. - М., 2001. - 752 с.

2. Бабаев В.К. Советское право как логическая система. - М., 1978. - 211 с.

3. Бабаев В. К. Теория современного советского права: Фрагменты лекций и схемы / В.К. Бабаев; Министерство внутренних дел РСФСР. Нижегородская высшая школа. - Н. Новгород, 1991. - 156 с.

4. Безклубий І.А., Косянчук П.С. Про природу міжнародного приватного права // Бюлетень Міністерства юстиції України. - 2007. - № 10(72). - С.47-55.

5. Белькова Е.Г. К вопросу о месте международного частного права в системе права // Академический юридический журнал. - 2003. - № 3(13) (июль - сентябрь) (електронна подоба - http://izpi.ru/)

6. Боброва, Н. А. Ответственность в системе гарантий конституционных норм. - Воронеж, 1985. - 154 с.

7. Дембо Л.И. О принципах построения системы права // Сов. гос и право. - 1956. - №8.

8. Иоффе О.С. Избранные труды по гражданскому праву: Из истории цивилистической мысли. Гражданское правоотношение. Критика теории "хозяйственного права". - М.: Статут (в серии "Классика российской цивилистики"), 2003. - 782 с. (електронна подоба).

9. Косянчук П. Логіко-теоретичний підхід осмислення системи права в контексті критики концепції "комплексних галузей права" // Актуальні питання державотворення в Україні очима молодих вчених. Зб. наук. праць міжнар. наук.-практ. конференції студентів та аспірантів: Матеріали міжнар. наук.-практ. конференції студентів та аспірантів Київського національного ун.-ту ім. Тараса Шевченка (19-20 квітня 2007 р.). - К.: "Промінь", 2005 - 324 с.

10. Косянчук П.С. Окремі питання розмежування видів правової відповідальності за галузями права // Трансформація юридичної відповідальності на сучасному етапі розвитку суспільства: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції. Донецьк, 12 червня 2008 року. - Донецьк: ДонУЕП, 2008. - С. 6-10.

11. Косянчук П.С. Теоретичні проблеми змісту поняття "правна відповідальність" // Актуальні питання державотворення в Україні. Збірник наукових праць міжнародної науково-практичної конференції (24-25 квітня 2008 року). - К.: ВГЛ "Обрії", 2008. - 260 с.

12. Мотовиловкер Е.Я. Теория регулятивного охранительного права. - Воронеж, 1990. - 134 с.

13. Музика О. А. Фінансове право: Навч. посіб. - 2-е вид., доп. і перероб. - К.: Вид. ПАЛИВОДА А.В., 2005. - 260 с.

14. Общая теория права и государства: Учеб. / Под ред. В. Лазарева. - М.: Юрист, 1994. - 367 с.

15. Общая теория советского земельного права / Аксененок Г. А - М, 1983. - 357 с.

16. Окружающая среда под охраной закона / Колбасов О.С. - М., 1982. - 146 с.

17. Покровський И.А. Основные проблемы гражданского права. - М: Статут, 2003. - 351 с.

18. Поленина С.В. Взаимодействие системы права и системы законодательства в современной России // Государство и право. - 1999. - № 9. - С. 7-8.

19. Райхер В.К. Общественноисторические типы страхования. - М. - Л., 1947. - 282 с.

20. Сташків Б.І. Теорія права соціального забезпечення: Навч. посіб. - К.: Знання, 2005. - 405 с.

21. Ровный В.В. Проблемы единства российского частного права: Дис. д-ра юрид. наук: 12.00.03: Томск, 2000. - 422 с.

22. Сурилов А. В. Теория государства и права. - К., Одеса: Вища шк., 1989. - 439 с.

23. Теория государства и права: Учеб. / Под ред. А. М. Васильева. 2-е изд. - М.: Юрид. лит., 1983. - 416 с.

24. Тиунова Л.Б. Системные связи правовой действительности: Методология и теория. - СПБ.: Изд.-во -Петербургского ун.-та, 1991. - 136 с.

25. Теория государства и права: Учеб. / Под ред. А.И. Королева, Л.С. Явича. 2-е изд. Ленинград: Изд- во ЛГУ, 1987. - 550 с.

26. Толстой Ю. К. О теоретических основах кодификации гражданского законодательства // Правоведение. - 1957. - № 1. - С. 42-55.

27. Черепахин Б. Б. Труды по гражданскому праву. - М.: Статут, 2001. - 479 с.

Размещено на Allbest.ru