Соціально-правова природа інституту суду присяжних у наукових поглядах професора О.Ф. Кістяківського

Размещено на http://www.allbest.ru/

судочинство присяжний реформа кістяківський

СОЦІАЛЬНО-ПРАВОВА ПРИРОДА ІНСТИТУТУ СУДУ ПРИСЯЖНИХ У НАУКОВИХ ПОГЛЯДАХ ПРОФЕСОРА О.Ф. КІСТЯКІВСЬКОГО

В. Тернавська

Проведення судової реформи передбачає вирішення великої кількості питань і проблем, що постали перед законодавцем і суспільством, яке має втілювати безпосередньо в життя певні ідеї. Все це спонукає теоретиків до пошуку найкращих шляхів вирішення таких питань, тому автор має на меті звернутися до витоків української політико-правової думки, оскільки корисним є звернення до історичної спадщини, а саме судової реформи 1864 р. та праць, присвячених їй, де можна знайти готові моделі вирішення деяких питань. Так, багато наших сучасників звертається до праць видатних російських юристів-вчених і практиків XIX ст. таких, як А.Ф. Коні, О.М. Бобрищев-Пушкін, І.Я. Фойницький, однак нажаль забувають представників Київської школи права, зокрема О.Ф. Кістяківського, який в декількох своїх працях приділив достатньо уваги даному питанню. Нажаль довгі роки як сама постать видатного українського вченого, так і його роботи залишалися поза увагою вітчизняної юридичної науки. Автору хотілося б висвітлити деякі фрагменти з його праць, присвячених інституту суду присяжних, оскільки дане питання становить значний інтерес для вітчизняної юридичної науки і практики і тим самим повернути до життя несправедливо забуте ім'я видатного науковця, вчені заслуги якого ще за життя були одностайно визнані всіма видатними діячами юридичної науки в Російській імперії, внаслідок чого його було обрано почесним членом московського юридичного товариства, почесним членом двох російських університетів, що зібрали найбільш видатних діячів у галузі юридичної науки [3, с. 412-413].

О.Ф. Кістяківський як юрист і сучасник подій, пов'язаних з проведенням демократичних реформ у другій половині XIX ст., займався дослідженням питання про право громадян на участь у вирішенні суспільно важливих питань шляхом використання певних правових інститутів. На той час одним із найбільш дискусійних було питання покращення процесу судочинства шляхом удосконалення існуючих в Росії судових інститутів і запровадження нових. Одним із таких інститутів був суд присяжних, який найбільше викликав гострі дискусії щодо доцільності його запровадження. Вивчаючи судові інститути західних країн, О.Ф. Кістяківський не рекомендував одне лише механічне копіювання західноєвропейських моделей. Навпаки, на його думку, до зарубіжного законодавства слід звертатися лише у випадку відсутності власного досвіду, і тільки за порадою, інакше, така рецепція призведе до запровадження тих положень, що вже визнані самими розробниками неспроможними і потребуючими відміни. Однак запровадження суду присяжних О.Ф. Кістяківський вважав позитивним моментом у проведенні судової реформи. Саме такий позитивний і виправданий часом досвід необхідно переймати, вважав вчений, для покращення національного судоустрою та судочинства, яке погрузло у формалізмі та корупції, де як ніде у світі попираються права людини. Більше того, як авторитетний науковець, який спеціалізувався на історії російського права, О.Ф. Кістяківський аргументовано виклав свої заперечення проти тих тверджень, що російський народ не був ще готовий до введення такої форми правосуддя як судочинство за участю присяжних засідателів. Підкріпивши свою аргументацію посиланням на історичні джерела права, науковець стверджував, що участь представників народу у здійсненні правосуддя не є новизною для російського судочинства, а лише реструктуруванням стародавніх інститутів у видозміненій формі. О.Ф. Кістяківський вважав, що інститут суддів професійних був створений набагато пізніше, у процесі розвитку загальнодержавної влади: спочатку кримінальний суд здійснювався самим народом. Так, за даними досліджень вченого, у період ранньофеодальної монархії участь народу у здійсненні кримінального правосуддя була значною: рішення по справі, а значить і доля підсудного, більше залежали від думки представників громадськості, ніж коронних суддів, які на той час виконували в основному роль посередників та збирачів податків і зборів. Після утворення централізованої Московської держави судова влада зосередилась у руках державних суддів, що частково призначалися, а частково обирались народом. В той же час, народ все ще продовжував приймати активну участь у здійсненні правосуддя: така участь відбувалася або через старост, кращих людей і цілувальників, або ж шляхом опосередкованого впливу на постанову обвинувального чи виправдувального вироку за допомогою дачі показань на повальному обшуку, який, у початковій своїй формі, на думку вченого, мав багато спільного з англійським судом присяжних на початку становлення даного інституту. Однак, внаслідок розвитку наказового начала і бюрократичного самовладдя безпосередня участь народу у здійсненні кримінального правосуддя з часом була відмінена [1, с. 27].

Схожа ситуація склалася у деяких державах західної Європи, де судова влада також спочатку здійснювалася у процесі плідної співпраці постійних і тимчасових суддів, до остаточного усунення останніх. Винятком стала лише Англія, де суд народний у формі суду присяжних ніколи не переставав діяти. Причину такого перманентного характеру діяльності суду присяжних О.Ф. Кістяківський вбачав перш за все у високому рівні розвитку громадської свідомості англійського суспільства, що виховане у дусі прямодушності, любові до правди, поваги до закону і до потреб суспільства. З кінця ст., коли серед народів відродилося прагнення застосування різних видів самоуправління, англійський суд присяжних став зразком для введення народного елементу у судочинство інших держав Європи, і в ст. ідея необхідності та корисності участі представників народу у здійсненні правосуддя стала вже загальновизнаною [2, с. 67].

О.Ф. Кістяківський відмічав необхідність активної участі суспільства в утвердженні принципу незалежності і незмінності суддів: лише в тій державі дані принципи не позбавлені сенсу, де суспільство розвинуто на стільки, що воно в змозі пильно слідкувати і робити критичний аналіз суддівської діяльності, обговорювати вироки суддів і виносити сувору і справедливу критику їх помилкам і зловживанням. Однак, все це можливо лише за умови наявності права вільного висловлювання власної думки і свободи голосу засобів масової інформації, інакше недотримання одночасно цих двох умов, на думку вченого, призведе до узаконення височайшого свавілля і неправосуддя суддів. В той же час, О.Ф. Кістяківський вважав, що ні незалежність суддів, якою б вона не була досконалою, ні фахова освіта, ні порядність судді як людини, не створюють всіх необхідних умов для того, щоб кримінальне правосуддя стало вираженням сумління народу у повній мірі. Досить складно звільнитися від вузького і формального погляду на злочин й особу злочинця, що утворюється внаслідок тривалої професійної діяльності. Професійний суддя є гарним знавцем права, вміє застосовувати закон, однак, в той же час, суддя, можливо цілком підсвідомо, набуває звички розглядати вчинки людей лише з формальної точки закону, не враховуючи реалій життя, що постійно рухається вперед і розвивається. Більше того, суддя як представник привілейованого стану далекий від реалій життя, з якими пересічні громадяни зустрічаються щоденно, а тому не може глибинно осягнути все те, що спонукало людину до вчинення протиправного діяння і привело на лаву підсудних. Внаслідок вищезазначених причин участь у судовому процесі присяжних засідателів сприяє правильному розкриттю обставин справи. Присяжні більш здатні, ніж судді, вникнути у фактичну сторону справи, оскільки суддя більше звертає увагу на деталі справи, коли він повинен викласти їх присяжним, ніж коли він робить це для самого себе. Важливим для встановлення істини є також знання всіх особливостей, всіх специфічних умов життя, характерних саме для цього прошарку суспільства, представником якого є підсудний. Присяжні як представники народу досконало знають жорстокі реалії життя і можуть зрозуміти ті обставини, що спонукали обвинуваченого перейти межу дозволеного законом.

У таких справах, як державні злочини і злочини проти законів про друк суддівська неупередженість ставиться під сумнів. Для усунення вищезазначених недоліків ряд західноєвропейських держав визнав за необхідне залучення представників громадськості до здійснення правосуддя. Саме завдяки такій формі правосуддя суд вважається дійсно народним і користується повною довірою народу. Саме суд присяжних може слугувати запорукою більшої неупередженості, оскільки присяжні не ознайомлені з особистісною характеристикою обвинуваченого, не мають особистого інтересу у справі, що могло б зашкодити встановленню істини і винесенню справедливого рішення. Оскільки кримінальне правосуддя є вираженням народних поглядів про праве і неправе, суд присяжних сприяє більш повному вираженню народних переконань про справедливе і несправедливе у кримінальній юстиції, і кримінальний вирок не буде різнитися з вироком самого суспільства. Тому критика щодо несправедливості вердиктів має бути звернута на адресу законодавця, а не присяжних засідателів, оскільки причина виправдання злочинців у більшості випадках криється у надто суворому покаранні, що не відповідає народним поглядам про справедливість. О.Ф. Кістяківський заперечував закріплення творчої ініціативи виключно за законодавцем, який не творить, а лише надає праву форму закону. Закон, на думку О.Ф. Кістяківського, є вираженням свідомості народу про праве і неправе, тобто в законі втілюється масове уявлення про справедливість і саме ця масова справедливість здійснює вплив на існуючі правові інститути. З введенням суду присяжних засідателів Росія, на думку вченого, отримала кримінальний суд, який більше здатен співвідносити покарання зі ступенем дійсної вини [1, с. 26; 2, с. 67-68].

Перевага присяжної форми судочинства перед звичайною полягає у тому, що присяжні є більш незалежними ніж судді професійні. Найбільш яскравим прикладом можуть слугувати справи про посадові злочини, злочини проти законів про друк, державні злочини. Стосовно двох останніх, адміністративна влада найбільше зацікавлена у постановленні обвинувальних вироків. Для протидії зловживанням посадових осіб, для захисту законної свободи слова, для протидії крайнощам і відомим політичним переслідуванням, недостатньо лише неупередженості, але також потрібна громадянська мужність. Таку мужність скоріше можна зустріти у пересічних громадян, у яких немає певних побоювань, що властиві особам, які перебувають на службі. Для пересічних громадян настільки ж є важливими порядок і недоторканість суспільного устрою від усіляких насильницьких переворотів, скільки і прогрес, і прагнення до покращення цього устрою через викриття його недоліків, визначення можливих шляхів проведення необхідних реформ. Крім того має місце факт корупції та хабарництва у системі органів державної влади, а тому не може йти мова про справедливість судових вироків [2, с. 69].

Введення принципу публічності і гласності у судочинстві є найбільш вагомим засобом покращення кримінального правосуддя, і в той же час відтворення стародавнього звичаю наших предків, як вважав вчений. Однак, сама лише присутність громадськості під час здійснення судочинства не є достатньою: громадянам необхідно навчитися цінувати засади діючого судоустрою і судочинства, а також безбоязно вказувати на їх недоліки і неправильне застосування на практиці. Реформування суду - це лише частина роботи, і роботи законодавця, а втілення у суспільне життя нових принципів і начал є другою половиною справи, більш вагомою, яку має здійснювати саме суспільство: "процвітання чи занепад правосуддя - це продукт діяльності самого народу" [1, с. 59-60].

Для того, щоб діяльність суду присяжних відповідала прямому призначенню цього інституту, необхідно правильно вирішити ряд важливих питань, пов'язаних із створенням необхідних умов такої діяльності. Одним із таких питань є порядок складання списків присяжних засідателів: даний процес повинен бути ввірений органам народного самоуправління, для яких не буде становити ніякого інтересу зацікавленість у підтасовці виборів присяжних. При складенні списків присяжних слід запобігати можливим впливам як з боку адміністрації, так і судової влади; лише за таких умов можна створити дійсно суд народний. І таким, на думку вченого, був спосіб, розроблений російським законодавцем. Враховуючи те, що російський законодавець запозичив не англійську, а французьку систему підсудності справ суду присяжних, йому були підсудні лише справи про злочини, що караються позбавленням чи обмеженням прав стану. Не були підсудні суду присяжних справи про державні злочини і злочини проти законів про друк.

Не менш важливим, на думку О.Ф. Кістяківського, становив вибір особи присяжного засідателя, оскільки засуджувати протиправний й аморальний вчинок та вирішувати долю обвинуваченого можуть лише особи, які підпадають не лише під цензи, визначені законом, але і які повинні володіти такими чеснотами, як здатність логічно мислити, а також порядність самих суддів. Однак слід правильно підходити до визначення наявності даних чеснот: такими можуть володіти не лише особи привілейованих станів. Більше того, кращим для загальної справи буде, якщо на лаві присяжних серед інших будуть і представники тієї ж верстви, що і обвинувачений.

Саме такі особи краще здатні зрозуміти мотиви, що спонукали до вчинення злочину, і розібратися у психології особи, яка обвинувачується.

В той же час, враховуючи всі ті нарікання на нездатність присяжних, в основному як людей неосвічених, розібратися у досить складних обставинах справи, що пов'язані зі специфікою деяких злочинів (банківські злочини, злісне банкрутство), О.Ф. Кістяківський пропонував щоб присяжні назначалися з категорії таких осіб, які представляють деяку гарантію здатності до виконання цих обов'язків, а тому мають назначатися двома поєднаними способами: частково за призначенням, частково за допомогою жеребу [2, с. 70-71].

Дійсно, Російська імперія, як найбільш відстала держава серед європейських країн на той час, лише за наявності всіх вищезазначених умов могла покращити судочинство, подолати правовий нігілізм у вищих щаблях адміністрації, підвищити рівень правової культури населення, що сприяло б благоустрою держави і суспільства у цілому.

В наш час ми зустрічаємося з ідентичними проблемами, які вимагають прийняття негайного рішення для прискорення завершального етапу судової реформи, зокрема щодо запровадження суду присяжних і належного організаційного та матеріально-технічного забезпечення його функціонування з метою плідної діяльності і служіння на користь суспільству.

Таким чином, теоретичні розробки О.Ф. Кістяківського з даного питання є прекрасним допоміжним матеріалом, який корисно використовувати розробникам положень про судочинство за участю представників громадськості, а саме присяжних засідателів, оскільки дані концепції не втратили своєї актуальності й на сьогодні.

ЛІТЕРАТУРА

1. Кистяковский А. О значении судебной реформы в деле улучшения уголовного правосудия. - К., 1870.

2. Кистяковский А.Ф. Общая часть уголовного судопроизводства. - К., 1874.

3. Лучицкий И.А.Ф. Кистяковский (Некролог) // Киевская старина. - 1885. - № 2. - С. 406-415.

Размещено на Allbest.ru