Співвідношення понять господарсько-правова відповідальність та господарсько-правові санкції

Існування у науковій літературі різноманітних концепцій господарсько-правової відповідальності обумовлені окремими теоретичними і практичними розбіжностями між науковцями і практиками. Однією з найбільш дискусійних, як в науці господарського права, так і в інших галузевих науках є проблема співвідношення понять відповідальності та санкції. Дискусія по даній проблемі, головним чином, стосується визначення спільних та відмінних ознак цих понять, встановлення місця санкцій та відповідальності у механізмі правового регулювання узгодження конкретної нормативної моделі побудови відповідних інститутів.

Сутність розбіжностей у поглядах науковців умовно можна звести до відповіді на кілька питань: чи співпадають поняття господарсько-правова відповідальність та господарсько-правові санкції; які ознаки є родовими, а які мають видовий характер щодо цих понять; чи є різниця між реалізацією господарсько-правової відповідальності та господарсько-правових санкцій. Наведені проблеми були предметом дослідження багатьох вчених як на рівні теорії права, так і в межах галузевих наук. Але найбільшу увагу питанню співвідношення відповідальності та санкцій приділили С.С. Алексєєв, О.М. Вінник, В.В. Вітрянський, Г.С. Гуревич, Д.М. Кархалєв, Красавчиков, В.К. Мамутов, Б. І. Пугінський, В.С. Щербина та інші науковці. Незважаючи на різнобічне висвітлення у юридичній літературі проблеми співвідношення відповідальності та санкцій, все одно залишились окремі дискусійні питання, які потребують додаткового наукового осмислення.

Метою цієї статті є дослідження співвідношення понять господарсько-правова відповідальність та господарсько-правові санкції.

Предметом цього дослідження виступають господарсько-правові санкції та господарсько-правова відповідальність як наукові поняття, що відображають сутність правоохоронних засобів у механізмі правового регулювання.

Діюче законодавство не містить визначення господарсько-правової відповідальності. У ч.1 ст.216 Господарського кодексу (далі - ГК) лише встановлено, що учасники господарських відносин несуть відповідальність за порушення правил здійснення господарської діяльності шляхом застосування до них передбачених законом чи договором санкцій. Виходячи зі змісту наведеної норми, виникає питання чи всі учасники господарських відносин можуть бути суб'єктами господарсько-правової відповідальності. У ч.1 ст.2 ГК визначено коло учасників господарських відносин, до яких належать суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності [9].

Беручи до уваги логічний зв'язок між нормами ч.1 ст.2 та ч.1 ст.216 ГК, можемо стверджувати, що дія господарсько-правової відповідальності поширюється лише на суб'єктів господарювання.

Обмеження сфери застосування відповідальності за колом суб'єктів зумовлена кількома обставинами: по-перше - лише суб'єкти господарювання безпосередньо здійснюють господарську діяльність. Щодо інших суб'єктів, їх участь у господарських відносинах обмежується реалізацією окремих прав та обов'язків для задоволення власних потреб чи виконання функцій держави; по-друге - суб'єктом, на якого покладається виконання господарського зобов'язання може бути тільки суб'єкт господарювання; по-третє - підставою господарсько-правової відповідальності є вчинене правопорушення, тобто невиконання чи неналежне виконання господарських зобов'язань, правил здійснення господарської діяльності. Саме по відношенню до суб'єктів господарювання ми будемо розглядати особливості господарсько-правової відповідальності.

В юридичній літературі були сформульовані різні визначення поняття господарсько-правової відповідальності. На думку І.В. Булгакової господарсько-правова відповідальність - це економічні за змістом і юридичні за формою методи впливу на економічні інтереси суб'єкта господарювання, що вчинив правопорушення [5, с.267]. В.А. Ойгензіхт розглядає відповідальність, як виконання існуючого до скоєння правопорушення обов'язку або виникнення додаткового обов'язку, якого не було до моменту порушення зобов'язання під впливом державного примусу [21, с.17]. На наш погляд, поняття господарсько-правова відповідальність охоплює нормативну і суб'єктивну сторони. Господарсько-правова відповідальність у нормативному розумінні цього поняття - це система норм, які встановлюють межі та форми впливу на економічні інтереси суб'єкта господарювання, а також принципи і умови їх застосування. Суб'єктивна сторона господарсько-правової відповідальності проявляється через покладення на суб'єкта господарювання, що вчинив правопорушення, передбаченого у нормах закону чи умовах договору додаткового обов'язку, виконання якого має наслідком вплив на його економічні інтереси, що виражається у зменшенні наявного майна чи створенні організаційних труднощів при здійсненні господарської діяльності. Безумовно, в одному визначенні того або іншого поняття не можливо відобразити всю систему складних зв'язків, закономірностей, видових ознак, які притаманні для господарсько-правової відповідальності. Господарсько-правовій відповідальності властиві як загальні, так і специфічні риси: 1) юридичною підставою відповідальності може бути не лише нормативно-правовий акт, але і укладений з дотриманням встановлених вимог господарський договір [7, 382]; 2) суб'єктом, до якого можуть бути застосовані форми господарсько-правової відповідальності може бути тільки суб'єкт господарювання; 3) змістом відповідальності є додатковий обов'язок, що реалізується в межах охоронних відносин, якого не існувало до моменту вчинення правопорушення; 4) застосування господарсько-правової відповідальності має наслідком зменшення наявного майна правопорушника, чи створення для нього додаткових організаційних труднощів у процесі здійснення господарської діяльності; 5) господарсько-правова відповідальність одночасно виступає покаранням для порушника і способом захисту (відновлення) прав управленої сторони; 6) за загальним правилом реалізація відповідальності заснована на презумпції вини боржника.

З метою комплексного порівняння понять, що є предметом цього дослідження, слід звернутися до доктринальних поглядів на санкції та їх видові ознаки. У ч.1 ст.217 ГК закріплена дефініція господарських санкцій, під якими розуміються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні або правові наслідки. Порівняння положень ч.1ст.216 та ч.1ст.217 ГК призводить до висновку про те, що в ГК поняття господарсько-правова відповідальність розкривається через господарські санкції. Звертаючись до нормативного визначення цього поняття, виникає питання, що слід розуміти під терміном заходи впливу. В теорії права всі правові засоби з урахуванням нормативної регламентації випадків застосування і функцій, які вони виконують поділяються на регулятивні та охоронні. До складу останніх і входять санкції та відповідальність [12, с.9].

Концентрація в понятті господарські санкції всіх заходів впливу без їх конкретизації має наслідком безпідставне розширення змісту поняття, що розглядається, присвоєння санкціям на законодавчому рівні додаткових завдань. В юридичній науці поняття санкцій розглядається у різних аспектах. Перш за все санкція являє собою елемент логічної структури норми [2, с.56]. чи розглядається як самостійна охоронна норма. В юридичній науці сформувалася точка зору, відповідно до якої санкція виступає як міра, форма чи засіб господарсько-правової відповідальності [18, с.27, 20, с.372]. Поряд з вказаними аспектами поняття санкції розглядається як правоохоронний засіб, негативні та небажані наслідки майново-організаційного характеру, тобто виступають мірою впливу на боржника [23, с.3]. На наш погляд, санкція - це відображена у нормах закону чи умовах договору міра майново-організаційного впливу на економічні інтереси порушника, що проявляється в установленій формі і вступає в дію після вчинення господарського правопорушення. Фактором, який об'єднує всі аспекти існування санкцій, є їх дія у механізмі правового регулювання, що зумовлює окремі особливості цих мір. Господарські санкції встановлюються у нормах закону чи передбачаються сторонами в договорі до моменту вчинення правопорушення і вказують на кількісні майнові втрати або якісні організаційні зміни, яких повинен зазнати суб'єкт господарювання, що вчинив правопорушення; реалізація санкцій проявляється у конкретній формі впливу на економічні інтереси боржника, однак вони не завжди співпадають з обсягом господарсько-правової відповідальності; застосування санкцій може здійснюватися як у добровільному порядку без звернення до юрисдикційного органу, так і у примусовому порядку, на підставі рішення господарського суду або іншого уповноваженого органу державної влади чи місцевого самоврядування; встановлені санкції виконують, перш за все, стимулюючу та попереджувальну функції шляхом вказівки на несприятливі наслідки, яких може зазнати суб'єкт господарювання у разі вчинення ним правопорушення. Суб'єктом застосування господарських санкцій може виступати як суб'єкт господарювання, що є стороною договору, так і уповноважений орган державної влади, а адресатом, на якого спрямована дія санкцій, є лише суб'єкт господарювання.

Господарсько-правові санкції можуть бути класифіковані за різними критеріями: 1) за юридичними підставами виникнення санкції поділяються на санкції встановлені у нормах закону і санкції закріплені в умовах договору [23, с. 5]; 2) за формою реалізації санкції поділяються на відшкодування збитків, неустойку та адміністративно-господарські санкції; 3) за характером наслідків, які виникають для правопорушника, санкції можна класифікувати на майнові, організаційні та змішані; 4) за способом застосування господарські санкції діляться на такі, що застосовуються у добровільному порядку, та ті, які приводяться в дію за допомогою примусу шляхом звернення до юрисдикційного органу.

Проблема співвідношення відповідальності та санкцій може бути досліджена більш глибоко з огляду на їх місце та значення в механізмі правового регулювання господарських відносин. Слід підкреслити, для цілей даної публікації ми будемо виходити зі спеціально-юридичного (інструментального) аспекту поняття механізм правового регулювання. Його дія розпочинається з формулювання у тексті закону правових норм [2, с.11]. На даному рівні правового регулювання санкція виступає структурним елементом норми [6, с.165] і одночасно слугує мірою відповідальності. Норма права до моменту виникнення конкретних господарських правовідносин перебуває у стані "очікування" ініціативи з боку суб'єктів господарювання щодо реалізації встановлених прав та законних інтересів з дотриманням встановлених вимог щодо здійснення господарської діяльності . На етапі виникнення господарських правовідносин закріплена у правових нормах санкція має загальну дію. Іншими словами, загроза настання наслідків, зафіксованих у санкції, спрямована проти всіх, хто може порушити охоронювані нею приписи. Норма без санкцій перестає бути мірою, масштабом поведінки, оскільки вихід за визначені межі не призведе до відповідної реакції з боку держави або уповноважених суб'єктів [4, с.67]. Завдяки охоронним властивостям санкція чинить стимулюючий (профілактичний) вплив на суб'єкта господарювання, що перебуває в межах дії відповідної норми. При цьому зміст санкції складають негативні кількісні зміни, яких може зазнати господарська організація чи фізична особа - підприємець у випадку вчинення ним правопорушення.

Після виникнення господарських правовідносин міра відповідальності в окремих випадках набуває певних змін. Перш за все, це стосується договірного визначення форм та розмірів відповідальності. Сторони договору, конкретизуючи міру відповідальності, перетворюють абстрактні результати порушення норм на конкретні зміни, яких може зазнати суб'єкт господарювання після вчинення правопорушення. Однак, якщо санкція визначена у імперативних нормах закону, офіційна реакція держави на правопорушення співпадає з наслідками, яких повинен зазнати порушник. Санкція як міра господарсько-правової відповідальності є рівнем можливої реакції і масштабом оцінки змін у діяльності суб'єкта господарювання. На наш погляд, дослідники, що розглядають санкцію у наведеному контексті, виходять з розуміння цього поняття в якості елементу логічної структури норми [6, с.165] чи самостійної охоронної норми. В цьому випадку категорія "міра" виступає підставою поділу санкцій на відносно визначені та абсолютно визначені. Відносно визначеними є санкції, у яких передбачені межі, виходячи з котрих юрисдикційний орган встановлює відповідну міру впливу на правопорушника з урахуванням обставин справи. У абсолютно визначених санкціях закріплюється конкретна форма та розмір заходів впливу на суб'єкта господарювання за вчинення правопорушення. У юридичній літературі відносно визначеними, зазвичай, називають санкції, що визначають розміри відповідальності. У абсолютно визначених санкціях, як правило, встановлюються способи захисту суб'єктивних прав громадян та юридичних осіб [1, с.272; 12, с. 9, 10].

Спираючись на сформульовані у цій статті ознаки господарсько-правової відповідальності та господарських санкцій дозволимо собі не погодитися такою прив'язкою відповідальності та способів захисту суб'єктивних прав до конкретних видів санкцій. Адже, як вже зазначалося, реалізація господарсько-правової відповідальності має наслідком для правопорушника зменшення його майнової бази чи виникнення певних організаційних труднощів, а для кредитора слугує способом відновлення і захисту його інтересів. Фактично це означає, що міра відповідальності одночасно є мірою захисту прав суб'єктів господарювання [18, с. 36], тобто форма викладу санкції є однаковою для вказаних понять. Звичайно, ця теза не стосується способів захисту суб'єктивних прав, які не відносяться до відповідальності. На початковому рівні механізму правового регулювання санкція, будучи зв'язаною з конкретною нормою, в той же час відокремлена від інших норм: норм-принципів, норм-дефініцій, норм, які встановлюють підстави юридичної відповідальності. Зростання у системі права кількості однорідних санкцій зумовлює необхідність об'єднання за спільними критеріями: за видами наслідків, які настають для правопорушника, функціями та підставами застосування. В результаті об'єднання санкцій з іншими положеннями законодавства про відповідальність, остання набуває притаманні їй ознаки, а санкція в свою чергу виступає формою реалізації відповідальності.

У діалектиці під формою прийнято розуміти зовнішнє відображення предметів і явищ на основі їх взаємодії з іншими предметами матеріального світу, без зміни їх властивостей. Застосування методу аналізу і синтезу в межах категорій діалектики дозволяє виявити окремі закономірності, що виникають у процесі взаємодії міри і форми. Перша з наведених категорій об'єднує предмети і явища за спільними кількісними властивостями в межах конкретної форми. В свою чергу форма є зовнішнім відображенням змістоутворюючих ознак предмету чи явища. Зміна кількісний або якісних властивостей конкретного предмету за законами діалектики тягне за собою зміну міри. Цей діалектичний зв'язок позначається на формі предмету, шляхом зміни родових ознак.

Об'єднання в конкретну форму однопорядкових за видовими ознаками санкцій стало причиною формування окремих правових інститутів, наприклад, відшкодування збитків, інституту неустойки тощо. Механізм правового регулювання на етапі об'єднання окремих норм у самостійні інститути права поступово рухається від загальних приписів, до особливостей застосування конкретного інструменту в межах правової системи. На цьому рядку логічної побудови механізму правового регулювання, санкція перетворюється зі способу закріплення наслідків правопорушення на форму відображення видових ознак господарсько-правової відповідальності. Саме видові ознаки окремих господарських санкцій виступають критерієм поділу відповідальності за формами реалізації на відшкодування збитків, неустойку, адміністративно-господарські санкції [19, с.252], а також за наслідками, що виникають в результаті їх застосування на майнові, організаційні та змішані.

Не дивлячись на окремі специфічні риси, що розкриваються в межах конкретного інституту, всі юридичні об'єкти в системи права взаємопов'язані загальними положеннями законодавства про господарсько-правову відповідальність. Наявність спільних рис для окремих форм відповідальності дає можливість включити їх у більш широку форму без зміни їх видових ознак. Мова йде про формування господарсько-правової відповідальності як комплексного правового інституту [24, с.311]. Побудова системи права на засадах інтеграції і диференціації правових норм зумовлює появу в межах системи права більш широких спеціалізованих правових утворень, одним з яких і є інститут господарсько-правової відповідальності. Будучи відносно великою правовою конструкцією в рамках галузі господарського права, господарсько-правова відповідальність об'єднує окремі, досить автономні інститути: відшкодування збитків, неустойку, адміністративно-господарські санкції. При цьому, в структуру відповідного комплексного інституту поряд із санкціями - мірами відповідальності включаються також норми-принципи, норми - дефініції, поєднання яких дає повне уявлення про господарсько-правову відповідальність, її сутність та призначення у механізмі правового регулювання. Враховуючи вище викладене можемо констатувати, що поняття санкція як міра та форма відповідальності включається до змісту останнього поняття у нормативному його розумінні.

У науці господарського права існує думка, згідно з якою санкції виступають засобом реалізації господарсько-правової відповідальності [20, с. 372]. На думку Б. І. Пугінського, правові засоби являють собою інтегровані утворення, поєднання дій заснованих на правових приписах і поглядах суб'єктів правозастосовчої діяльності, що відображає особливий аспект правового регулювання, невід'ємно пов'язаний з нормативним, але такий, що не зводиться до останнього [22, с.101]. Іншими словами, конкретним правовим засобам кореспондують відповідні правові норми або інститути. Разом з тим, співвідношення норм та інститутів з правовими засобами не повинно розглядатися, як зв'язок форми і змісту. Санкція не втрачаючи нормативно встановлених ознак, набуває додаткові індивідуальні властивості пов'язані з правозастосовчою діяльністю. Санкція у механізмі правового регулювання перетворюється на засіб відповідальності на стадії виникнення правовідносин.

Компетентний орган державної влади чи місцевого самоврядування, або сторони договору, обираючи конкретний правовий засіб, пристосовують його до індивідуальних відносин, в межах визначених законом. На цьому етапі господарські санкції перетворюються із загальновизначених форм відповідальності у адаптований до індивідуальних відносин засіб впливу на економічні інтереси боржника. Вчинення ним господарського правопорушення приводить санкцію в дію, а відповідальність перетворюється на динамічне явище [1, с.280]. На наш погляд, саме на стадії виконання обов'язку санкція вичерпує свою дію, а правопорушник притягається до відповідальності. Це обумовлене наступним. По-перше, санкція передбачає кількісні зміни, які виникають для боржника у випадку вчинення ним правопорушення, але не завжди співпадає з відповідальністю, яка настає для правопорушника. Господарське законодавство передбачає взаємодоповнюючі принципи: належного виконання зобов'язань та відшкодування збитків, завданих правопорушенням. Взаємозалежність цих принципів виявляється в тому, що коли кредитор своїми діями не сприяв боржнику провести виконання зобов'язання належним чином, останній має право вимагати зменшення відповідальності. Іншими словами, санкція встановлює міру відповідальності, проте остання може виходити за встановлені межі. По-друге, для застосування господарсько-правової відповідальності необхідно доведення передбачених у законі підстав, які перебувають за межами санкцій. По-третє, існування санкції не завжди тягне за собою реалізацію відповідальності у суб'єктивному аспекті цього поняття. Адже діюче законодавство не передбачає автоматичного застосування відповідальності за вчинене правопорушення. Вирішення питання про притягнення до відповідальності, як правило, залежить від волевиявлення управненої сторони. Фактично це означає, що безпосередній вплив на економічні інтереси боржника у формі зменшення наявного у боржника майна чи створення для нього організаційних труднощів утворює відповідальність у суб'єктивному розумінні даного поняття. На наш погляд, саме виконання порушником обов'язку, що становить зміст відповідальності, є завершальним етапом дії механізму правового регулювання.

Серед науковців та практиків поширеною є точка зору, відповідно до якої санкція розглядається, як міра державного примусу [21, с.9], що викликає несприятливі наслідки для правопорушника, пов'язані з позбавленням майна або інших благ [11, с. 97].

Досліджуючи проблеми співвідношення відповідальності і санкцій, О.О. Красавчиков об'єднав існуючі погляди науковців на цю проблему у три групи: 1) відповідальність і санкції є рівнозначними поняттями; 2) поняття санкції включає у свій зміст відповідальність; 3) відповідальність є більш широким поняттям і включає у свій зміст санкції [14, с. 10]. Перед тим, як переходити до характеристики окремих форм співвідношення відповідних понять, зауважимо, що наведена класифікація має значну наукову цінність. Перш за все, це виражається у встановленні видових ознак відповідальності чи санкцій, які згодом відображаються на законодавчому рівні і у практичній діяльності учасників господарських відносин.

Найменш розповсюдженою у науковій літературі є думка, згідно з котрою, санкція і відповідальність є тотожними поняттями. В межах даної концепції відповідальність розглядається, як передбачена законом майнова санкція, що підлягає застосуванню до боржника за невиконання чи неналежне виконання зобов'язання [3, с. 658]. В ході реалізації передбачених законом чи договором санкцій між правопорушником і компетентним органом виникають особливі правовідносини, в межах яких визначаються розміри відповідальності та відбувається її застосування. Оскільки відповідальність залежить від розміру санкцій, то відсутні підстави для відокремлення цих понять [16, с.24].

Вказана концепція ґрунтується на тричленній структурі правової норми. Внутрішня побудова цієї конструкції виходить з того, що порушення правових приписів, викладених у диспозиції ідеальної правової норми призводить до вступу в дію санкції, якою визначається міра впливу на правопорушника [11, с. 97]. В результаті вчиненого правопорушення санкція переходить на інший рівень з елементу логічної структури норми, до засобу відповідальності, що застосовується за порушення закону чи договору. При цьому обидві форми прояву поняття санкцій нерозривно пов'язані між собою.

Широке наукове тлумачення цього поняття без встановлення додаткових критеріїв для відмежування господарсько-правової відповідальності призвели до фактичного ототожнення цих заходів.

Наведена вище форма співвідношення відповідальності та санкцій викликала цілий ряд критичних зауважень, які, на наш погляд, мають принципово важливе значення для даного дослідження. Постановка в один ряд відповідальності та санкцій, на думку Б.І. Пугінського, не підтверджується вагомими аргументами. Об'єднання перелічених заходів не дозволяє вирішувати які не-будь пізнавальні чи практичні задачі. До того ж, ототожнення засобів впливу веде до ігнорування об'єктивно існуючих особливостей окремих юридичних конструкцій, перш за все мети і порядку їх застосування. Відповідно, змішування понять, що розглядаються може призвести до неправильного обрання форми відповідальності для порушника зобов'язання [22, с. 133]. Зауваження, висловлені Б. І. Пугінським з приводу недоцільності дослідження відповідальності і санкцій як єдиного поняття, спростовують аргументацію авторів відповідної концепції. Як відомо, факторами, прийнятими за основу при ототожненні відповідальності та санкцій, є реалізація їх в межах охоронних відносин і нормативне закріплення розмірів заходів примусу [16, с.27]. Погоджуючись з наведеною тезою, слід підкреслити, що правові засоби вступають в дію на конкретній стадії механізму правового регулювання. При цьому, застосування заходів відповідальності виступає останнім етапом його дії.

Аналіз окремих норм чинного законодавства свідчить про можливість одночасного застосування різнопланових санкцій. Наприклад, відповідно до ч.1 ст. 236 ГК передбачено право кредитора поряд із застосуванням оперативно-господарських санкцій вимагати також відшкодування збитків. Як відомо, зазначені засоби є формами реалізації господарських санкцій згідно з ч.2 ст.217 ГК[9]. Постановка в один ряд різноманітних захотів впливу має наслідком змішування, або взагалі ігнорування їх видових ознак та порушення загальних принципів застосування відповідальності. Щодо іншого аргументу, запропонованого О.Е. Лєйстом на підтвердження своїх поглядів, закріплення у санкціях правових норм розмірів відповідальності не дає підстав ототожнювати ці поняття. Зазвичай, санкція розуміється як міра відповідальності . господарський правовий відповідальність санкція

Компетентний орган чи сторона договору застосовуючи санкцію, визначає остаточні розміри відповідальності з урахуванням обставин конкретної справи. Об'єднання відповідальності та санкцій за критерієм нормативної визначеності веде до повного ігнорування правозастосовчої сторони предмету цього дослідження. Адже, ототожнення вказаних юридичних об'єктів тягне за собою співпадіння нормативно визначених і застосованих розмірів покарання. Хоча, як відомо самі розробники даної концепції відповідальності не виключають випадки індивідуалізації відповідальності, на відміну від загального характеру санкцій. З урахуванням вище викладеного, слід погодитися з думкою про неможливість ототожнення понять господарсько-правова відповідальність та господарські санкції [17, с.20]. Однак, в системі правових засобів існують окремі міри, які відповідають розглянутій моделі співвідношення відповідальності та санкцій. Мова йде про передбачену у імперативних нормах закону неустойку, адміністративно-господарські штрафи та деякі інші види господарських санкцій, розмір яких може співпадати з розміром відповідальності. Іншими словами, при застосуванні санкцій, розмір, котрих встановлений у імперативних нормах, нормативна і суб'єктивна сторони відповідальності співпадають. Слід уточнити, обсяг відповідальності та санкцій є однаковими лише у випадку, коли вони мають абсолютно визначений характер. Це означає, що не кожна передбачена законом санкція тягне за собою однакові наслідки для правопорушника. Прикладом для вище сказаного може бути норма, закріплена у ч.1 ст. 231 ГК, якою визначені розміри неустойки, що застосовуються до суб'єктів господарювання державного сектору економіки за порушення зобов'язань, котрі виникають на підставі державних контрактів чи фінансуються за рахунок коштів державного бюджету. Однак, у нормах закону чи умовах договору можуть бути встановлені інші розміри санкцій, ніж ті, що передбачені у ч.1 ст. 231 ГК, якщо заборона на зміну розміру неустойки прямо не випливає зі змісту інших законів. Цікавим прикладом у цьому контексті є також загальне правило застосування неустойки, визначене у ч.2 ст.332 Цивільного кодексу Російської Федерації (далі ЦКРФ). Згідно з наведеною нормою сторони зобов'язання мають право збільшити розмір законної неустойки, якщо інше не встановлено законом. Російські цивілісти аналізуючи відповідну норму ЦКРФ та практику її застосування дійшли висновку, відповідно до якого закріплення відповідної норми у кодексі сприяє підвищенню стимулюючого і компенсаційного впливу на порушника [3, 448]. Отже, співпадіння розмірів відповідальності та санкцій практично не можливе, і скоріше є винятком із загального правила про індивідуально визначений характер господарсько-правової відповідальності.

Широку підтримку у наукових дослідженнях отримала точка зору, відповідно до якої поняття санкції включає відповідальність. Вихідним положенням цієї концепції стало визначення підстав застосування, форм та розмірів заходів впливу у санкціях правових норм [21, с. 17]. Це дозволило розробникам даної концепції об'єднати різні заходи у поняття санкції головним чином за їх родовими ознаками. В межах цієї моделі всі міри примусу прийнято поділяти на міри відповідальності та міри захисту суб'єктивних прав. З наведеної думки слідує, що в основу цієї концепції була покладена нормативна модель праворозуміння. Підтвердженням цьому слугує дослідження одного з розробників названої моделі Г.Кельзена, який створив основу для наведеної класифікації санкцій. Науковець вважав, що вказане поняття існує у двох формах: у формі покарання, у вузькому розумінні цього терміну і у формі примусового виконання покладених обов'язків. Обидві групи санкцій виражаються у настанні для порушника негативних майнових наслідків, позбавленні певних прав [13, с.77]. Ці обставини стали приводом для об'єднання в єдине поняття санкції всіх форм впливу на правопорушника. Санкція - це міра державного примусу, що застосовується до правопорушника і виступає негативною оцінкою держави. Об'єднання у єдине поняття різноманітних засобів, на думку розробників даної концепції сприяє усуненню дублювання спільних для заходів впливу норм та забезпечує їх послідовне застосування на всіх стадіях механізму правового регулювання [4, с.72]. Використання поняття санкції у широкому розумінні має важливе значення при побудові кодифікованих актів.

Окрім зменшення випадків дублювання однорідних норм, використання загального поняття санкції дозволяє об'єднувати конкретні міри впливу в правові інститути. Не дивлячись на окремі переваги включення відповідальності до санкцій, в рамках даної концепції існують окремі питання, які потребують уточнення. В наукових дослідженнях, присвячених співвідношенню відповідальності та способів захисту суб'єктивних прав, були сформульовані окремі ознаки названих понять. До числа спільних рис належать: по-перше вказані міри є санкціями, заходами державного примусу і реалізуються в межах охоронних відносин; по-друге - вони мають правовідновлювальний характер, спрямовані на захист суб'єктивних прав; по-третє - і заходи відповідальності, і способи захисту суб'єктивних прав, спрямовані на правопорушника, можуть бути реалізовані у добровільному порядку, проте завжди мають ретроспективний характер; по-четверте - для захисту суб'єктивних прав можуть бути застосовані одночасно кілька заходів відповідальності або способів захисту. В свою чергу, критеріями для розмежування відповідних заходів є безеквівалентний характер відповідальності і можливість їх заміни іншими методами впливу, що належать до однієї форми [12, с.8, 9].

Не дивлячись на спробу охопити наведеною класифікацією особливості відповідальності та способів захисту суб'єктивних прав, багато проблем залишилися поза увагою, а окремі ознаки санкцій мають дискусійний характер. Перш за все, важко погодитися з думкою, згідно з якою заходи, що охоплюються поняттям санкція, є мірами державного примусу. Примус - ознака властива праву в цілому. Її використання при дослідженні господарсько-правової відповідальності веде до знищення межі між окремими інструментами у механізмі правового регулювання [17, с.7]. Існує ще одна обставина, яка не дозволяє розглядати відповідальність та способи захисту прав, як міри державного примусу. Мова йде про можливість добровільної реалізації господарсько-правової відповідальності суб'єктами господарювання. Якщо розглядати всі санкції, як міри примусу, доведеться визнати, що суб'єкт господарювання буде позбавлений права добровільно відшкодувати збитки чи сплатити неустойку і змушений чекати пред'явлення претензії. Звичайно, це суперечить ряду норм ГК, зокрема, ч.1 ст. 222, ч.1 ст. 224 та ч. 1, ст.226 ГК. До того ж діюче законодавство стимулює боржника до добровільної реалізації відповідальності. Зокрема, при розгляді спорів про відшкодування збитків суд застосовує ціни, які існували на день подання позову, а в окремих випадках, ціни, які діють на день винесення судового рішення. Зважаючи на різницю у строках добровільного та примусового виконання обов'язку з відшкодування збитків, для боржника можуть виникнути додаткові несприятливі наслідки, пов'язані зі зміною ціни складових елементів відшкодування збитків.

Таким чином, господарське законодавство спрямоване на утвердження як загального правила застосування відповідальності у добровільному порядку.

В межах концепції, що розглядається, дискусійною є точка зору, відповідно до якої заходи відповідальності прив'язуються до відносно визначених, а способи захисту суб'єктивних прав до абсолютно визначених санкцій [1, с. 272].

Як вже зазначалося, серед перерахованих у ч.2ст.20 ГК способів захисту прав учасників господарських правовідносин є такі, що одночасно належать до форм господарсько-правової відповідальності, зокрема, відшкодування збитків та неустойка. Якщо ж застосувати класифікацію санкцій на абсолютно визначені та відносно визначені, виникає ситуація, в якій відповідальність боржника і компенсація втрат для кредитора буде різною. Але, як вже було встановлено, вплив на боржника і захист прав кредитора за допомогою господарсько-правової відповідальності є завершальною стадією механізму правового регулювання. Іншими словами розмір неустойки та відшкодування збитків є однаковим і для боржника, як форма відповідальності, і для кредитора як форма відновлення його інтересів.

Таким чином, поділ санкцій на міри відповідальності і міри захисту суб'єктивних прав призводить до поділу однопорядкових об'єктів на різновидові поняття. Окрім того, розширення змісту санкцій веде до включення будь-яких наслідків правопорушення. Проте нами вже було встановлено, що поняття санкції співпадає лише з господарсько-правовою відповідальністю у нормативному її розумінні. В протилежному випадку виникає ситуація в якій діяльність уповноважених органів чи суб'єктів господарювання по встановленню відповідальності, підстави та умови її застосування поглинаються поняттям санкції. При такому тлумаченні цього терміну відповідальність втрачає свої індивідуальні властивості, перш за все, функціональні. До того ж, суб'єкти господарювання часто конкретизують в умовах договору розміри санкцій, окремі підстави звільнення від відповідальності. З цього слідує, що санкція, проходячи по різних стадіях механізму правового регулювання, не здатна охопити господарсько-правову відповідальність у суб'єктивному розумінні цього поняття.

На наш погляд, неузгодженості в межах даної концепції зумовлені перш за все відсутністю чітко вироблених критеріїв для розмежування санкцій як мір відповідальності та санкцій як способів захисту суб'єктивних прав суб'єктів господарювання. Виходячи з вищевикладених зауважень щодо включення відповідальності до змісту санкцій, ми не підтримуємо таку модель співвідношення понять, які є предметом цього дослідження.

Ми приєднуємося до обґрунтованої в літературі позиції, відповідно до якої поняття відповідальність включає у свій зміст санкції [17, с.20]. Прихильники цього погляду розглядають відповідальність як вплив на майнові інтереси боржника, шляхом застосування передбачених у нормах закону чи договору санкцій [3, с.658]. Не відкидаючи нормативного закріплення розмірів відповідальності у санкціях правових норм, головний акцент прихильники широкого розуміння відповідальності роблять на індивідуально визначених по кожній справі майнових наслідках. Однак, як вже було встановлено, вплив на правопорушника має не тільки майновий, але і організаційний характер [8, с. 288]. Однак, головну роль у процесі дослідження співвідношення відповідальності і санкцій має відповідь на питання про функціональні властивості цих заходів [1, с. 279]. Для заходів господарсько-правової відповідальності характерним є виконання, насамперед, стимулюючої, компенсаційної, інформаційно-облікової, а в окремих випадках і штрафної функцій [15, с.244]. В свою чергу, для санкцій властивою є тільки стимулююча функція, котра проявляється через загрозу настання несприятливих наслідків для суб'єкта господарювання у випадку вчинення ним правопорушення. Інші функції вступають в дію після застосування до порушника господарсько-правової відповідальності. Щоправда, в цьому контексті простежується певний зв'язок понять, що розглядаються. Він проявляється через виконання санкціями покладених законодавцем чи сторонами договору певних завдань, які в свою чергу зумовлюють функції відповідальності [10, с.16]. Разом з тим, виконання суб'єктом господарювання додаткового обов'язку, що становить зміст відповідальності, викликає для нього різноманітні економічні наслідки, не завжди перелічені у санкціях.

В ГК у розділі 5 були об'єднані різні види господарських санкцій у поняття господарсько-правова відповідальність. Незважаючи на те, що відповідальність розкривається у Кодексі через санкції, на наш погляд структура ГК є виправданою з наступних підстав: по-перше об'єднання в єдине поняття різних заходів дозволяє уникнути дублювання окремих норм, перш за все загальних положень про відповідальність; по-друге широке розуміння відповідальності дає змогу об'єднати значну групу однорідних норм у єдиний комплексний правовий інститут; по-третє - нормативне закріплення концепції, що розглядається сприяє послідовному розвитку відповідальності та санкцій у механізмі правового регулювання.

Таким чином на підставі проведеного дослідження доходимо наступних висновків: санкція як міра, форма та засіб відповідальності, проходячи по різних стадіях механізму правового регулювання, забезпечує покладення на правопорушника додаткового обов'язку. Його реалізація становить зміст відповідальності, настання котрої є завершальною стадією механізму правового регулювання. Господарсько-правова відповідальність будучи багатоплановим поняттям включає господарські санкції, що утворюють відповідальність у нормативному розумінні цього поняття. Зміст санкцій визначає форму відповідальності та характер наслідків, що настають для правопорушника, проте особливості виконання обов'язку, що становить зміст відповідальності перебувають поза межами дії санкцій. В цілому, порушена у цій статті проблема, може одержати продовження на прикладі окремих форм відповідальності.

Література

1. Алексеев С.С. Общая теория права. В двух томах. Том І / С.С. Алексеев. - М.: Юридическая литература. - 1981. - 361 с.

2. Алексеев С.С. Общая теория права. В двух томах. Том ІІ / С.С. Алексеев. - М.: Юридическая литература. - 1982. - 360 с.

3. Брагинский М.И., Витрянский В.В. Договорное право. Книга первая: Общие положения: Изд. 2-е, испр. - М.: "Статут", 1999. - 848 с.

4. Братусь С. Н. Юридическая ответственность и законность: (очерк теории) / С.Н. Братусь // - М.: Юридическая литература. 1976. - 215 с.

5. Булгакова І. В. Господарське право України: Навчальний посібник / І. В. Булгакова // - К.: Прецедент, 2006. - 346 с.

6. Васильев А.М. Правовые категории: Методологические аспекты разработки системы категорий теории права / А. М. Васильев // - М.: Юридическая литература, 1976. - 264 с.

7. Вінник О. М. Господарське право: Навчальний посібник. - 2-ге вид., змін. та доп / О. М. Вінник // - К.: Всеукраїнська асоціація видавців "Правова єдність", 2008. - 766 с.

8. Господарське право: Практикум / В. С. Щербина (кер. авт. кол.), Г.В. Пронська, О. М. Вінник та інші; За заг. ред. В. С. Щербини. - 2-е вид., перероб. і доп. - К.: Юрінком Інтер, 2003. - 416 с.

9. Господарський кодекс України. Відомості Верховної Ради (ВВР), 2003, (№18-22, ст. 144). З наступними змінами та доповненнями.

10. Гуревич Г. С. Санкции за нарушение планово-договорных обязательств в народном хозяйстве / Г. С. Гуревич // Минск. Изд-во БГУ, 1976 - 160 с.

11. Иоффе О. С. Обязательственное право /О.С. Иоффе // - М.:"Юрид. лит.", 1975. - 880 с.

12. Кархалев Д.Н. Соотношение мер защиты и мер ответственности в гражданском праве. Дис. на соиск. уч. степени канд. юрид. наук / Д. Н. Кархалев// Екатеринбург. - 2003. 180с.

13. Кельзен Г. Чистое учение о праве. Перевод Лёзова С. В./ Г. Кельзен // - М.: ЛН СССР ИНИОН. - 1987. - 114 с.

14. Красавчиков О. А. Ответственность, меры зашиты и санкции в советском гражданском праве. Проблемы гражданско-правовой ответственности и защиты, гражданских прав. Сборник ученых трудов. Вып. 27 / О. А. Красавчиков // Свердловск, 1973. - С.9- 28.

15. Лаптев В. В. Хозяйственное право / В. В. Лаптев // "Юридическая литература" М.: - 1970. - 448 с.

16. Лейст О.Э. Санкции в советском праве / О.Э.Лейст // Москва. Юрид. лит. - 1962 - 218 с.

17. Малейн Н.С. Имущественная ответственность в хозяйственных отношениях / Н. С.Малейн. М. : Наука, 1968. - 206.

18. Мамутов В.К. Предприятие и материальная ответственность / Мамутов В. К., Овсиенко В. В., Юдин В.Я. К.: Наукова думка, 1971. - 190 с.

19. Мартемьянов В. С. Хозяйственное право. Том 1. Общие положения. Курс лекцій / В. С. Мартемьянов // - М.: Издательство БЕК, 1994. - 312 с.

20. Науково-практичний коментар Господарського кодексу України: 2-е вид.,перероб. і допов. / За заг. ред. Г. Л. Знаменского, В. С. Щербини; Кол. авт. : О.А. Беляневич, О.М. Винник, В. С. Щербина та ін. - К.: Юрінком Інтер, 2008. - 720 с.Ойгензихт В. А. Имущественная ответственность в хозяйственных договорах : учебн. пособ. / Ойгензихт В. А.// - Душанбе, 1980. - 111 с.

21. Пугинский Б.И. Гражданско-правовые средства в хозяйственных отношениях / Б. И. Пугинский // М.: Юрид. лит., 1984. - 202 с.

22. Савичев В. Г. Предприятие и правовые санкции /В. Г. Савичев // - М.: Юрид. лит., 1981. - 111 с. 24. Щербина В.С. Господарське право: підручник / В.С. Щербина// - 4-те вид., перероб. і допов. - К.: Юрінком Інтер, 2009. - 640 с.