Термінологія і стандарти сучасних виборів
Принцип загальності виборчого права. Напрямки поліпшення стану чинного виборчого законодавства України, оптимізації виборчого процесу. Організація виборчого процесу на рівні міжнародних стандартів виборів та можливостей сучасних інформаційних технологій.
Рубрика | Государство и право |
Вид | статья |
Язык | украинский |
Дата добавления | 10.09.2013 |
Размер файла | 49,7 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Термінологія і стандарти сучасних виборів
Хомовненко М.Г.
Демократія полягає в участі громадян в процесі державного управління і надання їм для цього відповідних можливостей. Сучасна демократія - це система політичного представництва та відповідальності, коли на основі загального, рівного і прямого виборчого права громадяни обирають своїх представників до законодавчих органів влади. Вибори легітимують владу. Через їх опосередкування народ визначає своїх представників і наділяє їх мандатом на здійснення його суверенних прав. Ще з часів античності у науковій думці панує теза про те, що саме вибори дають змогу з найбільшою вірогідністю приводити до політичної влади найкращих представників суспільства. Адже історія яскраво демонструє, що в результаті державних переворотів і внутрішніх інтриг до влади приходять далеко не найкращі правителі, вже хоча б тому, що вони зазвичай не користуються підтримкою більшості населення, а, спираючись лише на оточення, змушені вдаватися до насильства, намагаючись реалізувати свої програми. З цієї точки зору, саме вибори дають можливість не тільки для відбору найбільш гідних кандидатів, а й для забезпечення підтримки відповідного курсу з боку більшості громадян.
Для демократичного суспільства важливим є співвідношення рішень, які громадяни приймають безпосередньо на місцевих та загальнодержавних референдумах і повноваженнями, що громадяни делегують своїм повноважним представникам (депутатам) до законодавчих та представницьких органів влади. Від оптимального співвідношення рішень, громадяни приймають безпосередньо на референдумах, і повноважень, які громадяни делегують депутатам до представницьких органів державної влади залежить прогрес суспільства і добробут громадян. Завжди існуватиме комплекс важливих державних рішень, в яких громадяни не повинні мати суттєвого голосу, бо не мають потрібних знань і кваліфікації для вибору оптимальної послідовності дій.
Україні сьогодні потрібна досконала виборча система, яка б відповідала сучасному рівню передових демократичних країн світу і водночас враховувала історичні, економічні, національно-етнічні, культурно - побутові та інші особливості населення країни. Розглядаючи це питання, ми дотримуватимемося загальноприйнятої конституційно закріпленої класифікації.
Сучасна демократія - це, передусім, суспільство індивідів, громадянське суспільство. Тільки в епоху Нового часу і тільки в Західній Європі виникло уявлення про те, що кожна людина має "природні права" як особистість, незалежно від соціального статусу.
Термін "публічна влада" включає в себе, з-поміж іншого, законне право приймати рішення, обов'язкові для виконання громадянами. Тому цілком очевидно, що в суспільстві, в якому народ з повагою ставиться до закону й довіряє органам публічної влади, треба мінімум зусиль для реалізації владних рішень і рідко виникає потреба у застосуванні примусу. Там же, де законність перебування людей при владі ставиться під сумнів чи лідери дискредитували себе в очах громадян, створюється база для можливої нестабільності й соціальних потрясінь.
У процесуальному аспекті, незважаючи на сформовану після Першої світової війни міжнародну практику, вироблення і затвердження міжнародних стандартів виборів проходило скоріше емпіричним шляхом на базі політичної практики конкретних держав. В такий спосіб почав напрацьовуватися і був фактично сформований початковий нормативний масив щодо демократичних виборів у міжнародному праві. Найбільш повно і розгорнуто нормативна основа цього принципу була сформульована в повоєнний період, починаючи від Хартії прав людини, в яку входять Загальна Декларація прав людини 1948 року, а також Міжнародний Пакт про громадянські й політичні права 1966 року. У цьому контексті слід зазначити важливу роль принципу поваги прав людини й основних свобод, що фактично сформувався в міжнародному публічному праві уже починаючи із Загальної декларації прав людини 1948 року, але одержав своє формальне міжнародне правове закріплення тільки в Заключному акті Наради з безпеки та співробітництва в Європі (НБСЄ) 1975 року [1; 2; 3; 4; 5].
Всі документи, які прийнято в межах Організації Об'єднаних Націй і регіональними організаціями, виходять із того ж самого принципу - принципу існування єдиних стандартів прав людини, яких повинні дотримуватися всі держави світу, а якщо йдеться про регіональні документи, то - держави певного регіону. Зміст стандартів прояснює питання про правову природу міжнародних стандартів і доктринальні позиції щодо стандартів прав людини в більш конкретних сферах її життєдіяльності. Нарешті, визначаючи власне міжнародні виборчі стандарти, О.О. Вешняков пропонує розуміти їх як універсальні або партикулярні міжнародні стандарти в галузі прав людини, що стосуються вільних і справедливих виборів [6,7].
Міжнародно-правове визнання існування особливої категорії невідчужуваних, природних прав і свобод привело до формування певного, не знижуваного на національному рівні їх мінімуму, що одержав згодом назву "Міжнародні стандарти прав людини". Цей термін визнаний світовим співтовариством і досить широко вживається у вітчизняній та зарубіжній науковій літературі. Мають місце такі стандарти й у сфері виборів. Звідси витікає логічний висновок про те, що залежно від того, як організовані в державі вибори, наскільки вони вільні й дають можливість виразити волю нації або територіальної громади, відбити реальний розклад політичних формувань, урахувати сформовані в суспільстві ідеологічні й інші інтереси системного характеру, залежить демократичний характер державного правління, а також фактичне забезпечення верховенства закону, і в остаточному підсумку - реальність захисту прав кожної конкретної людини. Залежно від того, як організовані в державі вибори, наскільки вони вільні й дають можливість виразити волю нації або територіальної громади, відбити реальний розклад політичних формувань, урахувати сформовані в суспільстві ідеологічні й інші інтереси системного характеру, залежить демократичний характер державного правління, а також фактичне забезпечення верховенства закону, і в остаточному підсумку - реальність захисту прав кожної конкретної людини [7; 8; 9].
В сучасному міжнародному публічному праві виникли і сформувалися відповідні міжнародні норми й правові інститути, які регулюють внутрішньодержавні суспільні відносини, що складаються з питань призначення, підготовки, проведення й визначення результатів виборів. На обґрунтовану думку багатьох представників міжнародно-правової та конституційної доктрин, ці відносини демонструють стійкий системний взаємозв'язок, що дає можливість говорити про формування в рамках міжнародного публічного права нової нормативної системи міжнародних виборчих стандартів [7; 8; 9].
Виборча система в широкому значенні - це весь організм формування виборних органів державної влади і органів місцевого самоврядування, включаючи організацію та проведення виборів, а також визначення їх результатів і відповідний розподіл депутатських мандатів.
Виборча система у вузькому значенні охоплює лише частину змісту поняття "виборчої системи" у широкому значенні і означає певний спосіб підбиття підсумків голосування та їх оцінки. Виборчі системи в країнах Європи складалися різного часу, видозмінювались, відображаючи особливості історичного розвитку кожної з них. І все ж існують певні загальні характеристики цього складного і суперечливого організму виборних владних структур. До головних принципів виборчого права, на яких ґрунтуються виборчі системи, віднесені: загальність, вільна участь у виборах, обов'язковий вотум, рівність громадян на виборах, змагальність виборчого процесу, рівні можливості претендентів, гласність під час підготовки до виборів та їх проведення тощо.
Принцип загальності виборчого права має особливо важливе значення. Згідно з цим принципом загальними визнаються такі вибори, від участі в яких усуваються лише особи, котрі не мають можливості свідомо здійснювати свої дії або керувати ними, тобто діти та особи з розладами вольової сфери психіки. При цьому виборча правосуб'єктність нерозривно пов'язується цивільною правоздатністю особи.
До кінця ХУІІІ ст. в Європі найпоширенішим видом обмежень виборчого права були майнові цензи. Нині пріоритетними стали віковий ценз та ценз осілості. Нині таке виборче право мають громадяни віком 18 років і старші приблизно у двох третинах країн світу. Проте в багатьох країнах існує розбіжність між віковим цензом для активного і пасивного виборчого права. Зокрема, на виборах до нижньої палати парламентів Білорусі, Ірландії, Польщі, Російської Федерації співвідношення вікових цензів для активного і пасивного виборчого права становить 18 і 21 рік, у Румунії - 18 і 23, у Бельгії та Італії - 18 і 25. На виборах до верхньої палати парламенту віковий ценз для пасивного виборчого права значно вищий. Так, у Білорусі та Польщі він становить 30 років, у Румунії - 35 років [5,14].
Ценз осілості полягає в тому, що право брати участь у виборах і бути обраним надається лише тим громадянам, які проживають у тій чи іншій місцевості протягом певного часу. Ценз осілості не слід ототожнювати з цензом громадянства, згідно з яким до участі у виборах допускаються лише особи, які є громадянами даної держави протягом законодавчо встановленого терміну.
Поряд із віковим цензом та цензом осілості в деяких країнах існують освітній, моральний та інші цензи. Їх наявність не дає підстав вважати виборчу систему в тій чи іншій країні недемократичною. Водночас слід визнати, що надмірне або непродумане введення різних обмежень прав виборців, безумовно, звужує демократизм виборчого права.
Принцип вільних виборів означає добровільну участь виборців у виборах, самостійність у вирішенні ними питання про використання активного і пасивного виборчого права, свободу волевиявлення виборців. Дотримання цього принципу є важливою умовою визнання виборів такими, що відбулися, дійсними, а обрані на цих виборах представницькі органи чи посадові особи - легітимними.
У деяких країнах запроваджено обов'язковий вотум - юридичний обов'язок виборців брати участь у голосуванні. Так, Федеральним законом Австрії від 27 листопада 1970 року про вибори до Національної ради передбачено, що кожний, хто без поважних причин ухиляється від виконання обов'язку брати участь у виборах, "вчиняє адміністративний проступок і карається грошовим штрафом у розмірі 3000 шилінгів, який накладається районним органом управління, а в разі несплати - арештом терміном до двох тижнів" [9; 14; 18].
Принцип рівного виборчого права означає встановлені законом рівні можливості для виборця впливати на результати виборів та однакові можливості бути обраним відповідно до існуючого законодавства.
Виборче право можна вважати рівним за таких умов:
Кожний виборець має рівне число голосів. У більшості випадків - це один голос, але може бути два і більше голосів. Наприклад, на виборах до Бундестагу в Німеччині один голос віддають за партійний список, а другий - за конкретного кандидата по виборчому округу.
У країні існує єдиний виборчий корпус, тобто всі виборці не поділені на соціальні або інші групи з неоднаковим, часто наперед фіксованим, представництвом.
Депутат обирається від рівного числа жителів або, як ведеться в деяких країнах, від рівного числа виборців. У багатомандатних округах необхідно дотримуватись пропорції мандатів і виборців, у єдиному загальнодержавному (національному) окрузі має діяти одна й та сама квота (виборчий метр).
Законом передбачені однакові вимоги щодо порядку висунення кандидатів та їх реєстрації, проведення ними передвиборної агітації, визначення результатів виборів [9; 14; 15].
Пряме і непряме виборче право. Як і самі вибори, виборче право може бути відповідно прямим і непрямим. Пряме виборче право передбачає право громадян безпосередньо обирати своїх представників до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також бути обраними до них. У такий спосіб у європейських країнах обираються майже всі депутати однопалатних парламентів, нижні палати двопалатних парламентів, ради громад та інші органи самоврядування. На відміну від прямих виборів, у деяких країнах виборче право передбачає, що їх громадяни мають право обирати той чи інший орган не безпосередньо, а через обраних ними представників, які вже потім обирають депутатів чи президента.
Принцип таємного голосування означає, що голосування відбувається без зовнішнього спостереження і контролю, чим забезпечується справжня свобода волевиявлення виборця, свобода вибору. Порушення таємниці голосування карається законом. Цей принцип передбачає, що ніхто не має права вимагати інформацію про те, як голосував той чи інший виборець, або виймати вкинуті у скриньку бюлетені до початку підрахунку голосів. Відповідальність за забезпечення таємниці волевиявлення виборців несуть дільничні виборчі комісії. Відкрите голосування в сучасних умовах відбувається дуже рідко, переважно на виборах нижньої ланки органів місцевого самоврядування [9; 14; 18].
У конституційному законодавстві європейських країн закріплені три види виборчих систем - мажоритарна, пропорційна і змішана. Найстарішою є мажоритарна система. Вона може використовуватися на виборах колегіальних та одноосібних органів, допускає різні модифікації виборчих округів, суперництво кандидатів і партійних списків. У багатьох європейських країнах її застосовують для заміщення місць в усіх виборних органах або для обрання окремих органів.
Існують різні модифікації мажоритарної виборчої системи. Найбільш типові її моделі передбачають суперництво конкретних кандидатів, які представляють різні політичні партії або виборчі блоки та балотуються в одномандатних округах. Однією з них є англійська модель - мажоритарна система відносної більшості. Вона традиційно застосовується у Великобританії та інших країнах Співдружності і передбачає обрання того кандидата, який набирає голосів більше, ніж будь-хто з його суперників окремо.
Друга модель - французька - Пропорційна система абсолютної більшості. Вона досить часто застосовується на президентських виборах, зокрема в Австрії, Російській Федерації, Франції та інших країнах. Для обрання президентом кандидатові необхідно набрати в першому турі виборів 50 відсотків голосів плюс один голос виборців. Якщо жодному із кандидатів це не вдається, проводиться другий тур голосування, в якому беруть участь два кандидати, котрі мають найкращі результати в першому турі. Переможцем вважається той кандидат, який набрав відносну більшість голосів виборців. Коли ж голоси виборців поділилися порівну, то, наприклад, у Франції перевага віддається старшому за віком кандидатові. Аналогічна система застосовується в цій країні і при формуванні складу нижньої палати парламенту - Національних зборів. Для того щоб бути допущеним до другого туру голосування, кандидат має набрати не менше 12,5 відсотка голосів виборців, внесених до виборчих списків.
Третьою, досить рідкісною моделлю є мажоритарна система кваліфікованої більшості, відповідно до якої кандидат має набрати законодавчо встановлене число голосів. Наприклад, кандидатові на пост президента
Азербайджану необхідно одержати 2/3 голосів виборців, які взяли участь у голосуванні.
Позитивною рисою мажоритарної системи є те, що виборець безпосередньо знає, за якого чи яких саме кандидатів він голосує. Практика застосування мажоритарної системи свідчить, що вона здатна забезпечити успішніше формування парламентів із стійкою (однопартійною) більшістю і меншою кількістю різнорідних партійних фракцій, що має велике значення для стабільності урядів. Водночас, очевидно, що мажоритарна виборча система серйозно звужує можливості на парламентському рівні відображати широкий спектр інтересів меншості, особливо дрібних і навіть середніх партій.
Пропорційна виборча система передбачає, що депутатські мандати розподіляються пропорційно до кількості та часток голосів, поданих на виборах за список кандидатів даної партії або блоку партій чи інших виборчих об'єднань. Для пропорційного розподілу мандатів найчастіше використовується метод виборчої квоти і метод дільників. Квота - це найменше число голосів, яке необхідне для обрання одного депутата. Квота може визначатися як для округу окремо, так і для всієї країни в цілому. Для визначення квоти у низці випадків доводиться проводити складні математичні розрахунки. Найпростіший спосіб визначення квоти полягає у поділі загального числа поданих у даному окрузі голосів на кількість мандатів, які підлягають розподілу. Пропорційні виборчі системи можна класифікувати залежно від того, чи передбачають вони голосування лише за партійні списки чи допускають також голосування за окремих кандидатів. Розрізняють "зв'язані" списки, в яких черговість розташування кандидатів жорстко визначається партією, а виборець уповноважений проголосувати лише за список у цілому та "вільні" списки, коли виборець може виразити свої уподобання стосовно запропонованих партією кандидатур або доповнити список. Застосування пропорційної виборчої системи пов'язане з виникненням певних труднощів і проблем, особливо якщо в країні немає великої і впливової партії або блоку партій, котрі при цій виборчій системі здатні задовольнити стійку абсолютну більшість голосів. Така ситуація в сучасних умовах складається досить часто. З одного боку, в рамках пропорційної виборчої системи виборці голосують не стільки за конкретних кандидатів, скільки за партії та блоки, і в крайньому разі - за кількох їх лідерів, які зазначені в бюлетенях для голосування. А з іншого - в результаті виборів найчастіше утворюється парламент, в якому жодна партія не має абсолютної більшості. У цьому разі для формування уряду вимагається створення міжпартійної коаліції, що, природно, породжує нестабільність і недовговічність такого уряду [14; 15; 18].
Термін "змішана виборча система" можна тлумачити у широкому і вузькому значенні. У першому значенні вона передбачає паралельне використання при формуванні представницького органу або його палати різних виборчих систем. У другому - передбачає схрещування елементів як пропорційної, так і мажоритарної систем. Знову ж-таки, існують два різновиди цієї системи. Перший грунтується на переважному використанні пропорційної системи. Другий різновид змішаної виборчої системи відзначається переважним використанням мажоритарної системи. Така система запроваджена, зокрема в Італії законом від 4 серпня 1993 року, в якому передбачено, що вибори до обох палат парламенту відбуваються із застосуванням правил і мажоритарної, і пропорційної систем [6,225].
Характеризуючи виборчі системи, слід звернути увагу на одну важливу проблему запровадження загороджувального бар'єра з метою уникнення надто роздробленої партійно-фракційної структури парламенту і створення в ньому великих партійних коаліцій.
Загороджувальний бар'єр - це встановлений законом мінімальний відсоток голосів виборців, який має зібрати конкретна партія або виборчий блок партій та інших об'єднань у масштабах всієї країни для того, щоб одержати доступ до парламенту і взяти участь у розподілі депутатських мандатів. Загороджувальний бар'єр вводиться переважно при застосуванні пропорційної виборчої системи, хоча він можливий частково і при змішаній виборчій системі.
Забезпечувати контроль за дотриманням принципів виборчої системи покликана судова влада. Існує дві моделі контролю за ходом проведення виборів та визначення результатів голосування. За першою моделлю питання виборів належать до юрисдикції звичайних судів. В одних країнах позови, що стосуються виборів, може розглядати лише Верховний Суд, в інших - усі судові інстанції. Друга модель передбачає розгляд цих питань органами конституційної юстиції.
Крім судового, існує також громадський контроль виборчого процесу: включення представників партій до виборчих комісій з правом дорадчого голосу, присутність представників партій та засобів масової інформації при підрахунку голосів, присутність на виборах міжнародних спостерігачів.
Підбиваючи підсумки аналізу сучасних виборчих систем можна дійти таких висновків:
При виборі оптимальної виборчої системи жодну з них не можна вважати завершеною і досконалою, кожна має свої позитивні і негативні елементи, однак вони можуть братися до уваги лише у зв'язку з особливостями державного устрою країни. Як відзначає професор В.М. Шаповал, "значення виборчих систем не треба абсолютизувати, і вони мають сприйматися як способи визначення представництва, котре не може бути ідеальним хоча б з огляду на відмінності у голосуванні різних виборців" [19].
Виборча система має бути бездоганною з юридичної точки зору, стабільною і відповідати інтересам усього суспільства. Однак, як свідчить практика прийняття виборчого законодавства у деяких країнах, політичні партії, які мають більшість мандатів у представницькому органі, намагаються зберегти або створити таку виборчу систему, яка надавала б їм найбільші переваги. Для них найкращою є та система, яка гарантує їм максимум місць. Тому для того, щоб уникнути безпідставних або суб'єктивних змін до чинної в країні виборчої системи, бажано основні положення про неї закріпити в Конституції або, принаймні, у виборчому кодексі держави.
Виборча система може вдосконалюватися лише за певними високими критеріями. Професор Страсбурзького університету Ж.-П. Жакке вважає, що такими критеріями є категорії "справедливість" і "ефективність", які виходять за рамки правових наук. Свою позицію він обстоює так.
Пропорційна система дає змогу, на його думку, найточніше репрезентувати громадську думку. Тому можна говорити, що вона справедливіша порівняно з іншими системами. Однак її застосування пов'язане з труднощами у формуванні уряду, яке відбувається в пошуках постійних компромісів і внутрішніх дискусіях. У цьому полягає недостатня ефективність цієї системи.
Мажоритарна система дає можливість утворювати стабільну і згуртовану урядову більшість. Вона сприяє ефективній діяльності уряду і дає змогу виборцям в кінці терміну повноважень виборчого органу визначатися з оцінкою урядової політики. Однак занижене представництво, а в окремих випадках і відсутність представництва всіх політичних партій, породжує серйозні проблеми, зокрема усуває від участі у виробленні національної політики численних виборців, інтереси яких не представлені. Не інтегровані в систему нові політичні партії починають діяти поза даною системою і дотримуються лінії безвідповідальної поведінки, оскільки знають, що не будуть піддані випробовуванню владою.
Оптимальною є така виборча система, яка забезпечувала б ефективність діяльності уряду, пропонуючи новим течіям громадської думки долучатися до сфери політики. Саме такий результат прагнуть одержати у Франції, коли закликають включити обмежену "дозу" пропорційного представництва у мажоритарну виборчу систему.
У цьому зв'язку доречно відзначити, що вимоги стосовно ефективності урядової діяльності досягаються також іншими, ніж виборча система, засобами, зокрема встановленням правил, які визначають відносини між виконавчою та законодавчою гілками влади. Отже, у вирішенні цієї проблеми не можна ігнорувати інституціональний підхід. "Сила державних інститутів, - пише американський політичний філософ Ф. Фукуяма, - загалом відіграє важливішу роль, ніж діапазон функцій держави".
Звертаючись до поняття "європейських стандартів виборів", слід відзначити, що вони являють собою багаторівневу систему політикоправових принципів і вимог щодо належної підготовки, проведення виборів та визначення їх результатів, які спрямовані гарантувати плюралістичну демократію та основні права і свободи людини і громадянина, визнані європейською спільнотою взірцем оптимального устрою суспільного і державного життя. Видатна політико правова цінність міжнародних виборчих стандартів стала цілком очевидною вже наприкінці ХХ ст. внаслідок якісного зростання міждержавної інтеграції, транснаціоналізації економіки, зміцнення міжнародних господарських, наукових, культурних та інформаційних зв'язків. У новому, ХХІ ст., тенденція до стандартизації виборчого процесу на європейському просторі отримала новий поштовх, коли переважна більшість держав почала інтенсивно гармонізувати ті принципи, на яких побудовані їх правові системи, визнаючи право громадян на участь в управлінні державою, на рівний доступ до інформації, право обирати та бути обраним [7; 9; 11; 12].
Первинний, базовий рівень європейських виборчих стандартів становлять вимоги міжнародних актів універсального характеру. Насамперед, ідеться про Загальну декларацію прав людини, затверджену Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, у статті 21 якої записано: "Кожна людина має право брати участь в управлінні своєю країною безпосередньо або через вільно обраних представників. Воля народу має бути основою влади уряду; ця воля має знаходити своє відображення у періодичних і нефальсифікованих виборах, які повинні проводитися при загальному і рівному виборчому праві, шляхом таємного голосування або ж через інші рівнозначні форми, що забезпечують свободу голосування". Якщо на час її прийняття Декларація розглядалася як заява про наміри, то сьогодні права і свободи, проголошені в ній, переважна більшість держав сприймає як загальновизнаний стандарт, що обов'язково втілюється в національному законодавстві.
Вихідні положення Загальної декларації були уточнені й конкретизовані у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права, прийнятому в 1966 році і чинному з 1976 року. Учасниками цього Міжнародного пакту на сьогодні є близько 130 держав світу, в тому числі всі країни СНД і Євросоюзу, що робить його міжнародним інструментом з найбільшою кількістю учасників, і це гарантує право на вільні вибори. У статті 25 цього документа проголошується право кожного громадянина "голосувати і бути обраним на дійсних періодичних виборах, що проводяться на основі загального і рівного виборчого права при таємному голосуванні і забезпечують вільне волевиявлення виборців".
До числа базових джерел європейських виборчих стандартів належать також Конвенція про політичні права жінок від 20 грудня 1952 року, Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації жінок від 18 грудня 1979 року, Міжнародна конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації від 25 грудня 1965 року. У цих міжнародно-правових документах, розроблених у рамках ООН, сфокусовано увагу на неприпустимості дискримінації прав жінок під час виборів та будь-якої расової дискримінації. Держави взяли на себе зобов'язання вживати спеціальних заходів, спрямованих на прискорення встановлення фактичної рівності людей. Таким чином, ці документи встановлюють стандарти рівного виборчого права.
Документи універсального характеру, присвячені виборам, приймаються не тільки в рамках ООН, а й деякими іншими всесвітніми міжнародними організаціями. Однією з найдавніших міжнародних організацій є Міжпарламентський Союз, який діє вже понад сто двадцять років. Звісно, ця організація не може перебувати осторонь питань проведення виборів. Так, на 154-й сесії Ради Міжпарламентського Союзу, що відбулася 1994 року в Парижі, одностайно була прийнята Декларація про критерії вільних і справедливих виборів. На 161-й сесії Ради 1997 року без голосування була схвалена Загальна декларація про демократію, у пункті 12 якої говориться: "Ключовим елементом у здійсненні демократії є проведення вільних і чесних виборів через регулярні інтервали часу, які забезпечували б можливість вираження волі народу".
Порівняння універсальних виборчих стандартів з національним законодавством України свідчить про те, що вітчизняна політико-правова теорія та практика цілком сприйняли загальновизнані світовою спільнотою принципи і норми щодо організації та проведення виборів [1-4; 14; 16; 18].
Другий, регіональний рівень європейських виборчих стандартів становлять вимоги міжнародно-правових актів, прийнятих у межах Ради Європи та НБСЄ (ОБСЄ) - найвпливовіших міжнародних організацій Європи. Звісно, державам, які в результаті історичного розвитку є ближчими одна до одної за правосвідомістю, легше виробити однакові й детально пророблені правила поведінки. Тому регіональні стандарти (тобто стандарти, що містяться в документах, до яких приєднуються держави, розташовані в межах того чи іншого географічного регіону) мають зазвичай більш конкретний характер порівняно з універсальними. І саме на цьому, регіональному рівні простежуються певні неузгодженості українського законодавства з європейськими виборчими стандартами.
Найбільш розгорнуті і детально опрацьовані європейські стандарти виборів викладені в документах, прийнятих Нарадою з безпеки та співробітництва в Європі (НБСЄ) і на Конференції з людського виміру, що проходила в три етапи: у Парижі 1989 року, в Копенгагені в 1990 році та в Москві 1991 року. Наприклад, у пункті 7 Документа Копенгагенської наради Конференції з людського виміру НБСЄ з розвитку універсальних виборчих стандартів зазначено, що розумна періодичність проведення вільних виборів має встановлюватися законом; підрахунок голосів повинен бути чесним, а офіційні результати - опубліковані; закон і державна політика мають забезпечувати проведення виборів в атмосфері свободи й чесності, безперешкодного доступу до засобів масової інформації всіх політичних угруповань та окремих осіб, що беруть участь у виборчому процесі; повинні створюватися належні умови для діяльності політичних партій і рівності їх перед законом та органами влади; кандидати, які отримали необхідну кількість голосів, визначену законом, мають належним чином вступати на посаду та перебувати на ній до закінчення строку своїх повноважень або до їх припинення іншим чином, що регулюється законом.
Регіональні міжнародні стандарти містяться і в документах Ради Європи. Конвенція про захист прав людини та основних свобод закріплює свободу висловлення думки, свободу зборів та об'єднань, заборону дискримінації, обмеження на політичну діяльність іноземців. Усі ці положення Конвенції мають істотне значення при реалізації виборчих прав громадян. Слід звернути увагу й на те, що Конвенція містить обов'язкові до виконання норми міжнародного права і може застосовуватися судами України. Насамперед, ідеться про норми, встановлені Першим протоколом до Європейської конвенції з прав людини від 20 березня 1952 року. Стаття 3 цього документа містить таке положення: "Високі Договірні Сторони зобов'язуються проводити вільні вибори з розумною періодичністю шляхом таємного голосування в умовах, які забезпечуватимуть вільне вираження думки народу у виборі законодавчого органу" [14; 16; 18].
Органи Ради Європи прийняли також низку документів, що мають безпосереднє відношення до організації та проведення виборів. Так, Парламентська Асамблея Ради Європи прийняла Резолюції "Про кодекс належної практики у виборчих питаннях" (№ 1264, 2001 рік), "Про обмеження на діяльність політичних партій у державах членах Ради Європи" (№ 1308, 2002 рік), "Про звід рекомендованих норм при проведенні виборів" (№№ 1320 та 1595, 2003 рік). Комітет Міністрів також неодноразово приймав документи щодо організації та проведення виборів: Резолюція (62) 2 "Державам членам стосовно виборчих, громадянських та соціальних прав засуджених" (1962 рік), Рекомендація R (99)"15 державам-членам стосовно заходів, пов'язаних з висвітленням засобами масової інформації виборчих кампаній" (1999 рік), Рекомендація 4 (2003)"Державам членам про загальні правила проти корупції при фінансуванні політичних партій та виборчих кампаній" (2003 рік). Основні європейські виборчі стандарти містяться у "Зводі рекомендованих норм при проведенні виборів". Основу цього документа становлять так звані "Керівні принципи щодо виборів", прийняті "Радою з демократичних виборів" на її другому засіданні (3 липня 2002 року); вони, у свою чергу, ґрунтуються на основоположних принципах загальноєвропейського досвіду в галузі виборів. Згідно з названим документом в основі "виборчого спадку" Європи лежать п'ять принципів: загальне, рівне, вільне, таємне і пряме виборче право. Крім того, вибори мають проводитися регулярно [7,14].
Переважна більшість "рекомендованих норм" відтворена в національному законодавстві України. Поряд із тим, досі існують окремі невідповідності, зокрема:
Вимагається, щоб списки виборців були постійними і регулярно (не рідше одного разу на рік) оновлювалися. В Україні досі списки виборців формуються до кожних виборів заново, а сам процес формування згаданих списків є недосконалим і супроводжується порушенням прав громадян.
Фінансування виборчих кампаній має бути прозорим. На сьогодні ж в Україні переважна більшість передвиборних заходів фінансується, попри законодавчі вимоги, "чорним налом", що не піддається контролю.
Державні органи мають бути неупередженими; це стосується засобів масової інформації, використання засобів наочної агітації, права на демонстрації, фінансування партій і кандидатів. На жаль, державну службу в Україні не зовсім вдалося відокремити від політики, свідченням чого були процеси 2004-2008 років.
Для виборців таємне голосування має бути не тільки правом, а й обов'язком, невиконання якого повинно тягти покарання у вигляді визнання недійсним будь-якого виборчого бюлетеня, зміст якого став відомим іншим особам. Такої норми в Україні не встановлено, а матеріально-технічне забезпечення виборів доволі часто змушує виборців голосувати поза межами кабін для голосування, не переймаючись таємницею голосування.
Має бути прямо заборонене оприлюднення списків виборців, які проголосували (взяли участь у голосуванні). На жаль, такі списки в Україні сьогодні цілком відкриті, а інформація, що в них міститься, не визнається інформацією з обмеженим доступом.
Слід заборонити перегляд основоположних елементів закону про вибори, зокрема тих, що регулюють саму виборчу систему, склад виборчих комісій та визначення меж виборчих округів, менш як за рік до проведення виборів, або ж вони повинні бути закріплені в Конституції чи іншому документі, який має вищий статус, аніж звичайний закон.
Політичні партії повинні бути рівномірно представлені у виборчих комісіях або мати можливість спостерігати за роботою цих неупереджених органів; це виключає можливість комплектування персонального складу виборчих комісій шляхом жеребкування. Такий важливий аспект виборчого процесу, як персональний склад виборчих комісій, не може ставитися в залежність до сліпої гри випадку.
Місця, в яких спостерігачі не мають права з'являтися, повинні бути чітко передбачені в законі. Практика останніх виборів неодноразово засвідчувала випадки відповідних зловживань з боку членів виборчих комісій, які заважали роботі спостерігачів. Так і самих спостерігачів, які зайве широко тлумачили свої функції та повноваження, намагаючись поставити членів виборчих комісій та інших учасників виборчого процесу під тотальний контроль [9; 11; 14]
"Нижній", третій рівень європейських виборчих стандартів становлять вимоги, що діють виключно в межах Європейського Союзу, насамперед, щодо виборів до Європарламенту. Згідно зі статтею 190 Договору про Співтовариство "представники народів держав, що об'єдналися у співтовариство, обираються до Європейського парламенту прямим загальним голосуванням". Низка істотних уточнень до порядку обрання депутатів Європарламенту були внесені Договором про ЄС. Загальне визначення кола осіб, які беруть участь у голосуванні і наділені правом обирати та бути обраними до Європарламенту, поставлено в пряму залежність до інституту громадянства ЄС. Воно є похідним від національного. Ним володіють усі особи, які перебувають у громадянстві держав-членів. Правом обирати та бути обраним громадяни Союзу наділяються незалежно від місця їх проживання на території Союзу. Установчі акти ЄС передбачають запровадження однакового порядку проведення виборів у всіх державах - членах Союзу. Відповідно, сам Європарламент розробляє проект нормативного акта, що встановлює єдину процедуру виборів. Він має відповідати демократичним принципам, котрі є спільними для всіх держав-членів. Перший такого роду акт був схвалений ще 20 вересня 1976 року, однак і сьогодні на рівні ЄС встановлюються лише загальні принципи проведення виборів, а організація і процедура голосування регулюються в кожній з держав - членів згідно з національним виборчим законодавством. При цьому варто зауважити, що в усіх країнах ЄС, крім Великобританії, вони проводяться на основі пропорційної системи. І тільки у Сполученому Королівстві досі застосовується мажоритарна система відносної більшості на базі одномандатних округів. Оскільки вимоги щодо порядку проведення виборів до Європарламенту стосуються тільки держав - членів ЄС, вони є вимогами "внутрішнього вжитку" і не застосовуються для оцінки виборів поза межами Союзу. Тому, коли кажуть про відповідність чи невідповідність українських виборів "європейським стандартам", мають на увазі, насамперед, вимоги "другого рівня", тобто вимоги, відображені в міжнародно-правових актах регіонального (загальноєвропейського) рівня [12; 14].
Як випливає зі сказаного вище, конституційне й виборче законодавство України нерозривно пов'язані із сучасними європейськими виборчими стандартами й інтенсивно розвиваються на основі взаємозбагачення й гармонізації. Аналіз конституційних і законодавчих основ системи виборчих прав і свобод українських громадян показує, що Україна системно інкорпорувала міжнародні стандарти у свою правову систему, визнавши, що дотримання й захист прав і свобод людини і громадянина, розвиток і удосконалення демократичних інститутів народного волевиявлення.
Водночас курс на євроінтеграцію в аспекті оптимізації виборчого законодавства України та приведення його у відповідність до європейських стандартів передбачає першочергове вирішення наступних завдань:
- приведення виборчого законодавства України у відповідність до Зводу рекомендованих норм при проведенні виборів, прийнятого Радою з демократичних виборів на 3-му засіданні (16 жовтня 2002 року);
- опублікування та поширення серед організаторів та учасників виборчого процесу збірника "Міжнародні стандарти виборів";
- врахування в подальшій роботі стосовно внесення змін і доповнень до виборчого законодавства України положень Висновку Венеціанської Комісії щодо Закону України "Про вибори народних депутатів України", а також документів, прийнятих останнім часом Конгресом місцевих та регіональних влад Ради Європи стосовно України.
Під впливом традиційно сформованої недовіри до органів влади в українському суспільстві виникла ситуація взаємного відчуження основних суб'єктів виборчого процесу. Змінити цю ситуацію можливо лише гарантувавши кожному громадянинові участь у вирішенні важливих державних проблем шляхом вільного волевиявлення на виборах усіх рівнів.
Сьогодні державні органи, політичні партії, парламент мають усі можливості до того, щоб по новому організувати свої стосунки з громадянами. Зокрема, організувати виборчий процес на рівні міжнародних стандартів виборів та можливостей сучасних інформаційних технологій [14-19].
Вирішення означених завдань не тільки поліпшить стан чинного виборчого законодавства України, оптимізує виборчий процес, а й стане важливим кроком нашої держави на шляху до європейської спільноти.
виборче законодавство україна міжнародний
Література
1. Всеобщая декларация прав человека 1948 г. // Международные акты о правах человека: Сб. документов. - М.: Норма, 1998. - 43 с.
2. Международный Пакт о гражданских и политических правах 1966 г. // Международные акты о правах человека: Сб. документов. - М.: Норма, 1998. - С. 60-61.
3. Венская конвенция о праве международных договоров 1969 г. - Серия. Международное право в документах. - М., 2004. - 45 с.
4. Заключний акт Наради з безпеки і співробітництва в Європі 1975 р. // Юридична енциклопедія. - Т.2. - К., 1999.
5. Ніна Мяловицька. Виборчі системи: досвід європейських держав. // Вісник Центральної виборчої комісії. - 2008. - № 1 (8). - С.61-67.
6. Вешняков А.А. Избирательные процессы в странах содружества независимых государств // Журнал о выборах. - № 5. - 2005. - С. 2-4.
7. Вешняков А.А. ООН и международные избирательные стандарты: некоторые аспекты становления и развития // Журнал российского права. - 2005. - № 10.
8. Виборче право України: Навчальний посібник // За ред. В.Ф. Погорілка, М.І. Ставнійчук. - К.: Парламентське вид-во, 2003.
9. Лысенко В.И., Евланов И.А. Выборы - по демократическим стандартам // Журнал о выборах. - 2005 - № 3. - С.54-59.
10. Марцеляк О.В. Вітчизняне і зарубіжне виборче законодавство: стан та перспективи розвитку // Вибори та демократія. - 2006. - № 4 (10). - С.61-67.
11. Международные избирательные стандарты: Сб. документов. - М., 2004.
12. Конституційно-правові форми безпосередньої демократії в Україні: проблеми теорії і практики // За ред. В.Ф. Погорілка. - К.: Ін-т держави і права ім.
13. В.М. Корецького НАН України, 2001. - 356 с.
14. Серьогіна С.В. Вибори як спосіб легітимації форми правління: конституційно-правовий аспект // Вісник Центральної виборчої комісії. - 2006. - № 1 (3). - С.53-57.
15. Серьогіна С.В. Європейські стандарти виборів і виборче законодавство України // Вісник центральної виборчої комісії. - №1 (7), 2007. - С.38-44.
16. Петришин О. Пропорційна виборча система: історичний досвід запровадження // Вісник Центральної виборчої комісії. - 2006. - № 1 (3). - С.53-57.
17. Хасанов У.Ф. К вопросу о понятии международных избирательных стандартов // Право и государство: теория и практика. - 2005. - № 2. - С. 93-107.
18. Яжборовская И.С. Развитие парламентской избирательной системы в странах Центральной и Юго-Восточной Европы // Журнал о выборах. - 2005 - № 3. - С. 63-67.
19. Конституции государств Европы: В 3 т. Т.3. - М.: Из-во НОРМА, 2001. - С. 514.
20. Шаповал В.М. Конституційне право зарубіжних країн: Підручник. - К.: Юрінком Інтер, 2006.
Размещено на Allbest.ru
...Подобные документы
Поняття виборчої системи і виборчого права. Типи виборчих систем. Конституційно–правове регулювання виборів в Україні. Характеристика виборчого процесу. Шляхи вдосконалення виборчої системи. Складання списків виборців. Встановлення результатів виборів.
курсовая работа [44,7 K], добавлен 14.07.2016Організаційно-правові проблеми функціонування виборчого процессу та створення виборчих комісій. Формування списків та проблема забезпечення явки громадян на вибори. Адміністративна та кримінальна відповідальність за порушення виборчого законодавства.
курсовая работа [48,8 K], добавлен 28.03.2013Базовий рівень Європейських виборчих стандартів та основні вимоги міжнародних актів. Сучасний виборчий досвід українського суспільства на загальнонаціональному рівні. Прагнення до євроінтеграції в аспекті оптимізації виборчого законодавства України.
статья [35,2 K], добавлен 20.08.2013Сутність виборчого права та його принципи. Порядок організації виборів, як конституційного інституту безпосередньої демократії. Процес висування і реєстрації кандидатів у депутати. Роль виборчих комісій в процесі організації та проведення виборів.
курсовая работа [51,8 K], добавлен 16.06.2011Поняття виборчої системи і виборчого права, загальна характеристика виборчої системи України та її принципи. Порядок організації та проведення виборів народних депутатів. Правова регламентація процесів формування представницьких органів публічної влади.
курсовая работа [40,6 K], добавлен 23.02.2011Виборчі системи у світовій практиці. Фактори встановлення змішаних виборчих систем. Структура виборчого бюлетеню, як спосіб голосування. Величина виборчого округу. Генезис української електоральної системи. Політико-правовий аналіз сучасної системи.
научная работа [45,7 K], добавлен 17.03.2007Розгляд скарг про порушення виборів народних депутатів України. Встановлення фактів порушення виборчого законодавства. Розгляд спорів виборчими комiсiями. Реєстрація кандидатів у депутати. Передвиборна агітація, виборчі бюлетені та підрахунок голосів.
реферат [99,0 K], добавлен 28.09.2010Система парламентських виборів в середньовічній Англії. Розвиток Парламенту та виборчого права ХVІІІ-ХІХ ст. Виборча реформа 1832 року. Судові функції парламенту. Порядок участі у виборах до палати общин у графствах. Тактика монархів відносно парламенту.
контрольная работа [43,6 K], добавлен 03.04.2010Дослідження виборчих прав іноземців в Україні та країнах світу. Аналіз зарубіжного досвіду надання іноземцям пасивного та активного виборчого права. Основні напрями приведення українського законодавства у відповідність до європейських стандартів.
статья [22,2 K], добавлен 27.08.2017Вибори як демократичний інститут сучасного суспільства. Структура виборчого процесу, різновиди виборчих систем та їх особливості. Роль засобів масової інформації в демократичному процесі та вплив ЗМІ на політичні процеси. Виборча система України.
реферат [20,2 K], добавлен 28.01.2009Поняття, класифікація та сутність системи принципів права. Формальний аспект принципу рівності та його матеріальна складова. Особливості формування виборчих органів державної влади та органів місцевого самоврядування шляхом вільного голосування.
курсовая работа [43,6 K], добавлен 13.10.2012Вибори: поняття, соціальне призначення та політична роль. Виборче право та стадії виборчого процесу. Виборчі системи. Референдум: поняття, сутність, види.
реферат [27,4 K], добавлен 09.11.2002Система виборів на території України, історія її розвитку. Особливості процедури виборів. Потенційні напрями реформування виборчої системи в сучасних умовах. Політико-правовий аналіз виборчої системи України, визначення її сильних та слабких сторін.
курсовая работа [57,4 K], добавлен 17.05.2015Організація виборів: складання списків виборців, утворення виборчих округів і виборчих дільниць. Система виборчих комісій. Висування і реєстрація кандидатів у депутати. Голосування та встановлення результатів виборів депутатів, повторне голосування.
дипломная работа [127,0 K], добавлен 14.01.2011Поняття виборчої системи. Принципи виборчого права. Порядок висування та реєстрації кандидатів у народні депутати. Передвиборна агітація: поняття, форми та порядок проведення. Порядок голосування, підрахунку голосів виборців та встановлення результатів.
курсовая работа [46,4 K], добавлен 04.11.2014Основи принципово нових правових систем з перемогами буржуазних революцій в Англії та Франції. загальні положення нового буржуазного права, сутність його двох головних систем. Формування конституційного та виборчого права, специфіка та основні етапи.
реферат [13,3 K], добавлен 27.10.2010Аналіз юридичних аспектів можливих конституційних змін, здійснених в Україні, в контексті впровадження механізму виборів Президента України у Верховній Раді України. Ефективність функціонування державної влади після виборів Президента депутатами ВРУ.
статья [25,0 K], добавлен 19.09.2017Вибори як форма волевиявлення населення, реалізації народного суверенітету, як один з основних конституційних принципів. Процес утворення демократичних норм державності і виборчого права. Правила та юридичні норми, що регулюють участь громадян в виборах.
доклад [19,6 K], добавлен 24.04.2010Поняття та види виборів. Виборча система в Україні. Права та обов’язки журналістів під час висвітлення виборчих кампаній. Дії, необхідні у разі порушення прав журналістів під час виборів. Інформація, яку дозволяється оприлюднювати в день виборів.
доклад [31,8 K], добавлен 25.08.2013Види виборів і виборчих систем. Класифікація видів виборів. Мажоритарна, пропорційна та змішані виборчі системи. Вибори Президента України, народних депутатів. Проведення голосування та підрахунку голосів. Список територіальних виборчих округів.
контрольная работа [24,1 K], добавлен 14.10.2008