Філософська рефлексія сутності, змісту і форм синергетичного потенціалу держави

Размещено на http://www.allbest.ru/

Філософська рефлексія сутності, змісту і форм синергетичного потенціалу держави

Маловічко О.В.

Держава має тривалу історію свого існування, що дає можливість констатувати: вона як форма об'єднання людей стала на тривалий час чи не єдиною у світі. Це підтверджується й історичними фактами і сьогоденням: кожен етнос у своєму розвитку намагався створити державу, що визначала б його суверенітет, який би перетворювався на націю. Тому держави, що створювалися, за своєю сутністю поступово перетворювалися на національні (багатонаціональні).

Цьому сприяло формування та розвиток синергетичного потенціалу держави, що є потенційною (енергетичною) готовністю і можливістю останньої реалізувати себе в системі саморегуляції соціального організму країни завдяки власним організаційним властивостям, що регулюються розподілом влади і є у синергетичному вирі параметром управління. Такий підхід актуалізує можливість дослідження різних історичних типів, форм держави, її політичних режимів тощо. Через призму аналізу синергетичного потенціалу держави можна з'ясувати глибинні процеси формування держави, починаючи від її появи, і до її трансформації у сучасному суспільстві.

Держава як політичне утворення, як апарат управління суспільством розглядається в багатьох суспільних науках. Такі дослідження розпочалися ще в Стародавньому Китаї (конфуціанство, легізм), розповсюдилися в концепціях стародавніх мислителів, зокрема Платона і Аристотеля, продовжилися в теоріях держави і права (Ф. Аквінський, Т. Гоббс, Л. Гумплович, Г. Спенсер, К. Маркс, Ф. Енгельс, Л. Петражицький та ін.). Не залишилися осторонь і роботи політологічного плану (К. Гаджиєв), а також дослідження з політичної соціології (наприклад, М. Вебер).

Синергетичний потенціал досліджується у працях, присвячених методології пізнання у вимірі розгортання організаційних засад світового співтовариства як природного явища, що підкоряється законам термодинаміки. Тому позитивними напрацюваннями тут мають бути здобутки теоретичної думки Сходу та Заходу, особливо у їх сьогоденному органічному поєднанні у вигляді синергетичного вчення, що швидко формується під тиском кризових явищ кінця ХХ - початку ХХІ ст. Матеріал для дослідження з проблем синегретичної парадигми знаходимо у роботах Л. Бевзенко, В. Беха, В. Вайданича, В. Вандишева, В. Василькової, І. Добронравової, О. Князєвої, С. Колеснікової, М. Кузьміна, С. Курдюмова, В. Лук'янця, Г. Малинецького, А. Назаретяна, В. Ніколко, Дж. Ніколса, В. Пилипенка, В. Піддубного, І. Пригожина, М. Поповича, Г. Рузавіна, І. Стенгерс, Г. фон Хайєка, Г. Хакена, В. Цикіна, І. Черненка, В. Шевченка та деяких інших дослідників.

На фоні майже повної відсутності спеціальних досліджень, присвячених проблемі саморегуляції соціального процесу, окремо треба розглядати ідеї, подані у роботах В. Беха, В. Вернадського, В. Келасьєва, Н. Крохмаль, В. Мазура, М. Сєтрова. Наприклад, у дослідженнях В. Вернадського висвітлюється ідея ноосферичного походження соціального процесу. У той час, як провідні ідеї В. Келасьєва торкаються основ розуміння як унікального та розвивального процесу, головна ідея М. Сєтрова полягає в обґрунтуванні функціональної теорії організації соціальних систем різного призначення та масштабу. Монографічні дослідження В. Беха чи не єдині з присвячених механізму самоорганізації соціального світу, функціонування якого протікає в формі, а система саморегуляції розглядається ним як орган у структурі цілого - соціального організму країни.

Однак, незважаючи на матеріал, накопичений сучасною вітчизняною та світовою теоретичною думкою щодо аналізу держави, спроб філософського узагальнення з метою виявлення закономірностей становлення та розвитку синергетичного потенціалу держави не здійснювалося.

На наш погляд, державу як філософський феномен треба починати досліджувати з визначення її сутності, змісту та форм, оскільки розмаїтість типів та видів держави, політичних режимів, форм правління тощо вимагають від філософії узагальнити та абстрагувати це поняття.

Сутність держави як філософського феномену полягає у сукупності глибинних зв'язків, відносин і внутрішніх законів, що визначають основні риси і тенденції держави як системи. Дана характеристика держави полягає, на наш погляд, у «користуванні» владою, яка історично формується зі складанням соціальних норм в період первіснообщинного ладу.

В цей час політична система суспільства знаходиться в латентній формі і говорити про «користування» владою можна лише в контексті влади старійшин та шаманів родів і племен. Проте із завершенням процесу соціального ґенезу в суспільстві починається «боротьба» за владу: ранжування суспільства призводить до оформлення правових норм та поступового переходу до егалітарного суспільства. Фактично у період «неолітичної революції» відбувається закріплення влади за певними групами населення для забезпечення нових форм існування та об'єднання людей.

Глибинні зв'язки, що формуються в первісному суспільстві і складають сутність держави - це сукупність взаємовідносин між владою і правом, між державою і громадянським суспільством. Можна вималювати наступну тенденцію:

- закріплення влади в певних руках (вожді племен з найближчим оточення) призводить до формування правових норм, закріплених звичаєвим правом, яке поступово фіксується у письмових джерелах;

- в цей час співвідношення громадянського суспільства і держави переважає в бік останньої;

- з перетворенням форм держави - рабовласницька - феодальна - капіталістична змінюється співвідношення держави і громадянського суспільства: громадянське суспільство починає «розширювати» свої повноваження і свою владу по відношенню до державної влади. На сучасному етапі розвитку суспільства співвідношення держави і громадянського суспільства докорінно змінилося: громадянське суспільство сконцентрувало в своїх руках значну владу, а держава поступово поступається своєю частиною влади.

Як вже було зазначено, влада в державі закріплюється в правових нормах, що регламентують поведінку її населення. Крім того, фактичне розповсюдження влади на певній території позначає державні кордони будь-якої країни, а також визначає її суверенітет. Для забезпечення користування владою у державі створюється державний апарат, тобто система органів і установ, що здійснюють функції державної влади. Такий апарат формується й існує в державі відповідно до її історичного типу та форм.

У нашому дослідженні завданням є визначення змісту і форм держави з позицій її синергетичного потенціалу.

Отже, під сутністю синергетичного потенціалу держави ми розуміємо ступінь енергетичної потужності апарату державного управління суспільством, наділеного владою, що спирається на силу закону і на органи примусу, сукупність засобів, яка необхідна для забезпечення цієї потужності, що діє за рахунок локальних взаємодій між елементами, які «запускають» внутрішній механізм його самоорганізації.

Наступним кроком у гносеологічному аналізі синергетичного потенціалу держави після визначення його сутності є виявлення його змісту. Під змістом синергетичного потенціалу держави як соціального інституту розуміється не сам по собі субстрат соціального, а його внутрішній стан, сукупність процесів, що характеризують взаємодію утворюючих дану соціальну систему елементів, між собою і з середовищем у даному разі громадянським суспільством як протилежністю, що разом утворюють цілісність - систему саморегуляції і зумовлюють їхнє існування, розвиток і зміну. У цьому сенсі сам зміст синергетичного потенціалу держави виступає як процес її взаємодії з громадянським суспільством.

Це означає, що синергетична парадигма дослідження феномену держави вимагає розглядати її не тільки як сукупність таких відомих нам елементів, зокрема, як населення країни у просторових межах:

- громадянство;

- територія;

- організація особливої публічної влади;

- апарат примусу (армія, поліція, виправні установи);

- суверенітет;

- податки;

- правові норми, а як сукупність функцій, що поставляється нею у систему саморегуляції соціального організму країни.

Оскільки держава є лише одним з елементів системи саморегуляції соціального організму країни, то треба подати й інший, а саме - громадянське суспільство з яким вона має сталу систему зв'язків: за Е. Юдіним - структурування, взаємодії, конфлікту, породження, перетворення, функціонування, розвитку, управління і корекції. У дослідженнях М. Бойчука виділені наступні рівні взаємозв'язку держави і громадянського суспільства - генетичний, онтологічний, морфологічний, функціональний, регулятивний, топологічний та технологічний. Саме зв'язки, інтегрують державу у регулятивний комплекс і зводять її з громадянським суспільством.

Отже, змістом синергетичного потенціалу держави є певна сукупність організаційних процесів, що забезпечується морфологічними органами, які утворюють поняття держави.

Синергетичний потенціал держави реалізується у межах форм взаємодії держави з громадянським суспільством, що утворюють потужне поле. Дослідженню влади присвячено багато робіт, що досліджують різні її аспекти.

Останніми роками з'явилися дослідження, присвячені аналізу влади громадянського суспільства, її механізмів взаємодії з державою. На основі використаних концепцій можна зазначити, що природна потреба громадянського суспільства у владі виникла під тиском декількох взаємопов'язаних чинників, а саме:

- по-перше, нарощування маси людського роду, що поступово накопичувалась на планеті;

- по-друге, локалізація етносів у певних місцях - ареалах проживання;

- по-третє, їх природне володіння розумом як засобом самоорганізації та саморегуляції власної поведінки;

- по-четверте, нарешті, природна здатність колективних утворень людей до самоорганізації родового життя.

На основі природного потягу громадянського суспільства до самоорганізації і визрівання потреби воно не тільки на початку третього тисячоліття отримало владу, а й стало нарощує свій владний потенціал і виявляється здатним протистояти державі. Отже, існує незалежний соціальний інститут влади, яка має розподілятись і перерозподілятись між державою і громадянським суспільством.

Форму синергетичного потенціалу держави визначають різні модифікації впорядкованості розподілу влади як параметру управління системою саморегуляції соціального організму країни, спосіб її здійснення і вираження. Звісно, що вищерозглянуті зв'язки у різних природно-економічних і соціально-політичних умовах набувають різного співвідношення і форм вираження.

По-іншому, локальні взаємодії між елементами системи саморегуляції соціального організму країни, що спричиняють до дії внутрішній механізм самоорганізації за допомогою сукупності засобів визначають різні форми синергетичного потенціалу держави.

Сьогодні форми держави можна класифікувати за різними типами, видами тощо. Так найвідомішою є типологія держави за історичними типами, які представляють собою сукупність важливих ознак для всіх країн, економічною основою яких є певний тип виробничих відносин, що виражають соціально-змістовну (класову) суть і соціальне призначення держави.

В цій класифікації науковці виділяють наступні типи держав: рабовласницька, феодальна, буржуазна, держава соціальної демократії, держава соціально-демократичної орієнтації. Проаналізуємо ці типи докладніше з позиції синергетичного потенціалу держави як форми системи саморегуляції. Розвиток первісного суспільства (архетипний рівень системи саморегуляції) призвів через «неолітичну революцію» до появи держави як нової форми існування суспільства. Утворення перших держав супроводжувалося формуванням соціальних норм, на основі так званих табуальних першонорм (заборона інцесту, табу, таліон), до яких можна віднести релігійні, моральні, ідеологічні норми та норми моральності.

Поступово з переходом до періоду створення та розвитку держав відбувається закріплення соціальних норм у нормативних актах, якими, перш за все, стали юридичні закони, що є нормами права. Поряд з ними у державі остаточно сформувалися та виділилися окремо релігійні, моральні норми та норми моральності. Ідеологічні норми нерозривно пов'язані з нормами права і державним управлінням. Отже, з появою держав відбувається перехід до письмового закріплення та передачі смислу у поєднанні з їх усною формалізацією (мовою). Н. Крохмаль назвала це нормативним рівнем системи саморегуляції.

Досить вдало становлення нормативної піраміди подає В. Бачинін. На основі класифікації соціальних норм він створив нормативну «піраміду», в основі якої лежать архаїчні «першонорми», відомі в історичній науці як «мононорми». Далі по висхідній йдуть релігійні норми, за ними норми моральності (оскільки в російській мові існують поняття «нравственности» і «морали», які українською мовою перекладаються однаково «мораль», то доцільніше буде перекласти «нравственность» як «моральність»). Отже, третім видом норм є норми моральності, а наступні після них моральні норми. Над ними надбудовуються ідеологічні. Вершиною піраміди є норми права.

Розглядаючи історичні типи держави з позицій її синергетичного потенціалу можна зазначити, що фактично історичні типи держави формувалися зі становленням і розвитком саме ступеню потужності апарату управління суспільством, що наділявся поступово певною владою, яка спиралася на силу закону або на органи примусу, які формувалися паралельно з державою і використовували систему відповідних засобів для свого панування. Іншими словами, кожен історичний тип держави складався з новим «глобальним» перерозподілом влади між державою та громадянським суспільством з появою відповідних засобів її регуляції.

Утворення держави як форми системи саморегуляції проходило неоднорідно у різних частинах світу. Раніше всього перехід до держави відбувся на початку III тис. до н.е. у Межиріччі та Єгипті, у середині III тис. до н.е. - в Індії, це державні утворення Хараппа та Мохенджо-Даро, а вже наприкінці III тис. до н.е. (2100 р. до н.е.) шумерський правитель Ур-Намму видає перший збірник законів.

У II-I тис. до н.е. державні утворення з'являються в Європі: спочатку у Греції, згодом у Римі, а в І тис. н.е. і в Західній Європі - після Великого переселення народів відбувається утворення варварських королівств та з'являються держави у слов'янських племен.

Такий тривалий період формування держави в різних частинах світу визначив два основних шляхи її виникнення:

- східний, азіатський (Єгипет, Вавилон, Китай, Індія та ін.);

- європейський (Афіни, Рим, давньої германські держави).

На Давньому Сході, в Азії та Африці (східний, азіатський шлях виникнення держави) перші держави виникли в зонах поливного землеробства ще в епоху бронзи. Проведення великих громадських робіт із будівництва каналів та інших іригаційних споруд вимагало збереження сільськогосподарської общини і суспільної форми власності на землю. Поступово суспільна власність перетворилася на державну. Приватна власність не набула у цьому типі істотного значення.

Система державного управління ґрунтувалася на монархічній формі влади, що підтримувалася родоплемінною знаттю, яке виступало організатором виробництва і виконувало адміністративні функції. Ця особлива група посадових осіб створила апарат державної влади. Форма держави - східні деспотичні монархії.

На території Європи (європейський шлях виникнення держави) головним чинником утворення держави було класове розшарування суспільства в зв'язку із формуванням приватної власності на землю, худобу, рабів. Держави в Європі виникли вперше на півдні в епоху заліза. На відміну від східного шляху виникнення держав у Європі були інші кліматичні умови, що не вимагали великих громадських робіт. Тому у результаті розкладання общин виникла або приватна власність на землю (Афіни, Рим), або приватне землекористування зі збереженням державної власності (Спарта).

Наведені приклади виникнення держави ілюструють походження рабовласницьких держав, що є історично першим типом державних утворень, для якого були характерні відносини «рабовласник - раби». Поступове ранжування та розшарування суспільства, що привели до появи рабства, спричинили і формування відповідного органу, який забезпечував насадження саме рабовласницьких відносин. Таким органом стала держава.

Аналізуючи синергетичний потенціал держави рабовласницького типу можна зазначити, що формування відповідного апарату управління суспільством забезпечувало створення різних підвидів рабовласницької держави:

- за формами правління вони були монархіями (зокрема деспотичними), аристократія, рабовласницькими демократичними республіками;

- за формою державного устрою - імперіями (Асірія, Римська імперія) (найтиповіша форма);

- номами (Єгипет, Месопотамія, ранній період Стародавньої Греції);

- полісами (Стародавні Греція та Рим);

- за політичними режимами - авторитарними, деспотичними.

Фактично апарат управління державою створювався на основі перетворення вождів племен на правителів, а їх дружин - на найближче оточення, що перетворювалося на дорадчі органи, які забезпечували систему примусу. Рабство як основна форма виробничих відносин мало два види: патріархальне - до раба ставилися як до члена родини (Схід) та класичне - раб - це річ (Афіни, Спарта, Рим).

Розмаїтість в утворенні різних форм рабовласницького типу держави підтверджує той факт, що саме саморегуляції, яка відповідає за пристосування суспільства до змін, що відбуваються у ньому, забезпечує з позицій самоорганізації утворення відповідні до певних географічних, кліматичних, демографічних, соціальних та інших умов локальних взаємодій між елементами держави, які «запускають» внутрішній механізм її самоорганізації.

Фактично у рабовласницькому типі держав синергетичний потенціал власне держави складається завдяки формуванню апарату управління суспільством, наділеного владою, що спирається на силу закону або на органи примусу.

Формування феодального типу держав розпочинається в Європі у V - VI ст. З історичної точки зору формування феодальної держави було пов'язане з виникненням відповідного типу відносин - феодальних, в основі яких лежали відносини сюзеренітету - васалітету, та «феодал - залежний селянин». Поява феодальних держав у Європі істориками пояснюється тим, що для рабовласницьких держав Сходу з великими іррігаційними роботами «підходили» саме рабовласницькі відносини, оскільки раби не мали права голосу, майна і були основною робочою силою. Для Європи необхідності в роботах, на яких би було б зайнята одночасно велика кількість людей не мало сенсу, що сприяло перетворенню домашніх рабів у залежних селян, які були економічно залежні від феодалів.

Перші феодальні держави утворилися на руїнах Римської імперії. Так, у давніх германців утворення держави було прискорене завоюванням значних територій Римської імперії. Родова організація не була пристосована для панування над завойованими територіями. Це призвело до розвитку феодального (або ранньофеодального) ладу на землі колись могутньої Римської імперії.

Ф. Енгельс у роботі «Походження сім'ї, приватної власності і держави» називає три форми виникнення держави: афінську, римську, германську імперії. Шляхом виникнення прафеодальної держави із первісного ладу йшов розвиток і держав на території Європи (Ірландія), в Давній (Київській) Русі, в Азії у арабів і т.д. У Київській Русі формування ранньофеодальної державності супроводжувалося запрошенням на князювання варягів.

Такий короткий екскурс про поширення феодального типу держав можна доповнити основними характеристиками власне феодальної держави:

- закріплення соціальної нерівності, відносин сюзеренітету-васалітету;

- визнання селян, міщан людьми, але економічно залежними від феодалів;

- закріплення монополії феодалів на основні засоби виробництва та політичну владу;

- затвердження власності на землю як основи суспільства.

Як і в рабовласницькій державі - феодальна держава має кілька підвидів: міста-держави (Італія, майя), централізованого типу (територіальні) - уніфіковані бюрократичні (Франція), федеративні (Швейцарія, Нідерланди), локальної централізації (Німеччина, Північна Італія), імперії (Османська імперія, спроба створення Священної Римської імперії, пізніше Російська та Австрійська), що в ході свого остаточного становлення поступово перетворюються з ранньофеодальних монархій в станові монархії зі станово-представницькими зборами, а пізніше набувають своєї останньої найбільш централізованої форми - абсолютної монархії (царська Росія, правління Людовика XIV у Франції). Крім того існують і феодальні міські республіки (міста-держави Італії).

На еволюцію держави значний вплив справили кілька факторів. По-перше, це історичні форми, що існували до появи держави певного типу на різних територіях, що спричинили розвиток певних форм держави. По-друге, це соціальне оточення, яке складалося як із «сусідів», так і з світового співтовариства, що сформувалося на нормативному рівні. Соціальне оточення могло навіть визначати або «нав'язати» розвиток обраної форми держави.

Апарат управління суспільством, що формується у феодальній державі має вертикальну структуру відносин сюзеренітету - васалітету, яка пронизує всю феодальну систему.

З появою феодальних держав у V - VI ст. в Європі можна говорити про утвердження держави як форми саморегуляції суспільства, оскільки існування рабовласницьких та феодальних держав територіально починає займати значну територію земної кулі. Свідченням цього є те, що якщо розглянути історію Північної і Південної Америк чи Африки, то можна знайти багато фактів того, що на цих територіях на початку І тисячоліття нашої ери існували протидержавні утворення або рабовласницького, або ранньофеодального типу. Таким чином, держава стає основною формою об'єднання людей, хоча поряд з нею співіснують, за визначенням Н. Крохмаль, й інші форми саморегуляції - корпоративні та конфесійні. Проте, ці форми хоча й існували як самостійні об'єднання, все ж таки були включені одночасно в систему держави та державного управління.

Наступним кроком у розвитку історичних типів держави стала поява буржуазних держав. Більшість вчених датують появу таких держав з XVІІ - XVIII ст., коли в результаті буржуазних революцій в Англії та Франції формуються нові - капіталістичні - відносини виробництва. Проте, поява капіталістичних відносин на території Європи відбулася спорадично ще раніше: вже у XV - XVI ст. в італійських містах-державах завдяки розвитку як морської, так і сухопутної торгівлі з'являються перші мануфактури, а у другій половині XVII ст. у Нідерландах відбулася перша буржуазна революція, в результаті якої в Європі почалося формування буржуазного ладу. Характеристиками буржуазної держави є поступове пристосування старого державного механізму до нових - капіталістичних - умов, зростання ролі права, апарату управління, розширення сфери впливу та функцій держави.

Серед підвидів буржуазної держави можна назвати такі: форми держави - конституційна монархія (Великобританія), парламентська (Франція) та президентська (Сполучені Штати Америки) республіки. Основна форма держави - буржуазно-демократична республіка, в якій проголошувалась формальна рівність громадян перед законом, декларувалася права і свободи особи.

Апарат управління суспільством в цей час стає розгалуженим і бюрократизується. Тому з позицій синергетичного потенціалу держави можна зазначити, що саме в буржуазному типі держави він остаточно формується як апарат управління не лише державою, але й суспільством в цілому.

Тут необхідно зробити наголос також на поняття громадянського суспільства, яке при буржуазній форми держави актуалізується. Саме в період існування буржуазної держави починає, на думку політологів і правознавців, формуватися громадянське суспільство. Таким чином, у буржуазній державі починається чіткий перерозподіл і впорядкованість влади між державою і громадянським суспільством.

ХХ ст. принесло з собою появу нової форми держави - соціалістичної, в основі якої лежав соціалістичний (комуністичний) спосіб виробництва. У такій формі держави, як декларувалося, всі засоби виробництва та влада належали народу. Фактично ж держава й була однією зі сторін, яка формувала відносини «держава - особистість». При цьому державу у даному випадку можна назвати «експлуататором», а народ - тією масою, яка «працювала на державу».

Формування соціалістичних держав розпочалося у 1917 році у результаті Жовтневого перевороту в Росії, перемога якого привела до появи соціалістичної держави - СРСР. У 1918 році на теренах Європи відбулося ще кілька подібних соціалістичних революцій (наприклад, у Німеччині), проте вони існували недовго - від кількох днів до кількох місяців - і не змогли за цей час сформувати нові соціалістичні порядки.

Але одним з результатів Другої світової війни стало формування системи соціалістичного табору, до якого увійшли частина країн Східної Європи. Ця система соціалізму була знищена у результаті революцій у 80-90-х роках ХХ ст.

Характерним для цих держав було те, що всі вони існували у вигляді соціалістичних республік, що формувалися «за подобою» Радянського Союзу. Апарат управління суспільством фактично не відрізнявся від аналогів капіталістичних країн, але мав у своїй основі право кожної людини бути обраним у систему управління державою.

У теорії держави і права сьогодні виділяють ще кілька типів держав, зокрема державу соціальної демократії - як «організацію політичної влади трудівників-власників (які становлять більшість суспільства), що реально забезпечує максимальне здійснення і захист основних прав людини, прав нації і народу на загальнолюдських засадах свободи, справедливості й солідарності». Такої організації на сьогодні в світі ще не існувало.

Ще одним історичним типом є держава соціально-демократичної орієнтації - перехідний тип суспільства, який існує в період переходу від буржуазного типу до соціальної демократії. При цьому типі держави політична влада забезпечує певний консенсус усіх його частин та перехід до утворення умов, потрібних для повного і безперешкодного здійснення основних прав людини і прав нації (народу) та прогресу суспільства на засадах соціальної демократії.

Сьогодні виділяють два різновиди такого типу держав:

а) держави, які існують у економічно розвинених країнах соціально орієнтованого капіталізму (Німеччина, Франція, Італія, США, Японія, Швейцарія);

б) держави, які існують у країнах, що переходять від авторитарно-бюрократичного ладу до громадянського суспільства і перетворюються з організацій тоталітарної влади партійно-управлінської верхівки на організацію влади більшості населення (колишні республіки СРСР та ін.)».

Отже, синергетичний потенціал держави у сучасних умовах формується на основі трансформації та розвитку вже відомих структур управління, яким належить влада. Слід наголосити на тому, що серед форм державного правління сьогодні існують як монархії, зокрема необмежені (Саудівська Аравія, Марокко), і обмежені - дуалістичні (Бахрейн, Кувейт), парламентські (Велика Британія, Данія, Швеція, Японія), так і республіки - президентські (США, Аргентина, Мексика, Росія), напівпрезидентські або президентсько-парламентські (Фінляндія, Франція, Україна), парламентські (Австрія, Італія, ФНР).

Отже, підведемо деякі підсумки. Синергетичний потенціал держави є потенційною готовністю і можливістю держави до своєї реалізації в системі саморегуляції соціального організму країни завдяки власним організаційним властивостям, що регулюються розподілом влади і є у синергетичному вирі параметром управління.

Сутність синергетичного потенціалу держави є ступенем енергетичної потужності апарату державного управління суспільством, наділеного владою, що спирається на силу закону і на органи примусу, сукупність засобів, яка необхідна для забезпечення цієї потужності, що діє за рахунок локальних взаємодій між елементами, які «запускають» внутрішній механізм його самоорганізації. філософський держава суспільство

Змістом синергетичного потенціалу держави виступає певна сукупність організаційних процесів, що забезпечується морфологічними органами, які утворюють поняття держави.

Форму синергетичного потенціалу держави визначають різні модифікації впорядкованості влади між державою та громадянським суспільством, спосіб її здійснення і вираження.

Перерозподіл влади та її впорядкованість, що визначають форми синергетичного потенціалу держави характеризуються потужністю апарату управління суспільством, який поступово формується з появою рабовласницького типу держави як структура державної влади, що забезпечує функціонування держави як історичної форми саморегуляції, набуває якості становлення у феодальному типі держави, коли остаточно оформлюється система державного управління, яка видозмінюється під дією капіталістичних відносин - потужність апарату управління суспільством за допомогою відповідних органів та засобів примусу набуває, можна зазначити, сучасного типу, який існує і сьогодні. Формуванню і становленню та розвитку апарату управління суспільством, тобто синергетичному потенціалу держави сприяють розмаїтість форм державного устрою, форми державного (політичного) режиму та форми державного правління.

У такому розрізі подальшими розвідками можуть стати проблеми функціонування та розвитку сучасних форм синергетичного потенціалу держави в умовах глобалізації та інформаційного суспільства.

Література

1. Бачинин В.А. Философия права и преступления. - Харьков: Фолио, 1999. - 607 с.

2. Бойчук М.А. Влада і громадянське суспільство: механізми взаємодії. - К.: ТОВ «Атлант ЮЕмСі». - 2007. - 207 с. Калініченко М.М. Влада громадянського суспільства: Монографія. - Суми: ВТД «Університетська книга», 2006. - 175 с.

3. Кравчук М.В. Теорія держави і права. Проблеми теорії держави і права: Навчальний посібник. - 3-те вид., змін. і доп. - Тернопіль, 2002. - 247 с.

4. Крохмаль Н.В. Історичні форми саморегуляції соціального процесу. - Запоріжжя: «Просвіта», 2004. - 144 с.

5. Энгельс Ф. Происхождение семьи, частной собственности и государства. В связи с исследованиями Льюис Г. Моргана. - М.: Изд-во полит. л-ры, 1985. - 238 с.

Размещено на Allbest.ru